Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)

Висвітлено складний шлях до порозуміння молодого літератора, а згодом видатного письменника, редактора і науковця Івана Франка з наймасовішим у Східній Галичині товариством “Просвіта”. Публікації творів Франка у виданнях та періодиці “Просвіти” якнайкраще ілюструють взаємн...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Date:	2012
Main Author:	Середяк, А.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73913
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період) / А. Середяк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 693-704. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860059887731474432
author	Середяк, А.
author_facet	Середяк, А.
citation_txt	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період) / А. Середяк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 693-704. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Висвітлено складний шлях до порозуміння молодого літератора, а згодом видатного письменника, редактора і науковця Івана Франка з наймасовішим у Східній Галичині товариством “Просвіта”. Публікації творів Франка у виданнях та періодиці “Просвіти” якнайкраще ілюструють взаємне бажання співпраці, не дивлячись на ідеологічні розбіжності, які особливо проявлялися наприкінці ХІХ ст. The article elucidates the controversies between Ivan Franko – both of a young man-ofletters and a famous writer, editor and scholar – and one of the largest societies of Eastern Halychyna, the Prosvita Society. Franko’s publications in Prosvita journals and periodicals are good examples of the mutual desire for cooperation despite ideological differences, which became especially obvious in the late 19th century.
first_indexed	2025-12-07T17:03:41Z
format	Article
fulltext	693Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012 Алла Середяк (Львів) Іван Франко у видавничих планах товариства “просвІта” (прижиттєвий період) Письменник, філософ, історик, активний політичний та громадський діяч Іван Франко незаперечно є найвагомішою постаттю українського національного життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Саме його твори найяскравіше відображали реальне життя усіх верств населення українського суспільства Австро-Угорської ім- перії, а головно селянства, організатором якого з 1868 р. стало товариство “Просвіта”. Попри перші організаційні проблеми, галицьке суспільство високо оцінило заснування нового товариства. Вже сформованим громадянином, у 1883 р. Франко писав: “Заснування товариства “Просвіти” становило дуже важний і рішучий крок в духовому розвою нашої суспільности, звернувши перший раз увагу інтелігенції на конечну потребу народної просвіти. Тільки заснування і розвивання такого товариства могло оживити і утвердити народолюбний рух серед галицько-руської інтелігенції, надаючи йому широку реальну підставу”1. Відповідні оцінки Франко давав, виходячи з власного досвіду. Ще гімназистом він постійно відчував брак української книжки. У його рідній гімназії зі всіх “шматочків людського знання” найменшу частину становила руська література. Шкільному товаришеві він пи- сав: “У нас в Дрогобичі руської книжки трудніше дістати як з папороті цвіту”2. Франко розумів, що книжка рідною мовою повинна бути легкодоступною не тільки кожному школяреві, гімназистові чи студентові, а й кожному селянинові. Відтак, вона повинна займати бодай рівне місце з польською і німецькою літера- турою в бібліотеках, книгарнях, приватних збірках. За умов відсутності державної програми це завдання могла виконати потужна громадська організація. Першою такою структурою стала “Просвіта”. Надзвичайно критично ставлячись до моло- дого народовства, Франко визнавав, що відтоді “народній рух звільна виходить із теоретичного розумування та з сентиментального ентузіязму на поле конкретної, виразно обмеженої, більш-менш методичної праці”3. Природно, що з юних літ він шукав шляхів до “Просвіти”, які виявилися непростими, як і взаємовідносини з товариством упродовж усього його життя. Іван Франко вступив до “Просвіти” в 1876 р. як член студентської громади Львівського університету “Академічний Кружок”. У цей час він активно публіку- вав свої перші твори в студентському часописі “Друг” (з 1874 р.)4. “Просвіта” вже 1 Діло. – 1883. – № 9/10. – С. 1–2. 2 Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. (далі – Зібрання творів…). – Київ, 1986. – Т. 48. – С. 10. 3 Франко І. З історії української молодїжи в Галичині, 1871–1884 // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1903. – Т. LV. – С. 2. 4 Возняк М. Матеріали до життєпису Франка (З додатком двох недрукованих його біографій) // За сто літ. – Львів, 1927. – Кн. 1. – С. 170–172. 694 Алла Середяк тоді стала відомим товариством, яке забезпечувало українською книжкою школи та перші сільські бібліотеки Східної Галичини. Однак першим твором Франка, опублікованим у виданні просвітян, було оповідання “Слимак” (під псевдонімом “Мирон”), надруковане в календарі “Просвіти” на 1882 р. Причиною непорозумінь була відмінність у політичних поглядах просвітян, що репрезентували народовську течію у Галичині, і радикальної молоді, яку очолював молодий, безкомпромісний, нерідко гарячкуватий, однак безсумнівно талановитий письменник. Маючи у своєму ранньому доробку поезії німецькою та польською мовами, Франко зрозумів, що це не його майбутнє. Однак, назвавши себе русином в остан- ній третині ХІХ ст., потрібно було ще зробити вибір між русофільською чи укра- їнофільською (народовською) орієнтаціями. Це визначало участь у щойно фор- мованих громадах чи товариствах, зокрема москвофільському “Друзі”, “Слові”, “Обществі ім. Качковського” чи народовській “Просвіті” або “Дружньому Лих- варі”. Підліткові було нелегко зорієнтуватися в тонах та півтонах політичних те- чій галицької Русі. Першою нагодою знайти свого читача став для нього часопис “Друг”. “Серед спорів язикових і національних” Франко ще тільки визначався, “не міг найти ладу і хитався довго то на сей, то на той бік”5. Участь у москвофільських товарист вах да- вала хлопцям трибуну для публічних виступів, а також можливість користуватися матеріальною базою русофілів. Очевидно, що звернення Франка до русофільських товариств після приїзду до Львова мало також практичний характер. Як згадував приятель Франка В. Левицький, кружок “уділяв своїм членам позички, мав білети по знижених цінах до польського театру, лазні, його члени діставали підмоги з На- родного Дому, Ставропігійського інституту тощо”6. Ані “Просвіта”, ані “Дружній Лихвар” не забезпечували подібних переваг. Народовські товариства були значно бідніші, відтак відставала і культурна діяльність. “Політичної ролі не відігравали тоді народовці ніякої, їх одинокий часопис “Правда” виходив дуже не правильно, часом раз на кілька місяців. [...] Книжечки “Просвіти” виходили мляві, обмежені, [...] крім видання книжечок, “Просвіта” більше зовсім нічого не робила”, – згаду- вав ті роки Є. Олесницький7. Звичайно ж, такі громади не могли притягувати по молодечому дієво налаштоване студентство. Водночас, молодіжні товариства та гуртки Львова не ворогували, а це дозволяло ділитися думками, запозичувати ідеї, виробити власний світогляд і впливати на інших. З обранням до управи “Акаде- мічного Кружка” восени 1875 р. Івана Франка та Володимира Левицького, до това- риства без перепон приймали народовців. У липні 1876 р. “Академічний Кружок” і народовський “Дружній Лихвар” об’єдналися, визначивши свої ланки діяльнос- ті – культурно-просвітня праця і матеріальна допомога студентству8. Перешкодою для вступу Франка-гімназиста та Франка-студента до “Просвіти” була також висока вступна вкладка, яку Головний виділ на початку 70-х рр. XIX ст. визначав індивідуально для кожного новоприбулого. Однак вона залишалися високою, що виправдовувалося концепцією працювати для народу, хоча ще не з народом. Водночас, “Просвіта” розуміла необхідність співпраці зі студентством. 5 Франко І. Зібрання творів... – Київ, 1986. – Т. 49. – С. 224. 6 Василь Лукич. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка. – Львів, 1997. – С. 62. 7 Олесницький Є. З-понад четвертини століття // Там само. – С. 66. 8 Правда. – 1876. – № 13–14. 695Іван Франко у видавничих планах товариства “Просвіта”... Це спонукало товариство приймати до лав молодіжні товариства на правах асоційованих членів і в такий спосіб залучати молодь, встановлюючи невелику річну вкладку для цілої організації. У складі студентської спілки “Академічний Кружок” Франко і потрапив 7 червня 1876 р. до “Просвіти”. Світогляд Франка формувався в літературно-політичних баталіях 1875– 1876 рр. Провінційний хлопець, який нещодавно зізнавався у листі до коханої ді- вчини (Ольги Рошкевич), що “боїться Львова”9, поставив перед собою та друзя- ми амбітне завдання – формувати світогляд майбутньої інтелігенції його ж рідною мовою10. На початку 1876 р. Франко з друзями остаточно зрікся русофільства. Ре- дакція “Друга” дала впевнену відсіч нападкам москвофілів, що найчастіше публі- кувалися у “Слові”11. Восени 1876 р. відбулося остаточне переродження Франка у бік “радикалізму”12. Відтак, не дивно, що саме навесні того року відбулися най- тісніші контакти кружківців з народовськими громадами. На жаль, співпраця тривала недовго. “Просвіта” гуртувала довкола себе інтелігенцію, яка би мала працювати для народу. Однак через вісім років діяльності дистанція між цими соціальними верствами не зменшилася. Товариство нерідко обмежувалося декларацією гасел, а Франко робив реальні кроки до зближення. Розбіжності проявилися вже в кінці 1876 р.: на офіційних заходах та фото він з’являвся у вишитій сорочці, тоді як просвітяни одягалися у фраки з краватками, відстоював фонетичний правопис, чого ще довго боялася “Просвіта”. Відмовився Франко від модної та прийнятої в наукових колах німецької мови, пояснюючи, що “руська бесіда – то для мене любий, домашній убір, в котрім всякий показується другому таким, який єсть...”13. Він публікує у “Друзі” повість “Петрії і Довбущуки”, однією з сюжетних ліній якої є згубний вплив панів на селянина, осібною книжечкою видає збірник своїх віршів “Балади і роскази”, пише низку дрібних ескізів і новел (“галицьких образків”), в яких реально змальовує життя галицького народу. На початку 1877 р. “Друг” надрукував низку оповідань Франка на соціальну тематику під загальною назвою “Борислав”. Романтизм народовців у головах І. Франка та гуртківців поступився західноєвропейському соціалізму. Через півроку після вступу “Академічного Кружка” до “Просвіти” розбіжності виявилися значно глибшими. Під впливом Драгоманова “Друг” перейшов на радикальні позиції, що гостро негативно сприйняли просвітяни. Член виділу “Просвіти” Володимир Барвінський у народовській “Правді” розкритикував пропаганду гуртківцями праць С. Подолинського та О. Терлецького14. До повного розриву з “Просвітою” призвів арешт Франка в червні 1876 р. Виключення з “Просвіти” та інших народовських товариств Франко розцінював як найважче випробування: “Та не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою [...] сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї суспільності, кинений на нас, страшенно болів мене, [...], а люди (з старших), котрі хотіли мати зо мною яке- 9 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 39. 10 Друг. – 1876. – № 14–15. – С. 242. 11 Там само – № 11; 14–15. 12 Грицак я. Пророк у своїй вітчизні. – Київ, 2006. – С. 173. 13 Франко І. Зібрання творів... – Т. 48. – С. 46. 14 Правда. – 1877. – № 1–2. – С. 66. 696 Алла Середяк небудь діло, видались зо мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало”15. І. Шараневич наполіг на забороні Франкові користатися бібліотекою “Руської Бесіди”. Розпач Франка посилював розрив заручин з нареченою Ольгою, батько якої заборонив йому відвідувати їхній дім. На рішення священика о. Рошкевича вплинув арешт письменника, а пізніше поширена просвітянами думка про те, що Франко паплюжить духовенство та проповідує атеїзм. Двадцятирічного юнака звинуватили у всіх можливих гріхах: атеїзмі, соціалізмі, нігілізмі. Жахливі умови тюремного життя не були секретом для суспільства. Франкові нікому було приносити передачі, адже всі, хто не боявся з ним спілкуватися, зазнали арешту. Особливо вороже ставлення до гуртківців спричинила хвиля арештів у січні–червні 1877 р. Провід “Просвіти” зі свого боку мав вагомі причини зайняти жорстку позицію. Поліція провела в канцелярії товариства низку обшуків, про які охоче написали всі москвофільські та польські газети з метою відвернути селян від товариства. Видавничий відділ вилучив твори Франка з редакційних планів “Просвіти”. Знайомство українського населення Галичини з творами молодого літератора через просвітянські видання відтягнулося на довгих чотири роки. Відповіддю Франка стало видання “Дрібної бібліотеки”. Одразу після ув’язнення, в липні 1877 р. він писав Павликові: “Натепер головне діло у нас сама думка, головне завдання списателя – порушити, зацікавити, вткнути в руки книжку, збудити в голові думку”16. Серія книжок з оригінальними та перекладними твора ми реалістичного змісту повинна була конкурувати з членськими книжечками “Просві- ти”, забезпечити галицького читача книжками, яких не могли дати жодні інші ви- давництва17. На думку Франка, Галичина не витворила літератури в євро пейському значенні того слова18. Забігаючи наперед, скажемо, що конкуренція вийшла не на користь “Просвіти”. Впродовж трьох років Франко видав 14 пронумерованих кни- жечок, які стали популярними серед молоді, пробуджували інте рес до наукової і суспільної тематики, що було новим для Галичини. Видавці пішли далі “Просві- ти” і в організації мережі розповсюдження: видання розсилалися до книгарень та окремих адресатів у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию і навіть у Відні. Потрапля- ла “Дрібна бібліотека” і на Наддніпрянщину, хоча царська цензура робила все для того, щоб не допустити її поширення19. Біографічне оповідання Франка “На дні”, яке увійшло до останньої, 14-ї книжечки серії, двічі виходило в перекладі поль- ською мовою (1886 та 1888), пізніше чеською (1892) та німецькою (1903) мова- ми20. Загалом схвальний відгук на це оповідання у газеті “Зоря” тільки загострив стосунки між молодим літератором і народовцями. Франко розцінив його як спро- бу керувати його думками і поглядами, в той час як він вважав необхідним звіль- нитися “з-під гнету авторитетів”21. Видавничий відділ “Просвіти” в цей час визначався з читацьким призначенням своїх книжечок. Упродовж перших восьми років діяльності (1869–1876) товариство 15 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 245–246. 16 Іван Франко у критиці: західноукраїнська рецепція 20–30-х років ХХ ст. / [упорядник і автор вступного слова Микола Ільницький]. – Львів, 2010. – С. 84. 17 Возняк М. Житє і значінє Івана Франка. – Львів, 1913. – С. 15. 18 Франко І. Зібрання творів... – Київ, 1984. – Т. 41.– С. 22. 19 Олесницький Є. З-понад четвертини століття... – С. 143. 20 якимович Б. Іван Франко – видавець: книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – Львів, 2006. – С. 60. 21 Франко І. Зібрання творів... – Т. 48. – С. 249–250. 697Іван Франко у видавничих планах товариства “Просвіта”... видало 24 підручники, покликаних забезпечити вивчення всього комплексу шкільних дисциплін (латини, історії, математики, фізики і т. ін.). Однозначно це була справа великої ваги, адже єдина українська гімназія та школи різних рівнів не могли нормально функціонувати без підручників та методичної літератури. У 1876 р., якраз з появою на літературному полі Івана Франка, видавництво шкільних підручників взяв на себе “Краєвий фонд” при Шкільній крайовій раді. Після цієї події “Просвіті” слід було визначитися з читацькою аудиторією, оцінити потреби та рівень сприйняття суспільством запропонованої літератури. Просвітяни вирішили не формувати смаки потенційних читачів, не переобтяжувати їх надто складною лектурою, а видавати книжки, доступні для простого народу. Звідсіля і вибір жанру – альманахи та збірники, в яких можна помістити усе, що може знадобитися читачеві, найчастіше селянинові, у щоденному житті. У книжках були легкі для сприйняття художні тексти (короткі оповідання, казки, байки, анекдоти, загадки), популярні статті на літературні, медичні, господарські, історичні, релігійні теми, практичні порадники. Просвітянські збірники, найчастіше хаотично впорядковані, нерідко містили передруки зі щорічних календарів або часописів. Про підбір матеріалів для просвітянських видань Франко згодом відгукнувся гостро: “Се кум Огоновського або сват Барвінського написав – значиться, мусить бути приняте і друковане, – а що се св. Пантелеймон або друга подібна дурниця – се нікого не обходить”22. Зміст просвітянських видань контрастував із виданнями Франка, метою якого було прилучити галицьке письменство до європейської літератури, довести, що “література мусить бути живописуванням сучасної суспільності, її життя, праць і змагань”23. Для цього молоді видавці друкували переклади Еркмана-Шатріана, Золя, Байрона, поезії класиків європейської літератури (Ґете, Гайне, Шеллі, Лермонтова та ін), власні суспільно-політичні студії. Можливості для зближення Франка з просвітянами з’явилися наприкінці 1879 р. Восени почала виходити народовська газета “Батьківщина”. Вона відпо- відала Франковим закликам писати про народне життя, через що швидко набула популярності серед селян. Із початком 1880 р. поряд із “Батьківщиною” народов ці почали видавати газету “Діло”, задуману як альтернативу до москвофільського “Слова”. Літературний талант та популярність Франка пом’якшували ворожість просвітян-народовців. Однак, другий арешт письменника у березні 1880 р. відки- нув ще на два роки початок тіснішої співпраці. Серед освічених галицьких русинів росло переконання, що Франкова участь у будь-якому виданні є гарантією читацького успіху. “У нас нема здібнійшого, живійшого і розумнійшого робітника, як Франко”, – писав Іван Белей до Олександра Кониського. “Без Франка люба збірка була би нічим”, – твердив Володимир Левицький у 1885 р. Наталя Кобринська у листі до Франка висловилася ще критичніше: “Я о “Зорі” звикло виражалася, що якби повитинати з неї все то, що Ви пишете, то сміло можна решту продати на вагу…”24. Літературний талант Франка змушував народовців іти на компроміси з радикальною молоддю. Народовці також боролися за читачів, більшість з яких були селянами – потенційними членами 22 Франко І. Зібрання творів... – Т. 48. – С. 322. 23 Там само. – Т. 49. – С. 17–18. 24 Грицак я. Пророк у своїй вітчизні… – С. 206. 698 Алла Середяк або “Просвіти”, або москвофільського “Общества ім. Качковського”. Обидва товариства засновували читальні по селах, бібліотеки яких були не рідко єдиним джерелом інформації, а отже і засобом впливу на українських селян. Радикали ж хотіли перехопити ініціативу в обох таборів. Для цього потрібно було заповнити ринок, а ще краще читальняні бібліотеки власними виданнями. Відсутність засобів та постійні конфіскації радикальних видань поліцією унеможливлювали це завдання. Залишався ще один шлях – принести свої ідеї через народовські видання. Та й розбіжності нерідко були відносними і проявлялися на рівні керівництва товариствами чи редакціями. То ж не дивно, що, незважаючи на неприязнь із боку редактора “Діла” і просвітянина В. Барвінського, Франко став дописувачем народовської газети, яка ставала популярною саме за його участі25. Водночас, Франка запросили до роботи в часописах “Зоря” та “Зеркало”. Листування молодого, але вже знаного літератора засвідчує дві причини співпраці з народовцями: “дістати роботу літературну хоч на 50 р. місячно…” (з листа до М. Павлика 21 січня 1881 р.) та дати читачам “замість давних дурниць щось хоч троха живішого і поступовішого, ніж мовчати…” (з листа до М. Драгоманова 10 травня 1884 р.)26. Боролася за читача і “Просвіта” і, мабуть, тому відступила. Знаного наро- дов ця Юліана Романчука на посаді редактора просвітянського календаря замінив товариш Франка зі студентських років Володимир Левицький, уже відомий публі- ці під псевдонімом Василь Лукич. Не дивно, що він залучив до співпраці над ка- лен дарем свого друга і найпопулярнішого в Галичині літератора. Першим твором, який Франко опублікував у “Просвіті”, стало оповідання “Слимак”, надруковане під псевдонімом “Мирон”27. Франко погодився на співпрацю, не тримаючи обра- зи за виключення та не ставлячи умов щодо свого повернення. “Просвіта” вживала заходів для розповсюдження своїх видань на україн- ських землях Російської імперії. Також просвітяни намагалися поповнювати власні бібліо теки наддніпрянськими виданнями. Такий зв’язок “Просвіта” нерід- ко здійс нювала через Франка. Отримані від М. Драгоманова книги він передавав до бібліотеки товариства28. Франко відвідував збори товариства, однак у переліку присутніх відповідні протоколи його імені не реєстрували. Він стверджував, що сплачував також членські внески (перевірити цю інформацію не вдалося, позаяк у документах “Просвіти” зафіксовані тільки неплатники), та що “деякі впливові члени товариства прямо давали мені до пізнання, що все давно забуто і що я знов уважався членом товариства”29. Ідеологічних змін зазнавала і народовська громада. Утверджувала свої позиції і засуджувала консерватизм старшого покоління новоприбула молодь, яка схилялася на бік Франка. Під її впливом розгорялися дискусії навіть серед членів-засновників “Просвіти”. А. Вахнянин вважав, що Франка можна приймати “яко робітника”, але недопустимо залучати до редакції народовської “Зорі”, бо він листується з Драгомановим. Ю. Романчук стверджував, що це не великий гріх, бо ж 25 Франко І. Зібрання творів... – Т. 48. – С. 347. 26 Свєнціцкий І. Суспільне тло творчости Івана Франка // Іван Франко у критиці…– С. 78. 27 Календар товариства “Просвіта” на рік звичайний 1882 / зложив і впорядкував Василь Лукич. – Львів, 1881. – Річник 5. 28 Франко І. Зібрання творів... – Т. 48. – С. 588. 29 Там само – С. 325, 340. 699Іван Франко у видавничих планах товариства “Просвіта”... і він донедавна до Драгоманова писав30. Перемогу молоді знаменувало включення І. Франка до редколегії часопису. Однак перетворити “Зорю” на радикальне чи бодай компромісне видання Франкові не вдалося, хоч саме завдяки їй галицьке суспільство мог ло би прослідкувати еволюцію поглядів Франка, побачити бажання вести політику примирення, працювати з огляду на загальнонародні, а не на винятково партійні інтереси, довідатися про ідеї модифікувати теорію “фабричного соціалізму” Маркса, пристосувати її до умов аграрної Галичини. Накинута згори цензура привела до розриву не безхмарної, однак взаємно корисної праці 1882–1886 рр. Керівники “Зорі” заступали високі посади у “Просвіті”, відтак не дивно, що виділ товариства не відгукнувся на прохання Франка допомогти видати збірку власних оповідань, хоча тоді ж виділили 50 зол. рн. на видання збірки поезій улюбленцеві О. Партицького, поетові Маслякові31 (у “Відкритому листі до “Просвіти” (1892) Франко помилково зарахував цю подію до 1890 р.). Народовських цензорів Франко пізніше назве “ретроградними елементами”32 і надовго перейде працювати до польських газет. Видавничі портфелі народовських товариств недорахуються численних матеріалів, які були надруковані у часописах “Kraj”, “Przеgląd Społeczny”, “Prawda”, “Kurjer Lwowski”. У 1886 р., згідно з ухвалою виділу, редакцію календарів “Просвіти” змушений був залишити і В. Левицький33. Франко вважав його крок закономірним “при тих страшних цензурних обставинах, які тепер панують в “Просвіті”. Відтак, новела Франка “Місія” з’явилася не в просвітянському календарі на 1888 рік, а в альманасі Василя Лукича “Ватра”. Цей альманах Франко розцінював як альтернативу до про- світянських книжечок і побажав видавцеві, “щоб видання твоє зробилося першим товчком до нового, свобіднішого і поступового руху у нас, щоб було сигналом і для других – виломуватись з пут дотеперішнього шлендріяну”34. Другим виключенням із “Просвіти” Франко вважав події 1886 р. Керівництво відмовило молодшим членам товариства у бажанні залучити Франка до праці у виділі та редакції видань, повернуло письменникові річну вкладку, заявивши, що не вважає його членом товариства35. Такого звернення у протоколах засідань виділу не зафіксовано. Очевидно, молоді просвітяни не подавали письмового внесення, а висловили свої пропозиції у приватній розмові. Водночас, відмова не завадила голові “Просвіти” звернутися до Франка з проханням подавати свої матеріали до календарів36. Ом. Огоновський особисто навідав Франка і попросив написати про радикальний рух для своєї “Історії літератури”, бо сам хоч дещо читав, та не зміг у цьому дати собі ради. Франко під час цієї зустрічі (квітень 1887 р.) переконував свого вчителя, що “ніякого соціалізму у нас не було і нема навіть в літературі, а 30 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 540. 31 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 133. 32 Франко І. Зібрання творів... – Т. 41.– С. 150. 33 ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 129. 34 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 70. 35 Там само – С. 325–326. 36 Там само – С. 240. 700 Алла Середяк була тільки критика інтелігенції з погляду інтересів народу”37. Незважаючи на розбіжності у поглядах, Ом. Огоновський розумів, що не рахуватися з Франком неможливо. Він уже був автором власних популярних збірок “Галицькі образки” (1885), “З вершин і низин” (1887), видавцем “Наукової бібліотеки”, дописувачем до усіх популярних видань. За підрахунками Я. Грицака, впродовж 1874–1886 рр. у переліку праць Франка було 572 назви, з них 115 – художніх творів38. Його твори читали далеко за межами Галичини, що давало можливість вижити з літературної праці, не підлягаючи цензурі. Це завдання не було легким, адже, за твердженням Олександра Барвінського, читацька аудиторія вже знаного письменника була “дуже убогою, більше патріотичною, аніж грошовитою”39. Постійна робота в редакції “Просвіти” могла би полегшити скрутне матеріальне становище Франка, однак виділ офіційно навіть не визнавав його членства в товаристві. Звернення про матеріальну допомогу на видавничі цілі подавали також друзі й учні Франка. Кирило Трильовський навесні 1889 р. звернувся до “Просвіти” з проханням допомогти у виданні збірки поезій молодих поетів. Головний виділ відмовив, обіцяючи закупити частину готових книжечок “під условієм, якщо твори, поміщені в тім збірнику, будуть відповідати тенденціям видань “Просвіти”40. Франка просвітянські “тенденції” не задовольняли. Образи з боку керівництва не відвернули І. Франка від співпраці з “Просві- тою”. Вже до наступного календаря (на 1889 рік), укладеного не Василем Луки- чем, а К. Паньківським, він подав вірш “Співакові” (під псевдонімом “Мирон”); у “Руському співанику” було надруковано його вірш “Сам по дорозі іду я...”, по- кладений на музику, а наприкінці 1888 р. окремою пронумерованою книжечкою “Просвіти” вийшло оповідання “Гава. Образок з життя підкарпатського народа”41. Отриманий від “Просвіти” гонорар (30 зол. рн.) за видання “Гави” Франко плану- вав використати для продовження серії “Наукова бібліотека” в меншому форма- ті під назвою “Науково-літературна бібліотека”42. Новий, дешевший формат мав удоступнити видання для селян, зробити їх настільними книгами в читальнях, де Франко був частим гостем. Зміст задуманої серії (включно з “новою”, яка місти- ла передруки з часопису “Житє і Слово”) істотно відрізнявся від просвітянських видань. “Просвіта” нерідко вдавалася до перевидань. Книжечка М. Михалевича “Пасіка” була популярною серед селян, то ж не дивно, що вона витримала чотири перевидання (1877, 1897, 1900, 1910). Однак доцільність другого накладу “Опові- дання про житє святого великомученика і лікаря Пантелеймона” О. Огоновського (1891) замість збірки молодих поетів викликає сумнів. За словами Франка, з цієї книжки “галицький простолюдин міг вичитати, що у “[…] випадках хороби ліпше вдатися до шептухи або знахаря, що лічать самими словами, ніж до лікаря”43. 37 Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Т.V (1886–1889). – Чернівці, 1912. – С. 160. 38 Грицак я. Пророк у своїй вітчизні... – С. 369. 39 Діло. – 1882. – № 1. – 2 січня. 40 ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 240. 41 Там само. – Арк. 223. 42 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 183. 43 Там само. – Т. 41. – С. 446. 701Іван Франко у видавничих планах товариства “Просвіта”... Дорогу до зближення відкрив 1889-й рік. Восени “Просвіта” разом з Нау ковим товариством імені Шевченка уклали угоду про спільне видання творів Т. Шевченка. В січні 1890 р. затвердили редакційний комітет, до якого увійшли Ом. Огонов ський, О. Барвінський, О. Партицький, І. Франко та В. Коцовський44. Відносини Франка з іншими редакторами ззовні виглядали непоганими. Огоновський готував біо- графію Франка для “Історії літератури руської”45, доповнював її новими фактами, обіцяв надрукувати в “Зорі”, радив подаватися на докторат, але не у Львові, бо поляки чинитимуть перепони. Однак праця над “Кобзарем” швидко переросла в конфронтацію. Ом. Огоновський та Ю. Романчук пропонували розмістити твори Шевченка за жанровим принципом (думки, молитви, балади, епічні твори та ін). І. Франко відстоював хронологічний, надаючи великої ваги підгото ві текс тів: звірці з авто графами, вилученню не автентичних творів, які містилися у поперед ніх виданнях. Уважав за доцільне подавати різночитання з попередніми публікаціями, інформацію про першо друки. Першою ознакою майбутнього розри ву редакційного комітету стала відмова “Просвіти” передплатити частину тиражу збірки оповідань, яку Франко вирішив видати власним коштом. Таким чином, він отримав би гроші на друк, а “Прос віта” – прибутки від продажу видання46. У протоколі засідання Голов ного виділу від 5 червня 1890 р. сухо зафіксовано рішення: “Відмовле но просьбу п. Франка о пренумеруванє єго повістей” та “Затур бувати п. Франка о зворот книжок”47. Формальною причиною назвали “лихий стан фінан совий товарис тва”, однак вже через тиждень виділили 85 зол. рн. “комітетові занимаючомуся вандрів кою молодежи” ремісничого товариства “Зоря”48. Восени просві тяни вирішили зовсім усуну ти Франка та Коцовського з редакційного комітету видання творів Шевченка, однак прямо їм цього не говорили. Крім Ом. Огонов ського, проти Франка виступив також К. Левицький. І. Франко довідався про засідання комітету в неповному складі та публічно виступив із протестом у часописі: “Ми маємо певну звістку про те, що на інтимній нараді народовців, при кот рій не було давніх членів Шевченківського комітету редакційного, ухвалено змінити первісний намір і видати Шевченка обкроєного. Повне ж критичне видання готовлять україн ці в Росії. Очевидна річ, що коли це правда, то я прилюдно зрікаюся засідання в тім комітеті і до обкроювання Шевчен ка руки не приложу”49. Стаття в “Народі” обури ла Огоновського. Він вважав себе основною фігурою в редакції, писав біографію Шевченка для “Зорі”. Формаль- ною причиною усунення членів комітету від НТШ Франка та Коцовського став розпуск редакційного комітету через проблеми з веден ням спільних рахунків50. “Кобзар” Т. Шевченка “Просвіта” видала у двох томах (чотирьох частинах) за редакцією Ом. Огоновського (1894, 1895). За влучним виразом Михайла Грушевського, Франко-науковець “не находив оточення, в котрім міг би працювати рівно і гладко, без тертя і перебоїв, а при тім незадоволеним зіставався потяг до суто 44 ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр.7629. – Арк. 260, 267, 272. 45 Возняк М. Матеріали до життєпису Франка… – С. 170–172. 46 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 326. 47 ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 296. 48 Там само. – Арк. 299. 49 Народ. – 1891. – № 7. 50 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 285. 702 Алла Середяк наукової праці…”51. Власні ідеї щодо періодизації та текстологічного опрацювання творчої спадщини Т. Шевченка Франко пізніше реалізував у двотомному виданні “Кобзаря” (1907, 1908), яке підготувало Наукове товариство імені Шевченка у серії “Українсько-руська бібліотека”. Реалізував, незважаючи на те, що у 1892 р. через радикальні погляди до НТШ його теж не прийняли. Твори непокірного письменника у просвітянських виданнях стали з’являтися частіше з поверненням до редакції товариства у 1890 р. В. Левицького. Без Василя Лукича літературна частина календарів “Просвіти” скоротилася майже удвоє, помітно зменшилася кількість художніх творів у книжковому репертуарі просвітян. Подібна тенденція загрожувала втратою читацького інтересу до просвітянських видань. В. Левицький розумів, що його запросили з метою повернути втрачене, а це дозволяло частково скинути з себе тягар цензури з боку керівництва виділу. Результат не забарився – до видань товариства 1890 р. увійшли твори І. Франка, Марка Вовчка, Б. Грінченка, А. Дольницького, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Глібова, С. Руданського, твори Г. Гайне у перекладах Лесі Українки, А. Кримського, М. Коцюбинського та багато іншого цікавого матеріалу. Книжкою, яка була б однаково популярною у селян та інтелігенції, мала стати історична повість Франка “Захар Беркут” (1882). Однак автор не діждався її видан ня “Просвітою”, власником найширшої мережі читалень у Галичині, хоч знав, що селяни “залюбки читали “Беркута”52. Політичні суперечки в українському таборі завдавали ще більшої шкоди загальній справі просвіти народу в умовах реакцій ної польської політики, пов’язаної з приходом до влади у Галичині намісника К. Бадені. Політика неповаги до громадянських прав та особистих свобод привела до необґрунтованого арешту Франка з товаришами у 1889 р., яких відпустили через два місяці, не знайшовши підстав для покарання. Репресивні заходи проводилися по селах та читальнях “Просвіти”. 28 серпня 1890 р. в Коломиї розігнали загальні збори, скликані виділом товариства. Формальною причиною цього була відсутність вказаного на афіші часу початку їх проведення. До Коломиї з’їхалися представники філій з усього краю, однак це не завадило поліції погрожувати зброєю голові “Просвіти” Ом. Огоновському53. Проголошення політики “нової ери” не принесло бажаного порозуміння з поляками, а тільки загострило відносини між народовцями і радикальною молоддю, яку підтримував та об’єднав у політичну партію (РУРП) І. Франко. У 1892 р. Франко вкотре звернувся до “Просвіти” з проханням прийняти його у члени товариства. На загальних зборах товариства відповідний запит від імені І. Франка і М. Павлика зробив молодий адвокат Микола Лагодинський. Прохання Франка та його товариша не задовольнили. Найкритичніше виступив провідник народовців Кость Левицький54. Окрім нечисленної молоді, яка не мала впливу на ухвалу зборів, за Франка заступився хіба що Йосип Заячківський. “Він має великі хиби, але й має талант”, – сказав о. Йосип і навіть у своїй промові ставив Франка у приклад сучасній молоді. Священик із Лопянки, меценат та єдиний із не львів’ян член-засновник “Просвіти” користувався авторитетом, однак навіть 51 Грушевський М. Апостолові праці // Іван Франко у критиці... – С. 28. 52 Франко І. Зібрання творів... – Т. 49. – С. 406. 53 Олесницький Є. Сторінки з мого життя. Передрук видання 1935 р. з додатковими матеріалами. – Стрий, 2007. – Ч. І–ІІ.– С. 195. 54 Літературно-Науковий Додаток “Нового Часу”. – 1938. – № 15 (27). – 18 квітня. 703Іван Франко у видавничих планах товариства “Просвіта”... його прохання не задовольнили. Співпраця І. Франка з товариством припинилася на довгих шість років. Франко розпочав випускати “Хлопську бібліотеку” (1896), поширював свої ідеї через створену ним мережу періодичних видань “Народ” (1890–1895), “Хлібороб” (1891–1895), “Громадський Голос” (1892–1939), “Житє і Слово”, “Радикал” (1895–1896) та ін. На переломі століть він писав: “Історія нашого українського національного руху в останніх двох десятиліттях пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй […] Скільки важкого зусилля! Скільки душевних і фізичних мук! Скільки розбитих надій, розтоптаних екзистенцій, загинулих талантів, змарнованих сил і характерів! І як помалу, важко, майже мікроскопічно йшли перші кроки! І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянні до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянні до тої конкуренції, яка на кожнім кроці грозить нам з їх боку!”55. Відновлення співпраці Франка з “Просвітою” засвідчило видання та попу- ляризація товариством його книжки “Панщина і її скасованє в 1848 р.” (1898). У 1894 р. головою товариства обрали незмінного члена Головного виділу, посла до Сейму Юліяна Романчука. Навесні 1898 р. товариство ініціювало відзначен- ня 50-річчя скасування панщини в Галичині на загальнонаціональному рівні. По- чин підтримали всі без винятку культурні установи та політичні партії. Для ін- формування народу про вагу цієї події “Просвіта” вирішила видати окрему кни- жечку і безкоштовно розіслати її по своїх читальнях. Найкращою працею визна- ли ґрунтовну розвідку Франка, написану на матеріалах особистого архіву третьо- го голови “Просвіти” В. Федоровича. Взаємному порозумінню сприяло утворення Української націонал-демократичної партії (1899), в лавах якої об’єдналися при- хильники національно-радикального крила РУРП та народовці – члени “Народної Ради”. Лідерство у народовському русі голови “Просвіти” Ю. Романчука зблизи- ло їхні позиції з націонал-радикалами. І. Франко, І. Белей, К. Левицький, Ю. Ро- манчук, М. Грушевський та ін. стали провідними діячами однієї політичної сили, яка базувалася на національній платформі, поєднала різні верстви суспільства, а відтак стала першою реальною силою, здатною протистояти польському натис- кові у Галичині. Формально членство Франка у “Просвіті” не відновлювали, його ім’я не фіксує ані “Алфавітний покажчик членів товариства “Просвіта”56 ані “Кни- га реєстрації нових членів”57. Водночас, з початком ХХ ст. Франко майже щороку пуб лікував свої твори у просвітянських виданнях. Визнанням неабиякої заслуги Франка у розгортанні роботи просвітянських читалень можна вважати замовлення товариства укласти “Вибір деклямацій для руських селян і міщан”. Підготова Франком популярних видань, участь у ініційо- ваних “Просвітою” святах свідчить про визнання ним доробку товариства у на- прямку розбудови мережі читалень та впливу на селянство. Саме цю роботу він вважав головною ланкою діяльності “Просвіти”, стимулював її, незважаючи на ве- личезну зайнятість у видавничих планах НТШ, де він міг реалізувати себе як нау- ковець. З обранням головою товариства Петра Огоновського (1906) виділ створив низку комісій, які відповідали за різні напрями роботи. Франкові твори все частіше 55 Грушевський М. Апостолові праці... – С. 26. 56 ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 778. 57 Там само. – Спр. 775. 704 Алла Середяк потрапляли до просвітянських видань. У 1912 р. “Просвіта” видала окремою про- нумерованою книжкою твір В. Гюґо “Ватерлоо” у перекладі Франка з передмовою (чис. 366, 64 с.), у 1913 р. – схвалила пропозицію видати “Притчі” письмен ника58, однак на заваді стало воєнне лихоліття. Формальне відновлення членства Франка у товаристві відбулося саме за голо- вування П. Огоновського. Щорічні загальні збори, заплановані на 8 червня 1908 р., готувалися дуже ретельно. “Просвіта” відзначала свій 40-літній ювілей. Збори від- булися в Народному Домі у присутності представників філій та великої кількості гостей. Документи товариства ретельно зафіксували усіх присутніх. Івана Франка на них не було59. Важко хворий, він ще у вересні виїхав на лікування до Хорватії у м. Ліпік. Повернувшись до Львова, Франко продовжив лікування, відтак не зміг прийняти запрошення товариства. Від імені Головного виділу до загальних зборів звернувся Євген Озаркевич з проханням “іменувати пп. Михайла Грушевського, професора університету, Д-ра Івана Франка, літератора і совітника Двору Григо- рія Кузьму за їх визначні заслуги коло добра нашого народа Почесними членами Товариства”. Присутні схвалили пропозицію “серед довготривалих оплесків і повстан ня з місць”60. Відповідні грамоти передали Франкові, однак активній діяль- ності у товаристві, яке, нарешті, офіційно визнало та належно оцінило заслуги письменника, завадила важка хвороба. У 1913 р. “Просвіта” спільно з НТШ ініціювала відзначення 40-річчя літе- ратурної діяльності І. Франка. Урочистості у Львові тривали три дні і ще довго продовжувалися по читальнях та філіях товариства. Ювілейну статтю про заслу- ги поета “Просвіта” помістила в найпопулярнішому серед селян виданні – щоріч- ному календарі61. Розгубивши свій провід по фронтах, еміграціях та Сибіру в роки Першої світової війни, “Просвіта” в березні 1916 р., незадовго до смерті Франка, зробила спробу відновити роботу. Давній товариш поета, що втретє повернувся до редакції товариства, Лукич-Левицький підготував до друку календар товариства на 1916 рік і помістив у ньому вірші Франка “Царські слова”, “Три стирти”, “Будьмо!” та “А ми з чим?”. Ці поезії стали останніми прижиттєвими творами Франка, які опублікувала “Просвіта”. На винятковій ролі Франка для галицького суспільства наголошував некролог у щорічному календарі товариства на 1917 рік62. Незважаючи на воєнне лихоліття, Франкова смерть викликала відгомін не тільки в Галичині, а й у світі. За підрахунками Ярослава Гординського63, у травні 1916 р. з’явилося близько 230 статей про Франка, з них 120 німецькою, російською, польською, чеською, угорською, французькою та іншими мовами. Приблизно 90 статей опублікувала українська преса. У більшості публікацій Івана Франка порівнювали з Мойсеєм, що добровільно взяв на себе важку і невдячну ношу народного пророка. 58 ЦДІАЛ. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629. – Арк. 97. 59 Там само. – Спр. 778. 60 Там само. – Оп. 2. – Спр. 6503, с. 99. 61 Возняк М. Іван Франко // Ілюстрований народний календар Товариства “Просвіта” на звичайний рік 1913 / ред. Ю. Балицький. – Львів, 1913. 62 радзикевич В. Іван Франко // Український ілюстрований калєндар товариства “Просвіта” з термінаром і літературно-науковим збірником на звичайний рік 1917 / ред. В. Левицький. – Львів, 1917. – С. 136–137. 63 Гординський я. Сучасне франкознавство (1916–1932) //Іван Франко у критиці... – С. 58.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73913
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2223-1196
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:03:41Z
publishDate	2012
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
record_format	dspace
spelling	Середяк, А. 2015-01-16T17:01:03Z 2015-01-16T17:01:03Z 2012 Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період) / А. Середяк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 693-704. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73913 Висвітлено складний шлях до порозуміння молодого літератора, а згодом видатного письменника, редактора і науковця Івана Франка з наймасовішим у Східній Галичині товариством “Просвіта”. Публікації творів Франка у виданнях та періодиці “Просвіти” якнайкраще ілюструють взаємне бажання співпраці, не дивлячись на ідеологічні розбіжності, які особливо проявлялися наприкінці ХІХ ст. The article elucidates the controversies between Ivan Franko – both of a young man-ofletters and a famous writer, editor and scholar – and one of the largest societies of Eastern Halychyna, the Prosvita Society. Franko’s publications in Prosvita journals and periodicals are good examples of the mutual desire for cooperation despite ideological differences, which became especially obvious in the late 19th century. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період) Ivan Franko in the publishing programmes of the Prosvita Society during his life-time period Article published earlier
spellingShingle	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період) Середяк, А.
title	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)
title_alt	Ivan Franko in the publishing programmes of the Prosvita Society during his life-time period
title_full	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)
title_fullStr	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)
title_full_unstemmed	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)
title_short	Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)
title_sort	іван франко у видавничих планах товариства "просвіта" (прижиттєвий період)
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73913
work_keys_str_mv	AT seredâka ívanfrankouvidavničihplanahtovaristvaprosvítaprižittêviiperíod AT seredâka ivanfrankointhepublishingprogrammesoftheprosvitasocietyduringhislifetimeperiod

Іван Франко у видавничих планах товариства "Просвіта" (прижиттєвий період)

Institution

Similar Items