Становлення національної української еліти
Saved in:
| Published in: | Мультиверсум. Філософський альманах |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2008
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71818 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Становлення національної української еліти / В.І. Стець // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 67. — С. 184-190. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859676219152269312 |
|---|---|
| author | Стець, В.І. |
| author_facet | Стець, В.І. |
| citation_txt | Становлення національної української еліти / В.І. Стець // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 67. — С. 184-190. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мультиверсум. Філософський альманах |
| first_indexed | 2025-11-30T16:27:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
1
______________________________________________________________________
В.І. Стець,
старший викладач Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана
Франка
СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ
Проблема еліти в наш час постає в соціально-філософському, філософсько-
етичному, політичному, економічному аспектах. Історія розвитку цивілізації переконливо
доводить величезну силу еліти як кращих представників суспільства. Сьогодення
потребує еліти, здатної насичувати владні структури, забезпечувати розв'язання завдань
національного розвитку і формування держави, здатної вийти на світовий рівень.
У вчених немає єдиної думки щодо шляхів становлення еліт. Г.Моска акцентує увагу
на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для
приналежності до еліти була військова мужність, у “добре організованих суспільствах” –
багатство, походження, у XX ст. – видатні здібності. Г.Моска виділив три шляхи
входження в еліту: на засадах крові, багатства, особистого професійно-духовного рівня
[3]. Сучасне дослідження еліти зосереджується навколо джерел поповнення еліти,
взаємодії старої й нової еліти, її згуртованість, вплив еліти на трансформацію суспільства
(Л.Манжуловська, О.Куценко, О.Халецька та ін.). Однак багато проблем, пов’язаних з
елітою, елітарністю в Україні все ще мало досліджені або ж учені й зовсім залишають їх
поза увагою.
Дослідження феномену еліт свідчить, що на сьогодні дане питання є актуальним
скоріше не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу
приналежність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням
завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка
готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла
необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можна було б укласти “соціальний
контракт”. Тим часом, нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість
висловити, як потрібно жити зараз, які виклики можуть виникнути завтра і, головне, – не
визначає мети, до якої слід рухатись.
Дослідники відзначають, що процес становлення національної еліти проходить у
складних умовах. Це пояснюється багатьма факторами, основним з яких можна вважати
відсутність традиції державотворення. У стабільних суспільствах створення еліти
здійснюється відповідно до ретельно розроблених процедур. В результаті цього
персональний склад еліти час від часу поновлюється, а сама структура залишається
стабільною. В умовах переходу від однієї суспільно-політичної системи до іншої ситуація
дещо відмінна. Суспільна нестабільність супроводжується трансформацією або зміною
еліт: люди, що займають ключові позиції в державному управлінні, втрачають свої пости,
а вакансії, що виникли, заповнюються з порушенням звичайних норм. Україна
перехідного періоду характеризується тим, що інститути влади у ній зруйновані. І в цей
час іде процес створення нових інститутів і еліт з частою зміною керівництва.
Уявлення про те, що еліта має опікуватися лише політичною чи економічною
доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України,
так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом як для еліти цих
країн, так і для суспільства загалом.
Розмивання і поняття, і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за
матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує
лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що
виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це
частина суспільства, яка, за Х.Ортегою-і-Гассетом, має “вимірювати себе особливою
2
мірою”, яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом.
Крім того, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують світоглядом, ті, хто оперують смислом”.
Українська еліта не є конкуруючою силою в сфері світоглядів та смислів як
всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або
провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна
назвати:
– гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої
інтелектуальної еліти суспільства;
– спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта не
спроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного
боку, і, інтелектуальною, – з іншого;
– у нас відсутня модель циркуляції еліт. Там, де існує циркуляція еліт,
спостерігаються суттєві соціальні зрушення та на вершині соціальної ієрархії з’являються
нові люди з новими базовими цінностями.
Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, відсутність бачення
майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства
правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.
Але ж часи змінюються і впертий спротив “старої еліти” усьому новому і
прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, адже
соціальне підґрунтя для народження “нової еліти” вже перезріло.
Без еліти нація перебуває на рівні етнічної свідомості і не досягає рівня
самоусвідомлення себе. Еліта – та українська людність, яка незалежно від соціального
становища й фаху прагне величі України й віддає всі свої сили для об’єднання
українського народу в монолітну українську націю та побудові міцної української
держави. “Елітність, – пише І.Белебеха, – полягає не в аристократичному походженні, не у
володінні матеріальними багатствами і навіть не у високій освіті і вченості, а в тому, що
цей аристократизм (якщо він є), великі матеріальні багатства (якщо вони є), висока освіта і
вченість (якщо вони є), духовні надбання (якщо вони є) та вся людська енергія спрямовані
на творення загальної сукупності, яка називається українською нацією, на утвердження,
зміцнення і розбудову української державності, на економічне процвітання країни,
народу, кожного громадянина України [1].
На нашу думку, головною рисою елітоутворення в сучасній Україні є принципова
психологічна відмінність її різних сегментів. Ця фрагментарність не пов’язана
безпосередньо ні з поліетнічністю української нації, ні з територіально-адміністративним
устроєм. Безпосереднім генератором соціальної групи, яку можна назвати елітою, є
наявність унікального для даної групи психо-соціального ресурсу, який може мати
економічні, адміністративні, політичні та ідеологічні відповідники. Ця теза ґрунтується на
причинно-наслідковій залежності між формою розвитку суспільства та елітоутворення.
Аналіз, проведений Гаман-Голутвіною, виявив, що роль поєднувальної ланки між типом
розвитку суспільства та характером елітоутворення виконує політична система [2].
Виявляючи природу функції розвитку щодо політичної системи та причинно-наслідкову
залежність між характером системи та процесом творення еліти, можна дійти висновку,
що для України актуальна одна з двох основних моделей елітоутворення, а саме –
мобілізаційна модель.
Психологічний аспект мобілізаційної моделі розвитку суспільства полягає в
наявності “зовнішнього ворога”, очевидній або вигаданій загрозі цілісності системи, в ім’я
чого соціум закликається до “затягування пасків”, економічної та політичної
самопожертви, “щоб не було гірше”. Всередині елітарних кіл ця модель характеризується
політикою взаємних поблажок, торгування задля консолідації спільної бази і політичного
режиму в цілому. Тривалий час засобом такої консолідації для України виступав
антикомунізм. Третя складова мобілізаційної моделі – універсальні стабілізатори курсу у
вигляді олігархів (Рабінович).
3
Таким чином, традиційна для Радянського Союзу схема елітоутворення лишила
незмінним головний системоутворювальний принцип – тотожність еліти і влади. Істотне
розчинення державних інтересів в приватних та висока ступінь “приватизації” державних
інституцій самодостатніми політико-фінансовими структурами зумовлює неефективність
сучасних “претендентів на еліту” України, з точки зору тих завдань, які об’єктивно
покладаються на еліту.
За даними НІСД (2005 р.), вітчизняна еліта має високий (понад 50%) ступінь
спадковості, такий самий відсоток становлять представники вікової категорії 50–60 рр.,
54% – сільського походження. Сучасна ситуація в українській еліті за даними НІСД
триватиме ще 7–10 років, і матиме вигляд напівдемократії або “фасадної” демократії.
Тому еліти України за сьогоднішніх обставин можуть формуватися й існувати лише
за рахунок чинників, що найменше піддаються руйнівним впливам конкурентів. Це
територіальна окресленість, яка має ще й символічну функцію, оскільки кожен “дійсний
член” елітарної групи продовжує себе ідентифікувати з нею, і часовий континуум, в якому
формувалися основні валідні цінності даної групи, і в якому продовжують жити основні
носії цих цінностей, і ресурс.
Під ресурсом ми розуміємо суму психо-соціальних характеристик, які визначають
модель, тип і мету поведінки даної соціальної групи. Ресурс має такі виміри: економічний,
який, крім товарно-грошового еквіваленту, включає в себе усю сферу соціальних
комунікацій, пов’язану з економікою; ідеологічний – спосіб, у який дана група
використовує свій ресурс для конкуренції в актуальному ідеологічному просторі;
архетипний – уся сукупність міфологем, які покликані легітимізувати дану політичну
групу в історичній перспективі, наділити її властивістю зберігання і трансформування
локальних культурних кодів.
В наш час все більш необхідним стає виховання національної молоді (як потенційної
еліти) в усіх верствах освіти. Особливо це важливо у вищих навчальних закладах,
академіях. Враховуючи наявність і тенденцію до руйнування української автентичності,
ця проблема саме зараз набуває особливого значення. Відомо, що краще підготовлені
молоді спеціалісти стали працювати за кордоном і є аполітичними без особливої поваги до
власної країни.
Така повага повинна бути вихована у молодих спеціалістів шляхом широкого
доступу до української національної наукової книги і національних наукових видавництв.
Такий широкий доступ можуть забезпечити лише висококваліфіковані науковці,
спеціалісти, вчені на усіх рівнях. Це можливо, коли існує розуміння такої необхідності в
міністерствах, вищих навчальних закладах.
В зв’язку з цим, важливою є проблема формування, “вирощування” еліти. Тривалий
час до проблеми еліти ставились зневажливо. Реабілітація – саме так можна
охарактеризувати те, що робиться зараз із поняттям “еліта”, яке до останнього часу або
функціонувало в ідеологічно урізаному вигляді, або просто виключалось з наукового
обігу. Такі аспекти концепції еліти як проблеми її взаємовідносин із суспільством в
цілому, відносини між елітами і всередині них, формування нової еліти набувають
особливої значущості.
Спроба розкрити різні сторони елітарної особистості дає можливість гостро
поставити проблему її виховання у навчально-виховних закладах. Для того необхідно
забезпечити педагогів, батьків, вихователів психологічними рекомендаціями по
вихованню у дітей пізнавальної, соціальної та творчої активності. На заняттях з дітьми
використовувати сюжети, які дають можливість їм проявити себе гідно у різних ситуаціях,
претендувати на лідерську роль і з повною відповідальністю відстоювати свої позиції,
свою думку як лідера, а також цінувати довір'я, яке надають йому члени колективу, групи
чи просто один ровесник.
Формування еліти – складна і копітка справа. У багатьох країнах світу є усталені
програми відбору, виховання і навчання талановитої молоді.
4
Мріючи про майбутнє, можна говорити про той час, коли наука полегшить
суспільству пошук обдарованих людей, коли вона поставить заслін посередності, коли
тести для вступників у вузи виявлятимуть не тільки здатність до запам'ятовування наявної
сукупності інформації, а й творчі схильності молодої людини.
Отже, поняття еліти для нашого суспільства є досить новим (не зважаючи на те, що
саме слово “еліта” сьогодні стало вельми модним). Головна детермінанта елітоутворення в
сучасній Україні – це принципова психологічна відмінність її різних сегментів. Еліти
України за сьогоднішніх обставин можуть формуватися й існувати лише за рахунок
чинників, що найменше піддаються руйнівним впливам конкурентів: територіальна
окресленість і часовий континуум. У сучасному контексті стає більш зрозумілою
необхідність цілеспрямованих втручань у виховання та освіту молоді з метою впливу на її
формування як потенційної еліти.
ЛІТЕРАТУРА
1. Белебеха І.О. Українська еліта. – Харків, 1999.
2. Гаман-Голутвина О.В. Региональные элиты России: персональный состав и тенденции
эволюции // Полит. исслед. – 2004. – № 2.
3. Ортега-і-Гасет Х. Безхребетна Іспанія // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К., 1994.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71818 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-8142 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T16:27:30Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Стець, В.І. 2014-12-11T11:10:08Z 2014-12-11T11:10:08Z 2008 Становлення національної української еліти / В.І. Стець // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 67. — С. 184-190. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2078-8142 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71818 uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Мультиверсум. Філософський альманах Становлення національної української еліти Article published earlier |
| spellingShingle | Становлення національної української еліти Стець, В.І. |
| title | Становлення національної української еліти |
| title_full | Становлення національної української еліти |
| title_fullStr | Становлення національної української еліти |
| title_full_unstemmed | Становлення національної української еліти |
| title_short | Становлення національної української еліти |
| title_sort | становлення національної української еліти |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71818 |
| work_keys_str_mv | AT stecʹví stanovlennânacíonalʹnoíukraínsʹkoíelíti |