Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність

Розглянута суспільно-політична діяльність визначного представника краківської історичної школи М. Бобжинського. Акцентовано увагу на зв’язку наукових поглядів історика з його політичною практикою. Охарактеризовано дискусії, які досьогодні точаться серед науковців щодо оцін...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Історичний архів. Наукові студії
Date:	2010
Main Author:	Сінкевич, Є.Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Subjects:	Вітчизняна та всесвітня історія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72042
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність / Є.Г. Сінкевич // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 60-63. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860195340282494976
author	Сінкевич, Є.Г.
author_facet	Сінкевич, Є.Г.
citation_txt	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність / Є.Г. Сінкевич // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 60-63. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Історичний архів. Наукові студії
description	Розглянута суспільно-політична діяльність визначного представника краківської історичної школи М. Бобжинського. Акцентовано увагу на зв’язку наукових поглядів історика з його політичною практикою. Охарактеризовано дискусії, які досьогодні точаться серед науковців щодо оцінки результатів його діяльності. Рассмотрена общественно-политическая деятельность выдающегося представителя краковской исторической школы М. Бобжинского. Акцентировано внимание на связи научных взглядов историка с его политической практикой. Охарактеризованы дискуссии, которые досегодня ведутся среди ученых относительно оценки результатов его деятельности. The socio-political activities of M. Bobzhynski – a prominent representative of the Krakow historical school – are reviewed. Attention is given to the connection of the historian scholarly views with his political practice. The discussions that until now are going on among scholars in evaluating the results of his work are characterised.
first_indexed	2025-12-07T18:08:28Z
format	Article
fulltext	60 МІХАЛ БОБЖИНСЬКИЙ: СУСПІЛЬНО- ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Розглянута суспільно-політична діяльність визначного представника краківської історичної школи М. Бобжинського. Акцентовано увагу на зв’язку наукових поглядів історика з його політичною практикою. Охарактеризовано дискусії, які досьогодні точаться серед науковців щодо оцінки результатів його діяльності. Ключові слова: М. Бобжинський, краківська історична школа. Рассмотрена общественно-политическая деятельность выдающегося представителя краковской исторической школы М. Бобжинского. Акцентировано внимание на связи научных взглядов историка с его политической практикой. Охарактеризованы дискуссии, которые досегодня ведутся среди ученых относительно оценки результатов его деятельности. Ключевые слова: М. Бобжинский, краковская историческая школа. The socio-political activities of M. Bobzhynski – a prominent representative of the Krakow historical school – are reviewed. Attention is given to the connection of the historian scholarly views with his political practice. The discussions that until now are going on among scholars in evaluating the results of his work are characterised. Key words: M. Bobzhynski, Krakow historical school. Характерною особливістю всіх чільних пред- ставників краківської історичної школи була їх активна участь у громадському та політичному житті. Однією з найбільш колоритних особистостей у середовищі представників краківської історичної школи другої половини ХІХ століття був Міхал Бобжинський. На переконання його прихильників він уособлював глибокий політичний розум і повагу, а на думку противників – був запроданцем Габсбургів, ренегатом і завстріяченим поляком [1]. На відмінну від Ю. Шуйського та В. Калінки, він не стояв біля витоків краківської школи, не було в нього і такої кількості визначних вихованців-істориків, як у С. Смольки. Однак саме його визнано в польській історіографії найбільш значимою фігурою, яка репрезентувала краківську історичну школу. Як і колеги, М. Бобжинський, окрім активної наукової праці, значну увагу приділяв суспільно-політичній діяльності. Разом із тим, і тепер точаться дискусії щодо цієї непересічної людини і науковця. Контро- версійна постать М. Бобжинського привертає увагу не тільки польських [2], але й українських істориків [3]. У чому витоки такої популярності історика – є головною інтригою переважної більшості праць, присвячених різним відтинкам життєвого та науко- вого шляху М. Бобжинського. Фактом залишається те, що він досягнув найбільших висот на суспільно- політичному поприщі. М. Бобжинський не був типом людини, яка може знайти певне заспокоєння в праці, обмеженій стінами робочого кабінету чи наукової бібліотеки. Він, як і його соратники з краківської історичної школи, досить швидко перейшов до політи- ки, оскільки, на його переконання, вона була тісно пов’язана з історією. Одна не існувала без іншої [4]. Політика була другим життєвим кредо М. Бобжин- ського. Хоч не шляхтич і не землевласник, належав до середовища «станьчиків», яке старалося притягувати до себе й не землевласницьку інтелігенцію. Завжди був прихильником тогочасної програми краківських консерваторів, з якими поєднували його узи з молодих літ (Юзеф Шуйський, Станіслав Тарнов- ський, Юліан Дунаєвський, Станіслав Кожмян) [5]. Початком його політичної діяльності стало об- рання до краківської міської ради, яке відбулося у 1881 році. У 1885 році він став одночасно послом до Галицького Сейму та послом до австрійського Парламенту. Посилена цензура паралізувала розвиток науки, зміцнився також нагляд над шкільництвом, що мав на меті видалення змісту прищеплюваних у школі засад польської національної і політичної традиції. Тим починанням слугувало призначення вчителями іноземців: росіян – у Польському королівстві, німців – на теренах, поневолених Пруссією. Дещо краще була ситуація в Галичині, але і там тиск адміністративних чинників на наукове життя й викладання в уні- верситетах і школах був дошкульним. Дії влади поневолювачів покликали і зміцнили в польському суспільстві реакцію самозахисту, проявом якої було зростання зацікавлень минувшиною власного народу УДК 930 (438.31) Сінкевич Є. Г. 61 [6]. Велике значення польська еліта відводила шкільній справі. Створення Шкільної регіональної ради Галичини було одним із дуже бажаних і високо оцінених здобутків пам’ятного Сейму 1865-1866 року. Йшлося про те, щоб суспільне виховання забрати з німецьких неприязних рук, у яких воно перебувало з дев’яностих років попереднього століття, а віддати під вплив і нагляд самого регіону, під польське громадське управління. Згодом виникло відчуття, що Шкільна рада не всього спромоглася, чого собі регіон, завдячуючи їй домагався, що її діяльності не видно, що вона згасає [7]. Таке положення відповідає реаліям, оскільки традиційні методи навчання і виховання вже не відповідали новим суспільно- економічним відносинам, що було зумовлено інтен- сивним розвитком виробництва та значним прогресом науки і техніки. «Належить собі усвідомити, що галицьке шкільництво близько 1890 р. виглядало нева- жно. Бракувало польських підручників, а самі шкільні програми були укладені в австрійських традиціях» [8]. Період кінця ХІХ – початку ХХ століття в історії розвитку суспільства часто називають епохою великих зрушень у педагогічній теорії і практиці, а також «ерою шкільних реформ» [9]. Саме в часи відро- дження суспільних рухів й ідеології національного виховання активізувалися дискусії навколо нових дидактичних завдань, що постали перед середньою школою. Відкрила полеміку праця Т. Корзона «O nauczaniu historii. Z powodu zamierzonej reformy szkół średnich w Galicji» («Про навчання історії. З приводу намірів реформи середніх шкіл в Галичині») (1882). Подібний характер мала й робота Л. Фінкля «O tak zwanej metodzie regresywnej w nauczaniu his- torii» («Про так званий регресивний метод у вивченні історії») (1894). Обидві праці доповнювало дослі- дження В. Смоленського «Nauczanie historii polskiej» («Вивчення польської історії») (1899). В обговорення проблеми вніс свою лепту і М. Бобжинський. На Другому з`їзді польських істориків у Львові він зазначав: «Диктувати з гори, які маємо писати праці, вважаю марною справою, і то було власне однією з причин, чому в попередній дискусії щодо виступу Корзона не виступав. Різниця між тими поглядами буде відчутною, коли хтось із того нового напряму напише працю, доведе на практиці, що попередні праці були гірші. Пан Корзон мусив би сам від своєї праці відмовитися і написати нову. Так само має бути із підручником. Нав’язати згори, яким має бути підручник, то легше самому той підручник написати» [10]. Тому сам автор цих запальних фраз вважав за потрібне дати приклад служіння народу на противагу гарячим та безрезультатним дискусіям. У тому контексті не видається дивним, що М. Бобжинський покинув науку і політичну діяльність, щоб зайняти посаду віцепрезидента Шкільної регіональної ради Галичини. «Поміж приятелями М. Бобжинського оцінки були протилежними. Що краще? Чи добре, що посів пропоноване місце, чи краще би залишився в Раді держави? Він сам пішов за першим із тих бачень. Найбільші й найкращі впливи політичні у Відні не багато варті, якщо їх теоретичні здобутки не будуть застосовані на практиці, виявлені, впрова- джені в життя тут на місці» [7, s. 13]. Посідаючи посаду віцепрезидента (1891-1901) він спромігся досягти небувалого успіху для галицької освіти, заклавши фундамент її новітньої освітньої політики. Особливу увагу звертав М. Бобжинський на підруч- ники, призначені для народних і середніх шкіл. Поміж іншого, політика М. Бобжинський полягала в підтримці в шкільництві вчителів-дослідників, внаслідок чого вдалося зосередити значні наукові кадри, настільки значні, що у відродженій польській державі три нові університети не змогли всіх їх задіяти, а в значній мірі тільки дякуючи їм галицькі наукові кафедри могли відродитися на достойному рівні в роки другої Речі Посполитої [1, s. 45]. Тому, нам видається суперечливим твердження Є. Матер- ницького, що краківська історична школа стосовно середніх шкіл нічого конкретного не зробила [11]. У цьому контексті наведемо протилежну думку: «Не підлягає при тому сумніву, що корифеї краківської школи послуговувалися не тільки перевагами істо- ричних аргументів у поточних політичних суперечках (наприклад полеміка Шуйського з Вольським) [12], але також докладали великої уваги для поширення своїх поглядів на історію, зокрема в шкільництві» [13]. У період 1902-1907 років М. Бобжинський по- вернувся до перерваної в університеті праці, коли очолив кафедру політичного права. Попутно брав участь у з’їздах польських істориків, а в 1900 році був одним із організаторів і керівником з’їзду. У перше десятиліття ХХ століття ситуація на сході Галичини і зокрема у Львівському університеті стала загрозливою: у лекційних залах, озброєні палицями, українські та польські студенти вели справжні бої, були організовані масові демонстрації. Напруженою була ситуація і в середовищі інших суспільних верств. Під час виборів до галицького Сейму 1908 року, коли польська адміністрація шляхом фальшування голосів намагалась отримати бажану перемогу, протест українців проти цієї затії закінчився смертю селянина Марка Каганця з села Коропець. У відплату за це Мирослав Січинський убив достатньо лояльного до українців намісника Галичини графа Анджея Потоцького. Фатальні постріли у Львові переконливо показали, що ситуація в Галичині дуже тривожна і нею не можна легковажити. Заметушилися, перш за все, віденські міністри, які дотепер вірили запевненням польської шляхти, що в Галичині все в порядку. Смерть цісарського намісника примусила їх глибше призадуматися над становищем в Галичині і над кандидатурою наступного намісника [14]. Ним став М. Бобжинський (1908-1913), який проявив себе як рішучий і мужній політик. «В 1910 р. в 500-річчя перемоги над орденом хрестоносців відкрито в Кракові Грюнвальдський пам’ятник. Дозвіл на це, не консультуючись із Віднем, видав Бобжинський «за власним підписом» [15]. На тій посаді провадив політику українсько-польського замирення. Харак- терною в цьому контексті є інавгураційна промова намісника, виголошена польською і українською мовами [16]. «Окрім різних суперечок, колотнечі, а навіть збройного протистояння між поляками і українцями виявилося, що є вони приречені на спільне життя, а їх історію в жоден спосіб не вдається розірвати і трактувати окремо. Культура польська 62 без України стала би убога і провінційна, подібно як українська без Польщі» [17]. П’ятирічне керівництво намісника М. Бобжинського оберталося навколо двох ключових проблем: 1) питання руського (українського) шкільництва, що мало знайти своє вирішення в створенні кількох нових руських гімназій, а в подальшому можливості створення руського університету; 2) реформи виборчої системи до галицького Сейму, досить застарілої і складної відповідно до суспільних змін [18]. Цей підхід дратував католицьке духовенство та викликав шалене невдово- лення польських радикалів. У «Przeglądu Narodowem» («Національному огляді») регулярно виходили публікації, де піддавалася критиці його політика «замирення» українців і поляків. Вже побіжне озна- йомлення із публікаціями «Przeglądu Narodowego» засвідчує, що політика Міхала Бобжинського стосовно розв’язання українського питання в Галичині в 1908- 1913 роках наштовхувалася на дуже негативну реакцію народної демократії. Цей широко коментований у пресі замах на шпальтах варшавського місячника народної демократії був використаний до запрова- дження негативного погляду на українців. Там під- креслювалося, що врахування у поточній політиці їх національних запитів буде помилкою, яка тільки сприятиме подальшим радикальним діям молодих українських націоналістів. «Той замах є важливим показовим, може переломним фактом в історії Галичини. Він, передусім, є ознакою морального розладу «українського» руху в Галичині. Замах, здійснений на намісника Галичини – відзначав далі А. Садзевіч – є типовим проявом психології «укра- їнського» руху, який є наскрізь негативним, неприпус- тимим для поляків, не здатним до жодної позитивної творчості, окрім традиції повстань, різанини і пограбування. Героями того руху є гайдамаки Гонта і Залізняк, врешті Хмельницький, який по черзі зра- джував полякам туркам і навпаки, аби в решті занапастити Україну Москві. Коли інші народи мали у своїй минувшині, окрім темних, і ясні сторони богатирства й святості, русини у своїй історичній традиції мали або великі періоди спокою, або різанини і грабунку щодо беззбройної людності, і навіть грабунки власних церков». У коментарі особливо наголошувалося те, що жертвою Січинського став лояльний до русинів-українців намісник Галичини, який не був їх ворогом і дотримувався у діяльності легальних меж, завдячуючи чому багато зробив для розвитку русинів і ще більше планував зробити. Гострий тон політичних коментарів «Przeglądu Narodowego» стосовно ментальності й оцінки укра- їнського національного руху в Галичині, та опублі- кованих ще перед вступом М. Бобжиньським на посаду намісника, дозволяє краще зрозуміти труднощі, з яким мусів мати справу новий намісник, і стосу- валися вони не стільки самих українців, а поляків, яких треба було переконати щодо слушності піднятих в політичній практиці об’єднавчих справ. Таким чином, бажання намісника дійти до порозуміння і зняти напруження наткнулося на певну недовіру з боку українців і піддавалося критиці з боку римо- католицького духовенства і політичних угрупувань, що представляли інтереси поляків. По оголошенню єпископами декларації, направленої проти реформ, М Бобжинський у травні 1913 р. подав у відставку з посади намісника і виїхав на довгий час до Італії, де застав його початок війни. Під час Першої світової війни М. Бобжинський був прихильником австрійського престолу і одним із учасників групи, яка приступила до організації маріонеткової польської держави. Відповідно до проголошених 5 листопада 1916 року актів він став міністром Галичини. Своє ставлення до польських справ окреслив на 67 році життя, в епоху найстра- шніших воєнних вихорів, у наступний спосіб: «Є людиною старою і не знаю, чи мені Бог дозволить дочекатися сповнення надій, які впродовж багатьох років видавалися мені мрією. Пережив повстання 1863 року і всі важкі зусилля. …Усій моїй ґенерації та найвідомішім моральним і політичним її лідерам приходила в тій тяжкій праці думка, що колись скинемо ті кайдани, якими скувало нас російсько- прусське столітнє гноблення. Не припускав, що того дочекаюся і дякувати Богу, що дожив до того моменту…» – писав він у своєму щоденнику- спогадах, що вийшли майже через четверть століття по його смерті. По відродженню незалежності Польщі М. Боб- жинський увійшов до організованої І. Падеревським комісії, метою якої було опрацювання проекту Конституції. Він упорядкував анкету, маючи на меті підготувати проект Конституції (так званий проект Бобжинського, не запропонований однак Сейму). 24 і 25 липня 1919 року на шпальтах «Czasu» появи- лася обширна стаття М. Бобжинського «O zespoleniu dzielnic Rzeczypospolitej» («Про згуртування частин Речі Посполитої»). В ній йшлося про форму управлін- ня в незалежній Польщі і можливі альтернативи: централізм чи децентралізм – все в аспекті вибору дороги, по якій найшвидше і найкраще йти. Автор усвідомлював, що не є то легке завдання: «Мусимо стверджувати, що три польські частини зшиті між собою тільки грубими стіжками». На його переконання без залагодження українського питання відроджена Польща приречена на потрясіння. У 1920 році покинув Краків і перебрався в село Лопуховек поблизу Познані. За версією В. Лазуги «10 лютого 1920 р. Бобжинський із родиною виїхав на проживання в Познанське воєводство в містечко Гарби» [15, с. 166]. «Безпосередній свідок падіння монархії, з якою була пов’язана доля Галичини, вітав відроджену польську державу з радістю щирого польського патріота. …Що змусило Міхала Боб- жинського покинути Краків, де народився і багато років працював, з яким пов`язував добрі і багаті спогади, де мав ще віддані душі своїх молодих при- хильників?» [19]. Очевидно, що відроджена Польща потребувала нових лідерів, і місця посеред них М. Бобжинському не знайшлося. 63 ЛІТЕРАТУРА 1. Bidlo J. Michał Bobrzyński. – Praga : Česke Akad., 1936. – S. 4. 2. Łazuga W. Michal Bobrzyńskу. Myśl historyczna a działalność polityczna. – Warszawa, 1982; Maternicki J. Historiografia i kultura historyczna. Studia i szkice. – T. 1. – Warszawa, 1990; Maternicki J. M. Bobrzyńskу wobec tzw. idei jagiellońskiej. Ewolucja poglądów i jej uwarunkowania // Przegląd humanistyczny. – 1977. – № 12/147. – R. 21. 3. Сінкевич Є. Міхал Бобжиньський: життєвий шлях та наукова діяльність (1849-1935) // Сумська старовина: Наук. журн. з історії та культури України. – Суми, 2006. – № 20. – С. 90–95; Білас Л. Краків, Женева і філіація «Кричевського» // Липинський В. К. Твори в 24 т. – Т. 2. – Філадельфія, 1980. – С. ХХVІ-ХХХІІ. 4. Adamus J. O stanowisku Bobrzyńskiego w dziejopisarstwie polskiem. – Lwόw, 1937. – С. 9. 5. Bobrzyński Michał (1849-1935) // Polski Słownik Biograficzny. – T. 2. – Kraków : AU, 1936. – S. 166. 6. Wierzbicki A. Historiografia polska doby romantyzmu. – Wrocław : Dr. PAN, 1999. – С. 22. 7. Tarnowski St. Michał Bobrzyński w Radzie Szkolnej Krajowej. – Kraków : Dr. Czasu, 1901. – С. 5–7. 8. Zakrzewski S. Michał Bobrzyński. Próba charakterystyki historyka // Kwartalnik Historyczny. – 1935. – R. 49. – S. 530. 9. Тимочко І. Б. Тенденції розвитку освіти в Галичині в контексті національного відродження українців (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки РДГУ. – Рівно, 2006. – Вип. 10. – С. 266. 10. Pamiętnik Drugiego Zjazdu Historyków Polskich we Lwowie. – T. 2. – Lwόw : Dr. W. Łozińskiego, 1891. – S. 169. 11. Maternicki J. Dydaktyka historii w Polsce. 1773-1918. – Warszawa : Wyd. Szkolne i pedagogiczne, 1978. – С. 10. 12. Szujski J. O fałszywej historii jako mistrzyni fałszywej polityki. Z powodu artykułu p. L. Wolskiego pod tytułem «Diagnoza». – Kraków, 1877. 13. Suleja W., Wrzesiński W. Spory o narodową i społeczną funkcję historyków polskich // Poskie Towarzystwo Historyczne 1886-1986. Zbiόr studiów i materiałów. – Wrocław-Warszawa-Kraków : Wyd. PAN, 1990. – C. 153. 14. Buszko J. Kryzys polityczny 1908 roku w Galicji. – Kraków, 1971 – C. 17. 15. Łazuga W. Ostani stańczuyk. Michal Bobrzyński – portret konserwatysty. – Poznań : Bene rati, 1982. – C. 121. 16. Mowa namiestnika, dr. Michała Bobrzyńskiego z 15 IX 1908 r. // Grodziski S. Sejm Krajowy galicyjski. 1861-1914. Źródła. – Warszawa : Wyd-wo sejmowe, 1993. – S. 515–522. 17. Serczyk W. A. Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648-1651. – Warszawa, 1998. – S. 6. 18. Bobrzyński Michał (1849-1935) // Polski Słownik Biograficzny. – T. 2. – Kraków : AU, 1936. – S. 167. 19. Dembiński B. Michał Bobrzyński. Próba charakterystyki człowieka i działalności // Przeględ Historyczny. – 1936. – T. 334. Рецензенти: Котляр Ю. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили; Пронь С. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили. © Сінкевич Є. Г., 2010 Стаття надійшла до редакції 19.08.2010 р.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72042
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1609-7742
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:08:28Z
publishDate	2010
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Сінкевич, Є.Г. 2014-12-16T17:27:50Z 2014-12-16T17:27:50Z 2010 Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність / Є.Г. Сінкевич // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 60-63. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72042 930 (438.31) Розглянута суспільно-політична діяльність визначного представника краківської історичної школи М. Бобжинського. Акцентовано увагу на зв’язку наукових поглядів історика з його політичною практикою. Охарактеризовано дискусії, які досьогодні точаться серед науковців щодо оцінки результатів його діяльності. Рассмотрена общественно-политическая деятельность выдающегося представителя краковской исторической школы М. Бобжинского. Акцентировано внимание на связи научных взглядов историка с его политической практикой. Охарактеризованы дискуссии, которые досегодня ведутся среди ученых относительно оценки результатов его деятельности. The socio-political activities of M. Bobzhynski – a prominent representative of the Krakow historical school – are reviewed. Attention is given to the connection of the historian scholarly views with his political practice. The discussions that until now are going on among scholars in evaluating the results of his work are characterised. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Історичний архів. Наукові студії Вітчизняна та всесвітня історія Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність Article published earlier
spellingShingle	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність Сінкевич, Є.Г. Вітчизняна та всесвітня історія
title	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність
title_full	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність
title_fullStr	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність
title_full_unstemmed	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність
title_short	Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність
title_sort	міхал бобжинський: суспільно-політична діяльність
topic	Вітчизняна та всесвітня історія
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72042
work_keys_str_mv	AT sínkevičêg míhalbobžinsʹkiisuspílʹnopolítičnadíâlʹnístʹ

Міхал Бобжинський: суспільно-політична діяльність

Institution

Similar Items