Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття

Стаття присвячена розглядові універсальної темпоральної лексичної опозиції вічність – мить, що відбиває основні, об’єктивно зумовлені семантичні характеристики номінації часу. Дослідження здійснене на матеріалі української поезії другої половини ХХ ст. Установлено, що лексико-семантичні парадигми...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2005
1. Verfasser:	Царук, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української мови НАН України 2005
Schriftenreihe:	Лексикографічний бюлетень
Schlagworte:	Лексикографія, лексикологія: теорія та практика
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72820
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття / О. Царук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2005. — Вип. 12. — С. 83-87. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-72820
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-728202025-02-09T15:46:57Z Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття Царук, О. Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Стаття присвячена розглядові універсальної темпоральної лексичної опозиції вічність – мить, що відбиває основні, об’єктивно зумовлені семантичні характеристики номінації часу. Дослідження здійснене на матеріалі української поезії другої половини ХХ ст. Установлено, що лексико-семантичні парадигми номінацій вічність та мить засвідчують ряд спільних напрямків їх поетичної актуалізації та метафоризації, а також конституюють специфічні типи мовно-естетичних трансформацій аналізованих номінацій. З’ясовано, що функціональне навантаження компонентів лексичної опозиції вічність – мить в українській поезії д. п. ХХ ст. відбиває різні ступені їх текстової кореляції. 2005 Article Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття / О. Царук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2005. — Вип. 12. — С. 83-87. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. XXXX-0118 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72820 161.2.81‟42.374 uk Лексикографічний бюлетень application/pdf Інститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія: теорія та практика
spellingShingle	Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Царук, О. Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття Лексикографічний бюлетень
description	Стаття присвячена розглядові універсальної темпоральної лексичної опозиції вічність – мить, що відбиває основні, об’єктивно зумовлені семантичні характеристики номінації часу. Дослідження здійснене на матеріалі української поезії другої половини ХХ ст. Установлено, що лексико-семантичні парадигми номінацій вічність та мить засвідчують ряд спільних напрямків їх поетичної актуалізації та метафоризації, а також конституюють специфічні типи мовно-естетичних трансформацій аналізованих номінацій. З’ясовано, що функціональне навантаження компонентів лексичної опозиції вічність – мить в українській поезії д. п. ХХ ст. відбиває різні ступені їх текстової кореляції.
format	Article
author	Царук, О.
author_facet	Царук, О.
author_sort	Царук, О.
title	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття
title_short	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття
title_full	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття
title_fullStr	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття
title_full_unstemmed	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття
title_sort	лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини хх століття
publisher	Інститут української мови НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Лексикографія, лексикологія: теорія та практика
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/72820
citation_txt	Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття / О. Царук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2005. — Вип. 12. — С. 83-87. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Лексикографічний бюлетень
work_keys_str_mv	AT caruko leksičnaopozicíâvíčnístʹmitʹvukraínsʹkíjpoetičníjmovídrugoípolovinihhstolíttâ
first_indexed	2025-11-27T15:23:41Z
last_indexed	2025-11-27T15:23:41Z
_version_	1849957577702506496
fulltext	Лексикографічний бюлетень 83 семантичних аспектів, генетично закорінених у поетиці народної пісні, однак в авторській поезії арсенал його лексичних конкретизаторів значно ширший, а семантична структура істотно динамічніша. Література 1. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності. – К.: Довіра, 1999. 2. Словник символів / За ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 1997. Ольга Царук * Інститут філології і журналістики Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (Вінниця) УДК 161.2.81‟42.374 ЛЕКСИЧНА ОПОЗИЦІЯ “ВІЧНІСТЬ – МИТЬ” В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ Стаття присвячена розглядові універсальної темпоральної лексичної опозиції вічність – мить, що відбиває основні, об’єктивно зумовлені семантичні характеристики номінації часу. Дослідження здійснене на матеріалі української поезії другої половини ХХ ст. Установлено, що лексико-семантичні парадигми номінацій вічність та мить засвідчують ряд спільних напрямків їх поетичної актуалізації та метафоризації, а також конституюють специфічні типи мовно-естетичних трансформацій аналізованих номінацій. З’ясовано, що функціональне навантаження компонентів лексичної опозиції вічність – мить в українській поезії д. п. ХХ ст. відбиває різні ступені їх текстової кореляції. Для мови поезії другої половини ХХ ст. час є однією з визначальних категорій, навколо відповідної лексеми формується одне з найпотужніших семантичних полів із широким арсеналом засобів його контекстуальної реалізації. Воно охоплює номінації часових відрізків, * © О. Царук, 2005 Лексикографічний бюлетень 84 пір року (доба, вік, століття, рік, місяць, тиждень, день, ніч, година, хвилина, мить та ін.), назви часовідліку стосовно теперішнього моменту (вчора, сьогодні, завтра, нещодавно, досі, потім, минуле, майбутнє, давнина та ін.), назви явищ природи із конкретною часовою віднесеністю (місяць, сонце, сніг, бруньки, відлига), прагматоніми, що є фіксаторами плину часу (годинник, таймер); лексичні маркери віку людини та певних часових етапів її життя (юний, зрілий, літній, старий; молодість, юність, старість; дитя, юнак, юнка, молодиця, дідок, бабуся) тощо. Систематизуючись за певними семантичними ознаками, вони засвідчують різні типи смислових зближень (асоціативні співвіднесення, контекстуальна синонімізація та ін.) або ж відбивають тенденцію до смислового протиставлення, взаємовідштовхування, що зазвичай реалізується в моделях лексико-семантичних опозицій (життя – смерть, добро – зло, початок – кінець, вічність – мить і под.). Механізм оформлення лексичної опозиції вічність – мить ґрунтується не тільки на об‟єктивному темпоральному протиставленні за схемою „довготривалість‟ / „короткочасність‟. Він також умотивований логічними передумовами функціонування понять вічність та мить у контексті відображення ними певного необмеженого чи обмеженого континууму часу, адже „існування пари .. становить одну з передумов диференціації єдиного поняття” [1, с. 5]. Обґрунтовуючи особливості осмислення людиною темпорального контексту буття, Н. Д. Арутюнова наголошує на тому, що необхідною умовою для диференціації протилежних понять (наприклад, початок і кінець) є їхня парність та розмежування лінією: „Для того, щоб стати „парою‟ і разом із тим бути віднесеними до одного денотата, кінці мають бути розділені певним проміжком, що мислиться як лінія. Лінія – найпростіше і в ідеалі одномірне геометричне поняття – маркує перехід із Світу Природи до його геометризованої моделі” [1, с. 6]. Отже, в лінійній моделі часу вічність мислиться як проекція його безперервного континууму, тоді як мить є рефлексом одноразового й короткочасного виявлення цього континууму, своєрідною точкою на нескінченній прямій. Отже, розгляньмо основні типи лексико-семантичної реалізації корелятів вічність – мить та з‟ясуймо диференційні та інтегральні ознаки їх функціонування та мовно-естетичної трансформації. Лексикографічний бюлетень 85 У мові поезії другої половини ХХ століття номінація вічність репрезентує зафіксовані Словником української мови значення: „1. Плин часу, що не має початку й кінця. 2. перен., філос. Життя після смерті, вічне існування духа” [2]. Перше з указаних значень зазнає істотного мовно-естетичного переосмислення: філософський зміст часу, реалізований у лексемі вічність, периферизується, натомість починають домінувати конотативні значення та асоціативні референції: „Зате коли вже мріємо, то з верховини вічності” (Б. Олійник); „за баром – вічність із латать” (Е. Андієвська); „вічність колами в плесі” (В. Вовк). Ці приклади переконливо засвідчують тенденцію до поетичного осмислення поняття вічність як об‟єктивної властивості навколишнього світу, лексичними конкретизаторами якого в текстах виступають назви дерев (тополя), птахів (чайка), носії семантики „вода‟ (хвиля) тощо. Відповідне асоціативне зближення реалізується в кількох типах образно-метафоричних структур: а) епітетних сполученнях: „Гора Чернеча стала на коліна, Взяла труну безсмертну в чисте лоно. І вічність тополина стала поруч” (І. Драч); б) генітивних метафорах: „Таке незручне все – то куди не глянь, немов омите вічності водою (В. Стус); „Міріади весен виливаються шумно однією хвилею в уста вічності” (В. Вовк); в) предикативних метафорах: „Вічність – дерево з котячим стовбуром, чашка чаю, горнятко цикути” (Е. Андієвська); „Але вічність – це чайки святе одиноцтво і зелена розмова німих дерев” (Б. Рубчак); г) структурах порівняння: „Вода, як вічність, літепло струмує” (В. Стус); ґ) асоціативно ускладнених комплексах: „Киреї хмар на плечах має вічність” (Л. Костенко). Специфічний тип метафоротворення на ґрунті темпорлексеми вічність, її домінантної семи „незнищенність‟, „неперебутність‟ засвідчують контексти, у яких відповідна номінація виявляє тісний зв‟язок зі сферою сакрального: „Мати предвічна ти, Зоре прозора, радуйся в вічності, Іконозора!” (В. Вовк); „Несе себе вічності в дар сильвета собору Юра” (І. Калинець). Значення „потойбічне життя‟ в мові аналізованої поезії реалізується через характерні алюзійні образи, які виразно оформлюються навколо стрижневої семи „смерть‟ та її традиційних асоціатів дорога, мовчання. Пор.: „Хай у вічність стелеться дорога золотим шафранним полотном” Лексикографічний бюлетень 86 (І. Драч); „Дорога в вічність – тільки кружна, по той бік і добра, і зла” (В. Стус); „Як сльоза на кінчику плачу, у мовчанні вічність зупинилася” (І. Гнатюк); „Невідома тривога, що нею дрижать хвилини, – невже вічності передшепіт” (Б. Рубчак). Динамізація поетичного мислення, характерна для другої половини ХХ століття, зумовлює кардинальні мовно-естетичні трансформації багатьох усталених значень та конотацій. Зокрема, таку тенденцію до переосмислення поняття вічність спостерігаємо в індивідуально- авторському стилі Е. Андієвської. Опредметнюючи внутрішню форму абстракта вічність, поетеса експлікує діаметрально протилежне оказіональне значення „скінченність, минущість вічності‟, пор.: „Напружився – і вічність розжував”; „Всіх позимів – цілюща паша, Де бутлю вічності розбито Для вченого-анальфабета”. Про активну текстову кореляцію антонімічних в узусі номінацій вічність та мить свідчать авторські контексти на зразок „Мізерну мить ми вдома, не в гостях, Тож мить мізерну вічністю наповни” (Б. Олійник). Отже, маємо підстави для висновку про те, що в української поетичній мові другої половини ХХ століття образи вічність та мить не тільки формують одну з найвиразніших темпоральних опозицій. Іноді вони виступають поетичними корелятами і формують експресивно виразні оксюморонні конструкції. Пряме лексичне значення одиниці мить („дуже короткий відрізок часу”) естетизується у численних епітетних сполуках на позначення: емоційних переживань: „Глянь: затремтіла вітами тоскна, радісна мить” (Б. Рубчак); „Змішавши власну кров з вином Еллади, Меч окропімо у врочисту мить” (М. Руденко); кольору навколишніх реалій: „Різнокольорові миті квітня в золоті старих мозаїк стигнуть” (Б. Рубчак); ознаки за тривалістю: „Я Нестор, у легенди невмирущі Переливаю перелетну мить” (В. Вовк); психологічної ознаки: „Усевитончуваний зойк, крик крику, крику крик, .. Усевитончувана мить” (В. Стус). Якісна характеристика „минущість, швидкоплинність‟ показово відтворюється у частотно вживаних динамічних предикативних метафорах мить минула, мить летить („Кожна мить мимо серця летить, як стріла” (І. Гнатюк). Однак при поєднанні відповідної темпорлексеми з дієсловом спинитися („В барельєфах печалі Лексикографічний бюлетень 87 спинилася мить” (Л. Костенко) конотація динамічності нівелюється, натомість починає виразно домінувати сема „статичність‟. Якщо номінація вічність як в узуальній, так і в поетичній мовній практиці вживається для окреслення тривалого невизначеного, нескінченного проміжку часу, то лексема мить (очевидно, через об‟єктивно зумовлене конкретніше темпоральне значення) часто використовується для називання короткого моменту, який безпосередньо передує часові поетичної дії або ж наступає одразу після нього. Наприклад: „Але ж за мить безкровнолиця зів‟яла в кам‟яних руках” (М. Руденко); „За мить вони в липневу ранню рань покинули високі п‟єдестали” (Д. Павличко). Така якісна характеристика показово реалізується також у продуктивній з погляду текстотворення лексико- синтаксичній моделі „ще мить + дієслово фінітивної семантики”. Пор.: „Ще мить – і розійдуться в‟язні поволі, втираючи сльози в глибокій журбі” (І. Гнатюк); „Ще мить і згасне куценька свічка відвертости (Ю. Тарнавський). Крім розглянутих типів метафоризації номінації мить, фіксуємо також її філософсько-медитативне осмислення через антитетичні поняття життя – смерть, завдяки чому оформлюються розгорнуті поетичні синтагми оксюморонного змісту: „Пам‟ятай, що життя, наче смерть, тільки мить” (В. Вовк). Окреслені лексико-семантичні парадигми номінацій вічність та мить засвідчують як спільні напрямки їх поетичної актуалізації та метафоризації, так і специфічні типи мовно-естетичних трансформацій. Це, зокрема, свідчить про неоднакове функціональне навантаження компонентів аналізованої лексичної опозиції, різні ступені їх текстової кореляції. Література 1. Арутюнова Н. Д. Логический анализ языка: семантика начала и конца: Сб. науч. тр. – М.: Индрик, 2002. 2. Словник української мови. – К.: Наук. думка, 1970. – Т. 1.

Лексична опозиція “вічність – мить” в українській поетичній мові другої половини ХХ століття

Institution

Ähnliche Einträge