Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923)
Проаналізовано внесок Дмитра Левицького у розбудову державних інституцій Західно-Української Народної Республіки, охарактеризовано його діяльність в дипломатичній місії, яка вела переговори про злуку УНР та ЗУНР в єдину державу. The article analyzes the contribution of Dmytro Levyts’kyi to the devel...
Saved in:
| Published in: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73352 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) / Б. Лаврук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 578-582. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860170300292857856 |
|---|---|
| author | Лаврук, Б. |
| author_facet | Лаврук, Б. |
| citation_txt | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) / Б. Лаврук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 578-582. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | Проаналізовано внесок Дмитра Левицького у розбудову державних інституцій Західно-Української Народної Республіки, охарактеризовано його діяльність в дипломатичній місії, яка вела переговори про злуку УНР та ЗУНР в єдину державу.
The article analyzes the contribution of Dmytro Levyts’kyi to the development of
state institutions of the West Ukrainian People’s Republic. It characterizes Levyts’kyi’s
role in the diplomatic mission that participated in the negotiations about the UNR and
the ZUNR unification into one state.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:57:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009578
Богдан Лаврук
Державотворча Діяльність Дмитра левицького
Проаналізовано внесок Дмитра Левицького у розбудову державних інститу-
цій Західно-української Народної республіки, охарактеризовано його діяльність
в дипломатичній місії, яка вела переговори про злуку уНр та ЗуНр в єдину дер-
жаву.
Ключові слова: Дмитро Левицький, ЗуНр, акт Злуки, державність
Виникнення української держави, звільнення з-під іноземного панування, ви-
кликали хвилю партіотизму й піднесення як серед простого населення, так і серед
відомих громадсько-політичних діячів. УНДП – провідна тогочасна українська по-
літична партія – також не залишилася оторонь цієї знаменної в житті українського
народу події. Її чільні діячі виступили за негайне перебрання влади в краї1. Таку
позицію підтримував майбутній керівник партії – Дмитро Левицький.
Участь Д. Левицького у національно-визвольному русі галицьких україн-
ців 1918–1923 рр. епізодично прослідковано в контексті більш узагальнюючих
проблем. Серед досліджень слід виділити праці Ю. Сливки2, М. Литвина і К. На-
уменка3, С. Макарчука4 тощо. Джерельною основою роботи стали архівні ма-
теріали, спогади чільних діячів ЗУНР, статті періодичної преси. Основна мета
розвідки – проаналізувати участь Д. Левицького в національно-визвольних зма-
ганнях 1918–1923 рр., визначити його ставлення до чільних проблем українсько-
го державотворення.
Д. Левицький народився у 1877 р. в с. Добрачин, у сім’ї Павла і Анни Левиць-
ких. Здобувши початкову освіту, закінчив гімназію у Львові, після чого продовжив
навчання на правничому факультеті Віденського університету. Там же здобув сту-
пінь доктора права. Водночас був членом українського студентського товариства
“Січ” і одним із провідників української студентської молоді.
Листопадові події 1918 р. застали Д. Левицького у Києві, адже після початку
Першої світової війни адвокат, як резервний старшина австрійської армії, був по-
кликаний до військової служби. Воєнну кампанію відбув у Перемишлі, де потрапив
у російський полон і був вивезений до Ташкента (Центральна Азія). Після вибуху
революції у Росії та Україні, повернуся до Києва, одразу ж активно включившись
в політичне життя. Л. Цегельський зауважував: “За гетьмана, [Д. Левицький] при-
їхав до Києва та став секретарем Українського національного союзу – соціалістич-
ної організації, котру очолював Володимир Винниченко і котра, власне, й підняла
повстання проти гетьмана”5. Маловідомий тоді галицький адвокат став одним із
організаторів, а згодом – головою Галицько-Буковинського комітету, що став осе-
редком військової частини – Київських січових стрільців.
579Державотворча діяльність Дмитра Левицького
“Це була доба, – згадував Д. Левицький, – в якій на Україні ставав щораз біль-
ше помітним моральний упадок німецької та австрійської армій. Вищі військові
сфери займалися великим промислом на власну руку та спеукуляцією, низчі дріб-
ною торговлею, а в великий части наймалися просто у дідичів, щоби відбирати у
мужиків землю та стягати величезні контрибуції за шкоди, заподіяні дідичам му-
жиками підчас революції і першого більшовицького походу на Україну. До Націо-
нального союзу напливали кожного дня скарги про страшні надужиття та катування,
якого допускались карні. У багатьох місцевостях мужики брались до самооборо-
ни, вбивали німецьких та чорносотенних російських жовнірів, яких тоді набра-
лось багато на Україні. А це викликало ще більшу реакцію”6.
Під час підготовки антигетьманського повстання до Києва почали приходи-
ти повідомлення про розпад Австро-Угорської імперії. Українські січові стріль-
ці чекали інформацій про засідання УНРади, “що там кипить боротьба між двома
напрямками: одним, щоби творить власну галицько-українську державу і другим,
щоб з’єднатись в одну, нероздільну соборну українську державу”. Д. Левицький
зазначав: “Та який не був би вислід цієї боротьби, ми в Києві вірили вповні у пе-
ремогу українців”7. Гетьман, який ставився до галичан прихильно, пообіцяв “як
на тодішні часи щедру допомогу в харчах, збруї та грошах”. Повідомлення про
взяття влади українцями в Галичині прийняв Київ з надзвичайним захопленням.
“Козаки почали цілими стосами, – згадував Д. Левицький, – зголошуватися до-
бровільно, щоби їхати до Галичини, а деякі , під проводом полк. Долуда негайно
вибрались в дорогу”8.
4 листопада 1918 р. до Києва приїхали О. Назарук і В. Шухевич, які заяви-
ли УСС, що Львів у скрутному становищі і потребує їхньої допомоги. Є. Коно-
валець і Д. Левицький звернулися до гетьмана з проханням відпустити Січових
Стрільців до Львова. Після незначних вагань, П. Скоропадський погодився з про-
позицією гадичан. Проте зустріч із В. Винниченком в “Українському клюбі” змі-
нила наміри Є. Коновальця, як і Д. Левицького. Після аргументів В. Винниченка,
зокрема “без вільного Києва не може бути вільного Львова”, вони вирішили, що
Є. Коновалець і О. Назарук повинні негайно виїхати до Білої Церкви, щоби із за-
галом Січового стрілецтва ухвалити важливе рішення. “Віра в перемогу Галиць-
ких українців і почуття ваги Києва як осередку всеукраїнської державности” взяли
верх між Січовим стрілецтвом9.
Захоплення Львова поляками виявилося несподіванкою для Д. Левицько-
го. Л. Цегельський висловився категорично: “Оце... плід політики Винниченка та
стрільців і твоєї ... Якби тому тиждень прийшла була з Києва поміч, яку Назарукові
давав гетьман, ми не стрічалися б тут на шляху, утікаючи із галицької столиці”10.
21 листопада 1918 р. Рада державних секретарів вирішила “поза ним експозиту-
ру, яка повинна взяти на себе фактичне керування краєм та зорганізувати у ньому
військову допомогу для Львова”. Місію доручили трьом членам уряду: С. Голу-
бовичу, В. Панейкові та Л. Цегельському. По дорозі до Красного вони зустрілися
із Д. Левицьким, який повертався із Києва.
Л. Цегельський роздумував над причинами повернення Д. Левицького в Га-
личину. Зупинився на двох варіантах: 1) не вірив в успіх Директорії та розійшовся
з нею; 2) виїхав в Галичину із якоюсь місією. З подальших розмов Л. Цегельський
580 Богдан Лаврук
прийшов до висновку, що “місії він ніякої не мав, а щось попсувалося між ним і
Директорією. Може, це д-р Назарук зайняв його місце в Директорії, бо д-р Ле-
вицький ані темпераментом, ані енергією, ні вимовою, ані пером не дорівнював
д-рові Назарукові. Д-р Д. Левицький мав чимало здорового глузду та був люди-
ною товариської вдачі, а такі прикмети під час революції звичайно не поплачу-
ють, тим більше в українців”11.
Відомі громадсько-політичні діячі обговорили суспільно-політичну ситуацію
у краї, перспективи збереження української державності. За словами Л. Цегель-
ського, в довірочних розмовах Д. Левицький “погоджувався зі мною, що найкраще
було б, якби гетьман вдержався”, але все ж додав: “Але гетьман не вдержиться, бо
його змете революція, як лиш Німеччина й Австрія захитаються”12. Зі свого боку,
Д. Левицький проінформував про події на Надніпрянщині: “Січові стрільці йдуть
на Київ, озброюючи маси селян; повстанням керує Директорія з п’яти членів (Ви-
нниченко, Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко); Петлюра є головним ота-
маном, а при ньому галичани – Коновалець, Мельник, Черник; д-р Назарук став
“Міністром преси і пропаганди” та багато чого іншого”13.
Д. Левицький після зустрічі відмовився їхати до Львова. 22 листопада 1918 р.
“квартет” прибув до Золочева, де зустрілися із іншими членами Державного се-
кретаріату на чолі із К. Левицьким, які також залишили Львів. Водночас, у Львові
залишилися окремі громадсько-політичні діячі для захисту прав українського на-
селення14. На нараді Державного секретаріату 23 листопада в Золочеві ухвалено
перенести осідок влади ЗУНР із Золочева до Тернополя.
Одним з дуже важливих рішень цієї наради було “вислання місії на Велику
Україну, щоб дістати від неї допомогу – головно штабовиків, кошти на ведення ві-
йни, тяжку артилерію, амуніцію та одяг для війська, що мусило тепер, узимку, вести
позиційну війну”. Головою місії обрано Л. Цегельського, а заступником – Д. Ле-
вицького. Наприкінці листопада 1918 р. вони виїхали на Наддніпрянщину: “Ми
[делегація – Б. Л.] не знали, з ким нам – з гетьманом чи з Директорією доведеть-
ся говорити. У переговорах з Директорією д-р Дмитро Левицький міг дуже при-
датися. Нам надали повноваження звернутися до “Української держави”, бо, – як
зазначалось, – ми не відали, що це буде за влада, що її ми застанемо над Дніпром –
Гетьман, чи Директорія. Ми були уповажені укладати всякі угоди між “Українською
державою” і “Західноукраїнською державою”. Л. Цегельського і Д. Левицького у
поїзді на Наддніпрянщину супроводжували декілька УССів “для охорони та для
полагоджування різних справ”15.
Водночас, ситуація у Києві залишалася напруженою. Національний Союз про-
водив переговори з П. Скоропадським з метою провести реорганізацію та украї-
нізацію Кабінету Міністрів. За словами Д. Левицького, незважаючи на серйозні
поступки національного Союзу, гетьман не прислухався до вимог. Саме тоді за-
родилась у В. Винниченка та М. Шаповала думка організувати повстання про-
ти гетьмана та німецько-австрійських військ і силою захопити владу в свої руки.
Д. Левицький констатував, що ідея В. Винниченка та М. Шаповала видавалася
“просто божевільною, якщо зважати пропорцію сил двох ворожих таборів. Си-
лою, на яку мало опертися ціле повстання, були 1300 Січових Стрільців, які сто-
яли тоді у Білій Церкві, біля 600 жовнірів-останків дивізії “синньо-жупанників”
581Державотворча діяльність Дмитра Левицького
та приблизно 1200 людей з дивізії Болбочана, які стояли тоді в околицях Харкова.
Проти них стояла менш-більш тристатисячна німецько-австрійська і до 10 000 офі-
церів-добровольців, які були на послугах Москви та гетьманського уряду на випа-
док якого-небудь повстання”16.
Організатори повстання покладали надії лише на те, що німецька сторона за-
йме нейтральну позицію. Ядром повстанської армії мали стати Січові стрільці, які
під проводом полковника Є. Коновальця перебували в Білій-Церкві. За словами
Д. Левицького “були це все галичане, здебільшого студенти, всі хлопці ідейні, за-
гартовані вже в боях, – військова частина, яка, – як справедливо сказав В. Винни-
ченко, – трапляється раз на сто літ17. Проте взяття українцями влади у Галичині
ще більше переконало В. Виниченка в необхідності організації повстання. “Серце
тягнуло Січових стрільців до свого Львова, – згадував Д. Левицький, – на велике
свято Воскресення, та холодний розум, почуття важного обов’язку, казало їм за-
лишитись на місці, не йти на свято, а йти в завзяття, на крівавий бій. Вони бідні
вірили, що галицькі дадуть собі самі раду, гадали, що в Київі положення важще й
що велика Батьківщина домагається великих жертв”18.
1 грудня 1918 р. у Фастові підписано передвступний договір між УНР і
ЗУНР “про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну
одиницю”. Повноважні представники Ради державних секретарів ЗУНР Л. Це-
гельський і Д. Левицький підкреслили, що: 1) Західно-Українська Народна рес-
публіка заявляє сим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику
державу з Українською Народною Республікою, значить, заявляє свій намір пе-
реслати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією
й населенням, як складова частина державної цілосности, в Українську Народ-
ну Республіку; 2) Західно-Українська Народна Республіка з огляду на витворені
історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й
соціяльними ріжницями окремішности життя на своїй території й її населенє,
як будуча частина неподільної Української Народної Республіки, дістає терито-
ріальну автономію, якої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік
в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень ком-
петентними законодатними і правительственими державними органами обох
республік. Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох дер-
жав. Водночас, члени Директорії: В. Винниченко, П. Андрієвський, Р. Швець,
С. Петлюра і повноважні представники уряду ЗУНР Л. Цегельський і Д. Левиць-
кий вважали, що “цю державну справу можливо в найкоротшім часі перевес-
ти в діло, так, щоби можливо в найкоротшім часі обі держави утворили справді
одну неподільну державну одиницю”. 22 січня 1919 р. у Києві урочисто прого-
лошено Акт Злуки УНР і ЗУНР19.
Таким чином, в роки національно-визвольних змагань Д. Левицький поряд
з іншими чільними діячами ЗУНР доклав чимало зусиль для збереження дер-
жавності на західноукраїнських землях. Проте численні прорахунки у внутріш-
ній та зовнішній політиці керівників молодої держави не дозволили втілити в
життя споконвічні прагнення українського народу – жити в соборній, незалеж-
ній державі.
582 Богдан Лаврук
1 Левицький к. Великий зрив (до історії української державности від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів). – Львів, 1931. – 152 с.
2 Сливка Ю.Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії
(1920–1939).– К.: Наук. думка, 1985. – 271 с.
3 Литвин М.р., Науменко к.Є. Історія ЗУНР.– Львів: Інститут українознавства НАНУ, Олір,
1995. – 368 с.
4 Макарчук С.а. Українська республіка галичан. Нарис про ЗУНР. – Львів, 1997. – 192 с.
5 Цегельський Л. Від легенд до правди: спомини про події в Україні, зв’язані з Першим листопада
1918 р. – Львів, 2003. – С. 123.
6 Діло. – 1924. – 27 квітня.
7 Там само.
8 Там само.
9 Там само.
10 Цегельський Л. Названа праця. – С. 145.
11 Там само. – С. 157.
12 Там само. – С. 158.
13 Діло. – 1924. – 27 квітня.
14 Ганкевич Л. Умова, заключена дня 1 лютого 1919 р. у Львові між повновласниками Державного
Секретаріяту Західно-Української Народної Республіки та Польською Правлячою Комісією
в справі ранених, полонених та інтернованих // Літопис Червоної Калини. – 1934. – Ч. 10. –
С. 14.
15 Діло. – 1924. – 27 квітня.
16 Там само.
17 Там само.
18 Там само.
19 Стахів М. Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної
оборони в 1918–1923 pp. – Т. З. – Скрентон, 1959. – С. 113.
Bohdan Lavruk. DMYTRO LEVYTS’KYI’S STATE-BUILDING EFFORTS
(1914–1923)
The article analyzes the contribution of Dmytro Levyts’kyi to the development of
state institutions of the West Ukrainian People’s Republic. It characterizes Levyts’kyi’s
role in the diplomatic mission that participated in the negotiations about the UNR and
the ZUNR unification into one state.
Key words: Dmytro Levyts’kyi, the ZUNR, the Act Zluky, statehood.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73352 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:57:41Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лаврук, Б. 2015-01-09T13:03:26Z 2015-01-09T13:03:26Z 2009 Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) / Б. Лаврук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 578-582. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73352 Проаналізовано внесок Дмитра Левицького у розбудову державних інституцій Західно-Української Народної Республіки, охарактеризовано його діяльність в дипломатичній місії, яка вела переговори про злуку УНР та ЗУНР в єдину державу. The article analyzes the contribution of Dmytro Levyts’kyi to the development of
 state institutions of the West Ukrainian People’s Republic. It characterizes Levyts’kyi’s
 role in the diplomatic mission that participated in the negotiations about the UNR and
 the ZUNR unification into one state. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Політична еліта Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) Dmytro Levyts’kyi’s state-building efforts (1914–1923) Article published earlier |
| spellingShingle | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) Лаврук, Б. Політична еліта |
| title | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) |
| title_alt | Dmytro Levyts’kyi’s state-building efforts (1914–1923) |
| title_full | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) |
| title_fullStr | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) |
| title_full_unstemmed | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) |
| title_short | Державотворча діяльність Дмитра Левицького (1914–1923) |
| title_sort | державотворча діяльність дмитра левицького (1914–1923) |
| topic | Політична еліта |
| topic_facet | Політична еліта |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73352 |
| work_keys_str_mv | AT lavrukb deržavotvorčadíâlʹnístʹdmitralevicʹkogo19141923 AT lavrukb dmytrolevytskyisstatebuildingefforts19141923 |