Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч

У статті представлена біографія видатного чесько-українського науковця, журналіста, публіциста, громадсько-політичного діяча Ольгерда Іполита Бочковського. Основні періоди життя ученого розкрито у комплексі з його науковою, педагогічною та громадсько-політичною діяльністю....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Дата:	2010
Автор:	Каневська, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71944
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч / І. Каневська // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 391-411. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860106118230966272
author	Каневська, І.
author_facet	Каневська, І.
citation_txt	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч / І. Каневська // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 391-411. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
description	У статті представлена біографія видатного чесько-українського науковця, журналіста, публіциста, громадсько-політичного діяча Ольгерда Іполита Бочковського. Основні періоди життя ученого розкрито у комплексі з його науковою, педагогічною та громадсько-політичною діяльністю. В статье представлена биография выдающегося чешско-украинского ученого, журналиста, публициста, общественно-политического деятеля Ольгерда Ипполита Бочковского. Основные периоды жизни ученого раскрыты в комплексе с его научной, педагогической и общественно-политической деятельностью. Outstanding Czech-Ukrainian scientist, journalist, publicist, social and political figure Olgerd Ipolit Bochkovsky’s biography is presented in the article. Main periods of scientist’s life are disclosed in conjunction with its scientific, educational and socio-political activities.
first_indexed	2025-12-07T17:31:28Z
format	Article
fulltext	391 3 вересня 2010 р. у м. Долинська Кіровоградської області було урочисто відкрито меморіальну дошку-барельєф на честь 125-річчя одного з провідних європейських фахівців із теорії нації та національ- них відносин, журналіста, публіциста і громадського діяча Ольгерда Іполита Бочковського. Дошку встановлено на будівлі музею історії Долинського району. Ініціатива та організація увічнення пам’яті вче- ного належить завідувачу фондами музею В. Г. Маруценко, якого під тримала місцева громада та допомогла зібрати кошти. Автор дош- ки – відомий на Кіровоградщині скульптор В. В. Френчко. Ольгерд Іполит Бочковський належить до числа тих науковців і громадсько-політичних діячів початку і середини XX століття, діяль- ність яких замовчувалася у радянські часи. Його політичні переконан- ня і наукові погляди не вписувалися у стандарти офіційної влади, а тому на дослідження життя, діяльності та творчої спадщини вченого на довгий час було накладено табу. В сучасних умовах з’явилася мож- ливість на основі ретельного опрацювання вітчизняних та іноземних архівні фондів і бібліотечних зібрань створити повну наукову біогра- фію вченого. Перші роботи, присвячені О. Бочковському, з’явилися ще за його життя. Основну увагу чеські та українські дослідники того періоду приділяли критичному аналізу наукового доробку вченого. У формі рецензій своє ставлення до його праць у різні часи висловили А. Чер- ни [1, c. 50], В. Харват [2, c. 535–536], В. Дорошенко [3, арк. 8] та інші. “Не можна не поставитися з повним признанням до тої у висо- кій мірі корисної і потрібної справи, яку здійснив…автор [О. Бочков- ський – І. К.], давши українському громадянству цю книжку [4, c. 27– Ірина КАНЕВСЬКА (Київ, Україна) Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько- політичний діяч УДК 94. (437 + 477). 316. О. І. Бочковський /1885–1939/ 392 28]”, – писав український громадський діяч В. Садовський, оцінюючи дослідження Ольгерда Аполлоновича про Т. Масарика. Українські того часні часописи, газети та журнали часто докладно інформували про наукову та громадсько-просвітницьку діяльність О. Бочковського у контексті розвитку українського емігрантського руху в різних країнах світу. Серед них переважають невеличкі публікації та повідомлення про подію з коротким викладом і аналізом виступу або лекції вченого. За спогадами сучасників (1930 р.) науковець був: “Релятивно молодий ще чоловік, середнього зросту, з гарними замисленими очима, про- фесор Бочковський вже одним своїм зовнішнім виглядом викликає до себе симпатію. Ця симпатія ще більше збільшується у процесі роз- мови з ним. Він просто зачаровує співбесідника своєю коректністю, простотою і особливою щирістю та сердечністю. А разом з тим від- разу дає себе відчувати його висока інтеліґентність, глибока ерудиція та надзвичайна ясність думки. Це тип справжнього європейського ученого в найліпшому розумінню цього слова. За шляхетною достой- ною скромністю в кожному реченні його чуєте стійкість і тверде пере- конання в проголошуваних ним засадах, смілість і щиру правдивість. Професор Бочковський всім живо цікавиться, про все має свою ви- кристалізовану думку. Коли говорить — слухав би його безконечно. Це енциклопедія знання. А його добірна літературна мова впливає на слухача як музика [5, арк. 198]”. Однак після смерті ім’я науковця на довгий час було забуто. З другої половини 1990-х рр. в Україні з’являлися статті та до- слідження, що торкалися окремих періодів життя і діяльності О. Боч- ковського. Однією з перших на постать науковця звернула увагу українська дослідниця К. Шудря. Вона підготувала до видання текст його праці “Вступ до націології”, написавши вступну статтю “Ольгерт Бочковський як націолог” [6, с. 3–6] та підготувавши першу бібліо- графію праць О. Бочковського, що має 70 позицій [6, с. 133–137]. Книга стала першим кроком у перевиданні творчої спадщини науков- ця в Україні. Першою про його життєвий шлях написала Л. Хосяінова, науко- вець Кіровоградського літературно-меморіального музею ім. І. Кар- пенка-Карого. Авторці на основі матеріалів Державного архіву Кіро- воградської області вдалося розкрити єлисаветградський період жит тя вченого, зокрема встановити точну дату його народження [7]. Серед матеріалів, що найбільш відповідають тематичним лініям на- 393 шого дослідження і присвячені постаті О. Бочковського, слід назвати статті професора В. Панченка [8].Сучасними науковцями також зроб- лені перші кроки в дослідженні та введенні до наукового обігу творчої спадщини науковця [9]. Історики почали дедалі активніше звертатися до праць Ольгерда Аполлоновича, що присвячені діяльності, а також теоретичним поглядам чеського вченого Т. Масарика [10]. Загалом же у науковій літературі приділялась недостатньо увага вивченню по- статі О. Бочковського, хоча й є історичні дослідження, в яких фраг- ментарно розкриваються різні аспекти наукової та громадсько-політич- ної діяльності вченого. Ольгерд Бочковський залишив по собі велику творчу спадщину, що відображає світові націологічні процеси, рецепції розвитку укра- їнської нації зокрема, та різноманітні сторони політичного, громад- ського та наукового життя протягом 1905–1939 рр. Він автор понад 500 наукових праць, газетних та журнальних кореспонденцій, публі- цистичних статей та інших публікацій. Основними його опублікованими працями є: “Українське питан- ня” (1910 р.), “Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономне прямування” (1916 р.), “Національна спра- ва: статті про національне питання в зв’язку з сучасною війною” (1918 р.), “Націологія і націографія” (1923 р.), “Боротьба народів за національне визволення” (1932 р.), “Вступ до націології” (1934 р.), “Наука про націю та її життя” (1939 р.). Народився Ольгерд Іполит Аполлонович Бочковський 1 березня 1885 р. на станції Долинська Херсонської губернії (сучасна – Кірово- градська область), у родині службовця залізниці. Його батько Аполлон Бочковський мав польські корені, мати Ганна Раєцька походила з ли- товського роду. Сім’я дотримувалася римсько-католицького віроспо- відання. У 1903 р. закінчив Єлисаветградське реальне училище та протягом наступних двох років навчався на економічному відділенні Петроградської Політехніки та Лісного інституту Санкт-Петербурга. Будучи студентом, О. Бочковський захопився ідеями революції та через свої уподобання не зміг продовжувати навчання. Від’їжджаючи наприкінці 1905 р. до Кракова, він усвідомлював, що більше не по- вернеться в Росію. У планах молодого емігранта був переїзд до Па- рижа, за його словами, “тодішньої революційної Мекки для всіх тих, хто мусів тікати від безпросвітньої столипінської реакції [11, с. 121]”. Однак до Франції юний революціонер не дістався, оскільки місцем 394 постійного осідку обрав чеські землі, які на той час входили до скла- ду Австро-Угорської імперії. У Празі Ольгерд Аполлонович опинився у січні 1906 р. [12]. Основними засобами інтегрування до тогочасного австрійсько- чеського суспільства для молодого емігранта стали мова й освіта. З першим особливих перешкод не було. Схильність до гуманітарних наук, особливо до вивчення мов, простежується ще з періоду навчан- ня О. Бочковського в Єлисаветградському реальному училищі (він досконало володів французькою, німецькою, латиною). Освіту він продовжив у елітному науковому закладі Праги, відвідуючи протягом 1906–1909 рр. студії та лекції на філософському факультеті Карлово- го університету. У перші роки перебування молодого емігранта у Празі переважа- ло спілкування з польським товариством [13, c. 164]. Однак фактично до кінця першого десятиліття XX ст. його громадсько-політична актив- ність не мала чітко вираженої національної приналежності та мала переважно антиросійський, точніше антиімперський характер. Таке ставлення до колишньої країни проживання він пояснював у своїх спогадах, відзначаючи: “Європа з молодих років була моєю духовною батьківщиною. Я ніколи не поділяв ні слов’янського, ні революційно- го месіянізму Росії. З московської в’язниці царату я тікав в Європу немов додому [11, c. 22]”. У середовищі студентської молоді Карло- вого університету виділялася група прихильників соціально-демокра- тичного руху, які поряд з навчанням займалися політико-організаційною діяльністю. Власне до цієї групи приєднався і Ольгерд Аполлонович зі своїм другом Л. Ганкевичем. Вони брали активну участь у громад- ських заходах русофільського спрямування, де прагнули пояснити політичну та соціальну ситуацію у країні колишнього поселення. Ці дії мали на меті пробудити у чеському середовищі, що ідеалізувало Росію, критичне ставлення до неї. Однією із найяскравіших в біогра- фії О. Бочковського була лекція доктора Д. М. Вергуна, про яку він згодом підготував статтю для київської газети “Рада” [14, с. 1–2] та докладно описав у своїх спогадах [11, c. 22]. Кардинальні зміни у житті молодого емігранта відбулися після особистого знайомства у 1908 р. з видатним чеським ученим і полі- тиком Томашем Ґаррігом Масариком. Саме під його впливом О. Боч- ковський обрав націологічні студії як напрям своєї публіцистичної діяльності та вирішив займатися науковою роботою, запозичивши 395 техніку праці свого чеського вчителя. Про першу зустріч з чеським ученим О. Бочковський писав: “Професор Масарик мешкав тоді у затишній вулиці за Влтавою під Градчанами. Прийняв він мене при- вітливо у своєму кабінеті-бібліотеці. Все було тут скромно. Скрізь панувала книга, але також лад. Не було того славетного професорсько- го непорядку. Навпаки, задивлювала впрост якась майже проґрамова систематичність у всьому. Систематичність жива і реальна… Про- фесор Масарик нікого не забував. Він не знав того, щоб я назвав би формальним бюрократичним відношенням до людини. До нього міг прийти кожний і з приводу будь-якої справи: громадської чи особис- тої… Ніхто і ніколи не виходив від нього з порожньою душею, або із зневіреним серцем. Кожного він уважно вислухав і кожному по змозі дав щиру пораду. Іронія, глум в таких випадках були для нього чимсь чужим, хоч як би не були безглуздими иноді бажання чи справи про- хача [11, c. 23–24]”. Спілкування з Т. Масариком допомогло О. Боч- ковському сформувати навики самостійної роботи, виробити власну методику дослідження. У своїх спогадах він відверто зазначив, що методологію наукової діяльності “засвоїв, переробивши відповідно своїм потребам та завданням [15, c. 10]” від чеського вченого. Пред- метом наукових досліджень О. Бочковський обрав національні рухи та проблематику національного питання. У центрі його уваги, перш за все, приклад чеського національного відродження. Другою країною дослідження стала Фінляндія, що, на думку вченого, була осередком зразкового національно-визвольного руху. Знання близько двадцяти мов європейських народів (серед них і такі рідкісні як кельтська, гру- зин ська) у поєднанні з глибокою ерудицією та феноменальною пам’ят- тю дали йому можливість всебічно вивчати за першоджерелами його улюблену проблему національних рухів серед недержавних народів. Свою наукову кар’єру О. Бочковський розпочав з публіцистичної та журналістської діяльності, що на довгі роки стала стабільним за- робітком. У цій галузі він одразу виявив неабиякі свої здібності. У 22 роки Ольгерд Бочковський написав першу аналітичну статтю “Ruské politické strany a skupiny” (“Російські політичні партії та об’єднання”). Празький журнал “Slovanský Přehled” (“Слов’янський Огляд”) умістив її у чотирьох номерах [16]. Протягом 1907–1914 рр. у цьому ж ви- данні з’явилися декілька його досліджень, в яких аналізувалося ста- новище української, польської та фінської націй у Російській імперії. Його матеріали виходили як під власним прізвищем (Boczkowski 396 H[ipolyt], пізніше – Bočkovskyj O[lgerd] I[polit]), так і під криптоніма- ми H. B., B., О. Б., І. Б., H. B-j, H. B-кий, –cz–, cz, –ov, ski. та рідше –b–, –h–. Ці псевдоніми використовувалися ним й в інших виданнях. Фактично у журналі “Slovanský Přehled”, який сучасники відносили до числа прогресивних, сформувався практичний досвід Ольгерда Бочковського як публіциста і науковця, дослідника і журналіста. Починаючи з 1908 р., його статті виходили у чеських журналах, що торкалисяя східноєвропейських справ та українських зокрема, а саме: “Naša Doba”, “Akademia”, “Časopis českoho muzea”, “Volna myšlenka”, “Pravo Lidu”, “Čas”. З українських видань з цього ж пері- оду був кореспондентом київської газети “Рада” та львівського часо- пису “Економіст”; з російських – співробітник видань “Вестник Европы”, “Товарищъ”, “Утро Росіи”; з польських – краківського “Krytyka” та “Mys’l niepodlegla” [3, арк. 27]. Протягом 1908–1909 р. О. Бочковський також підготував переклад чеською мовою творів Михайла Коцюбинського. Остаточна версія книги під назвою “Z hlubin duše” (“З глибин душі”) була видана у 1910 р. чеською спілкою “Česka Expedice” з передмовою Ольгерда Аполлоновича про Михайла Коцю- бинського, аналізом його творів та ролі у сучасній українській літера- турі [17, с. 108]. Дебют О. Бочковського як дослідника національного питання відбувся у 1910 році, коли побачила світ його праця чеською мовою “Українське питання” (“Ukrajinská otázka”) [18]. Дослідження стало результатом багаторічної праці та свідченням переходу автора від суто журналістської до наукової діяльності. Її особливістю був узагальню- ючий характер, автор об’єднав попередні розвідки, опубліковані у різних часописах та журналах. Назва брошури невипадкова та піді- брана за аналогією до роботи Т. Масарика “Česká otázka” (“Чеське питання”) 1894 року. Свідчення цього збереглися у спогадах О. Боч- ковського: “Česká otázka” – була, отже, для мене увертюрою до до- сліду питання поневолених народів взагалі, а зокрема – на сході Єв- ропи… Таким чином, під впливом проф. Масарика та у зв’язку з студіюванням його чехознавчих праць, повстала моя розвідка, при- свячена спеціально українському питанню та аналізі українського національного відродження [11, c. 25]”. Протягом наступних років вийшли його книжки “Фінляндія та фінляндське питання” (1910 р.), “Из истории возрожденія Украинскаго народа” та “Про слов’янські взаємовідносини” (1912 р.). Протягом 1913 р. О. Бочковський готував 397 матеріали для московського журналу “Украинская жизнь”, що реда- гувався С. Петлюрою. У період навчання у Карловому університеті та роботи над пере- кладами українських літературних творів О. Бочковський поступово приходить до українства. Незважаючи на те, що у дитинстві він отри- мав польське виховання (батько мав польське коріння, мати походила з литовського роду), а його сім’я дотримувалася римсько-католицького віросповідання (молодший брат залишився у Польщі і став католиць- ким священиком), Ольгерд Аполлонович самоідентифікував себе як українця. Важливу роль у цьому відіграли письменник М. Коцюбин- ський та професор Т.Ґ. Масарик. Під впливом творів першого він “українізувався”, другий був учителем, другом і зразком для насліду- вання. Не останню роль у становленні свідомого патріота відіграла також українська студентська громада Карлового університету, в діяль- ності якої він – емігрант з російським підданством – брав активну участь. Важливим чинником у процесі національного самоусвідомлення майбутнього науковця була українська мова. Вона стала засобом іден- тифікації для Ольгерда Аполлоновича. Пізніше у своїх працях з на- ціології він відводив їй центральне місце в об’єднанні та кристалізації нації в суцільну громадянську спільноту [19, c. 71]. Знайомство з українською мовою та бажання вивчити її з’явилося в нього після знайомства з літературними творами М. Коцюбинського. Свій перший лист до письменника від 23 листопада 1909 р. О. Бочковський закінчує вибаченням: “за дуже негарну українську мову, але я сам не українець та недавно лише пізнав Вашу мову [20, c. 87]”. За відносно короткий час йому вдалося вивчити мову. Варто зазначити, що більшість науко- вих праць та статей Ольгерда Аполлоновича написані українською та чеською мовами. Ним же було зроблено переклади багатьох робіт іноземних авторів, наприклад, творів чеського вченого Т. Ґ. Масарика, датського дослідника А. В. Крауса тощо. Загалом, незважаючи на перевагу польських впливів у вихованні, О. Бочковський свідомо обрав українську мову як рідну, а українську науку як сферу діяльності. Україна стала його Батьківщиною. Слід сказати, що його особистісне становлення як українського патріота відбувалося поза етнічними межами України і тривало кілька років. На початок Першої світової війни він мав власні чіткі переконання та позицію поборника української справи. Цікавим є також той факт, що 398 у графі “příslušnost” (приналежність) або пізніше “národnost” (націо- нальність) у його паспорті вказана “ukrajinská” (українська) [21, Doc. 25, 27]. Ця ж тенденція збереглася й у пізніших нансенівських документах [21, Doc. 42, 47]. З початком Першої світової війни прийшли зміни й у життя О. Бочковського. 9 серпня 1914 р. його, як підданого Росії, було зааре- штовано австрійською поліцією [21, Doc. 22]. Під час обшуку помеш- кання було вилучено книжки, робочі документи та особисте листу- вання. За визначенням самого вченого, дещо з тих матеріалів мало компрометуючий характер [15, c. 10]. Це, безперечно, вплинуло на його долю, бо через кілька днів празького арешту він опинився у військовому гарнізоні міста Хеб, де тимчасово утримували політичних емігрантів. Військове керівництво планувало переправити ув’язнених на територію Угорщини, де вони мали залишатися у фортеці Арад до завершення воєнних дій. За Ольгерда Аполлоновича заступився Т. Ма- сарик. Завдяки втручанню авторитетного чеського громадсько-політич- ного діяча його не вислали за межі чеських земель, хоча й інтернува- ли на німецько-чеському кордоні фактично до кінця 1918 р. Однак незважаючи на певну ізоляцію, О. Бочковський продовжу- вав активну науково-дослідну та публіцистичну діяльність. Головну увагу він зосередив на розвитку світових подій, їхній ролі для націо- нального визволення бездержавних народів. Ольгерда Аполлоновича цікавила Перша світова війна з націологічного погляду. На його дум- ку, ця подія стала висхідним моментом для відліку періоду історії Європи нового часу. Він називав її сигналом для поневолених народів, процесом народження і творення контурів майбутніх міжнаціональних і суспільних відносин. Учений писав: “Світова війна [Перша світова війна – І. К.] була добою об’єднання і порозуміння між поневоленими народами [6, c. 37]”. Фактично за період 1908–1918 рр. сформувалися характерні риси науково-публіцистичних робіт О. Бочковського. Більшість з них мають певну схожість у назвах. Автор розробляв кілька основних тем і час від часу повертався до них. Таким чином, праці та статті поповнюва- лися новим матеріалом, додавалися нові джерела та література, ана- лізувалися події. По-друге, серед творів цих років переважали неве- ликі за розмірами, адже видавати та продавати їх було простіше з фінан сових міркувань. Крім того, це був свідомий вибір Ольгерда Аполлоновича. Таку свою точку зору він пояснив в одному з пізніших 399 листів до свого приятеля тим, що “сьогоднішній читач не радо читає довгі річи… воліє чогось коротенького [22, арк. 142]”. Автор наголо- шував на інформаційно-просвітницьких моментах своїх праць, вважав за необхідне давати актуальні знання і чітку орієнтацію у поданому матеріалі. Для нього важливо було донести думку до якомога більшо- го числа людей, використовуючи доступну і живу мову. У 1918 р. ві- денський часопис “Вістник політики, літератури й життя” видав низку статей О. Бочковського під заголовком “Національна справа (уваги на часі у зв’язку з війною)” [23, doc. 1]. У дослідженні автор виклав свої теоретичні дослідження національного питання та націо- нально-визвольної боротьби народів. Тоді ж уперше автором було використано сам термін “націологія” та розпочато багатолітню науко- ву роботу над розробкою теорії націології. Активна політична діяльність Ольгерда Бочковського стала мож- ливою в результаті суспільно-політичних змін в Австро-Угорській імперії, до складу якої входили чеські землі. Основною подією стало проголошення 28 жовтня 1918 р. самостійності Чехо-Словацької Рес- публіки. Учений взяв на себе організацію українського представництва на чехо-словацькій території [24, c. 19]. Офіційно Надзвичайна дипло- матична місія УНР розпочала своє функціонування 19 січня 1919 р. під керівництвом М. Славінського. Незважаючи на визначальну роль у створенні дипмісії УНР, О. Бочковський не прагнув до керівних по- сад. Йому були чужими владолюбство, корисливість чи хвороблива амбітність. Він узявся виконувати те, що було йому близьким – за- йнявся підготовкою різнопланових інформаційних матеріалів. Особ- ливо важливою була його роль перекладача всієї дипломатичної до- кументації та міждержавних звернень. Спочатку він працював керів- ником пресового відділу, а згодом його призначили аташе Надзвичай- ної дипломатичної місії УНР у Празі [25, c. 223]. У тому ж році науко- вець, за фінансової підтримки дипломатичної місії УНР, створив у Празі українсько-чеське видавництво “Всесвіт” і став його редактором. Основним проектом, що реалізовувався протягом двох років, стала акція під назвою “Poznejme Ukrajinu” (“Пізнаймо Україну”). Її завдан- ням було поширення знань про Україну, ознайомлення з українською справою та сприяння налагодженню чесько-українських зв’язків. З цією метою випускалися невеличкі за обсягом (34–36 сторінок) нау- ково-інформаційні брошурки чеською мовою, що торкалися важливих тем з історії та життя українців, їх державотворчі спрямування тощо. 400 У рамках цього проекту було видано просвітницькі матеріали О. Боч- ковського “З історії України та українського відродження” та “Україна та Українці”. Обов’язки у дипломатичній місії О. Бочковський виконував до 1 жовтня 1922 р., про що він написав у листі до свого друга А. Жука, відзначаючи, що не лише вийшов з місії, а “і взагалі покинув урядову службу [26, c. 4]”. А вже у березні 1923 р. глава МЗС ЧСР Е. Бенеш заявив про недоцільність подальшої роботи місії УНР у Чехо-Словач- чині, що й призвело до згортання діяльності українського представ- ництва. Внаслідок об’єктивних обставин Ольгерд Аполлонович відходить від політико-дипломатичної роботи, продовжуючи громадсько- політичну активність у лавах закордонної групи УСДРП. У своїх по- літичних поглядах він притримувався ідеї активної боротьби україн- ського народу за створення власної держави, наполягав на тому, що лише власними зусиллями та без втручання зовні можна досягти по- ставлених завдань. За довгі роки, проведені в еміграції, послабився безпосередній зв’язок О. Бочковського з Україною, однак незмінною залишалася його громадянська позиція та не сприйняття радянського режиму, встановленого на теренах України. Наукова та педагогічна діяльність Ольгерда Бочковського була пов’язана з українськими вищими навчальними закладами, що відкри- лися в Чехословацькій республіці протягом першої половини 1920-х років зусиллями українських емігрантських сил. З 1923 р. почав ви- кладати соціологію та націологію в Українському вільному уні- верситеті в Празі. Як стипендіат Фонду президента доктора Т. Г. Ма- сарика у цьому ж навчальному закладі був атестований на доцента соціології [27, арк. 10]. Темою стипендіатської праці стала “Проблема революції у світогляді Т. Г. Масарика”. Робота не була надрукована і не збереглася до нашого часу. А вже у 1924 р. Українська господарська академія в Подєбрадах запросила О. І. Бочковського на посаду до- цента кафедри соціології та теорії нації [28, арк. 84], де він працював до остаточної ліквідації навчального закладу, віддаючись науковій та громадській роботі. Протягом 1920-х років вчений працював над розробкою наукової теорії нації, започаткував новий напрям наукових досліджень – націо- логію, до якої відніс: історичну, або генетичну націологію, націоана- літику, націодинаміку, етнополітику, націософію, націотипологію й 401 характерологію, теоретично обґрунтовував правомірність існування цієї науки та розробляв її як нову соціологічну дисципліну. Завданням націології науковець вважав всебічне з’ясування сутності нації науко- вим методом. Вона має бути, з одного боку аналітичною наукою, оскільки з’ясовує елементи та сутність націотворчих процесів, з ін- шого ж – має стати синтетичною наукою про націю, яка б зосеред- жувала та об’єднувала досі розрізнені та розпорошені наукові розвід- ки національних проблем. О. Бочковський зазначав, що одним з найголовніших мотивів, що виправдовують потребу й доцільність іс- нування теоретичної націології, є її вплив на практичну політику. Націологія науковим методом має з’ясовувати складні та заплутані націо нальні питання, вказувати шлях до справедливого й розумного їх залагодження практичною політикою. О. Бочковський розуміє націю як духовну спільність, що ґрунту- ється на національній свідомості та прагненні до волі. Національна свідомість формується з попередніх підсвідомих національних почу- вань. Вольовий момент у своєму житті нація найповніше виявляє у прагненні до утворення власної державності. За політичними погля- дами більшість дослідників відносять О. Бочковського до націонал- державників. Ольгерд Аполлонович притримувався ідеї беззастереж- ного визнання права кожної нації на власну незалежність, про що не раз наголошував у своїх наукових працях. Сучасна нація, доводив учений, не може існувати без політичної самостійності у формі влас- ної держави. Наявність держави є запорукою повного і всебічного розвитку нації. Причому суверенітет нації для нього домінував над суверенністю держави. Стосовно України науковець вважав, що метою українського народу має бути здобуття націократії, тобто політичного самовизначення в окремій державі. Націократія має заступити церкву і державу як організаційні чинники політичного розвитку, знайти живу форму для здійснення права народів на їх самовизначення. Націокра- тію він розуміє як витвір окремого, нового типу української держави, здатної задовольнити самостійницькі прагнення кожного культурного народу, який проживає в Україні. Багато уваги науковець приділяв також розробці національно-державницької концепції самовизначення українського народу. Загалом праці О. Бочковського та його соціоло- гічна думка є загальноєвропейським надбанням, хоча національні ідеї він розвивав на прикладі боротьби за незалежність українського на- роду. Учений знаходив підтримку як серед політичних діячів ЧСР, так 402 і української громади тому, що був виразником ідей усіх поневолених і бездержавних народів. Період роботи вченого в Українській господарській академії був взагалі найбільш плідним у його науковій та літературній діяльності. Крім згаданих уже публікацій, за цей час також було надруковано його роботи “Чека” (1928 р.), “Національне пробудження, відродження та самоозначення” (1930 р.), “Вступ до націології” (1934 р.), який в скоро- ченні вийшов також німецькою мовою під заголовком “Національне питання”. Крім того, до друку були направлені, однак не були видані дослідження “Муринська справа в Америці” та “Панафрика”. 1931 року світ побачила монументальна монографія “Т.Г. Масарик: Націо- нальна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)”, в якій висвітлювалася діяльність чеського політично- го діяча, його бачення українського питання тощо. Вже після смерті науковця були видані праці “Б. Б’єрнсон — поневолені народи та укра їнська справа” та “Основи журналізму: нариc теорії журналісти- ки” тощо. Значну частину свого часу Ольгерд Аполлонович присвячував громадсько-освітній діяльності. Тематика його публічних лекцій роз- маїта. Основна робота ним проводилася у рамках співпраці із празьким Українським республікансько-демократичним клубом, навколо якого вирувало життя української громади міста. Громадсько-політичне життя української діаспори активізувалося у 1933 р. через надходження звісток про страшний голод на теренах Радянської України. Емігранти намагалися віднайти способи допо- могти своїм рідним та знайомим, а також привернути увагу світової громадськості до цих подій. Організація української громади на тере- нах Чехо-Словаччини почалося зі звернення “До культурного світу” Союзу українських журналістів і письменників у червні 1933 р. [29, c. 53]. Після цього з ініціативи Жіночого Союзу в ЧСР утворився Громадський комітет порятунку України в Празі (з філією у Брати- славі). До складу цього комітету увійшла 31 організація. На першій нараді, що відбулася 19 липня 1933 р., було обрано тимчасову управу, якій доручили розробити план діяльності комітету та скоординувати діяльність з подібними організаціями в інших країнах. До керівного складу входили О. Бочковський, М. Феденко, І. Мірний, Г. Омельчен- ко. Ними було складено відозву “До українських емігрантських орга- нізацій” із закликом об’єднати зусилля діаспори заради досягнення 403 спільної мети [29, c. 85–88]. З ініціативи комітету порятунку відбува- лися протестні віча. Активну участь у них брали студенти, організо- вані в Центральному союзі українського студентства та в Союзі під- карпатських студентів. Акцію протестів у Карпатській Україні разом із комітетом вело товариство “Просвіта” в Ужгороді. 5 вересня 1933 р. Ольгерд Бочковський звернувся з “Одвертим листом” до голови французького сенату Едуарда Ерріо [30, c. 26–27]. Французький політик, колишній неодноразовий прем’єр-міністр, мер Ліона, відвідав Україну в серпні–вересні 1933 р. на запрошення ра- дянських керівників. Запрошуючи Е. Ерріо, московське керівництво прагнуло за допомогою соціаліста, автора прихильної до СРСР книж- ки, ввести в оману світову громадськість, заперечити твердження про голод в Україні, що почали ширитися в Європі, зобразити такі твер- дження, як злостиві випади українських націоналістів. До приїзду французького політика у кількох селах України було зрежисовано по- трібне видовище: біленькі хати, веселі і щасливі українські селяни. З визначеного для нього маршруту француз ніде не звертав. Повернув- шись у Францію, Е. Ерріо виступив з похвалами на адресу радянської влади й спростуваннями, яких від нього й очікували організатори його подорожі. У своєму листі, який оприлюднили окремі європейські часописи, за винятком комуністичних, О. Бочковський вдався до різкої критики такої позиції політика. Він привернув увагу французького соціаліста до того, що “у Парижі на міжнародній конференції II Інтернаціоналу українські соціалістичні партії звернулися із прилюдною заявою до міжнародного пролетаріату, закликаючи його до масового протесту проти руйнівної політики совітської окупаційної влади на Україні, що прямує до винищення українського народу [30, c. 26]”. Доводячи дійсну мету штучного голоду в радянській Україні, Бочковський за- значив, що захоплення Е. Ерріо більшовицькими досягненнями в Україні є помилковим і має вигляд страшної наруги, нечуваної облуди до народу, бо надбання “совєцького ладу”, досягнуті ціною терору, звірств, мільйонів смертей. “Щоб почути справжній голос українсько- го народу, – зауважив науковець, – Ви повинні були б об’їхати та побачити вимираючі села України; Ви мали б побувати на Соловках та засланнях совітської держави, Ви мали б відвідати в’язниці та льохи більшовицької людожерної ГПУ, – бо там передусім можна по- чути живий голос замученого і закатованого червоними катами укра- 404 їнського народу [30, c. 26]”. Відкритий лист О. Бочковського до Е. Ерріо викликав резонанс в Європі, зокрема в Галичині. Однією з перших оприлюднила його 9 вересня авторитетна львівська газета “Діло” та 17 вересня 1933 р. часопис “Тризуб” [31, c. 10–12]. 25 жовтня 1933 р. в Українському республікансько-демократичному клубі (м. Прага) було організовано виступ Ольгерда Аполлоновича “Акція комітету допомоги голодуючим на Україні” [32, c. 40]. У своїй доповіді він зупинився на основних завданнях празького комітету, а серед них особливо наголосив на необхідності розширення і коорди- нування з іншими організаціями видавничої та інформаційної роботи. Вчений, зокрема, був засновником і редактором брошури чеською мовою “Hlad na Ukrajině” (Голод в Україні), яка виходила двічі на місяць [30]. 29 жовтня того ж року Громадський комітет порятунку України провів прилюдне віче в Празі – “День жалоби і протесту”, в який українське громадянство жертвувала своїм денним заробітком на користь пропаганди справи допомоги голодуючим [33, c. 16–21]. Після відправи Служби Божої за померлих в Україні відбувся виступ О. Бочковського, як голови празького комітету. У своїй промові вчений визначив голод як плановий і послідовний метод боротьби більшови- ків з українським населенням, спосіб винищення селянства. Плідна робота Ольгерда Аполлоновича, разом з активністю інших українських діячів, сприяла розголосу, а згодом і частковому визнанню європей- ськими урядами факту голодомору 1932–1933 рр., що був спрямований проти українського народу. Починаючи з 1934 р., Ольгерд Аполлонович очолював Товариство прихильників Української господарської академії (ТПУГА). Ця орга- нізація під гаслом “Народ Собі!”, поставила своїм завданням “спіль- ними силами українських організацій, установ, і т.п. та поодиноких активних і свідомих громадян утримувати власними коштами свою Національну Політехніку [34, doc. 2]”. У своїй праці “Нарід собі” учений розкрив значення основної засади англосаксонської практики selfhelp (самодопомоги) як “підвалини культурного та господарського життя”, доводить та переконує про спроможність і готовність україн- ської громадськості до “своєрідної національної кооперації”, показує вплив девізу “Нарід – собі” на розвиток національного відродження поневолених народів (ісландців, фінів, ірландців, каталонців, чехів тощо) та обґрунтовує необхідність існування для цієї роботи спеціаль- ної організації [35]. 405 Протягом літа–осені 1936 р. О. Бочковський відвідав американ- ський континент на запрошення канадської організації Союз Україн- ських Самостійників як з просвітницькою метою, так і з метою збору коштів на користь УГА і для побудови Українського дому для Музею визвольної боротьби України у Празі. За період перебування в Канаді та США науковець виголосив 105 промов для представників україн- ської еміграції. Головними були виступи не лише на загальнонаукову тематику, але й із суто національним спрямуванням. Крім аудиторних доповідей, в Едмонтоні О. Бочковський виголосив по радіо промову- звернення до української молоді у Канаді [36, c. 2–3]. Актуальною й у наш час є представлена у промові науковця теза про рідномовні обов’язки, в якій висловлено його ідеї щодо україно- мовної освіти, підтримки та збереження традицій народу у середови- щі емігрантів. Основним елементом національної самоідентифікації для вченого була мова. На його думку, саме турбота про молодь могла б стати для укра їнської емігрантської спільноти стимулом до об’єд- нання, адже підростаюче покоління, що виховувалося у традиціях європейської цивілізації, далеко від рідної землі, найбільше потребу- вало національної ідентифікації. Ідеальною державою у поєднанні національної культури та інституту громадянства, як вважав науко- вець, була Швейцарія. Її приклад він пропонував використати укра- їнській громаді у Канаді при побудові стосунків з державними орга- нами. О. Бочковський налагодив зв’язки як особисті, так і від імені Товариства прихильників УГА з багатьма культурними і господарськи- ми організаціями українців Канади й США, відвідав наукові установи, зустрічався з політичним діячами, зосереджуючи основну увагу на поглибленні співпраці та координації діяльності. Повертаючись з Нью- Йорка до Європи, науковець відвідав Українське Бюро у Лондоні. Там він виступив на засіданні Англійсько-українського комітету з доповід- дю “Українська справа і Англія”. Діяльність О. Бочковського сприяла налагодженню та зміцненню контактів емігрантських громад, зростанню громадської активності укра їн ських осередків. Під час кожної зустрічі він умів створити атмо- сферу взаємодовіри та співпраці, посилити почуття громадянської відповідальності. Відрядження мали не лише велике моральне значен- ня, але й принесли товариству поважну матеріальну підтримку з боку укра їнської гро мади Канади й Сполучених Штатів Америки, яка при- 406 хильно постави ли ся до ідеї утримання своєї української політехніки власними коштами Восени 1937 р. О. Бочковський як Голова ТПУГА з доручення Управи відвідав Францію, де виступав перед українськими емігрант- ськими осередками з лекціями на різні суспільні теми, розповідями про українську еміграцію в Америці. Під час цього візиту відбулися публічні виступи у Бібліотеці ім. С. Петлюри (Париж). Основною метою подорожі було намагання посилити організаційну співпрацю українських емігрантських організацій. На 1938 р. було заплановано нову поїздку О. Бочковського до Канади та відвідання Сполучених Штатів Америки. Однак подорож довелося відкласти. Ситуація кардинально змінилася у березні 1938 р. у результаті аншлюсу Австрії до Німецького рейху (13.03.1938). Події на європейському континенті негативно позначилися як на фінансових можливостях відрядження, так і на оформленні документів для по- їздки до Сполучених Штатів Америки. Аналізуючи ситуацію, що склалася, О. Бочковський писав: “Хто би міг подумати, що за пару день ситуація так зміниться, що я опинюся тут немов у мишоловці без змоги добитися до Шербурґа1 чи якогось іншого океанського пор- ту. Австрії немає й вже сьогодні зліквідовані у Празі австрійське по- сольство та конзулят. Німецьку візу особливо після мого виступу в Парижі рисковано брати2 й те тим більше, що у таких випадках ні- мецька поліція інформується про клієнта, що хоче їхати, у своїх укра- їнських аґентів… Летіти авіоном через Штрасбурґ3 теж вимагає ні- мецької візи. Радять мені їхати через Венгрію, Югославію, Італію. Але не знати чи Італія дасть візу? Також Венґрія та Юґославія не радо візують нансенівські паспорти. Ще одна комбінація, це через Польщу, а саме Ґдині. Але це майже довкола світу, дуже дорого й дорога три- ває зо 3 тижнів. Відтак Америка тепер не охоче пускає емігрантів з Європи, бо боїться, що вибухне війна й тоді така людина лишиться їм на шиї [37, c. 60]”. Наступною перепоною на шляху реалізації 1 Шербур – місто на півночі Франції, порт на півострові Котантен біля затоки Ла-Манш. Подорожуючи, О. Бочковський мав дістатися міста через австрійську територію. 2 Науковець негативно ставився до фашизму. Під час перебування у Франції кілька публічних лекцій були присвячені критиці цього явища. 3 Мова йде про Страсбург – портове місто на сході Франції, історична столиця французької області Ельзас. 407 планів стало погіршення стану здоров’я вченого. “Маю складну й модерну недугу крови, що вже півроку мене поїдає та на довший час мабуть викинула з нормальної праці [38, c. 170]”, – саме так описав учений лейкемію у листі до свого друга редактора канадійської газети “Український Голос” М. Стецишина. Кардинальні зміни у статусі Чехо-Словаччини після мюнхенської угоди (вересень 1938 р.) та створення у березні 1939 р. протекторату Богемія і Моравія мали величезний вплив на життя українських емі- грантських громад в усіх країнах. З приходом до Праги нацистів нова адміністрація розпочала свою діяльність з перевірки особистих мате- ріалів представників українських емігрантських організацій. Згідно з розпорядженням влади Протекторату, українським організаціям на пере хідний період було заборонено будь-яку діяльність. У квітні 1939 р. О. Бочковський звернувся з проханням до секретаря товариства Сапіцького В. А. підготувати необхідні матеріали для Гестапо [37, c. 93]. Загалом Ольгерда Аполлоновича двічі викликали до цієї орга- нізації для з’ясовування його ставлення до окупаційного режиму, політичних переконань, однак до арешту справа не дійшла. Лікування О. Бочковського було експериментальним та деякий час давало позитивний результат. На початку жовтня 1939 р. у листі до Управи ТПУГА він писав: “Зрештою, я вже від 24. ІX у хаті й нині двічі на тиждень їзджу до санаторії на ін’єкції. Стан мого здоровля наявно кращає й видужання йде нормальним шляхом. Але до якоїсь праці буду здатний мабуть нескорше як за місяць. А на загал думаю, що цим разом щасливо проскочив та викрутився від смерті [37, с. 98]”. Однак остаточно здолати недугу так і не вдалося. 9 листопада 1939 р. вчений помер в одному із шпиталів у Празі. Поховання відбулося згідно з останньою волею покійного, яку він висловив у листі до свого друга В. Сапіцького: “Головне моє ба- жання, щоб мене ховали без жадної “помпи”: промов, квітів і т.д. Все має бути якнайпростіше: жадних некрологів і в оповістці вже про те, що я виєміґрував на той світ мусить бути зазначено, що замість квітів і т.д. хай гроши дають на ТПУГА. Але головна річ: я хочу, щоб замість служби і т.д. мені заграли у Крематорії пролоґ до моєї улюбленої “Стабат Матер Дольоза” Дворжака . Це був єдиний похоронний обряд, а відтак домовина поїхала б на спалення. Щоб вона не була зовсім гола, то хай її зверху прикриють ялиною… ці сумні диспозиції лиша- ються в силі на всякий такий випадок [37, c. 70]”. Чеські дослідники 408 Т. Беднарждова та Ф. Янчик всизначили місце поховання Ольгерда Іполита Бочковського на Ольшанському цвинтарі (м. Прага) [39, с. 40]. Останні роки життя О. Бочковського пройшли між боротьбою за фізичне виживання та напруженою науковою й організаційною робо- тою на посаді голови ТПУГА. Усе своє життя він залишався палким прихильником боротьби за Українську державу, вірним своїй життєвій настанові: “Любіть і працюйте для України, мовляв, із собачого обо- в’яз ку [38, c. 169]”. І хоча Ольгерда Аполлоновича не можна вважати вченим у вузькому академічному сенсі, скоріше незалежним ученим, людиною науки, і незважаючи на передчасну смерть на 54 році життя, він залишив велику теоретичну спадщину та зробив вагомий внесок в історико-філософське осмислення світового націєтворчого процесу і розвиток соціологічної думки. Джерела і література: 1. -e- (Černy Adolf).H. Boczkowski: Finsko a finská otázka // Slovanský Přehled. – 1912. – Ročnik XІV. – Č. 1. – S. 50. 2. Charvat V. О. І. Бочковський: Т.Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (Спроба характеристики та інтерпретації). – Podě bra dy, 1930 // Slovanský Přehled. – 1931. – Ročnik XXІІІ. – Č. 7. – S. 535–536. 3. Львівська наукова бібліотека (далі – ЛНБ) ім. В. Стефаника НАН Укра їни. – Ф. 57. – Оп. 1. – Спр. 325. – 28 арк. 4. Бібліографія // Тризуб. – 1930. – Ч. 47. – С. 27–28. 5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління (далі – ЦДАВО) України. – Ф. 3795. – Оп. 1. – Спр. 220. – 253 арк. 6. Бочковський О. Вступ до націології. – К.: Генеза. – 1998. – 144 с. 7. Хосяінова Л. Ольгерд Іполит Бочковський в Єлисаветграді // Бо- ковенька 2002: Літературно-художній альманах. – Кіровоград, 2003. – С. 13–14. 8. Панченко В. Націологія за Ольгердом Бочковським // День. – 2002. – 8 листопада. – С. 7.; Панченко В., Панченко Я. Ольгерд Бочков- ський. Біографія вченого: пошуки істини // Боковенька 2002: Літературно- художній альманах. – Кіровоград, 2003. – С. 11–12. 9. Дичковська Г. Філософсько-політичні основи українського націо- нально-визвольного руху 20–50-х рр. XX століття. – Івано-Франківськ: “Лілея-НВ”, 2003. – 164 с.; Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.; Потульницький В. А. Теорія української полі- тології. – К.: Либідь, 1993. – 192 с. 409 10 Худанич В.І. Т. Масарик і Україна // Томаш Масарик – видатний вчений, політик, державний діяч: матеріали наукових читань, присвячених 150-річчю від дня народження Т. Г. Масарика (1850–1937). – Науковий вісник УжНУ. Серія “Історія”. – 2002. – № 7. – С. 5–8.; Шніцер І. О. Міс- це і роль Словаччини в житті та діяльності Т. Масарика // Там само. – 2002. – № 7. – С. 12–14. 11. Бочковський О. Із спогадів про Т.Ґ. Масарика // Тризуб. – 1930. – Ч. 29–30. – С. 20–26. 12. Národní archiv České republiky (далі – NA ČR). – F. Evidence obyvatelstva. – Policejna přihláška na jmeno Bočkovskyj Hipolit. 13. Шевченко С. Письменники-поляки – уродженці Єлисаветградщи- ни (кінець XIX – початок XX ст.) // Архіви України. – 2005. – № 4. – С. 161–168. 14. H. B. Спомини про одну гастроль Д. Вергуна у Празі // Рада. – 1913. – 19 лютого. – № 30. 15. Бочковський О. Із спогадів про Т.Ґ. Масарика / О. Бочковський // Тризуб. – 1930. – Ч. 36. – С. 9–14. 16. Boczkowski H. Ruské politické strany a skupiny// Slovanský Přehled. – 1908. – Ročnik X. – Č. 4. – S. 161–168.; Č. 5. – S. 204–211.; Č. 6. – S. 252– 257.; Č. 7. – S. 313–321. 17. Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků. 1814 – 1964: Vě- decko-bibliografický sborník/ [Sestavil O. Zilynskyj]. – Praha, 1968. – 478 s. 18. Boczkowski H. Ukrajinska otázka. – Praha, 1910. – 38 s. 19. Бочковський О. І. Вступ до націології. – Мюнхен, 1991–1992. – 338 с. 20. Листи до М. Коцюбинського/ Чернігівський літературно-мемо- ріальний музей-заповідник М.М. Коцюбинського, Інститут літератури ім. Т. Г. Шев ченка НАН України [у 4-ох т.]. – Ніжин, 2002. – Т. 1. – 368 с. 21. NA ČR. – F. Policejni ředitelstvi rr. 1941–1950. – Krabice č. 866. – Fólií č. B2206/3. 22. ЦДАВО України. – Ф. 3796. – Спр. 24. – Оп. 1. – 176 арк. 23. National Archives of Canada (далі – NAC). – MG 30, C 167. The Andry Zhuk collection. – Vol. 18. – F. 24. Accounts with A. Holzhauzen concerning publication of book by Bochkovsky. 1921. 24. Zilynskyj B. Ukrajinci v Čechách a na Moravě (1894) 1917 – 1945 (1994). – Praha, 1995. – 129 s. 25. Дипломатія УНР та Української Держави в документах та спога- дах учасників: у двох томах / [Упоряд. і предм. І. М. Гнатишина, О. С. Ку- черука, О. О. Мавріна]; Вступ. cлово В. С. Огризка. – К.: Український письменник, 2008. – Т. 2. – 379 с. 410 26. NAC. – MG 30, C 167. The Andry Zhuk collection. – Vol. 23. – File 6. Bochkovskji, O. 1922–1924. 27. ЦДАВО України. – Ф. 3859. – Оп. 1. – Спр. 152. – 11 арк. 28. ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп.1. – Спр. 1. – 164 арк. 29. Марунчак М. Г. Нація в боротьбі за своє існування 1932 і 1933 в Україні та діаспорі. – Вінніпег, 1985. – 144с. 30. Otevřený dopis prof. O.H. Bočkovského p. Ed. Herriotovi // Hlad na Ukrajině. – 1933. – Č. 1–2. – listopad. – 31 s. 31. Бочковський О. І. До п. Едварда Еріо / О. І. Бочковський // Три- зуб. – 1933. – Ч. 33. – С. 10–12. 32. ЦДАВО України. – Ф. 4376. – Оп. 1. – Спр. 2. – 210 арк. 33. День жалоби і протесту // Тризуб. – 1933. – Ч. 41. – С. 16–21. 34. NA ČR. – F. Ruské a ukrajinské emigrantské spolky a organizace v ČSR (RUESO). 1918–1945. – Karton č. 16. – Inv. č. 151. Stanovy Společnosti přátel UHA v Poděbradech. 1931–1932. 35. Бочковський О. І. Нарід собі (Шляхами національної самодопо- моги серед ріжних народів). – Прага–Подєбради, 1932. – 44 с. 36. ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп. 3. – Спр. 29. – 16 арк. 37. ЦДАВО України. – Ф. 3796. – Оп. 1. – Спр. 16. – 108 арк. 38. ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп. 1. – Спр. 220. – 253 арк. 39. Беднаржова Т., Янчик Ф. До українських могил в Чехії. – Прага, 2002. – 50 с. Ірина Каневська (Київ, Україна). Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько- політичний діяч. У статті представлена біографія видатного чесько-українського нау- ковця, журналіста, публіциста, громадсько-політичного діяча Ольгерда Іполита Бочковського. Основні періоди життя ученого розкрито у ком- плек сі з його науковою, педагогічною та громадсько-політичною діяль- ністю. Ключові слова: Ольгерд Бочковський, науковець, громадсько-політична діяльність, наукова діяльність, соціологія, націологія. Ирина Каневская (Киев, Украина). Ольгерд Ипполит Бочковский (1885–1939) – чешско-украинский ученый, публицист, общественно- политический деятель. В статье представлена биография выдающегося чешско-украинского ученого, журналиста, публициста, общественно-политического деятеля Ольгерда Ипполита Бочковского. Основные периоды жизни ученого 411 раскрыты в комплексе с его научной, педагогической и общественно- политической деятельностью. Ключевые слова: Ольгерд Бочковский, ученый, общественно- политическая деятельность, научная деятельность, социология, нацио- логия. Iryna Kanevska (Kyiv, Ukraine). Olgerd Ipolit Bochkovsky (1885– 1939) – Czech-Ukrainian scientist, publicist and socio-political activist. Outstanding Czech-Ukrainian scientist, journalist, publicist, social and political figure Olgerd Ipolit Bochkovsky’s biography is presented in the article. Main periods of scientist’s life are disclosed in conjunction with its scientific, educational and socio-political activities. Key words: Olgerd Bochkovsky, a scientist, social and political activities, scientific activities, sociology, nationolgy.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71944
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0076
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:31:28Z
publishDate	2010
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Каневська, І. 2014-12-15T15:35:02Z 2014-12-15T15:35:02Z 2010 Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч / І. Каневська // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 391-411. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71944 94. (437 + 477). 316. О. І. Бочковський /1885–1939/ У статті представлена біографія видатного чесько-українського науковця, журналіста, публіциста, громадсько-політичного діяча Ольгерда Іполита Бочковського. Основні періоди життя ученого розкрито у комплексі з його науковою, педагогічною та громадсько-політичною діяльністю. В статье представлена биография выдающегося чешско-украинского ученого, журналиста, публициста, общественно-политического деятеля Ольгерда Ипполита Бочковского. Основные периоды жизни ученого раскрыты в комплексе с его научной, педагогической и общественно-политической деятельностью. Outstanding Czech-Ukrainian scientist, journalist, publicist, social and political figure Olgerd Ipolit Bochkovsky’s biography is presented in the article. Main periods of scientist’s life are disclosed in conjunction with its scientific, educational and socio-political activities. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч Ольгерд Ипполит Бочковский (1885–1939) – чешско-украинский ученый, публицист, общественно-политический деятель Olgerd Ipolit Bochkovsky (1885– 1939) – Czech-Ukrainian scientist, publicist and socio-political activist Article published earlier
spellingShingle	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч Каневська, І.
title	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч
title_alt	Ольгерд Ипполит Бочковский (1885–1939) – чешско-украинский ученый, публицист, общественно-политический деятель Olgerd Ipolit Bochkovsky (1885– 1939) – Czech-Ukrainian scientist, publicist and socio-political activist
title_full	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч
title_fullStr	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч
title_full_unstemmed	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч
title_short	Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч
title_sort	ольгерд іполит бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71944
work_keys_str_mv	AT kanevsʹkaí olʹgerdípolitbočkovsʹkii18851939česʹkoukraínsʹkiinaukovecʹpublícistgromadsʹkopolítičniidíâč AT kanevsʹkaí olʹgerdippolitbočkovskii18851939češskoukrainskiiučenyipublicistobŝestvennopolitičeskiideâtelʹ AT kanevsʹkaí olgerdipolitbochkovsky18851939czechukrainianscientistpublicistandsociopoliticalactivist

Ольгерд Іполит Бочковський (1885–1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч

Репозитарії

Схожі ресурси