Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв

На основі історичних документів у статті досліджуються місця поховання родини Кочубеїв та їх доля на сьогоднішній день.

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2013
Main Author: Дробязко, Н.М.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2013
Series:Сіверщина в історії України
Subjects:
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74874
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв / Н.М. Дробязко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 330-332. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-74874
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-748742025-02-09T23:19:54Z Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв Места, где нашли вечный покой представители семейства Кочубеев The places of the eternal peace of the Kochubeis family Дробязко, Н.М. Нова історія На основі історичних документів у статті досліджуються місця поховання родини Кочубеїв та їх доля на сьогоднішній день. На основании исторических документов в статье исследуются места погребений семейства Кочубеев и их судьба на сегодняшний день. The article deals with the burial places of the Kochubeis family and their condition nowadays. The research is made on the basis of the historical documents. 2013 Article Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв / Н.М. Дробязко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 330-332. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74874 94(477) «18/19»:726.82 uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Нова історія
Нова історія
spellingShingle Нова історія
Нова історія
Дробязко, Н.М.
Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв
Сіверщина в історії України
description На основі історичних документів у статті досліджуються місця поховання родини Кочубеїв та їх доля на сьогоднішній день.
format Article
author Дробязко, Н.М.
author_facet Дробязко, Н.М.
author_sort Дробязко, Н.М.
title Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв
title_short Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв
title_full Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв
title_fullStr Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв
title_full_unstemmed Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв
title_sort місця, де знайшли вічний спокій представники родини кочубеїв
publisher Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate 2013
topic_facet Нова історія
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74874
citation_txt Місця, де знайшли вічний спокій представники родини Кочубеїв / Н.М. Дробязко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 330-332. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv AT drobâzkonm míscâdeznaišlivíčniispokíipredstavnikirodinikočubeív
AT drobâzkonm mestagdenašlivečnyipokoipredstavitelisemeistvakočubeev
AT drobâzkonm theplacesoftheeternalpeaceofthekochubeisfamily
first_indexed 2025-12-01T16:13:11Z
last_indexed 2025-12-01T16:13:11Z
_version_ 1850323074102067200
fulltext Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013 330 [1, 527]. До 1743 р. Дубовичами та хутором Ретик володів його син – полтавський полковник Василь Кочубей (1660-1747 рр.). Він заповів Дубовичі своєму сину Василю (1728-1791 рр.). Василь Васильович Кочубей – бунчуковий това- риш, з 1772 року – глухівський ватажок дворянства, пізніше – статський радник. Він дбав про розвиток та розбудову успадкованого від батька села Дубовичі, виділив кошти на храм Різдва Пресвятої Богородиці, будівництво якого розпочалося у 1777 р., а освячен- ня – в 1783 р. Деякі представники родини Кочубеїв були поховані з усіма почестями біля цього храму. У праці П. Павловича «Село Дубовичи имение Варвары Ва- сильевны Кочубей Глуховскаго уезда, Черниговской губернии» зазначено розташування їхніх гробниць. Ліворуч від парафіяльної паперті покоїться прах Ва- силя Васильовича Кочубея (1728-1791 рр.), право- руч – Василя Васильовича Кочубея (1750-1800 рр.), поряд – Єлизавети Василівни Кочубей (1744-1800 рр.). У самій церкві похований Василь Васильович Кочубей (1784-1844 рр.) та його дружина Варвара Миколаївна Кочубей-Рахманова (1793-1815 рр.), а також Семен Васильович Кочубей (1725-1779 рр.) та онука Єлизавети Василівни Єлизавета Михайлівна Скоропадська (1800-1823 рр.) [2, 61]. В роки радянської влади (приблизно в 1918 р.) церква була знищена. На сьогоднішній день на місці, де стояв храм, побудована загальноосвітня школа, в якій навчаються сільські діти [3]. У 2012 р. на кошти меценатів біля школи був установлений пам’ятний знак, на якому вказані імена всіх вище перерахова- них представників родини Кочубеїв. У Дубовичах, окрім парафіяльної, були ще дві церкви, побудовані на кошти Василя Васильовича Кочубея (1829-1878 рр.). Одна з них – Успенська, інша – дворова церква Вознесіння Господнього, яка знаходилася поряд з будинком Кочубеїв і стала їх усипальницею. В нижньому ярусі, у гробницях дворової церкви, були поховані Василь Васильович Кочубей (1829- 1878 рр.), його перша дружина Надія Михайлівна Кочубей (Маркович) (1837-1862 рр.) та їхній син Василь (1857-1858 рр.), а також діти В.В. Кочубея (1829-1878 рр.) від другої дружини Марії Іванівни Драгневич (1848-? рр.) – Марія (1861-1867 рр.), біля церкви – Олена (1873-1874 рр.) [2, 61]. У 1917- 1918 рр. церкву та склеп було розібрано, але про його існування і до сьогодні нагадує заглибина по- ряд з будинком Кочубея. 25 жовтня 2012 р. на місці дворової церкви Вознесіння Господнього коштом місцевого населення та меценатів встановлено хрест, який освятив єпископ Конотопський і Глухівський Роман. Неподалік від Дубовичів знаходиться інший родовий маєток Кочубеїв – с. Ярославець Кролевецького району Сумської обл., до якого 19 Костянтина Костянтиновича Романова, вважається видатним твором російського портретного живопису другої половини ХІХ ст. Посилання 1. Модзалевський В.Л. Малоросійський Родословник [Т. 2], Е – К., 1910. – 746 с. 2. Горленко В.Шевченко – живописец и гравер // Киевская старина. – 1893. – № 4. – С. 134. 3. Исаенко М.Батурин, местечко Черниговской губернии // Черниговские губернскиеведомости. – 1860. – № 11. – С. 76. 4. Батурин: сторінки історії / Упорядник Коваленко О.Б. – Чернігів., 2009. – С.197-199. 5. Огієвська Р.І. Власник батуринської садиби В.П. Кочубей // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. – Київ – Глухів, 2012. – С. 279-281. 6. Моисеева М.Л. Петр Аркадьевич Кочубей и его коллекция минералов в собрании минералогического музея им. А.Е. Ферсмана // Новые данные о минералах. – М., 2003. – Вып. № 38. – С. 89-97. Дробязко Н.В. Жизненный путь владельца батуринской усадьбы П.А. Кочубея В статье раскрывается жизненный путь и деятельность П.А. Кочубея на основе исторических материалов. Ключевые слова: Петр Аркадьевич Кочубей, преподаватель, парк, музей, минералог, владелец. Drobiazko N.V. The lifetime of P.A Kochubei – the owner of Baturyn estate On the basis of the historical sources the lifetime and activity of P.A. Kochubei is revealed in the article. Key words: Petro Arkadiiovych Kochubei, teacher, park, museum, mineralogist, owner. 01.03.2013 р. УДК 94(477) «18/19»:726.82 Н.М. Дробязко МІСЦЯ, ДЕ ЗНАЙШЛИ ВІЧНИЙ СПОКІЙ ПРЕДСТАВНИКИ РОДИНИ КОЧУБЕЇВ На основі історичних документів у статті досліджуються місця поховання родини Кочубеїв та їх доля на сьогоднішній день. Ключові слова: Кочубеї, поховання, церква, пам’ятний знак. Темою нашого дослідження є поховання нащадків В.Л. Кочубея в селах Дубовичі, Ярославець та Кинашівка, до яких упродовж 2011-2012 рр. науковцями НІКЗ «Гетьманська столиця» були здійсненні науково-етнографічні експедиції. 25 червня 2012 р. наукові співробітники заповідника провели експедицію до с. Дубовичі Кролевецького району Сумської області. Його доля тісно пов’язана з родиною Кочубеїв. Так за універсалом гетьмана І.Мазепи від 20 листопада 1687 р. В. Кочубей отримав село у своє володіння ISSN 2218-4805 331 Аркадій Васильович Кочубей у «Сімейній хроніці» підтверджує, що Петро Васильович був бунчуковим товаришем при гетьмані К.Г. Розумовському, а пізніше брав участь у семилітній війні з Пруссією. січня 2012 р. здійснили свою експедицію наукові співробітники заповідника. Сім поколінь Кочубеїв були власниками Ярославця. Вони перетворили його в свою улюблену садибу. На території маєтку стояла Благовіщенська церква, збудована коштом Федора Васильовича Кочубея (?-1729 р.) – сина генерального судді. Але від споруд Кочубеїв на сьогоднішній день лишилось лише дві будівлі: одна перебудована – колишній флігель, інша – будинок другої дружини Василя Аркадійовича, графині Марії Олексіївни Капніст (1848-1925 рр.). Біля нього знаходився родинний склеп [4]. З «Малороссийского родословника» В.Л.Модза- левського нам стало відомо, що у 1815 р. в цьому склепі була похована дружина Василя Васильовича Кочубея (1728-1791 рр.) Марфа Дем’янівна Оболонська (бл. 1736-1815 рр.), донька Василя Васильовича Кочубея (1784-1844 рр.) та Варвари Миколаївни Рахманової (?-1846 рр.) Олена Василівна Кочубей (1824-1899 рр.) (в заміжжі Ребіндер). У 1897 р. в своєму маєтку помер Василь Аркадійович Кочубей (1826-1897 рр.) – кролевець- кий предводитель дворянства. Дані про його смерть записані у метричній книзі Державного архіву Сумської області «Церкви Глуховского уезда Черни- говской губернии». У розділі «Записи метрической книги 1897 года, часть ІІІ, о умерших» указано, що Василь Аркадійович пішов із життя вересня 1897 р. на 71 році від запалення легенів, а похований 28 ве- ресня у парку біля родового маєтку. Службу за упокій здійснив священик о. Андрій Случевський з псалом- щиком Василем Терновським [5, арк. 180]. В роки радянської влади (1917-1918 рр.) склеп був зруйнований, а в 2009 р. на його місті сільська громада встановила пам’ятний знак з написом: «Прохожий, зупинись, схили коліна над землею, бо тут поховані були нащадки славних Кочубеїв…Кочубеї зробили значний внесок в розвиток нашого краю (1687- 1917)». На освяченні пам’ятного знаку були присутні нащадки Кочубеїв, які в цей час навідалися до с. Ярославець з Бельгії, – Петро Васильович (1937 р.н.) з дружиною Оленою Вікторівною [4]. Ще один маєток Кочубеїв знаходився у с.Кинашівка Борзнянського району Чернігівської області, який науковці заповідника відвідали 3 липня 2012 р. Історія садиби розпочинається від полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея (бл. 1680-1743 рр.). Універсалом від 14 грудня 1708 р. гетьман Іван Скоропадський надав у володіння В.В. Кочубею с. Кинашівку в Борзнянській сотні Ніжинського полку. Останній дане село з двором, греблею та млином заповів молодшому сину Петру [1, 529]. Про Петра Васильовича Кочубея (?-1769 р.) збереглося мало відомостей. В.Л. Модзалевський зазначає, що він «5 октября 1762 г. получил универсал Генеральной Войсковой Канцелярии об определении его в службу бунчуковым товарищем» [1, 535]. Пам’ятний знак, який встановлений на місці храму Різдва Пресвятої Богородиці в с. Дубовичі. Фото 2012 р. з архіву НІКЗ «Гетьманська столиця» Пам’ятний знак, який встановлений на місці склепу родини Кочубеїв у с. Ярославець. Фото 2012 р. з архіву НІКЗ «Гетьманська столиця» Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013 332 В 30-х роках ХХ ст. грабіжники зруйнували та пограбували могили власників згурівського маєтку. Але, пам’ятаючи добрі справи Кочубеїв, місцеві жителі відразу відремонтували пам’ятники, які до цього часу стоять в парку і нагадують про історичне минуле краю. За ними доглядають парафіяни місцевого Спасо-Преображенного храму, настоятелі якого вже не один рік намагаються здійснити задум Василя Петровича Кочубея – побудувати церкву. Поховання нащадків генерального судді В.Л.Кочубея – це невід’ємна частина історії нашого краю. Своєю працею Кочубеї внесли великий вклад у розвиток та розбудову маєтків, парків та сакральних споруд. Більшість поховань відомої родини була знищена та пограбована в роки радянської влади. Сьогодні на місці зруйнованих склепів встановлюють пам’ятні знаки та доглядають за ними. Посилання 1. Модзалевський В.Л. Малоросійський Родословник [Т.2], Е – К. – К., 1910. – 746 с. 2. Гурба В.Г. Дубовичі історико-краєзнавчий нарис. – К., 2012. – 279 с 3. Документи – спогади старожилів за 2012 р. Гурби Віктора Григоровича № 204 від 25.06.2012 р. 4. Документи – спогади старожилів за 2012 р. Білик Наталії Миколаївни № 191 від 19.01.2012 р. 5. Державний архів Сумської області, ф. Р – 1190, кн. 26, ч. 1, оп. 1, спр. 17. 6. Сімейна хроніка. Записки Аркадія Васильовича Кочубея 1790-1873. – С.-Петербург: Типографія бр. Пантєлєєвих. – Казахстан. – 1890. – № 83. – 314 с. Дробязко Н.Н. Места, где нашли вечный покой представители семейства Кочубеев На основании исторических документов в статье исследуются места погребений семейства Кочубеев и их судьба на сегодняшний день. Ключевые слова: Кочубеи, погребение, церковь, памятный знак. Drobiazko N.M. The places of the eternal peace of the Kochubeis family The article deals with the burial places of the Kochubeis family and their condition nowadays. The research is made on the basis of the historical documents. Key words: the Kochubeis, burial place, church, memorable sign. 01.03.2013 р. Не був одружений і не мав дітей. Помер Петро Васильович 23 липня 1769 р., похований біля церкви в с. Кинашівка [6, 9]. Інформації про церкву майже не збереглося. Відомо, що на території маєтку була побудована дерев’яна церква (на жаль, її назва не збереглася). Пізніше, з невідомих причин, Михайло Миколайович Кочубей (1863-1935 рр.) переніс храм в Ічню, а на його місці збудував нову цегляну Михайлівську церкву. В 1936-1937 рр. церкву в с. Кинашівка розібрали. На сьогоднішній день ніяких пам’ятних знаків на цьому місці не встановлено. Село Згурівка сучасної Київської області перейшло у власність Аркадія Васильовича Кочубеїв (1790- 1878рр.) як посаг за дружиною Софією Миколаївною В’яземською (1798-1834 рр.). Згурівка стала центром маєтностей родини, де господар започаткував чудовий парк. Пізніше спадкоємцем садиби став його син, Петро Аркадійович Кочубей (1825-1892 рр.) – дійсний статський радник, таємний радник, почесний член Імператорської Академії Наук. Завдяки співпраці з відділом культури і туризму Згурівської районної державної адміністрації наукові співробітники заповідника отримали історичний матеріал про долю поховань Кочубеїв на згурівській землі. З’ясувалося, що Петро Аркадійович помер 23 грудня 1892 р. і був похований в парку, на великій галявині, обсадженій липами. Через два роки поряд поховали і його дружину, Варвару Олександрівну Кушельову-Безбородько (1829-1894 рр.). Згурівський парк нині – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Після смерті П.А. Кочубея власником Згурівки став його син Василь Петрович. За бажанням господаря, неподалік від могил батьків, було побудовано будинок лісничого, який і наглядав за похованнями. До того ж біля поховань він мріяв побудувати церкву, але задум не здійснився. Пам’ятні знаки, встановленні на місці поховання Кочубеїв у с. Згурівка. Фото надані відділом культури і туризму Згурівської районної державної адміністрації