Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі
Стаття присвячена останньому дерев’яному храму міста
 Путивль – Вознесенській церкві (збудована у 1771 р., знищена в
 1940-х рр.). На основі архівних даних та нещодавно виявлених
 документів висвітлюються головні події з історії цієї церкви у ХХ столітті. Статья посвящена пос...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74791 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі / О. Чурочкін // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 39-42. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860120002059829248 |
|---|---|
| author | Чурочкін, О. |
| author_facet | Чурочкін, О. |
| citation_txt | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі / О. Чурочкін // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 39-42. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Стаття присвячена останньому дерев’яному храму міста
Путивль – Вознесенській церкві (збудована у 1771 р., знищена в
1940-х рр.). На основі архівних даних та нещодавно виявлених
документів висвітлюються головні події з історії цієї церкви у ХХ столітті.
Статья посвящена последнему деревянному храму
города Путивль – Вознесенской церкви (построена в 1771 г.,
уничтожена в 1940-х гг.). На основе архивных данных и недавно
обнаруженных документов освещаются главные события из
истории этой церкви в ХХ веке.
The article is devoted to the last of the wooden church of Putivl
- Ascension Church (built in 1771, destroyed in 1940-th.) Based on
historical data and the newly discovered document highlighting the
main events in the history of this church in the twentieth century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:38:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
39
на протяжении ХІХ – в начале ХХ вв.
Ключевые слова: Спасский собор, Чернигов, Временная ко-
миссия для разбора древних актов, Императорская археологи-
ческая комиссия, Императорское Московское археологическое
общество, Черниговская губернская ученая архивная комиссия.
Yasnovska L.V. To the history of researches of Chernihiv
Spaso-Preobrazhensky Cathedral during the XIX − at the be-
ginning of the XX centuries
The article deals with results of architectural and archaeological
researches of Spaso-Preobrazhensky Cathedral in Chernihiv by
members of Russian scientifi c organizations and societies during
the XIX − at the beginning of the XX centuries.
Key words: Spaso-Preobrazhensky Cathedral, Chernihiv,
Temporary commission for consideration of ancient acts, Moscow
Imperial archaeological association, Chernihiv provincial scientifi c
archival commission.
22.03.2013 р.
назви. «Вернее всего полагать, что упоминаемая в
летописи Вознесенская церковь в Путивле стояла
в крепости городской, что ныне Городок, потому
что крепость была самой важной частью города;
в ней помещались в первое время существования
города княжеские дворцы и посадниковы, потом
воеводские, так же и княжеская церковь вблизи
княжеского терема» [3, 41].
І.М. Рябінін зазначав, що на початку ХХ ст.
«церковь Вознесения, хотя существует и поныне
в городе Путивле, но существует в деревянном
виде, перестроенная, как говорят старожилы, чуть
ли не в третий раз на одном и том же месте» [4,
29]. Під час перепланування міста в 1784 р. повз
вівтар храму було прокладено нову вулицю, яка
отримала відповідну назву – Вознесенська (зараз
має радянську назву «Свердлова»).
Згаданий Рябініним Вознесенський храм був
останнім з дерев’яних церков Путивля. В усіх
відомих джерелах він згадувався як споруджений в
1771 р. Храм являв собою тридільну в плані споруду,
з квадратним бабинцем-притвором, увінчаним
«банею» – дзвіницею, високим наосом і гранчастою
апсидою. Мистецтвознавці відзначали схожість цієї
Путивльської церкви з пам’ятниками дерев’яного
зодчества бойківсько-лемківської школи. Подібність
виявлялася в наявності «над бабинцем-притвором
відкритої аркади-галереї (гульбища) і дзвіниці, а
також великого числа заломів в банях» [5, 222].
Крім основного, Вознесенського, цей храм мав ще
й крихітний Успенський приділ на другому ярусі
під дзвіницею. Богослужіння в ньому відбувалося
«только раз в год [на Успение] по причине тесноты:
двадцати человекам там тесно и свечи гаснут.
Церковь – на хорах; впереди алтаря три больших
стеклянных рамы, из которых средняя отворяется,
когда бывает служба, и только благодаря этому
можно бывает совершать священнодействия
служащим в алтаре. Только часть [богомольцев]
стоит на верху, а вся остальная масса находится
внизу, в Вознесенском храме, и на двух галереях
УДК 94(477):72:624.011.1;694.1/5
Протоієрей Олександр Чурочкін
ДЕРЕВ’ЯНА ВОЗНЕСЕНСЬКА
ЦЕРКВА У ПУТИВЛІ
Стаття присвячена останньому дерев’яному храму міста
Путивль – Вознесенській церкві (збудована у 1771 р., знищена в
1940-х рр.). На основі архівних даних та нещодавно виявлених
документів висвітлюються головні події з історії цієї церкви у
ХХ столітті.
Ключові слова: дерев’яна архітектура, Путивль,
Вознесенська церква.
«Найвищих злетів українська дерев’яна
архітектура досягла в церковному будівництві. Саме
в цій сфері постали справжні її шедеври – великі
собори й маленькі каплички, парафіяльні церкви і
дзвіниці, огорожі, брами й башти» [1, 22]. Одним з
таких справжніх шедеврів була Вознесенська церква
у Путивлі.
Згідно з літописними даними, одним з найперших
храмів Путивля була Вознесенська церква, що
знаходилася на княжому дворі. Розповідаючи про
розорення Путивля в 1146 році під час міжусобних
війн, літописець писав: «…и церковь святого
Възнесения всю облупиша, съсуды серебряныя, и
индитьбе, и платы служебныя, а все шито золотом,
и каделнице две, и кацьи, и еуангелие ковано, и
книгы, и колоколы» [2, 232]. Однак, це лише єдине
згадування про неї.
З приведеного уривка літописного тексту
неможливо зрозуміти, якою була ця Вознесенська
церква – кам’яною чи дерев’яною. Наступного
разу ми зустрічаємо її ім’я в списку храмів Павла
Алеппського (1654). Важко сказати, чи мали ці
два храми ХII і ХVII ст. щось спільне, окрім
Дерев’яна Вознесенська церква
Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013
40
нижнеэтажной и верхнеэтажной церквей» [6, 16].
Наприкінці ХІХ ст., незважаючи на архітектурні
якості, стара церква перестала відповідати
вимогам парафіян, кількість яких на той момент
значно збільшилася. Храм був занадто тісним,
до того ж не мав опалення, що також дошкуляло
вірним під час зимових холодів. Треба додати
й психологічний момент: парафіяни, які були
приписані до Вознесенської церкви, напевне,
відчували докори сумління з приводу того, що
до тих пір не спромоглися побудувати і собі нову
кам’яну церкву яка б відповідала сучасним, як на
той момент, нормам.
Ситуація змінилася у 1901 р., коли настоятелем
Вознесенської парафії було призначено молодого
та енергійного священика Іоанна Беренського.
Вже влітку 1902 р. єпископ Курський Лаврентій
(Нєкрасов) освятив місце під будівництво кам’яної
церкви, в безпосередній близькості від давнього
храму, на південь від нього. Будівництво тривало
більше десятиліття й завершилося в 1914 р. з
освяченням престолу.
А що ж стара дерев’яна церква? В краєзнавчій
літературі набула поширення думка, що старий
храм припинив своє існування або відразу після
освячення нової церкви, або в 30-ті роки ХХ ст.
Проте, з виявленням нових історичних джерел,
можемо впевнено казати, що обидва припущення не
відповідають дійсності.
Всупереч всім висновкам, стара Вознесенська
церква продовжувала стояти поруч з новобудовою.
Наразі достеменно невідомо, яка саме причина
спонукала парафіян не поспішати з її розбиранням,
але майже десять років обидві церкви височіли
одна біля одної.
Новий кам’яний храм було побудовано на
огородженій церковній садибі, що була затиснута
з півдня Миколаївською вулицею, а зі сходу –
Вознесенською; з заходу і півночі впритул підходили
обивательські двори та городи. Із закінченням
будівельних робіт від церковного подвір’я майже
нічого не залишилося. Більше того, як повідомляв
у своїй доповіді, адресованій на ім’я єпископа
Білгородського Никона (Пурлевського) в 1921 р.
місцевий благочинний протоієрей Андрій Петров,
через недогляд «бывшей в то время комиссии и
архитектора, новый храм помещен так близко к
старому деревянному, что луч солнца почти никогда
не проникает в узкое пространство и они гноят друг
друга» [7, л. 1].
Ця обставина турбувала не тільки парафіян;
оскільки Вознесенська церква була єдиною
збереженою дерев’яною церквою у Путивлі, а
також беручи до уваги її поважний вік, нею почав
опікуватися музейний підвідділ (головою його на
той момент був Петро Максимович Корєнєв). Було
прийняте рішення, що задля збереження церкви її
необхідно перенести на інше місце [8, л. 1].
Тут перед підвідділом постала велика
проблема, адже вирішити, куди саме перенести
церкву і де взяти чималі гроші для цього, було
дуже і дуже складно. Несподівано на допомогу
прийшли мешканці села Зінове, що знаходиться
неподалік від Путивля. 31 березня 1921 р. священик
путивльської Воскресенської церкви, отець Леонід
Дранніков, повідомляв, що «общество деревни
Зиновой, входящей в состав Воскресенской
церкви города Путивля, в 10 верстах от города
Будівництво нової Вознесенської церкви. Вигляд з південного заходу
ISSN 2218-4805
41
Путивля, приняло на себя труд и все расходы по
перенесению старой деревянной церкви из города
Путивля в свою деревню – Зинову, с тем, чтобы
она обслуживала православно-христианские
нужды их и окрестных хуторов».
Хоча на момент перенесення Вознесенська
церква вже простояла рівно 150 років, її фізичний
стан залишався цілковито задовільним. Більш того,
дубовий брус, з якого вона була побудована, не
спорохнявів, а навпаки «перетворився на залізо»
[9, л. 1]. Церкву почали демонтувати в перших
числах квітня. Скільки часу зайняв демонтаж,
перевезення і збирання церкви «в Зиновому», поки
що невідомо. Питання про те, коли і на честь кого
було посвячено церкву на новому місці, довгий
час було відкритим. Відповідь надійшла раптово.
Буквально під час написання цієї доповіді, мешканка
села Руднєве (Берюх) Бабаєва Антоніна Михайлівна
передала авторові цих рядків унікальний документ
– розпорядження путивльського благочинного,
вже згадуваного вище протоієрея Андрія Петрова.
Цей клаптик паперу зберігався у сімейному архіві
дарительки разом зі світлинами монахині Пелагеї
Сухих (уродженка Берюха, репресована на початку
30-х років; після завершення терміну покарання
повернулась з Сибіру на батьківщину, де й померла).
Вважаємо за доцільне привести тут текст цього
документу (з деякими скороченнями; дати вказані
за новим стилем).
«Священно-церковно-служителям
градских церквей
По распоряжению Преосвященнейшего
Павлина, Епископа Рыльского, 20 декабря с/г будет
совершено освящение нового храма, в сельце
Зиновой, во имя Святой Троицы. Предлагаю в этот
день – воскресенье – совершить во всех церквах
Путивля одну Литургию и прошу всех свободных
священников, диаконов и псаломщиков принять
участие в торжестве освящения храма. … Ризы из
парчи золотой, должен каждый запастись своей.
Всенощное Бдение в 5 ч. вечера, освящение престола
в 8 ч. утра и литургия в 9 ч.
Прошу усердно отцов протоиереев, иереев,
диаконов и псаломщиков отнестись к этому важному
событию наших дней с полным вниманием, усердием
и объявить во всех церквах, в день Святителя Божия
Николая, … об освящении храма в с. Зиновой 20
числа, в воскресенье. 1925 г., декабря 17 день.
Благочинный, Протоиерей Андрей Петров».
Отже, не дивлячись на те, що вже підходив до
завершення аж 1925 рік, церкву було освячено,
хоча й ненадовго. Відоме ім’я останнього (а може
й єдиного) настоятеля, щоправда, тепер вже не
Вознесенської а Троїцької церкви. Ним був ієромонах
Іоаким (Кречетов). На початку 30-х років ХХ ст.
церкву закрили, отець Іоакім був репресований.
Попри усі позитивні якості, дерев’яні
церкви мають один величезний недолік –
вони дуже вразливі до природних катаклізмів,
людської байдужості і необережності. Фінал
старовинного храму був трагічним. В Інституті
рукопису Національної бібліотеки України імені
В.І.Вернадського зберігається архів нашого
земляка, члена-кореспондента Академії наук УРСР
Павла Миколайовича Попова (1890-1971). В цьому
архіві, серед багатьох інших безцінних документів,
є світлина з виглядом Вознесенської церкви. На
звороті, рукою Павла Миколайовича, зазначено:
«Вознесенская деревянная в украинском стиле
церковь XVII-XVIII в., на Вознесенской улице
Путивля, недалеко от дома дедушки [протоиерея
Михаила Васильевича Попова]. Мы, дети, называли
её «Бабушкиной», т.к. бабушка ходила в неё чаще,
чем в другие. Перевезена была в д. Зиново, где её
сожгли фашисты. … Вознесенская [церковь] вошла в
научную литературу как шедевр укр. архитектуры».
«Сожгли фашисты»…. На жаль, Павло
Миколайович Попов не дожив до того часу, коли
стало можливим писати й казати правду. Щось не
дуже віриться в те, що в німців була якась нагальна
потреба умисно спалювати старовинну церкву.
Можливо, тут діяли ті самі кати-енкаведисти, яким
мулили очі бані та хрести Покровської церкви,
збудованої ще Калнишевським у Ромнах (перевезена
до Полтави в 1907 р.)?
Хоча Вознесенська церква безповоротно
загинула, можна сказати, що їй ще пощастило, адже
на неї звернув свою увагу наш інший славетний
земляк, мистецтвознавець Степан Андрійович
Таранушенко. В його книзі «Монументальна
дерев’яна архітектура Лівобережної України» (К.,
1976) Вознесенській церкві присвячено декілька
сторінок (220-223). Там же розміщено зображення
плану та розрізу церкви. В даній статті ми навмисно
не аналізуємо архітектурні якості храму, відсилаючи
зацікавлених до праць того ж С.А.Таранушенка,
Іконостас дерев’яної Вознесенської церкви
Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013
42
Г.Н.Логвина, В.В. Вечерського. У фондах
Російського державного історичного архіву (Санкт-
Петербург) зберігаються унікальні світлини, на яких
зображена сама церква, її інтер’єр.
Як православний священнослужитель, не можу
не висловити свого побажання, аби ця церква
була відтворена на одній з вулиць Путивля (після
зведення в 1957 р. на місці кам’яної Вознесенської
церкви районного будинку культури не може бути й
мови про відтворення її на історичному місці). Як
кажуть у народі, церков забагато не буває, до того
ж, в результаті потрясінь ХХ ст. можна з сумом
констатувати, що Путивль втратив своє історичне
обличчя. Тож відтворення Вознесенської церкви хоч
якось могло б компенсувати ці втрати.
Посилання
1. Вечерський В.В. Українські дерев’яні храми. К.,
2007. – 271 с.
2. ПСРЛ. – Т. ІІ. – СПб., 1908. – 938 стлб.
3. Левитский И., свящ. Город Путивль. – М., 1905. – 54 с.
4. Рябинин И.М. История о Путивле, уездном городе
Курской губернии. – Путивль, 1911 – 168 с.
4. Логвин Г.Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов.
Путивль. – М., 1980. – 252 с.
5. Левитский И., свящ. Город Путивль. – М., 1905. – 54 с.
6. ГАКО, ф. 750, оп. 1, д. 219. Доклад благочинного 1
округа Путивльского уезда прот.Андрея Петрова о переносе
деревянной церкви из г.Путивля в деревню Зинову.
7. Там само.
8. Там само.
9. Там само.
Чурочкин А., прот. Деревянная Вознесенская церковь в
Путивле
Статья посвящена последнему деревянному храму
города Путивль – Вознесенской церкви (построена в 1771 г.,
уничтожена в 1940-х гг.). На основе архивных данных и недавно
обнаруженных документов освещаются главные события из
истории этой церкви в ХХ веке.
Ключевые слова: деревянная архитектура, Путивль,
Вознесенская церковь.
Churochkin O., prot. Wooden Ascension church in Putivl
The article is devoted to the last of the wooden church of Putivl
- Ascension Church (built in 1771, destroyed in 1940-th.) Based on
historical data and the newly discovered document highlighting the
main events in the history of this church in the twentieth century.
Key words: wooden architecture, Putyvl, Ascension church.
15.03.2013 р.
УДК 94 (477): (1:32):623.1/3;623.817
Ю.О. Коваленко
ГЛУХІВСЬКІ ФОРТИФІКАЦІЙНІ СПОРУДИ
Стаття присвячена фортифікаційним спорудам м.
Глухова, котрі у різні часи були як частиною міської фортеці
так і інших військових об’єктів.
Ключові слова: дитинець, бастіон, кордегардія, барбакан,
редут, траверс.
До історико-топографічного опису глухівських
фортифікацій в загальноісторичному контексті у різні
часи зверталися історики, археологи та краєзнавці,
зокрема архієпископ Філарет (Д. Гумілевський),
В. Ткаченко, В. Вечерський, В. Ленченко, Л. Дер-
кач, В. Приймак, В. Звагельський, В. Бєлашов,
О.Мірошниченко та інші дослідники. При цьому
окремо темі глухівських фортифікаційних споруд їх
роботи не присвячувались.
Питання вигляду фортифікаційних споруд
середньовічного Глухова та їх виникнення є най-
менш вивченим на фоні загального дослідження
історії розвитку літописного міста від найдавніших
часів до сьогодення. У давньоруських літописах
Глухів кілька разів згадується як місто, пов’язане з
тими чи іншими історичними подіями, але жодного
разу ми не зустрічаємо згадок з описами забудови
або укріплень міста. Через надзвичайну мізерність
писемних джерел зі згадками про давньоруський
Глухів одними із найважливіших джерел у вивченні
цього періоду розвитку міста є наукові звіти та
публікації археологічних розвідок та розкопок. Саме
археологічні дослідження є чи не єдиним джерелом,
що підтверджує існування Глухова у ХІ-ХІV ст.
як великого міського центру Сіверщини. Завдяки
їм вдалося з’ясувати можливе місцезнаходження
дитинця давньоруського Глухова, укріпленого
посаду та деяких ремісничих районів.
Дитинець знаходився на мису в районі
сучасних вул. Києво-Московської та пров.
Пожежного. Укріплений посад обмежувався
сучасними вулицями Першотравневою, площею
Рудченка, площею старого ринку (район пам’ятки
історії «Тюремний замок») та вулицею Спартака.
Глухів міг мати і декілька укріплених охоронних
в’їздних форпостів, таких як мис в районі пров.
Києво-Московського, що прикриває місто з
північного боку, та мис по вул. Красна Гірка
(район старого козацького кладовища). Ремісничі
райони знаходились в укріпленому посаді і за
його межами.
Місце розташування дитинця давньоруського
Глухова – питання дискусійне. Оскільки у
літописах він майже не згадується, а його
топографічний опис княжої доби взагалі невідомий,
висновки про міські фортифікації та поселенську
структуру того часу формувалися в основному на
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-74791 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:38:26Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Чурочкін, О. 2015-01-23T21:26:06Z 2015-01-23T21:26:06Z 2013 Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі / О. Чурочкін // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 39-42. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74791 94(477):72:624.011.1;694.1/5 Стаття присвячена останньому дерев’яному храму міста
 Путивль – Вознесенській церкві (збудована у 1771 р., знищена в
 1940-х рр.). На основі архівних даних та нещодавно виявлених
 документів висвітлюються головні події з історії цієї церкви у ХХ столітті. Статья посвящена последнему деревянному храму
 города Путивль – Вознесенской церкви (построена в 1771 г.,
 уничтожена в 1940-х гг.). На основе архивных данных и недавно
 обнаруженных документов освещаются главные события из
 истории этой церкви в ХХ веке. The article is devoted to the last of the wooden church of Putivl
 - Ascension Church (built in 1771, destroyed in 1940-th.) Based on
 historical data and the newly discovered document highlighting the
 main events in the history of this church in the twentieth century. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі Деревянная Вознесенская церковь в Путивле Wooden Ascension church in Putivl Article published earlier |
| spellingShingle | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі Чурочкін, О. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі |
| title_alt | Деревянная Вознесенская церковь в Путивле Wooden Ascension church in Putivl |
| title_full | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі |
| title_fullStr | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі |
| title_full_unstemmed | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі |
| title_short | Дерев’яна Вознесенська церква у Путивлі |
| title_sort | дерев’яна вознесенська церква у путивлі |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74791 |
| work_keys_str_mv | AT čuročkíno derevânavoznesensʹkacerkvauputivlí AT čuročkíno derevânnaâvoznesenskaâcerkovʹvputivle AT čuročkíno woodenascensionchurchinputivl |