Карпатські полонини і полонинське господарство
Повідомлено про сучасний стан карпатських полонин, найпоширеніші на полонинах типи рослинности, їхнє походження, продуктивність і кормову цінність. Наголошено на вторинному походженні фітоценозів і заходах, спрямованих на організацію пасовищного господарства. The modern vegetation of the Carpathian...
Saved in:
| Published in: | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
|---|---|
| Date: | 2003 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Західний науковий центр НАН України і МОН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73761 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Карпатські полонини і полонинське господарство / К. Малиновський // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 293-309. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859828279910858752 |
|---|---|
| author | Малиновський, К. |
| author_facet | Малиновський, К. |
| citation_txt | Карпатські полонини і полонинське господарство / К. Малиновський // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 293-309. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
| description | Повідомлено про сучасний стан карпатських полонин, найпоширеніші на
полонинах типи рослинности, їхнє походження, продуктивність і кормову цінність. Наголошено на вторинному походженні фітоценозів і заходах, спрямованих на організацію пасовищного господарства.
The modern vegetation of the Carpathian mountain valleys is in general introduced by
secondary communities formed in place of elfin wood consisting of Pinus mugo and Alnus
viridis, Rhododendronetum, communities of high grass and mountain forests situated on the
upper line of growth. Primary communities are preserved in places, inapproachable to
pastures. The greatest space among secondary communities occupy uniform and low
productive communities of Nardetum strictae, Myrtilletum, Festucetum rubrae. Degraded
Juncetum trifidi, Caricetum sempervirensis, Festucetum supinae are widespread in the
Alpine chord. For the purpose to ameliorate pastures the author recommends to introduce
paddock system of pastures, deposit organic fertilizers and seed productive aft grass.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:30:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 581.524.444.
Костянтин МАЛИНОВСЬКИЙ
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ
І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Повідомлено про сучасний стан карпатських полонин, найпоширеніші на
полонинах типи рослинности, їхнє походження, продуктивність і кор-
мову цінність. Наголошено на вторинному походженні фітоценозів і за-
ходах, спрямованих на організацію пасовищного господарства.
Полонинами називають безлісі вершини гір та хребтів, вкриті трав’я-
ною, чагарничковою та мохово-лишайниковою рослинністю. У різних
районах нижня межа полонин пролягає на різних висотах. У східній
частині Карпат полонини лежать на висотах від 1200—1300 м до най-
вищих вершин і входять до складу субальпійського і альпійського поясів.
Найнижчі полонини в місцях інтенсивного пасовищного навантаження —
у Бескидах, Боржаві, Свидовці. Полонинам властиві холодний і вологий
клімат, короткий і дощовий веґетаційний період, довга і багатосніжна
зима. В Чорногорі, Чивчинських, Мармароських горах і Ґорґанах поло-
нини межують із смерековими лісами, а на Боржаві і в Бескидах — з
буковими. Загальна площа полонин у східній частині Карпат близько
50 тис. га, у тому в Чорногорі — 16 тис. га, Свидовці — 8 тис. га. В
західній частині площі полонин менші, зокрема на Боржаві досягають
4,1 тис. га. Загальна площа полонин близько 100 тис. га.
Полонинам належить важлива роль у господарстві карпатських реґіо-
нів. Головною рисою господарства є інтенсивне відгінне скотарство, сіно-
заготівля та хліборобство на звільнених від лісу площах у лісовому поясі.
У цих галузях господарства в різних районах Гуцульщини (Косівщина,
Коломийщина, Надвірнянщина) працює від 73,6 до 88,6% населення1. Для
відгінного пасовищного господарства полонини використовують протягом
3,5—4,5 місяців (від середини травня до жовтня), а в так званих
,,зимарках” і довше, поки не використають сіно, заготовлене в долішній
смузі полонин. Відгінне скотарство сприяє розвитку сезонного заселення і
будівництва особливих пастуших осель (колиб), стай, стійл, зимарок та
різних переходових форм між постійними і тимчасовими житлами, а
вигін на полонини традиційно супроводжується народними ритуалами.
1 Історія Гуцульщини. Львів: Логос, 2002. Т. VI. 576 с.
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 294
Багата природа і важливе господарське значення полонин привертали
увагу багатьох дослідників, які залишили близько тисячі праць, присвя-
чених екологічним факторам, окремим рослинним угрупованням, біоло-
гічним особливостям їхніх компонентів, структурі популяцій рослин, про-
дуктивності угруповань та іншим питанням екології і біології рослин. Ці
праці мають характер монографій [6, 22, 23, 25, 29, 30, 31], дисертаційних
досліджень[3, 5, 11, 22] та журнальних статей, опублікованих в Україні і
за кордоном. Насамперед варто відзначити фундаментальні праці чесь-
кого ботаніка М. Малоха [29, 30], присвячені Боржавським полонинам,
найпоширенішому на полонинах біловусовому типу пасовищ і методам їх
поліпшення. Широкий спектр об’єктів дослідження — кліматичні й еда-
фічні чинники, класифікація типів полонин, їхнє картування, продуктив-
ність зеленої маси, вирощування на полонинах цінних кормових трав,
розроблення методів боротьби з біловусниками, а також детальність
досліджень змушують визнати дослідження М. Малоха найціннішими
серед проведених дотепер. До найцінніших належать також праці співро-
бітників Української господарської академії у Подебрадах (Чехо-Словач-
чина) та Державного сільськогосподарського інституту в Пулавах
(Польща) [17, 18, 19, 20, 32, 33, 34, 35, 36], що вивчали як фактори
середовища, так і типи рослинности полонин, їхню залежність від
рельєфу, а також вплив поверхневих поліпшень на урожай травостою.
Серед монографій варто відзначити працю чеського ботаніка М. Дейла
[29], присвячену рослинності, клімату та ґрунтам альпійського та субаль-
пійського поясів Попа Івана Мармароського.
Особливістю досліджень полонин у повоєнний період є перевага стаці-
онарних методів (Воловецький, Квасівський та Пожижевський стаціо-
нари) та екосистемний підхід до вивчення пасовищ. До 1994 р. на підставі
стаціонарних досліджень надруковано 550 праць [24], найважливіші
серед яких присвячені рослинним формаціям [1, 2, 3, 4, 10, 12],
рослинності полонин окремих гірських масивів [6, 8, 13, 14, 23, 28] та
поверхневому поліпшенню пасовищ [5, 9, 15, 16, 31, 35].
Рослинний світ карпатських полонин вивчений достатньо повно.
Незважаючи на те, що полонини лежать над верхньою межею лісу, за
складом флори і рослинности в різних гірських масивах вони різняться між
собою. За висотою гір і поясами рослинности полонини поділяються на два
типи: ті, що лежать лише в субальпійському поясі та в субальпійському й
альпійському поясах. До першого належать полонини Бескидського,
Боржавського, Ґорґанського і Чивчинського високогір’їв, до другого —
Мармароського, Чорногірського і Свидовецького, вершини яких пере-
вищують 1800 м над р. м. і на котрих сформований альпійський пояс
рослинности.
У складі флори полонин тепер відомо 835 видів квіткових та вищих
спорових рослин, що становить 42% видів флори Українських Карпат.
Найчисельніші родини наведені у табл. 1.
Ґеоґрафічний аналіз флори полонин показав, що в їхньому складі є
багато видів широколистяних і шпилькових лісів, які треба вважати
рештками знищених букових і смерекових лісів та криволісь, а також
антропохорних видів, котрі проникли на полонини внаслідок госпо-
дарської діяльности людини. Якщо, наприклад, властивих лише горам
альпійських, арктоальпійських, монтанних та властивих суто гірським
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 295
лісам видів у сучасних полонин 52,3% (436 видів), то азональних, арид-
них, неморальних і бореальних рівнинних видів 47,7% (397 видів), що
вказує на значну вторинність флори і рослинности. Вторинність особливо
чітко виявлена в субальпійському поясі низьких полонин Красної, Бес-
кид, Боржави, Гриняви та інших низьких гір. Види альпійського, аркто-
альпійського і монтанного елементів флори формують фітоценози альпій-
ського поясу, тоді як види неморального і бореального елементів —
вторинні ценози вздовж верхньої межі лісу, де проводиться інтенсивний
випас.
Таблиця 1
Найбагатші розмаїттям родів і видів родини флори Українських Карпат
Кількість Родини
родів видів
Asteraceae 39 131
Poaceae 32 81
Cyperaceae 5 44
Rosaceae 15 40
Ranunculaceae 14 40
Scrophulariaceae 12 37
Brassicaceae 15 29
Caryophyllaceae 12 29
Lamiaceae 17 27
Fabaceae 12 27
Строкатістю умов середовища пояснюється багатство життєвих форм
рослин на полонинах. Найпоширенішими серед рослин полонин є життєві
форми гемікриптофітів — щільнодернинні, кореневищні, нещільнокущові,
розеткові і різнотравні, якими покрито тепер понад половину площі
полонин. Аґресивними серед них є щільнодернинні злаки Nardus stricta та
Deschampsia caespitosa, які інтенсивно розмножуються веґетативно та
генеративно і займають нині величезні площі субальпійського поясу,
витісняючи цінні кормові кореневищні і нещільнокущові злаки, різнотрав’я
та високотрав’я. Також великі площі захопили ортотропні та плагіотропні
хамефіти-чагарнички Vaccinium myrtillus, які розвиваються на місці
знищених смерекових лісів і стелюхів сосни муго. До життєвих форм
сланких фанерофітів належать Pinus mugo, Juniperus nana, Alnus viridis,
які, незважаючи на значне їх знищення у західних районах, займають ще
досить великі площі у східних гірських масивах. Особливістю флори
полонини є низька кількість терофітів і геофітів, а ортотропні
фанерофіти, які кільцем оточують полонини, на полонинах трапляються
одинокими екземплярами.
Спроби класифікації рослинности полонин ґрунтувалися на еколо-
гічних, домінантних і флористичних принципах. Як приклад засто-
сування екологічних принципів наведемо класифікацію рослинности
масиву Попа Івана Мармароського, складену М. Дейлом [29], який розді-
лив рослинність на клімаксові альпійський і субальпійський типи. Аль-
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 296
пійський тип він знову розділив на триби за екологічними ознаками:
середньогірні (Meridionalia), альпійські (Alpinetalia), скельні (Septen-
trionalia), присніжникові (Nivalia) та приджерельні (Hydrophytalia).
Подібно до того субальпійський тип розділений на триби: дерев’янисту
(Lignosa) та дрібнотравну (Nanophytalia). Підпорядковані цим трибам
федерації (Polytropha, Mesotropha, Oligotropha) він розділив на формації і
асоціяції за домінантними і флористичними ознаками, що дало авторові
підстави назвати свою класифікацію еколого-флористичною. Найчи-
сельнішими були спроби застосування принципів домінантности сканди-
навської школи [5, 6, 7, 11, 22, 23], на ознаках будови фітоценозів та біо-
логії едифікаторів. Принципи флористичної класифікації у наших Карпа-
тах уперше застосували Б. Павловський і Й. Валас у Чивчинських горах.
Зважаючи на переваги класифікації рослинности за флористичним
принципом і широке застосування цього принципу геоботаніками біль-
шости країн світу, класифікації рослинности полонин ми побудували
саме за цим принципом [25]. Необхідність того диктувалася як госпо-
дарськими потребами (обсяги асоціяції флористичної школи вважаються
господарською одиницею), так і можливостями порівняння виділених
синтаксонів із синтаксонами інших реґіонів, де такі класифікації давно
завершені і використовуються у практиці. У високогір’ї Українських
Карпат нами виділено 14 класів, 19 порядків, 25 союзів і 51 асоціяцію.
Далі наводимо опис найпоширеніших первинних і вторинних асо-
ціяцій, які мають важливе значення для господарства.
Однією з найпоширеніших первинних асоціяцій, угруповання якої
раніше суцільною смугою оточували полонини в Чивчинських і Мармаро-
ських горах, Чорногорі, Свидовці і Ґорґанах, є гірськососнові стелюхи —
Vaccinio myrtilli-Pinetum mugo, яка належить до класу Vaccinio-Piceetea.
Діягностичними видами цього класу є Picea abies, Pinus mugo, Lycopo-
dium annotinum, Pyrola uniflora, Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea,
Pleurocium schreberi, Sphagnum girgensohnii, Dicranum scoparium, Hylo-
comium splendens, Polytrichum commune, Ptilium crista-castrensis. Висот-
не поширення соснових стелюхів залежить від висоти гірських масивів,
експозиції та ґрунту. В Чорногорі і Мармароських горах смуга сосняків
поширена від верхньої межі лісу до 1800 м н. р. м., а окремі екземпляри
сосни досягають 2000 м. На схилах північних смуга сосняків ширша, ніж
на південних, а в багатьох місцях, особливо на південних і лагідних схи-
лах, вона розірвана, її місце зайняли чорничники і трави. Флористичний
склад угруповань бідний, у численних ґеоботанічних описах зафіксовано
50 видів квіткових рослин і 25 видів мохів і лишайників. Переважають
види монтанного елемента флори. Серед типових гірських видів найчас-
тіше трапляються Calamagrostis villosa, Dryopteris dilatata, Adenostyles
alliariae, Cirsium waldsteinii, Sorbus aucuparia, а також деякі бореальні
види з високою постійністю: Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea та мохи. У
складі угруповань на освітлених або затінених площах, розсипищах,
вологих субстратах і торфовищах трапляється багато синузій, що дає
підставу для виділення численних варіянтів асоціяцій, зокрема з Athy-
rium distentifolium, Calamagrostis villosa, Rumex carpaticus, Cetraria
islandica, Sphagnum girgensohnii.
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 297
Стелюхи гірської сосни відіграють важливу водозахисну і проти-
ерозійну роль, що вказує на необхідність їх збереження і відновлення.
Утрата цих угруповань через випалювання, вирубування і випасання
веде до втрати запасів фітомаси, що тягне за собою порушення теплового
і радіяційного балансу, водного режиму, зростання поверхневого і гли-
бинного стоку, посилення ерозії і вимивання поживних речовин, пору-
шення вироблених у процесі еволюції захисних функцій біогеоценотич-
ного покриву.
Подібні захисні функції виконують угруповання асоціяції Pulmonario-
Alnetum viridis класу Betulo-Adenostyletea, діягностичними видами якого є
Cicerbita alpina, Ranunculus platanifolius, Viola biflora, Myosotis sylvestris,
Valeriana sylvatica subsp. simplicifolia, Polygonatum verticillatum, Cerastium
sylvaticum subsp. alpestre, Athyrium distentifolium i Millium effusum.
Ендемічна Східним Карпатам асоціяція, поширена, як і сосняки, переважно
у східних масивах Українських Карпат на висотах 1100—1700 м уздовж
потоків, улоговин, на крутих вологих схилах, стінках льодовикових
котлів. На Боржаві і в Бескидах майже повністю знищена або
трапляється малими куртинами, проміжки між якими заростають
щучниками, чорничниками або різнотрав’ям. Структура цих угруповань
багатоярусна зі значною участю високотравних видів Senecio nemorensis,
Adenostyles alliariae, Calamagrostis arundinacea. Моховий покрив розвину-
тий слабо. Угруповання формуються на багатих і вологих буроземних
ґрунтах. У розмаїтих умовах середовища формуються численні варіянти
асоціяції, зокрема з участю Rumex arifolius, Athyrium alpestre, Senecio
nemorensis [23], Narcissus poeticus [25]. Під впливом антропогенних фак-
торів первинні угруповання трансформуються у чорничники і щільно-
дернинні угруповання, переважно щучники.
До цього ж класу належать численні високотравні асоціяції, в яких
зростає багато рідкісних, ендемічних і реліктових видів рослин, зане-
сених до Червоної книги України. Виділяються асоціяції двох союзів
цього класу: Adenostylion alliariae — формуються у місцях тривалого
припливу вод у жолобах, котлах, місцях виходу ґрунтових вод, у кори-
тах потоків на ґрунтах початкових стадій розвитку, на кам’янистих суб-
стратах і розсипищах; Calamagrostion — у місцях довготривалого заля-
гання снігового покриву, на стрімких лавинних схилах, вологих жолобах,
краях смерекового лісу. До першого союзу належать асоціяції
Adenostyletum alliariae, Athyrietum distentifolii, Aconitetum firmii,
Petasitetum kablikiani, Arunco-Doronicetum austriaci, до другого —
Calamagrostietum villosae, Bupleuro-Calamagrostietum arundinacea,
Festucetum carpaticae. Переважна більшість цих асоціяцій поширена в
субальпійському поясі, але частина з них, а саме Petasitetum albi, P.
kablikiani, Calamagrostietum villosae, проникає глибоко в лісовий пояс.
Зовсім малі площі берегів холодних гірських джерел і потоків на алю-
віальних ґрунтах займають угруповання класу Montio-Cardaminetea (ass.
Doronico-Cratoneuretum commutati, Brachithecio rivularis — Cardamine-
tum opicii, Saxifragetum stellaris, Calthetum laetae). Поширені вони пере-
важно на контакті лісового і субальпійського поясів, займають експо-
новані до сонця ділянки в межах 1150—1630 м на вапняках або в негли-
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 298
боких проточних водах нейтральної чи слабокислої реакції. Ці угрупо-
вання трапляються переважно в Чивчинських, Мармароських горах і
Чорногорі, рідше на Свидовці. Діягностичними видами цього класу є
Caltha palustris subsp. laeta, Cardamine amara subsp. opizii, Epilobium
nutans, E. angustifolium, Chrysosplenium alpinum, Saxifraga stellaris,
Scapania undulata, Bryum pseudotriquetrum, Brachythecium rivulare, а з
рідкісних видів — Silene pusilla, Pinquicula vulgaris, Doronicum
carpaticum, Chrysosplenium alpinum та ін. Такі ж малі площі прибережно-
водних місць зростань займають асоціяції високих осок та гелофітів —
Caricetym rostratae, C. paniculatae, C. lasiocarpae, C. limosae, C. daci-cae,
що належать до класу Phragmito-Magnocaricetea, асоціяції Sphagne-tum
magelanicum, Eriophoretum vaginati-Sphagnetum angustifolium,
Emphetro-sphagnetum fuchsii класу Oxycocco-Sphagnetea, діягностичними
видами яких є болотні квіткові види та сфагнові мохи.
Первинними угрупованнями, що збереглися ще в малозміненому
антропогенною діяльністю середовищі, є асоціяції скелястих місце-
зростань класу Asplenietea trichomanes, які формуються переважно в
лісовому поясі, але зрідка заходять і в субальпійський (ass.
Cystopteridetum fragilis, Saxifragetum luteoviridis), класу Thlaspietea
rotundifoliі на кам’янистих осипищах і щебенистих субстратах карбо-
натних (ass. Rumicetum scutati, Tussilago-Calamagrostietum pseudophrag-
mites) порід та класу Salicetea herbacea в довгосніжних улоговинах аль-
пійського поясу (ass. Salicetum herbacea, Polytrichetum sexangulare,
Polytricho poaetum dejlii, Festucetum picturatae, Luzuletum alpino-pilosae,
Salicetum retuso-reticulatum, Soldanello hungarica-Salicetum kitaibelianae).
Асоціяції другого та третього класів поширені в альпійському поясі лише
Мармароських гір, Чорногори і Свидовця на площах, що вимірюються
кількома, у рідких випадках кількома десятками метрів квадратних,
більшість з них є реліктами льодовикового періоду, має важливе значен-
ня для пізнання історії рослинного покриву Карпат і тому їх належить
пильно охороняти. Наголошуємо на цьому тому, що їхні площі постійно
скорочуються через випасання і витоптування.
Значно змінені господарською діяльністю первинні фітоценози класів
Juncetеa trifidi (на силікатних) та Elyno-seslerietеa (на карбонатних)
породах. Асоціяції першого класу займають ще великі площі альпійсь-
кого і частково субальпійського поясів. Угруповання цих класів сформо-
вані переважно рослинами граміноїдного типу та лишайниками. Діягно-
стичними видами першого класу є Juncus trifidus, Hieracium alpinum
subsp. alpinum та Pulsatilla alba, другого — Anthylis vulneraria subsp.
alpestris, Biscutella laevigata subsp. hungarica, Gentiana verna, Selaginella
selaginoides, Thesium alpinum, Pedicularis verticillata, Scabiosa lucida
subsp. barbata, Phyteuma orbiculare, Anemone narcissiflora.
Асоціяції обох класів поширені переважно в альпійському поясі Мар-
мароських гір, Чорногори і Свидовця. Серед них найбільші площі займає
асоціяція Cetrario-Festucetum airoides, фраґменти якої трапляються
навіть на вершинах Бескид (Красна, 1400 м), а в сусідніх масивах дося-
гають висоти 2022 м (П’єтрос). Формуються угруповання на лагідних
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 299
схилах з нахилом 2—18°, їм властиве високе проєктивне покриття до
70%, а урожай травостою 15—16 ц/га сухої маси середньої кормової
якости. Такі ж великі площі альпійського поясу вкриті угрупованнями
Сariceto-Juncetum trifidi, фраґменти якої також відомі на Боржаві
(Стоги), але найбільші їхні площі у східних масивах на висотах 1700—
1932 м. Травостій не поїдає худоба. Домінанти цих асоціяцій належать до
сильних ценозоутворювачів, формують монодомінантні фітоценози з
низьким і щільним травостоєм на щебенистих альпійських ґрунтах.
Зовсім малі площі лише в Мармароських горах і Чорногорі займають
первинні угруповання Primulo-Caricetum curvula на висотах 1950—2000 м.
Як рідкісні ці угруповання належать до охоронних. До охоронних
належать також угруповання класу Elyno-Seslerietеa, а саме: Saxifrago-
Festucetum versicoloris, Senecio carpaticus-Seslerietum bielzii — у Чорно-
горі і Свидовці; Festucetum saxatilis — у Чивчинських горах; Achillea
schurii-Dryadetum — на Свидовці. Винятком є лишень асоціяція Carice-
tum sempervirentis, у складі якої трапляється багато інших альпійських
видів, тому її можна розглядати як варіянт інших класів, насамперед
Juncetum trifidi. Угруповання формуються на торфових альпійських
ґрунтах, на сухих схилах, поширені в Мармароських горах, Чорногорі і
Свидовці. Фраґменти угруповань відзначав М. Малох [30] на Боржаві.
Угруповання флористично багаті (зареєстровано 128 видів квіткових
рослин) альпійськими, арктоальпійськими і монтанними видами. Великого
господарського значення угруповання не мають.
Переважна більшість сучасних полонин вкрита вторинною рослин-
ністю. Особливо це стосується низьких полонин Бескид, Боржави, пів-
денних схилів Свидовця, де первинна рослинність повністю знищена.
Вторинні фітоценози виникли на місці смерекових і букових лісів, стелю-
хів сосни і вільхи, високотрав’я, боліт, альпійських трав’яних і чагарнич-
кових ценозів (вербняків, рододендронників) та інших типів рослинности,
які відігравали важливу гідро- та кліматорегулювальну роль. Про роз-
міри трансформаціії первинної рослинности свідчать спостережен-
ня А. Сьродоня, який стверджує, що в Чивчинських горах на первинну
верхню межу лісу припадає 8,6% її довжини, а в Чорногорі 0,53%. Віль-
ний безсистемний випас, який ведеться на полонинах дотепер, за якого
пошкоджуються гілки дерев і чагарників, знищуються лісова підстилка,
підріст дерев, трав’яне і мохове вкриття, руйнується верхній шар ґрунту,
оголюються кореневі системи, які скоріше пошкоджуються грибками, ви-
кликає або посилює деградацію первинної рослинности. Тварини вибира-
ють найкращі кормові трави, залишаючи нестравленими чорницю, яка
залишається після зведення лісу, біловус, щучник дернистий та інші
малоцінні трави, сприяючи, отже, їхньому розмноженню. У таких умовах
посилюється дерновий процес, за якого гальмується розвиток нещільно-
кущових, кореневищних цінних кормових рослин. Тому на полонинах
переважають низькотравні чагарничкові (чорницеві) та щільнодернинні
типи травостоїв, насамперед біловусники, щучники, аіроідокостричники,
трироздільноситничники, мохово-лишайникові пустища та площі,
позбавлені рослинности. В сучасному рослинному покриві біловусники,
щучники та чорничники покривають близько 80% площі полонин, близь-
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 300
ко 5% вкриті стелюхами сосни та вільхи і лише 10—15% покривають
високопродуктивні та рідкісні фітоценози.
Серед вторинних типів полонин найбільші площі займають біловус-
ники (Nardeta), характерною рисою яких є одноманітність та бідність
флори, замоховілість, високе проєкційне покриття і відклади сухого тор-
фу. За кормовою цінністю біловусники належать до пустищних лук.
Жорсткість листя і стебел біловуса пов’язана з наявністю на їхній
поверхні крем’янистих утворень, через що вони погано стравлюються. За
погані кормові якості біловус називають псянкою, щетячкою, шуваром та
ін. Найвірогідніше, біловус є третинним реліктом, який у третинному
періоді був значно поширений в Голарктиці, а у плейстоцені був
знищений на рівнинах і зберігся на південних схилах Альп і Карпат або
в Середземномор’ї, звідки в польодовиковий період поширився на рівни-
ни і в гори Європи [22]. Як світлолюбивий вид він спершу займав краї
смерекових лісів і криволісь, звідки під впливом випасання поширився у
цілому субальпійському поясі.
За флористичною класифікацією біловусові луки належать до класу
Сalluno-Ulicetea, порядку Nardetalia і союзу Potentillo-Nardion. Діягно-
стичними видами цього класу є Antennaria dioica, Carex pilulifera, Hiera-
cium pilosella, Luzula multiflora, Lycopodium clavatum, Nardus stricta,
Polygala vulgaris, Potentilla erecta, Veronica officinalis, Dantonia decum-
bens. Угруповання цього класу і порядку властиві всім високогірним
системам Європи, а угруповання союзів — різним гірським системам.
Зокрема, в Українських Карпатах, згідно з екологічними особливостями
території і флорою та наявністю характерних видів Campanula patula
subsp. abietina, Potentilla aurea i Thymus alpestris ми відносимо їх до
союзу Potentillo-Nardion [9].
В Українських Карпатах виділяється єдина, але велика за обсягом
асоціяція Soldanello-Nardetum, яка складається з численних підасоціяцій
та фацій, що відрізняються одна від одної участю субдомінантних видів
[7, 9]. Діягностичними видами цієї асоціяції є Nardus stricta, Soldanella
hungarica (властива лише Східним Карпатам) та Thymus alpestris.
Доцільність виділення нової асоціяції пояснюється тим, що подібної ком-
бінації видів, особливо наявність з високою постійністю Soldanella
hungarica, не існує в інших гірських системах Європи. До підасоціяцій
цієї нової асоціяції належать Soldanello-Nardetum typicum, S.-N. arni-
cosum, S.-N. gentianosum luteae, S.-N. narcissetosum та S.-N. sphagno-
sum. Найпоширенішою серед них є підасоціяція Soldanello-Nardetum
typicum, яку раніше описували під назвами Nardetum strictae, Nardetum
[7, 8, 11] та ін.
Флористичний склад окремих ділянок цієї асоціяції бідний, здебіль-
шого 15—17 видів на 100 кв. м. Водночас під час описів біловусників у
різних районах Карпат нами зареєстровано близько 300 видів квіткових
рослин. Низька видова насиченість ценозів на окремих ділянках пояс-
нюється біологічними особливостями біловуса як ценозоутворювача та
вибірковим стравленням цінних трав. Біловус утворює щільну дернину,
яка, розростаючись по периферії, пригнічує розвиток інших видів. Фло-
ристичний склад біловусників залежить від експозиції і крутизни схилів,
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 301
висоти над рівнем моря, вологости та багатства ґрунту. Типові біловус-
ники більше поширені на південних, сухих і сонячних схилах. На північ-
них схилах частіше поширені чагарничкові і мохові пустища. Участь у
травостої окремих видів змінюється залежно від висоти. На великих
висотах проективне покриття Festuca rubra, Agrostis capillaris, Luzula
nemorosa, Potentilla erecta, Campanula polymorpha та інших зменшується.
Тим часом Festuca picturata, Potentilla aurea, Meum mutellina, Carex
sempervirens, Vaccinium uliginosum, V. myrtillus збільшується. Деякі види
не досягають верхньої межі поширення асоціації — це насамперед пред-
ставники справжніх мезофітних лук. На межі з альпійською рослинністю
у складі асоціяцій з’являються альпійські і арктоальпійські види Festuca
airoides, Juncus trifidus, Sesleria bielzii, деякі мохи і лишайники. Отже, у
різних умовах місцезростань у складі асоціяції трапляються компоненти
різних типів рослинности: лісові види на верхній межі лісу, альпійські і
скельні види на межі з альпійською рослинністю, види чагарничкових
пустищ і стелюхів, боліт та інших типів. Тому загалом флора біловус-
ників дуже різноманітна як у систематичному, так і в екологічному та
географічному розуміннях [7]. У них присутні види класів мохів, лишай-
ників, вищих спорових рослин, різних життєвих форм і фенологічних
груп, які розвиваються у різні періоди пасовищного сезону, продукуючи
постійну свіжу зелену масу. Надзвичайно розмаїтий їхній склад за гео-
графічним поширенням. За цією ознакою найчисельнішими в біловусових
травостоях є види бореального та неморального географічних елементів,
які поширені в зонах хвойних і листяних лісів. Серед них є види з широ-
ким, біполярним ареалом, поширені у відповідних зонах і поясах рослин-
ности північної і південної півкуль, зокрема Athyrium filix-femina,
Cerastium caespitosum, Poa annua, а також голарктичного типу ареалу,
тобто в зонах хвойних і листяних лісів північної півкулі, як Agrostis
capillaris, Antennaria dioica, Anthoxanthum odoratum, Festuca rubra, Poa
pratensis, та в Євразії або тільки в Європі, наприклад, Bryza media,
Luzula multiflora, Sieglingia decumbens, Anemone nemorosa, Poa chaixii,
Luzula sylvatica, Leucojum vernum та ін. У Карпатах види бореального та
неморального елементів ростуть у різноманітних екологічних умовах, але
найчастіше у смерекових і букових лісах, де частина з них відіграє роль
едифікаторів нижніх ярусів, зокрема Vaccinium myrtillus, Oxalis
acetosella, Anemone nemorosa, Luzula sylvatica та ін. Можна з певністю
сказати, що формування вторинних біловусників відбувалося головно за
рахунок підбору видів цих двох елементів флори.
Водночас у складі біловусників значну частину становлять види аль-
пійського, арктоальпійського та монтанного елементів флори. Альпійські
та арктоальпійські види, на відміну від лісових, найчастіше трапляються
на межі біловусників з альпійським поясом на висотах 1700—1800 м. До
перших належать види європейського ареалу, поширені в альпійському
поясі середньоєвропейських гір, Піренеїв і Кавказу, зокрема Acinos
alpinus, Campanula alpina, Carex sempervirens, Sesleria coerulea, S. bielzii,
які трапляються переважно у східній частині Карпат; до арктоальпійсь-
ких — види Арктики і високих гір північної півкулі з голарктичним,
Євразіятським, Європейсько-північно-ґренландським і Європейським
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 302
ареалами Empetrum nigrum, Festuca airoides, Juncus trifidus, Phleum
alpinum, Poa alpina, Rhodiola rosea, Gnaphalium supinum, G. norvegicum,
Luzula sylvatica та інші. Також велику групу становлять види монтанного
елемента, які поширені у відкритих ценозах гір — на скелях, луках, сте-
люхах субальпійського, рідше лісових поясів. Значна частина цих видів є
домінантами або субдомінантами асоціяцій Adenostylletum alliariae,
Heracleetum palmatii, Cirsietum waldsteinii, Cicerbietum alpini та ін.
Спектр географічних елементів флори біловусників такий: бореальних
видів — 41,4%, монтанних — 26,4%, неморальних — 15,2%, альпійсь-
ких — 9,1%, арктоальпійських — 8,1%.
Урожай зеленої маси біловусових асоціяцій залежить від фенологіч-
ного стану рослин і тому, що одні і ті самі фенофази рослин на різних
висотах проходять неодночасно, і кількість фітомаси в один і той же
період на різних висотах буває різна (рис.) Найвищий урожай фітомаси
на початку веґетаційного періоду завжди більший біля верхньої межі
лісу, ніж на середині схилу або вершинах гір. Так само і максимальний
урожай спочатку утворюється на висоті 1200 м, потім на висоті 1400 м і,
нарешті, на висоті 1600 м (табл. 2). Така ж специфіка відростання отави
після стравлення травостою. Середній за багато років спостереження
урожай (сухої маси) від 19,4 до 17,9 ц/га, а отави 5,8—3,8 ц/га. Кормову
цінність травостою біловусників вивчали М. Малох [30, 31], В. Сведер-
ський і Б. Шафран [34, 35, 36] та ін. За даними цих авторів, у сухій масі
міститься протеїну від 9,6 до 11,25%, жирів 1,4—2,1%, клітковини 28,24—
35,3%, безазотистих екстрактивних речовин 17,1—53,4%, золи 5,22—6,5%.
2 3 1 2 3 1 2 3 1 2 3 1 2 3 Декади
V VI VII VIII IX Місяці
Рис. Динаміка урожаю біловусових пасовищ субальпійського поясу Карпат.
1. Subas. Soldanello-Nardetum typicum; 2. Subass. S.-N. arnicosum; 3. Subass.
S.-N. myrtillosum; 4. Subass. S.-N. festucosum (1951—1957)
Підасоціяції біловусників займають зовсім малі площі і є первинними.
Найпоширеніша серед них підасоціяція Soldanello-Nardetum arnicosum на
полонині Ряпецькій (Боржавський масив) займає 0,5 га і відрізняється від
0
5
10
15
20
25
30
У
ро
ж
ай
с
ух
ої
м
ас
и,
ц
/г
а
1
2
3
4
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 303
типової асоціяції оранжево-жовтим аспектом у час цвітіння арніки і
значним флористичним багатством (30—35 видів на 100 кв. м). Більшість
компонентів угруповання належить до гірського елемента флори,
наприклад, Festuca picturata, Potentilla aurea, Achillea carpatica, Hypo-
choeris uniflora, Gentianella lutescens subsp. carpatica, Centaurea kotschy-
ana та ін. Покриття арніки 25—30%. Угруповання вкривають північні і
північно-східні схили вздовж верхньої межі букових і смерекових лісів,
між стелюхами сосни, а також галявини в межах лісового поясу. На ще
менших площах трапляються фраґменти підасоціяцій Soldanello-
Nardetum gentianosum luteae, вперше описані на г. Шешул [7], а тепер
відомі на Свидовці і Ґорґанах [23]. Це високотравні угруповання,
триярусні за будовою і флористично багаті, вилучені з ужитку, їх суворо
охороняють. На Свидовці, у діяпазоні висот 1200—1600 м, існують угру-
повання біловуса з нарцисом (Nardetum-Soldanelloso-narcissetosum), які в
час цвітіння нарциса утворюють специфічний білий аспект. Первинні
угруповання перелічених підасоціяцій унаслідок випасання трансформу-
ються у типові вторинні біловусники.
Таблиця 2
Динаміка урожаю травостою на основних типах пасовищ у 1954—1956 рр.
(ц/га сухої маси)
Festucetum
rubrae
1200 м над р. м.
Nardetum
soldanellosum
1400 м над р. м.
Deschampsietum
caespitosae
1680 м над р. м.
Festucetum
airoides
1840 м над р. м.
Caricetum
sempervirentis
2022 м над р. м.
Дата
траво-
стій
отава траво-
стій
отава траво-
стій
отава траво-
стій
отава траво-
стій
отава
20. 05 3,5 — 1,6 — — — — — — —
30. 05 6,2 — 2,7 — — — — — — —
10. 06 6. 3 — 4,0 — 10,0 — — — — —
20. 06 10,3 — 5,9 — 13,0 — 3,2 — 3,0 —
30. 06 16,0 — 7,7 — 16,1 — 4,2 — 4,0 —
10. 07 20,6 9,5 9,9 6,8 17,7 — 7,0 — 4,3 —
20. 07 21,3 5,7 10,5 5,7 19,5 7,5 10,7 — 5,5 —
30. 07 20,3 4,5 9,5 4,9 19,8 6,2 9,2 — 7,6 —
10. 08 19,6 4,2 9,0 4,1 19,0 5,0 7,0 — 8,1 —
20. 08 19,7 4,5 8,8 3,4 17,5 3,5 7,0 — 6,7 —
30. 08 17,0 4,0 10,0 2,8 15,0 4,5 6,5 — 5,0 —
10. 09 12,3 3,5 9,9 2,2 12,2 3,0 5,2 — 3,5 —
20. 09 5,5 3,0 8,4 1,8 13,5 — 3,2 — 1,0 —
30. 09 — — 7,2 — — — — — — —
Друге місце за зайнятою на полонинах площею належить угрупован-
ням Vaccinietum myrtilli. Це типові вторинні угруповання, які виникли на
місці зведених смерекових лісів, соснових стелюхів, рододендронників,
рідше букових лісів, до яких раніше входили як домінанти чагарничко-
вого ярусу. Тому вони межують зі зниженими смерековими і буковими
лісами, стелюхами, рододендронниками та щільнодернинними форма-
ціями, які утворюються на їх місці, формуючи з ними складні екотонні
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 304
комплекси. Вони не мають характерних видів і діягностуються лише за
домінуванням Vaccinium myrtillus. Віднесення їх до вищих класів, через
відсутність характерних видів, натикається на певні труднощі і різними
авторами приєднуються до класів Loiseleurio-Vaccinietea або Vaccinio-
Piceetea. Ми відносимо чагарнички до другого класу на підставі їхніх
генетичних зв’язків із смерековими лісами, що виявляється у спільності
флори. Чорничники ще розглядаються як безранґові одиниці цього класу.
Поширені чорничники інтразонально від верхньої межі лісу до альпійсь-
кого поясу. Завдяки тому, що вони формуються на місці багатьох пер-
винних типів фітоценозів, флористичний склад їх досить багатий —
близько 400 видів рослин [5]. Внаслідок господарської діяльности чорнич-
ники трансформуються спершу в нещільно-, а згодом щільнодернинні
ценози.
Такі ж труднощі з віднесенням до вищих класифікаційних ранґів
виникають із досить поширеними на полонинах угрупованнями з доміну-
ванням Festuca rubra, Agrostis capillaris, Deschampsia caespitosa, Poa
pratenis, Molinia coerulea, які формуються у різних умовах середовища,
мають відмінний склад флори, але не мають чітко виразних характерних
видів. Частина цих угруповань авторами вважається не асоціяціями, а
зборищами, які відрізняються лише за домінантними видами. Найпоши-
реніші серед них червонокостричники (Festucetum rubrae) одні автори
відносять до класу Calluno-Ulicetea, інші — до Molinio-Arrhenatheretea.
Це ж стосується угруповань Deschampsietum i Agrostietum, які також не
мають характерних видів. В Українських Карпатах червонокостричники
описані багатьма авторами [1, 6, 23, 25, 34]. За даними М. Бедея [1], у
червонокостричниках нараховано 226 видів рослин, серед яких пере-
важають злаки Festuca rubra, Nardus stricta, Agrostis capillaris, Antho-
xanthum odoratum, та різнотрав’я — найчастіше Potentilla aurea, Trifo-
lium repens, Thymus alpestris, Alchemilla glabrata. Флористичний склад
угруповань мінливий, залежить від вологости ґрунту, експозиції,
крутизни, висоти. Виникають червонокостричники на місці букових,
рідше смерекових лісів, чорничників, займають вузьку смугу вздовж
верхньої межі лісу. Вважаються етапами сукцесій. Крім типових
червонокостричників, за ознакою домінантности, розрізняють червоно-
костричники з польовицею та біловусом. Усі вони мають триярусну
структуру, високе проєктивне покриття і урожай травостою 12—15 ц/га
сухої маси доброї кормової якости.
Також добра кормова якість фітомаси польовичників — Agrostietum
capillaris. Ці луки поширені переважно в лісовому поясі й передгір’ях,
використовуються вони як сінокоси. Їх висотне поширення збігається з
верхньою межею букових і вторинною межею смерекових лісів: найвище
їх оселище зафіксовано на Пожижевській на висоті 1340—1370 м. Угру-
повання формуються на місці вологих відмін букових лісів. У Польських
Карпатах описана асоціяція Gladiolo-Agrostietum capillaris, яка є, оче-
видно, аналогічна нашим угрупованням, зарахована до класу Molinio-
Arrhenatheretea. На полонинах трапляються рідше, ніж червонокострич-
ники, і внаслідок випасання змінюються щучниками, рідше біловусни-
ками, а на стійбищах щавельниками.
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 305
До найпоширеніших на полонинах фітоценозів належать також щуч-
ники — Deschampsietum caespitosae, поширені переважно в усіх високо-
гірних районах від межі лісу до вершин гір. Володіючи широкою еколо-
гічною амплітудою, щучник дернистий домінує на сфагнових болотах,
вологих торф’яних і мінеральних ґрунтах, між численними супутниками
різних життєвих форм і екологічних груп. Найчастішими компонентами є
Caltha palustris subsp. laeta, Sieversia montana, Festuca picturata та інші
типові гірські, альпійські й аркто-альпійські види. В геоботанічних описах
різних авторів [6, 7, 10, 12, 23, 29] зареєстровано до 260 видів квіткових
та вищих спорових рослин і понад 40 мохів і лишайників, що свідчить як
про первинність, так і про господарську занедбаність через погану
поживну вартість домінанта. Угруповання щучки раніше описувалися під
назвами Deschampsietum caespitosae [29], D. festucoso-pictae herbosum, D.
agrostidosum, D. poosum chaixii [25], D. cariceto-eriophorosum, D. her-
bosum [10] та ін. Зарахування їх до вищих ранґів флористичної класи-
фікації також пов’язано з труднощами через відсутність диференціяль-
них видів. Належність їх до зв’язків Molinion чи Calthion класу
Molinietalia викликає сумнів. В Українських Карпатах Б. Павловський
та Я. Валас описали асоціяцію Poo chaixii-Deschampsietum, диферен-
ціяльними видами якої назвали Poa chaixii та Viola declinata, зарахував-
ши її до класу Calluno-Ulicetea на підставі існування підасоціяцій Poo-
Deschampsietum-Nardetosum.
Як уже згадувалось, щучникам властиве флористичне багатство, ядро
якого становлять види монтанного й альпійського елементів флори. Крім
уже згаданих видів, часто трапляються Agrostis capillaris, Homogyne
alpina, Potentilla aurea, Luzula sylvatica, L. luzuloides, різнотравні види з
яскравим забарвленням — Hieracium auranthiacum, Scorzonera purpurea
subsp. rosea, Polygonum bistorta, а також ендемічні Cardamine amara
subsp. opizii, Heracleum carpaticum, Ranunculus carpaticus, Poa deylii,
Rumex alpestris та інші. Урожайність травостою 18—20, а в окремі роки
17—28 ц/га сухої маси. Внаслідок пасквальної диґресії угруповання
змінюються збідненими варіянтами з абсолютним переважанням щучки
дернистої або біловуса, які погано стравлюються.
Використання і поліпшення високогірних пасовищ повинно ґрунту-
ватися на комплексі заходів, ураховуючи загінну систему випасання,
чергування втравлювання травостою у загонах з відпочинком від випа-
сання для обнасінення цінних трав і їх відновлення та поверхневим
поліпшенням мінеральними й органічними добривами. Враховуючи неод-
ночасний фенологічний розвиток трав на різних висотах і експозиціях,
рекомендується багатозагінна (15—18 загонів) система випасання з роз-
міщенням загонів у 2—3 яруси один над одним і чергуванням у них
стравлювання, відпочинку від випасу і поверхневого поліпшення міне-
ральними й органічними добривами .
Розрахунки навантаження поголів’я належить вести, ураховуючи
сезонну динаміку урожаю травостою на основних типах пасовищ (рисунок,
таблиця). Спостереженнями за динамікою урожаю виявленні принципові
різниці наростання фітомаси в субальпійських і альпійських асоціяціях. У
перших (ass. Nordetum, Festucetum rubrae, Deschampsietum) спостеріга-
ються дві вершини урожаю: перша — у середині вегетації, друга — після
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 306
літньої депресії у період осіннього кущіня злаків. В альпійських цензах
(Festucetum airoides, Caricetum sempervirentis) — тільки одна вершина,
зсунута на другу половину веґетації. У субальпійських угрупованнях
урожаї травостою на початку пасовищного сезону 1—1,5 ц/га сухої маси,
далі прирости фітомаси зростають щодекади на 2—3 цн, а максимальна
маса наростає у середині липня на висотах 1200—1400 м, кінці липня на
висотах 1600—1700 м, а на вершинах гір (1800—2000 м) у середині
серпня. Урожай отави на біловусових і червонокострицевих пасовищах
досить високий, досягає половини урожаю першого укосу, а в альпій-
ських ценозах отави не утворюються цілком або вона не має практичного
значення, бо наприкінці вересня ці вершини часто вкриваються снігом.
Закономірності динаміки урожаю фітомаси треба враховувати при
організації раціонального використання полонини
Дигресія приполонинних лісів і полонин унаслідок неврегульованого
випасання привернули увагу ще чехословацьких і польських ботаніків,
які працювали в Українських Карпатах до возз’єднання Галичини з
Українською державою. На Боржавських полонинах, а також полонині
Пожижевська в Чорногорі були створені філіяли відповідно Кошицької
гірськолучної і Пулавської сільськогосподарської дослідних станцій, які
вивчали рослинність полонин і розробляли заходи для поліпшення пасо-
вищ [30, 31, 32, 33, 34, 35, 36]. Після війни Боржавський і Чорногірський
стаціонари були відновлені, а також створені нові на полонинах Квасів-
ський Менчул, Рівна. На стаціонарах виконана велика робота для
вивчення динаміки врожаю пасовищ і поліпшення полонин мінеральними
й органічними добривами. Проведеними дослідами встановлена висока
ефективність органічних і мінеральних добрив, кошарування, відпочинку
пасовищ від випасання, розчищення пасовищ від чагарників, бур’янів,
купин, підсіву трав та ін. У наших дослідах, проведених на біловусових
пасовищах Боржавських полонин при внесенні 20 т/га органічних добрив
отримана прибавка урожаю 58,5% від контролю. При внесенні органо-
мінеральних добрив були такі прибавки урожаю: 86. 1% при 10 т/га
органічних добрив і фосфору 60 кг/га; 64% при органічних добривах і
калію 40 кг/га. Зазначимо, що ще дотепер органічні добрива на
полонинах не використовуються через відсутність устаткованих гноє-
сховищ, внутрішньогосподарських доріг і транспортних засобів. Невід-
кладним завданням є організація на фермах гноєсховищ, оброблення
добрив і їх внесення на пасовища. Ефективними є самотічні поливи пасо-
вищ розведеними угноєннями по системах каналів і трубопроводів, як це
показав досвід пасовищного господарства у Швейцарії. Влаштування
таких поливів повинно зайняти значне місце в системі поліпшення поло-
нини Карпат.
Нагромаджено багато даних, які свідчать про ефективність мінераль-
них добрив, особливо азоту і фосфору. В проведених нами дослідах на
червонокострицевих луках (1960—1963 рр.) отримані такі прибавки
урожаю: N60 — 43,7%, N120 — 62,6%, N120P80 — 108,3%, N120P80K80 —
117,5%. Близькі до цих прибавки були отримані на біловусових і лежа-
чекострицевих луках. Серед азотних і фосфорних добрив найефек-
тивнішими є їхні лужні форми.
Поряд із раціональною системою використання і поверхневим поліп-
шенням пасовищ доцільно розробляти ефективні методи корінного їх
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 307
поліпшення через створення культурних пасовищ посівом цінних кормо-
вих трав та збагачення видового складу місцевої флори інтродукованими
видами.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бедей М. И. Геоботаническая характеристика некоторых формаций
Festuceta Украинских Карпат // Тез. докл. III науч. конф. молодых специалистов
Ин-та ботаники АН УССР. К.: Наук. думка, 1965. С. 3—4.
2. Бедей М. І. Вплив мінеральних добрив на продуктивність кострицевих лук в
субальпійському поясі Карпат // Укр. ботан. журн. 1966. 25. № 1. С. 55—61.
3. Бедей М. И. Овсяничники (Festuceta) и их эколого-биологическая характе-
ристика: Автореф. Дисс. … канд. биол. наук. К., 1967. 29 с.
4. Бережний І. В. Вересові пустища Українських Карпат, їх поширення,
структура та природнє поновлення // Тез. допов. конф. по вивченню флори і
фауни Карпат та прилеглих територій. К.: Вид-во АН УРСР, 1960. С. 22—29.
5. Бережной И. В. Черничники Украинских Карпат (структура, динамика, осо-
бенности естественного возобновления, пути развития, биологические основы
рационального использования): Автореф. дисс. …канд. биол. наук. Львов, 1964. 24 с.
6. Брадіс Є. М. Полонини Закарпатської області і їх використання та шляхи
поліпшення. К.: Вид-во АН УРСР, 1951. 68 с.
7. Брадіс Є. М., Зап’ятова О. О. Високогірна рослинність // Рослинність
Закарпатської області УРСР. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. С. 137—210.
8. Горбик В. Н. Рослинність полонин Попадя та Чивчин в Українських Карпа-
тах // Укр. ботан. журн. 26. № 1. С. 22—28.
9. Грабарь В. Н. Травянистый покров полонины Ровной и пути изменения его
состава // Науч. зап. Ужгород ун-та. 1957, 23. С. 143—156.
10. Єрмаченко Г. Я. Матеріали до динаміки наростання зеленої маси і
отавності щучників Чорногори // Наук. зап. наук.-природозн. музею АН УРСР.
1961. 9. С. 129—139.
11. Ермаченко Г. Я. Геоботаническая характеристика лугов щучки дернистой
в Черногоре: Автореф. дис. …канд. биол. наук. Львов, 1962. 16 с.
12. Ермаченко Г. Я. Щучковые луга высокогорья Украинских Карпат //
Проблемы ботаніки. М.; Л.: Наука, 1966. 8. С. 246—284.
13. Зап’ятова О. О. Полонини Перечинського округу Закарпатської області //
Бот. журн. УРСР. 1951. 7. № 4. С. 26—38.
14. Комендар В. І. Нарис рослинності Чорногірських полонин і їх господарське
використання // Наук. зап. Ужгород ун-ту. 1957. 23. С. 117—129.
15. Лазаренко А. С., Мельничук В. М., Малиновський К. А. Поліпшення біло-
вусникових пасовищ субальпійського поясу Карпат // Праці ін-ту агробіології
АН УРСР. 1953. 6. С. 47—76.
16. Лазаренко А. С., Малиновський К. А. Перші результати стаціонарного
вивчення високогірної рослинності Карпат // Наук. зап. наук.-природ. музею АН
УРСР. 1957. 6. С. 87—106.
17. Мазепа І. Типи полонин Підкарпатської Русі // Зап. Укр. госп. акад. Подеб-
ради, 1927. 1. С. 15—37.
КОСТЯНТИН МАЛИНОВСЬКИЙ 308
18. Мазепа І. До характеристики типів травостану на Закарпатських полони-
нах // Укр. агроном. вісник. Львів, 1934. 2. 3. С. 241—246.
19. Мазепа І. Закарпатські полонини в світлі агроботанічного дослідження //
Укр. агроном. вісник. Львів, 1934. 1. С. 22—27.
20. Мазепа І. Проблеми поліпшення полонин // Укр. агроном. вісник. Львів,
1938. 2. 5. С. 21—29.
21. Малиновский К. А., Харкевич С. С. Рациональное использование и улуч-
шение высокогорных пастбищ Карпат // Растительный мир высокогорий СССР и
вопросы его использования. Фрунзе: ИЛИМ, 1956. С. 265—280.
22. Малиновський К. А. Біловусові пасовища субальпійського поясу Українсь-
ких Карпат. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 206 с.
23. Малиновський К. А. Рослинність високогір'я Українських Карпат. К.: Наук.
думка, 1980. 278 с.
24. Малиновський К. А., Сварник М. І. Бібліографія робіт, виконаних на біоло-
гічному стаціонарі Інституту ботаніки АН УРСР в 1957 1987 рр. // Структура ви-
сокогірних фітоценозів Карпат. К.: Наук. думка, 1993. С. 149—178.
25. Малиновський К. А., Крічфалушій В. В. Високогірна рослинність // Рос-
линність України. К.: Фітосоціоцентр. 2000. Т. 1. 232 с.
26. Малох М. Бій з щетячкою-сірицею (Nardus stricta) неприятелем підкарпат-
ських полонин // Підкарп. Русь. 1929. 6. С. 185—187.
27. Улична К. О. Мохові синузії у рослинному покриві високогір’я Українсь-
ких Карпат // Тез доп. наук. конф. по вивченню флори і фауни Карпат. К.: Вид-
во АН УРСР, 1960. С. 190—193.
28. Улична К. О. Мохові синузії суміжних асоціяцій Mugetum hylocomioso-
myrtillosum та Mugetum polytricho-hylocomiosum на Чорногорі // Укр. ботан.
журн. 1961. 18. № 1. С. 58—67.
29. Deyl M. Plant, soil and klimate of Pop Ivan. Synecological study from
Carpathian Ukraina // Opera Bot. Čechica. 1940. Vol. 2. P. 1—290.
30. Maloch M. Borzavske poloniny v Podkarpatske Rusi: Agrobotan. Studie //
Sb. vyzk. ustavu zemedel. 1931. 67. S. 1—200.
31. Maloch M. Agrobotanicka studie o nardetech borzavskych polonin na
Podkarpatske Rusi // Sb. vyzk. ustavu zemedel. 1932. 83. S. 1—191.
32. Swederski W. Studja nad glebami górskimi w Karpatach Wschodnich. Cz. I.
Glęby pólnocno-zachodniej częsci pasma Czarnohory // Państw. In-t Gospod.
Wiejskiego w Pułavach. 1931. 12. S. 115—154.
33. Swederski W. Studja nad glebami górskimi w Karpatach Wschodnich. Cz. III.
Zmjany w charakterze polonin w zależnosci od reljefu // Panstw. In-t Gospod.
Wiejskiego w Pułavach. 1933. 14. S. 212—234.
34. Swederski W., Szafran B. Typy florystyczne połonin w Karpatach Wscho-
dnich // Państw. Inst. gosp. wiejskiego. 1931. 12. S. 62—114.
35. Swederski W., Szafran B. Badania nad podniesieniem produkcji roślinnej na
pastwiskach górskich i łąkach podgórskich w Karpatach Wschodnich. Ibid., 1932. 13.
S. 180—237.
36. Swederski W., Szafran B. Dalsze badania nad podniesieniem wydajnośći
połonin wschodnio-karpackich. Ibid., 1937, 16. 2. S. 267—308.
КАРПАТСЬКІ ПОЛОНИНИ І ПОЛОНИНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 309
SUMMARY
Kostyantyn MALYNOWSKY
THE CARPATHIAN MOUNTAIN VALLEYS AND MOUNTAIN VALLEY’S FARM
The modern vegetation of the Carpathian mountain valleys is in general introduced by
secondary communities formed in place of elfin wood consisting of Pinus mugo and Alnus
viridis, Rhododendronetum, communities of high grass and mountain forests situated on the
upper line of growth. Primary communities are preserved in places, inapproachable to
pastures. The greatest space among secondary communities occupy uniform and low
productive communities of Nardetum strictae, Myrtilletum, Festucetum rubrae. Degraded
Juncetum trifidi, Caricetum sempervirensis, Festucetum supinae are widespread in the
Alpine chord. For the purpose to ameliorate pastures the author recommends to introduce
paddock system of pastures, deposit organic fertilizers and seed productive aft grass.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73761 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1563-3569 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:30:40Z |
| publishDate | 2003 |
| publisher | Західний науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Малиновський, К. 2015-01-15T17:39:24Z 2015-01-15T17:39:24Z 2003 Карпатські полонини і полонинське господарство / К. Малиновський // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 293-309. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 1563-3569 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73761 581.524.444 Повідомлено про сучасний стан карпатських полонин, найпоширеніші на полонинах типи рослинности, їхнє походження, продуктивність і кормову цінність. Наголошено на вторинному походженні фітоценозів і заходах, спрямованих на організацію пасовищного господарства. The modern vegetation of the Carpathian mountain valleys is in general introduced by secondary communities formed in place of elfin wood consisting of Pinus mugo and Alnus viridis, Rhododendronetum, communities of high grass and mountain forests situated on the upper line of growth. Primary communities are preserved in places, inapproachable to pastures. The greatest space among secondary communities occupy uniform and low productive communities of Nardetum strictae, Myrtilletum, Festucetum rubrae. Degraded Juncetum trifidi, Caricetum sempervirensis, Festucetum supinae are widespread in the Alpine chord. For the purpose to ameliorate pastures the author recommends to introduce paddock system of pastures, deposit organic fertilizers and seed productive aft grass. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Праці наукового товариства ім. Шевченка Практичні екологічні проблеми Карпатські полонини і полонинське господарство the Сarpathian mountain valleys and mountain valley’s farm Article published earlier |
| spellingShingle | Карпатські полонини і полонинське господарство Малиновський, К. Практичні екологічні проблеми |
| title | Карпатські полонини і полонинське господарство |
| title_alt | the Сarpathian mountain valleys and mountain valley’s farm |
| title_full | Карпатські полонини і полонинське господарство |
| title_fullStr | Карпатські полонини і полонинське господарство |
| title_full_unstemmed | Карпатські полонини і полонинське господарство |
| title_short | Карпатські полонини і полонинське господарство |
| title_sort | карпатські полонини і полонинське господарство |
| topic | Практичні екологічні проблеми |
| topic_facet | Практичні екологічні проблеми |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73761 |
| work_keys_str_mv | AT malinovsʹkiik karpatsʹkípoloniniípoloninsʹkegospodarstvo AT malinovsʹkiik thesarpathianmountainvalleysandmountainvalleysfarm |