До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело»
В статті висвітлюється проблема визначення термінів «усна історія» та
 «усноісторичне джерело», які є основоположними для будь-якого соціально-історичного
 дослідження, що грунтується на усноісторичній методиці. В статье освещается проблема определения терминов «устная история» и&...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2011
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72287 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» / Ю. Іріоглу // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 22. — К., 2011. — С. 398-404. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860042913235337216 |
|---|---|
| author | Іріоглу, Ю. |
| author_facet | Іріоглу, Ю. |
| citation_txt | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» / Ю. Іріоглу // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 22. — К., 2011. — С. 398-404. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| description | В статті висвітлюється проблема визначення термінів «усна історія» та
«усноісторичне джерело», які є основоположними для будь-якого соціально-історичного
дослідження, що грунтується на усноісторичній методиці.
В статье освещается проблема определения терминов «устная история» и
«устноисторический источник», которые являются основополагающими для любого
социально-исторического исследования базирующегося на устноисторической методике.
The article describes the definitions «Oral History» and «Oral Historical Source» that are
central in any social and historical research based on the Oral Historical Method.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:56:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
Юрій ІРІОГЛУ
(Запоріжжя, Україна)
УДК: УДК : 930. 2 : [94 : 801. 81]
До питання визначення термінів
«усна історія» та «усноісторичне джерело»
На сьогоднішній день в українській історичній науці впевнено закріпився
напрям соціо-гуманітарних досліджень – усна історія. Велика кількість «білих
плям» у вітчизняній історії спонукають все більше число науковців звертатися
до неофіційного, живого образу історичної дійсності, що представлений
спогадами учасників або просто сучаників тих або інших подій. Причому,
необхідно зауважити, що в абсолютній своїй більшості мова йде про аудіо
записи інтерв’ювань, що обумовлюється цілою низкою факторів, зокрема
економічного та соціально-психологічного характеру. Таким чином,
формування цілого напрямку історичних досліджень заснованих на
усноісторичній методиці висуває на перший план питання термінології.
Процес будь-якого наукового дослідження розпочинається з визначення
ключових дефініцій, аби забезпечити прозорий механізм пізнання та не
допустити подвійного тлумачення результатів.
Передусім на розгляд мають бути винесені дві основні понятійні одиниці:
«усна історія», з огляду на велику кількість публікацій усноісторичного
напряму, якими в останній час наповнився вітчизняний історіографічний
простір, ми зобов’язані чітко визначити конкретні умови застосування цього
поняття; а також «усноісторичне джерело», що останнім часом закріпилося у
лексиконі вітчизняних «усних» істориків [1; 2; 12].
На сьогоднішній день поряд із визнанням функціональних можливостей
усноісторичної методики у соціально-історичних студіях тривають дискусії
відносно самого терміна «усна історія», його наповнення та сфер застосування.
Починаючи із 60-х років ХХ століття, коли дослідники усної історії перейшли
на новий теоретико-методичний етап існування усноісторичного методу,
з’являються спроби формулювання та тлумачення базових понять [4, С. 12-13].
На сучасному етапі ми можемо спостерігати велику кількість інтерпретацій
терміна «усна історія». Варіації у формулюваннях, здебільшого залежать від
позиції дослідника відносно ролі усноісторичних студій або галузі та
тематичного напрямку його пізнання.
Одне з узагальнюючих визначень поняття «усна історія», що належить
класикові усноісторичних досліджень А. Портелі, тлумачить його як тип
історичного дослідження, в якому усним джерелам відводиться важлива, але не
виключна роль [8, С. 32].
Серед вітчизняних істориків визначення «усної історії» побутує в кількох
інтерпретаціях. Одне з них конструюється навколо форми трансляції та фіксації
інформації, що представлена в абсолютній більшості випадків інтерв’юванням,
тому поняття «усна історія» розуміється як «біографічне або тематичне інтерв’ю
398
398
зі свідком-учасником події/подій», при цьому підкреслюється виняткова
важливість розуміння суб’єктивного життєвого досвіду людини [12, С. 159].
Іншим підходом до проблеми термінології вирізняються прибічники
загальнометодологічного погляду на розвиток історичної науки та
усноісторичних методик зокрема, пропонуючи розглядати усну історію як
«сучасний напрям у методології історичних досліджень, який віддає перевагу з
усіх методик дослідження саме усному анкетуванню..., польовим дослідженням,
народній традиції в поясненні історичного минулого» [13, С. 39].
Деякі дослідники розуміють поняття «усної історії» як ключове у проблемі
взаємовідносин «людина – історія», наділяючи усноісторичну методику
властивостями механізму, що переорієнтовує історичне пізнання із макрорівня
на суб’єктивний історико-культурний досвід індивідів та форми трансляції
ними в колективі культурних форм [11].
На сьогоднішній день ще не досягнуто повного консенсусу щодо визначення
дефініції «усної історії», але більшість науковців наголошують на
міждисциплінарності цього напрямку. У той же час усім тлумаченням,
незалежно від уподобань авторів, притаманне розуміння усної історії як
багатофункціонального явища із складною внутрішньою структурою. Наразі
термін «усна історія» у вітчизняному історіографічному просторі та
історичному джерелознавстві зокрема розглядають у наступних значеннях: 1)
усна історія – знання про минуле, що передається у суспільстві в усній формі; 2)
усна історія – методика фіксації цього знання про минуле; 3) усна історія –
кінцевий продукт такої фіксації; 4) усна історія − наукова дисципліна із сумою
реквізитів та понятійним апаратом [9].
Враховуючи особливості внутрішньої структури поняття «усна історія», ми
розглядаємо дане поняття як процес ініціативного, цілеспрямованого
документування усних вербальних повідомлень «учасників та свідків»
історичних подій шляхом інтерв'ювання та аудіального або аудіовізуального
записів розмови [1, С. 5].
Необхідно окремо зупинитися на виділенні нами у формулюванні поняття
«усна історія» слів «учасники та свідки». Особливість ставлення до саме такого
визначення респондентів має підгрунтям практичний досвід опрацювання усних
історій представників різних вікових та соціальних груп респондентів. Дуже
часто, в інтерв’ю оповідачі зачіпають події та явища, що лежать поза межами
хронології їх життя, або відносяться до їхнього дитинства і є маловірогідним,
що вони в абсолютній точності могли бачати та аналізувати дані події.
Отже, ми можемо припустити, що інформація про ці факти акумулювалася в
їхній пам’яті через реалізацію комунікаційного процесу в інформаційному
середовищі різного рівня – від окремої родини до загальносуспільних контактів.
А отже, ми не можемо назвати їх у прямому значенні «свідками», однак у їх
свідомості та мнемонічному апараті відклалися не тільки факти про події та
явища, але, що найголовніше, емоційно-ціннісне забарвлення. Тому вважаємо
необхідним у межах даного дослідження оговорювати застосування означення
сукупності респондентів як «свідків та учасників».
Загалом можна констатувати, що роботи в галузі розробки поняття «усна
історія» ще далекі від завершення. Велика кількість проблемних питань, що
постають у процесі реалізації усноісторичних методик, лише активізовують
розробки в цьому напрямку. На нашу думку, результатом співпраці дослідників
проблем усної історії має стати випрацювання єдиного синкретичного та
загальноохоплюючого поняття, яке б враховувало всі особливості проведення
399
399
усноісторичних досліджень. Звісно, за наявності регіональних особливостей тих
чи інших проектів необхідно вносити додаткові пояснення, оскільки при
можливій схожості методик вивчення тих чи інших проблематик можуть бути
абсолютно різні соціально-культурні умови розвитку та світосприйняття носіїв
досліджуваного інформативного поля.
Іншою теоретичною одиницею, що вимагає, на наш погляд, додаткової
уваги, є дефініція «усноісторичного джерела». Одразу ж постає необхідність
внесення роз’яснення, що об’єктом застосування згаданого поняття є інтерв’ю,
зафіксовані у вигляді аудіозаписів. Отже, і висновки, зроблені нами в результаті
аналізування функціональних та змістовних характеристик усних історій,
можуть бути проекціоновані тільки на розробки з відповідним джерельним
комплексом. Необхідність у такій деталізації виходить із ситуації, що склалася
на сьогоднішній день в усноісторичних студіях в розумінні змісту та форми
«усноісторичного джерела». Завдяки інтенсивному розвиткові засобів фіксації
аудіо- та відеоінформації та враховуючи її історико-культурний зміст, усні
історики включають в поняття «усноісторичного джерела» й аудіовізуальні
записи інтерв’ювань.
Потреба ідентифікації усноісторичного інтерв’ю як джерела обумовлена
специфікою його створення та інтерпретації. Проблема правомірного
використання терміну «усноісторичне джерело» безпосередньо пов’язана із
розв’язанням питання щодо того, якою мірою ми можемо вважати ці інтерв’ю
усними джерелами, а також, чи можна беззастережно віднести їх до
фонодокументів.
На нашу думку, вирішення поставленого питання лежить в площині
розробки класифікаційних схем, реалізація яких повинна допомогти розведенню
згаданих понять або їх визначенню. Класифікація є одним із важливих засобів
пізнавальної діяльності, що передбачає виокремлення найбільш суттєвих ознак
для певного предмета [14, С. 4-5]. Отже, першим етапом у розв’язанні питання
«усноісторичного джерела» є визначення характерних рис інтерв’ю як
історичного джерела. Варто зазначити, що на сьогоднішній день, в українській
історичній науці ще не вдавалися до спроб визначення місця усних наративів у
класифікаційній схемі історичних джерел як окремого виду.
Для вирішення поставленого завдання ми звернулися до розробок у галузі
історичного джерелознавства, що охоплюють проблематику класифікаційних
схем історичних джерел. Означення найсуттєвіших ознак, грунтуючись на яких
можна віднести джерело до того чи іншого типу, стало каменем спотикання у
наукових колах відносно дискусійних питань класифікації.
Одна зі схем, запропонована Л.Н. Пушкарьовим, передбачала винесення в
основу принципів зберігання та кодування інформації, поділяючи всю
сукупність джерел на 7 типів: письмові, речові, етнографічні, лінгвістичні, усні,
фотокінодокументи, фонодокументи [10, С. 191]. Впровадження даної моделі
для визначення усних оповідань болгар Північного Приазов’я вбачається
проблематичним, оскільки співвіднесення їх як із групою усних джерел, так і з
фонодокументами ставить усні історії поруч із джерелами абсолютно іншого
походження. Усні охоплюють як інтерв’ю, так і усний фольклор, усні ритуальні
формули, гасла, публічні промови й висловлювання, чутки та інше [3, С. 29].
Група фонодокументів прирівнює інтерв’ю до записів музичних творів, шумів
та галасу тварин, в той час як їхня соціальна інформаційна складова різна.
Певною ідентифікуючою невідповідністю для усних історій відзначається і
класифікаційна схема, в основі якої лежать метод та форма відображення
400
400
дійсності, розроблена І.Д. Ковальченком, що складається із чотирьох груп:
речові, писемні, зображальні та фонічні [5, С. 143]. Однак позиціонування усних
історій як аудіозаписів із фонічними джерелами не враховує їх соціальної
природи та не відображає специфіки їх створення й побутування, так само, як
об’єднання їх із аудіозаписами різного роду явищ – музикою, шумами тощо.
Виходячи з розглянутих розробок у галузі класифікації історичних джерел,
можемо припустити, що класифікаційна схема, яка б адекватно врахувала всі
суттєві ознаки усних історій має вирізнятися дещо складнішою структурою.
Очевидно, що лише правильне визначення найбільш характерної ознаки
усних оповідань, дозволить інтерпретувати їх в контексті певної джерельної
групи. Виходячи з даної необхідності, ми повинні зазначити, що розглядаємо
поняття інтерв’ю як продукт комунікативного акту двох суб’єктів, в якому
трансляція інформації (суб’єктивного історико-культурного досвіду)
відбувалася через певну знакову систему – мову [8, С. 35]. Отже, характерною
ознакою інтерв’ю, тобто й усних оповідань як результату реалізації акту усної
історії, може бути мова, що виконує пізнавальну та комунікативну функції в
суспільстві та, в нашому випадку, задовольняє потреби обох суб’єктів –
комунікативну для респондента та пізнавальну для дослідника-інтерв’юера.
Визначення мови як суттєвої зовнішньої ознаки підводить нас до
можливості розглядати усні історії в контексті класифікаційної схеми в основу
якої покладена зовнішня форма джерела, що визначає спосіб відображення
дійсності та спосіб отримання інформації про неї, розробленої С.О. Шмідтом.
Основна увага в даній класифікації приділяється визначенню суттєвих
формальних властивостей історичних джерел та розподіляє їх за шістьма
типами: речові, зображальні, словесні, конвенціональні, поведінкові та звукові
[14, С. 20].
Враховуючи мову як зовнішню суттєву ознаку усних історій, ми можемо
говорити, що саме через знакову систему мови (слова) респондент відображає
дійсність та передає інформацію про неї дослідникові, який відповідним
адекватним способом сприймає її на чуттєвому рівні. Таким чином, ми можемо
локалізувати усні історії як словесні джерела за зовнішньою формою, яка
представлена мовою та її знаковою системою й відповідним способом
трансляції історичної інформації про реальність.
Однак специфіка усних історій, в нашому випадку – у вигляді аудіозаписів,
вимагає визначення чіткої їхньої диспозиції в межах окресленої групи. Обрання
підгрупи пам’яток усної творчості повторює вже розглянуту нами ситуацію,
коли усні історії у вигляді інтерв’ювань об’єднуються із фолькльорними
матеріалами і при цьому втрачається їх функціональна направленість та
унікальність як історико-культурних повідомлень.
Сам автор класифікаційної моделі С.О. Шмідт зауважує на умовності такого
поділу та необхідності забезпечення гнучкості класифікаційної схеми в силу
можливості зміни уявлень відносно завдань та напрямків історичного
дослідження [14, С. 21]. Включення ним до комплексу словесних джерел й
фонодокументів, що в тому або іншому вигляді фіксують мовлення людини,
відкривають шлях для інтегрування усних спогадів у вигляді аудіозаписів до
даної підгрупи, в межах загального типу словесних джерел, з огляду на
збереження головної ідентифікуючої ознаки, а саме – мовлення.
Окремого пояснення потребує співвіднесення аудіозаписів усних історій із
фонодокументами, що фіксують мовлення людини. Якщо розглядати їх як
однорідний комплекс джерел, то ми позбавляємо кожне з них власних
401
401
специфічних смислових рис, тобто поєднуємо усні оповідання мешканців села,
що зафіксовані у вигляді інтерв’ю, та усні виступи політиків, громадських
діячів, науковців тощо, які можуть мати монологічний характер.
На нашу думку, вихід із ситуації, що склалася, можливий тільки за умов
визначення особливих властивостей усних історій як специфічного виду
джерел. Традиційно під терміном «усна історія», а зважаючи на багатогранність
даного терміну, ми можемо говорити і про усні історії, розуміють аудіо- або
відеозапис інтерв’ю, в ході якого відбувається передача респондентом
суб’єктивного історико-культурного досвіду [6, С. 73; 12, . 159].
В центрі нашої уваги перебувають аудіо записи спогадів, що згідно правил
оформлення результатів інтерв’ю супроводжуються транскрипцією на
паперовому носії. Таким чином, представлена форма визначає спосіб
відображення історичної реальності та викликає до розгляду набір
атрибутивних рис звукового документу, що був отриманий шляхом будь-якої
системи запису звукової інформації, а це дозволяє нам співвіднести матеріали
інтерв’ювань із комплексом фонодокументів [7, С. 225].
Однак постановка питання про належність усних історій (в розумінні
аудіозаписів) до фонодокументів не може вважатися остаточною без виявлення
та урахування специфічних рис усних оповідань, які зумовлюють їх особливе
становище у системі. До таких визначальних особливостей ми можемо віднести
наступні функціональні характеристики: усні історії, що створені в процесі
інтерсуб’єктивної взаємодії дослідника та оповідача, завжди мають вербальний
характер; висловлювання зроблені респондентом свідомо, з метою передачі
інформації про минуле; висловлювання вписані у тематичний контекст, заданий
опитувачем; висловлювання зафіксовані аудіальними (або візуальними)
засобами запису. Виходячи з наявності низки специфічних функціональних рис,
дослідницею усноісторичної проблематики Н.В. Суревою було сформульоване
поняття «усноісторичного джерела» (або «джерела усної історії») для
позначення вербальних повідомлень про минуле, які висловлені в результаті
інтерв'ю та зафіксовані аудіальними (або аудіовізуальними) засобами запису,
наголошуючи, що першоджерелом та оригінальним джерелом усної історії є
виключно аудіо- або аудіовізуальний документ [1, С. 5-6].
Розглянувши питання усноісторичного джерела та виокремивши
найсуттєвіші ознаки записів усних оповідань у вигляді аудіальної фіксації
інформації та форми відображення історичної дійсності шляхом реалізації
мовлення, ми можемо локалізувати їх у межах класифікаційної схеми
історичних джерел як словесні, та віднести до підтипу фонодокументів, вид –
усноісторичні джерела.
Однак необхідно зазначити, що запропонована нами ідентифікація усних
історій у загальній сукупності історичних джерел являє собою, по суті, лише
«штучну класифікацію», оскільки спрямована перш за все на розв’язання
теоретико-методичних питань чітко окресленого кола усноісторичних джеерл
створених в результаті аудіальної фіксації. Спираючись на результати
класифікаційних заходів та враховуючи попередні розробки в галузі
термінології усної історії, ми пропонуємо сформулювати попереднє визначення
поняття «усноісторичного джерела» в наступному вигляді: фонодокумент
вербального характеру, створений у результаті цілеспрямованої трансляції
респондентом у процесі інтерв’ювання вербальної інформації стосовно
історичних подій та явищ минулого в контексті заданої дослідником
тематики.
402
402
Окреслений нами підхід до поняття «усноісторичне джерело» зумовлений
специфікою інтерв’ю у розумінні кінцевого продукту комунікативного акту
респондента та інтерв’юера як джерела для тих чи інших дослідницьких
проектів. Підкреслюємо, що ми зачіпаємо виключно проблематику матеріалів
інтерв’ювання, зафіксованих аудіальними засобами.
Процес інтерв’ювання передбачає трансляцію респондентом інформації за
«викликом» дослідника-інтерв’юера, видаючи порцію повідомлення, яке, на
його думку, відповідає поставленому питанню. Однак свідчення оповідача
завжди несе не тільки «корисну» для дослідника інформацію, але й
«надлишкову», яка не використовується ним, але вона присутня в усному
оповіданні, вона промовлена та зафіксована, та через відсутність потреби у її
нагальній реалізації, залишається у латентному стані, поки інший дослідник, з
іншими завданнями та метою не звернеться до цих спогадів як до джерела й не
актуалізує той масив інформації, що до нього вважався малофункціональним [5,
С. 133].
Таким чином, розглядаючи інтерв’ю з точки зору теорії інформації, ми
можемо говорити про його багатофункціональність як джерела. Своєрідність
першоджерела – людини – обумовлює багатовимірність усних оповідань,
оскільки респондент є складним біологічним та соціально-психологічним
організмом, із притаманними йому соціально-поведінковими установками та
набором мотиваційних елементів, які зумовлюють трансляцію інформації ним у
вигляді складного конгломерату фактологічного матеріалу, емоційно-ціннісних
переживань та іманентних етнокультурних особливостей. Навіть у разі
планування саме усноісторичного дослідження, розробки програми інтерв’ю,
спрямованої на реалізацію методу усної історії та витримання структури
інтерв’ювання, що повинно призвести до створення усноісторичного джерела,
все одно ми будемо мати аудіозапис (або аудіовізуальний), якому притаманні
широкі функціональні та інформаційні можливості, не обмежені лише
усноісторичними студіями. Саме тому поняття «усноісторичне джерело», на
нашу думку, повинно застосовуватися суто в межах конкретного, орієнтованого
на метод усної історії дослідження; поза ним дане поняття вимагає постійного
застереження та уточнення відповідно до поставлених завдань та мети
пізнавального процесу.
Джерела та література:
1. Археографічне опрацювання джерел усної історії. Методичні рекомендації /
[Упорядник: Н. Сурева. Наук. ред. А. Бойко]. — Запоріжжя : РА «Тандем-У», 2006. —
20 с.
2. Грінченко Г. Г. Усна історія: Методичні рекомендації з організації дослідження:
Для студентів і аспірантів / Грінченко Г. Г. – Х. : Харківський нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна,
2007. — 28 с.
3. Джерелознавство історії України: довідник / [наук. редкол.: Варшавчик М.Я. та ін.]
— К. : Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України,
Київ. ун-т ім. Т. Шевченка., 1998. — 212 с.
4. Кісь О. Усна історія: становлення, проблематика, методологічні засади / О. Кісь //
Україна модерна. — 2007. — №11. — С. 7—21.
5. Ковальченко И. Д. Исторический источник в свете учения об информации / И. Д.
Ковальченко // История СССР. — 1982. — №3. — С. 129—148.
6. Кузнецова Н. П. «Устная история» в практике работы зарубежных архивов и
научных учреждений / Н. П. Кузнецова, В. М. Суринов // Советские архивы. — 1980. —
№1. — С. 73—76.
403
403
7. Магидов В. М. Кинофотофонодокументы в контексте исторического знания /
Магидов В. М. — М. : Российск. гос. гуманит. ун-т, 2005. — 394 с.
8. Портелли А. Особенности устной истрии / А. Портелли // Хрестоматия по устной
истории / [пер., сост., введение, общ. ред. М. В. Лоскутовой]. — СПб. : Изд-во Европ. ун-
та, 2003. — С. 32—51.
9. Програма курса для специальности: Устная история [Електронний ресурс] / [Сост. и
ответ. ред. Д. Н. Хубова]. — Российский государственный гуманитарный университет,
1995. — Режим доступу : http://science.rsuh.ru/7-p.html
10. Пушкарев Л. Н. Классификация русских письменных источников по
отечественной истории / Пушкарев Л. Н. — М., 1975. — 281.с.
11. Рожанский М. Я. «Устная история» — философия памяти / М. Я. Рожанский //
Общественные науки. — 1990. — №6. — С. 141—150.
12. Середа В. Усна історія як метод і методологія: деякі проблеми створення та
інтерпретації усноісторичних джерел / В. Середа, Л. Малес // Україна модерна. — 2007. —
№11. — С. 159—165.
13. Удод О. А. Історія: осягнення духовності / Удод О. А. – К. :Ґенеза, 2001. — 192
с.
14. Шмидт С. О. О классификации исторических источников / С. О. Шмидт //
Вспомогательные исторические дициплины. — Л., 1985. — Т.VХІ. — С. 3—24.
Юрій Іріоглу (Запоріжжя, Україна). До питання визначення термінів «усна
історія» та «усноісторичне джерело».
В статті висвітлюється проблема визначення термінів «усна історія» та
«усноісторичне джерело», які є основоположними для будь-якого соціально-історичного
дослідження, що грунтується на усноісторичній методиці.
Ключові слова: усна історія, усноісторичне джерело, класифікація.
Юрий Ириоглу (Запорожье, Украина). К вопросу определения терминов «устная
история» и «устноисторический источник»
В статье освещается проблема определения терминов «устная история» и
«устноисторический источник», которые являются основополагающими для любого
социально-исторического исследования базирующегося на устноисторической методике.
Ключевые слова: устная история, устносисторический источник, классификация.
Iurii Irioglu (Zaporizhzhya, Ukraine). About Definitions «Oral History» and «Oral
Historical Source»
The article describes the definitions «Oral History» and «Oral Historical Source» that are
central in any social and historical research based on the Oral Historical Method.
Key words: Oral History, the Oral Historical Source, a classification.
404
404
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72287 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0076 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:56:56Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іріоглу, Ю. 2014-12-21T08:45:08Z 2014-12-21T08:45:08Z 2011 До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» / Ю. Іріоглу // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 22. — К., 2011. — С. 398-404. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72287 930. 2 : [94 : 801. 81] В статті висвітлюється проблема визначення термінів «усна історія» та
 «усноісторичне джерело», які є основоположними для будь-якого соціально-історичного
 дослідження, що грунтується на усноісторичній методиці. В статье освещается проблема определения терминов «устная история» и
 «устноисторический источник», которые являются основополагающими для любого
 социально-исторического исследования базирующегося на устноисторической методике. The article describes the definitions «Oral History» and «Oral Historical Source» that are
 central in any social and historical research based on the Oral Historical Method. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» К вопросу определения терминов «устная история» и «устноисторический источник» About Definitions «Oral History» and «Oral Historical Source» Article published earlier |
| spellingShingle | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» Іріоглу, Ю. |
| title | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» |
| title_alt | К вопросу определения терминов «устная история» и «устноисторический источник» About Definitions «Oral History» and «Oral Historical Source» |
| title_full | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» |
| title_fullStr | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» |
| title_full_unstemmed | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» |
| title_short | До питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» |
| title_sort | до питання визначення термінів «усна історія» та «усноісторичне джерело» |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72287 |
| work_keys_str_mv | AT íríogluû dopitannâviznačennâtermínívusnaístoríâtausnoístoričnedžerelo AT íríogluû kvoprosuopredeleniâterminovustnaâistoriâiustnoistoričeskiiistočnik AT íríogluû aboutdefinitionsoralhistoryandoralhistoricalsource |