Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування
Узагальнено результати міжнародної конференції ООН „Середовище і
 розвиток”, яка відбулася 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Людська цивілізація
 вступає в епоху екологічного розвитку. Реалізуються ідеї В. І. Вернадського про ноосферне управління справами планети Земля. Наголошена
 в...
Saved in:
| Published in: | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
|---|---|
| Date: | 2001 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Західний науковий центр НАН України і МОН України
2001
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73398 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування / В. Кучерявий // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2001. — Т. VII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. — С. 19-27. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860018925984546816 |
|---|---|
| author | Кучерявий, В. |
| author_facet | Кучерявий, В. |
| citation_txt | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування / В. Кучерявий // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2001. — Т. VII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. — С. 19-27. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
| description | Узагальнено результати міжнародної конференції ООН „Середовище і
розвиток”, яка відбулася 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Людська цивілізація
вступає в епоху екологічного розвитку. Реалізуються ідеї В. І. Вернадського про ноосферне управління справами планети Земля. Наголошена
важливість впровадження у життя концепції сталого розвитку на глобальному, реґіональному і локальному рівнях.
The main results of international conference „Environment and development” which took
place in 1992 in Rio-de-Janeiro are presented in paper. The impotence of involving into the life
the idea of stable development on the global, regional and local levels has been shown.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:46:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 581.526.35
Володимир КУЧЕРЯВИЙ
CТАЛИЙ РОЗВИТОК: ГЛОБАЛЬНІ, РЕҐІОНАЛЬНІ І
ЛОКАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Узагальнено результати міжнародної конференції ООН „Середовище і
розвиток”, яка відбулася 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Людська цивілізація
вступає в епоху екологічного розвитку. Реалізуються ідеї В. І. Вернад-
ського про ноосферне управління справами планети Земля. Наголошена
важливість впровадження у життя концепції сталого розвитку на гло-
бальному, реґіональному і локальному рівнях.
Уроки Ріо. Сталий розвиток як концепція розумного поєднання еконо-
мічних потреб людини з екологічними можливостями природи є не чим
іншим, як альтернативою грізним екологічним кризам, що незабаром мо-
жуть потрясти сучасну цивілізацію. Якщо впродовж тисячоліть взаємини
людини і природи складалася стихійно, то сьогодні з’явилися об’єктивні
можливості для їх свідомого і планомірного регулювання.
Уперше на високому міжнародному рівні про це було сказано в червні
1972 р. на Стокгольмській конференції з питань охорони довкілля, прове-
деній ООН. Проте питання сталого розвитку (свідомого і планомірного ре-
гулювання) постало лише через 20 років — у червні 1992 р. на ІІ конфе-
ренції ООН „Середовище і розвиток”, що відбулася в Ріо-де-Жанейро. Як
відомо, наступна, ІІІ конференція ООН, яка вже одержала назву „Щит
Землі”, відбудеться у 2012 р.
Про розмах ІІ конференції свідчить широке представництво країн —
183 делеґації (близько 30 тис. учасників). Вважається, що ця конференція
була найчисельніша за всю людську діяльність. Складалася вона з двох
етапів.
Перший етап тривав упродовж дев’яти днів (з 3 по 12 червня). На за-
сіданнях було обговорено і схвалено „Декларацію з Ріо”, яка замінила за-
плановану для розгляду „Карту Землі”, а також „Агенду 21” або ж „Гло-
бальну програму дій на порозі ХХІ століття”.
Другий етап (13—14 червня), в якому взяли участь керівники держав,
був присвячений прийняттю головних документів конференції. Учасники
засідань прийняли дві конвенції: про клімат і про біологічне розмаїття.
Загалом на Конференції були прийняті такі документи: 1) Декларація
з Ріо; 2) Глобальна програма дій — Агенда 21 (на 535 сторінках); 3) Кон-
венція про зміни клімату; 4) Конвенція про біологічне розмаїття; 5) Прин-
ципи у справі лісів.
ВОЛОДИМИР КУЧЕРЯВИЙ 20
Закриваючи Конференцію, президент Бразилії Фернандо Койлор де
Мелло наголосив, що світ після 14 червня 1992 р. буде іншим. Нова етика
міжнародної співпраці має привести до сталого розвитку світу.
Якраз ця ідея — ідея сталого (стабільного, тривалого, англ. Мовою —
Sustainable Develompent) розвитку — лягла в основу „Декларації з Ріо”
(5 стор.), в якій викладено 27 прав і обов’язків, які мали б привести до ново-
го ладу на Землі. Головною його метою є сталий розвиток та вища якiсть
життя (полож. № 8). Основне положення (№ 1) проголошує, що кожна люд-
ська істота має право на здорове і творче життя у гармонії з природою.
Планету Земля оголошено єдиною нероздільною домівкою для усіх землян.
Такий стан, згідно із Декларацією, може забезпечити нове, справедливе сві-
тове партнерство, побудоване на цілком нових формах співпраці між держа-
вами, суспільними групами і народами. Новий світовий порядок має забезпе-
чити повернення екосистемі Землі її здоров’я та життєздатність.
„Декларація з Ріо” розкриває світовій громадськості погляд на два по-
няття, які в минулому трактували в дещо іншому розумінні: середовище і
розвиток. Розвиток людства у ХХ столітті, особливо в його другій поло-
вині, пов’язувався з науково-технічною революцією, яка мала б подбати
про проґрес суспільства і про його середовище. Сталося так, що науково-
технічне мислення, на яке всі так покладалися, привело людство на ме-
жу екологічної катастрофи. Підтвердилися застереження учасників Рим-
ського клубу і багатьох футурологів 60—70-х років [6].
У „Декларації з Ріо” зазначено, що життя людей тісно пов’язане із зов-
нішніми умовами середовища. У зв’язку з цим постає проблема відпові-
дальности людей за природне середовище планети у вимірах нашого і при-
йдешніх поколінь. Що ж стосується розвитку, то переглянута дотеперішня
концепція зростання виробництва як головної мети суспільства. Сьогодні
вже ні в кого немає сумніву, що необмежене зростання виробництва веде до
деструкції середовища, в якому живемо. Лише гармонізуючи потреби роз-
витку і можливості середовища можна досягнути бажаної якости життя.
У Декларації вказані головні шляхи досягнення вищої якости життя.
Це, передусім, впровадження у людському суспільстві середовищного (еко-
логічного) права, яке стояло б на сторожі здоров’я людини. Водночас має
бути створена така відкрита міжнародна економічна система, яка керува-
лася б критеріями сталого розвитку. Зрозуміло, що високу якість життя не
можна забезпечити без впровадження відповідної демографічної політики
(зростає конфлікт між чисельністю населення і природним середовищем
планети), без попередження воєнних дій з їх неґативними екологічними
наслідками. І, нарешті, зрівноваженим чи сталим суспільний розвиток мо-
жна вважати лише тоді, коли на планеті цілком буде ліквідована бідність.
Ера екологічного розвитку. Документи конференції „Середовище і роз-
виток” вказують шлях до нової ери — ери екологічного розвитку. Сьогодні
можна з упевненістю сказати: зійшло висіяне В. І. Вернадським насіння ноо-
сферного бачення світу. Шкода лишень, що світова екологічна наукова гро-
мадськість ще не доросла до оцінки заслуг цього геніального вченого
ХХ століття. Але не слід забувати, що й термін „біосфера”, вистражданий і
осмислений вченим [1], був вжитий на міжнародному рівні лише через
40 років, у 1965 році — на Першій міжурядовій конференції із раціонально-
го використання і охорони ресурсів біосфери, що проходила в Парижі. З то-
CТАЛИЙ РОЗВИТОК: ГЛОБАЛЬНІ, РЕҐІОНАЛЬНІ І ЛОКАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 21
го часу поняття „біосфера” ввійшло в міжнародний лексикон. Водночас було
визнано, що людство існує у рамках біосфери як важлива складова частина,
використовуючи ресурси Землі. Гадається, що подібна доля чекає поняття
„ноосфера”, яке, без сумніву, невдовзі займе своє місце в міжнародних слов-
никах. Екологічна ера має розпочатися з ноосферного мислення людства.
Ноосфера — нова, вища стадія біосфери, в якій людство, пізнаючи за-
кони природи та вдосконалюючи техніку, здатне своєю працею змінюва-
ти біосферу Землі, а згодом і навколоземний простір. Людська діяльність
у біосфері вже проявилася у виникненні нових форм обміну речовиною і
енерґією між суспільством і природою. Якщо на початку ХХ ст. сумарні
енерґозатрати планети становили 5,31016, у середині — 1,51017, то в кі-
нці століття — 4,11017 кДж у рік. Підраховано, що лише один мегаполіс
Босваша, який протягнувся від Бостона до Вашингтона на 800 кв. км за-
вдовжки і на 100—150 кв. км завширшки (займає 1,5 територія США),
споживає 1,51011 — 1,91011 кДжкв. км/рік [3, 4]. Високий рівень урба-
нізації територій призводить до концентрації питомого енерґоспоживання
на невеликій території та інтенсивного забруднення середовища в обме-
жених ареалах (табл. 1).
Таблиця 1
Сучасне й очікуване споживання і пов’язане з цим забруднення довкілля у США
Показник 1970 1980 1990 2000
Споживання енерґії 1016 кДж х рік-1 7,1 10 14 20
Викиди твердих частин в атмосферу при спалюванні палива, 106 т 5,8 5,1 4,3 4,3
Викиди сірчаних сполук в атмосферу, 106т 27,2 35,9 45,0 53,0
Ці приклади свідчать, що ноосфера має тенденцію до постійного роз-
ширення, перетворюючись в особливий структурний елемент Космосу,
який можна виділити за соціальним впливом на природу. В понятті ноо-
сфери (гр. ноос — розум) закладена необхідність розумної (тобто такої,
що відповідає потребам людства) організації взаємодії суспільства і при-
роди, яка протистояла б стихійним процесам, що ведуть до погіршення
довкілля. Тому майбутнє людства залежить від того, наскільки сприятли-
вою для існування людини залишиться біосфера.
До фундаментальних основ екологічного розвитку відносять 12 правил.
1. Визнання духовного розвитку людини за головну мету життя.
2. Обмежене споживання.
3. Оптимальна сім’я з двох дітей.
4. Визнання Концепції сталого розвитку.
5. Охорона головних екосистем Землі.
6. Опанування знаннями про управління природними ресурсами.
7. Прийняття концепції відкритої економічної системи.
8. Прийняття принципів справедливої торгівлі.
9. Оподаткування промислових країн на користь слаборозвинутих.
10. Формування народних екологічних політик.
11. Розвиток прав і активности населення.
12. Створення нових проекологічних організаційних структур.
ВОЛОДИМИР КУЧЕРЯВИЙ 22
Як бачимо, більшість положень основ ери екорозвитку мають вирі-
шуватися у соціально-економічній і соціально-політичній площинах [1,
3, 5, 6, 8, 9]. Лише положення [2, 4, 7] — концепція сталого розвитку,
охорона головних екосистем Землі та управління природними ресурса-
ми — базуються на природно-середовищних підходах. Розглянемо їх
детальніше.
Концепція сталого або ж екологічного розвитку. Екологічний розви-
ток має запобігти виснаженню природних ресурсів як бази економічного
розвитку. Він, зокрема, передбачає: а) довготривале використання віднов-
них природних ресурсів; б) ефективну експлуатацію невідновних джерел
енерґії; в) підтримку стабільности екологічних процесів і екосистем; г)
охорону генетичного розмаїття і загальну охорону природи; д) охорону і
поліпшення стану здоров’я людей, безпеку праці та їх добробут.
Охорона головних екосистем Землі. Функціонування глобальної еко-
системи — біосфери залежить від стану реґіональних, локальних і уніта-
рних (біогеоценози) екосистем. Екологічна ера має змінити ставлення лю-
дей до Землі. В Ріо приділено значну увагу охороні великих екосистем:
лісових, лучних, болотних, степових, гірських.
Передусім сконцентровано увагу до антропогенних проблем зміни пла-
нетарного клімату (Конвенція у справі змін клімату й Агенда-21, розділ
9) та охорони атмосфери. Антропогенні фактори середовища безпосеред-
ньо впливають на абіотичний та біотичний блоки екосистем. Звернуто
увагу на необхідність докорінних змін у багатьох галузях господарства і
передусім у тих, які найбільше забруднюють повітря: в енерґетиці,
транспорті, рільництві. Ці заходи мають стабілізувати газові емісії на рів-
ні 1990 р. Особливо це стосується фреонів, які пошкоджують озоновий
шар планети, та обмеження трансграничних забруднень атмосфери.
Охорона води. Охорона морів і океанів полягає передусім в обмеженні
забруднень прибережних вод та раціональному використанні прибереж-
них екосистем. Головною метою є охорона і збереження морських ресур-
сів, для чого кінцевою метою є: а) відтворення чисельности морських ви-
дів тварин; б) недопущення втрат під час уловів та ефективний контроль
у цій сфері. Окремо виділена проблема охорони малих островів.
Особлива увага надається охороні прісної води, дефіцит якої уже сьо-
годні загрожує життю людської популяції. Сталий розвиток має задово-
льнити попит на прісну воду, для чого необхідно забезпечити стабільне і
раціональне використання водних ресурсів, впровадження водоощадних
технологій, ефективне очищення стічних вод, створення реґіональних во-
дних і санітарних програм.
Протистояння процесам остепніння і опустелення. Зменшення пло-
щі рослинного покриву, особливо лісового, сприяє неґативним процесам
остепніння та опустелення значних територій земної поверхні. Деграда-
цію родючого шару Землі можна сповільнити використанням відповідних
методів консервації ґрунтів, розширення лісових територій, реабілітації
опустелених земель, створення систем господарювання, які стимулювали
б ці процеси.
Охорона атмосфери. Як уже згадано, забруднення атмосферного ба-
сейну призвело до руйнування озонового шару та зміни клімату планети.
Водночас маємо підкислення атмосферної вологи, токсичне і пилове за-
CТАЛИЙ РОЗВИТОК: ГЛОБАЛЬНІ, РЕҐІОНАЛЬНІ І ЛОКАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 23
бруднення повітряного басейну, що веде до деструкції ґрунтів і погір-
шення життєдіяльности водних екосистем. Зменшити вплив неґативних
явищ можна збільшенням видатків на обмеження емісій та підвищення
енерґоефективности теплових станцій.
Охорона лісових екосистем. В окремому документі „Принципи стосов-
но лісів” висловлене ставлення до лісових екосистем як „кунсткамер” ге-
нетичного розмаїття, середовищотворчих і рекреаційних об’єктів приро-
ди, відновних сировинних ресурсів. Головними завданнями є підвищення
лісистости та охорона існуючих лісових екосистем.
Охорона біорозмаїття. Людство причетне до зменшення біорозмаїття
планети. Водночас є зрозуміло, що біологічне розмаїття сприяє у життє-
діяльності екосистем суші і морів, екологічних угрупувань, частинкою
яких є організми; це розмаїття розглядається як у межах виду, так і
міжвидове, а також розмаїття екосистем. Біорозмаїття має фундамента-
льне значення як для еволюції, так і для сучасної стійкости угруповань,
які підтримують життя у біосфері.
Кінцевою метою охорони біорозмаїття є прогнозування, запобігання і
одночасне усунення причин, які б цьому загрожували. Зубожіння біологі-
чного розмаїття проявляється у втраті місцезростань і вимиранні видів.
Основною вимогою до охорони біорозмаїття є охорона екосистем і приро-
дних місцезростань, а також пошук і охорона здатних до життя видів в
їх природному оточенні.
Згідно з конвенцією про біологічне розмаїття, країни мають суверенні
права на свої власні біологічні ресурси. Водночас вони є відповідальними
за охорону свого біорозмаїття, а також стале використання ресурсів спо-
собами і темпами, які не призвели б до їхнього збіднення, створили б пе-
редумови для забезпечення ними нинішнього і прийдешніх поколінь.
Згідно з конвенцією кожна країна буде опрацьовувати національні
стратегії, плани або ж програми охорони і сталого збереження біорозмаї-
ття з ужиттям таких заходів: 1) моніторинґу деструкційних процесів; 2)
створення систем природоохоронних просторів; 3) керування біологічни-
ми ресурсами; 4) охорони екосистем від чужорідних видів; 5) контролю
за створенням і поширенням живих організмів шляхом біотехнологічної
модифікації; 6) розроблення правил щoдо охорони видів і популяцій, які
опинилися під загрозою знищення.
Конвенція регулює зовнішні аспекти цієї проблеми. На високорозвинуті
промислові країни покладено обов’язок охорони біорозмаїття Півдня, де є
ще багато не порушених людиною місцезростань і зберігся значний потенці-
ал генетичного матеріалу для нових біотехнологій. Закладені водночас осно-
ви справедливого і рівноправного розподілу результатів досліджень, а також
прибутків від комерційного використання генетичних ресурсів. Розвинуті
країни мають виділити слаборозвинутим країнам додаткові фінансові ресур-
си на покриття витрат, необхідних для реалізації конвенції.
Охорона гірських екосистем. Найчутливішими до людської діяльности
є гірські екосистеми. Згадаймо хоча б загальновідомий приклад девастацій
Альп ще у стародавні часи. Сьогодні, коли технічні можливості людини
мають, можна сказати, необмежений характер, ця проблема стоїть ще гос-
тріше, ніж у минулі епохи. Небаченої шкоди народному господарству за-
вдали недавні нищівні повені на Закарпатті й Передкарпатті. Тому актуа-
ВОЛОДИМИР КУЧЕРЯВИЙ 24
льним стало питання реального управління гірськими ресурсами, необхід-
ність створення банку даних про їх стан та організацію моніторинґу, для
чого передбачено створення інтегрованих програм: 1) водних систем; 2) за-
хист від ерозії; 3) збільшення біомаси; 4) розвиток екотуризму.
Новий підхід управління природними ресурсами. Відповідно до конце-
пції сталого розвитку головним завданням екологічної ери є вправне
управління природними ресурсами. „Тим самим, — зазначає польський
еколог С.Козловський, — мають канути в історію такі риси промислової
ери, як підкорення природи і максимальна експлуатація ресурсів. На міс-
ці економіки прибутку твориться нова екологічна економіка, побудована
на особливостях управління ресурсами планети Земля” [7].
Ґрунтовий покрив. У народі кажуть: земля — наша годувальниця.
Проте до ґрунтового покриву, який справді годує народи Землі, ставлен-
ня явно несправедливе. В даний період кожних 15 років у світі площа
відчуження земель під забудову та дороги подвоюється. Кожні 5 років
площа земель під міську забудову збільшується у середньому на 20 %.
Тому управління ґрунтовими ресурсами передбачає найраціональніше їх
використання. Ці питання слід вирішувати на локальному рівні, де най-
краще знають вартість тієї чи іншої земельної ділянки. Стосується це і
питань управління родючістю сільськогосподарських земель і фітомеліо-
рації техногенних та урбогенних територій.
Особливе значення сталий розвиток набуває у взаємозв’язках „село —
сільське господарство”, які мають забезпечити збільшення виробництва
продовольчої продукції і передусім здорової. Водночас ставиться питання
розвитку сільського промислу, дрібних ремесел, рибальства, сільської ре-
креації та туризму.
Тверді і рідкі відходи. Антропогенне забруднення довкілля стало глоба-
льною екологічною проблемою. Орієнтовно лише в атмосферу Землі щоріч-
но надходять десятки мільйонів тон техногенних газів і пилу. Зростає кіль-
кість промислових відходів, які обтяжують природне середовище; у 1985 р.
вони досягли 1324 млн. т. Щорічні відходи в гірничій промисловості та ене-
рґетиці впродовж 1985—1999 рр. становили 134 млн. т. Зростають темпи
глобального споживання і забруднення гірничої води. Якщо в 1990 р. її
споживання становило (у кубічних кілометрах) 400 (у тому числі „безпово-
ротне” 270), то в 1950 р. досягло 1100 (650), в 1975 році 3000 (1800), а за
прогнозами на 2000 р. становить 6000 (3000). Значна частина цих вод, по-
трапляючи у народногосподарське користування, повертається у вигляді
споживаних вод з високою концентрацією забруднювачів.
Стрімкий ріст промислових і комунальних відходів потребує вжиття
заходів, спрямованих на: а) мінімізацію кількости відходів; б) максималь-
не використання відходів; в) широке використання біологічних методів
очистки вод.
Хемічні і токсичні субстанції. Для попередження неґативного впливу
токсичних субстанцій на здоров’я людей створено міжнародну програму
хемічної безпеки. На жаль, сьогодні ми не маємо глобальної класифікації
хемічних забруднювачів, які становлять загрозу для людського життя.
Управління цими процесами передбачає: а) заміну шкідливих субстанцій
нешкідливими; б) створення механізмів запобігання забрудненням; в)
впровадження екологічно чистих технологій.
CТАЛИЙ РОЗВИТОК: ГЛОБАЛЬНІ, РЕҐІОНАЛЬНІ І ЛОКАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 25
Радіоактивні відходи. Накопичення у світі радіоактивних відходів не-
се загрозу життю людей. Згідно з Лондонською конвенцією, заборонено
складування радіоактивних відходів із високим, середнім і низьким рів-
нем випромінювання у прибережних зонах, а відповідно до Конвенції,
підписаної у Бамако, заборонений експорт радіоактивних відходів у краї-
ни, які не дозволяють їх імпорт.
Ресурси природи і природні ресурси. Наука — дитя злиднів. Це відо-
ме висловлювання можна віднести і до науково осмисленої концепції ста-
лого розвитку. Поглянемо на нинішній стан природи як ресурсної бази іс-
нування людства і зрозуміємо: час отямитися. Це „просвітління” прийш-
ло з відчуттям людством того, що ресурси природи не є безмежні, що в
багатьох випадках окремі з них цілком вичерпані або недалекі до цього
стану. Особливу тривогу викликає постійне зменшення енерґетичних ре-
сурсів. Тому важливо виробити глобальну, реґіональні та локальні стра-
тегії використання ресурсів природи.
Ресурси — це не лише наявні, нові чи резервні запаси або ж джерела
постачання. Так називають і засоби чи можливості відновлення. Віднов-
люваність ресурсів існування і розвитку властиві лише біосфері, здатній
до саморегуляції. Саморегуляція — механізм підтримки діяльности живої
речовини (рослин, тварин і мікроорганізмів), яка створює та використовує
різні речовини і здатна до відтворення. У глобальному масштабі розвиток
сфери життя забезпечується процесами міґрації і перетворення речовини
й енерґії, охоплених біохемічним кругообігом. Отже, біосфера накопичує і
перерозподіляє колосальні ресурси енерґії, перетворюючи літосферу, гід-
росферу і атмосферу. Водночас вона черпає енерґію „минулих” біосфер,
які залишили свій слід у надрах Землі. В останні десятиліття людина як
геологічна сила вивільняє дедалі більше цієї енерґії, порушуючи екологі-
чну рівновагу глобальної екосистеми — біосфери. Тому важливо, щоб
природні й антропогенні процеси якомога краще поєднувалися. Адже по-
рушена екологічна рівновага в тій чи іншій екосистемі „б’є” по ресурсній
базі, яка є основою економічного розвитку. „Але якщо і надалі намагати-
ся рости економічно, — зазначає російський вчений-еколог М. Я. Лемє-
шев, — не поповнюючи ресурси біосфери, то, як показують розрахунки,
неминуче настане руйнування економіки, оскільки економічні втрати ли-
ше від забруднення природи перевищать усі економічні ефекти, отримані
у процесі виробництва. Ось чому людство вступає нині в таку стадію еко-
номічного розвитку, коли частина наших господарських ресурсів має бу-
ти обернена на те, щоб допомогти природі в справі відновлення її ресур-
сів” [6]. Як бачимо, ресурси природи у процесі господарської діяльности
перетворюються у нову економічну категорію — природні ресурси.
Виходячи з того, ієрархію цілей і критерії оцінки природних ресурсів
співрозділяють так [7]:
Природна цінність
Суспільна і наукова користь
Виробнича користь
ВОЛОДИМИР КУЧЕРЯВИЙ 26
Як бачимо, користь ієрархічно підпорядкована суспільній користі та
природній цінності ресурсів. І на тому мають стояти право і суспільна
мораль. Виходячи із екологічної стратегії розвитку, С. Козловський нази-
ває три головні цілі, які стосуються біотичного блоку біосфери: 1) збере-
ження основних екологічних процесів і систем як підвалин життя; 2) збе-
реження генетичного розмаїття; 3) ґарантування тривалого використання
видів та екосистем. Водночас формується три стратегії охорони абіотич-
ного середовища: атмосфери, літосфери і гідросфери. Таким чином, ство-
рюється передумова для забезпечення оптимального функціонування
глобальної екосистеми через мережу біомів і біолокусів [9].
Проте охорона й раціональне використання природних ресурсів забез-
печуються певними державними адміністративно-господарськими одини-
цями на реґіональному і локальному рівнях.
Розробляючи стратегічні й тактичні завдання управління природними
ресурсами, варто оцінити рівень антропогенного впливу на екосистеми
(біогеоценотичні комплекси та унітарні біогеоценози), керуючись гемероб-
ним підходом. Гемеробність або ж окультуреність екосистем — найкра-
щий показник змін у біотичному й абіотичному блоках екосистеми, а от-
же, їхнього ресурсного стану.
Агемеробні (неокультурені чи незагосподарьовані) екосистеми (пралі-
си, верхові болота, альпійські луки, скельна рослинність тощо) мають бу-
ти віднесені до природно-заповідного фонду, оскільки їх в Україні, зок-
рема на Львівщині, залишилося дуже мало.
В олігогемеробних екосистемах (ліси першої і другої категорії, луки,
водойми і болота з помітним антропогенним впливом), господарство має
вестися в умовах сталого розвитку, які не порушували б природну рівно-
вагу, не зменшували біорозмаїття [8].
Значна увага відводиться мезогемеробним екосистемам, в управлінні
якими дедалі більше бере участь людина: це передусім, парки — міські,
лісові, національні. Рекреаційна роль цих екосистем потребує особливих
архітектурно-планувальних рішень, які б забезпечили їх естетичну цін-
ність і природну стійкість, довготривале використання суспільного ресурсу.
Еугемеробні, тобто керовані людиною екосистеми (агроценози, сади,
плантації, виноградники, захисні смуги) переважають сьогодні в землеко-
ристуванні. Головне завдання полягає у збереженні і підвищенні родючо-
сти едафотопу як основного природного ресурсу. На жаль, цей показник
в Україні і на Львівщині нині падає унаслідок економічної кризи, яка від-
бивається на недовнесенні у ґрунт органічних та мінеральних добрив,
припиненні меліоративних та протиерозійних робіт.
Напевно, найбільшою увагою суспільства мають бути оточені полігеме-
робні екосистеми, в яких девастація торкнулася літосфери: кар’єри, те-
рикони, насипи, звалища тощо. Тут доводиться виконувати чимало різно-
рідних завдань, зокрема таких: охорона земель від хемічних та радіоак-
тивних забруднень; охорона якости та кількости підземних та поверхне-
вих вод; охорона довкілля в зоні експлуатації корисних копалин і пере-
робки сировини; охорона цінних у науковому та рекреаційно-туристично-
му розумінні об’єктів природи.
Полігемеробні екосистеми підлягають рекультивації та фітомеліорації.
CТАЛИЙ РОЗВИТОК: ГЛОБАЛЬНІ, РЕҐІОНАЛЬНІ І ЛОКАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 27
Метагемеробні екосистеми представлені великими мертвими підсти-
лаючими поверхнями міст та індустріальних центрів. Оптимізувати ці ан-
тропогенні анклави можна через створення комплексних зелених зон
міст і робітничих селищ як антиурбанізаційних каркасів. Зелені кільця,
радіальні зелені клини, „воднозелені діаметри” — усе це екологічні кори-
дори в метагемеробних екосистемах, які покликані оздоровити міське се-
редовище. Вони творять урбоекологічну основу міських рекреаційних ре-
сурсів, які мають постійно зростати. Сьогодні, на жаль, спостерігається
зворотній процес, який потребує державного втручання. Водночас міжде-
ржавних рішень потребують проблеми планетарних екологічних явищ,
що їх спричиняють міста-мегаполіси, викидаючи в довкілля свої часто
отруйні й небезпечні для довкілля відходи [5].
Природні ресурси мають свою адресу — біогеоценоз. У кожному конк-
ретному біогеоценозі, межею якого є фітоценоз, є своє біорозмаїття, свій
енерґетичний потенціал, свої минуле, сучасне і майбутнє. Ноосферне ми-
слення має поєднати розуміння глобальних і місцевих проблем біосфери,
що неминуче приведе до гармонізації екологічних потреб і економічних
можливостей природи. Отже й охорону та збереження природних ресур-
сів необхідно розпочинати з біогеоценозів як основної одиниці господар-
ської діяльности.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вернадський В. І. Вибрані праці. К.: Наук. думка, 1969. 439 с.
2. Земля людей. М: Знание, 1983. 224 с.
3. Кучерявий В. П. Екологія. Львів: Світ, 2000. 450 с.
4. Кучерявий В. П. Урбоекологія. Львів: Світ, 1999. 320 с.
5. Саратов И. Е. Планетарные екологические явления. Харьков: Харьковская
академия городского хозяйства, 1999. 101 с.
6. Экологические императивы устойчивого развития России. Санкт-Петербург:
Петрополис, 1996. 192 с.
7. Kozłowski S. W drodze do ecolorozwoyu. Warszawa: Wydawnictwo PWN. 1998.
287 s.
8. Wilson, Editon. Biodiversity. Washington. D. С.: National Academi Press, 1988. 283 s.
9. Zięba S. Dylematy bezpieczeństwa ekologicznego. Lublin: KUL, 1998. 253 s.
SUMMARY
Volodymyr KUCHERIAVY
STABLE DEVELOPMENT: GLOBAL, REGIONAL AND LOCAL PROBLEMS
OF NATURE EXPLOITATION
The main results of international conference „Environment and development” which took
place in 1992 in Rio-de-Janeiro are presented in paper. The impotence of involving into the life
the idea of stable development on the global, regional and local levels has been shown.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73398 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1563-3569 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:46:48Z |
| publishDate | 2001 |
| publisher | Західний науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кучерявий, В. 2015-01-09T17:35:58Z 2015-01-09T17:35:58Z 2001 Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування / В. Кучерявий // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2001. — Т. VII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. — С. 19-27. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1563-3569 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73398 581.526.35 Узагальнено результати міжнародної конференції ООН „Середовище і
 розвиток”, яка відбулася 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Людська цивілізація
 вступає в епоху екологічного розвитку. Реалізуються ідеї В. І. Вернадського про ноосферне управління справами планети Земля. Наголошена
 важливість впровадження у життя концепції сталого розвитку на глобальному, реґіональному і локальному рівнях. The main results of international conference „Environment and development” which took
 place in 1992 in Rio-de-Janeiro are presented in paper. The impotence of involving into the life
 the idea of stable development on the global, regional and local levels has been shown. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Праці наукового товариства ім. Шевченка Екологічні проблеми природокористування Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування Stable development: global, regional and local problems of nature exploitation Article published earlier |
| spellingShingle | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування Кучерявий, В. Екологічні проблеми природокористування |
| title | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування |
| title_alt | Stable development: global, regional and local problems of nature exploitation |
| title_full | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування |
| title_fullStr | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування |
| title_full_unstemmed | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування |
| title_short | Сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування |
| title_sort | сталий розвиток: глобальні, регіональні і локальні проблеми природокористування |
| topic | Екологічні проблеми природокористування |
| topic_facet | Екологічні проблеми природокористування |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73398 |
| work_keys_str_mv | AT kučerâviiv staliirozvitokglobalʹníregíonalʹníílokalʹníproblemiprirodokoristuvannâ AT kučerâviiv stabledevelopmentglobalregionalandlocalproblemsofnatureexploitation |