Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва
Автор з’ясовує значення терміна «діаспора», аналізує її роль як чинника побудови держави та вплив на розвиток процесів транскордонного співробітництва. Акцентується увага на можливостях діаспори в державотворчих процесах та поглибленні міжнародної взаємодії між сусідніми країнами. Автор выясняет...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Історичний архів. Наукові студії |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72124 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва / В.В. Гарагонич // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 100-103. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72124 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гарагонич, В.В. 2014-12-19T17:50:51Z 2014-12-19T17:50:51Z 2010 Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва / В.В. Гарагонич // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 100-103. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72124 339.922 Автор з’ясовує значення терміна «діаспора», аналізує її роль як чинника побудови держави та вплив на розвиток процесів транскордонного співробітництва. Акцентується увага на можливостях діаспори в державотворчих процесах та поглибленні міжнародної взаємодії між сусідніми країнами. Автор выясняет значение термина «диаспора», анализирует ее роль как фактора построения государства и влияние на развитие процессов трансграничного сотрудничества. Акцентируется внимание на возможностях диаспоры в государственно- созидательных процессах и углублении международного взаимодействия между соседними странами. An author finds out the value of term «Diaspora», analyses its role as a factor of construction of the state and influence on development of processes of transfrontal collaboration. Attention is accented on possibilities of Diaspora in state creative processes and deepening of international co-operation between nearby countries. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Історичний архів. Наукові студії Історія міжнародних відносин Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва |
| spellingShingle |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва Гарагонич, В.В. Історія міжнародних відносин |
| title_short |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва |
| title_full |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва |
| title_fullStr |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва |
| title_full_unstemmed |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва |
| title_sort |
вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва |
| author |
Гарагонич, В.В. |
| author_facet |
Гарагонич, В.В. |
| topic |
Історія міжнародних відносин |
| topic_facet |
Історія міжнародних відносин |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Історичний архів. Наукові студії |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| description |
Автор з’ясовує значення терміна «діаспора», аналізує її роль як чинника побудови
держави та вплив на розвиток процесів транскордонного співробітництва. Акцентується
увага на можливостях діаспори в державотворчих процесах та поглибленні міжнародної
взаємодії між сусідніми країнами.
Автор выясняет значение термина «диаспора», анализирует ее роль как фактора
построения государства и влияние на развитие процессов трансграничного
сотрудничества. Акцентируется внимание на возможностях диаспоры в государственно-
созидательных процессах и углублении международного взаимодействия между
соседними странами.
An author finds out the value of term «Diaspora», analyses its role as a factor of
construction of the state and influence on development of processes of transfrontal collaboration.
Attention is accented on possibilities of Diaspora in state creative processes and deepening
of international co-operation between nearby countries.
|
| issn |
1609-7742 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72124 |
| citation_txt |
Вплив діаспори на розвиток транскордонного співробітництва / В.В. Гарагонич // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 100-103. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT garagoničvv vplivdíasporinarozvitoktranskordonnogospívrobítnictva |
| first_indexed |
2025-11-25T22:42:28Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:42:28Z |
| _version_ |
1850569346505506816 |
| fulltext |
100
ВПЛИВ ДІАСПОРИ НА РОЗВИТОК
ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Автор з’ясовує значення терміна «діаспора», аналізує її роль як чинника побудови
держави та вплив на розвиток процесів транскордонного співробітництва. Акцентується
увага на можливостях діаспори в державотворчих процесах та поглибленні міжнародної
взаємодії між сусідніми країнами.
Ключові слова: діаспора, транскордонне співробітництво, Карпатський регіон,
Карпатський єврорегіон.
Автор выясняет значение термина «диаспора», анализирует ее роль как фактора
построения государства и влияние на развитие процессов трансграничного
сотрудничества. Акцентируется внимание на возможностях диаспоры в государственно-
созидательных процессах и углублении международного взаимодействия между
соседними странами.
Ключевые слова: диаспора, трансграничное сотрудничество, Карпатский регион,
Карпатский еврорегион.
An author finds out the value of term «Diaspora», analyses its role as a factor of
construction of the state and influence on development of processes of transfrontal collaboration.
Attention is accented on possibilities of Diaspora in state creative processes and deepening
of international co-operation between nearby countries.
Key words: Diaspora, transfrontal collaboration, region of Carpathians, European region
of Carpathians.
Термін «діаспора» (з грецької «розсіяння») слов-
ники тлумачать як постійне перебування (добровільне
або вимушене) частини народу на території іншої
держави, тобто поза країною походження народу
[1, с. 369]. У сучасній літературі діаспорою назива-
ються етнічні групи, які живуть поза країною свого
походження [2, с. 304].
Під українською діаспорою розуміють українське
національне співтовариство, що проживає за межами
Української держави, і головним джерелом форму-
вання якого стала еміграція. Хоча українська діаспора
умовно поділяється на західну і східну, цілком осібно
стоїть та її частина етнічних українців, яка здавна
проживає на територіях, що після Другої світової
війни увійшли до складу сусідніх з Україною держав –
Польщі (300-350 тис. осіб), Румунії (250-280 тис. осіб),
Словаччини (80-100 тис. осіб) та інших [3, с. 404-405].
Діаспора – це частина певної етнічної спільноти
(народу), що постійно проживає поза межами історич-
ної батьківщини в іноетнічному чи інонаціональному
середовищі на правах або зі статусом національно-
культурної меншини. Інше розуміння терміна «діас-
пора» – це етнічна меншина, яка зберігає зв’язок зі
своєю батьківщиною, національні традиції тощо
[4, с. 398].
Формування діаспори відбувається внаслідок дії
тих чи інших чинників, які обумовлюють масове
переселення частини населення з однієї країни в
іншу. Прийнято виділяти такі групи цих чинників:
соціально-політичні (розпад імперій або мультиет-
нічних держав); соціально-економічні (кон’юнктура
міжнародного ринку праці, трудова еміграція);
соціодемографічні (старіння місцевого населення,
диспропорції у віковій та статевій структурі й від-
повідна державна міграційна політика); релігійні;
соціокультурні (культурна, мовна та релігійна
спорідненість із населенням країни імміграції);
військово-політичні; етнополітичні та інші.
Отже, ведучи мову про діаспору, маємо на увазі
не лише українців, яких доля розсіяла по світу, а й
представників народів насамперед сусідніх з нашою
державою країн, для яких Україна стала другою
батьківщиною.
Зважаючи на помітний вплив діаспори на розвиток
транскордонного співробітництва, зазначимо, що
механізм міжетнічних контактів та взаємовпливів
ще далеко не вивчений [5, с. 981]. А тому сьогодні,
коли центральноєвропейські країни стоять перед
вибором: жити в мирі і спокої або в атмосфері
конфліктів та ворожнечі, які часом починаються з
незалежних місцевих суперечок етнічного чи релі-
гійного характеру, – дослідження цих проблем
набуває особливої актуальності і значущості.
Питаннями діаспори плідно займаються як
окремі дослідники (О. М. Майборода, К. О. Бабак,
Ю. Б. Євчак, М. І. Черепаня, М. П. Макара), так і цілі
УДК 339.922
Гарагонич В. В.
101
наукові інституції (наприклад, Інститут політичних
і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса
НАН України, Міжнародний інститут освіти, культури
та зв’язків з діаспорою Національного університету
«Львівська політехніка», Інститут дослідження украї-
нської діаспори при Національному університеті
«Острозька академія») [6, с. 225]. Тема взаємодії
держави та діаспори регулярно обговорюється на
наукових форумах, метою яких є вироблення меха-
нізмів співпраці із співвітчизниками за кордоном,
яких розцінюють як потужний державотворчий фактор,
а проведення таких заходів – як інтегральну частину
розвитку взаємовідносин держави та діаспори.
Зважаючи на те, що діаспора є потенційним
фактором суттєвого впливу на державотворчі процеси,
дієвим інструментом політичного, економічного та
культурного впливу в країнах проживання, потужним
засобом утвердження позитивного образу нашої
держави в міжнародній спільноті, ми маємо на маті
цієї публікації проаналізувати вплив діаспори на
поглиблення транскордонного співробітництва в
Карпатському регіоні.
Гігантська дуга Карпатських гір довжиною 1 500
і шириною 100-350 кілометрів починається на півдні
Румунії і, проходячи через територію України,
Словаччини, Польщі, Угорщини, Чехії, тягнеться аж
до Австрії. На площі 209 256 квадратних кілометрів
у цьому найбільшому гірському регіоні Європи з
давніх-давен живуть майже 20 мільйонів людей
різних національностей. Унікальним є те, що за всю
історію між населенням Карпат не було жодних
кровопролитних війн чи конфліктів на національному
або релігійному ґрунті.
Ментальність корінного населення Карпат мирна,
а водночас у міру свободолюбива. Тут живуть люди,
які свято бережуть традиції, звичаї, самобутню
культуру, народну творчість і мистецтво. Розділені
різними мовами, діалектами, суспільно-політичними
обставинами, але пов’язані суворими умовами гір-
ського життя, вони споконвіку сповідують неписані
закони і правила добросусідства [7, с. 4].
В Україні, на думку більшості регіоналістів,
Карпатський регіон об’єднує Львівську, Івано-
Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області
[8, с. 110].
Оскільки ці ж області входять до складу міжре-
гіональної асоціації Карпатський єврорегіон (площа
162 тис. кв. км, населення 16 млн осіб), яка включає
35 адмінодиниць п’яти сусідніх держав України,
Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі [9, с. 101],
то поняття Карпатський регіон і Карпатський євро-
регіон часто ототожнюють.
Волею історії чимало народів зазнали впливу
процесів, коли певна їх частина в силу дії різних
причин опинилася за межами власної держави,
утворивши там свої національні меншини. Така
доля спіткала практично всі нації, не обійшла вона
і країни, території яких увійшли до складу асоціації
«Карпатський євро регіон» [10, с. 117].
У літературі радянських часів дослідники наго-
лошували на історичній спорідненості сусідніх
народів, яких єднали спільність походження, мовна,
культурна і територіальна наближеність, що стала
тією основою, на якій стихійно формувались нові
загальнодемократичні елементи дружби, створюва-
лись певні соціально-економічні та морально-пси-
хологічні зв’язки [11, с. 14-15].
Як відомо, всі території, що входять до Карпат-
ського єврорегіону, поліетнічні, а в історичному
минулому перебували в складі однієї держави –
Австро-Угорщини, а згодом окремі з них (нинішня
Закарпатська область і округи Словаччини) – у межах
Чехословаччини [12, с. 15-16].
Після Другої світової війни контакти між різними
національними групами сусідніх європейських країн
були обмежені.
Революційно-демократичні процеси на рубежі
90-х років минулого століття призвели до появи на
політичній карті світу незалежної України, ініціювали
демократизацію в Польщі, Румунії, Словаччині,
Угорщині, які після 2004 і 2007 років стали повно-
правними членами Європейського Союзу.
На сьогодні в Україні поруч з українцями, як
титульною нацією, живуть представники понад ста
різних етносів, що складають понад 27 відсотків
всього населення держави. Для прикладу, у Закар-
патській області разом проживають представники
понад 70 національностей. За даними перепису насе-
лення 1989 р. в області, зокрема, налічувалось 976,7 тис.
українців (78,4 %), 155,7 тис. угорців (12,5 %), 29,5 тис.
румунів (2,3 %) та 7,4 тис. словаків (0,6 %) [12, с. 16].
Станом на 5 грудня 2001 р. вищезгадані показники
виглядали наступним чином: українців в області було
1 010,1 тис., угорців 151,5 тис., румунів 32,1 тис.,
словаків 5,7 тис. [13, с. 59].
14 жовтня 2009 р. вперше за роки існування
незалежної Української держави у Верховній Раді
України відбулися парламентські слухання на тему:
«Закордонне українство: сучасний стан та перспективи
співпраці» [14]. Відзначалося, що зі здобуттям Украї-
ною незалежності, вона перетворилася на центр
згуртування світового українства. Цьому сприяли
схвалення відповідної національної програми дій,
визначення правового статусу закордонного українця,
якого вже набули близько чотирьох тисяч осіб з
понад 50 країн. При Кабміні створено консультативно-
дорадчі органи, що опікуються питаннями роботи з
діаспорою. У дипломатичних установах понад 30 країн
світу діють ради громадських організацій закордон-
них українців, які сприяють розвитку інших зв’язків
із історичною батьківщиною. У 15 країнах відкрито
українські культурно-інформаційні центри. Підтри-
муючи своїх співвітчизників, Україна вбачає в них
потужну силу, здатну просувати наші політичні й
економічні інтереси за кордоном.
Однак не все намічене в урядових рішеннях
вдається реалізувати. З’являються й нові виклики,
які потребують оперативної реакції державних органів.
Чимало проблем постало, зокрема, у зв’язку з чет-
вертою хвилею української еміграції. У нинішній час
потребує розробки відповідної до сучасних реалій
стратегії співпраці із закордонними українцями.
На початку нинішнього століття у світі, за різними
оцінками, нараховувалось від 150 до 175 млн осіб
(понад 3 % населення планети), які проживали за
межами країни свого походження, включаючи бли-
102
зько 12 млн біженців та шукачів притулку. Кожного
року ця цифра збільшується принаймні ще на три
мільйони [15, с. 5].
Як показує світова практика, держави прагнуть
використовувати свої діаспори як потужний націє- та
державотворчий чинник розвитку, дієвий інструмент
політичного, економічного та культурного впливу
в країнах проживання, ефективний засіб утвердження
позитивного образу своєї держави у міжнародній
спільноті. Вони мають на меті мобілізувати діаспору
шляхом залучення та активного використання
людського, соціального, фінансового, культурного,
політичного капіталу. Для цього створюють в урядах
спеціальні відомства, уповноважені займатися про-
блемами діаспори, розробляють різні програми –
повернення співвітчизників, молодіжні, підтримки
бізнесу тощо. Практикують проведення форумів,
конгресів, конференцій як засіб вироблення меха-
нізмів співпраці, запозичення і обміну досвідом.
Активно залучали свої діаспори на всіх етапах
входження до ЄС країни-кандидати. Так, 2003 р.
відбулася спільна конференція парламенту Польщі та
польських громад зарубіжжя, на якій були окреслені
два найважливіших завдання діаспори: вплив на уряди
15 країн-членів ЄС у питанні ратифікації договору
про вступ і робота над утвердженням позитивного
образу Польщі в країнах проживання з метою
мобілізації громадської думки в державах ЄС на
користь входження Польщі до цієї європейської
структури [16].
Стосунки держави зі своєю діаспорою не обмежу-
ються політикою, а й включають цілий комплекс
завдань економічного характеру, зокрема залучення
інвестицій, розвиток торгівельних відносин, врегу-
лювання надходжень грошових переказів. Останнє
зумовлює зміни в банківській системі, адже саме
банки відіграють вагому роль у спрямуванні фінансових
потоків трудових мігрантів до країн походження.
У політиці багатьох держав пріоритетним напря-
мом є сприяння для вливань в економіку від діаспори.
Як зазначають експерти, мотиваційним фактором для
інвестицій діаспори є не лише прибуток, а й носталь-
гічні почуття, етнічні зв’язки, збережена національна
ідентичність, бажання приєднатися до розвитку рідних
країн.
Виклики XXI століття, пов’язані з потужними
міграційними процесами, творення нових діаспорних
структур та змінами в середовищах, які були сфор-
мовані в минулому столітті, не оминули й Україну.
На думку експерта Ірини Ключковської, наша діаспора
за різними оцінками, налічує від 12 до 20 млн осіб.
Це живий організм, який зазнає впливів та змін,
зумовлених рядом економічних, політичних та
культурних чинників. Вона вписується в загальну
світову діаспорну мозаїку з властивими для неї
внутрішніми суперечностями, конфліктами різних
еміграційних хвиль, трансформаційними та асиміля-
ційними процесами, на які зобов’язана реагувати
держава.
За роки незалежності нашої держави виникло
також нове явище – східна діаспора, яка почала
розвиватися після розвалу радянської імперії, проте
перебуває лише на стадії активного структурування
і потребує особливої уваги й підтримки з боку своєї
історичної батьківщини. Народилася й нова проблема –
четверта хвиля еміграції з мільйонами наших спів-
вітчизників, якими практично не займається держава,
а її завдання частково перебрала на себе церква та
громадські організації. Можна однозначно ствер-
джувати, про появу нової української присутності
у світі [16]. Проте, щоб ця нова присутність була
дієвою та залученою до державотворчих процесів,
слід виробити стратегічний напрям співпраці з
діаспорою.
Варто переосмислити напрямки зовнішньої і
внутрішньої політики держави щодо своїх співвітчиз-
ників за кордоном, забезпечити відповідну норматив-
но-правову, інституційну, фінансову, інформаційну
базу як основу для втілення програми співпраці зі
світовим українством. Це у свою чергу потребує
детального аналізу ситуації, вироблення нової стратегії,
спрямованої передусім на збереження національної
ідентичності як основи для подальшої спільної роботи
для розвитку України.
У питаннях взаємодії з діаспорою нам, як молодій
державі, потрібно базуватися на постулаті: українська
діаспора – інтегральна частина нашої країни. Під-
тримуючи матеріально і духовно українські громади
зарубіжжя, Держава Україна засвідчить свою здатність
проводити далекоглядну політику, яка дасть значні
дивіденди у майбутньому як відповідь на сьогоднішні
капіталовкладення.
Чимало представників різних діаспор (української,
угорської, польської, румунської та словацької) про-
живають на територіях сусідніх держав, що входять
до Карпатського єврорегіону і певним чином впливають
на інтеграційні процеси. Вони складають досить
численні етнічні та релігійні спільноти. За підрахунка-
ми словацьких вчених нині на теренах Карпатського
єврорегіону співвідношення національних груп насту-
пне: русини-українці складають близько 40 %, поляки –
18 %, угорці – 15 %, румуни – 15 %, словаки – 8 %
[17, с. 24].
У травні 2008 року в Ужгороді відбулася міжна-
родна науково-практична конференція «Реалізація в
Закарпатській області державної політики співпраці
із закордонними українцями: стан, проблеми, перс-
пективи», на якій відзначалося, що нині численні
українські громади за межами батьківщини потре-
бують підтримки, хочуть відчувати, що Україна про
них знає, а, здобувши державну незалежність, піклу-
ється і дбає. Нового відтінку державна політика
співпраці із закордонними українцями набуває у
зв’язку зі вступом наших найближчих зарубіжних
сусідів до Євросоюзу, а це майже 400 тисяч етнічних
українців, які там проживають [18].
Важливим є затвердження Закарпатською облас-
ною радою у травні 2007 року розробленої облдер-
жадміністрацією Регіональної програми співпраці із
закордонними українцями на період до 2010 року [18].
У вивченні і згуртуванні української діаспори
певну роль відіграють конгреси україністики, запо-
чатковані 1991 року на зорі української державності
і покликані об’єднати всіх учених світу, які займаються
українознавчими студіями, у єдину родину. Учасни-
ками конгресів, яких уже відбулося сім, за словами
103
президента Міжнародної асоціації україністів ака-
деміка Ярослава Яцківа, є ті, хто, з одного боку,
покликаний об’єктивно і всебічно досліджувати
багатопланові проблеми українознавства, а з другого –
популяризувати нашу українську науку і культуру,
суспільство, зберігаючи й примножуючи їх над-
бання [19].
Україністика, як один із напрямів наукових до-
сліджень, займає провідні позиції у світовій науці.
Хоча на рідній землі вона не завжди перебуває на
провідних ролях, оскільки вимірюється не кілометра-
ми й тоннами, гектарами чи вагонами, доларами та
гривнями, а відданістю своїй землі, патріотизмом і
саможертовністю, що для окремих вітчизняних
політиків не становить особливого інтересу, –
наголошувалося на VII Міжнародному конгресі
україністів у червні 2008 року в Києві. Політика і
культура, – підкреслювалось на конгресі, – два
стовпи національної єдності кожного народу, і від
того, як вони підтримують цю єдність, залежить
майбутнє держави.
27 серпня 2008 року в Києві підписано меморан-
дум про культурне співробітництво між Міністерст-
вом культури і туризму України та Світовим кон-
гресом українців. На церемонії відзначалося, що це
подія історичного значення і означає переломний
момент у відносинах з українською діаспорою [20].
Акцентувалося на інноваційності програми співпраці
з українською діаспорою на постійній основі, яка має
на меті об’єднання українців світу як єдиної потужної
культурної і політичної нації.
Попри певні проблеми в житті і діяльності
української діаспори [21, с. 148], вона стає все ваго-
мішим чинником розвитку транскордонного спів-
робітництва і утвердження України в Європі та світі.
Ми поділяємо думку про необхідність на націо-
нальних і міжнародному рівнях з врахуванням
досвіду міжетнічної взаємодії національностей в
Карпатському єврорегіоні розробки і втілення програм
гармонізації інтересів різних етносів і конфесій,
підвищення їх ролі у розвитку національних держав.
Адже, як показує досвід, ми маємо все для того,
щоб кордони – ці «рани історичного минулого» –
не розділяли нас, а навпаки, сприяли поглибленню
контактів та конструктивної взаємовигідної співпраці.
Оскільки багато явищ, у тому числі й стихійних,
не визнають кордонів, не розрізняють національнос-
тей, людям варто об’єднувати зусилля на основі
історико-етнічної близькості або спорідненості, що
є реальною передумовою процесів інтеграції.
ЛІТЕРАТУРА
1. Краткий энциклопедический словарь. Т. 1 / Сост. А. П. Горкин. – М. : Большая Российская энциклопедия. 2000. – 687 с.
2. Современная украинская энциклопедия. Т. 4. – Харьков : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2004. – 416 с.
3. Современная украинская энциклопедия. Т. 14. – Харьков : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2005. – 416 с.
4. Енциклопедія історії України: В 5 т. / Редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2004. – Т. 2. – 528 с.
5. Україна: політична історія. XX – початок XXI ст. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 1028 с.
6. Мушинка М. III Міжнародна наукова конференція «Проблеми дослідження української діаспори» / Микола Мушинка // Український
історичний журнал. – 2008. – № 6. – С. 225–227.
7. Земля, наближена до неба. – Ужгород : Карпати, 2008. – 48 с.
8. Верменич Я. В. Територіальна організація Україні як наукова проблема : регіонально-історичний та політико-адміністративний
виміри / Я. В. Верменич. – К., 2008. – 160 с.
9. Гарагонич В. В. Транскордонне співробітництво в євроінтеграційній стратегії України : практика реалізації в Карпатському
єврорегіоні / В. В. Гарагонич // Транскордонне співробітництво як фактор активізації євроінтеграційних процесів : Матеріали
XVII Міжнародної наук.-практ. конф, 7-8 травня 2008 року. – Чернівці, 2008. – С. 99–102.
10. Гарагонич В. Роль діаспори у розвитку Карпатського єврорегіону / Василь Гарагонич // Діаспора як чинник утвердження держави
Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації : Тези доповідей другої міжнародної наук.-практ.
конф. – Львів, 2008. – С. 116–117.
11. Колесник В. П. Интернациональные связи трудящихся приграничных областей СССР и европейских социалистических стран /
В. П. Колесник. – Львов, 1984. – 176 с.
12. Черепаня М. І. Етнокультурні процеси в Закарпатській області / М. І. Черепаня // Кордони єднання. Проблеми міжетнічних
відносин у Карпатському єврорегіоні. – Ужгород, 2001. – С. 15–22.
13. Етноменшини Закарпаття в умовах ринкової трансформації / В. П. Мікловда, М. А. Лендєл, М. І. Пітюлич та ін. – Ужгород :
Карпати, 2006. – 96 с.
14. Урядовий кур’єр. – 2009. – 16 жовтня.
15. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном. Спеціальна доповідь Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини / Н. І. Карпачова. – К., 2003. – 190 с.
16. Урядовий кур’єр. – 2009. – 14 жовтня.
17. Макара М. П. Національні меншини Карпатського єврорегіону: історичне минуле, майбутнє / М. П. Макара // Кордони єднання.
Проблеми міжетнічних відносин у Карпатському єврорегіоні. – Ужгород : Карпати, 2001. – С. 22–27.
18. Новини Закарпаття. – 2008. – 17 травня.
19. Урядовий кур’єр. – 2008. – 27 червня.
20. Урядовий кур’єр. – 2008. – 28 серпня.
21. Бабак К. О. Спільний моніторинг стану задоволення прав української національної меншини Румунії та румунської національної
меншини України: шляхом порозуміння до добросусідства і партнерства / К. Бабак // Вісник Держкомнацрелігій України. – К.,
2008. – № 1. – С. 142–151.
Рецензенти: Тригуб П. М., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету
імені Петра Могили;
Сінкевич Є. Г., к.і.н., професор Чорноморського державного університету імені Петра
Могили.
© Гарагонич В. В., 2010 Стаття надійшла до редакції 17.02.2010 р.
|