Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)

Подано історичний нарис про походження й дослідження господарської цінности провідного українського сорту яблуні. Висвітлено трагічний життєвий шлях Л. П. Симиренка як ученого й патріота, а також драматичну долю його сорту — Ренет Симиренка в умовах комуністичного панування в усіх сферах суспільн...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Праці наукового товариства ім. Шевченка
Date:	2003
Main Author:	Вольвач, П.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2003
Subjects:	Практичні екологічні проблеми
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73766
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) / П. Вольвач // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 369-398. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859827742495735808
author	Вольвач, П.
author_facet	Вольвач, П.
citation_txt	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) / П. Вольвач // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 369-398. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Праці наукового товариства ім. Шевченка
description	Подано історичний нарис про походження й дослідження господарської цінности провідного українського сорту яблуні. Висвітлено трагічний життєвий шлях Л. П. Симиренка як ученого й патріота, а також драматичну долю його сорту — Ренет Симиренка в умовах комуністичного панування в усіх сферах суспільного життя в Україні. На підставі багатьох ботаніко-помологічних описів доведено незгасаюче значення сорту в сучасному промисловому садівництві всього світу. The historical sketch of an origin and research of an economic resources of the conducting Ukrainian sort apple-tree is sent. The tragical biography of L. P. Symyrenko as scientist, and Ukrainian patriot, and also drama destiny of his sort — Renet Symyrenko, in conditions of communist domination in all spheres of public life in Ukraine are covered. On the basis of many botanical descriptions the not dying away meaning sort in a modern industrial gardening of all world is proved.
first_indexed	2025-12-07T15:30:40Z
format	Article
fulltext	УДК 634.1 Петро ВОЛЬВАЧ УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) Подано історичний нарис про походження й дослідження господарської цінности провідного українського сорту яблуні. Висвітлено трагічний життєвий шлях Л. П. Симиренка як ученого й патріота, а також дра- матичну долю його сорту — Ренет Симиренка в умовах комуністичного панування в усіх сферах суспільного життя в Україні. На підставі бага- тьох ботаніко-помологічних описів доведено незгасаюче значення сорту в сучасному промисловому садівництві всього світу. „Безперечно, що той садівник, який посадить у своєму саду хоч одне дерево Ренета Симиренка і дочекається вро- жаю, не лише не пошкодує про зробле- ний вибір, а й розпочне широко куль- тивувати цей сорт. Для умов же України, мабуть, не знайдеться іншого за якістю яблука, яке змогло б конку- рувати з Ренетом Симиренка як в умовах присадибної, так і промислової культури”. Л. П. Симиренко, 1912 Якби за своє коротке й сповнене трагізму творче життя Левко Платоно- вич не зробив би нічого, крім популяри- зації та впровадження у виробництво цього уславленого українського сорту яблуні, то навіть і тоді його ім’я мало б бути вкарбоване золотими літерами в історію вітчизняного садівництва. Оцінка Ренета Симиренка, зроблена геніяльним ученим-помологом майже сто років тому, виявилася пророчою. Сталося так, що Ренет Симиренка, який розпочав свою тріюмфальну ходу українськими садами із середини ХІХ століття, упродовж ХХ століття став провідним промисловим сортом ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 370 яблуні в багатьох країнах світу. Він зберігає своє панівне становище в Україні та інших країнах і на початку третього тисячоліття. Серед чисельного світового генофонду сортів яблуні (їх нараховується понад 10 тисяч), мабуть, не знайдеться якогось іншого, що за своєю популярністю у споживачів, вельми широким ареалом і винятковим дов- голіттям у промислових садах міг би гідно суперничати з уславленим українським Ренетом Симиренка. Він став не лише окрасою, а й гордістю вітчизняного садівництва, візитівкою України в садівничий світ. За помологічними критеріями минулих століть, досить тривале пере- бування сортів більшости плодових культур у промисловій культурі вельми поширене явище. Історія садівництва знає чимало прикладів, коли сорти плодових культур, відомі ще з доби середньовіччя, успішно культивувалися у XVIII і навіть у ХІХ століттях. Зазначимо, що як в Україні, так і в зарубіжжі ще досить недавно і в широких обсягах виро- щували сорти, історія яких губиться у глибині століть. До цієї категорії можна віднести і більшість місцевих сортів яблуні та груші України, Криму, Закавказзя, Середньої Азії. Деякі з них ще й понині вирощують переважно в аматорських садах. До них насамперед треба віднести такі відомі й популярні в народі українські стародавні сорти яблуні, як Анто- нівка, Білий налив, Титівка, Спасівка, Кальвіль сніговий. Цілу низку міс- цевих сортів-старожилів маємо серед інших плодових порід, зокрема груші, сливи, абрикоса, вишні. Помологічні довгожителі зустрічаються сьогодні і в промислових садах України. Так, у садах центральних і північних областей успішно виро- щують зимовий сорт яблуні Кальвіль сніговий, який має давнє україн- ське генетичне коріння. До цієї категорії маємо віднести й уславлений кримський сорт яблуні Канділь синап. Упродовж кількох століть на ньому базувалася усесвітня слава кримського садівництва. Із середини ХІХ та до 30-х років ХХ століття не лише в Москві, Петербурзі, а й у багатьох столичних центрах Європи плоди цього сорту продавали поштучно. За популярністю та обсягом збуту Канділь синап перевершу- вав найкращі американські та західноєвропейські сорти [12]. Особливий попит у споживачів його плоди мають і сьогодні на кримських ринках. До 2001 року Канділь синап був у районуванні. На жаль, навіть його, на наш погляд, досить передчасно й необґрунтовано, з 2002 року вилучено з державного реєстру сортів яблуні. Симиренківський Ренет сьогодні є майже єдиним сортом яблуні, який ще й сьогодні широко вирощують у промислових садах у більшості реґіонів України. Є усі підстави ствер- джувати, що він тривалий час збережеться у садах південної смуги садів- ництва й у ІІІ тисячолітті, незважаючи на те, що сучасне плодівництво ставить досить високі й жорсткі умови до промислового сорту. З позицій сучасного високоінтенсивного садівництва навіть сто років перебування в промисловій культурі вельми тривалий проміжок часу в активному житті сорту. В епоху бурхливого розвитку садівництва, постій- ної зміни вимог споживчого ринку та досить швидкого сортооновлення подолати столітній рубіж культивування вдається лише поодиноким сор- там. Безперечно, такі сорти довгожителі повинні мати комплекс видатних виробничо-біологічних ознак. Саме завдяки їм Ренет Симиренка упродовж двох століть успішно утримується у стандартному сортименті не лише України, а й у багатьох країнах південної смуги садівництва. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 371 За останніми даними, Ренет Симиренка районований у 18 областях України, у дев’ятьох областях, краях та автономних республіках Російської Федерації, у Молдові, Азербайджані, Вірменії, Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані, Киргизстані. Лише в Україні згідно з останнім переписом садів і виноградників (1989 р.) у громадському секторі садівництва нара- ховувалося близько 10 мільйонів дерев яблуні сорту Ренет Симиренка. Можна стверджувати, що в сучасних промислових садах кожне десяте дерево це симиренківський Ренет. У промислових садах України питома вага Ренета Симиренка серед групи зимових сортів сягає 25 відсотків. Український сорт домінує також як у виробничих, так і у присадибних садах Російської Федерації, Молдові, країнах Середньої Азії та Закавказзя. Ще вища питома вага цього славетного сорту у присадибних насадженнях і на дачних ділянках. В Україні, мабуть, не знайдеш жодної садиби і двору, в яких би не вирощували цей чудовий сорт. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що Ренет Симиренка з повним на те правом став помологічним символом України, нашим національним яблуком. Незважаючи на значну популярність і вельми широкий садівничий ареал, питання про походження та історію поширення сорту в Україні і зарубіжжі недостатньо вивчене. Більшість дослідників цікавили переважно його вироб- ничо-біологічні ознаки. Тому й не дивно, що не лише широкому загалу садів- ників-аматорів, а й навіть фахівцям маловідома як історія походження цього славнозвісного сорту, так і роль Левка Платоновича в поширенні його у промислових садах України та взагалі Російської імперії. Помологічна література минулого щодо генези сорту і прогнозів його місця у садах майбутнього була вкрай неоднозначна і суперечлива. Вивчен- ня садівничої літератури ХІХ століття засвідчує, що Симиренківський Ренет у 80—90 роки був справжнім яблуком розбрату. Кожен власник саду в Україні, хто прямо чи то опосередковано стикався з цим визначним сортом, намагався довести свою причетність до його походження і через нього увічнити своє ім’я. Саме через це тривалий час різними плодовими розсадниками він поширювався під різноманітними назвами. Одні іменували сорт Ренетом Жуковського, інші Ренетом зеленим незрівнянним, треті Зеленкою Вуда, а в садах Північної Таврії, зокрема, на Херсонщині та Мелітопольщині, він був відомий під назвою Ренета Філібера або Цитронного Ренета. Чому ж сталося так, що про безпосередню причетність симиренківської родини до поход- ження цього сорту та його джерела з родинного Платонового хутора з-під черкаського містечка Городище тривалий час не згадувалося? У тому є кілька причин. Перша — передчасна смерть батька Левка, відомого українського цукрозаводчика, промисловця і знаного в Україні мецената, закоханого в садівництво. Він не лише заклав поблизу села Млієва багатющий дендрарій, а й посадив там величезний фруктовий сад. Про створений чи то випадково знайдений сіянець свого майбутнього славетного Зеленого Ренета він так і не встиг нічого повідомити своїм малолітнім синам, насамперед, Левку, який пізніше стане продовжувачем його садівничих справ. Майбутній садівничий України з дитинства тривалий час вихову- вався і ріс поза межами рідної садиби, тому не міг активно впливати і втручатися у господарські справи. Вони лягли на плечі матері Тетяни Іванівни, обтяженої ще й вихованням чотирьох дітей. У гімназичні та студентські часи до родинної садиби, дендрарію та батьківського саду Левко ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 372 Платонович на короткий час повертався лише під час канікул. Ще у студентські роки у фруктовому саду запримітив уже немолоду яблуню з навислою розлогою, округлою кроною. Вона щороку вирізнялася щедрим урожаєм зелених, а при дозріванні золотавих зарум’янених плодів непере- вершеного смаку. Ще тоді молодий садівник поклав на цю яблуню око. Про свою знахідку — далеку і рідну мліївчанку — Левко Платонович постійно думав і згадував на етапних шляхах, тюрмах та в сибірському засланні. Про це переконливо свідчить величезна увага до батьківської вихованки і своєї видатної знахідки молодого вченого вже в перші дні після повернення з восьмирічного сибірського заслання. Тетяна Іванівна після довготривалого оббивання губернаторських і поліцейських приймалень виклопотала принизливе право для молодого подружжя колишніх політичних засланців поселитися у батьківській садибі. Левко Платонович з кінця 1887 року активно прилучається до садівничого життя України. Він використовує першу-ліпшу нагоду як до популяризації родинної зеленої перлини, так і до відновлення пріоритету свого батька в походженні цього сорту. Левко Платонович також намага- ється упорядкувати помологічну назву сорту. На цьому нелегкому й довготривалому шляху молодому вченому дове- лося зіткнутися з шаленим опором різноманітних псевдонаукових „авто- ритетів”, відвертих фальсифікаторів і войовничих космополітів-безбатченків. Справа дійшла до того, що не лише на всіляких виставках із садівництва, а й в авторитетних наукових виданнях Російської імперії Левка Симиренка брутально звинувачували у привласненні чужого сорту, до якого, як стверджували безсоромні симиренківські опоненти, ні батько, ні він сам не мали ніякого стосунку. Спокійний і врівноважений, учений довго терпів наругу і не вдавався до публічних спростувань наклепів, брехні та всіляких інсинуацій своїх противників. Тож і не дивно, що навіть у найповнішому помологічному описі батьківського Ренету, який він зробив у своїй капі- тальній праці „Кримське промислове плодівництво”, Левко Платонович як надмірно скромна людина не акцентує увагу ні на своїй причетності до поширення сорту в Україні та Росії, ні на ролі батька в його походженні. Вчений дає також нині усталену помологічну назву своєму улюбленцю з Платонового хутора Ренет Зелений П. Ф. Симиренка. В народі ж та в нау- ковій літературі за сортом закріпилася й усталилася назва Ренет Сими- ренка, або Cимиренківський Ренет. І це цілком справедливо, адже роль Платона Федоровича і Левка Платоновича в походженні та поширенні у світі цього видатного сорту рівноцінно велика. Навіть сьогодні, незважаючи на величезну популярність і значне поширення Ренета Симиренка як в Україні, так і в багатьох країнах світу, питання щодо походження сорту та історії його розповсюдження і впровадження у промислові сади вивчено вкрай недостатньо. Деякі дані, що проливають світло на це питання, так само як і наукові дис- пути Л. П. Симиренка зі своїми опонентами розпорошені в різноманітних виданнях кінця ХІХ століття. Вони давно вже стали бібліографічною рід- кістю та є недоступними широкому загалу вітчизняних фахівців. Мабуть, саме через це всі сучасні помологічні видання здебільшого повторюють версію самого Л. П. Симиренка про походження цієї вітчизняної перлини. Так, найповніший авторський помологічний опис зроблено Симиренком у його працях „Кримське промислове плодівництво” та „Помологія”. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 373 „Походження цього чудового Ренета, — зазначає Л. П. Симиренко, — який успішно конкурує з найкращими європейськими сортами, до цього часу остаточно не визначено. Невідомо, чи це є стародавній сорт, але давно забутий на Заході, чи помологічно самостійне нове яблуко, яке народилося від випадкового засіву в саду Платонового хутора, що належав колись моєму батькові. Але безперечно одне: це яблуко поши- рилося у Росії, а останнім часом і в Європі, з нашого саду” [10]. Справді, генетичне походження цього видатного сорту ще й сьогодні лишається втаємниченим. Вочевидь, надійні дані щодо його філогенії та батьківських форм можна отримати, залучивши для доказу сучасні методи генетичних цитологічних і цитобіохемічних досліджень. Адже сучасною генетикою вже вирішено майже аналогічне складене питання: експериментально доведено походження сливи домашньої (Prunus domes- tica). Стосовно ж історії походження сорту Ренет Симиренка та його поширення у колишній Російській імперії та в деяких країнах Європи є потреба як у додатковому вивченні цього питання, так і його деталізації. Як уже зазначено, дід і батько Левка Платоновича кохалися у садівництві. З листів Тараса Шевченка до Олексія Хропаля, Платона Симиренка та Варфоломія Шевченка відомо, що Хропаль і Симиренки крім фруктових садів мали ще й розсадники. Великий Кобзар мав намір придбати ділянку землі на дніпровських кручах, збудувати хату і посадити навколо неї садочок. Він навіть мав попередню домовленість з Олексієм Хропалем про придбання щеп з його шкілки. Симиренківські та Хропалеві сади були знані далеко за межами Київщини та в інших губерніях. До того ж Платон Симиренко тривалий час навчався за кордоном (у Парижі) та, часто відвідуючи Бельгію й Німеччину, мав змогу не лише добре вивчити модерне європейське садівництво, а й залучити до своєї помологічної колекції не лише кращі місцеві, а й сорти світового сортименту плодових культур. В Україну їх завозили як живцями, так і готовими саджанцями. За свідченнями сучасників, Платон Симиренко мав кілька великих фруктових садів. Один із них прикрашав родинну садибу. Два ж інші були власністю фірми „Брати Яхненки-Симиренко” і росли серед лісу, недалеко від села Млієва на так званому Платоновому хуторі. Фірма орендувала ці землі у князя Михайла Воронцова, а трохи пізніше багатої поміщиці Олени Балашової. Саме на цьому хуторі власники цукрового заводу містили модерний плодовий розсадник. У ньому вирощували десятки тисяч пло- дових саджанців, вельми популярних у місцевих поміщиків і вільних селян. У народі їх називали мліївськими, оскільки Платонів хутір був на лісистій околиці великого села Млієва. Писемні відомості про це знаходимо у статті М. Буренкова „Зелений Ренет”: „Платонів хутір розкинувся на око- лиці с. Млієва. Платон Федорович ще в 50 роки виписував саджанці для свого саду з Парижа від „Iminett Duranell”, із „Тeuta” в Бельгії від „Louis van Houtte” та інших розсадницьких фірм [2]. Після раптової смерти Платона Симиренка дружина небіжчика Тетяна Іванівна змушена була не лише опікуватися вельми складними господарськими і невтішними фінан- совими справами вмираючої фірми та виховувати дітей, а й дбати про збереження садиби, дендропарку, фруктових садів і розсадницької шкілки. Проте її героїчні зусилля не завжди були успішні. Найскладнішою ланкою виявилося садівництво. Воно потребувало солідних фахових знань і дбай- ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 374 ливих рук. Усі діти перебували на навчанні далеко від Млієва. Менші Платон, Микола та Олексій взагалі не цікавилися сільським господарством. Як на свого майбутнього надійного помічника в господарстві Тетяна Іванівна найбільше покладала надій на старшого Левка. Він ще з дитинства призви- чаївся до роботи в оранжереї, дендропарку, фруктовому саду і розсаднику. Під керівництвом досвідчених садівників хлопець опанував мистецтво виро- щування і догляду за всіма рослинами, особливо за плодовими деревами і фруктовими саджанцями. Під час гімназичних і студентських вакацій Левко ставав головним садівничим Платонового хутора. Арешт, поневіряння по тюрмах і заслання до Сибіру не лише завдали глибокої травми материн- ському серцю, а й спричинили руйнацію зеленої симиренківської скарбниці. Багато позбавлених дбайливого догляду дерев у фруктових садах, які були родинною гордістю, загинуло. Загубилися і садівничі книги з помологічним родоводом колекційних сортів. Справжньою трагедією для найбільшого симиренківського саду на Платоновому хуторі стало самочинне призупинення свавільною Оленою Балашовою орендних відносин і відчуження садового масиву. У часі цей трагічний для Симиренків процес збігся з перебуванням Левка в сибірсь- кому засланні. Тож він не мав змоги захистити від поміщицької наруги ні матір, ні батьківський сад. Та про свою улюбленицю розкішну яблуню на Платоновім хуторі садівник не забував ні у Красноярську, ні в Балаган- ську. Упродовж восьми років Левко Платонович не мав можливости впливати на процес поширення симиренківського Зеленого Ренета. Сорт розповсюджувався в Україні завдяки плодовому розсаднику симиренків- ського родича Олексія Хропаля та за допомогою мліївських селян. Уже на початку 80-х років ХІХ століття у деяких власників великих садів на Київщині і навіть у Північній Таврії успішно вирощували Сими- ренківський Ренет. Пізніше зазначені обставини слугували опонентам Симиренка підставою для усіляких спекуляцій і необґрунтованих звину- вачень ученого в помологічному плагіяті. Левко Платонович був добре проінформований як про всі ці брутальні наклепи, так і про намагання деяких нечистих на руку садівників привласнити батьківський Ренет. Доля цього сорту його турбувала і в сибірському засланні. Тому й не дивно, що відразу після повернення до Млієва він розпочинає бурхливу діяльність, спрямовану на відновлення родинного права на сорт, активно популяризує його серед садівників України. Вже восени 1887 року бере участь у Харківській сільськогосподарській виставці, на якій демонструє плоди батьківського Зеленого Ренета. Вчений мав на меті не лише привер- нути увагу садівників України та Росії до цього видатного сорту яблуні, а й відновити родинне право на нього. Вперше на Харківській виставці сорт демонструвався під назвою Ренет Зелений П. Ф. Симиренка. Цю назву сорту Левко Платонович збереже у всіх своїх подальших помоло- гічних працях і „Генеральному каталозі Помологічного розсадника Л. П. Симиренка”. В 1888 році молодий вчений демонструє родинний сорт у Криму, на Сімферопольській сільськогосподарській виставці, на яку його запросили експертом плодового відділу. Харківська та Сімферопольська виставки засвідчили, що на садівни- чому небосхилі з’явилася потужна наукова особистість. Водночас вона активізувала і деструктивну „діяльність” усіх недоброзичливців та анти- симиренківських сил. Упродовж кількох десятиліть Симиренку довелося УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 375 стійко витримати численні звинувачення та брутальні наклепи у плагіяті. Як не прикро, але до цього брудного дійства вдалися не лише садівничі дилетанти, а й імениті садівники. Особливою затятістю та непримиренніс- тю відзначався чигиринський садівник П. А. Жуковський. Його недолугі пасквілі на Левка Платоновича заполонили всі тогочасні фахові видання Російської імперії. Науковий і морально-етичний рівень цих „безсмерт- них творів” демонструють такі рядки пасквільника: „Нащо Л. Симиренку знадобилося прилучати ім’я свого батька до сорту без сумніву іноземного, нащо приписувати своїм предкам заслуги, які їм не належать. Якщо п. Симиренко хоче увічнити своє прізвище в російській помології, нехай сам виведе який-небудь помологічний сорт. З вишнями найшвидше. За якість 3—4 роки він буде мати Guigne або Bigarean de Lev Platonovitsch Simirenko, або нехай хоч би новий сорт яблук за обмеженістю наших помологічних знань за нього можна видати будь-який сорт, і до осінньої виставки 1889 року будуть гори „Findling von Simirenko”. Проте чіпля- тися за чужу працю, як криловській мусі, не завжди безпечно” [5]. У ганьбленні і зневажанні до майбутнього садівничого генія не пасла задніх й офіційна російська наука, нашпигована різноплеменними чужин- цями. Тогочасний законодавець садівничих мод, автор псевдонаукової теорії акліматизації плодових рослин і редактор вельми популярного тижневика „Русское садоводство” А. К. Грель у намаганні помститися за сміливу й принципову критику його недолугої теорії, зловживаючи редак- торським службовим становищем, писав у своєму тижневику: „Так зва- ний Зелений Ренет П. Ф. Симиренка це французький сорт, який вирощу- ється А. А. Філібером у промислових садах на узбережжі Азовського моря. Іменувати його Ренетом зеленим незрівнянним або давати йому якусь іншу триповерхову назву нема ніяких підстав. На мою думку, ско- ріше треба погодитися з тією назвою, яку дав цьому сорту А. А. Філібер, тобто „Цитронний Ренет”. Оскільки це сорт французький, то його опис неодмінно має бути в помологічній енциклопедії Андре Леруа. Шукайте там і знайдете” [4]. Почувши провокаційний заклик садівничого „авторитета”, на пошуки компромату в усіх відомих помологічних виданнях кинулися не лише дилетанти, а й маститі вчені. Так, один із провідних петербурзьких уче- них, майбутній організатор „Бюро з ботаніки, генетики та селекції”, спадкоємцем якого стане уславлений Всесоюзний інститут рослинництва академіка Микола Вавилова, необтяжений помологічними знаннями, Е. Регель вважав, що мліївський Зелений Ренет не що інше, як поширений у Криму сорт Ренет англійський [7]. А наш „землячок” Яків Павленко запевняв широкий загал садівників, що симиренківський Ренет має бельгійське походження. Чигиринський садовласник П. А. Жуков- ський доклав чимало зусиль, щоб в Україні та за її межами упродовж 70—80 рр. ХІХ століття симиренківське надбання поширювалось під назвою, яку сорту дав він сам Зелений Ренет. Свої докази він обґрун- товував результатами помологічної експертизи головного садівника Нікітського ботанічного саду Е. К. Клаусена. Він дійшов висновку, що плоди, які надіслав йому з Чигирина невгамовний опонент Симиренка П. А. Жуковський, ідентичні англійському сорту Зеленка Вуда. Проте висновки відомого садівника виявились вельми упередженими і мало- професійними. Як зазначає сам Л. П. Симиренко, це пізніше визнавав і ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 376 сам експерт Клаусен у приватних бесідах та в особистих листах до вче- ного. Його помилкову помологічну експертизу можна пояснити тим, що при визначенні він мав справу лише з плодами, надісланими П. А. Жу- ковським. Але незважаючи на це, він усе ж таки визнав значні відмін- ності у смакових якостях обох зразків (плодів Зеленки Вуда і мліївського Ренета). Левко Платонович досить коректно зауважив своєму кримсь- кому опонентові: „Оскільки у пресі він (Клаусен) однозначно не висло- вився, то незаперечно брати до уваги його висновки, зроблені у приватному листі, нема підстав. Наголошую, коли б п. Жуковський був більше і ґрунтовніше обізнаний з науковими засадами помологічного визначення сортів (чого від нього важко і вимагати), то, напевно, так би самовпевнено не видав би „чужого листа” за позитивне твердження. Осо- бисто я ціную авторитет п. Клаусена, проте від прикрих помилок ніхто не застрахований. До того ж сам п. Жуковський стверджує, що надіславши плоди в 1883 році до „Нікіти” (Нікітський ботсад), отримав відповідь про те, що цього сорту там не знають. Тепер же, коли в Нікітскьому саду вже більше не існує маточного саду зерняткових порід, Клаусен не має можливости перевірити свої попередні висновки” [9]. Цікаво зазначити, що поведінка та думка й самого П. А. Жуковського щодо походження мліївського Ренета була досить суперечлива. Спочатку він сам не заперечував причетність мліївських садівників до його виник- нення і поширення в Україні. Ще в 1886 році він пропонував, як засвід- чує Л. П. Симиренко, назвати сорт Ренетом зеленим Симиренка, тобто іменем ориґінатора. Проте після Харківської сільськогосподарської вистав- ки Жуковський радикально змінив свої погляди. На підставі власних малопрофесійних помологічних вислідів він дійшов висновку: „В отри- маній мною незалежно від п. Крістера Illust Hardbuch die Obstbaukunde під назвою Wood’s Grunling (Зеленка Вуда) Обердік дає детальний опис плоду і дерева, майже ідентичний зі зробленим мною описом Зеленого Ренета: рідко вдається зустріти збіг і подібність виразів і навіть окремих слів” [5]. Більшість опонентів Л. П. Симирнека з презирством ставилася не лише до України та українського народу, а й до всього українського. Затятий германофіл П. А. Жуковський та іноземні садівничі, які рясно обсіли Україну й Росію, були твердо переконані в тому, що природ- нокліматичні умови нашої землі вельми несприятливі для створення сортів плодових культур, рівноцінних кращим західноєвропейським сор- там. Так, П. А. Жуковський запевняв садівників і наукову громадськість у тому, що сорт такого ґатунку, як мліївський Ренет, має бути неодмінно іноземним: „Я не маю сумніву, що цей сорт побував якщо не в руках, то під пером усіх європейських помологів” [5]. Спочатку Левко Платонович не вдавався до диспуту зі своїми опонен- тами. Але невдовзі, коли знахабнілі противники у своїх звинуваченнях переступили всі етичні норми, він змушений був рішуче захищати не лише свою, а й родинну честь. Відомо кілька опублікованих листів Л. П. Симиренка до редактора „Вісника садівництва, плодівництва та городництва” і своїх войовничих опонентів. Можна дивуватися з того, як коректно, тактовно, вельми спокійно і виважено вчений відповідає своїм украй знахабнілим недоброзичливцям. Так, у листі, видрукованому в тижневику „Русское садоводство”, він досить скромно зазначає: „Стосовно історії походження його (Зеленого Ренета), або хоча б першоджерела УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 377 його витоків, з яких одержав його покійний Платон Федорович Симирен- ко, існує кілька ймовірних припущень, проте жодне з них не дає підстав для остаточних тверджень, а тому питання це лишається відкритим. Зважаючи на все зазначене, і до того часу, доки не буде твердо доведено, що наш Ренет старий, давно відомий сорт, який має свою історію та свою помологічну назву, доти ми не відмовимося від назви Ренет Зеле- ний П. Ф. Симиренка” [9]. Що ж до постійних публічних образливих випадів П. А. Жуковського, то високоінтеліґентний вчений висловився так: „Очевидно, п. Жуковський великий аматор садівництва, проте він, як дилетант з цього питання, надмірно легко ставиться до питання помо- логічного визначення плодів, тоді як це вельми і вельми серйозне і важке завдання”. [Там само]. Більшість тогочасних помологів світу не підтвер- дила здогадки Жуковського щодо помологічної ідентичности Ренета П. Ф. Симиренка із Зеленкою Вуда. Відомий садівник і помолог N. Gaucher відповів настирливому чигиринському недоброзичливцю Симиренка так: „Плоди яблуні, отримані мною від п. Жуковського, не є Зеленкою Вуда (Wood’s Grunling). Проте не маючи як плодів, так і самих дерев для одночасного порівняння, важко вирішити питання про ідентич- ність Зеленки Вуда і Зеленого Ренета. Для з’ясування цього питання необхідно прищепити живці обох сортів по-сусідству і зробити належні висновки після фенологічних спостережень і порівняння росту листя, пагонів, вічок і т. п.” [9]. Кримський садівник Х. І. Клейн на звернення невгамовного чигиринця писав: „Цей Зелений Ренет зовсім не схожий на Зелений Ренет, який вирощують у Криму. Кримський Зелений Ренет за якістю плодів є столовим сортом, вони сильно гниють, пошкоджуються грибком і не зберігаються довше січня” [9]. З’ясуванням помологічної ідентичности Ренета П. Ф. Симиренка зай- мався також відомий вітчизняний помолог В. В. Пашкевич. Як і більшість дослідників, він дійшов висновку, що „Зелений Ренет (Ренет Симиренка) не схожий на описи будь-яких сортів, включених до помологічних праць англійських, французьких і німецьких авторів”. Чим же викликана багатолітня метушня навколо одного з найкращих вітчизняних сортів яблуні, спровокована чигиринським безбатченком П. А. Жуковським та чому він так зухвало противився присвоєнню ново- му найкращому українському сорту імені свого першовідкривача П. Ф. Симиренка? Доскіпливий аналіз садівничої літератури тієї доби дає чітку відповідь на ці запитання. Ці набридливі читачам низькопробні вигадки, відкриті листи-пасквілі до редакцій і недолугі „прокурорські” звинувачення Симиренка в усіх гріхах і злочинах переслідували досить утилітарні цілі. Їх прозоро висловив відомий німецький вчений професор Н. Гоше в листі до малоросійського герма- нофіла: „Вважаю цей сорт красивим і відмінним Ренетом, раджу якомога сприяти його поширенню і пропоную назвати це яблуко іменем П. А. Жуковського” [2]. На щастя, ця необґрунтована пропозиція не була підтримана більшістю вітчизняних і зарубіжних садівників і вчених- помологів. І з кінця 80-х років ХІХ століття славетний мліївський Ренет став розповсюджуватися по цілому світі під єдиноправильною назвою Ренет Зелений П. Ф. Симиренка. Трохи пізніше в народі та в садівничій літературі його стали поширювати під спрощеною назвою Ренет Симиренка. На наш ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 378 погляд, вона найповніше віддзеркалює величезний внесок двох видатних садівників України у становлення, популяризацію і поширення у промисло- вих садах цього унікального українського сорту яблуні. Говорячи про небажання аристократичних садівників увічнити ім’я Симиренка в назві найкращого українського сорту, треба наголосити на політичних мотивах їх упертого протистояння. Інакодумство і політична неблагонадійність у Російській імперії завжди вважалися найбільшим злочином. Колишні політичні в’язні та засланці були ізгоями у своїй державі, їх позбавляли громадянських прав, усували від роботи у влад- них структурах, навчальних закладах та університетах. Оскільки садів- ництво в Росії з 70-х років ХІХ століття вважалося аристократичною галуззю, а Всеросійське товариство зазвичай очолював член імператор- ської родини (як звичайно, великий князь), то ця галузь була найбільш контрольованою владою. У тогочасній помології існувало твердо встанов- лене правило: надавати назви новим сортам плодових культур імена всі- ляких можновладців. Назва ж сорту з прізвищем політично неблагона- дійного роду Симиренків обурювала і не втішала вельможні вуха. Тож і не випадково на Поділлі царські блюдолизи заборонили прізвище Карме- люк, а сина і дружину Андрія Желябова, Ольгу, уроджену Яхненко, двоюрідну сестру Левка Симиренка, позбавили прізвища чоловіка. Тож влада докладала неймовірних зусиль, аби й ім’я опального Симиренка не різало витончений слух імператора, вельмож і всілякої придворної челяді. Важко уявити, щоб до вишуканого вельможного столу подали яблука з іменем якогось політично неблагонадійного Симиренка. Проте навіть у деспотичній Російській імперії під натиском світової громадськос- ти переміг здоровий глузд, і влада мовчки проковтнула образу. Сталін- ський тоталітарний режим пізніше розв’язав цю проблему значно прос- тіше. Він заборонив усталену назву і постановив наректи сорт Зеленкою Вуда. Але про цей безпрецедентний випадок в історії світової помології детальніше ми скажемо пізніше. Зазначимо, що треба було мати величезну витримку і титанічну волю, аби в атмосфері підтриманої владою розгнузданої антисимиренківської істерії, наклепів, брехні і бруду в пресі стати на захист родинної чести і відстояти пріоритет України на найкращий вітчизняний сорт яблуні. Ця підступна й нечесна боротьба лишила не один рубець на хворому й чут- ливому до образ і неправди серці вченого. Сьогодні ми не знаємо, скільки видатних наукових праць недорахували Симиренко та українська наука через цю тяжку психологічну війну. Коли всі вигадані арґументи своїх опонентів Левко Платонович спростував і розсіяв, кришталево чесний вчений звернувся з останнім відкритим листом до читачів „Русского садоводства”: „На всі зазначені публічні випади спеціяльно п. Жуковсь- кому відповім двома словами: соромно Вам! Після всіх цих пояснень читач переконається, на чиєму боці є право, піддасть осуду ті некрасиві полемічні прийоми, до яких вдавався п. Жуковський. Я ж твердо вирішив дарувати всі його майбутні випади проти мене тим мовчазним презирст- вом, яке він заслужив” [9]. Симиренко завжди дотримувався свого слова. Він до кінця свого життя обходив презирливою мовчанкою усілякі вигад- ки та облудну брехню своїх недоброзичливців. З часом усі вони притих- ли, приглушені гучною симиренківською славою. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 379 Найоб’єктивнішими арбітрами в полеміці Левка Платоновича зі своїми опонентами щодо прав на родинну реліквію сорт Ренет Симиренка виявилися час та український народ. З кінця ХІХ століття сорт завоював виняткову популярність по всій Україні. З того часу розпочалася його переможна хода багатьма реґіонами Російської імперії та країнами Захід- ної Європи. Плоди Ренета Симиренка на всіх виставках і закритих деґустаціях отримували найвищі оцінки. Це й забезпечило йому широку рекламу. Симиренківське яблуко завоювало пів земної кулі і стало націо- нальним символом України. Що ж відомо нам сьогодні про походження цього сорту і чи знаємо ми історію його поширення як у нашій країні, так і в Західній Європі? Певну відповідь на це вельми складне питання дають зафіксовані у фаховій літе- ратурі спогади мліївських старожилів і фраґментарні свідчення, які знахо- димо в публічній полеміці Симиренка зі своїми опонентами в 80—90 рр. ХІХ століття. Сьогодні нема твердих підстав для твердження: чи Ренет Симиренка є випадковим сіянцем якогось вітчизняного або інтродукованого Платоном Федоровичем зарубіжного сорту. Важко довести також і те, що він є бруньковою мутацією, яку знайшов допитливий садівник у своїй помологічній колекції. Безперечно лише одне: Ренет Симиренка це порів- няно новий унікальний вітчизняний сорт, який народився на українській землі, він і знайдений членами славетної української садівничої династії. Його ніяк не можна віднести до розряду старих забутих іноземних сортів. Адже жодна помологія світу не зафіксувала сорту, ідентичного славетному українському яблуку, хоча всі провідні помологи Європи й Америки детально досліджували це питання і проводили глибоку і всебічну помо- логічну ідентифікацію. Всі вони прийшли до одностайного висновку, що Симиренківський Ренет це справді ориґінальний сорт яблука. Він не зустрічається у ніяких помологічних колекціях Європи й Америки. Було б повним невіглаством твердження, щоб сорт із такими видатними госпо- дарсько-біологічними ознаками лишився поза увагою усіх визначних помо- логів світу і не був залучений до жодної світової колекції плодових культур. Не можна навіть уявити, що цей помологічний шедевр через якийсь неймовірний збіг обставин водночасі зник з усіх світових колекцій і зберігся лише в симиренківській садибі Платонів хутір. Тож, відкинувши вбік емоції та уподобання, надамо слово зафіксова- ним у літературі документальним фактам. Мліївський старожил Харитон Грицай, який тривалий час працював на симиренківській садибі Платонів хутір, розповідав у 1890 році городищенському садівнику Я. Т. Павленку, що років 40 тому (приблизно 1850 року) він особисто бачив кілька маточ- них дерев знаменитого Симиренківського Ренета на території Городи- щенського цукрового заводу фірми „Брати Яхненки-Симиренко”. „Після смерти П. Ф. Симиренка (1863 рік) його родич і компаньйон О. І. Хропаль викопав і перевіз багато сортів на один із хуторів у лісі мошногороди- щенського маєтку князів Воронцових. Пізніше з цих маточних дерев бра- лися живці для щеплення у торговому розсаднику, що його організував Хропаль в урочищі „Мазарня” і на хуторі Середницькому поблизу с. Млієва”, спираючись на свідчення Х. Грицая, стверджує Я. Павленко [7]. Сам же Павленко особисто бачив у саду Хропаля старі могутні дерева цього тоді ще безіменного сорту: „У Середницькому хуторі при селі Млі- єві в колишніх садах П. Ф. Симиренка і О. І. Хропаля стоять, вирізнив- ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 380 шись, основні дерева цього безіменного сорту, яким, ймовірно, років під 40. Порівнюючи їх із сусідніми деревами Антонівки, Титівки та іншими вітчизняними невибагливими сортами, не помітно істотної різниці у стані та зовнішньому вигляді дерев, які тривалий час росли в однакових умо- вах” [7]. Восени 1993 року мені випало щастя разом з онукою Левка Пла- тоновича Тетяною Володимирівною відвідати один із наймальовничіших куточків Черкащини останки колишнього Хропалевого хутора поблизу с. Млієва. Там ще зберігся дивовижний каскад ставків, а на їхніх лісистих крутих схилах зустрічалися залишки здичавілих яблунь і груш, штамби та гілля яких покрилися древнім мохом. Від цього священного для українського садівництва і культури мікросвіту повіяло історією та дивовижною байдужістю зманкрутілого покоління. Особливо тих чиновників від науки, які упродовж десятиліть на занедбаній і понищеній симиренківській спадщині вибудували своє благополуччя та княжі хороми і заробили високі наукові звання, премії та чиновницькі ранги. Як уже зазначено, Хропалеву садибу відвідував Тарас Шевченко. Він милувався цими дивовижно-казковими ставками і Хропалевими садами. Нині це визначне місце стало об’єктом номенклатурно-чиновницького мародерства. Колишній Хропалів хутір місцеві можновладці вже викори- стовують для котеджної забудови і спорудження бездарно-недолугих мисливських будиночків для хмільних оргій. Сьогодні нема ніякої згадки про перебування тут Великого Кобзаря. Отже, розсадники Платона Симиренка та Олексія Хропаля почали вирощувати саджанці Симиренківського Ренета ще в 50 роки ХІХ сто- ліття. Їх поширювали спочатку серед селян Черкащини і Київщини. Невдовзі Зеленим Ренетом з Платонового хутора зацікавилися садівники й інших губерній. Приблизно з кінця 60-х років саджанці Мліївського сорту завозить херсонський поміщик П. М. Безрадецький, маєток якого був поблизу містечка Олександрія (нині Кіровоградська область). За спогадами Симиренкового опонента чигиринського садовласника П. А. Жуковського, у 1879 році (у той час Левко Платонович якраз закінчував університет) у садибі Безрадецького йому показали три мало- доглянутих плодоносних дерева, завезені із мліївських садів П. Ф. Сими- ренка. Господар саду не звертав особливої уваги на них, вважаючи сорт досить посереднім, а плоди придатними лише для переробки. Проте самого Жуковського цей сорт вельми зацікавив. Необхідно віддати належ- не господарському таланту чигиринського садівника та його вмінню ситуативно передбачувати. У занедбаному сорті Жуковський все ж таки зумів побачити видатні якості. Незважаючи на жахливі умови утримання та відсутність догляду за деревами, вихідці з Млієва були з гарним урожаєм. Та й самі плоди виявилися вельми смачними. Оцінивши невідомий сорт досвідченим господарським оком, Жуковський попросив у господаря саду живці. Їх він надіслав до Києва своєму доброму знайо- мому, відомому на Київщині власнику великого плодового розсадника Крістеру. Спочатку сорт розповсюджували під назвою Зелений Ренет, а потім стали називати Зеленкою Вуда, оскільки за помологічними озна- ками він її нагадував. Зацікавленість Жуковського Зеленим Ренетом, який мав мліївські дже- рела, значно зросла після того, як у Різдвяні свята 1883 року від одного зі своїх товаришів із містечка Кам’янка він отримав пакунок із чудовими УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 381 яблуками. Дивовижним було те, що вони добре збереглися і мали добрий смак. За всіма ознаками яблука з Кам’янки були вельми схожі на ті, які Жуковський сам бачив в олександрійських садах П. А. Безрадецького. З’ясу- вавши походження кам’янських яблунь, П. А. Жуковський довідався, що їх також завезли з мліївського розсадника П. Ф. Симиренка. Метикуватий чиги- ринський садівник, усвідомивши, що він натрапив на слід видатного сорту, негайно направляє плоди, вирощені в Олександрії, до Правління Петербур- зького відділу Всеросійського імператорського товариства садівництва. Експо- нати залучають до виставки і їм присуджують малу срібну медаль. Сорт офіційно було названо Зеленим Ренетом. Згодом з’ясовується ще один таврійський осередок вирощування Зеленого Ренета. В 1889 р. редактор тижневика „Русское садоводство” А. К. Грель повідомив, що подібний до Зеленого Ренета сорт добре відомий на Мелітопольщині. Його вирощували мелітопольські садівники А. В. Корвацький і М. А. Філібер. Вони, за словами Греля, хотіли розши- рити насадження цього цінного сорту. Можна припустити, що і в сади Північної Таврії так званий Зелений Ренет потрапив із мліївського розсадника П. Ф. Симиренка. Проте на Мелітопольщину його могли завез- ти також і з Олександрії чи то з Києва. За свідченням А. К. Греля, у Приазов’ї, у маєтку М. А. Філібера (батька мелітопольського садів- ника М. А. Філібера) „Атманой” (нині Якимівський район Запорізької области) ріс великий фруктовий сад. У ньому під назвою Ренета Філібера або Цитронного вирощували яблука, подібні до Зеленого Ренета. Обсяги вирощуваних в „Атманої” фруктів були значні. Вже в 1886 році відомий московський плодоторговець О. Е. Горбов купив у Філібера велику партію яблук, серед яких, за свідченням А. К. Греля, було 10 ящиків тих самих яблук. Вони були подібні до тих, які П. А. Жуковський надіслав до редакції „Русского садоводства”. Повідомлення ж А. А. Філібера про фран- цузьке походження сорту, на думку А. К. Греля, мало комерційну мету і диктувалося намаганням якомога дорожче збути продукцію зі свого саду. За існуючими торговельними правилами плоди маловідомих сортів завжди цінувалися досить низько. Піонер південного степового садівництва меліто- польський лікар А. В. Корвацький у 80 роки ХІХ століття ввів майбутній Ренет Симиренка до своєї колекції кращих промислових сортів яблуні. Він також доклав чимало зусиль для його популяризації серед селян Північної Таврії. Київський розсадник Крістера поширював Зелений Ренет по Київщині та центральних губерніях України. На підставі наявних документальних матеріялів можна однозначно стверджувати, що симиренківські сади на Платоновому хуторі є центром походження уславленого Ренета Симиренка. Не викликає сумнівів і той незаперечний факт, що про існування цього вельми цінного сорту яблуні добре знала вся симиренківська родина і близькі родичі, зокрема Олексій Хропаль. Можливо, у сади Платонового хутора цей сорт залучив ще у 20—30 роках ХІХ століття один із засновників фірми „Брати Яхненки- Симиренко” Федір Симиренко, батько Платона і дід Левка Симиренків. Із симиренківських розсадників цінна знахідка розпочала поширюватися по всій Україні з 50-х років ХІХ століття. Отже, саме з цього часу треба вести відлік появи Ренета Симиренка в культурі. Його вирощували, голов- ним чином, у селянських господарствах та в деяких поміщицьких сади- бах. Популярність у населення з кожним роком зростала, і тогочасні ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 382 товарні розсадники України вносять його до переліку пріоритетних. Увага садівників до Зеленого Ренета (Ренета Симиренка) значно зросла після демонстрації його плодів у різноманітних виставках, особливо в Петербурзі, Харкові, Києві та інших містах України. Проте активне впровадження сорту в сади України та інших реґіонів Російської імперії розпочинається з кінця 80 років ХІХ століття, зокрема з 1887 року. Воно тісно і безпосередньо пов’язане з багатолітньою діяльністю Л. П. Сими- ренка та його Помологічного розсадника. Популяризацію і впровадження родинного Ренета в сади України Левко Платонович вважав найважли- вішою і першочерговою справою. Це переконливо доводить його участь у зональній сільськогосподарській виставці в Харкові восени 1887 року. Симиренка не стримало і не засмутило й те, що плоди батьківського сорту для виставки йому довелося купувати у мліївських селян. Цей факт засвідчує значне поширення симиренківського сорту як у с. Млієві, так й інших селах Городищини. Але виникає запитання: якщо Платонів хутір є епіцентром походження родинного Ренета, то чому ж тоді вчорашній політв’язень не скористався плодами зі свого саду? Для людини, незнайомої із ситуацією, що склалася у симиренківській садибі за час тривалої відсутности в родинному гнізді, украй незрозуміло й те, чому Левко Платонович, розпочавши в 1887 році створення Помологічного розсадника і колекції плодових культур, за саджанцями Ренета Симиренка змушений був звертатися до послуг розсадника Крістера в Києві, а не скористався живцями з маточних дерев саду на „Платоновім хуторі”? До речі, саме ці факти слугували головним арґументом Жуковського в його полеміці із Симиренком і звинуваченням у привласненні ним „чужого” сорту. Вичерпну відповідь на всі ці запитання дає сам Левко Платонович у відкритому листі до редакції газети тижневика „Русское садоводство”. Вчений зазначає: „У Південно-Західному краї, в поміщицьких лісах розпорошено безліч фруктових садів, якими користу- валися їхні господарі (селяни і неселяни). Донедавна ними користувалися, вносячи відповідну „платню” „чинш”. Чиншеве володіння нагадує оренду, але різниться від нього тим, що є довгостроковим. Із цим інститутом землеволодіння між місцевим населенням і поміщиками ведеться люта війна, в якій усі засоби прийнятні, причому, як водиться, „сильніший” брав гору над слабким. Я уже говорив торік в одному зі своїх листів на сторінках „Русского слова” про експропріяцію у селян сусіднього поміщика кількох сотень десятин таких садів. На цей раз черга дійшла і до нас. Навесні 1887 року нас випровадили з Платонового хутора і тепер єдина надія на відновлення знехтуваного права покладаємо на чиншеві комісії. Через це фактичний господар нашого хутора, поміщик, запродав скупникам урожай наших садів. Тому для виставки ми були змушені купувати яблука (хутірські сади наші переважно яблуневі), зі своїх садів у торговця. Стосовно ж живців, то роздобути їх ми могли лише таємно й крадькома. На цей крок, певна річ, ми не могли піти. А тому ми змушені були шукати інше надійне джерело, яким я вважав сади п. Жуковського. На жаль, він надіслав нам неякісні, тоненькі прутики, а не повноцінні живці, через це ми так і не скористалися його люб’язністю” [9]. Поміщицьке свавілля і відсутність належної правової бази „чиншевого садівництва” позбавили Левка Платоновича можливості скористатися батьківською спадщиною. Виявилася втраченою і величезна колекція УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 383 плодових культур, зібрана дідом і батьком на Платоновім хуторі. Коли б на той час Зелений Ренет (Ренет Симиренка) не поширився по садах Київщини та інших реґіонів України, могло статися непоправне лихо, й улюблене дитя симиренківської родини найкраще українське яблуко без- слідно зникло б із теренів України. Це була б величезна національна втрата. Проте Левко Платонович зберіг, удосконалив цей сорт і вдихнув у нього друге життя. Ренет Симиренка, як унікальний сорт ніби самим Богом створений для природнокліматичних умов України, заслужив всенародну пошану і любов. Йому судилося довге і щасливе життя не лише на українській землі. Він приніс симиренківському роду визнання україн- ського народу, а українському садівництву гучну всесвітню славу. Через тривалу відсутність Л. П. Симиренка в Україні перший повний, але з наукового боку не зовсім досконалий помологічний опис Ренета Симиренка зробив найзатятіший опонент вченого амбітний чигиринський садівник П. А. Жуковський. Він залишив про нього піднесено-захоплюю- чий відгук: „Якщо говорити про себе, то я не помиляючись назвав би цей сорт ідеалом яблука. За смаком воно дійсно неперевершене, а за придат- ністю для господарських цілей воно універсальне: за всіма ознаками пло- дів і дерева, воно позбавлене всіляких вад” [6]. Свою оцінку сорту Левко Платонович дав у „Кримському промисло- вому плодівництві” та „Помології”. Так, в останній праці він зазначає: „Кожен, хто посадить у себе, безперечно, у відповідних умовах, хоча б одне дерево цього Ренета і, дочекавшись через 5—6 років урожаю, не лише не пошкодує про зроблений вибір, але, вочевидь, розширить по можливості його насадження” [11]. Наприкінці ХІХ століття Ренет Симиренка вже поширився у товарних садах Київської, Полтавської, Катеринославської та Харківської губер- ній. А. Рабинович детально вивчив Ренет Симиренка на Слобожанщині. Він так характеризує мліївський Ренет: „Як промисловий сорт я вважаю його неперевершеним, оскільки ріст і врожайність його є видатними. Гілки сорту щороку щедро обростають плодовими бруньками. І в нас, на Харківщині, вони ніколи не потерпали від морозів. Багаторічні мої спо- стереження, а також повідомлення інших місцевих садівників змушують мене визнати, що цей сорт один із небагатьох, гідних для поширення у нашому районі. Сорт має видатне майбутнє у промисловому плодівницт- ві...” [8]. Симиренків земляк із Городища Я. Павленко теж лишив захоп- люючий відгук про цей сорт: „Це такий дорогоцінний сорт, поширення якого на півдні визначить проґрес вітчизняного плодівництва” [7]. Левко Платонович засвідчує, що наприкінці ХІХ століття зустрічав його дерева у садах Чернігівської, Подільської, Херсонської і навіть Курської губер- ній. Власник великого промислового саду з Катеринославщини наприкінці 90-х років ХІХ століття виписав із Мліївського розсадника понад 1500 саджанців Ренета Симиренка. Майже в той самий час Ренет Симиренка стали вирощувати і в крим- ських садах. Спочатку там він був рідкісний. „У Сімферопольському повіті, зазначав Л. П. Симиренко, нараховувалось лише 1602 дерева цього сорту” [10]. Проте вже скоро увага до нього кримських садівників значно зросла, і його питома вага неухильно збільшувалась. Таганрозький садів- ник А. Витомирський повідомив про високу популярність Ренета Сими- ренка на Дону. Він відгукнувся про нього „як про видатний промисловий ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 384 сорт, який своєю прибутковістю не має гідних суперників; є сподівання, що він буде таким же популярним у споживачів і як десертний сорт” [3]. На початку ХХ сторіччя Ренет Симиренка із Мліївського розсадника почав поширюватися і у промислових садах Середньої Азії. „З Туркестану надходять повідомлення про збільшення його насаджень у цьому реґіоні. В. Капустін (відомий московський плодоторговець), який нещодавно відвідав цей край, писав мені, що там Ренет Симиренка висаджують у великій кількості”, зазначив Л. П. Симиренко [10]. Зацікавленість західноєвропейських садівників сортом Ренет Симирен- ка пробуджувався під впливом публікацій у російській пресі та завдяки регулярним Всеросійським і Міжнародним виставкам садівництва, неод- мінним учасником і лавреатом яких був і Л. П. Симиренко. Перша публі- кація в іноземній пресі про Симиренківський Ренет датована 1891 роком. Приблизно з того часу розпочали вивчати його і провідні західноєвропей- ські садівники і помологи. „У минулому десятиріччі цей Ренет під назвою Reinette Simirenko почав поширюватися на Заході, особливо у Франції завдяки моєму розсаднику. Сьогодні він зустрічається в усіх каталогах європейських, особливо французьких помологів. Часом на різноманітних виставках присутні і його плоди. Так, наприклад, на Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році я бачив Ренет Симиренка в колекції пп. Балтьє, Кру і сина Нобле-Брю”, писав Л. П. Симиренко у „Кримському промисловому плодівництві” [10]. Ренету Симиренка, мабуть, єдиному сорту з теренів Російської імперії випала честь бути представленим у наукових працях найбільш авторитет- ної у світі помологічної організації Французького помологічного товари- ства: „Плоди зелено-жовті, м’якуш ніжний, тануча, соковита, солодка і вельми духмяна. Цей сорт прислав нам п. Симиренко в 1894 році, його описали і прийняли на випробування у 1895 році. Найпохвальніші відгуки про цей сорт отримали вже в 1896—1897 та 1898 рр.” [10]. Помологічний конгрес, який відбувся у м. Туре в 1911 році, визнав Ренет Симиренка перспективним сортом та увів його до переліку сортів, що потребують детального вивчення. У багатьох країнах з того часу український Ренет вирощували у промислових садах. Згодом на зміну йому прийшли нові селекційні та інтродуковані сорти яблуні. Маємо інформацію про виро- щування Ренета Симиренка в сучасних садах України. Проте основними районами його поширення у 20—30 роках ХХ сто- ліття стають Україна, південні області Російської Федерації, Північний Кавказ, республіки Закавказзя та Середньої Азії. Плоди Ренета Симирен- ка, які були вирощені в Україні поряд з іншими, у той період успішно експортувалися у Західну Європу, здебільшого у скандинавські країни. Там вони за торговими обсягами перевершували навіть європейські та американські сорти [12]. Проте в дивовижно багатій і порівняно щасливій історії цього видатного українського сорту, як і в житті українського народу та нашої держави, були й чорні, і трагічні періоди. Так уже повелося, що доля людських творінь часто збігається з їхньою власною долею. Після арешту сина Левка Платоновича професора Володимира Симиренка у 1933 році і розстрілу в 1938 році як „врага народа” енкаведистські головорізи та аморальні і запопадливі перед владою аграрні чиновники не лише знищили унікальну українську садівничу наукову школу, створену батьком і сином, а й репресували їхню наукову спадщину, праці і сам симиренківський сорт. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 385 Навіть в історії середньовічної інквізиції не зафіксовано такого ганебного явища. Але це сталося у країні, влада якої галасувала про нечуваний розквіт демократії та самочинно привласнила собі право торувати шлях людству. Оскільки симиренківські сади знищити було значно важче, ніж їхні наукові праці, то большевицькі інквізитори заборонили назву сорту і перейменували його, як і в часи Жуковського, у Зеленку Вуда. Якщо в царській Росії із Симиренками воювала лише групка космополітів, то у країні „комуністичного благоденства” до боротьби з Ренетом Симиренка і багатющою спадщиною геніяльних українських садівників долучилася уся тоталітарна держава з її потужним репресивним апаратом. Було й таке, що лише за саму згадку про сорт Ренет Симиренка зухвалець міг одержати солідний табірний термін і довголітні нари у сталінсько-беріївських гулагах. Назву сорту було заборонено вживати у наукових працях, не лунала вона і з трибун наукових конференцій та вузівських кафедр. Проте в народі всу- переч настановам ідеологічних наглядачів сорт уперто продовжували називати Ренетом Симиренка. Тож комуністичні вандали, репресувавши і знищивши всесвітньо відомих українських учених і садівників та їхню багатющу творчу спадщину, все ж таки виявилися безсилими у проти- стоянні з народною пам’яттю та усталеними в народі традиціями. Їм удалося лишень на кілька десятиліть загальмувати бурхливий розвиток україн- ського садівництва та відмежувати цей сорт від його творців. Сталінська репресивна податкова система і фінаґенти в 40—50 роках встигли лише знищити мільйони дерев Ренета Симиренка. На присадибних ділянках українських селян, як виклик комуно-фашистській системі, симиренківські сади та Симиренківський Ренет продовжували жити в Україні, прикра- шаючи злиденне життя колгоспного люду квітучим травневим розливом, даруючи знедоленим кріпакам енерґію сонця та щедрість душі його творців. У найпередовішій у цілому світі біологічній і садівничій науці, безнадійно враженій мічуринсько-лисенківським мракобіссям, всесвітньо визнаним вче- ним Симиренкам і виплеканій ними унікальній садівничій науковій школі не знайшлося місця навіть на задвірках. Тож кілька поколінь вітчизняних садівників радянського періоду виявилися окраденими, теоретично зубожі- лими і відлученими від світової української науки та творчої спадщини видатних українських вчених. Як не парадоксально, але в той час як з трибун переможних партійних з’їздів, академічних сесій, вузівських кафедр, за партами загальноосвітніх шкіл і навіть на нічних горщиках у дитячих садках уславляли творця радянської біології і співали осанну кремлівському біологічному висуванцю-месії Івану Мічуріну, вся країна годувалася симиренківськими яблуками. Симиренківські ж сади упродовж кількох десятиліть успішно вирощувались і вирощуються й понині на сотнях тисяч гектарів. Від мічурінських послужливих садівничих авантюр і помологічних перлів на українській землі не лишилося й сліду. У 1980 році в СРСР помпезно святкували 125-ліття від дня наро- дження „основателя советской агробиологии” та народного академіка Івана Мічурина. До колишнього Козлова, а тепер Мічуринська, де ім’я корифея не мають хіба що хлібозавод і місцева лазня, з’їхалася номенк- латурна еліта всього Союзу. А на той випадок, що хтось з іменитих гос- тей забажає пригоститися для своєї дачі саджанцем розрекламованих мічуринських сортів, гінців за ними посилали по всій Росії. Відшукати козловські шедеври так і не вдалося. Нагадаємо, що за спротив їх поши- ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 386 ренню в Україні професор Володимир Симиренко поплатився життям, а українська садівнича школа зазнала через це нищівного погрому. Незважаючи на виняткову безплідність „діянь”, точніше, багатоліт- нього шаманства в садівничій науці Івана Мічурина більшовицька влада вшанувала його так, як жодного з учених радянської доби. За кількістю споруджених пам’ятників, гіпсових бюстів і зіпсованою топонімікою коз- ловський садівник-аматор поступається лише „вождю усіх народів” і „батьку людства” кривавому Йосипу Сталіну. Один із таких бездарних пам’ятників на ганьбу України, українського народу і для приниження всесвітньо відомих українських учених Сими- ренків до кінця 50-х років стояв перед науковим корпусом Мліївської станції садівництва, яка постала на фундаменті Помологічного розсад- ника Л. П. Симиренка. Чи є нині вулиця Левка та Володимира Симирен- ків на території інститутського селища, не знаю. А от вулиця Івана Мічурина ще й понині межує прямо з могилою Л. П. Симиренка, родин- ним цвинтарем і колишньою родинною церквою, перетвореною за радян- ських часів у недолугий Будинок культури. Фетишизація Мічурина та його сумнівної творчої спадщини в Україні відбувалася на тлі безжального „искоренения симиренковщины”, паплю- ження титанічної діяльности Симиренків на ниві вітчизняного садівниц- тва та багатющої творчої спадщини. Упродовж кількох десятиліть видат- них українських учених Симиренків викреслили з науки, а їхні наукові праці по всій країні вилучили з бібліотек і знищили. Про них не згаду- вали навіть на кафедрах плодівництва плодоовочевих факультетів сіль- ськогосподарських вузів. А пам’ять про Симиренків у народі збереглася лише завдяки сорту. До Симиренків та їхньої спадщини наприкінці 50-х років завдяки Ренету Симиренка привернувся і я. Вирісши на садівничій запорізькій землі, поблизу черешневої столиці України — Мелітополь- щини й всмоктавши життєдайні соки Симиренкового яблука з молоком матері, до вступу у Кримський сільськогосподарський інститут, на жаль, я теж нічого не знав про Симиренків, хоч їхнє яблуко міг із заплю- щеними очима визначити в колгоспному саду, посадженому батьком і матір’ю, навіть уночі. Здавалося, що інститут і вельми авторитетні садівничі професори, які навчали студентів у самому епіцентрі пло- дівництва та садівничої науки в Криму, мали б надолужити істотні прогалини зі знань історії вітчизняного садівництва. На жаль, і тогочасна радянська вища школа посідала провідні позиції в обожненні і витворенні мічуринського культу. А найбільшою запопадливістю у тому відзна- чились саме викладачі марксистських і садівничих кафедр. Вони на всі лади уславляли „великого преобразователя природы”, селекційного генія, розвінчуючи буржуазну біологічну науку та всіляких наукових збоченців на кшталт „менделістів” і „морґаністів”, „вейсманістів” та інших науко- вих „ренегатів”. Тож до наукової спадщини Симиренків довелося просу- ватися завдяки зацікавленості симиренківським сортом яблуні. Моєму здивуванню не було меж, коли в інститутській книгозбірні (до речі, сам Кримський сільськогосподарський інститут теж розташовувався по вулиці Мічурина) я випадково відшукав грандіозну наукову працю Л. П. Симиренка „Кримське промислове плодівництво”. Для мене відтоді вона є найавторитетнішою садівничою енциклопедією. Саме вона витворила з мене і садівника, і науковця, й історика науки, і зробила симиренко- УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 387 знавцем. Ще й понині прикро, боляче і соромно за багатьох наших садівничих наставників. Адже з інститутських кафедр у мої студентські роки не було сказано жодного слова про цю визначну наукову працю і про титанічну діяльність славетних українських учених. Добре розумію, що то не їхня особиста провина. Такими їх витворила, зробила і запрограмувала антилюдська радянська система. Всі вони були свідками сумновідомої серпневої сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук 1949 року. На ній тоді з благословення шизоїдного „вождя та корифея всіх наук” вчинено грандіозний розгром вітчизняної біологічної науки і на кілька десятків років було відкрито „зелену вулицю” шарлатанству, шаманству й мічуринсько-лисенківському мракобіссю. Тим страшенним погромом вітчи- зняну науку в 1949 році було відкинуто в добу середньовіччя. Вона ще й нині не оговталася від тієї страшенної руйнації. Найбільшої деформації зазнали селекція, садівництво і генетика. Садівнича наука в Україні в ту добу деградувала настільки, що основним завданням її стало за будь-яку ціну довести „науковість” вигадок обласканих владою шарлатанів, засмітити благодатну українську землю мічуринськими дичками, викорінити з наукових установ „симиренковщину”. Рівень деградації української садів- ничої науки виявився настільки глибинним, що були часи, коли в Україні не було жодного доктора наук, а захистити кандидатську і докторську дисер- тації можна було лише в Мічуринську, Москві, Петербурзі або в столицях інших радянських республік. Площа ж садів в Україні в той час пере- вищувала 1 млн га, а українськими фруктами годувався не лише Союз, а й країни соцтабору. А за обсягами вирощених і реалізованих плодів яблуні домінував сорт репресованих українських учених Симиренків. І, мабуть, саме цей незаперечний факт є найвагомішим доказом незнищенности садів- ничої української школи, започаткованої Симиренками та невмирущости їхньої колосальної творчої спадщини. Доброю ознакою є те, що до багатющої симиренківської спадщини і зокрема, до сорту Ренет Симиренка в Україні завжди повертаються тоді, коли життям диктується необхідність відродження вітчизняного садівни- цтва. Так сталося, що наприкінці 50-х на початку 60-х років минулого століття, коли після тривалого занепаду цієї важливої галузі виникла необхідність в її докорінному оновленні. Саме тоді виникла потреба в науковій і громадській реабілітації видатних українських учених. Помо- логічний голод у вітчизняній науці змусив вдатися до видання капіталь- ної праці Л. П. Симиренка — тритомної „Помології”. Зауважимо, що за 50 років існування радянської влади у країні так і не спромоглися видати аналогічної праці, хоча упродовж кількох десятиліть існувала спеціяльна комісія, створена при Всесоюзному інституті рослинництва в Ленінграді. Видатна помологічна праця Л. П. Симиренка, яка побачила світ через 50 років після його трагічної смерти, стала в 60—70-ті роки теоретичним підмурком реконструкції та інтенсифікації вітчизняного садівництва. Тоді ж з’ясувалося, що силоміць упроваджувані компартійними керівниками всілякі пальмети були добре вивчені і належно оцінені українським садів- ником ще наприкінці ХІХ століття. Інтенсифікація садівництва, яка відбувалася в Україні в 60—70-ті роки минулого століття, проходила на тлі зростання інтересу виробничників і науковців до сорту Ренет Симиренка. Як і наприкінці ХІХ століття, через 60—70-ті років він не лише в Україні, а й в інших республіках Союзу ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 388 знову стає найпопулярнішим сортом. Ренет Симиренка вводять в інтенсивні насадження і залучають до селекційної роботи. У багатьох областях України, на півдні Російської Федерації, Молдови, у республіках Закавказзя та Середньої Азії Ренет Симиренка стає доміну- ючим сортом в інтенсивних садах. В умовах зрошення на високому агро- технічному фоні він зарекомендував себе як один із найпродуктивніших. Так, за даними Українського науково-дослідного інституту зрошуваного садівництва в середньому за 5 років урожайність Ренета Симиренка на дослідних ділянках із використанням підкронного дощування і багаторічного задерніння становила 550—600 ц/га. У виробничих садах Ростовської области, за даними І. Бережного, урожайність Ренета Симиренка пере- вищувала 600 ц/га. Майже щорічно у спеціялізованих господарствах Запорізької та Кримської областей в 60—70-ті роки отримували по 250— 680 ц/га. Міжнародна виставка садівництва, яка проводилась у 1961 році в Ерфурті, переконливо засвідчила, що за Ренетом Симиренка стійко утри- мується слава одного з найкращих сортів світу. Його залучено до переліку дев’ятьох найпоширеніших і найбільш високопродуктивних сортів яблуні серед світового сортименту. У 1961 році плодам Ренета Симиренка, виро- щеним у садах України, була присуджена Велика Золота Медаль. Після тривалого занепаду садівничої галузі, що розпочався наприкінці 80-х років минулого століття, зумовленого об’єктивними і суб’єктивними чинниками, нині знову зростає увага як до випробуваного часом і життям сорту Ренет Симиренка, так і до симиренківської спадщини. Екстремальні погодні умови, які впродовж кількох останніх років на півдні України значною мірою спричинили занепад галузі, змушують багатьох садівників знову повернутися до Ренета Симиренка. Серед поспішно впроваджених і малоперевірених в умовах України іноземних сортів яблуні у виробничих насадженнях лишилися одиниці. Ренет Симиренка у переважній більшості садівничих реґіонів України виявився тим сортом, який найуспішніше переносить усілякі погодні негаразди: зимові морози, весняні приморозки, літню посуху та суховії. Дерева його також досить пластичні і піддаються наданню різних форм. Що ж до витривалости плодів у лежці, транспортуванні та за високими смаковими якостями, то уславленому Ренету Симиренка у вітчизняному садівництві ще й сьогодні нема гідних суперників. Минають десятиліття, линуть віки. На арені промислового садівництва, як в Україні, так і за кордоном, з’являються і швидко зникають нові сорти, але без сумніву, у стандартному сортименті багатьох районів України ще тривалий час зберігатиметься чудовий український сорт яблуні Ренет Симиренка. Завдання вітчизняних селекціонерів методами гібридизації і клонової селекції усунути деякі істотні вади цього по-справжньому видатного сорту, у вдосконаленому і поліпшеному вигляді як найціннішу національну перлину передати в руки прийдешніх поколінь. Сучасні селекціонери як в Україні, так і за її межами широко викори- стовують Ренет Симиренка в гібридизації. За участи цього сорту, як однієї з батьківських форм, отримали багатющий гібридний фонд. І вже є перші обнадійливі результати. Вельми часто з гібридів вищеплюються форми з цінними виробничо-біологічними ознаками: високою зимостійкіс- тю, стійкістю до парші та борошнистої роси, забарвленими плодами. Деякі з них уже набули статус сорту (Альпініст, — Кабардино- УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 389 Балкарська дослідна станція, Рум’яний Альпініст, — Нікітський бота- нічний сад, Симиренківець, — Мліївський інститут садівництва ім. Л. П. Симиренка та деякі інші). Можливо, для генетичної модернізації славетного ветерана українського садівництва є потреба і у використанні новітніх методів досліджень, у тому й генної інженерії. Безперечним є те, що до сорту Ренет Симиренка українські садівники та вчені мають поставитися як до найціннішого національного надбання. Треба по кру- пинці збирати та узагальнювати величезний досвід вирощування його в різноманітних ґрунтово-кліматичних умовах. Є потреба в науково обґрун- тованому визначенні та доборі оптимальних районів і мікрозонд для його промислового вирощування. Гадаємо, що вже на часі підготовка і видання фундаментальної колективної монографії, присвяченої цьому найвидат- нішому українському сорту яблуні. Садівники Казахстану ще в середині 80-х років спромоглися видати ґрунтовну монографію про інший україн- ський сорт яблуні — Апорт, який там знайшов свою другу батьківщину. Так ведеться у цивілізованому світі і загальноприйнято в народів, які себе поважають, що для означення заслуг того чи іншого національного вченого або видатного державного мужа чи то громадського діяча перед своїм народом або перед людством їхні діяння вшановують споруджен- ням пам’ятників чи пам’ятних знаків. Хотілося б сподіватися, що вдячна і незалежна Україна увічнить на своїй землі всіх членів симиренківської родини, причетних до створення і поширення помологічної перлини та садівничої гордости нашої держави сорту яблуні Ренет Симиренка. Мабуть, і сам сорт заслуговує на таку честь. Ботаніко-помологічний опис сорту Ренет Симиренка (за різними джерелами) Як уже зазначено, Ренет Симиренка став поширюватися у виробничих садах України із середини 50-х років ХІХ століття. Активне розпо- всюдження сорту на теренах Російської імперії досить тісно пов’язане з діяльністю Л. П. Симиренка та його Помологічного розсадника. Наприкінці ХІХ століття зазначений сорт стає об’єктом уваги не лише виробничників, а й помологічної науки. Український сорт потрапляє на сторінки найавто- ритетніших помологічних видань світу. Кожна вітчизняна помологічна праця вважала за виняткову честь подати помологічний опис цього уславленого українського сорту яблуні. Проте найповніший, ориґінальний і науково досконалий помологічний опис української перлини зроблено самим Левком Платоновичем та його сином професором Володимиром Симиренком. Уперше детальний опис родинного надбання Л. П. Симиренко здійснив у своїй видатній праці „Кримське промислове плодівництво”. Вчений зарахував Ренет Симиренка до реєстру найперспективніших промислових сортів Криму. До помологічного опису сорту Левко Платонович ще раз повернувся у своїй „Українсько-російській помології”, яку він закінчив напередодні злочинного вбивства. Отже, маємо два помологічні описи славетного українського сорту, здійснені самим Л. П. Симиренком. Не оминув своєю увагою Ренет Симиренка і син ученого — професор Володимир Симиренко. Після убивства батька він продовжив його справу і став провідником унікальної симиренківської наукової школи. Він організував не лише Мліївську садово-городню станцію, але й започаткував у Києві перший у колишньому Союзі Всесоюзний інститут плодових і ягідних культур (1930). У ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 390 1932 році В. Л. Симиренко підготував рукопис визначної помологічної праці „Часткове сортознавство плодових рослин”. На жаль, після арешту вченого в січні 1933 року працю, як і всю величезну наукову спадщину вченого, репресували. Тому з помологічним описом сорту Ренет Симиренка, здійсненим професором Володимиром Симиренком, широка наукова громадськість не була знайома майже 60 років. Малознаними є також і помологічні описи Ренета Симиренка, зроблені Левком Платоновичем. З огляду на це вважаємо доцільним ліквідувати цю істотну наукову прогалину. Описи Л. П. Симиренка подано в перекладі з російської мови. Перший помологічний опис сорту Ренет Симиренка, опублікований у праці „Кримське промислове плодівництво”. 1. Ренет П.Ф. Симиренка [10, с. 393—394]. Reinette Simirenko Поширені синоніми: Reinette verte de Simirenko, Зелений ренет Симиренка, Ренет Симиренка, Ренет Філібера (в Мелітополі). Походження й поширення. Походження цього незрівнянного ренета, який у нас успішно конкурує з найкращими європейськими сортами, ще й донині не є остаточно доведене. Невідомо, чи це є старий сорт, але давно забутий на Заході, чи це є помологічно самостійне і нове яблуко, що з’явилося від засіву насіння у саду Платонового хутора, який колись належав моєму батькові. Одне лише є беззаперечним: це яблуко пошири- лося і в Росії, а останнім часом деінде і в Європі — з нашого саду. Небіжчик, головний садівник Імператорського Нікітського саду Клаусен вважав, що зазначений сорт і Зеленка Вуда два ідентичні сорти. Проте плоди справжньої Зеленки Вуда, надіслані мені Рейтлигенським помологічним інститутом, хоч і мали незаперечну зовнішню схожість із нашим Ренетом, проте дозрівали, не жовкнучи. М’якуш їх нічого не мав спільного з Ренетом Симиренка. Позбавлений будь-якого аромату, він був крихкий, достатньо сокови- тий, але вельми посередній за смаком. Стосовно ж подібности самих дерев цих двох сортів, то справа обмежується лише зовнішньою схожістю. Отже, питання ідентичности Ренета П. Ф. Симиренка і Зеленки Вуда для мене лишається поки що відкритим. Упродовж останнього десятиріччя цей Ренет під назвою Reinette Simirenko пошири- вся на Заході, переважно у Франції, завдяки моєму розсаднику. Він зустрічається у багатьох каталогах європейських, особливо французьких помологів. Часто його плоди можна бачити і на різноманітних виставках. Так, наприклад, на Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році я бачив Ренет Симиренка в колекціях пп. Бальте, Кру і сина, і Номб- ло-Брюно. Ботаніко-помологічний опис. Час цвітіння середньопізній. Плоди — доброї середньої величини, то доволі високі, то більш широкої приплюсну- тої форми, причому досить часто одна з половинок більше розвинута від іншої. На дереві тримаються міцно, чудово витримують пересилку, порівняно слабко вражаються фузик- ладіумом (паршею), добре зберігаються, не в’януть, не морщаться у погребі. В наших київських умовах урожай треба збирати наприкінці вересня. Чашечка відкрита, блюдце більш-менш глибоке, стіночки гладенькі або слабо-ребристі. Плодоніжка частіше товста і настільки коротка, що зазвичай майже не витинається з глибокої й іноді доволі місткої лієчки. Шкірочка досить тонка, світло-трав’янисто-зелена, при дозріванні плодів вона жовк- не й іноді на сонячному боці на ній з’являється тьмянорожевий рум’янець. М’якуш білий, соковитий, винно-солодкий, з вельми приємним пряним присмаком, і на мій особистий смак, у прямому значенні слова чудовий. Плоди дозрівають у грудні і здатні, не втрачаючи своїх чудових смакових якостей, добре зберігатися до глибокого літа. Дерево в молодому віці відрізняється доволі жвавим ростом і створює широко-піра- мідальну крону; воно рано вступає у пору овочування, характеризується регулярністю та високою і досить часто навіть надмірною щедрістю. До ґрунтів дерево невибагливе і вдається як на легких, так і на більш важких ґрунтах, але в молодому віці воно іноді потерпає від сильних морозів. Шкода буває значно більша, якщо культивувати дерева в низинах. Проте пізніше зазвичай ці рослини легко поправляються. Якщо вирощувати Ренет Симиренка у відповідних умовах, він є, безперечно, чудовим і вельми прибутковим промисловим сортом. Але ще раз наголошую: його не треба виса- УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 391 джувати на сирих ґрунтах, де в нього деревина погано визріває, через що стає чутливі- шою до морозів, а листя і плоди потерпають від фузикладіюма (парші), причому м’якуш останніх втрачає смакові якості, властиві цьому сорту. При культивуванні Рене- та П. Ф. Симиренка, між іншим, як і при вирощуванні й інших цінних десертних сортів, перевагу треба надавати вищим місцевостям. Ренет Симиренка зустрічається деінде, проте порівняно рідко і мало у кримських проми- слових садах, де в Сімферопольському повіті, згідно із „Зведенням”, нараховується лише 1602 дерева цього сорту. Проте він значно поширився у таких губерніях, як Київська, Полта- вська і Харківська. Часто його можна зустріти ще в Чернігівській, Подільській, Херсонській і навіть Курській губерніях. Стосовно ж Катеринославської губернії, то там лише для одного промислового саду Верхньодніпровського повіту, який належить К. І. Ошкалу, мій розсадник відпустив 1500 дерев Ренета Симиренка. Надходять відомості з Туркестану про величезну увагу до нашого Ренета. Так, Д. В. Капустін, який нещодавно відвідав цей край, писав мені про те, що там „Ренет Симиренка висаджують у великій кількости”. У липневому виданні книги Помологічного Товариства Франції за поточний рік (1911) читаємо з приводу нашого Ренета таке: „Плоди зеленувато-жовті, м’якуш вельми ніж- ний, танучий, соковитий, дуже солодкий і духмяний, відмінної якости. Цей сорт надіслав нам п. Симиренко в 1894 році, його опис зроблено і прийнято на випробування у 1895 році. Упродовж 1896—1898 років про цей сорт надійшли найпохвальніші відгуки. Проте в 1899 році це яблуко було вилучено з переліку сортів, рекомендованих для вивчення, оскільки в деяких районах якість плодів виявилася незадовільною. У 1896 році з’ясува- лося, що при розсиланні живців Ренета Симиренка деякі помологи отримали живці не Ренета Симиренка, а Ренета Обердика, звідси й різні відгуки про об’єкт нашої зацікав- лености. Тепер же ухвалено постанову на майбутньому Помологічному Конґресі в Турі (1—2 жовтня 1911 р.) знову внести цей цінний сорт до списку тих, які потребують детального вивчення”. Безперечно, що той садівник, який посадить у себе хоча б одне дерево Ренета Сими- ренка і дочекається його врожаю, не лише не пошкодує за зроблений вибір, а й розпочне широко вирощувати цей сорт. Для умов же України, мабуть, не знайдеться іншого за якістю яблука, яке могло б конкурувати з Ренетом Симиренка як в умовах аматорської, так і промислової культури. Цінною особливістю цього сорту є й те, що плодожерка менше пошкоджує його плоди і шкода, якої вона завдає, є значно меншою порівняно з іншими популярними сортами, наприклад, такими, як Червоний зимовий кальвіль, Пармен зимовий золотий та іншими. 2. Ренет П. Ф. Симиренка [11, с. 362—364] Reinette Simirenko, Reinette verte Simirenko Синоніми: Зелений Ренет Симиренка, Ренет Симиренка, Ренет Філібера (у Меліто- полі) Походження й поширення. Походження цього незрівнянного ренета, плоди якого за смаковими якостями не поступаються найкращим європейським сортам, до цього часу є недостатньо вивчене. Невідомо, чи це старий сорт, забутий на Заході, але який у наших умовах набув високої якости. Можливо, що це яблуко народилося від випадкового засіву насіння у садах Платонового хутора, який свого часу належав полум’яному аматору садівництва Платонові Федоровичу Симиренку, батькові автора цих рядків. Беззаперечно одне: цей чудовий Ренет поширився у Росії, а також в Європі з нашого саду. Г. Мартіне вже в 1895 році писав, що Ренет Симиренка починає поширюватися у Франції. Повідомляючи про цей факт, авторитетний німецький помолог К. Матьє додає, що те саме відбувається і в Німеччині. У 1900 році на Всесвітній Паризькій виставці я бачив плоди Ренета Симиренка в різних помологічних колекціях, наприклад, Ш. Балтьє, Кру і сина, Номбло-Брюно та ін. Тепер наш Ренет представлений на сторінках каталогів багатьох французьких помологів. Завдяки нашій дієвій пропаґанді Ренет Симиренка широко відомий в усіх південних районах Росії. Його багато висаджують не лише в Київській, Полтавській та Херсонській губерніях, а й Харківській, Катеринославській, Донській областях тощо. Зустрічається він і в Курській губернії, але там через мерзля- куватість його деревини в молодому віці, він, безперечно, не має майбутнього у промис- лових садах. З Туркестану надходять відомості про збільшення питомої ваги нашого Ренета у про- мислових садах. За свідченням Д. В. Капустіна, який нещодавно відвідав цей край, там ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 392 продовжують висаджувати Ренет Симиренка у значних обсягах. У Криму сорт зустріча- ється ще рідко. У деяких мелітопольських садах його помилково іменують Ренетом Філі- бера. На думку колишнього головного садівника Нікітського саду Клаусена, Ренет Симиренка і Зеленка Вуда є тотожними сортами. Проте плоди справжньої Зеленки Вуда, надіслані мені Рейтлінґенським помологічним інститутом (у Вюртемберзі), хоч і мали зовнішню схожість з нашим Ренетом, дозрівали значно раніше, так і не пожовтівши. Вони також були позбавлені специфічного для Ренета Симиренка аромату. Стосовно ж м’якуша, то він був вельми посередній за смаковими якостями. Схожости дерев у цих двох сортів не можна заперечувати, але далі зовнішньої подіб- ности справа не йде. Американський помолог Томас зазначає, що дерево в Зеленки Вуда не урожайне, а за Даунингом, воно вельми врожайне, витривале і має помірний ріст. Тоді ж як про дерево Ренета Симиренка не можна сказати, що воно має помірну силу росту. Стосовно ж урожайности, то досить часто вона буває надзвичайно щедра. Ботаніко-помологічний опис. Плід доброї середньої величини, іноді великий, часом то слаборебристий, досить високий, зрізано-конічної, то більш широкої і сплющеної форми, причому іноді одна половина буває більш розвинута від іншої. На поверхні часом зустріча- ються бородавчасті утворення, покриті шаром іржі. Плоди міцно тримаються на дереві, чудово витримують транспортування. До визначних особливостей цього сорту треба віднести ще й те, що плодожерка досить рідко пошкоджує його плоди. Тому шкода, яку вона завдає, є значно меншою порівняно з деякими популярними сортами, такими, наприклад, як Червоний зимовий кальвіль, Пармен зимовий золотий та деякими іншими сортами. На сирих ґрунтах плоди часто вражаються паршею (шолудями). Блюдце просторе, більш-менш глибоке, то гладеньке, то слаборебристе, чашечка від- крита, іноді напіввідкрита. Плодоніжка частіше товста, з невеличким потовщенням і настільки коротка, що не завжди виступає за межі глибокої і просторої лійочки, стіночки якої іноді вислані шаром ніжної іржі. Шкуринка вельми духмяна, на дотик трохи жирна, досить тонка, солом’яно-жовта, густо покрита великими світлими крапочками, у добре освітлених плодів на сонячному боці іноді з’являється тьмяно-рожевий рум’янець, тоді як уся поверхня оповивається тонким шаром вош- кової смаги. У червневому числі книги (Орган Помологічного Товариства Франції) за 1911 рік читаємо з приводу нашого Ренета таке: „Плоди зеленкувато-жовті, м’якуш ніжний, млі- ючий, соковитий, вельми солодкий і вельми духмяний, чудової якости. Цей сорт, наді- сланий нам п. Симиренком в 1894 році, описано і прийнято на випробування в 1895 році. Найпохвальніші відгуки про цей сорт були дані в 1896—1898 роках. М’якуш духмяний, білий, ніжний, вельми соковитий, винносолодкий із приємним пряним присмаком, як на мій смак, у повному розумінні слова чудовий. Дозрівання: знімальна стиглість наступає не раніше другої половини вересня, у лежці плоди не в’януть, не псуються, достигають у грудні і чудово зберігаються до гли- бокого літа наступного року і навіть довше. Дерево в молодому віці росте жваво і створює широко-пірамідальну крону; воно невибагливе до ґрунтів і вдається як на легких, так і на більш важких ґрунтах. Проте деревина його досить мерзлякувата в молодому віці та при вирощуванні в понижених місцях і на сирих ґрунтах, хоч згодом дерева поправляються від завданих морозами пошкоджень. Дерево рано вступає у пору овочування, яке характеризується сталістю, великою і часто навіть надмірною щедрістю. Період цвітіння середньопізній. Ренет Симиренка, на жаль, не є морозостійкий. Проте в нас, в Україні, нема іншого рівноцінного йому десертного сорту і від культури його, безперечно, ніхто не відмовиться. Кожен, хто посадить у себе у відповідних, безперечно, умовах хоча б одне дерево цього Ренета, дочекавшись через 5—6 років урожаю, не лише не пошкодує за зроблений вибір, але, ймовірно, розширить по можливості насадження цього сорту. Я змушений ще раз застерегти від вирощування Ренета Симиренка на сирих ґрунтах, на яких деревина в нього визріває незадовільно і тому в досить суворі зими пошкоджуються морозами; до того ж, у цих умовах як листя, так і плоди часто вражаються паршею (шолудями), а смакові якості плодів позбавляються цінностей, властивих цьому сорту. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 393 При вирощуванні нашого Ренета завжди треба надавати перевагу підвищеній і здо- ровій місцевості, а в перші роки після садіння дерев їх слід захищати на зиму, обприс- куючи та обмазуючи густою сумішшю вапна і глини та замотувати очеретом. Примітка. Ренет Симиренка один із найпоширеніших промислових сортів зимового терміну дозрівання. Широку популярність завоював через те, що за смаковими й товар- ними якостями плоди не мають собі суперників. До ґрунтів сорт невибагливий, але високу продуктивність виявляє на чорноземах, легких супіщаних алювіальних (наносних) ґрунтах. Зимостійкість сорту не стабільна і перебуває у прямому зв’язку з терміном закін- чення веґетації та періодом настання низьких температур: у разі, коли веґетація закін- чується в умовах теплої та сухої осени, а взимку не буває різких коливань температури, дерева Ренета Симиренка витримують і 30-градусні морози; у протилежних умовах вони сильно підмерзають. Одна з особливостей дерев цього сорту — висока здатність до створення пагонів, що забезпечує швидке відновлення крони після пошкоджень морозами. Сорт вирізняється високою посухостійкістю. У пору овочування вступає на 5—6 рік після посадки, а з 8 року дає товарну продукцію. Врожайність вельми висока, у степовій смузі України (м. Вознесенськ) дерева в 17-літньому віці без зрошення дали по 300 кг з дерева. У радгоспі ім. Фрунзе (м. Тирасполь) з дерев віком 20—22 роки зібрано по 420— 590 кг плодів. По 1000 кг плодів отримали з добре розвинутих дерев у радгоспі „Михай- лівський перевал” (м. Геленджик). Середня вага плодів 120—150 г; плоди довго зберігаються у лежці. Плоди та листя Ренета Симиренка сильно вражаються паршею, тому він потребує систематичного захи- сту від хвороби. Сорт районований у Російській Федерації (Північний Кавказ, Нижнє Поволжя, Калі- нінградська обл.), в Українській РСР (крім поліських і західних областей), в Азербай- джанській, Вірменській, Казахській, Киргизькій, Таджицькій, Туркменській та Узбецькій РСР. 3. Ренет Симиренка [12, с. 398—404] (подається мовою оригіналу). Синоніми: Зелений ренет Симиренка, Ренет П. Ф. Симиренка, Reinette verte de Simirenko, Ренет Філібера (в Мелітополі) Походження й поширення. Походження цього сорту до цього часу точно не визначено. Відомо лише те, що Лев Платонович Симиренко знайшов цей сорт у старих садах біля с. Млієва (кол. Шевченківської окр., Петрівський РВК) і назвав його на честь свого батька, Платона Федоровича Симиренка. Висловлюють здогад, що Ренет Симиренка ідентичний із сортом Зеленка Вуда (американський сорт). Безперечно, обидва сорти дуже подібні, але чи є один сорт синонімом другого — це питання, що його й до цього часу треба вважати за нерозв’язне остаточно. Хоч що там, але під назвою Ренета Симиренка тепер дуже поширений чудовий ренетний сорт, що має величезне виробниче значення в УРСР, Півн. Кавказьк. краю, Узбецьк. РСР, Кримськ. АРСР. Ботаніко-помологічний опис. Однорічки в розсаднику характеризуються такими ознаками. Стовбур дуже гнутий, на всю свою довжину на бік. Характер кривини — 2,0, сила — 17,0. Бокове гілкування дуже велике, що особливо характеризує сорт у розсад- нику. Кількість бокових гонів коливається пересічно по Україні від 5 до 12. Гони зроста- ють на всю довжину стовбура; через короткі меживузля дерева здаються дуже кущис- тими. Бокові гони прямують під кутом 45 від стовбура. Стовбур кволий, тонкий і неви- сокий. Тому на силу покривлення впливають пануючі вітри. Колір кори зелений. На осінь забарвлення набуває зелено-брунатного відтінку, особ- ливо у верхній частині та на сонячному боці стовбура. Поверхня матова, шорстка. Запу- шення кінця гону велике; пазушні бруньки середні, розташовані по всьому стовбуру. Листок. Листкова платівка дуже зігнута в двох напрямках: за довжиною головної жилки та перпендикулярно їй. Через це листя набуває характерного вигляду жолоба. Форма листка видовжено-яйцеподібна. Листок середній, завдовжки 9,4 см, завширшки 5,6 см. Зубчастість пильчасто-зарубчаста, виявлена середньо. Вершок платівки поступово звужується у незначно загострений кінчик, основа кругляста. Поверхня гладенька, без зморшок. Колір листка яскраво- зелений. Листкова ніжка середньої величини, до 2,3 см завдовжки, тонка, з червонуватою основою. Прилистки середні, досягають половини довжини листкової ніжки, лінійної форми. У розсаднику утворює дерева доброї середньої сили. Формуючи на звичайний напів- штамб, дістають дуже високий відсоток повнокоронних дерев. Доросле дерево утворює ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 394 широку, спочатку трохи пірамідальну, а з віком невисоку, круглясту або плоско-круглясту, густо розгалужену й густо улиснену корону. Плід доброї середньої величини або великий, часом трошки ребруватий, конічний або круглясто-конічної форми, не завжди симетрично побудований. На поверхні іноді спо- стерігаються бородавчасті витвори, покриті іржею. Плодоніжка товста, коротка. Лійка мілка й широка, стінки рівні, іноді вони трохи беруться іржею. Під вузький, мілкий. Чашечка в заглибленні, напіввідкрита, середньої величини. Шкуринка досить тонка. Трохи масна на дотик, рівна, тьмяно-зелена, в густих білих великих крапках; на соняч- ному боці в добре освітлених плодів з’являється тьмяний рожевий рум’янець, уся ж поверхня плоду вкрита ясним матом. Чашечна трубка мала, коротко-лійкувата. Лишки пиляків середні. М’якуш білий. Насіннєві камери малі, закриті, з невеличкою порожнис- тою віссю. Сердечко невелике, невиразно виявлене, бульбистої форми. Виміри плодів, що їх провела Мліївська садова дослідна станція, дали такі пересічні величини, які характеризують форму плоду, а також розмір і форму сердечка: висота плоду 48 мм; найбільший поперечний діяметр плоду 60 мм; відношення висоти плоду до найбільшого діяметру в % 80,4, найбільший діяметр сердечка 32 мм; висота сердечка 25 мм; відношення діяметру сердечка до діяметру плоду в % 55,1; відношення висоти сердечка до висоти плоду в % 41,7. Під час обстеження морозяних пошкоджень зими 1928/29 років відомості надійшли з 51 пункту, що південніше лінії Кам’янець—Бердичів—Житомир—Ніжин—Суми. У смузі пошкоджень крайні зниження температури відзначали від -32 до -37 С. Південніше зазначеної межі пошкоджень або не було, або вони були незначні, при- чому подекуди крайнє зниження температури відзначено –36 С. Інакше кажучи, анало- гічно багатьом іншим сортам, дерева Ренета Симиренка, що зростали в південній зоні, ушкоджувалися лише за таких самих низьких температур, як і в північнішій зоні пошкоджень. Повну загибель дерев зафіксували в кол. Ніженський і Куп’янській округах. Багаторічні спостереження виробничої практики не раз відзначали різної сили моро- зяні пошкодження дерев розсадницького віку в лісостеповій і поліській частинах УРСР. За даними В. С. Лаврійчука і В. П. Попова, сорт, щоб набути високої морозостійкости, потребує протягом веґетаційного періоду 115 днів з температурою вище +15 С. Усі наведені відомості дають підставу визнати повну морозостійкість сорту в умовах південного Степу та АМРСР (Молдови — прим. ред.). Південніше цього району й до зазначеної вище межі смуги пошкоджень можуть, мабуть, спостерігатися незначні пошкодження. Доросле дерево досить міцне, не виявляє особливої вибагливости до ґрунту, але, мабуть, вибагливе до теплового місцеположення. Овочувати починає рано, відзначаючись сталістю й великорясністю врожаїв у Степу й найсприятливіших округах Лісостепу. Згідно зі спостереженнями Краснокутського опорного пункту, пересічна врожайність цього сорту протягом шести (за виключенням 1927) років подана в табл. 1, за спостере- женнями Мліївської садової дослідної станції протягом п’яти років — в табл. 2. У табл. 3 наводимо дані з самозапилення та перехресного запилення, добуті внаслідок науково-дослідної роботи в СРСР. На підставі наведених даних цей сорт можна, мабуть, вважати за практично само- стерильний, що потребує для доброго зав’язку плодів перехресного запилення. При тому сорт виявляє велику перебірливість до запилювачів і взагалі дає невисокий відсоток зав’язку, запилюючись з деякими сортами з числа стандартного або рекомендованого асортименту УРСР. А проте найближчим часом ще треба проводити дослідне вивчення перехресного запилення цього сорту з низкою інших сортів, що також занесені до асор- тименту України, в таких комбінаціях: Ренет Симиренка  Грушівка московська, Астра- ханське червоне, Боровинка, Шафран літній, Титівка, Кронсельське прозоре, Титівка осіння, Данцізське ребрувате, Розмарин білий, Ваґнера премійоване, Тиролька, Джона- тан, Ріпка меджибозька, Ренет шампанський. Цікаво відзначити, що на підставі дослідів Мліївської дослідної станції Ренет Сими- ренка треба зарахувати до добрих запилювачів; він дає до 80% удалих запліднень у різ- них комбінаціях схрещування. Сорт цвіте в ІІ—ІІІ періоди. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 395 Таблиця 1 Урожайність сорту Ренет Симиренка за спостереженнями Краснокутського опорного пункту Пересічно на одне дерево урожаю загалом падалиці гнилої падалиці, придатної для реалізації падалиці загалом урожаю зібрано плодів, при- датних для реалізації Рік обліку врожаю кг кг % кг % кг % кг % кг % 1925 215,7 0,5 0,2 38,2 17,7 38,7 17,9 177,0 82,1 215,2 99,8 1926 306,3 1,2 0,4 30,4 9,9 31,6 10,3 274,7 89,7 305,1 99,6 1928 407,0 5,5 1,4 12,0 2,9 17,5 4,3 389,7 95,7 401,7 98,6 1929 27,1 0,7 2,6 6,4 23,6 7,1 26,2 20,0 73,8 26,4 97,4 1930 21,2 8,6 40,6 6,6 31,1 15,2 71,7 6,0 28,3 12,6 59,4 1931 104,1 7,1 6,8 22,5 21,6 29,6 28,4 74,5 71,6 97,0 93,2 Пер. 154,5 3,5 2,2 16,6 10,7 19,9 12,9 134,6 87,1 151,2 97,9 Таблиця 2 Урожайність сорту Ренет Симиренка за Мліївської садової дослідної станції Пересічно на одне дерево урожаю загалом падалиці зібрано товарного врожаю Рік обліку Кількість дерев Вік кг кг % кг % 1925 18 27 31,6 4,3 14 27,3 86 1926 30 28 7,0 0,6 8 6,4 92 1927 34 29 3,0 0,4 14 2,6 86 1928 34 30 7,7 0,5 7 7,2 93 1929 18 31 0,47 9,04 57 0,03 43 Пер. 8,0 1,0 12 7,0 88 Плоди зав’язуються найчастіше по одному і парами, рівномірно по всій частині корони, що овочує. Гілок тримаються міцно, але, як і листя, не завжди досить стійкі щодо шолудів. Останнє особливо помітне в Лісостепу; в міру ж просування в смугу пів- денного Степу УРСР, де повітря значно сухіше, пошкоджень майже не спостерігають. Низька врожайність сорту на Мліївській дослідній станції, мабуть, залежить від чималих постійних пошкоджень листя і плодів шолудями. Особливості та якість продукції. Здіймальна стиглість припадає на третю декаду вересня; споживальницька стиглість припадає на другу декаду січня; за умов звичайного зберігання у льоху, достиглі плоди, як звичайно, чудово зберігаються та використо- вуються до квітня-травня включно. У лежанці плоди не в’януть, ніколи не спостері- гається зашкірної плямистости чи загнивання усередині. Під час зберігання вони мають незмінно свіжий і привабливий вигляд. М’якуш щільний, ароматний, ніжний, дуже соковитий, винно-солодкий, високої питомої ваги, чудового ренетного смаку. Шкірка тривка й, беручи до уваги велику щільність м’якушу, нема особливих підстав боятися натисків і подряпин на плодах. Коли додержують нормальних правил збору, сортування та пакування, то плоди чудово витримують найвіддаленіше транспортування, у тому й за кордон. Плоди в урожаї однокаліброві величиною й формою. Як позитивну рису сорту треба відзначити те, що зменшення розміру плодів впливає незначно на їхні смакові гідності. Це є рідкісна сортова особливість для плодів зимових термінів достигання. Через свої особливі якості плоди в основному мають значення для споживання у свіжому вигляді, а також з успіхом експортуються за кордон. ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 396 Таблиця 3 Результати запилення сорту Ренет Симиренка різними сортами яблуні за спостере- женнями 1924—1929 рр. Сорт-запилювач Установи, заклади Роки К іл ьк іс ть за п и л ен и х кв іт ок % з ав ’я зк у % плодів Ренет Симиренка Кримська зональна станція 1929 — — 2,0 Ренет Симиренка Полтавський СГІ 1928 92 — 0,9 Ренет Симиренка Мліївська дослідна станція 1925/27 502 — 0,0 Ренет Симиренка Кубанський СГІ 1926/27 370 — 0.0 Канділь синап Мліївська дослідна станція. 1924—26/27 108 — 0,0—11,4 Канділь синап Кримська зональна станція 1929 — — 1,0 Глогерівка Мліївська дослідна станція 1925/28 244 — 10,4 Пармен золотий зимовий Мліївська дослідна станція 1926/28 204 — 10,4 Пармен золотий зимовий Кримська зональна станція 1929 — — 4,0 Антонівка кам’яничка Мліївська дослідна станція 1925/26 72 — 8,7 Сари синап Кримська зональна станція 1929 — — 7,0 Паперівка біла Мліївська дослідна станція 1926/27 126 — 0,0—5,8—8,3 Кальвіль сніговий Мліївська дослідна станція 1925/28 233 — 7,9 Ренет Бавмана Мліївська дослідна станція 1927/28 130 — 7,8 Пепін лондонський Мліївська дослідна станція 1926/28 180 — 7,0 Пепін лондонський Кримська зональна станція 1929 — — 3,0 Бойкен Мліївська дослідна станція 1927/28 161 — 6,0 Ренет ляндсберзький Мліївська дослідна станція 1927/28 135 — 4,4 Ренет шампанський Кримська зональна станція 1929 — — 3,0 Розмарин Кримська зональна станція 1929 — — 2,0 Виробниче значення сорту для вітчизняного плодівництва. Позитивні риси сорту такі: дерева рано входять у пору овочування, відзначаються великою продуктивністю, плоди міцно тримаються кілок, відзначаються винятковою лежкістю, транспортабельністю та чудовим смаком; крім того, мають незаперечний успіх як експортний сорт на західних ринках, особливо в Швеції. Вади сорту такі: недостатня морозостійкість дерев у більшій частині УРСР, ушкоджуваність плодів і листя шолудями. Правда, у тій смузі УРСР, де не спостерігають морозяних пошкоджень цього сорту, як зазначено раніше, він не дуже терпить від шолудів. У цей час це один з основних сортів вітчизняного плодівництва цілої південної зони СРСР і УРСР зокрема; проте треба обмежувати райони його культури саме умовами досить високих кліматичних покажчиків. Визнано за стандартний сорт у межах таких с-г. районів та приміських смуг УРСР: Поділля (експорт, внутрішнє споживання), Миколаївщина (постачання іншим місцевостям СРСР та внутрішнє споживання), Мелітопольщина (внутрішнє споживання), Перед- донбасівський район (внутрішнє споживання), Південний надморський Степ (постачання іншим місцевостям СРСР, експорт та внутрішнє споживання), Херсонщина (постачання іншим місцевостям СРСР, експорт та внутрішнє споживання), Центральнозрошуваний Степ Запоріжжя (постачання іншим місцевостям СРСР, внутрішнє споживання), Тирас- пільської, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Маріупольської приміських смуг. Цей сорт занесено також до стандартних і рекомендованих асортиментів таких рес- публік і країв: Північно-Кавказького краю, Киргизької АРСР, Казахської АРСР, Вірмен- ської РСР, Таджицької РСР, Узбецької РСР, Туркменської РСР. УКРАЇНСЬКЕ ЯБЛУКО 397 4. Ренет Симиренка [13, с. 79—81]. Походження й поширення. Пізньозимовий сорт яблуні, який з повним на те правом належить Мліївському інституту садівництва УААН. Походження сорту невідоме. Знайдений, розмножений і поширений у 60—80-х роках минулого століття Платоном Федоровичем Симиренком у Мліївському помологічному саду. Описаний і введений до Помологічного каталогу Л. П. Симиренком в 1880 році. В 1937 році, у зв’язку з незаконним репре- суванням В. Л. Симиренка та зовнішньою схожістю Ренета Симиренка із сортом Зеленка Вуда, високоякісний симиренківський сорт зазнав тривалого забуття. Його реабілітовано, і він став скоро поширюватися лише після посмертної реабілітації В. Л. Симиренка (1958 р.). Ботаніко-помологічний опис. Характеризується скороплідністю, високою урожайністю високоякісних товарних плодів унікальної лежкости. В умовах Лісостепу й особливо Полісся сорт недостатньо зимостійкий. У дощові роки схильний до сильного враження борошнистою росою та паршею (шолудями). За потенційною зимостійкістю і підвищеною посухостійкістю цей сорт більше пасує для південних реґіонів, де він формує плоди високої якости, які спроможні конкурувати з плодами сучасних можних сортів без покривного забарвлення. У Лісостепу й особливо в південному Поліссі цей сорт можна успішно вирощувати, проводячи щеплення на саджанцях Антонівки, Боровинки та сіян- цях дикої лісової яблуні. Дерево середньоросле, а в південних реґіонах за умов зрошення сильноросле, формує широкопірамідальну або сплющено-закруглену, трохи розлогу, достатньо густу крону з обвислими нижніми гілками. У пору овочування вступають на 4—6 рік, швидко нарощують товарний урожай. Овочує переважно на простих і складних кільчатках. Плоди на молодих деревах на доброму агрофоні великі (150—180 г), з віком дерев і при перевантаженні урожаєм дрібнішають (130—150 г), закругленоконічні, часто асиметричні (нерівнобокі). Шкуриночка досить товста, жорстка, гла- денька, блискуча, масна на дотик. Консистенція м’якуша стає крупнозернистою, що часто викликає... Основне призначення — споживання свіжих плодів, а також для виготовлення свіжих світлих високоякісних соків. Сорт Ренет Симиренка районований у всіх реґіонах України з 1928 року, а також у багатьох республіках колишнього Радянського Союзу. Він поширений у промислових та аматорських садах. Значну цінність має для південних регіонів. Наведені помологічні описи засвідчують, що Ренет Симиренка був і лишається провідним сортом промислових садів у більшості садівничих реґіонів України та багатьох країнах зарубіжжя. Увага виробничників і науковців до нього постійно зростає. Кожен помологічний опис Ренета Симиренка має виняткову наукову цін- ність, проте жоден з них не вичерпує і не висвітлює сповна його унікальні виробничо-біологічні ознаки. Стосовно ж походження сорту, то всі автори практично повторюють версію, висловлену через надмірну скромність самими Левком Платоновичем. Наші дослідження дають підстави для твер- дження, що Ренет Симиренка є надбанням України й українського народу. Сорт Ренет Симиренка є справжньою національною перлиною і візитівкою України в садівничому науковому світі. Він став об’єктом уваги поетів і письменників. Зеленим сонцем назвав Ренет Симиренка український пись- менник Олекса Савчук в однойменній повісті. Натхненного вірша славетному сорту присвятив відомий український поет Олекса Ющенко: Ренет Симиренка Мені підносять цей чудовий плід, Що ніби вчора зірваний із гілки, Зелений, свіжий колір не поблід, Хоч яблуко оце лежало скільки. То ж, друзі, нам того згадати слід, Хто борозну життя провів не мілко. Той в пам’яті народу не зачах, Як він, що вірив в плодоносний Мліїв, Хто для народу і садив і сіяв, А віра промінцем завжди в очах. ПЕТРО ВОЛЬВАЧ 398 Із Млієва і аж до Єнісею За мрією незгасною твоєю Тугі ренети зимні — праці плід, — Вони, як подарунки за ту віру, Що не згубив наш садівник в Сибіру, Що віра крила, а зневіра лід. Крилатого скувать її не сила. Шумлять садів зеленопружні крила... Весняний вітер легко так повіяв, І вже мене він кличе в мандри знов. Мій недалекий світ маленький Мліїв, Тепер у ньому радість я знайшов. Любові творчої, земної вияв, Оцей ренет він все переборов: Його середину черв’як не виїв, Не випив білу та живлющу кров. ЛІТЕРАТУРА 1. Артеменко М. М. Ренет Симиренка // Помологія. Т. 1. К., 1922. С. 247—249. 2. Буренков Н. Зеленый Ренет // Промышленное садоводство и огородничес- тво. 1900, № 4. С. 407. 3. Витомирский А. Яблоко Ренет Симиренко в Донской области // Вестник садоводства, плодоводства и орогодничества. 1889, № 7—8. 4. Грель А. К. // Русское садоводство. 1889, № 7. С. 99—100. 5. Жуковский П. А. Вопросы г. Симиренко о его Ренете // Русское садо- водство. 1889, № 3. С. 36. 6. Жуковский П. М. Зеленый Ренет // Вестник садоводства, плодоводства и огородничества. 1887. 7. Павленко Я. Еще о Зеленом Ренете // Промышленное садоводство и огород- ничество. 1901, № 6. С. 75—76. 8. Рабинович А. Еще раз о Зеленом Ренете П. Ф. Симиренко // Прогрессивное садоводство и огородничество. 1907, № 12. С. 497. 9. Симиренко Л. П. О том же Ренете по подлинным документам, высланным в редакцию // Русское садоводство. 1889, №7. С. 100—103. 10. Симиренко Л. П. Крымское промышленное плодоводство. Т. 1. М., 1912. С. 393—395. 11. Симиренко Л. П. Помология. Т. 1. К., 1961. С. 362—364. 12. Симиренко В. Л. Часткове сортознавство плодових рослин. Т. 1. Київ, 1995. С. 79. 13. Чупрунюк В. Я. Ренет Симиренко // Атлас перспективных сортов плодо- вых и ягодных культур. К., 1999. С. 79—81. SUMMARY Petro VOLVACH THE UKRAINIAN APPLE (to a history of an origin and distribution of the sort Renet Symyrenko) The historical sketch of an origin and research of an economic resources of the conducting Ukrainian sort apple-tree is sent. The tragical biography of L. P. Symyrenko as scientist, and Ukrainian patriot, and also drama destiny of his sort — Renet Symyrenko, in conditions of communist domination in all spheres of public life in Ukraine are covered. On the basis of many botanical descriptions the not dying away meaning sort in a modern industrial gardening of all world is proved.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73766
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1563-3569
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:30:40Z
publishDate	2003
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
record_format	dspace
spelling	Вольвач, П. 2015-01-15T17:49:59Z 2015-01-15T17:49:59Z 2003 Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) / П. Вольвач // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2003. — Т. XII: Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — С. 369-398. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1563-3569 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73766 634.1 Подано історичний нарис про походження й дослідження господарської цінности провідного українського сорту яблуні. Висвітлено трагічний життєвий шлях Л. П. Симиренка як ученого й патріота, а також драматичну долю його сорту — Ренет Симиренка в умовах комуністичного панування в усіх сферах суспільного життя в Україні. На підставі багатьох ботаніко-помологічних описів доведено незгасаюче значення сорту в сучасному промисловому садівництві всього світу. The historical sketch of an origin and research of an economic resources of the conducting Ukrainian sort apple-tree is sent. The tragical biography of L. P. Symyrenko as scientist, and Ukrainian patriot, and also drama destiny of his sort — Renet Symyrenko, in conditions of communist domination in all spheres of public life in Ukraine are covered. On the basis of many botanical descriptions the not dying away meaning sort in a modern industrial gardening of all world is proved. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Праці наукового товариства ім. Шевченка Практичні екологічні проблеми Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) The Ukrainian apple (to a history of an origin and distribution of the sort Renet Symyrenko) Article published earlier
spellingShingle	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) Вольвач, П. Практичні екологічні проблеми
title	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)
title_alt	The Ukrainian apple (to a history of an origin and distribution of the sort Renet Symyrenko)
title_full	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)
title_fullStr	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)
title_full_unstemmed	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)
title_short	Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)
title_sort	українське яблуко (до історії походження та поширення сорту ренет симиренка)
topic	Практичні екологічні проблеми
topic_facet	Практичні екологічні проблеми
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73766
work_keys_str_mv	AT volʹvačp ukraínsʹkeâblukodoístoríípohodžennâtapoširennâsorturenetsimirenka AT volʹvačp theukrainianappletoahistoryofanoriginanddistributionofthesortrenetsymyrenko

Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка)

Institution

Similar Items