Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах
Розглянуто образи князів Вишневецьких (Дмитра та Яреми) в українській та польській літературі. Проаналізовано народну “Пісню про Байду” та інші художні твори із подібним сюжетом, прототипом головного героя в яких був, очевидно, Д. Вишневецький, а також пісню Т. Падури “Гей, соколи”, прототипом го...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73600 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах / П. Кралюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 468-474. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73600 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-736002025-02-23T20:11:12Z Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах The paradoxes of Ukrainian-Polish cultural relations: the artistic images of Wiśniowiecki princes in Polish and Ukrainian literature Кралюк, П. Розглянуто образи князів Вишневецьких (Дмитра та Яреми) в українській та польській літературі. Проаналізовано народну “Пісню про Байду” та інші художні твори із подібним сюжетом, прототипом головного героя в яких був, очевидно, Д. Вишневецький, а також пісню Т. Падури “Гей, соколи”, прототипом головного героя якої міг бути Я. Вишневецький. The artistic images of Wiśniowiecki Princes (Dymitr and Jeremi) in Ukrainian and Polish literature have been researched. The article analyses the national Song about Baida and other artistic works with a similar plot, where the main character was conceivably modelled on Dymitr Wiśniowiecki. Also, the song “Hey, young men” by Tymko Padura, the main character of which could be Jeremi Wiśniowiecki. 2012 Article Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах / П. Кралюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 468-474. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73600 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність application/pdf Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Розглянуто образи князів Вишневецьких (Дмитра та Яреми) в українській та
польській літературі. Проаналізовано народну “Пісню про Байду” та інші художні
твори із подібним сюжетом, прототипом головного героя в яких був, очевидно,
Д. Вишневецький, а також пісню Т. Падури “Гей, соколи”, прототипом головного героя
якої міг бути Я. Вишневецький. |
| format |
Article |
| author |
Кралюк, П. |
| spellingShingle |
Кралюк, П. Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| author_facet |
Кралюк, П. |
| author_sort |
Кралюк, П. |
| title |
Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах |
| title_short |
Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах |
| title_full |
Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах |
| title_fullStr |
Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах |
| title_full_unstemmed |
Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах |
| title_sort |
парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів вишневецьких у польській та українській літературах |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73600 |
| citation_txt |
Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературах / П. Кралюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 468-474. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT kralûkp paradoksiukraínsʹkopolʹsʹkihkulʹturnihstosunkívobraziknâzívvišnevecʹkihupolʹsʹkíjtaukraínsʹkíjlíteraturah AT kralûkp theparadoxesofukrainianpolishculturalrelationstheartisticimagesofwisniowieckiprincesinpolishandukrainianliterature |
| first_indexed |
2025-11-25T00:54:46Z |
| last_indexed |
2025-11-25T00:54:46Z |
| _version_ |
1849721708806668288 |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012468
Петро КралюК (Острог)
ПАРАДОКСИ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ
КУЛЬТУРНИХ СТОСУНКІВ: ОБРАЗИ КНЯЗІВ
ВИШНЕВЕЦЬКИХ У ПОЛЬСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРАХ
Князі Вишневецькі – унікальний рід, який відіграв важливу роль як в історії
України, так і в історії Польщі. Цей князівській рід дав кілька яскравих фігур, які
й донині займають не останнє місце в символічному світі українців та поляків.
Можна згадати Дмитра Байду-Вишневецького, якого багато хто з українців вважає
засновником Запорізької Січі і своєрідну йому “альтернативу” Ярему Вишневець-
кого, трактованого як “ворога українського народу”. Натомість поляки дуже ша-
нували й шанують Ярему. Його син, Міхал-Томаш Корибут-Вишневецький, навіть
став королем Речі Посполитої. Фактично, це був єдиний випадок в історії Польщі,
коли на її престолі опинився представник руської (української) князівської динас-
тії. Інша річ, що Міхал Вишневецький не виправдав сподівань, які покладалися
на нього, й був лише блідою тінню свого батька.
Вважається, що протопластом Вишневецьких стали литовські князі Ольґер-
довичі, зокрема Корибут-Дмитро (?–1405). Цікавою фігурою був його син Зигмунт
Корибутович (?–1435), учасник ґрюнвальдської битви та гуситських війн. Його
навіть проголосили чеським королем1.
Вишневецькі вважали себе Корибутовичами і горді були з того, що їхній
предок став чеським королем. Ця думка набула поширенння. Наприклад, на
початку 30-х рр. ХVII ст. з’явилося послання православного традиціоналіста Ісайї
Копинського до Яреми Вишневецького з приводу конфесійного переходу князя від
православ’я до католицизму. Перелічуючи предків князя Яреми, І. Копинський
спеціально виділяє Зиґмунта Корибутовича як короля чеського2.
Правда, в польській історіографії на початку ХХ ст. розгорілася дискусія
щодо походження Корибутовичів. Висунули версію, ніби вони походять від турово-
пінських князів Несвіцьких, які належали до Рюриковичів. На жаль, відсутність
джерел не дає можливості розставити крапки над “і” у цій дискусії.
Власне, Вишневецькі, як окрема лінія Корибутовичів, відомі з ХVI ст., а
вигасання їхнього роду відбулося в середині ХVIІІ ст.3 Родовими землями цих
князів стали терени Південної Волині, зокрема містечко Вишнівець, звідки й
походить назва династії. Одним із перших знаних представників цього роду був
князь Дмитро Вишневецький, якого в українській історичній літературі часто
іменують ще Байдою – героєм української народної “Пісні про Байду”. Князь
1 рубцов Б. Т. Великая крестьянская война ХV в. в Чехии. – Москва, 1955. – С. 200–261.
2 Грушевський М. Історія української літератури. – Київ, 1995. – Т. VI. – С. 548.
3 Войтович л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 654–658.
469 Парадокси українсько-польських культурних стосунків...
Дмитро у різний час був на службі в польського, московського й турецького
монархів. Судячи з усього, однією з головних його цілей стала організація відсічі
татарам, які в той час постійно нападали на українські землі. Він заснував на
дніпровському острові Хортиця замок, який мав стримувати татарську експансію.
Через це деякі українські історики почали називати князя засновником Запорозької
Січі. Наприкінці свого життя Д. Вишневецький зв’язався з воєводою сєрадзьким
Ольбрахтом Лаським – неоднозначною фігурою, відомою своїми авантюрними
діями, однак йому присвячували поезії ренесансні поети Польщі, зокрема
Я. Кохановський. Їх приваблювала вільна поведінка цієї людини, те, що він постійно
шукав різні можливості організувати антитатарську й антитурецьку коаліцію. Ідеєю
фікс для О. Ласького стало завоювання молдавського престолу, виведення Молдови
з орбіти турецького впливу. Власне, на цьому ґрунті й знайшли спільну мову два
геніальні авантюристи ХVI ст. – Д. Вишневецький та О. Ласький. Перший мав
завоювати молдавський престол, другий – допомогти йому.
Тут треба зробити деякі пояснення. Молдавське князівство, яке виникло в
ХІV ст., фактично, стало спадкоємцем політичних традицій Волинсько-Галицької
держави. В етнічному плані населення цього князівства було змішаним – поряд з
молдаванами тут жило чимало русинів-українців. А офіційною мовою держави до
ХVIІ ст. була мова церковнослов’янська. Тому втручання Д. Вишневецького, як і
деяких інших українських діячів того часу, в молдавські справи було, радше, не
винятком, а правилом. Особливо це стосувалося князів Вишневецьких. Наприклад,
цим “грішив” батько згадуваного Яреми Вишневецького – князь Михайло.
Він навіть одружився з Раїною Могилянкою – представницею молдавського
господарського роду Могил. Виявляв чималий інтерес до молдавських справ
Богдан Хмельницький, який навіть сподівався посадити на господарський трон
свого сина Тимоша.
Коли Д. Вишневецький у 1563 р. пішов воювати в Молдавію, у нього виникли
непорозуміння з О. Лаським. Це стало однією з причин того, що він зазнав поразки,
потрапив у полон і, зрештою, молдавани віддали його турецькому султанові, який
наказав стратити князя в Константинополі4.
Смерть Д. Вишневецького, овіяна легендами, стала підставою для
різноманітних інтерпретацій як у польській, так і в українській літературі. Уже в
1560-х рр. князь став героєм жалібної пісні, внесеної до рукопису Матвія Пійонтки –
професора Краківського університету5. Також тоді поширюються розповіді про
Д. Вишневецького в Чехії та інших слов’янських країнах. У певному сенсі, князь
Дмитро стає загальнослов’янським героєм. Його смерть, проінтерпретована в
антимусульманському дусі, стала легендарною. Розповідалося, що князь три дні
висів на гаку, глузуючи з мусульманської віри. Турки не витримали такої наруги
й застрелили його з луків, а потім вирвали з грудей серце хороброго воїна й з’їли.
4 Про Д. Вишневецького див. монографічне дослідження Л. Винара “Князь Дмитро
Вишневецький”: Винар л. Козацька Україна. – Київ, 2003. – С. 93–161.
5 Szczerbicka L. Siedemnastowieczny fragment dumy o Dymitrze Wiśniowieckim // Slawia Orientalis. –
Warszawa, 1960. – Vol. IX, № 1. – S. 16.
470 Петро Кралюк
Очевидно, в той час на українських землях з’явилася “Пісня про Байду”,
прото типом героя якої став Д. Вишневецький. Закономірно, існували різні варіанти
даного твору6. Однак найпоширенішим вважається такий:
В Царгороді на риночку
Ой п’є Байда горілочку;
Ой п’є Байда – та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку.
Цар турецький к нему присилає,
Байду к собі підмовляє:
“Ой ти, Байдо, да славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький!
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!”
“Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівна поганая!”
Ой крикнув цар на свої гайдуки:
“Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть його, повісіте,
На гак ребром зачепіте!”
Ой висить Байда та й кидається,
Та на свого джуру поглядає.
“Ой джуро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та й тугесенький:
Ой бачу я три голубочки –
Хочу я убити для його дочки!”
Ой як стрілив – царя вцілив,
а царицю – в потилицю,
Його доньку – в головоньку.
Як бачимо, в цьому творі Д. Вишневецький представлений в образі козака-
гульвіси, який кпить із мусульманської віри і не боїться смерті. Його вішають за
ребро на гаку. Однак не турки розстрілюють князя з луків, а він сам стріляє в них.
Реалістичніше подано образ Д. Вишневецького в польськомовній поемі
невідомого автора “Epicedion”7. Цей твір написали відразу після смерті князя
Михайла Олександровича Вишневецького (?–1584) – родича й сучасника князя
Дмитра – на теренах Крем’янеччини, очевидно, у володіннях Вишневецьких, а
опублікували у Кракові 1585 р.
Це типовий плач-поминання за високопоставленим і могутнім достойником.
Такі твори були поширеними в тогочасній польській літературі. Однак за змістом
твір радше український, а не польський. І справа не лише в тому, що головним
героєм поеми є князь українського походження. В основному тут йдеться про
відсіч татарським нападникам, які пустошили українські землі. Власне, князем-
войовником, який захищає Україну, постає герой твору.
6 Див.: антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. – Киев, 1874. –
Т. 1. – С. 145–148.
7 Див. польськомовний текст твору: Стороженко а. В. Стефан Баторий и днепровские козаки. –
Киев, 1904. – С. 163–220.
471 Парадокси українсько-польських культурних стосунків...
Поряд з ним виділяються й інші князі Вишневецькі – а серед них особливу увагу
звернуто на Дмитра. Зокрема, про нього сказано, що він бився з бусурманами як звитя-
жець, що на Хортиці збудував замок, який штурмував “злий татарин”. Мовляв, Д. Ви-
шневецького знав і турчин, і цар московський, але зрадив “злий народ волоський”8.
Отже, образ князя Дмитра, поданий у цьому творі, загалом відповідав істо-
ричним реаліям. Однак, для пізніших польських та українських авторів, особливо в
період розгортання національних рухів, такий реалістичний образ виявився менше
привабливим, ніж міфічний.
Відомий представник українського національного руху П. Куліш створив поему
“Байда”, де його герой постав як ідеальний представник українського лицарства.
Поетичні твори Д. Вишневецькому присвятили Яків Щоголів та Григорій Чупринка,
використавши згадану “Пісню про Байду”. Те саме можемо сказати й про образ
Д. Вишневецького в оповіданні “Пан Сенюта” українського історика та письменника
Ореста Левицького. За радянських часів була спроба переосмислити образ Байди-
Вишневецького, представити його “класовим ворогом” українців. Зокрема, це
бачимо в повісті Сави Божка “Над колискою Запоріжжя” (Харків, 1925). У працях
радянських істориків Д. Вишневецького представляли як визискувача-феодала, який
не мав стосунку ні до заснування Запорізької Січі, ні до українського козацтва9.
Виявляли інтерес до постаті Д. Вишневецького й польські автори. Так, Луціан
Сємєнський створив поезію “Князь Дмитро Вишневецький”10. Герой цього твору
карається в тюрмі разом зі своїм джурою. До нього приходить султан турецький і
пропонує прийняти мусульманську віру. Дмитро відмовляється. Тоді султан наказує
повісити його на гаку. Князь каже, що бачить трьох соколів і просить дати йому лука,
щоб поцілити їх. Коли виконують його прохання, він стріляє та вбиває султана, його
дружину та дочку. Розлючені турки пускають в князя стріли, а потім виривають з
грудей серце і з’їдають його. Здавалося, цілком традиційна міфологічна інтерпретація
образу Д. Вишневецького. Однак автор подає свого героя як ляха (поляка). Тобто в
цьому можна побачити впливи націоналістичної ідеології, бажання представити князя
Дмитра в образі польського національного героя. Зрештою, це саме робили з ним деякі
українські автори, подаючи його героєм українським. І зараз в українській історіографії
та в українській свідомості Д. Вишневецький трактується переважно саме в такому дусі.
Ще одним представником родини Вишневецьких, діяльність якого породи-
ла чимало літератури (можливо, навіть не стільки історичної, як художньої) став
князь Єремія (Ярема) Михайлович Корибут-Вишневецький (1612–1651). Свого часу
його вважали рятівником Речі Посполитої від козацького повстання під проводом
Богдана Хмельницького. Відповідно, діаметрально протилежні оцінки цього діяча
маємо в польській та українській історіографіях. Якщо в польській він, переважно,
трактується як герой, то в українській – як “зрадник”, ворог козацтва й українців.
Про Я. Вишневецького багато писали в польській літературі другої половини
XVII ст. Високий авторитет князя серед шляхти дозволив його сину Міхалу стати
королем Речі Посполитої. Однак у XVIIІ – першій половині ХІХ ст. про Ярему
Вишневецького в польській літературі призабули. Інтерес до цієї постаті відродився
завдяки роману Генрика Сєнкевича “Вогнем і мечем” (1883–1884). Автор вказаного
8 Там же. – C. 216–217.
9 Детальніше про це див.: Винар л. Козацька Україна... – С. 129–139.
10 Dzieła Luciana Siemieńskiego. – Warszawa, 1880. – Vol. IX. – S. 25.
472 Петро Кралюк
твору, звертаючись до автентичних документів середини й другої половини XVII ст.,
спробував відтворити широкомасштабну картину часів Хмельниччини; у цьому
романі, фактично, на перший план вийшла постать князя Яреми. Враховуючи помітний
вплив творчості Г. Сєнкевича на свідомість поляків ХХ ст., можна говорити, що
завдяки їй “сєнкевичівський” образ Я. Вишневецького зайняв у ній помітне місце.
В українській художній літературі образу Я. Вишневецького теж приділили
чимало уваги. Зрозуміло, цей історичний персонаж поставав тут у негативному
світлі. Були це переважно твори, присвячені Хмельниччині. Іван Нечуй-Левицький
навіть написав про Ярему цілий роман “Князь Єремія Вишневецький” (створений
у 1896–1897 рр., вперше опублікований в 1932 р.)11. У цьому творі простежує ться
намагання протиставити “правильного” Байду-Вишневецького “неправильному”
князю Яремі. Наприкінці роману зустрічаємо таку характеристику героя:
“…він не втратив мужності й завзяття в борні з козаками і коли тікав од козаків, то
принаймні тікав не першим, а останнім. Шляхта й великі пани тоді так впали, так
розм’якли од розкоші через панщину й неволю хлопів, що між ними князь Єремія
був герой, бо ще вдержав прості українські давні норови. Польща оборонялась
українською головою й завзяттям простого на вдачу українського князя, зав зяттям
давніх українських козаків. Чи таких тріумфів, чи такої слави сподівались палкі мрії
князя Вишневецького?”12
Вкрай гнівні інвективи на адресу Я. Вишневецького звучать у достатньо зна-
ній в Україні поемі Ліни Костенко “Берестечко”. Ось одна з них:
Пани вже геть поникли головами.
а хто й на Краків нищечком потяг.
Король їх кляв корчемними словами.
Князь Єремія кликав до звитяг.
Над ким звитяги? Над своїм народом?!
Князь Єремія, з Вишневецьких родом!
Ненавиджу перевертнів. Це кодло,
мабуть, не менш, ніж вороги нашкодило…
В герби їм треба не орла, а змія.
Такі свої чужіші чужини.
але найгірший, звісно, Єремія,
бундючний син волоської княжни.
Твій герб, відступнику Яремо,
в віках чорнітиме окремо.
Не княжим знаком, не орлом, –
твоїм відступницьким тавром.
На цій землі, слізьми политій,
Не впишеш кров’ю на гербі –
ні слави речі Посполитій,
ні слова доброго собі!13
Однак, все ж, на нашу думку, в польській та українській літературах була
спроба (хай у завуальованій формі) створити прийнятний і для одного, й для
11 Див.: Нечуй-левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський: Історичні
романи. – Київ, 1991. – С. 5–246.
12 Там само. – С. 246.
13 Костенко л. Берестечко: Історичний роман. – Київ, 2010. – С. 96–97.
473 Парадокси українсько-польських культурних стосунків...
другого народу образ Я. Вишневецького. Мається на увазі пісня “Гей, соколи…”,
яка, фактично, стала народною і для українців, і особливо для поляків. При тому
цей твір виявився живучим, отримавши новочасні інтерпретації.
Пісня існує в двох мовних варіантах – польському й українському. Для
фольклорних творів це, радше, виняток, ніж правило. Водночас, відомо, що в
польській та українській літературі був письменник, який писав пісні паралельно
цими мовами. Мається на увазі Тимко (Томаш) Падура (1801–1871). При цьому,
пишучи українські пісні, він користувався латинською абеткою.
Народився Т. Падура у містечку Іллінці на Поділлі. У 1825 р. закінчив
Крем’янецький ліцей, де почав віршувати. У творах проводив ідею братання поляків
та українців, орієнтуючи їх на спільну боротьбу проти російського царизму. Так,
у 1825 р. Т. Падура написав “Рухавку (Пісню козацьку)”, де закликав українців до
повстання проти самодержавства. У цьому творі проводилася думка, що росіяни –
“байстрючий плід могол”, що вони насправді є ворогом слов’янських народів. У
“Рухавці”, апелюючи до козацької міфології, Т. Падура писав:
Ternom szlach toj nё zaris,
Zwidky na Sicz pokłon bih;
Dwyh sia Kremel z naszych spїs,
Czas szczob w netri pachom lih!14
Цікавими були історичні погляди цього автора. Він вважав, що поляки й укра-
їнці мають спільний корінь, є нащадками літописних полян. Їхнє ж розділення від-
булося в результаті варязької експансії. Поляни, загалом, були народом спокійним
та лагідним, а буйність і дикість їм прищепили нападники-коси, які приходили з
Кавказу і від яких ведуть родовід козаки. Але й у козацькому середовищі домінують
ідеї свободи й республіканства, що відрізняє українців від росіян і зближує з по-
ляками. Тому війну під проводом Б. Хмельницького поет вважав великим нещастям
для України, а образ самого гетьмана трактував украй негативно15.
Напередодні польського Листопадового повстання 1830 р. Т. Падура побував
на Лівобережній Україні, зокрема на Лубенщині й Полтавщині. Він переодягнувся в
простолюдина-лірника, спілкувався з селянами, прагнув підняти їх на повстання, ви-
користовуючи при цьому свої пісні. Можливо, перебування на Лубенщині, де знаходи-
лись колись володіння князя Яреми і де ще жили козацькі традиції, надихнуло Т. Па-
дуру написати “Гей, соколи…” Хоча пісня не ввійшла до опублікованих збірників тво-
рів цього автора, однак стилістика, а також зміст твору вказують на його авторство.
На нашу думку, Т. Падура, використовуючи фольклорний сюжет прощання
козака й дівчини, відтворив фрагмент біографії Я. Вишневецького часів
Хмельниччини. Сюжетно пісня виглядає так: молодий козак прощається з
милою дівчиною й Україною. Власне, в часи Т. Падури під Україною розумілися
переважно теперішні центральноукраїнські землі. У пісні є такі слова: “…плаче
молода дівчина, / а ще більше Україна”. Можна говорити, що в “Гей, соколах…”
простежується творення образу дівчини-України – символічної нареченої козака.
При цьому, коли йде прощання козака з дівчиною-Україною, звучить: “Жаль, жаль
за милою, / за рідною стороною, / жаль, жаль, серце плаче, / більше її не побачу”.
14 Pyśma Tymka Padurry. – Lwów, 1874. – S. 13.
15 Ibid. – S. 269–330.
474 Петро Кралюк
Як відомо, Я. Вишневецький на початку Хмельниччини змушений був по-
кинути розбудовану ним Лубенщину. Ця земля, яку він розвивав протягом півтора
десятиліття, перетворилася з пустки в загосподарений край, який давав чималі
грошові надходження. У певному сенсі, вона стала для князя “коханою дівчиною”,
на якій він “одружився”. Після того, як Я. Вишневецький покинув Лубенщину, то
сюди вже не повернувся і дійсно ніколи її не побачив. Як тут не заплакати серцю –
адже князь утратив те, що творив протягом значної частини свого життя.
Звичайно, можна закинути: мовляв, некоректно зображувати князя козаком.
Однак варто мати на увазі, що Вишневецькі постійно підтримувати контакти з ко-
зацьким середовищем. Це стосується не лише Байди-Вишневецького, а й багатьох
інших представників цього роду, в т. ч. й Яреми. У його надвірному війську були
козацькі частини, а князь сам не раз виступав із запорізькими козаками в похід.
Незадовго перед Хмельниччиною Я. Вишневецький навіть здобув у короля Влади-
слава привілей на острів Хортицю, де колись його предок вибудував “козацький”
замок. Тобто при бажанні можна було побачити в образі князя Яреми “козака”.
Показовим є приспів пісні:
Гей, гей, гей, соколи,
оминайте гори, ліси, доли.
Дзвін, дзвін, дзвін, дзвіночку,
степовий жайвороночку.
Після того, як Я. Вишневецький покинув Лубенщину, йому та його “воїнам-
соколам” довелося пройти чималий шлях з Лівобережної України на Правобережну,
оминаючи “гори, ліси, доли”. Очевидно, для цих людей, що колись жили в степовій
зоні, спів жайворонка ностальгійно нагадував покинуті краї.
Нарешті дуже промовистим є останній куплет пісні:
Меду, вина наливайте,
як загину – поховайте
на далекій Україні
коло милої дівчини.
Офіційна версія смерті Я. Вишневецького виглядає так: 13 серпня 1651 р.,
незадовго після Берестецької битви, князь зі своїм військом перебував на Київщині.
Здавалося, перемога над Хмельницьким є близькою і князь скоро опиниться на
коханій Лубенщині. Ярема взяв участь у бtнкеті, порушивши вперше в житті одне зі
своїх правил – не вживати алкоголю. Наступного дня поїв огірків, запивши медом.
Результатом цього став зіпсований шлунок і лихоманка. Спроби лікарів порятувати
князя нічого не дали. Він згасав на очах. І близько одинадцятої години 20 серпня
помер у Паволоцькому замку. Тобто було й вино, і мед, і після цього смерть “коло
милої дівчини” – Лубенщини.
Звісно, це не більше, ніж гіпотеза щодо прототипу героя пісні “Гей, соколи…”
Однак ця гіпотеза видається не менш правдоподібною, ніж думка щодо Дмитра
Вишневецького як прототипу героя “Пісні про Байду”. Певно, треба мати на увазі,
що в популярних (народних) творах відбувається специфічне переосмислення в
міфічному дусі історичних реалій.
Загалом, можемо зробити висновок, що ;jlty князівський рід України й
Польщі не дав таких яскравих прототипів для літературних творів, як династія
Вишневецьких.
|