Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського
У статті розглядається роль відомого українського археолога та історика М. Брайчевського в розвиток та утвердження української державної ідеї. Проаналізована його наукова та громадська діяльність як справжнього провісника свого народу, який поклав свої знання і досвід для боротьби за незалежність ук...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71951 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського / П. Радько // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 516-528. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71951 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Радько, П. 2014-12-15T15:43:40Z 2014-12-15T15:43:40Z 2010 Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського / П. Радько // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 516-528. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71951 342. 2 ( 092) ( 477) «197 / 9» У статті розглядається роль відомого українського археолога та історика М. Брайчевського в розвиток та утвердження української державної ідеї. Проаналізована його наукова та громадська діяльність як справжнього провісника свого народу, який поклав свої знання і досвід для боротьби за незалежність української нації. В статье рассматривается роль известного украинского археолога и историка М. Брайчевского в развитие и утверждение украинской государственной идеи. Пронализирована его научная и общественная деятельность как просветителя своего народа, который посвятил свои знания и опыт делу борьбы за независимость украинской нации. The role of famous Ukrainian archeologist and historian M. Braychevskiy in the development and establishment of Ukranian public idea is considered to be researched in this article. His scientific and public activity, and M. Braychevskiy by himself, being educator of his nation, has been analyzed. He devoted his knowledge and experience to fighting for independence of Ukraine’s nation. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського Украинская государственная идея в творчестве историка Михаила Брайчевского The Ukrainian State idea in a historian Mykhailo Braichevskyi’s works Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського |
| spellingShingle |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського Радько, П. |
| title_short |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського |
| title_full |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського |
| title_fullStr |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського |
| title_full_unstemmed |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського |
| title_sort |
українська державна ідея в творчості історика михайла брайчевського |
| author |
Радько, П. |
| author_facet |
Радько, П. |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Украинская государственная идея в творчестве историка Михаила Брайчевского The Ukrainian State idea in a historian Mykhailo Braichevskyi’s works |
| description |
У статті розглядається роль відомого українського археолога та історика М. Брайчевського в розвиток та утвердження української державної ідеї. Проаналізована його наукова та громадська діяльність як справжнього провісника свого народу, який поклав свої знання і досвід для боротьби за незалежність української нації.
В статье рассматривается роль известного украинского археолога и
историка М. Брайчевского в развитие и утверждение украинской государственной идеи. Пронализирована его научная и общественная деятельность как просветителя своего народа, который посвятил свои знания и
опыт делу борьбы за независимость украинской нации.
The role of famous Ukrainian archeologist and historian M. Braychevskiy
in the development and establishment of Ukranian public idea is considered to be researched in this article. His scientific and public activity, and M. Braychevskiy
by himself, being educator of his nation, has been analyzed. He devoted his
knowledge and experience to fighting for independence of Ukraine’s nation.
|
| issn |
XXXX-0076 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71951 |
| citation_txt |
Українська державна ідея в творчості історика Михайла Брайчевського / П. Радько // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 516-528. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT radʹkop ukraínsʹkaderžavnaídeâvtvorčostíístorikamihailabraičevsʹkogo AT radʹkop ukrainskaâgosudarstvennaâideâvtvorčestveistorikamihailabraičevskogo AT radʹkop theukrainianstateideainahistorianmykhailobraichevskyisworks |
| first_indexed |
2025-11-24T15:58:07Z |
| last_indexed |
2025-11-24T15:58:07Z |
| _version_ |
1850849875364675584 |
| fulltext |
516
Відомий український історик Михайло Брайчевський був і зали-
шиться в нашій пам’яті взірцем громадянської мужності, символом
наукової чесності і принциповості – людиною, яка не піддавалася
шаленому тиску радянської репресивної системи, не поступалася влас-
ною совістю заради кар’єри й життєвих благ. Слід визнати, що не
надто помічали останніми роками на академічному й державному
“олімпі” ученого, котрий у часи панування антинаукових догм у вітчиз-
няній історіографії не боявся промовляти слово правди, був справжнім
провісником свого народу, а на останньому етапі націо нально-визволь-
них змагань поклав усі свої знання і досвід на олтар боротьби за не-
залежність України, за українську національну ідею [28, с. 5].
В українській історіографії визнано, що секретом успіху Михай-
ла Брайчеського були його феноменальна працездатність, знання ве-
личезної кількості різноманітних джерел, вміння оперувати цими
джерелами, рідкісний талант ясно й логічно викласти власне розумін-
ня складної наукової проблеми. Усі ці якості виявили себе в моно-
графіях – “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел слов’янської
державності” (1964), “Походження Русі” (1968), які містили всебічний
аналіз писемних джерел, що вміло поєднувалися з джерелами архео-
логічними. Творчу спадщину Михайла Брайчевського всебічно ви-
вчали М. Антонович [1], Н. Бай [2], О. Бодак [3; 4], С. Брайчевський
[23], М. Гводзь [24], А. Іванко [26], Я. Ісаєвич [27], Ю. Кухарчук [28;
29], С. Наливайченко [30 ], В. Петров [31], М. Сагайдак [32], О. Су-
щенко [33] та ін. Метою даного дослідження є з’ясування творчої
спадщини Михайла Брайчевського як історика у популяризацію укра-
їнської державної ідеї.
Петро РАДЬКО
(Полтава, Україна)
Українська державна ідея
в творчості історика
Михайла Брайчевського
УДК 342. 2 ( 092) ( 477) «197 / 9»
517
Відомо, що радянська історична наука обстоювала концепцію
походження російського, українського й білоруського народів з єди-
ного слов’янського етносу, стверджуючи спільність їх історії та куль-
тури і тим обгрунтовуючи історичну закономірність “злиття націй”.
М. Брайчевський же, ретельно проштудіювавши матеріальну культуру
населення Східної Європи протягом І тисячоліття н.е. та зіставивши
археологічні, лінгвістичні та антропологічні джерела з писенними
свідченнями про розселення на цій території слов’янських племен,
дійшов висновку, що твердження про “спільну колиску трьох народів-
братів” не має під собою практичного підгрунтя. З його досліджень
випливало, що те державне об’єднання слов’янських племен, яке у
ІХ ст. отримало назву “Русь”, виникло в українському лісостепу, що
первинне ядро Русі – “це Середня Наддніпрянщина з Києвом, Черні-
говим, Переяславом” [17, с 162–163], а прилеглі до цієї території пів-
нічні й північно-східні землі, населені іншими етносами, втягувалися
в процес слов’янізації значно пізніше, піддаючись під протекторат
Русі.
Поява кожної з названих монографій супроводжувалася числен-
ними рецензіями у вітчизняній і зарубіжній науковій періодиці. “За-
валена” свого часу докторська (“Біля джерел слов’янської державнос-
ті”) отримала високу оцінку такої неординарної постаті у вітчизняній
археології та історії, як В. Петров. Він, зокрема, звернув увагу на
дивовижну відповідність визначеного М. Брайчевським ареалу по-
ширення черняхівської культури – відомостями, наведеним у Іордана,
котрий стверджував, що “землі в межах Дніпра, Дністра, Дунаю та
Вісли в першій половині ІV ст. становили тереторіально-етнічну ці-
лістність” [31, с. 152–154]. Низку схвальних відгуків викликала й
книга “Коли і як виник Київ”, що стала справжнім науковим бестсе-
лером і вже наступного року була перевидана російською мовою.
Монографію ж “Походження Русі” на Заході було названо “новим і
дуже важливим кроком вперед на шляху до з’ясування проблеми по-
ходження Русі”, а високий дослідницький рівень, об’єктивність і не-
заангажованість її автора у вирішенні наукових проблем ставилися за
приклад російським ученим, “...залюбки протягують в науковий ужи-
ток антинаукові, імперіалістські й русифікаторські тенденції” [1,
с. 150–152].
Чільне місце в історіографічній спадщині вченого посідає моно-
графія “Суспільно-політичні рухи в Київській Русі” датована 1980 р.
518
Цей твір настільки масштабний, що навіть побіжний його огляд зайняв
би тут чимало місця. Тож лишаючи цю справу майбутнім дослідникам,
Ю. Кухарчук відзначає лише кілька ключових моментів, які лежать в
основі авторського бачення об’єктивних і суб’єктивних причин тра-
гічного падіння однієї з наймогутніших держав середньовічної Євро-
пи. Неупереджено підходячи до аналізу політичних колізій і глобаль-
них соціальних потрясінь, які періодично виникали в надрах давньо-
руського суспільства, М. Брайчевський вже у вступі рішуче відкинув
один із розхожих постулатів радянської доби: хід історії в усі часи
визначала тільки боротьба народних мас. З цього приводу він зазначає:
“Звичайно, боротьба народних мас була найважливішим фактором
історичного розвитку у найбільш відповідальні, критичні хвилини.
Але ж історія складається не тільки з таких критичних моментів. Нор-
мальний, поточний хід розвитку значною мірою залежав від актив-
ності тих, хто зосереджував у своїх руках державну владу, – від їх
інтересів, прагнень, від їх розуміння реальної обстановки, від їх зді-
бностей і вміння ставити та розв’язувати актуальні практичні завдан-
ня” [21, с. 52].
Важко не погодитись з тією думкою сучасному українцеві, на
очах якого “здібностями” та моральними якостями нагороджують тих,
кого примхи долі занесли на верхівку влади. Україна, маючи після
розвалу Союзу найкращий поміж колишніх республік “стартовий
капітал”, без війни та революцій за десять років перетворилася у
злиденну і корумповану країну “третього світу”, з якою не бажають
сьогодні співпрацювати цивілізовані країни [28, с. 31].
Розглядаючи Київську Русь у контексті загальноєвропейського
історичного процесу, зважаючи, що вона нічим не поступалася за
рівнем розвитку таким країнам, як Франція чи Італія, М. Брайчевський
відмічає в ній цілу низку явищ, аналогічним тим, які мали місце на
Заході, наводячи докази того, що деякі прогресивні кроки в історич-
ному розвитку були зроблені на Русі навіть раніше. Причому увага
акцентується не так на економічному боці справи, як на характері
суспільних відносин, буржуазні підвалини яких виявили себе в тому,
що ремісники, купці та лихварі все рішуче перебирали в свої руки
важелі суспільно-політичного життя. Такий характер стосунків між
боярсько-князівською верхівкою та буржуазними верствами населен-
ня, на думку автора, вже виразно виявили себе у передмонгольський
час не лише в Новгороді та Києві, а й у деяких інших містах Русі. Але
519
оцінюючи буржуазні відносини як рушійний фактор (для феодальної
системи), автор наголошує, що нові тенденції водночас тягли за собою
прогресивні зрушення у сфері суспільної свідомості, формуючи новий
світогляд. Останній М. Брайчевський називає його давньоруським
передренесансом або давньоруським гуманізмом, вважаючи, що він
за соціальним змістом був невід’ємною часткою європейського Від-
родження і почав виявляти себе на Русі століттями раніше, ніж в
Італії (див: [28, с. 32]).
Філософське осмислення суті давньоруського гуманізму, аналіз
світоглядних уявлень, поглядів і концепцій мислителів-книжників Русі
є головною темою другого твору – “Історична думка в Київській Русі”.
Тут аналізуються всі основні категорії літературних пам’яток, які ді-
йшли до нас у автентичному вигляді або, тим чи іншим чином зафік-
совані в пізніших текстах. В основі аналізу лежить ідея, що всі пи-
семні джерела давньоруського часу―від літописів, з наявними в них
легендами та переказами, до “житій”, біографічних оповідок та повіс-
тей – відображають реальні історичні події.
У цьому зв’язку грунтовно аналізується найвидатніший твір дав-
ньоруської історіографії – “Повість минулих літ” Нестора. Тут наголо-
шується погляд літописця на всесвітню історію як на щось, що пов’я-
зане безліччю між собою різноманітних ниток в одне ціле, а також –
діалектична думка, згідно з якою історичним процесом керують дві
діаметрально протилежні сили (добро і зло), які переломлюються
через вчинки людей. Та найбільш актуальним для часу, в якому творив
Нестор, є погляд на роль держави, центральної князівської влади. Він
наголошує, що саме держава є тією розумною організацією, яка утво-
рює з людей суспільство. Як висновок, князі, котрі керують нею і
визначають шляхи її розвитку, повинні нести відповідальність за її
долю, а отже, й за долю народу в цілому (див: [28, с. 33].
М. Брайчевський звертається до аналізу найвизначнішого твору
європейської середньовічної літератури – “Слово о полку Ігоревім”.
Дослідник піддає рішучій критиці думки, ніби основним змістом
цього твору є ідея звхисту Руської землі від зовнішніх ворогів, а сам
твір має героїчний характер і оспівує доблесть сіверського князя.
Геніальність автора “Слова” він вбачає в тому, що той зумів крізь
строкатий калейдоскоп подій та осіб побачити головну проблему, яка
стояла перед давньоруським суспільством, що його увага прикута не
до особистості, а до долі всього народу (Ігор засуджується не за якісь
520
там індивідуальні вади, а за те, що зажадав особистої слави на шкоду
інтересам Руської землі) [28, с. 35].
Фундаментальне дослідження “Утвердження християнства на
Русі” змушує іншими очима поглянути на процес становлення на Русі
нової віри, по-новому оцінити й роль у цьому процесі Аскольда, і суть
раптового “осяяння” Володимира Святого – затятого поборника язич-
ництва на початку свого княжіння. Ця книга цілком заслуговує на те,
щоб стати предметом обговорення у колах теологів найвищого рангу.
Показовим є той факт, що коли з нею ознайомився папа Іоанн-Павло
ІІ, він запросив українського вченого на аудієнцію до Риму. Але ком-
партійна влада зробила все, щоб цього не сталося: Михайла Брайчев-
ського не випустили в закордонну поїздку “за станом здоров’я”.
Звісно, це була чергова підступна акція агонізуючого радянського
режиму проти історика. З початком перебудовчих процесів він, нав-
паки, відчував приплив фізичних і творчих сил; заборону на його
праці було остаточно скасовано, і він міг, нарешті, вільно друкуватися
як у наукових, так і в будь-яких інших виданнях. Набутком доробком
широкої читацької аудиторії стало в ці роки і дещо з того, що писа-
лося “в стіл”; у 1989 р. було опубліковане (щоправда, в газетному
варіанті) навіть “Приєднання чи возз’єднання?” [28, с. 22].
Історія написання цієї праці така. У 1965–1967 рр. в Інституті іс-
то рії АН УРСР готувався до друку двотомник “Історія Українсь кої РСР”.
Це був перероблений варіант двотомника створеного ще в 40–50-ті
роки. У книзі події 8 січня 1654 р. трактувалися як “воз’єд нан ня” Укра-
їни з Росією. Цей термін міцно утвердився в радянській історичній на-
уці після урочистого святкування 300-річчя Переяславської ради. Таке
трактування подій середини ХVІІ ст. не тільки супере чило історичній
правді, а й розходилося з попередніми схемами радянської історіографії,
яка користувалася терміном “приєднання”. На це й звер нув увагу
М. Брайчевський, на той час уже відомий фахівець. Його підтримали
Ф. Лось, А. Санцевич, І. Гуржій та інші історики. Директор Інституту
історії АН УРСР К.К. Дубина запропонував М. Брайчевському підготу-
вати для “Українського історичного журналу” статтю з висвітленням
гостродискусійних проблем науки, пов’яза них із Переяслав ською радою
та подальшою долею України у складі Московської дер жави. Були спо-
дівання на виникнення суто академічної дискусії. Однак вихід статті
затримувався, і зрештою редакція жур налу взагалі відмовилася роз-
містити цю працю, що мала критичний характер [26, с. 5–6].
521
Проте стаття почала поширюватись у самвидаві. Вона написана як
заперечення пропагованої офіційною радянською наукою концепції
цивілізаторської, месіанської ролі Росії щодо “народів СРСР”, концепції
“возз’єднання двох братніх народів” яв великодержавної, шовіністичної,
як переконлива критика перекручень історії України ХVІІ ст. По суті
стаття містить об’єктивний виклад подій української історії цього пері-
оду, тенденції її подальшого розвитку. Уже вкотре перечитуючи її сьо-
годні, як зауважує А. Іванко, мимо волі ловиш себе на думці, що писа-
лася вона зовсім нещодавно, якщо не сьогодні. Доречно навести найя-
скравіші цитати: “Україна ніколи не була відтогнута від Росії: йдеться
про різні народи, що сформувалися незалежно один від одного і в різ-
них історичних умовах”. І далі: “... історія України дістала дуже своє-
рідну інтерпритацію. Виходило, що протягом багатьох століть україн-
ський народ боровся головним чином ... проти власної національної
незалежності. Що незалежне існування було величезним злом для на-
шого народу. І, отже, всі ті, хто кликав його на боротьбу за національну
незалежність, були найлютішими ворогами українського народу.
Всі конкретні явища в історії України – події, тенденції, діяльність
окремих осіб і самі ці особи – все оцінювалось з точки зору не класо-
вої, соціальної суті, а їхньої позиції щодо Росії. Якщо хтось обстоював
ідею “возз’єднання”, то здобував позитивну оцінку, незалежно від
інших умов; той же, хто брав цю ідею під сумнів або (боронь Боже)
брав участь у визвольній антиросійській, антицарській боротьбі, одер-
жував клеймо “мерзенного зрадника”, “ворожого ставленика” і “най-
лютішого ворога” – знову таки незалежно від своєї класової позиції
та соціальної програми” (цит. за [26, с. 6].
Розкриваючи зміст відносин між Україною і Росією в післяперес-
лавський період, М. Брайчевський наголошує: “... думати, що “воз’єд-
нан ня з Росією забезпечило благотворний вплив прогресивної росій-
ської культури, яка розвивалася, на українську культуру”, можна лише
з гіркою іронією. Бо російська культура в ХVІІ–ХVІІІ століттях зна-
ходилася у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української.
Вона не тільки не могла здійснювати “благотворний вплив” на укра-
їнську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним
впливом останньої”. Далі він наводить численні приклади на підтвер-
дження своєї думки [26, с. 6].
Аналізуючи події Національно-визвольної війни 1648–1654 рр.,
Брайчевський дає аргументовані відповіді на наступні, ним же сфор-
522
мульован питання: 1) Що являла собою Україна в середині ХVІІ сто-
ліття і які обставини викликали війну 1648–1654 років?; 2) Якою була
класова позиція Богдана Хмельницького та його оточення?; 3) Чого
шукала в Україні царська влада і з якою метою вона втручалася в
польсько-український конфлікт?; 4) В чому полягав зміст Переяслав-
ського акта і які наслідки мав він для подальшого розвитку України й
Росії?; 5) Чи були Андрусівське перемир’я 1667 року і Вічний мир
1686 року підтвердженням і увічненням “союзу двох братніх народів”?
6) Які соціально-економічні зміни відбулися в Україні у складі Росії
упродовж кінця ХVІІ–ХVІІІ століття ?
Відповідаючи на ці питання, даючи блискучу характеристику
соціально-економічної ситуації в Україні напередодні Національно-
визвольної війни, М Брайчевський спирався на дослідження О.С. Ком-
пан, І.Б. Бойка, Ф.П. Шевченка. Переяславський договір історик
трактує як акт приєднання України до Росії, як “вияв колоніалістських
тенденцій, притаманних до нього (російського царизму) протягом
уього його існування” [26, с. 6].
Почуття відповідальності за долю України кидає М. Брайчевсько-
го у вир бурхливих суспільно-політичних процесів. Він стає одним із
за сновників “Руху України за перебудову”. Як зазначав у радіопереда-
чі “Відроджені імена” один із засновників Руху філософ М. Попович,
вступ до Руху такої постаті, як М. Брайчевський, став потужною підва-
линою для цієї організації, важливим фактором довіри до неї, вагомим
свідоцтвом того, що це – не “натовп декласованих елементів”, “крику-
нів з вулиці” (як це твердили комуністичні лідери та їх газети), а сер-
йозна сила українського народу, зокрема й інтелігенції [28, с. 23].
Відомий український історик І. Гирич говорив про М.Брайчев-
ського як активного діяча опозиційного руху: “Його ім’я стало відомим
не лише фахівцям, але, що показово – інше, про нього знала вся чи-
тацька публіка брежнєвських часів. Це був ледь не єдиний укра їнський
історик, котрого знав пересічний громадянин. Не випадково, саме
археологу за фахом, а не історику належала вже хрестоматійна відома
робота “Приєднання чи воз’єднання?”. Бо це була не стільки наукова
праця, скільки суспільно-політичний трактат, що засвідчував світо-
глядну настанову автора. Цей твір заслужено став класикою дисидент-
ської літератури” (див.: [26, с. 5]).
М. Брайчевський бере активну участь у розробці політичної про-
грами Руху, пропонує своє бачення шляху розвитку України за нових
523
історичних умов, дискутує з питань державного будівництва. Його
нестандартні, завжди насичені цікавими фактами й оригінальними
дум ками виступи збирали багатолюдні аудиторії, його поважали навіть
опоненти, до його думки прислухалися лідери політичних партій. Саме
Михайлу Брачевському доручили зробити на Установчому з’їзді Руху
співдоповідь з найважливішого питання дня: перспектив розвитку
укра їнської державності в умовах очевидного розвалу радянської ім-
перії.
Дослідники наукової творчості та громадської діяльності зазна-
чають, що у цій доповоді учений переконливо показав – український
народ має свої державотворчі традиції, закорінені ще біля витоків
Київської Русі. Але нагадав він і про помилки та історичні прорахун-
ки національно-патріотичних сил у боротьбі за незалежність, засте-
рігши присутніх від надмірної ейфорії і запевнивши їх, що імперський
“центр”, піде на все, аби вгамувати тягу України до суверенітету.
Акцен туючи увагу на кількох принципових моментах державного
будівництва, він наголосив, що їх ігнорування може знову повернути
державність України до тієї ж історико-політичної фікції, якою вона
була доти. Доцільно нагадати тут нашим “державникам” деякі з тих
мудрих пересторог, які, нажаль, залишаються актуальними в Україні
й зараз: 1) не повинно бути сфер життя, підпорядкованих загально-
союзним інституціям; 2) не повинно бути загальносоюзних збройних
сил; 3) не повинно бути подвійного громадянства [8].
З обґрунтуванням цих положень Михайло Юліанович не раз ви-
ступав на шпальтах газет та журналів і навіть після прийняття Акту
про державну незалежність України. Зокрема, коли Росія почала ро-
бити спроби протягнути через штучну структуру СНД ідею “об’єднаного
командування”, “спільних стратегічних сил”, створення “Ради колек-
тивної безпеки”, він у статті “Нація і держава” чітко наголосив, що
концепція “спільної оборони” є одним із найнебезпечніших стерео-
типів комуністично-імперського мислення, тією основою, на якій
проросте “потворне дерево колишньої тюрми народів” [15, с. 121].
Одне з найважливіших місць у державній політиці України Ми-
хайло Брайчевський відводив також мовному питанню, наголошуючи,
що державна мова “має застосовуватися в усіх сферах суспільного
життя ― в державних установах, культурних закладах, на підприєм-
ствах, у торгівлі, громадському харчуванні, обслуговуванні тощо” [15,
с. 122] і що офіційна влада зобов’язана підтримувати розвиток дер-
524
жавної, національної мови. Саме він один із перших забив на сполох
“відкритим листом” до Президента України, кваліфікувавши ігнору-
вання чиновниками державної мови та обвальне зросійщення україн-
ської нації як початок реакції, очевидний крок до втрати Україною
незалежності [9].
Особливе значення надавав вчений і питанню виховання молоді.
Професор М. Брайчевський одним із перших став викладати в стінах
відновленої Києво-Могилянської академії за власним підручником
“Конспект історії України” (1992), у якому виклав свою концепцію
історії українського народу, не перевантажену ідеологічними міфами
та комплексами меншовартості. Відповідно до тієї концепції, україн-
ський народ – не тільки не позбавлений історичних традицій держа-
вотворення (як твердила імперська історіографія), а й має значно
глибші корені у тому процесі, ніж будь-який інший етнос Східної
Європи. Найважливішими ланками цього державотворчого поступу
були Антське царство – політичне об’єднання слов’янських племен
(VІ–VІІ ст.); держава Данила Галицького, що утворилася після татаро-
монгольської навали на значному обширі від Волині до Середньої
Надніпрянщини і проіснувала до 60-х років ХІV ст.; Київське велике
князівство, що до 70-х років ХV ст. було втіленням невгамонної тяги
нашого народу до державності; нарешті, козацька республіка Запорозь-
ка Січ – унікальна для середньовіччя політична організація з послі-
довно демократичним устроєм (кінець ХV – друга пол. ХVІІІ ст.). Цей
парманентний державотворчий процес в Україні-Русі на кілька століть
порушила лише Переяславська угода, яка перетворила Україну у без-
правний придаток Російської імперії [28, с. 24–24]
Потужне пізнавальне значення мав історіософський курс “Вступ
до історичної науки”, в якому він заклав основи нового мислення,
справді наукового, об’єктивного висвітлення подій минулого. Запові-
том історикам нового покоління повинні стати слова ученого, яким
він закінчує цей курс, опублікований у 1995 р. як навчальний посібник
для вузів. “Життя висуває на передній план зливу вигод і зацікавлень,
заради яких людина часом ладна піти на порушення всіх моральних
та юридичних настанов. А відтак з’являється коли не прагнення, то
принаймі готовність до кривосвідчення. І тоді перед людиною постає
грандіозна проблема суду історії. Цього суду не уникне ніхто. Питан-
ня лише в тому, який буде вирок. А буде він адекватний і справедли-
вий...” (цит. за [28, с. 25]).
525
Джерела та література:
1. Антонович М. М.Ю. Брайчевський. Походження Русі. – К.: Вид-во
АН УРСР. – 1968. – 224 с. // Український історик. – Нью-Йорк – Мюнхен,
1969. – Ч. 1–3 (21–23). – С. 150–152.
2. Бай Н. Наука, культура і патріотизм в одній іпостаті. Відкриваючи
світ Михайла Брайчеського. Подарунок до дня народження / Ніна Бай //
Українське слово. – 2009. – № 39. – С. 8–9.
3. Бодак О.П. Архів Михайла Брайчевського у фондах інституту
рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: Ката-
лог / Ольга Бодак; НАН України; Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського;
Ін-т рукопису. – К., [Б.в.], 2007. – 410 с.
4. Бодак О. Літературно-мистецька спадщина М.Ю. Брайчевського
як інформаційне джерело україники інстуту рукопису НБВ / Ольга Бодак //
Наукі праці Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського /
НАН Укра їни; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Асоціація б-к
України; Ред. О.С. Онищенко. – К., 2006. – Вип. – С. 254–259.
5. Брайчевський Михайло Юліанович (1924–2001) // Видатні дослід-
ники української археології. – Львів, 2005. – С. 127–130.
6. Брайчевський М.Ю. Біля джерел слов’янської державності: (Соц.-
екон. розвиток черняхівських племен) / М.Ю. Брайчевський. – К. : Наук.
думка, 1964. – 356 с.
7. Брайчевський М.Ю. Вибрані твори: Іст. археол. студії, публіцис-
тика / [Ред. Л. Винар: Укр. вільна акад. наук у США, Іст. секція та ін]. – К.:
Вид. дім КМ Академія; Нью-Йорк: [Б.в.], 1999. – 597 с.
8. Брайчевський М.Ю. Витоки, розвиток та перспективи української
дер жавності (Співдоповідь на Установчому з’їзді Руху 8 вересня 1989 р. /
М. Брайчевский // Літературна Україна. – 1989. – 12 жовтня. – № 41
(4346).
9. Брайчевський М.Ю. Державній мові – державну підтримку. Від-
критий лист Президенту України Леоніду Кучмі // Столиця. – 2000. –
8 квітня. – № 39 (244).
10. Брайчевский М.Ю. Когда и как возник Киев / М.Ю. Брайчевский. –
К: Наукова думка, 1964. – 182 с.
11. Брайчевський М. Конспект історії України / М.Ю. Брайчевський. –
К.: Вид. поліграфічний центр “Знання, 1993. – 208 с.
12. Брайчевський М.Ю. Літопис Аскольда [Про одного з фундаторів
та першого хрестителя Київської Русі] / М.Ю. Брайчевський. – К.: Укр.
центр духовної культури, 2001. – 128 с.
526
13. Брайчевський М.Ю. Мова і держава. Відкритий лист Президенту
Укра їни Леоніду Кучмі // Українське слово. – 2000. – 27 квітня. – Ч. 17–18.
14. Брайчевський М.Ю. Народ мій завжди буде / М. Брайчевський //
Золоті ворота. – 1991. – Вип. 1. – С. 25–35.
15. Брайчевський М.Ю. Нація і держава / М.Ю. Брайчевський //
Київ. – 1993. – № 3. – С. 121.
16. Брайчевський М.Ю. Перспективи української державності /
М. Брайчевський // Розбудова держави. – 1992. – № 1. – С. 52–54.
17. Брайчевський М.Ю. Походження Русі / М. Брайчевський. – К.:
Наук. думка, 1968. – 224 с.
18. Брайчевський М.Ю. Про українську державність / М. Брайчев-
ський // Український історик. – Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1989. –
Т. ХХVІ. – Ч. 4 (104). – С. 76–81.
19. Брайчевський М.Ю. Середньовіччя та Сучасність / М. Брайчев-
ський // Наука і культура. – К., 1989. – Вип. 23. – С. 324–326.
20. Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені і незнайдені / Мал. авто-
ра. – К.: Наук. думка, 1992. – 84 с.
21. Брайчевський М.Ю. Твори. Т. 1: Суспільно-політичні рухи в Київ-
ській Русі. Історична думка Київської Русі / М.Ю. Брайчевський; Упоряд.
Ю.В. Кухарчук. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2004. – 720 с.
22. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі / М. Брай-
чевський; АН УРСР; Ін-т археології; Відп. ред М.В. Попович. – К.: Наук.
думка, 1998. – 261 с.
23. Брайчевський С.М. Імплікативна філософія Михайла Брайчев-
ського / С. Брайчевський // Наукові записки / Нац. ун-т “Києво-Могилянська
академія” Сер. Історичні науки. – Ч. 1. – К., 2002. – Т. 20. – С. 71–75.
24. Гводзь М. Два томи правдивої історії України / М. Гводзь // Укра-
їнське слово. – 2009. – № 20. – С. 10.
25. З листування І. Крип’якевича та М. Брайчевського // Київська
ста ро вина. – 2009. – № 4. – С. 115–132.
26. Іванко А. З когорти шістдесятників М.Ю. Брайчевський (1924–
2001) А. Іванко // Історія України. – 2004. – № 48. – С. 4–8.
27. Ісаєвич Я. Михайло Брайчевський і його концепція історії Укра-
їни / Я. Ісаєвич // Український історик. – Нью-Йорк – Торонто – Київ –
Мюнхен, 1994. – Т. ХХІІ. – Ч. 1–4 (120–123). – С. 192–193.
28. Кухарчук Ю. Провісник українського народу / Ю. Кухарчук //
Брайчевський М.Ю. Твори. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2004. –
Т.: Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській
Русі / Упорядкування, передмова, наукове редагування і анотований імен-
ний покажчик Ю. Кухарчука. – 720 с.
527
29. Кухарчук Ю.В. Учений, громадянин, особистість / Ю.В. Кухарчук //
Наукові записки На УКМА. – 2002. – Т. 20. – Історичні зошити. – Ч. 1. –
С. 10–14.
30. Наливайченко С. Хозарія і Русь в історичній концепції Михайла
Брайчевського / С. Наливайченко // Українознавство. – 2010. – № 3. –
С. 69–72.
31. Петров В.М. М.Ю. Брайчевський. Біля джерел слов’янської дер-
жавності (Соціально-економічний розвиток черняхівських племен). – К.:
Наук. думка, 1964. – 355 с. // Український історичний журнал. – 1965. –
№ 3. – С. 152–154.
32. Сагайдак М.А. Михайло Брайчевський у просторі української
куль тури 60―80-х років ХХ ст. / М.А. Сагайдак // Археологія. – 2004. –
№ 4. – С. 101–105.
33. Сущенко О. Лондон осмислює Брайчевського і ...Київ / О. Су-
щенко // Вечірній Київ. – 2000. – № 116 (16578).
Петро Радько (Полтава, Україна). Українська державна ідея в
творчості історика Михайла Брайчевського
У статті розглядається роль відомого українського археолога та іс-
торика М. Брайчевського в розвиток та утвердження української держав-
ної ідеї. Проаналізована його наукова та громадська діяльність як справж-
нього провісника свого народу, який поклав свої знання і досвід для бо-
ротьби за незалежність української нації.
Ключові слова: наукова діяльність, громадська діяльність, М. Брай-
чевський, українська історіографія, українська державна ідея.
Петр Радько (Полтава, Украина). Украинская государственная идея
в творчестве историка Михаила Брайчевского
В статье рассматривается роль известного украинского археолога и
историка М. Брайчевского в развитие и утверждение украинской государ-
ственной идеи. Пронализирована его научная и общественная деятель-
ность как просветителя своего народа, который посвятил свои знания и
опыт делу борьбы за независимость украинской нации.
Ключевые слова: научная деятельность, М. Брайчевский, украинская
историография, украинская государственная идея
Petro Rad’ko (Kyiv, Ukraine) The Ukrainian State idea in a historian
Mykhailo Braichevskyi’s works.
The role of famous Ukrainian archeologist and historian M. Braychevskiy
in the development and establishment of Ukranian public idea is considered to
528
be researched in this article. His scientific and public activity, and M. Braychevskiy
by himself, being educator of his nation, has been analyzed. He devoted his
knowledge and experience to fighting for independence of Ukraine’s nation.
Key words: Ukrainian State idea, Mykhailo Braichevskyi’s, Ukrainian
historiography.
|