«Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слов’янський світ |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72426 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 12. — С. 212-225. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859724673474887680 |
|---|---|
| citation_txt | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 12. — С. 212-225. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слов’янський світ |
| first_indexed | 2025-12-01T11:03:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
212
«НЕ ПОМИЛЯЄТЬСЯ ЛИШЕ ТОЙ,
ХТО НІЧОГО НЕ РОБИТЬ»
(інтерв’ю Олени Бабій з директором
Польського Інституту Кіномистецтва
Аґнєшкою Одорович) *
Олена Бабій (О. Б.): Зга-
даймо, як усе починалося.
У другій половині 2005 року
ходило багато розмов про
те, що в розвит ку кіноін-
дустрії повинно відбутися
щось важливе, усі очікували
виникнення нової організації,
хвилювалися, тільки про це й
говорили. Я знаю, що раніше
існувала така організація,
як «Фільм Польський», яку
було реорганізовано, а пізні-
ше було створено PISF. Ви
очолили PISF. Як Вам вдало-
ся впевнено йти до мети, не
звертаючи увагу на злі язики навколо? Говорили, що хтось був
несправедливо звільнений, комусь не заплатили, когось обра-
зили. Як Ви змогли впоратися з цими проблемами і все ж таки
створити організацію, що успішно розвивається?
Аґнєшка Одорович (А. О.): Одразу скажу, які виникають
проблеми при створенні будь-якої організації, – потрібно бути
готовим до того, що зі ста відсотків задумок тільки десять ви-
являються життєздатними, тобто дев’яносто відсотків ідей за-
* Висловлюємо щиру подяку Польському Інституту в Києві за допо-
могу в організації інтерв’ю.
Аґнєшка Одорович
http://www.etnolog.org.ua
213
лишаються нереалізованими. І це залежить зовсім не від ак-
тивності реалізаторів проектів. Деякі бізнесмени вирішують
знімати кіно і відразу дуже активно беруться за справу, а потім
з якоїсь причини втрачають інтерес до цього і кажуть: «Гаразд,
не пішов у мене цей бізнес – займуся іншим». Деякі бізнес-
мени не можуть погодитися з тим, що не отримали грошей на
реалізацію своєї ідеї, тому що вони звикли завжди перемага-
ти. Однак кіномистецтво – це не просто бізнес, це дуже склад-
на сфера діяльності, у якій не всім усе вдається. Тому ми не
уникаємо розмов і зустрічей з тими, кому відмовили у фінан-
суванні проектів. Я сама читаю всі сценарії жанрових фільмів,
і якщо ми комусь відмовляємо у фінансуванні, то обов’язково
зустрічаємося з цією людиною і пояснюємо, чому ми не бу-
демо знімати це кіно. Мені важливо, щоб людина не образи-
лася на наш Інститут, а зрозуміла причину відмови. З іншо-
го боку, щоб працювати в цьому Інституті, потрібно володіти
особливим ставленням до людей творчих. Митці – це зовсім
інший тип людей, вони не такі, як ми, вони вразливіші, чутли-
віші, з тонкою психічною організацією. З ними потрібна особ-
лива делікатність у спілкуванні. Однак це дуже цікаві люди, і
я захоплююся ними, мені подобається спілкування з творчи-
ми людьми, а щирість і відвертість їхніх висловлювань і реак-
цій дуже допомагає мені в роботі.
О. Б.: Тобто у вашому Інституті живе спілкування з людь-
ми стоїть на першому місці, кожен може зустрітися з Вами і
отримати пояснення, чому, наприклад, він вклав гроші у ство-
рення фільму, а це не принесло прибутку?
А. О.: У нас так було заведено із самого початку: якщо в ко-
гось виникають запитання, він без проблем може зустріти-
ся зі мною і отримати на них відповіді, двері відкриті завжди
і для всіх. Я не уникаю важких зустрічей і неприємних розмов.
Проте ми ж не друкуємо гроші, ми – організація зовсім іншого
типу! Кіно – це велика таємниця, яка починається з вибору сце-
http://www.etnolog.org.ua
214
нарію, і найчастіше цей вибір суб’єктивний. Коли читаєш сце-
нарій, то відразу уявляєш собі, що з цього може вийти, але оста-
точний результат все ж залежить від таланту, креативності та
самовідданості великої кількості людей. Достатньо, щоб підвів
лише один елемент: наприклад, погана операторська робота чи
невдалі декорації або ще якісь негаразди – і вже немає розумін-
ня між авторами фільму, а сам твір не викликає справжніх емо-
цій у глядача. Ось так виходить погане кіно, а судячи за сценарі-
єм, мало вийти гарне. Усі помиляються. Я теж помиляюся. Ось
одного разу я категорично не вірила в один сценарій, перечиту-
вала його двічі або тричі, але він мені не подобався. Сценарист
і продюсер переконали мене, що варто ризикнути, і в результаті
вийшов чудовий фільм. Траплялося й навпаки – сценарій дуже
подобався, ми вже передчували, який прекрасний фільм ми
створимо, а в результаті вийшло нудне посереднє кіно. У кіно-
мистецтві немає рецептів, і жоден експерт відразу не скаже вам,
що добре, а що погано. Однак п’ять голів – це краще ніж одна.
Тому всі проекти розглядає і приймає комісія з п’ятьох осіб.
Іноді нам приносять посередній сценарій на банальну тему, але
його автор вже створив декілька цікавих фільмів, і ми знаємо,
що йому можна довіряти. Іноді автор приносить експеримен-
тальний проект незвичайної тематики, особливо це стосується
авторів-дебютантів, коли ми взагалі не знаємо творчих можли-
востей людини. Тут уже доводиться брати відповідальність на
себе і ризикувати. Результат таких проектів теж буває різним –
раз хороший, раз середній, а раз фатальний. Не помиляється
лише той, хто нічого не робить.
О. Б.: Ви говорили, що творці фільмів – люди тонкі, вкрай
чутливі. Чим же Ви керуєтеся при прийнятті рішень – розу-
мом чи серцем? Можливо, тут застосовується особливий роз-
рахунок – чи торкнувся цей сценарій Ваших почуттів та
емоцій або Ви думаєте, що такий фільм збере не менше пів-
мільйона глядачів?
http://www.etnolog.org.ua
215
А. О.: Ми вважаємо, що один із цих двох критеріїв має бути
обов’язково виконано. Якщо це справжнє авторське кіно з
глибоким змістом, то ми не очікуємо, що воно матиме успіх
у великої кількості глядачів. Однак ми пишатимемося таким
фільмом, ми покажемо його на фестивалях, зможемо брати
участь у кінодискусіях на європейському і навіть на світово-
му рівні. Якщо ж це не високохудожній сценарій, а популяр-
не жанрове кіно, то ми повинні зрозуміти, до якої категорії
глядацької аудиторії воно звернене і на який касовий збір ми
в підсумку можемо розраховувати. Тому важко сказати, керу-
юся я при відборі сценарію емоціями чи розумом, швидше – і
тим, і іншим. Маючи за плечима майже десятирічний досвід,
я навчилася розуміти авторів. Є автори, які пишуть сцена-
рії гірше, ніж потім створюють за ними фільми. Наприклад,
Ян Якуб Кольський, Малгося Шумовська або Анджей Яки-
мовський пишуть сценарії «для себе». Вони довго виношують
ідею фільму в собі, у повному розумінні слова «зживаючись»
з його героями, пропускаючи кожен образ крізь себе. Потім
вони пишуть сценарій. І їхній сценарій швидше схожий на на-
рис, де позначено лише сюжетні лінії і ключові сцени, пропи-
сано основні характеристики персонажів. Цей сценарій пи-
шеться тезово для нас, тільки щоб отримати фінансування під
проект. Якби такий сценарій прочитала абсолютно чужа лю-
дина, вона б нічого не зрозуміла. Однак ми розглядаємо кожен
їхній новий сценарій, враховуючи колишні заслуги й уже від-
зняті відмінні фільми. Адже кожен митець створює індивіду-
альний твір. По одному й тому самому сценарію вийде абсо-
лютно різне кіно в Юліуша Махульського, Кшиштофа Зануссі
або Анджея Якимовського. Тому завжди потрібно враховува-
ти і попередню творчість автора, і його особистість. Необхід-
но просто довіритися авторському таланту.
О. Б.: Так склалося, що в сучасному польському кінематогра-
фі одночасно працюють кілька поколінь найцікавіших авторів.
http://www.etnolog.org.ua
216
Це найстарше покоління – Анджей Вайда, Єжи Гофман, Кшиш-
тоф Зануссі, середнє покоління, тридцятирічні та молодь.
Така ситуація абсолютно унікальна, вона дає можливість су-
часному глядачеві відкрити для себе весь спектр польського
кіно мистецтва в розвитку. Дуже шкода, що в нас в Україні не-
має настільки цікавих умов. Скажіть, чи не користуються ко-
рифеї польського кіно особливими привілеями при отриманні
фінансування своїх фільмів? Чи можуть дебютанти нарівні з
майстрами розраховувати на спонсорство? Адже серед моло-
дого покоління з’явилося безліч справді цікавих і талановитих
режисерів, як, наприклад, Анджей Якимовський. Його фільм
«Штучки» шість років тому на Фестивалі дитячого кіно в Ар-
теку отримав Гран-прі, дитяче журі одноголосно визнало його
фільм кращим фільмом фестивалю і присудило йому звання
«Наймудрішого фільму». Роком пізніше на цьому самому фести-
валі одного з головних призів удостоївся фільм Анджея Малеш-
ки «Чарівне дерево». Тобто молодь створює дуже талановиті
фільми, гідно оцінені глядачем. Як у цьому випадку розподіля-
ється фінансування фільмів? Чи може дебютант або режисер,
що створив один-два непогані фільми, нарівні з уже визнаними
майстрами розраховувати на отримання коштів?
А. О.: Інститут намагається уникати конфліктів у вирішен-
ні такого питання. Ми оцінюємо не попередні заслуги режи-
серів, а самі ідеї проектів. Проте важко повірити, щоб, напри-
клад, Анджей Вайда не отримав фінансування через те, що
надав нам дуже поганий сценарій. Він просто не здатний ство-
рити поганий проект! Якщо вивчити нинішній стан фінансу-
вання в нашому Інституті, то відразу можна побачити, що в
ньому панує молодь. Ми спонсоруємо значно більше дебю-
тантів і молодих режисерів, ніж старих майстрів. Інша спра-
ва, що частина дебютів, на жаль, виявляється слабкою, але з
іншого боку, – ми вважаємо, що слід дати шанс кожному, щоб
мати можливість виявити новий неабиякий талант. Сьогод-
http://www.etnolog.org.ua
217
ні ми виділяємо значно більше коштів, ніж раніше, на реалі-
зацію проектів дебютантів. У нас є спеціальна програма для
авторів-початківців, яка передбачає зйомки дебютного філь-
му і протягом трьох наступних років – другого фільму. Тому
в Польщі дуже легко зняти перші два фільми. Зрозуміло, це
малобюджетні фільми, на кожен з яких виділяється не більше
500 тис. євро. «Доросле» кіно вимагає значно більших витрат.
Деякі дебютанти знаходили додаткове джерело фінансуван-
ня, і тоді вже знімалося справжнє кіно, а не «економ-проект».
І мушу сказати, що з кожним роком нашим визнаним май-
страм дедалі складніше конкурувати з молодими, бо прізви-
ща автора вже недостатньо, а суперники – це кілька молодих
поколінь. Це не тільки генерація Анджея Якимовського, але й
молодші режисери, такі, як Рафал Скальський, Катажина Рос-
ланець, Ян Комаса, Лешек Давид, Філіп Марчевський. Це смі-
ливі енергійні автори, які не бояться їздити по світу, ангажу-
вати іноземних акторів, експериментувати з постановками, і
в результаті створюють дуже цікаве кіно. Тому метрам поль-
ського кіно, тим же Кшиштофу Зануссі або Єжи Штуру, по-
трібно не знижувати планку і працювати з повною віддачею,
щоб отримати фінансування.
О. Б.: Польський кінематограф відомий усьому світу, а
особливо на території колишнього Радянського Союзу, як ак-
торський кінематограф. Деякі польські зірки були в нас попу-
лярніші, ніж радянські актори, зокрема й українські. У поль-
ському кіно образ героя був найважливіший. Один із шедеврів
польської кіношколи – фільм «Попіл і діамант» – досі любить
наш глядач, як і виконавця головної ролі Збігнєва Цибуль-
ського. Потім йому на зміну прийшов Даніель Ольбрихський.
У польському кіно завжди існував яскравий образ героя, а ак-
тор був живим утіленням його якостей. Кого сьогодні можна
назвати героєм польського кіно? І хто саме привертає увагу
сучасного глядача?
http://www.etnolog.org.ua
218
А. О.: Зараз усе змінилося. Раніше це були героїчні особис-
тості з епічних чи історичних фільмів. Типовий герой того
часу – це поляк на коні і з шаблею, як Міхал Жебровський, Да-
ніель Ольбрихський чи пізніше – Збігнєв Замаховський. Од-
нак відповідно до вимог часу змінилася мова фільмів, і герой
теж став іншим. Сьогодні загальновизнаним актором, який
отримує всі нагороди в Польщі за абсолютно різні ролі, є Ро-
берт Венцкевич. Його герой зовсім не такий, яким ми звикли
бачити польського героя, – це не видний красень-шляхтич із
хвацько закрученими вусами, а звичайна сучасна людина, яка
володіє досить суперечливими рисами характеру. Іноді він
трохи бандит, іноді – мачо, зі своїми тарганами в голові. На-
приклад, одна з його відомих ролей – це Президент Лех Вален-
са у фільмі А. Вайди «Валенса – людина з надії». Такий образ
героя в сучасному польському кіно. З молодих акторів, образ
якого нагадує нам героїв М. Жебровського і Д. Ольбрихсько-
го в молоді роки, хотілося б відзначити Марчіна Дорочінсько-
го. Підростає молодше покоління талановитих акторів, які
привносять в образ героя нові риси, як, наприклад, у фільмах
«Необхідне вбивство» чи «Мати Тереза котів». Тут ми бачимо
зов сім іншого героя – це дуже молодий, ще незрілий чоловік,
який шукає себе і свій шлях у житті.
О. Б.: У фільмі «Мати Тереза котів» знімався той самий
талановитий актор, який зіграв головну роль у фільмі «Все,
що люблю», – Матеуш Косьцюкевич. Кілька років тому кар-
тина «Все, що люблю» увійшла до програми Днів польсько-
го кіно в Україні. Пізніше в рамках фестивалю було показа-
но фільм «Тюльпани» вже відомого в нас молодого режисера
Яцека Борцуха. Я знаю, що PISF фінансує не лише жанрове
кіно, але й документальне. До нас досить часто приїжджає
режисер Яцек Блавут, з яким ми дружимо вже багато ро-
ків. Коли ми з ним спілкувалися, він із вдячністю відгукував-
ся про діяльність PISF, підкреслював, що Інститут вніс сві-
http://www.etnolog.org.ua
219
жий струмінь у розвиток усього польського кінематографа,
а також допоміг з’явитися на світ багатьом документаль-
ним стрічкам. Як виглядає ситуація на ринку документаль-
ного польського кіно? Тут же теж працюють кілька поколінь
майстрів. Наскільки польському глядачеві цікаві роботи до-
кументалістів? І де демонструють ці фільми – по телеба-
ченню чи в кіно театрах?
А. О.: На жаль, у Польщі не розвинена традиція дивитися
документальні фільми. У більшості випадків таке кіно не де-
монструється в кінотеатрах, хоча є винятки, що стосуються
унікальних фільмів. Наприклад, Йоланта Дилевська створи-
ла приголомшливий фільм «По-лин» на основі старих архів-
них фотографій і кінозйомок, що закарбували довоєнне життя
польських євреїв. Ми дуже пишаємося цим фільмом, і він вия-
вився настільки цікавим, що його пустили в кількох кінотеат-
рах. Нещодавно був створений ще один неабиякий докумен-
тальний фільм про Папу Римського Іоанна Павла II «Не бійся!
Я молюся за тебе!». Цей фільм хочуть подивитися багато глав
держав і члени їхніх урядів, а це вже більше ста тисяч гляда-
чів. Однак таких унікальних фільмів дуже мало. Загалом до-
кументальні фільми демонструються на польських фестивалях
документального кіно, яких з кожним роком дедалі більше. Ра-
ніше був один знаменитий фестиваль документального кіно-
мистецтва в Кракові, сьогодні таких фестивалів уже безліч, на-
приклад, Міжнародний документальний фестиваль у Варшаві.
Насправді, документальними стрічками цікавляться багато
фестивалів у Польщі, і в них є свій глядач. Колись польське теле-
бачення із задоволенням презентувало документальне кіно на
своїх каналах, сьогодні таке трапляється вкрай рідко. Корот-
кі документальні фільми, 20-, 30-, 40-хвилинні, які були пока-
зані на фестивалях, ми щорічно записуємо на DVD, і будь-хто
може придбати ці диски в одному зі спеціалізованих магазині в
Польщі. Ціле покоління молодих документалістів уже заявило
http://www.etnolog.org.ua
220
про себе серією талановитих фільмів, це Анджей Фідик, Пав-
ло Лозинський, Мачей Дригас. І на відміну від жанрового кіно,
яке насилу пробиває собі дорогу на всіляких фестивалях, поль-
ське документальне кіно вважається одним з найцікавіших се-
ред документального кінематографа усього світу.
О. Б.: Оскільки в нас зайшла розмова про фестивалі, то хо-
тілося б зазначити, що в Польщі активно розвивається так
званий фестивальний рух: і в невеликих містечках, і у великих
проходить дуже багато різних фестивалів. Як Ви оцінюєте
розвиток цього руху? І змогли б Ви назвати п’ять-сім фести-
валів, які «роблять погоду» в цій галузі кіномистецтва, напри-
клад, фестивалі, на яких режисери-дебютанти демонструють
свої перші фільми й отримують перші призи, фестивалі, які
відкривають молодим талантам дорогу у «великий світ кіно».
А. О.: У Польщі нові фестивалі виникають «як гриби після
дощу». З одного боку, їх начебто занадто багато, але з друго-
го, – це можливість молодому таланту якнайшвидше показати
себе світові. Сьогодні, коли весь кінематограф переведений на
комерційну основу, а державного телебачення не існує, основ-
на маса комерційних каналів зацікавлена більше в показі се-
ріалів і комедій, і дуже важко серйозному кіно пробитися до
свого глядача. У цьому дистриб’юторському ланцюгу альтер-
нативну роль провідника відіграють фестивалі. Один з най-
старіших та заслужених фестивалів – Варшавський, який уже
став фестивалем класу А. Активно розвивається Міжнарод-
ний кінофестиваль у Вроцлаві – «Ера. Нові горизонти». Він
позиціонує себе як фестиваль фільмів, що виходять за рам-
ки комерційного кіно. Тут демонструється новаторське, екс-
периментальне кіно, з власним, неповторним стилем і мовою.
Є старий фестиваль жанрового кіно в Гдині, найшановані-
ший кінематографістами Польщі, але розрахований на показ
винятково польських фільмів популярних жанрів. Також слід
назвати молодіжний кінофестиваль у Кошаліні, де проходить
http://www.etnolog.org.ua
221
показ документального та короткометражного кіно. У Кра-
кові вже багато років влаштовують європейські кінофести-
валі, що спеціалізуються на документальних, анімаційних та
коротко метражних фільмах. Ось і нещодавно там відбувся
Міжнародний фестиваль незалежного кіно OFF Plus Camera,
де режисери-дебютанти в рамках нашої програми представля-
ли свої перші та другі фільми. Це ми говорили про давно відо-
мі фестивалі. Також функціонують і менш масштабні фести-
валі, наприклад, Міжнародний фестиваль в Цєшині, «Інське
кіноліто» в Інсько, «Тофіфест» у Торуні. Окрім того, є маса
фестивалів, котрі представляють авторів аматорського неза-
лежного кіно, які знімають фільми без нашої фінансової допо-
моги, так би мовити, «на власні кошти».
О. Б.: У Польщі, окрім фестивалів, завжди існувала потуж-
на система DKF (Дискусійні клуби фільмів). На сьогодні ця сис-
тема, можливо, уже не така могутня, як раніше, але вона існує
і працює. Раніше і в нашій країні діяли подібні клуби. До ни-
нішнього часу дожили не більше п’яти-семи таких організацій,
але вони повністю втратили свій вплив і право голосу. Члени
наших клубів просто збираються, дивляться фільми і диску-
тують між собою. Яка ситуація з кіноклубами в Польщі? Чи
отримують вони дотації від держави? Я ставлю це питання
ще й тому, що багато польських фільмів на фестивалях отри-
мують нагороди від Міжнародної федерації кіноклубів.
А. О.: Колись і в Польщі DKF почали масово ліквідовувати,
але 2005 року процес ліквідації клубів був припинений, ми ви-
рішили виплачувати встановлену постійну дотацію для DKF і
провести реєстрацію всіх дискусійних кіноклубів. На сьогодні
в Польщі налічується близько 100 діючих кіноклубів, клубний
рух відроджується. Кожен з них має право на щорічну дота-
цію в розмірі 3 тис. доларів. Ці гроші вони використовують на
реалізацію своїх проектів і проведення різних акцій. Потроху
кількість DKF у Польщі збільшується.
http://www.etnolog.org.ua
222
О. Б.: Якщо DKF реалізує якийсь проект, то чи повинен він
сплатити авторські права? І яку саме ціну платить клуб –
звичайну або спеціальну клубну?
А. О.: Так, клуб повинен сплатити авторські права, але це
пільгова мінімальна ціна за спеціальним тарифом, яка обу-
мовлена тим, що клуби не мають права рекламувати по-
каз так, як це робиться при стандартній рекламній кампанії.
Клуб робить заявку, щоб ніхто, крім нього, не міг рекламува-
ти цей проект, і просуває його сам, але на це в клубу занадто
скромні кошти.
О. Б.: Яка ситуація з освітою у сфері кіномистецтва? Чи
існують у шкільній програмі спеціалізовані заняття або особ-
ливий предмет, де дітей вчать правильно дивитися і розумі-
ти кіно?
А. О.: Такого спеціального предмета в шкільній програмі
поки що не існує. До 2006 року школи взагалі не цікавилися
кіномистецтвом. Звичайно, траплялися вчителі-ентузіасти,
які самостійно проводили позакласні заняття та факульта-
тиви, де викладали мистецтво кіно. Навіть були організовані
шкільні дискусійні кіноклуби. Однак такі випадки – швидше
виняток, ніж правило. У 2006 році ми почали роботу над про-
ектом, яку закінчили через рік. Називався проект «Шкільна
фільмотека». Ми дійшли висновку, що дітей треба вчити розу-
міти мову кіно так само, як на уроках літератури їх вчать розу-
міти прозу чи поезію. На жаль, ми не можемо вимагати ввес-
ти такий предмет до шкільної програми, тим паче, що сучасна
освітня програма йде шляхом скорочення деяких предметів,
а не збільшення їх кількості. Проаналізувавши програму на-
вчання, ми зрозуміли, куди можна було б запровадити занят-
тя з кіномистецтва, і тепер ми готові надати свою програму,
яку можна об’єднати із заняттями з історії, мови та літера-
тури, суспільствознавства та мистецтвознавства. Ці чотири
предмети викладаються в кожній школі та гімназії. Ми їх роз-
http://www.etnolog.org.ua
223
робляли спільно з Радою з шкільної освіти, і зараз заняття з
кіномистецтва повністю підготовлені до того, щоб будь-який
викладач цих чотирьох предметів міг увести їх до своєї про-
грами. Цю пропозицію ми розіслали по всіх школах, а це біль-
ше 14 тис. шкіл. Наша програма містить 55 фільмів і 26 лекцій
до них, до кожної лекції тематично підібрано короткометраж-
ний чи повнометражний фільм, жанровий, анімаційний чи
документальний. Учитель може показати його дітям і після за-
нять. Також у нашій програмі міститься методичка для вчите-
лів та коментарі професійного кінознавця, який допоможе ви-
значити в кожній лекції основні поняття і зробити правильні
висновки. Текст лекцій, написаний простою зрозумілою мо-
вою, читає професор Любельський, крім того, до кожного за-
няття додається п’ятихвилинний пізнавальний фільм, а та-
кож суб’єктивні коментарі та рецензії студентів інститутів
кінемато графії. Цю програму ми не тільки розіслали в усі шко-
ли, з нею також можна ознайомитися на нашій інтернет-сто-
рінці. Програма доступна для скачування будь-якому корис-
тувачеві Інтернету. Зараз ми працюємо над другою частиною
програми, це ще 26 лекцій. Весь цей час ми спільно з Інсти-
тутом підвищення кваліфікації вчителів уже більше 2 років
проводимо спеціальні заняття для тренерів. Ми хочемо, щоб у
кожному регіоні було не менше 10 осіб, які навчатимуть охо-
чих, тому що одночасно підготувати 15–16 тис. вчителів ми не
в змозі. А регіональні тренери зможуть навчити значно біль-
ше викладачів. Для того, щоб програма «Шкільна фільмотека»
працювала, а не лежала в шафі в директора школи, ми вирі-
шили також проводити роботу «знизу», тобто з учнями. Спе-
ціально для дітей було розроблено інтернет-сторінку, на якій
юні режисери можуть розміщувати власні фільми. Щорічно
ми проводимо фестиваль дитячих фільмів, і всі зацікавлені
школи надсилають свій найкращий фільм. Переможців ми за-
прошуємо до Варшави, демонструємо конкурсні фільми, вру-
http://www.etnolog.org.ua
224
чаємо призи, а потім відомі польські режисери обговорюють
разом з дітьми їхні твори, висловлюють зауваження і дають
поради. Це дуже цікава і корисна робота, і вже самі діти ви-
являють ініціативу до проведення програми з кіно мистецтва
на шкільних заняттях. Окрім того, уже декілька років існує
ще одна освітня програма з кіномистецтва, розрахована на
студентів, вона називається «Академія польського кінемато-
графа». Заняття розраховані на два семестри. У кінці кожно-
го семестру студенти здають іспити з кіномистецтва й отри-
мують оцінки, які, як і оцінки з інших предметів, входять до
загального бала успішності. Програма «Академія польського
кінематографа» викладається в декількох вузах – у Політех-
нічній академії, у Медичній, в університетах. Цей предмет не
обов’язковий для відвідування, але входить до списку заліко-
вих. Поки що «Академія польського кінематографа» виклада-
ється лише у Варшаві, Лодзі і Кракові, але ми сподіваємося, що
незабаром багато міст у різних воєводствах також підпишуть
з нами договори на реалізацію цієї програми. Якщо ми гово-
римо про освіту в галузі кіномистецтва, то слід згадати про те,
що вже кілька років ми надаємо підтримку в проведенні За-
гальної олімпіади з історії кінематографа, перемога на якій га-
рантує молоді вступ без іспитів на факультети кінознавства і
культурознавства. Цей конкурс дуже популярний у Польщі.
Ну і ще одна наша важлива перемога – нам вдалося перекона-
ти багатьох авторів шкільних підручників з історії та мови і
літератури, що до тексту підручників слід включити інформа-
цію про найзнаковіші твори польського кіно, а також згадати
важливість програми «Шкільна фільмотека».
О. Б.: Польський Інститут у Києві також отримав та-
кий комплект. Наш ресурсний центр, кінобібліотеку відвідує
550 читачів. Фільми, що входять до програми, дуже популярні,
глядачі їх переглянули вже багато разів. Наостанок кілька за-
питань. Яка ситуація з дистрибуцією і демонстрацією поль-
http://www.etnolog.org.ua
225
ського кіно за межами Польщі? Чи бере участь у цьому PISF?
Чи існують Дні польського кіно в інших країнах, як, наприклад,
в Україні? Яким чином польські фільми потрапляють до зару-
біжного глядача?
А. О.: Ми проводимо Дні польського кіно в багатьох краї-
нах. Наприклад, покази польських фільмів часто проходять у
восьми містах США, зокрема в Лос-Анджелесі, Чикаго, Сіетлі,
Нью-Йорку. У Європі ми демонструємо свої фільми в Лондоні,
Парижі, Берліні, Москві, Києві та інших великих містах. В Азії
теж. Прості кінопокази вже розрослися до досить серйозних
масштабних фестивалів. Також ми фінансуємо рекламу поль-
ських фільмів, що потрапили на будь-який міжнародний фес-
тиваль. Ми не надаємо підтримки касовим фільмам, таке наше
правило, але завжди активно просуваємо молодих таланови-
тих авторів, які вирізняються яскравою індивідуальністю.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72426 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T11:03:21Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2014-12-22T18:49:49Z 2014-12-22T18:49:49Z 2014 «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 12. — С. 212-225. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72426 Висловлюємо щиру подяку Польському Інституту в Києві за допомогу в організації інтерв’ю. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ Персоналії «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) Article published earlier |
| spellingShingle | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) Персоналії |
| title | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) |
| title_full | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) |
| title_fullStr | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) |
| title_full_unstemmed | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) |
| title_short | «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю Олени Бабій з директором Польського Інституту Кіномистецтва Аґнєшкою Одорович) |
| title_sort | «не помиляється лише той, хто нічого не робить» (інтерв’ю олени бабій з директором польського інституту кіномистецтва аґнєшкою одорович) |
| topic | Персоналії |
| topic_facet | Персоналії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72426 |