Особливості лексикографічної фіксації назв поселень
Saved in:
| Published in: | Лексикографічний бюлетень |
|---|---|
| Date: | 2005 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2005
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72797 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень / Т. Жила // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2005. — Вип. 11. — С. 81-89. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860059884621398016 |
|---|---|
| author | Жила, Т. |
| author_facet | Жила, Т. |
| citation_txt | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень / Т. Жила // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2005. — Вип. 11. — С. 81-89. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Лексикографічний бюлетень |
| first_indexed | 2025-12-07T17:03:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
Лексикографічний бюлетень 81
Тетяна Жила, аспірант
*
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
УДК 161.2.81‟374.373
ОСОБЛИВОСТІ ЛЕКСИКОГРАФІЧНОЇ
ФІКСАЦІЇ НАЗВ ПОСЕЛЕНЬ
Словниковий склад мови перебуває в постійному русі, тому
лексикографічне подання наявних у мові слів вимагає кропіткої і
тривалої праці. 11-томний “Словник української мови” (СУМ) й
сьогодні є найавторитетнішим і найбагатшим зібранням лексичних
скарбів української мови. Проте не завжди вдається зафіксувати всі
значення та семантичні відтінки реєстрових лексем. Предметом нашого
дослідження є характеристика особливостей фіксації назв поселень
сільського і міського типу у “Словнику української мови”. Для
порівняння використовуємо інші словники – “Словник синонімів”
(ССУМ), “Словарь современного русского литературного языка”
(ССРЛЯ), “Словарь русского языка” С. Ожегова (СРЯ), “Російсько-
український словник” (РУС).
Як основні лексеми для номінації поселень міського типу в
українській мові функціонують слова город, град, місто та їхні похідні.
У “Словнику української мови” слово місто зареєстровано у
значенні “великий населений пункт, адміністративний, промисловий,
торговий і культурний центр” (СУМ, ІV, 751). Ілюстративний матеріал,
представлений у словнику, паспортизує вживання цього слова тільки в
номінативній функції. На нашу думку, це неповною мірою відображає
особливості функціонування цього слова в лексичній системі
української мови. Насамперед апелятив місто вживається в
метонімічному значенні, і таке його використання є загальномовним
явищем, напр.: Усе місто святкує; Місто вийшло на демонстрацію, а
останнім часом з‟явилося дуже багато таких прикладів: Ющенка
президентом визнали такі міста, як Самбір, на Львівщині, Вишгород,
на Київщині. Надходять повідомлення про те, що дедалі більше міст, ...
готують масові мітинги проти фальсифікації виборів (ЛУ, 25.11.04,
с. 3). До речі, у семантичній структурі слова село таке значення
*
© Т. Жила, 2005
Лексикографічний бюлетень 82
виділяється: “збірн. Жителі села, сільської місцевості”, наведено зразки
речень з такими словосполученнями: Усе село дивилося; Село
розшукувало; Усім селом любили (СУМ, ІХ, 118).
Не відображено у словнику функціонування слова місто в
переносному значенні, проте у творах художньої літератури знаходимо
надзвичайно багатий матеріал, що демонструє розмаїття семантичних
відтінків цієї лексеми. Л. Ставицька дослідила, що з початку ХХ ст. в
українській поезії утверджується образна тема міста, з‟явився цикл
поезій з яскраво вираженою урбаністичною тематикою [3, с. 117].
Наведені дослідницею фрагменти поетичних творів засвідчують
посилення актуалізації лексеми місто, появу нових словосполучень,
поєднання з оригінальними епітетами.
Аналізований нами матеріал показує, що слово місто й надалі не
втратило своєї здатності вживатися в переносному значенні, ставати
засобом створення образності тощо. У художніх творах іменник місто
часто персоніфікується, відображаючи протиставлення неповторності
людської особистості велелюдному місту. Цей мотив традиційний для
творів української літератури. Він звучав як на початку ХХ ст., про що
зазначає Л. Ставицька [3, с. 117], так і нині: Сьогодні я знову блукала
містом. Цього разу воно вже не намагалося поглинути мене, лиш
дивилося стомлено-співчутливо великими зіницями у райдужках
ліхтарів... Місто питало мене: “Навіщо?” (ЛУ, 16.12.04, с. 5). Так, на
сторінках роману Олеся Гончара “Людина і зброя” з любов‟ю
описується місто Харків. Слово місто опоетизовується. Воно поєднує в
собі велику кількість семантичних відтінків, не втрачаючи
номінативного значення, символізує Батьківщину, рідний край. Дібрані
до нього розгорнуті означення дають змогу показати і велич міста, і
передати болючі почуття розлуки з ним: Сьогодні він вперше побачив
матір у військовому... Все місто мовби повито зараз її смутком, її
любов’ю. Місто барикад, бастіон заводів, фортеця сили індустріальної,
місто, що, як витвір самого народу, звелося серед мальовничих
просторів Слобожанщини... Ідуть з міста, і невідомо, хто з них
повернеться, а для кого не буде відти вороття (Гончар, с. 53).
Суперечливі почуття ліричного героя до міста оригінально передала
Ліна Костенко: Місто, премісто, прамісто моє! Стійбище людське з
асфальту й бетону. Як там не буде, а все-таки є той силует у вікні
золотому! (Костенко, с. 317). Поетизація міста відбувається за рахунок
словотвірних засобів мови, створення неологізмів, персоніфікації
Лексикографічний бюлетень 83
сприяє і синтаксичне оформлення – структура із звертанням. На нашу
думку, при створенні нової редакції словника української мови треба
зафіксувати появу образних значень.
Специфічним є вживання апелятива місто в науковому стилі,
зокрема у сфері історичної науки. Назву місто вживають для номінації
певних історичних поселень, що не відповідають сучасному розумінню
міста, напр.: Місто Володимира. Прийнята в науці назва київського
дитинця 10 – першої пол. 13 ст. (КЕ, с. 111); Волосове капище.
Містилося на лузі біля шляху, що вів на Оболонь з Верхнього міста (КЕ,
с. 115); Печерні міста – залишки переважно середньовічних населених
пунктів (міст, фортець, замків, на території яких виявлено штучні або
природні печерні споруди) (Довідник, с. 573). Функціонування іменника
місто на позначення давніх історичних поселень не відображено в
СУМ, проте його семантика в таких контекстах не відповідає
зареєстрованому значенню, але в семантичній структурі інших слів
подібні значення виділяються, напр. селище: арх. Залишки
стародавнього неукріпленого поселення (СУМ, ІХ, 118); городище: арх.
Поселення, укріплене валами й ровами (СУМ, ІІ, 136).
Не зареєстрований одинадцятитомним “Словником української
мови” іменник місто-герой: Два з половиною місяця частини Червоної
Армії разом з батальйонами народних ополченців – трудящих міста-
героя – обороняли столицю України; За героїзм, проявлений трудящими
Києва в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками..., місто-
герой Київ ... нагороджено другим орденом Леніна (УРЕ, ІХ, с. 319,
320). За даними енциклопедичного словника, місто-герой – це почесне
звання, встановлене для міст СРСР за масовий героїзм і мужність його
захисників під час Великої Вітчизняної війни. В Україні містами-
героями є Одеса, Севастополь, Київ, Керч (УСЭС, І, 447).
В енциклопедичному виданні є відомості про те, що в Україні та
інших країнах існують так звані міста-супутники: місто-супутник –
невелике сучасне місто, пристосоване або спеціально створене для
розселення, розташоване поблизу великого міста і має з ним тісні
виробничі й культурно-побутові зв‟язки. Супутники Києва – Бориспіль,
Бровари (УРЕ, ІХ, 240–242). Але в “Російсько-українському словнику”
назви місто-герой, місто-супутник, місто-побратим зафіксовані (РУС,
189).
Отже, семантичний діапазон слова місто значно ширший, аніж
представлений у СУМ.
Лексикографічний бюлетень 84
Неповною, на нашу думку, є лексикографічне подання похідного
слова містечко. “Словник української мови” слово містечко реєструє у
двох значеннях: 1) селище міського типу переважно на Україні та
Білорусії; 2) група житлових або службових будинків, об‟єднаних за
своїм призначенням (СУМ, ІV, 749). Очевидно, лексема містечко в
українській мові має й демінутивне значення, але така ремарка відсутня
в словнику. У “Російсько-українському словнику” російська лексема
городок перекладена словом містечко із ремаркою уменьш. та словом
городок (РУС, 189). А в СУМ городок тлумачиться як зменш. пестл. до
город (СУМ, ІІ, 136). Отже, значення демінутивності повинно існувати і
в семантичній структурі українського слова.
Дефініція, наведена у словниковій статті, дає підстави кваліфікувати
лексеми містечко і селище як синоніми. Проте реєстрове селище не
тлумачиться у СУМ словом містечко: селище. 1. Населений пункт у
сільській місцевості; село. 2. Населений пункт міського типу,
розташований поблизу міста або фабрики, заводу тощо (СУМ, ІХ, 118).
Вважаємо, що визначення семантики цього слова ще потребує уточнень.
На позначення селища міського типу в російській мові функціонує
слово посѐлок, але в “Російсько-українському словнику” воно не
перекладено іменником містечко, а тільки словом селище (РУС, 872).
Зауважимо також і те, що апелятив містечко не вживається як
офіційна назва адміністративно-територіальної одиниці в урядових
документах. Наприклад, у тексті Конституції України відзначено:
Систему адміністративно-територіального устрою України
складають: ... області, райони, міста, райони в містах, селища і села
(стаття 133). Не вживається ця назва і в тексті Закону України “Про
місцеве самоврядування”: Територіальні громади сіл, селищ, міст
можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо) (стаття 22).
Відсутнє це слово і в енциклопедичних відомостях, напр.: На 1 січня
1962 р. в Українській РСР було 350 міст і 744 селища міського типу;
Міста і селища повинні являти собою раціональну комплексну
організацію виробничих зон (УРЕ, ІХ, 240). Але пам‟ятки писемності
української мови ХVІІ–ХVІІІ ст. засвідчують, що ця назва вживалася як
офіційне позначення населеного пункту, напр.: З д о б (р )
мє є е с те ч к а Во с л а в ы и п р и с є е л к о в ъ д о н ь о г о
н а л е є жа ч и х ; мє е с те ч к а Г а и с и н а и Ки с л я к а (ДМВН,
с. 191, 258). Дуже поширена ця назва в офіційно-службових документах
полкових та сотенних канцелярій Гетьманщини: в мhс те ч к у
Лексикографічний бюлетень 85
Г л е мя з о в h, в мhс те ч к у Ал е kа н д р о в к и , в мhс те ч к у
Ба р ишп о л и , в мhс те ч к у Кр е ме н ч у цh і под. (ДДГ, с. 292–
300).
Слово містечко засвідчено в тексті указу, підписаному царицею
Катериною ІІ, про облаштування міст у Брацлавському намісництві:
Губернским городом быть казенному местечку Брацлавлю, а город
Винницу, а также местечки казенные Литин, Хмельник, Сквиру и
Гайсин учредить городами [2, с. 46].
Але для того, щоб чітко визначити, на позначення якої реалії
вживалася назва містечко, потрібно дослідити, поселення якого типу
так називалося. У дисертаційному дослідженні О.Петренко відзначає,
що польськомовні документи часів Речі Посполитої трактують місто як
маґдебурґію, а містечко лише як торговий центр. Після введення
російського адміністративного устрою (з 1796 р.) місто трактувалося
виключно як центр адміністративно-територіальної одиниці (повіту,
губернії) з притаманним йому торговельно-ремісницьким населенням.
Усі інші міські поселення здобували статус містечок. Були й винятки:
окремі значніші міста, які не стали центрами повітів, але мали давні
королівські привілеї на самоуправління, відразу або з часом отримали
статус “заштатних міст” (Тульчин, Бар, Хмільник). Прикметною етно-
соціальною рисою містечка була наявність єврейської кагальної
громади, яка власне й становила містечко. Міста ж мали й християнські
міщанські громади. Причому важили не стільки самі заняття,
економічне становище членів цих християнських громад, скільки
належність до міщанського стану, який гарантував особисту свободу [1,
с. 98]. Отже, у різні періоди розвитку літературної мови семантичне
наповнення лексеми містечко було неоднаковим і воно позначало різні
типи поселень.
Друге значення слова містечко “група житлових або службових
будинків, об‟єднаних за своїм призначенням” може реалізуватися у
складі словосполучень військове містечко, студентське містечко і под.
Воно може реалізуватися також складними словами: академмістечко,
студмістечко і под., не зареєстрованими СУМ.
Не відображено в ілюстративному матеріалі, представленому в
СУМ, функціонування сполуки наметове містечко. У цій сполуці
значення лексеми містечко не відповідає зареєстрованому в СУМ і
вимагає спеціального тлумачення. Крім того, актуалізація цього
Лексикографічний бюлетень 86
словосполучення, пов‟язана з виборчим процесом 2004 року,
спричинила набуття ним символічного значення.
Отже, у “Словнику української мови” неповною мірою відбиті
семантичні особливості лексем місто і містечко.
Крім слів місто і містечко, у “Словнику української мови” на
позначення поселень міського типу зареєстровано назву город із
ремаркою розм. і рідко. Те саме, що місто (ІІ, 135), а також фонетичний
варіант град. Цікаво, що слово град не тлумачиться лексемою місто, а
словом город з позначкою урочисто (ІІ, 153). Отже, лексеми на
позначення поселення міського типу місто, град і город є синонімами,
однак вони не зареєстровані у “Словнику синонімів”.
У “Словнику української мови” на позначення поселень сільського
типу зареєстровано такі слова:
Весь, заст. Село (СУМ, І, 343).
Виселок. 1. Невелике селище, яке виникло внаслідок переселення
людей з іншої місцевості або іншого населеного пункту, а також
поселення людей на новому місці (СУМ, І, 481).
Селитьба, заст. 1. Селище (у 1 знач.) (СУМ, ІХ, 118).
Селище. 1. Населений пункт у сільській місцевості, село.
2. Населений пункт міського типу, розташований поблизу міста,
фабрики, заводу. 3. археол. Залишки стародавнього неукріпленого
поселення та ін. (СУМ, ІХ, 118).
Слобідка. 1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву. 2. Те
саме, що слобода 2 (СУМ, ІХ, 365).
Слобода. 1. іст. Поселення в Київській Русі, на Україні і в Росії .. 2.
Велике село, селище; // Відокремлена частина великого села (СУМ, ІХ,
365).
Станиця. 2. іст. У дореволюційній Росії і на Східній Україні
адміністративно-територіальна одиниця, до складу якої входило одне чи
кілька козацьких поселень. 3. В СРСР – населений пункт сільського
типу на Дону, Кубані та в інших козацьких областях (СУМ, ІХ, 645).
Хутір. 1. Відокремлене селянське господарство разом з садибою
власника. 2. Невелике селище, яке виникло внаслідок переселення
людей із сіл, козачих станиць; виселок (СУМ, ХІ, 177).
Від окремих назв фіксуються похідні із зменшувальним суфіксом:
сільце (ІХ, 222), хутірець, хуторець, хутірок, хуторок (ХІ, 176–177).
Частина цих назв реєструється у “Словнику синонімів”: село
(населений пункт неміського типу), селище, слобода заст. розм. (велике
Лексикографічний бюлетень 87
село); присілок (невелике село біля більшого), поселення, оселок,
оселище заст.; весь заст.; селитьба заст.; оселя діал. (ІІ, 607). Проте в
ньому не до всіх лексем подано додаткові тлумачення і не всі
представлено в контексті (весь, селитьба, оселок). Як свідчить
наведений вище матеріал, лексема селище може позначати поселення як
сільського, так і міського типу, отже, може входити до двох
синонімічних рядів. Лексему оселок СУМ не реєструє, хоча в
“Словнику синонімів” вона є.
Матеріал, представлений у словнику, дає підстави стверджувати, що
в лексикографічному обробленні реєстрових слів немає чіткості та
послідовності і вони не завжди збігаються з офіційним тлумаченням цих
назв. Вивчаючи документи, пов‟язані з адміністративно-територіальним
поділом, ми помітили, що офіційне набуття населеним пунктом статусу
села, міста, селища вимагає дотримання певних умов (кількість
населення, стан розвитку промисловості тощо), що не відображено у
словникових статтях. За даними СУМ, назви поселень розрізняються в
основному за розміром, напр.: хутір – невелике селище; виселок –
невелике селище; слобода – велике село; слобідка – велике село, а саме
селище тлумачиться словом село.
У нашій статті звернемо увагу на сполуку по містах і селах. На нашу
думку, у цьому контексті слова місто і село частково втрачають
основне лексичне значення і, вживаючись разом, передають значення
“всеохопності”, тобто “кругом, всюди”: села і міста повстали і вийшла
юнь на головний майдан (ЛУ, 30.12.04, с. 5). Таких прикладів багато в
сучасній мові, а також і в пам‟ятках писемності ХVІ–ХVІІІ ст., напр.:
п о р о з н ых мhс та х и с е л а х з жи д а ми ω Хh
р о з мо в л#юч и (МІКСВ, 414).
Очевидно, раніше відповідником цієї сполуки було словосполучення
по городам і весям. Вона ще й сьогодні трапляється в розмовній мові,
проте не зафіксована в сучасних українських словниках, а в російських
реєструється (СРЯ, 72). Сполука по городам і весям, де замість слова
город міг уживатися фонетичний варіант град, зафіксована у багатьох
пам‟ятках писемності української мови, напр. у “Словнику української
мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.” представлено фрагмент тексту із
Пересопницького євангелія: ωб х о жд а л І с г р а д ы и в е с и
о у ч а и х н а с ъб о р ища х (ПЄ, 48); часто вживає її Климентій
Зіновіїв: х р а н ит г д ь б г ъ и г р а д ы и в е с и и в с я к і #
х р (с )ті я н с к а # жи л ища ; І н е б у д ет то и в ъ г р а д h и
Лексикографічний бюлетень 88
в в е с и ме д лhти ; О н а е мн и к а х с л у жащи х люд е м
с в hто в ым в г р а дhх и в в е с е х (КЗ, 34, 63, 186). Цю ж сталу
сполуку вживав і Т. Шевченко: Люта мати! Спустила друге біснувате
своє скаженеє звіря, що гради й весі пожирало (СМШ, І, 71). Отже, ця
сполука функціонувала і в українській мові, але в сучасних словниках
не зареєстрована.
Наші спостереження показали, що у “Словнику української мови”
немає вказівки на офіційне та неофіційне вживання назв поселень, не
завжди достатньо розкрита семантична структура слова та не
фіксуються застарілі слова, засвідчені іншими словниками.
Джерела дослідження
Гончар – Гончар О. Людина і зброя: Роман. – К., 1978.
ДДГ – Ділова документація Гетьманщини ХVІІІ ст. – К.: Наук. думка, 1993.
ДМВН – Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХVІІ ст. – К.: Наук. думка,
1986.
Довідник – Довідник з історії України. – К.: Генеза, 2002.
КЕ – Київ: Енциклопедичний довідник / За ред. А. Кудрицького. – К.:
Головна редакція УРЕ, 1981.
КЗ – Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті / Підгот. до вид. І.Чепіга. – К.:
Наук. думка, 1971.
Костенко – Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989.
ЛУ – Літературна Україна.
МІКСВ – Тітов Хв., проф. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в
XVI – XVIII вв.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – К., 1924.
РУС – Російсько-український словник І.Анніна, Г.Горюшина, І.Гнатюк та
ін. // за ред. В.Жайворонка. – К.: Абрис, 2003.
СМШ – Словник мови Шевченка. – К.: Наук. думка, 1964. – Т.1.
СРЯ – Ожегов С. Словарь русского языка. – М.: “Советская энциклопедия”,
1972.
ССРЛЯ – Словарь современного русского литературного языка: В 17-ти т. –
М.–Л: АН СССР, 1963.
ССУМ – Словник синонімів української мови: У 2-х т. К.: Наук. думка, 1999.
СУМ – Словник української мови: В 11-ти т. – К.: Наук. думка, 1970–1980.
УРЕ – Українська радянська енциклопедія: В 16 т. – Т. 9. – К.: Головна
редакція УРЕ, 1962.
УСЭС – Украинский советский энциклопедический словарь. – К.: Главная
редакция УСЭ, 1988.
Лексикографічний бюлетень 89
Література
1. Петренко О. Панський маєток на Східному Поділлі (кін. 18 – перша
третина 19 ст.): соціально-економічні та етноконфесійні відносини: Дис. ...
канд. іст. наук. – К., 2005.
2. Петренко О. Брацлавська губернія і Брацлавське намісництво // Київська
старовина. – 2000. – №1.
3. Ставицька Л. Естетика слова в українській поезії 10–30 рр. ХХ ст. – К.:
“Правда Ярославичів”, 2000.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72797 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0118 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:03:34Z |
| publishDate | 2005 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жила, Т. 2014-12-30T09:16:23Z 2014-12-30T09:16:23Z 2005 Особливості лексикографічної фіксації назв поселень / Т. Жила // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2005. — Вип. 11. — С. 81-89. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0118 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72797 161.2.81‟374.373 uk Інститут української мови НАН України Лексикографічний бюлетень Лексикографія: теорія та практика Особливості лексикографічної фіксації назв поселень Article published earlier |
| spellingShingle | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень Жила, Т. Лексикографія: теорія та практика |
| title | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень |
| title_full | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень |
| title_fullStr | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень |
| title_full_unstemmed | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень |
| title_short | Особливості лексикографічної фіксації назв поселень |
| title_sort | особливості лексикографічної фіксації назв поселень |
| topic | Лексикографія: теорія та практика |
| topic_facet | Лексикографія: теорія та практика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72797 |
| work_keys_str_mv | AT žilat osoblivostíleksikografíčnoífíksacíínazvposelenʹ |