Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів)
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7197 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) / Г. Горинь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 450-455.— укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860036591047671808 |
|---|---|
| author | Горинь, Г. |
| author_facet | Горинь, Г. |
| citation_txt | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) / Г. Горинь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 450-455.— укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:54:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
450 3-4’2008 Народознавчi Зошити
Публiкацiї
Ганна ГОРИНЬ
ПЕРЕСЕЛЕНЦI ПIВДНЯ УКРАЇНИ:
ЕТНОПОЛIТИЧНИЙ ТА
КУЛЬТУРОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ
[окрайцi споминiв та згустки розмислiв]
Hanna HORYN’. Deported Settlers in Southern
Ukraine: Some Ethnopolitical and Culturological
Aspects (Pitches of Reminds and Depth of Thoughts).
Вiдомо, що в ХХ ст. на пiвдень України була
переселена частина українцiв iз захiдних облас-
тей, якi до Другої свiтової вiйни були вiдмежо-
ванi вiд матiрних земель кордоном. Переселення
проходило кiлькома хвилями, iз рiзних причин,
тому мало дещо несхожий характер. Першими пе-
реселенцями до УРСР були українцi тих крайнiх
пiвденно-захiдних предковiчних земель, якi сьо-
годнi у складi Республiки Польщi. Про це маємо
чимало публiкацiй, якi базуються на документах.
Нагадую лише найважливiшi факти тiєї трагiчної
iсторiї.
9 вересня 1944 р. уряд СРСР i польський Ко-
мiтет “нацiонального визволення” пiдписали спi-
льну угоду про евакуацiю українського населе-
ння з Польщi та польських громадян з терито-
рiї УРСР. Як свiдчать факти i про що пишуть
дослiдники, це була не евакуацiя, а спланова-
на депортацiя українцiв з використанням силових
структур, а з кiнця лiта 1945 р. – регулярного по-
льського вiйська пiд прикриттям вiйни. Початок
депортацiї був призначений на 15 жовтня 1944 p.,
а кiнець – 1 лютого 1945 р. Потiм вiн був продо-
вжений до 31 грудня 1945 р., а фактично ця акцiя
завершилася наприкiнцi 1946 р. Тi українцi, якi
її якимось чином зумiли уникнути i залишились
на своїх етнiчних землях, попали пiд ще жорсто-
кiшу наступну акцiю, вiдому пiд назвою “Вiсла”,
здiйснену в 1947 р. Офiцiйно було оголошено,
що всi цi дiї проводяться у зв’язку з урегулюван-
ням кордонiв мiж СРСР i Польщею. Насправдi,
метою цих двох акцiй було сплановане вигнання
українцiв з їх дiда-прадiда українських земель –
Лемкiвщини, Надсяння, Холмщини i Пiдляшшя
та швидка асимiляцiя українцiв на тих нiмецьких
землях у Польщi, куди переселили їх внаслiдок
сумнозвiсної акцiї “Вiсла”.
Я не торкаюсь тут усiх жахiв (фiзичного ни-
щення, психiчних стресiв, грабежiв, провокацiй,
руйнування родинних зв’язкiв), яких зазнали
українцi тих земель пiд час такого “урегулюва-
ння кордонiв”.
До УРСР їх було переселено (депортовано) до
Донецької, Днiпропетровської, Одеської, Мико-
лаївської, Запорiзької та Херсонської областей.
Це офiцiйнi данi. Як вони пов’язуються конкрет-
но з нашим Мостовим на Миколаївщинi, коли
точно сюди переїхали тi переселенцi, я не знаю,
бо цим не займалася. Це треба шукати в архiвах
Одеси, Миколаєва та ще деiнде.
З усього видно, що першими переселенцями в
Мостовому (зрозумiло, в межах ХХ ст.) були
саме тi українцi, яких виселили без їх волi внас-
лiдок цiєї спiльної згоди мiж урядами Польщi та
СРСР. Їх поселили в основному у Змунчилове.
Про окремi факти з цього ще говоритиму далi.
Наступна група переселенцiв прибула iз Львiв-
щини (напевне, на початку 1950 p.). Їх поселили
на Красному Хуторi. У серпнi 1950 р. ще приїхав
з Львiвщини ешелон i з нього три сiм’ї (в тому
числi моїх батькiв) поселили в колгосп “Заповiт
Iллiча”, який тодi, здається, називався iм. Моло-
това. Прибулi в 1950 р., в основному 6ули тими,
якi чимось не догодили радянськiй владi: з полi-
тичних i соцiальних мотивiв.
Навеснi 1952 р. чисельною групою до колгоспу
iм. Молотова прибули переселенцi iз Рiвненської
областi. Як говорили, їх переселення було добро-
вiльне, мотивоване матерiальними труднощами, i
лише кiлька сiмей були пов’язанi з нацiонально-
визвольними змаганнями (голови сiмей були
полiтв’язнями).
Всебiчний аналiз усiх хвиль переселення, їх
причин, мети, способу i перiоду показує, що йо-
го слiд розглядати неоднозначно: в одних випад-
ках це був органiзований добровiльний переїзд
за вербуванням, в iнших – це прихована форма
депортацiї (переселення добровiльне за формою,
ГАННА ГОРИНЬ. Переселенцi пiвдня України... 451
але примусове – за суттю, спричинене намаган-
ням людей уникнути покарання, iз значними для
них моральними i матерiальними втратами), мо-
тивоване полiтичними i соцiально-економiчними
причинами.
Щоб зрозумiти, чи хотiли селяни захiдних зе-
мель України переселятись, наскiльки це пере-
селення було добровiльним (принаймнi у 1944-
50-их рр.), i взагалi вiдчути певну “iнакшiсть”
цiєї територiї та її людей, треба знати фактори,
якi сформували психологiю захiднякiв. Дуже сти-
сло назву лише три, на мою думку, найголовнiшi.
Переселенцi iз захiдних областей України на Микола-
ївщинi (внизу у вушанцi батько – Гулей Й.К.). 50-тi рр.
ХХ ст.
По-перше. Тут, як при Австро-Угорщинi, так i
при Польщi окупант i його колонiальна полiтика
завжди були бiльш видимi, нiж на рештi Украї-
ни (принаймнi за мовою i вiросповiданням). Це
посилювало в українцiв прагнення зберегти себе,
свою культуру, отже, загострювало їх нацiональнi
почуття, сповнювало патрiотизмом, прив’язанiстю
до свого найближчого, землi батькiв, врештi – до
рiдного краю. У цьому напрямку велику робо-
ту вели i мали загальну пiдтримку “Просвiта”,
ОУН, iншi численнi органiзацiї та культурно-
громадськi товариства кiнця ХIХ – 30-их рp.
XX ст., переборюючи переслiдування шовiнiста-
ми рiзних мастей.
По-друге. У захiдноукраїнського селянина,
який до 1949 р. не знав колгоспу, мiцно утри-
мувалася психологiя хлiбороба, господаря (захiд-
ноукраїнська риса, поруйнована в рiзний час на
рiзних територiях). Вiн важко працював, боров-
ся з нестатками, але працював на себе, зберiгав
особливу шану до землi. А ще його дуже лякали
чутки про радянську Україну – про колективiза-
цiю, голод 1932-33 pp., 1946-47 рр. При всьому
цьому утримувався особливий сентимент до бра-
тiв Великої України (саме так говорили серед про-
стого люду – це не iдеалiзацiя). Про це свiдчать,
зокрема, документи органiзованого збору допомо-
ги голодуючим у 1932-33 рр., вiд якої вiдмовився
уряд УРСР. Я не говорю тут про зустрiч будьо-
нiвцiв у 1919 р., вiру в те, що прийшли брати, i
вони нас “визволять”. Не торкаюсь того питан-
ня, як галицька iнтелiгенцiя у 1920-их рp. їхала
зi Львова у Харкiв, щоби включитись у розвиток
української культури i вся опинилась на Солов-
ках, у тюрмах, дощенту була знищена. Про це є
велика лiтература, однак не всi хочуть приймати
тi факти.
Третiй фактор. Вирiзняла жителiв захiдних
земель України їх висока релiгiйнiсть, а звiдси
мiцнi моральнi устої, якi проявлялися у стосунках
з людьми, в сiм’ї, у почуттях обов’язку, вiдповi-
дальностi i т. д.
Недопустимими є будь-яка iдеалiзацiя чи не-
об’єктивнiсть оцiнок, але так само не можна не
враховувати поданих вище факторiв. Без них буде
незрозумiлою реакцiя на тi подiї, якi вiдбували-
ся на цiй територiї з приходом радянської влади,
коли зникли всякi iлюзiї та надiї. Факти свiдчи-
ли про те, що одна окупацiя змiнилась iншою,
хоча газети, радiо на всi лади оспiвували iнше,
оббрiхували правдиве.
Тi, що приїхали як переселенцi на Пiвдень
України, дуже скоро зрозумiли, що поiнформова-
нiсть про їх iсторiю у мiсцевого населення дуже
недостатня або перекручена. Тим обумовлений i
цей мiй екскурс в передiсторiю переселення i пе-
реселенцiв 1944-50-их рp. ХХ ст. Так само дуже
слабкою виявилась їх обiзнанiсть з iсторiєю краю,
куди вони прибули.
Тепер конкретнiше про переселення до Мосто-
вого, про враження i роки життя на новому мiсцi.
Першi враження йшли вiд вiзуального сприйнят-
тя нового мiсця поселення. Про це я чула багато
ще у 1950-му роцi, сама щось пережила, чула та-
кож при зустрiчi в 2003 р. iз переселенцями та їх
молодшою генерацiєю.
Отже, подальший виклад матерiалу оснований
452 3-4’2008 Народознавчi Зошити
на уснiй iсторiї (як тепер прийнято називати),
тобто на розповiдях, спостереженнях i за безпосе-
редньою участю самих переселенцiв, до яких на-
лежала i автор даної статтi. Питання переселення
українцiв в Україну само собою iнтриґує i викли-
кає iнтерес, тим бiльше – про цю сторiнку нашої
iсторiї є окремi публiкацiї, якi слабо торкаються
тих аспектiв, якi винесенi в назву запропонованої
статтi.
Почну розповiдь тої групи, до якої вiдносилась
наша сiм’я. Ще на станцiї Колосiвка Пiвденно-
Захiдної залiзницi пiсля розвантаження ешелону
з переселенцями, нам повiдомили, куди їде кож-
на сiм’я. Моїм батькам i двом сiм’ям односельцiв
вдалось умовити уповноважених, щоби щось там
“переграти” в тих списках i не розлучати нас. Так
i сталося, пiсля чого пожитки кожного було скла-
дено на гарби – довгi вози, досi не баченi гали-
чанами, i нас повiльно повезли за призначенням.
Думалося менше про минуле, а передусiм про те
невiдоме, що всiх очiкувало – було лячно, най-
бiльше огортала тривога дiтей. Нам i односель-
цям: Гулею Йосипу, Михасiву Михайлу, Чадовi
Григорiю повiдомили, що везуть до Мостового –
районного центру. Це i здивувало i якоюсь мiрою
обрадувало, бо асоцiювалось для галичан з мiс-
том чи принаймнi з малим мiстечком. Яке ж було
наше здивування, коли перед зором (з’їжджали
з крутої гори вiд Колосiвки i огляд мiсцевостi
був дуже добрим) постало велике село, але якесь
цiлком вiдмiнне вiд звичних галицьких. Усi схо-
дились на тому, що перше враження було дуже
важке, сказала б – гнiтюче. (Так само скажуть
нам i тi, що приїхали скорiше вiд нас, отже, це
була загальна думка усiх сюди переселених).
Кинулась у вiчi бiднiсть природи, вiд чого все
виглядало якимось сiрим, одноманiтним. Дивнi
краєвиди: скiльки сягає око – рiвнина й рiвни-
на, у балках розкиданi на далеких вiддалях села,
хутори. Дуже мало дерев, не говорю вже про вiд-
сутнiсть садiв, замiсть трави суха припорошена
лобода i на довершення – садиби з невеликими
хатами без дахiв, землянки з глиняним покрит-
тям, камiнною, а то й глиняною чи “огорожею”
iз гною.
Запам’яталась ота ностальгiя, пiдсилена саме
рiзницею краєвидiв. Цей природнiй фактор сьо-
годнi може комусь здатися несуттєвим, але вiн
зiграв негативну роль, а для тих, якi були депор-
тованi з Польщi – навiть у якiйсь мiрi фатальну.
У моєму розпорядженнi є чимало розповiдей про
те, як вони, “дiти гiр”, не могли сприйняти Дон-
басу, почали тiкати звiдти на Львiвщину, Терно-
пiльщину i розгубили свою рiдню, яка осiдала, де
вдавалось.
Була певна вiдмiннiсть у рослинностi: невiдо-
мi нам культури, такi як баклажани, перець, iншi
види працi. Пам’ятаю, як плакали нашi жiнки,
коли дуже швидко по приїздi їх послали жати
очерет у плавнях: важка незвична робота, спека,
брак питтєвої води. Виявилось, ми зовсiм не зна-
ли Пiвдня України, вразились i розгубились вiд
того, що сприйняли хвилево. Нам була невiдомою
своєрiднiсть i краса степу, не здогадувались про
шовкову ковилу, про запах пересохлого полину i
лободи. На це буде потрiбний час, але щось таки
не приймалося.
А на перших порах виглядало нам усе навкруги
одноманiтно i бiдно. Щоправда, вiдразу помiтили
i про це завжди говорили, що скрiзь було ду-
же чистенько, у всьому вiдчувалась охайнiсть i
працьовитiсть мiсцевих жителiв. Певнi труднощi
пов’язувались з побутом. Спочатку не вмiли при-
стосовуватись до того, щоби при готуваннi їжi
палити не дровами, як було вдома, а соломою
чи сухим соняшниковим бадиллям, а то й цiлком
нечуваним – сушеними плитками гною (кiзяку).
Скоро опанували всю цю науку, як i способи за-
готiвлi специфiчного палива. Зовсiм не баченими
були досi кабицi – дуже своєрiднi глинобитнi пе-
чi на вiдкритому мiсцi (у подвiр’ї), вiдрiзнялись
також окремi господарськi будiвлi. Самi понят-
тя “топити”, “плита”, “погреб” у нас мали зовсiм
iнше значення, а “кабиця”, “кiзяк”, “тирло”, “гар-
ба”, “бестарка” – цiлком невiдомi.
До речi, нашi дiалектизми, як i суржик мiсце-
вих теж був певною причиною до деяких непо-
розумiнь. Переселенцi не розумiли деяких слiв i
мовчали, мiсцевi iнколи кепкували з нашої мо-
ви, особливо серед дiтей, що доводило до слiз. З
приводу цього запам’ятався один казус (передаю
дослiвно). Я третьокласниця, запитую свою нову
приятельку, трошки старшу вiд мене Рингач Дан-
тiну: “А як ти пишешся?”. Вона трохи подумала
ГАННА ГОРИНЬ. Переселенцi пiвдня України... 453
i вiдповiла: “Та так, неплохо”. Кожен зрозумiв
по-своєму: вона похвалилась своїм почерком, я ж
питала – яке її прiзвище...
Мiж дорослими траплялися зрiдка зауваже-
ння, як от: “Чому цукор, а не сахар?”, “Чо-
му цукерка, а не конфета?”, смiялись у вiдпо-
вiдь на наше “Дякую”, вiтання “Добрий день”,
“Дo побачення”, вони знали їх, але не вжива-
ли, користувалися своїми “архаїчними”, а то й
суржиковими.
Що стосується ставлення мiсцевих жителiв до
переселенцiв, то воно, як скрiзь помiж людьми,
було рiзне. Факт, що сприймали нас окремою гро-
мадою з-помiж усiх мешканцiв. Передусiм, ми –
це “переселенцi”, “бандерiвцi”, “поляки”, так поза
очi називали, а ми цi назви спокiйно сприймали,
останню розумiючи, як колишнi пiдданi Польщi.
У 2003 р. менi кiлька чоловiк сказали, що у вiд-
повiдь на цi назви переселенцi називали мiсцевих
“москалями”. Я ж нiколи не чула, щоб так гово-
рили, i це пiдтверджують мої рiднi. Вважаю, що
то вже дань сучасним вiянням.
Назагал, нас зустрiли дуже щирi й добрi лю-
ди. Принаймнi, у прямих стосунках не було жод-
них непорозумiнь чи конфлiктiв. Доброзичливе
ставлення ми вiдчули з боку колгоспникiв, бi-
льшостi службовцiв i учителiв, голови колгоспу
Є.Табунщика (вiн жив по сусiдству з батьками
Раїси Романiвни, скоро виїхав на Донбас). Серед
деяких службовцiв було зверхнє ставлення i не-
приховано вороже в окремих партiйних i держав-
них функцiонерiв, зокрема, голови сiльської ради
Барзова i голови колгоспу Бiдного. Розповiдали
менi у 2003 р. лiтнi жiнки, що вiд останнього не
раз чули: “Я би етiх бандьоровцев стрелял”. Що-
правда, всю матерiальну допомогу переселенцям
надавав.
Мостiвчани-трударi були дуже вiдкритими i до-
брозичливими до нас. А ще вiдчувалось, що це
тi люди, якi зазнали багато горя, якi пережили
серйознi катаклiзми. Згадуючи тi далекi роки, в
пам’ятi оживають однi й тi ж картини. Ще тiль-
ки сходить сонце, а повз нашу хату мчать ван-
тажнi машини або “пiдводи-бестарки”, на яких
повнiсiнько жiнок у бiлих хустках. Битком наби-
тий транспорт, одне жiноцтво, спiвають i спiшать
у степ – на цiлоденну важку колгоспну працю.
Зав’язанi якось по-особливому, так щоби тiльки
вiдкритою була щiлина для очей. Таке вже на-
ше жiноцтво: оберiгають свою красу вiд сонця,
пороху. Усi вони вдови або нареченi, яким щас-
тя родинне забрала вiйна, а вони залишаються i
далi жiнками i бережуть свою вроду. Цi картини
реального життя нiколи не забуду, вони не тiльки
для iсторика, тут новелiста треба, а насамперед –
живої пам’ятi кожного сущого.
Випускниця Мостiвської СШ Доманiвського району.
1958 р.
Повертаючись до побуту переселенцiв, заува-
жу, що поступово життя на новому мiсцi нала-
годжувалось. Дуже багато працювали: в колгоспi
вiд ранньої зорi до пiзньої ночi, в кожну вiльну
хвилину (за винятком, релiгiйних свят та недi-
лi) – у себе вдома. Керiвництво колгоспу сильно
цiнувало прибулих за їх працьовитiсть, дисциплi-
ну в працi, обов’язковiсть, рiзнi трудовi нахили.
Мiй батько (Йосип Гулей), наприклад, працю-
вав завгоспом, завскладом, паралельно не цурав-
ся будiвельних робiт, органiзував i вiв колгоспне
виробництво черепицi (що виявилось дуже рен-
табельним). Про його працю й авторитет серед
мiсцевих сьогоднi пам’ятає i багато про зустрiчi
Павло Павлович Туриця.
454 3-4’2008 Народознавчi Зошити
Звикаючи й адаптуючись до нового середови-
ща, переселенцi зберiгали певнi свої традицiї, якi
найбiльше стосувались обрядовостi (насамперед
святкування Рiздва, Великодня, Трiйцi). У не-
дiльнi днi обов’язково вiдвiдували церкву i не
допускали будь-якої фiзичної працi, хоч мiсцевi
мешканцi, що жили поруч, в цей день працювали
вельми завзято. Довго переселенцi дотримувались
своєї кухнi, недiльних традицiйних страв i т. п.
Не пориваючи зi своїм минулим, все ж мало-
помалу сприймали i ще на рiвнi матерiального –
це стосувалось засвоєння мiсцевої кулiнарiї (на-
вчились пекти хлiб не на дрiжджах, а на зак-
вашеному тiстi, готували страви iз солодкого пе-
рцю, баклажанiв та iн.). Поступово звикали до
радянських свят та звичаїв (1 Травня, 7 Жовтня,
8 Березня, проводiв до армiї), чекали i вiдвiду-
вали щорiчнi сiльськогосподарськi виставки, що
проходили в Мостiвському саду. У будiвництвi
павiльйону к-пу “Заповiт Iллiча” завжди актив-
ну участь брав мiй батько. Пам’ятаю одного разу
з його “подачi” викладено на вiтринi в павiльйо-
нi сiльськогосподарську продукцiю для кращого її
огляду, що повiльно крутилася. На той час це бу-
ло небачене видовище, стiльки гордостi для наших
колгоспникiв, бо такого серед учасникiв виставки
нi в кого бiльше не було. Батько ж пояснював,
що використав принцип роботи кiнної молотарки
(“кирату”), якою колись користувався у власному
господарствi, замiнивши тягло, звичайно, елект-
ричним мотором.
Певний iнтерес сьогоднi становлять розмови,
якi я чула школяркою у нашому переселенському
середовищi. Найчастiше (зимовими вечорами чи у
святковi днi) сходилися три сiм’ї наших односель-
чан у Вiтрух М. (здається, iз Старосамбiрського
р-ну). Найбiльше було спогадiв про рiднi краї, дi-
лились вiстками, якi приходили через листування:
про долi депортованих у Сибiр (кожен з нас мав
серед них рiдню чи приятелiв); про важке кол-
госпне життя без жодної оплати працi. Подiбнi
теми розмов, як менi пiзнiше розповiдали, були у
переселенцiв iнших частин села. Усi сходяться на
тому, що тiснiшi контакти у 1950-60-их рp. були
мiж своїми, а до мiсцевих, як i тi – до них приг-
лядалися. У планi матерiального забезпечення тут
було добре, однак тужили за рiдною стороною i
не покидала думка про повернення додому. Од-
ночасно хотiлося бiльше знати й розумiти, чим
живуть односельцi теперiшнi, яке їх минуле.
Згадується, що батько говорив мамi про те, як
мiсцевi, дуже шанованi люди в колгоспi, приязно
ставляться до нас, але в розмовах дуже обережнi,
скритi. Коли батько заводив з ними розмову про
розкуркулення, голодомор чи їх ставлення до по-
лiтичних дiй уряду, то тi зразу переводили мову
на iнше, даючи зрозумiти, що вимушено живуть
подвiйними стандартами. Багато почув вiн вiд за-
вiдувача ферми Михайлова, агронома Артюшкiна,
що жив у Чернiвцях. На жаль, забулись сьогоднi
прiзвища. Здавалось, що й люди поховали в со-
бi всю iсторичну пам’ять, однак робили це, щоб
не зашкодити не стiльки собi, як своїм дiтям.
Самi ж у думках i дiях залишались порядними
людьми – це все розумiлось, сприяло взаємному
зближенню.
Запам’ятались лише окремi фраґменти iз тих
розмов, якi дотичнi до мостiвської громади та її
побуту. З-помiж споминiв старожилiв цiкавi, на-
приклад, тi, в яких про стосунки сiльських хлоп-
чакiв iз синами мiсцевого пана – власника су-
часної шкiльної будiвлi. Розповiдали, що паничi
дуже любили з ними гратися. Сiльськi дiти мали
вiд того свою радiсть: часто впрягались у пансь-
ку карету, витягали її на дорогу i звозили вниз
тих паничiв. Потiм мiнялись ролями i вгору їх
витягали уже паничi.
Розповiдали татовi також щось про єврейсь-
ку громаду, об’єднану в колгосп “Freitag Arbeit”,
який, здається, потiм злився з тим, що став “За-
повiтом Iллiча”. Окремими фраґментами залиши-
лись в моїй пам’ятi розповiдi про знищення євре-
їв пiд час вiйни, про що свiдчать руни за МТС
пiсля влаштованої там страти. Мабуть, десь є
певнi матерiали про цю окрему етнiчну общину
в Мостовому. Вона потребує детального i широ-
кого висвiтлення, тому що, очевидно, була вели-
кою кiлькiсно, вiдповiдно i помiтною у соцiально-
економiчному життi. Про це свiдком залишилося
велике єврейське кладовище. Пригадую, школя-
рами, ми дуже часто бродили помiж тими па-
м’ятниками, такими менi звичними, але чимось
незрозумiлими, древнiми, величними у своїй су-
ворiй послiдовностi. Коли останнiй раз я була в
ГАННА ГОРИНЬ. Переселенцi пiвдня України... 455
Мостовому, спецiально йшла, щоб подивитись, у
якому вони станi, сфотографувати, та задум пере-
била одна дуже цiкава зустрiч. Гадаю, що доброю
справою, до честi й окраси села було б, якби на-
вести зв’язки з дiаспорою чи знайти десь ближче
спонсорiв i вiдновити той пантеон (серед єврей-
ської спiльноти це зробити нетрудно, бо вона па-
м’ятає i шанує своє минуле). Усе це наша спiльна
iсторiя. На Львiвщинi була в одному гiрському
селi подiбна iсторiя, i вона увiнчалася успiхом.
У селi Стратин на Iвано-Франкiвщинi навiть по-
будовано синагогу. А може вже й у Мостовому
щось подiбне зроблено...
Пiсля останнього дзвiнка. Село Мостове на Миколаїв-
щинi. 1958 р.
У життi переселенцiв, їх тiснiших контактах
мiж собою значну роль зiграла церква. До церк-
ви я ходила, напевне, десь до сьомого класу,
щораз побоюючись, щоб не потрапити на очi
вчителям. Потiм перестала, зрозумiло, не через
переконання.
Пам’ятаю, що в церквi було завжди небагато
мiсцевих людей, старих жiнок в основному, ходи-
ли усi переселенцi (нашi односельчани, з Крас-
ного Хутора, Змунчилова). Незвичним було, що
церковне Богослужiння вiдбувалось росiйською
мовою: так батюшка i щонедiльну проповiдь ви-
голошував, i так само пєвчi спiвали. Нашим важ-
ко було це прийняти, тому, як скаже менi одна
у 2003 р. iз лiтнiх переселенок, “ми молились
по-свойому”. Пам’ятаю, десь року 1955-го, що
напiвпорожня у звичайнi недiльнi днi церква, на
Великдень чи то Паску була переповнена людом.
На Всеношну сходились iз усiх хуторiв, довко-
лишнiх сiл старi й молодi. Однак це для багатьох
була скорiше дань традицiї, а не внутрiшня потре-
ба. Про це свiдчила поведiнка присутнiх у церквi:
врiзались тодi у пам’ять картини розмов мiж со-
бою, загравання мiж молоддю. Час вiд часу їм
робили зауваження, та це мало що змiнювало.
He пам’ятаю, в чому носили святити мiсце-
вi, пам’ятаю тiльки їх дивнi форми, надто високi
паски i дуже смачнi. Переселенцi носили святити
на Великдень у традицiйному кошику. Цей ве-
ликоднiй реквiзит бiльшiсть привезла зi собою.
У нашiй сiм’i вiн нам вiрно прослужив не мен-
ше двох десяткiв рокiв, спочатку “вдома”, потiм
у Мостовому, з ним i повернулись у свiй рiдний
край. Переселенцi завжди ще вирiзнялися тим,
що свої великоднi кошики покривали вишитими
рушниками, що дуже гарно сприймалося мiсцеви-
ми односельчанами. Поверталися з церкви дуже
ранесенько, ще до схiдсонця, сiдали за святко-
вий великоднiй снiданок, а думками були далеко.
У цей час десь у родинних краях йшла ще цер-
ковна вiдправа, нам вчувалася незабутня мелодiя
“Христос Воскрес!”, дзвони рiдної церкви. На-
стрiй цей посилювався, коли пiсля обiду сходи-
лись сусiди. Було багато спогадiв, порiвнянь, не
бракувало суму та слiз.
Мiсцевих звичаїв, пов’язаних iз Рiздвом, май-
же не пам’ятаю, готували кутю, але без маку, як
це робили переселенцi. Пам’ятаю, що тiльки один
1951 рiк я ходила колядувати разом iз своєю од-
нокласницею Валею Рингач, її сестрою i братом.
Готувались до цього ми заздалегiдь. Я запропо-
нувала вивчити щось iз наших церковних коляд,
що категорично було вiдкинуто, натомiсть менi
довелось вивчати вiдому “Коляд-коляд колядни-
ця, добра з медом паляниця, а без меду не така,
дайте, дядьку, п’ятака”. З тим i вибрались ми.
Пiдбiгаємо i хором пiд вiкном прокричимо: “До-
звольте калядовать!”. Пiсля того – оту ж колядку.
Найчастiше нас проганяли. Так, у суматосi, ми,
бiгаючи, не розгледiли, що уже пpoпoнyємo свою
колядку пiд вiкнами учителя фiзкультури i могло
б закiнчитись досить плачевно. Дали б нам “по
п’ятаку”, та виручили прудкi дитячi ноги...
[На тому стаття-спомин обривається].
2007 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7197 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:54:10Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горинь, Г. 2010-03-25T13:23:21Z 2010-03-25T13:23:21Z 2008 Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) / Г. Горинь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 450-455.— укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7197 uk Інститут народознавства НАН України Публікації Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) Deported Settlers in Southern Ukraine: Some Ethnopolitical and Culturological Aspects (Pitches of Reminds and Depth of Thoughts) Article published earlier |
| spellingShingle | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) Горинь, Г. Публікації |
| title | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) |
| title_alt | Deported Settlers in Southern Ukraine: Some Ethnopolitical and Culturological Aspects (Pitches of Reminds and Depth of Thoughts) |
| title_full | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) |
| title_fullStr | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) |
| title_full_unstemmed | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) |
| title_short | Переселенці Півдня України: Етнополітичний та культурологічний аспект (Окрайці споминів та згустки розмислів) |
| title_sort | переселенці півдня україни: етнополітичний та культурологічний аспект (окрайці споминів та згустки розмислів) |
| topic | Публікації |
| topic_facet | Публікації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7197 |
| work_keys_str_mv | AT gorinʹg pereselencípívdnâukraínietnopolítičniitakulʹturologíčniiaspektokraicíspominívtazgustkirozmislív AT gorinʹg deportedsettlersinsouthernukrainesomeethnopoliticalandculturologicalaspectspitchesofremindsanddepthofthoughts |