Битва «під Ріпками» 1651 р.

У статті робиться спроба більш повно відтворити хід «Битві під Ріпками» 26 червня (6 липня) 1651 р. Перебіг цього конфлікту виявився невдалим для козацького війська, армії Великого князівства Литовського вдалося оточити Чернігів та захопити Київ. Однак дії козацьких сил у тилу литовської армії не...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Кондратьєв, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2014
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73995
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Битва «під Ріпками» 1651 р. / І. Кондратьєв // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 3-12. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-73995
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-739952025-02-09T13:09:14Z Битва «під Ріпками» 1651 р. Кондратьєв, І. У глиб віків У статті робиться спроба більш повно відтворити хід «Битві під Ріпками» 26 червня (6 липня) 1651 р. Перебіг цього конфлікту виявився невдалим для козацького війська, армії Великого князівства Литовського вдалося оточити Чернігів та захопити Київ. Однак дії козацьких сил у тилу литовської армії не дали можливості об’єднатися Я. Радзивілу із основними силами Польської корони. В статье сделана попытка более полно реконструировать ход «Битвы под Репками» 26 июня (6 июля) 1651 г. В результате боя под Репками казацкая армия потерпела поражение. Армии Великого княжества Литовского удалось взять Чернигов в осаду и захватить Киев. Однако действия казацкой армии в тылу армии ВКЛ не дали возможности Я. Радзивилу объединится с основными силами Польской короны. The article attempts to reproduce the course of «Battle by Ripky» on June 26 (6 July) 1651 in a more detailed way. The course of that conflict turned out unsuccessful for the Cossack’s forces as the troops of the Kingdom of Lithuania managed to surround Chernihiv and conquer Kyiv. Nevertheless, the actions of Cossack’s army in the rear of the Lithuanian army have prevented the Radzyvil army to unite with the main Polish forces. 2014 Article Битва «під Ріпками» 1651 р. / І. Кондратьєв // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 3-12. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73995 94 (477.51)«ХVІ» uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Кондратьєв, І. Битва «під Ріпками» 1651 р. Сiверянський лiтопис
description	У статті робиться спроба більш повно відтворити хід «Битві під Ріпками» 26 червня (6 липня) 1651 р. Перебіг цього конфлікту виявився невдалим для козацького війська, армії Великого князівства Литовського вдалося оточити Чернігів та захопити Київ. Однак дії козацьких сил у тилу литовської армії не дали можливості об’єднатися Я. Радзивілу із основними силами Польської корони.
format	Article
author	Кондратьєв, І.
author_facet	Кондратьєв, І.
author_sort	Кондратьєв, І.
title	Битва «під Ріпками» 1651 р.
title_short	Битва «під Ріпками» 1651 р.
title_full	Битва «під Ріпками» 1651 р.
title_fullStr	Битва «під Ріпками» 1651 р.
title_full_unstemmed	Битва «під Ріпками» 1651 р.
title_sort	битва «під ріпками» 1651 р.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2014
topic_facet	У глиб віків
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/73995
citation_txt	Битва «під Ріпками» 1651 р. / І. Кондратьєв // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 3-12. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT kondratʹêví bitvapídrípkami1651r
first_indexed	2025-11-26T01:55:18Z
last_indexed	2025-11-26T01:55:18Z
_version_	1849816129995800576
fulltext	Сіверянський літопис 3 У ГЛИБ ВІКІВ © Кондратьєв Ігор Вікторович – к. і. н., доцент кафедри всесвітньої історії Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. УДК 94 (477.51)«ХVІ» Ігор Кондратьєв. БИТВА «ПІД РІПКАМИ» 1651 р. У статті робиться спроба більш повно відтворити хід «Битві під Ріпками» 26 червня (6 липня) 1651 р. Перебіг цього конфлікту виявився невдалим для козацького війська, армії Великого князівства Литовського вдалося оточити Чернігів та захопити Київ. Однак дії козацьких сил у тилу литовської армії не дали можливості об’єднатися Я. Радзивілу із основними силами Польської корони. Ключові слова: Лоєвська переправа, Ріпки, Чернігівський полк, армія Великого князів- ства Литовського, польний гетьман Я. Радзивіл, чернігівський полковник С. Пободайло. Історія воєн – це історія перемог та поразок, й хоча інтерес дослідників прикутий здебільшого до перших, повну картину війни неможливо відтворити без вивчення усіх її аспектів. Так звана «Битва під Ріпками» (чи «Друга лоєвська битва») 26 черв- ня (6 липня)1 1651 р. стала одним із найкривавіших епізодів боротьби українського народу за незалежність середини ХVII ст. На сьогодні маємо кілька ґрунтовних роз- відок з історії цієї битви – як українських, так і білоруських дослідників. Порівняння публікацій, що фактично доповнюють одна одну, разом із залученням додаткових матеріалів, дозволяє нам глибше зрозуміти перебіг цього конфлікту. На початку 1651 р. армія Великого князівства Литовського почала підготовку до нового наступу на Лівобережжя. У свою чергу до литовського кордону поспіхом підтягувалися козацькі сили – до району Любеча та Лоєва були передислоковані три козацьких полки (під проводом Мартина Небаби, Матвія Гладкого та Прокопа Шумейка) й союзні татарські загони2. Між іншим, одним із сотників Небаби, воче- видь, був Петро Дорошенко – майбутній гетьман України3. Загальна чисельність цього угруповання (станом на квітень) сягала двох-трьох десятків тисяч козаків (називається навіть цифра до 50000 чол.) та 12000 татар. Існують відомості, що для підсилення захисту порубіжжя сюди був направлений Тиміш Хмельницький із кіль- кадесятитисячною армією, однак він не зміг прорватися до наміченого району4. У свою чергу армія на чолі з польним гетьманом Я. Радзивілом нараховувала 12800 чол.5 1 березня 1651 р. шляхтич С.Павша повідомляв Радзивілу, що до Любеча піді- йшли три полки на чолі з Небабою, Шумейком та Гладким і що значні сили розміщені також між Любечем та Лоєвим. Цю інформацію підтверджував і посол Радзивіла Мисловський. Він доповідав, що литовському війську протистоять Чернігівський та Ніжинський полки на чолі з Небабою та Пободайлом, а також Київський та Пе- реяславський полки6. Козацькі гарнізони захищали й інші переправи через Дніпро. 2 березня чернігівський наказний полковник П. Забіла у листі до гомельського під- старости зазначав, що козацькі гарнізони у Боровичах та Яриловичах розташовані немовби для самооборони, адже «недавно з вашої сторони пани ляхи вчинили напад і захопили нашу сторожу». На цьому наголошував і сам Мартин Небаба у листі до підстарости від 21 березня7. Вочевидь загальна кількість козацьких військ не перевищувала 30 тисяч чоло- 4 Сіверянський літопис вік. Уже згаданий Павша в листі від 7 квітня зазначав, що біля Чернігова та Любеча зібралася чимала кількість рядових козаків, які пильнують лоєвську та речицьку шляхти та збираються в наступ. Немовби вже й призначений час цього наступу – на 3 травня (20 квітня) 1651 p., коли підсохне земля8. Станом на травень 1651 р. розташування українських козацьких полків виглядало таким чином: київський полковник А. Жданович стояв біля Чорнобиля, ніжинський полк С. Пободайла – під Лоєвом (Пободайло особисто керував спорудженням на Лоєвській переправі редутів і шанців), війська чернігівського полковника М. Не- баби були дислоковані на р. Сож та біля Ріпок9. Передові козацькі ватаги стерегли переправи через Сож та Дніпро. По Дніпру та на шляхах були виставлені дозори, організована боротьба з литовськими шпигунами10. Наприклад, був заарештований шляхтич Фащко (Фащ, Хващ). Між іншим, М. Небаба пропонував обміняти на Фаща козаків, що опинились у литовському полоні11. З півночі війська Небаби прикривав наказний полковник С. Окша, що отаборився у Стародубі12. Стародубська залога згадана у «Расспросной речи в Посольском приказе» у записах від 12 квітня 1651 р.: «а другое де войско у Хмелыницкого стоит и збираетца от Стародуба к Любечю и к Лоеву за Днепром»13. Як зазначає А. Гурбик, розташування козацького війська було дуже вдалим, Ло- євський брід охороняли усього 300 козаків, а основні сили – це 15 тисяч повстанців, були розташовані у двох таборах «під Ріпками», десь неподалік один одного. Однак розпорошеність козацького війська стала й однією з причин його поразки14. У травні 1651 р. відбулося перше серйозне зіткнення – козацька сотня була розбита під Яриловичами, а литовський передовий загін зазнав поразки біля Сожу. 9 травня козаки першими здійснили вилазку: «Перед Николиным днем (9 травня) сто человек козаков ходили в загон в литовскую сторону в Гомельской уезд и тех де козаков в селе Ериловичах литовские люди побили всех на голову». Опісля (десь до 15 травня) вже козаки Небаби розгромили біля с. Яриловичів загін литовського війська чисельністю 1 тис. чоловік («литовских людей всех тысечю человек побили на голову»15). Як бачимо, обидві сторони намагалися перебрати контроль над Яри- ловичами, що охороняли стратегічну переправу через Сож. За наказом Хмельницького Небаба надсилає до Гомеля полковників Забілу та Окшу із 7-тисячним козацьким загоном, по дорозі до них приєднуються інші козацькі частини та якась частка місцевого населення. Кількість загону зростає до 17 тисяч. 26 травня розпочалася невдала осада Гомельського замку. Цікаво, що відібрані у го- мельської шляхти дорогоцінності козаки відправили до с. Яриловичі («Ериловичі»), де вочевидь була розміщена козацька тилова база. Другий загін (4 тисячі козаків та 500 татар) під командуванням Шохова був направлений через Брянщину (за до- мовленістю із брянським воєводою Д. Великогагіним) до Рославля та Кричева. Мета – будь-якою ціною зірвати похід Радзивіла в Україну. У разі перемоги планувалося розгортати наступ до Бихова. 9 червня цей загін повернувся назад, мабуть, зустрівши сильний супротив16. 3 червня (13 червня) до речицького табору Радзивіла приїздить козацьке посоль- ство на чолі з С. Пободайлом17. Існують відомості, що посланці передали польному гетьману лист Хмельницького, у якому той просив його не йти на Лівобережжя, у свою чергу обіцяючи вивести усі козацькі загони з Правобережжя Дніпра. Радзивіл немов би погодився на цю пропозицією, однак посланці були затримані в таборі якнай- довше (на думку Ю. Мицика, Радзвивіл був ображений на неласкавий прийом його гінця Хмельницьким, тому й козацьких послів прийняв лише на другий день і взагалі прагнув не миру, але війни18). До того ж, Радзивіл вдався до дезінформації – наді- славши 21 червня (1 липня) загін у 2500-3000 воїнів на чолі із стражником Мирським немовби під Рославль на допомогу Смоленську. Це повинно було впевнити Небабу у тім, що зіткнення не відбудеться19. Однак відомо, що 30 червня (9 липня) козаки, що знаходились під Гомелем (козацький корпус так і не зміг взяти добре укріплене місто), отримали наказ М. Небаби «днем та вночі повертатися назад»20. Сіверянський літопис 5 Насправді мета Мир- ського була інша – за- хопити переправи через Дніпро і Сож і зайти у тил козацькому війську. Після від’їзду козацьких дипло- матів основне військо рушило берегом Дніп- ра вниз до Лоєва (у цей час лоєвську переправу у ВКЛ символічно назива- ли «Лоєвською брамою» князівства), частина пі- хоти під командуванням Вінцента Гансевського спускалась Дніпром із гарматами на байдаках. По Дніпру спустили і таки собі «гуляй- городки» – споруди з колод, за якими можна було сховатися від вогню під час штурму Лоєва. 26 червня військо Радзивіла було готове до бою, трьома пострілами з гармат був даний сигнал Мирському, який у цей час непомітно наблизився до козаків з тилу22. 26 червня (6 липня) роз- почалась «Битва під Ріпками» («Друга Лоєвська битва»). Побачивши вороже військо, козаки зайняли позиції (як уже зазначалося, чисельність козацької залоги дорівнювала 300 чол.24), але тут в їхній тил ударив загін Мирського. Піс- ля запеклого бою супротив козаків був зламаний, біль- шість залоги загинула, лише якійсь частині вдалося від- ступити до Любеча. П’ятеро поранених, що вирвалися з оточення, попрямували до Небаби. Розуміючи, що Небаба може вдарити по загону Мирського, останньому було наказано зайняти оборону та забезпечити переправу основних сил25. За відомостями польських хронікерів, ледь не за годину («надзвичайно швидко»), коли ще не встигли переправитися усі хоругви Радзивіла, до Лоєвської переправи вже підходило основне п’ятнадцятитисячне козацьке військо. М. Небаба, дізнавшись, що «же ляхи прийшли на те місце, де їх залога була, але небагато ляхів», вирішив роз- бити загін Мирського до того часу, як переправляться основні сили. Поспіхом були зібрані всі наявні ресурси і спішно спрямовані до Лоєва. Хоча А. Гурбик схиляється до думки, що основний бій розпочався ополудні26, коли й підійшли основні козацькі війська. Вдаривши по загону Мирського, Небаба залишив відкритими свої фланги, припускаючи, що основні литовські сили ще на правому березі. Але три литовські хоругви вже знаходились на Лівобережжі за чверть милі від загону Мирського. Не- сподіваний удар з флангу вирішив долю битви, дезорганізовані козаки, зазнавши чималих втрат, відступили. У бою загинув і сам Небаба. Здобутком литвинів стали 14 (за іншими даними – 20) козацьких прапорів – хоругв27. На честь цієї перемоги Радзивіл віддрукував пам’ятну медаль, а придворний художник Абрахам ван Вес- терфельд намалював серію батальних полотен28. З літопису «Самовидця»: «войско литовское переправуется през Днепр. Старшій казацкій Небаба, полковник черніговский, порвавшись несправне і скочил проти- Прийом козацьких послів Я. Радзивілом (гравюра А. ван Вестерфельда)21. Друга Лоєвська битва (малюнок А. ван Вестерфельда)23. 6 Сіверянський літопис вко тому войску справному, которого зараз тое войско литовское зломило и много козаков порубало, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято…»29. Мужність козаків та самого Небаби була високо оцінена литовським гетьманом Я. Радзивілом. У листі до дружини 26 червня 1651 р. він порівняв полковника з відомим полководцем Кричевським30. З листа якогось литовського воїна відомі й останні хвилини М. Небаби – втративши коня, той бився пішим з двома ворогами, отримавши поранення в праву руку, бився лівицею до кінця. На вбитому полковнику був зелений атласний жупан, коштовний панцир, поверх якого була лосина шкіра з золотими ґудзиками та шнурком, озброєння також було коштовне – шабля в оправі, з прикрас були каблучка на пальці та золотий хрест. Автор пише: «Товариш, що його вбив, узяв каптан, в якому було 7000 золотих – то йому князь (Радзивіл. – І.К.) дарував, а Небабу велів поховати і висипати велику могилу»31. Разом із Небабою загинули ще три полковники – Півторакожух, Капуста та Кравченко. У битві також загинуло щонайменше 4 тисячі кінних козаків, чимало по- трапило в полон, серед них і небіж Небаби, полкові сотники, чернігівський полковий писар. У літопису Самовидця в поразці козацького війська були звинувачені козацька чернь, що начебто злегковажила противника: «зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осорожностию, розуміючи, же юже незвитяжними зосталі»32. Тогочасні мемуаристи ВКЛ відзначали, що, дізнавшись про відволікаючий «похід» Мирського під Смоленськ, козаки втратили пильність («загуляли»)33. Як уже зазначалося, основний табір Небаби знаходився біля Ріпок, від яких до лоєвської переправи усього 24 км34. Постає питання, де був другий табір козаків? Здається цілком логічним, що загін Мирського став переправлятися зі сходом сон- ця (на початку липня сонце сходить біля 4 ранку), година пішла на налаштування переправи, бій із козацькою залогою навряд чи тривав більше години. Відповідно не пізніше 6.00 ранку до Небаби вже скакали п’ятеро вершників з повідомленням про напад. Швидкість коня риссю становить до 12 км/год. (галопом – 22 км/год., але в нормальних умовах галопом коні можуть пересуватися лише 10-15 хвилин (треновані – до 30 хвилин), згодом вершник вимушений переводити коня на рись чи звичайний крок – 5 км/год.). Згадаємо повідомлення, що перші козацькі загони з‘явилися через годину після початку переправи. Відповідно, не пізніше 7.00 з‘явилися перші козаки із ближнього табору. Відповідно, відстань до першого стану військ Небаби становить не більше 6-8 км (півгодини до табору – півгодини звідти). Основне військо підійшло ближче до 12.00 – 13.00 («у полудень»35.) й відразу вступило в бій. Відстань від лоєвського перевозу до Ріпок становить усього 24 км. Між іншим, шлях від Лоєва до Ріпок міг пройти лише між двома великими бо- лотами – Замглай та Паристе, що самі по собі створюють неприступну природну перепону. Шлях до Любеча міг пролягти лише між Дніпром та болотом Паристе (через с. Каменське). Логічним здається, що ближній табір козаків знаходився десь між болотами Паристе та Замглай – це або с. Пізнопали, що на р. Вир – а це якраз біля 8 км, чи село Вир (близько 12 км). Табір міг бути розташований і ближче до Любеча – у селах Лопатні, Радулі чи Новосілках. На думку істориків-краєзнавців, бій з козаками Небаби відбувся взагалі під Пересажем, що між Любечем та Духо- вщиною (Малинівкою)36. Наступного дня 27 червня Я. Радзивіл наказав залишити гармати та обоз і руха- тися під Ріпки до козацьких таборів Небаби та Литвичонка (Литвиненка). Табори виявилися покинутими, до рук литвинів потрапив козацький обоз та чимало худоби. У полон потрапив й провіантський обоз (200 піших козаків із самопалами, що охоро- няли борошно), який не знав про поразку та якраз ішов до козацького розташування37. Поразка під Лоєвим спричинила паніку серед козаків, вони стали відступати до Києва та Чернігова, козацька залога (у Любечі була розміщена одна хоругва на чолі з сотником Рубанкою38, вочевидь, з «черні») без бою здала й Любецький замок, зали- шивши відкритими брами міста: «направив (Я. Радзивіл. – І.К.) пана Підбереського… щоб місто (Любеч. – І.К.) опанували, що і сталося, бо козаків ще там зостали, але Сіверянський літопис 7 як швидко до брами прийшли, так вони іншою вискочили». Здобутком литовського війська стали ще чотири козацьких прапори-хоругви. Залишки козацького війська (близько 10 тисяч) відійшли до Чернігова під проводом ніжинського полковника Сухині, полковників Литвиненка та Шумейка. Тоді ж до міста повернувся і Степан Пободайло. Його нашвидкуруч обрали чернігівським полковником і він відразу організував оборону Чернігова, інші частини козацької армії відступили до Києва39. 29 червня війська Радзивіла підійшли до Чернігова. Незважаючи на позицію чер- нігівського міщанства, яке бажало уникнути бою та здатись, оборону чернігівської фортеці взяв до своїх рук новообраний чернігівський полковник Пободайло. Причому, як зазначає Ю. Мицик, Пободайло не прагнув цієї посади, але відповідально поста- вився до нового призначення й очолив оборону Чернігова та усього краю. Радзивіл оцінював кількість оборонців міста до 40 тисяч. Намагаючись уникнути кривавого конфлікту, він вирішив обійти Чернігів («юже там нічого не вскуравши, назад по- вернул на Любеч») і піти на з’єднання з польською армією до Києва. Усі спроби керманича литовської армії ви- манити козаків з укріплення, ви- явилися марними, тому гетьман відмовляється від осади міста та повертається до Любеча. До Любеча був спрямований і обоз литовського війська40. Вже на початку липня 1651 р., розуміючи, що у нього замало сил, Радзивіл остаточно відмов- ляється від штурму Чернігова. Проблематичним був і подаль- ший похід на Київ. Адже Чер- нігівська фортеця залишалася у тилу, до того ж, військові залоги треба було лишити і у захоплених Вхід військ Радзивіла в Київ41. 8 Сіверянський літопис Любечі та Лоєві. Лише вдалий наступ військ Великого князівства Литовського на Овруцько-Чорнобильському напрямку (біля Чорнобиля військо Радзивіла розгро- мило загін полковника Філона Гаркуши) дозволив Радзивілу рушити до Києва42. Цікаво, що 14 липня 1651 р. литовський гетьман Я. Радзивіл офірував любецькiй церкві Параскеви П‘ятниці частину с. Присторонь, а священику цієї церкви Флорину Ревечинському (Рев‘ячичу), що «върнымъ будучи, состоитъ при войскъ Его Коро- левской милости въ повиновеніи», надав охоронний лист «в лагере под Любечем»43. А вже 4 серпня 1651 р. військо Радзивіла увійшло у покинутий козаками Київ44. Незабаром після виступу головних литовських сил до Києва, Любеч осадили козаки на чолі з наказним гетьманом С. Пободайлом, чигиринським наказним (?) полковником В. Литвиненком і ніжинським полковником П. Шумейком: «Любеч зоставал з жолнерами в обложению от козаков»45. Знаходячись у захопленому Києві, Радзивіл отримує інформацію про активізацію козаків Чернігівського полку. Козацькі сили на чолі з Пободайлом стали здійснювати руйнівні рейди у глиб Великого кня- зівства Литовського. З листа шляхтича Силича, написаного у серпні 1651 р.: «до сих пір любецьке військо (якого є 4000 із паном Францкевичем46 старостою мозирським) в оточенні зостається від козаків». Козаки доходили аж до Брагіна та Загалля47. Був оточений і Лоєв: «у Лоєві у двох блокгаузах знаходиться 800 піхотинців, полковником котрих є пан Нольт. Цей стоїть за Дніпром у потужно укріпленому блокгаузі. У Любечі – 5000 різного війська, над котрим є полковником пан Матіаш Фронкевич, мозирський староста». Кілька тисяч козаків «близько підкопалися і що- денно на гердці виходять, стріляють з гармат, нападають на людей, що знаходяться в місті». Тим часом на допомогу осадженому козаками Любечу прийшло 100 литовських кіннотників. 17 вересня до Речиці надійшла нова інформація про Любеч: «вони й так три тижні й кілька днів (як бачимо, бої під Любечем розпочалися раніше 31 серпня як мінімум на тиждень, а 31-го Любеч, вочевидь, був узятий у повну облогу. – І.К.) обо- роняються, не маючи ні в кого допомоги», а «лоєвська піхота не хоче їм допомогти»48. Любецька та лоєвська залога армії ВКЛ перебувала у скрутному становищі: «Про потугу любечан кажуть, що три тисячі було, або півтори тисячі, всі кінні зсіли з коней, побитих, померлих велика сила. У Лоєві знати з півтори тисячі було вимерло, піхоти немало. Пан Фронкевич полковник в Любечі. Часті листи приходять до місцевих панів ротмістрів з Любеча, з Лоєва, заради Бога слізно просять про допомогу»49. За підрахунками Ю. Мицика, у Лоєві залишилося усього близько 800-1000 вояків. Ар- мію ВКЛ до того ж косила якась хвороба. У серпні 1651 р., коли шляхтич Олександр Яблоновський підвозив провіант з Речиці до Лоєва, половина його хоругви лежала хвора у Речиці50. Знаючи про осаду Любеча та Лоєва та не бажаючи опинитися у повному оточенні, Радзивіл приймає рішення залишити Київ. 1 вересня армія ВКЛ вийшла з Києва, гетьман Хмельницький наказує відкрити їй дорогу: «Хмельницький двох козаків прислав, наказуючи своїм людям припинити бої. Ці ж два козаки до Лоєва й Любеча їхали, оголошуючи про перемир’я, аби козаки від облоги там тих полків литовських відступили»51. Загалом, у 1651 р. армію Хмельницького спіткали військові невдачі – був узятий Київ, козаки зазнали поразки під Берестечком, як наслідок – був підписаний неви- гідний Білоцерківський договір. За угодою від 18 (28) вересня 1651 р. Чернігівське воєводство поверталося до складу Речі Посполитої, а польській шляхті поверталися усі землі: «можуть вступати у володіння своїми маєтками і одразу брати під свою владу всі доходи». Реєстровому козацтву наказувалося переселитися до Київського воєводства (для цього планувалося створити нові реєстри)52. У вересні козаки Чернігівського полку продовжували облогу Любеча та Лоєва. Зняли вони її лише 5 жовтня: «чи їм Господь Бог дав страх, чи з Корони мають щось новини, або якихось хитрощів вжили, але повідомили, що мають універсал від Хмельницького про те, що вже настав мир. Того ж таки дня вони тихо відправили артилерію і вози… Пободайло показав універсал Хмельницького про те, що настав мир і що йому наказав (Хмельницький) відступати з військом». 8 жовтня козаки «у Сіверянський літопис 9 доброму порядку» відступили від Любеча53. 9 жовтня шляхтич О. Яблоновський у листі до Я. Кишки повідомляв, що п’ять тижнів облогу Лоєва тримали 250 піхотинців та 260 кіннотників (ще 250 було послано в роз’їзд, та навряд чи встигли повернути- ся до початку облоги міста). 20 вересня війська Пободайла намагалися взяти Лоєв штурмом, загинуло кілька офіцерів, близько 100 обложених було поранено. На кілька днів було укладене перемир‘я, у цей час на допомогу осадженому Лоєву прийшли загони шляхтичів Качинського та Юзефовича з Упитського та Брацлавського повітів. Однак допомога не змогла пробитися до оточених і стала на околиці міста. Облогу припинив лише універсал Хмельницького про укладання Білоцерківського договору. Козаки Пободайла отримали його 5 жовтня, 6-го до Лоєва був надісланий трубач- парламентар. На переговорах Пободайло показав лоєвському полковнику універсал про мир. Зголоднілий лоєвський гарнізон тоді придбав у повстанців продовольство (запасів котрого козаки мали ледь не на рік), жовніри стали радіючи миру пити з повстанцями горілку. 7 жовтня Пободайло провів другий раунд переговорів, а 8-го козацьке військо пішло з-під стін Лоєва54. Хоча Пободайло і виконав гетьманський наказ та зняв облогу міста, рішення Біло- церківського мирного договору його відверто розчарували. На Військовій Раді його, як наказного гетьмана, делегували на поїздку до Чигирина. У столиці Пободайло навіть був ув‘язнений за непокору гетьману, однак незабаром його відпустили – з на- казом пустити панських урядників до маєтків, але козаків з цих місць не виводити55. Сейм Речі Посполитої не імплементував статті Білоцерківського договору. Це дозволило й Б. Хмельницькому не виконувати його положення56. Відповідно, на- каз вивести козацькі частини до Київського воєводства виконувався дуже мляво, ймовірно, його саботувало і рядове козацтво, і старшина. Відомо, що взимку 1652 р., коли польське військо рушило на Чернігівщину, Хмельницький лише тоді наказав чернігівському полковнику С. Пободайлу не чинити опір та вивести козаків на Київ- щину57. Опісля перемоги козаків 2 липня 1652 р. під Батогом, Чернігівське воєводство знову було зайняте козаками58. Любеч, що залишився під владою литовського війська, фактично став його го- ловною опорою на Лівобережжі (хоча чимало шляхтичів Любецького староства ще у 1649 р. перейшла на козацький бік, продовжуючи службу у складі Чернігівського полку). У 1651 р. Януш Радзивіл за привілеєм короля Яна Казимира отримав Лю- бецьке та Лоєвське староства. Після смерті Радзивіла у 1655 р. Лоєв перейшов до чернігівського воєводи (у цей час це була суто формальна посада. – І.К.) Криштофа Тишкевича59. У 1652 р. Любеч знову перебував у козацькій облозі, але за наказом Б. Хмель- ницького «войска, по договорам своим, разошлись, польские по назначеным местам, а козаки в свои домы»60. Незабаром Любеч та Лоєв були відвойовані козаками. Не пізніше квітня 1653 р. Я. Радзивіл вимагав у Хмельницького звільнити місто, однак гетьман відмовився: «Лоева и Любеча ему не уступит, для того что они стали по обе стороны реки Днепра. И только их поступитца, и поляком и литве будет дорога чиста во всю Украину«61. Як бачимо, опісля поразки 1651 р. і втрати Любеча та Лоєва, як ключових пунктів Північного Подніпров‘я, козацькій армії вдалося взяти ці міста у тривалу облогу. Тим самим дії козаків, фактично у тилу армії Великого князівства Литовського, зробили взяття Києва не стратегічною, а тактичною перемогою. Армія Радзивіла не змогла реалізувати свою перевагу повною мірою, а її очільнику прийшлося відмовитись від планів з‘єднання з основними силами польської корони. 1. Тут і далі подане датування за старим та новим (у дужках) стилем. На той час різниця між юліанським та григоріанським календарями становила 10 днів. 2. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.) // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 2006. – Вип. 6 (471). – С. 36-37; Білоруська історіографія відзначає, що це війська Радзивіла готувалися відбити козацьку агресію (Див. наприклад Анісавец М.І. Лоеўская бітва // Беларускі гістарычны часопіс. – 2006. – №7. – С.10). 10 Сіверянський літопис 3. Мицик Ю. А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни укра- їнського народу 1648—1658 рр. // УІЖ. – 2001. – № 1. – С.138-139. 4. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.37. 5. Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2(3) т. / Рэдкал. Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш. – Мінск: БелЭн, 2007. – 792 с.; іл. – Т.2.: Кадэцкі корпус – Яцкевіч. – С.216. 6. Мицик Ю. Степан Подобайло // Полководці Війська Запорозького. Історичні портрети. – Кн.2. – К., 2004. – С.129-130. 7. Мицик Ю. А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни укра- їнського народу 1648-1658 рр… – С.139. 8. Мицик Ю. Степан Подобайло… – С.129-130. 9. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.37, 39-40. 10. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.37, 41; Мицик Ю. З нових документів про національ- но-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2 // Сіверянський літопис. – 1998. – №6. – С.23; Макушников О.А. Гомель с древнейших времен до конца XVIII века. Историко-краеведческий очерк. – Гомель: Республикан- ское унитарное предприятие «Центр научно-технической и деловой информации», 2002. – С.114-116. 11. Мицик Ю. А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни укра- їнського народу 1648-1658 рр… – С.136, 140. 12. Мицик Ю. З нових документів про національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2… – С.23. 13. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах. – Т.ІІІ. 1651-1654 гг. – М.: Изд-во АН СССР, 1953. – С. 21-24. 14. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.42, 43. 15. Там само. – С.37, 39-40. 16. Там само. – С.37; Гурбик А. Бойові дії на півночі України та битва за Київ влітку 1651 р. // Національно-визвольна війна українського народу середини ХVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. – К.: Видавництво «Генеза», 1998. – С.94; Макушников О.А. Гомель с древнейших времен до конца XVIII века. Историко-краеведческий очерк… – С.114-116, 206; Мицик Ю. З нових документів про національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2… – С.23. 17. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.41; Мицик Ю. Степан Подобайло… – С.130. 18. Мицик Ю. Степан Подобайло… – С.130. 19. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.41; Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя…. – Т.2. – С.216. 20. Макушников О.А. Гомель с древнейших времен до конца XVIII века. Истори- ко-краеведческий очерк... – С.114-116. 21. Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.10. 22. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Укра- їну та оборона Києва (1651 р.)… – С.41; Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.4, 10; Тарасенко І. Лоїв у літописах і хроніках середини ХVII – початку XVІІІ ст. // Гісторыя Лоеўскай зямлі. Факты, Каментарыі: Матэрыялы міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі, прысвечанай 500-годдзю утварэння г.п. Лоеў (Лоеў, 20 кастрычніка 2005 г.) / Рэд.кал. С.А. Чаропка (адк. рэд.) і інш. – Гомель, 2006. – С.52. 23. Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя… – Т.2.– С.217. 24. Білоруські історики оцінюють кількість охоронців лоєвської переправи у 3 тисячі козаків Чернігівського та Ніжинського полку (Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя… – Т.2. – С.216). 25. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.41. Сіверянський літопис 11 26. Цієї думки дотримуються і білоруські дослідники (Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.11). 27. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.42; Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.11. 28. Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.11. 29. Літопис Самовидця / Підготував до видання Я.І.Дзира. – К.: Наукова думка, 1971. – 208 с. – С.61. 30. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.42. 31. Там само. – С.42-43. 32. Літопис Самовидця… – С.61; Тарасенко І. Лоїв у літописах і хроніках середини ХVII – початку XVIII ст. // Сіверянський літопис… – С.12-13. 33. Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.10. 34. Милорадович Г. Местечко Любеч (прежде бывший город). – Чернигов; СПБ.: Типография губ. правления и Штаба Отд. Корпуса Внутренней стражи, 1853/1859. – C.9; Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя… – Т.2. – С.216. 35. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.42. 36. Глушак Т.П., Жагловський А.П., Пінчук З.М. та ін. Краю Ріпкинський мій… – К.: Чернігівське земляцтво, 2004. – С.13. 37. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.43. 38. Мицик Ю. А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни укра- їнського народу 1648 – 1658 рр… – С.146. 39. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.43; Гурбик А. Бойові дії на півночі України та битва за Київ влітку 1651 р…. – С.98; Йоган-Христіан Енгель. Історія України та українських козаків // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. – Випуск 9-10: Patria / За редакції В.Кравченка. – Харків: ТОВ «НТМТ», 2008. – С.157; Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя… – Т.2. – С.216. 40. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)…– С.43-44; Гурбик А. Бойові дії на півночі України та битва за Київ влітку 1651 р… – С.92, 96; Мицик Ю. Степан Подобайло… – С.131; Мицик Ю. З нових документів про Національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверській Україні // Сіверянський літопис. – 1999. – №2. – С.32; Величко С.В. Літопис. Т.1 / Переклад з книжної укр. мови, вступна стаття, коментарі В.О. Шевчука; Відповід. ред. О.В.Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – С.92, 348-351. 41. Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2(3) т. / Рэдкал. Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш. – Мінск: БелЭн, 2007. – 688 с.; іл. – Т.1.: Абаленскі – Кадэнцыя. – С.404. 42. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.44-46; Анісавец М.І. Лоеўская бітва… – С.11. 43. Милорадович Г.А. Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. – М.: Университетская типография, 1871. – С.111-112; Василенко Н.П. Генеральное след- ствие о маетностях Черниговского полка 1729-1730 гг. – Чернигов: Типография Губернского земства, 1908. – C.62; Гурбик А. Бойові дії на півночі України та битва за Київ влітку 1651 р…. – С.99. 44. Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя… – Т.2. – С.216. 45. Енгель Йоган-Христіан. Історія України та українських козаків… – С.157; Ми- цик Ю. Прокіп Шумейко // Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / Редкол.: В. Смолій відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий дім «КМ Academia», 1998. – Кн. 1. – 400 с.; Милорадович Г. Местечко Любеч (прежде бывший город)... – C.9-10. 46. Матіаш Фронкевич. – І.К. 47. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.50-52. 12 Сіверянський літопис 48. Мицик Ю. З нових документів про Національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2… – С.25. 49. Там само. – С.16, 24-25. 50. Мицик Ю. Лоїв у роки Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. // Гісторыя Лоеўскай зямлі. Факты, Каментарыі: Матэрыялы міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі, прысвечанай 500-годдзю утварэння г.п. Лоеў (Лоеў, 20 кастрычніка 2005 г.) / Рэд.кал. С.А. Чаропка (адк. рэд.) і інш. – Гомель, 2006. – 220 с. – С.33. 51. Гурбик А. О. Вторгнення військ Великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва (1651 р.)… – С.52. 52. Ефименко А.Я. История украинского народа. – К.: «Лыбидь», 1990. – С.244; Хрестоматія з історії Української РСР / За ред. І. О. Гуржія. – Т. 1. – К.: Радянська школа, 1959. – С.276; Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.: кордони, населення, право. – К.: Основи, 1996. – С.23. 53. Мицик Ю. З нових документів про Національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2… – С.26. 54. Мицик Ю. Лоїв у роки Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр…. – С.33. 55. Кривошея В.В. Українське козацтво в національній пам‘яті. Чернігівський полк. У 2 т. – К. : ДЦ «НВЦ «Пріоритети», 2012. – Т.1. – С.7-8. 56. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – К.: «Глобус», 1992. – Т.2. – С.31. 57. Універсали Богдана Хмельницького 1648 – 1657 / Упорядники І. Крип’якевич, І. Бутич. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – С.125. 58. Дорошенко Д.І. Нарис історії України… – С.32. 59. Города, местечки и замки Великого княжества Литовского: Энциклопедия. – Минск: Беларуская Энцыклапедыя імя Петруся Броўкі, 2009. – С.194; Słownik geografi czny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Tom V (Kutowa Wola – Malczyce). – Warszawa: nakładem władysława Walewskiego. Druk «WIEKU» Nowy-Świat Nr. 59, 1884. – S.395; Пашкевіч У. Да пытання аб уладальніках Лоева ў ХVІ – ХVІІІ ст. // Гісторыя Лоеўскай зямлі. Факты, Каментарыі: Матэрыялы міжнароднай навукова- практычнай канферэнцыі, прысвечанай 500-годдзю утварэння г.п. Лоеў (Лоеў, 20 кастрычніка 2005 г.) / Рэд.кал. С.А. Чаропка (адк. рэд.) і інш. – Гомель, 2006. – С.59. 60. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. – К.: Наукова думка, 1994. – С.204. 61. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах. – Т.ІІІ… – С.262, 266. В статье сделана попытка более полно реконструировать ход «Битвы под Реп- ками» 26 июня (6 июля) 1651 г. В результате боя под Репками казацкая армия по- терпела поражение. Армии Великого княжества Литовского удалось взять Чернигов в осаду и захватить Киев. Однако действия казацкой армии в тылу армии ВКЛ не дали возможности Я. Радзивилу объединится с основными силами Польской короны. Ключевые слова: Лоевская переправа, Репки, Черниговский полк, армия Великого кня- жества Литовского, польный гетман Я.Радзивил, черниговский полковник С.Пободайло. The article attempts to reproduce the course of «Battle by Ripky» on June 26 (6 July) 1651 in a more detailed way. The course of that conflict turned out unsuccessful for the Cos- sack’s forces as the troops of the Kingdom of Lithuania managed to surround Chernihiv and conquer Kyiv. Nevertheless, the actions of Cossack’s army in the rear of the Lithuanian army have prevented the Radzyvil army to unite with the main Polish forces. Key words: Loyevskiy passage, Chernihiv regiment, Лоєвська переправа, Чернігівський полк, army of the Kingdom of Lithuania, field hetman Yanush Radzyvil, Chernihiv colonel Pobodaylo.

Битва «під Ріпками» 1651 р.

Репозитарії

Схожі ресурси