Григорій Дем'ян і Буковина
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7203 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Григорій Дем'ян і Буковина / В. Костик // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 17-18. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7203 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Костик, В. 2010-03-25T14:59:26Z 2010-03-25T14:59:26Z 2009 Григорій Дем'ян і Буковина / В. Костик // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 17-18. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7203 uk Інститут народознавства НАН України Ювілеї Григорій Дем'ян і Буковина Hryhorii Demyan and Bukovine Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Григорій Дем'ян і Буковина |
| spellingShingle |
Григорій Дем'ян і Буковина Костик, В. Ювілеї |
| title_short |
Григорій Дем'ян і Буковина |
| title_full |
Григорій Дем'ян і Буковина |
| title_fullStr |
Григорій Дем'ян і Буковина |
| title_full_unstemmed |
Григорій Дем'ян і Буковина |
| title_sort |
григорій дем'ян і буковина |
| author |
Костик, В. |
| author_facet |
Костик, В. |
| topic |
Ювілеї |
| topic_facet |
Ювілеї |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Hryhorii Demyan and Bukovine |
| issn |
1028-5091 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7203 |
| citation_txt |
Григорій Дем'ян і Буковина / В. Костик // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 17-18. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT kostikv grigoríidemâníbukovina AT kostikv hryhoriidemyanandbukovine |
| first_indexed |
2025-11-25T23:07:19Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:07:19Z |
| _version_ |
1850577814480224256 |
| fulltext |
ВАСИЛЬ КОСТИК. Григорiй Дем’ян i Буковина. 17
Ювiлеї
Василь КОСТИК
ГРИГОРIЙ ДЕМ’ЯН I БУКОВИНА
Vasyl KOSTYK. Hryhorii Demyan and Bukovine.
“Гори мої синi, або я вас вирятую, або за вас
згину!” Цi слова Юрiя Федьковича, вкладенi в
уста Лук’яна Кобилицi з однойменного твору,
можна з упевненiстю переадресувати справжньо-
му українцевi – Григорiєвi Васильовичу Дем’яну,
котрий усе своє нелегке життя присвятив служiн-
ню українськiй нацiї.
У кожного своя доля, свiй шлях, як i рушник.
1 вересня 1974 р. я пiшов у перший клас Верен-
чанської середньої школи, що на Заставнiвщинi
Чернiвецької обл. Тодi ж розпочав (а точнiше
– продовжив) свою педагогiчну та громадсько-
культурну дiяльнiсть уже на Буковинi Григорiй
Дем’ян, який переїхав зi Львiвщини. А моє зна-
йомство з Учителем вiдбулося у вереснi 1978 р.,
коли Г.Дем’ян викладав нам, четвертокласникам,
курс “Основи образотворчого мистецтва”. На од-
ному з урокiв Григорiй Васильович дав iндивiду-
альне завдання – спробувати скласти коломийки
про Тараса Шевченка. Я заримував такi рядки:
Ой ходила русалонька понад став чистенький,
Дивилася, як малює Тарасик маленький.
Наш поет Тарас Шевченко писав гарнi вiршi,
Скiльки-м читав не знаходив, щоби були лiпшi.
Забiгаючи далеко наперед, хочу зауважити, що
цi та подiбнi рядки (бо все наразi й не прига-
даю) трохи згодом посприяли моєму знайомству з
кандидатом фiлологiчних наук, доцентом кафедри
української лiтератури Чернiвецького державного
унiверситету Анатолiєм Миколайовичем Добрян-
ським. Будучи студентом I курсу фiлологiчного
факультету ЧДУ, я слухав його “коронний” курс
– “Сучасний лiтературний процес на Українi”. На
однiй iз коротких перерв я розповiв йому про сво-
го шкiльного Bчителя, який фактично прищепив
менi любов до рiдного слова. А.М.Добрянський
попросив мене переписати з пам’ятi згаданi вище
коломийки, i з того часу ми заприятелювали.
У старших класах Григорiй Васильович чи-
тав нам курси “Iсторiї СРСР”, “Суспiльство-
знавства”, “Iсторiї України”. В позаурочний та
позашкiльний час Учитель провадив величез-
ну громадсько-культурну i просвiтницьку робо-
ту. Вiн заснував iсторико-краєзнавче товариство,
яке щотижня збиралося на чергове засiдання в
iсторичному кабiнетi школи. На засiдання при-
ходили й учителi, якi викладали iншi предмети.
Приємно було спостерiгати, як велике буковин-
ське село перетворювалося на культурний осе-
редок краю, який з легкої руки Г.В.Дем’яна не
раз вiдвiдали письменники Iрина Вiльде, Олесь
Лупiй, Iван Гнатюк, фольклористи Степан Ми-
шанич, Авксентiй Якiвчук, Михайло Iванюк та
багато iнших славних спiввiтчизникiв. Товарист-
во органiзовувало вечори та заходи, присвяченi
творчостi українських письменникiв, художникiв,
композиторiв, вчених. Часто проводилися лiтера-
турнi, краєзнавчi конкурси, переможцi яких наго-
роджувалися найцiннiшими подарунками – кни-
гами, або ж вiдправлялися на екскурсiї пам’ят-
ними мiсцями українських дiячiв. Природно, що
трохи згодом i в Учителя, i в учнiв мiсцевої де-
сятирiчки визрiв задум помандрувати на батькiв-
щину Олекси Довбуша, Василя Стефаника, Леся
Мартовича, Марка Черемшини, Василя Касiяна,
Iвана Франка, Iрини Вiльде, Олекси Новакiвсь-
кого, Олени Кульчицької, Григорiя Смольського
та iнших. Та не все було таким безхмарним, як
здавалося.
Пильне радянське iдеологiчне око, яке було
проти будь-яких нацiональних культурних проя-
вiв, виставило перед Г.В.Дем’яном штучну пере-
пону, яку треба було подолати, – заборону манд-
рувати зi школярами без спецiальних документiв.
Та на той час Учитель уже встиг органiзувати
гурток юних туристiв, якi, склавши певнi норма-
тиви зi спортивного орiєнтування, отримали пра-
во на законних пiдставах мандрувати теренами
Радянського Союзу з вiдповiдним значком i по-
свiдченням “Турист СРСР”. Фактично, це бу-
ла перша на Буковинi пластунська органiзацiя,
у якiй ми навчилися поводитися i виживати у
природних умовах: швидко i правильно розкла-
дати намети i вогнище, надавати першу медич-
ну допомогу, готувати їжу, переправлятися через
природнi перешкоди тощо. Варто зауважити, що
сам Г.Дем’ян мав величезний досвiд роботи в цiй
18 1-2’2009 Народознавчi Зошити
дiлянцi ще зi Сколiвщини. Пiсля закiнчення на-
вчання в органiзацiї ми складали iспити перед
районною та обласною комiсiями.
У таких походах i поїздках учасники товарис-
тва вiдвiдали Русiв i Торговицю, Снятин i Кри-
ворiвню, побували у Львовi, Стрию, Дрогобичi,
Самборi, Старому Самборi, Трускавцi, Нагуєви-
чах, Ясеницi Сiльнiй, пiднялися на найвищу го-
ру в знаменитiй Тухлi, яку так яскраво описав
Iван Франко в “Захарi Беркутi”. Усi цi манд-
рiвки супроводжувалися розучуванням українсь-
ких народних та лiтературних пiсень, численними
розповiдями краєзнавцiв, екскурсоводiв i самого
Г.В.Дем’яна, який завше вражав обiзнанiстю. Та
найочiкуванiшою була, напевно, поїздка у травнi
1982 р. до Iрини Вiльде. Щоправда, поспiлку-
ватися з нею нам, мешканцям с. Веренчанки, де
ще в юностi кiлька рокiв провела з батьками Iри-
на Вiльде, не судилося. Син Ярема повiдомив,
що письменниця хворiє i, на жаль, не може з
нами зустрiтися. Це був 75-й, ювiлейний рiк її
народження.
Учитель вмiє зацiкавити, привернути увагу
спiврозмовника, а чи то вихованця, до всього
насамперед нашого – українського. Ми, мiсце-
вi школярики, iз захопленням спостерiгали пiсля
урокiв, як вiн вправно рiзьбив дерев’янi заготов-
ки для оформлення стендiв та вiтрин iсторично-
го кабiнету школи, i калiграфiчно оформляв пап-
ки, теки, таблицi, планшети. Вiд Учителя я пе-
рейняв дуже вдячну справу – завiв на кожного
українського письменника, художника, компози-
тора, вченого окрему папку, у яку впродовж ба-
гатьох рокiв складаю газетнi, журнальнi та iншi
матерiали, якi потiм стають у добрiй нагодi пiд
час моєї пiдготовки до унiверситетських лекцiй
з “Українського фольклору”, “Iсторiї української
лiтератури” будь-якого перiоду, “Культурологiї”,
“Українознавства”.
Григорiй Дем’ян був моїм першим консультан-
том i рецензентом пiд час написання скромних
дописiв до мiсцевих, а потiм й обласних часопи-
сiв. Я назавжди запам’ятав його заповiдь: “Коли
пишеш про когось, чи про щось, то подумай над
тим, як буде виглядати твiй допис через двадцять,
п’ятдесят чи сто рокiв. Тодi уникнеш помилок в
оцiнцi”.
Спiлкування з Учителем природним чином пiд-
штовхнуло мене до свiдомого обрання майбутньо-
го фаху фiлолога. Пiсля закiнчення десятирiчки
я вступив на фiлологiчний факультет Чернiвець-
кого державного унiверситету. Адже не намарно
пройшли нашi бесiди про правдиву творчiсть Та-
раса Шевченка, Iвана Франка, Лесi Українки...
Якось Григорiй Васильович зiзнався, що дуже
хотiв вступити до лав воїнiв УПА i зi зброєю
в руках боротися проти радянської окупацiї, адже
вiн народився бiля пiднiжжя знаменитої гори Ма-
кiвки. Але один iз керiвникiв збройного пiдпiл-
ля, помiтивши в молодому юнаковi феноменаль-
ну пам’ять i здатнiсть блискуче вчитися, порадив
йому iнший шлях у життi – вступити на iсторич-
ний факультет унiверситету, щоб донести нащад-
кам правдиву iсторiю збройної боротьби ОУН -
УПА. Цiй справi Учитель присвятив усе своє свi-
доме життя.
Кожну справу, за яку б не взявся, вiн завжди
виконує ретельно i вправно. Якось односельчанин
менi сказав таке: “Ти знаєш, коли я побачив, як
Григорiй Дем’ян косить траву, то зрозумiв, що
вiн не тiльки добрий учитель iсторiї, але й взагалi
– наш чоловiк”.
Так, менi пощастило в життi, що сам Господь
подарував знайомство з такою Людиною, котра
нiколи не лукавила, завжди вiдстоювала україн-
ську iсторiю i культуру, щедро дiлилася власними
науковими здобутками i навiть останнiм шматком
хлiба, сповiдуючи принцип – що вiддав – те твоє.
Своїм учням, друзям вiн подарував тисячi книг,
котрi вже стали i ще стануть чинниками просвi-
ти i важливим допомiжним засобом у формуваннi
нацiональної свiдомостi багатьох поколiнь україн-
ського народу. А це важливо.
За своє життя Григорiй Дем’ян не зiбрав тлiн-
них земних скарбiв, але для працi сформував унi-
кальну власну бiблiотеку та багатющий приват-
ний архiв, а ще – вивiв y люди тисячi вихованцiв,
а в своїх працях – повернув iз забуття iмена ти-
сяч свiдомих українцiв, котрi поклали свої голови
в iм’я України. Пам’ятаю, Учитель якось сказав:
“Кожна людина повинна зробити щось добре для
своєї землi, для свого народу”. В останнi роки
працi у Веренчанцi Григорiй Васильович разом з
учнями мiсцевої десятирiчки посадив на в’їздi в
село парк, котрий назвали на честь Iрини Вiльде.
Вiн i сьогоднi зеленiє.
Нехай Господь Бог дарує Дорогому Учителевi
здоров’я i наснагу на день прийдешнiй!
|