Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи
Статтю присвячено історії науки і техніки, зокрема гірництва. Викладено світовий та
 вітчизняний досвід вивчення і збереження культурної спадщини гірників. Зроблено
 висновок про необхідність розгортання вже сьогодні на державному рівні досліджень
 та музеєфікації вітчизняних...
Saved in:
| Published in: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73610 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи / В. Білецький, Г. Гайко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 131-143. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860254858890706944 |
|---|---|
| author | Білецький, В. Гайко, Г. |
| author_facet | Білецький, В. Гайко, Г. |
| citation_txt | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи / В. Білецький, Г. Гайко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 131-143. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description | Статтю присвячено історії науки і техніки, зокрема гірництва. Викладено світовий та
вітчизняний досвід вивчення і збереження культурної спадщини гірників. Зроблено
висновок про необхідність розгортання вже сьогодні на державному рівні досліджень
та музеєфікації вітчизняних гірничих артефактів, підтверджено доцільність введення
для студентів гірничих спеціальностей дисципліни “Історія гірництва”.
The article is dedicated to the history of science and technology, in particular mining industry. The world and domestic experience of studying and preserving the miner’s cultural heritage is provided. The conclusions concerning the necessity of initiating research and conservation of local mining artefacts on the state level are drawn. The appropriateness of introducing the discipline ‘The History of Mining Industry’ into the curriculum of mining curriculum of of departments on mining studies departments studies is confirmed.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:48:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
131Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012
Володимир Білецький (Донецьк),
Геннадій Гайко (алчевськ)
ІСТОРІЯ ГІРНИЦТВА ЯК СКЛАДОВА
ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПОСТУПУ:
АКТУАЛьНІСТь, ДОСЯГНеННЯ І ПеРСПеКТИВИ
Історія науки і техніки – це, по суті, історія цивілізаційного поступу людства.
Гірництво, гірнича наука і техніка протягом тривалого часу знаходилися в центрі
уваги провідних мислителів світу, зумовлювали технічний прогрес, складали осно-
ву, найважливішу частину економіки багатьох країн, створили видатну культурну
спадщину й варті уваги традиції. Ранні археологічні свідчення про гірничі розробки
належать до раннього кам’яного віку. Мідь видобували вже близько 5000 р. до н. е.,
золото і гравій – за 3000 р. до н. е., залізну руду – у VIII ст. до н.е., кам’яне вугілля
відоме в Британії вже у ІХ ст. Сьогодні в низці країн світу активно вивчається іс-
торія гірничої справи, музеєфікуються віднайдені старовинні, а, після вичерпання
запасів корисних копалин, – сучасні копальні та підприємства.
На жаль, “інформаційне поле”, яке оточує сьогодні гірничі галузі, недостат-
ньо відповідає їх провідному значенню та широкому зацікавленню суспільства
розвитком гірничої справи. Аналіз української історіографії з цієї теми1 показує,
1 Див. Білецький В. С., Гайко Г. і. Хронологія гірництва в країнах світу. – Донецьк: Донецьке
відділення НТШ, “Редакція гірничої енциклопедії”, УКЦентр, 2006. – 224 с.; Бикова Т.
Підземелля – важлива частина історико-культурного надбання України. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://istvolyn.info/index.php?option =com_content&task=view&id
=247&Itemid=25; Бобровський Т. Підземні споруди Києва від найдавніших часів до середини
ХІХ ст. (спелео-археологічний нарис). – Київ: АртЕк, 2007. – 176 с.; Бровендер Ю., Гайко Г.
Картамиський гірничо-металургійний комплекс пізньобронзової доби // Схід. – 2006. –
№ 6. – С. 69–73; Винокур і. С. Скелі й печери в історії Бакоти // Скелі й печери в історії та
культурі стародавнього населення України. – Львів, 1995. – С. 16–19; Гайко Г. і. Історія
гірництва на землях України // Історичні і футурологічні аспекти розвитку гірничої справи.
Зб. наук. праць / за заг. ред. Г. І. Гайка. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – С. 8–18; Гайко Г. і.,
Тараканова о. С. Луганська зірка Карла Гаскойна // Донецький вісник Наукового Товариства
ім. Т. Шевченка. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. – Т. 9. – С. 52–57; Дивовижний світ
давнього гірництва / за заг. ред. Г. І. Гайка. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 130 с.; Енциклопедія
Трипільської цивілізації / за ред. М. Ю. Відейка, Н. Б. Бурдо. – Київ: ТОВ “Укрполіграфмедія”,
2004. – Т. 1. – 704 с.; іваницький Є., Михалевич В. Історія Бориславського нафтопромислового
району в датах, подіях і фактах. – Дрогобич: Добре серце, 1994. – 128 с.; інкін В. Солеварні
та торгівля сіллю // Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI–XVIII століттях:
історичні нариси. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2004. – 420 с.;
кононець о. Розвиток природничих і технічних знань в Україні (від найдавніших часів до
XVI ст.) // Праці Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів. – 2000. – Т. IV. Студії з поля історії
української науки і техніки. – С. 19–38; Вілкул Ю. Г. та ін. Криворізький залізорудний басейн.
До 125-річчя з початку промислового видобутку залізних руд. – Кривий Ріг: Видавничий центр
132 Володимир Білецький, Геннадій Гайко
що більшість робіт лише загально дотичні до проблеми, фрагментарні, бракує
системних досліджень2, практично відсутні відповідні дисертаційні праці.
Мета цієї статті – спроба, з урахуванням міжнародного досвіду, системати-
зувати існуючі відомості з історії гірництва в Україні і сформулювати актуальні
питання, які потребують невідкладного вирішення.
Світова практика гірництва від давніх часів
Гірництво, тобто пошук, видобуток і переробка корисних копалин – найдав-
ніші галузі діяльності людини, які започатковують історію техніки. Археологіч-
ні свідчення про широке використання первісною людиною каменю стосують-
ся ашельського періоду (близько 700 тис. років тому), хоча відносну цінність різ-
них гірських порід пралюдина почала розуміти набагато раніше (окремі знахідки
кам’яних знарядь нараховують більше 1,5 млн років). Камінь (кремінь, пісковик,
обсидіан, халцедон та ін.) залишався основною сировинною базою, з якої виготов-
ляли знаряддя для полювання, праці та війни до кінця неоліту (III тис. до Р. Х.).
Пошук та збирання каменю з поверхні люди поступово замінили його розробкою
на деякій глибині, що передбачало створення систем штучних гірничих виробок
(неолітичні шахти в Кшемьонках – Польща; Спієні – Бельгія та ін.). В неоліті вели
все більш осмислене і впорядковане видобування інших корисних копалин – глини,
солі, золота, міді, дорогоцінних та будівельних каменів, мінеральних фарб тощо.
Витоки гірничої справи значною мірою пов’язані також із пристосуванням
первісною людиною печер і ґротів до вимог життя, подальшим будівництвом під-
земних міст і храмів, розробкою величезних кам’яних блоків і спорудженням із
них мегалітичних пам’ятників. Значним пам’ятником гірничій справі та давньому
будівництву залишаються великі єгипетські піраміди фараонів Хеопса, Хефрена
та Мікерина (III тис. до Р. Х.), які мають розгалужену підземну інфраструктуру.
Вражаючі каменоломні Давнього Єгипту видали мільйони кам’яних блоків вагою
близько 2,5 т (окремі блоки – до 70 т).
У добу бронзи (кінець IV – початок I тис. до Р. Х.) розпочалася широка шах-
тна розробка руд: міді, олова, стибію, свинцю, золота, срібла та інших металів.
Саме в ці часи виникли основні технологічні прийоми, сформувалася т. зв. епо-
ха гірничих знарядь, формувалися світові центри гірничо-металургійної справи:
Мала Азія, Єгипет, Кавказ, Карпато-Балканський реґіон, Південний Урал та ін.
Великим досягненням гірництва, яке визначило весь подальший цивілізацій-
ний поступ людства, став видобуток і обробка залізної руди, впровадження мета-
Криворізького технічного університету, 2006. – 583 с.; Пірко В., литвиновська М. Соляні
промисли Донеччини в ХVII–ХVIII ст. (Історико-економічний нарис і уривки з джерел). –
Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. – 136 с.; Прокопович Ф. Твори. – Київ: Наукова думка,
1980. – Т. 2. – 550 с.; Універсали Івана Мазепи (1687–1709). – Київ; Львів: НТШ, 2002. – 780 с.;
Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687). –
Київ; Львів: НТШ, 2004. – 1086 с.; Brovender Yu., Gayko G. Ancient mines in east Ukraine /
Materiały szkoły eksploatacji podziemnej 2003. – Kraków: IGSME PAN, 2003. – S. 609–616;
Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво і підземні споруди в Україні та Польщі
(нариси з історії). – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ,
Редакція Гірничої енциклопедії, 2009. – 296 с.
2 Білецький В. С., Гайко Г. і. Хронологія гірництва в країнах світу. – Донецьк: Донецьке відділення
НТШ, “Редакція гірничої енциклопедії”, УКЦентр, 2006. – 224 с.; Martin Lynch. Mining in
World History. – Reaktion Books, 2004. – 356 p.
133 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу...
лургії заліза. Як відзначив американський етнограф Г. Морган: “Дев’ять десятих
боротьби за цивілізацію було виграно”. Хоча перші свідоцтва видобутку залізних
руд датовані серединою III тис. до Р. Х., початок широкої розробки болотних і лу-
гових покладів та вироблення різноманітних залізних знарядь припадає лише на
IХ ст. до Р. Х. Інтенсивний розвиток гірничої справи спостерігається в античній
Греції й на теренах Римської імперії, причому технології видобутку руд заліза й
кольорових металів застосовували в азійських і в європейських провінціях імпе-
рії (території Іспанії, балканських країн).
У I тис. до Р. Х. почався видобуток нафти (Персія) та кам’яного вугілля (Ки-
тай), які використовують як паливо. Характерно, що справжня доля кам’яного ву-
гілля розпочалася тільки у ХVІІІ ст. – в епоху парового транспорту і коксу, а до
того перевагу отримала деревина. В Китаї вперше (I тис. до Р. Х.) почали видобу-
ток соляних розчинів за допомогою свердловин, які свердлили на глибину до 900 м.
У період раннього середньовіччя спостерігається спад виробничої актив-
ності й, зокрема, гірничої справи. Господарче зростання багатьох реґіонів Євро-
пи на початку II тис. по Р. Х. вимагало підвищити видобуток мінеральних ресур-
сів. Високого рівня гірнича справа досягла в Саксонії, Чехії, Словаччині, Польщі.
Тут формуються гірничі райони та міста рудокопів (Тироль, Богемія; Фрайберґ,
Гарц, Мансфельд, Шварцвальс, Кутна Гора, Банська Штявниця, Злотий сток, Ве-
личка та інші). Гірники з цих реґіонів передали свій досвід і знання багатьом кра-
їнам, які пізніше стали на шлях розвитку гірництва. Значним внеском у форму-
вання нових суспільних відносин стало “Гірниче право” (привілеї гірничих міст
і видобувних кампаній), які вперше закріплено за чеським містом Їглавою (1249).
Картина поступового освоєння людством мінеральних ресурсів відкрива-
ється з міфів і народного епосу (“Пісня про Нібелунґів”, “Золоте руно”), розвива-
ється в історичних та релігійних працях і спеціальних природознавчих (гірничо-
металургійних) трактатах. Так, у “Епосі про Гільгамеша” (кінець ІІІ – початок
ІІ тис. до Р. Х.) зустрічаються згадки про золото, срібло, палаци і будинки з каміння
і цегли, в т. ч. випаленої. У давньоіндійському епосі (“Магабгарата”, “Маркандея-
Пурана” та ін.) є багато посилань на золото, олово, залізо, перли та інші мінераль-
ні копалини. В Біблії згадано близько двох десятків мінералів. Тит Лукрецій Кар,
римський поет І ст. до Р. Х. у своїй філософсько-пізнавальній поемі “Про природу
речей” підкреслив важливість відкриття і розробки родовищ металів у загальній
історії людства. Пліній (Гай Пліній Секунд, 23 або 24 – 79 р. по Р. Х.) подав ґрун-
товну картину розвитку гірництва античності у 33-й і 34-й книгах своєї “Природ-
ничої історії” – енциклопедії знань античності. Страбон (64/63 р. до Р. Х. – 23/24 р.
по Р. Х.) у своїй “Географії” (17 книг) описав досвід гірничої справи в країнах сві-
ту часів античності. “Батько історії” Геродот багаторазово звертався у своїх опи-
сах країн до гірничої справи, яку розвивали ті чи інші народи.
Однією із пам’яток світової історії середніх віків є твір Георгія Аґріколи
(1494–1555, справжнє ім’я – Ґеорґ Бауер) “Про гірничу справу та металургію в два-
надцяти книгах” (Базель, 1556). Це – перша енциклопедія гірничої справи і мета-
лургії, яка підвела підсумок всього досвіду людства з видобування руди та витоплю-
вання металів аж до ХVІ ст. Праця Аґріколи протягом двох століть була основним
посібником для гірників усього світу. Водночас, підкреслюючи фундаментальність
134 Володимир Білецький, Геннадій Гайко
праці Г. Аґріколи, варто згадати його попередників та сучасників – У. Р. Кальбе з
Фрайберґа, автора “Гірничої книжки” (1505), італійського інженера Ваноччо Бірін-
ґуччо, автора трактату “Про піротехніку” у десяти книгах (1540), німецького вчено-
го Себастіана Мюнстера (1485–1552), автора великої праці “Космографія” (1544).
Багато пристроїв і механізмів, які застосовувалися в гірництві, винайдені у
давнину й описані в працях відомих мислителів: Архімед (287–212 рр. до Р. Х.)
запропонував та описав оригінальний ґвинт для підіймання води (“ґвинт Архіме-
да”), римський архітектор та інженер Вітрувій (друга половина І ст. до Р. Х.) у 10-й
книзі багатотомної праці “Про архітектуру десять книг” описав блоки, поліспас-
ти, вантажопідіймальні машини, водяні колеса і млини, поршневу помпу, водяний
ґвинт та інші механізми, заторкнув питання вентиляції копалень. Розробкою но-
вої гірничої техніки натхненно займався геніальний інженер і художник Леонар-
до да Вінчі (1452–1519), який запропонував конструкцію свердла для досліджен-
ня надр, розробив принципову схему екскаватора-драґлайна, значно поліпшив ро-
боту підйомних машин винаходом підшипника.
Життя і діяльності да Вінчі й Аґріколи належать до епохи Відродження, коли
в низці країн Європи почали складатися капіталістичні відносини, двигуном яких
стало гірничо-металургійне виробництво. Цікаво, що у першій легендарній десятці
творців Англійської промислової революції (Аркрайт, Болтон, Вілкінсон, Гаскойн,
Дербі, Ребек, Ватт та ін.) були здебільшого власники шахт і металургійних заводів,
гірничі інженери за освітою.
Ціла плеяда видатних вчених з’ясовувала питання геології і мінералогії, зо-
крема генетичну природу мінералів, серед них – давньогрецький філософ Арісто-
тель (384–322 рр. до Р. Х.), учений, філософ Ібн-Сіна (Авіцена, 980–1037), хорезм-
ський енциклопедист Аль Біруні (973–1048), італійський мислитель-натурфілософ
епохи Відродження Джироламо Кардано (1501–1576), основоположник російської
науки Михайло Ломоносов (1711–1765), а також видатні українські вчені – рек-
тор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (1681–1736), перший пре-
зидент Української академії наук Володимир Вернадський (1863–1945), відомий
мінеролог, автор одного з найбільших у світі “Мінералогічних словників” Євген
Лазаренко (1912–1979) та багато інших.
Що стосується механізації гірничих робіт, то перші машини та механізми
з’являються вже в античні часи, у ХVІ–ХVІІ ст. вони істотно вдосконалюються, а
в ХVІІІ–ХІХ ст. обладнуються автономним приводом. З другої половини ХХ ст. по-
чинається період комплексної механізації, а в останні десятиліття – автоматизації
та комп’ютеризації гірничих робіт. До ХVІІ ст. як привід застосовували мускуль-
ну силу, силу вітру й водяні колеса. У ХVІІ ст. починають використовувати вибу-
хові роботи, в ХVІІІ ст. – паровий привід, а з другої половини ХІХ ст. – електричні
двигуни. Слід підкреслити, що саме для гірничої промисловості розроблялися пер-
ші парові машини, двигуни, залізничний транспорт, нові вибухові речовини тощо.
Музеєфікація історичних об’єктів (у т. ч. пам’яток гірництва) як сукупність на-
уково обґрунтованих заходів з метою привести пам’ятки історико-культурної спад-
щини у стан, придатний для екскурсійного відвідування та культурно-освітнього
використання, є вельми важливою складовою сучасної культури, науки й освіти.
135 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу...
Музеєфікація пам’яток гірництва видається нам дуже важливою з огляду на
провідну роль гірництва у розвитку технологічних і культурних складових людської
цивілізації, його впливу практично на всі сфери життя суспільства. Не випадково
список світової культурної спадщини ЮНЕСКО охоплює значну кількість гірничих
об’єктів минулого (Королівська соляна шахта у Величці, Срібний рудник Раммель-
сберґ, Мідна копальня в Коппарберзі, Римські арругії в Лас-Медулас, Потосі та ін.).
Давня історія освоєння підземного простору залишила значну кількість унікальних
споруд і пам’яток, які потребують збереження, музефікації та широкого освітнього
доступу. Це чудово розуміють у країнах-лідерах сучасного світу, які активно до-
сліджують, вивчають і зберігають історичну спадщину гірництва, будують тактику
і стратегію для наступних поколінь на основі досвіду минулого і сьогодення. Для
прикладу, у США діє ціла низка музеїв гірничої справи – у штатах Монтана, Арі-
зона, Колорадо, Кентуккі, Мічіґан, Нью-Мексико, Вайомінґ, Дакота, Міннесота та
ін., причому вони мають як універсальний, так і вузькоспеціалізований характер –
це музеї мідевидобувної, золоторудної, вугільної та інших промислових галузей.
Не менше значимі численні гірничі музеї у Німеччині, гірники якої протя-
гом століть були добрими вчителями гірничої справи для сусідніх та віддалених
країн. Головний – Німецький гірничий музей у Бохумі, розташований у центрі
Рура, колись найпотужнішого вуглевидобувного басейну. Доброї слави зажили
гірничий музей у Раммельсберґу, музей Фрайберґської гірничої академії, музей
золота в Тьєрні, музей солі в Райхенгаллі, а також політехнічний Німецький музей
у Мюнхені. Особливою популярністю користуються шахти-музеї, що включають
підземні туристичні траси (таких у Німеччині нараховується понад тридцять). У
країнах Європи гірничі музеї розміщені в осередках колишніх видобувних про-
мислів, здебільшого в історичних гірничо-металургійних центрах. Серед країн-
лідерів збереження гірничої спадщини – Австрія, Великобританія, Іспанія, Польща,
Словаччина, Чехія.
Вітчизняні артефакти гірництва і наук про Землю та
значимі гірничі відкриття
Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр. – пам’ятки давньоукраїнського пере-
кладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярослави-
ча, – містять перелік і опис багатьох каменів-самоцвітів, ціни на них тощо.
Найдавніша згадка, що пов’язана з вітчизняною науковою діяльністю гірничого
напрямку, стосується Швайпольта (Святополка) Фіоля (1460–1526), слов’янського
першодрукаря, за походженням, ймовірно, лемка (інша версія – німця), який у Кра-
кові видрукував перші книги тогочасною писемною українською мовою “Тріодь
Пісна”, “Тріодь Цвітна”, “Часословець” та “Осьмогласник” (1491 р., за існуючими
версіями у співпраці з давньоукраїнським вченим Юрієм Дрогобичем). Окрім ви-
давничої діяльності, Фіоль займався гірничою механікою й розробляв конструкції
гірничих машин. 9 березня 1489 р. він отримав від польського короля Казимира IV
привілей (патент) на винайдену ним машину для відсмоктування води з шахт, яка
призначалася для свинцевих копалень в Олькуші. Цей винахід зацікавив видатно-
го гірничого інженера й конструктора гірничих машин Іоанна Турзо (1437–1508),
співвласника промислово-банківської компанії Фуггера–Турзо, яка утворила першу
європейську гірничо-металургійну монополію. Факт технічної співпраці Фіоля і
136 Володимир Білецький, Геннадій Гайко
Турзо зафіксовано в краківських архівах; цю інформацію вперше опублікував у
1922 р. польський історик Ян Пташнік. До речі, перша слов’янська друкарня Фі-
оля, що друкувала книги кирилицею, була заснована саме на кошти Турзо. Наразі
сьогодні мусимо дотримуватися погляду приналежності Фіоля до двох чи трьох
культур: української і польської, а також німецької.
Друга хронологічно важлива постать у вітчизняній історії наук про зем-
лю – Інокентій Гізель (бл. 1600–1683). Він першим із відомих професорів Києво-
Могилянської колегії висвітлював у своїх лекціях багато даних з наук про Землю,
дотичних до гірництва. Він запропонував тезу про незнищенність речовини, яка
отримала подальший розвиток у відомих працях Лавуазьє і Ломоносова.
У 1627 р. в Києві вийшов друком “Лексикон славенороський...” Памва (Сте-
пана) Беринди, який серед 7 тис. слів містить і терміни, пов’язані з гірництвом,
корисними копалинами.
Наступними хронологічно є праці Феофана Прокоповича – ректора Києво-
Могилянської академії. XVIII ст. було знаменним для розвитку гірничої справи.
У Києво-Могилянській академії вже в 1705–1709 рр. вивчалися основи наук про
корисні копалини. У книзі ректора академії Феофана Прокоповича (1681–1736)
“Про досконалі змішані неживі тіла – метали, камені та інші” подано докладні
уявлення про смолу і сірку, нафту, бурштин, глини (гончарну, мергелі, білу глину),
солі (викопну, морську, джерельну, аміачну, вірменську й купорос). Чи не вперше
було сказано про причини професійних захворювань гірників: “Більшість хвороб,
з якими стикаються шахтарі й металурги, походять від сірки й ртуті”.
Ф. Прокопович розглядав корисні копалини в каменях і гемах (дорогоцінних
каменях). Причому, він опрацював їх первинну класифікацію, виділяючи камені
пористі і густі, прозорі й темні, геми і перли.
У формуванні гірничого права, виробничих відносин та організації гірничої
справи в Україні певну роль відіграли відповідні універсали українських гетьманів.
Так, відомо 14 універсалів І. Мазепи про виділення українській шляхті земель під
устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Щодо влаштування
рудень збереглися також універсали гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича,
Г. Гуляницького, військового підскарбія Р. Ракушки та ін.
Цікаво, що землями, млинами, “руднями” часто наділялися як монастирі, так і
окремі представники української старшини – українська шляхта. По суті, це типовий
елемент військово-ленної системи – винагороджувати значних воїнів та організації
господарства країни, застосування якої відоме ще з часів Шумеру, Сасанідської Персії,
згодом – Оттоманської Порти (тімарна система). Так, універсалом від 9 лютого 1688 р.
гетьман Іван Мазепа підтвердив маєтності Межигірського монастиря, серед яких є
“рудні”, універсалом від 9 травня 1690 р. він до зволив стародубівському полковнику
Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні “для робленя желѣза… при якихъ
то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей”, з яких передбачається брати
податки: “звиклие зъ них отбирати пожитки”. Цікаво й те, що іноді рудні надавалися
в посесію. Зацитуємо уривки з універсалу Івана Мазепи від 26 березня 1701 р. про
надання архієпископу чернігівському і новгородському у посесію Неданчицької
рудні: “Мы прето, гетьман, видячи многое иждивение ку благолѣпию церковному
[…] не одмовляем у чинности, такъ и тую помянутую рудню Неданчицкую и людей
137 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу...
при оной живущихъ в зуполную поссесію, моць и владзу зо всѣми з ней приходами
и пожитками належачимы, из послушенствомъ тихъ неданчицких людей до гачення
греблѣ тамошной в помощъ потребним сим унѣверсалом нашим ствержаемъ и
надаемъ под такою кондициею, абы его милость щороку з той своей руднѣ до
скарбу войскового казалъ давати дванядцать возков желѣза доброго гнучого, от якой
дачи на сей тилко еденъ рокъ его милостей уволняем, з тих мѣрь же направу и на
реставрованне оной же руднѣ будетъ его милость кошть свой ложити”3. Звільнення
підприємства від податку на певний час його становлення (в універсалі І. Мазепи –
один рік) – звичайна сучасна практика. Податок, однак, сплачувався у натуральному
вигляді – залізом, причому якісним – “добрим гнучким” (тобто придатним для
кування, не холодноламким).
Є свідоцтва про накопичення гірничо-металургійних знань ченцями Києво-
Печерської лаври. У 1724 р. вони запроєктували першу в Україні доменну ману-
фактуру, яка постала на рудоносних землях Стародубського полку.
Чужоземні дослідники. Деякий вплив на формування вітчизняної геологічно-
пошукової справи мали розвідувальні експедиції та геологічні дослідження відо-
мих рудознавців та вчених, яких уряд Російської імперії скеровував у XVIII ст. в
Україну для виявлення родовищ корисних копалин (дослідження Ґеорґа Ніксона,
Ґотліба Юнкера, Ґустава Райзера, Петра Палласа, Самуеля Гмеліна, Н. Г. Ліванова
та ін.). На жаль, до утворення сталих форм передачі знань і досвіду (утворення
шкіл) справа не дійшла.
Відкриття вугільних родовищ на Донбасі. Винайдення й перші спроби
промислового використання вугільних родовищ Донбасу пов’язані з діяльністю
управителя Бахмутських соляних промислів, ландрата, шляхтича українсько-
польського походження Микити Вепрейського та коменданта Бахмутської
фортеці Семена Чиркова у 1721 р. На цей час місцеві ліси практично були
вирубані, а деревина використана для потреб випарювання солі на Бахмутських та
Слов’янських соляних промислах, що спонукало до пошуків інших видів палива.
Місцеві мешканці, які вже використовували вугілля в побуті, вказали на місця
виходу вугільних пластів на поверхню в районі р. Біленької (с. Городище поблизу
Перевальська), а також в балці Скелеватій поблизу р. Лугань. Зібрані зразки
кам’яного вугілля і руди були передані до Санкт-Петербурґа до Берґ-колегії з метою
їх випробування і відповідних аналізів, які показали високу якість бахмутського
вугілля. У 1723 р. під керівництвом М. Вепрейського та С. Чиркова розпочато
промислову розробку вугільних покладів, що виходили на поверхню (було залучено
понад 200 робітників), але до будівництва шахти справа не дійшла. Для уточнення
відомостей щодо віднайденого вугілля із С.-Петербурґа в Україну відрядили
експедицію О. Ніксона (у складі якої перебував піддячий Г. Капустін), яка прибула
до Бахмута наприкінці 1724 р. і підтвердила наявність багатого кам’яного вугілля.
Діяльність К. Гаскойна. Перший істотний крок у системному накопичен-
ні, розповсюдженні та використанні гірничо-геологічних знань в Україні був
пов’язаний з будівництвом Луганського ливарного заводу й перших вугільних шахт
Лисичанська (1796), яке здійснювалося під керівництвом видатного шотландсько-
3 Центральний державний історичний архів України у Києві. – Ф. 57. – Оп. 1. – Спр. 6. –
Арк. 1177/1164.
138 Володимир Білецький, Геннадій Гайко
го гірничого інженера Карла Гаскойна та його талановитої команди (А. Пікарон,
Т. Ропер, А. Сміт, Г. Шериф та ін.). Гаскойну підпорядковувалися усі розвідувальні
експедиції, які у великій кількості організовували для вивчення Донбасу (пошук та
розробку корисних копалин очолював Тимофій Ропер). Це сприяло розвитку всієї
гірничої промисловості реґіону та підготові перших професійних гірничих кадрів,
кузнею яких став Луганський завод. Він сконцентрував у собі велику кількість
майстрів з України та Росії. На момент пуску заводу у 1798 р. Гаскойну вдалося
зосередити тут 575 “майстрових” та приписати 2080 робітних селян, частина яких
отримала гірничі та металургійні професії.
Діяльність братів Ковалевських. У 1827 р. гірничий інженер, родом із хар-
ківської шляхти, Євграф Ковалевський, який починав інженерну діяльність на Лу-
ганському заводі, виконав перше наукове стратиграфічне і геологічне досліджен-
ня Донбасу. Його книга “Геогностическое обозрение Донецкаго горнаго кряжа”
(1829) стала справжнім науковим відкриттям Донбасу. Саме Є. П. Ковалевському
належать назви “Донецький кряж”, “Донецький басейн”, від якого згодом було
утворено скорочення “Донбас”. Прикметно, що дослужившись до посади голови
цензурного комітету, а згодом – до міністра освіти Російської імперії, Євграф Ко-
валевський не забув свого українського коріння і забезпечив скасування цензурної
заборони на “Кобзар” Т. Шевченка. Родина Ковалевських дала ще одного видатно-
го гірничого інженера і геолога Єгора (брата Євграфа), якого запрошували очоли-
ти пошуки корисних копалин володарі Чорногорії, Єгипту та Китаю. Він одним із
перших серед європейців побував у верхів’ях Нілу і мав можливість спостерігати
сліди давньоєгипетських розробок золота в Нубії. Єгора Ковалевського справед-
ливо можна вважати першим вітчизняним дослідником давньої історії гірництва.
Штейгерська школа у Лисичанську. Значні успіхи у промисловому видобут-
ку вугілля у Лисичому Байраку (впровадження передової техніки, зокрема парових
машин; будівництво пристойного селища гірників з небаченою раніше “соціаль-
ною сферою”), а також розуміння доброї перспективи розвитку Донбасу сприяли
утворенню тут у 1806 р. першого в Україні гірничого училища – зразкової Штей-
герської школи, біля витоків якої стояли сподвижники Гаскойна.
Училище користувалося великим авторитетом і повагою в гірників і проісну-
вало близько півсторіччя. Після деякої перерви Гірничий департамент Російської
імперії вирішив у 1872 р. знову відкрити у Лисичанську відомий навчальний за-
клад. У “Положенні” (статуті) про Лисичанську штейгерську школу, яке підписав
особисто імператор Олександр II, серед іншого визначалася мета закладу: “...при-
готовление штейгеров, то есть мастеров рудного дела, для каменноугольной об-
ласти Донецкой”.
Згідно зі шкільним статутом було введено п’ятибальну систему оцінювання
знань, причому перевести студента на наступний курс можна було за умови оцінок
із загальних дисциплін – не менше трьох балів, а з “гірничого мистецтва” та
“маркшейдерії” – не менше чотирьох балів. Термін навчання складав чотири роки.
За успішне навчання виплачувалася державна (т. зв. тоді “казенна”) стипендія,
кращі учні нагороджувалися преміями З’їзду гірничопромисловців. Для потреб
школи надали просторе приміщення в центрі міста. Дещо пізніше школі передали
лабораторію металургійного заводу з усім обладнанням (вважалося аксіомою,
139 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу...
що гірничий спеціаліст повинен розумітися на металургії), а також побудовану
штольневу шахту для практичних занять. На відкриття Штейгерської школи приїхав
відомий винахідник та інженер, директор Гірничого департаменту В. К. Рашет.
“Горный журнал” (число від 30 серпня 1873 р.) описав подію відкриття гірничого
училища, зокрема відзначаючи: “В селищі Лисичанське, де вже здавна існує
державний кам’яновугільний рудник і де останнім часом гірниче урядництво
збудувало доменний завод, відбулася подія, що має велике значення для розвитку
гірництва в Донецькому басейні. В цей день відкрито училище [...] й немає сумніву,
що самоуки [...] не витримають конкуренції й будуть витіснені вихованцями
штейгерської школи”.
Набір 1873 р. склав 40 студентів. Викладацький колектив формувався із
досвідчених фахівців Луганської гірничої округи, а також з випускників Санкт-
Петербурзького гірничого інституту. Згідно з гірничою традицією, школа мала свою
форму для учнів: кашкет, штани, сорочка, піджак, чоботи, шкіряний пояс з бляхою,
на якій був гірничий знак – кирка і молоток. Ґудзики на парадному костюмі були
позолочені та мали вензель “ЛШШ” (Лисичанська штейгерська школа). Училище
мало свій духовий оркестр, самодіяльний театр, регулярні літературні “вечори”.
Про високий рівень підготови гірників у Лисичанській школі-училищі свід-
чать запрошення її вихованців не лише на шахти й рудники України, але й на Кав-
каз, Урал, до Сибіру. Схвальну оцінку роботи Штейгерської школи дав Д. І. Мен-
делєєв, який влітку 1888 р. досліджував вугільні родовища в Лисичанську. У стат-
ті “Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца” (журнал “Северный вестник”,
1888 р.) він, зокрема, писав: “ [...] життя багатьох рудників, які я тут бачив, пока-
зало, що Лисичанська штейгерська школа дає той клас практичних діячів, яких
взагалі мало випускають наші навчальні заклади”. До 1917 р. школа підготувала
близько 700 штейгерів, які очолювали на різних рівнях гірничовидобувні підприєм-
ства Донбасу, здійснювали інженерне керівництво. Крім широковідомої державної
Штейгерської школи у Лисичанську, в 70-х роках ХIХ ст. створено приватні гірничі
училища у Кривому Розі (на кошти засновника найпотужнішого рудника С. М. Ко-
лачевського) та у Горлівці (“Гірниче училище Самуїла Соломоновича Полякова”).
Діяльність О. Поля. У 1866 р., оглядаючи схили Дубової балки (зараз – те-
риторія м. Кривий Ріг), дослідник-археолог, краєзнавець і підприємець Олександр
Миколайович Поль (1832–1890), нащадок гетьмана П. Полуботка (1660–1723),
виявив поклади високоякісної залізної руди. У 1880 р. після геологічних пошу-
ків О. М. Поль ініціював відкриття акційного товариства “Залізні руди Кривого
Рогу” і відкриття у 1881 р. Саксаганського рудника. Це був початок розробки за-
лізних руд Кривого Рогу.
Нафтопереробна справа в Західній Україні. Якщо гірництво на східних
землях України базувалося здебільшого на металургії та видобутку вугілля, то
основний розвиток на західних землях був пов’язаний у другій половині ХIХ ст.
з розробкою нафтових родовищ і технологією буріння свердловин. Нафтові
промисловці й компанії, зацікавлені у підвищенні фахових вмінь своїх працівників,
організовували (у різних формах) навчання робітників і технічного персоналу,
але воно носило локальний, винятково прикладний характер. Серед значних
наукових досягнень, викликаних потребами часу, відзначимо показовий факт
140 Володимир Білецький, Геннадій Гайко
співробітництва у сфері переробки нафти та використання світлих нафтопродуктів,
який характеризує українську та польську культури. У 1852 р. львівський аптекар
Петро Миколяш доручив своїм досвідченим фармацевтам Ігнатові Лукасевичу та
Іванові Зеху розробити метод очищення нафти. Їх спільна праця була успішною. У
1853 р. Австрійське цісарське бюро патентів видало Іванові Зеху привілей (патент)
на запропонований спосіб очищення нафтових дистилятів. Уперше добутий гас
відкрив нову сторінку в історії техніки, як паливо для освітлення, а згодом – моторне
паливо. Майстер-бляхар Адам Братковський виготовив першу гасову лампу, яка
стала унікальним винаходом того часу.
НТШ. Розвиткові природничих наук, української наукової термінології в галу-
зі наук про Землю, сприяла поява у 1892 р. Наукового товариства імені Шевченка
(НТШ) – по суті, першої української академії наук. У фундаментальній 11-томовій
праці “Енциклопедія українознавства” (1955–1984) науковці НТШ вперше подали
енциклопедичний опис основних корисних копалин України, історії їх освоєння;
геологічних, гірничотехнічних та економічних покажчиків основних басейнів та родо-
вищ, а також багатьох технічних термінів, пов’язаних із розробкою корисних копалин.
Катеринославське вище гірниче училище. Центральною подією у форму-
ванні гірничої освіти та науки в Україні було відкриття у 1899 р. Катеринославсько-
го вищого гірничого училища, відомого сьогодні як Національний гірничий універ-
ситет (м. Дніпропетровськ). Цікавою особливістю виникнення цього провідного
навчального закладу було те, що його відкрили за ухвалою ХХI з’їзду гірничопро-
мисловців Півдня Росії (1896) і, значною мірою, на кошти підприємців-меценатів
(передовсім, українського промисловця й банкіра Олексія Алчевського). Центром
створення таких “технічних сил” і мало стати Катеринославське вище училище,
тим більше, що містилося воно в центрі багатих мінеральних “провінцій” Украї-
ни: донецького вугілля, криворізького заліза, бахмутської солі, микитівської рту-
ті, нікопольського марганцю.
Дня 12 жовтня 1899 р. у Потьомкінському палаці відбулася церемонія відкрит-
тя Катеринославського вищого гірничого училища. Першим його директором при-
значили гірничого інженера С. М. Сучкова (1899–1908), а другим – професора гео-
логії М. Й. Лебедєва. Вище гірниче училище спочатку мало два відділення – гірни-
че і заводське. В училищі створили бібліотеку з двома відділами, мінералогічний
музей, хімічну, механічну і пробірну лабораторії, кабінети з кожної дисципліни.
25 травня 1903 р. імператор Микола II затвердив постанову Державної Ради про
термін навчання в КВГУ – чотири роки, та присвоєння випускникам звання гірни-
чого інженера. 19 червня 1912 р. Державна Дума ухвалила закон про перетворен-
ня КВГУ на Катеринославський гірничий інститут (від 1 липня 1912 р). Його пер-
шим ректором став той самий М. Й. Лебедєв. У 1912 р. кількість викладачів КГІ
складала 44 особи, з них – 14 професорів, набір студентів складав 700–800 осіб.
Дніпропетровський гірничий інститут – Гірнича Академія – Націо
нальний гірничий університет. У 1918 р. в КГУ відкрито маркшейдерське і
геологорозвідувальне відділення. Цього самого року інститут отримав право
присуджувати вчений ступінь шляхом прилюдного захисту наукових дисертацій. У
1921 р. створено механічний факультет із двома відділеннями – гірничозаводським і
електромеханічним. До часу свого 25-річного ювілею Катеринославський гірничий
141 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу...
інститут мав кілька власних будівель, 35 кабінетів і лабораторій, 2 бібліотеки.
Працювали в інституті 69 викладачів. Інститут мав три факультети: гірничий
(з гірничим і геологічним відділенням); металургійний, гірничо-механічний (з
відділеннями механічним і електротехнічним). У 1926 р. на металургійному
факультеті створили хіміко-технологічне відділення для підготови інженерів-
коксохіміків. Від 1930 р. гірничий інститут став готувати інженерні кадри тільки для
гірничої промисловості та геологорозвідувальних робіт (металургійний факультет
виділився в окремий інститут).
Головними, майже сакральними для студентів приміщеннями інституту були
два кабінети гірничого мистецтва, кожним з яких завідували уславлені професори
О. М. Терпигорев та М. М. Протодьяконов (згодом заступили Л. Д. Шевяков та
І. С. Новосільцев). Саме тут відбувалися основні стадії “чарівного” перетворення
звичайного студента на гірничого інженера. Кабінети містили усі необхідні “атрибу-
ти” для цього довготривалого дійства: предмети рудняного обладнання й гірничого
інструментарію, різноманітні прилади, моделі, креслення, демонстраційні плакати,
унікальні книги та журнали. В цих кабінетах проходило не лише навчання, але й
наукова робота, видатні результати якої ставали відомі на теренах усієї Російської
імперії, а також отримали широке світове визнання.
Серед найбільших наукових досягнень перших десятиліть діяльності КГІ слід
відзначити: застосування аналітичних методів для вирішення завдань розкриття й
вибору систем для розробки вугільних родовищ (наукові школи О. М. Терпигорева
та Л. Д. Шевякова); науковий напрямок механізації гірничих робіт (О. М. Терпиго-
рев, Л. І. Барон, О. В. Топчієв, О. А. Співаковський); теорія гірського тиску, аналітич-
ний метод визначення його величини та основи проєктування кріплення (М. М. Про-
тодьяконов); кількісна характеристика гірських порід, шкала відносної міцності по-
рід та коефіцієнт міцності (М. М. Протодьяконов); використання теорії пружнос-
ті для визначення гірничого тиску навколо гірничих виробок (О. М. Динник) та ін.
Сьогодні Національний гірничий університет є одним із найпотужніших у
світі закладів вищої гірничої освіти та науки.
Макіївська гірничорятувальна станція. Важливим кроком у науковому до-
слідженні проблем безпеки гірничих підприємств стало утворення на початку XX ст.
Макіївської гірничорятувальної станції, яка досліджувала технологію кріплення ви-
робок, вентиляції копалень та боротьбу з пожежами в рудниках. Незадовільний стан
гірничорятувальної справи і безпеки підземних робіт вимагав від промисловців кон-
кретних дій, що було зафіксовано в ухвалах з’їздів гірничопромисловців Півдня Ро-
сії про відкриття спеціальних станцій у Юзівсько-Макіївському районі. Для вирі-
шення проблеми виділили значні приватні кошти. Щоб ознайомитися зі світовим
досвідом організації гірничорятувальної справи, в Німеччину та Австрію відряди-
ли здібних гірничих інженерів. У 1907 р. у м. Макіївці почала працювати рятуваль-
на станція і невелика науково-дослідна лабораторія. Першим керівником Макіїв-
ської гірничорятувальної станції був гірничий інженер Д. Г. Левицький. Від 1916 р.
станцію очолив гірничий інженер М. М. Черницин. Плідна науково-практична ді-
яльність цих учених заклала підвалини гірничорятувальної справи на теренах усієї
Російської імперії. У 1927 р. Макіївську гірничорятувальну станцію перетворено у
Макіївський науково-дослідний інститут із безпеки робіт у гірничій промисловості.
142 Володимир Білецький, Геннадій Гайко
До 1917 р. на кошти гірничопромисловців було засновано ще сім гірничорятуваль-
них станцій, які забезпечували контроль основних показників безпеки робіт та ря-
тували гірників у випадках пожеж, вибухів, затоплень, обвалів порід.
В. І. Вернадський. Інститути НАН України. Значний внесок у розвиток
наукових досліджень, пов’язаних із гірництвом, зробили інститути Національної
академії наук України. Пам’ятаючи античну максиму “початок – половина від ці-
лого”, згадаємо ім’я засновника і першого президента Української академії наук
(1918) Володимира Івановича Вернадського. Науковий шлях видатного вітчизняно-
го природодослідника й ученого-енциклопедиста був також дотичний до гірничих
наук, генерував нові ідеї “на стиках” гірничих наук із природничими. Мінералогія,
кристалографія, геохімія, радіогеологія, вчення про біосферу та ноосферу – ось ті
галузі знань, межі яких значно розширив український учений. Він розглядав лю-
дину як природну частину біосфери, а її діяльність – як найважливіший геологіч-
ний фактор. Вернадський започаткував дослідження історії гірничо-геологічних
знань, читав відповідний курс у Московському університеті, надавав великого зна-
чення історії науки і техніки.
Доробок початку ХХІ ст. Сьогодні в Україні існує розвинена гірничо-
видобувна галузь, гірничі науки викладають і вивчають у Національній гірничій
академії, Донецькому, Криворізькому та Донбаському (м. Алчевськ) університе-
тах, діє низка науково-дослідних, зокрема, академічних профільних інститутів,
декілька громадських фахових академій, в т. ч. Гірнича академія України, Україн-
ська нафтогазова академія.
Серед українських фундаментальних видань останніх років – тритомовий
“Гірничий енциклопедичний словник” (2001, 2002, 2004) і “Мала гірнича енцикло-
педія” (2004, 2007) – ініціатор і керівник цих проєктів В. С. Білецький, “Бібліоте-
ка гірничого інженера” у 14 томах (В. Ф. Бизов і співавт., 2000–2004), шеститомо-
вий “Атлас нафтогазоносних провінцій України” (колектив авторів, Українська на-
фтогазова академія, 1999), монографія “Металічні і неметалічні корисні копалини
України” (Д. С. Гурський і співав., 2005), двотомовий “Тлумачно-термінологічний
словник з нафти і газу” (2004–2006, В. С. Бойко), низка базових видань із техні-
ки і технології свердлення (Р. С. Яремійчук), мінералогії (В. І. Павлишин), геоло-
гії (Л. С. Галецький), підземної технології видобутку (В. І. Бондаренко), відкритої
розробки (А. Ю. Дриженко) та ін. Крім того, значну термінологічну роботу здій-
снено у НДІ гірничої механіки імені М. М. Федорова (І. Г. Манець).
Висвітленню історії гірництва в Україні присвячена низка видань, зокрема
Г. І. Гайка, В. С. Білецького, Ю. Г. Вілкула та ін. На особливу увагу заслуговують
праці: “Хронологія гірництва в країнах світу” (2006), “Гірництво й підземні спо-
руди в Україні та Польщі” (2009), “Криворізький залізорудний басейн” (2006),
“История освоения земных недр” (2009).
Отже, сформулюємо висновки:
1. Гірництво, видобуток і переробка корисних копалин протягом тисячоліть
детермінували технологічний і технічний розвиток людства, залишаючи істотний
слід у культурі і науці. Західний світ, зокрема, країни Європи, США, Канада на-
копичили значний досвід збереження культурної спадщини гірників, що є вельми
важливою складовою сучасної культури, історичної науки та освіти.
143 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу...
2. Потужний і багатовіковий розвиток української гірничої науки і практи-
ки, безсумнівно, потребує вже сьогодні розгортання відповідної за масштабами і
професіоналізмом роботи з дослідження та музеєфікації вітчизняних гірничих ар-
тефактів. Ця робота вимагає наукового забезпечення і фінансової підтримки з бо-
ку держави.
3. Доцільно запровадити для студентів гірничих спеціальностей дисципліну
“Історія гірництва” та підготувати відповідний підручник. Цей предмет здатний
інтегрувати багатовекторний розвиток гірництва в єдину систему, збудити зацікав-
лення студентів майбутньою професією, підвищити мотивацію праці, сприятиме
відродженню гірничих традицій та корпоративної культури.
4. Серед невідкладних завдань у галузі історії вітчизняних наук про землю
і гірництво вбачаємо укладання і публікацію видання на основі праць учених
Києво-Могилянської академії XVII ст. Інокентія Ґізеля та Феофана Прокоповича –
“Трактату про камені та ґеми” – по суті, першої української книги комплексних
геолого-гірничих знань.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73610 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-1196 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:48:00Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Білецький, В. Гайко, Г. 2015-01-13T18:52:41Z 2015-01-13T18:52:41Z 2012 Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи / В. Білецький, Г. Гайко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 131-143. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73610 Статтю присвячено історії науки і техніки, зокрема гірництва. Викладено світовий та
 вітчизняний досвід вивчення і збереження культурної спадщини гірників. Зроблено
 висновок про необхідність розгортання вже сьогодні на державному рівні досліджень
 та музеєфікації вітчизняних гірничих артефактів, підтверджено доцільність введення
 для студентів гірничих спеціальностей дисципліни “Історія гірництва”. The article is dedicated to the history of science and technology, in particular mining industry. The world and domestic experience of studying and preserving the miner’s cultural heritage is provided. The conclusions concerning the necessity of initiating research and conservation of local mining artefacts on the state level are drawn. The appropriateness of introducing the discipline ‘The History of Mining Industry’ into the curriculum of mining curriculum of of departments on mining studies departments studies is confirmed. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи The history of mining industry as a part of civilisation development: relevance, achievements and prospects Article published earlier |
| spellingShingle | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи Білецький, В. Гайко, Г. |
| title | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи |
| title_alt | The history of mining industry as a part of civilisation development: relevance, achievements and prospects |
| title_full | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи |
| title_fullStr | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи |
| title_full_unstemmed | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи |
| title_short | Історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи |
| title_sort | історія гірництва як складова цивілізаційного поступу: актуальність, досягнення і перспективи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73610 |
| work_keys_str_mv | AT bílecʹkiiv ístoríâgírnictvaâkskladovacivílízacíinogopostupuaktualʹnístʹdosâgnennâíperspektivi AT gaikog ístoríâgírnictvaâkskladovacivílízacíinogopostupuaktualʹnístʹdosâgnennâíperspektivi AT bílecʹkiiv thehistoryofminingindustryasapartofcivilisationdevelopmentrelevanceachievementsandprospects AT gaikog thehistoryofminingindustryasapartofcivilisationdevelopmentrelevanceachievementsandprospects |