Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки

У статті проаналізовано наслідки лівано-ізраїльського конфлікту 2006 р., відомого як Друга ліванська війна та Ліванська криза 2006 р. Визначено роль США, ЄС, зокрема Франції, та Росії у припиненні вогню з боку Держави Ізраїль та руху Хізболла. Виявлено ставлення країн ЛАД до конфлікту та його сто...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автори:	Богданова, Т.Є., Чебан, С.Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	2010
Теми:	Історія міжнародних відносин
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72017
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки / Т.Є. Богданова, С.Ю. Чебан // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 87-91. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72017
record_format	dspace
spelling	Богданова, Т.Є. Чебан, С.Ю. 2014-12-16T16:26:19Z 2014-12-16T16:26:19Z 2010 Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки / Т.Є. Богданова, С.Ю. Чебан // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 87-91. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72017 327.51+330.3(447) У статті проаналізовано наслідки лівано-ізраїльського конфлікту 2006 р., відомого як Друга ліванська війна та Ліванська криза 2006 р. Визначено роль США, ЄС, зокрема Франції, та Росії у припиненні вогню з боку Держави Ізраїль та руху Хізболла. Виявлено ставлення країн ЛАД до конфлікту та його сторін. В статье проанализированы последствия ливано-израильского конфликта 2006 г., также известного как Вторая ливанская война и Ливанский кризис 2006 г. Определена роль США, ЕС, в частности Франции, и России в прекращении огня со стороны Государства Израиль и движения Хизболла. Выявлено отношение стран ЛАГ к конфликту и его сторонам. In the article were analyzed basic results of Lebanese-Israeli conflict in July-August, 2006, also known as the Second Lebanese war and Lebanese crisis of 2006. Was defined the role of the USA, EU, namely France, and Russia in a cease-fire from the side of the State Israel and motion of Hizbullah. Attitude of countries of LAS is exposed toward a conflict and his sides. uk Історія міжнародних відносин Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки Ливанский кризис 2006 г.: результаты и последствия Lebanese Crisis 2006: results and consequences Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки
spellingShingle	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки Богданова, Т.Є. Чебан, С.Ю. Історія міжнародних відносин
title_short	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки
title_full	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки
title_fullStr	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки
title_full_unstemmed	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки
title_sort	ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки
author	Богданова, Т.Є. Чебан, С.Ю.
author_facet	Богданова, Т.Є. Чебан, С.Ю.
topic	Історія міжнародних відносин
topic_facet	Історія міжнародних відносин
publishDate	2010
language	Ukrainian
format	Article
title_alt	Ливанский кризис 2006 г.: результаты и последствия Lebanese Crisis 2006: results and consequences
description	У статті проаналізовано наслідки лівано-ізраїльського конфлікту 2006 р., відомого як Друга ліванська війна та Ліванська криза 2006 р. Визначено роль США, ЄС, зокрема Франції, та Росії у припиненні вогню з боку Держави Ізраїль та руху Хізболла. Виявлено ставлення країн ЛАД до конфлікту та його сторін. В статье проанализированы последствия ливано-израильского конфликта 2006 г., также известного как Вторая ливанская война и Ливанский кризис 2006 г. Определена роль США, ЕС, в частности Франции, и России в прекращении огня со стороны Государства Израиль и движения Хизболла. Выявлено отношение стран ЛАГ к конфликту и его сторонам. In the article were analyzed basic results of Lebanese-Israeli conflict in July-August, 2006, also known as the Second Lebanese war and Lebanese crisis of 2006. Was defined the role of the USA, EU, namely France, and Russia in a cease-fire from the side of the State Israel and motion of Hizbullah. Attitude of countries of LAS is exposed toward a conflict and his sides.
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72017
citation_txt	Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки / Т.Є. Богданова, С.Ю. Чебан // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 87-91. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bogdanovatê lívansʹkakriza2006rrezulʹtatitanaslídki AT čebansû lívansʹkakriza2006rrezulʹtatitanaslídki AT bogdanovatê livanskiikrizis2006grezulʹtatyiposledstviâ AT čebansû livanskiikrizis2006grezulʹtatyiposledstviâ AT bogdanovatê lebanesecrisis2006resultsandconsequences AT čebansû lebanesecrisis2006resultsandconsequences
first_indexed	2025-11-24T18:04:24Z
last_indexed	2025-11-24T18:04:24Z
_version_	1850491179842404352
fulltext	87 ЛІВАНСЬКА КРИЗА 2006 р.: РЕЗУЛЬТАТИ ТА НАСЛІДКИ У статті проаналізовано наслідки лівано-ізраїльського конфлікту 2006 р., відомого як Друга ліванська війна та Ліванська криза 2006 р. Визначено роль США, ЄС, зокрема Франції, та Росії у припиненні вогню з боку Держави Ізраїль та руху Хізболла. Виявлено ставлення країн ЛАД до конфлікту та його сторін. Ключові слова: Ліван, Ізраїль, конфлікт, Близький Схід, США, Франція, Хізболла (Хезболла). В статье проанализированы последствия ливано-израильского конфликта 2006 г., также известного как Вторая ливанская война и Ливанский кризис 2006 г. Определена роль США, ЕС, в частности Франции, и России в прекращении огня со стороны Государства Израиль и движения Хизболла. Выявлено отношение стран ЛАГ к конфликту и его сторонам. Ключевые слова: Ливан, Израиль, конфликт, Ближний Восток, США, Франция, Хизболла (Хезболла). In the article were analyzed basic results of Lebanese-Israeli conflict in July-August, 2006, also known as the Second Lebanese war and Lebanese crisis of 2006. Was defined the role of the USA, EU, namely France, and Russia in a cease-fire from the side of the State Israel and motion of Hizbullah. Attitude of countries of LAS is exposed toward a conflict and his sides. Key words: Lebanon, Israel, conflict, Middle East, USA, Russia, France, Hizbullah (Hezbollah). Традиційна конфліктогенність близькосхідного регіону набуває нового формату на початку ХХІ ст. На даний час близькосхідний конфлікт, основу якого складає, насамперед, територіальна проблема, поді- ляється на декілька блоків, одним з яких є ізраїльсько- ліванський [4, с. 220]. Військове протистояння між Ізраїлем та Хізболлою на території Лівану влітку 2006 р. – відоме у Лівані як Липнева війна, а в Ізраїлі як Друга ліванська війна – продемонструвало, що поряд із палестинським питанням конфлікт Тель-Авів – Бейрут є одним із головних гальм мирного врегу- лювання у регіоні. Зазначена проблема є актуальною і для України. По-перше, нетривкий стан близькосхідного врегу- лювання, а саме у контексті лівано-ізраїльських відносин, створює значні ускладнення на шляху розвитку торговельно-економічних відносин України з даними країнами. По-друге, загострення конфронтації на Близькому Сході утворює також стратегічну небезпеку для інших держав, в тому числі й для України. Тому при формуванні своєї близькосхідної політики наша держава має враховувати, що нерозв’язаність близькосхідної проблеми несе в собі загрозу як регіональній, так і світовій безпеці в цілому, а також піддає сумніву здатність міжнародного співтовариства вирішувати такі конфлiктнi ситуації взагалі [10, с. 240-241]. Метою даної роботи є висвітлення основних результатів лівано-ізраїльського конфлікту 2006 р. у регіональному та міжрегіональному контексті, що потребує здійснити аналіз людських та економічних втрат сторін конфлікту; виявити ставлення таких країн, як США, Росія, Франція та держав ЛАД до перебігу конфлікту та його результатів; з’ясувати ставлення громадян Ізраїлю до Другої ліванської війни. Зазначимо, що дана проблема знайшла відобра- ження у працях закордонних і вітчизняних науковців. У дослідженнях українських сходознавців А. Захар- ченко [4] та В. Шведа [10] аналізуються перспективи врегулювання близькосхідного конфлікту на сучасному етапі у контексті стратегічних пріоритетів України, у статті С. Зінько підкреслюється ключова роль інформаційно-пропагандистських засобів у перебігу лівано-ізраїльського конфлікту 2006 р. [5]. Цінним для дослідження став аналіз ситуації на Близькому Сході, зроблений російським академіком Є. При- маковим [7] та російсько-ізраїльським ученим А. Епштейном [11-12]. Оцінка конфлікту з боку Франції та США репрезентована аналітичними матеріалами Французького інституту міжнародних відносин [18] та працею П. Салема [21]. Матеріали дискусії «Майбутнє Лівану», проведеної провідним ізраїльським часописом «Meria» [16], висвітлюють передовсім позицію ізраїльської громадськості, а праця Моше УДК 327.51+330.3(447) Богданова Т.Є., Чебан С.Ю. 88 Іñòîðè÷íèé àðõіâ Аренса, колишнього посла Ізраїлю у США, міністра оборони та міністра закордонних справ Держави Ізраїль містить аналіз змін, яких зазнав імідж Ізраїлю всередині країни та на зовнішній арені в результаті Ліванської війни 2006 р. та наслідки цього для країни [13]. Друга ліванська війна розпочалася 12 липня 2006 р., через два тижні після початку конфлікту між Ізраїлем та сектором Газа у 2006 р., а закінчилася припиненням вогню 14 серпня 2006 р. [2], проте підвалини її були закладені значно раніше. Після виводу Ізраїлем військ з Південного Лівану у 2000 р. (за резолюціями РБ ООН № 425 і № 426) та реформування Армії Південного Лівану, значна частини зброї та укріплень була захоплена Хізболлою [5]. Впродовж наступних шести років південь країни майже повністю контролювався силами Хізболли, яка фактично створила тут «державу в державі». На думку А. Захарченко, поспішний відхід військ ЦАХАЛу із «зони безпеки», оголошений керівництвом Хізболли «перемогою ліванського опору», та послідовна підтримка угруповання Сирією та Іраном призвели до значного посилення позицій Хізболли як в арабському світі взагалі, так і в самому Лівані [4, с. 225-226]. Початок повномасштабному конфлікту поклали події 12 липня 2006 р., під час яких бойовики Хізболли захопили у полон двох і вбили ще трьох ізраїльських солдатів. Ізраїль ініціював повітряну і морську блокаду Лівану, масивні авіанальоти на численні об’єкти інфраструктури Лівану, і наземне вторгнення до Південного Лівану. Хізболла відповіла численними ракетними ударами по північному Ізраїлю й зустріла ізраїльську армію на території Лівану блискавичними партизанськими нападами [17]. Зазначимо, що уряд Лівану майже не брав участі у конфлікті. Конфлікт забрав життя більш ніж тисячі осіб, головним чином цивільного населення Лівану, майже повністю знищив інфраструктуру країни, понад мільйон ліванців втратило домівки, було припинено нормальне життя не тільки у Лівані, але й у північній частині Ізраїлю, в якій сотні тисяч ізраїльтян залишили свої оселі [22]. Напади обох сторін на цивільне населення та інфраструктуру викликали гостру критику міжна- родного співтовариства [8; 21]. Відзначимо, що позиція України у ці дні практично збіглася з позицією Євросоюзу (Заява МЗС України від 4 серпня 2006 р.) [10, с. 214-215]. Після тривалих обговорень (розходження виявилися переважно між Францією та США) 11 серпня 2006 р. Рада Безпеки ООН схвалила Резолюцію № 1701, яка вимагала припинення військових дій [10, с. 240; 18]. 12 серпня ліванський уряд і Хізболла схвалили це рішення, а 13 серпня те ж саме зробив уряд Ізраїлю. Перемир’я, прийняте як ізраїльським прем’єр-міністром Ехудом Ольмертом, так і його ліванським колегою Фуадом ас-Синьорой, почало діяти 14 серпня о 8:00 за місцевим часом [15]. Які ж результати даного конфлікту? Розглянемо їх, враховуючи матеріально-технічну, людську, інформаційну базу сторін. Отже, як відомо, Ізраїль має розвинений воєнно-промисловий комплекс, створений за допомогою США і здатний забезпечувати ізраїльську армію найсучаснішими видами зброї. Ізраїльська розвідка Моссад, яка тісно взаємодіє із спецслужбами США, вважається однією з найефективніших у світі. Під час попередніх ескалацій арабо-ізраїльського конфлікту це забезпечувало Ізраїлю істотну військово- технічну перевагу, проте, на диво, останнього разу це не дало відчутного результату [18]. Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), незважаючи на якісну і кількісну перевагу над Хізболлою в озброєнні, продемонструвала явну неефективність. Вона не змогла ані знищити військову структуру Хізболли, ані просунутися на достатню відстань у глиб території Лівану (тим більше дійти до Бейрута, як у 1982 р.), та навіть знищити батареї Хізболли, які вели ракетний обстріл території Ізраїлю [11]. Ізраїльські ВПС, маючи найсучасніші системи виявлення наземних цілей і самонаведення авіаційних ракет та повне панування в повітрі, не змогли виявити і нейтралізувати вогневі точки Хізболли; не вдалося їм і перервати маршрути доставки боєприпасів і озброєння для супротивника. Інтенсивність ракетного обстрілу території Ізраїлю батареями Хізболли, за оцінкою військових експертів (100-200 ракет у добу), не зменшувалася впродовж всього конфлікту [19]. У той же час ізраїльська авіація нанесла ракетно- бомбові удари по житлових кварталах південної частини Бейрута і цивільній інфраструктурі Південного Лівану. Плануючи знищення Хізболли, ізраїльське командування розраховувало вирішити основні завдання силами ВПС і звести до мінімуму наземну операцію, аби уникнути великих втрат. З цим завданням ізраїльська авіація також не впоралася. Хізболла нав’язала ізраїльтянам наполегливі затяжні бої, у ході яких ЦАХАЛ зазнав значних людських втрат (за різними джерелами, від 150 до 450 осіб убитими і більше 1000 пораненими), так і у військовій техніці (від 40 до 70 бронемашин) [11; 19]. Таким чином, підкреслює Алек Епштейн, першим і найважливішим підсумком військового зіткнення Ізраїлю з рухом Хізболла на півдні Лівану у липні- серпні 2006 р., стало фіаско ізраїльського плану придушення найпотужнішого озброєного угрупування ісламізму, яке протистоїть Ізраїлю на Близькому Сході [12]. З його висновком погоджується і відомий ізраїльський аналітик Джонатан Спайер, зауважуючи, що цілі операції, розробленої ізраїльським керів- ництвом, а саме, знищення військової структури Хізболли та її усунення з політичної арени Лівану (як, втім, і звільнення ізраїльських солдатів, захоплених Хізболлою), досягнуті не були [22]. Отже, головним результатом ліванської кризи 2006 р. стала військово- політична поразка Ізраїлю. Варто зазначити, що невдача військової операції спровокувала й внутрішньополітичну кризу в Ізраїлі, що супроводжувалася статтями в ізраїльських ЗМІ із обвинуваченнями на адресу високопосадовців та керівників армії, зокрема, в корупції й аморальній поведінці. Ізраїльське суспільство було занепокоєне. Ізраїльтяни вперше відчули на собі масовані ракетні удари; їхня ППО, яка має на озброєнні сучасні лазерні системи і американські ракетні комплекси «Патріот», не змогла захистити територію країни [12]. Більшість ізраїльтян звинувачували уряд у некомпетентності й грубих прорахунках при підготовці 89 Âèïóñê 4 та проведенні операції. Було створено дві спеціальні комісії, які розслідували причини військової поразки. Частина ізраїльського суспільства виступила проти конфронтації з арабським світом, за мирне вирішення арабо-ізраїльського конфлікту. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним 13 серпня 2006 р. інститутом Рафі Сміта на замовлення газети «Глобс» (в опитуванні брали участь 500 дорослих громадян, статистична погрішність становить 4,5 %), 52 % ізраїльських громадян визнають результати військової операції незадовільними, 45 % – схиляються до думки, що була досягнута лише мала частина поставлених цілей, і лише 3 % вважають, що більшість завдань була виконана. Лише 6 % опитаних висловили задоволення резолюцією РБ ООН № 1701, у той час як 66 % охарактеризували цю угоду як незадовільну [12]. Свою негативну думку із приводу досягнутих Ізраїлем результатів не приховують і двоє членів кабінету, які у минулому очолювали Міністерство оборони країни: Шауль Мофаз і Біньямін (Фуад) Бен-Елієзер. Зокрема останній, коментуючи резолюцію Ради Безпеки, зауважив, що «у документі повно дірок. Складається враження, що цю війну ми програли» [12]. На думку М. Аренса, колишнього міністра оборони та міністра закордонних справ Ізраїлю, арабо-мусуль- манський світ упевнений, що Ізраїль зазнав поразки від декількох сотень бойовиків Хізболла, а також у це вірить більшість ізраїльтян, що становить серйозну загрозу для майбутнього держави. «Відступ в односторонньому порядку не є формулою прогресу або покращення становища, – підкреслює професор Аренс, – оскільки як наслідок, терор прийде до Ізраїлю». На думку доктора А. Епштейна, висловлену ним в ефірі радіостанції «Эхо Москвы», «Ізраїлю зовсім не потрібно було бомбардувати Бейрут, оскільки була унікальна можливість бомбардувати ядерні об’єкти Ірану, на жаль, втрачена. Ізраїль зробив велику помилку» [11]. Оборотною стороною невдачі ізраїльської армії з’явився успіх руху Хізболла, озброєні загони якого показали несподіваний для багатьох експертів високий рівень військової підготовки, оперативно-тактичну освіченість, вмілу координацію в ході бойових дій і досить високу ефективність у використанні бойової техніки, яка по всім параметрам поступалася ізраїльській. Перш за все, це стосується ефективного вживання ракетних установок (різні модифікації «Катюши») і протитанкових засобів, значна частина яких – системи РПГ ще радянського виробництва. Новим моментом у військовій тактиці бойовиків Хізболли стало уміле вживання ними протикора- бельних ракет, якими завдавали точкові удари по ізраїльському ВМФ, що блокував узбережжя Лівану [3]. Відзначимо, що військовий успіх Хізболли означав і посилення її політичного впливу в Лівані, де ця організація є важливою частиною істеблішменту і адміністративної структури (а на півдні країни – практично єдиним представником Ліванської Націо- нальної адміністрації). Питання «перемоги» або «поразки» стало об’єктом інформаційно-пропагандистських акцій як обох учасників конфлікту, так і спонсорів: Сирія та Іран заявили про перемогу Хізболли, у той час як Вашингтон стверджував, що Хізболла зазнала нищівної поразки [5, с. 205-206]. Отже, доволі неочікуваним наслідком війни стало значне зміцнення в арабському світі авторитету Хізболли, а також регіональних позицій її основних спонсорів – Сирії та Ірану, у той час як позиції збройних сил Ізраїлю і його політичного керівництва значно ослабли [4, с. 226-227]. Загальні підсумки війни, значні труднощі, із якими зіштовх- нулася ізраїльська армія в Лівані, завзятий і вмілий опір сил Хізболли, викликали певну войовничу ейфорію в арабському світі разом із твердженнями про можливість успішної війни проти Ізраїлю [13]. Найяскравішим прикладом цьому стала заява пре- зидента Сирії Башара Асада про те, що його країна може силою звільнити окуповані Ізраїлем Голанські висоти у випадку неуспіху переговорного процесу. Ймовірним наслідком великомасштабної ізраїльської операції в Лівані може стати також загострення внутрішньополітичної обстановки в цій країні, що може призвести до громадянської війни, причому з непередбаченим результатом [16; 21]. Ізраїльське вторгнення до Лівану змусило арабські країни тісніше консолідуватися (всі члени ЛАД одностайно вимагали припинення військових дій). Правда, не варто говорити про новий рівень арабської солідарності. У деяких арабських країнах – зокрема, в Саудівській Аравії, що має статус хранительки «мусульманських святинь» (Мекка і Медина) і залишається духовним лідером арабо-мусульманського світу – існує неоднозначне, у тому числі негативне ставлення до Хізболли. А під впливом успіху даного руху, не зважаючи на протиріччя між сунітами і шиїтами, відбувається посилення в мусульманському і, у тому числі, арабському світі політичного впливу Ірану [11]. Відзначимо, що зростання впливу стратегічного союзу Ірану, Сирії та Хізболли, викликає занепокоєння навіть у лідерів ЛАД, зокрема, Сау- дівської Аравії. Військово-політична поразка Ізраїлю означає також невдачу планів США, що розраховували після розгрому Хізболли та інших «ісламських терористичних угруповань» завдати ударів по Сирії та Ірану з метою зміни неугодних США урядів. Ці плани Вашингтона повністю відповідають стратегічним цілям Ізраїлю. В даний час навіть важко визначити, хто в американо-ізраїльському військово-політичному тандемі є ведучим, а хто є веденим – особливо після виходу в США книги ветеранів американських збройних сил і спецслужб «Проізраїльське лобі та його вплив на зовнішню політику США». Автори книги стверджують, що «вплив проізраїльського лобі став непропорційно великим і не збігається з національними інтересами США» (за що американські ЗМІ звинуватили авторів книги в антисемітизмі) [21]. За час військового вторгнення Ізраїлю до Лівану помітно зросла роль тих сил, які не хочуть миритися з тотальним домінуванням США у світовій політиці. В першу чергу це стосується ЄС, зокрема, Франції. Саме тодішній президент Франції Жак Ширак (після зустрічей з прем’єр-міністром Лівану Фуадом ас- Синьорой) ініціював у Раді Безпеки ООН резолюцію № 1701 про припинення військових дій, а також висловився за відправлення до Лівану французького 90 Іñòîðè÷íèé àðõіâ військового контингенту чисельністю приблизно 2000 осіб, що склали значну частину миротворчих сил ООН. Стає зрозумілим, що Франція явно має намір розширити й зміцніти свій вплив на Близькому Сході й в басейні Середземномор’я – зоні своїх традиційних інтересів (Магриб, Сирія і Ліван були французькими колоніями або підмандатними тери- торіями, а зараз входять до співтовариства франко- мовних країн) [2; 18]. Росія теж не залишилась осторонь Ліванської кризи. Одразу після «початку ізраїльської агресії» МЗС Російської Федерації засудило бомбардування цивільних об’єктів Лівану і виступило з пропозицією негайного припинення військових дій. Політика Москви, спрямована на мирне врегулювання конфлікту за участю всіх зацікавлених сторін, була підтверджена у ході візиту міністра закордонних справ Росії С. Лаврова до Лівану, Сирії, Ізраїлю і Палестинської Автономії 7-8 вересня 2006 р. [3]. Зокрема, було заявлено про необхідність виконати резолюцію РБ ООН № 1701 припиненням військових дій з боку Ізраїлю і обстрілу ізраїльської території з боку Хізболли, а також розміщенням миротворчих сил на кордоні Лівану з Ізраїлем (але без розміщення цих сил на лівансько-сирійському кордоні, на чому активно наполягали Ізраїль і США) [20]. У ході візиту на Близький Схід С. Лавров також підтвердив, що Росія ніколи не кваліфікувала рухи Хамас і Хізболла як терористичні організації. Не було такого рішення і по лінії ООН. Позиція РФ полягає у тому, що Хамас і Хізболла прийшли до влади або стали невід’ємною частиною владних структур через вільні демократичні вибори, звідси – необхідність виконувати резолюцію РБ ООН № 1701 у тісній співпраці з Хізболла [14]. Підводячи підсумки, зазначимо, що припинення військових дій між Ізраїлем і Хізболлою, швидше за все, є тимчасовим. Ізраїль не досяг головної мети – придушення озброєних угрупувань ісламізму, що протистоять йому в Лівані і Палестині – але це не означає, що він змириться з їх існуванням надалі. Тим паче, що більшість ізраїльського суспільства звинувачують уряд не в агресії, а в тому, що він не зміг розгромити противника [1]. На нашу думку, близькосхідна політика США поки що не зазнала радикальних змін, однак це тема окремої розмови. Аналіз праць як вітчизняних, так і закордонних науковців, власні міркування над проблемою приводять нас до висновку, що можна з високим ступенем ймовірності прогнозувати нову ескалацію лівано- ізраїльського конфлікту, як частини більш широкої арабо-ізраїльської конфронтації. ЛІТЕРАТУРА 1. Будрайтскис И. Ливан: неоконченная война [Электронный ресурс] / И. Будрайтскис, А. Лехтман. – Режим доступа: http:// www.vpered.org.ru/comment43.html. 2. Дугин А. Итоги лета 2006: новая израильско-ливанская война отчетливо оповестила о начале эпохи постмодерна [Электронный ресурс] / Александр Дугин. – Режим доступа: http://www.km.ru/publicist/index.asp?data=13.10.2006%2018:04:00&archive=on. 3. Завада М. Евгений Примаков: «Если в доме заводятся мыши, это не значит, что дом надо сжечь» [Электронный ресурс] / М. Завада, Ю. Куликов // Россия в глобальной политике. – 2006. – 31 июля. – Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/articles/0/5913.html. 4. Захарченко А. Суміжні напрями мирного врегулювання близькосхідного конфлікту / А.М. Захарченко // Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України: Монографія / Відп. ред. Б.О. Парахонський. – К.: ПЦ «Фоліант», 2008. – С. 220-227. 5. Зінько С. Інформаційно-пропагандистські операції у збройному конфлікті в південному Лівані у 2006 році / Соломія Зінько // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 1. – С. 199-208. 6. Куликов A. Ливано-израильский конфликт (12.07-25.08.2006 г.) [Электронный ресурс] / А. Куликов. – Режим доступа: http:// army.lv/ru/Prevoshodstvo-Izrailya-nad-formirovaniyami-Hezbolla-v-vooruzhenii-gospodstvo-v-vozduhe-i-na-more-ne-pozvolili-Tel-Avivu-v-hode- konflikta-2006-g.-dostich-postavlennih-tseley-/2643/4273. 7. Примаков Е. Конфиденциально: Ближний Восток: на сцене и за кулисами (вторая половина ХХ – начало ХХІ века) / Е.М. Примаков. – М.: ИИК «Российская газета», 2006. – 400 с. 8. Симонов П. Анализ российского участия в ливанском кризисе [Электронный ресурс] / П. Симонов, С. Розен. – Режим доступа: http://www.axisglobe-ru.com/. 9. Федятін В. Лівано-ізраїльський конфлікт та реакція світової спільноти [Електронний ресурс] / В. Федятін. – Режим доступу: http:// www.ea-ua.info/main.php? parts_id=5&news_id= 177&news_show_type=1. 10. Швед В.О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти: Монографія. – К.: НІСД, 2006. – 242 с. 11. Эпштейн А. Война, выигранная Ираном [Электронный ресурс] / Алек Д. Эпштейн. – Режим доступа: http://www.apn.ru/publications/ article10234.htm. 12. Эпштейн А. Ливано-израильский вооруженный конфликт и его региональный контекст [Электронный ресурс] / Алек Д. Эпштейн // Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. – Режим доступа: http://www.iimes.ru/rus/stat/2006/08-08-06.htm. 13. Arens M. Consequences of the 2006 war for Israel [Electronic resource] / Moshe Arens // Middle East Review of International Affairs. – 2007. – March. – Vol. 11. – № 1. – Mode of access: http://meria.idc.ac.il/journal/2007/issue1/jv11no1a7.html. 14. Bourtman I. Putin and Russia’s Middle Eastern Policy / I. Bourtman // Middle East Review of International Affairs. – 2006. – Vol. 10. – № 2. – Р. 30-44. 15. Djerejian E. From Conflict Management to Conflict Resolution [Electronic resource] / E.P. Djerejian // Foreign affairs. – 2006. – November/ December. – Mode of access: http://www.foreignaffairs.com/ articles/62089/edward-p-djerejian/from-conflict-management-to-conflict-resolution. 16. Future of Lebanon. Panel discussion [Electronic resource] / Paul A. Jureidinni, Omri Nir, Barry Rubin, Lee Smith, Jonathan Spyer // Middle East Review of International Affairs. – 2007. – September. – Vol. 11. – № 3. – Mode of access: http://meria.idc.ac.il/journal/2007/ issue3/jv11 no3a2.html. 17. Israel-Hizbullah conflict: Victims of rocket attacks and IDF casualties [Electronic resource] // Israel Ministry of Foreign Affairs. – Mode of access: http://www.mfa.gov.il/MFA/Terrorism-+Obstacle+to+Peace/Terrorism+from+Lebanon-+Hizbullah/Israel-Hizbullah+conflict-+Victims+of+ rocket + attacks+and+IDF+casualties+July-Aug+2006.htm. 18. Israeli-Palestinian Conflict [Electronic resource] // Institut français des relations internationals. – Mode of access: http://www.ifri.org/frontDispatcher/ifri/ recherche/moyen_orient__maghreb_1031910621330/ conflit_isra_lo_palestinien_1039004244173/publi_P_prog_mmm_israel_palestine_1039004809802? language=us. 91 Âèïóñê 4 19. Israeli troops suffer largest one-day loss [Electronic resource] // International CNN.com. – Mode of access: http://edition.cnn.com/2006/ WORLD/meast/07/26/mideast.main/index.html. 20. Katz M. Putin’s Foreign Policy toward Syria / M. Katz // Middle East Review of International Affairs. – 2006. – Vol. 10. – № 1. – P. 13-28. 21. Salem P. The future of Lebanon [Electronic resource] / Peter Salem // Foreign Affairs. – 2006. – November/December. – Mode of access: http://www.foreignaffairs.com/articles/62084/paul-salem/the-future-of-lebanon. 22. Spyer J. Lebanon 2006: unfinished war [Electronic resource] / Jonathan Spyer // Middle East Review of International Affairs. – 2008. – March. – Vol. 12. – № 1. – Mode of access: http://meria.idc.ac.il/journal/2008/issue1/pdf/1.pdf. Рецензенти: Тригуб П.М., д.і.н., професор, Чорноморський державний університет ім. Петра Могили; Сінкевич Є.Г., к.і.н., доцент, Чорноморський державний університет ім. Петра Могили. © Богданова Т.Є., Чебан С.Ю., 2010 Стаття надійшла до редакції 12.01.2010 р.

Ліванська криза 2006 р.: результати та наслідки

Репозитарії

Схожі ресурси