Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)

Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)

У 20–30-х рр. ХХ ст. під впливом трансформації наукових принципів і відродження польської державності суттєво змінилася польська дидактика історії. Після Першої світової війни у викладанні історії універсалізація знань змінюється вузькою спеціалізацією, педагогічна складова навчання переважила ди...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2012
1. Verfasser: Масик, Р.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Schriftenreihe:Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73901
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.) / Р. Масик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 544-555. — Бібліогр.: 107 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73901
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-739012025-02-23T20:06:35Z Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.) The issue of history didactics in the activities of the Polish historic society (1920–1930s) Масик, Р. У 20–30-х рр. ХХ ст. під впливом трансформації наукових принципів і відродження польської державності суттєво змінилася польська дидактика історії. Після Першої світової війни у викладанні історії універсалізація знань змінюється вузькою спеціалізацією, педагогічна складова навчання переважила дидактичну. Тоді ж польська історична педагогіка покликана була виховувати молоде покоління не для боротьби за державну самостійність, а для розбудови вже вільної держави. Після З’їзду польських істориків у Познані (1925) Польське історичне товариство активно почало шукати нові методи викладання історії. В структурі Товариства заснували нові підрозділи, а з 1933 р. почали видавати журнал “Історично-дидактичні відомості”. In the 1920s–1930s, Polish didactics of history changed dramatically under the influence of transformations of scholarly principles and revival of Polish statehood. After World War I, knowledge universalisation in history teaching was substituted with narrow specializations and the pedagogical aspect of education was exceeded by the didactic one. At the same time, Polish historical pedagogy was to educate a young generation, which did not have to struggle for the state’s independence but for building up the new sovereign state. After the Congress of Polish Historians in Poznań (1925), the Polish Historic Society started an active search for new methods of teaching history. In 1933, new subdivisions were established within the Society and the History and Didactics Bulletin was launched. 2012 Article Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.) / Р. Масик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 544-555. — Бібліогр.: 107 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73901 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність application/pdf Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У 20–30-х рр. ХХ ст. під впливом трансформації наукових принципів і відродження польської державності суттєво змінилася польська дидактика історії. Після Першої світової війни у викладанні історії універсалізація знань змінюється вузькою спеціалізацією, педагогічна складова навчання переважила дидактичну. Тоді ж польська історична педагогіка покликана була виховувати молоде покоління не для боротьби за державну самостійність, а для розбудови вже вільної держави. Після З’їзду польських істориків у Познані (1925) Польське історичне товариство активно почало шукати нові методи викладання історії. В структурі Товариства заснували нові підрозділи, а з 1933 р. почали видавати журнал “Історично-дидактичні відомості”.
format Article
author Масик, Р.
spellingShingle Масик, Р.
Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet Масик, Р.
author_sort Масик, Р.
title Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)
title_short Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)
title_full Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)
title_fullStr Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)
title_full_unstemmed Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.)
title_sort питання дидактики історії у діяльності польського історичного товариства (20-30-і роки xx ст.)
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2012
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73901
citation_txt Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства (20-30-і роки XX ст.) / Р. Масик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 544-555. — Бібліогр.: 107 назв. — укр.
series Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv AT masikr pitannâdidaktikiístorííudíâlʹnostípolʹsʹkogoístoričnogotovaristva2030írokixxst
AT masikr theissueofhistorydidacticsintheactivitiesofthepolishhistoricsociety19201930s
first_indexed 2025-11-24T23:21:33Z
last_indexed 2025-11-24T23:21:33Z
_version_ 1849715844695719936
fulltext Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012544 Роман Масик (Львів) ПИТАННЯ ДИДАКТИКИ ІСТОРІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛЬСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО ТО ВАРИСТВА (20–30-ті роки ХХ ст.) Польське історичне товариство (Polskie towarzystwo historyczne; далі – ПІТ) від часу свого заснування в 1886 р. було одним із центрів польських історичних досліджень. Навколо нього згуртувалися представники кількох впливових історіо­ графічних шкіл. У його роботі брала участь більшість польських істориків кінця ХІХ – 30­х рр. ХХ ст. Керівництво Товариства провело п’ять з’їздів польських іс­ ториків, на засіданнях яких їх учасники аналізували поточний стан розвитку істо­ ричної науки та визначали пріоритети і розробляли плани майбутніх студій. У польській історіографії є низка досліджень з історії ПІТ1, проте досі не повністю з’ясовано передумови його заснування, не проаналізовано значення реґіо­ нальних відділень цієї інституції, які функціонували в кінці ХІХ ст. Вимагають додаткового аналізу ухвали з’їздів польських істориків, які організовувало ПІТ. Не вивчене достатньою мірою інтелектуальне середовище, яке сформувалося в цій інституції. Поза увагою дослідників залишилися дидактичні розробки, які організовували члени ПІТ. Не з’ясовано повною мірою місце цієї інституції в структурі європейських історичних товариств. Вперше ПІТ вирішило залучати до своїх наукових розробок вчителів на львівському з’їзді польських істориків 1890 р. Засновник Товариства Ксавери Ліске запропонував утворити в містах Галичини історичні гуртки. Саме вчителі мали організовувати й проводити наукові дослідження цих підрозділів ПІТ. Ці заходи, на думку К. Ліске, мали збільшити чисельність ПІТ й активізувати історико­краєзнавчі студії в Галичині. До 1893 р. було засновано такі гуртки в Бучачі, Дрогобичі, Перемишлі, Теребовлі, Тернополі та Чорткові. Практична діяльність більшості гуртків обмежилася організацією декількох обговорень питань реґіональної історії. Дещо активніше працював гурток у Тернополі. До нього записалося понад 80 вчителів місцевих шкіл; активісти гуртка видавали часопис, в якому друкувалися праці з історії Тернопілля. До середини 1890­х рр. усі гуртки занепали2. Після 1 Kondracki T. Między Lwowem a Warszawą. Z dziejów Polskiego Towarzystwa Historycznego (1886– 1934) // Kronika Warszawy. – 1987. – Nr 3–4. – S. 56–76; Ejusdem. Polskie towarzystwo historyczne w latach 1918–1939. – Toruń, 2006. – 418 s.; Śreniowska K. Uwagi o nauce historycznej polskiej w latach 1887–1900 w świetle “Kwartalnika Historycznego” // Zeszyty naukowe Uniwersytetu Łódzkiego. Nauki humanistyczno­społeczne. – Seria I. – Łódź, 1960. – Z. 15. – S. 153–163; Лазурко Л. М. Часопис “Квартальник історичний” і розвиток польської історіографії останньої чверті XIХ – першої половини ХХ століття: Дис. [...] канд. іст. наук: 07.00.06 – Львів, 2008 та ін. 2 Polskie Tow. Hist. we Lwowie. Kwartalnik Historyczny. Komitet redakcyjny. Sprawozdanie z czynności za rok 1890–91 (od 1 października 1890 do 30 września 1891). – Lwów, 1891. – S. 6; 545Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства цього ПІТ і вчителі співпрацювали вже не так активно. Окремі гімназії купували “Історичний квартальник”, деякі вчителі записалися до Товариства. Методологічні зміни в науці, які підважили правила домінантного на зламі ХІХ–ХХ ст. позитивізму, та поява нових держав у Європі після Першої світової війни позначилися на способах викладання наукового знання, процесі навчання, ставленні вчителів до наукових досліджень. Серед вагомих змін у гуманітарних дис­ циплінах, які неодмінно вплинули на методику їх викладання, польський філолог Зиґмунд Лемпіцький виокремив перевагу індивідуально­психологічних підходів над колективно­духовними, універсалізацію знань над вузькою спеціалізацією, постійний взаємозв’язок науки з повсякденним життям3. Також змінилися освітні принципи: педагогічні завдання після Першої світової війни значно переважили дидактичні; виховання почало домінувати над навчанням. У європейських країнах визначили за необхідне виховати в учнів почуття “народної культури”, що пришвидшило б формування “національних типів” (поляка, німця, француза тощо). Метою навчання стало таке виховання, яке б забезпечувало потреби народу та держави. Для Польщі, яка тільки­но відродила державність, у час існування в повоєнному світі трьох філософсько­політичних антонімій (історизму й актуалізму, шовінізму та космополітизму, ентузіазму та гіперкритицизму), які, безумовно, впливали на педагогіку, важливим було виховати поляка, здатного до розбудови та зміцнення державотворчих підвалин4. Іншим викликом для гуманітарної освіти повоєнної Польщі стало зниження наукових зацікавлень вчителів. До війни наукові праці викладачів гімназій періодично публікувалися у звітах цих навчальних закладів. У перші повоєнні роки ця традиція перервалася. На вчителів поклали низку обов’язків, пов’язаних здебільшого зі суспільно­політичною діяльністю. Водночас вони почали займатися переважно методично­дидактичною працею, а на науку в педагогів бракувало часу5. Вчителі вважали, що на провінції неможливо проводити наукові дослідження, аргументували це відсутністю наукових бібліотек, архівів, урешті – відповідної атмосфери. До цього також спричинилася байдужість освітньої влади до наукової діяльності викладачів середніх шкіл. До Першої світової війни педагоги на провінції активно займалися реґіональними історичними дослідженнями. Це підтримували, навіть вимагали органи влади в освіті. Після війни влада наукову роботу вчителів перестала контролювати. Це сприяло тому, що педагоги з малих міст поступово забували про науку6. Після Першої світової війни змінилися навчальні програми, система середньої освіти Польщі стала триступеневою (школа, гімназія, ліцей). Нові освітні програми 1922, 1926 і 1928 рр. впровадили до загальних шкіл курс історії Польщі, зменшивши Polskie Tow. Hist. we Lwowie. Kwartalnik Historyczny. Komitet redakcyjny. Sprawozdanie z czynności za rok 1891–92 (od 1 października 1891 do 30 września 1892). – Lwów, 1892. – S. 6; Polskie Tow. Hist. we Lwowie. Kwartalnik Historyczny. Komitet redakcyjny. Sprawozdanie z czynności za rok 1893­94 (od 1 października 1893 do 30 września 1894). – Lwów, 1894. – S. 3–4. 3 Łempicki Z. Polska i polskość w nauczaniu polskiego. – Kraków, 1930. – S. 7. 4 Ibid. – S. 11–29. 5 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – Lwów, 1938. – R. VІ. – S. 54. 6 Łempicki S. Nauczycielstwo a Polskie towarzystwo historyczne. – Lwów, 1938. – S. 12–13. 546 Роман Масик час на вивчення всесвітньої історії7. Їх реалізація започаткувала зміни й у методиці викладання. Зокрема, частіше використовувалися допоміжні засоби – джерела, ілюстративний матеріал тощо8. У 1928 р. було реорганізовано структуру державних освітніх установ. Тоді при Міністерстві віросповідань та освіти утворили спеціалізований Інструкторат історії, Методичні осередки, Центральну історичну “майстерню”. Держава почала організовувати методичні курси та конференції з питань викладання історії9. Водночас, у другій половині 1920­х – першій половині 1930­х рр. у Варшавському (Ганна Погоська), Ягеллонському у Кракові (Адам Клодзінський), Львівському (Єва Малечинська) та Познанському (Віслава Кнаповська) університетах почали читати лекції з дидактики історії10. Усі ці зміни зауважило ПІТ. Після з’їзду польських істориків у Познані (1925) воно все більше ваги надавало дослідженням проблем дидактики історії. Зростання зацікавлення Товариства питаннями викладання історії пояснюємо тим, що після відновлення польської державності ПІТ із загальногалицького перетворилося у всепольське товариство і мало найбільший вплив на формування стратегії роз­ витку історичної освіти та науки, якого, закономірно, не могло досягти до початку Першої світової війни. Делегати з’їзду 1925 р. вирішили заснувати часопис із проблем дидактики та методики викладання історії, ці наміри ПІТ вдалося реалізувати аж через вісім років. Натомість, одразу після завершення форуму в Товаристві дискутували про заснування спеціальної дидактичної секції. 29 січня 1926 р. цю ідею запропону­ вали члени Львівського відділення ПІТ Чеслав Нанке та Казимир Тишковський11. Їх підтримало Головне керівництво інституції, яке 13 лютого 1926 р. ухвалило в структурі ПІТ заснувати Дидактичну секцію. Вона мала зайнятися справами на­ вчання, підтримувати фаховий рівень учителів історії, обговорювати шкільні про­ грами та підручники12. Організацію Дидактичної секції продовжили обговорювати 1 травня 1926 р. на першому засіданні Постійної делегації історичних з’їздів. Голова ПІТ Станіслав Закжевський запропонував проєкт організації спеціального підрозділу в структурі ПІТ, який би займався проблемами навчання історії. Плановано утворити Комісію навчання історії, до складу якої увійшли би представники наукових і дидактичних середовищ університетських міст. Один із членів Головного керівництва мав стати постійним референтом справ Комісії в правлінні ПІТ, на сторінках “Історичного квартальника” мали регулярно друкуватися дослідження з дидактики. Комісія повинна була укладати взірцеві програми викладання історії, розглядати рекомендовані Міністерством шкільні підручники13. 7 Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji w ostatnim pięćdziesięcioleciu. 1887–1937 // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1937. – R. V. – S. 70. 8 Ibid. – S. 71. 9 Ibid. 10 Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 72. 11 Sprawy Polskiego towarzystwa historycznego // Kwartalnik historyczny. – Lwów, 1926. – R. XL. – S. 137. 12 Tyszkowski K. Polskie towarzystwo historyczne 1925–1936 // Ibid. – 1937. – R. LI. – S. 105. 13 Sprawy towarzystwa // Ibid. – 1926. – R. XL. – S. 321–322. 547Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства Від 1927 р. в “Історичному квартальнику” періодично публікували праці з дидактики, а на засіданнях ПІТ обговорювали проблеми викладання історії. Ре­ ферентом дидактичних справ обрано Вацлава Собєського, якого в 1928 р. змінив Ян Домбровський14. На з’їзді польських істориків у Варшаві (1930) знову йшла мова про заснування спеціальної Дидактичної комісії в структурі ПІТ. Лише через два роки після з’їзду 29 травня 1932 р. утворили спеціальну комісію, яка мала сформувати при Головному керівництві Товариства орган, який би займався справами навчання історії. Очолив комісію Ян Домбровський, її членами стали знавці дидактики історії з провідних реґіональних відділень Товариства – Віслава Кнаповська (Познань), Зиґмунд Лоренц (Лодзь), Ванда Мощенська (Варшава), Казимир Тишковський (Львів) та ін.15 Уже 3 жовтня 1932 р. вона провела у Варшаві засідання, на якому ухвалила “Правила діяльності Дидактичної комісії Польського історичного товариства”. Комісія мала проводити дослідження з дидактики історії, координувати діяльність вчительських осередків, поширювати розуміння значення дидактики історії серед вчителів і науковців, підтримувати контакти з закордонними організаціями, які досліджували питання навчання історичних дисциплін16. 16 грудня 1933 р. Голо­ вне керівництво ПІТ затвердило ці правила й остаточно сформувало Дидактичну комісію, яку незмінно очолював Ян Домбровський17. Для кращої організації роботи Дидактична комісія заснувала при відділеннях ПІТ реґіональні секції. Секції насамперед вивчали впровадження в курс історії для середньої школи питань минулого “малої Батьківщини” школярів (реґіональної історії), а вже потім розглядали тексти програм й обговорювали методику викладання історії18. У 1930­х рр. засновано дидактичні секції при відділеннях ПІТ у Бресті над р. Буг (1933–1934 н. р.; очолювала Марія Колендо)19; Варшаві (1932–1933 н. р.; Ванда Мощенська, Марія Кузьмінська та Галіна Мрозовська)20; Вільні (13 травня 1937 р.; Станіслав Зайончковський)21; Ґродно (27 січня 1936 р.; Вікторія Чапов)22; Кельцах (1934–1935 н. р.; Юзеф Гарбацік та Влодзімєж Ферта)23; Кракові (кінець грудня 1932 р.; Едмунд Длуґопольський та Людвік Пйотрович)24; 14 Tyszkowski K. Polskie towarzystwo historyczne 1925–1936... – S. 105. 15 Ibid. – S. 105–106; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 55; 1934. – R. IІ. – S. 123. 16 Tyszkowski K. Polskie towarzystwo historyczne 1925–1936... – S. 105–106; Wiadomości historyczno­ dydaktyczne. –1933. – R. I. – S. 55; 1934. – R. IІ. – S. 123. 17 Tyszkowski K. Polskie towarzystwo historyczne 1925–1936... – S. 106. 18 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1936. – R. IV. – S. 87. 19 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1933 – 31. III. 1934. – Lwów, 1934. – S. 8. 20 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1932 – 31. III. 1933. – Lwów, 1933. – S. 5; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1936. – R. IV. – S. 43; 1939. – R. VІІІ. – S. 152. 21 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1937. – R. V. – S. 100; 1938. – R. VІ. – S. 117. 22 Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 41. 23 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1935 – 31. III. 1936. – Lwów, 1936. – S. 10; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. IІІ. – S. 71–72; 1937. – R. V. – S. 101. 24 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 55; 1937. – R. V. – S. 52–53, 102. 548 Роман Масик Лодзі (осінь 1933 р.; Цецилія Свідерек та Ядвіга Красіцька)25; Любліні (10 лютого 1933 р.; Пйотр Нестер та Ян Добжанський)26; Львові (11 грудня 1931 р.; Казимир Тишковський та Єва Малечинська)27; Перемишлі (1937–1938 н. р.; Францішек Персовський)28; Познані (19 жовтня 1932 р.; Ярослав Віт Опатрни)29 та Станиславові (листопад 1933 р.; Максиміліан Худіо)30. Окремі дидактичні секції організували у більших містах на теренах їхньої юрисдикції дидактичні групи. Наприклад, у Бресті над р. Буг сформувано чотири осередки: у Бресті, Білостоку, Пінську та Ломжі31. Натомість, у Катовіцах створили низку теренових груп, які відповідали за окремі напрями роботи секції. Зокрема, група в Катовіцах аналізувала публікації з місцевої історії, в Мисловіцах – укла­ дала екскурсійні маршрути Сілезією, в Рибнику – збирала написи під історичними ілюстраціями32. Дидактичні підрозділи ПІТ (Комісія та реґіональні секції) співпрацювали з органами освітньої влади. Зокрема, ПІТ надіслало Міністерству віросповідань та освіти низку меморіалів щодо викладання історії за новими програмами. У них розмістили пропозиції про доцільність впровадження до навчальних програм та­ ких змін, які б формували в учнів усебічні знання з історії Польщі та сприяли ви­ хованню нового покоління поляків, над якими не тяжіла би відсутність власної державності33. Також Товариство цікавили принципи заміщення посад в органах освітньої влади34. Співпрацювало Товариство і з Методичними осередками – державними уста­ новами на місцях, які відповідали за організацію навчання35. Що більше, Методич­ ні осередки історії в Катовіцах та Познані були водночас секціями ПІТ36. Співпрацюючи з органами освітньої влади, дидактичні підрозділи ПІТ також не забували про головних в організації процесу передання знань у школах – вчителів. Пріоритетним завданням вони бачили: сформувати у молоді бачення вже іншої Польщі – республіканської та вільної. ПІТ підтримувало вчителів, дарма що не так багато з них усвідомило важливість свого національного призначення. Діяльність дидактичних підрозділів цікавила вчительське середовище, однак участь вчителів у діяльності ПІТ не була масова. Зокрема, в 1936–1937 н. р. в наукових 25 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – Lwów, 1933. – R. I. – S. 56; 1935. – R. III. – S. 73. 26 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1935 – 31. III. 1936... – S. 10; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 56; 1935. – R. IІІ. – S. 72. 27 Sprawy towarzystwa // Kwartalnik historyczny. – 1931. – R. XLV, t. II. – S. 174; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 55; 1934. – R. II – S. 121. 28 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1934. – R. II – S. 116–117. 29 Ibid. – 1933. – R. I. – S. 57. 30 Ibid. – S. 201. 31 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1934 – 31. III. 1935... – S. 17; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. IІІ. – S. 73. 32 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1937. – R. V. – S. 54. 33 Ibid. – 1933. – R. I. – S. 129–133; 1937. – R. V. – S. 57–59. 34 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1935 – 31. III. 1936... – S. 8; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. –1935. – R. IІІ. – S. 142–143; 1936. – R. IV. – S. 44. 35 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 201; 1936. – R. IV. – S. 45–46; 1937. – R. V. – S. 102–103; 1938. – R. VІ. – S. 116. 36 Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 43; 1937. – R. V. – S. 53–54. 549Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства засіданнях дидактичної секції у Кракові брало участь від 35 до 80 осіб37, у 1932 р. засідання дидактичної секції у Львові відвідувало близько 70 осіб38, у Лодзі питаннями дидактики історії займалося трохи більше 25 осіб39. Дидактичні підрозділи ПІТ заохочували шкільних педагогів брати участь в їхній роботі. Наприклад, дидактична секція відділення ПІТ у Лодзі роз’яснювала вчителям нові вимоги до навчання історії, читаючи спеціальні лекції у школах40. Інші дидактичні секції Товариства питали в учителів, як вони бачили вдосконалення нових навчальних програм. Зокрема, дидактична секція Львівського відділення ПІТ в 1933–1936 рр. анкетувала вчителів історії початкових гімназійних класів, аби виявити проблеми, які виникли після впровадження нових програм викладання та підручників історії. Це також дозволило Товариству укласти перелік допоміжної літератури, з якої вчителі гімназій могли користати, готуючись до уроків41. Дидактичні підрозділи ПІТ намагалися впливати на вищі навчальні заклади, аби вдосконалити підготову вчителів. Зокрема, Львівська секція працювала над реалізацією програми Ф. Буяка щодо введення нових обов’язкових курсів для студентів­істориків Львівського університету, які планували вчителювати. Для них передбачалося збільшити час на вивчення правознавства, історії культури, суспільної історії, економіки тощо з метою виховувати вчителів з універсальними соціогуманітарними знаннями42. Водночас у 1936 р. при Дидактичній секції Львівського відділення ПІТ для студентів, які планували стати вчителями, організували Гурток істориків­практикантів43. Не останню роль Товариство відіграло й у зміні ставлення Міністерства ві­ росповідань та освіти до наукової діяльності вчителів. Воно вплинуло на те, що 19 травня 1937 р. Міністерство вирішило підтримувати вчителів, які працювали науково44, а 27 червня 1938 р. – ПІТ організовало анкетування про стан наукової праці педагогів45. ПІТ і самостійно заохочувало вчителів­науковців. Наприклад, 27 листопада 1937 р. Товариство зголосилося знизити ціни на свою періодику для вчителів46. У такий спосіб вже раніше педагогів заохочували окремі дидактичні секції47. Вчитель для ПІТ, передовсім, був дослідником реґіональної історії. Його на­ укова робота вбачалася в інвентаризації архівів, музейних збірок, археологічних пам’яток і бібліотек на провінції, написанні історії міст, містечок, сіл. Учитель мав досліджувати історію малих територій, що з часом призвело б до появи комплексу 37 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1937. – R. V. – S. 52–53, 102. 38 Ibid. – 1933. – R. I. – S. 56. 39 Ibid. – S. 56–57; 1935. – R. IІІ. – S. 73. 40 Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 43. 41 Ibid. – 1934. – R. IІ. – S. 121; 1935. – R. IІІ. – S. 72–73, 145–147; 1936. – R. IV. – S. 42, 122–124. 42 Ibid. – 1935. – R. IІІ. – S. 147; 1936. – R. IV. – S. 42, 122. 43 Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 42. 44 Łempicki S. Nauczycielstwo... – S. 3. 45 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1938. – R. VІ. – S. 56, 203. 46 Łempicki S. Nauczycielstwo... – S. 11; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1938. – R. VІ. – S. 55. 47 Ibid. – 1937. – R. V. – S. 54; 1938. – R. VІ. – S. 115. 550 Роман Масик реґіональних історичних досліджень. Водночас, ПІТ планувало залучати вчителів до опрацювання окремих питань з історії та теорії шкільництва48. Проблеми викладання історії були предметом дискусій на наукових зібран­ нях ПІТ. Найчастіше обговорювали шкільні програми та державні підручники, методику викладання історії49. Окремі секції готували до видання навчальні ма­ теріали: Келецька – з історії Келецької землі50, Львівська – “Вказівники та мате­ ріали до навчання реґіональної і локальної історії Червенської землі”51, Люблін­ ська – “Виписи і джерела до історії Перемишля в давній Польщі”52. Члени сек­ ції в Бресті над Бугом опрацювували історичну карту Полісся, яка мала довести польськість цих земель53. Дидактична секція Товариства шанувальників історії у Варшаві готувала для використання в школах карти та путівник Варшавою54. На­ томість секції відділень ПІТ у Катовіцах, Лодзі та Львові видали низку популяр­ них історичних нарисів55. Від 1927 р. дослідження з дидактики історії публікувалися на сторінках “Істо­ ричного квартальника”, а в 1933 р. вийшов перший номер спеціального часопису “Історично­дидактичні відомості”. Періодичний орган ПІТ, присвячений пробле­ мам дидактики історії, за своєю структурою нагадував “Історичний квартальник” і складався з таких рубрик: статті, рецензії і звіти; хроніка, бібліографія. На сторінках періодичних видань ПІТ найчастіше розглядали впровадження нових шкільних програм і принципів викладання56. Відображено також особливості викладання окремих підрозділів історичної науки – суспільно­господарської 48 Łempicki S. Nauczycielstwo... – S. 14–19. 49 Sprawy towarzystwa // Kwartalnik historyczny. – 1931. – R. XLV, t. II. – S. 269; Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1934 – 31. III. 1935... – S. 17; Tyszkowski K. Polskie towarzystwo historyczne 1925–1936... – S. 107; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 55–57, 1935. – R. IІІ. – S. 72–73; 1936. – R. IV. – S. 41, 44; 1937. – R. V. – S. 52–53, 102–104, 253–254; 1938. – R. VІ. – S. 114–117; 1939. – R. VІІІ. – S. 150, 152. 50 Sprawozdanie Zarządu głównego Polskiego towarzystwa historycznego. 1. IV. 1934 – 31. III. 1935. – S. 18. 51 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 57; 1937. – R. V. – S. 102. 52 Ibid. – 1938. – R. VІ. – S. 116–117. 53 Ibid. – 1939. – R. VІІІ. – S. 150. 54 Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 43–44; 1937. – R. V. – S. 104. 55 Ladenberg T. Biblioteka historyczna dla młodzieży. Wydawnictwo Sekcji dydaktycznej Oddziału lwowskiego Polskiego towarzystwa historycznego // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1937. – R. V. – S. 228; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. IІІ. – S. 74; 1937. – R. V. – S. 101–102; 1939. – R. VІІІ. – S. 150–151. 56 Baumgardten A., Zborucki Z. Dookoła realizacji licealnego programu historii // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1939. – R. VII. – S. 5–20; Długopolski E. Program nauki historji w szkole średniej // Kwartalnik historyczny. – 1927. – R. XLI. – S. 274–292; Kłodziński A. Warunki nowej koncepcji nauczania historji // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 65–71; Ejusdem. Zmierzch dogmatyzmu w nauczaniu historji // Ibid. –1934. – R. II. – S. 1–12; Maleczyńska E. Namarginesie projektu programu historji w liceum ogólnokształcącym // Ibid. –1937. – R. V. – S. 90–96; Moszczeńska W. Na marginesie programu licealnego historii // Ibid. – 1938. – R. VI. – S. 57–69; Mrozowska H. Historia w najnowszym programie szkoły średniej w Niemczech // Ibid. – 1939. – R. VII. – S. 81–92; Popiołek K. Realizacja nowego programu historji (Dotychczasowe doświadczenia) // Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 49–55. 551Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства історії57, реґіональної минувшини58, історії мистецтва59, церкви60, обороноздатності держави61 та стародавньої історії62. Не забували й про підготову вчителів історії63. Автори періодичних видань ПІТ багато писали про методи та дидактичні способи навчання історії64, специфіку викладання історії учням різного віку65, міждисциплінарні зв’язки у викладанні історії66, способи викладання історії Польщі на тлі історії Європи67, плани започаткування синтетичної навчальної 57 Gąsiorowska N. Historia społeczno­gospodarcza w nauczaniu // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 22–26. 58 Maleczyńska E. Regjonalizm w nauczaniu historji // Ibid. – S. 27–37. 59 Gąsiorowski S. J. Zagadnienie nauczania historji sztuki w szkołach średnich // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 125–137; Nauczania historji sztuki w szkolach średnich (Dyskusja na Zjeździe krakowskim 1934) // Ibid. – 1935. – R. III. – S. 33–35. 60 Kłapkowski W. O korelację i podręcznik historji kościoła // Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 56–62. 61 Popiołek K. Zagadnienia obronności Państwa w nauczniu historii w szkole średniej // Ibid. – 1938. – R. VI. – S. 121–132. 62 Smereka J. Stanowisko historji starożytnej w gimnazjach polskich // Kwartalnik historyczny. – 1927. – R. XLI. – S. 78–89. 63 Bujak F. Reforma studjów historycznych na Uniwersytecie z punktu widzenia przygotowania do zawodu nauczytelskiego // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 1–21; Ejusdem. Przygotowanie naukowe nauczyciela historji w szkole średniej (Referat wygłoszony na VI Zjeździe historyków Polskich w Wilnie) // Ibid. –1935. – R. III. – S. 82–94; Dąbrowski J. Studja historyczne a kwalifikacje nauczycielskie // Ibid. – 1935. – R. III. – S. 1–8; Kłodziński A. Związek uniwersytetskiego studjum historji ze szkolnem. Z powodu artykułu na ten temat prof. Bujaka // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 22–27; Pohoska H. Rola historji wychowania w kształceniu nauczycieli // Ibid. –1935. – R. III. – S. 9–14. 64 Dutkiewicz J. Rozciągłość czаsu. Szkic o chronologii w szkole // Ibid. – 1938. – R. VI. – S. 236–240; Ejusdem. Znaczenie podziału historji na okresy w gimnazjum // Ibid. – 1929. – R. XLIII, t. II. – S. 14–23; Florczаk A. O potrzebie systematycznych badań nad błędami, popęłnianemi przez uczniów przy nauce historji // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 91–96; Freundlich A. Podręcznik historii w szkole powszechnej // Ibid. – 1938. – R. VI. – S. 213–235; Hłasko-Pawlicowa A. Wartości dydaktyczne i naukowe szkolnych wycieczek historycznych // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 65–74; Knapowska W. Wyobrażenie czasu w kształtowaniu pamięci historycznej // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 138–157; Krasicka J. Amerykańskie testy historyczne // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 94–99; Maleczyńska E. W sprawіe lektury historycznej w wyższych klasach szkoły średniej // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 72–87; Ejusdem. Z doświadczeń nad samodzielną pracą ucznia w obrębie nauczania historji w szkole średniej // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 75–90; Nowaczyk S. Dramatyzowanie w nauczaniu historji // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 88–93; Ejusdem. Rola pytań uczniów w nauczaniu historji // Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 143–160; Piwarski K. Nowe książki naukowo­popularne o Janie Sobieskim // Ibid. – 1933. – R. I.– S. 150–154; Ejusdem. Kilka uwag o książce Boya “Marysienka Sobieska” // Ibid. – 1938. – R. VI. – S. 133–149; Tyrowicz M. Domowa praca ucznia klasy І­szej w nauce historji (Szkic zagadnień) // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 95–105; Ejusdem. Wdrażanie w pracę piśmienną z historii na stopniu licealnym // Ibid. – 1939. – R. VII. – S. 93–104. 65 Dutkiewicz J. Organizacja pracy na lekcjach historii na stopniu licealnym // Ibid. – 1939. – R. VII. – S. 1–4; Kramarz W. Sposoby realizacji programu historji w gimnazjum kupieckim // Ibid. – 1937. – R. V. – S. 1–15, 76–89. Lechicka J. W sprawie wyników nauczania historji w klasie I­szej gimn. // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 13–21; Maleczyńska E. Historja powszechna w kursie klasy II gimnazjum nowego typu // Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 2–14; Ejusdem. Lektura historyczna w kl. I licealnej a dotychczasowa polska produkcja wydawnicza // Ibid. – 1937. – R. V. – S. 113–123; Pohoska H. Historja w liceum (Referat wygłoszony na VI Zjeździe historyków Polskich w Wilnie) // Ibid. – 1935. – R. III. – S. 95–103. 66 Radlińska H. O współpracy historyków i pedagogów // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 134–138. 67 Pannenkówna I. Dzieje Polski na tle Europy // Kwartalnik historyczny. – 1928. – R. XLII. – S. 276–290. 552 Роман Масик дисципліни про Польщу68, розвиток польської дидактики історії69, викладання історії за кордоном70. Проблеми дидактики історії обговорювалися на з’їздах польських істориків, які організовувало ПІТ. Зібрання науковців, які мали на меті розглянути розвиток історичної думки, не могли не зауважити проблем навчання історії, адже вони неод мінно пов’язані з усвідомленням у суспільстві історичного процесу. На з’їздах, які відбулися до Першої світової війни (Краків, 1880 та 1900 рр.; Львів, 1890 р.), проб леми викладання історії майже не обговорювали. У 1890 р. вперше визнано необхідність переглянути тогочасні підручники з історії Польщі. Людвік Фінкель критикував університетські підручники. Оскільки автори розглядали лише політичну історію, історик закидав авторам відсутність опису суспільно­ господарської та культурної історії71. Доповідь Фінкеля спровокувала ухвалу з’їзду щодо потреби написання нового підручника з історії Польщі, який би підсумував тогочасні здобутки польської історіографії й відповідав тодішньому розвиткові історичної науки72. На з’їзді 1900 р. у Кракові вперше доповідали з методики історії, яка впливала не лише на наукові дослідження, але й на розвиток польської дидактики. Броніслав Лозинський оглянув вплив історії на політичне виховання. Він зауважив, що герої­ зація минулого покликана вплинути на суспільний світогляд, навчання розумів як засіб виховання нового покоління поляків, які б усвідомили свою особливість серед інших народів Австрійської імперії73. На з’їзді польських істориків у Познані (1925) організовано окрему секцію навчання історії. Її учасники обговорювали впровадження до навчальних програм спеціальних галузей історичного знання: історії війська74, державного устрою75, 68 Pohoska H. Nauka o Państwie (Referat wygłoszony na VI Zjeździe historyków Polskich w Wilnie) // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. III. – S. 104–106. 69 Dutkiewicz J. Lelewel o nauczniu historji // Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 137–142; Kr[asicka] J. Dydaktyka na VII­ym międzynarodowym zjeździe historycznym // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 139–147; Martynowiczówna W. Sekcja nauczania historji na VI powszechnym zjeździe historyków polskich w Wilnie. 17–20 września 1935 r. // Ibid. – 1935. – R. III. – S. 77–81; Radlińska H. Na marginesie dyskusyj Sekcji Dydaktycznej Kongresu Warszawskiego // Ibid. – 1933. – R. I. – S. 148–149; Serejski M. H. II Zjazd międzynarodowy nauczania historji (Bazelea, 9–11 czerwiec r. 1934) // Ibid. – 1934. – R. II. – S. 158–163; Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji w ostatnim pięćdziesięcioleciu... – S. 60–75. 70 Gąsiorowska N. Najnowsze prądy w nauce i nauczaniu historji w Z.S.R.R. // Kwartalnik historyczny. – 1930. – R. XLIV, t. II. – S. 110–125; Krzemicka Z. Przebudowa historjografji w III Rzeczy // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. III. – S. 15–22; Kłodziński A. Historja w angielskiej szkole średniej // Kwartalnik historyczny. – 1930. – R. XLIV, t. II. – S. 239–248; Wodziński M. A. Nauczania historji w III Rzeczy // Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 89–103. 71 Finkel L. Jakiego podręcznika historyi polskiej koniecznie nam potrzeba i jaką drogą dojść do niego // Pamiętnik Drugiego Zjazdu Historyków Polskich we Lwowie. – Lwów, 1890. – T. I. Referaty. – 9 s.; Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 67. 72 Finkel L. Jakiego podręcznika historyi... – S. 7. 73 Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 67. 74 Łodyński M. W. Historja wojskowa w programie szkolnym // Pamiętnik IV. Powszechnego zjazdu historyków polskich w Poznaniu 6–8 grudnia 1925. – Lwów, 1925. – T. I. Referaty. – 12 s. 75 Buzáth S. Sposób nauczania ustroju Polski współczesnej w szkole średniej // Ibid. – 5 s. 553Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства культури76 та літератури77; викладання історії в школах78; взаємозв’язок літерату­ ри та історії79; шляхи популяризації історії80; запровадження в школах науки про державу81; нові вимоги до магістерських екзаменів82. Водночас, розглянули низку історіософських та методологічних проблем, які в перші роки після відродження польської державності впливали на формування принципів викладання історії83. Учасники з’їзду ухвалили низку важливих рішень, які упродовж наступних років вплинули на розвиток дидактики історії. В університетах вирішили читати курси, які б формували у студентів енциклопедичні знання з історії. Водночас за­ планували утворити спеціальний методично­дидактичний часопис з історії. Його мали організувати редактори “Історичного квартальника” та “Історичного огля­ ду”. Вирішили також видавати методичні вказівники до викладання історії. Деле­ гати з’їзду 1925 р. наголосили на потребі збільшити кількість навчальних годин у шкільних програмах з польської історії84. Наступний з’їзд польських істориків, який відбувся у Варшаві в 1930 р., та­ кож розглядав проблеми дидактики на засіданнях спеціальної секції. Його учас­ ники вивчали проблеми викладання історії в середній школі85, історичні аспекти в науці про державу86, використання допоміжних засобів у навчанні історії87, ви­ кладання історії за кордоном88. 76 Hartleb K., Gawlik M. Konieczność wprowadzenia historji kultury polskiej jako przedmiotu obowiązkowego w planach i w nauczaniu w szkolach średnich // Ibid. – 4 s. 77 Bruchnalski W. Historja literatury polskiej w organizmie polskiej nauki uniwersyteckiej // Ibid. – 9 s. 78 Bobkowska W. Nauka historji w szkole powszechnej // Ibid. – 11 s.; Halban A., Sochaniewicz K. Nauczanie historji w szkolach średnich jako przygotowanie do studjum uniwersyteckiego wogóle, a historycznego i prawniczego w szczególności // Ibid. – 16 s.; Kłodziński A. Zagadnienia podręcznika historji w gimnazjum wyższem // Ibid. – 4 s.; Konarski K. Sposób traktowania historji porozbiorowej w dzisiejszej szkole polskiej // Ibid. – 6 s.; Krotoski K. Nauka historji w naszych szkołach średnich w programach i podręcznikach pod względem metodycznym i naukowym // Ibid. – 14 s.; Kucharski W. Dwustopniowość nauki historji w szkole średniej // Ibid. – 4 s.; Pannenkowa I. Historja w polskiej szkole średniej // Ibid. – 7 s.; Rymar L. O celu nauczania historji we szkole średniej // Ibid. – 5 s.; Wańcura A. O reformie nauki historji w szkole powszechnej // Ibid. – 6 s. 79 Balicki J. Problem współdziałania historji i literatury w ramach szkoły średniej, ogólnokształcącej // Ibid. – 19 s. 80 Radlińska-Orsza H. Zagadnienia popularyzacji historji // Ibid. – 11 s. 81 Kutrzeba S. Nauka obywatelstwa w szkołach // Ibid. – 3 s. 82 Handelsman M. W sprawie nowych przepisów o egzaminach magisterskich // Ibid. – 5 s. 83 Handelsman M. Problem narodowości nowoczesnej // Ibid. – 5 s.; Koneczny F. Do metodologji nauki o cywilizacji // Ibid. – 7 s.; Limanowski B. Centralizm i federalizm, państwo narodowe i państwo narodowościowe // Ibid. – 6 s.; Lutman R. Zagadnienia filozoficzne historji // Ibid. – 9 s. 84 Pamiętnik IV. Powszechnego zjazdu historyków polskich w Poznaniu 6–8 grudnia 1925. – Lwów, 1927. – T. II. Protokloły. – S. 175–186. 85 Bujak F. O nauczaniu historji zwłaszcza w szkołach zawodowych // Pamiętnik V Powszechnego zjazdu historyków polskich w Warszawie 28 listopada do 4 grudnia 1930 r. – Lwów, 1930. – T. I. Referaty. – S. 625–632; Nanke C. Uwagi o projekcie programu nauki historji w niższem gimnazjum opracowanym przez Ministerstwo // Ibid. – S. 667–670; Opatrny J. W. Nauczanie historji a nauka // Ibid. – S. 671–694; Radlińska H. Postulaty w sprawie nauczania historji na stopniu średnim // Ibid. – S. 712–717. 86 Kłodziński A. Pomiędzy historją a nauką obywatelską // Ibid. – S. 633–650. 87 Maleczyńska E. O roli książki historycznej w prace szkoły średniej // Ibid. – S. 651 – 656; Mrozowska H. Środki pomocnicze w nauczaniu historji // Ibid. – S. 657–666. 88 Pohoska H. Stan nauczania historji zagranicą // Ibid. – S. 695–711. 554 Роман Масик На з’їзді вирішили впровадити до шкільних програм спеціальні галузі істо­ ричного знання – господарську історію, історію культури та ін.89 Також ухвалили на наступних історичних форумах організовувати дидактичну секцію90. ПІТ за­ кликали брати участь у підготові навчальних програм91 й організувати у своїй структурі підрозділ, який би займався проблемами навчання історії92, натомість університетам запропонували вдосконалити підготову вчителів93. Проблеми викладання історії на з’їзді польських істориків у Вільні (1935) розглядала секція методики та дидактики історії. Її поділили на три групи – “Про­ грами навчання історії в новій школі”, “Реґіональні питання в навчанні історії”, “Підготова вчителя історії”. Найбільше часу обговорювали нові навчальні програми з історії та суміжних дисциплін94. У другій групі заслухали лише одну доповідь Кароля Бучека, який проаналізував, як можна використати реґіональний фактор під час навчання історії в середній школі95. У третій групі Францішек Буяк та Віслава Кнаповська окреслили принципи наукової та педагогічної підготови вчителів істо рії відповідно до тогочасних потреб польської школи, яка мала відповідати світовим науковим і дидактичним реаліям96. Цей з’їзд засвідчив еволюцію польської дидактики – від різнорідних, а в більшості загальних питань до конкретних97. До цього спричинилися реалізація шкільної реформи та рішень познанського й варшавського з’їздів у справі співпраці дидактичних осередків, потреба координації зусиль дидактичних секцій ПІТ з Міністерством віросповідань та освіти й Методичними осередками історії98. На з’їзді 1930 р., враховуючи значний поступ польської дидактики історії, його учасники висловилися за окремі зібрання для вчителів. Їх мала організовувати 89 Bujak F. O nauczaniu historji zwłaszcza w szkołach zawodowych // Ibid. – S. 632; Lwów, 1931. – T. II. Protokoły. – S. 327–339, 355. 90 Ibid. – S. 355. 91 Ibid. – S. 356. 92 Opatrny J. W. Nauczanie historji a nauka // Ibid. – T. I. Referaty. – S. 694; T. II. Protokoły. – S. 356. 93 Ibid. – S. 357. 94 Dutkiewicz J. Cele nauczania historji w liceum // Pamiętnik VI Powszechnego Zjazdu Historyków Polskich w Wilnie 17–20 września 1935 r. – T. I. – S. 538–539; Martynowiczówna W. Sekcja nauczania historji na VI powszechnym zjeździe historyków polskich w Wilnie. 17–20 września 1935 r. // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. III. – S. 79–80; Mrozowska H. Wartości i niebezpieczeństwa nowego programu historji w szkole średniej ogólnokształcącej // Pamiętnik VI Powszechnego Zjazdu... – Lwów, 1936. – T. II. Protokoły. – S. 422–434; Pohoska H. Historja w liceum (Referat wygłoszony na VI Zjeździe historyków Polskich w Wilnie) // Wiadomości historyczno­ dydaktyczne. – 1935. – R. III. – S. 95–103; Ejusdem. Nauka o Państwie (Referat wygłoszony na VI Zjeździe historyków Polskich w Wilnie) // Ibid. – S. 104–106; Ejusdem. Program historji w liceum (Dyspozycja referatu) // Pamiętnik VI Powszechnego Zjazdu... – T. I. – S. 537. 95 Buczek K. Zagadnienia regjonalizmu w nauczaniu historji w szkole średniej // Pamiętnik VI Powszechnego Zjazdu... – T. I. – S. 541–548; Martynowiczówna W. Sekcja nauczania historji... – S. 79. 96 Bujak F. Przygotowanie naukowe nauczyciela historji w szkole średniej (Referat wygłoszony na VI Zjeździe historyków Polskich w Wilnie) // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. III. – S. 93–94; Knapowska W. Przygotowanie pedagogiczne kandydatów na nauczycieli histoji w szkole średniej // Pamiętnik VI Powszechnego Zjazdu... – T. II. – S. 404–421; Martynowiczówna W. Sekcja nauczania historji... – S. 78. 97 Martynowiczówna W. Sekcja nauczania historji... – S. 77. 98 Ibid. – S. 80. 555Питання дидактики історії у діяльності Польського історичного товариства Дидактична комісія ПІТ99. Після тривалої дискусії щодо цього, 4 червня 1937 р. на засіданні Дидактичної комісії ПІТ у Львові вирішили, що з’їзди вчителів історії по­ винні відбуватися перед історичними, але в межах останніх100. Члени ПІТ розглядали питання дидактики історії на міжнародних наукових форумах: Міжнародних конґресах істориків в Осло (1928)101, Варшаві (1933)102 та Цюриху (1938)103; Міжнародних конференціях з питань навчання історії в Гаазі (1932)104 та Базелі (1934)105. Представник ПІТ у міжнародних справах Марцелій Гандельсман був учасником засідань Комісії навчання Міжнародного комітету історичних наук106. Водночас Президія Комісії налагодила контакти з Польською міжнародною комісією інтелектуальної співпраці у Варшаві для огляду німецьких підручників історії, які спотворювали реалії107. *** Після Першої світової війни польська дидактика історії зазнала істотних змін. У навчанні педагогічна складова почала переважати дидактичну, виховання до­ мінувати над навчанням. Метою навчання стало виховання поляка, який би усві­ домлював себе представником “особливого польського народу”. Змінилася систе­ ма освіти, яка стала триступеневою. Все це зацікавило наукові інституції, передовсім ПІТ, в структурі якого заснували спеціальний підрозділ – Дидактичну комісію. Її члени мали шукати шляхів покращення викладання історії в польських школах. Дидактична комісія організовувала при відділеннях ПІТ дидактичні секції, обговорювала питання навчання історії, видавала спеціалізований науковий часопис, співпрацювала з органами державної влади і закордонними організаціями. Активна діяльність дидактичних підрозділів ПІТ сприяла розвитку польської дидактики історії. Вони не лише фіксували процес змін у викладанні історії, укладаючи відповідні програми, видаючи допоміжні матеріали і, врешті, впливаючи на органи освітньої влади, але прагнули удосконалити навчання історичних дисциплін і підготову вчителів в університетах. Водночас ПІТ спільно із вчительськими осередками вдалося частково змінити ставлення викладачів шкіл на провінції до наукових досліджень, змусити владу їх заохочувати до наукової роботи. Все це свідчить про важливість дидактичних підрозділів ПІТ в системі органів, які займалися проблемами навчання історії в польських школах у 1920–1930­х рр. 99 Dobrzański J. O odrębne zjazdy nauczycieli historji // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1935. – R. III. – S. 107–108. 100 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1937. – R. V. – S. 155–156. 101 Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 74–75. 102 Kr[asicka] J. Dydaktyka na VII­ym międzynarodowym zjeździe historycznym // Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 139–147; Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 75, Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 116–118. 103 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1938. – R. VІ. – S. 271–273. 104 Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 74; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 52–53; Serejski M. H. II Zjazd międzynarodowy nauczania historji (Bazelea, 9–11 czerwiec r. 1934) // Ibid. – S. 158–163. 105 Pohoska H. Nauczania i popularyzacja historji... – S. 74. Serejski M. H. II Zjazd międzynarodowy... – S. 158–163; Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 52–53; 1934. – R. IІ. – S. 122. 106 Wiadomości historyczno­dydaktyczne. – 1933. – R. I. – S. 121–122; 1936. – R. IV. – S. 186. 107 Ibid. – 1936. – R. IV. – S. 45; 1937. – R. V. – S. 100–101; 1938. – R. VІ. – S. 114.

Ähnliche Einträge