Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7363 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років / С.М. Ярмолюк // Ukrainica Bioorganica Acta. — 2009. — Т. 7, № 1. — С. 66-71. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860127930276904960 |
|---|---|
| author | Ярмолюк, С.М. |
| author_facet | Ярмолюк, С.М. |
| citation_txt | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років / С.М. Ярмолюк // Ukrainica Bioorganica Acta. — 2009. — Т. 7, № 1. — С. 66-71. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T17:42:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ретродискусія про українську державу
та її державну мову зразка дев’яностих років
У переважної більшості українських інтелектуалів — україно� і російськомовних — дискусія
про українську державу, українську мову як державну асоціюється із призабутими дев’яностими
роками минулого століття. Здається, усе, виговорилися, полаялися, заспокоїлися, час братися за
омріяну розбудову державної системи медичного забезпечення, державної вищої та середньої
освіти, державної системи соціального захисту, державних доріг — усього того, що в пересічних
українців і асоціюється з державою та державною мовою. Та ні, знову пишуть і пишуть
новоспечені «історико�філологи» й активно «клеймят позором проклятых бендеровцев и прочих
буржуазных националистов галичанского происхождения». За звичкою сховавшись за псев�
донімами (про всяк випадок), вони, «якобы не подозревая, что вся государственная машина, СБУ,
прокуратура, суды, неправительственные организации работают на искоренение русского
языка (обобщенно), искривление исторической памяти, не гнушаясь репрессивных методов.
Причем на деньги, заработанные этими гражданами.» (автор Awaken�7, форум газети «2000»,
http://2000.net.ua/c/61462), активно забивають усі форуми апокаліптичними віщуваннями на
зразок: «Сегодня гуманитарная сфера — это глобальная государственная проблема. Была допу%
щена грубейшая ошибка, когда эту сферу отдали в руки оранжевой власти. Мы подошли к чер%
те, за которой процесс оболванивания наших детей может стать необратимым. Эта пробле%
ма неоднократно поднималась в «2000», и уже давно понятны ужасающие последствия докт%
рины галичанского национализма» (автор Keys, форум газети «2000», http://2000.net.ua/c/
61578). Командою «фас» для таких войовниче налаштованих дописувачів слугують словосполу�
чення «українська мова» чи «українська держава», де б ці слова не з’явилися — в науковій, га�
зетній чи кулінарній статті. Прочитали «українська мова» і сміливо, безкомпромісно починають
знищувати «укрaинских плохих националистов», та так старанно, що тим уже й ліньки відгавку�
ватися від надокучливих «писак». Та Бог з ними, з нашими громадсько�активними дописувачами,
нехай пишуть, у нас же демократія, між іншим, у значній мірі завдячуючи «оранжевой власти».
А от коли до такої науковоподібної історичної дискусії підключаються викладачі, журналісти,
то стає сумно, що антидержавницькі настрої, як ракова пухлина, стрімко поширюються в середо�
вищі української інтелектуальної еліти — лікарів, учителів, викладачів вищих навчальних за�
кладів, науковців, знищуючи останні наші сподівання на хороші державні лікарні, садки, школи,
університети. Луганський викладач Віктор Жирнов пише: «Жалуются преподаватели украин%
ского языка в Луганске: устали от языковых экспериментов. Почему Западная Украина навя%
зывает свой язык, разбавленный литовским, немецким, венгерским, польским, выдавая его за го%
сударственный язык страны?! Создали «священную корову» под названием «украинский язык»,
который правильнее назвать галицким. Почему вся Украина — русскоязычная и украиноязыч%
ная — должна говорить и думать на галицком?» (газета «2000», № 8 (450), блок С, 2009 рік,
http://2000.net.ua/c/61578).
Щоб відповісти на цей крик душі луганського педагога, спочатку наведу декілька цитат із
праць авторитетного і знаного українського історика, який почав писати свої книги в ті часи, коли
ще і в природі не існувало українського буржуазного націоналізму, а більшість бандерівців ще не
з’явилася на світ Божий. Принагідно хочу заспокоїти пильних псевдоісториків та вберегти свій
форум від навали філологічно�історичного словесного непотребу. У 1924 році цей історик став ака�
деміком радянської ВУАН. Ім’я цього видатного українця — Михайло Грушевський.
У своїй фундаментальній праці «Історія України�Руси» академік Грушевський пише: «З лінг%
вістичного погляду трактуєть ся він (український народ, прим. автора) як східно%словянська
галузь індоєвропейської язикової родини. Та ся язикова спільність лише одна сторона його ет%
нографічної фізіономії. Язикова спільність покриває собою той досить ріжномастний конґльо%
мерат, що протягом тисячоліть під рівними впливами — в переважній більшости вповнії не%
довідомими нам, формував ся в ту етнїчну ґрупу, з якої розвинула ся ук%
Сторінка редактора
66 Ukrainica Bioorganica Acta 1 (2009)
© С.М. Ярмолюк, 2009
раїнська народність, її фізичний тип, мішаний, як і у иньших європейських народів, відкриває,
або ліпше сказати — натякає на довгий процес метисації, мішання ріжних рас, котрим був ви%
роблений нинїшнїй етнічний тип. Зовсім виразно відріжняєть ся в нїм і тепер тип ясний і
темний, а хоч тепер панує тип короткоголовий, то у старім археольоґічнім матеріалї, пер%
ших віків по розселенню, виступає поруч короткоголового сильно зазначений довгоголовий тип,
як побачимо низше. Уже в моментї розселення українська була продуктом довгого мішання на%
родностей і рас.»
Прошу вибачення, що втомив шановного читача такою довгою цитатою із малозрозумілими
призабутими словами. Отже, перефразовуючи слова академіка Грушевського, можна стверджу�
вати, що українці в результаті глобальних і довготривалих змішувань різних народів і народнос�
тей як нація не мають якихось спільних генетичних ознак, однакових генів, за якими можна від�
різнити «істинного» українця від «неістинного». Для українського населення поняття національ�
ності не пов’язане з генетичною спадковістю, з існуванням спільних генів у Y�хромосомі чи яки�
хось інших генів, що передаються від батька до сина в практично незмінному стані. На моє глибо�
ке переконання, титульної слов’янської нації в Україні на основі генетичних ознак не існує, на
відміну від сусідньої слов’янської Росії. Загальновідомо, що титульна російська нація — це фінно�
угри. Угро�фіннолог, історик і журналіст Ростислав Мартинюк пише: «Росіяни споріднені расово,
цивілізовано та мовно з народами Японії, Кореї, Маньчжурії, Центрального Китаю. Найприк%
метнішою ознакою цього є фінно%угорські ієрогліфи. Ця писемність частково збереглася в ер%
зян, карелів. Уже цілком «русские» мешканці Володимирської та Ярославської губерній корис%
тувалися мерянським ієрогліфічним письмом навіть у часи Першої світової війни. З’ясувалося
це завдяки імперській військовій цензурі. Листи до родичів «мужички» писали «каракулями».
Спеціальне розслідування встановило, що це «понти». Саме так називали своє письмо мешканці
мерянських губерній Російської імперії. Уявляєте, як важко було росіянам у ХVІІ%ХVІІІ ст. за%
своювати кирилицю — потрібно було змінювати ієрогліфічну свідомість на буквену! Для
росіян наша грамота тоді була по%справжньому «китайська». У сучасній російській мові кож%
не десяте російське слово має фінно%угорський корінь. Та й граматичні конструкції — того ж
походження: «я маю», кажуть слов’яни; «у мене є», кажуть росіяни за фінно%угорською тра%
дицією. І коли ми говоримо сьогодні «йолки%палки», ми повторюємо мерянське «ех, життя» (йо%
лус — життя). А пушкінського Балду пам’ятаєте? Це від мерянського «бол» — село. Балда —
значить «селюк» («Україна молода», 11 травня 2002 року, с. 13). За оцінками пана Мартинюка,
нині в Росії проживає близько п’ятдесяти мільйонів ослов’янщених фінно�угрів. Титульна
російська нація за расовими ознаками чітко вирізняється на фоні двох інших великих груп
Російської Федерації — слов’янської українсько�білоруської і татарсько�монгольсько�кавказь�
кої, зокрема браком ферменту алкогольгідрогенази, що розщеплює спирт в організмі. Недарма у
Фінляндії введено сухий закон. Раніше аналогічний закон існував і у Швеції. Про всяк випадок хо�
чу себе та пана Мартинюка уберегти від гніву пильних псевдоісториків і пропоную їм почитати,
що пишуть із цього приводу російські засоби масової інформації: «В генах русских есть след фин%
но%угров. Если бы президент России сдал анализ крови тартуским генетикам, то они в ее со%
ставе могли бы обнаружить характерный для балтийцев вариант Y%хромосомы. Русские, про%
живающие на Севере России, происходят от сменивших язык финно%угорских народов, и в их
геноме живет характерный для угро%финнов вариант Y%хромосомы, выяснили российские и эс%
тонские ученые. Действительно ли на самом деле президент России Владимир Путин угро%
финн? Если бы Путин сдал анализ крови тартуским генетикам, то, учитывая его фамилию,
имеющую северорусские корни, с большой вероятностью можно было предположить, что у не%
го наличествует характерный для угро%финнов вариант Y%хромосомы. Наличие этого вариан%
та (так называемой гаплогруппы N3) в генах населения российского Севера выявил коллектив
ученых России и Эстонии.» (http://tabloid.vlasti.net/news/248410). Цікаво, а якщо Путін дійсно
здасть аналіз крові, і у нього виявлять угро�фінський варіант Y�хромосоми, що тоді напише пан
Жирнов? Очевидно, щось подібне до «создали «священную корову» под названием «русский
Сторінка редактора
67www.bioorganica.org.ua
язык», который правильнее назвать украинским. Почему вся Россия — угроязычная и финно%
язычная — должна говорить и думать на украинском?»
В Україні расового українця неможливо визначити за допомогою найсучаснішого аналізу крові,
тут новонародженого можна записати за расовим походженням — українцем або поляком, литов�
цем або білорусом, чи представником титульної угро�фінської нації. Кому що більше подобається.
Повернемося до праці українського радянського академіка Грушевського: «Чи будемо назива%
ти українську мову язиком чи «нарічєм», однаково треба признати, що українські говори скла%
дають ся в певну язикову цілість, яка в граничних говорах вправдї зближаєть ся до сусїднїх сло%
вянських мов — словацької, білоруської, великоруської, польської, але в тих діалектах, що ста%
новлять головну й характеристичну її масу, відріжняєть ся від сих сусїднїх і найбільш збли%
жених словянських мов дуже замітно цілим рядом фонетичних, морфольоґічних і синтактич%
них прикмет». Не має принципового значення те, якою мовою чи на якому діалекті ми говоримо
на нашій державній території — галицькому, полтавському чи донецько�луганському. Головне,
що мова — це перша серйозна ознака, «священна корова» (за Жирновим), якою ми вирізняємося
як українці з�поміж своїх сусідів неукраїнців. Це так звана державна мова, що дає змогу побу�
дувати систему відносин «свій�чужий» між громадянами, які проживають на одній території,
організувати нормальний державницький процес із будівництвом лікарень, доріг і дитячих
садків. Принагідно хочу зазначити, що донеччани та луганчани не спілкуються російською мовою.
Усе відбулося так, як і передбачав Грушевський: проживання на спільній території, активне
змішування різних народів, рас, мов і звичаїв сталінськими новітніми демографами привело до
утворення донецько�луганської народності, яка говорить на донецькому наріччі і вперто не хоче
говорити на «правильном русском языке», незважаючи на титанічні зусилля таких прекрасних
педагогів, як пан Жирнов. Москвичі донеччан повально хохлами називають, ледве ті заходять у
перший�ліпший продовольчий магазин, гекаючи, плутаючи «кульок» із «пакетом», «буханку» із
«булкой хлеба». Що б написав пан Жирнов із цього приводу? Очевидно, щось на зразок такого:
«Жалуются преподаватели донецкого языка во Львове: устали от языковых экспериментов.
Почему Восточная Украина навязывает свой язык, разбавленный украинским, русским, выда%
вая его за государственный язык страны?! Создали «священную корову» под названием «донец%
кий язык», который правильнее назвать украинским. Почему вся Украина — русскоязычная и
украиноязычная — должна говорить и думать на донецком?»
Свою статтю в тижневику «2000» «Когда дурь преврасчается в sчаstje...» Віктор Новицький по�
чинає такими словами: «Еще задолго до объявления независимости рыскали по славному граду
Киеву дядьки в вышиванках, вскрывая опасные для Украины языковые происки северного соседа.
И чего только не говорилось тогда в защиту «солов’їної та співучої», но заканчивалось одним и
тем же: «Не буде мови — не буде нічого». Потому перво%наперво, как пырей с любимого огорода,
не дающий произрастать полезным злакам (т. е. «рідній мові»), из обращения стали изгонять
русский язык» (газета «2000», № 8 (450), 2009, блок С, http://2000.net.ua/c/61700). Далі автор на�
водить кілька прикладів сучасного російського графіті в Києві: «А на деревянном настиле, по ко%
торому ходят люди, надпись еще интереснее: «Лена! Ты самая лудшая девушка на свете!» Я не
поленился, опросил десяток гулявших по мосту юношей и девушек. Правильно ответили двое.
Шестеро согласились с автором надписи. Еще двое «исправили»: не «лудшая», а «лутшая».
Як не погодитися із шановним паном Новицьким, коли я особисто на тролейбусних зупинках у
Києві частенько читаю: «Дінамо». Вибачимо неосвічених сільських дядьків, які перегнули палку,
«изгнали русский язык» зі столиці. Точніше, це так вони, дурненькі, сидячи на печі у своєму глу�
хому селі, не маючи телевізора і радіо, думають, що «изгнали». Пане Новицький, та англійську мо�
ву ніхто ж не «изгнал» ні зі столиці, ні з великих і маленьких українських міст та містечок? Вона
прийшла сама. І Ви про це далі чесно написали і навели не менше прикладів англіцизмів: «Имен%
но влиянием английского, который всюду, можно объяснить и «перлы», увиденные и услышан%
ные совсем недавно… Не убоявшись косых взглядов, я стал спрашивать у пассажиров, «що це
таке — атрактивні ціни»?.. Один на чистом «украинском» языке говорит: «Диви, яка глибока
Сторінка редактора
68 Ukrainica Bioorganica Acta 1 (2009)
пенетрація!» Рenetration — это «проникновение». Так що, пане Новицький, знову винні сільські
дядьки, тільки вже шотландські? Продовжуючи Ваш логічний ряд, можна написати: «Еще задол%
го до объявления независимости рыскали по славному граду Киеву фермеры в шотландских юб%
ках, вскрывая опасные для Украины языковые происки северного соседа. Потому перво%наперво,
как пырей с любимого огорода, не дающий произрастать полезным злакам (т. е. «рідній мові»),
из обращения стали изгонять украинский язык».
Очевидно, не коректно, пане Новицький, безграмотність наших дітей через відсутність нор�
мальної державної системи освіти й об’єктивні тенденції розвитку мови списувати на патріотич�
но налаштованих сільських дядьків. Мабуть, німецькі дядьки по Росії вештались і тому, як
наслідок, нині в російській технічній термінології приблизно відсотків шістдесят слів німецького
походження (наприклад, бухгалтер, штангенциркуль тощо). А шотландські дядьки, перебравшись
з України до Німеччини, попрацювали там набагато успішніше, тому нині в німецький пресі обго�
ворюють такий феномен, як утворення нової молодіжної мови «денгліш». «Истинные ценители
языка Шиллера и Гете бьют тревогу: немецкий язык переживает нашествие англицизмов.
«Дэнглиш» — так именуются эта гремучая смесь немецкого с английским.» (http://www.dw�
world.de/dw/article/0,2144,2419300,00.html). На мій погляд, проблема не в дядьках у підкреслено
вишитих сорочках. Вона полягає в тому, що мова, як живий організм, розвивається і змінюється.
Вона запозичує нові слова з інших мов, змінюючи та підлаштовуючи їх до етнічних особливостей
свого носія, своєї нації. І українська мова не є винятком, вона теж змінюється. Для прикладу чи�
тач може порівняти українську мову часів Грушевського з нинішньою. Відмінність є. Рано чи пізно
донецька, галицька і полтавська говірки, добре присмачені англійськими запозиченнями, дадуть
нову українську мову. І ніхто з викладачів, навіть таких хороших, як пан Жирнов, ніякі жорсткі
канони літературної мови не втримають цей живий процес. Вважаю, що і донецьку говірку, саме
говірку, а не етнічно чужу російську літературну мову, можна проголосити державною мовою Ук�
раїни, оскільки вона частково віддзеркалює етнічні особливості українського народу.
Поки вдумливий читач разом із псевдополітиками аналізує мою незвичну політичну ініціативу
напередодні виборів, ми знову читатимемо «Історію України�Руси» академіка Грушевського:
«Спільність культури, а в першій лїнїї спільність язика, що нащадків ріжних мас і племен вво%
дила в індоєвропейську сїмю, до певної міри обєднала їх і звела до одного етноґрафічного типу
ще в індоевропейській, чи в прасловянській правітчинї. Дальше відокремленнє на новій тері%
торії і спільне переживаннє всяких ґеоґрафічних, політичних і культурних впливів, фактів і
пригод продовжувало далї сей процес споювання в одностайну етнїчну масу тих ріжнородних
поколінь, тих поодиноких племен, вигладжуючи спільністю матеріального побуту, одно%
стайністю історичного і культурного виховання старі етнічні відміни, будуючи національну
одностайність над колишньою антропольоґічною та етнїчною ріжномастністю». Отже, що
ще нас об’єднує як громадян? Спільність матеріального побуту: ми вміємо працювати, хочемо жи�
ти гарно і заможно, маємо свою історію, культуру, національну кухню, більшість із нас сповідує
православну віру. Маємо ще багато хорошого, що набулося в результаті спільного проживання на
одній території. Своїм вихованням, побутом, культурою та історією ми вирізняємося з�поміж
держав�сусідів. Усвідомлення кожним індивідуумом приналежності до культури тієї держави, в
якій він проживає, є другою і беззаперечною умовою існування цієї держави.
Національність «українець» — це, на мій погляд, більшою мірою поняття етнічне, а не расове.
Українець ідентифікуються за українською мовою, національною культурою, побутом, набутими
звичками, християнською релігією тощо. На превеликий жаль, це і є ахіллесовою п’ятою ук�
раїнців як нації, оскільки втрата мови призводить до втрати національної ідентичності. З іншого
боку, найбільш розвинуті країни Західної Європи, зокрема Франція, Великобританія, переходять
чи вже повністю перейшли (?) на український зразок трактування поняття національності, почи�
наючи довгий у часі «процес споювання в одностайну етнїчну масу тих ріжнородних поколінь,
тих поодиноких племен, вигладжуючи спільністю матеріального побуту…» (М. Грушевський).
Париж переповнений арабами, чорношкірими африканцями. Усі вони вважають себе француза�
Сторінка редактора
69www.bioorganica.org.ua
ми, оскільки вільно володіють французькою, знають і поважають культуру та звичаї автохтонно�
го (місцевого) французького населення, з повагою ставляться до державних символів і державних
інститутів влади.
На мій погляд, ми повинні остаточно перейти до західних зразків трактування слова «ук�
раїнець», так званого «citizen» (житель), і повністю відмовитися від етнічного, національного
розуміння цього слова. Отже, українець — це індивідуум, який проживає на території України,
на мінімальному рівні володіє державною мовою як другою, щоб мати змогу вступати в правові
зносини з державою, знає і поважає українські звичаї, культуру та історію, є патріотом своєї
держави і поважає її національні символи. Якою мовою чи говіркою, донецькою чи галичансь�
кою, говорить українець, яке його генетичне походження, до якої церкви він ходить, нікого не
повинно цікавити — ні українську державу, ні її громадян.
Cтурбована пенсіонерка з Одеси, журналіст Наталія Сімісінова, пише: «Но что будет с наши%
ми детьми и внуками? Президент где%то сказал, что народ свыкнется. Старики перемрут,
молодежь вынуждена будет, чтоб пробиться в жизни, учить язык титульной нации. Сомне%
ваюсь, что это произойдет быстро. Несколько поколений будут жить в условиях языковой
дискриминации. Как когда%то негры в Америке.» (газета «2000», № 8 (450), 2009, блок F6,
http://2000.net.ua/f/61726). Так, вельмишановна пані Сімісінова, Ваші діти й онуки змушені бу�
дуть вивчити державну мову України, щоб не відчувати дискримінації як громадяни держави Ук�
раїна. Як «когда%то негры в Америке» вивчили англійську, як Ваші земляки�одесити, що емігру�
вали до США, складають обов’язковий іспит TOEFL (Test оf English as a Foreign Language) на
знання англійської мови як державної. Зауважте, на знання іноземної мови, а не рідної, національ�
ної. Відчуваєте різницю? Усі одесити, які успішно склали іспит TOEFL, упевнені в щасливому
майбутньому своїх дітей та онуків, за що щиро поважають свого американського президента.
Оскільки Ви, Ваші мама і діти, очевидно, не маєте бажання «потихоньку уезжать», пропоную хо�
ча б на декілька сантиметрів наблизитися до стандартів життя «американських одеситів», закла�
сти невелику цеглинку у фундамент міцної держави Україна, допомогти своїм дітям й онукам
вивчити українську мову як державну, а старенькій мамі написати довідку для пенсійного фонду.
«Почему мою маму, которой 81 год, в пенсионном фонде заставили пять раз переписывать ка%
кую%то дурацкую справку, потому что она все время делала ошибки, а заполнять надо было на
украинском?» У тому, що Ви як професійний журналіст бездоганно володієте українською мовою,
я впевнений.
Чому ж ми так погано живемо? Відповідь знову шукаємо в праці академіка Грушевського: «Ряд
дуже визначних і безсторонніх фільольоґів признавав її (український язик, прим. автора) осіб%
ним язиком, як з другого боку не бракує й тепер фільольоґів, що признають її тільки нарічєм.
Лїнґвістична близькість до сусїднїх народів — великоруського й польського не раз давала привід
навіть заперечувати істнованнє й права на самостійний культурний і політичний розвій ук%
раїнського народу. Такі голоси давали й навіть досі дають себе чути з польської і велико%
російської сторони. Вони представляли українську народність тільки провінціалізмом народ%
ности польської чи великоросийської й хотїли бачити в нїй тільки просту етноґрафічну ма%
су, яка має служити будівляним матеріалом для нації польської чи великоруської. Розуміється,
в основі таких поглядів лежали мотиви чисто політичної натури — вони були випливом
національного еґоізму народностей, що маючи перевагу на певних частях української тери%
торії, хотїли б задержати українську народність в служебній ролї на завсїди.» Так, ми дійсно
довго були і залишаємося генетичним матеріалом для наших сусідів. Ще до академіка Грушевсь�
кого українці залюднили Кубань, у радянські часи — Сибір і Казахстан, за роки незалежності до�
залюднили Росію, освоїли польські землі і дійшли аж до Португалії та Іспанії. Так активно попра�
цювали, перевиконали план із розселення, що нещодавно російський уряд видав розпорядження
про примусову депортацію зайвих українських робітників на історичну батьківщину — в Україну.
Схоже на те, що всі наші сусіди�держави, далекі і близькі, свідомо та підсвідомо хочуть «задержа%
ти українську народність в служебній ролї» назавжди і використовують із цією метою будь�які
Сторінка редактора
70 Ukrainica Bioorganica Acta 1 (2009)
методи. Отже, завдання «дружніх нам» держав — підтримувати весь український народ у за�
родковому, додержавному стані і не дати йому змоги остаточно сформувати сильну державу.
Нашим псевдоісторикам і псевдополітикам хочу відкрити секрет Полішинеля. Нового Радянсь�
кого Союзу ніколи більше вже не буде, а отже, на території України не буде сильних державних
інститутів, якісної державної освіти, безкоштовної державної медицини радянського зразка. Як�
що лояльні до Росії Казахстан і газовобезтрубна Білорусія за сімнадцять років не спромоглися
утворити de novo Радянський Союз, то виникає наївне запитання: а чи взагалі Росія хоче утвори�
ти Новий Радянський Союз? А якщо ні, то що ж тоді гіпотетично потрібно Російській Федерації ра�
зом з Європейським Союзом? Схоже на те, що всім нашим цивілізовано�західнодемократичним і
деспотично�східноавторитарним сусідам�державам вигідно мати на території України аморфне,
внутрішньо слабокероване, без національних пріоритетів, корумповане, слабке державне утво�
рення як джерело робочої сили, сировини, продукції екологічно брудних виробництв (велика хі�
мія, металургія) і місце зберігання токсичних речовин. Ми — так звана держава�outsousing (з англ.
outsousing — залучення зовнішніх ресурсів для вирішення власних проблем). Потрібні робітники
— візьмемо з outsousing, а якщо криза, спад виробництва — повернемо в резервацію, у гетто.
«До чого ж тут державна мова?» — резонно запитає пан Жирнов. У всьому світі матеріальне
благополуччя державних людей — викладачів, лікарів, науковців, митців — прямо пропорційно
залежить від потенціалу держави, громадянами якої ці люди є. Злиденна держава — злиденні
зарплати викладачів, лікарів, науковців, військових, як російськомовних, так і україномовних.
Схоже на те, що тільки представники інтелектуальної еліти кровно зацікавлені в сильній ук�
раїнській державі.
Як нам не дають будувати сильну українську державу? Основні удари спрямовуються на дер�
жавну мову як основний засіб управління та комунікації будь�якої держави. Як кажуть, і дурню
зрозуміло: якщо сьогодні донецька говірка стане державною мовою, то завтра на Закарпатті ви�
никне потужний рух за надання русинській мові статусу державної. Дві державні мови — це так
цивілізовано, так добре, відповідає приписам Європейської хартії регіональних мов або меншин. А
краще нехай буде три або чотири державні мови, щоб був повний бардак у державному управ�
лінні, а чиновники крали ще більше, щоб вистачало всім — і російськомовним, і україномовним, і
на Заході, і на Сході.
Потужні удари наносяться по українських звичаях, традиціях, національних особливостях. На
так званих «квартальних» шоу непомітно втокмачують у голову пересічному українцеві, що він —
салоїд�придурок, нуль, ніщо, що він гекає, мова його — суржик, донецьке чи галицьке наріччя.
Спостерігаєш, як смачно українські міщани «щоквартально» сміються самі над собою, і думаєш: а
може, і дійсно вони салоїди�придурки? Водночас над українською культурою, освітою проводить�
ся експеримент на виживання, оскільки українським малокультурним і малоосвіченим чиновни�
кам і помаранчево�блакитним депутатам різного рівня ні російська, ні українська культура
апріорі не потрібна. Завершальний удар наноситься по українських національних символах. Тут,
як кажуть, коментарі зайві. Слава Богу, хоч футбол і бокс Кличків сприяють збереженню поваги
до національних українських символів. Наших державних топ�менеджерів розводять як лохів: то
одному гетьманську булаву пообіцяють, то іншому. А їм, таким розумним, і не второпати, що ніко�
ли їхні закордонні покровителі не допустять, щоб був єдиний сильний гетьман в Україні. На «лу�
кашенківські» граблі ніхто з них уже не наступить.
Отже, колеги�інтелектуали, викладачі й лікарі, науковці й митці, україномовні й російсько�
мовні, росіяни й українці, схоже на те, що порятунок потопаючих — справа рук самих
потопаючих. Тому ми зобов’язані формувати громадську думку на захист атрибутів української
держави, державної мови, менше прислухатися до «ворожих голосів» із�за кордону (як східного,
так і західного) і частіше як сидорову козу ганяти наших політиків на вибори. Може, у них нарешті
гроші закінчаться, і вони, щоб зекономити, дійсно почнуть виконувати свої обіцянки?
Сергій Ярмолюк,
д.х.н., професор, заступник головного редактора журналу «Ukrainica Bioorganica Acta»
Сторінка редактора
71www.bioorganica.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-7363 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1814-9758 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:42:17Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут молекулярної біології і генетики НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ярмолюк, С.М. 2010-03-29T12:40:33Z 2010-03-29T12:40:33Z 2009 Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років / С.М. Ярмолюк // Ukrainica Bioorganica Acta. — 2009. — Т. 7, № 1. — С. 66-71. — укp. 1814-9758 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7363 uk Інститут молекулярної біології і генетики НАН України Сторінка редактора Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років Article published earlier |
| spellingShingle | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років Ярмолюк, С.М. Сторінка редактора |
| title | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років |
| title_full | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років |
| title_fullStr | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років |
| title_full_unstemmed | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років |
| title_short | Ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років |
| title_sort | ретродискусія про українську державу та її державну мову зразка дев’яностих років |
| topic | Сторінка редактора |
| topic_facet | Сторінка редактора |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/7363 |
| work_keys_str_mv | AT ârmolûksm retrodiskusíâproukraínsʹkuderžavutaííderžavnumovuzrazkadevânostihrokív |