Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла)
У статті порівняно спосіб історіописання двох візантійських істориків XI сторіччя –
 Михаїла Пселла та Іоанна Скилиці. У них відмінні принципи викладу матеріалу, уявлення про роль історика і місце власних творів у загальновізантійській літературній традиції. Тому визначення історичних концеп...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72021 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) / І.С. Горнова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 12-16. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860268825186926592 |
|---|---|
| author | Горнова, І.С. |
| author_facet | Горнова, І.С. |
| citation_txt | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) / І.С. Горнова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 12-16. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті порівняно спосіб історіописання двох візантійських істориків XI сторіччя –
Михаїла Пселла та Іоанна Скилиці. У них відмінні принципи викладу матеріалу, уявлення про роль історика і місце власних творів у загальновізантійській літературній традиції. Тому визначення історичних концепцій цих авторів вкрай необхідне для характеристики візантійської історіографії вказаного періоду.
В статье сравнено способ историописания двух византийских историков XI века –
Михаила Пселла и Иоанна Скилицы. У них различны принципы изложения материала, представления о роли историка и месте собственных произведений в общевизантийской литературной традиции. Поэтому определение исторических концепций этих авторов необходимо для характеристики византийской историографии данного периода.
The historical writing method of two Byzantine historians of XI century – Michael Psellus
and John Scylitzes was compared in this article. As far as historical material description principles of these authors, their ideas about the role of a historian and place of their own works in generalByzantine literary tradition are different, therefore determination of their historical conceptionsis absolutely necessary for description of Byzantine historiography of the indicatedperiod.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:04:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
12
БОРОТЬБА ТЕНДЕНЦІЙ
У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ ІСТОРІОПИСАННІ
XI СТОРІЧЧЯ (НА ПРИКЛАДІ ПРАЦЬ
ІОАННА СКИЛИЦІ ТА МИХАЇЛА ПСЕЛЛА)
У статті порівняно спосіб історіописання двох візантійських істориків XI сторіччя –
Михаїла Пселла та Іоанна Скилиці. У них відмінні принципи викладу матеріалу, уявлення
про роль історика і місце власних творів у загальновізантійській літературній традиції.
Тому визначення історичних концепцій цих авторів вкрай необхідне для характеристики
візантійської історіографії вказаного періоду.
Ключові слова: Михаїл Пселл, Іоанн Скилиця, візантійська історіографія.
В статье сравнено способ историописания двух византийских историков XI века –
Михаила Пселла и Иоанна Скилицы. У них различны принципы изложения материала,
представления о роли историка и месте собственных произведений в общевизантийской
литературной традиции. Поэтому определение исторических концепций этих авторов
необходимо для характеристики византийской историографии данного периода.
Ключевые слова: Михаил Пселл, Иоанн Скилица, византийская историография.
The historical writing method of two Byzantine historians of XI century – Michael Psellus
and John Scylitzes was compared in this article. As far as historical material description principles
of these authors, their ideas about the role of a historian and place of their own works in general
Byzantine literary tradition are different, therefore determination of their historical conceptions
is absolutely necessary for description of Byzantine historiography of the indicated period.
Key words: Michael Psellus, John Scylitzes, Byzantine historiography.
Серед найвидатніших історичних творів Візан-
тійської імперії XI ст. слід зазначити «Хронографію»
Михаїла Пселла (1018-1190-ті) та «Огляд історії»
Іоанна Скилиці (до 1050 р. – початок XII ст.). Обидва
тексти є важливими для сучасних дослідників. Проте,
якщо творчість Михаїла Пселла та його історична
концепція знайшли певне освітлення [1], то працю
Скилиці можна вважати малодослідженою. Їй при-
ділили увагу П.О. Каришковський [2], О.П. Каждан [3],
М.В. Бібіков [4], Д.О. Чорноглазов [5], перекладався
російською мовою текст «Огляду історії» фрагментарно
М.Я. Сюзюмовим [6]. Тим часом уявлення Скилиці
про роль історика і його завдання є цікавим зразком
концепції середньовічного історіописання.
Інформація про біографію Іоанна Скилиці мізерна.
У своїй історичній праці він не робить ясних
зауважень стосовно подій свого життя, тож важко
судити про джерела формування його світогляду.
Невідомі і роки його життя. Вчені прийшли до
висновку, що Скилиця народився не раніше 1045 р.,
помер, імовірно, у другому десятиріччі XII ст. [7,
р. VII]. Вдалося встановити, що Скилиця був вихідцем
з малоазійської Фракійської феми, був магістром,
проедром, куропалатом, посідав досить високі посади
епарха та друнгарія вігли [8, р. V].
Головна праця Іоанна Скилиці відома під назвою
«Огляд історії» (Σύνοψις ἱστοριῶν). Твір був написаний
під час правління Олексія Комніна (1081-1118) і в
початковій редакції охоплює період з 811 по 1057 рр.,
тобто від смерті імператора Никифора I до вимушеного
зречення Михаїла VI1. Зі слів самого Скилиці в
промійоні до «Огляду історії» зрозуміло, що він не
збирався встановлювати які-небудь нові факти або
здійснювати якісь розшуки. Свою місію він зводив
лише до того, щоб компілювати і резюмувати твори
попередників: «…ті, хто любить історію, знайшли
УДК 433.94
Горнова І.С.
1 У середньовічних рукописах «Огляд історії» існує в двох формах: короткій, доведеній до 1057 р. (видана в: Ioannis Skylitzae Synopsis
Historiarum / rec. I. Thurn, Berolini; Novi Eboraci, 1973) і продовженій до 1079 р., розповідь в якій заснована на «Історії» Михаїла
Атталіата (Michaelis Attaliotae Historia / rec. I. Bekker, Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae, Bonnae, 1853). Питання про приналежність
Продовження «Огляду історії» (видане в: Georgius Cedrenus / ed. I. Bekker, vol. 2, Bonn, 1839) Іоанну Скилиці залишається
відкритим. Протилежні думки див.: de Boor С. Weiteres zur Chronik des Skylitzès // BZ, Vol. 14, 1905, p. 409-467 та Moravcsik G.
Byzantinoturcuca, I // Die Byzantinische Quellen der Geschichte des Türkervölker, I, Berlin, 1958, p. 335-340.
13
Âèïóñê 4
би більшу вигоду в резюме, яке б їм дозволило побачити
з одного погляду події різних епох, і яке б їх врятувало
від звернення до дуже складних списків, [тому – І.Г.]
я уважно прочитав історії авторів, і я все об’єднав
в один тільки короткий твір, який я залишив
майбутнім поколінням» («…ήµεϊς δέ τω πόνω των
είρηµένων ανδρών εκείνων άρεσθέντες και λυσιτελήσειν
ού µικρά τήν σύνοψιν τοις φιλιστορούσιν έλπίσαντες και
µάλιστα τοις τό ράστον του έπιττονωτέρου προτιθεµένοις,
συντοµωτάτην διδοΰσαν κατάληψιν των έν διαφόροις
συµβεβηκότων καιροις καί του βάρους των υποµνηµάτων
έλευθερούσαν, τάς των άνωθεν λεχθέντων συγγραφέων
έπ’ ακριβές Ιστορίας άναλεξάµενοι, δέ είκότα καί όπόσα
µή του πιθανού άπέπιπτε συλλέξαµενοι, προσθέντες δέ
καί όπόσα άγράφως έκ παλαιών ανδρών έδιδάχθηµεν,
καί ύφ’ έν έπιδροµάδην συνθεµένοι τοις µεταγενεστέροις…»)
[9, σ. 4.40-50].
У пролозі Скилиця намагається систематизувати
доступні йому історичні праці попередників і
сучасників. Умовно їх можна розділити на 3 групи.
До першої групи входять ті автори, спосіб викладу
історичного матеріалу яких Скилиця вважає зразковим
і про бажання наслідувати яким він заявляє. Це –
Георгій Сінкел (автор «Хроніки») [10] і Феофан
Сповідник (автор «Хронографії») [11]. Про Георгія
Сінкела (рубіж VIII – IX ст.) відомо дуже мало. Він
був особистим секретарем і повіреним патріарха
Константинопольського Тарасія. Після смерті свого
покровителя він прийняв чернецтво, під час якого і
працював над своєю історичною працею. «Хроніка»
Сінкела є прикладом ранньохристиянської хронографії.
В ній викладені події від Адама до царювання
імператора Діоклетіана, тобто до початку IV ст. н. е.
«Хроніка» має вигляд звичайної компіляції. Ха-
рактерною рисою історичного методу Сінкела є
конспективність викладу з безсистемним і безладним
нагромадженням фактів, нічим не пов’язаних один
з одним. У Візантії «Хроніка» не отримала попу-
лярності [12]. Прямим продовженням цього твору
є «Хронографія» Феофана Сповідника (бл. 760-818).
Про цього історика відоме те, що він народився в
знатній сім’ї в Константинополі. Був соратником
Льва IV Хозарина (775-780). Почавши кар’єру з
нижчих військових чинів (стратора і спафарія), Феофан
близько 780 р. залишив службу і постригся в ченці в
монастирі Сигріана, що належав його батьку. Феофан
не приховував своєї прихильності до іконошанування,
через що був ув’язнений і засланий на острів
Самофракію, де і помер. З передмови до літопису
Феофана відомо, що Георгій, вмираючи, попросив
свого друга продовжити перерваний ним твір, і
заповів йому зібраний матеріал2. Розповідь Феофана
починається там, де зупинився Георгій, – з 284 р.,
тобто від правління Діоклетіана, і доходить до 813 р.,
тобто до часу вступу на престол Льва V. Праця
Феофана є рідкісним для візантійської історіографії
прикладом введення принципу оповідання по роках.
У його «Хронографії» вказується рік, потім слідує
перерахування подій, що відбулися в цей рік,
зчеплення яких носить випадковий, за одиничними
виключеннями, характер. В один розділ потрапляють
війни, скинення імператорів, землетруси, різні астро-
номічні явища, церковна боротьба, засухи, весілля,
притчі про мінливість людської долі, будівництво
палаців, церков, лазень, посольства, інформація про
варварські набіги і т. д. В цілому «Хронографія»
позбавлена будь якої сюжетної структури і композиції
[4, с. 90-91].
Кажучи про сприйняття Скилицею традицій Георгія
Сінкела і Феофана Сповідника, слід зазначити, перш
за все, спільність їх методу вивчення і обробки
історичних праць. Згідно з перекладом відповідного
фрагмента «Хроніки» Георгія Сінкела, виконаного
французькими візантінознавцями Б. Флюзеном і
Ж.-Кл. Шейне, цей автор повідомляє, що склав
резюме джерел і використовує по відношенню до
свого твору термін synopsis. За відомостями цих же
французьких авторів, які переклали відповідний
фрагмент «Хронографії» Феофана, останній, крім
матеріалів, які йому заповів Георгій Сінкел, розшукав
історичні книги для того, щоб проводити серед них
відбір [8, р. IX]. Скилиця намагається наслідувати
цих авторів в стилі викладу «простому і без
вигадливостей, прагнучому до самої суті подій»
(«…άφελεΐ και άπεριέργω, µονονουχί δέ της ουσίας
αύτης έφαπτοµένω των πεπραγµένων») [9, σ. 3.10-11].
Йдеться про розповідь, в якій автор піклується про
ясність і доступність викладу для читача.
У другій і третій групі істориків, виділених
Скилицею, знаходяться автори, чиї спроби продов-
жувати праці і спосіб історіописання Георгія Сінкела
і Феофана Сповідника визнані ним незадовільними.
Він пред’являє до цих груп докори різного характеру.
Так, про першу з них написано: «Звичайно, деякі в
цьому [у написанні історичного резюме – І.Г.],
випробували себе, як [наприклад] сицилійський шкільний
вчитель3 або, в нашу епоху, іпат філософів, іпертім
Пселл і ще інші; але оскільки вони не звернули на
цю роботу тієї уваги, якої вона заслуговує, вони
схибили браком точності, упускаючи велику частину
знаменних фактів; твори їх даремні для нащадків,
тому що вони задовольнялися тим, що перераховували
імператорів і показували, хто тримав скіпетр після
кого, і нічого більше» («Επεχείρησαν µέν γάρ τίνες, οιον
ό Σικελιώτης διδάσκαλος, καΐ δ καθ’ ήµας ύπατος τών
φιλοσόφων καΐ ύπέρτιµος ο Ψελλός, καΐ πρός τούτοις
έτεροι, άλλά παρέργως άψάµενοι τοΰ έργου της τε ακριβείας
άττοπεπτώκασι, τά πλείστα τών καιριωτέρων παρέντες,
καΐ άνόνητοι τοις µετ’ αυτούς γεγόνασιν, όηταρίθµησιν
µόνην ποιησάµενοι τών βασιλέων καΐ διδάξαντες, τίς
µετά τίνα τών σκήπτρων γέγονεν εγκρατής, κα πλεΐον
ουδέν») [9, σ. 3.17-23]. Михаїл Пселл, таким чином,
признається Скилицею лідером даної групи, і саме
до нього звернені головні звинувачення в недостатній
2 «Но перед концом жизни, чувствуя, что не может совершить предпринятого дела, но, как мы уже сказали, доведя историю свою до
времен Диоклетиана, при смерти, в православной вере отходя ко Господу, он – Авва Георгий – оставил нам, как искренним друзьям,
недоконченную свою книгу, с усильным прошением довершить недостающее» [13].
3 Однозначна атрибуція цього персонажа не виконана. Так, для A. Макропулоса [14, р.193]: «Sikeliotes ‘διδασκαλος’ is surely a phantom»,
(сицилійський «вчитель» – це, безумовно, фантом). Тоді як Б. Флюзен та Ж.-Кл. Шейне [8, р. IX] вважають, що під «сицилійським
вчителем» слід розуміти Феогноста – автора орфографічного трактату і загубленої історії, яка служила джерелом для Продовжувача
Феофана.
14
Іñòîðè÷íèé àðõіâ
увазі до праці історика. Отже, Скилиця не потрапляє
під чарівність риторичних і художніх прийомів
Пселла. Навпаки, він вважає його «Хронографію»
разом з іншими, не названими творами, шкідливою
для читачів: «І навіть, якщо вони, як здається, згадали
деякі події, то, оскільки це зроблено не за правилами,
то вони далекі від того, щоб бути корисними
читачеві, і є шкідливими навпроти» («εϊ γάρ καί τίνων
δοκοΰσιν έπιµνησθήναι πράξεων, άλλά καΐ ταύτας ούκ
έστοχασµένως σνγγραψάµενοι Ιβλαψαν τούς έντνγχάνοντας,
ούκ ωφέλησαν») [9, σ. 3.26]. Питання про причини такої
думки Скилиці не могло не зацікавити дослідників.
Деякі з них приходять до висновку про те, що Скилиця
не був знайомий з «Хронографією» Пселла. Так, вже
згадувані візантіноведи Б. Флюзен і Ж.-Кл. Шейне,
висловлюючи подив щодо низької оцінки творчості
Михаїла Пселла Скилицею, пишуть: «…у такої
блискучої й такої особистої «Хронографії», якою
ми зобов’язані цьому авторові, немає аніскільки
сухості, в якій він [Скилиця – І.Г.] йому [Пселлу – І.Г.]
дорікає, і ми припускаємо, щоб вийти з утруднення,
що він має на увазі тут інший твір Пселла, «Коротку
Історію» (Ιστóρια σύντοµος)4, яка, здається, краще
відповідає вказівкам прологу» [8, р. IX-X]. Подібну
думку ще раніше висловив Я.М. Любарський [1,
с. 406]. Нам, проте, цей висновок не здається
остаточним. Скилиця, швидше за все, був знайомий
саме з «Хронографією», і саме через цей твір,
незвичайного для візантійської історичної традиції,
такого, що порушує правила історіописання, Пселл
і отримав докори в свою адресу. Підтвердженням
знайомства Скилиці з «Хронографією» Пселла може
бути той факт, що початкові рядки опису царювання
Василія II в «Огляді історії» схожі з початком
«Хронографії»:
4 «Коротка історія» є перерахуванням імператорів, починаючи із засновників Риму і, по суті, підручником з всесвітньої історії, що був
складений Пселлом для свого учня майбутнього імператора Михаїла VII. В сучасній історіографії склалась думка, що новели, з яких
складається «Коротка історія» є скоріше твором художньої літератури, аніж історичним твором [5, с. 154].
5 Питання про те, кого має на увазі письменник, до цих пір не з’ясовано. Зазвичай, вважається, що це Костянтин Ліхуд [17, с. 3-4],
хоча висловлюється думка, що їм міг бути й Іоанн Мавропод [18, с. 236].
6 Відлік періодами в 4 роки, від одних Олімпійських ігор до інших був введений в грецьку історіографію Тімеєм у 264 р. до н. е., і
роком першої олімпіади визнавався 776 р. до н. е. Цікаво, що незвичними в «Хроніці» Георгія Сінкела, в порівнянні з іншими
візантійським хроніками, були хронологічні обчислення – відлік років згідно з старогрецькими олімпіадами. Скилиця між тим не
наслідує цей метод, а Пселл взагалі усвідомлено відходить від таких традицій.
7 Пселл, швидше за все, має на увазі Діонісія Галікарнаського, грецького історика І ст. до н.е., що жив в Римі і присвятив один з своїх
творів Римській історії. В інших творах Пселла можна виявити численні запозичення із Діонісія.
М. Пселл «Хронографія» І. Скилиця «Огляд історії»
О µέν ούν βασιλεύς Іωάννης о Τζιµισκής. [14, σ. 3]
От так розлучився з життям імператор
Іоанн Цимісхій
Τό µέν ουν Ιωάννου τέλος. [6, σ. 314.49]
Таким був кінець Іоанна [Цимісхія – І.Г.]
Невипадковою представляється схожість у виборі
порядку описуваних подій: обидва автори починають
свою розповідь про царювання Василія II із заколотів
Варди Фоки і Варди Скліра. Створюється враження,
що слідуючи вибраному ним методу, Скилиця почав
переписувати вибрані абзаци з «Хронографії», проте
далі за першу фразу він не просунувся, швидше за
все, через незгоду з творчим і історичним методом
Пселла. В усякому разі, таке припущення здається
цілком імовірним.
Пселл не дарма отримує від нащадків в особі
Скилиці звинувачення в порушенні норм історіо-
писання. Його свобода у викладі історичного
матеріалу – це усвідомлений вибір. В «Хронографії»
Пселл пише: «Ведь ты, самый мне дорогой из людей5
не требовал от меня исторического сочинения по всем
правилам… поэтому я умолчал о многих значительных
событиях, не распределил материал своей истории
по олимпиадам6, не разделил, подобно Историку по
временам года… и избрал средний путь между теми,
кто повествовал о владычестве и деяниях старшего
Рима7 и теми, кто составляет летописания в наши
дни…» [16, с. 90, LXXIII]. Історіографічний метод
Пселла, поза сумнівом, оригінальний, він був
сформований в синтезі історичного пізнання і
художнього віддзеркалення дійсності. Розповідаючи
про події історії і вчинки людей, Пселл завжди
намагається вникнути в їх загальнолюдський сенс,
уловити «філософію» історії, що розкривається ним
зазвичай в узагальнюючих сентенціях, які складають
окремі епізоди розповіді. Ніколи не переходячи у
філософські міркування, залишаючись в рамках
жанрової стилістики твору, вони розкриваються
паралельно і за допомогою літературних прийомів,
самим ходом оповідання, майстерною побудовою
розповіді, яка підкреслює причинно-наслідковий
зв’язок явищ. Наприклад, ось яким чином Пселл
висловлює свою думку про Македонську династію:
«Я не знаю другого рода столь же любезного Богу,
и, думая об этом, удивляюсь, как могло случиться,
что корень их древа утвердился и возрос не по
закону, но кровью и убийствами, само же древо
пышно расцвело и дало прекрасные побеги, каждый
с царским плодом, несравненным по красоте и
величине» [16, с. 69, I]. Оцінюючи сучасні йому
політичні і соціальні умови, Пселл описує поступове
руйнування держави і уподібнює його розвитку
хвороби в людському організмі [16, с. 155-157,
LIII-LVII]. В особі Пселла історіограф є і ритором,
і театральним режисером, і психологом, і художником,
що створює неповторні за своєю глибиною образи
героїв. Твердження ним індивідуального відчуття і
індивідуального уявлення про прекрасне і погане,
принципова настанова на свободу від стереотипу,
як ми бачимо, не знайшли схвалення у окремих
сучасників і навіть спонукали деяких з них на
прокламацію повернення до витоків, до традицій
«стародавніх».
Для визначення причин неприйняття Скилицею
методу Пселла слід враховувати й історичний контекст,
15
Âèïóñê 4
і ступінь політичної тенденційності обох авторів.
Скилиця, як втім і Михаїл Пселл, зміг досягти
високого соціального положення завдяки власному
інтелекту, не бувши представником знатного роду.
Займаючи високу посаду великого друнгарія вігли
(головного судді Константинополя) Скилиця був
виразником інтересів імператора Олексія Комніна,
час правління якого припав на складний і напружений
період. Кінець XI століття – це час боротьби декількох
впливових провінційних сімей, які досягли такого
рівня могутності, що ставили під сумнів і оспорювали
дії правлячого імператора8. Метою Скилиці було
написання твору, який нагадав би цим «кланам»
про подвиги предків і про те, яка доля спіткала
бунтівників, або ж яка нагорода чекала тих, хто
підтримував трон. Наприклад, замість того, щоб писати
про res gestae Василія II під час його Балканських
кампаній, ми читаємо в Synopsis Historiarum про
подвиги генералів Ксифія і Феодорокана. «Хроно-
графія» Михаїла Пселла – поганий помічник Скилиці
в цих його політичних цілях. Адже цей твір є не
стільки стандартним для візантійської історіографічної
традиції фактологічним описом, скільки зіставленням
образів, виявленням характерів вершителів і жертв
історичних доль. Хоч і «Хронографія», і «Огляд
історії» за своєю суттю «імператорські хроніки»,
тобто оповідання, які замкнуті на описі діянь
конкретних імператорів, Пселл приносить те нове,
що не могло влаштувати Скилицю – критику
імператора, уявлення про нього, як про особу з
численними недоліками. Таку, наприклад, оцінку
дає Пселл Костянтину IX Мономаху, якому в
«Хронографії» відводиться найбільше місце: «Этот
самодержец не постиг природы царства, ни того,
что оно род полезного служения подданным и
нуждается в душе, постоянно бдящей о благом
правлении, но счел свою власть отдыхом от трудов,
исполнением желаемого, ослаблением напряжения,
будто он приплыл в гавань, чтобы уже не браться
больше за рулевое весло, но наслаждаться благами
покоя; он передал другим попечение о казне, право
суда и заботы о войске, лишь малую толику дел взял
на себя, а своим законным жребием счел жизнь, полную
удовольствия и радостей…» [16, с. 83, XLVII].
Природно, що для Скилиці, який залишався в руслі
традиційної візантійської історіографії, влада законного
імператора носила божественний характер і пселлівська
характеристика володаря була для нього абсолютно
неприйнятна.
Повернемося, проте, до третьої групи письменників,
які, на думку Скилиці, також не змогли належним
чином написати історичні твори. Вона представлена
авторами, атрибуція більшості з яких досить важка.
Це: Феодор Дафнопат (∆αφνοπάτης Θεόδωρος)9, Нікита
Пафлагон (Νικήτας ο Παφλαγών)10, Іосиф Генесій
(Ιωσήφ Γενέσιος)11, Мануїл Візантієць (Μανουήλ οι
Βυζάντιοι)12, Никифор, диякон Фригійський (Νικηφόρος
διάκονος ο Φρύξ)13, Лев Асійський (Άσιανός Λέων)14,
Феодор із Сіди (Θεόδωρος ο της Σίδης)15, Феодор
Севастійський (Θεόδωρος έν Σεβαστεία)16, Димитрій
з Кизікоса (∆ηµήτριος ό της Κυζίκου)17 та монах
Іоанн Лід (µοναχή Ιωάννης ό Λυδός)18. Своє ставлення
до цих авторів Скилиця висловлює таким чином:
«…[вони – І.Г.] взяли кожен свою власну тему,
наприклад, похвалу імператора, хулу патріарха, похвалу
друга, і кожен розвинув свою тему в творі, який не
був історичним, і форма якого, його манера були
такі, що вони абсолютно віддалилися від образу думок
людей, яких надихнув Бог, з яких, як я говорив, все
починалося. Оскільки вони обговорювали в своїх
історичних працях події власної епохи або тієї, яка
незадовго їй передувала, писали історії згідно із своїми
симпатіями або антипатіями, через люб’язність або
навіть слідуючи наказам, які вони отримали, то вони
розрізняються в розповіді про одні і ті ж події, і
тому вони занурили читачів у замішання і тривогу»
(«…οίκείαν έκαστος ύπόθεσιν προστησάµενοι, ό µέν
έπαινον φέρε είπεΐν βασιλέως, ό δέ ψόγον πατριάρχου,
άτερος δέ φίλου έγκώµιον και έν ιστορίας σχήµατι τόν
εαυτού έκαστος όποπληροϋντς σκοττόν πόρρω τής των
είρηµένων θεοφόρων ανδρών άποπετττώκασι διανοίας.
άποτάδην γαρ τα κατά τούς αυτών χρόνους συνενεχθέντα,
καί µικρόν άνωθεν, ίστορικώς συγγραψάµενοι, και ό µέν
συµπαθώς, о δ’ αντιπαθώς, ό δέ καί κατά χάριν, άλλος δέ
καί ώς προσετέτακτο, την εαυτού συνθείς ίστορίαν καί
πρός αλλήλους έν τη των αυτών άφηγήσει διαφερόµενοι
ιλίγγου καί ταραχής τους ακροατάς έµπεπλήκασιν»)
[9, σ. 4.32-39].
Відносно одного із згаданих авторів в сучасній
науковій літературі існують помітні розбіжності.
Мова йде про Лева Асійського. Ряд істориків
однозначно ототожнюють його з автором добре
вивченої і займаючої помітне місце у візантійській
історіографії «Історії» – Левом Дияконом [наприклад,
8 Боротьба почалася після смерті останньої візантійської імператриці Феодори у 1056 р. Суперництво переросло в громадянську війну
в період 1071 і 1081 рр. між династіями Дук, Комнинів, Діогенов, Вотаніатов і Врієніїв. Боротьба ця закінчилася перемогою Комнинів,
але і інші сім’ї залишалися достатньо сильними [19, р. 203].
9 Імовірно, автор однієї з шести книг Продовжувача Феофана [14, р. 193].
10 Письменник і ересиарх кінця IX – початку Х ст. Можливо, укладач «хули на патріарха» Фотія [3, с. 109]. Аргументом для такої
ідентифікації, хоч і непрямим, може послужити зроблена Скилицею алюзія в пролозі до «Огляду історії», коли він говорить про
«порицання, направлене проти патріарха» («ψογος πατριαρχου» [9, σ. 4.32]).
11 На думку О.П. Каждана його тотожність з автором відомої «Книги царів» викликає деякі сумніви [3, с. 109].
12 Можливо, його можна ідентифікувати з автором біографії в 8-ми книгах Іоанна Куркуаса (візантійський полководець Х ст.), якого
цитує Продовжувач Феофана [14, р. 193]. Можливо, його має на увазі Скилиця, коли говорить про «прославляння друга» («άτερος δέ
φίλου» [9, σ. 4.32]).
13 Автор залишається невідомим.
14 Питання про атрибуцію автора не вирішено.
15Твір цього автора не зберігся.
16 Дуже мало відомо і про цього сучасника Василія II: три уривки, що збереглися від його твору, описують правління Василія II,
прославлянню якого, мабуть, і була присвячена його праця [3, с. 109].
17 Автор декількох теологічних трактатів [14, р. 193].
18 Автор залишається невідомим.
16
Іñòîðè÷íèé àðõіâ
ЛІТЕРАТУРА
1. Див.: Любарский Я.Н. Михаил Пселл: личность и творчество. К истории византийского предгуманизма // Две книги о Михаиле
Пселле. – СПб., 2001.
2. Карышковский П.О. Балканские войны Святослава в византийской исторической литературе // Византийский временник. – 1953. –
Т. 6. – С. 36-71.
3. Каждан А.П. Из истории византийской хронографии Х века // Византийский временник. – 1961. – Вып. 20. – С. 106-128.
4. Бибиков М.В. Развитие исторической мысли // Культура Византии. Вторая половина VII-XII в. – М.: Наука, 1989. – С. 108-109.
5. Черноглазов Д.А. Хроника Иоанна Зонары и ее источники (IX-XI века) // Византийский временник – 2004. – Вып. 63 (89). – С. 137-154.
6. Лев Диакон. История / Пер. М.Я. Сюзюмова. – М., 1988. – С. 110-117. Електронна публікація: http://www.hrono.info/dokum/0900dok/
suzumov.html.
7. Thurn I. Ioannes Skylitzes, Autor und Werk, Berolini; Novi Eboraci, 1973.
8. Flusin B., Cheynet J.-Cl. Récrire l’histoire: la Synopsis Historiôn de Jean Skylitzès, Paris, 2003.
9. Ioannis Skylitzae Synopsis Historiarum / rec. I. Thurn, Berolini; Novi Eboraci, 1973.
10. Gеогgii Syncelli chronicon. Vol. I-II / ed. L. Dindorf, Bonnae, 1829.
11. Theophanis Chrographia. Vol. I-II / rec. I. Classeni, Bonnae, 1839.
12. Покровская В.Ф. Византийская историческая литература (в переводах XI – начала XIII века) // История русской литературы: В 10 т. –
Т. I. Литература XI – начала XIII века. – М.; Л., 1941. Електронна публікація: http://feb-web.ru/feb/irl/il0/il1/il121142.htm.
13. Летопись византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михаила и сына его Феофилакта / Пер. В.И. Оболенского и Ф.А. Терновского. –
М., 1884. Електронна публікація: http://www.kodges.ru/library/view/24230/page/1.htm.
14. Markopoulos A. Byzantine history writing // Byzantium in the year 1000, Leiden, Boston, 2003.
15. Μιχαήλ Ψέλλος. Εκατόνταετηρις Βυζαντίνης ιστορίας (976-1077) // Μεσαιωωικής βιβλιοθηκής. Т. ∆ (4) / επ. Κ. Σάθα. – Παρίσι, 1874.
16. Михаил Пселл. Хронография / Пер. Я.Н. Любарского – М.: Наука, 1978.
17. Скабаланович Н.А. Византийское государство и церковь в XI веке. – СПб., 1884.
18. Любарский Я.Н. Историограф Михаил Пселл // Хронография. – М.: Наука, 1978.
19. Holmes C. Basile II and the governance of the Empire (976-1025), Oxford, 2005.
Рецензенти: Радзиховська О.О., к.і.н., доцент, Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова;
Дарієнко В.М., д.і.н., професор, Херсонський економіко-правовий інститут.
© Горнова І.С., 2010 Стаття надійшла до редакції 12.01.2010 р.
14, р. 193]. Проте авторові даної статті представляється
гідною особливої уваги точка зору М.Я. Сюзюмова [6],
який вважає, що Скилиця під Левом Асійським не
має на увазі Лева Диякона. Справа в тому, що у вступі
до «Історії» Георгія Кедрина, який майже дослівно
копіював Скилицю, перераховані ті ж чотирнадцять
істориків, в повній відповідності з Скилицею, але
замість Лева Асійця згаданий Лев Карієц. Кедрин
використовував ранній рукопис Скилиці, що не
дійшов до нас. Але вступ Скилиці зберігся тільки в
пізнішому рукописі – Куаленовому 136. Цей рукопис
початку XII ст. у багатьох місцях дозволяє стилістично
виправити і доповнити той, який служив прототипом
для Кедрина. У подальших рукописах (наприклад,
у Віденському) цих виправлень і доповнень немає.
Особливо важливо, що в рукопис 136 включено дві
дослівні великі вставки з «Історії» Лева Диякона –
опис зовнішності імператорів Никифора і Цимісхія.
Звідси напрошується висновок: Куаленовий рукопис
не можна вважати первинним. Основний рукопис –
той, який використовував Кедрин. У Куаленовому
ж рукописі переписувач сміливо робить виправлення
і вставки. Це може означати, що слова «Лев Асійський»
є правка писаря рукопису 136, що вніс їх замість слів
«Лев Карійський». Чому ж зроблена така правка?
Причина може бути наступною: у Скилиці не
використаний Лев Диякон, і Лев Карійський нічого
спільного з Левом Дияконом не має. У Куаленовому
ж рукописі вже є вставки з Лева Диякона, і тому
замість незнайомого для переписувача Лева Карійця
внесено ім’я Лева Асійця, яке, безумовно, означало
Лева Диякона. Таким чином, появою Лева Диякона в
переліку авторів Скилиці ми зобов’язані переписувачу.
На закінчення торкнемося питання про те, чому
в першій групі критикованих Скилицею авторів
конкретно вказаний лише Пселл, тоді як в другій
групі Скилиця називає всіх авторів поіменно? Для
відповіді на нього, необхідно було б провести
порівняльний аналіз творів всіх приведених вище
авторів. Проте більшість з них не збереглася до
наших днів. Тому ми можемо лише припускати,
що «Хронографія» Михаїла Пселла була настільки
популярна в Візантії XI ст., що однієї її згадки
було досить, щоб зрозуміти, про який напрям
історіописання йдеться. Для другої групи авторів
такого явного лідера, мабуть, не знайшлося і тому
Скилиця дає список авторів в надії, що його читач
знайомий хоча би з деякими з них.
XI та XII сторіччя були часом істотних культурних
зрушень в житті візантійського суспільства. Це був,
перш за все, час підйому освіченості й зростання
наукових знань. Виразником цих тенденцій став
Михаїл Пселл, який своєю творчістю затверджував
принципи пошани до розуму, дослідження факту,
прагнення знайти причину подій, відкидання сліпої
віри, заснованої на авторитеті або аналогії. Багато
в чому його історичний твір – це відхід від канонів,
традицій візантійської історіографії. Природно, що
новаторство Пселла викликало у відповідь негативну
реакцію деяких з його сучасників. Саме таку реакцію
і прагнення повернутися до закріплених правил
історіописання продемонстрував Іоанн Скилиця.
Незважаючи на популярність твору Скилиці у
сучасників і подальшого покоління візантійських
істориків, з того часу, як у візантійському історіописанні
з’являється такий твір, як «Хронографія», провідною
тенденцією епохи стає поступове згасання жанру
монументальної всесвітньо-історичної хроніки і
становлення мемуарних, особово забарвлених творів
з творчим затвердженням основних принципів
середньовічного історизму.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72021 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:04:24Z |
| publishDate | 2010 |
| record_format | dspace |
| spelling | Горнова, І.С. 2014-12-16T16:41:41Z 2014-12-16T16:41:41Z 2010 Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) / І.С. Горнова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 12-16. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72021 УДК 433.94 У статті порівняно спосіб історіописання двох візантійських істориків XI сторіччя –
 Михаїла Пселла та Іоанна Скилиці. У них відмінні принципи викладу матеріалу, уявлення про роль історика і місце власних творів у загальновізантійській літературній традиції. Тому визначення історичних концепцій цих авторів вкрай необхідне для характеристики візантійської історіографії вказаного періоду. В статье сравнено способ историописания двух византийских историков XI века –
 Михаила Пселла и Иоанна Скилицы. У них различны принципы изложения материала, представления о роли историка и месте собственных произведений в общевизантийской литературной традиции. Поэтому определение исторических концепций этих авторов необходимо для характеристики византийской историографии данного периода. The historical writing method of two Byzantine historians of XI century – Michael Psellus
 and John Scylitzes was compared in this article. As far as historical material description principles of these authors, their ideas about the role of a historian and place of their own works in generalByzantine literary tradition are different, therefore determination of their historical conceptionsis absolutely necessary for description of Byzantine historiography of the indicatedperiod. uk Джерелознавство. Історіографія. Методологія. Історія історичної науки Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) Борьба тенденций в византийском историописании XI века (на примере работ Иоанна Скилицы и Михаила Пселла) The struggle of tendencies in Byzantine historical writing method in XI c. (on example of John Scylitzes and Michael Psellus works) Article published earlier |
| spellingShingle | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) Горнова, І.С. Джерелознавство. Історіографія. Методологія. Історія історичної науки |
| title | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) |
| title_alt | Борьба тенденций в византийском историописании XI века (на примере работ Иоанна Скилицы и Михаила Пселла) The struggle of tendencies in Byzantine historical writing method in XI c. (on example of John Scylitzes and Michael Psellus works) |
| title_full | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) |
| title_fullStr | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) |
| title_full_unstemmed | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) |
| title_short | Боротьба тенденцій у візантійському історіописанні XI сторіччя (на прикладі праць Іоанна Скилиці та Михаїла Пселла) |
| title_sort | боротьба тенденцій у візантійському історіописанні xi сторіччя (на прикладі праць іоанна скилиці та михаїла пселла) |
| topic | Джерелознавство. Історіографія. Методологія. Історія історичної науки |
| topic_facet | Джерелознавство. Історіографія. Методологія. Історія історичної науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72021 |
| work_keys_str_mv | AT gornovaís borotʹbatendencíiuvízantíisʹkomuístoríopisanníxistoríččânaprikladípracʹíoannaskilicítamihaílapsella AT gornovaís borʹbatendenciivvizantiiskomistoriopisaniixivekanaprimererabotioannaskilicyimihailapsella AT gornovaís thestruggleoftendenciesinbyzantinehistoricalwritingmethodinxiconexampleofjohnscylitzesandmichaelpsellusworks |