Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань
У статті реконструйовано маловідомі факти біографії М. Андрусяка періоду його служби в лавах збройних сил ЗУНР, проаналізовано історико-мемуарні праці відомого історика, розглянуто громадсько-політичну діяльність в міжвоєнний період ХХ ст. The article reconstructs the lesser known period of Mykol...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73349 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань / М. Чебан // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 556-563. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859649216814514176 |
|---|---|
| author | Чебан, М. |
| author_facet | Чебан, М. |
| citation_txt | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань / М. Чебан // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 556-563. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | У статті реконструйовано маловідомі факти біографії М. Андрусяка періоду
його служби в лавах збройних сил ЗУНР, проаналізовано історико-мемуарні праці
відомого історика, розглянуто громадсько-політичну діяльність в міжвоєнний
період ХХ ст.
The article reconstructs the lesser known period of Mykola Andrusiak’s biography,
when served in the ZUNR military forces. It analyzes historical studies and memoirs of the
historian and explores his political and civic engagement during the Interwar period.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:31:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009556
Марина Чебан
МИКОЛА АНДРУСЯК ЯК УЧАСНИК І ЛІТОПИСЕЦЬ
УКРАЇНСЬКИХ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ
У статті реконструйовано маловідомі факти біографії М. андрусяка періоду
його служби в лавах збройних сил ЗУнР, проаналізовано історико-мемуарні праці
відомого історика, розглянуто громадсько-політичну діяльність в міжвоєнний
період ХХ ст.
Ключові слова: М. андрусяк, ЗУнР, УГа, історія.
Помітне місце в українському громадському й науковому житті 30–40-х років
ХХ ст. займав Микола Григорович Андрусяк (1902–1985) – історик, дійсний член
Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові, проректор Львівського
державного університету (жовтень–грудень 1939 р.), директор Інституту історії
України у Києві (листопад 1941 р. – лютий 1942 р.). У його науковому доробку
є низка студій, присвячених історії козацтва, церкви, москвофільського руху в
Галичині, а також Визвольним змаганням новітньої доби. Маловідомою сторінкою
його життя залишається служба в Збройних силах Західно-Української Народної
Республіки (ЗУНР) та Армії Української Народної Республіки (УНР).
Про дитячі та юнацькі роки майбутнього історика відомо небагато, здебільшого
із фрагментарних спогадів та автобіографії, датованої 1932 р.1. У ній, зокрема,
зазначалося, що першолистопадове повстання 1918 р. завадило юнакові продо-
вжити навчання в Українській приватній гімназії в Яворові. Микола Андрусяк два
тижні “ходив вартувати біля різних магазинів, опісля ж, коли вже змобілізовано
відповідну кількість війська”2, зміг повернутися додому. Продовжувати навчання
Миколі довелося вже в новоствореній Державній українській гімназії в Золочеві.
Не закінчивши навіть четвертого класу, він 23 травня 1919 р. разом з золочівськими
гімназистами зголосився до 4-ї золочівської бригади Другого корпусу Галицької
армії (ГА, УГА), де прослужив до кінця квітня 1920 р.3. Фронтовому періоду жит-
тя, вишколу та вихованню стрілецтва М. Андрусяк присвятив декілька історико-
мемуарних студій4.
Командантом його вишкільного куреня призначено сотника Олександра
Малиновського, командантом сотні – гімназійного учителя, сотника Сологуба.
Під час травневого відступу галицьких бригад перед поляками курінь “робив
скорі марші через Поділля аж до села Щупарки в Зборівськім повіті”5, де обирали
стрільців для граничної сторожі над Збручем. Сотник Сологуб радив гімназистам
іти з ним, однак, М. Андрусяк залишився вартувати. “Нам було ближче до Збруча
в напрямі на Окопи, але ми рушили на північ. Виглядало, наче наші пішли вперед.
Ми йшли вздовж Збруча на північ і над вечір зайшли до села, що звалося, здається,
557 Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань
Вербівка і лежало мабуть недалеко Скали. Там ми заночували, і на другий день
ранку ми таки перейшли Збруч у селі, що лежало обабіч Збруча”6. Після блиска-
вичного чортківського пролому у червні 1919 р., варту знову об’єднали з сотнею
вишкільного куреня О. Малиновського. Її командантом став Петро Кабаровський,
колишній зборівський повітовий командант7. На літній постій сотня затрималася
в селі Бодачівці, де після жнив започатковано рекрутування юнаків до війська.
“Виявилося, що наші брати нічим не різняться від галичан, і можна було раніше
провести мобілізацію”8, – зауважив Микола Андрусяк. 31 серпня 1919 р. його
сотню перекинули до Жмеринки, де вояки з часописів довідалися про тимчасо-
ве здобуття об’єднаним українським військом Києва, а відтак захоплення його
денікінцями. Зі Жмеринки група передислокувалася до Вінниці й була включена
до 16-ї бригади9.
Наприкінці жовтня з Вінниці 8-й полк, в якому воював Микола Андрусяк,
відійшов до бараків цукроварні в Щедровій біля Летичева, де поповнився волинсь-
кими та подільськими новобранцями. В цей час галицькі частини охопила епідемія
тифу, яка змусила командування заключити договір з А. Денікіним і тимчасово
перейти в стан Добровольчої армії. “Тяжко хорі лежали в такій кімнаті, де вже від
самих трупів можна було згинути. Всі лежали на соломі, повній вошей так, що
коли у мене минулася горячка, я злякався, коли побачив, який їхній рій загніздився
у моїм кожусі”10 – згадував М. Андрусяк.
1 січня 1920 р. полковий ад’ютант несподівано запитав стрільців, хто бажає
відійти в напрямі Одеси, бо до Летичева наближаються поляки. Дізнавшись, що
можна розраховувати на вози, М. Андрусяк вирішив мандрувати. 2 січня транспорт
з напівхворими стрільцями вирушив в дорогу в напрямі Бару та Станиславчика11.
Прибувши 6 січня до Мурахви, вояки відпочили і на другий день Різдвяних свят
рушили в напрямі Томашполя, Комаргорода і Вапнярки. 20 січня стрільці зупини-
лися на постій у палаці графа Собєського в Ободівці, де започатковано об’єднання
знесилених галицьких частин з Червоною армією12.
У перших днях лютого 1920 р. серед вояків поширювалися чутки про прими-
рення УГА з Червоною армією, а 10 лютого це стало безсумнівним фактом, бо до
команди полку прийшли відозви та розпорядження Начального Ревкому Червоної
Української Галицької Армії (ЧУГА). Примирення спричинило реорганізацію
галицьких бригад – із стаціонованих в Ободівці частин (8-й полк 4-ї золочівської
бригади, 3-тя і 7-ма бригади) створено самостійний курінь. Можна лише уявити,
як боями та хворобами були знекровлені війська, коли з трьох бригад створено
тільки один етаповий курінь.
10 березня ц.р. в Ободівці відбулися курінні збори, на яких обирали делегатів
до майбутньої Ради Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА). Однак вже на-
ступного дня курінь зліквідували, старшин приєднали до Коша ЧУГА, а стрільців
розприділили до трьох куренів 1-ї бригади Червоних Українських Січових
Стрільців (ЧУСС) на чолі з Альфредом Шаманеком (2 березня його замінив Богдан
Біленкевич). Вояків колишньої 4-ї золочівської бригади приділили до бригади
УСС Другого корпусу генерала М. Тарнавського. Її перший полк, в якому служив
М. Андрусяк, стояв у селі Берлівці неподалік Бершаді13.
Після огляду “товаришем командуючим” ЧУГА Василем Порайком перша
бригада відмарширувала до Рудниці, звідки через Жмеринку, Вінницю, Бердичів
558 Марина Чебан
прибула на станцію Демчин. Оскільки далі поїзд вже не їхав, відділи пішки виру-
шили в район Чуднова. Місцеве населення зустрічало галичан прихильно. Селянин
з Демчина, в якого М. Андрусяк тимчасово замешкав, висловився так: “Побачивши
наших стрільців, зрадів, бо думав, що ми знову прогнали більшовиків…”14.
У ніч з 26 на 27 квітня 1920 р. у Глубічку між Житомиром і Бердичевом роз-
формовано 3-й курінь Першого полку бригади ЧУСС, який склав зброю польсь-
кому війську. Старшини куреня, поручники Іваницький та Галушка агітували
стрільців вступити до Армії УНР. Однак на цю пропозицію пристало небагато
галичан, серед них і М. Андрусяк, більшість прагнуло повернутися додому. Відтак
М. Андрусяк пробув майже тиждень у 6-й запасній бригаді Армії УНР у Бердичеві,
потім зголосився до Кам’янецької пішої юнацької школи, очолюваної полковником
Олександром Пучківським15.
У кінці травня 1920 р. з ініціативи полковника Миколи Лорченка та за
підтримки ректора Кам’янецького університету Івана Огієнка (виділив приміщення
та допомагав матеріально) сформовано Юнацьку школу16. Складалася вона з однієї
пішої сотні й кулеметної чоти, згодом сформовано третю пішу, кінну та гарматну
сотні. Основним завдання Юнацької школи було дати юнакам з середньою освітою
військовий вишкіл. Її діяльність здійснювалася в умовах постійної зміни місця
дислокації, відриву від навчання, незадовільного матеріально-побутового забез-
печення, викликаного фронтовими умовами.
М. Андрусяка скеровано до кулеметної сотні, командантом якої був сотник
Ліханський, молодшим старшиною – хорунжий Созонті. 10 червня Юнацька шко-
ла відмарширувала з Вінниці в напрямі Кам’янця, а вже за місяць подалася че-
рез Жванець, Коломию, Станиславів, Ходорів, Стрий, Дрогобич, Самбір, Хирів,
Перемишль, Ярослав, Ланцут, Ряшів аж до Ясел. У липні 1920 р. керівництво
юнацькою школою, що розмістилася в Яслі, перейшло від полковника Олександра
Пучківського до Миколи Шаповала. Невдовзі її передислоковано до будинку
станиславівської в’язниці на Дуброві, де в період ЗУНР стояв Кіш УСС17. У недавній
каплиці Коша створено бібліотеку школи, де також проводилися виховні лекції. Серед
доповідачів були міністр уряду УНР Іван Фещенко-Чопівський (про економічні осно-
ви самостійної України), діяч ЗУНР Осип Безпалко (про український національний
державний світогляд) та ін. Цикл доповідей про українське національне державне
будівництво виголосив і генерал Микола Шаповал, підкресливши неможливість
розбудови української держави без участі галичан: “Ми можемо зректися на якийсь
час Волині, Чернігівщини, і це нам не перешкодить у будуванні української дер-
жави, але без Галичини ми української держави не збудуємо”18.
Зі Станиславова Юнацьку школу перевели до Надвірної. Деякі з юнаків-гали-
чан, що мали знайомих у тих околицях, залишили її. М. Андрусяк згадував: “У мене
було бажання, щоби ми якнайскоріше відступили до чехословацької границі; там
мігби я дістатися до своїх Галичан. Хоч до мене відносилися товариші наддніпрянці
дуже ввічливо, то все таки душевно не чувся я добре”19.
Тим часом, у вересні 1920 р. Червону армію вибито з Придністров’я й
юнаки знову повернулися до Станиславова, де Юнацьку школу розміщено в бу-
динку “вселюдної школи” на вул. Липовій, а виклади проводилися неподалік в
українській гімназії. Майже двомісячне перебування у недавній столиці ЗУНР
559 Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань
дозволило відновити заняття з військової справи та українознавства. Юнакам
викладали учителі гімназії – Кость Кисілевський (мову), Андрій Чайківський та
Лев Лепкий (літературу), Степан Рудницький (географію України) та професор
Кам’янецького університету Василь Біднов (історію України). Щоправда, серед
лекторів-військовиків були й такі, “що з трудом говорили по українськи”20, – зга-
дував М. Андрусяк.
В кінці жовтня М. Андрусяку вдалося відвідати родину. Дізнавшись, що
зможе продовжити перерване в гімназії навчання, він, повернувшись з відпустки,
навіть подав рапорт на звільнення з Армії УНР, однак, розгляд його справи затяг-
нувся, оскільки школа виїхала за Збруч21. Вже в Кам’янці на звіті куреня сотник
Володимир Немоловський заявив, що Андрусяка не затримують, одначе він не
повинен звільнятися з української армії під час війни. Це вплинуло на юнака, і
той залишився на Зазбручанщині22.
3 листопада 1920 р. військові частини УНР перебралися зі Станиславова до
Кам’янця. Найпізніше подалися на схід вагони з Українською державною скарб-
ницею, що охоронялася чотою кулеметної сотні Юнацької школи, до якої на-
лежав М. Андрусяк. Для підтримання зв’язку з фронтовими частинами вислано
1-шу пішу сотню та чоту кулеметників під проводом сотника В. Немоловського.
Наближаючись до передкам’янецького села Мокші, вояки довідалися від селян, що
Кам’янець у більшовицьких руках. Сотня, в якій воював М. Андрусяк, звернула на
південь і вночі перейшла в селі Манівці ріку Смотрич і подалася до Волочиська23.
21 листопада вояки прибули на станцію Фридрихівку, де перебували військові
частини Армії УНР та балаховичівці. “На Сході чимраз більше чутно постріли,
говорили, що бій іде під Чорним Островом. Пізно ввечері прибув до сотні полковник
Дилецький та забрав свого сина-юнака, очевидно ситуація була складна. На другий
день прибула до Волочиська також Юнацька школа (тобто 2-га і 3-тя піші, кінна
та гарматна сотні, решта кулеметників). Одначе іншого виходу, як перейти Збруч
та зложити зброю в руки поляків вже не було”24, – згадував М. Андрусяк.
22 листопада 1920 р. в околицях Підволочиська, окремі частини Армії УНР
склали зброю. М. Андрусяк, переодягнувшись у селянське вбрання, щоб уник-
нути інтернування в польські табори, подався до рідного села25. Юнацьку школу
інтернували у Ланцут, згодом перевели до Вадовиць, де до 1923 р. здійснено три
випуски хорунжих піхоти і кінноти26.
Повернувшись додому, Микола Андрусяк продовжив навчання у Львівській
академічній гімназії (1921–1923) та Університеті Яна Казимира (1923–1928)27.
18 березня 1931 р. він отримав звання доктора філософії на підставі праці “Jozef
Szumlanski: Pierwszy Biskup Unicki Lwowski (1667–1708)”28. Активно співпрацював
з комісіями НТШ як історик і бібліотекар.
З 1935 р. М. Андрусяк вступив до товариства “Молода Громада”29, яке
об’єднувало ветеранів УГА та Армії УНР, що перебували в Галичині. Члени
товариства організовували військово-історичні лекції, святкування проголошення
ЗУНР (1 листопада) та Акту злуки (22 січня), зеленосвяточні походи на могили
січовиків30. З товариством співпрацював Видавничий кооператив “Червона Калина”,
заснований 1921 р. у Львові вояками УСС і УГА з метою збирати і налагодити
видання матеріалів, спогадів, документів до історії національно-визвольних
560 Марина Чебан
змагань. Його очолювали відомі старшини С. Шухевич, М. Матчак, Л. Лепкий,
О. Навроцький та ін. Кооператив видавав воєнно-історичний місячник “Літопис
Червоної Калини” (1929–1939) та “Історичний Календар-альманах Червоної
Калини” (1922–1939), на сторінках яких друкувалися хроніки-літописи бойової
слави конкретних полків, бригад та куренів, спогади про вирішальні бої або окремі
епізоди військових операцій, біографічні матеріали31. Дописувачами журналів були
Т. Коструба, В. Січинський, О. Терлецький, І. Крип’якевич, О. Думін, В. Кучабський,
І. Карпинець, В. Левицький. Роздуми про фронтові дороги Галицької армії в 1919–
1920 рр. та Кам’янецької пішої юнацької школи опублікував і Микола Андрусяк (“Із
стрілецьких споминів”, “В юнацькій школі: Після трагедії УГА”, “Останній відступ”,
“Серед останків УГА: (Спомини)”, “Стрілецька вандрівка 1 січня 1920 р.”)32.
У рецензійній статті “Як прийшло до чортківського пролому” М. Андрусяк
проаналізував книгу Антіна Крезуба (Осипа Думіна) “Нарис історії українсько-
польської війни 1918–1919 рр.” (Львів, 1933) та зазначив, “що з неї читач не
може довідатися, хто був ініціатором червневої офензиви і кому треба завдячити
“чортківському пролому”33. Проаргументувавши, М. Андрусяк прийшов до висновку,
що і О. Греків, і В. Курманович “наклонювали Омеляновича-Павленка, щоби
Галицька Армія йшла до протинаступу; ними спонуканий рішився останній на цей
крок у хвилині, коли обох перших не було в Начальній Команді. Але виконавцями
пляну наступу на Ягольницю і Чортків були: Льобковіц (може і Льонер), Бізанц,
Вольф і Дибуляк”34.
Молодий історик активно публікувався у львівському “Ділі”35, головним
редактором якої у 1927–1939 р. був Василь Мудрий (заступник голови Українського
національно-демократичного об’єднання), та суспільно-політичному і літературно-
мистецькому щомісячному журналі “Вістник”, редактором і видавцем якого був
Дмитро Донцов36.
Прихід радянської влади М. Андрусяк зустрів неоднозначно. За пропозицією
ректора Михайла Марченка його призначили проректором по навчальній частині
Львівського державного університету (26 жовтня – 15 грудня 1939 р.), пропонували
зайняти посаду директора Інституту історії України при Львівській філії АН УРСР.
Проте, згадавши публікації у “Вістнику”, компартійні керівники кваліфікували
політичні й ідеологічні симпатії історика як відверто націоналістичні та відмовили
йому в новій керівній посаді. Зрештою, й сам М. Андрусяк не бачив можливостей
для академічної кар’єри за нових обставин. Відчуваючи реальну небезпеку арешту,
наприкінці грудня 1939 р. він перебрався до Кракова, де зустрівся з письменницею
Оленою Телігою та поетом, діячем націоналістичного руху Олегом Кандибою-
Ольжичем37. Від імені ветеранів УГА М. Андрусяк виголосив 4 вересня 1940 р.
прощальне слово на похороні Президента Національної Ради ЗУНР Євгена
Петрушевича в Берліні38.
З 1944 р. історик проживав у Празі, Мюнхені, Нью-Йорку, Бостоні, Акроні39. В
останні роки життя опублікував у історично-краєзнавчих збірниках діаспори низку
студій, присвячених ЗУНР та українсько-польській війні 1918–1919 рр.40. Вважаємо
за доцільне залучити військово-історичну спадщину Миколи Андрусяка до сучасних
історіографічних студій Українських визвольних змагань першої половини ХХ ст. У
нагоді дослідникам може стати розвідка М. Андрусяка “Історіографія українських
державних змагань у 1917–1921 рр.”41 (ймовірно, написана наприкінці 1941 р.)
561 Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань
та зібрана ним “Бібліографія до історії українських визвольних змагань”42. У
рукописі, збереженому в Центральному державному архіві вищих органів влади
та управління України, проаналізовано перші спроби організації систематичних
історичних розглядів української революції й державного будівництва в 1917–
1921 рр., бібліографічні реєстри, джерела та історичні нариси видані у Західній
Україні та УССР, а також за кордоном (Берлін, Варшава, Відень, Париж, Прага).
1 Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ). – Ф. 388. – Оп. 1. –
Спр. 1 (Свідоцтва, довідки, залікові книжки та інші особисті документи Андрусяка Миколи.
1913–1939). – С. 1; андрусяк М. Автобіографія (вересень 1932) / Публ. Л. Тиміш // Дрогобицький
краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2000. – Вип. 4. – С. 468; Герасимова Г. Андрусяк Микола
Григорович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія “Українські
історики”. – Київ, 2004. – Вип. 2. – Ч. 2. – С. 10.
2 андрусяк М. Автобіографія. – С. 469.
3 ЦДІАУЛ. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 8; андрусяк М. Автобіографія. – С. 468; його ж.
З минулого Золочівщини // Золочівщина: її минуле і сучасне. – Нью-Йорк; Торонто; Канберра,
1982. – С. 83.
4 Його ж. В юнацькій школі: Після трагедії УГА // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1931. –
№ 10. – С. 18–20; його ж. Останній відступ // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1931. – № 12. –
С. 7–8; його ж. Серед останків УГА: (Спомини) // Історичний Календар-Альманах Червоної
Калини на 1932 рік. – Львів, 1931. – С. 113–115; його ж. Стрілецька вандрівка 1 січня 1920
року // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1931. – № 1. – С. 17; його ж. Із стрілецьких спогадів
// Літопис Червоної Калини. – Львів, 1930. – № 5. – С. 9–10.
5 Його ж. Зборівщина в часі Першої світової війни та Західно-Української Народної Республіки //
Зборівщина. Над берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи. Історично-мемуарний і літературний
збірник / Ред. Б. Гошовський. – Торонто; Нью-Йорк; Париж; Сідней: Видання Комітетів
Зборівщини, 1985. – С. 150.
6 Його ж. З минулого Золочівщини // Золочівщина: її минуле і сучасне. – Нью-Йорк; Торонто;
Канберра, 1982. – С. 83–84.
7 Його ж. Зборівщина в часі Першої світової війни та Західно-Української Народної Республіки. –
С. 150.
8 Його ж. З минулого Золочівщини // Золочівщина: її минуле і сучасне. – Нью-Йорк; Торонто;
Канберра, 1982. – С. 84–85.
9 Його ж. Зборівщина в часі Першої світової війни та Західно-Української Народної Республіки.
– С. 151.
10 Його ж. Стрілецька вандрівка 1 січня 1920 р. // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1931. –
№ 1. – С. 17.
11 Там само. – С. 17; його ж. Зборівщина в часі Першої світової війни та Західно-Української
Народної Республіки. – С. 151.
12 Його ж. Стрілецька вандрівка 1 січня 1920 р. // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1931. – № 1.
– С. 17; його ж. Серед останків УГА: (Спомини) // Історичний Календар-Альманах Червоної
Калини на 1932 рік. – Львів, 1931. – С. 113.
13 Там само. – С. 114; Литвин М. Р., науменко К. Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 290–291;
Ковальчук М. Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське збройне протистояння. –
Київ: Темпора, 2006. – С. 78–85.
14 андрусяк М. Серед останків УГА: (Спомини) // Історичний Календар-Альманах Червоної
Калини на 1932 рік. – Львів, 1931. – С. 115.
15 Його ж. В юнацькій школі: 1. Після трагедії УГА // Літопис Червоної Калини. – 1931. –
№ 10. – С. 18; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки
(1917–1921). – Київ, 2007. – С. 357.
562 Марина Чебан
16 Євтимович В. До історії Кам’янецької спільної юнацької школи // Літопис Червоної Калини. –
1936. – Ч. 4. – С. 4–6; Миронович М. Спільна військова юнацька школа // Літопис Червоної
Калини. – 1936. – Ч. 2. – С. 3–5; Яськевич С. Кілька поправок до історії “Кам’янецької Спільної
Юнацької Школи” // Літопис Червоної Калини. – 1936. – Ч. 7/8. – С. 28.
17 андрусяк М. Микола Шаповал: Галичина // Україна (Париж). – 1949. – № 2. – С. 85.
18 Його ж. Ще про юнацьку школу // Літопис Червоною Калини. – 1936. – Ч. 6. – С. 4–5; його ж.
Микола Шаповал: Галичина // Україна (Париж). – 1949. – № 2. – С. 85; його ж. В юнацькій
школі: Після трагедії УГА // Літопис Червоної Калини. – 1931. – № 10. – С. 19.
19 Там само. – С. 18–19.
20 Там само. – С. 19.
21 Там само. – С. 20.
22 Його ж. Останній відступ // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1930. – № 12. – С. 7; Тинченко
Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921). – Київ, 2007. –
С. 298.
23 андрусяк М. Останній відступ // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1930. – № 12. – С. 7.
24 Там само. – С. 7–8.
25 Його ж. Микола Шаповал: Галичина // Україна (Париж). – 1949. – № 2. – С. 85; його ж.
Останній відступ // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1930. – № 12. – С. 8.
26 Євтимович В. До історії Кам’янецької спільної юнацької школи // Літопис Червоної Калини. –
1936. – Ч. 4. – С. 6; Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939). – Львів,
2000. – С. 61–84.
27 ЦДІАУЛ. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 13; 14–24; 44–53.
28 Там само. – Арк. 91.
29 Там само. – Арк. 119; Спр. 9. – Арк. 38 зв.
30 Енциклопедія українознавства. Т. 4. – Львів, 1994. – С. 1640–1641; Чайківський б. “Фама”.
Рекламна фірма Романа Шухевича. – Львів: Видавництво “Мс”, 2005. – С. 37–60; Культурне
життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали / Упоряд. Галайчак Т., Луцький О.,
Микитів Б. та ін. – Т. І (1939–1953). – Київ, 1995. – С. 708.
31 Передирій В. Видання “Червоної Калини” (1922–1939): Історико-бібліографічне дослідження /
Відп. ред. Є. Наконечний. – Львів, 2004. – С. 17–47.
32 андрусяк М. В юнацькій школі: 1) Після трагедії УГА; 2) Останній відступ // Літопис Червоної
Калини. – 1931. – № 10. – С. 18–20; 1930. – № 12. – С. 7–8; його ж. Із стрілецьких спогадів //
Там само. – 1930. – № 5. – С. 9–10; його ж. Стрілецька вандрівка 1 січня 1920 року // Там
само. – 1931. – № 1. – С. 17; його ж. Серед останків УГА: (Спомини) // Історичний Календар-
Альманах “Червоної Калини” на 1932 р. – Львів, 1931. – С. 113–115.
33 Його ж. Як прийшло до чортківського пролому // Історичний Календар-Альманах “Червоної
Калини” на 1936 р. – Львів, 1935. – С. 106.
34 Там само. – С. 111.
35 Його ж. До ревеляцій про Чортківський пролом і червневу офензиву УГА // Діло. – 1936. –
Ч. 45. – 28 лютого; Ч. 46. – 29 лютого; його ж. Галицьке москвофільство і Талергоф // Діло. –
1933. – Ч. 201. – 3 серпня; Ч. 202. – 4 серпня; його ж. “Весна народів”. Галицькі українці //
Діло. – 1933. – 12 травня.
36 Його ж. Хто деправує молодь? // Вістник (Львів). – 1938. – Т. 2. – № 6. – С. 447–451; його ж. Як
зловлено Юрка Тютюнника? // Там само. – Т. 1. – № 3. – С. 228–230; никон немирон. Генерал
Мирон Тарнавський [некролог] // Вістник. – 1938. – Т. 3. – Кн. 9. – С. 673–675; його ж. На
галицькому загумінку // Вістник. – 1938. – Т. 2. – № 5. – С. 369–371;
37 Ясь О. Микола Андрусяк – історик та публіцист: матеріали до біографії // Молода нація. – Київ:
Смолоскип, 2003. – № 3 (28). – С. 256–257.
38 Турчин а. Євген Петрушевич // Надбужанщина. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1994. –
Т. 3. – С. 513.
39 Тиміш Л. Микола Андрусяк: матеріали до біографії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. –
Дрогобич, 2000. – Вип. IV. – С. 466–467.
40 андрусяк М. Зборівщина в часі Першої світової війни та Західно-Української Народної
Республіки // Зборівщина. Над берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи. Історично-мемуарний
і літературний збірник / Ред. Б. Гошовський. – Торонто; Нью-Йорк; Париж; Сідней: Видання
563 Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань
Комітетів Зборівщини, 1985. – С. 134–154; андрусяк М. З минулого Золочівщини // Золочівщина:
її минуле і сучасне. – Нью-Йорк; Торонто; Канберра, 1982. – С. 83–86.
41 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). –
Ф. 4465 (Колекція документів і матеріалів українських емігрантських установ, організацій та
різних осіб). – Спр. 377 (Стаття М. Андрусяка “Історіографія українських державних змагань
у 1917–1921 рр.”). – 42 арк.
42 ЦДІАУЛ. – Ф. 388. – Оп. 1. – Спр. 57 (Бібліографія до історії визвольних змагань). – 98 арк.
Maryna Cheban. MYKOLA ANDRUSIAK AS THE PARTICIPANT AND
CHRONOLOGER OF THE UKRAINIAN LIBERATION STRUGGLE
The article reconstructs the lesser known period of Mykola Andrusiak’s biography,
when served in the ZUNR military forces. It analyzes historical studies and memoirs of the
historian and explores his political and civic engagement during the Interwar period.
Key words: Mykola Andrusiak, the ZUNR, the Ukrainian Galician Army, history.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73349 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:31:30Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Чебан, М. 2015-01-09T12:59:16Z 2015-01-09T12:59:16Z 2009 Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань / М. Чебан // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 556-563. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73349 У статті реконструйовано маловідомі факти біографії М. Андрусяка періоду його служби в лавах збройних сил ЗУНР, проаналізовано історико-мемуарні праці відомого історика, розглянуто громадсько-політичну діяльність в міжвоєнний період ХХ ст. The article reconstructs the lesser known period of Mykola Andrusiak’s biography, when served in the ZUNR military forces. It analyzes historical studies and memoirs of the historian and explores his political and civic engagement during the Interwar period. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Політична еліта Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань Mykola Andrusiak as the participant and chronologer of the Ukrainian liberation struggle Article published earlier |
| spellingShingle | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань Чебан, М. Політична еліта |
| title | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань |
| title_alt | Mykola Andrusiak as the participant and chronologer of the Ukrainian liberation struggle |
| title_full | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань |
| title_fullStr | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань |
| title_full_unstemmed | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань |
| title_short | Микола Андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань |
| title_sort | микола андрусяк як учасник і літописець українських визвольних змагань |
| topic | Політична еліта |
| topic_facet | Політична еліта |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73349 |
| work_keys_str_mv | AT čebanm mikolaandrusâkâkučasnikílítopisecʹukraínsʹkihvizvolʹnihzmaganʹ AT čebanm mykolaandrusiakastheparticipantandchronologeroftheukrainianliberationstruggle |