Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мультиверсум. Філософський альманах |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2007
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74621 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну / В.В. Горлинський // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 228-236. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859768365702184960 |
|---|---|
| author | Горлинський, В.В. |
| author_facet | Горлинський, В.В. |
| citation_txt | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну / В.В. Горлинський // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 228-236. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мультиверсум. Філософський альманах |
| first_indexed | 2025-12-02T06:09:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
_____________________________________________________________________________
В.В. Горлинський,
кандидат філософських наук,
доцент Інституту спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ “КПІ”
РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЦІННІСНИХ ОСНОВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ І БЕЗПЕКИ
СУСПІЛЬСТВА У ФІЛОСОФІЇ ПОСТМОДЕРНУ
Системна криза сучасного суспільства потребує розробки ціннісних пріоритетів
сталого і безпечного розвитку як соціокультурної умови подолання небезпек та успішного
просування вперед. Суттєвий і оригінальний внесок у постановку та обґрунтування
проблеми виживання людського роду в умовах глобалізації загроз, дослідження
аксіологічних основ усталеності суспільства був зроблений представниками некласичної
філософії, яка артикулюється в сучасній літературі як філософія постмодерну. Вивчення і
систематизація цих теоретичних здобутків дасть змогу поповнити загальну скарбницю
філософської думки оригінальними ідеями і поглядами на аксіологічну складову
суспільства сталого і безпечного розвитку.
Дослідженню ціннісних пріоритетів сталого розвитку і безпеки суспільства на
теоретичному ґрунті некласичних філософських течій і напрямів приділи увагу у своїй
творчості українські вчені В.Андрущенко, В.Ананьїн, Е.Афонін, М.Горлач, С.Кримський,
В.Лук’янець, В.Лутай, В.Лях, М.Михальченко, Л.Сохань, В.Табачковський, А.Толстоухов
та ін.
Характерними рисами відображення аксіологічної складової сталого розвитку і
безпеки суспільства у філософії постмодерну є різноманіття філософських підходів,
переважна відмова від раціоналістичної методології дослідження проблем, аксіологічний
плюралізм і релятивізм, перенесення аксіологічної проблематики у сферу суб’єктивного і
трансцендентного, акцентуація екзистенціальних і культурних цінностей. Суттєвим
досягненням філософії постмодерну є концептуалізація проблеми екзистенціальної
безпеки на збереженні існування людського роду, концентрація зусиль на вивченні
принципових засад сталого людського розвитку в умовах загострення глобальних проблем
людства.
Означені тенденції дістали своє відображення у різноманітних течіях сучасної
некласичної і, передусім, екзистенціальної філософії. Ідеї екзистенціальної безпеки були
розвинені у працях М.Гайдеггера, К.Ясперса, Ж.-П. Сартра, А.Камю та ін. Їхні прибічники
вважають, що катастрофічні події новітньої історії довели нестійкість, слабкість будь-
якого людського існування. “... Ми виявились безпорадними, розгубленими перед
обличчям катастроф, знищенням усіх, що захищали нас раніше, звичок і цінностей”, –
заявляв К.Ясперс [1, 275]. Важливою формою розв’язання проблеми екзистенціальної
безпеки він вважає комунікації представників різних світоглядів, внаслідок якої, на його
думку, здійснюється вільне порозуміння щодо обов’язкового для всіх порядку [1, 238].
Дослідження проблем екзистенціального буття – внутрішнього ціннісного світу
людини як чинника її індивідуальної безпеки, співвідношення свободи та
відповідальності, ставлення до смерті й страху та ін. – можна вважати унікальним внеском
у становлення філософської проблеми екзистенціальної безпеки людського існування,
соціально-психологічних умов особистої безпеки.
Аналізу небезпечних для сучасного суспільства проявів психології натовпу і масовій
свідомості присвячені праці Г.Лебона “Психологія народів і мас”, Х.Ортегі-і-Гассета
“Повстання мас”, С.Московичи “Наука про маси”, Е.Канетті “Маса” та ін. Головною
характерною рисою нашої епохи, писав Г.Лебон, є заміна свідомої діяльності індивідів
несвідомою діяльністю натовпу. Ортега-і-Гассет обґрунтовує взаємозалежність
омасовлення суспільства і деспотії, яка “спирається на натовп, попираючи все, що вище за
середній рівень” [2, 313]. “Людина маси живе завдяки тому, що вона заперечує те, що інші
створювали і накопичували” [2, 314], за цим запереченням криється паразитизм. Автор
доходить висновку, що нині “Європа пожинає отруйні плоди свого духовного
переродження”. На його погляд, загрозу омасовлення суспільства і культури може
відвести духовна еліта, а засобом здобуття суспільної єдності є актуалізація духовних і
моральних цінностей.
К.Поппер у книзі “Відкрите суспільство та його вороги” на основі аналізу історії
соціально-філософської думки висновує, що головною загрозою сучасному суспільству,
свободі й розвитку є тоталітарне мислення, в якому він убачає “шлях людства до безодні”.
Застереженню суспільства від тоталітарної ідеології і маніпуляції свідомістю мас
засобами культури присвячено твори Т. Адорно, Ж. Доменака, К.Мангейма, Е.Шилса.
У “Дослідженні історії” до загроз цивілізаційному розвитку А.Тойнбі відносив
військові поразки, природні катастрофи, економічне, політичне, національне суперництво
наддержав, а також відчуження населення від влади і культури, яке зсередини руйнує
цивілізацію. Рушійною силою розвитку цивілізації Тойнбі вважає “творчу меншість” –
еліту, носія “життєвого пориву”: вона, мовляв, відповідає на “виклики часу”, які
загрожують суспільству. Врятувати цивілізацію, на переконання мислителя, можуть
духовне оновлення, злагода, моральна єдність народу, гармонізація відносин з природою,
раціональність мислення творчої і правлячої еліти, її здатність до нового розуміння суті
“викликів часу” і спроможність дати адекватну “відповідь”. Прогрес цивілізації, на думку
Тойнбі, полягає в духовному вдосконаленні і духовній єдності на грунті синкретичної
релігії майбутнього – джерела норм, цінностей моралі та духовності, які становлять
внутрішній стрижень історії.
Французький мислитель Ж.Фурастьє, прихильник концепцій постіндустріального
суспільства, вбачає небезпеку суспільству в науково-технічному просуванні, тобто в
руйнуванні тисячорічних гарантій стабільності та психічної рівноваги людини. Воно
виявляється в розриві особистих і родинних зв’язків, контактів з живою природою,
руйнуванні розміреного ритму життя та інших вихідних соціальних і життєвих чинників
людини.
Необхідність переходу суспільства в нову фазу розвитку спричинена, на думку
Фурастьє, тим, що стабілізаційні механізми технічної цивілізації, розроблені
індустріальним суспільством, не спрацьовують, тому що розраховані на масу, культурний
плебс, його безглузде і пасивне дозвілля. Розділення індустріального суспільства на
немислячу масу і мислячу меншість – еліту, на переконання мислителя, приховує
антропологічну загрозу цивілізації.
Ж.Фурастьє підкреслює зростання значущості інформації в забезпеченні умов
безпеки людини і суспільства. “Життя – це означає постійно бути примушеним, з метою
самозбереження, приймати рішення в умовах відсутності достатньої інформації, не маючи
ні засобів, ні часу перевірити, наскільки рішення відповідають вимогам реальності”
[3, 267]. Він вважає, що саме постіндустріальне суспільство зможе локалізувати наслідки
технократичного просування і поновити сталість суспільства шляхом актуалізації
цінностей культури, мистецтва, моралі та релігії. Загальною умовою поновлення сталості
суспільства є відновлення цілісності людського існування як єдності праці й дозвілля.
Вивченню системних трансформацій, що дестабілізують соціум і соціальних
ризиків, пов’язаних з переходом суспільства в постіндустріальну фазу свого розвитку,
присвячена творчість Д.Белла, У.Бека, Н.Лумана, Т.Гіденса, А.Некласи, Ф.Фукуями.
Проблему консолідуючих ціннісних основ глобалізованого суспільства порушують
Ю.Габермас, М.Кастельс, К.-О. Апель, П.Рікер, І.Берлін.
Американський філософ і соціолог Д.Белл у праці “Прихід постіндустріального
суспільства. Досвід соціального прогнозування” здійснив аналіз майбутнього
постіндустріального суспільства, що будується завдяки “телекомунікаційній революції”.
Автор вважає, що найважливішою цінністю постіндустріальної епохи, поряд з працею,
релігією і культурою, є знання – джерело багатства і влади, а також інтелектуальні
технології і телекомунікації як засіб управління суспільством.
Провідною суперечністю “інформаційного суспільства”, на погляд Д.Белла, є
глибокий розрив між культурним і соціальним життям, а також між зростанням
“очікувань” і “зазіхань”. Небезпека цих суперечностей полягає в порушенні соціального
порядку, розхитуванні соціальної сталості, посиленні міжгрупових конфліктів. Внаслідок
цього, за Беллом, з’являється політична і економічна нестабільність. Шляхи попередження
цих небезпек дослідник убачає у ринковій системі організації економіки, яка ґрунтується
на принципах неоконсерватизму, порядку і стабільності.
Аналізу проблем розвиту сучасної цивілізації присвятив свою творчість У.Бек. У
книзі “Суспільство ризику. На шляху до іншого модерну” він пише, що невизначеність і
небезпека підтримуються новим типом індивідуальності, розривають зв’язок часів і
поколінь, роблять суспільство “суспільством ризику” [4]. Автор визначає ризик як
системну взаємодію суспільства із загрозами і небезпеками, що індукуються процесами
модернізації. Ризики, на відміну від небезпек минулих епох, є наслідками, що пов’язані з
породженою модернізацією глобальною нестабільністю і невизначеністю.
Важливе значення в контексті розв’язання проблем гуманітарної безпеки і сталого
людського розвитку мають ідеї У.Бека про роль культури і релігії у формуванні сталих
суспільних відносин. На його думку, в сучасному суспільстві внаслідок значного
послаблення впливу релігії на культуру як засобу приборкання “демонічного”
першопочатку в людині й джерела моральності відбулася дезорієнтація людства в світі
добра і зла, що призводить до розпаду особистості і суспільства. Необхідність подолання
моральної кризи суспільства потребує, на погляд У.Бека, повернення втраченого місця й
ролі релігії в суспільстві.
З позицій інтегрального структуралізму розглядає ризики Є.Гіденс. Він вважає, що
суспільство пронизане ризиками, які створюються як соціальними структурами, так і
соціальними акторами, коли “постійним і необхідним досвідом стає мислення в термінах
ризику”. Жити в епоху “пізньої сучасності” – означає жити у світі випадку й ризику –
неминучих супутників системи, яка прагне установлення панування над природою і
рефлексивного створення історії, вважає Гіденс.
Н.Луман у праці “Поняття ризику” розглядає ризик через призму “ситуації та порогу
катастроф” у контексті понять “комунікація”, “технологія”, “рішення”. Провідним
чинником соціокультурної кризи він вважає ціннісні смисли, що формуються економікою
і політикою. У творі “Реальність масмедіа” автор стверджує, що медійні, тобто смислові,
властивості політики і економіки – влада і гроші – можуть формувати субсистеми, котрі
перетворюють людей в продукти цих медіумів, позбавлених вибору та інших орієнтирів
[5, 150–152].
Концепція універсального громадянського дискурсу – процедури критичного
перевірювання ціннісних підвалин суспільства – постає в філософії К.-О. Апеля як
інституція легітимації основних регулятивних основ суспільства на демократичній і
відповідальній основі. Концепцію “діалогу культур” і “кроскультурної комунікації”
розвинуто у творчості В.Біблера та Ю.Габермаса. Саме на основі теорії комунікативної дії
Ю.Габермас формулює концепцію модерного суспільства. Головним чинником такого
суспільства він вважає формування громадянського контролю за владою та систему
моральних і правових норм, установлених на основі консенсусу в реальній комунікації.
Нова процедурна модель консенсусу і порозуміння влади й громадськості має у Габермаса
назву “деліберативної політики” і вважається ядром демократичного процесу [6, 358].
Важливе значення в конфліктних ситуаціях, за Габермасом, має компроміс конкуруючих
інтересів та ціннісних орієнтацій.
Питання про небезпеку втрати світової культурної спадщини на етапі входження
людства в нову еру унікальної планетної цивілізації порушує П.Рікер у статті “Всесвітня
цивілізація та національні культури”, оприлюдненій у журналі “Esprit”. “У цьому
екстремальному пункті, – зазначає мислитель, – тріумф споживацької культури,
універсально ідентичної та інтегрально анонімної, репрезентуватиме нульовий ступінь
культури творчої, це буде скептицизм у планетарному масштабі, абсолютний нігілізм у
тріумфі добробуту, і треба визнати, що ця небезпека як мінімум дорівнює небезпеці
атомного знищення, а може навіть перевищує її” [7, 292–300].
Проблему зниження рівня суспільної довіри і прогресу індивідуалізму як результату
розвитку інформаційних технологій порушує у книзі “Великий шок” Ф.Фукуяма.
Загальнолюдським ідеалом, вважає він, є ліберальна ідеологія, в межах якої розв’язуються
всі суперечності і задовольняються людські потреби. Ліберальна ідеологія спроможна
запропонувати людству програму подолання соціальних конфліктів, суперечностей та
створення соціально упорядкованого врівноваженого суспільства, де найвищою цінністю
є особистість. Цей ідеал, за Фукуямою, ґрунтується, передусім, на цінностях довіри і
злагоди. Під довірою він розуміє очікування того, що всі члени суспільства будуть
поводитись чесно, виявляючи готовність до взаємодопомоги у відповідності із загальними
нормами. Шлях до процвітання суспільства і країни лежить саме через зростання
громадянської довіри. Суспільна злагода, на думку мислителя, полягає в налагоджуванні
партнерських стосунків між основними групами населення, відсутності соціальних
конфліктів, прагненні і наближенні до соціальної гармонії. Загрозу лібералізму автор
убачає переважно в націоналізмі, тоталітарних ідеологіях і релігії.
Проблема міжцивілізаційного конфлікту є провідною в праці С.Хантінгтона
“Зіткнення цивілізацій”. Автор висуває тезу, що, на відміну від попереднього часу, коли
головним джерелом глобальних і локальних конфліктів були економіка та ідеологія, в
майбутньому таким джерелом буде культура. Глобальні конфлікти будуть розгортатися
між націями, етнічними і політичними групами, які належать до різних цивілізацій.
Зіткнення цивілізацій, на думку Хангтінтона, стане домінуючим фактором світової
політики, а лінії розлому між цивілізаціями – лініями майбутніх фронтів. Важливим
чинником усталеності цивілізаційних утворень дослідник вважає цивілізаційну
ідентичність. Вона утворюється як культурна ідентичність найвищого рангу, має загальні
риси об’єктивного порядку: мову, історію, релігію, інститути, звичаї, традиції, а також
суб’єктивну самоідентифікацію людей.
Теоретичною передумовою світоглядних трансформацій у ставленні до природних
основ людини як базисних цінностей її екзистенційної безпеки є надбання філософської
антропології, заснованої М.Шеллером і розвиненої у творах М.Мерло-Понті, Ж.Бодріяра,
Г.Плеснера та ін. Шеллер вважав, що спосіб мислення, який формується цією наукою, дає
можливість людству отримати “знання рятування”, на відміну від “знань панування”, до
яких прагне західна цивілізація та які є причиною її кризи. На думку українських
дослідників О.Гомілка і В.Табачковського, роль філософської антропології полягає у
виявленні соціальних індикаторів антропогенних кризових ситуацій та визначенні шляхів
їх подолання.
За твердженням М.Савельєвої, виявом “етичного повороту” постмодернізму є
формування в суспільній думці уявлень про тотальний, або глобальний, характер
морального досвіду людства. Це зумовило становлення глобальної біоетики, розвиненої в
творчості В.Поттера, Г.Елліза, Ф.Деззарта, Д.Каллахана та ін. У творі “Глобальна
біоетика: рух культури до більш життєвих утопій з метою виживання” В. Поттер
обґрунтовує думку про пріоритетну мету глобальної етики – збереження життя на землі.
Д.Каллахан обґрунтовує роль біоетики необхідністю визначитися з моральними
принципами, правилами, чеснотами, що регулюють процес поєднання новітніх технологій
з соціальними потоками. Дослідники цієї проблеми визначають глобальну етику як процес
поширення принципів і законів моралі на сферу глобальних технологій і пов’язаних з
ними проблем у структурі морального досвіду.
Важливою теоретичною умовою осмислення і практичного розв’язання проблем
екологічної безпеки – чинника збереження природних основ існування людини і
суспільства – є звернення філософії постмодерну до філософії природи та екологічних
теорій. Натурфілософські концепції намагаються осягнути природу як провідну цінність
та джерело інших цінностей, як регулятивну ідею і принципову методологічну схему
пізнання світу. На цінностях соціально-екологічної збалансованості, на екологічній
сталості, “екологічній справедливості”, правах природи базуються теорії екологізму
А. Добсона та інвайронменталізму (від англ. – довкілля) М.Бела, які досліджують
антропологічні чинники впливу на екосистему. Аналіз філософської антропології,
біоетики, філософії природи, теорій екологізму та інвайронменталізму надає підстави для
з’ясування і дослідження ціннісних основ природного існування людства, усталеності
екосистеми, екологічної безпеки суспільства, збереження людського існування в умовах
глобальної екологічної кризи, викликані самою людиною.
Підсумовуючи аналіз аксіологічної рефлексії проблем сталого розвитку і безпеки
суспільства у філософських концепціях постмодерну, зазначимо, що знаковою для цієї
філософії стало ціннісне переакцентування проблематики у низці бінарних теоретичних і
аксіологічних позицій у порівнянні з філософією модерну. Вкотре ціннісний вектор змінює
свою спрямованість з абсолютних, трансцендентних цінностей як умови безпечного
існування і просування суспільства на самоцінність людського існування і значущість
екологічної рівноваги як чинника подолання екологічних загроз існуванню людства.
Відбувається переосмислення ролі науки і розвитку наукомістких технологій як
антропогенних факторів глобальних екологічних ризиків. Глобальна інформатизація
осмислюється як можливий засіб тотального контролю та інформаційного терору, чинник
руйнування культури. Концепції сильної влади і силового протистояння змінюються
дискурсивними технологіями влади та теоріями діалогу культур.
Отже, постмодерн, з одного боку, породив філософські концепти нестабільності,
незахищеності, уразливості світу, з іншого боку – ініціював пошуки нових моделей
розвитку суспільства в умовах загальної системної кризи і глобалізації небезпек.
Некласична філософія сприяла усвідомленню ситуації, в якій виявлення, актуалізація і
реалізація цінностей та ціннісних смислів загальнолюдського, загальноцивілізаційного
характеру, спрямованих на безпеку і сталий розвиток, стають умовою виживання
людського роду.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ясперс К. Смысл и назначение итории. – М., 1991.
2. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Райгородский Д.Я. Психология масс.
Хрестоматия. – Самара, 2006.
3. Социальная философия. – К.; Харьков, 2002.
4. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. – М., 2003.
5. Луман Н. Реальность массмедиа. – М., 2005.
6. Habermas Jьrgen. Faktizitьl und Geltung: Beitrьge zur Diskurs theorie des Rechts und des
demokratischen Rechtsstaats. – I.Aufe. – Frankfurt an Main, 1992.
7. Рікер П. Історія та істина. – К., 2001.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-74621 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-8142 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T06:09:44Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горлинський, В.В. 2015-01-22T10:40:57Z 2015-01-22T10:40:57Z 2007 Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну / В.В. Горлинський // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 228-236. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2078-8142 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74621 uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Мультиверсум. Філософський альманах Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну Article published earlier |
| spellingShingle | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну Горлинський, В.В. |
| title | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну |
| title_full | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну |
| title_fullStr | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну |
| title_full_unstemmed | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну |
| title_short | Репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну |
| title_sort | репрезентація ціннісних основ сталого розвитку і безпеки суспільства у філософії постмодерну |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74621 |
| work_keys_str_mv | AT gorlinsʹkiivv reprezentacíâcínnísnihosnovstalogorozvitkuíbezpekisuspílʹstvaufílosofíípostmodernu |