Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія
У статті йдеться про маловідомі сторінки життя болгаристки, перекладачки Лідії Горячко (1913–1993), у творчому доробку якої низка художніх перекладів відомих митців Болгарії. У біографічних описах згадуються також особисті контакти Л. Горячко з відомими діячами культури, зокрема В. Захаржевською, а...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слов’янський світ |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71788 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія / Г.І. Бабій // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. — Вип. 10. — С. 63-76. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71788 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бабій, Г.І. 2014-12-10T21:05:53Z 2014-12-10T21:05:53Z 2012 Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія / Г.І. Бабій // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. — Вип. 10. — С. 63-76. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71788 [81’255.4:811.163.2]:7.071.3(092) У статті йдеться про маловідомі сторінки життя болгаристки, перекладачки Лідії Горячко (1913–1993), у творчому доробку якої низка художніх перекладів відомих митців Болгарії. У біографічних описах згадуються також особисті контакти Л. Горячко з відомими діячами культури, зокрема В. Захаржевською, а також заходи з увічнення її пам’яті. В статье идет речь о малоизвестных страницах жизни болгаристки, переводчицы Лидии Горячко (1913–1993), в творческом наследии которой целый ряд художественных переводов писателей Болгарии. В биографическом описании упоминаются также личные контакты Л. Горячко с известными деятелями культуры, в частности с В. Захаржевской, а также мероприятия по увековечению ее памяти. The article is about the little-known pages of the life of the researcher of Bulgaria, translator Lydia Horyachko (1913–1993), who made a number of artistic translations of the famous artists in Bulgaria. In the biographical descriptions are mentioned personal contacts of Horyachko with famous artists, including W. Zakharzhevska and events to perpetuate her memory. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ З історії славістики Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія |
| spellingShingle |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія Бабій, Г.І. З історії славістики |
| title_short |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія |
| title_full |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія |
| title_fullStr |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія |
| title_full_unstemmed |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія |
| title_sort |
українські нащадки слов’янських просвітителів кирила і мефодія |
| author |
Бабій, Г.І. |
| author_facet |
Бабій, Г.І. |
| topic |
З історії славістики |
| topic_facet |
З історії славістики |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слов’янський світ |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті йдеться про маловідомі сторінки життя болгаристки, перекладачки Лідії Горячко (1913–1993), у творчому доробку якої низка художніх перекладів відомих митців Болгарії. У біографічних описах згадуються також особисті контакти Л. Горячко з відомими діячами культури, зокрема В. Захаржевською, а також заходи з увічнення її пам’яті.
В статье идет речь о малоизвестных страницах жизни болгаристки, переводчицы Лидии Горячко (1913–1993), в творческом наследии которой целый ряд художественных переводов писателей Болгарии. В биографическом описании упоминаются также личные контакты Л. Горячко с известными деятелями культуры, в частности с В. Захаржевской, а также мероприятия по увековечению ее памяти.
The article is about the little-known pages of the life of the researcher of Bulgaria, translator Lydia Horyachko (1913–1993), who made a number of artistic translations of the famous artists in Bulgaria. In the biographical descriptions are mentioned personal contacts of Horyachko with famous artists, including W. Zakharzhevska and events to perpetuate her memory.
|
| issn |
XXXX-0051 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71788 |
| citation_txt |
Українські нащадки слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія / Г.І. Бабій // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. — Вип. 10. — С. 63-76. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT babíigí ukraínsʹkínaŝadkislovânsʹkihprosvítitelívkirilaímefodíâ |
| first_indexed |
2025-11-24T03:40:55Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:40:55Z |
| _version_ |
1850839655324319744 |
| fulltext |
63
УДК [81’255.4:811.163.2]:7.071.3(092)
Г. І. Бабій
УКРАЇНСЬКІ НАЩАДКИ СЛОВ’ЯНСЬКИХ
ПРОСВІТИТЕЛІВ КИРИЛА І МЕФОДІЯ
У статті йдеться про маловідомі сторінки життя болгаристки,
перекладачки Лідії Горячко (1913–1993), у творчому доробку якої
низка художніх перекладів відомих митців Болгарії. У біографічних
описах згадуються також особисті контакти Л. Горячко з відомими
діячами культури, зокрема В. Захаржевською, а також заходи з увіч-
нення її пам’яті.
Ключові слова: Лідія Горячко, болгаристка, перекладач, біогра-
фія, В. Захаржевська, музей.
Th e article is about the little-known pages of the life of the researcher
of Bulgaria, translator Lydia Horyachko (1913–1993), who made a
number of artistic translations of the famous artists in Bulgaria. In the
biographical descriptions are mentioned personal contacts of Horyachko
with famous artists, including W. Zakharzhevska and events to perpetuate
her memory.
Keywords: Lydia Horyachko, researcher of Bulgaria, translator,
biography, W. Zakharzhevska, museum.
Існує думка, що на життя кожного покоління обов’язково
припадає серйозне випробування; цитують зазвичай китай-
ську мудрість про складність життя в епоху змін – наш час є
саме таким. І коли теперішні негаразди і складності порівню-
ють з тим, що пережило покоління наших батьків, я з таким
порівнянням не погоджуюся. Повертаючись до них думка-
ми, згадую: народжені в передреволюційні роки, вони пере-
жили холодне й голодне дитинство, юність, отруєну жахом Го-
лодомору, зрілість, обпалену війною, утиски часів «застою»,
а на старість років разом з усією Україною пережили Чорно-
http://www.etnolog.org.ua
64
бильську трагедію на тлі непевності «перебудови». Жахаєшся,
осмислюючи такий перелік.
Відома свого часу болгаристка Лідія Горячко (1913–1993)
жила в буремне та складне ХХ ст., і, розповідаючи про неї, від-
даю шану всьому її поколінню.
…Щедра на таланти й гостинна земля Кіровоградщини, з
якою пов’язані імена таких визначних майстрів, як Іван Кар-
пенко-Карий, Володимир Винниченко, Дем’ян Бєдний, Євген
Маланюк, Натан Рибак та інші, стала другою Батьківщиною для
сотень болгар, які рятувалися від османського ярма. Під час Ро-
сійсько-турецької війни (1768–1774) близько 400 болгарських
родин звернулися до головнокомандуючого російською армі-
єю з проханням дозволити їм оселитися в цій місцевості, і во-
сени 1773 року їх розмістили на зимівлю в селах Бузького Ко-
зацького війська. Наступного року поселенці обрали місцем
свого постійного проживання с. Вільшанка (нині – райцентр на
Кіровоградщині) 1. Спілкуючись із місцевим населенням, бол-
гари зберегли мову, обряди і звичаї своєї історичної Батьків-
щини. У с. Вільшанка й народилася Лідія Горячко – майбутня
письмен ниця, ім’я якої ще за життя ввійшло в декілька енци-
клопедичних видань. Нині ж про Лідію Горячко можна почер-
пати відомості в таких виданнях, як «Історія міст і сіл України»,
«Українська літературна енциклопедія», «Енциклопедія сучас-
ної України», «В пам’яті Києва»; ім’я письменниці згадується в
численних довідниках і монографіях, на сторінках української
та болгарської періодики 70–80-х років ХХ ст.
Пропонований нарис – це публікація про маловідомі сто-
рінки життя Лідії Горячко, а також презентація фотоматеріа-
лів, які раніше не друкувалися для широкого загалу.
Родовід перекладачки походить зі Степової Еллади, оспі-
ваної багатьма. Мати Лідії Горячко, Марія Захарівна Пєліхо-
ва, мала болгарське коріння. Напрочуд вродлива, з розкішною
чорною косою, вона виховувалася в багатому домі в містеч-
http://www.etnolog.org.ua
65
Мати письменниці Марія Пєліхова
http://www.etnolog.org.ua
66
ку Ольвіополі, яке пізніше ввійшло до м. Первомайська. Поса-
гу в Марії не було, тому й видали її заміж у 26 років за старо-
го, малописьменного парубка із сусіднього болгарського села
Вільшанка. Від цього шлюбу і народилася в 1913 році майбут-
ня письменниця.
Про свої дитячі та юнацькі роки Лідія Горячко згадує:
«… Бджола після довгих мандрів летить до квітки, щоб напи-
тися нектару, – людина горнеться до спогадів, як до живої іс-
тоти 2.
Народилася я в сім’ї робітника 1913 року 17 грудня в бол-
гарському селі Ольшанка Одеської області, тепер – Кіровоград-
ської. Дівчинкою була дуже вразливою; чуже горе сприймала як
своє. Пам’ятаю розповідь булки-молодиці Іордани моєму та-
тові, як вона, ще зовсім маленькою, разом з дідом, бабусею і
батьками, тікаючи світ за очі, опинилася в українському селі
Олешки, неподалік від якого багато болгарських сімей з Болга-
рії знайшли свою другу Батьківщину.
З розповіді – булка [молодиця. – Ред.] Іордана обливала-
ся слізьми – я вперше почула про країну Болгарію, про її пер-
шу Батьківщину. Я теж плакала, багато чого не розуміючи, а
надвечір, після почутої розповіді, захворіла, мені навіть пере-
ляки виливали…
Та настав погожий ранок першого вересня 1920 року. Я впер-
ше у своєму житті переступила поріг школи. Багато книжок
написано про першу вчительку, створені фільми, складено чи-
мало пісень, але моя перша вчителька була якоюсь особливою.
Тетяна Олександрівна Шепеткова, росіянка за національні-
стю, все життя присвятила дітям, школі. Заміж вона не ви-
ходила, жила в маленькій кімнатці в школі, вчила дітей, діти
виростали, одружувалися, в них виростали діти, яких учила
та сама Тетяна Олександрівна.
Я вперше переступила поріг школи! В класі на великому сто-
лі парував самовар, Тетяна Олександрівна, погладивши ніжно
http://www.etnolog.org.ua
67
кожну дитину по голівці, запросила нас до столу. Смак першої
склянки чаю від першої вчительки я досі пам’ятаю!
Вчилася я добре, вже з перших класів відчувався нахил до мови.
Оповідання на вільну тему писала з легкістю; у навчальному році
не було жодного пропуску, хоча доводилося всю зиму ходити в
сандалях, а до школи було далеченько. У старших класах мені і
моїм ровесникам пощастило: мову і літературу викладав політ-
емігрант, болгарський письменник Петер Аджаров (кілька ро-
ків тому помер у Болгарії); ми мали змогу розмовляти годинами
із блискучим знавцем болгарської мови, теж політемігрантом –
Гранчаровим. Всі дисципліни викладалися болгарською мовою».
Про дитячі роки письменниці в «Історії міст і сіл України»
написано коротко: «Вільшанську болгарську семирічну шко-
лу закінчила Л. Г. Горячко, професійна перекладачка худож-
ніх творів з болгарської мови. У її перекладах видані україн-
ською мовою твори Д. Ангелова, М. Горчивкіна, С. Даскалова
та багатьох інших болгарських письменників» [Історія міст і
сіл Української РСР 1972, с. 165].
Повертаємося до неопублікованих спогадів письменниці 3:
«Успішно закінчивши школу у 1928 році, я вступила до укра-
їнського педтехнікуму, вирішила, як моя перша вчителька,
присвятити життя школі. В технікумі пощастило: україн-
ську мову і літературу викладав обдарований викладач Ники-
фор Семенович Скриль (він ще й окремо мені допомагав, адже
я закінчила болгарську школу). Никифор Семенович прищепив
мені велику любов до українського слова. По закінченні техні-
куму влітку в рідному селі займалася ліквідацією неписьмен-
ності, а з 1 вересня 1930 року (не було ще й 17 років) почала
вчити другий клас. Незважаючи на те, що в мене була вже се-
редня освіта, я вчителювала і сама вчилася, прислухаючись до
розмовної мови, як гумка вбирала дотепні слова, поговірки, на-
родні жарти. Ставилися до мене з великою повагою, літні чо-
ловіки та жінки напрошувалися, щоб я їх вчила.
http://www.etnolog.org.ua
68
Якось до мене звернулася бабуся Ганна Долока: “Ви, вчитель-
ко, навчіть мене грамоті, лише не за букварем, це для дітей, а
по газеті, хочу світ бачити”. Моя літня учениця за кілька мі-
сяців навчилася читати газету. Непомітно минав час; викла-
дач історії Ольшанської школи Бучакчійський Михайло Яки-
мович вступив до Ліфлі-Ленінградського інституту філософії
та лінгвістики. Він допоміг моїм братам матеріально під час
їхнього вступу в Ленінграді до інституту, а згодом і я вступи-
ла там до інституту. На навчання мене проводжало все село,
проводжала і моя літня учениця, бабуся Ганна Долока. На за-
питання, навіщо вона б’є ноги, адже проводжали мене далеко
за село, бабуся відповіла: “Дарма що стара, піду й я”. На про-
щання бабуся вийняла з кожної кишені своєї рясної спідниці по
черевику та й каже: “Я в цих черевиках брала шлюб, один раз їх
узула, це Вам, учителько, для навчання”. Ті черевики, те люд-
ське добро я зберігала як дорогу реліквію. У Ленінграді на філо-
Лідія Горячко (перша праворуч) з колегами-вчительками.
30-ті роки XX ст.
http://www.etnolog.org.ua
69
логічному факультеті теж пощастило: професор Никифоров
дуже любив українську мову. Дізнавшись, що я з України, звер-
нувся з проханням записати йому слова українських народних
пісень, я охоче виконала його прохання. В інституті почала
писати вірші, була в літгуртку, писала і весь час мріяла про
навчання на Україні. У 1937 році вирішила спробувати щас-
тя – продовжити навчання в КДУ. Деканом факультету був
тоді Іщук Арсен Олексійович. Я дозволю собі назвати його сві-
точем університету. Лагідний, добрий, мудрий – таке на мене
справив враження наш декан – наша гордість, наш студент-
ський тато 4. У 1938 році вже з сім’єю жила в сімейному сту-
дентському гуртожитку разом з прекрасним подружжям Три-
пільських. Андрій Володимирович один з факелоносців у моєму
житті. Вдумливим порадником була і Софія Пилипівна.
За чоловіком-геологом я кілька років їздила на Україні, пра-
цювала не за фахом. У 1941 році геологічна експедиція, яку очо-
лював мій чоловік, працювала у Кіровоградській області, до
останньої хвилини не евакуювалася. Під час обстрілу вантаж-
ної машини з геологічним устаткуванням трагічно загинув
мій первісток Анатолій – студентський син – так його звали
на факультеті. Тієї хвилини для мене життя перестало існу-
вати. Трапилося це на станції Павлиш. Про цю трагедію зна-
ли всі жителі станції. Уся експедиція пішла до переправи – на
лівий берег Дніпра. Я була в геологічній спецівці. Зупинила мене
літня жінка та й каже: “Ходім, моя дитино, до хати, дам тобі
кохтину й спідницю”. Жінка зняла з жердки єдину спідничку й
дала мені. На жаль, я не знаю, як її звали – не сказала».
Через багато років після того письменниця розповідала про
жахливий сон: ніби стоїть вона в полі, а над нею кружляють
сталеві птахи. Ці птахи вихоплюють у неї з рук дитину, а вона,
розгублена, ніби стоїть і думає: чого це сталеві птахи забра-
ли в неї сина? Первісток письменниці загинув у неї на руках.
Встиг тільки сказати: «Вавка болить», і очі його стали скляни-
http://www.etnolog.org.ua
70
ми. Стояла страшенна спека, і всі співробітники гео фізичної
партії наполягали, щоб віддати дитину землі зараз же, не вез-
ти її далі. Свій останній притулок Анатолій Горячко знайшов
на станції Павлиш, а замість труни йому прислужився футляр
від геофізичного приладу. До скону Л. Горячко ввижалися зе-
леніючі городи, невеликий паркан і те місце, де знайшов свій
останній притулок син-первісток.
Про своє подальше життя письменниця згадувала 5: «Не-
вдовзі ми опинилися на Уралі, без документів. Випадково дізна-
лися, що КДУ евакуювався в Кзил-Орду. Я вирішила поїхати
туди – може, університет вивіз архів. Вдруге Арсен Олексійо-
вич Іщук зустрів мене як рідну людину. На обличчі, мабуть,
прочитав, що мене спіткало величезне горе. Не питаючи про
студентського сина, мовив: “Скінчиться війна, час загоїть
рани, які вона завдала нам; чим допомогти вам, де ви живе-
те?” Усе розповіла. Мені дозволили шукати в архівах список
студентів-випускників 1941 року та 1939 року – випуск одно-
курсників чоловіка. Списки знайшлися! З довідками (бланків
диплому не було) повертаюся на Урал і продовжую працюва-
ти в експедиції. У 1945 році Українське геологічне управління
відкликало чоловіка з Уралу. Ми знову в рідному Києві – місті,
де я здобула вищу освіту, вперше відчула тепло синових руче-
нят, де так багато хороших щирих друзів. Завітала до Три-
пільських. Андрій Володимирович став моїм хрещеним бать-
ком на літературній ниві».
Позаду залишилися трагічні роки війни, які письменниця
разом із чоловіком-геофізиком віддала роботі на Уралі. Там, у
суворій уральській землі, похована ще одна дитина письмен-
ниці, дочка Мірра, яка народилася в 1942 році, а померла рап-
тово від набряку легенів у 1944 році.
Перший переклад Л. Горячко вийшов друком у 1950-х роках.
Це було оповідання Ангела Каралійчева «Трайчо признался».
Надруковано цей твір у російськомовній дитячій газеті «Юный
http://www.etnolog.org.ua
71
ленинец». Пізніше було замовлення перекласти декілька опові-
дань Еліна Пеліна, а потім – величезний роман Д. Ангелова «На
життя і смерть», обсягом 40 друкованих аркушів, який і став ві-
зитною карткою перекладачки. Цей роман витримав три видан-
ня. У 1960–1970-х роках Л. Горячко щедро засівала свою ниву.
Їй під силу було все: перекласти болгарською мовою лібрето
опери «Богдан Хмельницький» до приїзду болгарської урядо-
вої делегації до Києва в 1957 році; підготувати болгарськомов-
ний репертуар з Державною капелою бандуристів УРСР для
гастролей у Болгарії (1958); перекласти болгарською мовою де-
які інтермедії для видатного дуету народних артистів України
Юхима Березіна та Юрія Тимошенка (Тарапуньки і Штепселя)
і підготувати їх до гастрольної подорожі в Болгарію (1959); на-
писати численні літературознавчі статті і переклади. Усе вдава-
лося Л. Горячко, адже вона вільно володіла болгарською мовою,
бо вивчала й чула її з раннього дитинства.
Ще за життя Л. Горячко вела ретельний облік свого творчо-
го доробку, і нині в родинному архіві нащадків письменниці
зберігається перелік її перекладів і літературознавчих статей
на 22 аркушах формату А4 6.
Бездоганне володіння українською та болгарською мова-
ми і літературний смак дозволили письменниці самій обира-
ти для перекладу такі твори, що розходилися великими тира-
жами й неодноразово перевидавалися.
Л. Горячко донесла до українського читача слово класи-
ків болгарської літератури – Еліна Пеліна, Любена Каравело-
ва, Алеко Константинова – і сучасників самої письменниці, з
якими її поєднувала багаторічна дружба, – Димитра Ангело-
ва, Митка Горчивкіна, Стояна Даскалова, Ангела Каралійче-
ва та ін. По зернині збирала Л. Горячко перлини болгарсько-
го гумору і стала упорядником збірки «Болгарські смішинки»,
яку видавали тричі. Ця яскрава сувенірна книжечка була у
80-х роках ХХ ст. чи не в кожній родині книголюбів.
http://www.etnolog.org.ua
72
У 1974 році вийшла друком збірка оповідань «Береги» –
спільне видання книговидавництв «г. Бакалов» (м. Варна) і
«Маяк» (м. Одеса). Перу Л. Горячко належать переклади новел
Йордана Тодорова «Випадковий гість» та «Російський князь»,
а також оповідання «Важке щастя» Тихомира Йорданова.
Виключно плідною виявилася творча співдружність Л. Го-
рячко з літературознавцем-болгаристкою Вікторією Захар-
жевською. Досить сказати, що саме цій дослідниці належать
статті про Л. Горячко в «Українській літературній енциклопе-
дії», а також «Енциклопедії сучасної України».
У 1977 році у видавництві «Радянський письменник» було
видано збірник «Сучасна болгарська новела», упорядкований
В. Захаржевською, до якого ввійшли оповідання «Мати» Кос-
ти Странджева, «Прозріння» Марії Грубешієвої та «Людина
знайшла своє щастя» Діко Фучеджієва.
У 1978 році, до 100-річчя визволення Болгарії від осман-
ського ярма, у видавництві «Дніпро» вийшов друком збірник
кращих поетичних та прозових творів класиків і сучасних
болгарських письменників «Свобода». До цього видання упо-
рядник В. Захаржевська включила повість Георгія Караславо-
ва «Танго» в перекладі Л. Горячко. Не менш вдалими виявили-
ся збірки «Болгарський гумор і сатира» та «Перемога», також
упорядковані В. Захаржевською.
До збірки «Болгарський гумор і сатира» (1974) увійшли твори
визначних болгарських письменників, деякі з яких пере кладені
Л. Горячко: «Філантропічна історія» Святослава Микова, «Я не з
тих» Димитра Чудомира, «Бідняцьке щастя» Еліна Пеліна, «Коли
співають солов’ї» Митка Горчивкіна, «Після свята» Христо Пелі-
тева, уривок з повісті «Мамина дитина» Любена Каравелова, а
також уривок з роману «Бай Ганю» Алеко Константинова.
Упорядника цих прекрасних збірок В. Захаржевську й пере-
кладача Л. Горячко поєднували щирі дружні стосунки і повне
взаємопорозуміння. Так, окрім творів, які В. Захаржевська до-
http://www.etnolog.org.ua
73
бирала до збірок безпосередньо в Болгарії, були включені й ті,
що запропонувала Л. Горячко.
Кавалер ордена Народної Республіки Болгарія «Кирило і
Мефодій», В. Захаржевська залучала до творчої співпраці мит-
ців болгарського слова, друзів Болгарії, які разом створювали
духовну атмосферу співдружності Україна – Болгарія, викону-
ючи заповіт просвітителів – свв. Кирила та Мефодія: єднання
Словом слов’янських братніх народів.
Упродовж майже 40 років літературного життя Л. Горячко
часто виступала на радіо зі статтями та перекладами, брала
участь у літературних вечорах, де виголошувала доповіді бол-
гарською мовою, стала учасником двох симпозіумів перекла-
дачів у м. Варні в Болгарії; була особисто знайома й листува-
лася з багатьма письменниками.
За перекладацьку роботу й популяризацію болгарської лі-
тератури в Україні відзначена спеціальною нагородою Спілки
письменників Народної Республіки Болгарія та Золотим По-
чесним Знаком Всенародного комітету болгарсько-радянської
дружби і медаллю «Сторіччя з дня визволення Болгарії з-під
турецького гніту» 7.
* * *
Л. Горячко пішла з життя 2 серпня 1993 року в Києві, кіль-
ка днів не доживши до 6 серпня – дня трагічної загибелі сво-
го сина-первістка.
Проводжали Лідію Горячко в останню путь дуже красиво.
Старші люди казали, що вулиця Кавказька, де письменниця
мешкала останні роки, не бачила такої похоронної процесії.
Лідія Горячко знайшла свій останній притулок на Лісово-
му кладовищі м. Києва, там само, де і її друзі зі студентської
пори й до останніх років – подружжя Трипільських. На моги-
лі встановлено пам’ятник, викарбувано імена письменниці та
двох її малолітніх дітей, яких забрала війна.
http://www.etnolog.org.ua
74
Відтоді минуло багато років…
Як не буває зерна без полови, так і в житті поряд зі значним
є щось другорядне. Вітер часу розвіяв, виніс непотріб, і поста-
ли в пам’яті неповторні часи насиченого культурного спілку-
вання людей, народів, держав.
Перекроїлася політична карта світу, розпалися гіганти ін-
дустрії, але не зруйнувалися мости дружби між двома брат-
німи слов’янськими народами. Попри всі катаклізми україн-
ська культура встояла, як і її складова – українсько-болгарські
взаємини. Коріння духовності українського народу виявило-
ся глибшим і міцнішим, ніж коріння матеріального буття.
На початку ХХІ ст. болгарська діаспора Кіровоградщи-
ни звернулася до родини Л. Горячко з проханням допомогти
у створенні Музею українсько-болгарської дружби, де пись-
менниці буде присвячено окрему експозицію.
У 2003 році з нагоди 90-річного ювілею було запланова-
но ряд заходів щодо увічнення пам’яті Л. Горячко: літератур-
ні читання, наукові конференції з вивчення творчого дороб-
ку письменниці у вищих навчальних закладах Півдня України,
створення великої експозиції на території Музею українсько-
болгарської дружби, літературний вечір у Спілці письменни-
ків України, встановлення пам’ятного знака на будинку, де
17 грудня 1913 року народилася письменниця. Цей будинок
зберігся й досі. Творча постать Лідії Горячко знову стала те-
мою досліджень і в ґрунтовних виданнях, таких як «Енцикло-
педія сучасної України» (стаття В. Захаржевської), «У пам’яті
Києва » Віктора Жадька, а також у періодиці й доповідях на
нау ково-практичних конференціях.
Численні нащадки свв. Кирила та Мефодія не поїхали з
України: і досі на втіленнях і презентаціях найцікавіших про-
ектів ми зустрічаємо болгар Стоянових, Димитрових, Колє-
вих; відома болгаристка, учений-дослідник Вікторія Захар-
жевська є викладачем Київського славістичного університету.
http://www.etnolog.org.ua
75
Та, на жаль, твори болгарських авторів, слово яких донесла до
українського читача Лідія Горячко, стали раритетами, хоча за
своїм змістом не втратили актуальності. Упевнена, що твор-
чий доробок перекладачів і дослідників-болгаристів ХХ ст.
обов’язково знайде свій шлях до нових поколінь українських
читачів.
ПРИМІТКИ
1 Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. – К. : Голов-
на редакція Української радянської енциклопедії, 1972. – С. 163.
2 Неопубліковані спогади Лідії Горячко, написані нею в Києві в 1980–
1990 рр., зберігаються в архіві Ганни Бабій.
3 Там само.
4 Акт Кіровоградської електро-розвідувальної партії від 11 серпня
1941 р. м. Барвенково. Акт зберігається в архіві Ганни Бабій.
5 Неопубліковані спогади Лідії Горячко, написані нею в Києві в 1980–
1990 рр., зберігаються в архіві Ганни Бабій.
6 Оригінал списку друкованих робіт, складений Лідією Горячко власно-
руч, зберігається в архіві Ганни Бабій, копія – у літературному музеї м. Кі-
ровограда.
7 Нагороди й посвідчення до них зберігаються в архіві Ганни Бабій.
ЛІТЕРАТУРА
Бабій Г. Мовою братерського єднання / Ганна Бабій // Ми родина. –
2003. – № 7. – С. 3.
Бабій Г. Слово Кирила і Мефодія на Кіровоградщині / Ганна Бабій //
Болгарський щорічник. – К. : Київський славістичний університет, 2006. –
С. 251.
Захаржевська В. Горячко Лідія Григорівна // Енциклопедія сучас-
ної України. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України,
2006. – Т. 6. – С. 326.
http://www.etnolog.org.ua
76
Жадько В. О. У пам’яті Києва : науковий ілюстрований довідник-по-
сібник / В. О. Жадько. – К. : Фенікс, 2007. – 480 с.
Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. – К. : Голов-
на редакція Української радянської енциклопедії, 1972.
Захаржевська В. Горячко Лідія Григорівна // Українська літературна ен-
циклопедія. – К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії,
1988. – Т. 1. – С. 467.
В статье идет речь о малоизвестных страницах жизни болга-
ристки, переводчицы Лидии Горячко (1913–1993), в творческом на-
следии которой целый ряд художественных переводов писателей
Болгарии. В биографическом описании упоминаются также личные
контакты Л. Горячко с известными деятелями культуры, в частнос-
ти с В. Захаржевской, а также мероприятия по увековечению ее па-
мяти.
Ключевые слова: Лидия Горячко, болгаристка, переводчик, био-
графия, В. Захаржевская, музей.
http://www.etnolog.org.ua
|