Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян
У статті розглядаються фольклорні тексти, пов’язані зі звичаями, обрядами, віруваннями південних і східних слов’ян, у яких збереглися релікти весняного новоліття в народному календарі цих народів. Аналізуються паралелі між такими фольклорними персонажами, як Баба Марта, Баба Докія (балканська традиц...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слов’янський світ |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71791 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян / О.Ю. Чебанюк // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. — Вип. 10. — С. 134-146. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71791 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Чебанюк, О.Ю. 2014-12-10T21:11:19Z 2014-12-10T21:11:19Z 2012 Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян / О.Ю. Чебанюк // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. — Вип. 10. — С. 134-146. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71791 398.332:801.81(=16) У статті розглядаються фольклорні тексти, пов’язані зі звичаями, обрядами, віруваннями південних і східних слов’ян, у яких збереглися релікти весняного новоліття в народному календарі цих народів. Аналізуються паралелі між такими фольклорними персонажами, як Баба Марта, Баба Докія (балканська традиція) та Євдоха, Овдюшка, Авдотья (східнослов’янська традиція), а також генетичний зв’язок цих персонажів з прадавніми міфологічними образами Зими й Літа. В статье рассматриваются фольклорные тексты, связанные с обычаями, обрядами, верованиями южных и восточных славян, в которых сохранились реликты весеннего новолетия в народном календаре этих народов. Анализируются параллели между такими фольклорными персонажами, как Баба Марта, Баба Докия (в балканской традиции) и Евдоха, Овдюшка, Авдотья (восточнославянская традиция), а также генетическая связь этих персонажей з архаичными мифологическими образами Зимы и Лета. Folklore texts of spring customs and ceremonies of Southern and Eastern Slavs are discussed. The parallels between folk characters of these people are analyzed. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ Теорія і методологія славістичних досліджень Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян |
| spellingShingle |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян Чебанюк, О.Ю. Теорія і методологія славістичних досліджень |
| title_short |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян |
| title_full |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян |
| title_fullStr |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян |
| title_full_unstemmed |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян |
| title_sort |
баба марта, «самашедша євдоха» і «авдотья-плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян |
| author |
Чебанюк, О.Ю. |
| author_facet |
Чебанюк, О.Ю. |
| topic |
Теорія і методологія славістичних досліджень |
| topic_facet |
Теорія і методологія славістичних досліджень |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слов’янський світ |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті розглядаються фольклорні тексти, пов’язані зі звичаями, обрядами, віруваннями південних і східних слов’ян, у яких збереглися релікти весняного новоліття в народному календарі цих народів. Аналізуються паралелі між такими фольклорними персонажами, як Баба Марта, Баба Докія (балканська традиція) та Євдоха, Овдюшка, Авдотья (східнослов’янська традиція), а також генетичний зв’язок цих персонажів з прадавніми міфологічними образами Зими й Літа.
В статье рассматриваются фольклорные тексты, связанные с обычаями, обрядами, верованиями южных и восточных славян, в которых сохранились реликты весеннего новолетия в народном календаре этих народов. Анализируются параллели между такими фольклорными персонажами, как Баба Марта, Баба Докия (в балканской традиции) и Евдоха, Овдюшка, Авдотья (восточнославянская традиция), а также генетическая связь этих персонажей з архаичными мифологическими образами Зимы и Лета.
Folklore texts of spring customs and ceremonies of Southern and Eastern Slavs are discussed. The parallels between folk characters of these people are analyzed.
|
| issn |
XXXX-0051 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71791 |
| citation_txt |
Баба Марта, «самашедша Євдоха» і «Авдотья-Плющиха»: релікти весняного новоліття в південних і східних слов’ян / О.Ю. Чебанюк // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2012. — Вип. 10. — С. 134-146. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT čebanûkoû babamartasamašedšaêvdohaíavdotʹâplûŝiharelíktivesnânogonovolíttâvpívdennihíshídnihslovân |
| first_indexed |
2025-11-26T01:22:34Z |
| last_indexed |
2025-11-26T01:22:34Z |
| _version_ |
1850601871229583360 |
| fulltext |
134
УДК 398.332:801.81(=16)
О. Ю. Чебанюк
«БАБА МАРТА», «САМАШЕДША ЄВДОХА»
І «АВДОТЬЯ-ПЛЮЩИХА»:
РЕЛІКТИ ВЕСНЯНОГО НОВОЛІТТЯ
В ПІВДЕННИХ І СХІДНИХ СЛОВ’ЯН
У статті розглядаються фольклорні тексти, пов’язані зі звичаями,
обрядами, віруваннями південних і східних слов’ян, у яких зберегли-
ся релікти весняного новоліття в народному календарі цих народів.
Аналізуються паралелі між такими фольклорними персонажами, як
Баба Марта, Баба Докія (балканська традиція) та Євдоха, Овдюшка,
Авдотья (східнослов’янська традиція), а також генетичний зв’язок
цих персонажів з прадавніми міфологічними образами Зими й Літа.
Ключові слова: весняне новоліття, зима, літо, Баба Марта, свята
Євдокія.
В статье рассматриваются фольклорные тексты, связанные с
обычаями, обрядами, верованиями южных и восточных славян,
в которых сохранились реликты весеннего новолетия в народном
календаре этих народов. Анализируются параллели между такими
фольклорными персонажами, как Баба Марта, Баба Докия (в бал-
канской традиции) и Евдоха, Овдюшка, Авдотья (восточносла-
вянская традиция), а также генетическая связь этих персонажей з
архаичными мифологическими образами Зимы и Лета.
Folklore texts of spring customs and ceremonies of Southern and
Eastern Slavs are discussed. Th e parallels between folk characters of
these people are analyzed.
Keywords: spring customs, new year, Baba Marta, Baba Javdoha.
Весняний новий рік у слов’ян зберігався аж до ХІV cт. Для
слов’ян-землеробів було цілком логічно починати новий рік
разом із пробудженням природи і відповідно новим аграр-
ним циклом. Саме за весняним новоліттям веде свою роз-
повідь Нестор-літописець у «Повісті временних літ». Тради-
http://www.etnolog.org.ua
135
ція відраховувати весняне літочислення від створення світу,
яку ми спостерігаємо в давньоруських літописах, прийшла до
слов’ян із Візантії разом із прийняттям християнства, заміна
його в середині ХІV ст. на індикт (церковний новий рік, який
починається з 1/14 вересня) була викликана боротьбою з на-
родними, язичницькими по своїй суті віруваннями, звичая-
ми і обрядами [Щапов 1978, с. 336–337]. Проте в традиційній
культурі як південних, так і східних слов’ян залишки весняно-
го нового року дожили до наших часів у вигляді певних риту-
альних дій, приписів і заборон, а також у сюжетах і мотивах
календарно-обрядового фольклору.
Як свідчить детальний аналіз слов’янського календаря, бе-
резневе новоліття є реліктом архаїчного поділу календарно-
го року не на сезони, а на дві половини: теплу, пов’язану з під-
готовкою, вирощуванням, збором урожаю, і холодну – період
споживання вирощеного врожаю. У статті головну увагу зо-
середжено на відображенні цієї теми у фольклорних текстах
східних і південних слов’ян.
На думку дослідників, найповніше обряди весняного ново-
ліття збереглися на Балканах, де початок березня, за народ-
ними уявленнями, вважається початком літа [Календарные
обычаи 1977, с. 282]. Семантикою новоліття позначені всі ри-
туальні дії, приурочені до «мартиной недели» – першого тиж-
ня березня (Західна Болгарія). У болгарській традиційній
культурі, зазначає М. Василева, мартеницькі обряди та звичаї
усвідомлюються «як переломний момент в календарі, від яко-
го залежить зростання посівів і майбутній урожай, зв’язок по-
тепління у природі з появою різних шкідливих (загрозливих,
небезпечних) для здоров’я людини паразитів і плазунів» [Ва-
силева 1985, с. 115].
Такі погляди на поділ календарного року на дві частини (те-
плу/холодну) збереглися й у східних слов’ян, що певним чи-
ном відображено у веснянках-закличках:
http://www.etnolog.org.ua
136
Ой вилинь, вилинь, гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо, літечко
І зеленеє житечко…
[Ігри та пісні, с. 152]
Жаворонки, жаворонки,
Дайте нам лето!
А мы вам – зиму,
У нас корму нету!
[Шереметева, с. 35]
Благаславі, Божа, на узгорачку сесці,
Вясну загукаці,
Лецічка адмыкаці, зіму замыкаці…
[Каляндарна-абрадавая паэзія, с. 96]
Мотив зустрічі й боротьби між собою Зими й Літа пред-
ставлений у східнослов’янських календарних наративах, прик-
метах, прислів’ях і приказках. За поширеними уявленнями
укранців, Зима – стара баба, що зігнулася й трясеться від злос-
ті: «Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці
на голові миші діри прогризли…» [Воропай, с. 197]. Літо уяв-
ляється гарною і моторною молодицею, яка дорікає Зимі: «Бач,
Зимо, – говорить Літо, – що я наробило і напрацювало, ти по-
їла і попила» [Чубинський, с. 12]. Цей мотив лежить в основі
іншого народного оповідання, присвяченого зустрічі Зими й
Літа: «Зострілася зіма із літом; літо з батогом, а зіма з пирогом.
Літо зиму батогом та ще й приказує: “Не роз’їдай мого добра,
бо я дбаю, а ти роз’їдаєш”. Так налякавшись зіма батога мало-
помалу начина тікать». (ІМФЕ, ф. 1-3 дод., од. зб. 308, арк. 15–
16). «Думають так, що зима з літом зустрілася, зима така глад-
ка та здорова, а літо таке маленьке та проворнеє, підтикане і
сухеньке. Літо каже зимі: “А що ти гладка поїла те, що я при-
дбала для тебе”, – і почала боротися, і літо вийшло перемож-
цем». (С. Микитенко, с. Таганча, Шевченківської окр. – ІМФЕ,
ф. 1-3 дод., од. зб. 308, арк. 33).
http://www.etnolog.org.ua
137
Імовірно, що перехідний період між холодною і теплою по-
ловинами року міфологізувався, а з прийняттям християн-
ства, за законами народної етимології, остаточно закріпився
за церковним святом Стрітення господнього, яке припадає на
15 лютого. І сьогодні у східних слов’ян існує багато народних
прикмет, пов’язаних з днем, коли Зима зустрічається з Літом.
На Гомельщині (с. Стодоличі Лельчицького р-ну) вважають:
«На Стречанье як погода на дворе, то великий лён порасьце,
а як покапаюць капежы, снег хутко растане. Як пивень напье-
ца пуд Стреченье пуд стрехою, лето перебороло, а як не напье-
ца – зима переборола, будзе лежать сьнег шєсть недзель» [Тол-
стая 2005, с. 240].
Про ту важливу роль, яку відігравав у минулому календар-
ний міф про боротьбу Зими й Літа, свідчить віра у «стреча-
ний день». «Стречаний (стречальний, среченский) день» – це
той день тижня, на який випало Стрітення. Протягом року
(на знак пошани до такої важливої події, як зустріч Зими з Лі-
том) цього дня не розпочинали важливих справ і утримували-
ся від деяких господарських робіт – не виганяли перший раз
корови на пашу, не садили картоплі, не починали косити або
жати [Толстая 2005, с. 239–241].
За народними уявленнями, які активно побутують і
нині, весна починається від 14 березня, з дня святої Євдо-
кії. «А по-старому колісь казали, до Євдохув, четирнадцятого
березня, це вже буде настояща весна, Євдока» (Зап. О. Чеба-
нюк 7.03.2011 в с. Липівка Макарівського р-ну Київської обл.
від Софії Федосівни Ніколаєнко, 1924 р. н., переселенки із чор-
нобильського села Товстий Ліс.)
Цей період у сербів, чорногорців, македонців називаєть-
ся «летнік», «летна», «пролетњак» і вважається початком літ-
нього, тобто теплого періоду. Таких поглядів дотримувалися
й болгари. У південних слов’ян гурти дітей і підлітків ходили
від хати до хати односельців і вітали їх із приходом тепла, за
http://www.etnolog.org.ua
138
що отримували дарунки. У македонців їх називали летнича-
ри, летничарке [Календарные обычаи 1977, с. 253, 282]. У біло-
русів подібні групові обходи сусідських господ волочобника-
ми відбуваються на Пасху і супроводжуються спеціальними
воло чобними піснями:
Ой, чалом, чалом да добры вечар!
Ці спіш, ці ляжыш, пан гаспадарок?
Калі ты спіш, пан Бог з табою,
А калі не спіш. размоў са мною.
[Валачобныя песні 1980, с. 157]
У росіян, українців типологічно схожі звичаї приурочені до
пасхальних днів і мають назву «христославие» (рос.), «христо-
сування» (укр.). На Яворівщині великодні обходи парубочих
ватаг із піснями текстуально тотожні колядкам і називаються
риндзівками [Гнатюк 1909, с. 171–180]. У волочобних білорусь-
ких піснях, як найбільш архаїчних піснях східних слов’ян, до-
бре зберігся мотив саме весняного новоліття:
Ото ж тобе, пане господарю, песня спета,
Песня спета прыти нова лета,
Прыти нова лета и вясёлаго
Да ўжо ж вам песня спета,
Песня спета против лета,
Против лета – лета тёплого,
Против году – году новаго,
Против вясны – вясны красныя…
[Белорусския песни 1871, с. 2–3.]
В українській мові слово «поліття» означає «сприятливі
умови, сприятлива погода… урожайне літо; врожай» [СУМ,
с. 83]. Таке значення слова «поліття» зберігається в україн-
ських прикметах, приурочених до дня Святої Євдокії, яке за
православними святцями відзначають 1/14 березня: «Як на
Явдохи сонце, то буде «поліття», урожай на «прадіво», коно-
http://www.etnolog.org.ua
139
пля» (Зап. І. С. Сіменюк 7.08.1930 в с. Фльорини (с. Флорин) на
Тульчинщині (Поділля). – ІМФЕ, ф. 1–7, од. зб. 701, арк. 116).
У балканських слов’ян 1/14 березня здійснювали числен-
ні люстраційні (очисні) обряди: білили хати, палили сміття,
переплигували через вогонь і обкурювали приміщення, щоб
позбутися тарганів, бліх [Календарные обычаи 1977, с. 253].
Проганяли паразитів зі словами: «Вън бълхи, вьтре Мар-
та!» [Василева 1985, с. 115].
У східних слов’ян подібні обряди теж відносяться до Нового
року: або до церковного, що припадає на 14 вересня (Семенів
день), або до Різдвяно-новорічного циклу. Згідно з інформаці-
єю, надісланою до Тєнішевського фольклорно-етно графічного
бюро, в Орловській губернії «на Сёмин день, как они говорят,
одна из змужних женщин в семье ловит таракана, муху или
других каких насекомых (...), завертывает их в грязную тряпку
и кладёт в осмёток (сношенный лапоть), привязывает к этому
лаптю оборку (тонкая бичевка, которою привязываеют онучу)
и тащит волоком за эту оборку лапоть на кладбище, где браса-
ет его» [Терновская 1981, с. 145].
У південних слов’ян до сьогодні утримався звичай про-
водити 1-го березня (на Бабу Марту) обряд «засічення» пло-
дових дерев, які не родять [Василева 1985, с. 116]. У східних
слов’ян цей звичай перенесено на Василя – перший день ново-
го року за ст. ст. (14 січня) – і, згідно з нашими власними екс-
педиційними записами, зберігся до сьогодні на території від
Карпат до Слобожанщини. Проте окремі випадки виконан-
ня українцями та білорусами цього обряду на Євдоху, Благо-
віщення, Великдень свідчить про первісне призначення риту-
ального лякання дерев саме до весняного новоліття.
Початок березня в південних слов’ян пов’язаний також із
численними обрядами апотропейного характеру. Особливо
намагалися убезпечити себе від змій. Важливість цього мо-
менту відображена в назві першого дня березня змиjин день.
http://www.etnolog.org.ua
140
У Болгарії, щоб захистити помешкання від змій, діти перед
сходом сонця тричі мали оббігти господу, бити у відра, ско-
вороди, металеві предмети й викрикувати: «Бягайте, змии
и гущери, че иди Баба Марта, с огън и пламък ще ви изго-
ри» [Странджа 1996, с. 329].
В українській весняній обрядовості збереглися окремі ре-
мінісценції «зміїної теми». За матеріалами Етнографічної ко-
місії, отриманими в кінці 1920-х, на Полтавщині вірили, що
Явдоха – перший день літа і «з цього дня оживають гади»
(Грицько Коверда, с. Ковалівка Шишацького р-ну, Полтавської
округи. – ІМФЕ, ф. 1-дод., од. зб. 632, арк. 112). На Херсонщи-
ні існував такий звичай: «1 березня як побачив першу гадюку,
то одрубують голову й засушують. А потім, коли нападає ли-
хорадка кого-небудь, то цю головку зашивають чи зав’язують
у тряпочку і кладуть у пазуху чи вішають на шиї і носять».
(О. Панкратьєв, с. Гричанівка Снігірівського р-ну Херсонської
округи. – ІМФЕ, ф. 1-дод., од. зб. 632, арк. 12а).
Окремої уваги заслуговують паралелі між такими персона-
жами весняного фольклорно-обрядового циклу, як Баба Мар-
та, Докія (у балканських народів) та Євдоха, Одюшка, Авдотья-
плющиха (у східних слов’ян). Як показують дослідження
наративів, пов’язаних з березневою старою злою бабою, про-
ведені російськими дослідникми Г. Кабаковою та Г. Плотніко-
вою, цей персонаж відомий майже всім середземно морським
народам, у тому числі багатьом народам Європи [Кабакова
1994; Плотникова 2004].
За легендою, широко розповсюдженою у болгар, сербів, ма-
кедонців, румун, українців Буковини і Гуцульщини, баба Мар-
та (баба Докія) з першими відлигами (які, як правило, припа-
дають на початок березня) вирушає з козами і/або вівцями в
гори на пасовища, вихваляючись перед місяцями лютим, бе-
резнем або квітнем, що вона не боїться жодних морозів, бо
має на собі 12 кожухів. За те місяці їй мстять: спочатку спекою
http://www.etnolog.org.ua
141
примушують скинути кожухи, а потім до смерті заморожують
і злу бабу, і її кіз [Кабакова 1994, с. 210–220].
В українському варіанті легенди замість Баби Марти при-
сутній чабан, проте наратив побутував саме на Євдоху: «У нас
в селі празнують Явдоху тому, бо був чабан, він казав, що не
замерзне, бо йде до літа, а не до зіми. Та мав дванадцять кожу-
хів. Коли поскладав кожухи та й замерзнув, замерзли і овеч-
ки, тому празнують Явдохи» (Д. Сидоренко, с. Піщаний Брід
Ново українського р-ну Зінов’ївської округи. – ІМФЕ, ф. 1-дод.,
од. зб. 632, арк. 25).
Близький до балканського варіант було записано корес-
пондентом Енографічної комісії на Черкащині: «Про Явдохи є
таке оповідання. Заспорила Явдоха з Февралем про те, чи дійде
Явдоха до Февраля в гості. Явдоха каже: “Дійду”. А Февраль
каже: “Ні, не дійдеш”. От Явдоха взяла, коли йшла в дорогу,
сани, воза й човна та так і добралась до Февраля. Цей здивува-
вя та й каже: “Ну прийду я до тебе в гості”. – “Ні, не прийдеш, –
каже Явдоха. – бо тоді я вже буду кози пасти”. А фехраль каже:
“Не будеш пасти ще, бо я тебе зморозю”. – “А я візьму 12 ко-
жухів і ти не зморозиш”, – каже Явдоха. Вдягла вона 12 кожу-
хів, зай няла 12 кіз і погнала їх пасти. Але Февраль пустив дощ
і помочив всі 12 кожухів. Ці кожухи вона повісила на терен су-
шиться. Після дощу Февраль надіслав мороз і поморозив всі
кози і кожухи та ще й саму Явдоху заморозив. Все це і сійчас
стоїть коло Ривуцького (так каже баба хоч і сама не знає де
воно)». (О. Матюшинець, с. Стеблів, Шевченківщина. – ІМФЕ,
ф. 1-дод., од. зб. 632, арк. 52а).
Баба Марта – уособлення 1 березня, незмінний персонаж
мартенецької обрядовості на Балканах. Перший тиждень бе-
резня в західних регіонах Болгарії мав назву «мартина неде-
ля», а в районі Кюстанділя перші три березневі дні називали-
ся «Трите баби» [Календарные обычаи 1977, с. 282; Захариев,
с. 183]. За балканськими переказами, в образі Баби Марти пе-
http://www.etnolog.org.ua
142
реважають риси демонічного персонажа, здатного нашкодити
людям, заморозити дерева й худобу тому, хто її не шанує. Баба
Марта має поганий характер, зла, мстива й потворна. Щоб за-
добрити її, за свідченням М. Василевої, 1 березня повсюди в
Болгарії ще перед сходом сонця жінки виносять на двір щось
червоне (одяг, фартух, пояс, пряжу чи просто ганчірку) і зали-
шають там (на верхівці плодового дерева, на стрісі, на огоро-
жі), як правило, на дев’ять днів. Вірять, що червоне має «роз-
смішити бабу Марту, її розвеселити» і роблять це для того,
щоб погода була гарною. «Старі жінки ніколи рано не ходять,
щоб не зустрітити бабу Марту і та не розсердилася», і навпа-
ки, вірять, якщо зустріти молоду дівчину, погода буде теплою
й гарною [Василева 1985, с. 115]. Архаїчний мотив «сміх Деме-
три – розквіт природи» в переказах про Бабу Марту дає під-
стави вбачати генетичний зв’язок цього образу з античними
міфами. Цей мотив широко вживається в східнослов’янських
веснянках про Весну й весняночку і приписах ритуального
сміху під час гаївок:
Поставайте дівки в коло,
Заспівайте си весоло,
Весело си заспівайе,
Сумні пісні занехайте.
[Франко 1981, с. 21]
У болгар, сербів, хорватів, македонців «на Марту жінки
не перуть й не розвішують білий одяг, щоб не падав іній та
град. Щоб запобігти граду, жінки вшановують суботи в берез-
ні (мартените съботи) – утримуються від виконання хатньої
роботи, а чоловіки від оранки» [Василева 1985, с. 115].
У віруваннях східних слов’ян день пам’яті Святої Євдо-
кії (1/14 березня) розпочинає теплий період року і вважа-
ється першим днем весни: «Євдоки – це первий день весни»
(Житомирщина, Чернігівщина, Рівненщина); «Явдокья – свя-
то, потому што пэрвый дэнь вэсны, трэба шановаты» (Брест-
http://www.etnolog.org.ua
143
ська обл., Малоритський р-н); «Четыренадцатого марта будет
день Евдокии, по-старому первое. Какова Евдокия, такова и
весна» (там само) [Толстая 2005, с. 94–95].
Найбільше легенд про Бабу Євдоху, Докію записано в Кар-
патах, у контактних зонах румунського й українського насе-
лення [Див. докладніше: Мойсей 2010, с. 43–45]. Проте чима-
ло переказів про Євдоху, її поганий характер записано нами
в центральних і східних регіонах України: «Явдошка – вона,
вобшше, скажена. Вона ніколи тепла не буває, Явдошка. Там
у нас звали Явдошкой, ну це вона така самосшедша, бєше-
на. Ну це Явдошка така. Там всіє мужики, це, кажуть, така
вона і буде. Явдошка більш вона холодна. Ніколи вона те-
пла не буває, ото таке. (Зап. О. Чебанюк 7.06.2006 в с. Петро-
павлівка Куп’янського р-ну Харківської обл. від К. Ф. Садов-
ської, 1929 р. н). Про перший день весни на Харківщині й
сьогодні розказують: «Явдошка должна кіз гнати пасти. Це
свекруха мені казала». (Зап. О. Чебанюк 7.06.2006 в с. Петро-
павлівка Куп’янського р-ну Харківської обл. від П. І. Бузової,
1938 р. н.).
У росіян фольклорний персонаж «Авдотья Ізотіївна» є
уособленням Масляної (Зими), яку проводжають, проганяють
або спалюють в кінці ритуальних проводів Зими. У піснях, які
співають під час виготовлення обрядової ляльки Масляної, її
називають гостею, Дунею в синьо-червоній шубі:
Дорогая наша гостья, масленица,
Авдотьюшка Изотьевна!
Дуня белая, Дуня румяная,
Коса длинная, триаршинная.
Лента алая, двухполтинная,
Платок беленький, новомодненький,
Брови черные, наведенные,
Шуба синяя, ластки красные...
[Зернова 1932, с. 18].
http://www.etnolog.org.ua
144
Поганий характер Явдохи відображається також у
прислів’ях, приказках і народних прикметах, приурочених
до дня Святої Євдокії: «На Явдоху, значить, кажуть: “При-
йдуть Явдоки, буде снігу по волоки”. – Тоді мете сильно»
(Зап. О. Чебанюк 29. ІХ.2003 в с. Чорнорудка Ружинсько-
го р-ну Житомирської обл. від О. Я. Дмитренко, 1927 р. н.).
«На Явдохи-Ковирсухи обов’язково повинно бути метелиця
та завирюха» (О. Воропай, м. Новомиргород, Зінов’ївщина. –
ІМФЕ, ф. 1-дод., од. зб. 632, арк. 27).
У росіян день Святої Євдокії називають «Авдотья-плю-
щиха». За цим днем намагаються передбачити погоду на весь
теплий літній період: «На Евдокию снег с дождем и теплый
ветер – к мокрому лету, а мороз и северный ветер – к лету хо-
лодному» [Круглый год 1991, с. 112–113]. «Коли на Йовдокії
тепло, то ціле літо буде тепло, а коли холодно, то й ціле літо
буде холодно». (Зап. І. Задорожний, с. Соснова, ст. Яготин. –
ІМФЕ, ф. 1-дод., од. зб. 632, арк. 2). «Одова Євдоха виходить
з плугом» – селяне примічають, що коли на Євдоху вода ка-
пає із стріх, то ще довго буде холодно» (Василь Лук’яненко,
с. Довжик п/ф Чупоховка Сумської округи. – ІМФЕ, ф. 1-дод.,
од. зб. 632, арк. 15).
Розглянутий східнослов’янський матеріал дозволяє вису-
нути припущення, що образ неврівноваженої Євдокії ство-
рюють не тільки запозичені середньоземноморські мотиви
смерті Баби Докії (Баби Марти), але також мотиви архаїчно-
го календарного міфу про боротьбу Зими й Літа, тепла з холо-
дом, темряви зі світлом, добра зі злом.
Отже, розглянутий нами фольклорно-етнографічний мате-
ріал південних і східних слов’ян, дає можливість зробити ви-
сновки, що у фольклорній спадщині цих народів залишаються
релікти прадавнього весняного новоліття. Образи березневої
Баба Марти, Баби Явдохи зберігають генетичний зв’язок з об-
разом календарних міфів – Зими, яка уособлює холод і смерть,
http://www.etnolog.org.ua
145
а відтак не хоче поступатися і мстить людям, тваринам, при-
роді за свою невідворотну смерть.
ЛІТЕРАТУРА
Белорусския песни с подробными объяснениями их творчества и языка,
с очерками народного обряда, обычая и всего быта, издал Петр Безсонов. –
М., 1871.
Валачобныя песні. – Мінск, 1980. – 608 с.
Василева М. Календарни празници и обичаи // Етнография на
България. – София : Изд-во на Българската Академия на науките. – 1985. –
Т. ІІІ : Духовна культура. – С. 110–118.
Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 1991. – Т. І. – 442 с.
Гнатюк В. Гаївки // Матеріали до української етнології. – 1909. –
Т. ХІІ. – 267 с.
Захариев Й. Пиянец // Сборник за народни умоворення и народопис. –
София, 1949. – Кн. 45. – С. 183–185.
Зернова А. В. Материалы по сельскохозяйственной магии в Дмитров-
ском крае // Советская этнография, 1932. – С. 17–21.
Ігри та пісні. – К., 1963. – 669 с.
Кабакова Г. И. Структура и география легенды о мартовской ста-
рухе // Славянский и балканский фольклор. Верования. Текст. Ритуал. –
М., 1994. – С. 209–222.
Каляндарна-абрадавая паэзія: жанры, віды, паэтыка. – Мінск, 2001. –
Кн. Першая. – 515 с.
Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы: конец
ХІХ – начало ХХ в. Весенний праздники. – М., 1977. – 238 с.
Круглый год. Русский земледельческий календарь / Сост. вступ. статьи
и примеч. А. Ф. Некрылова. – М., 1991, – 496 с.
Мойсей А. Аграрні звичаї а обряди у народному календарі східнороман-
ського населення Буковини. – Чернівці, 2010. – 320 с.
Пісні в записах Івана Франка. – К., 1981. – 335 с.
Плотникова А. А. Этнолингвисическая география Южной Славии. –
М., 2004. – 768 с.
Словник української мови : в 11 т. – К., 1976. – Т. VII. – 723 с.
Странджа. Материална и духовна култура. – София, 1996.
http://www.etnolog.org.ua
146
Терновская О. А. К описанию народных славянских представлений,
связанных с насекомыми. Одна система ритуалов изведения домаш-
них насекомых // Славянский и балканский фольклор. Обряд. Текст. –
М., 1981. – С. 139–159.
Толстая С. Полесский календарь. – М., 2005. – 600 с.
Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в За-
падно-русский край. – М., 1872. – Т. 3. – 482 с.
Шеремеева М. Е. Земледельческий обряд «закликания весны» в Калуж-
ском крае // Сборник Калужского государсвенного музея. – Калуга, 1930. –
Вып. 1. – С. 10–45.
Щапов Я. Н. Девнерусский календарь на Руси // Восточная Европа в
древности и средневековье. – М., 1978. – С. 336–345.
http://www.etnolog.org.ua
|