Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939)
Розкрито роль Товариства “Просвіта” у формуванні нормативності української мови. Проілюстровано перехід у виданнях Товариства від етимологічного до фонетичного правописів і від “язичія” до народної мови та її введення у літературу. The author reveals the role of the “Prosvita” society in the format...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73552 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) / Л. Полюга // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 196-200. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859835328719749120 |
|---|---|
| author | Полюга, Л. |
| author_facet | Полюга, Л. |
| citation_txt | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) / Л. Полюга // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 196-200. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | Розкрито роль Товариства “Просвіта” у формуванні нормативності української
мови. Проілюстровано перехід у виданнях Товариства від етимологічного до фонетичного правописів і від “язичія” до народної мови та її введення у літературу.
The author reveals the role of the “Prosvita” society in the formation of norms of
the Ukrainian language. He illustrates transition in the publications of the society from
ethymological to phonetical orthography, and from “yazychie” to vernacular and the introduction of the latter into literature.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:34:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010196
Лев ПоЛюга
ЛЬВІВСЬКІ ВИДАННЯ “ПРОСВІТИ” I ПРОБЛЕМА
НОРМАТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
(1868–1939)
Розкрито роль Товариства “Просвіта” у формуванні нормативності української
мови. Проілюстровано перехід у виданнях Товариства від етимологічного до фонетич-
ного правописів і від “язичія” до народної мови та її введення у літературу.
Ключові слова: “Просвіта”, етимологія, “язичіє”, фонетика, українська літера-
турна мова, видання “Просвіти”.
Нормативністю мови, за найпоширенішими поглядами, вважається сукупність
найвідповідніших правил, вибраних для втілення мовних систем і прийнятних для
всіх етнолінгвістичних груп даної нації. Але норма – не лише ознака чисто лінгвіс-
тична. Вона відображає і соціальний аспект, який відбивається поняттями вжитку
чи невжитку того чи іншого мовного факту, правильного чи неправильного, дореч-
ного чи недоречного. Це і естетичний момент, що виражається поняттям гарного
чи поганого. Крім того, можна говорити про норми писемної та усної мови, норми
літературної та діалектної мов. Взаємозв’язок усної та писемної мов був особли-
во тісним в часи існування товариства “Просвіта”, бо саме для народу творилося
все цим Товариством. Оцінювати нормативність писемної мови видань “Просві-
ти” можна, коли виходячи з такого критерію. Час існування товариства “Просвіта”
особливо в XIX – початку XX ст. був, по суті, процесом удосконалення писем-
ної норми української мови. В умовах тогочасної Галичини питання про норматив-
ність пов’язувалося:
а) із питанням збереження української мови;
б) із утвердженням української мови як самобутнього явища, притаманного
українському народові;
в) із процесом створення української наукової мови і доведенням її рівноправ-
ності серед інших слов’янських і неслов’янських розвинутих мов;
г) із утворенням такої мови, яка об’єднувала б всі етнолінгвістичні групи укра-
їнської нації;
д) із необхідністю запалити ідеями національної мови молоде покоління.
Необхідність здійснення більшості з цих ідей усвідомлювали багато провідни-
ків “Просвіти”, які, хоч і не говорили про норму національної мови як факт, оскіль-
ки такого поняття ще в той час не виникало в українській науці, але підсвідомо це
відчували. Андрій Січинський на перших загальних зборах Товариства 8.12.1868 р.
говорив: “Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дба-
ти про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднести до тої степени
197Львівські видання “Просвіти” i проблема нормативності
просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму, від-
чула своє громадське і національне достоїнство і узнала потребу існування нації як
окремішньої народної індивідуальности, бо ніхто інший, а маса є підставою усьо-
го”1. Таким чином, ідеєю Товариства було підносити освіту народу і національні
почуття самоусвідомлення та самовиявлення, а вони перехрещувалися і правопис-
ною нормативністю.
При розгляді питання про нормативність мови у виданнях “Просвіти” треба
враховувати видання Товариства на Великій Україні та видання в Галичині. Коли
на Великій Україні на початку ХХ ст. видання “Просвіти” стали наближатися до
норми української літературної мови на основі фонетико-морфологічного право-
пису, то в західній частині України цей процес був складним. Починаючи від най-
давніших часів, розвиток української мови спрямовувався до того, що в писемних
пам’ятках запанувала народна мова з використанням фонетичного принципу. Цей
процес, як стверджує І. Огієнко, по суті, вже наближався до свого завершення2.
Йому в Україні став на перешкоді закон Петра I про впровадження т. зв. граждан-
ки, який загальмував на деякий час цей закономірний процес. Але коли більшість
українських письменників з Великої України перейшла на фонетичний правопис,
то “Просвіта” свої видання почала друкувати етимологічним, намагаючись поєд-
нати традиційність письма, яка буцім-то виявлялася у збереженні етимологічно-
го принципу, з усною народною мовою. Саме це і спричинилося до непослідов-
ності у виданнях Товариства і сприяло тому, що видання авторів “Просвіти” не
могли досягати тих результатів, які були б при простішому правописному здій-
сненні цих видань.
Автори перших видань “Просвіти” О. Партицький та В. Шашкевич намагалися
писати живою народною мовою, але оскільки більшість членів Товариства не стоя-
ла на засадах загальнонародних літературних норм, то вони друкувалися етимоло-
гічним правописом. Таке становище зумовило те, що вони не могли поширювати-
ся по всій Україні, ускладнювало їх сприйняття народними масами. Це спричинило
і те, що дані видання вітали москвофіли в особі І. Наумовича, які користувалися
“етимологізованим язичієм”. Традиційність у письмі була настільки сильною, що
не давала змоги авторам і членам “Просвіти” подолати цей рубікон і відмовитися
від традиційної етимологізації, хоча в лексичній системі, морфологічній парадиг-
мі та у синтаксисі вони вже щоразу наближалися до живої народної мови, нехтую-
чи старослов’янщиною чи тою незграбною сумішшю, якою користувалися галиць-
кі чи закарпатські москвофіли.
Серед видань “Просвіти” значне місце займають посібники для початкових
шкіл, яких з 1869 до 1876 рр. видано 24 книги (15-тисячним тиражем). І хоча за
мовою ці посібники не виходили за межі західного наріччя, все ж їх значення для
освіти народу було вагомим. У них час від часу з’являлася думка, що весь україн-
ський народ є єдиною нацією і він не повинен розмежовуватися3. Вони частково
уніфікували правила на кшталт загальнонародних. Подібну функцію відігравали і
“Буквар” та “Читанка” для 2-го та 4-го класів, які вийшли 1877 р.
Етимологічний принцип у виданнях “Просвіти” панував до 1899 р. З 90-х ро-
ків в значній мірі завдяки народовцеві Ю. Романчукові, який у непросвітянських
виданнях завів фонетичний правопис ще у 1890 р., всі видання, в тому числі й
198 Лев Полюга
просвітянські “Календарі”, перейшли на фонетичний правопис, що сприяло збли-
женню галицьких і східних норм.
Цікаво, що питання про заведення фонетико-морфологічного принципу ста-
вилося окремими членами Товариства ще значно раніше. До тих, що обстоюва-
ли принцип фонетичного правопису, належав Ксенофонт Климкович (1835–1881),
журналіст та перекладач Байрона, Гоголя, Міцкевича українською мовою та тво-
рів Т. Шевченка і Марка Вовчка німецькою. Він разом із священиком та педагогом
Олексою Торонським (1838–1899) ще 1864 р. на зборах “Галицько-руської матиці”
виступав проти “язичія”, закликав відмовитися від перекручування мови, від ети-
мологічного правопису і перейти на “кулішівку”.
Одним із аспектів літературної мови є чисто політичний сенс. Єдина норма лі-
тературної мови є виявом єдності нації. Серед членів “Просвіти”, можна вважати
інтуїтивно, принципи фонетичного правопису у своїй діяльності проводив Ю. Лав-
рівський (1821–1823) як засновник народовської газети “Основа” (1870–1871), пере-
кладач українською мовою австрійського цивільного кодексу, а також як борець за
введення української мови в класичній гімназії на рівні з польською, добивався того,
щоб оплачувати з державного фонду освітянські видання для українських гімназій.
Офіційно закріпив принцип фонетичного правопису у виданнях “Просвіти”
лише Статут Товариства 1913 р., у першому параграфі якого записано:
1. Цілию товариства є: просвіта, піднесення культури та добробуту українсько-
го народу в усіх його верствах і напрямках життя.
2. До досягнення сеї ціли прислугують товариству отсі способи: видання уся-
кого роду книжок, творів письменників, журналів і часописів в мові українській”4.
Нa Буковині, починаючи з 1893 р., введенню фонетичного правопису у шкіль-
ництво сприяв Ст. Смаль-Стоцький (1859–1939), якого можна вважати сподвижни-
ком не лише у мовознавчих справах, а й керівником та організатором товариства
“Просвіта” на Буковині.
На Закарпатті важливу роль у кодифікації та нормалізації української мови ві-
діграв І. Панькевич (1887–1958) як автор “Граматики руського язика для молодших
кляс шкіл середніх і горожанських” (Мукачів, 1822). Він спричинився до перемоги
народомовної стихії в літературній мові Закарпаття.
На основі лише видань “Просвіти” не вдалося виявити участі просвітян у
дискусії, яка відбувалася в кінці XIX – на початку XX ст. про нормативність укра-
їнської літературної мови, в якій брали участь Б. Грінченко, І. Нечуй-Левицький,
І. Франко, М. Грушевський, П. Грабовський і ін., але, безперечно, Товариство не
могло стояти осторонь цього питання. І, можливо, саме ця дискусія спричинилася
до того, що з 1899 р., коли головою Львівського товариства був Ю. Романчук (очо-
лював його з 31 січня 1896 до 29 червня 1906 р.), видання “Просвіти” перейшли на
фонетичний правопис.
Важливою сторінкою в утвердженні української літературної норми були про-
світянські видання серії “Українське письменство”, що виходила з 1904 р. до 1928 р.
під орудою Ю. Романчука. Норми української літературної мови письменників Над-
дніпрянської України позитивно впливали на нормативність творів галицьких пи-
сань, і красного письменства зокрема. У виданнях “Просвіти” друкувалися твори
майстрів українського слова X. Алчевської, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулака-
199Львівські видання “Просвіти” i проблема нормативності
Артемовського, І. Карпенка-Карого, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костомарова, І. Кот-
ляревського, М. Коцюбинського, П. Куліша, М. Старицького, Лесі Українки, Т. Шев-
ченка. Всього з’явилося 25 томів тиражем 175 тис. примірників.
Видання готували різні редактори, але більшість з них саме Ю. Романчук. Се-
ред видавців був і відомий редактор, соратник І. Франка в “Літературно-науковому
віснику” О. Маковей, який підготував твори І. Воробкевича і наблизив їх орфогра-
фію до загальнонародної, зберігаючи буковинський колорит поета і прозаїка. У цих
кодифікованих виданнях переважали загальнонаціональні граматичні та фонетич-
ні форми, уникалося вузьких діалектизмів, а лексичні відхилення (особливо запо-
зичені діалектні слова, які залишалися в тексті) подавалися з відповідним тлума-
ченням у кінці томів.
Нормі та кодифікації мови, особливо у творах письменників з Великої Укра-
їни, сприяв той факт, що вони дуже ретельно звірялися з оригіналами, як про це
відзначав Ю. Романчук. Ці видання засвідчують прагнення керівників просвітян-
ського товариства до зближення літературних нормативів східних і західних пись-
мових видозмін. У “Післяслові” до першого тому творів Ю. Федьковича Ю. Ро-
манчук писав: “Як в попередніх томах, так і в сім, дбаю особливо о добрий вірний
текст і моє видання опирається на найліпших підставах... Однако ж граматичні
форми гуцульського говору я не старався всюди задержати, бо ані нема їх всюди
в передруках, ані сам Федькович не все і не всюди уживав їх та й не досить до-
кладно їх зазначував”5.
Аналогічну функцію в цьому відношенні виконувала і видавана серія “Народ-
на бібліотека “Просвіти”, в якій вийшло 38 книжок, а також просвітянські календа-
рі, де друкувалися твори українських класиків, науково-популярні статті, переклади
закордонних письменників, різні відомості з історії, здійнені мовою і правописом,
які були б доступними широким народним масам. З 1928 р. просвітянські видання
почали поступово переходити на правопис загальноукраїнський, який був спіль-
но затверджений у Києві представниками східних та західноукраїнських учених-
філологів і був рекомедований НТШ для використаня у виданнях Галичини.
Кодифікації та нормалізації писемної мови сприяли такі видання “Просвіти”,
як “Письмо з “Просвіти” або “Просвітні листки”, які почали виходити з 1907 р. що-
місяця. Ці листки (60 випусків) поширювали не лише загальновживані літературні
слова, а й українську термінологічну лексику. Сільськогосподарські загальноукра-
їнські терміни поширювалися і в наукових працях, присвячених розвитку і веден-
ню сільськогосподарських робіт, зокрема, у праці С. Кузика “Рільничі досліди і про-
би, роблені заходом товариства “Просвіта” (1911), що сприяла усуненню мовної та
фахової неграмотності.
Рівневі кодифікації та нормалізації української мови сприяли і наукові літерату-
рознавчі праці, зокрема, наукова робота Ф. Колесси “Українські думи” (1920 р.,160 с.)
та трьохтомна “Історія української літератури” С. Возняка (1920–1924). Остання є
найбільшим науковим виданням товариства “Просвіта”.
Велике значення в нормалізації української літературної мови мав журнал
“Життя і знання” (1927–1939), який видавав і редагував І. Брик (1879–1947). Ви-
йшло 53 книги. Цей журнал мав особливу вагу з погляду мови тому, що його мо-
вознавчу частину вів знаменитий український лінгвіст В. Сімович (1886–1944).
200 Лев Полюга
Ці видання поширювалися не лише в Галичині, а й далеко за її межами – на
Великій Україні, в українських поселеннях усього світу. Це сприяло удосконален-
ню літературної норми серед усіх прошарків українського населення, де б воно не
перебувало, особливо після того, як у виданнях товариства “Просвіта” почали за-
стосовуватися правила загальноприйнятого правопису 1928 р. Тут доцільно вказати,
що великий вплив на кодифікаційну норму видань “Просвіти” мали окремі особи,
зокрема, М. Галущинський, який головував з 2 квітня 1932 до 25 вересня 1939 р.,
а також діяльність українських політиків, які друкували свої праці під просвітян-
ською рубрикою. Мається на оці брошура К. Левицького “Про права української
мови”, що вийшла 1896 р. шеститисячним тиражем.
Аналізуючи видання “Просвіти” з точки зору нормалізації української літера-
турної мови, можна виявити певні труднощі у здійненні цієї проблеми. На склад-
ність її вирішення впливали не лише внутрішні чинники, до яких належали: силь-
ний вплив писемної традиції минулого, недостатній рівень освіти окремих членів
Товариства та авторів, а також і недостатня відвага у прийнятті рішеннь. Значення
тут мали і деякі зовнішні фактори – відсутність власної національної держави та шо-
віністичні погляди окремих польських діячів, які ставали на перешкоді здійснення
багатьох заходів правописання, українізації сфер шкільництва і т.ін. При аналізі іс-
торії будь-якого напрямку діяльності “Просвіти” завжди повинен бути об’єктивний
погляд на події, які відбувалися, бо саме такий підхід може правильно забезпечи-
ти висвітлення всякого історичного явища і допоможе наступним поколінням на-
вчатися на цих фактах.
Lev Poliuha. Lviv publications of “Prosvita” and the problem of the normative-
ness of Ukrainian literary language (1868–1939)
The author reveals the role of the “Prosvita” society in the formation of norms of
the Ukrainian language. He illustrates transition in the publications of the society from
ethymological to phonetical orthography, and from “yazychie” to vernacular and the in-
troduction of the latter into literature.
Key words: “Prosvita”, ethymology, “yazychie”, phonetics, Ukrainian literary
language, publications of “Prosvita”.
1 Нарис історії “Просвіти”. – Львів; Краків; Париж: Просвіта, 1993. – С. 17.
2 Іларіон, митрополит (І. огієнко). Історія української літературної мови. – Вінніпег, 1949. –
С. 302.
3 Мацюк г. З історії вивчення лексичної та граматичної систем української мови (Галичина,
ХІХ ст.): Текст лекцій. – Львів: ЛДУ, 1993. – С. 14.
4 Нарис історії “Просвіти”. – C. 186.
5 Романчук ю. Післяслово // Федькович Й.-Ю. Твори: В 2-х т. – Львів: Просвіта, 1914. – С. 511.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73552 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-1196 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:34:31Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Полюга, Л. 2015-01-12T19:06:08Z 2015-01-12T19:06:08Z 2010 Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) / Л. Полюга // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 196-200. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73552 Розкрито роль Товариства “Просвіта” у формуванні нормативності української мови. Проілюстровано перехід у виданнях Товариства від етимологічного до фонетичного правописів і від “язичія” до народної мови та її введення у літературу. The author reveals the role of the “Prosvita” society in the formation of norms of the Ukrainian language. He illustrates transition in the publications of the society from ethymological to phonetical orthography, and from “yazychie” to vernacular and the introduction of the latter into literature. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Основні ділянки національної праці “Просвіти” Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) Lviv publications of “Prosvita” and the problem of the normativeness of Ukrainian literary language (1868–1939) Article published earlier |
| spellingShingle | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) Полюга, Л. Основні ділянки національної праці “Просвіти” |
| title | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) |
| title_alt | Lviv publications of “Prosvita” and the problem of the normativeness of Ukrainian literary language (1868–1939) |
| title_full | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) |
| title_fullStr | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) |
| title_full_unstemmed | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) |
| title_short | Львівські видання “Просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) |
| title_sort | львівські видання “просвіти” і проблема нормативності української літературної мови (1868–1939) |
| topic | Основні ділянки національної праці “Просвіти” |
| topic_facet | Основні ділянки національної праці “Просвіти” |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73552 |
| work_keys_str_mv | AT polûgal lʹvívsʹkívidannâprosvítiíproblemanormativnostíukraínsʹkoílíteraturnoímovi18681939 AT polûgal lvivpublicationsofprosvitaandtheproblemofthenormativenessofukrainianliterarylanguage18681939 |