“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)

Зроблено спробу проаналізувати взаємовідносини між народовецькою та радикальною політичними течіями в Галичині в кінці ХІХ ст. на прикладі непростих взаємин провідного діяча радикалів, письменника, філософа Івана Франка та найбільш масового культурно-просвітницького Товариства “Просвіта”. The author...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Дата:	2010
Автор:	Середяк, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Теми:	Діячі “Просвіти”
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73527
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством) / А. Середяк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 394-413. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859722438284148736
author	Середяк, А.
author_facet	Середяк, А.
citation_txt	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством) / А. Середяк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 394-413. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Зроблено спробу проаналізувати взаємовідносини між народовецькою та радикальною політичними течіями в Галичині в кінці ХІХ ст. на прикладі непростих взаємин провідного діяча радикалів, письменника, філософа Івана Франка та найбільш масового культурно-просвітницького Товариства “Просвіта”. The author analyzes relations between national populist and radical political trends in Galicia at the end of the 19th century by focusing on the complicated relations between leading radical activist and writer Ivan Franko, and cultural-educational society “Prosvita”.
first_indexed	2025-12-01T10:32:24Z
format	Article
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010394 Алла Середяк “Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством) Зроблено спробу проаналізувати взаємовідносини між народовецькою та ради- кальною політичними течіями в Галичині в кінці ХІХ ст. на прикладі непростих взає- мин провідного діяча радикалів, письменника, філософа Івана Франка та найбільш ма- сового культурно-просвітницького Товариства “Просвіта”. Ключові слова: Народовці, радикали, Іван Франко, “Просвіта”, преса, читаць- ка аудиторія. Товариство “Просвіта” презентувало народовецьку течію у Галичині, що ви- никла у 60-х рр. ХІХ ст. як альтернатива вже достатньо впливовій серед руської ін- теліґенції проросійській течії русофілів. Отож, взаємовідносини інших політичних сил з Товариством відображали взаємини зі всім народовецьким табором, провід- ники якого визначали ідейне спрямування “Просвіти”. Засновником, ідеологом, незмінним лідером наступної, радикальної течії в Галичині став філософ, історик, письменник, громадський діяч Іван Франко. Його взаємини з Товариством не були простими і якнайкраще віддзеркалювали як розбіжності, так і спільні цілі народо- вецького та радикального таборів Галичини в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Культурно-освітнє Товариство “Просвіта” заснували молоді народовці 8 груд- ня 1868 р. У той час Франкові виповнилося дванадцять. Хлопчина навчався у Дро- гобицькій гімназії і тільки починав відкривати для себе складне, сповнене супе- речностей суспільно-політичне життя Східної Галичини, шукати своє місце між національно-неоднорідними громадами, що населяли його велику батьківщину – Австрійську імперію. Серед 64-ох членів-засновників “Просвіти” було достатньо молодих людей – студентів, вчителів, урядовців, однак, окрім поважного віку пароха з Лопянки о. Й. Заячківського, всі були львів’янами. Розширити географію, соціальний склад новоствореної структури та залучити до її роботи гімназійну молодь і селянство не дозволяв перший Статут, згідно з яким одноразовий внесок складав 4 крони, а щомісячний – 1,04. Отож, ініціатори заснування Товариства розраховували тільки на заможну інтеліґенцію, яка повинна була працювати для народу, але ще не з на- родом. Крім того, до прийняття другого Статуту (травень, 1870), “Просвіта” зали- шалася одноступеневою організацією з Виділом у Львові. Для гімназиста І. Фран- ка та багатьох його товаришів така організація ще довго залишалася недоступною. Через важкий матеріальний стан родини І. Франко був звільнений від оплати на- вчання, а на прожиття у Дрогобичі йому доводилося заробляти репетиторством1. 395“Просвіта” і радикальне середовище Галичини Попри перші організаційні проблеми, заснування нового Товариства високо оцінило галицьке суспільство. Вже сформованим громадянином, у 1883 р. І. Франко писав: “Заснування Товариства “Просвіти” становило дуже важний і рішучий крок у духовому розвою нашої суспільности, звернувши перший раз увагу інтеліґенції на конечну потребу народної просвіти. Тільки заснування і розвивання такого То- вариства могло оживити і утвердити народолюбний рух серед галицько-руської ін- теліґенції, надаючи йому широку реальну підставу”2. Відповідні оцінки І. Франко давав, виходячи з власного досвіду. Ще гімназистом (1867–1869) він постійно від- чував брак української книжки. У його рідній гімназії зі всіх “шматочків людсько- го знання” найменшу частину становила руська література. Шкільному товаришеві він писав: “У нас в Дрогобичі руської книжки трудніше дістати, як з папороті цві- ту” (Іван Франко. Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 48. – С. 10). Саме українські часописи нерідко використовувалися у священичих родинах для розпалювання вог- ню чи загортання великодніх пасок3. І. Франко розумів, що книжка рідною мовою повинна бути доступною не тіль- ки кожному школяреві, гімназистові чи студентові, а й кожному селянинові, отже, повинна займати бодай рівне місце з польською та німецькою літературою у бібліо- теках, книгарнях, приватних збірках. За умов відсутності державної програми це завдання могла виконати потужна громадська організація. Першою такою струк- турою і стала “Просвіта”. Надзвичайно критично ставлячись до молодого народо- вства, І. Франко визнавав, що “відтоді народній рух звільна виходить із теоретич- ного розумування та з сентиментального ентузіязму на поле конкретної, виразно обмеженої, більш-менш методичної праці”4. Природно, що з юних літ він шукав шляхів до “Просвіти”, які виявилися непростими, як і взаємовідносини з Товари- ством упродовж усього його життя. Перший досвід організованої суспільної праці І. Франко отримав у гімназії, однак, йому доводилося не користати з чужого доробку, а самому формувати моло- діжні товариства, пробуджувати цікавість до їхньої роботи. Дрогобич, за словами І. Франка, був вільним “від усього, що пахло цивілізацією та інтенсивнішим ду- ховим життям”. “Не було ані одної порядної кав’ярні, ані ресторації, ані одної пу- блічної бібліотеки, ані одного освітнього товариства, ані одного зібрання чи то з політичною, чи з освітньою метою” (т. 21, с. 316). 70% населення міста було не- письменним. Відірваність від культурно-освітнього життя накладала відбиток і на гімназію в Дрогобичі. Детальний аналіз бібліотечного фонду Дрогобицької гімна- зії, зроблений І. Франком, засвідчує, що через сім років діяльності “Просвіти” єди- ною книжкою, виданою Товариством, був популярний виклад фізики “Роскази про сили природи” (Ч. 1, 2. 1875). Водночас, саме гімназії творили і формували погля- ди майбутньої інтеліґенції австрійської Галичини. Маючи у своєму ранньому доробку поезії німецькою та польською мовами, І. Франко зрозумів, що це не його майбутнє. Однак, назвавши себе русином, в остан- ній третині ХІХ ст. потрібно було ще зробити вибір між русофільською чи україно- фільською (народовецькою) орієнтаціями. Це визначало участь у щойно формованих громадах чи товариствах, зокрема, москвофільському “Друзі”, “Слові”, “Обществі ім. Качковського” чи народовській “Просвіті”, “Дружньому лихварі”. Підліткові було складно зорієнтуватися в тонах та півтонах політичних течій Галицької Русі. 396 Алла Середяк Усі діючі культурно-освітні товариства та редакції часописів заявляли про свої устремління працювати для просвіти руського народу Галичини. Дискусії, в осно- вному, велися навколо використання загальноприйнятого в літературі етимологіч- ного чи фонетичного правопису, ближчого до народної мови. Коли І. Франкові як літератору-початківцю потрібно було визначатися з правописом, фонетика тільки прокладала собі дорогу до літературного вжитку1. “Перша книжка, друкована фоне- тикою, що потрапила мені в руки, то було львівське видання “Переяславської ночі” Костомарова, але я не розумів ні язика, ані речі. Так само не розумів я “Русалки Дністрової...”, – писав він пізніше Драгоманову (т. 49, с. 245). “Друг” став для ньо- го першою нагодою знайти свого читача. Франко, як і більшість молоді, перебував під впливом найвищого на той час авторитету в літературних колах – Івана Нау- мовича, який не допускав відхилень від етимології. До редакції “Друга” він писав листи етимологічним правописом (т. 48, с. 606), що заохочувалося редакцією, яка подавала також анонси та рецензії на народовські видання, називаючи мову “Про- світи” “базіканьєм”5. Водночас, на вимогу авторів (А. Дольницького, О. Авдиков- ського та ін.), “Друг” друкував твори фонетикою (Друг. № 3. 1874. С. 41, 265; № 15, 1875. С. 385). І. Франка серед них не було. Він “серед спорів язикових і національ- них” ще тільки визначався, “не міг найти ладу і хитався довго то на сей, то на той бік” (т. 49, с. 244). Застосування фонетичного правопису на той час асоціювалося з українофільською орієнтацією. У привезених з гімназії до Львова записах літе- ратурних спроб були переклади, “драми і оповідання віршовані”, “вірші любовні”, але, за власним зізнанням І. Франка, “патріотизму я тоді ще не знав” (т. 49, с. 243). Довгий шлях від етимології до фонетики пройшла і сама “Просвіта”. У 1897 р. М. Михалевич звернувся з проханням другий наклад його надзвичайно популярної серед селян книжки “Пасіка або книга о тім, що треба знати, чого постаратися, та як що коли робити, щоб пасіка все добре велася” надрукувати фонетикою “на виразне бажання автора”, але отримав негативну відповідь. Народовецька “Просвіта” через 20 років виявилася консервативнішою, ніж русофільський “Друг”. Лише Надзви- чайний Загальний збір 1 лютого 1899 р. наважився визнати, що “народ уже досить освідомлений, щоби через правопис відкидати книжечки “Просвіти”6. Галицько-руські народовські і москвофільські товариства очолювали високоос- вічені люди, які добре орієнтувалися в розмаїтті політичних реалій свого часу. На- томість для 14–16-річної молоді з повітових містечок і сіл, серед яких був І. Фран- ко, це завдання було значно складнішим. У 70-х рр. у Дрогобичі не було жодного національного гуртка чи товариства, як і охочих їх створювати. Він згадував, що до нього зверталися з “Дружнього лихваря” з проханням організувати філію Товари- ства у Дрогобичі, але у листуванні немає спогадів про співпрацю І. Франка, чи ін- ших його товаришів-гімназистів з “Просвітою”. Членом Товариства Каменяр став пізніше, після переїзду до Львова, що також засвідчує аналіз архівних документів. Навесні 1892 р. І. Франко напише “Відкритий лист до світлого збору народо- вців руських, членів Товариства “Просвіта” у Львові”, в якому згадуватиме, що на- лежав до Товариства “ще від хлоп’ячих літ, від 1873 чи 1874 року”7. Можливо, що саме цей лист використали біографи та дослідники творчості І. Франка, стверджу- Фонетичним правописом у 1863–1865 (так званою “кулішівкою”) виходив часопис “Мета” за ред. К. Климковича. 397“Просвіта” і радикальне середовище Галичини ючи приналежність його до “Просвіти” з гімназійних часів. Однак до 1976 р. ні І. Франко, ні його цікаві до українських справ товариші (Матковський та Зубриць- кий) членами “Просвіти” не були. На це було немало причин, не пов’язаних з ідеологічними переконаннями гім- назійної молоді. Найпершою перешкодою був високий щорічний внесок, адже, за спогадами Каменяра, активні гімназисти були з бідних родин. Як свідчать архів- ні матеріали, “Просвіта” дуже відповідально ставилася до прийому нових членів. Поповнення рядів Товариства відбувалося на засіданнях Виділу, які проводилися щомісяця, або, у разі потреби, частіше. Пропозиції щодо нових членів зачитував голова зібрання. Траплялися випадки, що збори ухвалювали рішення відкласти пи- тання “з браку колективу до голосування в тій справі”8. У протоколах вказували, хто рекомендує ту чи іншу особу до Товариства, а також короткі відомості про неї, на зразок “жінка урядника банку рільничого” чи “слухач права у Львові”. З почат- ком 1874 р., згідно з ухвалою Виділу, списки новоприбулих членів Товариства пу- блікувалися у “Правді”9. Стежила “Просвіта” також за сплатою членських внесків, подаючи списки боржників у протоколах та пресі. У квітні 1874 р. керівництво То- вариства запровадило картковий каталог членів, “щоб слідкувати, хто ж платить”10, а в 1875 р., на пропозицію голови В. Федоровича, ухвалило виключати тих членів, “котрі через більше, як рік, мали триразово упімнення, не платили вкладок”11. Отож, припустити, що вступ І. Франка до Товариства не був зафіксований у документах, неможливо. Підтвердженням цього є відсутність прізвища молодого літератора і в Головних книгах реєстрації членів Товариства “Просвіта” (ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 772, 775), які велися ретельно, особливо у перше десятиліття її діяльності. В липні 1875 р. до “Просвіти” прийняли групу людей з Дрогобича, серед них учи- теля К. Охримовича, професора гімназії А. Торонського, кількох монахів, але гім- назистів серед них не було12. Виділ Товариства визначав вступний внесок індивідуально для кожного ново- прибулого. Провід розумів, що саме високий внесок є суттєвою перепоною для збіль- шення членів Товариства, і саме це спонукало його диференціювати внески, однак, вони залишалися високими, що виправдовувалося концепцією працювати для наро- ду, хоча ще не з народом. Водночас, “Просвіта” розуміла необхідність співпраці зі студентством. Це спонукало Товариство приймати до лав молодіжні товариства на правах асоційованих членів, залучаючи молодь, встановлюючи невеликий річний внесок для цілої організації. У складі студентської спілки “Академічний кружок” І. Франко і потрапив до “Просвіти”, хоча дорога не була простою. І. Франко вступив до “Академічного кружка” в липні 1875 р. Він приїхав до Львова з метою навчання в університеті й одразу ж активно долучився до культур- ного життя міста. Кружок діяв з 1871 р., а з 1874 р. випускав літературний часопис “Друг”, з редакцією якого юнак вже був знайомий. Знайомим було йому й русо- фільське спрямування Товариства та його часопису. В цей час І. Франко, прочи- тавши найкращі зразки творів російської літератури та журналістики, пише вірш “Схід сонця” на пошану народного віче, скликаного у Галичі русофільським “Об- ществом ім. М. Качковського”, разом з Іваном Белеєм, Михайлом Павликом, Воло- димиром Левицьким стає співробітником “Друга”. Це давало хлопцям трибуну для публічних виступів, а також змогу користуватися матеріальною базою русофілів. 398 Алла Середяк Очевидно, що звернення І. Франка до русофільських товариств по приїзді до Львова мало також практичний характер. Як згадував приятель Каменяра В. Левиць- кий, кружок “уділяв своїм членам позички, мав білети по знижених цінах до поль- ського театру, лазні, його члени діставали підмоги з Народного Дому, Ставропігій- ського інституту тощо”13. Ані “Просвіта”, ані “Дружній лихвар” не забезпечували подібних переваг. Народовські товариства були значно біднішими, тому відстава- ла і культурна діяльність. “Політичної ролі не відігравали тоді народовці ніякої, їх одинокий часопис “Правда” виходив дуже не правильно, часом раз на кілька міся- ців. ... Книжечки “Просвіти” виходили мляві, обмежені, ... крім видання книжечок, “Просвіта” більше зовсім нічого не робила”, – згадував ті роки Є. Олесницький14. Звичайно ж такі громади не могли притягувати по-молодечому дієво налаштова- не студентство. Водночас, молодіжні товариства та гуртки Львова не ворогували, а це дозволяло ділитися думками, запозичувати ідеї, змінювати власний світогляд і впливати на інших. Одночасно загартували і наблизили І. Франка до народовських товариств політичні баталії довкола прийому до “Академічного кружка” моло- ді з “Дружнього лихваря” та новоприбулих з провінції. Спротив запеклих русофі- лів тільки прискорював зміну поглядів молоді. З обранням до управи кружка восе- ни 1875 р. І. Франка та В. Левицького народовців приймали без перепон. У липні 1876 р. “Академічний кружок” і “Дружній лихвар” об’єдналися, визначивши свої ланки діяльності – культурно-просвітня праця і матеріальна допомога студентству15. Окрім приходу студентів-народовців, значний вплив на часопис мало ідейне керівництво Михайла Драгоманова, якого під час відвідин Львова восени 1875 р. завів до “Академічного кружка” Леонід Заклинський. Через рік М. Драгоманова об- рали почесним членом Товариства16. У літературно-політичних баталіях 1875–1876 рр. змінювався й І. Франко. Про- вінційний хлопець, який нещодавно зізнавався у листі до коханої дівчини (Ольги Рошкевич), що “боїться Львова” (т. 48. с. 39), ставить перед собою та друзями ам- бітне завдання – формувати світогляд майбутньої інтеліґенції її ж рідною мовою17. З початком 1876 р. І. Франко з друзями остаточно зрікається русофільства. Редакція “Друга” дала впевнену відсіч нападкам москвофілів, що найчастіше публікувалися у “Слові”18. Восени 1876 р. відбулося остаточне переродження І. Франка у бік “ра- дикалізму”19. Тож не є дивним, що саме навесні відбуваються найтісніші контакти кружківців з народовецькими громадами. На засіданні Виділу 22 травня 1876 р. до “Просвіти” прийняли товариша І. Франка Івана Белея, з річним внеском один золотий. Очевидно, до Товариства готовий був вступити й І. Франко та інші члени кружка, однак, не мали грошей. У листуванні І. Франка того часу немало свідчень, що йому доводилося “попостити” (т. 48, с. 48) до отримання стипендії, не те що робити якісь внески. Виділ “Просві- ти” зрозумів причину відтоку молоді і 7 червня скликав надзвичайне засідання, на якому ухвалили включити до Товариства весь “Академічний Кружок” з колектив- ним річним внеском два золотих. Зближенню І. Франка з “Просвітою” сприяло знайомство з родиною Федоро- вичів. Як доводить Р. Горак, це знайомство відбулося одразу після приїзду до Льво- ва20. Владислав Федорович очолював “Просвіту”, відтак часто бував у Львові, а студент І. Франко був прийнятий репетитором для дітей двоюрідного брата Голо- 399“Просвіта” і радикальне середовище Галичини ви – Тадея, власника села Клебанівка. Ближче знайомство дозволило Федоровичу зрозуміти матеріальну скруту студентства, шукати та знайти шляхи залучення його до “Просвіти”. Голова ініціював зміну статуту Товариства, який передбачав змен- шення членських внесків і отримання членами Товариства щомісячних книжечок. Великого розголосу та захоплення молоді набув у Галичині вчинок В. Федоровича подарування “Просвіті” чималої суми (12 тис. голландських гульденів), щоб убез- печити товариство від цензури з боку Сейму21. Співпраця товариств однозначно була б корисною для обох сторін. “Просвіта” мала певні матеріальні можливості (допомогу від Краєвого Сейму, меценатів), мо- лодь з “Академічного кружка” – потенційні можливості оживити роботу недавно створеного, однак, мляво діючого Товариства. Апогеєм єднання стало спільне вла- штування пам’ятного концерту з нагоди 33-х роковин смерті Маркіяна Шашкевича у червні 1976 р. Промова М. Павлика як представника кружка “Про потребу етногра- фічної роботи в Галичині” викликала щире захоплення всіх присутніх22 і була співз- вучною з патріотичною промовою В. Федоровича при обранні його головою “Про- світи” (промову видрукували у “Справозданні з діяльності “Просвіти”. Львів, 1874). На жаль, співпраця продовжувалася недовго. “Просвіта” гуртувала довкола себе інтеліґенцію, котра мала б працювати для народу. Однак і через вісім років ді- яльності дистанція між цими соціальними верствами не зменшилася. Товариство нерідко обмежувалося декларацією лозунгів, а І. Франко робив реальні кроки до зближення. Розбіжності виявилися вже наприкінці 1876 р.: на офіційних заходах та фотографуванні він з’являвся у вишитій сорочці, тоді як просвітяни одягалися у фраки з краватками, відстоював фонетичний правопис, чого ще довго боялася “Про- світа”. Відмовився І. Франко від модної та прийнятої у наукових колах німецької мови, пояснюючи, що “руська бесіда – то для мене любий, домашній убір, в котрім всякий показується другому таким, який єсть...” (т. 48. с. 46). Він публікує у “Дру- зі” повість “Петрії і Довбущуки”, однією з сюжетних ліній якої є згубний вплив па- нів на селянина, осібною книжечкою видає збірник своїх віршів “Балади і розкази”, пише ряд дрібних ескізів і новел (“галицьких образків”), в котрих реально змальо- вує життя галицького народу. На початку 1877 р. “Друг” надрукував ряд оповідань І. Франка під загальною назвою “Борислав”. У більшості творів підіймалися соці- альні проблеми робітників і селян. Романтизм народовців у головах І. Франка та гуртківців поступився західно- європейському соціалізму. Через півроку після вступу “Академічного кружка” до “Просвіти” розбіжності виявилися значно глибшими. Під впливом М. Драгоманова “Друг” перейшов на радикальні позиції, і це негативно сприйняли просвітяни. Член Виділу “Просвіти” Володимир Барвінський у народовській “Правді” розкритику- вав пропаганду гуртківцями праць С. Подолинського та О. Терлецького23. Водночас, критикуючи політичні погляди гуртківців, “Правда” позитивно відгукнулася на ви- дання їхнього альманаху “Дністрянка”, резонно зазначаючи, що він “своїм змістом перевищує всі дотеперішні спроби наших календарних видань”24. Висока оцінка В. Барвінським “Дністрянки” заслуговує поваги з огляду на те, що до 1877 р. вже вийшло два випуски календарів “Просвіти” (на 1870 та 1872 р., ред. О. Патицький та Ю. Целевич). Схвально відгукнулися народовці і на мову альманаху, що вийшов етимологічним правописом, однак народною мовою, а не русофільським “язичієм”. 400 Алла Середяк І. Франко уживав термін “правопись “Просвіти”, ще довго ставив її у приклад дру- зям по перу: “Писати какофонією “Слова” й самим не хочеться, а напиши фонети- кою, ніхто не читатиме. Остається правопись Осадці і “Просвіти” (т. 48, с. 59; т. 48, с. 473). Отож кружківці втілили в життя те, до чого закликали народовці на урочис- тих зібраннях та засіданнях “Просвіти”. Молодь, згуртована навколо І. Франка, М. Павлика, І. Белея, знаходила все біль- ше прихильників у галицькому середовищі. Популярності І. Франка сприяли публі- кації у “Друзі” та перші окремі збірки. “Письма Івана Франка” (1876, 1877) зробили двадцятирічного студента знаним письменником. Порозуміння проукраїнської час- тини молоді “Академічного кружка” і “Просвіти” виглядало логічним за умов ор- ганізованого наступу русофілів. “Общество ім. Качковського” у 1876 р. почало ви- давати книжечки просвітницького характеру “не конечно чистім русским язіком, а таким, щоб і мала дитина порозуміла і з того користала”25, та організувало масову роботу серед селянства. Намагаючись показати зв’язок українофільства з соціаліз- мом, москвофіли вдалися до паплюження супротивників у пресі, відвертих доно- сів на вчорашніх колег з “Академічного кружка” (Слово, 1878. № 9, 128, 129 та ін). Відповідну кампанію розгорнула і польська консервативна преса: національна спря- мованість нових для Галичини ідей не задовольняла польську адміністрацію. Однак порозуміння не настало. “Просвіта” відвернулася від щойно прийнятої до Товариства радикально настроєної молоді. Особливо вороже ставлення до гурт- ківців спричинила хвиля арештів у січні–червні 1877 р. І. Франка притягли до слід- ства у зв’язку з арештом М. Павлика, за ним наглядала поліція, декілька номерів “Друга” конфіскували, а згодом заборонили випуск часопису. М. Драгоманову він писав: “Просвітяни” вельми наполохані арештами і волять сидіти зовсім тихо, не робити нічо, не видавати нічо, не сушити собі голови, щоб лиш поліція не мала на них ніякого підозріння” (т. 48, с. 60). Різниця у поглядах з приятелями–народовця- ми посилювалася. І. Франко давав їм нищівні характеристики, називав наймитами Барвінського і “Правди” (т. 48. с. 53). Співредактор “Друга” В. Левицький згадував про “великий переполох”, що настав між українською молоддю, котра “усунулася від активних виступів, розбрелася то по рідні, то по лекціях на провінції, – і “Ака- демічний кружок” попав знову у руки “об’єднителів”26. До повного розриву з “Просвітою” призвів арешт І. Франка в червні 1876 р. Двадцятирічного юнака народовці звинувачували у всіх можливих гріхах: атеїзмі, соціалізмі, нігілізмі. Жахливі умови тюремного життя не були секретом для суспіль- ства. Франкові нікому було принести передачі, адже всі, хто не боявся з ним спілку- ватися, зазнали арешту. Університетський учитель професор О. Огоновський від- мовився передати гроші в’язням-студентам, надіслані Драгомановим27. 31 травня 1877 р. О. Огоновського, що був членом Виділу, обрали Головою “Просвіти”. Отож, його відмова виражала офіційну позицію Товариства щодо радикальної молоді. Адміністрація всіляко відмежовувалася від арештованих і підозрюваних. На це були не тільки ідеологічні причини. “Просвіта” втратила допомогу від краєвих фондів (аж до 1884 р.), незважаючи на те, що мала в Сеймі впливових заступників – митрополита Йосипа Сембратовича, єпископа Івана Ступницького та заступни- ка маршалка Сейму Степана Качалу. Не оминули “Просвіту” і ревізії, що масово проводилися у Львові. До офісу (льокалю) товариства приїжджав слідчий суддя з 401“Просвіта” і радикальне середовище Галичини поліцією, яка перетрусила всі книжки і папери, шукаючи соціалістичну літерату- ру. Не достатньо уявляючи собі її зміст, вилучили всі книжки, видані за кордоном у Києві з дозволу російської цензури. Конфіскували книжки В. Антоновича, твори В. Короленка та М. Костомарова. Ревізії провели також в “Академічному кружку”, “Дружньому лихварі”, Греко-католицькій семінарії та у кількох студентів. Приво- дом до обшуку у “Просвіті” була згадка про Товариство в кореспонденції М. Пав- лика. Про це відомо з листа Ганкевича до М. Драгоманова28. Широкого розголосу обшукам надали москвофільські та польські газети. Просвітяни наголошували, що проблеми з владою негативно впливають на селян, які почали активніше вступати до Товариства на основі нового статуту. До 1878 р. “Просвіта” відкрила 5 філій – у Бортниках, Тернополі, Коломиї, Станиславові та Золочеві. Наступну вдалося від- крити тільки у 1891 році29. Керівництво звинувачувало у труднощах не польську владу, а радикальну мо- лодь, що, на його погляд, компрометувала Товариство. Позбутися “проскрібова- них” членів вирішили, не дочекавшись їх виходу на волю. Протокол засідання Ви- ділу “Просвіти” від 8 жовтня 1878 р. констатував вирок: “Виключено одноголосно п.п. Павлика, Мандичевського і Франка яко засуджених за агітацію соціялістичну, ти більше, що подібні агітації шкодять добру нашого народа і стримують розвій Товариства”30 (у 1892 р. Франко помилково згадував, що його виключили разом із Мандичевським та Сельським). Щоб виключити І. Франка, знайшли причину та- кож в товаристві “Дружній лихвар”. Для цього влаштували люстрацію членів, що не були вписані попереднього року. Серед них виявився І. Франко. Більшість чле- нів проголосувала “проти”, на радість старшому громадянству31. Виключення з “Просвіти” та інших народовських товариств І. Франко розці- нював як найважче випробування: “Та не сама тюрма була для мене найтяжчою про- бою, сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї суспільності, кинений на нас, страшенно болів мене, а люди (з старших), котрі хотіли мати зо мною яке-небудь діло, видались зо мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало” (т. 49, с. 245–246). І. Шараневич наполіг на забороні для І. Франка користатися бібліотекою “Руської бесіди”. Розпач І. Франка посилював розрив заручин з нареченою Ольгою, батько якої заборонив йому відвідувати їхній дім. На рішення священика о. Рошке- вича вплинув арешт письменника, а пізніше – поширена просвітянами думка про- те, що І. Франко паплюжить духовенство та проповідує атеїзм. Член Виділу “Просвіти” В. Барвінський, щоб уберегти молодь від впливу І. Франка, почав створювати “окрему студентську громаду на основі політичних і соціальних принципів, на яких стояли тодішні “правдяни”32. Його мета була значно ширшою. Редактор “Правди”, якого Є. Олесницький назвав одним живим чоловіком між усіма народовцями, розумів, що обидві організації потребують “молодої крові”, інакше вони приречені замкнутися в колі “твердорусів” чи “старорусинів”, котре постійно звужується. Однак, проєкт виявився невдалим. Перелік імен (І. Франко, М. Павлик, І. Белей, В. Полянський, К. Бандрівський, В. Білецький), яких пропону- валося виключити з “Дружнього лихваря”, навпаки, став дороговказом навіть для тих студентів, які відвідували сходини на квартирі В. Барвінського. Консерватизм просвітян відштовхував молодь, натомість, за спогадами Є. Олесницького, “зна- йомість з Франком вводила нас, молодих, зовсім в інший світ, його незвичайна на 402 Алла Середяк тодішній вік начитаність, його бистрий погляд на речі і строга, а дотепна критика сучасних відносин імпонувала молоді і єднала її біля нього”33. Однак, студенти, що горнулися до І. Франка, не могли убезпечити його від страшної матеріальної скрути, в якій він опинився у 80-х роках. Насамперед, і самі були незаможні, а головне, годі було витримати тиск з боку старшої громади, що вважала І. Франка прокаженим. На жаль, не малу роль у цьому відіграли чільники “Просвіта”. Андрій Чайковський у 1878 р. отримав в Товаристві платне місце уря- довця. На запитання, чому І. Франка виключено з “Просвіти”, отримав гнівну від- повідь, що він з Павликом та Драгомановим компрометують Товариство перед уря- дом. “Мене остерігають, щоб собі з ним не заходити, – згадував А. Чайковський. – То лжепророки, атеїсти. Якби я до тої компанії попав, то можу втратити офіцер- ський ступінь, не можу бути ніколи цісарським урядником, ну, а мій шеф, себто Ви- діл “Просвіти”, не міг би байдуже до того придивлятися”34. Подібні загрози наганя- ли страху. Довкола “Просвіти” гуртувалися переважно вчителі, тому не дивно, що їхнє становище в суспільстві І. Франко вважав просто рабським. Непримиренність керівництва “Просвіти” посилювалася неприязними особис- тими взаєминами з головою О. Огоновським. І. Франко з притаманною йому катего- ричністю неодноразово давав негативні характеристики своєму університетському учителеві: “Ще сьогодні мене беруть дрижачки при згадці про педантичні, безглузді лекції Венцлевського, Черкавського, Огоновського, про тяжке пережовування мерт- вої книжкової вчености, про це рабське додержання друкованих зразків і словесних формул” (т. 34, с. 371). Думку І. Франка поділяли його найближчі друзі М. Павлик та М. Драгоманов. О. Огоновський знав про критичну оцінку його лекційних кур- сів і, очевидно, запам’ятав надовго. Відбувши дев’ять місяців тюрми, Франко ви- рішив відновити навчання в університеті влітку 1878 р. Очевидно, його не покида- ла надія стати викладачем класичної філософії. Деканом факультету на той час був голова “Просвіти” О. Огоновський. І. Франко записався на його курси “Новий пе- ріод руської літератури” та “Критично-естетична оцінка творів Шевченка”, однак, декан не захотів звільнити молодого поета від оплати навчання. Не виключено, що відносини з “Просвітою” були б іншими, якби Головою То- вариства зостався В. Федорович. Посилаючись на відірваність від Львова (на за- сідання їздив фірою) та зайнятість на господарстві у Відні, він зрікся головування (31.05.1977) менше, як за місяць до арешту І. Франка (1.06.1977). На останніх збо- рах В. Федорович подарував “Просвіті” свій портрет роботи Корнила Устияновича і, хоча контакти з Товариством не припинилися, однак, стали нечастими, як і приїз- ди колишнього голови до Львова. Цілком імовірно, що саме необізнаність В. Федо- ровича з обставинами, в яких опинився І. Франко, сприяла розриву його відносин з Товариством. Імовірно, ближче знайомство дозволило б забезпечити якщо не під- тримку “Просвіти”, то бодай не повне відторгнення. Адже саме так вчинив В. Фе- дорович після третього арешту поета (1889). Довідавшись із преси, що І. Франко звільнений – надіслав так необхідні йому гроші разом зі щирим привітанням35. Од- нак І. Франко на той час уже був відомою постаттю, а дідич В. Федорович – мате- ріально і адміністративно незалежною особою. Після першого ж арешту І. Фран- кові ще тільки потрібно було утвердити своє ім’я. Арешт, певною мірою, допоміг йому у цьому. Не зв’язаний путами державної служби, а навіть членством у громад- 403“Просвіта” і радикальне середовище Галичини ських організаціях, впродовж року він стає найпопулярнішим українським пись- менником Галичини. Відповіддю І. Франка на виключення його з Товариства та редакційних планів “Просвіти” стало видання “Дрібної бібліотеки”. Серія книжок оригінальних та пе- рекладних творів реалістичного змісту повинна була конкурувати з членськими кни- жечками “Просвіти”, забезпечити галицького читача творами, яких не могли дати жодні інші видавництва36. На думку І. Франка, Галичина не витворила літератури в європейському значенні того слова (т .41, с. 22). Забігаючи наперед скажемо, що кон- куренція вийшла не на користь “Просвіті”. Впродовж трьох років І. Франко видав 14 пронумерованих книжечок, які користувалися популярністю серед молоді, розходи- лися тиражами 200–500 прим., пробуджували інтерес до наукової і суспільної тема- тики, що було новим для Галичини. Видавці пішли далі “Просвіти” і в організації ме- режі розповсюдження: видання розсилалися по книгарнях та окремим адресатам у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию і навіть у Відні. Потрапляла “Дрібна бібліотека” і на Наддніпрянщину, хоча царська цензура робила все для того, щоб не допустити її поширення37. Остання, 14-та книжечка бібліотеки, що вміщала біографічне оповіда- ння І. Франка “На дні”, двічі виходила у перекладі польською мовою (1886 та 1888), пізніше чеською (1892) та німецькою (1903)38. Загалом схвальний відгук на оповіда- ння у газеті “Зоря” тільки загострив відносини між молодим літератором і народо- вцями. І. Франко розцінив його як спробу керувати його думками і поглядами, в той час як він вважав необхідним звільнятися “з-під гнету авторитетів” (т. 48, с. 249–250). Що ж протиставила “Просвіта”, Товариство яке вже досить твердо стояло на ногах, групі молодих людей, фактично без засобів для прожиття? Впродовж пер- ших восьми років діяльності (1869–1876) товариство видало 24 підручники, покли- каних забезпечити вивчення всього комплексу шкільних дисциплін (латини, істо- рії, математики, фізики і т.д.). Однозначно це була справа великої ваги, адже єдина українська гімназія та школи різних рівнів не могли нормально функціонувати без підручників та методичної літератури. У 1876 р., якраз з появою на літературному полі І. Франка, видавництво шкільних підручників бере на себе “Краєвий фонд” при Шкільній краєвій раді (далі “Українське педагогічне товариство” та “Рідна шко- ла”). Звільнившись від обов’язку перед школами, “Просвіті” належало визначити- ся з цільовим призначенням своїх видань, читацькою аудиторією, оцінити потреби та рівень сприйняття суспільством запропонованої літератури. Редакційний відділ Товариства приймає рішення не формувати смаки потенційних читачів, а не пере- обтяжувати їх надто складною лектурою, видавати книжки, доступні для просто- го народу. Звідсіля і вибір жанру – альманахи та збірники, у яких можна помістити усе, що може, на думку просвітян, знадобитися читачеві, найчастіше селянинові, у щоденному житті. Книжки подавали легкодоступні художні тексти (короткі опові- дання, казки, байки, анекдоти, загадки), популярні статті на літературні, медичні, господарські, історичні, релігійні теми, практичні порадники. Просвітянські збір- ники, найчастіше хаотично впорядковані, нерідко містили передруки з щорічних календарів або часописів. Про підбір матеріалів для просвітянських видань І. Фран- ко згодом напише “Се кум Огоновського або сват Барвінського написав – значить- ся, мусить бути приняте і друковане, – а що се св. Пантелеймон або друга подібна дурниця – се нікого не обходить” (т. 48, с. 322). 404 Алла Середяк Зміст просвітянських видань різко контрастував з виданнями І. Франка, ме- тою якого було прилучити галицьке письменство до європейської літератури, до- вести, що “література мусить бути живописуванням сучасної суспільності, її жит- тя, праць і змагань” (т. 41, с. 17–18). Для цього молоді видавці друкували переклади Еркмана-Шатріана, Золя, Байрона, поезії класиків європейської літератури (Гете, Гайне, Шеллі, Лермонтова та ін), власні суспільно-політичні студії. Навіть через ба- гато років, у одній із останніх праць свого життя “Нарис історії українсько-руської літератур”, про асортимент книг, виданих за головування О. Огоновського І. Фран- ко, напише: “Ставши головою “Просвіти”, він узявся також до фабрикування по- пулярних брошур, та й тут продукував товар дуже невисокої якості” (т. 41, с. 354). Попри всі старання “Просвіти” та інших народовських товариств саме в цей час, на думку І. Франка, “віддалення інтеліґенції від народу, його життя і інтересів було повне” (т. 41, с. 473). З осені 1879 р. почала виходити газета “Батьківщина”. Вона відповідала Фран- ковим закликам писати про народне життя, через що швидко набула популярності серед селян. Із початком 1880 р. поряд з “Батьківщиною” народовці почали вида- вати газету “Діло”, задуману як альтернативу до москвофільського “Слова”. Літе- ратурний талант та популярність І. Франка пом’якшували ворожість просвітян- народовців. Однак початок тіснішої співпраці ще на два роки відкинув другий арешт письменника у березні 1880 р. Водночас серед освічених галицьких русинів росло переконання, що Франкова участь у будь-якому виданні є гарантією читацького успіху. “У нас нема здібнійшо- го, живійшого і розумнійшого робітника, як Франко”, – писав Іван Белей до Олек- сандра Кониського. “Без Франка люба збірка була би нічим”, – твердив Володимир Левицький у 1885 р. Наталя Кобринська у листі до І. Франка висловилася ще кри- тичніше: “Я о “Зорі” звикло виражалася, що якби повитинати з неї все то, що Ви пишете, то сміло можна решту продати на вагу…”39 Літературний талант І. Франка заставляв народовців іти на компроміси з радикальною молоддю. Народовці також боролися за читачів, більшість з яких були селянами – потенційними членами або “Просвіти”, або москвофільського “Общества ім. Качковського”. Обидва товариства засновували читальні по селах, бібліотеки яких були не рідко єдиним джерелом ін- формації, а, отже, і засобом впливу на українських селян. Радикали ж хотіли пере- хопити ініціативу в обох таборів. Для цього потрібно було заповнити ринок, а ще краще читальняні бібліотеки власними виданнями. Відсутність засобів та постій- ні конфіскації радикальних видань поліцією унеможливлювали це завдання. Зали- шався ще один шлях – принести свої ідеї через народовські видання. Тай розбіж- ності нерідко були відносними і проявлялися на рівні керівництва товариствами чи редакціями. Тож не дивно, що, не зважаючи на неприязнь з боку редактора “Діла” і просвітянина В. Барвінського, І. Франко став дописувачем народовецької газети, що набувала популярності саме за його участі (т. 48, с. 347). Водночас І. Франка за- просили до роботи в часописах “Зоря” та “Зеркало”. Боролася за читача і “Просві- та” і, мабуть, тому відступила. Знаного народовця Ю. Романчука на посаді редак- тора просвітянського календаря замінив товариш І. Франка зі студентських років В. Левицький, уже відомий публіці під псевдо Василь Лукич. Не дивно, що він за- лучив до співпраці над календарем свого друга і найпопулярнішого у Галичині лі- 405“Просвіта” і радикальне середовище Галичини тератора. Першим твором, який Франко опублікував у “Просвіті”, стало оповіда- ння “Слимак”, надруковане під псевдо Мирон40. І. Франко погодився на співпрацю, ні не тримаючи образи за виключення, ні не ставлячи умов щодо свого повернення. Участь у просвітянських виданнях та заходах “Просвіти” дозволяла спілкувати- ся з членами найнижчої ланки – читальні. Саме така аудиторія і цікавила І. Франка. Розбудову читалень І. Франко вважав необхідною умовою “сильного життя й розвою нашого народу”41, можливо тому продовжував співпрацювати з “Просвітою”, незва- жаючи на постійні перепони на шляху до відновлення його членства у Товаристві. Світоглядні розходження з просвітянами він не вважав принциповими і нездоланни- ми. У листі до патріарха Товариства О. Партицького він писав, що йому “як молод- шому, випадало зробити перший крок до поєднання...” бо, “хоч переконання наші по- ставили нас, так сказати, на противних кінцях одного табору, ... ми все-таки можемо йти в многих питаннях, а особливо в чисто літературних, рука об руку” (т. 48, с. 335). О. Партицький прийняв до друку Франкового “Захара Беркута” і запропонував допи- сувати до “Зорі” (хоч і за мізерні гроші). У тому ж грудні 1882-го, В. Барвінський від- мовляється прийняти І. Франка до редакції “Діла”, пояснивши І. Белею, що “Франко – чоловік неможливий, він би тут зараз свої консеквенції виводив, а нам того не тре- ба!” (т. 48, с. 340). Народовці брали у І. Франка його художні і публіцистичні твори до друку, але не давали постійної роботи, котра б дозволила повернутися до Львова з Нагуєвич, розраховувати на матеріальне забезпечення. І. Франко згадував, що коли Василь Лукич “зажадав від мене праць для свого календаря, я ані не згадав кривди, яку мені зробив виділ Товариства (“Просвіти” – А. С.), і послав йому в р. 1881 одну, а в 1882 три повістки, за котрі не жадав і не дістав ані цента, а й пізніше давав до сьо- го календаря так само безплатно свої праці, навіть тоді, коли своєю працею виробив собі між людьми те, що міг би був за них одержати добрий гонорар” (т. 49, с. 325). Літературна частина календаря “Просвіти” на 1884 рік розпочиналася трьома опо- віданнями І. Франка (“Сам собі винен”, “Історія моєї січкарні” (під псевдо Руслан), “Ліси і пасовиська. Оповідання бувшого пленіпотента” (під псевдо Мирон)42. Не див- но, що, за таких обставин, І. Франка дратувала постійна критика від просвітян, які стверджували, що його праці надто радикальні. Просвітяни належно оцінювали та- лант молодого літератора, водночас старалися продемонструвати лояльність до вла- ди, плекаючи надію на допомогу з боку Сейму. Співпраця І. Франка з “Просвітою” частково активізувалася з утворенням “Ет- нографічно-статистичного кружка”, який розпочав діяльність у 1883 р., за активної участі І. Франка. Завдання новоствореної організації “пізнавати життя і світогляд на- роду, пізнавати його стан економічний і духовий” надрукувала газета “Діло”, схва- люючи почин молоді43. Мандрівки молоді з метою збору етнографічних матеріалів нерідко пролягали через читальні “Просвіти”. Саме вони ставали місцем зустрічей з місцевим населенням, відчитів рефератів, влаштування концертів. У книжечці під назвою “Розмови в Добровільській читальні” (Л., 1883) “Просвіта” видала працю Франка “Розмова про гроші і скарби”, яку він вважав елементарним підручником суспільної економії (т. 49, с. 248). Просвітян особливо приваблювала передмова до книжки про історію закладання читальні, адже вони були зацікавлені у відкритті нових та підпорядкуванні собі вже діючих культурних осередків на селі. Очевидно, планувалося і надалі друкувати цікаві реферати, зачитані гуртківцями. 406 Алла Середяк Схвалила “Просвіта” і плани “Кружка” видавати твори економіста В. Навроць- кого. Головний Виділ на видання першого тому виділив 50 золотих ринських, за умови, що прибуток від продажу залишиться у “Кружку”. Однак І. Франко реаль- но оцінював, що ці гроші “без того видавництва певно не були б до кружка при- йшли” (т. 48, с. 438). Через І. Франка “Просвіта” здійснювала зв’язок із Наддніпрянщиною. Отри- мані від М. Драгоманова книги він передавав до бібліотеки Товариства, а це дозво- ляло формувати належні фонди (т. 48, с. 588). І. Франко відвідував збори Товари- ства, однак у переліку присутніх відповідні протоколи його імені не реєстрували. Він стверджував, що сплачував також членські внески (перевірити цю інформацію не вдалося, оскільки просвітянська документація фіксувала тільки неплатників) та що “деякі впливові члени Товариства прямо давали мені до пізнання, що все дав- но забуто і що я знов уважався членом Товариства” (т. 48, с. 226; т. 49, с. 325, 340). У середині 80-х років народовецька громада вже не була однорідною. Ново- прибула молодь засуджувала консерватизм старшого покоління, схилялася на бік І. Франка. Під її впливом розгорялися дискусії навіть серед членів-засновників “Про- світи”. А. Вахнянин вважав, що І. Франка можна приймати “яко робітника”, але не- допустимо включати до редакції народовецької “Зорі”, бо він листується з М. Дра- гомановим. Ю. Романчук стверджував, що це не великий гріх, бо ж і він донедавна до М. Драгоманова писав (т. 49, с. 540). Перемогу молоді знаменувало включення І. Франка до редколегії часопису. Однак перетворити “Зорю” на радикальне чи бо- дай компромісне видання Франкові не вдалося. Накинута згори цензура привела до розриву не безхмарної, однак, взаємно корисної праці 1882–1886 років. Керівництво “Зорі” займало високі посади у “Просвіті”, тому не дивно, що Виділ не відгукуєть- ся на прохання І. Франка допомогти у виданні збірки власних оповідань. Водночас, Товариство на видання збірки поезій виділяє немалу суму – 50 зол.44 улюбленцеві О. Партицького поетові Масляку (у “Відкритомі листі до “Просвіти” (1892) І. Фран- ко помилково віднесе цю подію до 1890 року). Народовських цензорів І. Франко пізніше назве “ретроградними елементами” (т. 41, с. 150) і надовго перейде пра- цювати до польських газет. Видавничі портфелі народовських товариств не дора- хуються численних матеріалів, що були надруковані у часописах “Kraj”, “Przеgląd Społeczny”, “Prawda”, “Kurjer Lwowski”. У 1886 р., згідно з ухвалою Виділу, редакцію календарів “Просвіти” змуше- ний був покинути і В. Левицький45. І. Франко вважав його крок закономірним, “при тих страшних цензурних обставинах, які тепер панують в “Просвіті”. Тому новела І. Франка “Місія” з’являється не в просвітянському календарі на 1888 рік, а в аль- манаху Василя Лукича “Ватра”. Цей альманах І. Франко розцінював як альтернати- ву просвітянським книжечкам і побажав видавцеві, “щоб видання твоє зробилося першим товчком до нового, свобіднішого і поступового руху у нас, щоб було сиг- налом і для других – виломуватись з пут дотеперішнього шлендріяну” (т. 49, с. 70). 1886-й Франко вважав роком свого другого виключення з “Просвіти”: керів- ництво відмовило молодшим членам Товариства включити І. Франка до Виділу та редакції видань, повернуло річну вкладку, заявивши, що не вважає його членом Товариства (т. 49, с. 325–326). Такого звернення протоколи засідань Виділу не за- фіксували. Очевидно, молоді просвітяни не подавали спеціального внесення, а ви- 407“Просвіта” і радикальне середовище Галичини словили свої пропозиції у приватній розмові. Відмова не завадила Голові “Просві- ти” звертатися до І. Франка з проханням подавати свої матеріали до календарів46. О. Огоновський особисто навідав І. Франка з проханням написати статтю про ра- дикальний рух для своєї “Історії літератури”, бо сам хоча дещо й читав, та не може в цьому розібратися. І. Франко при тій зустрічі (квітень 1887) переконував свого вчителя, що “ніякого соціалізму у нас не було і нема навіть в літературі, а була тіль- ки критика інтеліґенції з погляду інтересів народу”47. Незважаючи на розбіжності у поглядах, О. Огоновський розумів, що не раху- ватися з І. Франком не можливо. Він вже був автором власних популярних збірок “Галицькі образки” (1885), “З вершин і низин” (1887), видавцем “Наукової бібліо- теки”, дописувачем до усіх популярних видань. За підрахунками Я. Грицака, впро- довж 1874–1886 рр. перелік праць І. Франка сягав 572 назв, з них 115 художніх творів48. Його твори читали далеко за межами Галичини, що давало змогу вижити з літературної праці, не підлягаючи цензурі. Це завдання не було легким, адже, за твердженням Олександра Барвінського, читацька аудиторія вже знаного письмен- ника була “дуже убогою, більше патріотичною, аніж грошовитою”49. Постійна робота в редакції “Просвіти” могла б полегшити скрутне матеріаль- не становище І. Франка, однак Виділ офіційно навіть не визнавав його членства в товаристві. Звернення про матеріальну допомогу на видавничі цілі подавали також друзі і учні І. Франка. Кирило Трильовський навесні 1889 р. звернувся до “Просві- ти” з проханням допомогти у виданні збірки поезій молодих поетів. Головний ви- діл відмовив, обіцяючи закупити частину готових книжечок “під условієм, якщо твори, поміщені в тім збірнику, будуть відповідати тенденціям видань “Просвіти”50. І. Франка просвітянські “тенденції” не задовольняли. Образи від керівництва не відвернули І. Франка від співпраці з “Просвітою”. Вже до наступного календаря (на 1889), укладеного не Василем Лукичем, а К. Пань- ківським, він подає вірш “Співакові” (під псевдо Мирон), “Руський співаник” над- рукував його вірш “Сам по дорозі іду я...”, покладений на музику, а в кінці 1888 р. окремою пронумерованою книжечкою “Просвіти” вийшло оповідання “Гава. Обра- зок з життя підкарпатського народа”51. Отриманий від “Просвіти” гонорар (30 зол.) за видання “Гави” І. Франко планував використати для продовження серії “Наукова бібліотека” у меншому форматі під назвою “Науково-літературна бібліотека” (т. 49, с. 183). Новий, дешевший формат мав удоступнити видання для селян, зробити їх настільними книгами по читальнях, де І. Франко був частим гостем. Зміст задума- ної серії (включно з “новою”, що містила передруки з часопису “Житя і Слово”) суттєво відрізнявся від просвітянських видань. Нерідко “Просвіта” вдавалася до пе- ревидань. Книжечка М. Михалевича “Пасіка” користувалася популярністю серед селян, то ж не дивно, що праця витримала 4 перевидання (1877, 1897, 1900, 1910). Однак доцільність другого накладу “Оповідання про житє святого великомучени- ка і лікаря Пантелеймона” О. Огоновського (1891) замість збірки молодих поетів викликає сумнів. За словами І. Франка, з цієї книжки “галицький простолюдин міг вичитати, що у “випадках хороби ліпше вдатися до шептухи або знахаря, що лічать самими словами, ніж до лікаря” (т. 41, с. 446). 1889 р. знову відкрилася дорога до зближення. Восени “Просвіта” разом з Науковим товариством ім. Шевченка уклали угоду про спільне видання творів Т. Шевченка. В грудні 1890 р. затвердили редакційний комітет, до якого ввійшли 408 Алла Середяк О. Огоновський, О. Барвінський, О. Партицький, І. Франко та В. Коцовський52. Відносини з редакторами ззовні виглядали непоганими. О. Огоновський готував біографію І. Франка для “Історії літератури руської”53, доповнював її новими фак- тами, обіцяв надрукувати в “Зорі”, радив подаватися на докторат, але не у Львові, бо поляки чинитимуть перепони. І. Франко вбачав нещирість у відносинах, писав до дружини, що не в поляках справа, а професор “сам старався б мені підставити ногу” (т. 49, с. 285). Очевидно, І. Франко мав рацію, бо ж праця над “Кобзарем” швидко переросла в конфронтацію. О. Огоновський та Ю. Романчук пропонували розмістити твори Т. Шевченка за жанровим принципом (думки, молитви, балади, епічні твори та ін). І. Франко відстоював хронологічний, надаючи великої ваги під- готовці текстів: звірці з автографами, вилученню неавтентичних творів, що місти- лися у попередніх виданнях. Вважав за доцільне подавати різночитання з попере- дніми публікаціями, інформацію про першодруки. Першою ознакою майбутнього розриву редакційного комітету стала відмова “Просвіти” надати порядковий но- мер своїх видань частині накладу збірки оповідань, яку І. Франко вирішив вида- ти власним коштом. Таким чином, він отримував би гроші на друк, а “Просвіта” – прибутки від продажу видання (т. 49, с. 326). Протокол засідання Головного Виді- лу від 5.06.1890 р. сухо зафіксував ухвалу зборів: “Відмовлено просьбу п. Фран- ка о пренумеруванє єго повістей” та “Затурбувати п. Франка о зворот книжок”54. Формальною причиною назвали “лихий стан фінансовий Товариства”, однак вже за тиждень виділили 85 золотих “комітетові, занимаючомуся вандрівкою молоде- жи” ремісничого товариства “Зоря”55. Восени просвітяни вирішили усунути І. Франка та В. Коцовського з редакцій- ного комітету видання творів Шевченка, однак цього їм не говорили. Крім О. Ого- новського, проти І. Франка виступив також К. Левицький. І. Франко довідався про засідання комітету у неповному складі і публічно виступив з протестом у часописі: “Ми маємо певну звістку про те, що на інтимній нараді народовців, при котрій не було давніх членів Шевченківського комітету редакційного, ухвалено змінити пер- вісний намір і видати Шевченка обкроєного. Повне ж критичне видання готовлять українці в Росії. Очевидна річ, що коли це правда, то я прилюдно зрікаюся засідан- ня в тім комітеті і до обкроювання Шевченка руки не приложу”56 Стаття в “Народі” обурила О. Огоновського. Він вважав себе основною фігурою в редакції, писав біографію Т. Шевченка для “Зорі”. Про цю публікацію І. Франко писав М. Драгоманову: “Лупить бідний Огоновський всякі деталі, які знає, мішаю- чи важне з неважним десять раз гірше Чалого і не дбаючи про хронологічні несооб- разності...” (т. 49, с. 150). Очевидно, критичні відгуки доходили до Голови “Просві- ти”. Формальною причиною усунення членів комітету від Товариства ім. Шевченка І. Франка та В. Коцовського став розпуск редакційного комітету через проблеми з веденням спільних рахунків (т. 49, с. 285). “Кобзар” Т. Шевченка “Просвіта” вида- ла в двох томах (4 частинах) за редакцією О. Огоновського (1894, 1895). За оцін- ками І. Франка, воно було “ані повне, ані науково обґрунтоване, і своєю науковою вартістю щодо тексту не стояло навіть на висоті празького “Кобзаря” (т. 41, с. 280). Власні ідеї щодо періодизації та текстологічного опрацювання творчої спадщини Т. Шевченка І. Франко пізніше реалізував у двотомному виданні “Кобзаря” (1907, 1908), опублікованому НТШ у серії “Українсько-руська бібліотека”. 409“Просвіта” і радикальне середовище Галичини Конфлікт у редакційному комітеті не завадив подальшим публікаціям І. Франка у просвітянських виданнях. Твори непокірного письменника з’являються частіше з поверненням до редакції Товариства В. Левицького (1890). Без Василя Лукича літера- турна частина календарів “Просвіти” скоротилася майже удвоє, помітно зменшилася кількість художніх творів у книжковому репертуарі просвітян. Подібна тенденція за- грожувала втратою читацького інтересу до просвітянських видань. В. Левицький розу- мів, що його запросили з метою повернути втрачене, а це дозволяло частково скинути з себе тягар цензури з боку керівництва Виділу. Результат не забарився – до видань то- вариства 1890 р. увійшли твори І. Франка, Марка Вовчка, Б. Грінченка, А. Дольниць- кого, Г. Квітки Л. Глібова, С. Руданського, переклади Лесі Українки, А. Кримського, М. Коцюбинського, Г. Гайне та багато іншого цікавого матеріалу. Перевагою творів І. Франка була приступність мови викладу матеріалу. На основі народної, селянської говірки він створив високі зразки художніх творів, яки- ми однаково захоплювалися галицькі селяни та інтеліґенція57. Саме відірваність на- родовців від народу І. Франко найчастіше закидав просвітянам, наголошуючи, що “інтеліґенція повинна жити з народом і між народом не як окрема верства, але як не- відлучна часть...” (т. 45, с. 148). Книжкою, яка б користувалася однаковою популяр- ністю у селян та інтеліґенції, була історична повість І. Франка “Захар Беркут” (1882). Однак автор не діждався її видання від “Просвіти”, власниці найширшої мережі чи- талень у Галичині, хоча знав, що селяни “залюбки читали “Беркута” (т. 49, с. 406). Політичні суперечки в українському таборі завдавали ще більшої шкоди за- гальній справі просвіти народу в умовах реакційної польської політики, пов’язаної з приходом до влади у Галичині намісника Бадені. Політика попрання громадян- ських прав і особистих свобод привела до необґрунтованого арешту І. Франка з то- варишами (1889), яких відпустили через два місяці, не знайшовши підстав для пока- рання. Репресивні заходи проводилися по селах та читальнях “Просвіти”. 28 серпня 1890 р. в Коломиї розігнали загальні збори, скликані Виділом товариства. Формаль- ною причиною була відсутність зазначення на афіші часу початку їх проведення. До Коломиї з’їхалися представники філій з усього краю, однак, це не завадило поліції погрожувати зброєю голові “Просвіти” О. Огоновському58. Проголошення політи- ки “нової ери” не принесло бажаного порозуміння з поляками, а тільки загострило відносини між народовцями і радикальною молоддю, яку підтримував та об’єднав у політичну партію (РУРП) І. Франко. У 1892 р. І. Франко вкотре звернувся до “Просвіти” з проханням прийняти його у члени Товариства. На загальних зборах Головного виділу відповідний запит від імені І. Франка і М. Павлика зробив молодий адвокат Микола Лагодинський. Керівництво “Просвіти”, безумовно, було зацікавлене у поповненні рядів Товари- ства, однак, прохання І. Франка та його товариша не задовольнили. Найбільш кри- тично виступив провідник народовецького табору К. Левицький59. Окрім нечисель- ної молоді, яка не мала впливу на ухвалу Головного виділу, за І. Франка заступився хіба що Й. Заячківський. “Він має великі хиби, але й має талант” – сказав о. Йо- сип і навіть у своїй промові ставив І. Франка у приклад тогочасній молоді. Отець з Лопянки, меценат та єдиний з нельвів’ян член-засновник “Просвіти” користував- ся авторитетом, але навіть його прохання не вплинуло на ухвалу Головного виділу. Співпраця І. Франка з Товариством припинилася на довгих шість років. 410 Алла Середяк Втративши змогу принести свої твори в селянські родини через членські кни- жечки та періодичні видання “Просвіти”, І. Франко починає випуск “Хлопської бі- бліотеки” (1896), поширює свої ідеї через створену ним мережу періодичних видань “Народ” (1890–1895), “Хлібороб” (1891–1895), “Громадський Голос” (1892–1939), “Житє і Слово”, “Радикал” (1895–1896) та ін. Публікації на сторінках радикальної преси засвідчують поступовий перехід І. Франка на більш помірковані, націонал-демократичні позиції. Змінювалася і “Про- світа”. Після раптової смерті О. Огоновського (1894) Головою обрали засновника товариства, незмінного члена Головного виділу, посла до Сейму Юліяна Романчука. Свою енергію він скерував на розширення мережі читалень “Просвіти” на основі нового Статуту 1891 р., створення при них крамниць, кас ощадності, шпихлірів. У бік господарсько-економічної тематики змінюється і репертуар книг та культурних заходів “Просвіти”. Навесні 1898 р. Товариство ініціює відзначення 50-річчя скасу- вання панщини у Галичині на загальнонаціональному рівні. Почин підтримали всі без винятку культурні установи та політичні партії. Для інформування народу про вагу цієї події “Просвіта” вирішила видати окрему книжечку і безкоштовно розісла- ти її по своїх читальнях. Найкращою працею визнали ґрунтовну розвідку І. Франка “Панщина і її скасованє 1848 р. в Галичині” (1898. 135 с.), написану на матеріалах особистого архіву третього Голови “Просвіти” В. Федоровича. Видання та популя- ризація цієї книжки стали початком відновлення співпраці І. Франка з Товариством. Взаємному порозумінню сприяло утворення Української націонал-демократичної партії (1899), в рядах якої об’єдналися прихильники національно-радикального крила РУРП та народовці – члени “Народної Ради”. Лідерство у народовецькому русі Голови “Просвіти” Ю. Романчука зблизило їхні позиції з націонал-радикалами. І. Франко, І. Белей, К. Левицький, Ю. Романчук, М. Грушевський та ін. стали провід- ними діячами однієї політичної сили, котра базувалася на національній платформі, поєднала різні верстви суспільства, а відтак стала першою реальною силою, здат- ною протистояти польському натискові у Галичині. Формально членство І. Франка у “Просвіті” не відновлювали, його ім’я не фіксує ані “Алфавітний покажчик чле- нів товариства “Просвіта” (ЦДІАУЛ. Ф. 348. Оп. 1. Спр. 778) ані “Книга реєстрації нових членів” (ЦДІАУЛ. Ф. 348. Оп. 1 Спр. 775). Водночас, з початком ХХ століття І. Франко майже щороку публікує свої твори у просвітянських виданнях. Визнанням неабиякої заслуги І. Франка у розгортанні роботи просвітянських читалень можна вважати замовлення Товариства укласти “Вибір деклямацій для руських селян і міщан”. Підготовка І. Франком популярних видань, участь в ініційо- ваних “Просвітою” святах свідчить про визнання ним доробку товариства у напрям- ку розбудови мережі читалень та впливу на селянство. Саме цю роботу він вважав головною ланкою діяльності “Просвіти”, стимулював її, не зважаючи на величез- ну зайнятість у видавничих планах НТШ, де він міг реалізувати себе як науковець. З обранням Головою товариства Петра Огоновського (1906) Виділ структурує ро- боту, створює ряд комісій, що відповідали за різні напрями роботи. Франкові тво- ри все частіше потрапляють до просвітянських видань. У 1912 р. “Просвіта” видає окремою пронумерованою книжкою Франків переклад твору В. Гюго “Ватерлоо” з передмовою (ч. 366, 64 с.), у 1913 – схвалює пропозицію видати “Притчі” пись- менника60, однак, на заваді стає воєнне лихоліття. 411“Просвіта” і радикальне середовище Галичини За головування П. Огоновського відбулося і формальне відновлення членства І. Франка у Товаристві. Щорічні загальні збори, заплановані на 8 червня 1908 р., готувалися дуже ретельно. “Просвіта” вшановувала свій 40-літній ювілей. Збори відбулися в Народному Домі у присутності представників філій та великої кіль- кості гостей. Документи товариства ретельно зафіксували усіх присутніх. І. Фран- ка на них не було (ЦДІАЛ Ф. 348. Оп. 1 Спр. 778). Важко хворий він ще у вересні виїхав на лікування до Хорватії (м. Ліпік). Після поверненя до Львова І. Франко- ві довелося продовжити лікування, через те він не зміг прийняти запрошення То- вариства. Від імені Головного Виділу до Загальних зборів звернувся Є. Озарке- вич з проханням “іменувати пп. Михайла Грушевського, професора університету, Д-ра Івана Франка, літератора, і совітника Двору Григорія Кузьму за їх визначні заслуги коло добра нашого народа Почесними членами Товариства”. Присутні схвалили пропозицію “серед довготривалих оплесків і повстання з місць”61. Від- повідні грамоти передали І. Франкові, однак активній діяльності його у Товари- стві, яке, нарешті, офіційно визнало та належно оцінило заслуги письменника, завадила хвороба. У 1913 р. “Просвіта” спільно з НТШ ініціювала відзначення 40-річчя літера- турної діяльності Франка. Урочистості у Львові тривали три дні і ще довго про- довжувалися по читальнях та філіях Товариства. Ювілейну статтю про заслуги поета “Просвіта” помістила у найпопулярнішому серед селян виданні – щоріч- ному календарі62. Початок Першої світової війни завдав однакового лиха як людям, так і то- вариствам різних напрямків. “Просвіта” розгубила свій провід по фронтах, емі- граціях та Сибіру, і першу спробу відновити роботу зробила незадовго до смерті І. Франка, у березні 1916 р. Давній товариш поета, що втретє повернувся до ре- дакції Товариства, Лукич-Левицький підготував до друку календар Товариства на 1916 рік і помістив у ньому вірші І. Франка “Царські слова”, “Три стирти”, “Будьмо!” та “А ми з чим?”. Ці вірші стали останніми опублікованими “Про- світою” прижиттєвими творами Почесного члена Товариства (вірш І. Франка “Якби...” (Якби само великеє страждання...) помістив і календар “Просвіти” на фатальний для неї 1939 р.). Некролог, опублікований “Просвітою”, наголошував на винятковій ролі І. Фран- ка для галицького суспільства. Про тернистий шлях до порозуміння нагадували хіба слова: “Був тим, що серед хащів найдикших просікав й пробивав шляхи для інших...”63. Alla Serediak. Ivan Franko and the milieu of Ukrainian radicals in Galicia (on the history of relations between I. Franko and “Prosvita”) The author analyzes relations between national populist and radical political trends in Galicia at the end of the 19th century by focusing on the complicated relations be- tween leading radical activist and writer Ivan Franko, and cultural-educational society “Prosvita”. Key words: National populists, radicals, Ivan Franko, “Prosvita”, press, reading audience. 412 Алла Середяк 1 Погорецький І. Франко в гімназії // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст. і прим. М. Гна- тюка (далі: Спогади про Івана Франка ). – Львів, 1997. – С. 57–58. 2 Діло. – 1883. – № 9/10. – С. 1–2. 3 Франко І. Гірчичне зерно (із моїх споминів) // Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 21. – С. 320. 4 Франко І. З історії української молодіжи в Галичині, 1871–1884 // Записки НТШ. – Львів, 1903. – Т. LV. – С. 2. 5 Друг. – 1975. – № 4. 6 Центральний Державний Історичний архів України у Львівській області (далі: ЦДІАУЛ). – Ф. 348. – Спр. 7630. – Арк. 26. 7 Возняк М. Автобіографічний документ Івана Франка з 1892 р. // Літературно-науковий додаток до газети “Новий час”. – 1938. – №. 15. 8 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7628. – Арк. 86. 9 Там само. – Спр. 7628. – Арк. 66. 10 Там само. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7628. – Арк. 59. 11 Там само. – Арк. 81–82. 12 Там само. – Арк. 87. 13 Лукич Василь. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка. – Львів, 1997. – С. 62. 14 Олесницький Є. З-понад четвертини століття // Спогади про Івана Франка .... – С. 66. 15 Правда. – 1876. – № 13–14. 16 Друг. – 1876. – № 20. – С. 319. 17 Там само. – № 14–15. – С. 242. 18 Там само. – № 11; 14–15. 19 Грицак я. Пророк у своїй вітчизні. – К., 2006. – С. 173. 20 Горак р. Біографія на замовлення // Українське літературознавство. – Львів, 2006. – Вип. 68. – С. 260–263. 21 Сторіччя матері “Просвіти”. – Вінніпег, 1968. – С. 46. 22 Друг. – 1976. – № 12. – С. 190. 23 Правда. – 1877. – № 1–2. – С. 166. 24 Правда. – 1876. – № 17. – С. 673. 25 Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства. – Л., 1935. – С. 43. 26 Лукич Василь. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка ... – С. 63. 27 Микитюк В. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог. – Львів, 2000. – С. 41. 28 Горак р., Гнатів я. Іван Франко. – Львів, 2004. – Кн. 4. – С. 301–302. 29 Нарис історії “Просвіти” / Р. Іваничук, Т. Комаринець, А. Середяк та ін. – Львів; Краків; Па- риж, 1993. – С. 215. 30 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7628. – Арк. 170. 31 Лукич Василь. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка ... С. 63. 32 Олесницький Є. З-понад четвертини столітя // Спогади про Івана Франка ... С. 67–68. 33 Спогади про Івана Франка... – С. 68. 34 Спогади про Івана Франка... – С. 96. 35 Горак р. Біографія на замовлення ... – С. 278. 36 Возняк М. Житє і значінє Івана Франка. – Л., 1913. – С. 15. 37 Іван Франко. Документи і матеріали 1856–1965. – К., 1966. – С. 143. 38 якимович Б. Іван Франко – видавець: книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – Львів, 2006. – С. 60. 39 Грицак я. Пророк у своїй вітчизні... – С. 206. 40 Календар товариства “Просвіта” на рік звичайний 1882 / Зложив і впорядкував Василь Лукич. – Річник 5. – Л., 1881. 41 Діло. – 1883. – №. 23. 42 Ілюстрований календар товариства “Просвіта” на рік переступний 1884 / Зложив і впорядку- вав Василь Лукич. – Л., 1883. 43 Діло. – 1883. – № 12. 44 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 133. 45 Там само. – Арк. 129. 46 Там само. – Арк. 240. 413“Просвіта” і радикальне середовище Галичини 47 Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Т. V (1886–1889). – Чернівці, 1912. – С. 160. 48 Грицак я. Пророк у своїй вітчизні ... – С. 369. 49 Діло. – 1882. – № 1. – 2 січня. 50 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 240. 51 Там само. – Арк. 223. 52 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1 – Спр. 7629. – Арк. 260, 267, 272. 53 Возняк М. Матеріали до життєпису Франка (З додатком двох недрукованих його біографій) // За сто літ. – Львів, 1927. – Кн. 1. – С. 170–172. 54 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 296. 55 Там само. – Арк. 299. 56 Народ. – 1891. – № 7. 57 Докладно див: Сербенська О. Мовний світ Івана Франка. – Львів, 2006. 58 Олесницький Є. Сторінки з мого життя. Передрук видання 1935 р. з додатковими матеріалами. – Ч. І–ІІ. – Стрий, 2007. – С. 195. 59 Літературно-науковий додаток до газети “Новий час”. – 1938. – №. 15 (27). – 18 квітня. 60 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 2. – Спр. 6503. – Арк. 97. 61 ЦДІАУЛ. – Ф. 348. – Оп. 1 – Спр. 778. – Арк. 21; Спр. 7632. – Арк. 99. 62 Возняк М. Іван Франко // Ілюстрований народний календар Товариства “Просвіта” на звичай- ний рік 1913 / Ред. Балицький Ю. – Л., 1913. – Ч. 36. 63 радзикевич В. Іван Франко // Український ілюстрований калєндар товариства “Просвіта” з тер- мінаром і літературно-науковим збірником на звичайний рік 1917 / Ред. Левицький В.-Л., 1917. – С. 136–137.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73527
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2223-1196
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T10:32:24Z
publishDate	2010
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
record_format	dspace
spelling	Середяк, А. 2015-01-12T18:20:30Z 2015-01-12T18:20:30Z 2010 “Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством) / А. Середяк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 394-413. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73527 Зроблено спробу проаналізувати взаємовідносини між народовецькою та радикальною політичними течіями в Галичині в кінці ХІХ ст. на прикладі непростих взаємин провідного діяча радикалів, письменника, філософа Івана Франка та найбільш масового культурно-просвітницького Товариства “Просвіта”. The author analyzes relations between national populist and radical political trends in Galicia at the end of the 19th century by focusing on the complicated relations between leading radical activist and writer Ivan Franko, and cultural-educational society “Prosvita”. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Діячі “Просвіти” “Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством) Ivan Franko and the milieu of Ukrainian radicals in Galicia (on the history of relations between I. Franko and “Prosvita”) Article published earlier
spellingShingle	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством) Середяк, А. Діячі “Просвіти”
title	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)
title_alt	Ivan Franko and the milieu of Ukrainian radicals in Galicia (on the history of relations between I. Franko and “Prosvita”)
title_full	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)
title_fullStr	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)
title_full_unstemmed	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)
title_short	“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)
title_sort	“просвіта” і радикальне середовище галичини (до історії взаємин івана франка з товариством)
topic	Діячі “Просвіти”
topic_facet	Діячі “Просвіти”
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73527
work_keys_str_mv	AT seredâka prosvítaíradikalʹneseredoviŝegaličinidoístoríívzaêminívanafrankaztovaristvom AT seredâka ivanfrankoandthemilieuofukrainianradicalsingaliciaonthehistoryofrelationsbetweenifrankoandprosvita

“Просвіта” і радикальне середовище Галичини (до історії взаємин івана Франка з товариством)

Репозитарії

Схожі ресурси