Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.

Стаття присвячена історії гончарних цехів на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Проаналізовано стан розробки проблеми, законодавчу базу ремісничих корпорацій, висвітлено традиції, права та обов’язки їх членів. Статья посвящена исто...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Сіверщина в історії України
Дата:	2011
Автор:	Щербина, С.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2011
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75605
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 160-163. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860030221962444800
author	Щербина, С.В.
author_facet	Щербина, С.В.
citation_txt	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 160-163. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сіверщина в історії України
description	Стаття присвячена історії гончарних цехів на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Проаналізовано стан розробки проблеми, законодавчу базу ремісничих корпорацій, висвітлено традиції, права та обов’язки їх членів. Статья посвящена истории гончарных цехов на территории Северного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Проанализирован уровень исследования проблемы, законодательная база ремесленных корпораций, раскрыты традиции, права и обязанности их членов. The article is devoted to the history of the pottery guilds on the territory of North Left-bank Ukraine in the second half of XVII – XVIII centuries. The historiography of this problem, legislation base are analyzed in this article. The particular attention is paid to the rights and duties of the pottery guild.
first_indexed	2025-12-07T16:52:02Z
format	Article
fulltext	Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011 160 1663-1668 роки стали останньою яскравою сторінкою участі Ніжинського полку в національно- визвольних змаганнях українського народу сер. XVII ст. Затяжна громадянська війна, переповнена братовбивчими кампаніями в ході російсько- польського протистоянням на теренах України, остаточно виснажила козацькі пориви до власного державотворення. Розпочався незворотній процес інкорпорації українських земель до складу Московської держави, зупинити який роз’єднаній козацькій старшині вже було не під силу. Посилання 1. http://www.orluvka.h16.ru 2. Грушевський М. Иллюстрированная история Украины. / М. С. Грушевский. – К.: «МП Левада», 1995. – 696 с. 3. Історія Русів. / Пер. І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. – К.: Рад. письменник, 1991. – 318 с. 4. Історія Української РСР: У 8 т. і 10 кн. / Г.Я. Сергієнко та ін. – К.: АН УРСР, 1979. – Т. 2. – 616 с. 5. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків / В. Кривошея – К.:Вид. дім «Стилос», 2004. – 391 с. 6. Ніжин: із глибини віків…: Матеріали з краєзнавства Ніжина / Автор та упорядник Л.Б. Петренко. – Ніжин: ТОВ Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 428 c. 7. Ніжин і Ніжинщина. Історико-краєзнавчі матеріали [Вип. 1]. – Ніжин, 1994. – 24 с. 8. Суперечливі моменти історії України і Росії. – Харків: Торсінг плюс, 2008. – 384 с. 9 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687 рр.): Матеріали до українського дипломатарію. – Київ-Львів: НТШ, 2004. – 1087 с. Железко Р.А. Нежинский казацкий полк и украинско- российское противостояние 1666-1668 гг: краеведческий аспект В статье на основе краеведческих, документальных и монографических работ сделана попытка проанализировать ход военных и общественно-политических событий на Гетманщине 1666-1668 гг. сквозь призму истории Нежинского казацкого полка. Особое внимание обращено на антироссийское восстание 1667-1668 гг. Автором освещено влияние деятельности нежинского полковника М. Гвинтовки и его окружения на внутриполитическое положение в Украине середины. XVII в. и восстание в Нежине в 1668 году. Ключевые слова: Гетманщина, эпоха «Руина», казацкая старшина, национально-освободительное движение, Нежинский казацкий полк, украинский-российское противостояние, «Черная рада». Zheliezko R.A. Nizhyn Cossack regiment and the Ukrainian- Russian confrontation 1666-1668 years: regional aspect The article is based on the local history, documentary and monographic works an attempt to analyze the progress of military and political events on Hetmanate 1666-1668 through the prism of history Nizhyn Cossack regiment. Particular attention is paid to the causes, characteristics and consequences of anti-Russian rebellion years 1667-1668. The author describe the impact of Nizhyn colonel M. Hvyntivka and his environment to the internal situation in Ukraine in the mid XVII century and Nizhyns’ rebellion 1668. Key words: Hetmanate, the epoch of «Ruins», Cossack officer, national-liberation struggle, Nizhyn Cossack regiment, Ukrainian- Russian confrontation, «Black Board». 13.03.2011 р. УДК 94(477.51) «16/17» С.В. Щербина ГОНЧАРНІ ЦЕХИ ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ –ХVІІІ СТ. Стаття присвячена історії гончарних цехів на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Проаналізовано стан розробки проблеми, законодавчу базу ремісничих корпорацій, висвітлено традиції, права та обов’язки їх членів. Ключові слова: Північне Лівобережжя, ремесло, гончарство, цех. Цехова організація ремесла на території Північного Лівобережжя набула поширення після отримання містами регіону магдебурзького права у середині ХVІІ ст. Вивчення історії гончарних цехів Північного Лівобережжя значною мірою ускладнене втратою внутрішньоцехової документації. Дослідженням історії чернігівських цехів одним із перших у ХІХ ст. переймався М. Білозерський [Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі ІР НБУВ), ф. ІІ, спр. 22907], який виготовив копії універсалів полковників, надані ремісничім корпораціям міста. Територіальна структура, чисельність та атрибутика гончарних цехів були висвітлені у працях О. Шафонського [1, 301- 302], О. Ковалевського [2, 1-2], збірнику «Тридцатилетие деятельности Черниговского городского общественного управления 1870- 1901» [3]. Після остаточної ліквідації цехового устрою у 1902 р. Чернігівська губернська вчена архівна комісія ініціювала збирання реліквій ремісничих корпорації, які були продемонстровані на виставці ХІV Археологічного з’їзду у 1908 р. Серед них експонувались «Книга расходная Гончарской управы» і «Бумаги упразденной Гончарной управы» Кролевця, печатка Ніжинської гончарної управи [4, 121, 144, 151]. До нашого часу у фондах Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського збереглися 4 прибутково- витратні книги Кролевецького гончарного цеху ХVІІІ – ХІХ ст. – «Книга управы гончарского ремесла о вписавихся в сию управу мастерами гончарах Кролевецкого магистрата» [Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського (далі – ЧІМ), Інв. № Ал 510/4], «Книга расходная управы гончарской» [ЧІМ, Інв. № Ал 510/7], «Бумаги упраздненной Кролевецкой гончарской управы» [ЧІМ, Інв. № Ал 510/6], «Книга управы Кролевецкой гончарського ремесла для записки приходов и расходов» [ЧІМ, Інв. № Ал 510/5]. У 20-х рр. ХХ ст. Є. Спаська вивчала історію гончарних цехів Чернігівщини [5]. Принагідно цей сюжет був висвітлений у дослідженнях К. Лазаревської [6] та А. Єршова [7]. ISSN 2218-4805 161 Починаючи з 80-х рр. ХХ ст., історію українського гончарства плідно досліджує О. Пошивайло, який, зокрема, проаналізував звичаї та обряди ремісників, визначив особливості функціонування гончарства після ліквідації цехових корпорацій [8]. У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. практично у всіх більш-менш значних населених пунктах Північного Лівобережжя працювали ремісники- гончарі. Так, у ХVІІІ ст. у Ніжині за своєю чисельністю гончарі (35 майстрів) поступались лише шевцям і кушнірам [9, 84]. Вироби українських гончарів вирізнялися вишуканістю оздоблення та високою якістю. Основний попит на гончарні вироби спостерігався серед місцевих жителів, але подекуди гончарі продавали свою продукцію у більш віддалених регіонах. Досить поширеною була практика обміну посуду на хліб [10, 46]. Так, про жителів села Грабове (Городянський повіт) О. Шафонський писав, що вони «все гончари и работою глиняной посуды печных простых изразцов занимаются», виготовлену продукцію продають на місці, а «другие возят в степне места и за деньги продают, а больше на хлеб меняют» [1, 322]. Жителі с. Ріпки того ж таки повіту у ХVІІІ ст. «земли пахотной, лугов и лесов хотя и достаточно имеют, но больше упражняются в делании глиняной разной простой посуды, которую на месте и в разных отдаленных местах продают» [1, 323]. Розповсюдження гончарства у цьому регіоні було зумовлено наявністю покладів високоякісної глини. Самостійна гончарна корпорація створювалась за умови наявності не менше трьох майстрів, які працювали з глиною [11, 16]. Вони займались виробництвом не лише посуду, а й виготовляли кахлі, цеглу, складали печі. Праця гончарів вимагала фахового інструменту, наявності спеціальної печі, яка розташовувалась на власному або найнятому дворищі. Необхідним інструментарієм ремісників було гончарне коло, подекуди застосовувалась ліпка, за допомоги якої виготовляли іграшки, побутову скульптуру та необхідні елементи для кругових виробів [12, 111]. Гончарні цехи Північного Лівобережжя ХVІІ – ХVІІІ ст. були малочисельними і достатньо бідними, про що свідчить відсутність у них цехових будинків. Для більшості ремісників власне житло було одночасно і робочим місцем, і майстернею [8, 33]. Цехові сходки гончарів зазвичай відбувались у будинку цехмістра, де й зберігались цехові реліквії та скринька. У 80-х рр. ХVІІІ ст. цеховий прапор мали лише гончарі Чернігова: «Знамя гродетуровое мордоревое» із зображеннями Покрови Богородиці і Воскресіння Господнього та ім’ям цехмістра було справлене 25 квітня 1778 р. [1, 301]. Цешки, здебільшого у формі дощечки з зображенням святих, та поховальні сукна були невід’ємними атрибутами усіх об’єднань гончарів Чернігово-Сіверщини. Так, у гончарному цеху Ніжина ціхою слугувала «свинцовая дощечка, на которой по одной стороне вылит святый Георгий на коне, на другой вырезаны: кувшин, горщок и печной изразец», а сукно було темно-зеленого кольору «с нашитым голубой лютрины кремтом, узеньким золотым позументиком обложенным; внизу обложено золотым и сребряным кружевом» [1, 483]. Єдиного патронального свята гончарів на території не лише Північного Лівобережжя, але й України в цілому не було – у кожному гончарному осередку майстри вшановували святого в залежності від регіональних традицій. Здебільшого гончарні цехи Північного Лівобережжя вшановували св. Миколая, св. Петра і Павла, св. Юрія Змієборця, св. Михайла, св. Іллю [11, 18]. Зображення святого покровителя зазвичай вміщувалось на цеховому прапорі, сукні або цешці. У Ніжині свято гончарів відзначалось у «вівторок на Масницю», коли ремісники вшановували померлих [11, 18]. Гончарні цехи користувались монопольним правом видобутку глини на визначеній території. Ділянка, багата покладами глини, дуже шанувалась ремісниками, – тут справлялись урочисті молебні, відбувались святкові трапези [13, 165]. Члени гончарних цехів копали глину лише у дозволені дні з пізньої осені до ранньої весни й, приступаючи до роботи, обов’язково молилися [11, 20]. Особливо важким злочином серед ремісників вважалась крадіжка глини. Покаранням могла слугувати не лише сплата грошового штрафу, а й «провиноватитця то постановлять на каминци, т. е. мелкіе острые камешки, щоб не вадився красти чужой глины» [13, 165]. Тілесне покарання було скасоване лише у середині ХІХ ст. Гончарні цехи складались з майстрів, підмайстрів та учнів. Розмір вступних внесків відрізнявся у залежності від регіону та заможності цеху. У 1615 р. у Любечі гончар, який бажав легально займатись ремеслом, повинен був «дать до скриньки золотый» [14, 89]. На жаль, ранні цехові книги гончарних цехів Північного Лівобережжя середини ХVІІ – ХVІІІ ст. до нашого часу не збереглися. «Книга управы Кролевецкой гончарського ремесла для записки приходов и расходов (1787-1836 рр.)» містить поодинокі записи про регламентацію відносин між майстрами і учнями. У книзі зазначались точні терміни навчання та зобов’язання майстра. Так, 2 лютого 1820 р. «в обучение гончарского ремесла» був прийнятий А. Салівон терміном на чотири роки «то есть 1824 год февраля по 2 число визволка». Майстер, крім навчання ремеслу, повинен дати учню «свиту и сотню горшков» [ЧІМ, Інв. № Ал 510/5, арк. 8]. За даними О. Шафонського, у 80-х рр. ХVІІІ ст. у Чернігові до корпорації гончарів належало 9 майстрів і 3 підмайстри, Любечі – 13 майстрів, Ніжині – 35 [1, 301, 316, 477]. У середині ХІХ ст. у Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011 162 Кролевці було 24 цехові гончарі [8, 36]. Представники гончарського ремесла досить часто входили до складу об’єднаних корпорацій. Здебільшого на території Північного Лівобережжя гончарі приєднувалися до ковалів [8, 36]. Так, 22 червня 1671 р. міський уряд Кролевця надав дозвіл на утворення цеху слюсарського, ковальського, котлярського й гончарського на чолі з А. Гапоновичем [15, 382]. На терені Північного Лівобережжя натоді співіснували цехова та позацехова форма організації гончарного ремесла [16, 203]. Гончарі усіляко бо- ронили свої інтереси від партачів, які працювали й торгували своїми виробами. У Любечі в 1615 р. кожний ремісник, який приїжджав до міста, мусив повідомити «атамана гончарного» и «даты грош и ден робити». Покарання за непослух було досить су- воре – «повинен будет заплатити вины на вряд пят- десят грошей» [14, 89]. Чернігівський гончарний цех на підставі універсалу Г. Самойловича від 27 серп- ня 1686 р. одержав захист від «чужесторонних» ремісників, які «без докладу цехмистра и тутешних гончаров и без одання до цеху звичайной повинно- сти не важилися горшков робити и их на торгу про- давати» [ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 22907, арк. 26]. 21 лип- ня 1676 р. чернігівський полковник В. Борковський наказав, щоб гончарі с. Буянки «цехмистру гончар- скому репицкому были послушными и в цеху мог- ли зоставать завше» [17, 132]. Надалі ситуація мало змінилася, бо 19 лютого 1722 р. П. Полуботок надав новий універсал, у якому «желаючи росширеня хва- ли Божой» наказувалось «абы всякий ремеснык … от того новоухваленного цеху не ухилялся и належитое з ремесла, по мери заробутку, чинил оному вспомо- жене» [17, 132-133]. Загалом позиція козацької стар- шини щодо регламентації відносин між цеховими ремісниками і партачами була досить мінливою і за- лежала від багатьох обставин [11, 16]. Подекуди цехові гончарі виконували роль перекупників – купували гончарні вироби у сільських та позацехових ремісників. Члени цеху суворо стежили за сільськими гончарями, які могли продавати свої вироби лише за умови сплати певного внеску до цехової скриньки. Основна маса гончарських виробів збувала- ся у спеціально призначених місцях – лавках та на базарах. У розпорядженні гончарів Новгород- Сіверського у 1781 р. були 3 «гончарні торгові ко- мори» на місцевому базарі [8, 36]. Поширеною була практика продажу власних виробів у інших містах з дозволу місцевого цеху. 1768 р. Г. Стефанов «горо- да Чернигова слободы Радули житель» домовився з членами Київського гончарного цеху про те, що спла- тивши щорічно до цехової скриньки 6 крб., отриму- вав право «торговать черепяною посудою в лавке наемной» [ІР РБУВ, ф. І, спр. 291, арк. 75 зв.]. Плата за цю послугу не була чітко фіксованою, і визнача- лась у кожному конкретному випадку цехмістром та «всею братією». Найвищою сходинкою гончарської майстерності було уміння складання та ремонтувати печі. Цей вид діяльності був дуже прибутковою справою і завжди користувався попитом у населення. Саме цех міг засвідчити високий фах ремісника і надати йому дозвіл складати печі. Гончарі більш низької кваліфікації займались виготовленням та обпалюванням горшків і кахлів. Гончарні цехи користувалися певними привілеями. Подекуди у міських церемоніальних процесіях право стояти спереду мали лише гончарний та калачницький цехи. О. Пошивайло пов’язує цю традицію з особливим шануванням хліба та землі [8, 33]. Гончарні цехи виконували лихварську функцію по відношенню до своїх членів. Видача грошей під відсотки на певний термін була досить вигідною справою. 1794 р. у скриньці гончарної ремісничої управи м. Кролевця нараховувалось лише «готових денег 4 р.», решта – 72 крб. перебувала «по облеках на братчиках» [ЧІМ, Інв. № Ал 510/5, арк. 5 зв.]. Така тенденція зберігалася і надалі. У 1832 р. Кролевецька гончарна реміснича управа вела три книги, до яких занотовувались відповідно прибутки, видатки та позики. Обов’язково треба було зазначати коли, кому, з якої причини, скільки видано грошей, на який термін та під які зобов’язання [ЧІМ, Інв. № Ал 510/6, арк. 5 – 5 зв.]. Подібні факти були зафіксовані й у ремісничій управі Глухова [8, 37]. Гончарі нарівні з іншими ремісниками виконували відповідні міські повинності, які були досить обтяжливими. Так, у 1723 р. гончарі м. Конотопа звернулися до П. Полуботка з проханням підтвердити свої колишні права, аргументуючи тим, «что за прежних антицессоров» ремісники «работизнами повинность свою отбували, а от городових вшеляких тяглостей волними найдовалися» та вказуючи на той факт, що «и тепер не могут дворце пнскіе без них гончаров обийтися, а их всего тилко девять члвка найдуется». Конотопському сотникові було наказано «до всяких метких тяглостей (опроч драгунской сустентаціи) урядникам сотни своїй не велел чепати» [7, 124]. Подібна ситуація склалась і у Глухові – місцеві ремісники неодноразово одержували універсали, які забороняли «гончаров до двору гетманского яко и до енеральних особ и урядников меских на панщыну не потягано горшков и иншых речей недаремно не забрано» [7, 113, 121]. Отже, гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. являли собою ієрархічні корпорації, які мали самодостатній характер і поширювали вплив на всі сторони життя своїх членів. Прагнення захистити економічні й соціальні інтереси виступали основною причиною для створення подібних корпоративних об’єднань. Посилання ISSN 2218-4805 163 1. Шафонский А. Черниговского наместничества топогра- фическое описание с кратким географическим и историческим описаним Малой России, из частей коей оное наместничество составлено. – К., 1851. 2. Ковалевский А. Цехи в Чернигове в конце прошлого сто- летия // Черниговские губернские ведомости. – 1896. – № 726. – Часть неофициальная. – С. 1-2. 3. Тридцатилетие деятельности Черниговского городско- го общественного управления 1870-1901г., с очерком истории г. Чернигова. – Чернигов, 1901. 4. Каталог выставки ХІV Археологического сьезда в г. Чер- нигове. – Чернигов, 1908. 5. Спаська Є. Ганчарські кахлі Чернігівщини ХVІІІ – ХІХ ст. – К., 1928. 6. Лазаревська К. Матеріали до історії цехів на Лівобережній Україні ХVІІ – ХІХ вв. // Записки Історично-філологічного відділу УАН. – К., 1925. – Кн. VІ. – С. 20-33. 7. Єршов А. До історії цехів на Лівобережжі ХVІІ – ХVІІІ вв. // Записки Ніжинського Інституту народної освіти. – Ніжин, 1926. – Кн.VІ. – С. 81-124. 8. Пошивайло О.М. Гончарні цехи Лівобережної України ХVІІ – поч. ХХ століть // Народна творчість та етнографія. – 1986. – № 6. – С. 33-39. 9. Пляшко Л.А. Подорож до міста ХVIIІ століття. – К., 1980. 10. Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця ХVІІІ ст. до 1861 року). – К., 1962. 11. Пошивайло О.М. Етнографія українського гончарства (Лівобережна Україна): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук: спец. 07.00.07 «Етнологія (етнографія)» – К., 1995. 12. Тищенко О.Р. Гончарне мистецтво Луганщини // Народ- на творчість та етнографія. – 1958. – книга третя (липень – ве- ресень). – С. 110-119. 13. Василенко К. Остатки братств и цехов в Полтавщине // Киевская старина. – 1885. – № 9. – С. 158-171. 14. Любецкие гончары в 1615 году // Киевская старина. – 1902. – № 2. – С. 89. 15. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Мате- риалы для истории заселения, землевладъния и управления– К., 1893. – Т.2. Полк Нежинский. 16. Історик Олена Компан: Матеріали до біографії / Упоряд. Я. Компан. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 17. К истории цехов // Киевская старина. – 1899. – № 6. – С. 132-133. Щербина С.В. Гончарные цеха Северного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Статья посвящена истории гончарных цехов на территории Северного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Проанализирован уровень исследования проблемы, законодательная база ремесленных корпораций, раскрыты традиции, права и обязанности их членов. Ключевые слова: Северное Левобережье, ремесло, гончарство, цех. Scherbyna S.V. Pottery guild of the Northern Left-bank in the second half of XVII – XVIII centuries The article is devoted to the history of the pottery guilds on the territory of North Left-bank Ukraine in the second half of XVII – XVIII centuries. The historiography of this problem, legislation base are analyzed in this article. The particular attention is paid to the rights and duties of the pottery guild. Key words: Northern Left-bank Ukraine, craft, pottery, guild. 30.03.2011 р. УДК 94(477):7.045 «16/17» В.І. Мезенцев РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КЕРАМІЧНОГО ГЕРБА І. МАЗЕПИ З ДЕКОРУ ЙОГО ПАЛАЦУ В БАТУРИНІ В статті розглядаються археологічні знахідки керамічних плит із зображенням герба та монограми Івана Мазепи, що прикрашали його палац на околиці Гончарівці в м. Батурині, і публікуються їх графічні реконструкцїї. Проводяться детальні порівняння нововідкритого герба з іншими геральдичними емблемами гетьмана. Показано київське походження майстрів, які декорували Мазепину резиденцію у Батурині гербовими плитами, та вплив графічного мистецтва Києва й Чернігова на їх художній дизайн. Ключові слова: Батурин, палац І. Мазепи на Гончарівці, герб та монограма гетьмана. Останнім часом історики Гетьманщини в Україні та Росії з неослабним інтересом вивчають діяльність гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.) та пов’язані з ним твори мистецтва [1]. Дослідження залишків мурованого Мазепиного палацу на околиці м. Батурина Гончарівці, зокрема його розкішних полив’яних керамічних оздоб, є пріоритетним завданням учасників Батуринської українсько- канадської археологічної експедиції (рис. 1) [2]. Вони разом із спеціалістами з української декоративної кераміки вже розглядали пічні кахлі, фасадні розетки та побіжно геральдичні плити гончарівської резиденції у ряді гарно ілюстрованих статей [3]. У запропонованій праці детально аналізуються знахідки фрагментованих керамічних плит з гербом і монограмою І. Мазепи з опорядження його палацу в Батурині у широкому порівнянні з іншими відомими геральдичними зображеннями гетьмана. Тут обґрунтовуються і публікуються мальовані й комп’ютерні реконструкції цих гербових плит автора та інших дослідників Батурина (рис. 2, 3, 5). Розкопки решток Мазепиного подвір’я на Гончарівці почала Чернігово-Сіверська експедиція Інституту археології НАНУ та Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка (ЧНПУ) в 1995 р. У 2003- 2010 рр. їх успішно продовжила Батуринська українсько-канадська археологічна експедиція, що базується при цьому університеті. Керівником експедиції є завідувач кафедри історії та археології України ЧНПУ, доц. Володимир Коваленко, а його заступником – старший науковий співробітник кафедри, археолог Юрій Ситий [4]. Декан історичного факультету ЧНПУ, відомий історик модерної України, професор Олександр Коваленко допомагає організації й фінансуванню Батуринської археологічної експедиції та виданню її матеріалів. Автор десять років брав участь у розкопках Батурина і опублікував кілька статей про архітектуру й декор гончарівського палацу І. Мазепи з варіантами
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75605
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2218-4805
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:52:02Z
publishDate	2011
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format	dspace
spelling	Щербина, С.В. 2015-01-31T18:56:37Z 2015-01-31T18:56:37Z 2011 Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 160-163. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75605 94(477.51) «16/17» Стаття присвячена історії гончарних цехів на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Проаналізовано стан розробки проблеми, законодавчу базу ремісничих корпорацій, висвітлено традиції, права та обов’язки їх членів. Статья посвящена истории гончарных цехов на территории Северного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Проанализирован уровень исследования проблемы, законодательная база ремесленных корпораций, раскрыты традиции, права и обязанности их членов. The article is devoted to the history of the pottery guilds on the territory of North Left-bank Ukraine in the second half of XVII – XVIII centuries. The historiography of this problem, legislation base are analyzed in this article. The particular attention is paid to the rights and duties of the pottery guild. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст. Гончарные цеха Северного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Pottery guild of the Northern Left-bank in the second half of XVII – XVIII centuries Article published earlier
spellingShingle	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст. Щербина, С.В. Польсько-литовська доба та Гетьманщина
title	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.
title_alt	Гончарные цеха Северного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Pottery guild of the Northern Left-bank in the second half of XVII – XVIII centuries
title_full	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.
title_fullStr	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.
title_full_unstemmed	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.
title_short	Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.
title_sort	гончарні цехи північного лівобережжя у другій половині хvіі –хvііі ст.
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75605
work_keys_str_mv	AT ŝerbinasv gončarnícehipívníčnogolívoberežžâudrugíipoloviníhvííhvíííst AT ŝerbinasv gončarnyecehasevernogolevoberežʹâvovtoroipolovinehvííhvííívv AT ŝerbinasv potteryguildofthenorthernleftbankinthesecondhalfofxviixviiicenturies

Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ –ХVІІІ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси