Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання
Розкрита суть чотирьох основних розділів екології: аутекології, демекології, синекології та екосистемології; описані об’єкти, предмет і завдання останньої. Визначена роль розумової і виробничої діяльности людства як зовнішнього збурювального чинника щодо живих систем і як організатора соціосфери....
Saved in:
| Published in: | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
|---|---|
| Date: | 2001 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Західний науковий центр НАН України і МОН України
2001
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73397 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання / М. Голубець // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2001. — Т. VII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. — С. 9-18. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859728705222344704 |
|---|---|
| author | Голубець, М. |
| author_facet | Голубець, М. |
| citation_txt | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання / М. Голубець // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2001. — Т. VII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. — С. 9-18. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
| description | Розкрита суть чотирьох основних розділів екології: аутекології, демекології, синекології та екосистемології; описані об’єкти, предмет і завдання
останньої. Визначена роль розумової і виробничої діяльности людства як
зовнішнього збурювального чинника щодо живих систем і як організатора
соціосфери. Обґрунтовані завдання екосистемології у теперішніх геосоціальних умовах.
The matters of the four main divisions in ecology, such as autecology, demecology, synecology and ecosystemology have been uncovered. The objects, subjects and assignments of the latter were described too. A part of mankind’s mental and industrial activities, which are outside disturbing factors for biosystems and sociosphere organisers, has been determined. The assignments of ecosystemology within present geosocial condition were well grounded in the article.
|
| first_indexed | 2025-12-01T12:56:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
УДК 581.526.35
Михайло ГОЛУБЕЦЬ
ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВА СУТНІСТЬ,
ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЗАВДАННЯ
Розкрита суть чотирьох основних розділів екології: аутекології, демеколо-
гії, синекології та екосистемології; описані об’єкти, предмет і завдання
останньої. Визначена роль розумової і виробничої діяльности людства як
зовнішнього збурювального чинника щодо живих систем і як організатора
соціосфери. Обґрунтовані завдання екосистемології у теперішніх геосоціа-
льних умовах.
Усвідомлення не лише науковцями, а й громадськістю тісних взаємозв’яз-
ків і взаємозалежностей між живими істотами й середовищем їх існування,
залежности життєвого стану цих істот від якости природного довкілля, з одно-
го боку, і відчутних неґативних змін, що відбуваються у навколишньому при-
родному середовищі під впливом господарської діяльности людини, спричи-
нилися до того, що екологія стала однією з найактуальніших галузей знання.
Її здобутки й перспективи виявилися предметом обговорення не лише біоло-
гів, а й філософів, економістів, географів, медиків, демографів, політиків і фа-
хівців інших галузей науки. Поряд із популяризацією ідей екології це зумови-
ло її безпрецедентну деформацію, подекуди профанацію й вульгаризацію.
Деякі філософи визначили екологію не як розділ знання, а як загальнонауко-
вий методологічний засіб пізнання будь-яких суспільних, природних чи техно-
логічних явищ чи процесів, що відбуваються у певному середовищі. Геогра-
фи робили спробу перехопити об’єкти, предмет і завдання екології, а її оголо-
сити природознавчим підходом (детальніше ці питання висвітлені в наших
попередніх працях: 7—10).
Під цим впливом наукову літературу, періодичні видання і засоби масової
інформації заповнили такі поняття, як „екологія культури”, „екологія мистецт-
ва”, „екологія любові”, „екологія суспільства (соціальна екологія)”. Популяри-
затори з розпукою повідомляють про „забруднену екологію”, „зіпсовану еко-
логію”, „погану екологію” тощо. Спричинилося до того й звичайнісіньке ігнору-
вання чи нерозуміння різниці між двома кардинально відмінними поняттями:
„галузь науки” і „середовище (умови), в якому існує явище чи відбувається
процес”. Часто певна категорія дослідників чи „пропагандистів”, не розуміючи
МИХАЙЛО ГОЛУБЕЦЬ10
суті явища або намагаючись поіменувати його ультрамодно, удається до за-
стосування логічних покручів типу „екологія душі” чи „загазована екологія”,
дезорієнтовуючи читача (слухача), дискредитуючи науку і підкреслюючи свою
некомпетентність.
Аналіз понад 130-річного (починаючи від Геккеля) наукового спадку дає
підставу констатувати, що екологія — це галузь біологічних знань, яка вивчає
взаємовідносини між живими організмами й середовищем їх існування, між
сукупностями цих організмів (популяцій, угруповань) і їх середовищем, а та-
кож будову й функціонування екологічних систем у їх природному чи антро-
погенному оточенні. Об’єктами екології, отже, є живі системи всіх рівнів орга-
нізації: організмові, популяційні та екосистемні. На сьогодні в межах екології
переважно виділяють три основні розділи: аутекологію (екологію організмів),
демекологію (екологію популяцій) та синекологію (екологію угруповань), під-
порядковуючи останній вчення про екосистеми [15, 22, 26, 28, 29]. Ю. Одум
[20] та В. Д. Федоров, Т. Г. Гильманов [25], навпаки, основною функціональ-
ною одиницею екології вважають екосистему, применшуючи цим самим зна-
чення екології організмів і популяцій.
Завдання, об’єкти й методи перших двох розділів екології давно устале-
ні. Під синекологією розуміють розділ знань, об’єктами вивчення якого є
угруповання у найширшому розумінні цього терміна (угруповання рослин,
тварин, мікроорганізмів, біоценозів, трофічних груп, структурних блоків то-
що). Проте вона не володіє комплексними науковими методами вивчення
структурно-функціональних особливостей екосистем, зокрема їх енерґети-
ки, продуктивности, біогеохемічних циклів, самоорганізації і саморегуляції
тощо. Тому цілком доречним є обмеження завдань і предмету досліджень
синекології до меж її пізнавальних можливостей, а саме до вивчення еколо-
гії угруповань.
Натомість, як свідчать матеріали численних наукових праць [3, 15, 20,
21, 28 та ін.] і наслідки наших багаторічних досліджень [1, 2, 8], давно існує
потреба у вичленуванні четвертого основного розділу загальної екології,
об’єктом вивчення якого є екосистема — екології екосистем, або, скороче-
но, екосистемології.
Під екосистемологією розуміємо розділ знань про структурно-функціона-
льні особливості екосистем, їх генезис, історію формування, еволюцію та ан-
тропогенну динаміку, можливості й способи їх використання для потреб лю-
дини. На користь формування цієї галузі знань свідчить і те, що екосистема
як один з трьох основних, здатних самостійно існувати, рівнів організації жи-
вого (організмового, популяційного та екосистемного, практично до нині не є
об’єктом викристалізованого розділу науки. Трактування екосистеми Ю. Оду-
мом [20] як основної функціональної одиниці екології нам видається не зо-
всім коректним, оскільки такими ж основними й реальними одиницями цієї га-
лузі знань є також організм, популяція й угруповання.
Про доречність екосистемології згадував Л. І. Номоконов [19]. Це понят-
тя використовують у науково-популярних виданнях США.
За розмірами і складністю будови можна визначити такий ієрархічний
ряд екосистем: консорційна екосистема, парцелярна екосистема, біогеоце-
нозна екосистема, ландшафтна екосистема, провінційна екосистема,
біомна екосистема і глобальна екосистема — біосфера.
ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВА СУТНІСТЬ, ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЗАВДАННЯ 11
Найменшою екосистемою є консорція. Вона являє собою функціональну
сукупність організмів різних видів, у центрі якої перебуває один автотрофний
або гетеротрофний організм, з котрим усі інші організми поєднані трофічни-
ми, топічними, фабричними чи форичними зв’язками, і які мають своє спільне
мікросередовище існування (наприклад, дерево смереки з усіма симбіонта-
ми, ендо- та ектопаразитами, епіфітами, консументами і редуцентами разом
із зайнятим ними атмосферним і ґрунтовим середовищем [14, 17]. Найбільша
екосистема — біосфера. Між ними — парцелярні, біогеоценозні, ландшафтні,
провінційні, біомні екосистеми, просторові межі яких збігаються з межами від-
повідних синтаксономічних одиниць, прийнятих у біогеоценології, екології і
фізичній географії. Соціальна людина, людське суспільство ніколи ні структу-
рно, ні функціонально не були підпорядкованими ні біосфері, ні меншим за
неї екосистемам. За відношенням до живих систем вони завжди виконували
роль антропогенного екологічного фактора чи, використовуючи кібернетичну
термінологію — зовнішнього збурювального чинника. Потужність цього чин-
ника у другій половині ХХ сторіччя зросла настільки, що наслідки його впливу
стали відчутні не лише в локальних чи реґіональних масштабах, а й у цілій
біосфері й середовищі її існування — у високих шарах атмосфери, навколиш-
ньому космічному просторі та глибоких шарах літосфери. За визначенням В.
І. Вернадського [4], людський розум і керована ним праця перетворилися у
найпотужнішу геологічну силу.
Тому структурно-функціональну єдність між біосферою і людським суспі-
льством треба шукати не на рівні біотичної, а на рівні вищої за неї — соціа-
льної форми організації. Суть цієї єдности можна зрозуміти не через вмон-
товування особистости й людського суспільства у структуру екосистеми
(біосфери), підпорядкування соціального біотичному [18], а на основі аналі-
зу структурно-функціонального змісту біотичних і соціальних систем, взає-
мозв’язків і взаємовідношень між соціальними і біотичними процесами, пе-
редовсім подій соціально-економічного, демографічного, технологічного,
екологічного та інших планів [8, 30].
До середини ХХ ст. усі соціально-економічні процеси відбувалися у ме-
жах біосфери. У другій половині цього століття виробнича діяльність людст-
ва виривається у позабіосферний простір, проникає у найдрібніші структури
живого, перетворює біосферу і підпорядковані їй підсистеми всіх рівнів ор-
ганізації в об’єкт господарського втручання. Це й знаменує собою прояв на
планеті цілком нової глобальної надсистеми — соціосфери — сфери вироб-
ничої діяльности людства, до складу якої увійшли біосфера, інші, охоплені
господарським впливом геосфери та навколоземний Космос і людське сус-
пільство з усіма наслідками його розумової і практичної діяльности — інте-
лектуальними здобутками, спорудами, інституціями, формами організації,
типами виробничих відносин тощо [12]. На відміну від біосфери, централь-
ним організатором якої є жива речовина (сукупність усіх живих істот плане-
ти), основною функцією — забезпечення біотичного кругообігу, а відношен-
ня між компонентами — трофічними, у соціосфері роль цього організатора
виконує людське суспільство, основною функцією є соціальний речовинно--
енерґетичний та інформаційний обмін, а відносини між компонентами — су-
спільно-виробничими.
МИХАЙЛО ГОЛУБЕЦЬ12
Функцію кібернетичної пам’яті і регулятора в біосфері виконує генопласт
(інформаційна сукупність усіх генотипів живих організмів і генофондів їх по-
пуляцій), а в соціосфері — людський розум. І це — найголовніша риса гло-
бальної надсистеми: від ефективности роботи її інтелектуального регулято-
ра залежать структурно-функціональні параметри керованої ним системи, а
також її соціальної, біотичної (біосфери), економічної, демографічної та ін-
ших підсистем. Отже, під впливом потужного розвитку людського розуму і
керованої ним праці біосфера стала підсистемою більшої за неї глобальної
надсистеми — соціосфери, охопленої єдиним (інтелектуальним) контуром
управління. Біосфера перейшла у свій новий стан, на новий, ноосферний
етап свого розвитку, спричинений спалахом людської думки і наукової твор-
чости всесвітнього людства [5].
У зв’язку з цим виникає потреба уточнення предмета і завдань екології.
Як розділ біології вона не володіє методичним апаратом для дослідження
систем такої складности й структури, як соціосфера, чи менші від неї геосо-
ціосистеми, котрі мають у своєму складі, крім екологічного, соціальні, еконо-
мічні, демографічні, гуманітарні, технічні та інші блоки. За ознаками структу-
рно-функціональної організації вони належать до дуже складних соціально-
зумовлених систем, існування яких залежить від організаційних і регулятор-
них спроможностей їх суспільного блоку. Тобто вони повинні стати об’єктом
вивчення якоїсь нової суспільствознавчої галузі знань, можливо, під назвою
„геосоціосистемологія” — науки про структурно-функціональні особливости,
еволюцію та динаміку соціосфери й підпорядкованих їй геосоціосистем [12].
Об’єктами екології залишаються ті ж самі живі, біотичні системи — орга-
нізми, популяції, угруповання живих істот та екосистеми, але з осучаснени-
ми предметом і завданнями. Предмет екології має бути розширений для ви-
вчення стану, життєдіяльности й поведінки біотичних об’єктів в антропоген-
но змінюваних умовах середовища, їх реагуванні на чужі природі техногенні
чинники, зокрема хемічне, радіонуклідне, механічне та інше забруднення,
зміни ґрунтово-гідрологічних умов, тиск урбанізації, збіднення біотичного
розмаїття тощо. Завдання ж екології значно ускладнюються у зв’язку з по-
требою вивчення стійкості й стабільности розвитку живих систем як структу-
рних блоків систем геосоціальних, пошуку способів підтримання їх корисних
функцій для поліпшення умов існування у них людських спільнот, реалізації
програми сталого розвитку відповідно до концепції Конференції ООН 1992
р. в Ріо-де-Жанейро.
Особливо ускладнюються завдання екосистемології. Її дослідження по-
винні розгортатися в двох аспектах:
• вивчення екосистеми як біотичного утворення (живої системи) усіх сту-
пенів організації (від консорції до біосфери), її будови, організаційної,
енерґетичної, біогеохемічної, водотрансформаційної і середовищної
функції, закономірностей просторової диференціації великих екосистем
(біосферної, біомної, провінційної на ландшафтні та біогеоценозні, а
останніх — на парцелярні та консорційні), їх природної структури, поте-
нційних можливостей (за показниками речовинно-енерґетичної транс-
формації), функціонування в умовах постійних і розмаїтих зовнішніх ан-
тропогенних збурень, стійкості останніх, глибини і наслідків антропоген-
ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВА СУТНІСТЬ, ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЗАВДАННЯ 13
них змін у їх структурно-функціональній організації і можливостей вико-
ристання їхніх корисних функцій;
• вивчення екосистеми як структурного блоку геосоціосистеми, її взаємо-
зв’язків з іншими блоками останньої (економічним, технологічним, демо-
графічним, гуманітарним та ін.), ефективности реалізації її корисних фу-
нкцій (продукційної, редукційної, ресурсної, захисної, оздоровчої, есте-
тичної тощо), можливих (розумних) масштабів експлуатації цих функцій
і біотичних ресурсів, і, врешті, опрацювання ефективних методів підтри-
мання структури, роботи та корисних функцій екосистеми, поліпшення її
експлуатаційних параметрів та охорони, виходячи з потреб і перспектив
розвитку геосоціосистеми.
Надбіогеоценозні екосистеми являють собою територіальні поєднання
біогеоценозів і ландшафтних екосистем, тобто з біологічного погляду є
менш організованими, їхні структурні блоки (наприклад, біогеоценози в
ландшафтній екосистемі) є взаємозамінними без втрати суті вищої синтак-
сономічної одиниці (наприклад, провінційна екосистема не змінює просто-
рових меж, незважаючи на зменшення лісистости чи збільшення розоранос-
ти її території).
Біогеоценозні, парцелярні та консорційні екосистеми є значною мірою
дискретні. Наслідки їх досліджень опубліковані в численних екологічних
працях. Серед них особливої уваги заслуговують консорційні екосистеми.
Пізнання трофічних, топічних, форичних і фабричних зв’язків між централь-
ним автотрофним чи гетеротрофним організмом і всіма іншими, пов’язани-
ми з ним (передовсім мутуалістично, паразитично, коменсалістично, прото-
коопераційно) організмами має велике значення не лише для екології, а й
для медицини, ветеринарії, захисту рослин, селекції, інтродукції, боротьби
зі шкідниками тощо.
Важливого пізнавального й прикладного значення набуває дослідження
штучних (створених людиною) екосистем — аграрних, лісових (лісові куль-
тури), водних (малих і великих водойм), передовсім для удосконалення тех-
нологій їх творення, керування у них біотичними процесами, пізнання спо-
собів найефективнішого використання їх корисних функцій (продукційних,
захисних, естетичних тощо).
Особливим предметом екосистемології має стати структурно-функціона-
льний аналіз урбаністичних екосистем як біотичного блоку складної міської
чи промислової геосоціальної системи, передовсім видового складу, прос-
торової і функціональної будови паркових, скверових, алейних, газонних то-
що угруповань. Багатогалузеве зацікавлення матимуть дослідження струк-
тури консорцій, зокрема на предмет наявности в них хвороботворних і па-
разитичних організмів, небезпечних для людини. Важливими є функціона-
льні показники роботи цих екосистем, зокрема середовищетвірні, захисні,
санітарно-гігієнічні, рекреаційні тощо.
Головним функціональним блоком біосфери є плівка життя [4] — тонкий
загальнопланетний приземний шар, в якому зосереджене життя рослин, тва-
рин і мікроорганізмів, а в антропогені й людини. Її товщина — від кількох де-
циметрів у піщаних пустелях до кількох сотень метрів — у лісах і водних еко-
системах. Опинившись у складі соціосфери, вона виявилася ще й шаром зо-
МИХАЙЛО ГОЛУБЕЦЬ14
середження виробничої діяльности людства, об’єктом інтенсивної експлуата-
ції [13]. Характерними рисами останньої є обезлісення й опустелювання пла-
нети, вітрова й водна ерозія та дегуміфікація ґрунтів, видове зубожіння фло-
ри й фауни, хемічне й радіоактивне забруднення повітря, поверхневих вод,
ґрунтів і біотичної продукції, збільшення некрозних ділянок у реґіонах гірничо-
добувної промисловости, під асфальтними і бетонними покриттями, житлови-
ми і промисловими забудовами.
Поряд із проблемами руйнування озонового шару, інтенсивного прирос-
ту населення, недостатку харчових продуктів і голодування сотень мільйо-
нів людей, проблема глибокого аналізу структури, функціональних парамет-
рів, антропогенної трансформації, недеструктивних масштабів експлуатації
ресурсів та охорони плівки життя є однією з найактуальніших не лише в
екосистемології, а й у багатьох інших природничих і сусупільствознавчих га-
лузях знань [13, 23, 27]. Вона співзвучна з глобальною ідеєю сталого розви-
тку, проголошеною на Конференції ООН 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, основ-
ним завданням якої є забезпечення здорового довкілля, здоров’я людини і
здорової економіки для усіх народів світу. Реалізація цієї ідеї має стати свя-
щенною справою світового співтовариства, державних органів, громадських
організацій, ділових, промислових і наукових кіл, усіх верств населення.
Для означення фраґмента плівки життя у межах певного фізико-геогра-
фічного реґіону, держави, адміністративної одиниці (области, району), схи-
лу гірського хребта, басейну ріки тощо прийнятним є поняття „біогеоценоти-
чний покрив” (територіальна сукупність усіх біогеоценозів; 11, 16, 24). Такою
ж просторовою одиницею плівки життя є біогеоценотичний покрив Львівщи-
ни. В його сучасній структурі мають своє відображення не лише природні
умови території, а й історичні, демографічні, соціально-економічні, етногра-
фічні та інші.
Використовуючи системно-функціональний підхід до оцінки Львівської
области, на нашу думку, доцільно зосередити увагу на таких основних пи-
таннях:
• зробити детальний аналіз сучасного стану біогеоценотичного покриву,
оцінити глибину і наслідки антропогенних змін у ньому порівняно з пер-
винним, корінним біогеоценотичним покривом і визначити екологічний
потенціал хоча б панівних типів екосистем та ефективність його викори-
стання за сучасної структури природно-територіальних комплексів і на-
прямів народно-господарської діяльности;
• провести еколого-економічне районування території области, тобто роз-
ділити її на більш-менш однорідні за природно-історичними, екологічни-
ми та соціально-економічними показниками одиниці й оцінити, наскільки
в структурі народногосподарського комплексу й напрямах соціально-
економічного розвитку враховані екологічні особливости цієї одиниці;
апріорно таких районів мало б бути щонайменше вісім: Бескидський,
Передгірський, Надсянський, Наддністрянський низинний, Розтоцький,
Опільський, Малополіський і Волинський; вони повинні лягти в основу
народногосподарської спеціалізації;
• визначити характер і потужність доцентрових (переважно речовинно--
енерґетичних ресурсів) і відцентрових (переважно відходів і готової про-
ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВА СУТНІСТЬ, ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЗАВДАННЯ 15
дукції) каналів внутрішньообласного, а також міжобласного і міжнарод-
ного руху речовин та енерґії, основні центри накопичення чужих для
природних екосистем і шкідливих для людини речовин, забруднення до-
вкілля і їх впливу на здоров’я населення; серед таких центрів повинні
фіґурувати Львів, Розділ, Миколаїв, Дрогобич, Стебник, Борислав, Яво-
рів і Червоноград; малими центрами притягання й розсівання речовин-
но-енерґетичних ресурсів можна розглядати кожен населений пункт;
• ураховуючи те, що так само, як живі системи, геосоціальні (еколого-соціа-
льно-економічні) системи є саморегульованими (рис.), тобто кожна з них
має свої пам’ять, регулятор, еталонну (гіпотетичну, заплановану, найбільш
відповідну для конкретних умов довкілля) систему і регулюються за трьома
типами саморегуляції: за заданою програмою, за замкненим циклом зі зво-
ротним зв’язком і з урахуванням чинників, що зумовлюють відхилення від
програми і те, що в них функцію пам’яти й регулятора виконує людський ін-
телект, найголовнішим завданням сучасности є інтеграція наукового, виро-
бничого, управлінського і громадського інтелекту на обґрунтування еталон-
них (перспективних) систем — обласної і кожного еколого-економічного (чи
адміністративного) району;
Рис. Блок-схеми саморегульованих систем:
а — саморегульованих екосистеми і геосоціосистеми; б — саморегульованої екосистеми із
зовнішнім збурювальним діянням на неї виробничої діяльности людини (антропогенного
чинника); в — саморегульованої геосоціосистеми із системою комплексного моніторинґу
ЕС Р КС
2 1
ЗЗД
4
ЕС Р КС
2 1
ЗЗД
4
ЕС Р КС
2 1
CЗ
4
3
3
О
Н
К
Т
Е
Л
П
Виробнича
7а 7
5
6 6а8а 8
б
в
ЦНЕ ЦНА СКМ
СЗЗ
3 5
МИХАЙЛО ГОЛУБЕЦЬ16
як каналом зворотного зв’язку. КС — керована система; Р — регулятор; ЕС — еталонна
система; ЗЗД — зовнішнє збурювальне діяння; Л — людина, людське суспільство; Н — наука;
О — освіта; К — культура; Т — техніка; П — політика; Е — економіка; СЗЗ — система
зворотного зв’язку (моніторинґу, моделювання, прогнозування і наукової експертизи); СКМ —
система комплексного моніторинґу; ЦНА — центр наукового аналізу, моделювання,
прогнозування геосоціальних процесів і наукового опрацювання управлінських рішень; ЦНЕ —
центр наукової експертизи; 1 — прямий зв’язок; 2 — зв’язок між регулятором та еталонною
системою; 3 — зворотний зв’язок; 4 — канал факторів, що зумовлюють відхилення від
програми; 5 — канал стихійного впливу на керовану систему без одержання зворотної
інформації про його наслідки; 6, 6а — канали свідомого впливу на керовану систему з
одержанням зворотної інформації про його наслідки; 7, 7а — канали впливу на регулятор та
одержання інформації про його наслідки; 8, 8а — канали порівняння наслідків збурювального
чи управлінського впливів на керовану систему з показниками еталонної системи; 9 — вихід
інформації з керованої системи.
• ефективного керування геосоціальною системою будь-якої величини,
чи її екологічною, економічною, соціальною, демографічною та іншими
підсистемами можна досягти лише за умови безперервного зворотного
зв’язку між керованою системою і регулятором, тобто постійного надхо-
дження до регулятора інформації про стан керованої системи; у геосоці-
альних системах функцію такого зв’язку спроможний забезпечити лише
моніторинґ (рис.). Тому невідкладного вирішення чекає формування об-
ласної системи такого моніторинґу з об’єктними станціями моніторинґу,
районними й обласними центрами накопичення та опрацювання пер-
винної інформації, моделювання і прогнозування геосоціальних проце-
сів та опрацювання управлінських рішень і центрів наукової експертизи
останніх;
• майбутнє соціосфери, підпорядкованих їй систем та їх блоків, напрями і
темпи екосистемних і геосоціосистемних процесів залежатимуть від
ефективности інтеграції суспільного інтелекту та компетентности й
управлінської спроможности її регуляторних органів. Тому дуже важли-
вою проблемою постають виховання, підготовка і формування високо-
кваліфікованих, компетентних, чесних і принципових керівних органів на
всіх рівнях організації геосоціальних систем: від найменшого населено-
го пункту до области й держави, які усвідомили структурно-функціона-
льні особливости керованої системи, шляхи і способи досягнення нею
параметрів еталонної системи і спроможні використовувати надбання
суспільного інтелекту та управлінські пропозиції органів моніторинґової
служби;
• як свідчать матеріали „Програми дій. Порядку денного на ХХ століття”,
прийняті в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), визначальною передумовою поря-
тунку людства від екологічних, економічних, гуманітарних та інших ката-
строф є перебудова світогляду людей з урахуванням надзвичайної гео-
логічної сили людського розуму і керованої ним праці (за Вернадським),
якісно нового співвідношення між біотичними і соціальними силами на
Землі, перетворення біосфери в підсистему соціосфери і вирішальної
ролі суспільного інтелекту в розв’язанні сучасних глобальних, реґіона-
льних і локальних проблем. У зв’язку з цим першочергового значення
набувають наука, освіта, просвіта, формування адекватних теперішнім
екологічним і геосоціальним подіям психіки, моралі й поведінки людей.
ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВА СУТНІСТЬ, ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЗАВДАННЯ 17
ЛІТЕРАТУРА
1. Антропогенні зміни біогеоценотичного покриву в Карпатському реґіоні. К.: На-
ук. думка, 1994. 166 с.
2. Биогеоценотический покров Бескид и его динамические тенденции. К.: Наук.
думка, 1983. 240 с.
3. Будыко М. И. Глобальная экология. М.: Мысль, 1977. 327 с.
4. Вернадский В. И. Биосфера. М.: Наука, 1967. 376 с.
5. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное
явление. Книга вторая. М.: Наука, 1977. 192 с.
6. Голубець М. А. Три основні рівні організації живого на планеті // Вісник АН
УРСР. 1977. № 3. С. 76—86.
7. Голубець М. А. Про співвідношення між біотичним і соціальним на нашій
планеті // Вісник АН УРСР. 1980. № 1. С. 29—39.
8. Голубец М. А. Актуальные вопросы экологии. К.: Наук. думка, 1982. 157 с.
9. Голубець М. А. Деякі питання на стику екології і соціології // Вісник АН УРСР.
1984. № 10. С. 87—97.
10. Голубец М. А. Об объеме и содержании экологии // Экология. 1985. № 1.
С. 42—49.
11. Голубець М. А. Біогеоценотичний покрив — об’єкт екосистемного досліджен-
ня // Антропогенні зміни біогеоценотичного покриву в Карпатському реґіоні. К.: Наук.
думка, 1994. С. 5—34.
12. Голубець М. А. Від біосфери до соціосфери. Львів: Поллі, 1997 а. 254 с.
13. Голубець М. А. Плівка життя. Львів: Поллі, 1997. 186 с.
14. Голубець М. А., Чорнобай Ю. М. Консорція як елементарна екологічна систем
// Укр. ботан. журн. 1983. 39. № 6. С. 23—28.
15. Дажо Р. Основы экологии. М.: Проґресс, 1975. 475 с.
16. Дылис Н. В. Основы биогеоценологии. М.: Изд-во МГУ, 1978. 152 с.
17. Корчагин А. А. Строение растительных сообществ // Полевая геоботаника, т.
V. Л.: Наука, 1976. С. 7—319.
18. Микитюк О. М., Злотін О. З., Бровдій В. М. та ін. Екологія людини. Харків:
Ранок, 1998. 208 с.
19. Номоконов Л. И. Общая биогеоценология. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов.
ун-та, 1989. 456 с.
20. Одум Ю. Экология. М.: Мир,1986. Т. 1. 328 с., Т. II. 376 с.
21. Рамад Ф. Основы прикладной экологии. Л.: Гидрометеоиздат, 1981. 544 с.
22. Риклефс Р. Основы общей экологии. М.: Мир, 1979. 424 с.
23. Розанов А. Б., Розанов Б. Г. Экологические последствия антропогенных из-
менений почв // Итоги науки и техники. Сер. Почвоведение и агрохимия. Т. 7. М.:
ВИНИТИ, 1990. С. 3—154.
24. Сукачев В. Н. Основные понятия лесной биогеоценологии // Основы лесной
биогеоценологии. М.: Наука. 1964. С. 5—49.
25. Федоров В. Д., Гильманов Т. Г. Экология. М.: Изд-во МГУ, 1980. 464 с.
26. Begon M., Harper J. L., Towsend C. R. Ecology: Individuals, Populations and
Communities. Cambridge: Blackwell Science, 1995. 943 р.
МИХАЙЛО ГОЛУБЕЦЬ18
27. Gore A. Ziemia na krawędzi. Czlowiek a ekologia. Warszawa: ETNOS, 1996. 282
s.
28. Krebs Ch. J. Eksperymentalne analizy rozmieszczenia i liczebnosći. (Przekład z
angielskiego). Warszawa: Wyd-wo Naukowe PWN, 1996. 735 s.
29. Smith R. L. Ecology and Field Biology. New York, Harper Collins Publishers,
1990. XX + 922 + S-14 + B-44 + C-2 + I-13 P.
30. Zięba S. Natura i człowiek w ekołogii humanistycznej. Lublin: Zakład Ekołogii
Człowieka Katolickiego Un-tu Lubelskiego, 1998. 288 s.
SUMMARY
Mykhailo HOLUBETS
THE ECOLOGY: MATTER OF SCIENCE,
INVESTIGATION OBJECTS AND ASSIGNMENTS
The matters of the four main divisions in ecology, such as autecology, demecology, synecology
and ecosystemology have been uncovered. The objects, subjects and assignments of the latter were
described too. A part of mankind’s mental and industrial activities, which are outside disturbing
factors for biosystems and sociosphere organisers, has been determined. The assignments of
ecosystemology within present geosocial condition were well grounded in the article.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73397 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1563-3569 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T12:56:08Z |
| publishDate | 2001 |
| publisher | Західний науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голубець, М. 2015-01-09T17:32:50Z 2015-01-09T17:32:50Z 2001 Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання / М. Голубець // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2001. — Т. VII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. — С. 9-18. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1563-3569 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73397 581.526.35 Розкрита суть чотирьох основних розділів екології: аутекології, демекології, синекології та екосистемології; описані об’єкти, предмет і завдання останньої. Визначена роль розумової і виробничої діяльности людства як зовнішнього збурювального чинника щодо живих систем і як організатора соціосфери. Обґрунтовані завдання екосистемології у теперішніх геосоціальних умовах. The matters of the four main divisions in ecology, such as autecology, demecology, synecology and ecosystemology have been uncovered. The objects, subjects and assignments of the latter were described too. A part of mankind’s mental and industrial activities, which are outside disturbing factors for biosystems and sociosphere organisers, has been determined. The assignments of ecosystemology within present geosocial condition were well grounded in the article. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Праці наукового товариства ім. Шевченка Екологічні проблеми природокористування Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання The ecology: matther of science, investigation objects and assignments Article published earlier |
| spellingShingle | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання Голубець, М. Екологічні проблеми природокористування |
| title | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання |
| title_alt | The ecology: matther of science, investigation objects and assignments |
| title_full | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання |
| title_fullStr | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання |
| title_full_unstemmed | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання |
| title_short | Екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання |
| title_sort | екологія: наукова сутність, об'єкти досліджень, завдання |
| topic | Екологічні проблеми природокористування |
| topic_facet | Екологічні проблеми природокористування |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73397 |
| work_keys_str_mv | AT golubecʹm ekologíânaukovasutnístʹobêktidoslídženʹzavdannâ AT golubecʹm theecologymattherofscienceinvestigationobjectsandassignments |