Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка
Монументальна живописна школа Михайла Бойчука (1882–1937) – одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших (фізичне знищення художників і їхніх творів) сторінок в історії українського мистецтва, яку ретельно досліджують вітчизняні науковці....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слов’янський світ |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72424 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка / О.В. Сторчай // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 12. — С. 193-208. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860012511109054464 |
|---|---|
| author | Сторчай, О.В. |
| author_facet | Сторчай, О.В. |
| citation_txt | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка / О.В. Сторчай // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 12. — С. 193-208. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слов’янський світ |
| description | Монументальна живописна школа Михайла Бойчука (1882–1937) – одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших (фізичне знищення художників і їхніх творів) сторінок в історії українського мистецтва, яку ретельно досліджують вітчизняні науковці.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:42:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
193
О. В. Сторчай
МАТЕРІАЛИ ДО ТВОРЧОЇ БІОГРАФІЇ
МИХАЙЛА БОЙЧУКА:
СПОГАДИ ПЕТРА ІВАНЧЕНКА
Монументальна живописна школа Михайла Бойчука
(1882–1937) – одна з найяскравіших і водночас найтрагічні-
ших (фізичне знищення художників і їхніх творів) сторінок
в історії українського мистецтва, яку ретельно досліджують
віт чизняні науковці, про що свідчать численні статті, моно-
графії [1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10], матеріали наукових конференцій.
Віднайдений архівний матеріал «Спогади про Михайла Бой-
чука» (назва умовна) [3] майстра художньої кераміки П. Іван-
ченка цікавий для науковців передовсім характеристиками,
якими він наділив свого вчителя і його учнів – О. Павлен-
ко, В. Седляра, І. Падалка, Є. Сагайдачного та інших, а також
описом процесу навчання в Українській академії мистецтв в
1919 – 1920-х роках у майстерні М. Бойчука. Не всі характе-
ристики людських якостей художників, згадуваних П. Іван-
ченком, позитивні, але це вможливлює віднайдення «золотої
середини» для об’єктивної оцінки подій і явищ, взаємовідно-
син між людьми.
Характеризуючи запропоновані для публікації спогади, на-
голосимо, що матеріал становить певну частину великої авто-
біографічної повісті П. Іванченка про своє дитинство, навчан-
ня, здобуття фахової освіти, учителів, зокрема про улюбленого
педагога Л. Крамаренка [11], становлення як художника. До
тексту мемуарів уведено ліричні вірші автора.
Розмірковуючи щодо концепції школи М. Бойчука, на дум-
ку приходить порівняти її з ідеєю Товариства «Мистецтва і
ремесла» («Arts and Craft s»), утвореного 1865 р.), засновни-
http://www.etnolog.org.ua
194
ком якого був англійський ху-
дожник (уходив до Братерства
прерафаєлітів), поет, вида-
вець В. Морріс. Твори, напи-
сані в майстернях «Мистецтв
і ремесел», фахівці об’єднали
в поняття «новий англійський
стиль», або «стиль студії», за
назвою заснованого В. Моррі-
сом художнього журналу «Th e
Studio» (виходив з 1895 р.).
Наз ва стилю поширилася на
архітектуру, включно із садо-
во-парковою, книжкову гра-
фіку, ужитково-прикладне
мистецтво – меблі, розпис на
тканині, кераміку тощо. Завоювавши популярність у Євро-
пі, стиль вирізнявся декоративністю, камерністю, простотою.
В оздобленні книги В. Морріс був прихильником середньо-
вічного книгодрукування, де, на думку художника, орнамен-
ти й ініціали є найважливішими елементами прикрашання
книги, а темніший шрифт, поєднаний з орнаментами, ініціа-
лами і гравюрами, покликаний був справляти на читача силь-
ніше враження, аніж сучасні комерційні видання. Певною мі-
рою сама ідея, концепція «Мистецтв і ремесел» притаманна
й бойчукістам, особливо щодо книжкового оздоблення, яке
знайшло свій відгук у творчості та навчальному процесі тала-
новитого графіка і гравера С. Налепінської-Бойчук.
Розгляньмо коротко творчу біографію Павла Михайло-
вича Іванченка (1898–1990). Закінчивши сільську початкову
школу в с. Андріяшівка Лохвицького повіту Полтавської гу-
бернії (нині – Сумська обл.), навчався в Глинській керамічній
школі інструкторів гончарного виробництва (перейменова-
Павло Михайлович Іванченко.
Період студентства. 1920-ті рр.
http://www.etnolog.org.ua
195
ної 1917 р. на Художньо-керамічну школу) у видатного викла-
дача і художника Л. Крамаренка. У 1919–1920 роках студію-
вався в М. Бойчука в Українській академії мистецтв, потім, до
1925 року, – у Л. Крамаренка, отримавши кваліфікацію худож-
ника з декоративного оформлення виробів. Паралельно з на-
вчанням П. Іванченко працював інструктором виробництва
майстерень у Межигірському художньо-керамічному техніку-
мі. У 1925 році захистив дипломну роботу на тему «Декора-
тивна обробка речей керамічного виробництва».
Біографія майстра насичена різноманітною діяльністю –
викладацькою, практичною, творчою в навчальних закла-
дах і виробництвах художньої кераміки. Так, він викладав у
школі Фабрично-заводського навчання керамічну техноло-
гію та керамічний рисунок, на Будянському фаянсовому заводі
обій мав посаду художника (1925–1929), у Межигірському ху-
дожньо-керамічному інституті працював доцентом, деканом
художнього факультету (1929–1931). Працював також і в Ки-
ївській гірськбудспілці (1931–1932) й одночасно художником
Київської фабрики керамічних фарб і декалько (до 1933 р.), у
Науково-дослідному інституті мінеральної сировини в Києві
(1932–1935); у Центральних експериментальних майстернях
музею українського народного мистецтва (Київська школа
народної творчості) (1935–1937); у Центральній лабораторії
Укр фарфортресту в Києві (1937–1941); на порцеляновому за-
воді м. Мохорадзе (Грузія); у Київському центральному нау-
ково-дослідному інституті будматеріалів; на Київському екс-
периментальному кераміко-художньому заводі (до 1946 р.);
у НДІ Академії будівництва та архітектури УРСР та в інших
установах. П. Іванченко – автор низки статей з технології ке-
раміки та порцеляни; член Спілки художників України. Твори
художника зберігаються в багатьох музейних колекціях Укра-
їни – Києва, Канева, Полтави, Коломиї, а також за кордоном –
у Санкт-Петербурзі, Москві [12, с. 63–67].
http://www.etnolog.org.ua
196
АРХІВНІ ТА ДРУКОВАНІ ДЖЕРЕЛА:
1. Білокінь С. Колективізм – пафос творчості Михайла Бойчука //
Образотворче мистецтво. – 1988. – № 1. – С. 22–25.
2. Білокінь С. Межи Сціллою й Харибдою // Образотворче мистецтво. –
2003. – № 4. – С. 8–15.
3. Іванченко П. М. Спогади. Автограф. 1966 р., рукопис, 177 арк. //
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України,
ф. 389, оп. 1, спр. 32, арк. 99–100, 102, 105–107, 109, 110, 113, 124–128.
4. Кашуба-Вольвач О., Сторчай О. Майстерня монументального живо-
пису М. Бойчука у першоджерелах. Спогади Оксани Павленко і Василя
Седляра // Образотворче мистецтво. – 2008. – № 4. – С. 40–42; 2009. –
№ 2. – С. 24–29; 2009. – № 3. – С. 132–135.
5. Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. –
К. : Майстерня книги ; Оранта, 2010. – 400 с.
6. Міщенко Г. Іще раз – бойчукісти і наш час // Образотворче мисте-
цтво. – 1997. – № 1. – С. 43–45.
7. Рiпко О. У пошуках страченого минулого: ретроспектива мистецької
культури Львова ХХ столiття. – Л. : Каменяр, 1986. – 287 с., iл.
8. Сліпко-Москальцев О. Михайло Бойчук. – Х. : Рух, 1930. – 66 с.
9. Соколюк Л. Графiка бойчукістів. – Х. ; Нью-Йорк : Вид-ня часопису
«Березіль», вид-во М. П. Коць, 2002. – 224 с.
10. Стебельський Б. Українське авангардне мистецтво: монументалізм
Михайла Бойчука і школи «бойчукістів» // Образотворче мистецтво. –
2003. – № 4. – С. 3–7.
11. Сторчай О. Павло Іванченко: «Спогади про вчителя» – Лева
Крамаренка // Сучасні проблеми художньої освіти в Україні : зб. наук. пр. /
Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України; редкол. : В. Д. Сидоренко (голо-
ва), А. О. Пучков, І. Д. Безгін та ін. – К. : Фенікс, 2012. – Вип. 7 : Сучасні
стратегії екранної освіти: українська версія (Київ). – С. 279–288.
12. Школьна О. Київський художній фарфор ХХ століття : моногра-
фія. – К. : День Печати, 2011. – 400 с. : іл.
http://www.etnolog.org.ua
197
Спогади про Михайла Бойчука *
Я пішки пішов аж на Татарську вулицю за указаною адре-
сою, де мешкав проф. Михайло Бойчук. Довго довелося блу-
кати по місту, шукаючи Татарську вулицю, нарешті я знайшов
будинок, довго у нерішучості стояв біля дверей, а потім посту-
кав. Коли відчинилися двері, пред собою я побачив русяво-
го чоловіка, середнього росту, зодягненого в простий домаш-
ній халат. У словах і очах чоловіка я не бачив і не відчув якоїсь
добро зичливості, а коли я подав йому листа від Левка Крама-
ренка, він подобрішав і запросив зайти у квартиру.
Переді мною був художник Михайло Бойчук, про якого
мені говорив ще у Глинську Лев Крамаренко 1, і до якого на-
правив мене для вступу у його майстерню, – тодішньої Акаде-
мії мистецтва.
Через короткий час я був зарахований студентом Київської
Академії мистецтв, а мешкав у професора Бойчука. Грошей
у мене було мало, продуктів на харчування вистачило мені
лише на один місяць. Учеба моя полягала в тому що я, одер-
жавши завдання від Бойчука – фотографії з мозаїки Київсько-
го Софійського собору, ретельно робив копії з них. На квар-
тирі у Бойчука жив його брат Темко [Тимко. – О. С.] 2, а потім
я побачив ще одного, чубатого молодого чоловіка, у вишитій
українській сорочці, який мешкав у маленькій кімнаті. Цим
чубатим молодим чоловіком виявився Сергій Колос 3, що теж
учився у професора Бойчука. Дуже часто, усі мешканці дому
кудись виходили на увесь день, лише я лишався один, старан-
но копіюючи репродукції живопису Київського Софійського,
Михайлівського соборів, та різноманітних зразків древнього
українського образотворчого мистецтва.
* Публікуємо зі збереженням авторської стилістики та орфографії. При-
мітки в «Ñïîãàäàõ ïðî Ìèõàéëà Áîé÷óêà» íàëåæàòü ïóáë³êàòîðó. – Î. Ñ.
http://www.etnolog.org.ua
198
У літні гарячі дні на самотню і тиху садибу де я працював,
долітали відгуки і трівожний шум не спокійного міста і важ-
кою тугою лягали на моє серце. Крім цього допікав голод. Че-
рез деякий час професор Бойчук улаштував мене на роботу.
Я з ним разом займалися у Софійському соборі закріплен-
ням до стіни штукатурки на якій було зображення древнього
фрескового живопису.
Переважно всю роботу доводилося мені робити самому.
Цілими днями я вертів дірки у цегляній стіні заповнював їх
алебастром і прикріпляв до стіни штукатурку що повідстава-
ла від стіни. У приміщенні було сиро і холодно. За штукатур-
кою сиділо багато кажанів. У вечорі я разом з Бойчуком ішли
пішки на Татарку.
Дорога була далека, я зовсім порвав свої черевики і мусив
купити дерев’яшки. У той час у Київі багато людей ходило в
дерев’яшках.
Не задовго, на квартирі у Бойчука я познайомився з Васи-
лем Седляром 4, Оксаною Павленко 5 і Іваном Падалкою 6 які
теж були студентами Академії Мистецтва і вчилися живопи-
су у Бойчука. Особливе враження справив на мене Падалка.
Він був вище середнього росту, широкоплечий, крупнотілий,
мав ледь кучеряве русяве волосся на голові, підстрижене під
стріху. Обличчя було крупне, а очі завжди світилися гумором
і добротою. У літню пору найчастіше зодягався він у широ-
кі вибійчані штани, полотняну вишиту українську сорочку а
на ногах були шкіряні саморобні черевики. Инколи носив він
сергу у лівому вусі. Зимою, у ту пору, я запам’ятав Падалку у
киреї, пошитій із саморобного овечого сукна і шапці-богдан-
ці, теж пошитій із також сукна. Падалка зачарував мене сво-
єю дотепною, народною мовою, лагідним характером і соко-
витим гумором.
(Отак з горем пополам я прожив у Київі до серпня
1919 року. У цьому ж місяці голод погнав до дому до батьків.
http://www.etnolog.org.ua
199
Я не пам’ятаю яка тоді була влада у Київі. [Абзац перекресле-
но автором. – О. С.])
У 1919 році Академія Мистецтва містилася у невеликому
будинку по Георгієвському провулку. Ректором Академії був
художник-графік Георгій Нарбут 7. Цього ж року Академія за-
знала тяжкого горя. Помер Нарбут. Ще й досі я пам’ятаю по-
хорони Нарбута. У Софійському Соборі стоїть домовина з
прахом, а біля неї у чорному траурному одязі стоїть пригніче-
на горем дружина покійного. Домовину винесли на подвір’я,
поставили біля храму. Багато, дуже багато людей, почесть свя-
щенників на чолі з митрополітом Липківським 8.
Мужчина на призвіще Михайлів 9 дуже тяжко плаче за по-
кійником. Похоронна процесія пішла по Володимирській ву-
лиці на Байкове кладовище. Я взявся нести дуже тяжку, запо-
рожську хоругвь і насилу доніс її на кладовище.
Поховали Нарбута по центральній аллеї з великими по-
честями як великого художника, громадського діяча і вірно-
го сина народу українського. Минуло вже сорок шість років
від дня смерті Нарбута. Його художні твори являють ви-
сокий взірець майстерності в котрих яскраво виображено
життя і ті бурхливі події що точилися на Україні і Росії у до-
революційні і революційні роки. Ім’я Нарбута високо ціну-
ють усі образовані люди у Радянському Союзі і за кордоном,
за те що він щед ро поповнив скарбницю мистецької світової
культури. А на його могилі і досі стоїть груба металева тру-
ба до котрої прибита маленька табличка на котрій незграб-
но написано прізвище великого художника і справжнього
сина трудового народу українського. У серпні 1919 року го-
лод погнав мене до дому до батьків. [Далі П. Іванченко роз-
повідає про проведений час у батьків і про те, як він дістав-
ся до Києва. – О. С.]
У Київі зупинитися мені не було де і я знову поселився у ху-
дожника Бойчука. Завжди був голодний, у ночі спав у нетоп-
http://www.etnolog.org.ua
200
леній квартирі прикриваючись від холоду запиленими, груби-
ми килимами.
Академія Мистецтв містилася тоді у невеликому двоповер-
ховому будинку по Георгієвському провулку. Та яка то була
учеба, коли і студенти і професори були ввесь час холодні і го-
лодні. Пам’ятаю зимою, почали видавати студентам Академії
хлібний пайок.
На той час у майстерні художника Михайла Бойчука на-
вчалися: Євген Сагайдачний 10, Катря Бородіна 11, Іван Падал-
ка, Василь Седляр, Оксана Павленко, Рокитський 12 [Рокиць-
кий. – О. С.], Єлева 13, я і Липківський 14.
Бойчук не дозволяв малювати живу натуру. Початківцям
він завжди давав завдання робити відрисовки з репродукцій.
Старші студенти могли робити власні композиції і виконува-
ли їх головним чином темперними фарбами, які один із дові-
рених студентів виготовляв тут-же у майстерні із фарбників
і яєчного жовтка. Технологію виготовлення темперних фарб
Бойчук тримав у секреті і лише старшим своїм учням, тим,
яких він більш цінував, відкривав свої секрети.
Звичайно не студіюючи живої натури, важко було робити
власні композиції. Крім того у методиці учеби, у Бойчука не
було якогось єдиного підходу до живописної форми. Він одно-
часно міг давати зрисовувати і Архангела Гаврила, одну з дета-
лей Благовіщення з Софійського Собору і деталь композиції
Марія, мозаїка Київського Софійського собору, репродукції
картин Гогена 15, Сезана 16, Матіса 17, Едгар Дега 18, Джотто 19.
Мені запам’яталося, коли я, навчаючись майже півтора чи два
роки, звичайно з перервами, довгий час займався копіюван-
ням Ангела на образі Рублева 20, а потім випадково потрапля-
ли до моїх рук листівки з портретами козаків бандуристів з
народного малярства, або портрети львівських міщан XVII –
XVIII вв. і за рекомендацією професора Бойчука я старанно
робив з них копії олівцем. Як тепер я подумаю, то помоєму
http://www.etnolog.org.ua
201
не було тоді якоїсь систематизованої учбової програми, послі-
довного учбового плану. Навчання мало хаотичний, педаго-
гічно непродуманий вигляд. Та це й зрозуміло, бо в ті часи,
коли ще скрізь точилася громадянська війна, нікому було зай-
матися плануванням навчання. Я не знаю, чи професори в той
час взагалі отримували якусь заробітну платню.
Отак, використавши усе своє продовольство привезене з
дому, якого мені вистачало на півтора, два місяці, я знову, щоб
не загинути з голоду, мусив, з великими труднощами, добира-
тися до домівки.
Три доби тоді добирався я додому і ввесь час не з’їв ні
крихти хліба. Дома я захворів тії зими на висипний тиф і про-
хворів майже два місяці. А оправившись і підхарчувавшись
по весні я знову почав добиратися до Київа. У Київі я зустрів
свого знайомого, батьки якого працювали у швидкій медич-
ній допомозі. Цей мій приятель улаштував мене на кварти-
ру у своїх батьків на Рейтарській вулиці і там я жив з квітня
до серпня 1920 року. Та в цей час мене спіткало велике горе, –
Київ зайняли білополяки і я опинився відрізаний фронтом
від своїх батьків.
Жив я з того, що ходив по дворах і пропонував свої послу-
ги колоти дрова київлянам, носив відрами воду. А одного разу,
хтось нараїв мені, іти у Святошино купити там молока, і про-
давати у Київі, на чому можна було де що заробити і мати своє
молоко. Та з ції комерції у мене нічого путнього не вийшо і я
після першого разу облишив це міроприємство.
Господиня у якої я жив на квартирі, бачила моє скрутне
становище і часто годувала мене житними а инколи і пшенич-
ними галушками. Инколи я приходив на квартиру до профе-
сора Бойчука, бо у його квартирі тоді провадилася майже вся
учеба, бо Академія, фактично, не існувала. Бувало цілими літ-
німи днями сидів я на веранді, робив відрисовки з різних ре-
продукцій і слухав як летіли снаряди через Київ.
http://www.etnolog.org.ua
202
Поляки стріляли по Дарниці від Поста Волинського, а ра-
дянські війська з броварських лісів стріляли по поляках, що
стояли на правому боці Дніпра.
Професор Бойчук мешкав у той час на Татарській вулиці і
займав увесь великий одноповерховий будинок із розкішним
садом.
Туди часто приходили його учні, художники. На квартирі
у Бойчука я часто бачив Івана Падалку який завжди був весе-
лий, розповідав дотепно про різні пригоди. Я дуже полюбив
Падалку за його гумор, простоту і товариську сердечніс[ть].
Як відомо поляки не довго протрималися на території
України. Їх швидко погнали геть радянські війська і я знову на
чім попало подався додому. Пам’ятаю, що з труднощами я до-
брався по залізниці до станції Бахмач, а звідти до свого села,
щось більше ста кілометрів, пройшов пішки. Тоді вже на Ліво-
бережжі України Денікінців не було, скрізь була Радянська
влада і на селі почалося затишшя.
У нашому селі людям роздали землі поміщика князя Кочу-
бея і всі були задоволені, знову я працював на жнивах у батька
з тим щоб заробити хліба і до хліба на життя і учебу. У вільний
від домашньої роботи час, я багато малював, але, звичайно,
без жодного розумного керівництва, але вже тоді, хоч і не сві-
домо, зароджувалося у мені розуміння форми у мистецтві, на
що особливо звертав увагу мій учитель. Коли я рисував з на-
тури дерево, то вже думав про те, щоб не фотографично ви-
образити його, а знайти гармонію лінії і форм, композиція з
оточенням, колір. Хоч я не пам’ятаю, щоб Бойчук коли небудь
доброзичливо відгукнувся на мій намір займатися чисто пей-
зажною живописью. У ці роки, я, звичайно, не мав можливос-
ті займатися художньою керамікою, якою я так захоплювався
ще у Глинській художньо-керамічній школі.
Перебуваючи у своєму селі я не мав жодних зв’язків з Киї-
вом, і не знав, навіть, чи існує бувша Академія Мистецтв. Жалко
http://www.etnolog.org.ua
203
було мені покинути учебу і я знову поривався до Київа… З ве-
ликими труднощами, звичайно, доїхали ми до Київа і я знову
з’явився до свого учителя Бойчука на Татарську вулицю. Була
люта зима, квартира не обігрівалася, знову я знаходив захист
від морозів прикриваючись у ночі цупкими, старими килима-
ми яких було багато у Бойчука. Разом я з своїм учителем инко-
ли бігали пішки до інституту, або до історичного музею де я ці-
лими днями просиджував за відрисовками. Моїми незмінними
осередками для учеби того часу, були настінна живопис Київ-
ського Михайлівського і Софійського Соборів. Скоро мої про-
довольчі запаси вичерпувалися і я знову вступав у фазу голоду
і замерзання. [Далі П. Іванченко розповідає про Межигірську
художньо-керамічну школу і Л. Крамаренка. – О. С.].
Виробничий колектив Межигірського художньо-керамічного технікуму.
Керівники майстерень і студенти, серед яких В. Седляр, О. Павленко, П. Іванченко,
Д. Головко, Є. Сагайдачний. 1927–1929 рр.
http://www.etnolog.org.ua
204
Як художник Крамаренко був значно реалістичнішого на-
прямку в порівнянні з Бойчуком, але в той час в Академії Мис-
тецтва панував формалізм на чолі якого була, так звана, школа
Бойчука. Крамаренко теж був під впливом формалізму в мис-
тецтві, хоч і намагався іти по середині між напрямками Бой-
чука [і] Федора Кричевського 21, який на той час, також був
професором Академії Мистецтв.
Як людина Михайло Бойчук мені менш подобався чим Кра-
маренко. У Бойчука в натурі було щось не розгадане, щось
ієзуїтське. Він не мав тії душевної симпатії яка властива доб-
рим, сердечним людім.
Коли Крамаренко переїхав з Межигір’я до Київа, я ще за-
лишався студентом, що вчився в майстерні Крамаренка. Та
Бойчук чомусь хотів, щоб я знову перейшов у його майстер-
ню. Пам’ятаю піймав він мене в коридорі інституту, (в цей час
Академія уже була реорганізована в Художній інститут) і
став лаяти і докоряти мені, чому я перейшов до майстерні
Крамаренка.
– «То-то, так не слідує робити, ви скільки часу пробули у
моїй майстерні, а тепер чомусь я не бачу вас у списках моїх
студентів».
Довго ми ходили по коридору. Сперечалися. Бойчук дуже
сердився на мене. А коли я сказав, що мені не подобається
його спосіб навчання, що для мене більш зрозумілий реаліс-
тичний метод, – він обурився.
– «То, то, свинство, ви нічого не розумієте, які дурниці вам
у голову приходять. Щоб зрозуміти що таке мистецтво, тре-
ба багато працювати а не захоплюватися дурницями». Я вже
позабував що тоді ми говорили, але згодом я знову опинився
в майстерні Бойчука, хоч жив і працював у Межигір’ї, приїж-
джаючи до інституту на два-чотири дні на місяць.
Говорячи правду, за час мого навчання в Академії і інсти-
туті, я ні разу не бачи[в] художнього твору виконаного Бой-
http://www.etnolog.org.ua
205
чуком. Я навіть не знав як він рисує. Нас, учнів, він учив на
хороших творах, показував безліч різних репродукцій, захоп-
лювався творами Поля Гогена, потім показуючи репродукції
Джотто, говорив, що Джотто неперевершений живописець.
Дуже цінував твори Луки делла Роббіа 22, Андре делла Роб-
біа 23, А. Дюрера 24 і негативно відкликався про художні тво-
ри Репіна 25 і инші твори російських класиків-реалістів. Сам
Михайло Бойчук, майже не займався творчою діяльністю,
але багато уваги приділяв тому, щоб зібрати біля себе здіб-
них людей які своїми творами могли б на практиці показати
живописну школу, що потім почала називатися – бойчукізм.
Серед найбільш здібних учнів Бойчука, потім виявилися
Іван Падалка, Оксана Павленко, Василь Седляр. Ця трійка, в
основному, була тим знаряддям яким Бойчук оперував дока-
зуючи вірність своєї творчої методи. Можливо коли б не ви-
росли учні Бойчука, він сам не зробив-би тії слави, яка пану-
вала тоді на Україні, навколо так званої школи «бойчукізму».
Іван Падалка був оригінальний і обдарований художник.
У його творчості були елементи формалізму, але разом з тим,
твори його були реалістичні, зрозумілі, цікаві по композиції,
рисунку, монументальні і національні по характеру. Падалка у
своїй творчості не відривався від реального життя сучасности
і міг-би вирости у значного радянського художника, коли-б не
було свавільно обірване його життя.
Здібним художником була і Оксана Павленко. Вона стояла
на реалістичному грунті, уміла добре рисувати, розумілась на
законах композиції і монументальному вирішенні живопис-
ного твору.
У роботах Седляра може найбільше позначався форма-
лізм. Особливо це було видно в ілюстраціях Кобзаря Т. Шев-
ченко, державного видавництва літератури і мистецтва 1931
року. Найбільш яскраво проявили себе М. Бойчук, В. Седляр,
І. Падалка і О. Павленко в роботах по оздобленню Червоно-
http://www.etnolog.org.ua
206
заводського театру у Харкові. Але після виконання робіт у
фресковій техніці, вони були засуджені громадськістю як
формалістичні твори.
Я вже говорив, що Михайло Бойчук як людина мені не по-
добався. Щось у йому було таке, що не викликало до його сим-
патії. Він був загадковий але мені здається, що помилялися ті
які говорили і писали, що Бойчук це шпик митрополита Шеп-
тицького 26, що він настроєний антирадянськи. Я не бачив у
йому такого. Він був абсолютно аполітичною людиною і, я б
сказав, мало освіченою людиною. Він не читав літературних
творів ні класичних ні сучасних радянських. Він вважав, що
оперне мистецтво, це дурниця і ні разу не був у оперному те-
атрі і сердився коли хто з його учнів ходив до театру. Він не
знав ні історії мистецтва і не вмів критично оцінити той чи
инший художній твір.
В сімейному житті Бойчук був просто кумедним. Він не на-
зивав по імені свою дружину Софію Нелипинську [Налепін-
ська. – О. С.] 27, а говорив про неї «та я» «Та то Та я взяла і по-
нівечила річ».
Першим підручним у Бойчука був Василь Седляр. Седляр
умів досить добре говорити, (чого зовсім не було у Бойчука).
Мав добру пам’ять, але був хитрий, тщеславний. У йому сидів
хворобливий кар’єризм і самолюбств[о], через що багато лю-
дей не любили його за це.
Але крім цих вад, Седляр мені здавався радянською люди-
ною. Я ніколи не чув, щоб він коли небудь скаржився на ра-
дянську владу, чи виступав проти політики партії і уряду. Але
в своїх поглядах і діях мав плутане уявлення про характер ра-
дянського мистецтва, його завдання і шляхи розвитку.
http://www.etnolog.org.ua
207
ПРИМІТКИ
1 Лев Юрійович Крамаренко (1888–1942) – український живописець,
педагог.
2 Тимофій Львович Бойчук (1896–1922) – український живописець, гра-
фік; брат і учень М. Бойчука.
3 Сергій Григорович Колос (1888–1969) – український художник і до-
слідник народного мистецтва.
4 Василь Феофанович Седляр (1889 – 1937) – український живописець,
графік, майстер художньої кераміки, викладач.
5 Оксана Трохимівна Павленко (1895–1991) – український живописець,
графік.
6 Іван Іванович Падалка (1894–1937) – український живописець, графік,
викладач.
7 Георгій Іванович Нарбут (1886–1920) – український графік, ректор
Української академії мистецтв.
8 Василь Липківський (1864–1937) – митрополит Київський і всієї Укра-
їни УАПЦ.
9 Юхим Спиридонович Михайлів (1885–1935) – український живопи-
сець, графік, мистецтвознавець.
10 Євген Якович Сагайдачний (1886–1961) – український художник, пе-
дагог, збирач творів українського народного мистецтва.
11 Катерина Олександрівна Бородіна (1895 / 1897–1928 [?]) – україн-
ський живописець, майстер декоративно-ужиткового мистецтва.
12 Микола Андрійович Рокицький (1901–1944) – український живопи-
сець, мистецтвознавець, викладач.
13 Костянтин Миколайович Єлева (1897–1950) – український живопи-
сець, графік.
14 Іван Васильович Липківський (1892–1937) – український живопи-
сець, син митрополита Липківського.
15 Поль Гоген (1848–1903) – французький живописець, представник
пост імпресіонізму.
16 Поль Сезан (1839–1906) – французький живописець, представник
пост імпресіонізму.
17 Анрі Матіс (1869–1954) – французький живописець, графік, майстер
декоративно-ужиткового мистецтва.
18 Едгар Дега (1834–1917) – французький живописець, графік і скульптор.
19 Джотто ді Бондоне (1266 / 1267–1337) – італійський живописець,
представник Проторенесансу.
http://www.etnolog.org.ua
208
20 Андрій Рубльов (біля 1360 / 1370 – біля 1430) – російський живопи-
сець, найвидатніший майстер московської школи живопису.
21 Федір Григорович Кричевський (1879–1947) – український живопи-
сець, викладач (Київське художнє училище, Українська академія мистецтв).
22 Лука делла Роббіа (1399 / 1400–1482) – голова родини італійських
скульпторів, представники Раннього Відродження у Флоренції; уперше за-
стосував у скульптурі техніку майоліки.
23 Андре делла Роббіа (1435–1525) – племінник Луки делла Роббіа,
скульптор.
24 Альбрехт Дюрер (1471–1528) – німецький живописець і графік, за-
сновник мистецтва німецького Відродження.
25 Ілля Юхимович Рєпін (1844–1930) – російський живописець, викладач.
26 Андрей Шептицький (1865–1944) – митрополит Галицький та архі-
єпископ Львівський.
27 Софія Олександрівна Налепінська-Бойчук (1884–1937) – український
графік, майстер декоративно-ужиткового мистецтва.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72424 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:42:58Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сторчай, О.В. 2014-12-22T18:46:15Z 2014-12-22T18:46:15Z 2014 Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка / О.В. Сторчай // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 12. — С. 193-208. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72424 Монументальна живописна школа Михайла Бойчука (1882–1937) – одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших (фізичне знищення художників і їхніх творів) сторінок в історії українського мистецтва, яку ретельно досліджують вітчизняні науковці. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ Персоналії Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка Article published earlier |
| spellingShingle | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка Сторчай, О.В. Персоналії |
| title | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка |
| title_full | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка |
| title_fullStr | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка |
| title_full_unstemmed | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка |
| title_short | Матеріали до творчої біографії Михайла Бойчука: спогади Петра Іванченка |
| title_sort | матеріали до творчої біографії михайла бойчука: спогади петра іванченка |
| topic | Персоналії |
| topic_facet | Персоналії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72424 |
| work_keys_str_mv | AT storčaiov materíalidotvorčoíbíografíímihailaboičukaspogadipetraívančenka |