Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст.
Метою представленої статті є розробка питання про становище православного населення в Криму в 70-і ─ на початку 80-х рр. XVIIIст.У цьому зв'язку слід розглянути три основні задачі: причини посилення репресій проти кримських християн з боку ханської влади в 1770-і рр.; процес переселення таврійс...
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74413 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. / М.В. Сухарєв // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 50. — С. 184-186. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859656775641333760 |
|---|---|
| author | Сухарєв, М.В. |
| author_facet | Сухарєв, М.В. |
| citation_txt | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. / М.В. Сухарєв // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 50. — С. 184-186. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Метою представленої статті є розробка питання про становище православного населення в Криму в 70-і ─ на початку 80-х рр. XVIIIст.У цьому зв'язку слід розглянути три основні задачі: причини посилення репресій проти кримських християн з боку ханської влади в 1770-і рр.; процес переселення таврійських християн у Приазов'я в 1778 р.; становище нечисленних православних Криму в період з 1778 по 1783 рр. ─ моменту приєднання півострова до Російської імперії.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:39:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сухарєв М.В.
СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОГО НАСЕЛЕННЯ В КРИМУ В 70-І ─ НА
ПОЧАТКУ 80-Х рр. XVIII ст.
Дослідження міжконфесійних і міжетнічних відносин в Криму в 70-і ─ на початку 80-х рр. XVIII ст. є
досить актуальним для нашого часу. У вказані роки Крим пережив справжнє потрясіння, викликане
релігійною і національною ворожнечею. Аналіз причин тих негативних подій вельми необхідно зробити
саме сьогодні, у шістдесяту річницю депортації народів Криму, коли на півострові виникли серйозні
проблеми на релігійно-політичному ґрунті. Цей аналіз допоможе знайти мирні шляхи розв'язання
існуючих протиріч.
Метою представленої статті є розробка питання про становище православного населення в Криму в
70-і ─ на початку 80-х рр. XVIII ст. У цьому зв'язку слід розглянути три основні задачі: причини
посилення репресій проти кримських християн з боку ханської влади в 1770-і рр.; процес переселення
таврійських християн у Приазов'я в 1778 р.; становище нечисленних православних Криму в період з 1778
по 1783 рр. ─ моменту приєднання півострова до Російської імперії.
Різні аспекти досліджуваної проблеми розглядалися у працях С. Сафонова [1], А. Маркевича [4], М.
Родіонова [5], К. Хартахая [8], архієпископа Гавриїла [13], О. Уманця [16] та інших переважно
дореволюційних авторів. Однак проблема вимагає комплексного поглибленого вивчення.
Розглядаючи історію православ'я в Криму, слід зазначити, що період з VI по XV ст.ст.
характеризується інтенсивним розвитком цієї релігії на півострові. Протягом цього часу в Криму діяло
п'ять православних єпархій: Херсонська, Фульська, Боспорська, Сугдейська і Гото-Кефайська. Але після
завоювання півострова турками в 1475 р. почалося переслідування місцевих християн. Османська та
кримська влада сприяли закриттю багатьох православних храмів і монастирів. З усіх єпархій залишилася
тільки Гото-Кефайська. Пануючою релігією в Криму став іслам. На протязі трьох століть відбувався
поступовий занепад кримського православ'я. Події 70-х ─ початку 80-х рр. XVIII ст. стали логічним
завершенням цього процесу.
У 70-і рр. XVIII ст. міжнародна обстановка в Північному Причорномор'ї істотно змінилася. Росія
здобула переконливу перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. 10 липня 1774 р. був укладений
Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за умовами якого у ведення Росії передавалися дві турецькі
фортеці в Криму ─ Керч і Єнікале. Кримське ханство отримало незалежність від Туреччини.
Російська імперія прагнула закріпитися на придбаних землях. Населення Керчі та Єнікале різко
зменшилося внаслідок політичних і воєнних перипетій. Тому російський уряд вдався до переселення в ці
фортеці іноземців. У 1775 р. делегацію архіпелазьких греків, що воювали на боці Росії проти Туреччини,
прийняла імператриця Катерина II [1]. Делегацію очолював капітан Мавромихалі, який відзначився при
взятті Наварина. Наслідком зустрічі став Найвищий рескрипт від 28 березня 1775 р. на ім'я графа Олексія
Орлова ─ командувача російським флотом у Середземному морі. Рескрипт дозволяв грекам поселятися в
Керчі, Єнікале і в інших землях, що відійшли до Росії за умовами Кючук-Кайнарджийського договору.
Рескрипт регулював умови проживання греків у цих місцях і заходи держави по їхній підтримці. Про
грецьке духовенство в документі говорилося наступне: ”Обрання для них грецького архієпископа з
посвяченням Святішого нашого Синоду і з наданням йому з казни платні…” [2]. У нашому розпорядженні
є відомості про те, що в 1774 р. Гото-Кефайський митрополит Ігнатій призначив Димитрія Триполіта
священиком у церкву Іоанна Предтечі в Керчі [3]. При цьому Триполіт формально перебував у
підпорядкуванні Синоду Російської православної церкви (РПЦ). Подібний статус керченський священик
зберіг і після переїзду духовенства Гото-Кефайської єпархії з Криму на територію Росії, у Приазов'я, в
1778 р. Таким чином, перша парафія РПЦ у Криму з'явилася вже в 1774 р. Саме керченський храм Іоанна
Предтечі став духовним центром для так званого албанського (арнаутського) війська, утвореного з греків,
переселених у Росію.
Тим часом становище християнського населення в Криму в 1770-і рр. погіршилося. Пов'язано це було,
в першу чергу, з російсько-турецькою війною 1768-1774 рр. Кримськотатарська армія брала участь у
бойових діях на боці Туреччини. Кримські греки симпатизували православній Росії. У 1771 р. російські
війська вступили на територію Криму. З цього моменту і до ліквідації Кримського ханства російський
військовий контингент постійно перебував на півострові. Доброзичливість грецького населення до
російських військ озлобила багатьох татар. У відношенні греків ханський уряд вжив репресивні заходи. Як
відзначає А. Маркевич [4], спалахи репресій мали місце в 1770, 1772 і 1774 рр. Християни були обкладені
великими податками, їх називали рабами хана. Серйозним обмеженням піддавалася діяльність
православної церкви. Грекам забороняли будувати нові храми і ставити на них хрести. Деякі християни
через це переходили в іслам. У 1777 р. частина християн переселилася в межі Росії.
27 квітня 1771 р. у розпалі російсько-турецької війни в Крим прибув новий митрополит Ігнатій [5].
Кримські татари кілька разів намагалися вбити митрополита. Кримський хан Девлет-Гірей змушений був
ховати митрополита від убивць. Екстремісти ледве не розправилися з протоієреєм Трифілієм ─
помічником Ігнатія по єпархіальному управлінню. Його також врятував Девлет-Гірей. У своїх записках
Трифілій відзначав, що Девлет-Гірей звільнив його й Ігнатія лише після того, як одержав за них 500
червінців.
Вперше за довгий час життя Гото-Кефайського митрополита опинилося в небезпеці. Крихкий
релігійний мир в Криму був порушений. Виникла загроза ісламізації грецького і вірменського населення
Криму. Ймовірно, в силу цих обставин митрополит Ігнатій підняв питання про можливість переселення
кримських греків у межі православної Росії з метою збереження віри і національних звичаїв. Про це мова
йшла в листі Ігнатія в Синод РПЦ від 29 вересня 1771 р., а також у листі до Катерини II від 8 грудня 1772
р. [6]. Незабаром після укладання Кючук-Кайнарджийського мирного договору в 1774 р. Ігнатій звернувся
до командування російських військ в Криму з проханням взяти всіх кримських християн під особливе
заступництво уряду Росії [7].
Після довгих вагань Катерина II погодилася переселити греків на безлюдні землі Приазов'я, в
Азовську губернію. Разом з греками вирішили переїхати до Росії кримські вірмени ─ григоріани і
католики за віросповіданням. Операцію по переселенню християн було доручено командуючому
російськими військами в Криму Олександру Суворову. У 1778 р. напередодні переселення греки висунули
перед російським урядом низку умов. Деякі з них стосувалися становища грецького православного
духовенства в Приазов'ї: ”Митрополиту Ігнатію до смерті бути при цих поселеннях (приазовських. ─
М.С.), підпорядковуючись безпосередньо Святішому Синоду; також і теперішнім священикам залишатися
всім при своїй пастві і виконувати свої обов'язки за власними звичаями, залежачи в усьому від
митрополита Ігнатія; він же рукопокладає священиків та інших церковників” [8]. У Петербурзі з цими
умовами погодилися.
З 18 липня по 28 вересня 1778 р. кількома партіями християни в супроводі російських військ
покинули територію Криму [9]. Всього виїхало 31386 чол., у тому числі греків ─ 18300, вірменів ─ 12598,
грузинів ─ 219, валахів ─ 161 чол. [10]. Усі православні священнослужителі (61 чол.) разом із сім'ями
покинули півострів. При цьому 27000 християн залишилися в Криму. На операцію по переселенню людей
в Азовську губернію уряд витратив 75092 крб. 92 коп. [11]. На початку 1779 р. кримська знать одержала з
Росії компенсацію за вихід християн з Криму: хан Шагін-Гірей став власником 50000 крб., а інші 50000
крб. призначалися братам хана, беям, мурзам і ханським чиновникам [12]. Греки, що переселилися в
Азовську губернію, заснували місто Маріуполь і двадцять селищ [13]. Під час переїзду багато греків
померло внаслідок заразної хвороби [14]. Митрополит Ігнатій вказував, що греки залишили в Криму 82
храми [15]. Перед виселенням греки розібрали багато храмів, а будівельний матеріал закопали глибоко в
землю, щоб мусульмани не могли ним скористатися [16]. Подекуди на місці церков греки посадили
дерева, щоб утаїти від татар факт існування храмів.
Переселення православних Криму в Азовську губернію стало можливим завдяки наполегливій агітації
останнього Гото-Кефайського митрополита Ігнатія і наближених до нього священиків, наляканих
утисками з боку кримських татар. Російське керівництво сприяло переміщенню значної маси людей із
Криму, враховуючи дві обставини. По-перше, необхідно було освоювати землі Азовської губернії, які
відносно недавно ввійшли до складу Російської імперії. Землеробські навички греків виявилися
доречними. По-друге, вихід християн з Тавриди економічно послабляв Кримське ханство, оскільки
землеробством у Криму займалися переважно греки. Водночас у Петербурзі вирішували ще одну
проблему. У випадку приєднання Криму до Росії (а це було справою часу) у складі Російської держави
опинилася б православна Гото-Кефайська єпархія, підпорядкована Константинопольському патріархату.
Російська влада напевно спробувала б підпорядкувати цю єпархію Синоду РПЦ. У перспективі міг
виникнути конфлікт між двома православними церквами. Переїзд же всього грецького православного
духовенства з Криму в Росію в 1778 р. автоматично ліквідував Гото-Кефайську єпархію
Константинопольського патріархату. В Азовській губернії грецькі священнослужителі ставали вже
підданими Росії і Російської церкви. Константинопольський патріарх внаслідок цієї комбінації
позбавлявся податкових надходжень з Криму.
У відповідності з колишніми обіцянками 14 березня 1779 р. Катерина II підписала спеціальний указ,
що регламентував статус митрополита Ігнатія і Гото-Кефайського духовенства в Росії [17]. Згідно указу, за
Ігнатієм довічно зберігався титул митрополита Готфейського і Кефайського. Формально Ігнатій залежав
від архієпископа Словенського і Херсонського, але на практиці підпорядковувався безпосередньо Синоду
РПЦ. Ігнатій був архієреєм для всіх грецьких переселенців з Криму. Гото-Кефайський митрополит
висвячував грецьких священиків у разі потреби. Указ наказував колегії економії щорічно виділяти на
утримування Ігнатія і його будинку 3000 крб. Священики, що вийшли з Криму, повинні були залишатися
зі своїми парафіями і на новому місці проживання. Таким чином, Гото-Кефайська єпархія не зникла. І хоча
офіційно в Російській імперії подібна єпархія не створювалася, у дійсності вона існувала в Азовській
губернії і входила до складу РПЦ. Відомо, що храм Іоанна Предтечі в Керчі також перебував у веденні
митрополита Ігнатія.
Після виїзду всього грецького духовенства православ'я в Криму прийшло у повний занепад. Не
залишилося священиків, які б могли проводити богослужіння в церквах для кримських греків. Таке
становище викликало занепокоєння навіть у мусульманської влади Криму. У червні 1781 р. в село Біюк-
Ламбат на Південному Березі прибув грецький священик з Анатолії Костянтин (Константіос) Спиранде
[18]. Бахчисарайські греки просили хана Шагін-Гірея залишити священика в Криму для богослужінь.
Однак Костянтин відмовився. Тоді Шагін-Гірей посадив його у в'язницю і протримав за гратами тридцять
днів. Лише після цього Спиранде погодився вести службу в Успенській скелі під Бахчисараєм (у
колишньому монастирі), періодично виїжджаючи до храму святого Феодора в Мангушах. Шагін-Гірей
подарував священику будинок у Бахчисараї і виноградний сад. Костянтин проводив служби також і для
російських військ, розквартированих під Бахчисараєм. У зв'язку з переселенням 1778 р. в Бахчисараї
греків практично не залишилося. В Успенському храмі молилося всього п'ятеро греків [19]. Через
відсутність григоріанського священика до них приєдналися чотири вірмени. Грецькі переселенці в 1778 р.
забрали з Успенського монастиря все начиння. Тому Спиранде використовував під час служб церковні
речі, привезені ним з Анатолії.
Політичні обставини створили загрозу для життя Костянтина Спиранде. Син священика Григорій
згодом згадував, що мусульманські фанатики хотіли вбити його батька і всіх греків Бахчисарая,
підозрюючи їх у симпатіях до Росії [20]. Костянтин змушений був ховатися в одного з греків у
винограднику під землею. Тільки після приєднання Криму до Росії він зміг відновити богослужіння в
Успенській скелі. Переслідування Спиранде свідчать про те, що до 1783 р. православна церква в Криму
фактично припинила своє існування. На це вказує і той факт, що на момент приєднання Криму до Росії на
півострові діяли всього дві православні парафії [21], а з православних храмів, що залишилися,
налічувалося цілих ─ 33, а розорених ─ 25 будинків [22].
На підставі викладеного матеріалу ми можемо зробити наступні висновки. Трьохсотлітнє османське
правління в Криму сприяло послабленню позицій православної церкви на півострові. Російсько-турецька
війна 1768-1774 рр. спонукала кримську владу до посилення тиску на грецьке духовенство. У 1778 р.
операція російської влади по переселенню християн з Криму до Приазов'я призвела до повної ліквідації
православної церкви в Тавриді. Це сприяло посиленню ісламу, який став абсолютно домінуючою релігією
в Криму. Як бачимо, політика православної Росії по відношенню до Кримського ханства призвела до
остаточного занепаду православ'я в Криму. Цю негативну обставину більшість дослідників обходить
стороною. У той же час переселення християн з Криму в 1778 р. відбувалося за згодою більшості
переселенців і завдяки особистим зусиллям митрополита Ігнатія, тому його не можна назвати
депортацією.
Джерела та література
1. Сафонов С. Остатки греческих легионов в России или нынешнее население Балаклавы // Записки
Одесского общества истории и древностей (ЗООИД). ─ 1844. ─ Т. 1. ─ С. 211.
2. Там само. ─ С. 213.
3. Дело об уплате священнику Димитрию Триполиту жалованья за время с 1774 по 1787 гг. ─ Державний
Архів Автономної Республіки Крим, ф. 343, оп. 1, спр. 4, арк. 1.
4. Маркевич А. Краткий очерк деятельности генералиссимуса А.В. Суворова в Крыму // Известия
Таврической учёной архивной комиссии (ИТУАК). ─ 1901. ─ №31. ─ С. 6.
5. Родионов Михаил. Статистико-хронологико-историческое описание Таврической епархии: Общий и
частный обзор / Составлено кафедральным протоиереем Михаилом Родионовым. ─ Симферополь:
Тип. Спиро, 1872. ─ С. 40.
6. Крымский Афон (Бахчисарайский Успенский монастырь в исторических описаниях). ─ Симферополь,
1995. ─ С. 12-13.
7. Родионов Михаил. Зазнач. праця. ─ С. 41.
8. Хартахай К. Христианство в Крыму / Оттиск из кн.: Памятная книга Таврической губернии. Вып. 1. ─
Симферополь: Изд-во губ. стат. ком., 1867. ─ С. 60.
9. Там само. ─ С. 62.
10. Крым христианский / Глушак А.С., Антонова И.А., Филипенко В.Ф. и др. ─ Севастополь, 1996. ─ С.
72.
11. Маркевич А. Зазнач. праця. ─ С. 20.
12. Там само. ─ С. 21.
13. Гавриил, архиепископ Херсонский и Таврический. Переселение греков из Крыма в Азовскую
губернию и основание Готфийской и Кафийской епархии // ЗООИД. ─ 1844. ─ Т. 1. ─ С. 201.
14. Там само. ─ С. 200.
15. Из наследия А.Л. Бертье-Делагарда / Под ред. А.В. Мальгина // Крымский музей. ─ 1995. ─ №1/94 год.
─ С. 151-169.
16. Уманец А. Исторические рассказы о Крыме. ─ Севастополь: Тип. “Севастопольского листка”, 1887. ─
С. 174.
17. Родионов Михаил. Зазнач. праця. ─ С. 42.
18. Хартахай К. Зазнач. праця. ─ С. 64.
19. Ливанов В.Ф. Бахчисарайский Успенский скит в Крыму: Историческое описание. ─ М.: Современные
Известия, 1874. ─ С. 22.
20. Там само. ─ С. 23.
21. Катунин Ю.А. Взаимоотношения ислама и христианства в Крыму в конце XVIII ─ первой половине
XIX века // Проблемы материальной и духовной культуры народов Крыма и Северного
Причерноморья от античных времён до наших дней: Материалы первых научных чтений. ─
Симферополь, 1996. ─ С. 37.
22. Камеральное описание Крыма 1784 года / Под ред. Ф. Лашкова // ИТУАК. ─ 1889. ─ №7. ─ С. 44.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-74413 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:39:39Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сухарєв, М.В. 2015-01-20T19:39:35Z 2015-01-20T19:39:35Z 2004 Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. / М.В. Сухарєв // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 50. — С. 184-186. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74413 Метою представленої статті є розробка питання про становище православного населення в Криму в 70-і ─ на початку 80-х рр. XVIIIст.У цьому зв'язку слід розглянути три основні задачі: причини посилення репресій проти кримських християн з боку ханської влади в 1770-і рр.; процес переселення таврійських християн у Приазов'я в 1778 р.; становище нечисленних православних Криму в період з 1778 по 1783 рр. ─ моменту приєднання півострова до Російської імперії. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Точка зрения Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. Сухарєв, М.В. Точка зрения |
| title | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. |
| title_full | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. |
| title_fullStr | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. |
| title_short | Становище православного населення в Криму в 70-і - на початку 80-х рр. XVIII ст. |
| title_sort | становище православного населення в криму в 70-і - на початку 80-х рр. xviii ст. |
| topic | Точка зрения |
| topic_facet | Точка зрения |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74413 |
| work_keys_str_mv | AT suharêvmv stanoviŝepravoslavnogonaselennâvkrimuv70ínapočatku80hrrxviiist |