Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.)
Йдеться про особовий склад виконавчої інституції міського громадського управління м. Чернігова. У хронологічній послідовності характеризуються кадрові зміни в управі протягом 1901-1917 рр., подаються біографічні дані про міських голів, секретарів та членів управи. Зокрема, вказується на соціальну...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74007 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 34-43. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859852869821267968 |
|---|---|
| author | Шара, Л. |
| author_facet | Шара, Л. |
| citation_txt | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 34-43. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | Йдеться про особовий склад виконавчої інституції міського громадського управління
м. Чернігова. У хронологічній послідовності характеризуються кадрові зміни в управі
протягом 1901-1917 рр., подаються біографічні дані про міських голів, секретарів та
членів управи. Зокрема, вказується на соціальну приналежність, освітній рівень, політичні переконання, взаємодію з представниками губернської адміністрації.
Рассмотрен личный состав исполнительной институции городского общественного
управления г. Чернигова. В хронологической последовательности характеризуются
кадровые изменения в управе на протяжении 1901-1917 гг., наводятся биографические
данные о городских головах, секретарях и членах управы. В том числе указывается
на социальную принадлежность, образовательный уровень, политические убеждения,
взаимодействия с представителями губернской администрации.
The staff of an executive institution of municipal public government of Chernihiv is
considered. The personnel changes in the town council during 1901-1917 are characterized in
the chronological sequence, biographical facts about mayors, secretaries and members of the
town council are presented. Also, the social belonging, the educational level, political views,
interactions with representatives of the provincial administration are indicated.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:41:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
34 Сіверянський літопис
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
© Шара Любов Миколаївна – доцент кафедри історії Центрально-Східної Європи
Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського
національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка.
УДК 94 (477.51-25): 352.07 «1901-1917»
Любов Шара.
ОСОБОВИЙ СКЛАД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ
МІСЬКОЇ УПРАВИ (1901-1917 рр.)
Йдеться про особовий склад виконавчої інституції міського громадського управління
м. Чернігова. У хронологічній послідовності характеризуються кадрові зміни в управі
протягом 1901-1917 рр., подаються біографічні дані про міських голів, секретарів та
членів управи. Зокрема, вказується на соціальну приналежність, освітній рівень, по-
літичні переконання, взаємодію з представниками губернської адміністрації.
Ключові слова: міська управа, посадовці, міський голова, секретар.
Міське громадське управління Чернігова початку ХХ ст. структурувалося розпо-
рядчою інституцією – думою та виконавчою – управою. Науковці вже зацікавлюва-
лися історією його формування і функціонування. Зокрема, дослідницький інтерес
націлювався на процес делегування до міської думи, особливості її господарсько-по-
бутової роботи у роки революції 1905-1907, Першої світової війни та інше. У загаль-
ному контексті фрагментарно інформувалося про деяких гласних (думці, депутати
думи) 1. Проте нам видається, що задля об’єктивної оцінки діяльності громадського
управління доречно персоніфікувати його виконавчу гілку – міську управу. Адже
саме завдяки цим людям, їхньому досвіду, умінню вирішувати нагальні проблеми
громади, конструктивно вести діалог із представниками губернського правління чи
земства визначався основний вектор розвитку Чернігова. Беручи до уваги означене,
проблематика особового складу міської управи має наукову актуальність та новизну.
Відтак, ставимо за мету охарактеризувати посадовців виконавчого органу чернігів-
ського самоврядування, що діяв упродовж 1901-1917 рр.
В окреслені часові рамки до управи входили міський голова, секретар і троє-
четверо осіб, делегованих гласними. Голова і члени управи обиралися на 4 роки, але,
згідно з чинним законодавством, половина управлінців оновлювалася через кожні
два роки 2. У такий спосіб очікували добирати кваліфіковані кадри, віддані справі
міста й громади. Секретар управи працював протягом часу, визначеного думцями.
Усі члени управи мали статус державних службовців 3. Міський голова та його
«товариш» (заступник) затверджувалися міністром внутрішніх справ, секретар і
управлінці – губернатором 4. Правове поле для діяльності виконавчого органу окрес-
лювалося широким колом питань від господарсько-побутових до соціальних. Буквою
закону передбачалася і реалізація думських постанов, і право самостійного прийняття
рішень, приміром, ухвалювали постанови щодо планів будівництва приватних по-
мешкань, громадських купалень, промислових закладів, безпечних з екологічної
точки зору; видавалися дозволи на різноманітні перебудови й капітальні ремонти;
спільно з представниками поліції контролювався процес забудови Чернігова 5. Однак
міська управа була вмонтованою у систему губернського правління. Губернатор міг
ревізувати її та підзвітні їй установи 6.
Сіверянський літопис 35
Подивимося кого ж обирали до виконавчої інституції громадського управління.
Від початку ХХ ст. і до руйнації імперії у Чернігові діяли управи чотирьох скли-
кань: 1901-1905, 1905-1909, 1909-1913 і 1913-1917 рр. В означений період обов’язки
міського голови виконували дві особи. Першим був Микола Дмитрович Рудін – із
травня 1901 по березень 1906 рр. Достеменно визначитися з роком його народження
складно. Це може бути або 1854 7, або 1856 р. 8, себто на момент балотування йому
виповнилося 45-47 років. Навчався Микола Дмитрович у Костянтинівському ме-
жовому інституті м. Москви 9. Повернувшись до Чернігівської губернії, працював на
посаді землеміра у Конотопі, опісля – помічником губернського землеміра. У лютому
1897 р. його обрали міським головою (був у чині титулярного радника), а у травні
1901 р. переобрали вдруге. Підтримали М. Рудіна тридцятеро гласних, висловилися
проти – одинадцятеро. Микола Дмитрович, тоді вже колезький радник, висловив
«глибоку вдячність за виказану йому довіру й урочисто пообіцяв присвятити свій час
і сили на служіння даному місту» 10. Ці слова, як свідчить подальший його життєпис,
справдяться. Недарма 2 червня 1905 р. думці, формуючи управу на наступне чотири-
ліття (1905-1909 рр.), знову поставлять на балотування кандидатуру М. Рудіна, який
вже дослужився до статського радника. За нього проголосували 45 гласних, троє –
проти 11. Незважаючи на таку підтримку, Микола Дмитрович не завершив каденції.
У лютому 1906 р. адресував новопризначеному губернатору, дійсному статському
радникові Миколі Родіонову клопотання наступного змісту: «...через погіршання
здоров’я я не можу більше продовжувати службу на посаді Чернігівського міського
голови, а тому маю честь покірно просити Ваше Превосходительство зробити необ-
хідне розпорядження і подати пану міністру внутрішніх справ про моє звільнення
від служби» 12. Прохання, безумовно, задовольнили, щоправда, М. Рудін виконував
обов’язки до березня, допоки не надійшов міністерський дозвіл.
Розмірковуючи над причинами, що спонукали М. Рудіна до такого кроку, можемо
припустити таке. Відставку, ймовірно, спровокував акт протесту думців проти єврей-
ського погрому 23 жовтня 1905 р. Тогочасний губернатор, статський радник Олексій
Хвостов, по суті, підбурив місцевих погромників на безчинства. Коли ж їхня сваво-
ля, вийшовши з-під контролю, набула масштабності, управитель губернії виявився
безпомічним й нічого не зробив для відновлення порядку. Відтак, наступного дня
після погрому, 24 жовтня, зібралося надзвичайне засідання міської думи, на якому
звинуватили О. Хвостова у бездіяльності та адресували голові ради міністрів Сергію
Вітте телеграму з проханням «... негайно передати поліцію до рук міста, дозволити
організувати міліцію і провести екстрене детальне розслідування дій влади» 13. Зро-
зуміло, що всі кроки гласних отримали «добро» від М. Рудіна. Критика губернатора
та ще й порушення механізму апеляції до столичної влади – через голову очільника
губернії – віддзеркалюють опозиційність представницької інституції на чолі з М. Ру-
діним. Через такий, надто революційний вчинок, висловила припущення Т. Демченко,
опальний міський голова отримав прочухана. Утім, губернська влада мусила піти на
певний компроміс: М. Рудін склав свої повноваження, виїхав із Чернігова, а за це
йому не попсували послужний формуляр небажаними записами 14. У Чернігівському
державному архіві зберігається дозвіл губернатора від 26 жовтня 1905 р. про відпустку
«... чернігівському міському голові М. Д. Рудіну терміном з цього жовтня на один
місяць для поїздки у різні місця Російської імперії» 15.
Залишення посади очільника самоврядування ще не означало відмову від громад-
ської роботи. Після повернення до Чернігова М. Рудін працював на поприщі гласного
до 1917 р. 16 Його багаторічну й плідну діяльність оцінили на урядовому рівні, був
нагороджений орденами Св. Анни 3 ступеня, Св. Станіслава 2-го і 3-го ступенів,
срібною медаллю у пам’ять про імператора Олександра ІІІ 17.
За рішенням міської думи Миколі Дмитровичу присвоїли звання почесного
громадянина Чернігова 18. Це стало своєрідною дякою громади за наполегливість,
уміння конструктивно співробітничати з чиновниками губернського правління,
водночас, дбаючи про місцеві потреби й виконуючи нагальні державні завдання. У
період головування М. Рудіна удосконалили централізовану систему водопостачан-
36 Сіверянський літопис
ня (збудували водонапірну вежу), у комунальну власність взяли електростанцію,
заснували Чернігівське реальне училище, спорудили для нього навчальний корпус,
приміщення Селянського банку та багато іншого. М. Рудін працював також управ-
ляючим Дворянського і Селянського банків, директором міського громадського бан-
ку 19; почесним попечителем реального училища. Його кипуча діяльність дозволила
дослужитися до рангу дійсного статського радника 20. Не можемо не погодитися з
думкою Т. Демченко, що «...швидка кар’єра (М. Рудіна. – Л.Ш.) засвідчує наявність
неабияких організаторських здібностей, вміння знаходити спільну мову з гласни-
ми – людьми дуже різними за своїми політичними поглядами, життєвими цілями,
соціальним статусом, з одного боку, а з іншого, підтримувати належні стосунки з
місцевою владою. М. Рудіну це вдавалося досить довго» 21.
Наступником М. Рудіна став Аркадій Васильович Верзилов (квітень 1906 – сер-
пень 1917 рр.). Вибори відбулися 18 квітня 1906 р. На балотування поставили дві
кандидатури: А. Верзилова, виконуючого на той час обов’язки міського секретаря,
і статського радника Василя Хижнякова, який був міським головою Чернігова у
1875-1887 рр. Із мінімальним розривом голосів переміг А. Верзилов (підтримали 23
чол., проти – 19). Відповідно за В. Хижнякова проголосував 21 думець, проти – 22 22.
Аркадій Васильович народився 8 грудня 1867 р. у с. Ковчині Чернігівського по-
віту. Батько працював діловодом Чернігівської судової палати, потім в Окружному
суді. «Батько і мати, – згадував А. Верзилов, – були ковчинськими полупанками,
українцями; у батька було 28 душ, а у матері – 7 душ (кріпаків. – Л.Ш.)» 23. Спо-
чатку навчався удома: «грамоті вчив мене батько та його письмоводи...». Потім – у
Чернігівській чоловічій гімназії. Після її закінчення вступив «із міркувань наукових і
національних» на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Во-
лодимира 24. Входив до студентської громади, очолюваної В. Антоновичем, під його ж
орудою досліджував наукову тему, присвячену торгівлі й промислам на українських
теренах до Люблінської унії. Співпраця з В. Антоновичем, природно, знаменувала
знайомство з громадівцями Кониським, Житецьким, Лисенком, Старицьким, Коса-
чами та іншими непересічними особистостями тієї доби 25.
1893 р. А. Верзилов повернувся до Чернігова й був обраний міським секретарем.
Відтоді, згадував, «.... мене втягло у громадську службу по виборах і в громадську
діяльність на ціле життя в Чернігові». А. Верзилов заприятелював із місцевою інте-
лігенцією, зокрема Іллею Шрагом, Олександром Тищинським, увійшов до заснованої
того ж 1893 р. «Громади». У якості її делегата брав участь у Всеукраїнських з’їздах
у Києві, Одесі; як представник чернігівського самоврядування був присутнім на
відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві. Попри громадську активність,
Аркадій Васильович, будучи обраним до Чернігівської губернської вченої архівної
комісії, продукував наукові студії 26.
Революція 1905-1907 рр., у результаті якої відкрилися шлюзи для формування
політичних партій, спонукала А. Верзилова вступити до лав кадетів. За його власним
потрактуванням, упродовж 1907-1908 рр. він «... працював під прапором національним
і конституційним демократичним, боровся на місці з реакційним чорносотенним
істинно-руським і націоналістичним рухом, під тим же прапором проводив вибори
до Державних дум» 27. У списку гласних Чернігівської думи 1909-1913 рр. поліцей-
мейстер позначив навпроти прізвища Аркадія Васильовича – «лівий, октябрист» 28.
Натомість, характеризуючи А. Верзилова губернатору, повідомив наступне: «не
будучи приналежним офіційно до жодної політичної партії, Верзилов повинен бути
зарахованим до числа осіб, які співчувають програмі партії народної свободи» 29.
Однак це не вплинуло на рішення губернатора підтримати кандидатуру Аркадія
Васильовича на посаду голови чернігівського самоврядування.
Вибори 1913 р. вкотре принесли А. Верзилову перемогу: «за» проголосували 33
гласні, «проти» – 30. Але й тоді в очах поліцеймейстера «образ» А. Верзилова ви-
явився, на позір, вельми непривабливим. Дозволимо собі процитувати найяскравіші
сюжети опусу, поданого виконуючому обов’язки губернатора статському раднику
Миколі Маклакову. «Будучи особистістю абсолютно безбарвною, – писав поліцей-
Сіверянський літопис 37
мейстер, – Верзилов завжди був керований, з одного боку, темними ділками, які
прилаштувалися до міського господарства і переслідували виключно особисту мету, з
іншого – політичними діячами з місцевих радикальних адвокатів, нотаріусів, земців
і т.п., котрі, користуючись його становищем, як міського голови, вели через нього по-
гану, суто кадетську політичну гру… У політичному сенсі Верзилов провадив цілком
визначену ліву позицію, провадив він це і в діяльності міського самоврядування, і в
присутствії із земських і міських справ, де він складав постійну опозицію і, нарешті,
під час виборів до Державної Думи» 30. Підсумовуючи висловлене, поліцеймейстер
наголосив, що «теперішня міська дума може виявитися корисною, якщо тільки на
чолі її буде перебувати людина визначених правих політичних переконань…. Подаль-
ше залишення його (А. Верзилова. – Л.Ш.) на цій посаді, приносячи лише збитки
міському господарству, буде гальмувати будь-який добрий намір уряду і стане по-
літичним ударом для благородної справи у місті» 31.
М. Маклаков узяв до уваги думку поліцеймейстера, але, очевидно, керуючись
іншими критеріями, рекомендував А. Верзилова на міського голову. І цього разу
визначальними стали професіональні якості кандидата й солідний досвід роботи.
Добросовісне ставлення А. Верзилова до посадових обов’язків неодноразово вина-
городжувалося. Він отримав два ордени – Св. Анни 3-го ступеня і Св. Станіслава
2-го ступеня, був удостоєний медалі з нагоди сторічних урочистостей перемоги у
війні 1812 р. та нагрудного знака для осіб, котрі брали участь у святкуванні 300-ліття
царювання дому Романових 32. Аркадій Васильович буде працювати в інституціях
громадського управління аж до ліквідації їх радянською владою 1919 р. 33 По ієрар-
хічній драбині дослужився до колезького радника.
Обов’язки секретаря Чернігівської міської управи 1901-1917 рр. виконували три
особи. Першим був А. Верзилов. Як вказувалося вище, він отримав цю посаду ще
1893 р. у чині колезького асесора. 1897 р. переобрали вдруге, 1901 р. – втретє. При-
чому кількість голосів на підтримку Аркадія Васильовича засвідчила визнання його
продуктивної роботи: «за» – 39 чол., «проти» – двоє. Він подякував за «... обрання,
якого вона (дума. – Л.Ш.) удостоює його втретє..; сподівається й надалі виправдати
довіру...» 34. 8 червня 1905 р. А. Верзилова вчетверте делегували міським секретарем,
віддавши за нього 44 голоси, троє думців висловилися «проти» 35. Повноваження
виконував до квітня 1906 р., допоки не став міським головою.
Вільна вакансія секретаря управи була заповнена в результаті виборів 1 листопада
1906 р. Тоді гласні проголосували за губернського секретаря Петра Михайловича
Добровольського («за» – 22 думці, «проти» – 9) 36.
Постать П. Добровольського, безсумнівно, непересічна. Упродовж надто коротко-
го життєвого шляху (1871-1910 рр.) він зробив надзвичайно багато для збереження
й популяризації культурно-духовних надбань Чернігівської губернії й, зокрема,
губернського центру. П. Добровольський – виходець з родини диякона с. Яриловичі
Городнянського повіту. Освіту здобував у Чернігівській духовній семінарії, але не до-
вчився, пішов з п’ятого класу, ймовірно, через сімейні обставини (одружився, мусив
годувати родину) 37. Невдовзі склав іспити на звання учителя церковно-парафіяльної
школи. Проте, на життя заробляв не лише навчанням: працював псаломщиком Іллін-
ської церкви, у конторі губернської земської лікарні, наглядачем й учителем співів у
сирітському домі, протягом 1895-1902 рр. – у Духовній консисторії. Саме там з-під
його пера вийшла перша студія, присвячена відкриттю мощів Св. Феодосія Углиць-
кого (1899 р.) 38. Відтоді Петро Михайлович – знаний автор низки топографічних
описів населених пунктів губернії, розвідок про різноманітні аспекти історико-духов-
ної спадщини культових об’єктів Чернігова, місцеві святині. Ще більше розкрилися
його дослідницькі таланти з переходом у липні 1902 р. на посаду керуючого справами
Чернігівської губернської вченої архівної комісії, функціональне призначення якої
зводилося до виявлення, накопичення й упорядкування документальних матеріалів,
ціннісних із наукової точки зору 39. Отримавши можливість долучитися до улюбленої
справи, П. Добровольський активно публікувався, брав участь в археологічних з’їздах
у Харкові, Катеринославі; проводив «титанічну роботу», за висловом А. Верзилова,
38 Сіверянський літопис
при підготовці ХІV Археологічного з’їзду у Чернігові 1908 р. (зорганізував збір пред-
метів старовини для виставки та їхню каталогізацію, розкопки мамонта у с. Мезин,
вирішував побутові питання стосовно приїзду й розташування учасників зібрання
тощо) 40. «Загалом, – переконаний А. Верзилов, – головним чином завдяки Петру
Михайловичу наш маленький древній Чернігів при його багатих архівах і музеях
започаткував і підтримував наукові зв’язки з іншими ученими центрами» 41.
Думці доручили обов’язки міського секретаря П. Добровольському і на період
1909-1913 р. 42 Проте 21 серпня 1910 р. він помер. «Якщо Чернігівський з’їзд (ХІV
Археологічний з’їзд. – Л.Ш.), – зазначив А. Верзилов, – став тріумфом Петра Ми-
хайловича, то близькі люди вважали, що на цьому з’їзді він і надірвав свої сили,
здоров’я, з того часу почав хиріти і згасати» 43. Дума мусила зорганізувати дострокові
вибори, делегувавши на посаду секретаря управи Флегонта Андрійовича Шихуць-
кого (1863 р. н.). Він мав чин колезького секретаря, був нащадком відомої козацької
родини. Дворянин, закінчив фізико-математичний факультет Імператорського Санкт-
Петербурзького університету 44. Залишили його на посаді і в управі, сформованій на
1913-1917 рр. 45.
Що стосується кадрових змін членів управи, то на виборах 1901 р. більшість думців
переобрала осіб, залучених до роботи у виконавчій інституції ще з 1894 р. Ними були
титулярний радник Василь Тимофійович Нерода, колезький секретар Володимир
Іванович Харченко та губернський секретар Григорій Миколайович Красовський 46.
Обов’язки заступника міського голови поклали на В. Харченка 47. Володимир Іва-
нович (1865 р. н.) належав до спадкових дворян, навчався у стінах Чернігівської
чоловічої гімназії, утім, як вказувалося у службовому формулярі, «повного курсу не
закінчив, залишив 6-й клас» 48. У міському самоврядуванні працюватиме до 1913 р.,
делегуватиметься, за визначенням поліцеймейстера, від «лівих, октябристів» 49. Із
1913 р. перейде у царину Чернігівського повітового земства. Його оберуть членом
повітової земської управи та заступником її голови. В. Харченко відомий як аматор
місцевого театру, полюбляв грати комічні ролі; входив до Чернігівської громади 50;
дослужився до надвірного радника 51.
Г. Красовський – колишній земський начальник, поміщик 52. Пропагував крайні
праві погляди й вирізнявся схильністю до сутяжництва 53. Останнє особливо на-
лаштовувало проти нього гласних. Він неодноразово подавав скарги губернатору,
доходив навіть до Міністерства внутрішніх справ, критикуючи діяльність міського
самоврядування, вказуючи на недоліки під час виборчої кампанії тощо. Але відповіді
представників влади були однотипні: «залишити скаргу без уваги через відсутність
складу правопорушення». Особистісні риси та політичні переконання Г. Красов-
ського не дозволили йому продовжити роботу в міській управі. 30 квітня 1903 р.,
у зв’язку із закінченням строку повноважень В. Харченка та Г. Красовського (як
зазначалося, кожні два роки половина членів управи переобиралася), на засіданні
думи зорганізували вибори. Спочатку на балотування поставили їхні кандидатури,
але тільки В. Харченко отримав votum довіри («за» проголосували 26 чол., «проти» –
десятеро; удруге делегували його і заступником міського голови). Натомість персону
Г. Красовського бойкотували 22 думці, підтримали – 14. Зауважимо, що залишивши
посаду управлінця, Григорій Миколайович неодноразово делегуватиметься до міської
думи Чернігова, востаннє 1909 р., позиціонуватиме себе «правим» 54. Під час виборчої
кампанії 1913 р. потрапить до списку кандидатів у гласні, однак не набере необхідної
кількості прохідних голосів.
Оскільки у квітні 1903 р. Г. Красовського не переобрали до управи, то шляхом
подання записок думці визначили коло осіб, достойних вакантної посади. Зокрема,
запропонували Ф. Вербицького-Антіоха (22 чол. – «за»), О. Острицького (19 чол.),
О. Ляшенка (14 чол.) та О. Гортинського (2 чол.) 55. У процесі голосування найбіль-
ше підтримки, щоправда з мінімальним відривом, здобув повірений Чернігівського
міського громадського банку Федір Вербицький-Антіох (20 гласних – «за», 18 –
«проти») 56. Проте, коли постало питання про його затвердження, виникли проблеми.
Поліцеймейстер також характеризував службовця управи на предмет «політичної
Сіверянський літопис 39
благонадійності». І в його розумінні особа Ф. Вербицького-Антіоха виявилася, м’яко
кажучи, непідходящою. Висновок головного поліціянта ґрунтувався на тому, що уся
родина Вербицьких-Антіохів неблагонадійна, у їхньому домі постійно перебувають
підозрілі люди, брати і сестри кандидата під наглядом поліції. «Живучи у такій
сім’ї, – підсумував поліцеймейстер, – він і сам (Ф. Вербицький-Антіох. – Л.Ш.)
безсумнівно поділяв антиурядові погляди... І якщо не притягувався до слідства, то
це варто пояснити його хитрістю та виворотливістю» 57. Ймовірно, довідавшись про
такий «компромат» від поліцеймейстера, на початку серпня 1903 р. Ф. Вербицький-
Антіох відмовився від посади в управі 58.
Дума мусила провести нові вибори. Цього разу делегували достойного для влади,
спадкового дворянина, поміщика, 42-річного Олександра Васильовича Ляшенка.
«Поведінка і моральні якості Ляшенка гарні, – читаємо в характеристиці очільника
поліцейських, – під судом і слідством не перебуває, у політичній неблагонадійності
не помічений...» 59.
Управа 1905-1909 рр. скликання виявилася динамічною з погляду на штатні зміни.
Вибори службовців відбулися 8 червня 1905 р., на посадах залишилися В. Харченко,
В. Нерода та О. Ляшенко. Довелося переобрати тільки заступника міського голови,
оскільки В. Харченко відмовився. Замість себе він запропонував О. Ляшенка, якого
й підтримали гласні. У такому складі Чернігівська управа виконувала свої обов’язки
до жовтня 1905 р., аж до єврейського погрому й послідуючої за ним конфронтації
між міською думою та губернатором 60.
27 жовтня того ж року О. Ляшенко подав заяву про відставку за станом здоров’я.
Зокрема, вказувалося: «через серйозну хворобу, що перешкоджає мені регулярно
виконувати обов’язки на посаді члена управи, маю честь оголосити думі про мою
відмову від цієї посади. За станом мого здоров’я, – йшлося далі, – я не можу вико-
нувати обов’язки заступника міського голови, особливо у теперішній неспокійний
час...» 61. Напевно, справді були проблеми зі здоров’ям, бо невдовзі О. Ляшенко по-
мер. Але акцентування на «теперішньому неспокійному часі» наводить на думку, що
службовець попросту злякався реакції з боку офіційної влади. Подання про звіль-
нення було зроблене через три дні після прилюдного засудження думою поведінки
губернатора під час єврейського погрому 23 жовтня. У грудні 1905 р. губернатор, а
слідом за ним і міністр внутрішніх справ підписали клопотання О. Ляшенка. Відтак,
із грудня 1905 р. до лютого 1906 р. було вакантним місце третього посадовця управи
й, водночас, заступника міського голови. 3 лютого 1906 р. дума нарешті провела ви-
бори, на пропозицію М. Рудіна до виконавчої інституції делегували спадкового дво-
рянина, колезького регістратора Герасима Володимировича Максимовича (1856 р.н).
Освіту здобув у стінах учительської семінарії. Із жовтня 1878 р. працював за фахом
– народним учителем, згодом – службовцем Чернігівського міського громадського
банку 62. Особа Г. Максимовича не викликала цілковитого схвалення думи, утім, він
отримав достатньо голосів, аби обійняти посаду («за» – 19 гласних, «проти» – 16) 63.
1907 р. кадрові перетасування продовжилися. На початку травня акцентували
на питанні про посаду четвертого управлінця. Вочевидь, нарешті відчули складність
виконуваних обов’язків трьома особами. Оскільки ще з 1904 р. мали міністерський
дозвіл на розширення складу управи, то за результатами виборів четвертим її членом
став викладач Чернігівського духовного училища, надвірний радник Дмитро Васи-
льович Биковський (1850 р. н.) 64. Його кандидатура виявилася, з погляду поліцей-
мейстера, «політично незаплямованою» й позитивно охарактеризованою Антонієм,
єпископом Чернігівським і Ніжинським (враховуючи попереднє місце роботи). Усе
це дало підстави тодішньому губернатору М. Родіонову затвердити Д. Биковського
на посаді члена управи 65. Він корінний чернігівець, народився у сім’ї священика,
закінчив Чернігівську духовну семінарію. Залишився працювати у ній після здо-
буття фаху на поприщі учителя (протягом 1874-1907 рр.) 66. Із 1901 р. Д. Биковський
виконував ще й обов’язки гласного міської думи; на переконання поліцеймейстера,
належав до «правих» 67.
Наприкінці травня 1907 р. гласні знову зібралися для голосування. Цього разу
40 Сіверянський літопис
завершився термін служби В. Харченка та Г. Максимовича. Процес балотування,
по суті, виявився переобранням. Причому обидва кандидати користувалися майже
однаковою підтримкою у думі, відповідно «за» – 25 і 24 гласних, «проти» – по 9 чол.
за кожного 68. У жовтні 1907 р. нарешті вибрали заступника міського голови. Після
відставки О. Ляшенка обов’язки на цій посаді передавалися, ніби перехідний вим-
пел, по старшинству. Спочатку їх виконував В. Харченко (до травня 1907 р.), потім
– В. Нерода. Вони неодноразово отримували пропозицію офіційного затвердження
у цьому статусі, але відмовлялися. В. Харченко, серед іншого, посилався на «свої
фізичні вади – недочував», В. Нерода теж, з якихось власних міркувань, не бажав
заступати міського голову. Новообраний Д. Биковський відразу ж наголосив, що
він «вважає себе новою людиною в управі, ще недостатньо ознайомленою зі справа-
ми». Звісно, він мав рацію, проте, гласним, певно, урвався терпець. На загальному
зібранні 24 жовтня вони поставили кандидатуру Д. Биковського на голосування й
одностайно підтримали 69.
1908 р. минув для службовців виконавчої гілки самоврядування без змін у пер-
сональному складі. Лишився він статичним і в управі, сформованій на 1909-1913 рр.
Службовців переобрали заново: заступника голови і водночас члена управи – Д. Би-
ковського та його колег В. Харченка, В. Нероду і Г. Максимовича 70. Проте наприкінці
року, у листопаді 1909, звільнився В. Нерода 71. Важко сказати, чим зумовлювалося
дане рішення. У нашому розпорядженні наявне клопотання на ім’я губернатора, але у
ньому зафіксовано лише прохання, без пояснень причин: «маю честь покірно просити
Ваше Превосходительство звільнити від зайняття посади члена Чернігівської місь-
кої управи» 72. Можемо припустити, що мотивація пов’язувалася зі станом здоров’я,
віком, елементарною утомою від роботи чи комплексом усього перерахованого. Як
вказувалося вище, В. Нерода прийшов працювати в управу 1894 р., тобто на час від-
ставки виповнилося 15 років служби. Термін більш, ніж солідний. Його місце посів
особистий почесний громадянин Іван Васильович Куртов (1869 р. н.) – виходець з
селянської родини; освіта – домашня. У Чернігові проживав із 1896 р., до обрання
в управу працював у Чернігівському губернському акцизному управлінні на посаді
монтера, потім – старшого позаштатного контролера 73.
Персональний склад міської управи 1913-1917 рр. скликання оновився повністю.
Були делеговані Іван Григорович Дзвонкевич (заступник міського голови), Федір
Петрович Валяєв, Іван Олександрович Сачок та Андрій Микитович Балика. Декілька
слів про них. Дворянин І. Дзвонкевич (1863 р. н.) закінчив Чернігівське духовне учи-
лище, мав чин губернського секретаря. Будучи задіяним до процесу обліку населення
імперії, йдеться про Перший Всеросійський перепис 1897 р., І. Дзвонкевич отримав
медаль за гідну роботу. Полковник у відставці Ф. Валяєв – випускник Казанського
піхотного юнкерського училища та Вольської військової прогімназії. З-поміж поса-
довців управи у нього було найбільше нагород: чотири ордени (Св. Станіслава 2-го
і 3-го ступенів, Св. Анни 3-го ступеня, Св. Володимира 4-го ступеня) і дві пам’ятні
медалі (з нагоди успішного завершення російсько-турецької війни 1877-1878 рр.
і на честь правління імператора Олександра ІІІ) 74. Губернський секретар І. Сачок
(1863 р. н.) – купецький син; здобув освіту у Ризькому політехнічному училищі за
спеціальністю агронома. Сходження по кар’єрній драбині розпочав із посади мо-
лодшого штатного контролера Чернігівського губернського акцизного управління,
потім – молодший помічник наглядачів в округах, із 1908 р. – помічник секретаря
даної установи. Тоді ж отримав службовий чин. У зв’язку зі святкування 300-річчя
правління Романових І. Сачок був нагороджений пам’ятною медаллю 75.
А. Балика – козак за соціальним походженням. До посади у громадському управ-
лінні, як зазначалося у послужному списку, працював народним учителем; нагород
не мав 76.
Через два роки, у травні 1915 р., відбулися перевибори членів Чернігівської
управи. У когорті службовців з’явилося нове обличчя – Олександр Олександрович
Гортинський. Народився він 1867 р. у дворянській родині, що походила з Моги-
льовської губернії. Батько Олександр Стефанович виконував військову службу,
Сіверянський літопис 41
пішов у відставку у званні майора. Олександр Олександрович здобув фах інженера,
закінчивши 1892 р. Санкт-Петербурзький технологічний інститут. До квітня 1899 р.
працював за спеціальністю на Південно-Західній залізниці, звільнився «за сімейними
обставинами». 1907 р. долучився до роботи в органах муніципального управління –
був делегований гласним до Чернігівської повітової земської думи, з жовтня того ж
року – виконував обов’язки члена управи 77. Можемо припустити, що здобуті досвід
й авторитет сприяли обранню його на посаду члена Чернігівської міської управи.
«Поведінки і моральних якостей, – характеризував поліцеймейстер О. Гортин-
ського, – гарних...» 78. Однак за ширмою загального висновку чітко проглядався
певний скепсис щодо «політичної благонадійності» О. Гортинського. З огляду на
його революційно налаштованих родичів,поліцеймейстер висловлював певні сум-
ніви й стосовно самого кандидата у члени управи. Сестри О. Гортинського Юлія
Дебогорій-Мокрієвич і Зінаїда Яценко-Хмелевська відомі департаменту поліції як
затяті революціонерки. Юлія Олександрівна арештовувалася Київським губернським
жандармським управлінням, була вислана за кордон. Але, інформував поліцеймейстер
зі знанням справи, таємно приїздила в Росію з революційними дорученнями і, при-
родно, зупинялася у будинку свого брата. Отож і «… Гортинський викликає сумніви
щодо своєї політичної благонадійності, хоча до допитів... політичного характеру не
залучався» 79. Певно складнощі воєнного періоду, в яких особливо необхідною була
злагоджена робота органів самоврядування й порозуміння з губернським правлінням,
не дозволили очільнику губернії заперечити вибір гласних.
Таким чином, на підставі викладених матеріалів можемо констатувати, що осо-
бовий склад Чернігівської міської управи упродовж 1901-1917 рр. формувався
переважно вихідцями зі станів дворянства та духовенства, котрі мали вищу або се-
редню освіту, досвід роботи за спеціальністю, в органах муніципального (земського
і міського) чи державного управління. Вікові параметри службовців варіювалися в
межах 40-50 років.
Кадрові зміни відбувалися вкрай рідко. Одні й ті ж управлінці неодноразово пе-
реобиралися. Політична ідентифікація посадовців ускладнена через брак належної
інформації. Утім, наявні матеріали вказують, що деякі персоналії були, з точки зору
поліцеймейстера, «політично неблагонадійними», опозиційно налаштованими до
діючої влади. Та коли ж актуалізувалося питання про затвердження їх на посадах
губернатором, то останній уповні очевидно керувався не політичними уподобаннями
кандидатів, а їхнім професіоналізмом.
1. Демченко Т. Чернігівська міська дума у 1905 році: (До століття першої росій-
ської революції) / Т. Демченко // Сіверянський літопис. – 2005. – № 6. – С. 27-35;
Демченко Т., Тарасенко О. До історії діяльності Чернігівської міської думи в жовтні
1905 року / Т. Демченко, О. Тарасенко // Сіверянський літопис. – 2006. – № 2. –
С. 11-19.; Качмала В. Наростання загальної кризи на Лівобережній Україні в роки
Першої світової війни / В. Качмала // Краєзнавство: Науковий журнал. – К., 2011. –
№ 4. – С. 238-246.; Шевченко В. Проблема біженців на Чернігівщині в роки Першої
світової війни / В. Шевченко // Проблеми історичного і географічного краєзнавства
Чернігівщини. – Чернігів, 1999. – Вип. 4. – С. 54-57; Вільшанська О. Повсякденне
життя населення України під час Першої світової війни / О. Вільшанська // Україн-
ський історичний журнал. – 2004. – № 4. – С. 56-71; Чорний Д. По лівий бік Дніпра:
проблеми модернізації міст України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Х., 2007. – 304
с. та інші.
2. Земский сборник Черниговской губернии. – 1892. – № 8-9. – С. 47.
3. Там само. – С. 46.
4. Там само. – С. 45.
5. Там само. – С. 38.
6. Там само. – С. 39.
7. Демченко Т. Названа праця. – С. 32.
42 Сіверянський літопис
8. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського
(далі – ІР НБУ), ф. Х, од. зб. 4936 – 4937, арк. 35 зв.
9. Демченко Т. Названа праця. – С. 32.
10. Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО), ф. 145, оп. 2, од. зб. 1165,
арк. 82.
11. Там само, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 80 зв.
12. Там само, арк. 120, 122.
13. Демченко Т., Тарасенко О. Названа праця. – С. 17.
14. Демченко Т. Названа праця. – С. 33.
15. ДАЧО, ф. 145, оп. 3, од. зб. 1552, арк. 64.
16. Там само, оп. 1, од. зб. 588, арк. 35.
17. Демченко Т. Названа праця. – С. 32.
18. Там само. – С. 33.
19. ІР НБУ, ф. Х, од. зб. 4936 – 4937, арк. 35 зв.
20. ДАЧО, ф. 145, оп. 2, од. зб. 366, арк. 1.
21. Демченко Т. Названа праця. – С. 32.
22. ДАЧО, ф. 145, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 124.
23. ІР НБУ, ф. Х, од. зб. 4930, арк. 1.
24. Там само, арк. 2.
25. Там само, арк. 3.
26. Там само, арк. 4.
27. Там само, арк. 5.
28. ДАЧО, ф. 145, оп. 1, од. зб. 588, арк. 35.
29. Там само, оп. 2,, од. зб. 1373, арк. 6.
30. Там само, арк. 5 зв.
31. Там само, арк. 6 зв.
32. Там само, оп. 1, од. зб. 868, арк. 59.
33. ІР НБУВ, ф. Х, од. зб. 4930, арк. 6.
34. ДАЧО, ф. 145, оп. 2, од. зб. 1165, арк. 82.
35. Там само, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 87, 87 зв.
36. Там само, арк. 132.
37. ІР НБУ, ф. Х, № 4935, арк. 4.
38. Там само, арк. 4 зв.
39. Там само, арк. 5 зв.
40. Там само, арк. 6 7.
41. Там само, арк. 8.
42. Путеводитель по городу Чернигову и указатель торгово-промышленных фирм
г. Чернигова. – Чернигов, 1912. – С. 46-47.
43. ІР НБУ, ф. Х, № 4935, арк. 7 зв.
44. ДАЧО, ф. 145, оп 1, од. зб. 868, арк. 60 зв.
45. Там само, арк. 60 зв.
46. Там само, оп. 2, од. зб. 1165, арк. 72.
47. Там само, арк. 114.
48. Там само, оп. 1, од. зб. 868, арк. 14.
49. Там само, од. зб. 588, арк. 35.
50. ІР НБУ, ф. Х, № 4936 – 4937, арк. 42 зв.
51. ДАЧО, ф. 145, оп. 1, од. зб. 588, арк. 31.
52. Там само, оп. 2, од. зб. 555, арк. 15 зв.
53. Демченко Т. Названа праця. – С. 32.
54. ДАЧО, ф. 145. оп. 1, од. зб. 588, арк. 35.
55. Там само, оп. 2, од. зб. 1165, арк. 99.
56. Там само, арк. 100.
57. Там само, арк. 103, 103 зв., 104.
58. Там само, арк. 105.
59. Там само, арк. 105 зв.
Сіверянський літопис 43
60. Там само, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 87, 87 зв.
61. Там само, арк. 110, 111, 112.
62. Там само, оп. 1, од. зб. 588, арк. 31.
63. Там само, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 115.
64. Там само, арк. 148.
65. Там само, арк. 148.
66. Там само, оп. 1, од. зб. 588, арк. 31.
67. Там само, арк. 35.
68. Там само, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 142.
69. Там само, арк. 161, 161 б.
70. Путеводитель по городу Чернигову... – С. 46-47.
71. ДАЧО, ф. 145, оп. 3, од. зб. 1558, арк. 178.
72. Там само, арк. 177.
73. Там само, оп. 1, од. зб. 588, арк. 31.
74. Там само, од. зб. 868, арк. 59 зв.
75. Там само, од.зб. 866, арк. 34-37.
76. Там само, од. зб. 868, арк. 60.
77. Морозова А. Чернігів і відомий, і невідомий / А. Морозова // Сіверянський
літопис. – 2012. – № 1-2. – С. 44.
78. ДАЧО, ф. 145, оп. 2, од. зб. 1373, арк. 10.
79. Там само, арк. 9, 9 зв.
Личный состав Черниговской городской управы (1901-1917 гг.)
Рассмотрен личный состав исполнительной институции городского общественного
управления г. Чернигова. В хронологической последовательности характеризуются
кадровые изменения в управе на протяжении 1901-1917 гг., наводятся биографические
данные о городских головах, секретарях и членах управы. В том числе указывается
на социальную принадлежность, образовательный уровень, политические убеждения,
взаимодействия с представителями губернской администрации.
Ключевые слова: городская управа, служащие, городской голова, секретарь.
Staff of the Chernihiv town council (1901-1917)
The staff of an executive institution of municipal public government of Chernihiv is
considered. The personnel changes in the town council during 1901-1917 are characterized in
the chronological sequence, biographical facts about mayors, secretaries and members of the
town council are presented. Also, the social belonging, the educational level, political views,
interactions with representatives of the provincial administration are indicated.
Key words: town council, employees, mayor, secretary.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-74007 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:41:51Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шара, Л. 2015-01-17T21:36:41Z 2015-01-17T21:36:41Z 2014 Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 34-43. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74007 94 (477.51-25): 352.07 «1901-1917» Йдеться про особовий склад виконавчої інституції міського громадського управління м. Чернігова. У хронологічній послідовності характеризуються кадрові зміни в управі протягом 1901-1917 рр., подаються біографічні дані про міських голів, секретарів та членів управи. Зокрема, вказується на соціальну приналежність, освітній рівень, політичні переконання, взаємодію з представниками губернської адміністрації. Рассмотрен личный состав исполнительной институции городского общественного управления г. Чернигова. В хронологической последовательности характеризуются кадровые изменения в управе на протяжении 1901-1917 гг., наводятся биографические данные о городских головах, секретарях и членах управы. В том числе указывается на социальную принадлежность, образовательный уровень, политические убеждения, взаимодействия с представителями губернской администрации. The staff of an executive institution of municipal public government of Chernihiv is considered. The personnel changes in the town council during 1901-1917 are characterized in the chronological sequence, biographical facts about mayors, secretaries and members of the town council are presented. Also, the social belonging, the educational level, political views, interactions with representatives of the provincial administration are indicated. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Історія міст і сіл Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) Личный состав Черниговской городской управы (1901-1917 гг.) Staff of the Chernihiv town council (1901-1917) Article published earlier |
| spellingShingle | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) Шара, Л. Історія міст і сіл |
| title | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) |
| title_alt | Личный состав Черниговской городской управы (1901-1917 гг.) Staff of the Chernihiv town council (1901-1917) |
| title_full | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) |
| title_fullStr | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) |
| title_full_unstemmed | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) |
| title_short | Особовий склад Чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) |
| title_sort | особовий склад чернігівської міської управи (1901-1917 рр.) |
| topic | Історія міст і сіл |
| topic_facet | Історія міст і сіл |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74007 |
| work_keys_str_mv | AT šaral osoboviiskladčernígívsʹkoímísʹkoíupravi19011917rr AT šaral ličnyisostavčernigovskoigorodskoiupravy19011917gg AT šaral staffofthechernihivtowncouncil19011917 |