Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині
Проаналізовано народознавчу діяльність студента, згодом римо-католицького
 священика Міхала Ґловацького, який міг підтримувати зв’язки із членами “Руської
 Трійці”, зокрема з І. Вагилевичем. Розглянуто монографію про М. Ґловацького
 о. Вітольда-Юзефа Ковалева, висловлено низк...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73597 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині / Р. Кирчів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 369-376. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860007917972881408 |
|---|---|
| author | Кирчів, Р. |
| author_facet | Кирчів, Р. |
| citation_txt | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині / Р. Кирчів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 369-376. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | Проаналізовано народознавчу діяльність студента, згодом римо-католицького
священика Міхала Ґловацького, який міг підтримувати зв’язки із членами “Руської
Трійці”, зокрема з І. Вагилевичем. Розглянуто монографію про М. Ґловацького
о. Вітольда-Юзефа Ковалева, висловлено низку міркувань щодо деяких наведених там
фактів і авторських гіпотез.
The article analyses the ethnological activities of a student and later a Roman-Catholic
priest, Mikhal Glovatski, who conceivably maintained contacts with the members of the
Ruska Triitsia, in particular with Ivan Vahylevych. The author reviews the monograph by pr.
Witold-Josef Kowaliw and expresses his views on some facts and hypotheses discussed there.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:40:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
369Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012
Роман КиРчів (Львів)
Ще одна маловідома постать ранньої
фольклористики в Галичині
Досліджуючи початки народознавчих студій у Галичині до і в час діяльності
гуртка Маркіяна Шашкевича (“Руська Трійця”), мою увагу привернула згадка
варшавського філолога Анджея Кухарського (1795–1862) про те, що під час
слов’янознавчих подорожей наприкінці 20-х рр. ХІХ ст. він познайомився у Львові
в 1829 р. зі збирачем народних пісень Святопулком Ґловацьким. У своїй подорожній
інформації з цього приводу А. Кухарський зокрема зазначив: “У Львові уділив мені
пісень галицького люду пан Cвятопулк Ґловацький, який запопадливо займається
їхнім збиранням і з часом має намір їх видати”1.
Ім’я цього збирача згадав також Жегота Паулі у передмові до підготованого і
виданого ним збірника польських пісень із Галичини. Дякуючи Юзефові гр. Дунін-
Борковському і С. Ґловацькому, зазначив, що уділенням своїх записів народних
пісень вони спричинилися до збільшення збірника2.
Ці згадки вельми зацікавили мене, але, не маючи під руками якихось додаткових
відомостей про особу С. Ґловацького, я змушений був відкласти відповідне
дослідження. Обмежився лише гіпотетичними зауваженнями, що, можливо, діяльність
цього збирача в Галичині мала якийсь стосунок до анонсованого у львівському
альманасі “Pątnik Narodowy…” за 1827 р. видання збірника галицьких народних
пісень, для якого тут була вже надрукована анонімна розлога вступна стаття “Про пісні
польського і українського люду”3, автором якої, як з’ясувалося згодом, був видавець
“Pątnika…” Людвік Пйонткевіч (1801–1876)4. Припускалася також імовірність
причетності фольклорних записів Ґловацького до виданого 1833 р. у Львові відомого
збірника “Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskego” Вацлава з Олеська5.
Постать С. Ґловацького залишалася для мене загадковою. І ось нещодавно
одержую від римо-католицького священика Вітольда-Юзефа Коваліва (з Острога
на Рівненщині) написану ним і видану в 1999 р. монографію про С. Ґловацького6,
в якій подано всебічне висвітлення цієї постаті.
1 Францев в. Польское славяноведение конца ХVІІІ в первой четверти ХІХ ст. – Прага, 1906. –
С. 476.
2 Pauli Ż. Pieśni ludu polskiego w Galicyi.– Lwów, 1838. – Przedmowa, друга ненумерована сторінка.
3 O pieśniach ludu polskiego i ruskiego // Pątnik Narodowy. – Lwów, 1827. – S. 90–128.
4 Спеціальне дослідження цієї публікації див.: Кирчів Р. Одна з ранніх фольклористичних праць
Галичини // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1995. – Т. 230. Праці секції
етнографії та фольклористики. – С. 367–384.
5 Див.: Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської трійці”. – Київ: Наукова
думка, 1990. – С. 117.
6 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk” (1804–1846). Folklorysta і współorganizator
powstania. – Biały Dunajec; Ostróg, 1999. – 256 s.
370 Роман Кирчів
Оскільки збирацька діяльність С. Ґловацького поширювалося також на україн-
ські терени і дослідницький погляд автора прямо чи посередньо в непоодиноких
моментах торкався й українських реалій, вважаємо доцільним звернути увагу
українських фольклористів на зміст цієї праці і заодно подати до неї свої деякі
судження і зауваги.
Передусім, властиве ім’я цього Ґловацького – Міхал, а “Святопулк” (“Swiętopełk”)
прибране з арсеналу давньослов’янських, данина романтичній моді, якiй піддалися,
як відомо, й члени нашої “Руської Трійці”: М. Шашкевич – “Руслан”, І. Вагилевич –
“Далібор”, Я. Головацький – “Ярослав”, Г. Ількевич – “Мирослав” та ін.
Він походив із дрібної зубожілої польської шляхти, народився 1804 р. в
західній (польській) частині Галичини поблизу Старого Санча, батько його був
дрібним службовцем. Навчався в початковій школі цього містечка, у Тарнівській
і Львівській гімназіях. Після закінчення гімназії в Новому Санчі студіював на
філософському факультеті Львівського університету та у Львівській латинській
духовній семінарії, у 1831 р. став католицьким священиком і працював у різних
місцях підтатранської долини (на Підгаллі).
Опираючись на історичні джерела, автор монографії розповідає про дитин-
ство, юність, нелегкі роки навчання М. Ґловацького, характеризує його прагнення
до знань, творчості, пізнання свого народу і практичної діяльності для його користі.
Демократизм і діяльний патріотизм були основною причиною того, що, незважа-
ючи на чесне і самовіддане священиче служіння, М. Ґловацький був не на добро-
му рахунку в церковних керівників, до кінця життя посідав місця на найнижчих
щаблях душпастирської ієрархії.
Від гімназійних років наполегливо займався самоосвітою, багато читав і вже в
той час, а особливо в період університетських студій приєднався до демократичного
й національно-патріотичного руху. Будучи священиком, активно співпрацював із
таємною організацією, яка готувала повстання проти австрійського поневолення,
залучав до нього татранських селян. Спалах заворушень на Підгаллі в лютому
1846 р. зазнав поразки. М. Ґловацького схопила поліція, у в’язниці він важко
захворів і 24 травня 1846 р. помер.
Коли ще додати, що він був літературно обдарованою людиною, гарячим
прихильником романтизму з його літературою та мистецтвом, зорієнтованими на
народність і національність, захоплювався поезією А. Міцкевича і сам пробував
писати вірші, то цим доповнимо сильветку про цю неординарну особистість. Для
нас, зокрема для фольклористів, найцікавішим є те, що стосується народознав-
чих занять М. Ґловацького, його мандрівок по польських і українських теренах
Галичини та фіксації етнографічних і фольклорних матеріалів. Вони особливо
привертають увагу тим, що належать до перших кроків народознавчих досліджень
(простонародної традиційної культури, мови, усної словесності) у Галичині.
Неодноразово В.-Ю. Ковалів згадує про те, що М. Ґловацький записував і
україн ський фольклор у Галичині, особливо під час навчання у Львові й мандрівок
по українських теренах Галичини. Цитує спогади Яна Канти Андрусікевича – близь-
кого приятеля М. Ґловацького – про те, що той під час канікул обходив Поділля і
збирав руські [українські. – Р. К.] пісні, частину яких позичили в нього інші люди
і надрукували7. Очевидно, без згадки імені властивого збирача.
7 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk”… – S. 105.
371Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині
Одначе нічого з цих записів українських пісень досі не виявлено. Вважаєть-
ся, що рукописний архів М. Ґловацького загинув, що він сам його спалив перед
вибухом повстання8. Тому, якщо з його записів польського фольклору поодинокі
зразки відомі, особливо ті, рукописи яких збереглися між паперами інших осіб, то
стосовно українських пісень жодних слідів не виявлено. “Чи не є якимось пара-
доксом те, – пише автор дослідження, – що не знаємо сьогодні ні одної української
пісні, записаної М. Ґловацьким, який присвятив їх збиранню так багато енергії?”9.
Заувагу про “позичення” деякої частини записів народних пісень
М. Ґловацького “іншими” о. В.-Ю. Ковалів екстраполює, зокрема, на найближчих
сучасників, з якими збирач мав і міг мати особисті контакти, особливо під
час навчання у Львові, – Вацлава Залеського (Вацлава з Олеська) і Ж. Паулі. І
констатує: “Велика шкода, що однаково Паулі як і Залеський не зазначили, котрі
пісні удоступнив їм Міхал Ґловацький”10.
Проблема присутності в збірниках пісень Вацлава з Олеська і Ж. Паулі записів
інших збирачів ще на сьогодні достатньо не вивчена. Але те, що про це вже сказано
у науковій літературі, достатньо переконує, що обидва ці видавці використали для
своїх збірників не тільки власні записи, але й матеріали інших збирачів, в тому числі
й українців. Причому, без зазначення їхніх імен і паспортизації таких “запозичень”11.
Ж. Паулі, як згадувалося, тільки у вступі до свого збірника польських галицьких
пісень вказав на записи М. Ґловацького як на одне зі своїх джерел.
Автор цитованої праці константує, що М. Ґловацький збирав українські пісні
вже із середини 20-х рр. ХІХ ст. і в цьому випередив на кілька років фольклорис-
тичну діяльність будителів українського національного руху в Галичині – “Руську
Трійцю”12. Це дуже доречний з фактологічного й методологічного погляду штрих
до вивчення контексту української та польської присутності на початковому етапі
народознавчих вивчень у Галичині. Але тут треба враховувати, що з українсько-
го боку “Руська Трійця” вже мала попередників. Зоріан Доленга-Ходаковський
(1784–1825), побувавши на початку 1818 р. в Перемишлі і ознайомившись із
народнопросвітніми заходами тутешнього Товариства українських священиків,
писав у листі до краківського професора Самуеля Бандтке від 20 травня 1818 р., що
учасники цього гуртка мають намір “збирати стародавні співи в цих околицях”13,
тобто на Перемишльщині.
Відомо, що ще перед “Руською Трійцею” у другому і третьому десятиріччях
ХІХ ст. українські пісні та інші твори усної народної словесності збирали греко-
католицькі священики Степан Петрушевич (1779–1859), Кирило Блонський
(1802–1852), Йосиф Левицький (1801–1860), Йосиф Лозинський (1807–1889), що
у Львівському альманасі – календарі “Pielgrzym Lwowski” за 1823 р. майбутній
8 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk”… – S. 212.
9 Ibidem.– S. 106.
10 Ibidem.
11 Про це йдеться в працях різних авторів, зокрема в дослідженнях Михайла Возняка. Див.:
возняк М. У століття “Зорі” Маркіяна Шашкевича (1834–1934): Нові розшуки про діяльність
його гуртка. – Львів, 1935–1936. – Ч. 1–2.
12 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk”… – S. 106.
13 Dolęga Chodakowski Z. O sławiańszcyźnie przed Chrześciaństwem. Oraz inne pisma i listy. –
Warszawa, 1967. – S. 208.
372 Роман Кирчів
відомий український галицький історик Денис Зубрицький (1777–1862) надрукував
статтю про народні пісні і подав два зразки українських пісень14.
У парадигмі реалій ранньої фольклористики в Галичині не можна залишити
поза увагою згадану публікацію статті Людвіка Пйонткевіча “Про пісні польсько-
го і українського люду” в 1827 р. у Львові з повідомленням про наступний друк
збірника пісень. Але видання “Pątnikа Narodowеgo…” припинилося на першому
випуску і цьому проєкту не судилося збутися.
Можливо, що саме до цього збірника мали бути залучені і записи
М. Ґловацького. Це тим більше можливо, що за своїми демократичними суспільно-
політичними настроями і романтичними літературно-естетичними уподобаннями
М. Ґловацький не міг у Львові не зблизитися з таким же за переконаннями і діями
Л. Пйонткевічем. Л. Пйонткевіча у 1821 р. депортували з Варшави за політичну
діяльність. Опинившись у Львові, він, хоч і перебував під пильним наглядом
австрійської поліції, намагався активізувати тут суспільно-політичний рух і
збагатити романтичними тенденціями культурну атмосферу, яка в Галичині була
під майже цілковитим впливом класицизму і просвітництва. Гуртував біля себе
демократично і патріотично настроєних людей, зокрема молодь, i одним із заходів
для цього була спроба організувати новий часопис, яка закінчилася виданням лише
першої книжки “Pątnika Narodowеgo… ”. Несприйняття цього видання в елітарних
літературно-наукових колах тогочасного Львова знайшло вираз у негативній
рецензії на нього в місцевій газеті “Rozmaitości”15. Але прихильники романтичних
літературно-мистецьких тенденцій і народності не могли залишитися байдужими
до видання Л. Пйонткевича, зокрема до талановито написаної змістово й ідейно
новаторської його статті про народні пісні. В тому числі і М. Ґловацький, який на той
час перебував у Львові (від 1824 р. навчався в університеті i в духовній латинській
семінарії), просто не міг залишитися поза колом тієї молоді, яку зібрав біля себе
Л. Пйонткевіч і яку він залучав до активної народознавчої і фольклористичної
збирацької роботи.
У кількох місцях своєї праці о. В.-Ю. Ковалів згадує про часову співвіднос-
ність і типологічну дотичність фольклористичної діяльності М. Ґловацького з
україн ськими народознавчими аспіраціями в Галичині, зокрема “Руської Трійці”.
Особливо цікава й інтригуюча з цього погляду його констатація наявності у руко-
писному фонді Івана Вагилевича у відділі рукописів Львівської національної на-
укової бібліотеки України ім. В. Стефаника автографа М. Ґловацького16. Вказаний
дослідником рукопис – це 12 аркушів зошитового формату, густо записаних чорним
чорнилом з обох боків, причому кожна сторінка має по два стовпчики запису17.
Дванадцятий листок зберігся лише частково, на його звороті – фрагмент запису
тією ж рукою і заголовок рукопису, написаний І. Вагилевичем: “Kazki, Niebylice,
Przysłowia, Zwyczaje і Оbyczaje”.
Отож, текст рукопису містить описи народних звичаїв, повір’їв, записи
прислів’їв, загадок і народних оповідань. Переважна більшість текстів польською
14 Zubrzycki D. O śpiewach ludu pospolitego // Pielgrzym Lwowski. – Lwów, 1823. – S. 49–50.
15 Maciej z Halicza. Literatura krajowa // Rozmaitości. – Lwów, 1827. – № 25. – S. 208–212.
16 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk”… – S. 8, 106, 229.
17 Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, відділ рукописів (далі –
ЛННБУ, ВР). – Ф. 19 (І. Вагилевич). – Од. зб. 46 / п. 13. – Арк. 1–12.
373Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині
мовою, але є і українською латинськими літерами. Записи не паспортизовані. Їхня мова
дає підставу вважати, що походять вони з польсько-українського культурного суміжжя.
Основне місце в рукописі займають оповідання: “Prządki. Bajka” (арк. 1
зв.–2), “Pan sługa na wojażu” (арк. 2 зв.–3 зв.), “Wilk zdradzony” (арк. 3 зв. – 4
зв.), “Upiór”(арк. 5–5 зв.), “Jaś Popeluch” (арк. 5 зв.–8), “Cygan” (арк. 8–9 зв.),
оповідання українською мовою “Нłupyj Iwan” (арк. 10–11 зв.) і фрагмент
українського оповідання “Hadka” (арк. 11 зв.) – про цигана, який наймається на
роботу в господаря.
Перша сторінка рукопису заповнена записами прислів’їв, приказок, відо-
мостями про народні звичаї. Записи паремій та описи звичаїв є і в інших місцях
рукопису – між оповіданнями. І тут бачимо українські зразки. Приміром: “А всі
воли поздихали, тілько ярма позістали” (арк. 4 зв).
Таким чином, якщо українських пісень у записах М. Ґловацького досі не
ідентифіковано, то щодо української фольклорної прози такий прецендент наяв-
ний. Сюди належить і виявлений у краківському архіві Ж. Паулі запис української
народної казки “Змійова дочка”, який зробив М. Ґловацький18.
Всі ці тексти заслуговують на увагу польських і українських фольклористів.
Вони можуть щось додати до варіантної парадигми зафіксованих сюжетів народних
оповідань, зразків паремій і звичаєвих традицій. Тому вже саме собою дослідницьке
звернення до цих рукописів є предметним. Тим більше, що досі анонімні рукописи
збагачуються дослідником атрибуцією їхнього авторства. Стверджується, що ці
записи зробив М. Ґловацький.
Щоправда, обґрунтування цього важливого твердження варто було подати в
монографії дещо докладніше. Знаючи інші рукописні матеріали М. Ґловацького,
дослідник, очевидно, небезпідставно помітив його руку і в манускрипті, що збе-
рігся у фонді І. Вагилевича. Це простежується і в зіставленні рукопису з факсиміле
зразків автографів М. Ґловацького, поданих у книжці о. В.-Ю. Коваліва. Хоч є і
розбіжності, які конче треба пояснити належним графологічним аналізом. Звичай-
ною констатацією тут не обійтися. І це варто зробити, може й, спеціально – як для
безсумнівного встановлення авторства М. Ґловацького, народознавчих записів
якого, як зазначалося, виявлено досі дуже мало, так і для атрибуції без іменного
рукопису у фонді І. Вагилевича.
До речі, яким чином рукопис М. Ґловацького міг потрапити між папери І. Ва-
гилевича? Це ще одне питання, над яким варто застановитися. Тим більше з огляду
на конкретну реалію контакту польського діяча з одним із головних представників
“Руської трійці”. Отож, ідеться про поглиблене вивчення контексту українського
руху в Галичині 20–30-х рр. ХІХ ст. зі суспільно-культурним середовищем того
часу, зокрема польським.
Можливо, що рукопис одержав І. Вагилевич при якомусь посередництві,
зокрема близького приятеля М. Ґловацького і доброго знайомого в колі “Руської
Трійці” Ж. Паулі. А можливі також і особисте знайомство та якісь ділові зв’язки
М. Ґловацького з І. Вагилевичем.
18 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk”… – S. 106.
374 Роман Кирчів
О. В.-Ю. Ковалів виділяє у наративі свого дослідження питання: “Чи Міхал
Ґловацький був відомий “Руській Трійці?”19. Констатує, що “трійка українських
будителів, будучи вихованцями Львівської греко-католицької духовної семінарії і
студентами філософії і теології Львівського університету, дихали тою самою, що
й Міхал Ґловацький, атмосферою, навчалися і розвивалися самодіяльно на тій
самій літературі (нерідко таємній), джерелом якої був Оссоленіум (бібліотека у
Львові. – Р. К.). Єднало їх ще щось більше: зацікавлення тою самою землею, іс-
торією і фольклором України. Чи при цьому були знайомі особисто?”20.
Розвиваючи це міркування, продовжує: “Хоча джерела мовчать стосовно цієї
теми, є дуже правдоподібним, що в 1830 році Міхал Ґловацький зіткнувся принаймі
з двома членами “Руської трійці”. Академічний рік 1829/30 є для М. Ґловацького
останнім роком студій у Львові – закінчує тут третій рік теології. Для двох русинів –
молодших від нього на 7 років – є це щойно початок студій. Іван Вагилевич є на
другому році філософії, прийнятий безпосередньо після навчання в Стані славівській
гімназії, а Маркіян Шашкевич щойно починає перший рік філософії.
Міхал Ґловацький і “Руська трійця” мали спільних приятелів і знайомих – були
це між іншими Ян Православ Коубек, Ян Коллар, Павел Йозеф Шафарик, Вацлав
Александер Мацейовський, а перед усім Жегота Паулі. Той останнім був також
зв’язковим між “Руською трійцею” і Августином Бельовським, Вінцентієм Полем
і Люціаном Cєменським. Всі вони зустрічалися у “Львівському літературному
салоні” в помешканні Августина Висоцького при вулиці Галицькій”21.
Дослідник вказує і на можливість залучення інших фактів на користь ймовір-
ності особистого знайомства М. Ґловацького з “Руською трійцею”, в тому числі й
наявність серед рукописів І. Вагилевича автографу польського збирача22.
З біографії І. Вагилевича знаємо, що він був чи не найбільше з усіх членів
“Руської трійці” наближений до молодих польських культурних діячів Львова.
І справді, особливо на ґрунті народознавчих аспірацій його увагу не могла не
привернути неординарна з цього погляду постать молодого поляка, який уже був
відомий своїми мандрівками по Галичині, в тому числі й по українському Поділлі
та, як зауважив А. Кухарський, перебуваючи у Львові в 1829 р., “запопадливим
збиранням народних пісень”. Повз увагу І. Вагилевича, який прийшов до Львова
вже з практичною заангажованістю у справу збирання народних пісень, не могла
пройти і згадана А. Кухарським звістка про незвичайний для того часу намір
М. Ґловацького видати свій збірник пісень.
Немаловажним чинником гіпотетичного особистого зближення І. Вагилевича
з М. Ґловацьким могли бути спільні романтичні літературно-естетичні захоплен-
ня, демократичні світоглядні тенденції і прихильність до радикальних зрушень у
суспільному розвитку.
Яків Головацький зазначив, що вже на початку існування Шашкевичевого
гуртка І. Вагилевич вимагав поєднувати народознавчу роботу зі суспільно-
19 Ibidem. – S. 107.
20 Kowalów W.-J., ks. Ks. Michał S. Głowacki “Swiętopełk”…– S. 107.
21 Ibidem. – S. 107–108.
22 Ibidem.– S. 108.
375Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині
освітньою – пробудженням у простолюддя самосвідомості23. Він виявив невдово-
лення лише народознавчими результатами першої подорожі Я. Головацького по
Галичині в 1833 р.24. У збереженій рукописній версії цього моменту у спогадах
Я. Головацького недвозначно наголошено: “Один только Вагилевич недоволен
был, он называл недостаточною мою миссию, замечая, что нужно было народ
возбуждать к самосознанию и подготовлять к вероятному подготовляющемуся
восстанию”25. Наводимо цей момент із виразу настроїв молодого І. Вагилевича як
паралель до тієї світоглядної позиції, яку представляв о. М. Ґловацький як майбутній
“співорганізатор повстання” на Підгаллі в 1846 р.
Можливо, що І. Вагилевич підтримував зв’язки з М. Ґловацьким і після його
виїзду зі Львова. Можливе і походження із записів польського збирача й інших
матеріалів, використаних у дослідженнях українського вченого. Особливо ціка-
вою з цього погляду є збірка фольклорних матеріалів, яку підготував І. Вагилевич
для праці про розбійників під назвою “Życie rozbójnicze (zbójnicze)”26, де поряд
з українськими опришківськими піснями і про опришків є і польські збойницькі
підгалянською говіркою, зокрема про славного татранського розбійника Яношіка, а
також пастуші пісні (югасів): “Piękna tyś to piękna ta zbojecka sława”, “Mali chłopcy,
mali, kiej się na zbój brali”, “Juhasy, juhasy, coście owcy paśli”, “Podgalskie dziwecki,
hej jako sarnecki…” тa ін. Підгалянський колорит мають і тексти збірочки поль-
ських народних колядок у рукописному фонді І. Вагилевича, які він використав
для дослідження про давній слов’янський “Празник Коляда”27.
Зіставлення текстів цих пісень із друкованими джерелами, зокрема згадува-
ним збірником польських пісень Ж. Паулі, не виявляє їхнього походження з цих
джерел у списках І. Вагилевича. Немає відомостей про перебування І. Вагилеви-
ча на Підгаллі, а отже, й про можливість його власноручних записів цих пісень. Ці
записи належать комусь іншому. Підгалля було головним тереном збирацької на-
родознавчої роботи М. Ґловацького, а тому й має підстави ймовірність його сто-
сунку до цих текстів.
Щоправда, в матеріалах І. Вагилевича – друкованих і рукописних, – його епісто-
лярії ніде не зустрічаємо згадки про М. Ґловацького. Вочевидь, українському вченому
було відоме опальне становище польського священика і, врешті, його трагічний кінець
у 1846 р., тому й не міг нехтувати певними заходами обережності. Знав бо з досвіду
багатьох своїх сучасників, що могло спіткати його за зв’язки з політично неблагона-
дійною особою, яка тим більше піднялася супроти існуючого режиму.
Можна думати, що й згадане пошкодження останього (12-го) аркуша рукопису
Ґловацького не випадковість. Наприкінці його могло значитися ім’я збирача і
паспортизація записів, а тому під час запобіжної профілактики свого рукописного
23 Головацкий Я. Воспоминание о Маркияне Шашкевиче и Иване Вагилевиче // Литературный
сборник. –Львов, 1885.– Вып. 1/3. – С. 22–23.
24 Головацкий Я. Воспоминание о Маркияне Шашкевиче и Иване Вагилевиче. – С. 23.
25 Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів. – Ф. 104 (Я. Голо-
вацький). – Од. зб. 128. – Арк. 9 зв. Підкреслення наше – Р. К.
26 ЛННБУ, ВР, ф. 19, од. зб. 50, арк. 1–32.
27 Докладніше про це див.: Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської
Трійці”… – С. 157–158.
376 Роман Кирчів
архіву І. Вагилевич відірвав це місце і на звороті залишку аркуша вважав за потрібне
дописати лише означення змісту рукопису.
Так, усе це поки що гіпотетичне, побудоване на припущеннях і домислі.
Але наведені автором цитованої монографії судження, їхня аргументація, логіка
й інші дані роблять конструкцію версії про зв’язки М. Ґловацького з “Руською
Трійцею”, зокрема І. Вагилевичем, можливою, ймовірною. У всякому разі такою,
що дає підстави для продовження дослідницького пошуку і має заманливу реальну
перспективу.
Це був би ще один предметний момент недостатньо дослідженої досі проблеми
зв’язків “Руської Трійці“ з польськими сучасниками в Галичині. І ширше: контактів
із польським суспільно-культурним рухом 20–30-х рр. XIX ст.
Вочевидь, що й народознавчі дослідження того часу в Галичині – фольклорис-
тичну й етнографічну збирацьку роботу – не можна різко розмежовувати, ділити
на українську і польську частини. Вже сьогодні маємо достатньо доказів, що ця
робота з українського і польського боків часто була тісно пов’язаною і взаємно
доповнювалася, себто була загалом доцільною і продуктивною. Її результатом були
не тільки такі знамениті явища, як збірники пісень Вацлава з Олеська і Жеготи
Паулі, а й низка інших фактів. У тому числі й діяльність на цьому полі згаданих
Л. Пйонткевіча і М. Ґловацького.
Хоча про М. Ґловацького вже маємо сьогодні змітовну монографію, все ж не
можна сказати що його постать, зокрема народознавчий доробок, вже достатньо
розкриті, освітлені й осмислені. Потрібно продовжувати дослідницьку працю в
архівах і стосовно М. Ґловацького, і тим більше Л. Пйонткевіча та інших людей
того часу в Галичині – як поляків, так і українців, – про причетність яких до
народознавчих занять маємо лише згадки, натяки або й нічого не знаємо. Скажімо,
народо знавчі зацікавлення Д. Зубрицького ледве чи вичерпуються лише згаданою
публікацією про народні пісні в 1823 р. і статтею про традиційні господарські
прогнози у “Pątniku Narodowym” за 1827 р.
Монографія о. В.-Ю. Коваліва про М. Ґловацького – переконливий приклад
наукової результативності та продуктивності цілеспрямованого дослідницького
пошуку, заглиблення в предмет і вдумливого аналітичного осмислення його даних.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73597 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-1196 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:40:09Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кирчів, Р. 2015-01-13T18:26:06Z 2015-01-13T18:26:06Z 2012 Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині / Р. Кирчів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 369-376. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73597 Проаналізовано народознавчу діяльність студента, згодом римо-католицького
 священика Міхала Ґловацького, який міг підтримувати зв’язки із членами “Руської
 Трійці”, зокрема з І. Вагилевичем. Розглянуто монографію про М. Ґловацького
 о. Вітольда-Юзефа Ковалева, висловлено низку міркувань щодо деяких наведених там
 фактів і авторських гіпотез. The article analyses the ethnological activities of a student and later a Roman-Catholic
 priest, Mikhal Glovatski, who conceivably maintained contacts with the members of the
 Ruska Triitsia, in particular with Ivan Vahylevych. The author reviews the monograph by pr.
 Witold-Josef Kowaliw and expresses his views on some facts and hypotheses discussed there. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині Another little-known personality of the early folklore studies in Halychyna Article published earlier |
| spellingShingle | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині Кирчів, Р. |
| title | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині |
| title_alt | Another little-known personality of the early folklore studies in Halychyna |
| title_full | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині |
| title_fullStr | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині |
| title_full_unstemmed | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині |
| title_short | Ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в Галичині |
| title_sort | ще одна маловідома постать ранньої фольклористики в галичині |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73597 |
| work_keys_str_mv | AT kirčívr ŝeodnamalovídomapostatʹrannʹoífolʹkloristikivgaličiní AT kirčívr anotherlittleknownpersonalityoftheearlyfolklorestudiesinhalychyna |