Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2002 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75141 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) / Н.В. Кондратенко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 73-75. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860262594421456896 |
|---|---|
| author | Кондратенко, Н.В. |
| author_facet | Кондратенко, Н.В. |
| citation_txt | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) / Н.В. Кондратенко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 73-75. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| first_indexed | 2025-12-07T18:57:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
ОСОБЛИВОСТІ КАТЕГОРІЇ ЦІЛІСНОСТІ
В МОДЕРНІСТСЬКОМУ ТЕКСТІ
(на матеріалі романів В.Домонтовича)
Кондратенко Н.В.
Південноукраїнський державний педагогічний університет м. Одеса
Серед основних текстових категорій, незважаючи на всі розбіжності поглядів
дослідників, завжди визначають такі взаємопов’язані, як зв’язність і цілісність.
Якщо раніше використовували переважно один термін – зв’язність - на позначення
двох різних явищ – формальної (зовнішньї) зв’язності тексту та смислової
(внутрішньої), то останнім часом, навіть у вітчизняній науці, вживаються два різні
– для найменування першого - зв’язність (у В.Дреслера – “когезія”[5], у
К.Кожевникової – “зовнішня спаяність” [6:55]), для найменування другого –
цілісність (В.Дреслер – “когерентність” [5], К.Кожевникова – “внутрішня
спаяність” [6:58],. І.Р.Гальперін “інтегративність” [1]). Поширеною є думка щодо
того, що об’єктом дослідження синтаксису тексту є насамперед зовнішній бік
зв’язності як текстової категорії [2:41], а смисловий бік – прерогатива
психолінгвістики [7:222]. Звичайно, зв’язність і цілісність виступають в тексті
одночасно (хоча, за свідченням психолінгвістів, тексти можуть бути зв’язними, але
не цілісними, і навпаки), тобто порушення однієї з категорій призводить або до
руйнування тексту, або до виникнення несподіваного ефекту – найчастіше
комічного. В межах мовної гри використовується свідоме порушення однієї з
категорій, частіше цілісності. Саме смисловий зв’язок між
структурно-семантичними частинами тексту дозволяє К.Кожевниковій визначити
два основні різновиди зв’язності: радіальна та лінійна [6:56-57], при цьому
дослідниця враховує переважно семантичні відношення між компонентами тексту.
Але твори художньої літератури ілюструють не тільки ці два різновиди в чистому
вигляді або в їх поєднанні.
Особливості смислової організації тексту є набагато складнішими. Зокрема,
це стосується модерністських текстів. Так, наприклад, в романах В.Домонтовича
(В.Петрова) використовується інший спосіб побудови тексту, причому текст
одночасно зв’язний і цілісний. Наведемо уривок з роману “Доктор Серафікус”:
“Для Ірці кожен день – відкриття нових країн і незнаних обріїв. Невеличкий обшир
коло неї в садку, на майдані, де вона бавиться, ховає безліч ніким не знайдених і не
уловлених скарбів. Кожен новий наступний день для неї – радісний і щедрий
подарунок всеблагої долі. Для Комахи день замкнено в усталений розклад незмінно
в певні години і хвилини повторених вулиць, бльокнотних нотаток, прочитаних
лекцій, перегорнених сторінок, списаних аркушів і переглянутих студентських
справ. Для Ірці день безмежно довгий. В розпорядженні Комахи є лише півгодини,
коли він дозволяє собі посидіти в садку… (…) З людьми Комаха ніяковий,
стриманий і мовчазний. З Ірцею він балакучий і веселий” [3: 22]. Цей текст
репрезентує, на перший погляд, штучне об’єднання двох текстів лінійної
зв’язності, які б могли функціонувати окремо (або один наслідувати чи передувати
іншому). Таку текстову організацію можна назвати паралельною. Зв’язність, що
відповідає переважно за формально-граматичний бік структури тексту, має такі
зовнішні показники, як вживання однакових прийменниково-відмінкових форм у
детермінантній позиції (для Ірці – для Комахи), використання поширених
незамкнених рядів однорідних членів, вжитих в однаковій граматичній формі
(непрямі додатки, виражені іменниками з узгодженими прикметниками та
дієприкметниками, в родовому відмінку). Тобто, подібні синтаксичні конструкції
вжито поряд, вони чергуються в тексті. Порядок цього чергування детермінований
структурно-семантичними особливостями кожної синтаксичної конструкції:
речення розташовані парами, компоненти яких об’єднані на підставі спільної
семантики. Відмінним є лише суб’єкт дії. Інформація, представлена в парних
конструкціях, стосується або Комахи, або Ірці, але при цьому вона подається за
принципом контрасту. Але протиставлення – як лексичного, так і граматичного - в
цьому випадку ми не маємо: речення функціонують у паралельних площинах, хоча
їх формальна та граматична близькість очевидні. У смисловому відношенні
наведені “паралельні” конструкції мають спільний референт, тобто відбивають ту
саму ситуацію дійсності, а речення вже містить відношення суб’єкта дії до цієї
ситуації. “Паралельна” текстова організація здебільшого не має експліцитного
суб’єктивно-модального значення, але імпліцитна аксіологічність присутня вже у
факті зіставлення.
Вживання синтаксичних конструкцій подібної або тотожної будови є
поширеним стилістичним прийомом. Але найчастіше йдеться про “текст в тексті”,
тобто великий текст складається з невеликих, подібних за будовою уривків, що
становлять окремо зв’язний і цілісний мікротекст (яскравим прикладом може
слугувати фігура стилістичного синтаксису “амебейна композиція”). А за умов
“паралельної” текстової організації два тексти “пронизують” один одного: кожне
висловлення вимагає відповідного подібної форми: “Це мелодія, яку я бачу. Це
зоровий образ, який я чую. Це кохання, що розкривається одночасно в слуховому й
зоровому сприйнятті” (роман “Без ґрунту”) [3:268]. Наведений приклад містить
два висловлення тотожної формально-граматичної будови: складнопідрядні
атрибутивні речення нерозчленованої структури. Вони мають і частково спільну
семантику. Якщо зважати на текстові категорії, то цілісність цього мікротексту є
нібито порушеною, а саме логічно було б поміняти місцями підрядні частини цих
речень, бо дієслова “бачити” і “чути” мають певні лексико-семантичні обмеження
сполучуваності. Об’єктивна реальність вимагає, щоб “бачили” зоровий образ, а
“чули” – мелодію. Але цілісність порушується свідомо. Автор намагається
передати внутрішній стан героя, його враження від музики і від жінки. Цей
мікротекст ілюструє асоціативне мислення, бо в уяві героя об’єднується жінка і
музика, він синкретично сприймає дійсність. Тобто зовнішнє протиріччя речень є
поверхневим. В.Домонтович, поєднуючи те, що за законами мови поєднуватися не
може, будує новий категоріальний тип: цілісність розуміється не як
логіко-синтаксичне поняття, а як функціонально-семантичне. Особливості
семантики цих речень зумовлено авторською інтенцією і тяжінням до
асоціативно-синкретичного осмислення світу. Таким чином, паралельна зв’язність
(у широкому розумінні) має модифікації: за умов тотожності
формально-граматичної організації тексту може змінюватися його
семантико-синтаксична будова (це, насамперед, стосується актантної структури та
валентності).
Прагнення поєднати протилежності відбивається безпосередньо в структурі
тексту, а саме в особливостях його цілісності. В романах В.Домонтовича є також
поширеною такий тип зв’язності, який ми назвали антитетичним (від антитези).
Наприклад, “Мистецтву суб’єктивістичному він прагнув протиставити
мистецтво універсальне, відносному – безумовне, інтеліґентському –
всенародне” [3:256]. Антитетичний тип зв’язності має обов’язкові компоненти
лексико-семантичного плану: він включає антоніми (або квазіантоніми, зумовлені
контекстом). Ми знов стикаємося з парністю, але парністю іншого роду. При
паралельному зв’язку парами функціонують речення подібної будови, а при
антитетичному – лексеми, що перебувають в антонімічних відношеннях. Ці
лексеми можуть входити до складу простого поширеного речення (Різниця між
далеким і близьким, досягненим і недосягненим, можливим і неможливим
найменше залежить від усталених понять часу й простору” [3:58] або
утворювати окремі синтаксичні конструкції, об’єднані протиставними
відношеннями (Серафікус стверджував, дівчина заперечувала” [3:47].
Антитези загалом є характерною рисою модерністських творів
В.Домонтовича, вони виконують не тільки стилістичну функцію в тексті, а й несуть
певне семантичне навантаження. Використання антонімічних пар й антонімів
спрямовано на імліцитну, підтекстову репрезентацію стану героїв та відображення
особливостей дисгармонійного світу модерністських творів. Так, в романі “Без
ґрунту” митець Степан Линник “мислив протилежностями: ніч – день, пітьма –
світло, добро і зло, біле й чорне, так або ні” [3:177].
Вживання загальномовних антонімів є досить обмеженим у художньому
тексті. Але, з певною мірою умовності, вживають у ролі антонімів слова, що мають
не протилежну семантику, а можуть бути протиставлені за окремими
компонентами значення – семами. Наприклад: “Вічність для мене реальніша, ніж
століття” [3:160]. У цьому прикладі набувають антонімічного значення слова
однієї лексико-семантичної групи на позначення проміжку часу: “вічність” і
“століття”. Вони мають спільне семантичне ядро, але різняться периферійними
семами, - на підставі чого автор і використовує їх як контекстуальні антоніми.
Парадоксальність модерністського тексту полягає в тому, що навіть мовні
синоніми здатні виступати в ньому з протилежним значенням, зумовленим
контекстом: “У Серафікуса було багато важкої упертої сталости, з нахилом не
говорити, а проголошувати, не розмовляти, а проповідувати з тією
самовпевненістю вчителя, метра, що звик навчати і не звик, щоб йому суперечили:
magister dixi“ [3:81]. Синоніми утворюють антитези за допомогою синтаксичної
конструкції, в якій вони виступають: як однорідні члени замкненого ряду з
протиставними семантичними відношеннями, формальним показником яких є
сполучник а.
Ірраціональність світу, яким він здавався модерністам, відбито не лише в
антитетичній організації тексту. Вищим ступенем цієї ірраціональності є органічне
поєднання суперечностей, тобто прагнення показати дійсність такою, якою вона є в
реальності. Звичайно, і текст може бути побудовано на основі поєднання
протилежних або несумісних понять. Об’єднання несумісних явищ в одне поняття
визначається лінгвістами як оксиморон, тому ми назвали тип організації тексту,
принципом якого є поєднання несумісних понять, оксиморонним. Ілюстрацією
цього принципу може слугувати світогляд дитини – Ірці з роману “Доктор
Серафікус” – “вона шукала поєднання суперечностей, логіки в явищах, що
спростовували одне одне” [3:25]. Так і В.Домонтович шукає і створює це
поєднання: “- Ваша любов до книжок – ваша ненависть? / - А так.” [4:117]. Тут
оксиморонна організація тексту репрезентована в чистому вигляді: за допомогою
антонімічної пари любов / ненависть, які не просто об’єднуються в одне поняття, а
ототожнюються.
Поєднання суперечних або взаємовиключних понять не обов’язково містить
антоніми або лексичний оксиморон. Поєднання може виступати на рівні речення.
Наприклад, простого: “І тому моєю сповненістю хай буде моя відсутність”
[3:119]; “Вона стверджувала шлюб, демаскуючи його” [4:128];
складнопідрядного: “…вип’ємо за обмірковані випадковості та розсудливість,
що вміє бути безглуздою” [4:116]; “Ми знаємо тільки те, що нам не треба
знати” [4:129]; “Кінець кохання буде лише тоді небайдужим, коли його
обернути на початок!” [3:70] тощо. Синтаксичний оксиморон О.Тараненко
визначає як парадокс, стверджуючи, що його основа не семантичної природи, а
комунікативної, а саме протилежні поняття в парадоксі пов’язуються “не
безпосередньо, а на основі актуального членування” [9:401]. Це можна пояснити
таким чином: рема подібних речень не відповідає темі. Але, на наш погляд,
особливості оксиморонної організації тексту, точніше його цілісності, (а
відповідно і парадоксу як одного з різновидів такої організації) полягають у
специфіці модерністського світу, його смислового боку. Цей світ є ірраціональним,
в ньому органічно поєднуються суперечності – і це є цілком реальним, зрозумілим
і природним як для автора, так і для читача. А синтаксична будова тексту
модерністських творів лише відбиває цю специфіку модерністської картини світу.
Оксиморонний принцип організації тексту взагалі можна вважати провідним у
романах В.Домонтовича. Прагнення поєднати неможливе, суперечливе
відчувається в кожному романі як на лексичному, так і на рівні синтаксису тексту.
Аналізовані твори В.Домонтовича є прикладом жанру інтелектуального
українського роману 20-х рр. ХХ століття, який С.Павличко визначає як дискурс
ірраціоналізму: “Ірраціональність – чи не центральна риса героїв Петрова й
головна філософська теза прозаїка” [8:219]. Однак ірраціональність
модерністського дискурсу є не лише літературно-художнім поняттям, тут йдеться
про синтаксичну і взагалі текстову ірраціональність творів В.Домонтовича. На
нашу думку, саме оксиморонна організація тексту найпослідовніше виражає цю
ірраціональність.
Отже, модерністський текст репрезентує три типи внутрішньої зв’язності –
цілісності, - зумовлені ірраціональністю модерністського світогляду: паралельна,
антитетична й оксиморонна цілісність. Вони виступають як структурно-семантичні
принципи організації тексту, при якій формально-граматична будова
підпорядкована смисловій.
Крім того, текстова категорія цілісності в модерністському тексті є переважно
не логіко-синтаксичною, а функціонально-семантичною. Тобто, внутрішня
смислова суперечливість тексту зумовлена особливостями тексту, а використання
для будови тексту синтаксичних конструкцій, що мають несумісну або протилежну
семантику, пов’язане з особливостями модерністської науково-художньої
парадигми світосприйняття.
Література
1. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.:,
1981.
2. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. – М.: Лабиринт,
1998.
3. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту. – К.: Критика, 1999.
4. Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза. – К.: Критика,
2000.
5. Дресслер В. Синтаксис текста // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып.
VІІІ: Лингвистика текста. – М.: Прогресс, 1978. – С.111-137.
6. Кожевникова Кв. Об аспектах связности в тексте как целом // Синтаксис
текста / под ред. Г.А.Золотовой. – М.: Наука, 1979. – С.49-67.
7. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации. – М.:
ИТДГК “Гнозис”, 2001.
8. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь,
1997.
9. Тараненко О.О.Оксиморон // Українська мова: Енциклопедія. – К.:
Українська енциклопедія, 2000. – С.400-401.
Південноукраїнський державний педагогічний університет м. Одеса
Література
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75141 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:57:04Z |
| publishDate | 2002 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кондратенко, Н.В. 2015-01-26T19:19:39Z 2015-01-26T19:19:39Z 2002 Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) / Н.В. Кондратенко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 73-75. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75141 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Лексична семантика Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) Article published earlier |
| spellingShingle | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) Кондратенко, Н.В. Лексична семантика |
| title | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) |
| title_full | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) |
| title_fullStr | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) |
| title_full_unstemmed | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) |
| title_short | Особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів В. Домонтовича) |
| title_sort | особливості категорії цілісності в модерністському тексті (на матеріалі романів в. домонтовича) |
| topic | Лексична семантика |
| topic_facet | Лексична семантика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75141 |
| work_keys_str_mv | AT kondratenkonv osoblivostíkategoríícílísnostívmodernístsʹkomutekstínamateríalíromanívvdomontoviča |