Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва
У статті визначено ставлення Матвія Стахіва до чільних проблем україн
 ського державотворення (листопад 1918 – січень 1919 рр.), проаналізовано
 передумови утворення, основні вектори внутрішньої та зовнішньої політики
 Директорії УНР. The article deals with the attitude of M...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73370 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва / О. Малець // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 704-709. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860253777407246336 |
|---|---|
| author | Малець, О. |
| author_facet | Малець, О. |
| citation_txt | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва / О. Малець // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 704-709. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | У статті визначено ставлення Матвія Стахіва до чільних проблем україн
ського державотворення (листопад 1918 – січень 1919 рр.), проаналізовано
передумови утворення, основні вектори внутрішньої та зовнішньої політики
Директорії УНР.
The article deals with the attitude of Matvii Stakhiv towards key problems of
Ukrainian state-building in November 1918 – January 1919, and analyzes preconditions
for the establishing and the main directions of internal and foreign policies of the
Directory of the UNR.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:46:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009704
Олександр МАЛЕЦЬ
Початковий етаП діяльності директорії Унр У
рецеПції Матвія стахіва
У статті визначено ставлення Матвія Стахіва до чільних проблем україн
ського державотворення (листопад 1918 – січень 1919 рр.), проаналізовано
передумови утворення, основні вектори внутрішньої та зовнішньої політики
Директорії УНР.
Ключові слова: М. Стахів, Директорія, Гетьманат, злука.
Поразка державотворчих змагань на українських землях у 1917–1923 рр.
залишила без відповіді значну кількість запитань, більшість із яких надалі залиша-
ються риторичними. Відповіді на ці запитання намагалися знайти не тільки сучас-
ні дослідники, а передусім тогочасні громадсько-політичні діячі. Не став винятком
відомий правник, історик, суспільно-політичний діяч у Галичині в 1920–1930-х рр.
М. Стахів. У спогадах і наукових працях, більшість із яких побачили світ на емі-
грації, він виклав власне бачення подій періоду відродження української держав-
ності. М. Стахів народився 30 листопада 1893 р. в с. Нище Зборівського району
Тернопільської області, навчався у Перемиській гімназії, право і суспільні науки
студіював у Карловому університеті в Празі (захистив докторат у 1924 р.). У роки
української революції воював у складі УГА, яка в липні 1919 р. змушена була пе-
рейти на Наддніпрянщину. За політичними переконаннями він був близьким до
Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР).
Мета статті – аналіз процесів державотворення на Наддніпрянській Україні
упродовж листопада 1918 – січня 1919 рр. крізь призму оцінок М. Стахіва. Осно-
ву джерельної бази розвідки складають історичні праці відомого політика і нау-
ковця, серед яких: “Західна Україна” (тт. 1–6, 1958–1961), “Україна в добі Дирек-
торії УНР” (тт. 1–7, 1962–1968), “Western Ukraine at the Turning Point of European
History...” (1968) та ін.
Переломним моментом у відносинах влади в особі гетьмана П. Скоропадсько-
го та опозиційних сил, що були об’єднані навколо Українського Національного Со-
юзу (УНС), стало оприлюднення гетьманом “Грамоти”, в якій наголошувалося на
потребі входження України до федерації небільшовицької Росії. М. Стахів дещо
гіперболічно відзначив, що після цієї події на Україні не залишилося жодної полі-
тичної сили, яка б підтримувала існуючий політичний режим1. Однак УНС не мав
у своєму підпорядкуванні необхідної кількості збройних сил, за допомогою яких
можна було би перебрати владу у П. Скоропадського. До “останньої хвилини хи-
тався” командир січових стрільців Є. Коновалець, який запропонував Гетьману:
1) відкликати маніфест; 2) скликати Український національний конгрес; 3) роз-
Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва 705
формувати російські добровольчі частини; 4) перенести частини січових стрільців
із Білої Церкви до Києва2. Після відмови П. Скоропадського, за словами М. Стахі-
ва, “розвіялася остання спроба мирно полагодити справу і зберегти суверенність
Української Держави без повстання і проливу крові”3.
Використовуючи спогади М. Шаповала, галицький політик 1920–1930-х рр.
спробував про аналізувати витоки антигетьманського повстання. Він зауважив, що
його ініціатори “докладно не означували дати, коли саме вони почали вперше ро-
бити практичні кроки в підготові повстання. Вони писали загальниково так, що
читач мусів мати враження, що вони це почали дуже давно, може ще в літі 1918
року”4. Співставивши події, М. Стахів прийшов до висновку, що повстання запо-
чаткувала розмова М. Шаповала і А. Макаренка, яка відбулася у другій полови-
ні жовтня 1918 р.5
УНС погоджувався на союз із П. Скоропадським за умови повної україніза-
ції Кабінету міністрів, а “за те його УНСоюз визнає президентом держави в часі
скликання сойму”6. Однак, зважаючи на відмову Гетьмана, 15 листопада 1918 р.
Директорія оголосила про початок збройної боротьби із гетьманським режимом.
18 листопада гетьманські війська були розбиті січовими стрільцями біля Мото-
вилівки, що, де-факто, на думку М. Стахіва, означало завершення громадянської
вій ни, оскільки у підпорядкуванні гетьмана залишилися виключно московські до-
бровольчі частини та незначна кількість залоги німецької армії.
14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади. У грамоті, оприлюдненій напередод-
ні, відзначено: “Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців
прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того важкого становища, в якім він
перебуває... Бог не дав мені сил справитися із цим завданням, і нині я, з огляду
на умови, які тепер склалися... відмовляюся від влади”7. 17 грудня 1918 р. на за-
сіданні Директорії прийнято ухвалу, в якій пропонувалося: “... бувшого гетьмана
Павла Скоропадського... за зраду й злочинства об’явити поза охороною закону, а
його майно – рухоме й нерухоме, яке є на території Української Народної Респу-
бліки, сконфіскувати”8.
Зречення гетьмана не вирішило численних проблем у зовнішній сфері. Осно-
вну небезпеку для української держави становила більшовицька Росія. Члени Ди-
ректорії, на думку М. Стахіва, “очевидно не думали про те, що Німці залишать
Україну і не буде кому ефективно її боронити перед інвазією [наступом більшо-
виків – О.М.]. Виходу Німців з України і після революції не дуже то сподівалися
навіть організатори повстання, але рахувалися з можливістю, що німецькі війська
будуть триматися міцно й довго в Україні і навіть будуть мститися на українськім
народі”9. “Вони [опозиційні до гетьмана сили], – продовжував М. Стахів, – пере-
оцінювали силу білих московських генералів (Краснова, Денікіна і інших). Тимто
в них щезла з виду безпосередня загроза воєнної агресії Совєтської Росії у випад-
ку німецької революції і повстання в Україні. Про це не говорили ні прихильни-
ки, ні противники повстання проти гетьманського режиму”10.
Повалення режиму П. Скоропадського відкрило нову сторінку в історії україн-
ського державотворення. Проте перед громадськістю постала низка запитань, най-
важливіші з яких: чи існувала потреба у повстанні? Чи був новий режим політично-
правним (легітимним)? М. Стахів, на відміну від Д. Дорошенка та інших тогочасних
706 Олександр Малець
істориків, які переконували, що гетьман у зовнішній і внутрішній політиці “ке-
рувався виключно національними інтересами”, доводив, що повстання соціаліс-
тичних сил, об’єднаних у Директорію, відповідало інтересам української держа-
ви, адже “політична та економічно-соціальна реальна влада в центрі і на місцях
була в руках Москвинів”11. Цей факт, за переконанням М. Стахіва, став визначаль-
ним при підготовці до повстання. “Навіть прихильники гетьманського принципу в
Українській державі, – зауважував політик, – мусіли на практиці проводити явну
опозицію проти цього режиму”12.
М. Стахів критикував не тільки політичну складову гетьманського режиму,
але й соціально-економічну політику П. Скоропадського, яка “старалася поверну-
ти колесо історії назад до старих відносин, що панували за царських часів”13. За-
галом, проаналізувавши сутність гетьманського режиму, дослідник констатував:
“... З історичної перспективи, можемо сказати, що інакше в такій ситуації не міг
поступити ніякий відповідальний український діяч. Не виступити проти такого
державного перевороту Павла Скоропадського, значило б погодитися мовчки на
неділимську програму нового режиму прем’єра Гербеля, іменованого гетьманом.
А погодитися з цим, не міг тоді і не міг би погодитися ніколи, ніякий відповідаль-
ний український національний діяч”14.
Отже, “креаційне тіло, яке своїм вибором покликало Директорію УНР, – під-
сумовував М. Стахів, – було вповні компетентне в цих надзвичайних обставинах
представляти політичну волю українського народу аж до найближчого нового фор-
мального голосування при нових загальних зборах”15. Однак у політика викликало
занепокоєння персональний склад Директорії. Він дорікав В. Винниченку, М. Шапо-
валу та іншим громадсько-політичним діячам за їх надмірні політичні амбіції, через
які до складу вищого державного органу не потрапив “найпопулярніший і найбільш
досвідченіший в державних справах” політик – М. Грушевський. Зважаючи на те,
що значний політичний досвід серед членів Директорії мали тільки В. Винничен-
ко та С. Петлюра, українська громадськість, зауважував М. Стахів, після перемо-
ги повстання “була цим складом невдоволена”16. Натомість В. Винниченко відки-
дав звинувачення. Голова Директорії відзначав: “Чому вибрано таку Директорію в
такому складі? Хіба не було інших людей? Так, їх не було під той момент виборів.
Деякі не прийшли... Зібрання могло відбутися тільки з числа присутніх на ньому,
або тих, які вже дали згоду на вибори, але чогось на засідання не явились”17.
Основоположним документом нової влади стала Декларація, проголошена
26 грудня 1918 р., яка “містила у собі не тільки її політичні завдання та програму
найближчої дії, але вона одночасно окреслювала засади Тимчасової Конституції
УНР до часу ухвалення наступної Конгресом Трудового Народу України”18. Вод-
ночас М. Стахів визнав, що “ні в Ради Народних Міністрів, ні в Директорії не було
певного напрямку щодо дальшої лінії державного будівництва. Як голова Дирек-
торії Винниченко, так голова Ради Народних Міністрів Чехівський виявляли хи-
тання щодо засадничої лінії державної політики... Ці хитання обидвох провідних
осіб державної політики передавалися іншим членам Директорії, кабінету міні-
стрів і іншим начальним державним органам”19.
Виступаючи активним прихильником антигетьманського повстання, М. Ста-
хів водночас упереджено ставився до засадничих принципів внутрішньої політики
Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва 707
Директорії. Він справедливо відзначав, що владні інституції УНР не шукали шля-
хів консолідації із тими політичними силами, громадськими організаціями, що не
увійшли до складу уряду, а “навпаки, ставилися дуже холодно до так званих пра-
вих партій і суспільних кіл, які в істоті речі були тільки поміркованими демокра-
тами”20. Зрештою потрібно визнати, що не існувало єдиної політичної лінії навіть
серед членів правлячої соціал-демократичної партії.
Проаналізувавши перші місяці роботи Директорії, М. Стахів визначив ха-
рактерні ознаки нової влади: 1) героїзм членів УНС, які “наражали своє життя
і вважилися на боротьбу з надзвичайно сильним противником, якого підтриму-
вали всі московські неділимські чинники і німецька регулярна армія. Керівники
повстання тоді розпоряджали дуже незначними силами, яких кількість на почат-
ку повстання не пересягала десятка тисяч вояків”; 2) нова влада викликала серед
суспільства небувале національне піднесення. “Директорія встигла лише про-
тягом кількох днів, – зауважував М. Стахів, – усунути замаховий режим по всій
Україні та зламати опір оборонців цього режиму”; 3) здатність Директорії змобі-
лізувати боєздатну, дисципліновану армію, основу якої становили січові стріль-
ці; 4) консолідація національно-патріотичних сил і течій: соціалістів-марксистів
(В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш), соціалістів-революціонерів (М. Шапо-
вал, Н. Григоріїв, О. Мицюк), соціалістів-федералістів (С. Єфремів, О. Шульгин,
С. Шелухин), самостійників-соціалістів тощо; 5) “упорядкованість держави”, від-
сутність анархії у всіх сферах суспільно-політичного життя та антиєврейських по-
громів; 6) “хитання” у внутрішній і зовнішній політиці21.
Уконституювання Директорії, проголошення Західно-Української Народної
Республіки (ЗУНР) стимулювало керівництво двох держав до об’єднання. 1 груд-
ня 1918 р. у Фастові підписано передвступний договір між УНР і ЗУНР. 22 січня
1919 р. на Софійській площі в Києві урочисто зачитано Акт Злуки, згідно з яким
утворювалася єдина українська держава. М. Стахів відзначив, що “само переве-
дення цього акту було докладно приписане і треба було лише виконати його в
приписаний спосіб: шляхом рішення Всенародних Установчих Зборів Соборної
Української Народної Республіки, які мали дістати до затвердження подробиці ав-
тономного ладу Західньої Области УНРеспубліки”22. Тільки воєнні обставини не
дали можливости реалізувати досягнуті домовленості.
22 січня 1919 р. у Києві розпочав роботу Трудовий конгрес України. Від-
крив урочисте зібрання В. Винниченко. Делегати схвалили Акт Злуки, а також
звіт уряду УНР. 28 січня 1919 р. на засіданні Конгресу делегати розглянули про-
ект Конституції УНР. М. Стахів зауважив, що Конгрес “зробив на сучасників
глибоке й непроминаюче враження... він був першим в історії України собор-
ним представництвом українського народу, вибраним у вільних виборах й упо-
вноваженим рішати про держану справу України. Сам цей факт викликав в усіх
державно думаючих українців глибоке зворушення й гарячий ентузіязм”23. Від-
кинувши емоції, галицький політик виділив вагомі недоопрацювання представ-
ницького органу УНР, якими стали: 1) Конгрес “не встановив виразного спосо-
бу доповнення чи зміни в складі Директорії. Цей момент був потім причиною
довгих політичних спорів”; 2) Конгрес не переобрав Директорію, залишив її у
708 Олександр Малець
попередньому складі; 3) затвердження “трудових рад” як контролюючого орга-
ну нової влади у регіонах24.
М. Стахів критикував ті політичні сили, що вважали Конгрес та ухвалені
на ньому рішення “мертвонародженими”. “І дивне в тім питанні те, – зауважу-
вав галицький політик, – що таке писали навіть особи, які поза тим проповідува-
ли революційну війну в ім’я світового комунізму... Не ліпше ставилися пізніші
автори, що стали неофітами монархізму, фашизму і взагалі партійної буржуаз-
ної диктатури”25.
Наприкінці січня 1919 р. українська делегація вирушила на Паризьку мир-
ну конференцію. Її очолив міністр шляхів ЗУНР Г. Сидоренко (заступник – В. Па-
нейко). М. Стахів підкреслив некомпетентність дипломатичної місії. Він відзна-
чав: “А треба тямити, що власне тоді вже війська Совєтської Росії здобули Київ і
ціле Лівобережжя та осувалися далі в напрямку Дністра і Збруча. Треба було звер-
тати увагу на насуваючу загрозу для Європи. Одночасно треба було бити на спо-
лох, що польські імперіялісти нападають на Україну ззаду, від Заходу, і тим спосо-
бом зв’язують найліпші мілітарні сили України на Заході, замість всі сили кинути
на Схід, проти большевизму”26. Майбутній галицький політик зауважив, що пер-
шочергово “треба було з’ясувати, що в інтересах Заходу є не лише Польща, але й
сильна Україна, як бар’єра проти діючого московсько-большевицького світового
імперіалізму і потенціяльного німецького”27.
Таким чином, у численних працях М. Стахів доводив антиукраїнську сут-
ність гетьманського режиму на Україні, виступав за повалення влади П. Скоро-
падського. Безпосереднім приводом до початку збройної бротьби УНС із гетьма-
ном вважав оприлюднення 14 листопада 1918 р. “Грамоти” (наголошувалося на
необхідності входження України до складу “великої Росії”) та формування промос-
ковського уряду. Він рішуче відкидав закиди опонентів, які вважали новий режим
нелегітимним, наводив численні аргументи, у яких обґрунтовував необхідність
встановлення української за змістом влади у вигляді Директорії УНР. Водночас
М. Стахів не ідеалізував внутрішню та зовнішню політику Директорії, визначив
основні її недоліки, виступав активним поборником перетворення українського
народу в єдину націю, що, на жаль, виявилося непосильним завданням для того-
часної української еліти.
1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 1. – С. 34.
2 Там само. – С. 35.
3 Там само. – С. 35.
4 Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ). – Ф.581. – Оп. 1 –
Спр. 23. – Арк. 3
5 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 1. – – С. 60
6 Там само. – С. 54.
7 Там само. – С. 37.
8 Там само. – С. 38.
9 Там само. – С. 57.
10 ЦДІАУЛ. – Ф.581. – Оп. 1 – Спр. 25. – Арк. 4
11 Там само. – С. 46.
Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва 709
12 Там само. – С. 46.
13 Там само. – С. 47
14 Там само. – С. 56.
15 Там само. – С. 67.
16 Там само. – С. 73.
17 Винниченко В. Відродження нації. – В 3 т. – Київ–Відень, 1920. – С. 23–24.
18 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 1. – С. 144.
19 Там само. – С. 170.
20 Там само. – С. 212.
21 Там само. – С. 224 – 225
22 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 2. – С. 34.
23 Там само. – С. 91.
24 Там само. – С. 94–95.
25 Там само. – С. 95.
26 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 5. – С. 12.
27 Там само. – С. 12.
Oleksandr Malets. InItIal stage Of the actIvIty Of the DIrectOry
Of the Unr In receptIOn Of MatvII stakhIv
The article deals with the attitude of Matvii Stakhiv towards key problems of
Ukrainian statebuilding in November 1918 – January 1919, and analyzes preconditions
for the establishing and the main directions of internal and foreign policies of the
Directory of the UNR.
key words: M.Stakhiv, the Directory, the Hetmanate, act of unification.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73370 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:46:16Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Малець, О. 2015-01-09T13:29:24Z 2015-01-09T13:29:24Z 2009 Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва / О. Малець // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 704-709. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73370 У статті визначено ставлення Матвія Стахіва до чільних проблем україн
 ського державотворення (листопад 1918 – січень 1919 рр.), проаналізовано
 передумови утворення, основні вектори внутрішньої та зовнішньої політики
 Директорії УНР. The article deals with the attitude of Matvii Stakhiv towards key problems of
 Ukrainian state-building in November 1918 – January 1919, and analyzes preconditions
 for the establishing and the main directions of internal and foreign policies of the
 Directory of the UNR. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Джерела та історіографія Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва Initial stage of the activity of the Directory of the UNR in reception of Matvii Stakhiv Article published earlier |
| spellingShingle | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва Малець, О. Джерела та історіографія |
| title | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва |
| title_alt | Initial stage of the activity of the Directory of the UNR in reception of Matvii Stakhiv |
| title_full | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва |
| title_fullStr | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва |
| title_full_unstemmed | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва |
| title_short | Початковий етап діяльності Директорії ЗУНР в рецепції Матвія Стахіва |
| title_sort | початковий етап діяльності директорії зунр в рецепції матвія стахіва |
| topic | Джерела та історіографія |
| topic_facet | Джерела та історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73370 |
| work_keys_str_mv | AT malecʹo počatkoviietapdíâlʹnostídirektoríízunrvrecepcíímatvíâstahíva AT malecʹo initialstageoftheactivityofthedirectoryoftheunrinreceptionofmatviistakhiv |