Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення

Біорозмаїття — найбільш важливий природний ресурс, багатство всього людства і національне багатство кожної держави. Цінність біорозмаїття була сформована впродовж тривалого біологічного розвитку, фактично є джерелом стабільности і відіграє буферну роль в біосфері. Біорозмаїття загалом зменшує негати...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Праці наукового товариства ім. Шевченка
Date:	2003
Main Authors:	Шеляг-Сосонко, Ю., Ємельянов, І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2003
Subjects:	Біотичне розмаїття
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73581
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення / Ю. Шеляг-Сосонко, І. Ємельянов // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 135-146. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859836611839131648
author	Шеляг-Сосонко, Ю. Ємельянов, І.
author_facet	Шеляг-Сосонко, Ю. Ємельянов, І.
citation_txt	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення / Ю. Шеляг-Сосонко, І. Ємельянов // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 135-146. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Праці наукового товариства ім. Шевченка
description	Біорозмаїття — найбільш важливий природний ресурс, багатство всього людства і національне багатство кожної держави. Цінність біорозмаїття була сформована впродовж тривалого біологічного розвитку, фактично є джерелом стабільности і відіграє буферну роль в біосфері. Біорозмаїття загалом зменшує негативні для біоти коливання абіотичних факторів. Сьогодні методологічна основа продовження життя на Землі — складна поліфункціональна концепція збереження біорозмаїття, що ґрунтується на ідеології охорони природи і збалансованого невиснажливого використання природних ресурсів. Майбутнє людства можливе лишень за таких стосунків з природою. The biodiversity is the most important natural resource, the global mankinds' property and the national property of every state. The value of biodiversity naving been formed during a long-term biological evolution is in the fact the source of stability and it plays the buffer role in the biosphere. Due to diversity the abiotic factors fluctuations that are negative for the biota in the whole are decreasing. Today methodological basis of life duration in the Earth is complex polifunctional concept of biodiversity preservation based on the ideology of unremned nature and balanced unexhausting utilization of natural resources. The future of mankind is possible with such treatment of nature only.
first_indexed	2025-12-07T15:35:35Z
format	Article
fulltext	БІОТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ УДК 581.9 Юрій ШЕЛЯГ-СОСОНКО, Ігор ЄМЕЛЬЯНОВ СУЧАСНИЙ СТАН БІОРОЗМАЇТТЯ ТА ЙОГО ПЛАНЕТАРНЕ ЗНАЧЕННЯ Біорозмаїття — найбільш важливий природний ресурс, багат- ство всього людства і національне багатство кожної держави. Цінність біорозмаїття була сформована впродовж тривалого біо- логічного розвитку, фактично є джерелом стабільности і відіграє буферну роль в біосфері. Біорозмаїття загалом зменшує негатив- ні для біоти коливання абіотичних факторів. Сьогодні методо- логічна основа продовження життя на Землі — складна поліфунк- ціональна концепція збереження біорозмаїття, що ґрунтується на ідеології охорони природи і збалансованого невиснажливого використання природних ресурсів. Майбутнє людства можливе лишень за таких стосунків з природою. Діялектика сьогодення з його глобальними проблемами значною мірою відрізняється від діялектики минулого. Найбільш цілісно обґрунтованою теорією, в якій відображено сучасний стан взаємовідносин природи та людського суспільства, є теорія ноосфери В. Вернадського, обґрунтована ним у 20—30-х роках XX століття. Учення В. Вернадського про ноосферу засновано на ідеї розумної діяльности суспільства, що передбачає збалан- сований характер співіснування цивілізації та природи. При тому про- блема взаємодії природи та суспільства може бути розв'язана тільки за умов, якщо вона буде визнана проблемою планомірного розвитку цивілі- зації при знанні критичних параметрів біосфери, заснованої на розумінні того, що історія розвитку людського суспільства тісно пов'язана з істо- рією розвитку біосфери. Розширення сфери протікання штучних проце- сів та витіснення природних елементів біосфери можуть призвести її до такого стану, за якого на нашій планеті не буде місця для людини та її цивілізації. В. Вернадський вважав, що наша планета та Космос є цілісною систе- мою, де життя, живу речовину пов’язують в єдине ціле процеси, що про- тікають на Землі, з процесами космічного походження. ,,Життя, — писав він, — є не випадковим явищем у світовій еволюції, а тісно з ним пов'я- заним наслідком“ [2, с. 46]. Далі вчений відзначав, що вплив людини на довкілля зростає так скоро, що найближчим часом вона сама (її діяль- ЮРІЙ ШЕЛЯГ-СОСОНКО, ІГОР ЄМЕЛЬЯНОВ 136 ність) трансформується в основну геологоперетворювальну силу. У зв'язку з цим людина повинна буде взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи, унаслідок чого на подальшій стадії свого розвитку біосфера перетвореться на ноосферу. Під ,,ноосферою" В. Вер- надський розумів розвиток планети, спрямований силою Розуму шляхом коеволюції людської спільноти і біосфери. При тому людина зобов'язана насамперед дбати про інтереси біосфери загалом, а особисті інтереси автоматично стають другорядними, тобто вони підпорядковуються інте- ресам ноосфери. Ноосфера — за В. Вернадським — це розумне регулю- вання процесів природокористування, що охоплює специфічні загально- планетарні інститути біосфери. Певна річ, що функцію загальнопланетарних інститутів управління біосферою, про які писав В. Вернадський, з позицій сьогодення можуть виконувати, ймовірно, міжнародні програми і проєкти, спрямовані на вивчення механізмів функціонування окремих екосистем і біосфери зага- лом, на розроблення науково обґрунтованих критеріїв оптимізації антро- погенних навантажень на біоту екосистем та принципів збереження біо- розмаїття на всіх рівнях організації живого. Це цілком відповідає і основ- ним принципам Конвенції з біорозмаїття. Як відомо, життя на нашій планеті представлене дискретними утво- реннями — біосистемами, з притаманними цим системам властивостями функціональної цілісности та спроможністю до гомеостазу і самовіднов- лення. Нині вже не викликає сумнівів той факт, що біосистеми різних рівнів інтеграції (і організм, і популяція, і біотичне угруповання) є диси- пативними структурами, тобто відкритими, самовідновлювальними, від- даленими від стану термодинамічної рівноваги, здатними до саморегуля- ції системами, які обмінюються з навколишнім середовищем не тільки речовиною, а й енерґією та інформацією. Останнє зумовлює їхню здат- ність до самоорганізації. Зростання самоорганізації забезпечується взає- модією енерґії та інформації, причому біологічні ефекти, що призводять до найоптимальнішого пристосування біосистем до умов існування, зале- жать не стільки від величини їх енерґії, скільки від одержаної ними з навколишнього середовища інформації. Завдяки цьому мінімізуються витрати енерґії на підтримання життєдіяльности біосистем, що призво- дить загалом до оптимізації енерґетичних процесів. Такий основний кри- терій самоорганізації та еволюції біосфери. На думку В. Вернадського, організованість живої природи як цілісної системи (біосфери) є регулюючим чинником, що спрямовує та визначає еволюційний процес, у ході якого відбувається безперервне ускладнення форм і функцій живої речовини, тобто проґресивний розвиток біосфери. З єдности та неперервности форм і функцій живого випливає необхід- ність збереження цієї єдности на Землі. Проте весь розвиток людського суспільства був спрямований на порушення цієї цілісности, оскільки від- бувався за її рахунок. Особливо це виявилося на сучасному етапі нау- ково-технічної революції, коли темпи антропогенних змін рослинного покриву, екосистем і ландшафтів перевищили темпи еволюції природи, а неґативні зміни (парниковий ефект, опустелювання, озонові ,,дірки", кис- лотні дощі тощо) набули глобального характеру. Порушення цілісности і єдности передусім автотрофного фотосинтезуючого компонента біосфери СУЧАСНИЙ СТАН БІОРОЗМАЇТТЯ ТА ЙОГО ПЛАНЕТАРНЕ ЗНАЧЕННЯ 137 під впливом різних форм господарської діяльности людини є найбільшою загрозою, що наближає нас до екологічної катастрофи. Екологічна криза, яка набула планетарного масштабу, є результатом фраґментації рослинного покриву, котра відбувається унаслідок його зни- щення, виснажливого використання, змін умов існування, неґативної дії багатьох чинників антропогенного походження тощо. Так, насамперед спо- стерігається зменшення чисельности популяцій тих чи інших видів живих організмів, а отже, помітне зниження генетичної мінливости й тим самим стійкости та еволюційної потенції будь-яких екосистем. У разі значного ско- рочення чисельности популяцій вони втрачають адаптивний пік, оскільки дрейф алелей веде до фіксації випадкових алелей, як нейтральних, так і негативних, а такі популяції, як звичайно, з часом гинуть. Поряд із знижен- ням генетичного розмаїття відбуваються скорочення коеволюційного поля, зменшення продуктивности, розрив трофічних ланцюгів, а отже, зв'язків між продуцентами, консументами та редуцентами, що призводить до пору- шення малого кругообігу речовин, біотичних взаєвідносин між організмами тощо. Зменшення первинної продукції екосистем, своєю чергою, викликає скорочення чисельности видів-споживачів як рослиноїдних, так і хижаків. Особливо небезпечною є утрата генетичних ресурсів, що визначають гене- тичне розмаїття особин і популяцій різних видів тварин, рослин, грибів та мікроорганізмів, оскільки, урешті-решт, їх збереження і є вирішальним фактором у виживанні людства. На сьогодні у світової спільноти немає важливішої проблеми ані за своєю значущостю, ані за масштабами, ніж проблема сталого розвитку, породжена самою людиною у процесі становлення цивілізації. З розвитком скотарства і підсічного рільництва виникли локальні осередки змін, які у другій половині ХХ століття набули вже планетарного масштабу. Реальні обриси цієї загрози було усвідомлено в 70-х роках завдяки діяльності вчених ,,Римського клубу“, які здійснили прогноз глобального впливу економічного розвитку насамперед промислово розвинених країн на стан довкілля. Усвідомивши це, ООН 1992 р. в Ріо-де-Жанейро провела Конференцію з питань навколишнього середовища і розвитку, на якій вперше було проголошено про необхідність відмови від існуючого у світі шляху розвитку, яким ішли та продовжують іти розвинені країни, і накреслено програму дій на ХХI століття, що передбачає досягнення сталої рівноваги між експлуатацією природних ресурсів та здатністю Землі підтримувати життя. Це перша цілісна програма дій, в якій охоп- лено найважливіші сфери людської діяльности в масштабах усієї планети, соціяльні та економічні, екологічні та ресурсні, міжнародні та національні, державні та недержавні органи влади й організації, усі верстви населення [4]. Це єдиний шлях до виживання людської спільноти, альтернативи якому нема, інакше — небуття. Розуміючи це, ООН у червні 1997 році скликала спеціяльну сесію Генеральної Асамблеї, на якій було прийнято Програму дій для подальшого здійснення порядку денного на ХХI століття. У Програмі підкреслено, що головним завданням зазначеної сесії є прискорення виконання усіма державами на основі глобального партнерства ухвалених у Ріо-де-Жанейро рішень, спрямованих на спра- ведливе задоволення потреб нинішнього і прийдешніх поколінь. Досягнення цієї мети можливе лише на основі інтеграції і збалансованости економічної, екологічної та соціяльної складових системи людина — довкілля. У зв'язку ЮРІЙ ШЕЛЯГ-СОСОНКО, ІГОР ЄМЕЛЬЯНОВ 138 з тим, що головні показники сталого розвитку продовжують погіршуватися порівняно з 1992 роком, а розвинені країни не виконали рішення ООН щодо виділення допомоги країнам, які розвиваються, у розмірі 0,7% внутрішнього національного продукту, сесія ухвалила низку заходів, спрямованих на поліпшення стану в секторах народного господарства всіх країн, і зобов'язала їх до наступної сесії у 2002 році розробити ,,Національні стратегії сталого розвитку“ та повністю виконати зобов'язання, які було прийнято в Ріо-де-Жанейро. Отже, ООН ще раз підтвердила необхідність переходу світового спів- товариства на принципово новий шлях розвитку без погіршення стану довкілля. Це побудова практично нового суспільства з новим світоглядом, новими правом, економікою, використанням природних ресурсів та їх розподілом. Це визнання цілісности і неповторности біосфери, її прина- лежности всім, залежности розвитку етносів один від одного, підпоряд- кування їх розвитку єдиній планетарній стратегії — збереженню біо- сфери. Провідна роль у цьому належить біорозмаїттю, що випливає із самої його біосферної ролі, яка полягає у забезпеченні її функціону- вання, підтримці екологічної рівноваги та зменшенні ентропії біосфери, котру людина своєю діяльністю збільшує і тим самим повертає Землю до первинного хаосу. Тому збереження біорозмаїття — це збереження май- бутнього людства. Особливе місце в ньому займає рослинність (автотроф- ний блок біосфери), яка є першоджерелом існування усіх інших функціо- нальних груп організмів, у тому й людини. Саме рослинність забезпечує збалансованість потоків речовини, енерґії та інформації у трофічних мережах окремих екосистем і біосфери загалом. В найбільш загальному вигляді все, що вживає людина, і все, що людина має, вона отримує без- посередньо з природних ресурсів або вони стосуються того опосередко- вано. Практично це безліч вартостей, одні з яких лише споглядаються без шкоди для рослинности, а інші — використовуються, унаслідок чого завдають їй відчутної шкоди. До перших належать духовні, культурні, світоглядні, естетичні, мовні, психологічні, оздоровчі, виховні, освітні, наукові тощо вартості, за якими одні нації, ураховуючи їхній менталітет, відрізняються від інших, що є соціяльно трансформованим віддзеркален- ням особливостей природи, насамперед рослинности певної території, особливостей її формування, а природа — це дзеркало, в якому кожна нація бачить своє відображення. Інші забезпечують підтримання життє- діяльности людини, у тому кисень, необхідний для її дихання, речі, якими вона користується, житло, ліки, рекреаційні ресурси та безліч інших цінностей, ураховуючи комфортність життя, сировину для різних галузей господарства тощо. У Конвенції з біорозмаїття підкреслено, що воно є величезною цінніс- тю, оскільки має екологічне, генетичне, соціяльне, економічне, наукове, культурне, рекреаційне та естетичне значення, є основою систем життє- забезпечення та еволюції біосфери, а також задоволення потреб насе- лення Землі, яке дедалі зростає, в їжі, ліках, одязі, житлі, кисні та інших ресурсах. У гонитві за розвитком науково-технічного проґресу як самодостат- ньої основи людської цивілізації, за комфортністю життя людина пере- ступила розумні, дозволені природою норми використання її ресурсів, більшість з яких — земля, чиста вода, рослинний і тваринний світ, СУЧАСНИЙ СТАН БІОРОЗМАЇТТЯ ТА ЙОГО ПЛАНЕТАРНЕ ЗНАЧЕННЯ 139 кисень тощо — для 6 млрд. населення нашої планети практично вичер- пані. Через розрив функціональних зв'язків до кризового стану наблизи- лися екологічна ємність і самовідновлювана здатність екосистем на біль- шій частині планети. Сьогодні під впливом господарської діяльности лю- дини, прискорених темпів деградації природного середовища планетар- ного масштабу набули зміни клімату, зменшення озонового шару, кис- лотні дощі, забруднення Світового океану та континентальних водойм важкими металами, опустелювання земель та збіднення біорозмаїття. Розвинені країни вже давно споживають кисню більше, ніж його виробляє їхній рослинний покрив (наприклад, рослинність США вироб- ляє лише 60%), а вуглекислого газу викидається в атмосферу більше, ніж здатна засвоїти рослинність, ураховуючи і ту його кількість, яку вона виділяє під час дихання. За прогнозами, до 2025 року щорічна кількість викидів вуглекислого газу збільшиться до 12 млрд. т (у 1980 році вона становила 6-8 млрд. т), а в 2050 році — до 15 млрд. т. Через 100 років це поряд з викидами інших парникових газів призведе до підвищення тем- ператури на планеті на 1,5—3,0°С (за період 1950—2000 рр. вона збіль- шилася на 0,5°С), підвищення рівня Світового океану на 15—95 см, а, отже, до підтоплення низинних територій. Через викиди хлорфторвугле- водів та метану, кількість яких щорічно зростає відповідно на 2,2% та 0,8%, відбувається руйнація озонового шару, внаслідок чого за останні 25 років він у кількох місцях уже втратив необхідну щільність, що загрожує існуванню живих організмів через проникнення аж до поверхні планети жорсткого ультрафіолету. В атмосферу, гідросферу та ґрунти надходить понад 2 млн. хемічних сполук, без урахування хемічних добрив. Небувалого розмаху набув син- тез органічних речовин, загальний річний обсяг виробництва яких зріс у 40 разів проти з 1950 року. З початку ХХ століття було синтезовано бли- зько 10 млн. органічних і неорганічних сполук, з яких до 1% виробля- ється у промислових масштабах. Усі вони різною мірою є токсичними для живих організмів. Викиди в атмосферу оксидів сірки та азоту призвели до кислотних дощів, під дією яких порушуються дихання і фотосинтез рослин, виникають опіки поверхні листя, підвищується кислотність верх- нього шару ґрунтів, що погіршує мікробіологічні процеси в них та змен- шує їхню родючість, збільшує рухомість важких металів і призводить до утворення токсичних сполук, а отже, знижує продуктивність екосистем. Особливо потерпають від кислотних дощів ялинові та ялицеві ліси. В різ- них країнах Західної та Центральної Європи ними пошкоджено від 20% до 60% лісових масивів. За прогнозом, викиди зазначених оксидів у світі до 2050 року зростуть: сірки — на 140%, азоту — на 210% і вуглецю — на 230%. Зрозуміло, що вони разом з важкими металами, нафтопродук- тами, хемічними речовинами та неочищеними стоками забруднюють і гідросферу, обсяг прісної води якої надзвичайно малий — лише 28,2 млн. куб. км. І якщо в 1990 році прісної води різною мірою не вистачало для більшої частини населення Землі, то в 2050 році ця нестача зросте удвічі. Сьогодні неякісна питна вода спричиняє приблизно 50% захворювань лю- дей у світі. Велику загрозу для здоров'я людини і якости довкілля стано- влять шкідливі відходи. В останнє десятиріччя щороку в світі їх вироб- лялося до 350 млн. т, з яких 275 млн. т припадає на США. ЮРІЙ ШЕЛЯГ-СОСОНКО, ІГОР ЄМЕЛЬЯНОВ 140 Прискореними темпами збіднюється генетичне розмаїття. З 1600 року — початку сумного літопису знищення людиною видів — на планеті вже втрачено близько 500 видів тварин, у тому 10 видів риб, до 100 видів ссав- ців, понад 100 видів птахів і значно більше безхребетних. Під загрозою зникнення перебувають ще 5370 видів тварин. Зникло 660 видів рослин, а під загрозою зникнення — близько 26100 видів. Зазначені втрати є надто суттєвими. Це випливає хоча б з того, що в 1994 році з придатної для поселення людини території 134,9 кв. км не було заселено лише 27%, частково заселено 36,7% і повністю заселено 36,3%. Вважається, що при- родні екосистеми суходолу втрачені або суттєво змінені на 65% його площі. Особливо потерпіли степи й ліси — екологічний каркас біосфери. Займаючи близько 28% суходолу планети, ліси дають майже 90% біомаси органічної речовини, виробляють до 60% репродукованого кисню, у них мешкає близько 80% неописаних видів тварин і 30% видів рослин. Проте в останнє десятиріччя лише у тропіках ліси щороку вирубують на площі 20—25 млн. га. З них 10 млн. га, або 4% площі лісів світу втрачається назавжди. Кризова ситуація складається і з ґрунтами. В останні десятиріччя що- року континенти втрачають 24 млрд. тон ґрунту. За 20 років це стільки, скільки його в орних землях США. В 1990 році на стадії істотної дегра- дації перебувало близько 1,2 млрд. га земель, або 10% сільськогосподар- ських угідь світу. Різного ступеня деградації зазнають 3,6 млрд. га, або чверть площі земель планети, чи три з половиною Європи. Це переважно землі посушливих і напівпосушливих реґіонів. Через засолення та ерозію за роки існування людської цивілізації втрачено до 45% придатних для сільського господарства земель. До того слід додати забруднення ріллі важкими металами, хемікатами, зокрема пестицидами, яких виробля- ється до 2 кг/га. Під загрозою втрати землі як джерела існування сьогод- ні перебуває понад 1 млрд. осіб, тобто кожна шоста людина світу, а збит- ки від опустелювання земель сягають 42 млрд. доларів США на рік. Водночас із деградацією і забрудненням земель збільшується і наван- таження на них унаслідок проґресивного зростання людського населення земної кулі, чисельність якого в 2050 році за прогнозами становитиме понад 10 млрд. осіб. При тому валовий продукт зросте з 4195 млрд. доларів США в 1950 році до 95954 млрд. доларів у 2050 році, тобто більше, ніж у 22 рази. Первинне використання енерґії збільшиться за цей же час у 12 разів, води — у 8 разів, продукції сільськогосподарських культур з 1694 млн. т у 1990 році до 3380 млн. т у 2050 році, тваринництва — відповідно з 872 млн. т до 2065 млн. т, а загальна площа сільськогосподарських угідь — на 42%. Через це площа територій з природною рослинністю зменшиться з 1,8 га до 0,8 га на одну особу. Це засвідчує, що резерви природних земель будуть вичерпані, а подальше заповідання їх припиниться [7]. Донедавна, ще 50 років тому, всі перелічені зміни планетарного масш- табу були переважно реґіональними, а сьогодні вони торкаються різних аспектів людського буття на всій планеті і завдають людині безмірних матеріяльних і духовних втрат, ставлячи під загрозу саму можливість подальшого її існування. Запобігти цьому можна, як відомо, лише вихо- дячи з екологічного імперативу, тобто системи заборон на всі види люд- ської діяльности, які призводять до виснаження або знищення біоресур- сів та екосистем і погіршують якість довкілля та умов життя людини. СУЧАСНИЙ СТАН БІОРОЗМАЇТТЯ ТА ЙОГО ПЛАНЕТАРНЕ ЗНАЧЕННЯ 141 Своєю чергою це передбачає: 1) вiдтворення i збереження територiяльної i функцiональної цiлiсности бiорозмаїття; 2) збереження бiороззмаїття, а також ландшафтiв панєвропейського значення; 3) посилення захисту природного раритетного рiзмаїття вiд iснуючих i потенцiйних неґативних чинників; 4) забезпечення обмiну генетичною речовиною, розселення i мiграцiї видiв, а також збереження мiґрацiйних шляхiв; 5) розширення i збагачення еволюцiйного простору для релiктових, ендемiчних i зникаю- чих видiв; 6) збiльшення та пiдтримання екологiчної ємности екосистем i ландшафтiв, пiдвищення їхньої продуктивности, стабiлiзацiю еко- логiчного гомеостазу на нацiональному, реґiональному та локальному рiвнях, поліпшення стану довкілля, захист життєво важливих еко- логiчних процесiв, екосистем i ландшафтiв; 7) ренатуралiзацiю особливо цiнних деградованих екотопiв i розмаїття — ланок екомережi; 8) ство- рення об'єднаної мережi заповiдних територiй рiзного ранґу як елемента панєвропейської екологiчної мережi, збiльшення площi iснуючого заповiдного фонду, поліпшення охорони й упорядкування категорiй заповiдностi згiдно з панєвропейськими прiоритетами; 9) поліпшення соцiяльних та економiчних умов життя населення i сприяння переходу до новiтнiх економiчних невиснажливих технологiй господарювання; 10) збереження iсторичної та культурної спадщини i самобутнiх технологiй господарювання; 11) створення натурної моделi i полiгонiв для опрацю- вання бiологiчних, екологiчних, технологiчних та соцiяльних елементiв сталого розвитку, стале використання окремих елементiв i дiлянок еко- мережi (туризму, освiти, традицiйного господарювання тощо); 12) пiдвищення рiвня виховання, освiти та iнформованости населення щодо значення i охорони бiорозмаїття, пiдтримання екологiчної рiвноваги в реґiонi та їх ролi в забезпеченнi сталого розвитку; 13) посилення вiдповiдальности мiсцевих органiв влади та населення за збереження навколишнього природного середовища. На жаль, глобальні неґативні процеси та їхні наслідки, спричинені людською цивілізацією, не обминули й Україну і призвели до суттєвої деградації біорозмаїття. Так, у першому столітті н.е. в її теперішніх межах проживало близько 1,5 млн. осіб, які повністю змінили рослинність лише на кількох відсотках території. Тоді ліси займали не менше 50% площі, степи — 35%, болота та плавні — 6%, солонці та солончаки — 4% і луки — 1%. На сьогодні ліси разом з лісосмугами займають 15,6%, луки — 8,9%, болота та плавні — 3%, степи — менше 1%. За цей час утрачено 150—200 переважно ендемічних видів рослин і тварин, тобто екосистеми зазнали незрівнянно більших утрат, аніж генофонд. Такі темпи деграда- ції зумовлюють ще більшу необхідність докорінної зміни існуючої сис- теми використання біоресурсів. З них провідну роль відіграють ліси, які без лісових смуг займають близько 8,6 млн. га; на другому місці луки, на які разом із степовими пасовищами припадає 7,8 млн. га; значно меншу площу займають біоресурси боліт, плавнів, водойм та засолених земель, що разом становить близько 4 млн. га. Стан ресурсів лісів, лук та особливо степів украй незадовільний. Останні зазнали надзвичайно великих змін і знищення. На сьогодні, за винятком заповідних ділянок, які становлять лише 0,02% території сте- пів, — це дуже деградовані низькопродуктивні степові пасовища із збід- неним розмаїттям рослин. У трохи кращому стані перебувають ліси, ЮРІЙ ШЕЛЯГ-СОСОНКО, ІГОР ЄМЕЛЬЯНОВ 142 площа яких з доісторичних часів зменшилася майже вчетверо. За лісис- тістю території і площею лісів у розрахунку на одну людину Україна по- сідає одне з останніх місць в Європі. До 66% лісів підпорядковано Держав- ному комітету лісу, а інші лісові масиви (34%) — ще 53 відомствам або є приватними. Стан їх значно гірший, ніж перших. Така багатовідомча під- порядкованість лісів значно ускладнює проведення єдиної державної політики і контроль за їх станом, а економічні труднощі не дають мож- ливости застосовувати сучасні методи ведення лісового господарства. Суттєво розбалансованою є сучасна вікова структура лісів, в якій участь деревостанів молодшого віку завищена, а старшого віку — вдвічі нижча за оптимальну. Розбалансованим є і відношення площ штучних лісів до природних. Продовжує залишатися досить високою частка низь- копродуктивних та недостатньо зімкнених деревостанів (відповідно 21% та 24% площі лісів). Нерівномірною також є залісеність території. Унаслі- док екологічних змін зафіксовано всихання лісів і зниження їх продуктив- ности. Ще важливішим недоліком є існуючий поділ лісів на дві групи, що не відповідає сучасному економічному і політичному стану держави та недостатньо враховує економічнй і соціяльні функції лісу, існуючі рубки головного користування, насамперед суцільно-лісосічні, та орієнтація на штучне відновлення лісів. Усе це зумовлює зниження біологічної стій- кости лісів, продуктивности, погіршення їх екологічної функції і втрати біорозмаїття. Луки зосереджені переважно в Карпатах та заплавах поліських і лісостепових річок. Загалом вони займають 13% площі сільгоспугідь, що в 5 разів менше, ніж у більшості країн Європи. За останні 10 років їхня площа скоротилася на 1,5 млн. га. Незбалансованість площ кормових угідь призвела до різкого збільшення навантаження на них, істотного погіршення екологічних умов та зменшення продуктивности й біорозмаїття. У 2000 році з них було отримано 7,9 млн. т сухої органічної речовини, або 12% вартости валової продукції тваринництва, що удвічі менше їхніх потенційних можливостей. Унаслідок того в останні роки збитки при виробництві молочної продукції становили 36,6%, а м'ясної — 58%. Ще більша диспропорція зафіксована у складі кормових ресурсів, пасовищні корми в яких за об'ємом в більшості країн світу становлять 70%, а на Україні — у 8—9 разів менше. Таке співвідношення в умовах високих цін на пальне та диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукції робить м'ясо-молочну продукцію на зовнішньому ринку некон- курентноспроможною, а на внутрішньому — призводить до зниження попиту у зв'язку з низькою платоспроможністю населення. Зважаючи на все зазначене, можна стверджувати, що система використання кормових угідь потребує докорінної зміни. Внаслідок нераціонального господарювання надзвичайно деформована вся структура як природних ресурсів, так і відносин населення з приро- дою. Тільки сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн. га або понад 69% території, з них тільки ріллі понад 33 млн. га або 55% площі. За цим показником Україна є найбільш розораною державою Європи, де середня розораність у 2,5 раза менша. Те саме стосується і рослинного покриву, і біорозмаїття загалом. Наприклад, у скандинавських країнах природна рослинність займає від 65% до 75% їх території, а в центральноєвропей- ських — 36—44%, тоді як в Україні — 27%. Забудовані землі (поселення, СУЧАСНИЙ СТАН БІОРОЗМАЇТТЯ ТА ЙОГО ПЛАНЕТАРНЕ ЗНАЧЕННЯ 143 заводи, транспорт тощо) у нашій державі займають 2,3 млн. га, або 4% території, відкриті заболочені землі — 940 тис. га, або 1,6%, відкриті землі без рослинного покриву — 12 млн., або 2% території тощо. Внаслі- док зарегулювання майже всіх річок та побудови зрошувальних екосис- тем в останні роки на Півдні України було підтоплено 800 тис. га земель. До того ж, нераціональні методи господарювання призвели до інтенсивного розвитку ерозії ґрунтів. Водною і вітровою ерозією охоплено 15 млн. га сільськогосподарських угідь або 35% їхньої загальної площі. З продуктами ерозії виноситься значна частина поживних речовин та органіки: 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,7 млн. т калію, 0,4 млн. т фосфору. Сумарні втрати гумусу через ерозію та мінералізацію досягли астрономічної цифри і становлять щороку 33 млн. т, що еквівалентно 330 млн. т органічних доб- рив, а еколого-економічні збитки перевищили 9 млрд. гривень. Крім того, 43% площі земель з осушувальною мережею мають підвищену кислот- ність, а 8% — засолені. Кожен гектар ріллі на одну одиницю енерґії, яка вноситься щороку, втрачає 3 одиниці, баланс гумусу від'ємний, за останні 10 років його вміст зменшився з 2,3% до 2,8%, внесення мінеральних добрив — у 12 разів. Унаслідок аварії на ЧАЕС забруднено 8,4 млн. га сільгоспугідь, у тому 3,5 млн. га ріллі, понад 3 млн. га лісів і 0,5 млн. га лук. Надзвичайно високим є забруднення ґрунтів і повітря важкими металами та хемічними речовинами, що в 6,3 рази перевищує середню забрудненість у США. Не відповідає еколого-економічним вимогам загальний стан рослин- ности України, насамперед лісів та лук. Лісосировинна база в Україні виснажена. Про це свідчать такі дані: молодняки становлять 31,5%, середньовікові ліси — 44,6%, пристигаючі — 12,7% і перестійні — 11,2%, тоді як за лісівницькими нормами пристигаючих лісів повинно бути не менше 20%. Це є наслідком надмірної нерегульованої експлуатації лісів. Що ж стосується лук, то їхня площа за останні 10 років зменшилася на 1 млн. га, а врожайність порівняно з їхньою потенційною продук- тивністю за сухою масою органічної речовини є менша в середньому по Україні в 1,9 раза. Сучасний незадовільний стан довкілля та рослинного покриву, насам- перед лісів і лук, виявляється через: дисбаланс між ріллею (сільськогоспо- дарськими угіддями), луками, лісами, водами, господарськими об`єктами та поселеннями; зменшення обсягів лісорозведення; ігнорування агролісомелі- орації як одного з важливих еколого-економічних заходів забезпечення сталого розвитку сільського господарства та відновлення природного потен- ціялу агроландшафтів; недостатнє залісення джерел, прибережних смуг та басейнів малих річок; нагальну потребу повного залісення смуг уздовж залізниць та автомобільних доріг; недостатнє створення зелених зон нав- коло систем розселення та господарських об`єктів; зменшення можливос- тей використання лісосировинної бази; нераціональне накопичення запасів деревини в перестійних деревостанах, вилучених з експлуатації. Крім того, спостерігається зменшення ефективности виконання лісами захисних, еко- логічних та соціяльних функцій; зростання загрози їх масового розладу; загострення проблем між використанням сировинних і несировинних функ- цій лісу; випередження обсягів споживання деревини над можливостями її заготівлі; нераціональне використання деревини; фраґментація рослин- ности; зростання частки штучних лісів (50%); збільшення площі загиблих ЮРІЙ ШЕЛЯГ-СОСОНКО, ІГОР ЄМЕЛЬЯНОВ 144 лісів; високий відсоток дефоліяції деревостанів; збіднення генофонду лісо- вої біоти та зростаюче зменшення продуктивности лісів та лук. Усе це викликає необхідність насамперед зменшити дисбаланс між сільськогоспо- дарськими угіддями та природною рослинністю. Для того, за підрахунками, у найближчі 15 років із сільськогосподарського використання треба вивес- ти 8,5 млн. га орних земель [3]. Історичний досвід свідчить, що лiси i природнi луки є довготривалою формою використання біоресурсів i при збалансованому господарюваннi дають можливiсть зберегти велику кiлькiсть раритетних видiв рослин i тварин. Ефект збереження збiльшується у разі неоднорiдности ландшаф- ту, а саме: коли є чергування лiсiв, галявин, лук, озер, болiт тощо. На жаль, iснуючi технологiї експлуатацiї лiсiв та лук призводять до спро- щення природного розмаїття. Застосування широких суцiльно-лiсосiчних рубок, знищення пiдлiску, травостою, орiєнтацiя на штучне поновлення лiсiв веде до панування монокультур, значного зубожiння видового складу біотичних угруповань, рiзких екологiчних змiн умов iснування організмів. На лiсосiках пiд час танення снiгу, а також злив розвиваються ерозiйнi процеси, у десятки разiв збiльшується коефiцiєнт поверхневого стоку, посилюються процеси мiнералiзацiї лiсових ґрунтiв i витрати запасiв азоту, калiю, фосфору тощо. Вiдбувається прогрiвання ґрунту i формується нелiсовий мiкроклiмат. З кожним обертом рубок лiси втра- чають бiологiчну стiйкiсть, збiльшується кiлькiсть шкiдникiв і частiшають їх масові iнвазiї, спрощується структура лісових ценозів, збiднюється розмаїття, вiдбувається замiна корiнних порiд грабом, бере- зою, осикою. На сьогодні площа штучних монокультур становить уже 40% всiх лiсiв. Подiбна картина вiдбувається i на природних луках, які замiнюються одно- двокомпонентними сiяними луками або надмiрно екс- плуатуються як пасовища, унаслiдок чого формуються вульгарнi i засмiченi травостої. Значні зони ризику були створенi великомасштабними заходами з мелiорацiї заболочених земель у Полiському районi i зрошування земель у Правобережному i Лiвобережному степових районах. Першi займають майже 3 млн. га, другi — близько 2,3 млн. га. На сьогоднi разом осушено понад 70% перезволожених земель, у зонi зрошення 5% заболотилися, а 30% земель перебувають на стадiї вторинного засолення. Змiна гiдрологiчного режиму ландшафтiв, як i їх мiнерального складу призво- дить до елiмiнацiї автохтонних видiв рослин i спрощення природної мозаїчности теренiв. Додатковий ефект дає поширення змiни водного балансу i на прилеглi терени. В такому разі їхня дiя подiбна надмiрному використанню лук. Для гiдробiонтiв основну загрозу становлять дренажнi води, забрудненi пестицидами, отрутохемiкатами, мiндобривами, побутовi та промисловi стоки, забрудненi важкими металами, органiкою i всiєю гамою хемiчних сполук. Щорiчний об'єм їх становить близько 6 млрд. куб. м. Скидають їх переважно в гiдромережу, внаслiдок чого у водосховищах i лиманах вiдбувається масова загибель гiдробiонтiв. З іншого боку, ство- рення гiгантських водосховищ загальною площею тiльки головних з них 7450 тис. кв. км призвело до загибелi величезного розмаїття лiсiв, лук, заплавних озер i замiни їх досить тривiяльним та небагатими за складом угрупованнями гiдробiонтiв. До того ж були пiдтопленi значнi площi при- леглих територiй. СУЧАСНИЙ СТАН БІОРОЗМАЇТТЯ ТА ЙОГО ПЛАНЕТАРНЕ ЗНАЧЕННЯ 145 Дуже значна незбалансованість є у ресурсах тваринного світу, серед яких провідне місце займає риба (до 90% біомаси ресурсів) і значно мен- ша частка припадає на мисливські тварини. В загальному вилові риби 70% припадає на Чорне та Азовське моря і лише 30% — на внутрішні водойми. За останні двадцять років вилов риби зменшився у 2,5 раза і нині не перевищує 70 тис.т, тоді як у 30-ті роки ХХ століття він лише в Азовському морі сягав 160 тис. т. Тенденція зниження вилову риби про- довжує зберігатися і на сьогодні. Зокрема, у каскаді дніпровських водо- сховищ з 70-х років минулого століття до останніх років він зменшився з 22 тис.т до 7—8 тис. т. Крім того, помічено різке зменшення питомої ваги цінних промислових риб і збільшення малоцінних, які й становлять основ- ну частину вилову. Стала тенденція до виснаження спостерігається і серед ресурсів мисливських тварин, здобування яких за останні 30 років зменшилося у 3 рази. Такий стан біоресурсів України зумовлений не лише зазначеними причинами, а й тягарем науково-технічної революції повоєнних років, що поряд із небувалими досягненнями в техніці призвів до незбалан- сованого розвитку галузей народного господарства, котре загалом розвивалося як сировинна база колишнього Радянського Союзу з гіпер- трофованими гірничодобувною, металурґійною та хемічною промис- ловостями. З урахуванням тяжкого економічного становища, стану матеріяльно-технічної бази виробництва та високого ступеня деградації довкілля це становить серйозну екологічну загрозу і суттєво погіршує якість життя етносу України. До того слід додати й те, що за часів існування людської цивілізації охорона природи як одна з форм відносин людини з природою, що призначена компенсувати неґативну дію людини на довкілля, виявилась неспроможною протистояти глобальним екологічним змінам. Звідси випливає твердження, що для виживання людини як планетарного явища треба перейти до регу- льованого, збалансованого відношення з природою. Необхідне духовне усвідомлення єднання людини з природою, екологізація усіх сфер життя людини, в тому: економіки, промисловости, сільського госпо- дарства, інфраструктури, науки, культури, духовности тощо. Без такої єдности, без формування екологічної культури як діяльно- сти, способу життя, характеру відносин з природою особини, нації і сві- тової спільноти жодна екологізація технологій, жоден перехід на безвід- ходне виробництво, ніякі досягнення науково-технічного проґресу, врахо- вуючи політ космічного корабля на енерґії сонячного вітру без обмеження відстані, не розв'яжуть означену проблему — виживання людської циві- лізації. Для того, щоб вижити, людина повинна спиратися передусім не на технічні рішення, а на знання законів природи, іншими словами — на знання положень екології і вчення В. Вернадського про біосферу [1]. Це випливає з усього викладеного раніше, оскільки людина, надмірно вико- ристовуючи біоресурси, насамперед порушує кругообіги енерґії, речовини та інформації у біосфері, тобто підриває її функціональні основи. Тому на сьогодні як методологічне підґрунтя подальшого існування життя на Землі покладено системну, поліфункціональну концепцію збе- реження біорозмаїття, засновану на ідеології безлишковости природи [5]. Сутність її полягає у тому, що природа стосовно людини і самої себе має різні властивості та цінності, які треба зберегти. Для природи — це само- ЮРІЙ ШЕЛЯГ-СОСОНКО, ІГОР ЄМЕЛЬЯНОВ 146 відновлення і функціонування. Отже, виходячи з того, треба забезпечити необхідний рівень біорозмаїття, який би давав можливість реалізації цих властивостей. У зв'язку з тим, що матеріальні, зокрема біологічні, ресурси споживаються людиною, їхнє споживання треба нормувати, тобто обмежувати для того, щоб воно не мало виснажливого характеру і забезпечувало збереження існуючого біорозмаїття як ґаранта стійкости, стабільности та надійности як окремих екосистем, так і біосфери загалом [6]. При тому збереження розмаїття на всіх рівнях організації живого та в усьому фізичному просторі (на локальному, реґіональному, національ- ному, континентальному та планетарному рівнях) є необхідною умовою існування людської цивілізації. Саме з цим пов'язана розробка глобальної стратегії збереження біорозмаїття. Людство повинно зберегти біорозмаїт- тя та забезпечити справедливе і збалансоване використання усіх форм його ресурсів і властивостей таким чином і такими темпами, які не при- зведуть у віддаленому майбутньому до його виснаження. Тільки при такому ставленні до природи людство може мати майбутнє. ЛІТЕРАТУРА 1. Вернадский В. И. Биосфера. М.: Наука, 1967. 376 с. 2. Вернадский В. И. Живое вещество. М.: Наука, 1978. 358 с. 3. Гродзинський Д. М., Шеляг-Сосонко Ю. Р., Черевченко Т. М., Ємельянов І. Г., Собко В. Г., Лебеда А. П. Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні. К.: Вид. дім „Академперіодика“, 2001. 106 с. 4. Программа действий. Повестка дня на XXI век и другие документы конфе- ренции в Рио-де-Жанейро. Женева: Центр „За наше общее будущее“, 1993. 70 с. 5. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Ідеологія і механізми охорони навколишнього середо- вища // Укр. ботан. журн. 1995. Т. 52, N 5. С. 589—599. 6. Шеляг-Сосонко Ю. Р., Емельянов И. Г. Экологические аспекты концепции биоразнообразия // Екологія та ноосферологія. 1997. Т. 3, N 1—2. С. 131—140. 7. Global Environment Autluk. New York; Oxford: Oxford Univ. press, 1997. 264 p. SUMMARY Yuriy SHELAG-SOSONKO, Ihor YEMELYANOV PRESENT CONDITIONS OF A BIODIVERSITY AND HIS GLOBAL VALUE The biodiversity is the most important natural resource, the global mankinds' property and the national property of every state. The value of biodiversity naving been formed during a long-term biological evolution is in the fact the source of stability and it plays the buffer role in the biosphere. Due to diversity the abiotic factors fluctuations that are negative for the biota in the whole are decreasing. Today methodological basis of life duration in the Earth is complex polifunctional concept of biodiversity preservation based on the ideology of unremned nature and balanced unexhausting utilization of natural resources. The future of mankind is possible with such treatment of nature only.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73581
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1563-3569
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:35:35Z
publishDate	2003
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
record_format	dspace
spelling	Шеляг-Сосонко, Ю. Ємельянов, І. 2015-01-13T16:49:31Z 2015-01-13T16:49:31Z 2003 Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення / Ю. Шеляг-Сосонко, І. Ємельянов // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 135-146. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1563-3569 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73581 581.9 Біорозмаїття — найбільш важливий природний ресурс, багатство всього людства і національне багатство кожної держави. Цінність біорозмаїття була сформована впродовж тривалого біологічного розвитку, фактично є джерелом стабільности і відіграє буферну роль в біосфері. Біорозмаїття загалом зменшує негативні для біоти коливання абіотичних факторів. Сьогодні методологічна основа продовження життя на Землі — складна поліфункціональна концепція збереження біорозмаїття, що ґрунтується на ідеології охорони природи і збалансованого невиснажливого використання природних ресурсів. Майбутнє людства можливе лишень за таких стосунків з природою. The biodiversity is the most important natural resource, the global mankinds' property and the national property of every state. The value of biodiversity naving been formed during a long-term biological evolution is in the fact the source of stability and it plays the buffer role in the biosphere. Due to diversity the abiotic factors fluctuations that are negative for the biota in the whole are decreasing. Today methodological basis of life duration in the Earth is complex polifunctional concept of biodiversity preservation based on the ideology of unremned nature and balanced unexhausting utilization of natural resources. The future of mankind is possible with such treatment of nature only. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Праці наукового товариства ім. Шевченка Біотичне розмаїття Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення Present conditions of a biodiversity and his global value Article published earlier
spellingShingle	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення Шеляг-Сосонко, Ю. Ємельянов, І. Біотичне розмаїття
title	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення
title_alt	Present conditions of a biodiversity and his global value
title_full	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення
title_fullStr	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення
title_full_unstemmed	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення
title_short	Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення
title_sort	сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення
topic	Біотичне розмаїття
topic_facet	Біотичне розмаїття
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73581
work_keys_str_mv	AT šelâgsosonkoû sučasniistanbíorozmaíttâtaiogoplanetarneznačennâ AT êmelʹânoví sučasniistanbíorozmaíttâtaiogoplanetarneznačennâ AT šelâgsosonkoû presentconditionsofabiodiversityandhisglobalvalue AT êmelʹânoví presentconditionsofabiodiversityandhisglobalvalue

Сучасний стан біорозмаїття та його планетарне значення

Institution

Similar Items