Слово про маму
У червні цього року пішла у вічність знаний філолог і гарна людина, ко-лишній старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім.О.О.По-тебні Академії наук УРСР Лідія Андронівна Юрчук....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Лексикографічний бюлетень |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73211 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Слово про маму / О. Юрчук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 251-255. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859820545786249216 |
|---|---|
| author | Юрчук, О. |
| author_facet | Юрчук, О. |
| citation_txt | Слово про маму / О. Юрчук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 251-255. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Лексикографічний бюлетень |
| description | У червні цього року пішла у вічність знаний філолог і гарна людина, ко-лишній старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім.О.О.По-тебні Академії наук УРСР Лідія Андронівна Юрчук.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:24:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
251
Ольга Юрчук
Слово про маму
У червні цього року пішла у вічність знаний філолог і гарна людина, ко-
лишній старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. По-
тебні Академії наук УРСР Лідія Андронівна Юрчук.
Так уже повелося на білому світі: поки людина жива, хоч і в дуже поваж-
ному віці, усе, думаєш, ще буде час і перепитати дещо, уточнити, і записи
зробити. Ось у шафах стоять ці праці – словники, де мама – один із співав-
торів, і в оточенні (чи незримій присутності) котрих проходить твоє життя.
Здається, тут усе зрозуміло: справа вже давня, завершена. А не стало мами – і
начебто все обірвалося на півслові…
Лідія Андронівна Юрчук (дівоче прізвище Корнійчук) народилася 6 квіт-
ня 1923 року на Вінниччині в с. Білопілля Козятинського району. Народилася
за день до великого релігійного свята Благовіщення і це, можливо, служило
певним оберегом у багатьох поворотах її долі.
Зростала разом із молодшою сестричкою Ніною в сім’ї сільських учите-
лів – справжніх українських інтелігентів, які завдяки своїй невтомній праці
слугували гарним зразком чесності та порядності й здобули неабияку шану
в односельців. Батько Андрон Кіндратович мав хорошу як на той час освіту,
до кінця днів своїх викладав історію та географію в школі. Був завучем, а в
роки війни – і директором школи. Мати Ганна Самійлівна була вчителькою
молодших класів, яку з любов’ю згадували багато хто з колишніх вихованців.
Крім того, будучи за натурою великою трудівницею, вона з охотою бралася
за будь-яку роботу, щоб хоч трохи поліпшити домашній статок. Колись, через
багато років, Ганна Самійлівна стане першою помічницею мами в сімейних
клопотах, у вихованні дітей, власне, другою мамою для них (для мене бабуся
назавжди лишилася зразком самовідданості і доброти).
Дитинство минало в атмосфері батьківської любові, в оточенні друзів,
родичів, серед розкішної природи Вінниччини. Це до певної міри компенсу-
вало ту матеріальну убогість, яка панувала в тогочасних радянських селах.
УДК 811.161.2.373.374+Юрчук
пеРСОНАЛІї
252
Юрчук О.
Пекучим спогадом на все життя залишилися жахіття Голодомору чи вели-
кого голоду, як вони його називали, 1932–1933 рр., поневіряння власної роди-
ни, смерті сусідів і родичів. Вийшло так, що в найважчий час Ганна Самійлів-
на, вступивши до заочного вчительського технікуму, якраз поїхала з дому на
навчання. А коли повернулася, застала те, що в чоловіка вже й ноги попухли
від голоду, а діти були ледь-ледь живі. Варили юшку з посівів буряка, моркви,
жували листочки аґрусу, ще якоїсь зелені – на цьому й сиділи. З поверненням
матері стало легше. Їй вдалося позичити в когось сметани, почали додавати
її до юшки… Діти разом з іншими залазили в садки у пошуках кісточок від
вишень, слив, розбивали їх і їли серединки. Часом удома з’являлися маленькі
шматочки хліба. Все-таки сім’ям учителів було трохи легше. Відвідавши Ме-
моріальний комплекс пам’яті жертв голодоморів в Україні, мама знайшла там
своє село і у відповідь на заклик Президента України В. А. Ющенка спільно
писати книгу пам’яті до переліку загиблих односельців з нашою допомогою
додала ще одне прізвище близьких сусідів (у тій сім’ї було двоє дівчаток, із
якими колись разом гралися і ходили до школи).
Найбільш цікавим і повноцінним життя стало з початком навчання у школі
(значення школи в тодішніх селах та ще й такої, як тут – «районного значен-
ня», що перед війною стала десятиліткою, важко переоцінити). Вплив влас-
них батьків, багатьох інших вчителів – справжніх педагогів – радість пізнання
й усвідомлення того, що навчання дається легко, – це вочевидь і привело до
подальших досягнень, прагнення самовдосконалення. Із того часу склалася
добра звичка всі справи завершувати лише на «відмінно». Мама була найкра-
щою ученицею. Те, що стосувалося уроків, школи, було понад усе. Випадали
інколи суворі зими, снігом завалювало навкруги так, що й з хати ніяк було
вийти. Навіть батьки не йшли на роботу. А Ліда була настільки завзята, що це
її не спиняло: таки добереться до школи (там, звичайно, всього кілька учнів).
Зате потім почуватиметься героїнею і з гордістю переповідатиме вдома шкіль-
ні новини. Особливо їй подобалася математика: розв’язування складних задач
(часом до півночі) приносило втіху і служило випробуванням, викликом. Се-
редню школу Лідія Корнійчук закінчила із золотою медаллю (такі мірки визна-
чали і підхід до виховання власних дітей у майбутньому).
Напередодні війни вступила на факультет української мови Київського дер-
жавного університету ім. Т. Г. Шевченка. І з тих пір почала освоєння професії,
яка в подальшому стане захопленням, долею, приведе до підкорення вершин.
Та вся ця оптимістична картина була зруйнована вщент із початком Ве-
ликої Вітчизняної війни. Університет готувався до евакуації, студенти пере-
253
Слово про маму
рвали навчання і роз’їхалися по домівках. Почався тривалий і виснажливий
період фашистського окупаційного режиму. Виживали як могли. Бабуся по-
троху заробляла шиттям, мама підпрацьовувала вчителькою в школі, тітка
Ніна була ще школяркою.
Маминого батька, ще напередодні війни висунутого на високе звання заслу-
женого вчителя, безпідставно звинуватили у націоналістичній пропаганді і за-
арештували. Це вже сталося після звільнення села від німецької окупації. Школа
не припиняла своєї роботи всю війну, а односельці самі впросили Андрона Кін-
дратовича Корнійчука стати її директором. Початок 1944 р. приніс незрозумілі
перевірки роботи, вилучення конспектів у старших і колишніх учнів. Шукали
якийсь компромат. Очевидно, це робилося за чиїмось наклепом. А 11 квітня
батька забрали. Рідні вже так його ніколи й не побачили. Неодноразово переда-
вали йому посилки і записки. Ліда ще їздила до Вінниці, намагаючись добитись
якоїсь «правди». «Справа безнадійна», – дали зрозуміти їй. Через якийсь час
стало відомо, що він десь там, у вінницькій тюрмі, загинув, імовірно, у берез-
ні 1945 р. Місце поховання залишилося невідомим (лише через багато років їй
вдасться в обласному архіві віднайти документи щодо його долі).
Сім’я пережила важку трагедію, а для мами це стало найбільшою душев-
ною раною на все життя. Батько ж так і залишився недосяжним авторитетом
назавжди.
Та поступово морок воєнного лихоліття відступив, у звільненому від
фашистів Києві відновив роботу Університет, а мама з великим натхненням
знову поринула в навчання.
Найяскравішою подією і найбільшою радістю повоєнних років стало зна-
йомство з майбутнім чоловіком, фронтовиком і земляком (їхні села належали
до того самого Козятинського району), просто молодим красенем – Василем
Ісаковичем Юрчуком. Шлюб із ним у 1948 році багато в чому визначив по-
дальшу щасливу долю Лідії Андронівни. Вона – філолог, він – історик. Обоє
дуже здібні до навчання. По черзі навчалися й закінчили аспірантуру, стали
кандидатами наук. Допомагали й підтримували одне одного в усьому. Завдяки
Василеві Ісаковичу сталося так, що тавро «дочки ворога народу» не зруйну-
вало долі й фахового зростання Лідії Андронівни. Вона професійно знайшла і
реалізувала себе в науковій роботі, а саме в галузі, яку зараз назвали б «еліт-
ною», – лексикології та лексикографії. Дійсно, що може бути шляхетнішим від
дослідження багатства величезного скарбу – рідної мови і оперування ним!
Працюючи в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук
УРСР з 1955 до 1984 рр., Лідія Андронівна здобувала все більший авторитет
254
Юрчук О.
у колективі, поступово стаючи його гордістю. У ній завжди поєднувалися
професіоналізм і високі людські якості. Вона – автор і співавтор цілої низки
словників, лауреат Державної премії СРСР (1983 р.)
Власні спогади дитинства вихоплюють образи співробітників інституту –
маминих колег. Це і Л. Г. Скрипник, З. Т. Франко, Г. М. Гнатюк, і В. О. Винник,
Л. О. Симоненко, В. В. Німчук, А. А. Бурячок, Н. П. Дзятківська, Ш. Г. Крен-
цель, і улюблені В. М. Білоноженко, Г. Н. Демчик (Горюшина), а трохи згодом і
І. С. Гнатюк та багато-багато інших. Мамині співробітники (це було усталеним
терміном) постійно фігурували в домашніх «оповідках». А роль «доброго ан-
гела» назавжди була відведена її першому завідувачеві відділу В. С. Ільїну.
Досі в пам’яті зберігається загальна картина того поверху, де розташо-
вувався інститут, і тієї робочої кімнати, де мама працювала поруч з іншими.
Я бувала там не раз. А новорічні ялинки з переодягнутими у Дідів Морозів
співробітниками! А славнозвісні виїзди в ліс по гриби з родинами всім інсти-
тутом і обов’язковим пікніком на галявині! Хіба таке забудеш!
Повертаючись до подій того часу (переважно шістдесяті), думаю, що
атмосфера в інституті була якоюсь особливою, душевною, майже родин-
ною. А ті, хто працював тоді, не зважаючи на всі ідеологічні впливи і за-
лежності, становили ПЛЕЯДУ українських мовознавців. Тим приємніше
усвідомлювати, що моя мама була серед них і що я також «доторкнулася»
до їхнього злету. Досі не можу точно сказати собі: жалкую я чи ні, що не
вивчилася свого часу на філолога. Словесником же в душі відчуваю себе
завжди!
Подружнє життя Лідії Андронівни і Василя Ісаковича, оповите любов’ю,
взаєморозумінням і злагодою, тривало більш ніж півстоліття. Народження двох
дочок, їх виховання принесло велику радість, наповнило життя новим змістом.
Поступово центр ваги, точніше важкості, всередині родини змістився в
бік її голови. Доля розпорядилася таким чином, що Василь Ісакович одержав
високе призначення в «номенклатурному» інституті, згодом звання члена-
кореспондента Академії наук УРСР, став депутатом Верховної Ради. Над-
звичайна напруга і колосальна відповідальність, що визначали умови нової
роботи, змінили атмосферу в сім’ї. Головне тепер – це батько і його робота.
Треба допомагати йому триматися, аби все було добре. Звичайно, мама взяла
цю ношу на себе і з гідністю несла її все життя.
Підросли доньки, створили свої сім’ї. Лідія Андронівна мала чотирьох
онуків, а під самий кінець життя з радістю дочекалася правнучки. Скільки
мала сили і здоров’я, – докладалася до їхнього виховання, отримуючи від
цього велику втіху.
255
Слово про маму
Останні роки життя мама – не побоюся пафосу – присвятила пам’яті про
нашого батька. Після його смерті 10 років тому вона впала у важку депресію,
від якої з допомогою моєї старшої сестри ледь вилікувалася. Не було такого
випадку, щоб вона нам, хто приходив провідати, не показувала фотографій з
родинного альбому, не зачитувала сторінок з його щоденників, присвячених
нам, малим (батько до зворушливості любив своїх дочок, а потім і онуків),
або ж не розповідала якихось епізодів з їхнього спільного життя. Мама готу-
валася до таких зустрічей і розповідей, робила їх «тематичними». Так вона
продовжувала нас усіх виховувати, давала більше відчуття того, якою люди-
ною був батько. Мабуть, тільки зараз, коли обох батьків уже нема, я розумію,
яку важливу справу вона робила...
Оглядаючись назад, бачиш перед собою велике, часом важке, часом ра-
дісне, наповнене правдивими подіями життя прекрасної людини. Лідія Ан-
дронівна для багатьох, із ким працювала, стала взірцем відповідальності,
сумлінності, трудолюбства, доброзичливості. У родині вона завжди була
турботливою донькою, вірною дружиною, дбайливою матір’ю. Онукам на-
завжди вона запам’ятається люблячою бабусею з величезним інтересом до
всіх деталей їхнього життя.
Коли я у своїй уяві намагаюся поставити в лінію образи своїх батьків,
їхніх батьків, інших родичів, про кого я знаю, мені відкривається думка про
цвіт нації. Усі вони – чисто українські сільські інтелігенти в широкому зна-
ченні, відкриті одухотворені обличчя, які несуть заряд життєлюбства, висо-
кої моральності, добропорядності. Фізично їх із нами немає. Вони – у за-
світах. Але ми знаємо, як вони жили, ми відчуваємо їхні душі. Ми – їхнє
продовження. І в цьому їхня незнищенна сила, як і сила нашої землі.
Olga Yurchuk
A Word about Mother
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73211 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0118 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:24:49Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Юрчук, О. 2015-01-06T15:07:22Z 2015-01-06T15:07:22Z 2011 Слово про маму / О. Юрчук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 251-255. — укр. XXXX-0118 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73211 811.161.2.373.374+Юрчук У червні цього року пішла у вічність знаний філолог і гарна людина, ко-лишній старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім.О.О.По-тебні Академії наук УРСР Лідія Андронівна Юрчук. uk Інститут української мови НАН України Лексикографічний бюлетень Персоналії Слово про маму A word about mother Article published earlier |
| spellingShingle | Слово про маму Юрчук, О. Персоналії |
| title | Слово про маму |
| title_alt | A word about mother |
| title_full | Слово про маму |
| title_fullStr | Слово про маму |
| title_full_unstemmed | Слово про маму |
| title_short | Слово про маму |
| title_sort | слово про маму |
| topic | Персоналії |
| topic_facet | Персоналії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73211 |
| work_keys_str_mv | AT ûrčuko slovopromamu AT ûrčuko awordaboutmother |