Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії
У статтi аналiзуються геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст. як самостiйний мистецький жанр та її вивченiсть в сучаснiй українськiй мистецтвознавчiй науцi. Акцентується на необхiдностi використання комплексного, мiждисциплiнарного методу, залучення матерiалiв iз рiзних сфер гуманiтарних знань...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7172 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії / О. Жмурко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 279-289. — Бібліогр.: 33 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860261624467685376 |
|---|---|
| author | Жмурко, О. |
| author_facet | Жмурко, О. |
| citation_txt | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії / О. Жмурко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 279-289. — Бібліогр.: 33 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статтi аналiзуються геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст. як самостiйний мистецький жанр та її вивченiсть в сучаснiй українськiй мистецтвознавчiй науцi. Акцентується на необхiдностi використання комплексного, мiждисциплiнарного методу, залучення матерiалiв iз рiзних сфер гуманiтарних знань, задля отримання якiсного результату. Визначено проблемний спектр iсторiографiї даного питання.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:56:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
ОКСАНА ЖМУРКО. Геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст... 279
Статтi
Оксана ЖМУРКО
ГЕРАЛЬДИЧНА ГРАФIКА
В ГАЛИЧИНI XVII-XVIII СТ.:
ПИТАННЯ IСТОРIОГРАФIЇ
Oksana ZHMURKO. On Heraldic Works of
Graphical Art in Galicia at XVII to XVIII cc.: Some
Problems of Historiography.
У статтi аналiзуються геральдична
графiка в Галичинi XVII-XVIII ст. як
самостiйний мистецький жанр та її ви-
вченiсть в сучаснiй українськiй мистец-
твознавчiй науцi. Акцентується на не-
обхiдностi використання комплексного,
мiждисциплiнарного методу, залучення
матерiалiв iз рiзних сфер гуманiтарних
знань, задля отримання якiсного резу-
льтату. Визначено проблемний спектр
iсторiографiї даного питання.
Геральдична графiка в Галичинi XVII-
XVIII ст. є цiкавим та мало вивченим явищем
в iсторiї українського мистецтва. Особливiсть ве-
дення такого дослiдження полягає у необхiдностi
опрацювання великої кiлькостi матерiалiв, що на-
лежать до рiзних гуманiтарних сфер. Таким чи-
ном науковi пошуки часто знаходяться у мiждис-
циплiнарнiй площинi. Очевидно, першим блоком
матерiалiв, необхiдних для з’ясування ситуацiї у
данiй дiлянцi, є мистецтвознавчi дослiдження, що
стосуються iсторiї розвитку української графiки,
зокрема її особливостей у XVII-XVIII ст. Дру-
гим, але рiвнозначно важливим, є матерiали iз
дiлянки геральдики: її розвиток, знакова мова,
соцiокультурна роль. Велике значення для систе-
много розгляду об’єкту мають працi з генеалогiї,
символiки, суспiльної iсторiї регiону, а також iн-
формацiї, що сприяє з’ясуванню культурної спе-
цифiки епохи, особливостей свiтогляду та провiд-
них фiлософсько-естетичних тенденцiй.
Одними з перших, хто зацiкавився українсь-
кою графiкою, були основоположники нацiона-
льної лiтератури I.Котляревський, Т.Шевченко,
М.Костомаров, I.Франко. Цi первiстки наукових
розвiдок, присвяченi як окремим персоналiям, так
i явищам, зокрема, галицькiй гравюрi. Матерiали
такого плану присутнi також у доробку цiлої низ-
ки вчених ХIХ ст. – Я.Головацького, М.Макси-
мовича, П.Пекарського, П.Строєва, К.Щироць-
кого, С.Яремича. Частково цього питання тор-
кався П.Шафарик. Важливою проблемою перших
дослiджень є методологiчний пiдхiд до матерiа-
лу. Йдеться про розгляд гравюри в фактологiч-
ному ключi – визначення мiсця останньої в iсто-
ричному контекстi та системi упорядження дру-
кованого видання, iнодi зазначалась стилiстична
приналежнiсть.
Важливою в iсторiї вивчення української
гравюри є праця Д.Зубрицького “Historyczne
badanja o drukarniach rusko-sÃlowianskich w
Galicyi” (“Iсторичнi дослiдження про русько-
слов’янськi друкарнi в Галичинi”), видана у
1836 р. Про популярнiсть та вагомiсть даної ро-
боти свiдчить те, що вона перевидавалась спер-
шу, через два роки, як скорочений переклад
з польської. Згодом, у 1912 р., завдяки по-
правкам А.Петрушевича, стала першим оглядо-
вим виданням, присвяченим галицькому друкар-
ству. А.Петрушевичу також належить “Хроноло-
гическая роспись церковных и мирских словенс-
ких книг, напечатаных кириловскими буквами в
г. Львове, начиная с 1574 до 1880 гг.”1.
Якщо росiйськi автори, залучаючи галицький
матерiал, говорили про нього виключно в росiйсь-
кому iсторико-культурному та мистецькому кон-
текстi, то польськi дослiдження ряснiють виснов-
ками з точнiстю до навпаки – галицькi видан-
ня аналiзують у польському субстратi, у системi
розвитку польського друкарства. Уваги заслуго-
вують працi таких польських мистецтвознавцiв,
як Ю.Колачковський, Е.Раставецький, нiмецько-
го дослiдника Г.Наглера.
Початковим етапом нагромадження iнформацiї
щодо розвитку графiки в Росiї на поч. ХIХ ст.
були спроби каталогiзацiї рукописiв та стародру-
кiв. Цим займались пiонери книгознавчої науки,
зокрема необхiдно згадати реєстри В.Сопiкова,
Є.Болховiтiнова, К.Калайдовiча, П.Кеппена. Од-
нак цi списки доволi стислi та поверховi, iно-
дi мiстять неперевiренi факти – iнформацiю про
1Ця праця уточнює матерiали опрацьованi
I.Каратаєвим.
280 3-4’2008 Народознавчi Зошити
неiснуючi видання чи рукописи. Лише перелiк
П.Строєва вперше мiстив згадки про внутрiш-
нє упорядження книги, наявнiсть iлюстрацiй. Це
посприяло усвiдомленню важливої ролi книжкової
гравюри у загальнiй iсторiї мистецтва. Заглиби-
лись у дослiдження цiєї проблеми I.Снєгiрьов та
I.Сахаров. Зокрема, останнiй вважається пiоне-
ром гравюрознавства2. Але найкраще дослiджен-
ня цього плану належить перу Д.А.Ровiнського
– “Росiйськi гравери” (1870).
Дослiдницькi засади роботи були сформу-
льованi В.В.Стасовим у його рецензiї працi
Д.А.Ровiнського 1858 р.3. Цей аналiз є визнач-
ною пам’яткою iсторiї розвитку росiйського гра-
вюрознавства як з iсторичного, так i з методо-
логiчного погляду. Критик пропонував уникати
емоцiйностi при аналiзi зразкiв, оскiльки це зава-
жає формуванню наукового розумiння та вивчен-
ня представленої проблеми. Вiн виступав за ана-
лiтичний пiдхiд, якому притаманнi певнi структу-
ри, квалiфiкацiя об’єктiв, не прийнятним був для
нього реєстрацiйно-описовий метод. В.В.Стасов
висловлювався за необхiднiсть розгляду мистец-
тва гравюри у нерозривнiй єдностi з iншими ви-
дами образотворення та життєвими явищами. Вiн
закликав дослiдника докладно вивчити епоху, з’я-
сувати причини виникнення гравюри та характер
впливу суспiльного розвитку на форму перших
графiчних зразкiв, i чи такий розвиток був єди-
ним можливим шляхом, а також простежити, чи
мала гравюра певний вплив на iнтелектуальнi та
художнi уподобання суспiльства4. Поряд iз цими
завданнями В.В.Стасов ставив проблему автен-
тичностi образiв та визначення ступеню зовнiш-
нiх впливiв та запозичень. Важливим методоло-
гiчним прийомом, запропонованим В.В.Стасовим,
є необхiднiсть розгляду усiх можливих зразкiв як
пiдписних, так i анонiмних, та прагнення вiдс-
тежити характернi ознаки певних авторiв, порiв-
нювати їх з творами, iмена авторiв яких невiдо-
мi, пробувати знаходити спiльнi та вiдмiннi риси,
узагальнювати.
2Сидоров А.А. Древнерусская книжная гравюра.–
Москва: Издательство академии наук СССР, 1951.– С. 8.
3Ровинский Д.А. Обозрение русского гравирования на
метала и дереве до 1725. Цит. за вищезгаданою працею.
4Стасов В.В. Pазбор рукописного сочинения
Д.А.Ровинского. “Обозрение русского гравирования...
до 1725 г.” // Собр. соч.– T. II.– СПб., 1894. Цит. за:
Сидоров А.А. Древнерусская книжная гравюра.– Москва:
Издательство академии наук СССР, 1951.– С. 9.
Поряд iз iнновацiйними методологiчними тен-
денцiями першої рецензiї працi Д.А.Ровiнського,
вже у другому вiдгуку на удосконалену наукову
розвiдку мiстяться дещо хибнi мiркування що-
до генетичної спорiдненостi мiсцевої гравюри з
нiмецькою традицiєю. Зазначаючи важливу роль
венецiйських друкiв та праць Скорини для по-
ступу слов’янського мистецтва, критик не прос-
тежує їх прояву на мiсцевому ґрунтi. Вiн пiд-
тримував нiмецьку теорiю навчання I.Федорова
та П.Т.Мстиславця. Говорячи про росiйську гра-
вюру, В.В.Стасов не виокремлював українську,
бiлоруську чи вiленську (литовську), та значну
роль вiддавав iноземцям. Однак, саме завдяки
спiвпрацi критика та науковця побачила свiт у
1870 р. вищеназвана праця. Важливим внеском
Д.А.Ровiнського у вивчення української гравю-
ри є великий фактологiчний матерiал, до скла-
ду якого входять короткi вiдомостi про багатьох
українських граверiв, перелiк їх творiв. Однак,
перебуваючи пiд впливом загальних полiтичних
та методологiчних тенденцiй, вчений трактує їх
як частину росiйського мистецького надбання.
Важливим доповненням, окрiм врахованих кри-
тичних зауважень В.В.Стасова, став доданий
перелiк граверiв та матерiалiв з цього при-
воду щодо Московського Друкарського двору
у ХVI та ХVII ст. (“Сведения о гравирова-
нии и граверах при Московском Печатном дво-
ре в ХVI и ХVII столетиях”), складений iн-
спектором Московської синодальної типографiї
В.А.Рум’янцевим. У 1872 р. побачив свiт “Збiр-
ник пам’яток” (“Сборник памятников”) за ав-
торства В.А.Рум’янцева. Поглибленням та спе-
цiалiзованими дослiдженнями проблематики ро-
сiйських стародрукiв та гравюри позначенi працi
В.М.Ундольського та I.П.Каратева. А.Е.Вiкторо-
ву належить смiливе припущення про наявнiсть
книгодрукування у дофедорiвську добу.
Саме у контекстi книгодрукування розвивались
науковi шукання дослiдникiв гравюри. Особли-
во плiдним був перiод, пов’язаний iз святкуван-
ням 300-рiччя Aпостола Iвана Федорова. Вод-
ночас поряд iз якiсними роботами зросла кiль-
кiсть компiлятивних творiв загального характеру,
що не грiшили конкретикою поставленої проблеми
та завданнями. Цiнними виявились опрацювання
С.Л.Пташицьким львiвського перiоду творчостi
Iвана Федорова (1884). Багато корисної iнфор-
мацiї несли дослiдження дiяльностi провiнцiйних
ОКСАНА ЖМУРКО. Геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст... 281
друкарень, особливо українських (волинських) та
бiлоруських.
Важливий внесок у науковий поступ робили
бiблiографи. До уже згаданих праць В.М.Ун-
дольского та I.П.Каратаєва додались доско-
нала за описами книга А.Родоського (1891)
та П.В.Владiмiрова, присвяченi Ф.Скоринi. У
1895 р. Н.Собко видає докорiнно переробле-
ний матерiал Д.А.Ровiнського у формi словни-
ка (“Подродный словарь русских граверов”). У
1881 р. сам же Д.А.Ровiнський видає “Росiй-
ськi народнi картинки” (“Русские народные кар-
тинки”) та перевидає деякi гравюри та буквар
К.Iстомiна.
Наступний перiод не можна назвати рясним у
сенсi поступу знань про гравюру, однак розшири-
лись вiдомостi про свiтогляд, побут, образотвор-
чi мистецтва, все те, що вважав таким необхiд-
ним для дослiдника В.В.Стасов (“Быт русских
царей” И.Е.Забелин, “Словарь русских граве-
ров” Н.Собко). Важливим є доробок Ф.I.Тiтова,
присвячений друкарнi Києво-Печерської лаври.
Загалом український матерiал вигiдно вiдрiзня-
вся вiд росiйського в сенсi якостi та кiлько-
стi збережених зразкiв. Поряд з тим з’явля-
лись компiлятивнi – такi, як “Iсторiя книги в
Росiї” С.Ф.Лiбровiча, “Гравюра та лiтографiя”
I.I.Лемана.
Однiєю з перших праць радянського часу, в
якiй зiбрано матерiали, що стосуються iсторiї роз-
витку росiйської графiки з моменту її виникнен-
ня в Росiї, є книга O.O.Сидорова “Давньорусь-
ка книжкова гравюра” (“Древнерусская книжная
гравюра”). Дослiдник зосередив свою увагу на
книжковiй гравюрi, проводив порiвняння з мiнiа-
тюрою рукописної книги та захiдноєвропейською
графiкою. На думку вченого, дослiдження, ви-
данi у першi роки pадянської влади, нiчого но-
вого для наукового поступу дослiджень гравю-
ри не дали, це радше були перекази матерiалiв
Д.А.Ровiнського.
Щодо завдань, якi ставив собi O.O.Сидоров,
то вони лежать у площинi розвитку тогочасної
мистецтвознавчої думки, скорегованої радянсь-
кою iдеологiєю. Хоча вiн i говорить про вiд-
мiннiсть росiйської та української гравюр, однак
зберiгає тенденцiйнiсть у розглядi даних питань.
Постановка завдань продиктована позитивiстсь-
кою методологiєю i скерована на точний опис, оз-
найомлення та представлення маловiдомих об’єк-
тiв. Позитивною ознакою є прагнення тлумачен-
ня, аналiзу та пояснення нагромадженого мате-
рiалу. Стосовно розгляду графiчного зображення
гербiв, то O.O.Сидоров торкається побiжно дано-
го питання i не виокремлює в самостiйний аспект
дослiдження.
Важливим у дослiдженнi автор вважає вмiння
науковця “пояснити особливостi мистецтва старо-
го часу, виходячи зi змiсту образiв мистецтва”5.
O.O.Сидоров звертає увагу на те, що “вивчаючи
давньоруську книжкову гравюру, дослiдник зна-
ходиться в межах середнiх вiкiв, коли панувала
релiгiйна iдеологiя (...). Проблема (...), що при-
хована за введенням у гравюру того чи iншого
нового мотиву, наприклад оленя чи єдинорога в
Iвана Федорова”6. Таким чином дослiдник ак-
центує увагу на важливостi використання знань
з iконографiї, нагромадженi вiдомими росiйськи-
ми вченими XIX ст. (Ф.Т.Буслаєв, П.Кондаков,
Д.В.Айналов, Е.К.Редiн).
Тенденцiйна специфiка даної працi полягає у
спрямованiй “боротьбi з космополiтизмом”, що
вбачалась у будь-якiй спробi виявити захiдноєв-
ропейськi впливи у художнiх особливостях упо-
рядження стародрукiв та виразилась прагненням
усiма силами пiдкреслити самобутнiсть розвитку
росiйської гравюри та безпiдставно вiдкидає пра-
цi, що мiстять на його думку, “нiмецькi теорiї”.
Багато у цьому напрямку зробив Українсь-
кий науковий iнститут книгознавства (УНIК)
та видання “Бiблiологiчнi Вiстi”7. До вивчен-
ня української гравюри доклалися такi вченi, як
С.I.Маслов, П.М.Попов, В.Романовський, I.Огi-
єнко, М.Макаренко, В.Сiчинський, I.Крип’яке-
вич, М.Голубець. Зокрема, останньому належить
стаття “Графiка друкiв Iвана Федоровича”, на-
друкована у 1924 р. у львiвському часописi
“Стара Україна”. Надзвичайно цiнним є доробок
I.С.Свєнцiцького. Його праця “Початки книго-
печатання на землях України” стала базовою для
подальших дослiджень даного напрямку, оскiль-
ки мiстила велику кiлькiсть систематизованих та
атрибутованих творiв української гравюри. Цiн-
ними також є працi А.Гераклiтова, А.С.Зернової,
Є.Немировського, присвяченi стародрукам.
У 1925 р. побачила свiт у Львовi i, згодом, у
5Сидоров А.А. Древнерусская книжная гравюра...–
C. 18.
6Там само.
7Там само.– C. 13.
282 3-4’2008 Народознавчi Зошити
1994 р., була перевидана в Києвi, праця I.Огiєнка
“Iсторiя українського друкарства”. Характерним є
те, що автор розглядає книгу як важливу складо-
ву української культури. Робота цiнна великою
увагою до архiвних матерiалiв та iсторiографiї.
Особливо цiкавою, в контекстi даного дослiджен-
ня, ця розвiдка є завдяки хронологiчному аналiзу
видань галицьких друкарень, супровiдним харак-
теристикам та iсторичним довiдкам.
Важливою щодо пiдходу до висвiтлення проб-
леми є праця В.Сiчинського “Iсторiя українського
граверства”, видана у Львовi в 1937 р. Дослiдни-
ку вдалось органiчно поєднати iсторичний та мис-
тецтвознавчий матерiали, що дозволило предста-
вити гравюру у цiлiсному мистецькому контекстi
та сприяло з’ясуванню iнспiрацiйних джерел та
шляхiв творчого обмiну.
Велике значення у розвитку української
iсторико-культурної думки вiдiграв курс лекцiй
за редакцiєю Д.Антоновича, об’єднаних у кни-
гу “Українська культура”. Це дослiдження, в да-
ному контекстi, цiкаве кiлькома роздiлами, а са-
ме “Українська книга” та “Українська гравюра”.
Матерiали першого згаданого роздiлу, особливо
частина присвячена друкованому слову, пiдгото-
вана О.Лотоцьким, розкривають динамiку проце-
сiв у сферi книговидавництва та частково свiто-
глядних прiоритетiв власникiв друкарень. У пiд-
роздiлi, присвяченому мистецтву української кни-
ги, аналiзуються кириличнi видання та прийоми
їх оздоблення. Автор стверджує, що у стрятин-
ських виданнях, якi на його думку є найпиш-
нiшими та найвибагливiшими українськими дру-
ками доби ренесансу, “орнамент рослинний по-
руч з архiтектурним в стрятинських окрасах все
вживається, але вiдступає центральнi мiсця ли-
цевим оздобам (...) або цiлим образковим ком-
позицiям та картушам з написами або гербами”8.
Дослiдник пише про те, що вищезгаданi вида-
ння мали вплив на характер львiвських видань
требникiв i служебникiв продовж наступних ста
рокiв. Однак зазначається, що “дуже мало за-
ставок з чисто рослинним орнаментом, а майже
скрiзь у центрi заставки вмiщено картуш з гер-
бом Балабанiв або лицевим рисунком (...) чистий
ошатний ренесанс без всяких вiдгомонiв готики”9.
Д.Антонович у роздiлi, присвяченому українськiй
8Українська культура: Лекцiї за ред. Дмитра
Антоновича.– К.: Либiдь, 1993.– С. 133.
9Там само.
гравюрi, аналiзує основнi технологiчнi прийоми
гравюри, ставить акценти щодо даних преферен-
цiй. Автор видiляє два основнi типи – листову
та книжкову гравюру. “Книжкова гравюра яв-
ляла собою iлюстрацiю до книги й тодi бувала
гравiрованим образком або орнаментальною окра-
сою на початку сторiнки (...), на кiнцi сторiнки
(...), на початку книги (...), загальною iлюстра-
цiєю перед початком книги (...), рисунком великої
та початкової лiтери (...), обрамування сторiнки,
значком видавництва, гербом мецената тощо”10.
Скромний обсяг аналiзованого матерiалу у видан-
нi обумовлений як форматом книги, так i первин-
ною iдеєю працi (розглядаються лише кириличнi
зразки). Саме остання позицiя обумовлює те, що
О.Лотоцький вважав, що “одинока велика дру-
карня, що має можливiсть здiйснити мистецтво
друкарського куншту смаку барокко, – це тiльки
друкарня Києво-Печерської лаври...”11.
Роздiли, присвяченi аналiзу розвитку графiки
в Українi мiстяться у шеститомнiй “Iсторiї укра-
їнського мистецтва”, виданiй у 60-их рp. ХХ ст.
– автори П.Жолтовський та А.В’юник – своєрiд-
но пiдсумували мистецтвознавчi здобутки укра-
їнської науки у данiй дiлянцi. Головний акцент
було зроблено на київському осередку, а галиць-
кi майстри згадувались лише у зв’язку з ним,
що, виходячи iз статистичних даних, є не цiлком
вiрним.
Значний внесок в iсторiю дослiдження укра-
їнської книги зробив Я.Запаско. Йому належить
бiльше 70 праць, присвячених рукописнiй та дру-
кованiй книзi. Особливо цiнним у контекстi да-
ного дослiдження є “Мистецтво книги на Українi
в XVI-XVIII ст.”. Я.Запаско аналiзує книгу як
цiлiсну структуру, художньо-конструктивну єд-
нiсть. Порiвняно iз Д.Антоновичем дослiдник по-
iншому ставить проблему та пiдбирає матерiал,
аналiзуючи графiчне упорядження книги XVI-
XVIII ст., вiн розглядає кириличнi та латинсь-
кi видання разом. Такий пiдхiд суттєво розши-
рює дiапазон пошукiв, збiльшує кiлькiсть об’єк-
тiв вивчення та дає можливiсть порiвняння. Цiн-
ним для даного дослiдження є те, що Я.Запаско,
хоча й побiжно, торкається питання графiчного
зображення гербiв. “На зворотi титульної сторiн-
ки часто здибаємо герб особи, якiй присвячено
10Там само.– С. 349.
11Там само.– С. 135.
ОКСАНА ЖМУРКО. Геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст... 283
видання, i вiршований напис – епiграму. Звичай
давати в книгах герби українськi друкарi пере-
йняли з Заходу”12. Автор звертає увагу на при-
сутнiсть цього мотиву i як окремої гравюри, i
як складової композицiй форт. Я.П.Запаско вва-
жає стрятинську рамку та форту львiвського ви-
дання “О воспитании чад” (1609) своєрiдними
типологiчними еталонами. Вiн звертає увагу на
присутнiсть герба в нижнiй частинi як необхiд-
ного структурного елементу. “За такою схемою
створену першу оригiнальну форту, якою прикра-
шено титульну сторiнку в “Амфологiонi” (1619).
По кутках архiтектурної арки замiсть символiв є
зображення самих євангелистiв, на тлi пiлястр –
малюнки печеських схимникiв Антонiя i Феодо-
сiя, вдолi – картуш з гербом засновника друкар-
нi – архимандрита Лаври Єлисея Плетенецько-
го”13. Зокрема, вчений пише, що книжка львiв-
ського канонiка Я.Скорбiшевського “Опис життя
галицьких архиєпископiв” 1628 р. “прикрашена
21 рiзьбленим гербом”, таким чином, пiдкреслю-
ючи наявнiсть естетичного начала у геральдичних
композицiях14.
Фундаментальним виданням, вiд якого вiд-
штовхується переважна бiльшiсть сучасних дос-
лiдникiв українських стародрукiв, є спiльна три-
томна праця Я.Запаска та Я.Iсаєвича. Це ката-
лог, що мiстить описи усiх вiдомих кириличних
та латинських книг, виданих в Українi до 1800 р.
Поряд iз iсторичним доробком Я.Iсаєвича, що
складає низка праць з чiткою особистою по-
зицiєю автора, варто згадати науковий внесок
В.Александровича. Вiн пiднiмає важливi пробле-
ми розвитку друкарства у Львовi та дослiджує
внесок львiвських митцiв в художнє вирiшення
видань.
Цiкавий i важливий матерiал пропонує у
своїй книзi “Гравюри українських стародрукiв”
Г.Логвин. Вiн детально аналiзує друковану спад-
щину провiдних осередкiв книгодрукування. У
поле зору дослiдника потрапляють основнi скла-
довi елементи упорядження книги, при розглядi
яких вiн шукає подiбностей в iнших видах мисте-
цтва, зокрема, рiзьбленнi, iконописi, золотарствi.
Важливо також те, що Г.Логвин вводить україн-
12Запаско Я.П. Мистецтво книги на Українi в XVI-
XVIII ст.– Львiв: Видавництво Львiвського Унiверситету,
1971.– С. 31.
13Там само.– С. 117.
14Там само.– С. 261.
ський матерiал у загальноєвропейський контекст.
Це дозволяє по-новому сприймати цiлу низку
аспектiв цiєї проблеми.
Поряд iз вище згаданим автором необхiд-
но розглянути науковий доробок в дiлянцi до-
слiдження української графiки Д.Степовика. Йо-
му належить кiлька видань, присвячених окре-
мим персоналiям, зокрема, Леонтiю та Олексан-
дру Тарасевичам, Iвану Щирському. Особливо
цiнною у контекстi даного дослiдження є його
“Українська графiка XVI-XVIII ст. Еволюцiї об-
разної системи”. Дослiдник звертається до проб-
леми стильової змiни, розглядає свiтоглядну ди-
намiку як важливий чинник подальших процесiв,
вивчає знаковi, на його думку, естетичнi елемен-
ти, через якi найкраще простежується суть ху-
дожнього розвитку. Не залишає поза своєю ува-
гою вiн i проблем виражальних i формотворчих
засобiв. Д.Степовик розглядає еволюцiю рисунку
i композицiї, окремо звертає увагу на проблеми
передачi простору та часу, їх розумiння i роль у
графiчних творах. Аналiзуючи жанрову структуру
української графiки XVI-XVIII ст., поряд з пор-
третом, текстовою iлюстрацiєю, пейзажем та на-
тюрмортом, дослiдник вводить поняття панегiри-
ка та, що особливо важливо, геральдики. Дослiд-
ник стверджує, що графiчнi iнтерпретацiї гербiв
“у друкованiй книзi й естампi мали специфiчне
значення i склали самостiйний жанр”15.
Окреме мiсце у системi графiчного оздоблен-
ня книг посiдають гербовi зображення. Їх роль у
цiй системi “багато в чому аналогiчна ролi кти-
торського портрета в системi храмового живопи-
су i в мiнiатюрах давнiх рукописiв. Це художньо
зафiксований вияв вдячностi i визнання заслуг
тих осiб, якi були iнiцiаторами чи органiзатора-
ми створення мистецької пам’ятки”16. Мiсце зна-
ходження герба в книжцi еволюцiонує стосовно
розвитку сюжетної iлюстрацiї. Первинно вiн за-
ймав провiдну позицiю, згодом, iз розвитком фа-
бульних композицiй, перейшов на другий план,
але все ж, у графiцi герб видiлився i зберiг за
собою мiсце автономного жанру.
Разом з тим у своїх аналiтичних розглядах ав-
тор допускається певних неточностей у тлумачен-
нi символiки гербiв. Д.Степовик стверджує, що
15Степовик Д.В. Українська графiка XVI-XVIII сто-
лiть: Еволюцiя образної системи.– К.: Наук. Думка, 1982.–
С. 300.
16Там само.
284 3-4’2008 Народознавчi Зошити
символiчнi образи критичного змiсту були вiд-
сутнi, як i не використовувались екзотичнi, не
характернi для даної мiсцевостi, об’єкти (росли-
ни, тварини, знаряддя i тому подiбне)17. Таке
твердження є прийнятним лише у тому випад-
ку, якщо це стосується гербiв козацької шляхти.
У захiдноєвропейськiй традицiї часто зустрiчаю-
ться зображення не характерних для Європи iстот
чи тварин. За вбивство або iнший ганебний вчи-
нок на гербi ставився знак, що це засвiдчував.
Наприклад: “хрест замiнювали на меч, ставили
рисунок в оберненому положеннi”18.
Цiкавою є також стаття Д.Степовика “Система
тропiв в українському бароко” для розумiння спе-
цифiки естетичних та свiтоглядних тенденцiй до-
би бароко в Українi. Автор пропонує спектр обра-
зних iнтерпретацiй та символiчних значень, мета-
фор та алегорiй на прикладi тогочасних художнiх
творiв – специфiки їх побудови та сприйняття. У
цiй статтi Д.Степовик аналiзує оригiнальний ху-
дожнiй твiр, де персонажами виступають герби, а
не люди, що є цiлком бароковим прийомом пере-
дачi змiсту методом iносказання. Це також розк-
риває роль, мiсце та свiтоглядну функцiю герба у
свiдомостi людини XVII-XVIII ст.
Публiкацiї Л.Мiляєвої розкривають специфiку
розвитку барокового художнього образу та шляхи
його iнтерпретацiй у книжковiй та естампнiй гра-
вюрi. Вони концептуально визначальнi. У своїх
фундаментальних працях дослiдниця вивчає роз-
виток стилiв та способи їх прояву. Особливо її
цiкавить загально-естетичнi риси часу та специ-
фiка їх вияву у графiчних творах доби.
Науковий iнтерес становить монографiя
В.Стасенка “Христос i Богородиця у дереворiзах
кириличних книг Галичини XVII столiття”. У
роботi аналiзується iдейно-образна концепцiя
книжкової iлюстрацiї XVII ст., зокрема, проб-
лема розробки теорiї образу та канону, засоби.
При вивченнi еволюцiї та художнiх особливо-
стей iконографiї Христа та Богородицi, автор
розглядає прийоми iнтерпретацiї та характернi
особливостi трактування євангельських сцен
майстрами Галичини. Детальна увага присвячена
Богородичним та Господнiм сценам, а також
пасiйному циклу.
Низка дослiдникiв звернулась до графiчних
17Там само.– С. 303.
18Kochanowski J. Rycerskie herby Polaków.– Warszawa,
1991.– Cz. 1.
проблем у своїх дисертацiйних працях. Серед них
можна назвати дослiдження В.Фоменка “Київ-
ська школа гравюри”, О.Овчаренка “Графiчний
цикл “Патерика Печерського” 1661 р. в контекс-
тi української художньої культури середини XVII
– початку XVIII ст.”, О.Юрчишин “Творчiсть
гравера Iллi”.
У процесi дослiдження зображень геральдичної
графiки Галичини XVII-XVIII ст. як самостiйно-
го мистецького феномену, необхiдно звернутись
до iсторико-культурного аспекту, а саме до особ-
ливостей розвитку знань про герб, символ та ем-
блему, оскiльки цей матерiал становить важливу
складову пiзнання сутi явища.
Найдавнiшим вiдомим твором, присвяченим
емблематицi, є “Iєроглiфiка” Гораполона – ел-
лiнiстичного автора V ст. до н. е., – що був
знайдений у другiй пол. XV ст. i виданий в
1505 р. Продуктом ренесансної доби та її замилу-
вання старовиною стала книга Франческо Колон-
на “Гiпнеротомахiя Полiфiла”, що побачила свiт
у 1499 р. Завдяки цьому виданню антична сим-
волiка стала субстратом ренесансної. На прикла-
дi твору Колонна можна простежити перехiд вiд
знаку до емблеми19. Наступним кроком у розви-
тку емблематики стала праця “Emblematum liber”
Конрада Пойтингера Альчiато, видана в Аугс-
бургу у 1531 р. У нiй простежуються зв’язки iз
середньовiчними алегоричними книгами, бестiарi-
ями, гербарiями, “фiзiологом”20.
У XVII ст. стались суттєвi змiни у сферi емб-
лематики, вiдбулось переосмислення пiд впливом
тогочасних iнтелектуальних тенденцiй. Таким чи-
ном мiфологiчний та античний матерiал був сут-
тєво iнтерпретований, та зазнали змiн смисловi
акценти. Формується поняття змiшаного мистец-
тва picta poesis “живописної поезiї”, що поєднує
у собi два начала – фiзичне та духовне21.
Характерною ознакою емблеми є застиглiсть
думки. Саме ця нерухомiсть є доволi чужою та
вiдлякує сучасну людину. Це якраз є мiсцем зла-
му мiж ментальнiстю XVI-XVIII ст., що вмiла
розмовляти з цiєю застиглою думкою та способом
сприйняття та розумiння нового часу. Таким чи-
ном емблема – це застигла фiксацiя думки, що не
передбачає дiалогу чи дискусiї з даного приводу,
19Эмблемы и символы.– Москва: Интрада, 2000.– C. 7.
20Там само.– С. 8.
21Там само.– С. 11.
ОКСАНА ЖМУРКО. Геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст... 285
її можна лишень взяти до уваги. Саме цей кон-
статуючий аспект викликав обурення у багатьох
дослiдникiв емблематики пiзнiшого часу (Вiнке-
льман, I.Буслаєв i так далi). Але саме це її так
зближує iз гербовими образами.
XVII ст. – важливий етап у розвитку євро-
пейської iсторiографiї з питань геральдики. Це
час, позначений складними, iнодi неоднозначни-
ми, концепцiями та висновками. Прагнучи знайти
iстиннi витоки гербових знакiв, iсторiю виникнен-
ня яких герольди оповили таємничiстю та загад-
ковiстю, дослiдники звертались до першоджерел.
Фантазiї дослiдникiв спричинили появу гербiв у
Адама, бiблiйних пророкiв, старозавiтнiх патрiар-
хiв та юдейських царiв. Дехто стверджував, що у
Книзi Чисел, де йдеться про вихiд юдеїв з Єгип-
ту, мiститься матерiал про знаки вiдмiнностi та
знамена 12 колiн Iзраїля, на яких зображались
знаки зодiаку i так далi22.
Хоча французька геральдична наука бере свiй
початок з XV ст., про що свiдчить низка
праць, основоположником європейської геральди-
ки як науки вважається французький геральдист
XVII ст., священик Клод-Франсуа Менестрьє,
що створив цiлу епоху у вивченнi геральдики.
Його робота, присвячена походженню гербiв, бу-
ла видана у 1650 р. (“Origine des armoiries” чи
“Veritable art du blazon et l’origine des armoiri-
es”) мiстить свiдчення про авторiв, якi займа-
лись даним питання. Дослiдник вважав, що ге-
ральдика є своєрiдною енциклопедiєю, оскiльки
охоплює широкий спектр знань23. Вчений мав цi-
лу низку послiдовникiв упродовж XVII-XIX ст.
Однак, як стверджує росiйський дослiдник гера-
льдики Ю.В.Арсєньєв, французькi працi з даної
проблематики є доволi поверховими24.
Окремої уваги заслуговує сучасний французь-
кий дослiдник М.Пастуро. Вiн є автором близько
тридцяти праць. Його останнi дослiдження сто-
суються кольорових кодiв та геральдичних зв’яз-
кiв мiж зоо- та антропоморфними зображення-
ми. Серед видань кiн. 1980-их – серед. 1990-их
– “Кольори, образи, символи” (Couleurs, images,
symboles; Париж, 1989), “Словник кольорiв на-
шого часу” (Dictionnaire descouleurs de notre
22Арсеньев Ю.В. Геральдика: Лекции, читанные в Мо-
сковском Археологическом институте в 1907-1908 году.–
Москва: ТЕРРА – Книжный Клуб, 2001.– С. 18.
23Там само.– С. 116.
24Там само.– С. 133.
temps; Париж, 1992), “Трактат про геральди-
ку” (Traite d’heraldique; Париж, 1993) та iншi.
У своїй працi “Геральдика” вiн пiддає сумнi-
ву цiлу низку традицiйних суджень, обґрунтовує
новi та залишає поза увагою деякi аспекти, на
яких акцентують росiйськi дослiдники кiн. ХIХ
– поч. ХХ ст. Дослiдник вважає, що “бароко на-
дало геральдицi новий iмпульс, i вона почала ши-
роко розвиватись в Iталiї, Австрiї та Пiвденнiй
Нiмеччинi. Сплеск у геральдицi продовжувався
впритул до серед. XVIII ст.”25.
Найпершi та найчисельнiшi навчальнi посiб-
ники з геральдики походять з Англiї та Фран-
цiї. Найдавнiший геральдичний твiр “Книга
св. Албана” (“Book of St’ Albans”) датується
1468 р. i належить англiйськiй черницi Джу-
лiанi Барнс. Однак найпопулярнiшою була праця
Кларка (1775 р.), тодi як матерiали, зiбранi Ед-
монсоном (1780 р.), вважались найповнiшими та
найдетальнiшими.
Окремої уваги заслуговують дослiдники гера-
льдики у Нiмеччинi. Основоположником науко-
вої геральдики в Нiмеччинi вважається сучасник
К-Ф.Менестрiє, вiдомий тогочасний богослов та
геральдист Фiлiп Якоб Шпенер. Йому належить
надзвичайно повна та серйозна робота “Jusigni-
um theoria, seu operis heraldici pars generalis”, in-
folio з 23 графiчними таблицями. Дана праця за-
клала основу цiлої наукової школи геральдики в
країнi26.
Докладнiсть вивчення геральдики у XVII-
XVIII ст. в Нiмеччинi пояснюється тим, що вона
була введена як окремий предмет у навчальний
курс унiверситетiв та вищих навчальних закла-
дiв, що сприяло створенню теоретичного пiдґрун-
тя походження гербiв27. У другiй пол. ХIХ ст. в
Нiмеччинi було започатковано новий напрямок у
геральдицi, вiдмiнний вiд попереднього. Суть йо-
го полягала у тому, що дослiдники почали придi-
ляти бiльше уваги значенню геральдики в iсторiї
мистецтва та культури та аналiзувати археологiчнi
знахiдки у тiсному зв’язку iз сфрагiстикою. Очо-
лили нову школу Маєр фон Маєрфельс та фон
Хефнер. Характерною ознакою нiмецьких дослi-
джень є те, що вченi вважали, що на формування
25Пастуро М. Геральдика / Пер. с фр. А.Кавтаскина.–
Москва: Астрель; АСТ, 2003.– 144 с., ил.– С. 30.
26Арсеньев Ю.В. Геральдика...– С. 133.
27Szymański J. Nauki pomocnicze historij.– Warszawa:
Wydawnictwo Naukowe PWN, 2001.– S. 639.
286 3-4’2008 Народознавчi Зошити
гербових образiв i гербiв загалом мали вплив ру-
ни, варварськi iнсигнiї та германо-скандiнавська
емблематика. Як стверджує М.Пастуро, ця тео-
рiя походження гербiв зазнала поразки28.
Чи не найцiннiшою є iнформацiя, зiбрана в
гербовниках. Важливо зазначити, що, оскiльки,
Галичина входила до складу Польщi, то й мате-
рiали з приводу галицьких шляхетських гербiв,
зображення яких знайшли своє мiсце в графi-
цi Галичини XVII-XVIII ст., варто шукати у
виданнях з iсторiї польської геральдики. Такi
збiрники мiстять зображення герба, його опис,
iсторiю виникнення та багато iншої додаткової
iнформацiї.
До найстарших прикладiв такої лiтератури на-
лежить праця Яна Длугоша з XV ст. Це видан-
ня “Iсторiя Польщi” у 12-ти томах, що включає
малюнки та описи гербiв Львiвської, Галицької,
Перемиської, Холмської та Подiльської земель.
Цiннiсть цiєї працi полягає не лише у її першос-
тi, а й у тому, що на вiдмiну своїх наступникiв
Я.Длугош уникав заглиблень у генеалогiчнi нетрi.
У XVI ст. Кромер продовжив справу облi-
ку гербiв, подавши 115 одиниць. Але найбiль-
шим дослiдником того часу став Бартоломей Па-
процький. У його доробку є двi працi з цього
приводу: “Гнiздо доброчестя” (“Gniazdo cnoty”) i
“Герби польського лицарства” (“Herby rycerstwa
Polskiego”). Автор подає 200-220 гербiв. З них
– 25 литовськi, а 15 – руськi.
У трьох томах “Orbis polonus” Шимона Око-
льського, що побачили свiт у 1641 р. у Кра-
ковi, було уже 290 зображень i описiв гербiв.
Торованим шляхом у своїх пошуках пiшов Вац-
лав Потоцький “Poczet herbów” (1696 р.), а у
XVIII ст. побачили свiт роботи Йозефа Олек-
сандра Яблоновського “Heraldika” (1742 р.)
та чотиритомник Каспера Нєсецького “Korona
Polska” (1728-1743 рр.). Це видання цiкаве в
планi художнього упорядження, оскiльки на при-
кладi чотирьох томiв, виданих продовж 1728-
43 рр. у Львовi простежується змiна художньо-
стильових тенденцiй. Згодом у XIX ст. праця
була докладно опрацьована i перевидана в до-
повненому виглядi Бобровичем у 1839-48 рр. у
Ляйпцiгу i становила уже десятитомне видання.
У серед. XIX ст. вийшло ще кiлька гербов-
никiв, зокрема, тритомник Ступницького (1855-
28Пастуро М. Геральдика...– С. 16.
61 рр.), Уруського, Малиновського (1841 р.),
З.Лещиця. К.Лодзя-Чарнецький видає доповне-
ний гербовник К.Нєсецького. Усi перелiченi пра-
цi вважаються базовими з даного питання. Ва-
жливим джерелом для дослiдження є офiцiйний
“Гербовник родiв царства Польського”, виданий
у Варшавi у 1853 р. у двох томах польською та
росiйською мовами.
Iнтерес науковцiв Росiйської iмперiї до гераль-
дики виник наприкiнцi XVIII ст. Провiсниками
цього стають видання з емблематики, що з’яв-
ляються за наказом Петра I. Перша книга бу-
ла видана в Амстердамi у 1705 р., а остаточним
узагальнюючим виданням є “Емблеми i символи”
виданi Нестором Максимовичем Максимовичем-
Амбодиком у 1811 р.
Поряд з “петровськими “емблеми та символа-
ми”29 важливим виданням є “Ифика iєрополiти-
ка, или философiя нравоучительная символами i
приудобленiями изьснена к наставленiю i пользь
юным”. Вона вперше побачила свiт у 1712 р. i
вiдтодi пережила бiля шести перевидань. Iконо-
графiчнi мотиви запозиченi iз цiєї книги широко
використовувались у рiзних видах мистецтва, пе-
ретворюючись на неймовiрнi композицiї. Алего-
ричнi сюжети близько 70 гравюр iнспiрованi ан-
тичною iсторiєю, мiфологiєю, Старим та Новим
Завiтами, популярною на той час свiтською лiте-
ратурою. Тематичний спектр символiчних образiв
охоплює найрiзноманiтнiшi сфери дiяльностi лю-
дини та її життя, фiлософськi та релiгiйнi iдеї,
освiту, суспiльнi та особистi чесноти, релiгiйну
мораль i так далi. Таким чином сюжети алего-
ричних композицiй охоплюють чи не усi аспекти
тогочасного свiтогляду.
Iсторiя розвитку теорiї та iсторiї геральдики
в Росiйськiй iмперiї пов’язана з працями та-
ких дослiдникiв, як О.Лакiєр (“Русская гераль-
дика”, 1853 р.) та П.П. фон Вiнклер (“Русс-
кая геральдика”, 1894 р.). Упродовж 1907-08 рр.
у Московському Археологiчному iнститутi читав
лекцiї з геральдики вiдомий росiйський вчений
Ю.В.Арсєньєв. Згодом цей курс був виданий у
формi книги. Цiкавою є ця праця з огляду на ви-
користання поняття стилю в геральдицi. Автор
оперує поняттям “орнаментальний стиль”, оче-
видно, маючи на увазi декоративний спосiб трак-
29Жолтовський П. Художнє життя на Українi в XVI-
XVIII ст.– К.: Наук. Думка, 1984.– С. 24.
ОКСАНА ЖМУРКО. Геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст... 287
тування форми: “Геральдичний орел має дуже ма-
ло спiльного з дiйсним i зображається завжди
в орнаментальному стилi: злiтаючим, готовим до
нападу, з напiв-розпущеними крилами”; “Хвiст
орла також зображається в стилi орнаменту, зi
завитками, розмiщеними симетрично, причiм од-
не загострене перо направлене вниз”30. Дослiдник
також вважав, що “при виборi того чи другого
шолома до певного герба необхiдно мати на увазi
збереження єдностi в стилi герба, то не варто
поєднувати в одному гербi щит i шолом рiзних
епох”31. Таким чином можна стверджувати, що
праця Ю.В.Арсеньєва цiнна не лише з огляду на
матерiали, пов’язанi iз iсторiєю виникнення гер-
бiв, правил їх побудови та опису, а й з позицiй
вивчення мистецьких аспектiв герботворення.
У 1914 р. був опублiкований, iлюстрований
Г.Нарбутом, “Малоросiйський гербовник”, сфор-
мований В.Лукомським та В.Модзалевським.
Одним з найбiльших доробкiв В.Лукомсько-
го вважається неопублiкований “Емблематичний
гербовник”. Ця робота мiстить класифiкацiю гер-
бiв за такими рисами: об’єднанi однотипними ем-
блемами, що належали родам iз спiльним корiн-
ням; польсько-литовськi герби, прийнятi росiйсь-
кими, бiлоруськими та українськими родами; гер-
би родiв, котрим наданий титул росiйських кня-
зiв, графiв, баронiв. Йому належить ще й цiлий
ряд дослiджень як окремих пам’яток, так i зага-
льнотеоретичнi працi.
На поч. ХХ ст. також працювали такi дослiд-
ники, як I.Антошевський, уже згадуваний Ю.Ар-
сеньєв та iншi. Але, здебiльшого, автори торка-
лись проблем росiйської приватної та корпорати-
вної геральдики.
Говорити про теоретикiв української, а тим
паче, геральдики в Галичинi, важче, оскiльки,
iсторико-полiтична ситуацiя не сприяла такiй дi-
яльностi. Чи не єдиною працею з питань похо-
дження руської (української) геральдики є ста-
ття Ф.Пєкосiньського з 1899 р., що є спро-
бою обґрунтування рунiчного походження мiсце-
вих гербiв. Дослiдник стверджував, що “гераль-
дика “ruska” є незрiвнянно багатша вiд польської
геральдики на такого роду герби”32. Саме вiн пи-
30Арсеньев Ю.В. Геральдика...– С. 243.
31Там само.– С. 269.
32Piekosiński F. O źródÃlach heraldyki ruskiej // Rozprawy
Akademii Umiejetnosci: WydziaÃl historyczno-filozoficzny.–
Kraków, 1899.– Seria 2.– T. III.– S. 185.
ше про те, що “ruska” геральдика має низку рiз-
новидiв iнтерпретацiї рунiчних символiв, тодi як
польська має зразки вже похiдного характеру.
У радянський час проблемою корпоративної
геральдики займалися В.Драчук, О.Каменцева,
А.Луппол, Н.Устюгов, А.Кононов, В.Румянцева.
Спецiальних дослiджень з питань приватної ге-
ральдики, а тим бiльше, в Галичинi, не виявлено.
Таким чином, iсторiографiя не лише галицьких
шляхетних гербiв, а й українських загалом, є до-
волi фрагментарною i неповною.
Значного поступу у розвитку геральдики було
досягнуто в 90-их рp. XX ст., завдяки дiяльностi
Українського геральдичного товариства на чолi з
А.Гречилом. Йому належить кiлька праць, при-
свячених українськiй мiськiй геральдицi. У Льво-
вi було проведено п’ять наукових конференцiй (у
1991-95 рp.) та видано збiрники тез доповiдей та
повiдомлень.
Цiнними для розумiння особливостей свiто-
глядної доктрини бароко є iсторичнi працi, що
розкривають суть шляхетства як суспiльного яви-
ща та носiя гербових знакiв розрiзнення та при-
чини їх втiлення у мистецтвi. Першим дослiд-
ником, який аналiтично вивчив це питання, був
М.Грушевський. Значну увагу вiн присвятив пи-
танню шляхти. Короткi iсторичнi розвiдки з цьо-
го питання мiстяться в працях I.Крип’якевича та
Д.Дорошенка. Iз українських авторiв кiн. XX-
го ст., що звертались до питання шляхетства,
найвизначнiшим можна вважати Н.Яковенко i її
працю “Українська шляхта з кiн. XIV до се-
ред. XVII ст. (Волинь i Центральна Україна)”.
Значно бiльше матерiалу опрацьовано польськи-
ми дослiдниками. Ще в серед. XIX ст. ана-
лiзом давньої польської iсторiї, iсторичної гео-
графiї та статистики, займались М.Балiнський,
Т.Лiпiнський. Матерiали щодо побуту, звичаїв
i традицiї населення Речi Посполитої в XVI-
XVIII ст. мiстяться в працi Й.Бистроня, пере-
виданої у 1960 i 1976 рр.
Аналiзуючи художнє життя в Українi XVI-
XVIII ст., вiдомий український мистецтвозна-
вець П.Жолтовський розглядає водночас зага-
льнокультурну ситуацiю. Уже згадувана автор
Н.Яковенко у 2002 р. видала працю, яку присвя-
тила вивченню iсторiї уявлень та iдей в Українi
XVI-XVII ст. Велика увага придiлена розгляду
релiгiйних, мовних, ментальних стереотипiв, а та-
кож визначень української iдентичностi. Зокрема,
288 3-4’2008 Народознавчi Зошити
вона аналiзує живучiсть культурних стереотипiв
та їх вплив на мiжетнiчнi стосунки.
П.М.Жолтовський, дослiджуючи “Естетичнi
проблеми образотворчого мистецтва”, звертається
до питання гербової емблеми. Розглядаючи одно-
часно гербовi емблеми, герби та цеховi емблеми,
вчений не робив мiж ними суттєвої рiзницi. Хо-
ча, ведучи мову про особливостi сприйняття вище
згаданих композицiй, надавав перевагу останнiм
через їх простоту та доступнiсть. Але дослiдник
вiдзначав важливiсть суспiльної ролi герба та йо-
го мiсце у свiдомостi сучасникiв. Загалом, скла-
дається враження недомовленостi. Очевидно, та-
кий характер викладу був продиктований iдеоло-
гiчним аспектом, а не вiдсутнiстю iнформацiї з
цього приводу. Проблеми естетики доби бароко в
Українi пiднiмає у своїх працях Л.Довга.
Дослiджуючи геральдичнi образи, важливим
для розумiння є розгляд особливого iдейно-
формального методу гербових композицiй – iно-
сказання. Вивченням ролi символу i проблемою
образу в широкому значеннi понять у ХХ ст. за-
ймались такi вченi, як О.Лосев, Г.Вагнер. Особ-
ливiсть взаємозв’язку символу i мiфу висвiтлює-
ться у працi А.Голана “Мiф i символ”. До дослi-
джень загально-естетичного плану належать ро-
боти Є.Татаркевича та М.Бахтiна.
Особливо цiкавою для розумiння символiчного
значення певних зооморфних мотивiв, що часто
зустрiчаються в геральдичних структурах є ро-
бота сучасного польського дослiдника Т.Панфiла
“Lingua symbolica”: Про походження i значен-
ня найстарших геральдичних символiв в Поль-
щi”. Дана праця є прикладом якiсного осмислен-
ня проблем геральдичної символiки в контекстi
загальносвiтових тенденцiй розвитку мiфотворен-
ня та побудови архетипiв. Автор пропонує аналiз
образiв основних зооморфних мотивiв, використа-
них у геральдицi, їх знакового навантаження та
мiсця у свiдомостi людини. Цiкавим є спостере-
ження дослiдника за особливостями проникнення
архаїчних символiв давнiх культур у спектр хри-
стиянських образiв та специфiка їх iнтерпретацiї.
Важливим є те, що комплекс дослiджуваних але-
горичних зображень визначений їх вiдношенням
до поняття i явища влади княжої, царської, ко-
ролiвської. Практично всi зооморфнi зображення
символiзували певний аспект влади чи дiяльнос-
тi володаря. Науковi дослiдження такого плану,
що передбачають комплексний аналiз образiв у
рiзних культурних системах, якi були iсторико-
культурно пов’язанi i могли впливати одна на од-
ну, сприяють суттєвому розширенню розумiння
семантики геральдичних знакiв, причини їх появи
у геральдичному спектрi та особливостi розвитку
значень у рiзнi епохи.
Важливою для розумiння символiчного значен-
ня та трактування зооморфних образiв у сере-
довищi слов’янського свiту є праця О.В.Белової
“Славянский бестиарий”. Це спроба словниково-
го перелiку, що базується на матерiалах схiдно-
та пiвденнослов’янських писемних пам’яток ХII-
ХVII ст., який включає перелiк назв i їх сим-
волiчне значення. Особливо цiнним у контекстi
даного дослiдження є наведення широкого спек-
тру символiчних значень (при наявностi таких)
до кожного аналiзованого поняття. Iнодi вони по-
лярнi, що пiдкрiплюється письмовими джерела-
ми i сприяє зануренню в метафiзичний простiр
епохи та розумiнню складностi та багатоманiтно-
стi iнспiрацiйних джерел формування тогочасного
свiтогляду.
Цiкавою для розумiння формального гераль-
дичного спектра, символiки тваринних образiв є
праця А.Г.Юрченко “Тигрица и грифон: Сакра-
льные символы животного мира”. Це приклад до-
кладного наукового аналiзу книги “Про тварин”
вiзантiйського письменника V ст. Тимофiя. До-
слiдник пропонує не лише переклад ранiше не-
вiдомої роботи, а й проводить контекстуальний
ситуативний розгляд. Цiнним є вивчення та по-
рiвняння символiчних значень свiтоглядних iнтер-
претацiй рiзних образiв в культурах давнiх наро-
дiв, пошук першопричин таких суджень та особ-
ливостi їх впливу та поширення у тогочасному
середовищi.
Окреме мiсце у будь-кому дослiдженнi посi-
дають енциклопедiї. Iнформацiю з питань сим-
волiки можна почерпнути з таких видань як
“Энциклопедия символов, знаков, эмблем”, “Эн-
циклопедия символов” та “Словник мiжнарод-
ної символiки та емблематики” В.Похльобкiна.
У даному дослiдженнi актуальними є “Енцик-
лопедiя українознавства” та “Енциклопедiя по-
лiтичної думки”. Серед словникiв важливе мiс-
це посiдає “Польський бiографiчний словник”
(“Polski SÃlownik Biograficzny”), “Термiнологiч-
ний словник мистецтва” (“SÃlownik terminologi-
czny sztuk piȩknych”), “Росiйський геральдич-
ний словник” В.Бєлiнського. Цiнною за своєю
ОКСАНА ЖМУРКО. Геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст... 289
iлюстративною базою є праця англiйського
вченого С.Слейтерса “Геральдика. Iлюстрована
енциклопедiя”.
Таким чином словники та енциклопедiї як уза-
гальнюючi працi завершують огляд матерiалiв, що
стосуються специфiки дослiдження геральдичної
графiки в Галичинi XVII-XVIII ст. Одже, мож-
на стверджувати, що мистецтвознавче вивчення
гравюр iз зображення гербiв, передбачає залучен-
ня широкого кола праць iз рiзних галузей знань.
Окрiм необхiдностi осмислення такого широкого
спектру iнформацiї, важливим є питання її лек-
сичного оформлення, тобто термiнологiя. Якщо
брати до уваги геральдику як наукову дисцип-
лiну, то термiнологiчний апарат тут розвинений
добре, зважаючи на багатовiкову традицiю. Iн-
шою є ситуацiя при спробi проведення мистец-
твознавчого аналiзу об’єктiв. Оскiльки питання
термiнологiї у сучаснiй українськiй науцi є дуже
актуальним i багатьох сферах вiдкритим, то цей
випадок не є винятком.
“Нас цiкавитиме перед усiм графiчна iнтерпре-
тацiя гербiв, якi у друкованiй книзi й естам-
пi мали специфiчне значення i склали самостiй-
ний жанр (...). Започатковує графiчну геральдику
проста i ясна своїм гуманiстичним змiстом дру-
карська марка Iвана Федорова...”33 – таку тер-
мiнологiчну iнтерпретацiю пропонує Д.Степовик.
У першому випадку це традицiйне описове оз-
начення явища, що використовується у ситуацi-
ях незначної вивченостi матерiалу. Другий зво-
рот передбачає наявнiсть iнших рiзновидiв зоб-
ражень – живописного, скульптурного – якi все
ж не набули рис самостiйного мистецького явища
в Українi. У цiй же тезi, окрiм термiнологiчної,
закладена ще одна проблема, що корiниться теж
у малому вивченнi теми – герб i торгова чи дру-
карська марка, вкрай рiдко є тотожними, оскiльки
формуються за рiзними правилами.
Таким чином задля уникнення плутанини про-
понується ввести зворот “геральдична графiка”
для окреслення зразкiв гравюр, композицiйною та
iдейною суттю яких є герб. Водночас для лексич-
ного синонiмiчного збагачення пропонується зво-
рот “графiчне зображення гербiв”, що є близьким
до вище розглянутого.
Пiдсумовуючи цей iсторiографiчний екскурс,
33Степовик Д.В. Українська графiка XVI-XVIII сто-
лiть. Еволюцiя образної системи.– К.: Наук. Думка, 1982.–
С. 300.
можна зробити низку висновкiв. По-перше, оскi-
льки дане дослiдження, як уже йшлось, зали-
шаючись мистецтвознавчим, все ж проникає у
мiждисциплiнарну площину, поєднуючи iсторiю
графiки, iсторичнi допомiжнi дисциплiни, есте-
тику, семантику, iсторiю культури, то комплек-
сний метод аналiзу є оптимальним та обґрунто-
ваним. Необхiдними при дослiдженнi такого пла-
ну є матерiали з iсторiї виникнення гербiв, прин-
ципiв гербової побудови, особливостей геральди-
чних правил щодо опису та прочитання щитової
композицiї. Використання праць з семантики, до-
зволяють розкривати прихованi значення симво-
лiв, що особливо цiнно в контекстi дослiдження
мистецтва XVII-XVIII ст. Окрiм того, це до-
помагає розкривати полiфункцiйнiсть герба зага-
лом i в графiцi зокрема, що сприяє розширенню
знань не лише мистецтвознавчих. По-друге, да-
ний iсторiографiчний огляд засвiдчує, що бiль-
шiсть українських мистецтвознавчих дослiджень,
якi торкаються питання геральдики, присвяченi
власне графiчному способу зображення гербiв, i
не виявлено робiт з приводу геральдики в скуль-
птурi, живописi чи орнаментальному оздобленнi
архiтектури. Це не означає їх вiдсутнiсть у цих
видах мистецтва, а швидше пiдкреслює малозна-
чущiсть, другоряднiсть їх ролi, що ще раз пiд-
тверджує необхiднiсть ведення роботи у даному
напрямку, оскiльки геральдика набула рис само-
стiйного художнього явища в українськiй графi-
цi XVII-XVIII ст. По-третє, iсторiографiчний
аналiз засвiдчив вiдсутнiсть праць, що мiстили б
розгляд геральдичного зображення як художньо-
го образу – композицiйна структура, колористи-
ка, образна система, символiчне значення, стилi-
стичнi риси, взаємозв’язок iз загально естетич-
ними тенденцiями тої чи iншої iсторичної доби
та його мiсця у цiй художньо-iсторичнiй систе-
мi. Таким чином можна вважати, що очевидною
є доцiльнiсть ведення наукових дослiджень у да-
ному напрямку, оскiльки це сприятиме доповнен-
ню iснуючих знань з iсторiї української графiки,
зокрема, геральдичної графiки в Галичинi XVII-
XVIII ст., її структурно-образних та стильових
особливостей.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7172 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:56:01Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жмурко, О. 2010-03-25T12:31:58Z 2010-03-25T12:31:58Z 2008 Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії / О. Жмурко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 279-289. — Бібліогр.: 33 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7172 У статтi аналiзуються геральдична графiка в Галичинi XVII-XVIII ст. як самостiйний мистецький жанр та її вивченiсть в сучаснiй українськiй мистецтвознавчiй науцi. Акцентується на необхiдностi використання комплексного, мiждисциплiнарного методу, залучення матерiалiв iз рiзних сфер гуманiтарних знань, задля отримання якiсного результату. Визначено проблемний спектр iсторiографiї даного питання. uk Інститут народознавства НАН України Статті Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії On Heraldic Works of Graphical Art in Galicia at XVII to XVIII cc.: Some Problems of Historiography Article published earlier |
| spellingShingle | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії Жмурко, О. Статті |
| title | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії |
| title_alt | On Heraldic Works of Graphical Art in Galicia at XVII to XVIII cc.: Some Problems of Historiography |
| title_full | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії |
| title_fullStr | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії |
| title_full_unstemmed | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії |
| title_short | Геральдична графіка в Галичині XVII-XVIII ст.: питання історіографії |
| title_sort | геральдична графіка в галичині xvii-xviii ст.: питання історіографії |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7172 |
| work_keys_str_mv | AT žmurkoo geralʹdičnagrafíkavgaličiníxviixviiistpitannâístoríografíí AT žmurkoo onheraldicworksofgraphicalartingaliciaatxviitoxviiiccsomeproblemsofhistoriography |