Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7206 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження / М. Дмитренко // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 135-146. — Бібліогр.: 49 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860173219209674752 |
|---|---|
| author | Дмитренко, М. |
| author_facet | Дмитренко, М. |
| citation_txt | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження / М. Дмитренко // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 135-146. — Бібліогр.: 49 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T17:59:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
МИКОЛА ДМИТРЕНКО. Українськi народнi iсторичнi пiснi... 135
Статтi
Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКI НАРОДНI
IСТОРИЧНI ПIСНI
ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛIДЖЕННЯ
Mykola DMYTRENKO. On Ukrainian Folk Hi-
storical Songs as Objects of Scientific Research-Work.
Системне формування української фольклорис-
тики як науки почалося на поч. ХIХ ст., коли
утвердились романтичнi iдеї народницької докт-
рини. Вченi, письменники передусiм намагалися
пiзнати глибиннi корiння свого народу, його мо-
ву, творчiсть. Народна лiрика та пiсенна епiка
як об’єкти спорадичного збирання та студiюва-
ння стали iнтенсивним процесом записування i
вивчення. Оцiнюючи внесок М.Максимовича у
становлення української науки, М.Грушевський
вiдзначив його найбiльший подвиг – “вияснення
народної основи української iсторiї, її тяглостi й
неперервностi, укрiплення на сiм ґрунтi того пе-
реконання, що український народ – це дiйсний
будiвничий великого тисячолiтнього дiла україн-
ської iсторiї i одвiчний господар української зем-
лi, политої його потом i кров’ю”1. Як до усних
документiв iсторiї зверталися передусiм до iсто-
ричних пiсень. Вiдомо, iсторична пiсня – епiчний,
лiро-епiчний твiр про iсторичний факт (чи фак-
ти) або iсторичну особу, що про них достовiрно
вiдомо з писемних iсторичних джерел2.
Найпершi записи iсторичних пiсень належать
ХII-ХIV ст. Пам’ятки середньовiчної писемнос-
тi дозволяють зробити припущення, що iсторичнi
пiснi iснували i в попереднi столiття. Дослiджен-
ня епiчного матерiалу можна починати з ХI ст.,
бо вже лiтописцi в значнiй мiрi користувалися
1Грушевський М. Розвиток лiтературних дослiджень i
вияви в них основних питань українознавства // Україн-
ська лiтература у портретах i довiдках: давня лiтература –
лiтература ХIХ ст.: Довiдник.– К.: Либiдь, 2000.– С. 190.
2Восточнославянский фольклор: Слов. науч. и нар. тер-
минологии / Редкол.: К.П.Кабашников (отв. ред.) и др.–
Мн.: Навука и Тэхнiка, 1993.– С. 205.
усною творчiстю як iсторичним джерелом3. Дав-
ньоруськi лiтописцi використовували стародавнi
билини – епiчнi пiснi про героїзм народних бо-
гатирiв. Билини Київської Русi мають прямi па-
ралелi в козацьких думах, структура, архiтектонi-
ка українських iсторичних пiсень i дум були ви-
робленi епiчно-поетичною дружинно-лицарською
традицiєю, найкращим зразком якої є “Слово о
полку Iгоревiм”, а також обрядовою сферою по-
бутового життя. Лiтературну пам’ятку свiтового
значення “Слово о полку Iгоревiм” вважали за
своєрiдну українську думу ХII ст., схожу з не-
вольницькими псальмами козацького перiоду...4
Описуючи iсторичне минуле наших предкiв, ав-
тор “Слова о полку Iгоревiм” найбiльше вико-
ристав народну творчiсть5. Зiставляючи поетику
дум i “Слова...”, М.Максимович вiдзначав їхню
близьку спорiдненiсть6. “Слово о полку Iгоревiм”
“могло розвинутись лише на ґрунтi народної по-
езiї, котра й досi на пiвднi Росiї близька до тiєї
пам’ятки”7, – пiдкреслював М.Драгоманов.
Помiтний вплив фольклору на висвiтлення iс-
торичних подiй “Галицько-Волинським лiтопи-
сом”8 та iншими лiтописами ХIII-ХIV ст. У лiто-
писi Самовидця (ХVII-ХVIII ст.) фольклор за-
ймає чiльне мiсце. У лiтописах пiзнiшого перi-
оду, наприклад в “Iсторiї Русiв”, описанi подiї
ХVI-ХVII ст. в дусi iсторичних пiсень i дум9.
I.Жданов зауважив: “З найдавнiших часiв iсну-
вали пiснi iсторичного змiсту. Цi пiснi мали ха-
рактер величань, тому їх можна назвати лiро-
епiчними, а не просто епiчними”10. У монографiї
3Марченко М.I. Українська iсторiографiя (з давнiх часiв
до середини ХIХ).– К.: Вид-во Київського ун-ту.– 1959.–
С. 23.
4Дмитренко Микола. Українська фольклористика другої
половини ХIХ столiття: Школи, постатi, проблеми.– К.:
Сталь.– 2004.– С. 233.
5Возняк М. Iсторiя української лiтератури.– Т. I.–
Львiв, 1920.– С. 238-242.
6Див.: Сборникъ украинскихъ песень, издаваемый Ми-
хайломъ Максимовичемъ.– Ч. I.– К., 1849.– С. 3-4.
7Драгоманов М. Розвiдки Михайла Драгоманова про
українську народну словеснiсть i письменство.– Т. I.–
Львiв.– С. 4.
8Цит. за Марченко М.I. Українська iсторiографiя...-
С. 28: Летопись по Ипатевскому списку. Полное собра-
ние руських летописей.– Т. I.– СПб., 1908.– С. 715-716.
9Див.: Марченко М.I. Укр. iсторiографiя...– С. 114.
10Жданов И.Н. История русской словесности.– СПб.,
1893.– С. 53-54.
136 1-2’2009 Народознавчi Зошити
про iсторичну правдивiсть фольклору В.Мельник
вiдзначав, що майже всi автори лiтописiв, хронiк,
мемуарiв, iсторичних нарисiв та iншої лiтератури
до кiнця ХVIII ст. використовували фольклорнi
твори як народнi джерела, менше вдаючись до їх
iсторичного аналiзу. В основному це були прина-
гiднi цитування та огляди усних народних творiв,
певнi згадки про пiсню з приводу якоїсь подiї та
iлюстрацiя фольклорними творами авторських тез
i аргументацiя ними окремих висновкiв”11.
Вiдгуки про українську мову, поезiю й запи-
си народних українських пiсень збереглися в дав-
нiх чеських та польських джерелах. Найдавнi-
шим записом української народної пiснi вважає-
ться текст староукраїнської iсторичної балади про
Стефана-воєводу (“Дунаю, Дунаю, чему смутен
течеш”) з рукописної граматики ХVI ст. чесь-
кого вченого i церковного дiяча Яна Благосла-
ва (1523-1571)12. Українська пiсня мала попу-
лярнiсть i в Польщi. Уривки українських пiсень
зустрiчаються як цитати в листах вельмож до ко-
роля. Українськi пiснi посiли неабияке мiсце в по-
льськiй лiтописнiй, iсторичнiй та художнiй лiте-
ратурi ХVI-ХVII ст. Iсторичними пiснями нашо-
го народу скористався вiдомий польський лiтопи-
сець, iсторик i поет ХVI ст. М.Стрийковський,
про українськi думи згадував у своєму лiтописi
С.Сарницький (ХVI ст.)13.
Публiкацiї українських народних iсторич-
них пiсень знаходимо в росiйських пiсенниках
90-их рp. ХVIII ст.: у збiрнику М.Новикова
“Полное новое собрание российских песен. Четы-
ре части” (1780-81) – у четвертiй частинi наве-
дено вiсiмнадцять українських пiсень, серед них
– iсторичнi пiснi “Вiдкiль iдеш?”, “У Глуховi у
городi да всi дзвони дзвонять”, “Ой сiв пугач на
могилi та й крикнув вiн: пугу!” У пiсеннику “Мо-
лодчик с молодкою...” (1790) серед п’ятнадцяти
українських пiсень вмiщено також “Засвистали
козаченьки в похiд з полуночi” та “Був Сава в
11Мельник В.М. Iсторична правдивiсть фольклору (ХI-
ХVII ст.).– Львiв: Вид-во Львiвського ун-ту.– 1968.–
С. 11.
12Кирчiв Р. Донауковi зацiкавлення українським фо-
льклором та етнографiєю // Народна Творчiсть та
Етнографiя.– 2005.– № 1.– С. 66-67.
13Коломицева М.О. Нудьга Г. – послiдовник
М.Максимовича i пропагандист української народної пiснi
// Лiтературознавчi студiї: Збiр. наук. праць.– Вип. 11.–
К.: Видавничий Дiм Дмитра Бургало.– 2004.– С. 209-210.
Немировi” (про Гната Голого i Саву Чалого)14.
У журналi “Новые ежемесячные сочинения”15 бу-
ло надруковано двi українськi iсторичнi пiснi про
зруйнування Сiчi. У збiрцi “Избранный песенник
или собрание наилучших старых и самых новей-
ших русских песен”16 серед дев’яти українських
народних пiсень вмiщена одна iсторична – “За-
свистали козаченьки в похiд з полуночi”. Iсто-
ричну пiсню про руйнування Сiчi подано у книзi
Йоганна Мiллера “Подорож з Волинi в Херсон
в 1787 р.”, що вийшла у Гамбурзi українською
мовою, але в нiмецькiй транскрипцiї. Цим майже
i вичерпується публiкування у ХVIII ст. україн-
ських iсторичних пiсень17.
На поч. ХIХ ст., у час “весни народiв”, “сло-
в’янського вiдродження”, посилюється зацiкав-
лення творами народної поезiї. У пiсеннику “Все-
общий, новоизбранный песенник всех лучших
российских авторов...” (Ч. IV.– Москва, 1805)
було надруковано двi пiснi про життя чумакiв
i козакiв. У “Грамматике малороссийского наре-
чия...” О.Павловського (СПб, 1818) для озна-
йомлення з живою українською мовою вмiщено
вiдому українську iсторичну пiсню “Гомiн, го-
мiн, гомiн по дiбровi” та iн.18 Щедро насиче-
на народними пiснями i п’єса I.П.Котляревського
“Наталка Полтавка”, де одна з пiсень (“Ворскло-
рiчка”) своїм характером, образами, композицiєю,
манерою зображення дуже близька до iсторичних
пiсень.
Першу спробу дослiдження i видання укра-
їнської народної поезiї здiйснив М.Цертелєв. У
1818 р. у журналi “Сын отечества” вiн надру-
кував статтю “О старинних малороссийских пес-
нях”. Першу невелику збiрку української народ-
ної поезiї “Опыт собрания старинних малорос-
сийских песней” М.Цертелєв видав 1819 р. Ду-
ми i пiснi, що ввiйшли до збiрки, М.Цертелєв
14Див.: Українськi народнi думи та iсторичнi пiснi.– К.:
Вид-во Академiї наук Української РСР, 1955.– С. VII.
15Песенник // Новые ежемесячные сочинения.– 1792.–
№ 182 (ноябрь).– С. 23-24.
16Избранный песенник или собрание наилучших старых
и самых новейших русских песен.– Москва, 1775.
17Лазаревский А. Запорожская песня, записанная нем-
цем от немца // Киевская Cтарина.– 1883.– № 10.–
С. 322-325.
18Див.: Павлiй П.Д., Родiна М.С., Стельмах М.П.
Вступна стаття // Українськi народнi думи та iсторичнi
пiснi.– К., 1955.– С. VIII.
МИКОЛА ДМИТРЕНКО. Українськi народнi iсторичнi пiснi... 137
назвав старовинними пiснями, бо у той час тер-
мiнiв “дума”, “iсторична пiсня” в науковому обi-
гу ще не було, не були визначенi й особливостi
жанру. Вiн сприймав записанi тексти як “пам’ят-
ки старовини”, що розповiдають про минулi подiї
героїчної iсторiї України. Тим самим вiн уперше
звернув увагу на iсторизм дум i пiсень, побачив
у них джерело для вивчення поглядiв i звича-
їв, думок i почуттiв наших пащурiв, зображення
в них найвизначнiших з народного погляду iс-
торичних подiй. Українськi думи та пiснi уявля-
лись йому вiдображенням iсторiї i побуту конк-
ретного народу з його особливою долею i своє-
рiдним укладом життя. Вiдтак великого значення
М.Цертелєв надав народним спiвцям-кобзарям,
що оспiвують подвиги героїв своєї Вiтчизни.
Аналiз матерiалу збiрки i примiток до текстiв
свiдчать, що М.Цертелєв намагався визначити
хронологiчнi рамки епохи, вiдображеної в думах
i пiснях, пiдкреслюючи при цьому “природнiсть
i правдивiсть зображення” iсторичних подiй. Вiн
структурував матерiал за хронологiчним принци-
пом, який дає нам можливiсть умовно подiлити
записанi фольклористом-любителем думи i пiснi
на такi три цикли: а) про турецько-татарську не-
волю; б) про подiї нацiонально-визвольної боро-
тьби українського народу проти польської шляхти
у 1648-1659; в) сiмейно-побутовi. Слiд вiдзначи-
ти, що iсторичний iнтерес до дум i пiсень в укла-
дача першої друкованої збiрки не був ще власне
джерелознавчим. Бiльше його захоплювали есте-
тична цiннiсть народної творчостi. Аналiз пра-
цi М.Цертелєва дає можливiсть визначити хара-
ктернi особливостi уснопоетичних творiв, якi увi-
йшли до його збiрки: а) iсторичний змiст; б) ге-
роїчний характер; в) втiлення високої народної
моралi; г) своєрiднi форми. Цiннiсть збiрки по-
лягала в тому, що в нiй уперше було пiдкреслено
iсторико-лiтературне значення дум i пiсень, вис-
ловлено естетичну оцiнку усної народної творчо-
стi, вiдкривався шлях i визначались напрями для
подальших розвiдок. Праця М.Цертелєва стала
своєрiдною вiхою в iсторiї української фолькло-
ристики, започаткувала ряд фундаментальних до-
слiджень iсторичних жанрiв фольклору.
Важливою подiєю для iсторiї наукового дос-
лiдження українських дум i пiсень була поява
трьох збiрок “Малороссийские песни” (Моск-
ва, 1827), “Украинские народные песни.– Ч. I”
(Москва, 1834) i “Сборник украинских песен. –
Ч. I” (К., 1849) видатного українського вченого
М.О.Максимовича. Передмову М.Максимовича
до збiрки пiсень 1827 р. можна вважати першою
теоретичною працею, з “якої слiд починати iсто-
рiю української фольклористики як науки”19. Са-
ме М.Максимовичу належить наукове закрiплен-
ня термiну “дума” за “лiрико-епiчними творами
української усної словесностi про подiї з життя
козацької України 16-17 ст., що вiдрiзняються
вiд iнших фольклорних творiв формою i способом
виконання”20.
У наступнiй збiрцi М.Максимович порiвнює
думи з пiснями, вказуючи, що вiд пiсень ду-
ми вiдрiзняються бiльш розповiдним чи епiч-
ним характером, хоча iнодi, наближаючись до
пiснi, набувають пiсенного розмiру21. Згодом,
у збiрцi 1849 р., М.Максимович удосконалив
дефiнiцiю, пiдкресливши професiйний характер
кобзарських спiвiв, генетичну спорiдненiсть мiж
“Словом о полку Iгоревiм” i думами, вiдсут-
нiсть у них любовних мотивiв. Велике значен-
ня праць М.Максимовича для науки дало пiдста-
ву С.Єфремову, назвати “Сборник малороссийс-
ких песен” новим етапом i в наукових здобут-
ках українства, i в iсторiї української самосвiдо-
мостi22. Уважне ставлення до народної пiсеннос-
тi привело пiзнiше М.Максимовича до висновкiв
про необхiднiсть синтезу iсторiї та етнографiї, про
важливiсть етнографiї як науки, що сприяє ос-
мисленню iсторiї народу, його звичаїв, традицiй,
обрядової культури. Б.Кирдан писав: “Збiрники
М.Максимовича ознайомили читачiв з лiрични-
ми та iсторичними пiснями та думами. Зовсiм
не випадково вони здобули великий громадський
резонанс i дiстали високу оцiнку сучасникiв”23.
19Попов М.К. К вопросу о путях развития эпоса вос-
точных славян.– Москва, 1958.– С. 285.
20Енциклопедiя українознавства. Словникова частина.
Перевидання в Українi.– Т. 2.– К., 1993.– С. 604. Про по-
ходження термiну “дума”, а також жанрову специфiку укра-
їнських народних дум див.: Дмитренко М. Українськi на-
роднi думи як феномен традицiйної культури // Дмитрен-
ко М. Українська фольклористика: Акценти сьогодення.–
К.: Сталь, 2008.– С. 20-69.
21Максимович М. Украинские народные песни.– Т. II.–
Москва, 1934.– С. 42.
22Єфремов С. Максимович в iсторiї української самос-
вiдомостi // Єфремов С.О. Лiтературно-критичнi статтi.–
К., 1993.– С. 318-321.
23Кирдан Б.П. Собиратели народной поэзии: Из исто-
138 1-2’2009 Народознавчi Зошити
Серед фольклористiв не було єдностi у визна-
ченнi меж жанру iсторичної пiснi, чiткого уявле-
ння про тi критерiї, якими слiд керуватися при
видiленнi iсторичної пiснi з-помiж ряду спорiд-
нених пiсенних творiв. Термiн “iсторична пiсня”
увiйшов до вжитку в 30-их рр. ХIХ ст. У статтi
“Про малоросiйськi пiснi” М.Гоголь вперше за-
говорив про iсторизм української народної пiснi,
пiдкреслюючи реалiзм народнопоетичної творчо-
стi, але надав термiну “iсторична пiсня” надто
широкого розумiння. Пiзнiше М.Гоголь уточнив
суть термiну, об’єднавши ним лише групу пiсень
про iсторичнi подiї й особи. “Пiснi малоросiйсь-
кi можуть цiлком називатися iсторичними, тому
що вони не вiдриваються нi на мить вiд життя
i завжди вiдповiдають тодiшньому стану почут-
тiв”24. Представники “iсторичної школи” на чолi
iз росiйським ученим Вс.Мiллером вбачали iсто-
ризм пiснi у ступенi вiдповiдностi героїв, подiй
та географiчних назв конкретним iсторичним фа-
ктам. У фольклористицi ХIХ ст. “iсторична шко-
ла” була великим кроком уперед у поясненнi фо-
льклорних явищ фактами iсторичної дiйсностi. Та
суттєвий недолiк цiєї школи полягав у тому, що
її представники надто вузько розумiли iсторизм
народної поезiї, прив’язували художнiй твiр до
певної подiї, особи, мiсця, часу. При цьому iг-
норувалася специфiка пiснi як виду мистецтва.
М.Гоголь виступав проти прямолiнiйного розу-
мiння iсторизму народної поезiї. Вiн вiдстоював
право творця на домисел, який не знижує реа-
лiстичностi пiснi. Вiн писав: “Iсторик не пови-
нен шукати в них [пiснях. – М.Д.] вказування
дня i числа битви або точного пояснення мiс-
ця, правильної реляцiї; у цьому не багато пiсень
допоможуть йому. Але коли вiн захоче пiзнати
справжнiй побут, стихiї характеру, всi найтоншi
вiдтiнки почуттiв, хвилювань, страждань, радо-
щiв народу, що описується, коли захоче випитати
дух минулого вiку, загальний характер всього цi-
лого i окремо кожного часткового, тодi вiн буде
задоволений цiлком; iсторiя народу розкриється
перед ним в яснiй величi”25.
Внеском у фольклористику був альманах
рии украинской фольклористики ХIХ в.– Москва: Наука,
1974.– С. 79-80.
24Гоголь М.В. Твори в трьох томах.– Т. III.– Держлiт-
видав України.– К., 1952.– С. 394.
25Там само.
I.Срезневського “Запорожская Старина”, де на-
друкована чимала кiлькiсть iсторичних пiсень i
дум. Молодий вчений опублiкував свої записи i
матерiали, зiбранi протягом семи рокiв, а також
надiсланi друзями i знайомими. Перша частина
тому мала пiдзаголовок “Пiснi та думи про осiб
та подiї до Богдана Хмельницького”, передмову
до пiсень, дум, iсторичнi довiдки та коментарi до
текстiв, що свiдчило про спробу наукового оформ-
лення видання. I.Срезневський звернув увагу на
уснi народнi думи та iсторичнi пiснi, що зберiга-
лись у пам’ятi бандуристiв, як на багате джерело
для дослiдження iсторiї й побуту українського на-
роду. Порiвнюючи думи й пiснi, I.Срезневський
вiдзначав: “У думах немає тiєї невимушеностi,
тiєї свободи почуття, яка горить у пiснях...”. У
пiснях, писав вiн, “виразилася лiрика й граматика
народної поезiї запорожцiв; у думах - похмурий,
холодний епiзм”. Думи й пiснi запорозькi важ-
ливi для iсторика та етнографа тому, що “пiдко-
ренi музицi, будучи повторюванi слово в слово,
чи майже так, вони пiдлягали меншому впливу
часу, правильнiше зберегли свiй змiст...”. I.Срез-
невському належить одна з перших спроб визна-
чення iсторичної пiсенностi. Пояснюючи характер
вiдбору матерiалу, вiн вiдзначав, що друкує “пiс-
нi й думи власне iсторичнi, тобто такi, що мають
предметом розповiдь про подiї та особи iсторич-
нi”26. М.Костомаров у рецензiї на “Запорожскую
Cтарину” наголосив, що “заслуга I.Срезневсько-
го полягає в тому, що вiн перший у нас ука-
зав, яким чином важливiсть iсторичних пiсень
повинна оцiнюватися разом з критичним огля-
дом подiй”27. Публiкацiю I.Срезневського висо-
ко оцiнили М.Гоголь, М.Максимович, Т.Шев-
ченко, М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгома-
нов. Отже, у своїй працi I.Срезневський упер-
ше застосував принцип аналiтичного зiставлен-
ня лiтописiв, дум та iсторичних пiсень з метою
встановлення правдивостi зображення iсторичних
подiй у фольклорних творах. Фактично I.Срез-
невський започаткував iсторико-джерелознавчий
напрям дослiдження дум та iсторичних пiсень,
пiдходи до якого визначилися у працях його
попередникiв.
Iншим було розумiння дум та iсторичних пi-
26Запорожская Cтарина. И.Срезневский.– Ч. I.– Харь-
ков, 1833.– С. 15-16.
27Етнографiчнi писання Костомарова.– 1857.– С. 241.
МИКОЛА ДМИТРЕНКО. Українськi народнi iсторичнi пiснi... 139
сень як фольклорного жанру у 30-их рp. ХIХ ст.
у польських етнографiв i фольклористiв, що пра-
цювали в Галичинi, – у В.Залеського i Ж.Паулi.
У передмовi до своєї збiрки “Пiснi польськi i ру-
ськi люду галiцiйського” (1833) В.Залеський ви-
словив переконання, що думи є не специфiчним
жанром української народної творчостi, а явищем
всезагальним: “кожний народ думає, кожний на-
род має думи-пiснi”28. Цiкаво, що всi “пiснi чоло-
вiчi”, що ввiйшли до другого роздiлу, упорядник
вважав iсторичними. Власне iсторичними пiснями
названi лише чотири, в яких вiдбилися подiї, що
були важливими для цiлого краю. Iншi 33 пiснi
упорядник вважав iсторичними в меншiй мiрi, бо
в них вiдображаються подiї, пов’язанi з дiяльнiс-
тю окремих, хоч i вiдомих, осiб. У двотомнiй збiр-
цi “Пiснi люду руського в Галичинi” Ж.Паулi, як
i В.Залеський, намагався осмислити питання iс-
торизму пiсень, визначити межi народної iстори-
чної поезiї. У “Польсько-росiйському словнику”
(Вiльно, 1829) С.Мiллера серед рiзних значень
слова дума читаємо: “Дума, героїчна пiсня, рiд
вiршування сумного i жалiбного”29.
Отже, у польськiй лiтературi термiн дума ро-
зумiли, як героїчну, iсторичну пiсню, незалежно
вiд її форми – елегiйного, сумного змiсту.
Вiдповiдно до польської традицiї усi пiснi iс-
торичного змiсту П.Лукашевич вважав думами.
У передмовi до збiрки “Малорусские и червоно-
русские народные думы и песни” (СПб., 1836)
автор вказав на “релiктовий” характер iсторичної
пiсенностi i вважав, що в “старину” кожен мало-
рос був “музикою”. Бiльшiсть текстiв вiн супро-
водив iсторичними довiдками про подiї та осiб.
У вступi до першої частини П.Лукашевич ствер-
джував тезу про вiдмирання, занепад українсь-
кої народної пiснi. Матерiал, надрукований зби-
рачем i видавцем, являє собою велику наукову
цiннiсть. У збiрцi твори розташованi за тематич-
ною та жанровою ознаками. На першому мiсцi
пiснi й думи на iсторичну тематику (про боро-
тьбу з турецько-татарськими набiгами, про по-
встання проти гноблення Польщею та про ан-
тифеодальну боротьбу), рекрутськi й солдатсь-
28Waclav z Oleśka. Piesni polskie i ruskie ludu galicyjskiego,
z muzyka instrumentovana prezez Karola Lipińskiego.– Lwów,
1833.– S. 1.
29Цит. за: Рильський М. Героїчний епос українського
народу.– К., 1955.– С. 6.
кi пiснi. Цiннiсть працi П.Лукашевича поляга-
ла передусiм у новизнi репрезентованих текстiв.
У першу частину вiн помiстив чотири нових ду-
ми (“Буря на Чорному морi”, “Плач невiльни-
ка”, “Самiйло Кiшка”, “Голота”) i два новi ва-
рiанти (“Iвась Коновченко”, “Проводи козака”).
Багато пiсень iсторичного змiсту (“Байда”, “Не-
чай”, “Швачка”, “Авраменко”, “Левенець” та iн.)
П.Лукашевич назвав думами. Важливо, що “зав-
дяки йому (П.Лукашевичу) дослiдники отримали
в своє розпорядження думи i пiснi в основному у
тому виглядi, в якому вони i були записанi”30.
Iз нацiональним вiдродженням у Галичинi пе-
рiоду 30-их рp. ХIХ ст. пов’язане захоплення
народною творчiстю. I першою спробою стала
“Русалка Днiстрова” (1837), що її упорядковали
М.Шашкевич, Я.Головацький, I.Вагилевич. По-
данi в альманасi твори подiлено на “мужицькiї
думи” та “жiноцькi думки”. Визначними рисами
“мужицьких дум” названi епiзми (“биличнiсть”)
та гiперболiзм (“буйна” та “дика” сила). У пе-
редмовi подана спроба визначення дум. Сюжети,
якими iлюструється визначення (вiд’їзд козака з
дому на вiйну, прощання з сестрою тощо), свiд-
чать про те, що автори “Русалки Днiстрової” у
розумiннi дум схилялися до позицiї польських ет-
нографiв. Автори звертають увагу й на те, що
носiями дум i пiсень були слiпi кобзарi, якi про-
славляли героїчне минуле, хоч епохи, вiдображе-
ної у творах, не окреслювали. Нових пiдходiв до
вивчення пiсень i дум не було, але цiннiсть аль-
манаху полягала в iншому – книга “спасла народ
вiд загибелi й отворила очi кожному письменно-
му чоловiковi, в якого лишилося ще незiпсоване
українське серце, показала йому положення, обо-
в’язки для народу й спосiб, як тi обов’язки треба
сповняти”31.
Аналiз названих праць дає пiдстави для ви-
сновкiв про те, що в 30-их рp. ХIХ ст. цiкави-
лися народною творчiстю, але не було серйозного
пiдходу до систематичного дослiдження жанро-
вої специфiки дум та iсторичних пiсень. Скорiше
це було “дiлом патрiотичного захоплення окремих
одиниць з-помiж українського суспiльства”32.
30Кирдан Б.П. Собиратели народной поэзии.– С. 151.
31Велика iсторiя України: У 2-х томах.– Т. 1.– К.,
1993.– С. 243.
32Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у ХIХ
– на поч. ХХ ст. та її досягнення // Українська культура:
140 1-2’2009 Народознавчi Зошити
У 1841 р. у журналi “Отечественные за-
писки” (Т. ХV.– С. 68-93) з’явилася робота
Ф.Євецького “Малороссiйскiя историческiя пес-
ни и думы”. Хоча основний матерiал було взято
зi збiрки Ж.Паулi, та укладач дослiдив твори i
помiтив спольщення їх, неточнiсть у iсторичних
подiях.
Одним з тих, хто висловлювався про велику
iсторичну цiннiсть народної поезiї та про необхiд-
нiсть її вивчення iсториками, був М.Костомаров.
У пошуках першоджерела iсторичної пiсенностi
М.Костомаров порiвнював росiйську та україн-
ську епiчну народну поезiю, наголошуючи, що
билини, на вiдмiну вiд дум, зберiгають архаїчнi
елементи. У роботi “Об историческом значении
русской народной поэзии” (1843) М.Костомаров
виклав свої погляди на народну поезiю як на важ-
ливе джерело вивчення iсторiї народу. Як iсто-
рик М.Костомаров зважав на той факт, що на-
вiть у пiснях iсторичних художня фантазiя пе-
реосмислює реальнi факти i з плином часу ви-
тiсняє їх вимислом, тому твори народної по-
езiї неможливо сприймати як документ, лiто-
пис минулих подiй. У “Малорусском литератур-
ном сборнике” (1859) деякi iсторичнi пiснi пода-
нi з варiантами, а пiсля них – поширенi при-
мiтки. Значну частину зiбраних дум i пiсень
М.Костомаров надрукував у п’ятому томi “Тру-
дов этнографическо-статистической экспедиции в
Западно-русский край” П.Чубинського (1874).
У монографiї “История козачества в памятни-
ках южнорусского песенного творчества” (це до-
слiдження М.Костомаров вважав безпосереднiм
продовженням “Исторического значения южно-
русского народного песенного творчества”)33, вiн
цитував твори, але не завжди вказував, де, коли,
вiд кого вони записанi. У “Етнографiчних писан-
нях Костомарова” знаходимо студiю про iсторич-
ну народну поезiю. “З одного боку, пiсня, на ду-
мку М.Костомарова, – iстина, бо є продуктом ко-
лективної “несвiдомої” творчостi (пiснi “народжу-
ються тодi, коли народ не носить маски”; у пiснi
народ “з’являється таким, як є”). З iншого боку,
народна пiсня як iсторичне джерело має художню
обробку дiйсностi, “поезiя передбачає вигадку”,
“iсторичнi подiї в них (пiснях) пiдлягають вiдсту-
Лекцiї за ред. Д.Антоновича.– К., 1993.– С. 28.
33Русская Mысль.– 1880.– Кн. I.– Отд. II.– С. 1, сноска.
пам вiд дiйсностi”34. Вчений вiдрiзняв думи вiд
iсторичних пiсень: вважав, що думи взагалi дов-
шi вiд пiсень, але не завжди можна розмежувати
думу вiд пiснi. Одним iз перших серед дослiдни-
кiв дум та iсторичних пiсень М.Костомаров ви-
знав iснування безповоротно втраченого велико-
го масиву iсторичної пiсенностi, фiксацiя зразкiв
якої почалася досить пiзно. Класифiкуючи “ма-
лоросiйську iсторичну народну поезiю” (думи та
iсторичнi пiснi), М.Костомаров розрiзняв три те-
матичнi цикли: 1) турецько-татарський (пам’ят-
ки про подвиги козакiв на берегах Дунаю, про
морськi походи, про татарськi набiги i вiйну з
татарами в степу); 2) “польський” (подiї виз-
вольної вiйни українського народу пiд проводом
Богдана Хмельницького за створення самостiйної
держави); 3) “росiйський” (приєднання українсь-
ких земель до росiйського царства (1654 р.). Та-
ким чином, у дослiдженнях М.Костомарова цiннi
iсторико-хронологiчний принцип класифiкацiї пi-
сенностi, пiдхiд до вивчення українського епосу
як до iсторичного джерела.
Новими методами в записуваннi й дослiджен-
нi дум та iсторичних пiсень були публiкацiї
1850-их рр. Серед видань української iсторич-
ної пiсенностi цього перiоду видiляються “На-
родные южнорусские песни” (1854) А.Метлин-
ського. У збiрцi звернуто увагу на вiдображен-
ня картин народної iсторiї i побуту, завдяки чо-
му епiчнi твори можуть бути правдивим дже-
релом. А.Метлинський дотримувався iсторико-
джерелознавчого пiдходу до вивчення дум та iс-
торичних пiсень, визначав у них iснування по-
вчальних мотивiв та особливого типу героїки. З
п’яти роздiлiв книги у двох подано iсторичнi пiс-
нi поряд з думами, серед яких учений розрiзняв:
а) “пiснi i думи повчальнi”; б) “пiснi та думи
про минувшину”. Побутовi та морально-етичнi
пiснi та думи вiдокремлювалися вiд iсторичних
пiсень та дум, якi, в свою чергу, подiлялися вiд-
повiдно до найважливiших етапiв iсторiї України:
зображення боротьби українцiв проти турецько-
татарського та польського поневолення. Науко-
ва вартiсть цього видання висока. Крiм великої
кiлькостi нових, уперше опублiкованих матерiа-
лiв, тут вмiщено iнформацiю про кобзарiв (пода-
но список), мiсце запису, а також запропонова-
34Там само.– С. 15.
МИКОЛА ДМИТРЕНКО. Українськi народнi iсторичнi пiснi... 141
но правила для збирачiв. Праця А.Метлинського
привернула увагу наукових кiл того часу, нею ко-
ристуються як першоджерельним матерiалом i су-
часнi фольклористи.
У 1856 р. П.Кулiш надрукував оригiнальний
збiрник iсторичних та етнографiчних матерiалiв
“Записки о Южной Руси”, де майже третина
першого тому присвячена iсторичнiй поезiї та
кобзарям. П.Кулiш наголосив: думи та пiснi скла-
далися не за спогадами, а по свiжих слiдах подiй,
за життя своїх героїв. Зроблено й висновок про
близькiсть епiчних творiв рiзних народiв за похо-
дженням та суспiльними мотивами, що започат-
кувало порiвняльне вивчення українського епосу
з епосами народiв свiту. Пiд думами вчений ро-
зумiв “старовиннi римованi, або тонiчнi перека-
зи”, “рапсодiї пiвденних слiпцiв”, “славослов’я”,
“римованi лiтописи”35. Хоча П.Кулiш уникав у
своєму виданнi принципiв подачi пiсень у пев-
ному порядку (змiст книги подiлено вiдповiдно
до джерел), та “вiн намагався привернути увагу
читачiв i до тих процесiв, якi забезпечують заро-
дження i збереження впродовж столiть творiв на-
родної словесностi; старався нагадати смисл, що
зв’язує народ з цими виявами його поетичних
устремлiнь, i взагалi уявити повну картину цiєї
цiкавої сторони народного побуту, з непомiтними
на перший погляд подробицями”36.
У виданнi М.Закревського “Старосветский
бандуриста” (1860-1861) укладач вiднiс думи та
iсторичнi пiснi до воєнних, у яких описується
розгульне життя козакiв, запорожцiв, чумакiв,
iнодi гайдамакiв; вiд’їзд у чужу сторону, туга
за батькiвщиною, за матiр’ю; зображуються на-
бiги, рицарство, бойовi сутички, або спомини про
них; оспiвується смерть козакiв; найчастiше сму-
ток матерi про сина, чи сестри про брата; лю-
бов батькiвську. Зроблено спостереження над ру-
хом мелодiї українських пiсень, опублiкованi но-
ти. У цей час з’являються публiкацiї з мелодi-
ями (М.Лисенко, А.Коцiпiнський, збiрка “Юж-
норусские песни”.– Т. I, 1857, що її приписують
М.Маркевичу та iн.).
Найповнiшим виданням iсторичних дум та пi-
сень ХIХ ст. можна вважати узагальнюючу, но-
35Кулiш П. Записки о Южной Руси.– Т. I.– СПб.,
1856.– С. 194-198.
36Дмитренко Микола. Українська фольклористика другої
половини ХIХ столiття.– С. 183.
ваторську працю В.Антоновича i М.Драгомано-
ва “Исторические песни малорусского народа”
(1874-1875). Упорядники мали за мету на ав-
тентичному пiсенному матерiалi довести, що в iс-
торичних пiснях та думах зафiксовано всi етапи
iсторiї українського народу. Зiбранi думи та пiснi,
за переконанням авторiв, були незаперечним до-
казом безперервностi фольклорної традицiї, почи-
наючи вiд дружинно-княжої пори до кiн. ХIХ ст.
У роботi запропоновано оригiнальнi методологiчнi
пiдходи у дослiдженнi пiсенної епiки, визначено
поняття “iсторична пiсня” (зауважимо: поняття,
а не жанр), розширено розумiння iсторизму на-
родних пiсень, дослiджено проблеми у вивченнi
жанру дума. “Хiд роботи по вибору, зведенню
i поясненню тих пiсень, якi з першого погляду
приймаються за iсторичнi, тобто пiсень з iме-
нами осiб i подiй записаних в лiтопису, привiв
нас поступово до необхiдностi прийняти термiн
iсторичнi пiснi трохи ширше, нiж приймали йо-
го iншi видавцi. Iменованi особи i подiї можуть
бути зрозумiлi тiльки в зв’язку з усiєю обста-
новкою, що їх оточувала; вони – тiльки зовнiш-
нi показники тих процесiв, якi вiдбуваються в
загальнонародному життi. Тому ми зупинились
на думцi видати пiд звичним, хоча й не зов-
сiм точним по своїй загальностi, iменем iсторич-
них пiсень малоросiйського народу всi пiснi, в
яких вiдбились змiни суспiльного ладу цього на-
роду”37. До iсторичних пiсень вченi з IХ до се-
ред. ХIХ ст. зараховують iсторичнi думи, iсто-
ричнi балади, суспiльно-побутовi пiснi (козаць-
кi, гайдамацькi, опришкiвськi, крiпосницькi, або
пiснi “про волю”, рекрутськi i солдатськi), епiчнi
колядки парубковi з iсторичною пiдосновою, щед-
рiвки тощо. Тобто основним змiстом iсторичних
пiсень дослiдники вважають тi змiни суспiльного
ладу, тi подiї, що були характерними для певно-
го етапу iсторичного розвитку українського наро-
ду. Здобутком М.Драгоманова та В.Антоновича
в “Iсторичних пiснях...” були новi пiдходи до сис-
тематизацiї, хронологiзацiї матерiалiв, а також ви-
явлення в записах та публiкацiях пiсень та дум
фальсифiкатiв. Якщо попереднi збiрки, що стали
вже класичними (М.Цертелєва, М.Максимовича,
П.Лукашевича, А.Метлинського та iн.), вiдзна-
37Исторические песни малоруського народа с объяснени-
ями Вл.Антоновича и М.Драгоманова.– Т. I.– К., 1874.–
С. III.
142 1-2’2009 Народознавчi Зошити
чалися зiбраним матерiалом, то “Iсторичнi пiс-
нi...” мають своїм основним завданням оцiнити
цей матерiал з погляду свiтової науки, хочуть уве-
сти сентиментальнi суб’єктивнi критерiї38. Пра-
вильно розумiючи справжнє мiсце i важливу роль
народнопоетичного слова в процесi iсторичного
розвитку суспiльства, В.Антонович i М.Драго-
манов запропонували визначення сутi iсторизму
народної пiснi, яке надовго стало у фольклорис-
тицi панiвним.
Перебуваючи в емiграцiї, М.Драгоманов про-
довжив роботу над упорядкуванням та коменту-
ванням iсторичних пiсень (“Новi українськi пiс-
нi про громадськi справи (1764-1880)” (Жене-
ва, 1881), “Полiтичнi пiснi українського народу
ХVIII-ХIХ ст. Частина перша” (Женева, роздiл
перший, 1883; роздiл другий, 1885. Друга час-
тина так i не вийшла в свiт). Термiн “пiсня про
громадськi справи” в розумiннi М.Драгоманова
тотожний термiну “iсторична пiсня” (хiба що
трохи iншого вiдтiнку i, може, бiльш вузько-
го значення), а термiн “полiтичнi” у назвi збi-
рки “Полiтичнi пiснi...” неточний, бо до збiр-
ки ввiйшли пiснi iсторичнi й частково побутовi.
На штучнiсть цього термiну одним iз перших
звернув увагу М.Сумцов. “Перед нами народ-
на поезiя, епiчна чи дуже близька до епосу, а
епос – дещо вiдмiнне публiцистики й полiтики.
Публiцистика й полiтика живуть iнтересами хви-
лин... Народна поезiя – дещо вистояне, спокiйне,
об’єктивне. На перше мiсце висувається спокiй-
не споглядальне вiдношення до минулого, яке пе-
реривається мiсцями добродушною iронiєю, мiс-
цями хвалою добру...”39. Ще недолiки збiрки –
велика кiлькiсть iсторичних пояснень, вiльнiсть
у хронологiчному вiднесеннi багатьох пiсень до
1709-33 рр. При всiх хронологiчних перебiльшен-
нях збiрка М.Драгоманова має велике наукове
значення.
У розвiдках другої пол. ХIХ ст. праць
про iсторичнi пiснi порiвняно небагато, у де-
яких роботах тiльки згадується про дане по-
няття або друкуються окремi пiснi чи їх урив-
ки. Слiд вiдзначити П.П.Чубинського (5-й том
38Дмитренко Микола. Українська фольклористика другої
половини ХIХ столiття.– С. 236: див. також: Грушевсь-
ка К. Українськi народнi думи.– Т. I.– С. СI.
39Сумцов М. К истории зданий малоруських историчес-
ких песен”.– СПб., 1899.– С. 4.
“Трудов этнографическо-статистической экспеди-
ции в Западно-Русский край”, СПб., 1874),
I.Я.Рудченка (“Чумацкие народные песни”); iс-
торичнi пiснi, зiбранi Я.Новицьким на Катери-
нославщинi, склали основу двох виданих та од-
нiєї пiдготовленої до друку збiрок (1894, 1908);
збiрка Б.Д.Грiнченка “Этнографические матери-
алы, собранные в Черниговской и соседних с
ней губерниях” (Т. III, Чернiгiв, 1899). Чи-
мало матерiалiв про українськi iсторичнi пiснi
ХVIII-ХIХ ст. опублiковано у виданнях “Ки-
евская старина”, “Этнографическое обозрение”,
“Сборник Харьковского историко-филологическо-
го общества”, “Живая старина”, “Русские ведомо-
сти” та iнших.
Серед помiтних публiкацiй iсторичних пiсень
двох перших десятилiть ХХ ст. можна вiдз-
начити збiрку “Малороссийские народные пес-
ни, собранные проф. Д.И.Эварницким в 1878-
1905 гг.” (Катеринослав, 1906). Характерно, що
Д.Яворницький пiд час запису фiксував назву
населених пунктiв чи мiсцевостi, де була заното-
вана пiсня, маркував iсторичнi твори такими оз-
наченнями: “запорожецька пiсня”, “запорожецька
козацька пiсня” та iн. У збiрцi М.Сiчинського
“Малорусские исторические песни, собранные в
Екатеринославщине 1874-1903” (Єкатеринослав,
1908) вмiщено тiльки iсторичнi пiснi, що привер-
нуло до жанру особливу увагу.
Визначний внесок в українську фольклористи-
ку, в дослiдження народних iсторичних пiсень
здiйснив I.Франко. Зокрема, в монографiї “Сту-
дiї над українськими народними пiснями” (1907-
1913) широко розглянуто пiснi ХV-ХVII ст. на
тлi iсторичних подiй, враховано всi вiдомi на той
час варiанти пiсень. На конкретних сюжетах i мо-
тивах I.Франко показав зв’язки мiж пiсеннiстю
слов’янських народiв, мiж лiтературними i фо-
льклорними процесами, подав хронологiчну сис-
тематизацiю iсторичних пiсень ХVI-ХVII ст. та
пiддав критицi безпiдставнi погляди деяких вче-
них щодо походження та змiсту окремих творiв.
I.Франко детально розглянув кожну пiсню, при-
чому через її зв’язки з iсторичною епохою, по-
рiвняв iсторичнi пiснi українського народу з по-
дiбними пiснями сусiднiх слов’янських народiв –
росiйського, сербського та хорватського. На осно-
вi близьких сюжетiв i текстiв пiсень вiн показав
зв’язки мiж цими народами та вказав на спiль-
МИКОЛА ДМИТРЕНКО. Українськi народнi iсторичнi пiснi... 143
нi iсторичнi умови, що сприяло переходу пiсень
вiд одного народу до iншого. Останнє особливо
яскраво виявлено на матерiалi українських, сер-
бських i болгарських пiсень, в яких вiдображено
турецько-татарськi напади, що їх довелось пере-
жити цим народам. Виходячи зi змiсту та фор-
ми пiсень (ритмiки), I.Франко встановив давнiсть
пiснi, її мiсце серед iсторичної пiсенностi України
ХVI-ХVII ст.40
Науковий iнтерес становить розвiдка вiдомого
iсторика-архiвiста I.Каманiна “Українськi богати-
рi козацької доби” (1913), в якiй автор розглядав
“слiди богатирського епосу в думах”, викладав
ознаки козацького “богатирства” i навiв список
українських “козакiв-богатирiв” (старий Матяш,
Фесько Ганжа Андибер, козак Голота, Оврамен-
ко, Хведор Безрiдний, Азовськi i Самарськi бра-
ти, Коновченко, Олексiй Попович та iн.)41, героїв
iсторичних пiсень.
Регiональний пiдхiд до вивчення iсторичних
пiсень застосував М.Сумцов у своїй роботi
“Слобiдсько-українськi iсторичнi пiснi” (Черка-
си, 1918). Автор описав мiсцеву поетичну твор-
чiсть, етнографiчнi особливостi народного життя
Слобожанщини та Галичини. Ця робота мiстить
iсторичнi довiдки та уривки з iсторичних пiсень.
Метою книги Н.Григорiїва (Григор’єв-Наш)
“Iсторiя України в народних думах та пiснях” (К.,
1918; Кам’янець-Подiльський, 1919) було пока-
зати iсторiю України через пiснi народу. Робота
присвячена цiлковито козаччинi. Автор подав iс-
торичнi пiснi та думи для навчання дiтей iсторiї
рiдного краю як “першого ступеня нацiонально-
го освiдомлення”42. Тексти iлюстрували реальнi
подiї, бракувало належних iсторичних комента-
рiв. Виправлення, редагування текстiв, неперевi-
ренi джерела знижували наукову цiннiсть працi,
але знахiдкою автора була iдея застосування iс-
торичної пiсенностi в народнiй освiтi.
Помiтним явищем вдалого поєднання нау-
ковостi i популярностi викладу стала збiрка
Д.Ревуцького “Українськi думи та пiснi iсто-
ричнi” (1919). У передмовi автор погодився з
40Див.: Дей О. Iван Франко i народна творчiсть.– К.:
Держлiтвидав, 1955.– С. 80-82.
41Каманiн Iв. Українськi богатирi козацької доби //
ЗНТШ у Києвi.– 1913.– Кн. 11.– С. 52-67.
42Григор’єв-Наш. Iсторiя України в народних думах та
пiснях.– К., 1918.– С. 3.
М.Костомаровим щодо тлумачення iсторичних пi-
сень, подав вiдомостi про iсторiю термiну “ду-
ма” та ґенезу жанру. До iсторичних пiсень
Д.Ревуцький, щоправда, зарахував бурлацькi, чу-
мацькi, рекрутськi й цеховi43. Майже всi пiснi по-
дано в хоровому розглядi, бо автор своєю розвiд-
кою хотiв допомогти вчителевi або учневi. Крiм
того, заслугою було укладання найбiльш повно-
го на той час бiблiографiчного покажчика видань,
статей та розвiдок про народнопiсенну творчiсть.
Важливу роль у iсторiї вивчення жанру iс-
торичної пiснi вiдiграли джерелознавчi та ме-
тодологiчнi комiсiї: Етнографiчна комiсiя (1924-
1934), Комiсiя iсторичної пiсенностi (1924-
1930), Культурно-iсторична комiсiя (1924-1930),
Кабiнет музичної етнографiї (1921-1936), а зго-
дом науковi установи: Iнститут фольклору (з
1936 р.), Iнститут народної творчостi i мистец-
тва (1942-1944), а нинi їхнiй спадкоємець – Iн-
ститут мистецтвознавства, фольклористики та ет-
нологiї iм. М.Т.Рильського НАН України. Вони
сприяли розвитку збирання i видання iсторичних
пiсень i були офiцiйними науковими центрами до-
слiджень у цiй галузi.
Чимало цiкавих проблем теорiї народної твор-
чостi порушив у своїх працях видатний учений
Ф.Колесса. Так, у розвiдцi “Українськi народнi
думи у вiдношеннi до пiсень, вiршiв i похорон-
них голосiнь” (1920) вiн у дусi О.Потебнi пiд-
креслював, що в процесi усної передачi й колек-
тивного шлiфування народна пiсня зазнає постiй-
них змiн i варiюється як у формi, так i у змiстi.
Розглядаючи змiст i форму твору в їх дiалектич-
нiй єдностi та взаємозумовленостi, автор вiдзна-
чив, що новий елемент передусiм виявляється у
змiстi, i зв’язок пiснi з новою епохою особливо
виразно вiдбивається в її iдейному спрямуваннi.
Дослiдник надав величезної ваги художнiй фор-
мi, традицiї, де консервується i своєрiдно роз-
кривається в кожну епоху художнiй досвiд ба-
гатьох поколiнь народу44. Визначаючи наявнiсть
широких мiжжанрових дифузiй, Ф.Колесса вод-
ночас пiдкреслював вiдносну самостiйнiсть кож-
ного жанрового утворення, зокрема, розмежову-
43Ревуцький Д. Українськi думи та пiснi iсторичнi.– К.:
Товариство “Час”, 1919.– С. 35.
44Колесса Ф. Українськi народнi думи у вiдношеннi до
пiсень, вiршiв i похоронних голосiнь // ЗНТШ, 1920.–
Т. 130.– С. 2.
144 1-2’2009 Народознавчi Зошити
вав думи i пiснi як двi рiзнi паростi художнiх
творiв, що виросли зi спiльного кореня, доводив,
що пiснi бiльш давнi за походженням, анiж думи.
Проблем теорiї фольклору торкнувся Ф.Колесса
у своїй доповiдi “Українська народна пiсня на пе-
реломi ХVII-XVIII вв.” на присвяченiй пам’ятi
М.Максимовичу ювiлейнiй сесiї Iсторичної секцiї
УАН у Києвi. Доповiдач розвинув висловлюванi
ним ранiше положення про єднiсть у пiснi слова й
музики, пiдкреслив величезну ритмо- i строфоут-
ворюючу роль мелодiї i розкрив глибокi традицiй-
нi основи української пiснi. Ф.Колесса оглянув
українськi пiснi ХVII-XVIII ст. за їх змiстом,
пiдкреслив нерозривний зв’язок народнопоетич-
них творiв з життям, високо оцiнив кращi наро-
днi пiснi – як справжнi мистецькi перлини. На-
дiйним критерiєм вiднесення пiсенного твору до
тiєї або тiєї групи дослiдник вважав особливостi
його стилю: “Поетичного стилю народної пiснi та
її образного способу висловлюватись, що склада-
вся на основi неписаної, довгими вiками виробле-
ної поетики, не можна нiяк пiдробити”45. Важливi
теоретичнi питання Ф.Колесса порушив у розвiд-
цi “Хмельниччина в українських пiснях i думах”
(1940). Дослiдник характеризував народнi пiснi
як колективну творчiсть, вiдзначав їхню iстори-
ко-пiзнавальну цiннiсть, наголошував, що укра-
їнський iсторичний епос складався пiд впливом
конкретних подiй часу, за безпосередньої участi
їх свiдкiв i учасникiв. “Iсторична пiсня чи дума,
– писав Ф.Колесса, – лише тодi могла прийняти-
ся й поширитися в народi, коли пам’ять про оспi-
вану подiю живо ще утверджувалася в народнiй
традицiї, коли жили ще її наочнi свiдки”46.
Цiннi матерiали, розшуканi в архiвах, опублi-
кував М.Возняк. Вiн уперше зробив широкi текс-
тологiчнi розшуки та зiвставлення рiзних варiан-
тiв “Пiснi про Байду”. (1929). У третьому томi
“Iсторiї української лiтератури” (Львiв, 1924) ав-
тор багато уваги придiлив iсторичнiй поезiї.
М.Нагорного цiкавила проблема iсторизму на-
родної творчостi, зв’язки фольклору з епохою, йо-
го соцiальна функцiя. Про це йшлося, зокрема,
45Колесса Ф. Українська народна пiсня на переломi
ХVII-XVIII вв. // Україна.– 1928.– Кн. 2.– С. 77.
46Колесса Ф. Хмельниччина в українських пiснях i ду-
мах // Записки iсторичного та фiлологiчного факультетiв
Львiвського державного унiверситету iм. Франка.– 1940.–
Т. I.– С. 57.
у статтi “Пiснi i думи українського народу про
боротьбу з польським панством в кiнцi XVI i
першiй половинi XVII ст. (1595-1638)” (1938).
Дослiдник фольклору М.Плiсецький упорядку-
вав i опублiкував збiрку “Думи та iсторичнi пiс-
нi” (К., 1941), що вийшла невеликим форматом,
у серiї кишенькових видань, а трьома роками пiз-
нiше надруковано “Українськi думи та iсторичнi
пiснi” (1944), упорядкованi М.Плiсецьким з пе-
редмовою та за редакцiєю М.Рильського. Нова
збiрка повторювала перше видання, доповнюю-
чи його 14-ма новими текстами. Твори цих жан-
рiв наводилися в окремих роздiлах у обох кни-
гах. До кожного роздiлу упорядник додав стислу
передмову, де окреслював межi розвитку жан-
ру, пiдкреслював велике пiзнавальне значення
цiєї творчостi. Автор констатував наявнiсть “ши-
рокого” й “вузького” розумiння термiну “iсторич-
на пiсня”, зазначивши, що в цiлому “бiльшiсть
народних пiсень є iсторичними”47, розглядав роз-
виток української пiсенної творчостi в соцiально-
iсторичному розрiзi. До iсторичних пiсень дослiд-
ник, як i В.Антонович та М.Драгоманов, вiдно-
сив i чимало колядок та щедрiвок.
В основу аналiзу iсторичних пiсень у другiй
пол. ХХ ст. було покладено принцип сприйня-
ття їх як невiд’ємної складової схiднослов’янсь-
кого епосу. Перенесення акценту у порiвняльно-
iсторичному вивченнi iсторичних пiсень з нацiо-
нальної самобутностi на ототожнення українсько-
го героїчного епосу iз схiднослов’янськими епоса-
ми певною мiрою приводило до нiвелювання цiєї
нацiональної самобутностi.
Одним з перших у пiслявоєннi роки звернувся
до розробки проблеми епосу П.Павлiй. У 1955 р.
вiн (спiльно з М.Родiною та М.Стельмахом) ук-
лав та опублiкував велику збiрку “Українськi на-
роднi думи та iсторичнi пiснi”. У вступнiй стат-
тi до книги П.Павлiй охарактеризував жанровi
особливостi українських дум та iсторичних пi-
сень, зупинився на iсторiї їх вивчення, пiдкреслив
народнiсть їхнього походження, розкрив зв’язки
українського епосу з росiйською епiчною творчi-
стю, наголосив на великiй iсторико-пiзнавальнiй
цiнностi та активнiй суспiльнiй функцiї iсторич-
них пiсень. Iсторичнi пiснi та думи в цiй збiрцi,
47Плiсецький М.М. Думи та iсторичнi пiснi.– К.: Рад.
письменник.– 1941.– С. 153.
МИКОЛА ДМИТРЕНКО. Українськi народнi iсторичнi пiснi... 145
на жаль, подано без розмежування жанрiв у двох
роздiлах: дожовтневому i радянському.
Чимало уваги вивченню українських iсторич-
них пiсень i дум придiлив М.Рильський. Вiн
творчо вирiшував проблему героїчного епосу.
Поет-академiк написав низку спецiальних ста-
тей: “Сербськi епiчнi пiснi”, “Українськi думи
та iсторичнi пiснi”, “Героїчний епос українсько-
го народу” та iн. На основi узагальнення погля-
дiв дослiдникiв-попередникiв на думи та iсторич-
нi пiснi М.Рильський окреслив основнi риси цих
жанрiв, наголосив на правдивому вiдображеннi iс-
торичної дiйсностi в цих народних творах.
1958 р. М.Родiна опублiкувала у двотомнiй
працi “Українська народна поетична творчiсть”
(I, 1958) роздiл “Iсторичнi пiснi”. Чимало ува-
ги придiлила дослiдниця специфiчним особливос-
тям жанру, вiдзначила шляхи його складання й
характер зв’язку з життям народу на кожному iс-
торичному етапi, пiдкреслювала – як одну з най-
суттєвiших жанрових ознак iсторичних пiсень –
яскраво виражену реалiстичнiсть зображення жи-
ття i водночас винятково важливу роль народно-
поетичної традицiї у розвитку жанру.
Iсторичнi пiснi як у дожовтневих, так i в ра-
дянських виданнях, друкувалися разом з думами
або з творами iнших пiсенних жанрiв. Уперше ок-
ремим великим за обсягом виданням було надру-
ковано збiрку “Iсторичнi пiснi” 1961 р. в запо-
чаткованiй академiчнiй науковiй серiї “Українська
народна творчiсть”. Упорядники I.Березовський,
М.Родiна, В.Хоменко опублiкували велику кiль-
кiсть матерiалiв зi вступною статтею й комента-
рями. Вони висвiтлили розвиток iсторичної пiснi
в її мiжжанрових зв’язках. Матерiали книги згру-
повано у два великi роздiли: “Пiснi епохи феода-
лiзму”, “Пiснi епохи капiталiзму”. У межах роз-
дiлiв пiснi подiлено на групи, а тi – на пiдгрупи.
Висока наукова вартiсть видання на той час i ни-
нi зберiгає свою актуальнiсть. Подаємо структуру
збiрки.
Перший роздiл.
1) Боротьба проти феодально-крiпосницького
гнiту та iноземного поневолення в ХV – першiй
пол. ХVII ст.;
– Турецько-татарськi напади та боротьба проти
них (59 пiсень, 34 вар.);
– Селянсько-козацькi повстання ХVI – першої
пол. ХVII ст. та визвольна вiйна українського
народу 1648-1654 (26 пiсень, 62 вар.);
2) Зростання соцiального i нацiонального гнiту
в другiй пол. ХVII та у ХVIII ст. Народнi рухи;
– Спiльна боротьба українського i росiй-
ського народiв проти iноземних загарбникiв
та помiщицько-старшинського гнiту в другiй
пол. ХVII – на поч. ХVIII ст. (28 пiсень,
118 вар.);
– Посилення феодально-крiпосницького i на-
цiонального гнiту в ХVIII ст. та боротьба народ-
них мас проти нього (116 пiсень, 117 вар.);
– Зародження буржуазних вiдносин (18 пiсень,
7 вар.);
– Визволення Правобережної України вiд
польсько-шляхетського панування та Чорномор-
ського узбережжя вiд турецько-татарських загар-
бникiв (9 пiсень, 4 вар.);
3) Криза феодально-крiпосницької системи.
Селянськi рухи в першiй пол. ХIХ ст.;
– Вiйни кiнця ХVIII – першої пол. ХIХ ст.
Вiтчизняна вiйна 1812 р. (5 пiсень, 8 вар.);
– Селянськi повстання проти феодально-
крiпосницького гнiту (27 пiсень, 30 вар.);
– Скасування крiпосного права (5 пiсень,
6 вар.).
Другий роздiл.
1. Капiталiстичний i помiщицький гнiт у поре-
формений перiод. Революцiйна боротьба пролета-
рiату i селянства (32 пiснi, 15 вар.).
2. Росiйсько-японська вiйна. Буржуазно-
демократична революцiя 1905-07 рp. (13 пiсень,
1 вар.).
3. Свiтова iмперiалiстична вiйна 1914-18 pр.
Переддень Великої Жовтневої соцiалiстичної ре-
волюцiї (18 пiсень).
Найбiльше варiантiв пiсень мiститься у пер-
шому роздiлi: “Ой з-за гори високої (Пiсня про
Данила Нечая)” – 30 вар.; “Ой Морозе, Моро-
зенку, ти славний козаче” – 31 вар.; “Ой пише,
пише та гетьман Мазепа” – 25 вар.; “У мiсте-
чку Богуславку Каньовського пана (Пiсня про
Бондарiвну)” – 23 вар., “За Сибiром сонце схо-
дить (Пiсня про Устима Кармалюка)” – 25 вар.
Упорядники збiрки подали лише найхарактернiшi,
найцiкавiшi варiанти пiсень, джерела окремих ва-
рiантiв зазначенi в коментарях, збереженi також
дiалектнi риси мови, пояснюються малозрозумiлi
слова; назви, iмена, незрозумiлi мiсця, що зустрi-
146 1-2’2009 Народознавчi Зошити
чаються в текстах пiсень, витлумачуються в коме-
нтарях. Пiсля текстiв подано мелодiї пiсень (слiд
було вмiщувати мелiчний та вербальний компо-
ненти в єдностi). У збiрцi вмiщено тiльки пiс-
нi дожовтневого перiоду. Назви пiсень переважно
подано за першим рядком. Тексти пiсень у роздi-
лах згрупованi за сюжетами i характерними обра-
зами. Упорядкованi вони за iсторико-тематичним
принципом, що дає можливiсть послiдовно озна-
йомитися з пiснями, в яких вiдбиваються iсторiя,
важливi явища суспiльного життя українського
народу. Безперечно, ця видатна збiрка фольклору
нинi потребує перевидання з новими коментаря-
ми та повнiшою кiлькiстю варiантiв, урахуванням
нових архiвних даних тощо.
У монографiї С.Грици “Мелос української на-
родної епiки” (1979; перевидана 1990 р. в Москвi
за назвою “Украинская песенная эпика”), вперше
дослiджено українську народну епiку як окрему
категорiю на основi iсторичних, соцiологiчних та
музично-фольклорних джерел. Дослiдниця видi-
ляла класифiкацiйнi ознаки епосу, розкрила зв’я-
зок української пiсенної епiки з iсторiєю, мелос
епiки. С.Грица подiлила за музичною компози-
цiєю українську пiсенну епiку “на два великi ро-
ди: строфiчну, куди переважно належать балади,
iсторичнi пiснi, i астрофiчну, яку найповнiше ре-
презентують думи”48.
В останнi десятилiття були захищенi дисерта-
цiї, присвяченi вивченню жанру iсторичної пiс-
нi. Ю.Ткаченко у дисертацiї “Отражение истори-
ческой действительности в украинском народном
песенном творчестве (на матери- але историчес-
ких песен и дум ХVI-ХVIII векoв)” (1980) за-
пропонував визначення iсторичної пiснi, що його
можна застосувати до творiв жанру всiх iстори-
чних епох: “iсторичнi пiснi – уснопоетичнi тво-
ри, якi вiдображають дiяльнiсть достовiрних осiб
i вигаданих узагальнених героїв, конкретнi подiї,
типовi ситуацiї i подають народу оцiнку соцiаль-
ним конфлiктам, протирiччям епохи”49. I.Сенько
48Грица С.Й. Мелос української епiки.– К., 1979.–
С. 24.
49Ткаченко Ю.К. Отражение исторической действите-
льности в украинском народном песенном творчестве (на
материале исторических песен и дум ХVI-ХVIII веков).
Автореф. дис. на соиск. уч. степ. доктора истор. наук.–
Каменец-Подольский, 1980.– С. 16. Див. також: Снiги-
рьова Лiлiя. Українськi iсторичнi пiснi (питання вивчен-
ня та публiкацiї у ХХ ст.) // Виховний потенцiал укра-
в дисертацiї “Iсторичнi пiснi слов’янських наро-
дiв про подiї ХIХ столiття” (1989) дослiдив iс-
торичнi пiснi слов’янських народiв (Росiї, Укра-
їни, Бiлорусi, Польщi, Чехословаччини, Болгарiї,
Югославiї), що мають схожiсть iсторичної долi
й тривалi iсторичнi контакти. Автор виявив за-
кономiрностi розвитку iсторичних пiсень слов’ян,
встановив, коли i як у декiлькох жанрових сис-
темах народної творчостi виникають спiльнi або
схожi iдеї, теми, сюжети, мотиви.
М.Мишанич у працi “Українськi народнi пiснi
Кубанi на iсторичну та суспiльно-побутову тема-
тику” присвятила другий роздiл iсторичним пiс-
ням, що побутують у репертуарi української дi-
аспори Кубанi. На думку дослiдницi, навiть тi
iсторичнi пiснi, що виникли в нових умовах на
Кубанi, зберiгають загальнонацiональний харак-
тер у iнтерпретацiї подiй, поетицi, мелодицi тощо.
Отже, народнi iсторичнi пiснi українського на-
роду дiстали високу оцiнку з боку дослiдни-
кiв ХVIII-ХIХ ст. Це був початок збирання,
спостереження та зiставлення пiсень та дум,
систематичного дослiдження жанрової специфi-
ки дум та iсторичних пiсень, окреслення ознак
жанру “iсторична пiсня”, впровадження iсторико-
хронологiчного принципу класифiкацiї пiсеннос-
тi, початок вивчення українського епосу як iс-
торичного джерела, спроба комплексного пiдходу
до науково-об’єктивного пiзнання усної народної
традицiйної культури.
Якщо за радянської доби об’єктивне вивчен-
ня усної поетичної iсторiї було проблемним, то
наприкiнцi ХХ ст., з часу набуття Україною
державної незалежностi, у фольклористицi по-
чав формуватися напрям, що спирається на до-
сягнення свiтової науки, враховує працi україн-
ських iсторикiв-класикiв та сучасникiв. Iсторич-
нi пiснi як втiлення актуальних суспiльних тем,
безпосереднiх полiтичних настроїв мас здобува-
ють шанс на повнiше осмислення. Iсторична пiсня
стала художнiм висловом народного розумiння i
сприйняття багатьох важливих подiй i соцiально-
визвольних рухiв в iсторiї України, а також ви-
датних постатей i невiдомих героїв.
їнського народного мистецтва, фольклору, обрядовостi та
звичаїв у роботi навчально-виховних закладiв: Матерiали
всеукраїнського науково-методичного семiнару. 12 березня
2008 року.– Хмельницький, 2008.– С. 84-87.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7206 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:59:27Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дмитренко, М. 2010-03-25T15:02:04Z 2010-03-25T15:02:04Z 2009 Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження / М. Дмитренко // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 135-146. — Бібліогр.: 49 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7206 uk Інститут народознавства НАН України Статті Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження On Ukrainian Folk Historical Songs as Objects of Scientific Research-Work Article published earlier |
| spellingShingle | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження Дмитренко, М. Статті |
| title | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження |
| title_alt | On Ukrainian Folk Historical Songs as Objects of Scientific Research-Work |
| title_full | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження |
| title_fullStr | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження |
| title_full_unstemmed | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження |
| title_short | Українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження |
| title_sort | українські народні історичні пісні як об'єкт дослідження |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7206 |
| work_keys_str_mv | AT dmitrenkom ukraínsʹkínarodníístoričnípísníâkobêktdoslídžennâ AT dmitrenkom onukrainianfolkhistoricalsongsasobjectsofscientificresearchwork |