Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара
В статті розглядаються питання уваги і глибокого чуйного
 відношення Олеся Гончара до осіб, пов’язаних з Глухівщиною:
 допомоги їм на ниві красного письменства та в житті. В статье рассматриваются вопросы внимания и глубокого
 чуткого отношения Олеся Гончара к лицам, связанны...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74906 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара / В.В. Терлецький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 509-511. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860137328394108928 |
|---|---|
| author | Терлецький, В.В. |
| author_facet | Терлецький, В.В. |
| citation_txt | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара / В.В. Терлецький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 509-511. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | В статті розглядаються питання уваги і глибокого чуйного
відношення Олеся Гончара до осіб, пов’язаних з Глухівщиною:
допомоги їм на ниві красного письменства та в житті.
В статье рассматриваются вопросы внимания и глубокого
чуткого отношения Олеся Гончара к лицам, связанным с
Глуховщиной: помощи им на ниве писательства и в жизни.
In the article gives the details of Oles` Honchar’s great attention
to the personalities connected with Hlukhiv region – his help in their
professional and private life.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:47:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
509
Станіслав Реп’ях, який, на жаль, минулого 2012
року пішов від нас на 74-му році життя. Час від часу
вони листувалися. Станіслав Опанасович повсякчас
не минав нагоди, а особливо в період керування
Чернігівською організацією Національної Спілки
письменників України, щоб взяти активну участь
у відзначенні подій на терені нашої історії, науки,
культури, освіти, красного письменства.
6 квітня 1980 р. Олесь Гончар йому писав: «Доро-
гий Станіславе Опанасовичу! Дуже хотілось би побува-
ти на відкритті свята в рідному селі Павла Григоровича
Тичини, та ще не знаю, як складеться мій сьогорічний
травень. Можливо, доведеться бути в далекій дорозі (за-
раз питання вирішується), якщо ж буду 12 травня вдо-
ма, то … Одне слово, на початку травня зателефонуйте
мені до Києва. З пошаною Олесь Гончар» [3, 184-185].
У 1989 р. почала ламатися крига забуття, викрес-
лення із згадок, заборони друкування творів уроджен-
ця містечка Вороніж Глухівського повіту П.О. Куліша,
поступового скидання з нього штучно накинутого
ярлика українського буржуазного націоналіста. Від
Сумщини на Чернігівщину були відряджені поет
Анатолій Гризун та автор цієї статті. Приятель Оле-
ся Гончара тоді подарував книжечку своїх «Поезій»
(К., 1983) з написом: «Шановному Вікторові Воло-
димировичу Терлецькому на згадку. Ст. Реп’ях. 6/ІУ-
89 р./ А далі приписав: «х. Мотронівка, біля могили
П.Куліша, Г. Барвінок і В. Білозерського» [1].
Він із задоволенням прийняв запрошення приїхати
на конференцію до батьківщини Куліша у Вороніж. І
таки прибув з чернігівським поетом А. Олійником. На
святі 8 вересня того ж 1989 року прочитав свій новий
вірш «До мовного питання». Певно, виконуючи заповіт
Олеся Гончара, який 20 червня, за два роки до цього,
писав М. Горбачову до ЦК КПРС: «Стараниями тех,
кому гласность и сегодня явно не по душе, язык укра-
инского народа последовательно изгоняется из школы,
ему больше не находится места в учреждениях, в дет-
ских садах, в средних и высших учебных заведениях,
где еще после войны преподавание велось – как пра-
вило – на украинском языке. Сегодня же пользоваться
языком народа считается «непрестижным», наоборот
– игнорировать его, всячески унижать его считается
среди наших ответственных чуть ли не модой, призна-
ком «благонамеренности» [3, 277].
Ото ж Станіслав Реп’ях проголошував:
«Які беззахисні, хоч і тверді, слова!
Чужих не знаєм, кревні забуваєм…
Та мова предків, трепетна, жива
До нас волає … Зможемо навзаєм?
Зуміємо серцями пригорнуть?
Душею оновитись без принуки?
Чи може, все розсиплеться, як ртуть,
Німими будуть діти і онуки?
Цього б хотілось блазням-глупакам,
Що всі святині віддають в офіру…»
Того ж дня ми з Кулішевого Воронежа виїхали
7. Спогади Валентини Семенівни Шакотько, 1936 р. н. (с.
Слоут Глухівського р-ну Сумської обл.)
8. Спогади Ніни Миколаївни Шакотько, 1956 р. н. (м. Глухів
Сумської обл.)
9. ЦДАВЩВУ, ф. 4626, оп. 1, спр. 28. арк.100-115.
10. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 4356, арк. 5-80.
Оноприенко Е.В. Переселенцы с территории Польши
1944-1947 г. Глуховский аспект
В статье рассматривается вопрос принудительного пере-
селения украинцев с територии Польши после подписания Дого-
вора между Польским Народным Освободительным Комитетом
и Украинской Советской Социалистической Республикой 9 сентя-
бря 1944 года. На основании архивных документов и воспоминаний
учасников тех событий, а также их наследников рассматривает-
ся вопрос хозяйственного устройства, трудовой деяльности, уче-
бы и адаптации переселенцев на територии Глуховщины.
Ключевые слова: Договор 9 сентября 1944 года,
переселенцы, лемки, Верхомля Малая.
Onopriienko O.V. Emmigrants from the territory of Poland
in 1944-1947 years. Hluktiv aspect
In this article it is dedicated the question of forced remove of
Ukrainians from the territory of Poland at the result of sigh of the
agreement between Poland and Ukrainian Soviet Social Republic on
the 9th of September 1944. On the basic of documents and memories
of eyewitnesses the question of economic activity, studying and
adaption of on the territory of Hlukhiv Region.
Key words: Agreement between Poland and Ukrainian Soviet
Social Republic on the 9th of September 1944, immigrants, lemky,
Verkhomlia Malaia.
23.03.2013 р.
УДК 908(477)Гончар«19»
В.В. Терлецький
ГЛУХІВЩИНА ТА ЇЇ ЛЮДИ В ПОЛІ ЗОРУ
ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
В статті розглядаються питання уваги і глибокого чуйного
відношення Олеся Гончара до осіб, пов’язаних з Глухівщиною:
допомоги їм на ниві красного письменства та в житті.
Ключові слова: Глухівщина, Олесь Гончар, С. Реп’ях,
А.Погрібний, В. Батюк.
Минуле Глухівщини у контексті історії України
вивчалося і доносилося до читача багатьма уродженцями
або причетними до цього північно-східного регіону
нашої країни особами. Особливо чітко це простежується
у відгуках, стосунках з ними класика української
літератури, державного діяча, лауреата Шевченківської
премії Олеся Гончара. Особисті зустрічі з цим видатним
письменником, листування з ним були покликом до
роздумів, осмислення тогочасної дійсності, зваження
баченого, а потім – натхнення до творчості засобом
підвищення їх літературної майстерності, розширення
масштабу власної праці.
Десь на початку 60-х років з Олесем Гончаром
познайомився уродженець м. Глухова, поет-пісняр
Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013
510
якому, можливо, не раз бував. Цьому ж пану, Леоніду
Рудницькому, писав і згодом, 30 жовтня 1994 р.:
«Якщо пан Анатолій (Погрібний) поїде до Вас
на Шевченківську конференцію, то він, ясна річ,
привезе й моє вітання і розповість Вам про всі наші
проблеми» [3, 394].
А таких було чимало. І найперше – проблема
захисту рідної української мови. Згодом, з літа
1997 р. А.Г. Погрібний почав вести цикл передач
по Національному радіо на цю тему. У 1999-му у
видавничому центрі «Просвіта» випустив книжку
мовленого «Якби ми вчились так, як треба…» (Роз-
мови про наболіле)». У ній він, зокрема, в розділі
«Коли зникає народна мова, народу більше немає»
описав своє перебування в нашому краї наприкінці
лютого 1998 р. І що прикметно, на обкладинці
цієї книжки, подарованої автору статті 27 грудня
1999 р., вміщено фрагмент малюнка уродженця
Глухівщини Георгія Нарбута (1919).
Невідомо, за яких обставин Олесь Гончар по-
знайомився з Віктором Гавриловичем Батюком,
який хоча й був на 21 рік молодше славетного пись-
менника ХХ ст., але став одним із найближчих і щи-
рих його друзів.
Спочатку про В.Г. Батюка. Уродженець с. Мо-
стовка колишньої Свердловської області (РФ), лю-
тий 1939 р., в 1946-му переїхав з батьками до нашо-
го краю. Відгукнувшись у 1972 р. на його поетичну
збірку «Полюси», автор статті написав до нього. Із
США (Нью-Йорк) отримав відповідь: «Ми з вами,
на жаль, не бачилися. Був я у Глухові двічі чи тричі,
з батьком їздили на базар, до млина і т. інші місця.
Перший-другий класи школи закінчив в с. Вороніж
поблизу Шостки, з якої Ви мені написали оце тепер».
У подальших рядках листа постає перед нами близь-
ка за духом, національно свідома і приємно-ввічлива,
шаноблива, особливо Олесю Гончару, людина.
Читаємо далі його спомини про Глухівщину: «То
були єдині два роки в моєму житті , що я провів в
українському середовищі, а поза тим і Шалигіне, де я
здобув середню освіту, і Москва, і Київ, і Нью-Йорк
– це все ті місця, де піклуються про збереження своїх
мовних надбань, а не про те, щоб щось черпати з
живої мови (С. Шалигіне – російське село). Зараз пра-
цюю в постійному представництві УРСР при ООН, в
Нью-Йорку» [1]. Отримав він цю посаду після того,
як закінчив у Москві інститут міжнародних відносин.
На жаль, певно, з причини необізнаності, укладачі
енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах»
(Суми- 2003) не ввели його ім’я до цього видання.
«Проте літератором, – продовжував писати
Віктор Батюк, – себе не вважаю, але в Москві, Києві,
чи Нью-Йорку – завжди вважаю себе «сумським»,
бо моє рідне село – це кулішівський Вороніж».
Линувши в минуле, згадуючи ці поселення
(Вороніж, Шалигіне), Батюк у віршах зізнався,
що в глухівському краї прийшли до нього «перша
до Новгорода-Сіверського, де С. Реп’ях підписав
на подарованій книжці «Вербная дорога» (М.,
1989) пам’ятні слова: «На згадку про відкриття
пам’ятка Ярославні».
…Року 2006-го, 12 серпня, перебуваючи на
Шосткинщині на фольклорно-мистецькому святі
на честь Пантелеймона Куліша, зініціював поїздку
до Глухова видатний вчений, академік, док-
тор філологічних наук, публіцист і громадсько-
політичний діяч Анатолій Погрібний (1942-2007).
Супроводжували його О.О. Лазаревський, прав-
нук відомого історика Лівобережної України
О.М.Лазаревського (1834-1902), який найтіснішим
чином був пов’язаний службовою працею, історико-
літературними дослідженнями, сімейним життям (13
червня 1876 р. повінчався в Михайлівській церкві міст.
Вороніж Глухівського повіту з Ганною Миколаївною
Шрамченко: його поручителем був судовий слідчий
Глухівського повіту, надвірний радник П.Г. Васьков
(1837-1902) [4, 66] та автор цієї статті.
У колишній гетьманській столиці усе цікавило
Анатолія Григоровича – і храми, і Київська брама,
пам’ятники міста. Ми не могли не спуститися до
р.Есмань, а потім підійти до верстового стовпа із хре-
стом, встановленого в Глухові у 1991 р. на честь і в
пам’ять Т.Г. Шевченка, коли відбувався похід-реквієм
з нагоди 130-річчя перепоховання тіла Кобзаря.
Усе цікавило Погрібного. І, як мені здалося,
він навіть поспішав побачити якомога більше…
Поспішав. Вже рік по тому його не стало [5, 333].
Анатолій Погрібний після закінчення
Харківського хіміко-механічного технікуму
місцем праці обрав Шосткинський завод хімічних
реактивів. То були 1959-1961 роки. З нагоди
ювілейної дати – 100-річчя від дня народження
Т.Г.Шевченка – він організував на підприємстві
широке і гучне її відзначення. Виступив з доповіддю
про поета, влаштував концерт. Лунали пісні на
слова Т.Г.Шевченка, відбулася вистава за поемою
«Наймичка», у якій сам читав текст від автора.
Та з часом поманив до себе Київський університет,
намагання отримати вищу філологічну освіту.
Заполонив душу потяг до літературної праці. Згодом
він став відомим діячем на ниві красного письменства.
Тісно зблизився з Олесем Гончаром, який почав
повсякчас турбуватися про його творчий шлях.
Зокрема, 11 грудня 1988 р. Олесь Терентійович писав
професору, доктору університету Ля Салль (США,
Філадельфія) Леоніду Рудницькому: «Якби Ви хотіли
знати мою думку, кого б я міг би порекомендувати
для участі в майбутній конференції, то я назвав би
ім’я, можливо, відоме і Вам. Це професор Київського
університету, доктор філології Анатолій Погрібний,
автор багатьох праць з класичної і сучасної
української літератури» [3, 293]. Олесь Гончар навіть
повідомив його домашню адресу: «252100, м. Київ,
вул. Будівельників, 32/2, кв.4». Місце помешкання, в
ISSN 2218-4805
511
ляв з Олесем, ввижалося, що Олесь невидимо стоїть
десь поряд, вчувалося тепло його душі, інтелектуальна
напруга випромінювалася з його високого чола. Ось і
тепер думаю про Олеся Терентійовича, і повертається
душевність спілкування» [2, 92].
Та ці спогади в друці Віктору Батюку вже не
вдалося побачити. 2 грудня 1996 року він загинув
у автомобільній катастрофі. Особистість Гончара,
тепло його душі, згадані Батюком, бачаться також
в листі автора знаменних творів «Прапороносці»,
«Собор» до 1-го секретаря Глухівського райкому
КП України від 8 січня 1974 року:
«Шановні товариші!
Звертаюсь до вас у справі, яка без Вашого втру-
чання навряд чи бути розв’язана.
В місті Глухові мешкає родина Матосових. Ма-
тосова Ольга Василівна – багатодітна мати, має
медаль «Материнства 1 ст.», працює медсестрою
в райлікарні. Чоловік Матосової в Глухівській СШ
№ 2 працює учителем, зараз він тяжко хворий.
Ця багатодітна сім’я (у них шестеро малих дітей)
проживає в аварійному будинку. Щоправда, роди-
ну прийнято до кооператива (ще в 1971 році), але,
наскільки мені відомо, кооперативний будинок не
будується і родина Матосових далі залишається в
тяжкому стані з житлом. На її звертання про допо-
могу надходять формальні відписки.
Не маю сумніву, що Ви уважно поставитесь до
цього клопотання, і я Вам буду вдячний за це.
З пошаною О. Гончар» [3, 140-141].
Посилання
1. Архів автора статті В.В. Терлецького.
2. Вінок пам’яті Олеся Гончара. Спогади. Хроніка. – К.:
«Український письменник». – 1997. – 453 с.
3. Гончар Олесь. Листи. – К.: «Український письменник»,
2008. – 431 с.
4. Лазаревський А.А. Pro domo sua (Про дом мой). – СПб.,
1998. – 144 с.
5. Терлецький В. Незабутній українець, людина великого
серця, чуйної душі // Життя і чин Анатолія Погрібного. Наукові
розвідки, статті, спогади. – К.: «Просвіта», 2011. – 487 с.
Терлецкий В.В. Глуховщина и ее люди в поле зрения
Олеся Гончара
В статье рассматриваются вопросы внимания и глубокого
чуткого отношения Олеся Гончара к лицам, связанным с
Глуховщиной: помощи им на ниве писательства и в жизни.
Ключевые слова: Глуховщина, Олесь Гончар, С. Репьях,
А.Погрибной, В. Батюк.
Terletskyi V.V. Hlukhiv region and it’s people in Oles`
Honchar’s great attention
In the article gives the details of Oles` Honchar’s great attention
to the personalities connected with Hlukhiv region – his help in their
professional and private life.
Key words: Hlukhiv region, Oles` Honchar, S. Rep`iah,
A Pohribnyi, V. Batiuk.
15.03.2013 р.
радість, перший біль», що тут була «перша праця
перших піль», «купання перші в копані». І додав,
мовби благав долю:
«Тільки не хочеться ніяк
Побачити колись над вечір,
Що я й життя – це різні речі».
Із листів Олеся Гончара до Батюка вражає
кореспонденція від 5 березня 1990 р. Її текст багато
про що говорить. У ній опис свого фізичного ста-
ну. Розуміємо, що тільки з найближчою людиною,
найкращим з друзів він міг повести мову про своє
самопочуття: «Дорогий Вікторе Гавриловичу! Дя-
кую Вам за всі дари і за новини (виборчі) теж. Я тут
темний, радіо нема, тож цікаво було дізнатися, чим
живе виборчий світ. Режим у мене тоталітарний,
бо трохи хапнув свободи й одразу далося взнаки.
Веліли знову лежати. Моє діло, здається, затяж-
не. Якщо йтиме все без ускладнень, згодом пере-
ведуть в кардіологію, – там нібито буде вільніше і
тоді, сподіваюсь, зустрінемось, я теж був би радий
Вас бачити, хоч місце й невеселе. Та все ж – будемо
оптимістами. Вітаю. Ваш Гончар» [3, 311].
Знову повертаємось до слів В.Г. Батюка: «Про-
те літератором себе не вважаю». Тут, на нашу дум-
ку, він дещо погрішив проти правди, висловився
надто скромно, адже починаючи з першого вірша,
опублікованого в журналі «Ранок» (1967, № 6),
його поезії вміщувалися в часописах «Україна»,
«Вітчизна», «Радянська жінка», щоквартальнику
«Поезії» (1969, № 2). Він переклав з бенгальської
твори Рабіндраната Тагора і видав його «Поезії» з
власною передмовою, як сходознавець-індолог над-
рукував п’єсу «Тарас Шевченко» М. Рая., збірку
віршів К.Нозрула Іслама (1983), видав поезію «Образ
матері», навіяну повістю В. Василевської «Райдуга».
Мало відомим є той факт, що він в США роз-
шукав перші твори Івана Кулика (1897-1941). Цей
український письменник у 1914 р. емігрував до
США, у 1917-му повернувся на батьківщину. Вхо-
див до складу першого радянського уряду України, в
1924-1926 рр. був консулом в Канаді, в 1934-му очо-
лював Спілку письменників України, та в 1937-му
був заарештований і безпідставно репресований.
Знайдені перші твори І. Кулика В.Г. Батюк над-
рукував в журналі «Радуга» (1970, № 9) та газеті
«Літературна Україна». Після смерті Олеся Гончара
в книжці «Вінок пам’яті Олеся Гончара» (К.,1997)
вмістив спогади про Олеся Терентійовича під заголов-
ком «Він Україні неба прихилив» і епіграфом «Шлю
Вам найкращі біоструми такої прихильної до Вас
душі». Вже з перших рядків бачимо, ким же був для
В.Г.Батюка Олесь Гончар «Аби, замість писати спогади,
була можливість кількахвилинного побачення з Оле-
сем Терентійовичем. Він наповнив своєю присутністю
моє існування, його посмішка, його замислений погляд,
незбагненний магнетизм його особистості витають в
українському повітрі. Завжди, коли подумки розмов-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-74906 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:47:34Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Терлецький, В.В. 2015-01-24T17:47:11Z 2015-01-24T17:47:11Z 2013 Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара / В.В. Терлецький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 509-511. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74906 908(477)Гончар«19» В статті розглядаються питання уваги і глибокого чуйного
 відношення Олеся Гончара до осіб, пов’язаних з Глухівщиною:
 допомоги їм на ниві красного письменства та в житті. В статье рассматриваются вопросы внимания и глубокого
 чуткого отношения Олеся Гончара к лицам, связанным с
 Глуховщиной: помощи им на ниве писательства и в жизни. In the article gives the details of Oles` Honchar’s great attention
 to the personalities connected with Hlukhiv region – his help in their
 professional and private life. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара Глуховщина и ее люди в поле зрения Олеся Гончара Hlukhiv region and it’s people in Oles` Honchar’s great attention Article published earlier |
| spellingShingle | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара Терлецький, В.В. Нова історія |
| title | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара |
| title_alt | Глуховщина и ее люди в поле зрения Олеся Гончара Hlukhiv region and it’s people in Oles` Honchar’s great attention |
| title_full | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара |
| title_fullStr | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара |
| title_full_unstemmed | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара |
| title_short | Глухівщина та її люди в полі зору Олеся Гончара |
| title_sort | глухівщина та її люди в полі зору олеся гончара |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/74906 |
| work_keys_str_mv | AT terlecʹkiivv gluhívŝinataíílûdivpolízoruolesâgončara AT terlecʹkiivv gluhovŝinaieelûdivpolezreniâolesâgončara AT terlecʹkiivv hlukhivregionanditspeopleinoleshoncharsgreatattention |