Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності

Політологічне дослідження історичної спадкоємності української етнічної групи Канади дає змогу стверджувати, що, з точки зору її політичної заангажованості, українську етнічну групу варто охарактеризувати як «незавершену етнічність». У статті доводиться, яким чином різновекторна політична активні...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Лупул, Т.Я.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Історичний архів. Наукові студії
Schlagworte:	Історія міжнародних відносин
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72138
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності / Т.Я. Лупул // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 114-119. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72138
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-721382025-02-09T18:21:28Z Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності Лупул, Т.Я. Історія міжнародних відносин Політологічне дослідження історичної спадкоємності української етнічної групи Канади дає змогу стверджувати, що, з точки зору її політичної заангажованості, українську етнічну групу варто охарактеризувати як «незавершену етнічність». У статті доводиться, яким чином різновекторна політична активність української спільноти виробила унікальний тип українсько-канадської етнічної групи як окремого самобутнього феномена, що належить до типу «перехідної етнічності». Политологическое исследование исторической преемственности украинской этнической группы Канады позволяет утверждать, что, с точки зрения ее политической заангажированности, украинскую этническую группу следует охарактеризовать как «незавершенную этничность». В статье доказывается, каким образом разновекторная политическая активность украинского сообщества выработала уникальный тип украинской канадской этнической группы как отдельного самобытного феномена, принадлежащего к типу «переходной этничности». The political and historical studies of the continuity of Ukrainian ethnic group in Canada, one could say that in terms of its political engagement, the Ukrainian ethnic group should be described as «incomplete ethnicity». We prove how the vector of a politicized Ukrainian community has made a unique type of Ukrainian-Canadian ethnic group as a separate distinctive phenomenon that belongs to the type of «transitional ethnicity». 2010 Article Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності / Т.Я. Лупул // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 114-119. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72138 94 (=161.2) (71) uk Історичний архів. Наукові студії application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міжнародних відносин Історія міжнародних відносин
spellingShingle	Історія міжнародних відносин Історія міжнародних відносин Лупул, Т.Я. Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності Історичний архів. Наукові студії
description	Політологічне дослідження історичної спадкоємності української етнічної групи Канади дає змогу стверджувати, що, з точки зору її політичної заангажованості, українську етнічну групу варто охарактеризувати як «незавершену етнічність». У статті доводиться, яким чином різновекторна політична активність української спільноти виробила унікальний тип українсько-канадської етнічної групи як окремого самобутнього феномена, що належить до типу «перехідної етнічності».
format	Article
author	Лупул, Т.Я.
author_facet	Лупул, Т.Я.
author_sort	Лупул, Т.Я.
title	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності
title_short	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності
title_full	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності
title_fullStr	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності
title_full_unstemmed	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності
title_sort	українська етнічна група канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія міжнародних відносин
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72138
citation_txt	Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності / Т.Я. Лупул // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 114-119. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT lupultâ ukraínsʹkaetníčnagrupakanadiâktipnezaveršenoítaperehídnoíetníčností
first_indexed	2025-11-29T14:10:47Z
last_indexed	2025-11-29T14:10:47Z
_version_	1850134185923051520
fulltext	114 УКРАЇНСЬКА ЕТНІЧНА ГРУПА КАНАДИ ЯК ТИП «НЕЗАВЕРШЕНОЇ» ТА «ПЕРЕХІДНОЇ» ЕТНІЧНОСТІ Політологічне дослідження історичної спадкоємності української етнічної групи Канади дає змогу стверджувати, що, з точки зору її політичної заангажованості, українську етнічну групу варто охарактеризувати як «незавершену етнічність». У статті доводиться, яким чином різновекторна політична активність української спільноти виробила унікальний тип українсько-канадської етнічної групи як окремого самобутнього феномена, що належить до типу «перехідної етнічності». Ключові слова: етнічність, націєтворення, канадці українського етнічного походження, «незавершена етнічність», «перехідна етнічність», політизація етнічності, українсько-канадська етнічна група. Политологическое исследование исторической преемственности украинской этнической группы Канады позволяет утверждать, что, с точки зрения ее политической заангажированности, украинскую этническую группу следует охарактеризовать как «незавершенную этничность». В статье доказывается, каким образом разновекторная политическая активность украинского сообщества выработала уникальный тип украинской канадской этнической группы как отдельного самобытного феномена, принадлежащего к типу «переходной этничности». Ключевые слова: этничность, нациестроительство, канадцы украинского этнического происхождения, «незавершенная этничность», «переходная этничность», политизация этничности, украинско-канадская этническая группа. The political and historical studies of the continuity of Ukrainian ethnic group in Canada, one could say that in terms of its political engagement, the Ukrainian ethnic group should be described as «incomplete ethnicity». We prove how the vector of a politicized Ukrainian community has made a unique type of Ukrainian-Canadian ethnic group as a separate distinctive phenomenon that belongs to the type of «transitional ethnicity». Key words: ethnicity, ethnic described, consruction of the nationhood, Canadians of Ukrainian ethnic origin, incomplete ethnicity, transitional ethnicity, politicization of ethnicity, of Ukrainian-Canadian ethnic group. Поняття «націєтворення» та «політизація етніч-ності» у політологічній науці вживаються іноді для опису таких процесів, як соціальної інтеграції (nation-building) (на відміну від state-bulding), як правило, при аналізі країн, котрі переживають етап бурхливої індустріалізації та нових форм політич-них домагань етнічними меншинами. Головним завданням статті є спроба підвести теоретичну основу, яка співвідносить, а подекуди і розрізняє два вищевказані поняття. При вирішенні такого завдання основним операційним терміном для нас є поняття «етнічність» як означення родової згуртованості, що дозволяє охопити ті соціальні форми, які визна-чаються як «спадкоємне походження». Поняття «етнічності» дозволяє використовувати при аналізі змагання між етнічними групами у боротьбі за доступ до суспільних ресурсів як найважливіший критерій для «політизації етнічності». Тому поняття «етнічності» дає можливість працювати із чотирма формами її існування: «національна держава» (nation-state), «етнічні меншини», «народ», «етнічні групи» та двома додатковими − «перехідна етнічність», «незавершена етнічність» [4, р. ІІ-ІІІ; 129-130]. Ці шість форм «етнічності» складають весь континуум етнічних типів, безумовно є пов’язаними як з історичною, так і соціальною структурою кожної окремої націо-нальної спільноти. Аналіз політичного контексту та історико-соціальних умов дає можливість визначити, на якому рівні перебуває кожен тип «етнічності»: «нація-держава», «етнічної меншини» чи на «пере-хідному», або ж «незавершеної етнічності». У статті стверджується, що кожен рівень «політизації етнічно-сті» виявляє ті політичні установки та діяльність, які характерні для територіальних, економічних, УДК 94 (=161.2) (71) Лупул Т. Я. 115 соціальних та культурних кордонів етносу. Таким чином, етнічна група визначається як така через обмеження поширення меж власного етносу стосовно доступу до владних та економічних важелів, а також неповного ступеня класової солідарності, яку демонструє ця група. «Політична активність такого етносу (тобто тієї ж етнічної групи) і зветься «політизацією етнічності» і цим самим відрізняєть-ся від націоналізму як форми політичної ідеології та суспільно-політичного руху» [4, p. ІІІ; 72]. Українська етнічна спільнота в Канаді викорис-товується як перевірка такого теоритичного підходу з огляду на те, що вона перебуває під впливом трьох пересічних процесів: канадського націєтво-рення, політизацією інших канадських етнічних груп та політизацією власної етнічності. Нижчеподаний аналіз базується на твердженні того, що етнічна ідентичність базується на п’яти чинниках: спадковості/ендогамії, культурних звичаях, тривалості поколінь, усвідомленої групової при-належності та специфіки релігійного визнання. Відмінності між етнічними кордонами, котрі є соціально сконструйовані, не є важливими самі по собі, а набувають ваги тільки тоді, коли використо-вуються етнічнми лідерами для творення тих форм ідентичності, які, на їх думку, найкраще вирішують пробеми етногрупи [2, p. 5]. У нижчеподаному аналізі канадці українського походження як окрема група розглянута саме в такому ракурсі політичної соціології. Звідси ми розташо-вуємо «українську канадську етнічність» у соціо-логічному контексті раціонального плюралізму, конкретно в політичній, історичній та регіональній структурі сучасного канадського суспільства. Це дозволить виконати одночасно два завдання. По-перше, оскільки етнічна історія належить до етнокультурної спільноти, висновки отримані з неї, є актуальними для політичних та соціальних акторів, які взаємодіють у цих рамках. По-друге, політологічне дослідження історичної спадкоємності як інструменту пояснення політичних процесів визнає, що кожна етнокультурна спільнота має свій власний унікальний досвід, однак цей метод може бути використаний для будь-якої етнічної спільноти як стандартний підхід, щоб винести уроки для розвитку ширшої канадської національної спільноти. Ці два завдання покликані підтвердити наукову достовірність отри-маних висновків. Загальна історія соціальних перетворень серед українських канадців добре відома. Це населення в основному складається з трьох основних хвиль іммігрантів, що прибули в період 1891-1954 років та «Четвертої хвилі», котра триває й нині. Українська етнічна група піддається «канадизації», особливо це притаманне для другого, четвертого та п’ятого поколінь, що живуть в урбанізованих центрах і, як правило, припинили використання української мови як розмовної у повсякденному житті. Крім того, збільшилась кількість міжетнічних шлюбів, відбулась конфесійна переорієнтація на відвідування канадсь-ких церков протестантського характеру, а не двох відгалужень візантійської церковної традиції, що було традиційними для українців. Незважаючи на ці процеси, організована українська канадська спільнота продовжує функціонувати, намагаючись утверд-жувати власні цінності та інтереси в Канаді та підтримувати зв’язки з Україною. Така самоіден-тифікація вказує на тривалу значимість символічного українського етнічного походження. Хоча цей процес є дуже складним. Щоб краще зрозуміти таку символічну сутність, варто застосувати методолічний принцип, запро-понований канадським соціологом українського походження Р. Петришиним, − «категорії означеності етнічної українсько-канадської спільноти» [5, p. 20]. Такий підхід уможливлює чітко визначити, якою етнічною групою українська спільнота Канади не є. Такий методологічний принцип є виправданим через те, що розуміння контексту історії Канади визначає ті правові, політичні та економічні структури, у рамках яких канадці українського етнічного по-ходження сформувались як усвідомлена окремішня «етнічна група» [5, p. 19]. По-перше, канадці українського етнічного похо-дження не визнаються як чартерна група канадського суспільства, подібно тому, як визнані британська, французька та корінні народи, і не мають жодної вигоди від канадського держави, як це є для чартерних груп. Наприклад, українські канадці не мають конституційних, мовних чи інших групових прав. Колективні символи українців не визнавалися як символи федеральних, провінційних чи муніципальних органів влади, як це здійснено у символічному плані для націй – засновників та перших націй сучасної канадської федерації. По-друге, на відміну від англо-канадців атланти-чного узбережжя Канади, де населення «британського походження» складає більшість у чотирьох провінціях, чи «французької етнічної групи» Квебеку, а чи аборигенів на Півночі країни, українські канадці: 1) не мають демографічної більшості в жодній про-вінції; 2) політично не контролюють жодну територію; 3) не контролюють господарське життя в будь-якому регіоні Канади; 5) українська мова не є офіційною робочою мовою, визнаною хоча б в якійсь профе-сійній сфері. По-третє, сьогодні українські канадці є добровіль-ною етнічною групою, а не мимовільною. «Мимовільна етнічна група формується тоді, коли вона піддається дискримінації, а значить змушена гуртуватись, тому що опиняється перед загрозою бути виклю-ченою із домінуючих верств суспільства» [5, p. 19]. Канадці українського етнічного походження − разом із польською, голландською, німецькою, менонітами та єврейською етнічними спільнотами − це етнічні групи, що існують у суспільстві в межах усвідомленого і прийнятого ними раціонального плюралізму і які ще не є остаточно асимільованими французьким, британським чи корінним етносами Канади. Таким чином, українські канадці є меншиною, що добровільно визнає етнічну приналежність, діє як самостійно мобілізована спільнота, в основному без державного легального визнання їх окремого статусу (хоча б як піонерів-засновників Канади). Далі, для того, щоб детальніше визначити, якою ж етнічною групою канадці українського походження насправді є, і яке вони займають суспільно-116 політичне місце в Канаді, ми будемо оперувати декількома категоріями, які й надалі продовжують формувати українську етнічну спільноту Канади. Ці категорії характеризують стратегію розвитку української громади сьогодні і включають: 1) особ-ливості функціонування громадських організацій української спільноти як основи розвитку української громади в Канаді; 2) значення релігійної належності та політичних ідеологій як мобілізаційного ресурсу згуртування спільноти. Метою статті є віднайти відповідь на питання: що лежить в основі політичних досягнень українських канадців у минулому, наскільки воно є дієвим зараз, і яким чином воно є керівництвом до дії на майбутнє? Як результат, розділ визначає п’ять складових з українсько-канадської історії, які характеризують розвиток української громади в останнє десятиліття ХХ століття та першій декаді ХХІ: імміграція; українські громадським організаціям, які мають потенціал історичної стійкості; мобілізаційний вплив релігії, а також провідних політичних ідеологій епоху як джерело лідерства у розвитку громад, об’єктивна оцінка сучасного стану української етнічної само-бутності в Канаді. Організації, котрі задовільняють фундаментальні людські потреби (наприклад, фізичні, символічні, економічні, освітні), демонструють здатність до постійного відновлення протягом кількох поколінь, зберігають свої основні цінності, мають надійне фінансування та участь у французькій та англо-канадській спільноті і не піддані асиміляції (тобто зберігають власні етнічні кордони) існують тривалий період. Інший тип організаційних систем має «тимчасовий» характер, які створюються, як правило, з метою конкретного вирішення чітких ситуативних питань у певний, визначений період часу і, як правило, керуються одним поколінням керівників. Вони обслуговують інтереси невеликого числа населення, їх основні цінності є мінливими стосовно подій та припиняють функціонування чи асиміляцію їх етніч-них ознак, коли є учасниками франко- чи англо-канадського суспільства. Таким чином, організації, створені канадцями українського походження, поділяють на два типи: тимчасові організації, що функціонують упордовж порівняно короткого періоду часу, та довготривалі в часі і незмінні у своїх ціннісних орієнтаціях. Класифікація різних організацій, створених українцями впродвж минулого століття, з наведенням прикладів, перерахованих у хронологічному порядку, показує, що реально складає основу організованого життя української громади в Канаді. Українсько-канадські організації, котрі сформу-вались ще з 1900 року по теперішній час як найбільш тривалі серед українських канадців, й надалі надають певної завершеної форми структурі в організації української спільноти Канади. Виділимо, як приклад, кілька українських організацій, представлених хро-нологічно: 1. Церква, яка слугує для окреслення сакрального етнічного простору та служить для задоволення людських потреб повного життєвого циклу (наприклад, Українська католицька церква − з 1912 року ство-рення та Українська Православна − з 1918 року). 2. Ордени, братства релігійних ченців, пов’язаних з церквами (наприклад, Орден Братів Василіан (1902), Сестринська Служба Непорочної Діви Марії (1902). 3. Українські страхові компанії, що надавали необхідні приватні послуги до початку функціону-вання системи державної охорони здоров’я та зако-нодавства з питань безпеки (наприклад, у 1905 − Товариство Святого Миколая Чудотворця; 1921 − Українська Братерська Спільнота; 1922 − Благодійна Робітнича Асоціація). 4. Організації соціальної допомоги, організації, котрі виникли та реагували на ситуації задоволення загальних людських потреб (наприклад, Українська Іммігрантська Допомогова Асоціація Святого Рафаеля (1925-1935), Українсько-Канадський Фонд Допомоги (1945-1961), Соціальна Служба та Канадське Допомо-гове Товариство Українським Іммігрантам (1961 до цього часу). 5. Українські богословські навчальні заклади, які спочатку були незалежні, а пізніше стали з окремим автономним науковим статусом, інтегровані в канад-ські університети (наприклад, у 1919 року Православні класи перетворились у семінарію, у 1932 році стали частиною Манітобського універистету під назвою Коледж Святого Андрія (з 1946 р.); Василіанські семінари в Оттаві, а також відділи української тео-логії та літургії в Оттавському університеті. 6. Організації, які надають освітні послуги украї-нською мовою для навчанні молоді. Спочатку це було здійснено ентузіастами, а згодом професійними організаціями (наприклад, «Читальні Просвіти»; «Рідна школа»; Українські класи в середніх школах у 1960-ті роки, слов’янські дослідження в канадських університетах після 1945 року та англо-українські двомовні школи − з 1971 року в Aльберті, з 1974 року в Саскачевані та 1978 року у Манітобі. 7. Ідеологічні громадські організації, які надають соціальні та культурні послуги, але вмотивовані такі послуги, як правило, різними світоглядними принци-пами: християнськими, комуністичними, націоналіс-тичними (наприклад, прокомуністична: Українське Робітниче та Фермерська Храмове Товариство (рік заснування − 1922 р., більше відоме під назвою Товариство Об’ єднаних Українських Канадців; релігійна − Українське Католицьке Братство (1932 р.); націоналітсична − Ліга Українських Канадців (зас-нована в 1949 р.). 8. Бібліотеки, музеї та архіви служать інструментом збереження колективної пам’яті етнічної історії спільноти. Прикладами таких музеїв та архівів є Український Культурний та Освітній Центр (Oсередок, 1944 р.); Музей Івана Франка у Вінніпезі; Український музей Канади (1941 р.); Альбертський Українсько-Канадський Архів та Музей (1972 р.). 9. Професійні освітні організації українських досліджень, які публічно чи в приватному порядку фінансуються як підрозділи вищих навчальних закладів державної системи освіти (наприклад, українська мова та література в університетах: Саскачеванському (1945), Манітобському (1949), Оттавському (1950), Торонтоському (1954) та Аль-117 бертському (1960); Канадський Інститут Українських Студій Альбертського універистету (1976), Село Української Культурної Спадщини, фінансоване урядом провінції Альберта (1975), Кафедра українсь-ких студій Торонтського універистету (1979), Український Центр Ресурсів та Розвитку Колдежу Maкеван (1987), а з вересня 2009 − Універистет Макеван, Відділ Українського Фольклору та Куль-тури Альбертського університету (1989), Центр з вивчення української спадщини, Коледжу Святого Фоми Саскачеванського університету (2001) та ін. Таким чином, процес виникнення та збереження вищевикладених зразків організації українських канадців було відповіддю на потребу самоідентифі-кації української етнічної групи та вміння знаходити нішу в соціальній структурі канадського суспільства. Вищевказані організації поряд із деяким іншими збереглися аж до сьогоднішнього дня, оскільки вони відповідають як поточним, так і фундаментальним потребам людини. Будь-які проблеми вирішувались через зміну лідерів, знаходились джерела для достатнього фінансування. Продукувались нові ідеї, котрі продовжували існування цих організацій, при цьому зберігаючи свої основні українські цінності для участі в житті суспільства, уникаючи асиміляції. Інший тип організацій, створюваних українсь-кими кандцями, були тимчасові організації, які дуже недовго проіснували через те, що вони вини-кли тільки завдяки певним конкертним обставинам і не були спрямовані на ефективне вирішення про-блем виживання української спільноти. Для при-кладу варто відзначити такі: 1. Українські політичні партії в Канаді та еміг-рантські політичні партії (наприклад, українські секції Соціалістичної партії Канади (1906) чи укра-їнська секція Робітничої партії Канади (1922), зго-дом перейменована в Комуністичну партію Канади (1924). З правого політичного спектру − Організа-ція Об’єднаних Гетьманців, політична партія 1930-х років, як приклад таких емігрантських формацій. Політичні партії такого типу не прижилися в Кана-ді. Сьогодні участь у політичних партіях українсь-ких канадців відображає швидше їх приналежність до економічного класу чи регіону, а не до їх етніч-ного походження чи політичних орієнтацій на пра-батьківщині; 2. Українські підрозділи церков чи інших орга-нізацій, котрі мають французький чи англо-канадський характер. Як правило, такі гібридні структури не захищають свої етнічні кордони і зазнають труднощів у становленні зв’язку між по-коліннями (наприклад, Русинська Незалежна Гре-цька Церква, Український Підрозділ Королівського Канадського Легіону). Представники вищевказних груп не виробили жодного продукту високої якості та не залишили ніяких помітних слідів, які мали б перманентний вплив на самоорганізацію чи сприяли б самоіден-тифікації нового покоління українських канадців. Отже, українсько-канадські організації вижива-ли тоді, коли вони існували або слугували у задо-воленні первинних людських потреб людини, «як це визначено ієрархією потреб Маслоу» [5, p. 29]. Це дало змогу залучити велику кількість членів, обслуговувати їх потреби професійними співробіт-никами, достатньо фінансуватись чи з приватних, чи з державних джерел та бути активними учасни-ками англо-французького чи канадського суспільс-тва, не позбуваючись своєї самобутності. Такі організації займались справді реальними матеріальними інтересами та забезпечили особис-тісні мотиви, почуття спільності та тривалості етні-чної свідомості. І навпаки, ті організації, котрі намагались реалі-зувати запити меншої кількості людей, що переслі-дували швидше задоволення бажання, а не потреб, і перебували у віданні ентузіастів, часто без доста-тнього фінансування проіснували недовго і заміни-лись англо- чи франко-канадськими допомоговими організаціями. Відповідно до дослідження, проведеного ще в 1972 році, у найгустонаселенішому місті Канади − Торонто, за показниками ендогамії, використання власної мови вдома, передплата і читання газет, що видаються власною громадою, споживання етнічних страв у порівнянні рейтингу серед трьох етнорелі-гійних груп за такими показниками найвищим він виявився для євреїв, меншим для німців, і останнє, третє місце, посіли українці [2, p. 137]. У сільських районах Західних канадських провінцій оцінки ідентичності за вищевказаними критеріями дали дещо відмінний результат: такі німецькі етнорелігійні групи, як гутерити та меноніти, володіли більш високим рейтингом у порівнянні з українськими католиками, православними українцями та німець-кими католиками [5, p. 29]. Таким чином, звідси варто зробити висновок про те, що деякі етнічні групи є більш успішними самосвідомими в певній ситуації та умовах прожи-вання, у збереженні чітких кордонів етноспільноти, аніж інші в таких же ситуаціях. Щоб зрозуміти таке твердження, слід звернутись до феномена етнорелігійної самобутності. Етнона-ціональна ідентичність домінувала в політичному порядку денному українських канадців [5, p. 29]. Наприклад, дві з католицьких груп (українська та польська) мають вищий рівень етносамоідентифікації, аніж дві інші (французька та німецька), що мали нижчий рівень етнонаціональної самоідентифікації у провінції Саскачеван [2, p. 137]. Такий приклад є свідченням того, що «етнічність» є більш значимою для українських та польських канадців, аніж при-належність до релігійної конфесії. Ключовою серед домінуючих характеристик організованої української спільноти Канади було мобілізоване релігійне та політичне лідерство. Лідери принаймні трьох систем ідеологічних вірувань конкурували за гегемонію серед українських канадців, (мається на увазі гегемонія серед «невеликого відсотку українських канадців, які брали участь в діяльності українсько-канадських організацій») [5, p. 31]. А у термінології політичного філософа А. Грамші, «ге-гемонія − це процес творення ідентичностей» [1, c. 553]. Процес мобілізації лідерства за гегемонію над українськими канадцями призвів до створення відмінних основних цінностей декількома основним 118 громадськими організаціями. Саме українсько-канадське християнство, комунізм та націоналізм й були тими конкуруючими цінностями, що й створили самобутність українських канадців. Українсько-канадське християнство представлене українським католицтвом та українським право-слав’ям й церковними структурами в Канаді. Їх християнська віра із поєднанням та наповненістю українською та канадською місткістю є головною серцевиною їх власного розуміння та продукуван-ня ідентичності. Суттю просоціалістичного/комуністичного руху була віра у можливість створити альтернативу міжнародному капіталізму, але очевидно, що з роз-падом СРСР цей рух серед українських канадців занепав «через втрату своїх членів» [5, p. 31]. Українські націоналістичні рухи діяли в дискурсі анти колоніалізму, фокусуючись на політичній незалежності України, сприяли підвищенню мобіль-ності й етнокультурного плюралізму в Канаді. Вони стверджували, що політичне поневолення та куль-турно-мовне переслідування в Україні накладає на них обов’язок відстоювати українські інтереси в руслі етнокультурного плюралізму та всіляко підтримувати прагнення України до незалежності. Із розпадом СРСР націоналістичні групи вважали свою місію виконаною. Різні періоди історії Канади відкривали різні можливості для домінування одного чи іншого типу лідерства. На це, безумовно, впливали й політичні події та церковне життя в Україні. Сьогодні, після здобуття незалежності і легалізації церков в Україні, українські церкви переживають новий ріст і розвиток у Канаді. З іншого боку, зі зникненням СРСР канадський комуністичний рух серед українців остаточно занепав, а націоналістичний втратив сенс свого існування. Чи у випадку церковних поводирів, чи лідерів обох комуністичних і націоналістичних течій − все це разом послужило частиною процесу для формування українсько-канадської ідентичності. Політичні лідери і партії як комуністичного, так націоналістичного табору розуміли необхідність створення масових організацій, які б задовільняли соціальні, культурні та освітні програми для своїх послідовників. Громадськість відгукнулася на надання таких необхідних послуг, а набагато більшого ви-знання здобували ідеологічні лідери, аніж політичні партії. Така масовість дала політичні механізми забезпечення тривалості існування таких рухів, чи коли вони були оголошені поза законом (як наприклад, Комуністична партія Канади), чи підпільні на Бать-ківщині (наприклад, так само, як і гілки Організації українських націоналістів). Крім того, зв’язок між політичними партіями та культурними й освітніми запитами представили лідерам базу для отримання фінансових та кадрових ресурсів, необхідних для реалізації їх політичних цілей. Головна особливість, яку слід підкреслити у цьому зв’язку, між українськими політичними лідерами та українською громадою зв’язки виявилися успішними тому, що вони функціонували як громадські організа-ції, а ті ж, що претендували виключно на статус «політичних партій», були менш успішними і мали тимчасовий характер. Таким чином, політична самобутність канадських українців упродовж трохи більше як одного століття українсько-канадської історії характеризувалась глибоким поділом на два взаємовиключні політич-ні табори: комуністичний та націоналістичний. До цього додавались спроби домінування над україн-ською канадського спільнотою церковних діячів. Все це разом й складало політичний процес творення українсько-канадської ідентичності. Вираження української самобутності в сучасний період у багатьох випадках сягає вже пародії. У провінції Альберта в містечку Вегревіль (Vegreville) збудовано найоб’ємнішу писанку світу, (котра, до речі, присвячена не українським канадцям, а Канадській кінній гірській поліції); у м. Глендон (Glendon) − найбільший у світі вареник; у містечку Вільна (Vilna) − найвищі у світі гриби. У провінції Манітоба, містечко Комарно (Кomarno), встановлено найбільший пам’ятник комару; у містечку Мандера (Mundare) (провінція Альберта), де мер українського похо-дження Михайло Царик є власником м’ясної крамниці, побудовано монумент найбільшому за величиною кільцю ковбаси, у селищі Ендрю (Andrew) (батьківщині сучасного прем’єр-міністра провінції Альберта − Е. Стельмаха) − найбільший пам’ятник дикій качці. Очевидно, що такий монументалізм у 1990-х − на початку 2000-х років української громади в Канаді є символічним виразом її сучасної бездіяльності, інтелектуальної вичерпаності, розчарування, анемії уяви, організаційної байдужості та неефективності. Отже, українські канадці не є чартерною групою з визнаними колективними правами, котрі прописані в Конституції та законах Канади. Українські канадці існують як окремі громадяни Канади, які можуть вільно створювати свої організації на добровільній основі для захисту та зміцнення їх власної мови і культури. На відміну від французів, аборигенів та англоканадців, канадці українського походження не мають демографічної більшості в будь-якій провінції чи місті. Вони не визначають перебіг економічного життя навіть на регіональному рівні, а тому українська мова не є такою, яку б вільно можна було використати в будь-якій легальній сфері Канади. Те, що робиться в рамках політики багатокультурності (наприклад, двомовні школи, податкові пільги для церков), стосується всіх етнокультурних груп Канадської федерації. Українські канадці існують як добровільна етнічна група, згуртована при допомозі власних ресурсів, щоб бути в змозі запобігти асиміляції та живити розмаїту етнокультурну спільноту власним унікальним внеском. Така унікальність базується на п’ятьох веберіанських факторах, які окреслюють творення етнічної ідентичності: спадкоємності, ендо-гамії, релігії, національності, культури. Ці рушійні сили і є основою тривалості української самобутності в Канаді. Отже, завданням української громади в Канаді є не очікуання «порятунку» чи «допомоги» від нової хвилі української імміграції для цієї країни, а пошук власних засобів та ресурсів для зміцнення себе, щоб стати реальним чинником творення канадської нації. 119 Єдиний шлях − це переосмислення власної іденти-чності, у т. ч. й під впливом нової хвилі та визнання того, що українська громада Канади є одним з типо-вих прикладів феномена «незавершеної етнічності». ЛІТЕРАТУРА 1. Категории политической науки. Учебник / рук. авт. кол. : А. Ю. Мельвиль. − М. : МГИМО (Университет) ; РОССПЄН, 2002. − 656 с. 2. Driedger L. Multi-ethnic Canada: Identities and Inequalities. − Toronto : Oxfrod University Press, 1966. − 352 p. 3. Makuch A. Ukrainian Canadians in the 2001 Census: an overview // The Ukrainian Weekly. − 2003. − № 13. March 30. − P. 9. 4. Petryshyn W. R. Britain’s Ukrainian Community : A Study of the Political Dimension in Ethnic Community Development. A Dissertation Submitted to the Committee on Higher Degrees in Partial Fulfilment of the Requiements for the Degree of Ph. D. in Sociology. − Bristol : University of Bristol, 1980. − 352 p. 5. Petryshyn R. Toward a Framework of Voluntary Pluralism: Five Contemporary Lessons on Community Development Taken from Ukrainian Canadian History / in Rozumnyj J. ed. / Yesterday, Today, Tomorrow : The Ukrainian Community in Canada. – Winnipeg : Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 2004. − P. 17−41. Рецензенти: Тригуб П. М., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили; Сінкевич Є. Г., к.і.н., професор Чорноморського державного університету імені Петра Могили. © Лупул Т. Я., 2010 Стаття надійшла до редакції 30.03.2010 р.

Українська етнічна група Канади як тип «незавершеної» та «перехідної» етнічності

Institution

Ähnliche Einträge