ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.)
Проаналізовано процес відновлення історичної пам’яті про ЗУНР у період
 перебудови в Україні, виділено діяльність громадських організацій та українських
 партій щодо збереження спадщини державотворення 1918–1919 рр. The article analyzes the process of the renewal of the historical me...
Saved in:
| Published in: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73290 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) / О. Сімків // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 80-86. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860253120679903232 |
|---|---|
| author | Сімків, О. |
| author_facet | Сімків, О. |
| citation_txt | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) / О. Сімків // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 80-86. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | Проаналізовано процес відновлення історичної пам’яті про ЗУНР у період
перебудови в Україні, виділено діяльність громадських організацій та українських
партій щодо збереження спадщини державотворення 1918–1919 рр.
The article analyzes the process of the renewal of the historical memory about
the ZUNR in the period of Perestroika in Ukraine. It emphasizes the activities of the
NGOs and Ukrainian parties aimed at the protection of the heritage of the 1918–1919
state-building processes.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:45:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/200980
Олег Сімків
ЗУНР в істоРичНій пам’яті та політичНомУ
пРотистояННі в УкРаїНі
(кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.)
Проаналізовано процес відновлення історичної пам’яті про ЗУНР у період
перебудови в Україні, виділено діяльність громадських організацій та українських
партій щодо збереження спадщини державотворення 1918–1919 рр.
Ключові слова: Українська Гельсінська Спілка, “меморіал”, “живий ланцюг”,
Народний Рух України.
Напередодні горбачовської перебудови антикомуністична опозиція, яка існувала
у формі підпільних організацій, правозахисного руху, нелегальних церков і дисидент-
ства, боролася проти тоталітарного режиму. В умовах лібералізації Радянського
Союзу перед опозицією постали нові можливості, й основною метою різноманітних
правозахисних і культурологічних груп стало залучення суспільства до активного
політичного життя. Неформальні громадські організації намагалися зосередити
увагу українців на проблемах екології, економіки, русифікації, руйнуванні пам’яток
історії та культури, легалізації Греко-католицької церкви та ін. Як і в сусідніх країнах
соціалістичного табору, в Україні розгорталися події, які американський історик
П. Кені назвав карнавалом революції, що долав страх перед тоталітарним режимом
і залучав людей до політики, формуючи їх в політичну спільноту1.
Одним із об’єднуючих елементів її творення стала замовчувана національна
історія, в якій після десятиліть комуністичного панування були т.з.в. “білі плями”.
Це створювало необхідність формування національної історичної пам’яті, яка, на
думку М. Хальбвакса, є колективною зумовленістю індивідуальної пам’яті, оскільки
тільки через соціальні зв’язки індивід здатен набувати, локалізувати й витягувати
зі своєї пам’яті спогади2. Однак варто зауважити, що у національно-патріотичних
заходах, організованих громадськими структурами, головними були спільна участь
у масових акціях, а не наративи, які їх супроводжували3.
Для політизації населення західних областей важливе значення мало від-
новлення історичної пам’яті про Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР).
Через ідеологічні та політичні упередження, історики радянської доби розглядали
національно-визвольну боротьбу українців західної України як класову боротьбу
трудящих проти буржуазії та за возз’єднання з Радянською Україною. Вони убача-
ли в ЗУНР державу, створену буржуазією та очолювану запеклими буржуазними
націоналістами, що “проводили контрреволюційну внутрішню і антирадянську
зовнішню політику”. Уряд ЗУНР засуджували як антинародний, наводили при-
клади боротьби робітників і селян проти “буржуазних порядків, за встановлення
81 ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні
влади Рад”4. Таким чином, з допомогою викривленої історії створювалася ілюзія
легітимності встановлення радянської влади й включення західної України до складу
УРСР.
З послабленням ідеологічного контролю, замовчувана радянською владою
історія поступово перетворилася на серйозну політичну проблему, яка тісно
перепліталася з легітимністю комуністичної влади та виходом із підпілля Греко-
католицької церкви. Наприкінці 1980-х рр. громадські організації Львівщини, які
і боролися за утвердження незалежності України, акцен тували увагу на замов-
чуваний радянськими істориками досвід державо творення першої чверті ХХ ст.
Відновлення в колективній пам’яті історії ЗУНР мало б сприяти відродженню
національної свідомості та підривати легітимність влади Компартії. У статті,
приуроченій 120-літтю від дня народження М. Тарнавського, науковий співробітник
Інституту суспільних наук АН УРСР М. Косів наголосив на постаті командувача
Української Галицької армії як чудовому прикладі для національно-патріотичного
виховання молоді5. Додатковим стимулом до вивчення державотворення ЗУНР була
можливість подолання радянської версії трактування історії України.
1 листопада 1988 р. вперше за кілька десятиліть, львів’яни легально поклали
квіти і відправили панахиду біля могил стрільців УГА на Янівському цвинтарі,
відзначивши 70-ту річницю проголошення ЗУНР. Представники Української
Гельсінкської спілки (УГС) вважали встановлення радянської влади на Західній
Україні у 1939 р. окупацією, яка призвела до політичних репресій. Вони не сприй-
мали вироблену радянськими ідеологами та істориками ідею возз’єднання України,
протиставляли їй злуку ЗУНР і УНР, що відбулася 22 січня 1919 р. Члени УГС
вважали Акт злуки здійсненням віковічної мрії розділеного українського на-
роду, гарантією збереження історичної пам’яті західних українців і запорукою
відродження української суверенної республіки6.
Перше відзначення Акту злуки відбулося 22 січня 1989 р. за участю
Марійського товариства “Милосердя” та УГС на подвір’ї собору св. Юра, де монах
Греко-католицької церкви М. Волошин відслужив молебень, у якому взяли участь
тисячі львів’ян, а також члени УГС В. Чорновіл, М. Горинь, Б. Горинь, І. Деркач.
Міліція не заважала молитві людей (молебень був дозволений владою), натомість
представники Російської православної церкви перешкоджали, увімкнувши му-
зику з гучномовців7. Ініціативна група київської філії УГС так і не отримала до-
зволу на проведення мітингу з нагоди відзначення Акту злуки, про що 19 січня
1989 р. повідомила газета “Вечірній Київ”8. 21 січня голову київської філії УГС
О. Шевченка викликали в міліцію і погрожуючи розправою, заборонили проводити
мітинг. У зв’язку з цим відзначення відбулося на приватній квартирі9.
За ініціативою “Меморіалу”, Української Гельсінкської Спілки, комітету за-
хисту УКЦ та інших організацій у пресі надруковано статті про окремих діячів
ЗУНР, велися пошуки стрілецьких могил, на яких встановлювалися березові хре-
сти, проводилися зеленосвяточні й першолистопадові походи. Восени 1989 р.
(напередодні 71-ї річниці проголошення ЗУНР) на львівському стадіоні “Дружба”
відбулося багатотисячне зібрання, де поряд з активістами “Меморіалу” виступили
стрільці Галицької армії К. Яринкевич і М. Штангерт. Настрої присутніх висловив
директор Інституту суспільних наук АН УРСР, доктор історичних наук Я. Ісаєвич,
82 Олег Сімків
зауваживши, що “спільною справою, спільною турботою повинна стати боротьба
за те, аби теперішнє національно-культурне відродження українського народу було
не тільки всенародним, а й остаточним”10. На народному вічі ухвалено резолюцію,
в якій зазначено, що “внаслідок повстання створена українська національна дер-
жава на західноукраїнських землях – Західно-Українська Народна Республіка…
22 січня 1919 р. уряди УНР і ЗУНР проголосили у Києві, на площі собору св. Софії,
Акт з’єднання (злуки), утворивши єдину державу українського народу на всіх її
етнографічних територіях… У названих діях український народ не був об’єктом
політичних маніпуляцій сусідніх держав, а творцем (суб’єктом) своєї власної долі”.
Учасники Віча запропонували відзначати 1 листопада 1918 р. як день створення
“новітньої української національної держави на західноукраїнських землях та день
пам’яті полеглих і померлих”, святкувати 22 січня 1919 р. як “свято соборності
(возз’єднання) українського народу Наддніпрянщини і Наддністрянщини”; вивісити
в цей день національні прапори, відновити й упорядкувати могили Українських
Січових Стрільців (УСС), а також встановити меморіальну дошку в честь про-
голошення ЗУНР на фасаді Народного Дому у Львові11.
Зусиллями поета Р. Братуня, членів “Меморіалу” та науковців Інституту
суспільних наук АН УРСР 28 жовтня 1989 р. на Янівському цвинтарі відбувся
санкціонований міським комітетом партії мітинг з нагоди встановлення над зни-
щеними могилами УСС березового хреста. На зібранні виступили: І. Юхновський,
Є. Гринів, В. Гордієнко, М. Косів, Р. Лубківський, І. Калинець, І. Гель та ін. Після
зібрання відслужено панахиду12. 1 листопада 1989 р. у Львові відзначено 71-шу
річницю проголошення ЗУНР. Для вшанування пам’яті УСС та митрополита Андрея
Шептицького на площі біля Порохової вежі відбулися багатотисячний мітинг
і панахида, організовані історико-просвітницьким товариством “Меморіал” та
комітетом захисту УКЦ13. Водночас члени Студентського Братства з цієї нагоди про-
вели на фізичному факультеті Держуніверситету (тепер Львівський національний
університет ім. І. Франка) день пам’яті14. Стрілецькі могили відновлювали і в
селах, що іноді викликало протидію міліції. Зокрема, 5 листопада в с. Бродки
на Миколаївщині міліціонери спробували перешкодити відновленню хреста на
стрілецькій могилі і навіть заарештували кількох осіб15.
Активність опозиційних до КПУ сил викликала занепокоєння партапарату
Львівського обкому КПУ. Згідно вказівки відділу національних відносин, науковці
Інституту суспільних наук АН УРСР підготували довідки про легіон УСС, УГА
і Червону Українську Галицьку Армію, у яких зазначено, що багато січовиків
стали “комуністами, діячами КПЗУ, Компартії України, працювали на Радянській
Україні”16. Цим львівські історики намагалися зняти з них тавро “українських бур-
жуазних націоналістів”. У цієї проблематики наприкінці жовтня 1989 р. редакції
газет “Вільна Україна” і “Ленінська молодь” провели круглий стіл присвячений
ЗУНР. Зазначену точку зору підтримали завідуючий кафедрою історії та етнографії
України держуніверситету, професор С. Макарчук, завідуючий відділом Інституту
суспільних наук, професор Ю. Сливка, і доцент кафедри наукового комунізму
політехнічного інституту, доктор філософських наук О. Гринів17.
Після установчого зібрання Народного Руху України за перебудову (НРУ)
відбулася консолідація антикомуністичного табору, створення політичних партій,
83 ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні
представники яких прагнули згуртувати населення для майбутньої боротьби за
незалежність18. Важливим кроком на шляху до неї стали березневі парламентські
вибори 1990 р. У рамках підготовки до виборів, 18 листопада 1989 р. на Великій раді
НРУ прийнято рішення відзначити 71-шу річницю Акту злуки акцією “українська
хвиля” – “живим ланцюгом”, який мав з’єднати Львів і Київ. Згодом його про-
довжено до Івано-Франківська. Безпосередня підготовка до проведення акції
розпочалася наприкінці грудня. Організаційний комітет очолив Д. Павличко. Від
Львівської крайової ради Руху “живий ланцюг” організовував завідувач відділу
Спеціального конструкторсько-технічного бюро Фізико-механічного інституту
АН УРСР Б. Андрусів19.
Розповідаючи про підготовку до проведення акції і можливу чисельність
учасників, Б. Андрусів зазначив: “В ідеалі, аби хвиля була суцільною, нам потрібно
200 тисяч осіб, а мінімальна кількість передбачає одну людину на 50 метрів. На
сьогодні ми маємо одного учасника на 10 метрів траси. Це не рахуючи мешканців
тих сіл і міст, через які він протягнеться. Охочих взяти участь у цьому заході дуже
багато…”. Проведення “української хвилі” мало глибше ознайомити українців
з цією історичною подією, вшанувати пам’ять героїв, що полягли за свободу і,
нарешті, перевірити згуртованість народу, продемонструвати його єдність у справі
національного відродження України. Організатори “ланцюга” планували про-
вести дводенний концертний автопробіг уздовж усієї траси із закінченням на
Софійській площі у Києві, де планувалося зачитати грамоту про довічну єдність
Західної і Східної України, як це зробив у 1919 р. голова групи парламентарів
ЗУНР Л. Цегельський20.
У Львові на засіданні міськвиконкому прийнято рішення сприяти прове-
денню “живого ланцюга” вулицями Стрийською, Івана Франка, Саксаганського,
проспектами Шевченка і Леніна, вулицею Кілінського, площею Ринок, а також
вулицями Руською, Підвальною і Леніна. Проте, побоюючись наслідків появи
національної символіки на державних установах, комуністи домовилися з пред-
ставниками крайової ради Руху О. Влохом і Б. Горинем про те, що синьо-жовті
прапори вивішуватимуться тільки у вікнах і на балконах помешкань, а не на фасадах
будинків чи державних установ21.
Напередодні проведення “живого ланцюга” у львівській пресі, яка висвітлювала
підготовку акції, опубліковано статті, що відображали дві точки зору на події січня
1919 р. Для того, щоб зменшити кількість учасників акції комуністи критикували
відзначення дня злуки, не визнавали його “здійсненням історичного потягу до
возз’єднання українських земель в одній державі”. За кілька днів до проведення
“української хвилі” в органі Львівського обкому Компартії − газеті “Львовская прав-
да”, опубліковано інтерв’ю з київським професором Р. Симоненком (Інститут історії
АН УРСР), у якому зазначено, що – “обидва акти (Четвертий універсал Центральної
Ради і Акт злуки) ухвалено силами, які перебували на грані краху. У цих умовах
проголошені акти призначалися для того, щоб залишити хоча б в історії політичні
сили, що збанкротували в боротьбі з власним народом”22. Натомість М. Косів
(Інститут суспільних наук АН УРСР), даючи оцінку згаданих подій, зазначив, що
укладаючи Акт злуки “український народ не був об’єктом чиїхось політичних
маніпуляцій, а сам виступив творцем своєї власної історії, своєї долі”23.
84 Олег Сімків
21 січня 1990 р., в неділю, на трасі Івано-Франківськ–Львів–Тернопіль–Рівне –
Житомир−Київ відбулася грандіозна політична акція − формування ланцюга
пам’яті, який символізував єднання українців. Вранці з міст і сіл, через які про-
ходила “українська хвиля”, зібралися люди, щоб між 12 і 13-ю годинами утворити
“живий ланцюг”. За різними оцінками, в акції взяли участь від 400 тис. до трьох
мільйонів українців24. Згідно з повідомленням газети “Ленінська молодь” тільки
на Львівщині в “українській хвилі” взяли участь понад 500 тис. осіб25.
Невід’ємною частиною акції стали 30 мітингів у шести областях, найбільші
з яких відбулися у Львові (20 тис.), Тернополі (20 тис.) і Києві (16 тис.). Львівське
зібрання, що розпочалося в Шевченківському гаї святковим концертом, продовжи-
лося біля пам’ятника І. Франку багатотисячним мітингом. На зібранні, яке вів голова
Львівської крайової організації Руху, кандидат у народні депутати УРСР, професор
О. Влох, пролунали виступи В. Чорновола, М. Косіва, Р. Лубківського, Б. Котика,
В. Волкова (перший секретар Львівського міськкому партії) та ін. М. Косів закликав
не навішувати ярликів на уряди ЗУНР і УНР, оскільки якби вони вистояли, в історії
українського народу не було б голодомору, депортацій та інших трагічних подій.
Мер Львова, кандидат у народні депутати УРСР Б. Котик, наголосив на важливості
Акту злуки для утвердження соборності України, а В.Чорновіл, назвавши цю
подію святом державності, запропонував відновити традицію відзначення 24 січня
як дня пам’яті борців за волю України. У київському мітингу, проведеному на
Софійській площі, взяли участь представництва багатьох міст України, в тому числі
Донецька, Луганська і Харкова. На зібранні, відкритому Д. Павличком, прозвучав
Четвертий універсал Центральної Ради, виступили письменник О. Гончар, голова
УГС Л. Лук’яненко, народні депутати СРСР В. Яворівський і С. Конєв, голова Руху
І. Драч, голова секретаріату Всеукраїнської Ради Руху М. Горинь та ін.26
Можна погодитися з П. Кені, який зауважив, що після проведення “української
хвилі” центр політичного життя перемістився до Києва, де “боротьба далі триватиме
в парламенті й на дипломатичних переговорах”27. Відзначення подій 1919 р. стало
наймасовішою політичною акцією антикомуністичної опозиції. Залучивши людей
до політичного життя, Рух та інші громадські організації на виборах до Верховної
Ради УРСР (4 березня 1990 р.) здобули 111 депутатських мандатів. Більше того, в
західних областях України вони перемогли комуністів на виборах до місцевих рад.
Тож 72-гу річницю створення ЗУНР у Львові відзначали вже в Театрі опери і балету
ім. І. Франка. На відкритому заступником голови обласної ради І. Гелем зібранні,
виступили учасники подій 1918 р. – стрільці Легіону УСС і Галицької армії, а
також В. Чорновіл, О. Гринів, Т. Гуцуляк (канадське Товариство прихильників
Руху) та ін. Кульмінацією святкування стали встановлення на фасаді Будинку Дому
офіцерів (колишнього Народного Дому) пам’ятної таблиці та проведення панахид
на стрілецьких меморіалах Янівського і Личаківського цвинтарів28.
Поразка на виборах до місцевих рад Львівської, Івано-Франківської і
Тернопільської областей змусила комуністів скорегувати офіційне трактування
історії ЗУНР. Ще 20 січня 1990 р. Львівський обком Компартії України, який очо-
лював прагматичний перший секретар Я. Погребняк, ухвалив постанову “Про
необхідність активізації наукового вивчення малодосліджених питань історії
Західної України”, в якій повідомляли ЦК КПУ про те, що “ряд малодосліджених
85 ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні
та невисвітлених питань історії Західної України створює нездорову атмосферу на-
вколо них”. Для якнайшвидшого дослідження історії ЗУНР, українсько-польських
взаємин, “діяльності греко-католицької церкви”, операції “Вісла” 1947 р. та науко-
вого обґрунтуваня виникнення національної символіки, запропоновано залучити
Інститут історії партії, академічні інститути АН УРСР і кафедри вітчизняної історії
республіканських вузів29.
Наприкінці жовтня 1990 р. Пресцентр Львівського обкому Компартії України
підготував статтю, опубліковану в газеті “Львовская правда”. Загалом, позитивно
оцінюючи створення ЗУНР, автори зазначали, що листопад 1918 р. був великим
кроком вперед. “Під керівництвом національної буржуазії західні українці декла-
рували розширення своєї державності на Східну Галичину, Північну Буковину,
Закарпаття, Лемківщину. Держава Західної України стала суб’єктом міжнародних
відносин і міжнародного права”. З іншого ж боку, комуністи і далі критикували
протиставлення 1939 і 1919 років, звинувачуючи демократів у спробі зобразити
останній як “єдине справедливе возз’єднання”30.
Ліквідація “білих плям”, тобто реабілітація національної історії допомагала
антикомуністичній опозиції обґрунтовувати нові політичні вимоги. Організовані
нею відзначення річниць Першолистопадового повстання, дня Злуки, відновлення
хрестів і панахид на стрілецьких могилах формували нове політичне мислення.
В другій редакції програми Руху (1990) та програмах нових партій (Української
республіканської партії, Демократичної партії України, Української селянсько-
демократичної партії та ін.) метою політичної боротьби проголошено вже не
тільки демократизацію тоталітарного режиму, а й відновлення незалежної
соборної України. Праворадикальні сили, як-от Українська національна партія,
Державна самостійність України і Християнсько-демократична партія України
визнали радянську владу окупаційною і вимагали виведення радянських військ.
Народні демократи навіть проводили реєстрацію громадян Української Народної
Республіки. Результатом мітингової та парламентської діяльності опозиції стало
прийняття “Декларації про державний суверенітет України” і проголошення її
незалежності.
1 Див.: кені Педрик. Карнавал революції. Центральна Європа 1989 року. – К.: Критика, 2006. –
472 с.
2 Хальбвакс морис. Коллективная и историческая память // Неприкосновенный запас. – 2005.
№ 2−3. http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2-pr.html
3 Детальніше див.: конертон Пол. Як суспільства пам’ятають. – К.: Ніка-Центр, 2004. –
184 c.
4 Історія Української РСР. Т. 5. Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська
війна на Україні (1917−1920) / Ред. кол. М.І. Супруненко, Ю.В. Барко, Ю. М. Гамрецький,
Ю.Ю. Кондуфор та ін. – К.: “Наукова думка”, 1977. – С. 514−515.
5 косів м. Відновіть у пам’яті це ім’я // Поклик Сумління, 1989. − № 3. − Вересень.
6 Історичний акт возз’єднання (Звернення Виконавчого комітету УГС) // Львівські новини. −
Січень 1989. – № 1.
7 Інформатор. Щотижнева хроніка Львівської ради УГ Спілки. – № 8. – 1989. − 23 січня.
8 Вечірній Київ. – 1989. − 19 січня.
9 Інформатор... – № 8. – 1989. − 23 січня.
86 Олег Сімків
10 Цит. за: Литвин м. Р., Науменко к. Є. Історія галицького стрілецтва. – Львів: Каменяр, 1990. –
С. 199.
11 Резолюція народного віча // Поклик сумління. − № 6. – листопад 1989.
12 Державний архів львівської області. – Ф. П-3. – оп. 62. – спр. 327. – арк. 67, 69; Ленінська
молодь. – 1989. − 2 листопада; Львовская правда. – 1989. − 1 ноября.
13 Львовская правда. – 1989. − 3 ноября; Поклик сумління. − № 7., 1989 – Листопад.
14 Поклик сумління. − № 6. – листопад 1989.
15 Там само.
16 ДАЛО. – Ф. П-3. − оп. 62. − спр. 577. – арк. 5−6.
17 Ленінська молодь. – 1989. − 31 жовтня.
18 З ідеєю незалежності України виступали делегати установчих зборів Народного Руху України
за перебудову (зокрема, В. Чорновіл, І. Гель на ін.), що відбувалися 8−10 вересня 1989 р. у
Києві. Див.: Три дні вересня вісімдесят дев’ятого: Матеріали установчого з’їзду Народного
руху України за перебудову / Ред. О. Сергієнко; Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М. Грушевського НАН України та ін. − К., 2000. – 495 с.
19 Ленінська молодь. – 1990. – 16 січня; Львовская правда. – 1990. – 23 января.
20 Ленінська молодь. – 1990. – 16 січня.
21 Там само.
22 Львовская правда. – 1990. – 19 января.
23 Там само. – 1990. – 20 января.
24 Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ−ХХ ст. – К.:
Генеза, 2000. − С. 304.
25 Ленінська молодь. – 1990. – 23 січня.
26 Ленінська молодь. – 1990. – 23 січня; кульчицький Станіслав. Феномен Народного руху
України // День. – 2009. – 4 вересня.
27 кені Педрик. Карнавал революції… − С. 376.
28 Львовская правда. – 1990. − 3 ноября.
29 ДАЛО. – Ф. П-3. – Оп. 62. – Спр. 757. – Арк. 6−8.
30 Львовская правда. – 1990. – 30 октября.
Oleh Simkiv. THE WEST UKRAINIAN PEOPLE’S REPUBLIC IN THE
HISTORICAL MEMORY AND POLITICAL CONFRONTATIONS IN UKRAINE
(LATE 1980s–EARLY 1990s)
The article analyzes the process of the renewal of the historical memory about
the ZUNR in the period of Perestroika in Ukraine. It emphasizes the activities of the
NGOs and Ukrainian parties aimed at the protection of the heritage of the 1918–1919
state-building processes.
Key words: the Ukrainian Helsinki Union, the Organization “Memorial”, “human
chain”, People’s Movement of Ukraine (Rukh).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73290 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:45:33Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сімків, О. 2015-01-08T19:09:36Z 2015-01-08T19:09:36Z 2009 ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) / О. Сімків // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 80-86. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73290 Проаналізовано процес відновлення історичної пам’яті про ЗУНР у період
 перебудови в Україні, виділено діяльність громадських організацій та українських
 партій щодо збереження спадщини державотворення 1918–1919 рр. The article analyzes the process of the renewal of the historical memory about
 the ZUNR in the period of Perestroika in Ukraine. It emphasizes the activities of the
 NGOs and Ukrainian parties aimed at the protection of the heritage of the 1918–1919
 state-building processes. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність 1918 рік в житті українського і польського народів ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) The West Ukrainian People’s Republic in the historical memory and political confrontations in Ukraine (late 1980s–early 1990s) Article published earlier |
| spellingShingle | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) Сімків, О. 1918 рік в житті українського і польського народів |
| title | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) |
| title_alt | The West Ukrainian People’s Republic in the historical memory and political confrontations in Ukraine (late 1980s–early 1990s) |
| title_full | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) |
| title_fullStr | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) |
| title_short | ЗУНР в історичній пам’яті та політичному протистоянні в Україні (кінець 80 – початок 90-х рр. ХХ ст.) |
| title_sort | зунр в історичній пам’яті та політичному протистоянні в україні (кінець 80 – початок 90-х рр. хх ст.) |
| topic | 1918 рік в житті українського і польського народів |
| topic_facet | 1918 рік в житті українського і польського народів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73290 |
| work_keys_str_mv | AT símkívo zunrvístoričníipamâtítapolítičnomuprotistoânnívukraíníkínecʹ80počatok90hrrhhst AT símkívo thewestukrainianpeoplesrepublicinthehistoricalmemoryandpoliticalconfrontationsinukrainelate1980searly1990s |