Калькування в українській мові: стан і статус
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2002 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75569 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Калькування в українській мові: стан і статус / В.В. Власенко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 256-258. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75569 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Власенко, В.В. 2015-01-31T17:36:30Z 2015-01-31T17:36:30Z 2002 Калькування в українській мові: стан і статус / В.В. Власенко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 256-258. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75569 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Контрастивна семантикa Калькування в українській мові: стан і статус Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Калькування в українській мові: стан і статус |
| spellingShingle |
Калькування в українській мові: стан і статус Власенко, В.В. Контрастивна семантикa |
| title_short |
Калькування в українській мові: стан і статус |
| title_full |
Калькування в українській мові: стан і статус |
| title_fullStr |
Калькування в українській мові: стан і статус |
| title_full_unstemmed |
Калькування в українській мові: стан і статус |
| title_sort |
калькування в українській мові: стан і статус |
| author |
Власенко, В.В. |
| author_facet |
Власенко, В.В. |
| topic |
Контрастивна семантикa |
| topic_facet |
Контрастивна семантикa |
| publishDate |
2002 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75569 |
| citation_txt |
Калькування в українській мові: стан і статус / В.В. Власенко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 256-258. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vlasenkovv kalʹkuvannâvukraínsʹkíimovístanístatus |
| first_indexed |
2025-11-26T00:07:18Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:07:18Z |
| _version_ |
1850591638240362496 |
| fulltext |
КАЛЬКУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: СТАН І СТАТУС
Власенко В.В.
Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського
Калькування належить до недостатньо вивчених лінгвістичних явищ.
Згадується калькування принагідно як про явище другорядне в працях про
запозичення, переклад і міжмовні контакти. У нових підручниках із сучасної
української мови (за ред. А.П. Грищенка, М.Я. Плющ та ін.) можна почерпнути не
більше того, що було 20-30 років тому. Дізнаємось лише, що “особливим
різновидом запозичень є калькування (від фр. calgue – копія) – переклад значущих
частин слова: прислівник (лат. ad + verbium), правопис (гр. orthos + grapho)”
[Плющ 2000:132]. Або: “Значну кількість становлять лексеми, засвоєні
українською мовою шляхом калькування. До них (запозичень) належать
суспільно-політичні терміни, слова на позначення соціально-економічних явищ,
предметів виробництва та інших реалій, а саме: багатоверстатник,
вантажообіг, виробничник, відмінник, вогнегасник, гучномовець, держплан,
колгосп, місяцехід, напівпровідник, радіомовлення та багато інших ”. [Грищенко
1997:198]. Отже, калькування розглядається переважно як “точний переклад
складових елементів слова” [Сучасна українська літературна мова. Лексика і
фразеологія 1973:133] поруч із запозиченням як один із шляхів поповнення
словника української мови новою лексикою.
Як один із продуктивних способів поповнення лексичного складу мови
калькування “заслуговує спеціального вивчення, і його не можна “пристебнути”
навіть до такої великої проблеми, як лексичне запозичення”, – зауважує один із
дослідників калькування [Єфремов 1974:1]. Пророчими стали слова Баллі, який на
початку ХХ століття заявляв, що в науці ще належно не поціновано розмах і
значення цієї форми мовного впливу, а “запозичення є лише одним із конкретних
проявів загальної тенденції, до того ж менш поширеної, ніж калька ”… [Баллі
1961:71 ].
Окремі факти калькування в старослов’янській мові розглядаються в працях
В.В.Виноградова, Л.П.Єфремова, Ю.С. Сорокіна, М.Д. Шанського та ін.
Латинські лексичні кальки в німецькій мові досліджував О.Я. Матвєєв, кальки з
німецької мови у російській – К. Флекенштейн, із російської в італійській – М.В.
Гачечиладзе, в італійській – Л.А. Пономаренко. У 60-х роках минулого століття
з’являється низка праць описового характеру, присвячених вивченню кальок із
російської мови в національних мовах колишнього СРСР. Р. Мулліна і Д.
Алтабаєва досліджують кальки в казахській мові, Е.М. Ахундзянов – у татарській,
Н.І. Бажина – в киргизькій, А.А. Савваткова – в марійській, О.К. Палій – у
молдавській, Е. Шаахметов – в узбецькій, С. А. Асланян.– в узбецькій.
Розмежування різних типів кальок і лексичних запозичень в умовах
контактування неспоріднених і неблизькоспоріднених мов не становить
особливих труднощів і переважно визначається безпомилково.
Вивчення калькування з близькоспоріднених мов ускладнюється наявністю
генетично спільного лексичного шару, пов’язано з труднощами в розмежуванні
запозичення, калькування і фактів самостійного лексико-семантичного розвитку.
Разом із тим це ніяк не обмежує можливостей калькування, а, на думку деяких
мовознавців, навпаки, у близькоспоріднених мовах “більше виражена тенденція
до переважання калькування над прямим запозиченням” [Коломієць 1973:240-
241]. Такої ж думки дотримуються білоруські дослідники А.Я. Баханьков і М.І
Круковський С.В. Семчинський на основі докладного вивчення і узагальнення
великого фактичного матеріалу слов’яно-східнороманських контактів приходить
до висновку, що процес калькування залежить від спільних рис у структурі
контактуючих мов, він полегшуються, якщо ці структури типологічно близькі, й
гальмується, якщо між ними мало точок дотику [Семчинський 1974:182].
В українському мовознавстві неодноразово вказувалось (праці Г.І.
Їжакевич, В.І. Кононенко, В.Т. Коломієць, А.А. Москаленко, Л.С. Паламарчук,
М.М. Пилинський, Т.І. Панько та ін.) на активне поповнення українського
словника за рахунок калькування з російської мови. Проте відсутність добре
розробленої теорії калькування не могло не позначитися на стані наукових
досліджень цього складного лінгвістичного явища. Ще й досі чітко не визначена
лінгвістична сутність калькування, не вироблено загальноприйнятих принципів
для характеристики і класифікації кальок. Крім того, нерідко в сучасних працях
уживаються терміни калька, калькування з виразним негативним забарвленням.
Натрапляємо у періодичних виданнях на гасла типу “Обережно калька!”, “Немає
звіра страшнішого за кальку” тощо.
Слово калька в термінологічному значенні вперше використав Баллі в
роботі “Трактат про французьку стилістику”, опублікованій в 1909 році [Баллі
1961]. У російському перекладі визначення Баллі звучить так: “Кальками мы
называем слова и выражения, образованные механически, путем буквального
перевода, по образцу выражений, взятых из иностранного языка” [Баллі 1961:69].
Цей переклад Р. Зорівчак вважає не зовсім адекватним оригіналу і пропонує свій
варіант перекладу з французької мови на українську:”Що ж до кальок, то це слова
й вислови, утворені автоматично через механічний переклад, за зразком інших
висловів, узятих з іноземної мови” [Зорівчак 1983:82]. Можливо, саме через
слово “буквальний” у перекладацькій практиці склалося негативне ставлення
деяких авторів до цього явища. Деякий час кальки сприймалися як результат
буквалізму. Олекса Кундзіч вважав, що “калька обов’язково веде до неточності
художнього слова…У ній і штучний порядок слів, і викривлення думки, і зміна
тону”… [Кундзіч 1973:90]. Цитована праця була написана ще в 1954 році, коли
тільки відбувалося становлення терміна у вітчизняній перекладацькій
терміносистемі. Р. Зорівчак [Зорівчак 1983:114] на численних прикладах
переконливо доводить, що тільки гіпертрофія калькування, зловживання
приводить до буквалізму. І з цим не можна не погодитись. Однобокий підхід на
обмеженому лексичному матеріалі не може дати повного явлення про
калькування як процес і його результат – кальку.
Термін калька прижився і закріпився в багатьох мовах. Думки Баллі щодо
кальки, висловлені на початку ХХ століття, уточнюються і знаходять подальший
розвиток у дослідженнях зарубіжних і вітчизняних мовознавців. Аналіз різних
думок і поглядів, представлених у наукових працях (Єфремова, Баллі, Вайнрайха,
Семчинського, Зорівчак, Флекенштейна, Сорокіна, Шанського та ін.) з
теоретичних проблем калькування дає підстави вийти за рамки традиційного
підходу до калькування і розглядати це складне лінгвістичне явище як частину
дериваційної системи номінації (пор. засоби номінації: слова, фразеологізми,
синтаксичні словосполучення). Традиційно відповідно до способу калькування
розрізняють кальки лексичні (словотвірні), семантичні, фразеологічні,
синтаксичні. У теорії лексичного калькування ключове місце належить
словотвірному калькуванню, яке повністю вписується в загальну теорію
словотворення з його терміносистемою. Класифікація типів кальок здійснюється
на встановленні співвідношення структури, мотивованості та словотвірної моделі
кальок і об’єктів калькування. Словотвірна мотивованість лексичних кальок має
двобічний характер – семантичний і формальний (афіксація, складання,
абревіація) або однобічний – семантичний (семантичний спосіб творення).
Калька у сучасному українському мовознавстві сприймається не тільки як
“буквальний переклад кожної частини іншомовного слова”. Є й інші міркування,
наприклад: “Калька (фр. calgue – копія) – слово або вираз, створені питомими
мовними засобами за зразком слів і виразів іншої мови” [Єрмоленко 2001:73].
“Калькування – творення нових слів і виразів шляхом копіювання лексико-
семантичних та синтаксичних моделей іншої мови. Напр., складноскорочене
слово лікнеп (ліквідація неписьменності) утворене К. відповідно російського
вислову ликбез (ликвидация безграмотности)”… [Там же:74]. Тобто, калькування
становить собою свідомий процес і носить творчий характер. Навіть наведений
тут приклад – це результат не буквалізму (адже є в українській мові є й слово
(безграмотність), а творчої думки. Дослідники відзначають, що за характером
своїх словотвірних компонентів кальки нічим не відрізняються від самостійних
мовних утворень даної мови і сприймаються її носіями як звичайні слова рідної
мови [Коломієць 1973:30]. Вони заповнюють словникові прогалини, зберігаючи
при цьому загальну структуру, граматику, орфоепію української мови. Кальки в
українській мові формувалися під впливом багатьох мов: давньогрец.
(милозвучний. православний), лат. (милосердя, землеробство), нім. (залізниця,
півострів), фр. (міжнародний), англ. (хмарочос), польс. (вірогідний) та ін.
Створені в різні історичні періоди з питомих дериваційно-мотивуючих одиниць,
вони органічно вливались в лексичний склад української мови і сприяли
розвиткові її лексико-семантичної системи. Н.Ф. Клименко в енциклопедії
“Українська мова” [2000:228] підтверджує, що багато кальок виникло в
українській мові під впливом російської ще в минулі століття (землевласник,
незалежність, співробітник), а особливо у радянський період (відмінник,
гучномовець, зерносховище, колгосп, радгосп, недільник, криголам,
багатоверстатник). Зауважимо, що цей процес триває і нині.
Так, ще донедавна в українській мові не було однослівного відповідника до
російського слова соискатель. Найповніший для свого часу й донині словник
подає описово: соискатель (чего) особа, яка (що) бажає одержати (здобути) (що);
(участник соискания) учасник змагання на одержання (на здобуття) (чого);
(претендент) претендент (на що) [РУС у 3-х т. Т. 3 1969:340]. З практичних
потреб у пошуках більш економного однослівого найменування подекуди
з’являються не тільки в живому розмовому мовленні, а й у діловому спілкуванні
лексичні еквівалентні варіанти: пошукач, пошукувач, шукач, пошуківець
(пошуковець), здобувач. Мовною практикою закріпилося слово здобувач як
нормативна форма, уже засвідчена в Новому російсько-українському словнику-
довіднику [Єрмоленко та ін. 1996]. Цілком закономірно продуктивний
словотвірний тип іменників із загальним значенням особи діяча (виконавця певної
дії, названої дієсловом) мотивується основою префіксального перехідного
дієслова, а еквівалентні відношення з російськими віддієслівними іменниками на -
тель встановлюються в українській мові за допомогою суфікса суб’єктивної
семантики -ч /-ач/. Пор.: укр. споживач, користувач, винищувач, викладач,
відвідувач – рос. потребитель, пользователь, истребитель, преподаватель,
посетитель і под. Відповідно здобувач – той, хто захищає дисертацію, здобуває
науковий ступінь, а дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата чи
доктора… Усі інші форми (названі вище) – ненормативні кальки. Калькування
може здійснюватися шляхом проб і помилок, супроводжуватися іноді появою
дублетних найменувань (запобіжник, застережник), омонімічних (шукач –
искатель, шукач – соискатель), які в ряді випадків функціонують у мові
паралельно, або певний час можуть співіснувати, конкурувати, а згодом
розмежуватись у результаті семантичної диференціації. У російсько-українському
словнику складної лексики Святослав Караванський подає до слів искатель і
соискатель словникові статті, де засвідчено паралельно слово шукач з
омонімічним значенням [Караванський 1998].
Аналіз фактів калькування на основі двомовних (російсько-українських)
лексикографічних праць логічно підводить до певних висновків.
Лексичне калькування в сучасній українській мові становить собою
свідому цілеспрямовану діяльність двомовних суб’єктів, зумовлену взаємодією
лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів.
Калькування здійснюється за словотвірними законами і правилами сучасної
української мови і носить творчий характер.
Створення лексичних кальок здійснюється переважно за продуктивними в
той чи інший період моделями і сприяє активізації потенційних можливостей
рідної мови, встановленню нових парадигматичних і синтагматичних відношень,
розвиткові полісемії, синонімії.
У процесі калькування можлива поява невдалих, ненормативних кальок
типу міроприємство, співпадати, багаточисленний тощо, які заслуговують
окремого докладного вивчення.
Література
Балли Ш. Французская стилистика. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961.
Ефремов.Л.П. Основы теории лексического калькирования. – Алма-Ата,
1974.
Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь,
2001.
Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. – Львів:
Вид-во Вища шк. при ЛДУ, 1983.
Караванський Святослав. Російсько-український словник складної лексики.
– К.: Видавничий центр “Академія”, 1998.
Клименко Н.Ф. / Українська мова. Енциклопедія. – К.: Укр. енцикл, 2000.
Коломієць В.Т. Розвиток словотвору слов’янських мов у післявоєнний
період. – К.: Наук. думка, 1973.
Кундзіч О.Л. Творчі проблеми перекладу. – К.: Дніпро, 1973.
Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 тис. слів / С.Я
Єрмлленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1996.
Російсько-український словник: У.3-х т. К.: Наук. думка, 1968. – Т. 3.
Семчинський С.В. Семантична інтерференція мов. К.: Вища шк., 1974.
Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. – К.: Наук.
думка, 1973.
Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – 2-ге вид.,
перероб.і допов.– К.: Вища шк., 1997.
Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. М.Я. Плющ. –
2-ге вид., перероб.і допов.– К.: Вища шк., 2000.
|