Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст.
Стаття присвячена малодослідженому періоду Глухівського Петропавлівського монастиря (XIX – початок XX ст.). Дається характеристика ситуації, в якій опинився монастир після секуляризації монастирських маєтностей, розкривається господарська, благодійницька та культурно-просвітницька діяльність оби...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75615 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. / С.В. Тупик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 243-248. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859980554089267200 |
|---|---|
| author | Тупик, С.В. |
| author_facet | Тупик, С.В. |
| citation_txt | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. / С.В. Тупик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 243-248. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Стаття присвячена малодослідженому періоду
Глухівського Петропавлівського монастиря (XIX – початок
XX ст.). Дається характеристика ситуації, в якій опинився
монастир після секуляризації монастирських маєтностей,
розкривається господарська, благодійницька та культурно-просвітницька діяльність обителі.
Статья посвящена малоисследованному периоду истории
Глуховского Петропавловского монастыря (XIX – начало XX
вв). Дается характеристика ситуации, в которой оказался
монастырь после секуляризации монастырского имущества,
раскрывается хозяйственная, благотворительная и культурно-просветительная деятельность обители.
This article tells about a little-known period of the histories
of Hlukhov Petropavlovsky monastery (XIX - begin XX ages). This
article contains the feature of situations after withdrawal of its lands
in property state, economic, charitable, cultural, enlightenment
activity of the monastery.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:25:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
243
переводилися до категорії казенних (різновид
державних). Вони не були передані поміщикам,
хоча останні дуже наполягали на цьому. Казенним
селянам відійшла і більша частина колишніх
монастирських земель.
Зазначені зміни повною мірою торкнулися
і Глухівського Петропавлівського монастиря.
Великий господарський і релігійний центр, яким він
був за часів Гетьманщини, перетворився, за словами
українського історика Д.І. Дорошенка, у «тихий
закуток». Ченці займались своїми буденними
справами, а серед настоятелів вже не було таких
визначних постатей, як Димитрій Ростовський та
Мельхіседек Значко-Яворський.
Глухівський Петропавлівський монастир було
віднесено до другого класу. Чисельність монахів
у ньому спочатку також приблизно відповідала
вимогам до монастирів цього класу. Так, на зламі
XVIII-XIX ст. тут було 19 монахів [1], однак з ча-
сом їх чисельність збільшилась. У 1859 р. їх вже 25
(17 у самому монастирі і 8 у Скитку) [2], на почат-
ку XX ст. – 34 (29 монахів, 5 послушників) [3], а у
1921 р. – 61 [4]. Є також відомості про суми коштів,
що виділялися із казни на утримання обителі. Так,
у 1864 р. монастир отримав від держави 746 крб.
81 коп. і стільки ж у наступному 1865 [5]. На почат-
ку XX с. ця сума становила 1249 крб. 37 коп. [3; 5].
Після о. Мельхіседека, який помер у монастирі у
1809 р., його настоятелем став архімандрит Варлаам
(Федорович-Головашенко), переведений сюди з
Новгородського Вяжицького монастиря. За його
настоятельства у Петропавлівському монастирі
жив на покої архімандрит Філарет, зусиллями
якого 1812 р. був відремонтований храм у Скитку.
У 1823 р. сюди на покій прибув архімандрит
Парфеній. З 1825 р. Варлаам почав хворіти і 19
лютого 1829 р. був звільнений з посади. На його
місце призначили казанського архімандрита Петра,
якого 1832 р. було переведено до Домницького
монастиря. Упродовж 1832-1836 рр. монастир
очолював архімандрит Антоній, переведений сюди
з Козелецького Георгіївського монастиря. Помер на
покої у Софроніївській пустині. Його наступником у
1837-1839 рр. був бездіяльний архімандрит Феофіл,
а згодом – Георгій (1840 р.) [6, 217-218].
Дещо покращились справи у 1840-1846 роках,
коли монастирем управляв архімандрит Іоанникій,
в миру – Іван Голованицький (1795-1879). В молоді
роки він був учасником Вітчизняної війни 1812 року,
після закінчення якої поступив до Києво-Печерської
лаври. Пізніше здійснював своє духовне служіння в
Софроніївській і Глинській пустинях, Рихлівському
Миколаївському монастирі. Будучи настоятелем
УДК 94(477.908):2-523.6 «18/19»
С.В. Тупик
МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ ГЛУХІВСЬКОГО
ПЕТРОПАВЛІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ
У XIX – НА ПОЧАТКУ XX СТ.
Стаття присвячена малодослідженому періоду
Глухівського Петропавлівського монастиря (XIX – початок
XX ст.). Дається характеристика ситуації, в якій опинився
монастир після секуляризації монастирських маєтностей,
розкривається господарська, благодійницька та культурно-
просвітницька діяльність обителі.
Ключові слова: монастир, секуляризація, архімандрит,
ігумен
За переказами Глухівський Петропавлівський
монастир виник у XIII ст. Документальні згадки про
нього починаються з середини XVII ст. Багатовікова
історія обителі в історичній літературі висвітлена
вкрай нерівномірно. Більш-менш пощастило добі
Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.), коли
монастир був одним із найвизначніших в Україні.
Не випадково саме в цей період його очолювали такі
непересічні постаті, як св. Димитрій Ростовський та
Мельхіседек Значко-Яворський. Однак наступний
період історії обителі (XIX – початок XX ст.) поки
що недостатньо досліджений істориками. Отже,
перед нами стоїть завдання зібрати розпорошені у
різних джерелах відомості про історію монастиря у
зазначений період.
Наприкінці XVIII ст. закінчилася доба
Гетьманщини – бурхлива й багатогранна епоха в
історії України. Заходи, здійснені Катериною II щодо
України (ліквідація гетьманства, Запорозької Січі,
полкового устрою, юридичне узаконення кріпацтва
тощо), перетворили її на рядову провінцію Російської
імперії. Більш ніж через півстоліття після ліквідації
української автономії Тарас Шевченко напише:
Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться!
Було колись панували,
Та більше не будем.
Тії слави козацької
Повік не забудем.
Не обійшла імператриця своєю «увагою» і
монастирі. Якщо у добу Гетьманщини вони були
визначними осередками господарського, культурного
і релігійного життя, то секуляризація монастирських
маєтностей, значне скорочення монастирів,
здійснене в Україні після 1786 р., докорінно змінило
ситуацію і в цій сфері. Монастирі були поділені на
три класи, відповідно до яких їм установлювався
штат ченців і визначалось фінансування з казни
(тобто з державного бюджету). Монастирські селяни
РОЗДІЛ ІV. НОВА ІСТОРІЯ
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
244
архімандрита Глухівської Петропавлівської обителі
Леонтія, з ім`ям якого були пов’язані дуже неприємні
події. Свого часу він займався власним збагаченням,
для чого навіть користувався послугами одягнених
ним у чернечий одяг відставних солдат, яких (разом
із необхідними «сборными книгами») кілька разів
відправляв для збору пожертв. Врешті-решт збирачів
заарештувала поліція. Згодом відповідна справа
була передана до консисторії, однак настоятель
так і не був покараний. За Варлаама Денисова
слідча комісія порушила 18 карних справ проти
архімандрита Леонтія і після тривалої процедури
згідно з указом Святішого Синоду його було заслано
до арештантського відділу Суздальського Спасо-
Євфимієвого монастиря [8].
Серед наступних настоятелів обителі відоме
ім’я Євсевія, який у 1880-х роках згадується як
ієромонах, а 1892 року вже як ігумен.
З 1908 р. (протягом десяти років) монастирем
управляв ігумен Варсонофій (в миру – Василь
Бут). Походив із козаків Полтавської губернії. З
1881 р. він – послушник Глинської пустині, там же
у 1888 р. пострижений у монахи. Пізніше займав
посаду економа Київської духовної семінарії, де
1894 року рукопокладений в ієромонахи; 1897 року
переведений до Глухівського Петропавлівського
монастиря. За свої труди на благо обителі і
суспільства відзначений срібною медаллю в
пам’ять імператора Олександра III, срібною
медаллю в пам’ять 25-річчя церковно-приходських
шкіл, срібним нагрудним хрестом в честь 300-річчя
Дому Романових, а також набедреником, золотим
наперсним хрестом і палицею [9].
Монастирський статут визначає перед його
насельниками дві групи обов’язків: труд і молитва.
Отже, викладаючи історію обителі, ми повинні, перш
за все, показати її господарську і релігійну діяльність.
Як уже зазначалось, в результаті секуляризації
монастирі були позбавлені своїх обширних володінь.
За Петропавлівським монастирем залишили лише
300 десятин лісу, 130 десятин ріллі та сіножатей, 2
млини на Клевені [6, 218]. На початок 1880-х років
ріллі залишилося лише 30 десятин, але вся вона була
сірочорноземною і лише недавно розробленою з-під
лісу. Земля здавалась в оренду селянам навколишніх
сіл. За умовами оренди вони віддавали монастиреві
половину врожаю, зібраного з орендованої землі,
і, крім того, додатково двічі орали монастирський
город площею 10 десятин та виконували інші роботи
(«что случится слухают»). Більшу частину сінокосу
монахи убирали «толокою», а на 13 десятин гіршого
покосу наймали селян за 55 крб. [10].
На початку XX ст. монастиреві належала 461
десятина землі [3]. Цього ледве вистачало, щоб
забезпечити існування кількох десятків монахів.
Сіяли зернові культури, городину, розводили ху-
добу. Монастир став піонером у вирощуванні ряду
Петропавлівського монастиря, Іоанникій своєю не-
втомною працею на благо обителі і велелюбною
простотою здобув щиру повагу і любов братії. Ба-
гато зусиль доклав архімандрит, щодо відновлення
роботи млина на Клевені, що не працював через
бездіяльність місцевих селян, які не бажали полаго-
дити греблю. 1846 року архімандрит вийшов на покій
до Глинської пустині, де незабаром став одним із зна-
менитих старців-схимників, взявши ім’я Іліодор. В
усамітненій келії, збудованій у відлюдному місці се-
ред густого лісу, він повністю віддавав себе духовним
подвигам схимництва. Пізніше, в 1893 році, на цьому
місці був збудований Дальній (Спасо-Іліодорівський)
скит Глинської пустині. Подвижницьке життя
Іліодора Голованицького, його велика епістолярна
спадщина отримали високу оцінку серед богословів
і чернецтва [7].
Після архімандрита Іоанникія Петропавлівському
монастирю знову не «щастило» на настоятелів.
Монастирем недовго керував Іларіон, якого 1847
року також ненадовго змінив архімандрит Веніамін
(Смирнов) – знаменитий проповідник Євангелія
серед самоїдів (саамів) – народу на Далекій
Півночі. Веніамін помер у монастирі в 1848 р.
Мало чим відзначились і наступні настоятелі.
Як свідчить Філарет Гумілевський, Феофіл
«немного сделал для обители, а еще менее был
полезен преемник его архимандрит Вениамин»
(Доброгаєв), який управляв монастирем упродовж
1853-1859 рр. Після переведення останнього до
Батуринського Крупицького монастиря, настоятелем
Петропавлівської обителі був призначений казначей
архієрейського дому архімандрит Пармен, а
після нього, у 1863-1869 рр., цю посаду обіймав
архімандрит Леонтій [6, 218] .
Як не дивно, але діяльність згаданих настоятелів
відбувалася у той час, коли архієпископом
Чернігівським був видатний вчений, церковний
історик Філарет Гумілевський. Відносно м’який
характер, довірливість, а також постійна напружена
наукова праця не давали йому, до речі, гідному
ініціатору багатьох корисних перетворень, змоги
покласти край подібним недолікам у церковному
житті і навести лад у власному оточенні. Такий
стан речей навіть дав підставу одному із сучасників
Філарета Гумілевського висловити наступну
думку: «Хороший… владыка, очень, да народ-то
возле него плохой».
1866 року Філарета на Чернігівській кафедрі
змінив Варлаам Денисов (спочатку у сані єпископа, а
згодом – архієпископа). На відміну від попередника,
Варлааму були притаманні інші внутрішні якості.
Це була людина сильної волі та владного характеру,
вимоглива і діловита.
Новий преосвященний відразу ж звернув увагу
на стан справ монастирів єпархіі. Результатом цього
стало звільнення з посад кількох настоятелів, зокрема,
ISSN 2218-4805
245
селянами своєї частини греблі або ж передати всю
греблю монастиреві, який полагодить її самостійно.
Одночасно Іоанникій звернувся до Глухівського
земського суду з проханням здійснити огляд греблі і
скласти відповідний акт. Два звернення настоятеля
(від 21 серпня і 1 вересня) суд проігнорував і не
надав свого представника для огляду. Та після
третього звернення від 11 вересня 1840 р., коли
стало відомо, що до Глухова приїде губернатор,
суд послав у Петропавлівську Слободу станового
пристава першого стану Заїку. Останній попередив
про це свого родича у Будищах, казенного селянина
Давида Зінкевича, який доглядав за греблею і
млинами. До речі, Зінкевич самовільно оселився на
монастирській землі, незаконно вирубував ліс, який
належав обителі, пускав свою худобу у монастирські
посіви. Давид Зінкевич, дізнавшись про приїзд
станового пристава, організував селян і ті спішно та
недбало полагодили греблю.
Обурившись такою поведінкою станового
пристава та місцевих селян, архімандрит Іоанникій 17
вересня 1840 р. подав ще один рапорт у чернігівську
консисторію, а також чернігівському губернатору.
Тільки після цього Глухівський суд призначив нову
комісію для огляду греблі, до складу якої увійшли: від
влади – засідатель Лазаревич, секретар Н. Білявський,
столоначальник В. Козачок; від монастиря –
казначей ієромонах Палладій; від холопківського
волосного правління – «добросовестный казенный
крестьянин» Василь Гавриленко. Комісія здійснила
огляд греблі, визнала селян винними в утриманні її у
незадовільному стані.
Третього листопада 1840 р. настоятель монастиря
подав ще два рапорти: один – обер-прокурору
Святішого Синоду графу Миколі Олексійовичу
Протасову, другий – міністру державних маєтностей
графу Павлу Дмитровичу Кисельову. Справа тяглася
ще цілий рік. 23 грудня 1841 р. чернігівська духовна
консисторія отримала указ від Святішого Синоду.
Через погану збереженість документа важко
зрозуміти його зміст, та все ж ясно, що консисторія
звернулась до чернігівської губернської палати
державних маєтностей з пропозицією змусити
селян відремонтувати свою частину греблі. Інша
пропозиція монастиря, яка передбачала передачу
всієї греблі, очевидно не була прийнята, оскільки
контракт, згідно якого вона була віддана «в оброк»,
діяв до 1851 р. [11].
Окремо слід сказати про благодійницьку
діяльність монастиря, спрямовану, між іншим, на
задоволення певних соціальних потреб населення.
Він мав готель для богомольців. Крім того діяв
«странноприимный» будинок, де протягом певного
часу могли жити і харчуватись безпритульні. У
Глухові знаходилось монастирське подвір’я, яке
здавалось в оренду і таким чином давало обителі
певний прибуток. Для послуг монахів були
культур, наприклад, картоплі та помідорів. Карто-
плю на Глухівщині почали вирощувати з 1766 р.,
помідори ж з’явилися пізніше і навіть на почат-
ку XX ст. були дивиною для селян із навколишніх
сіл. Серед інших напрямків господарювання слід
відзначити бджільництво. Обитель мала власну
пасіку, а її продукція – мед, віск, вощина – йшла на
задоволення власних потреб і на продаж. Відомо,
що при монастирі діяв невеликий цегельний завод,
що дозволяло мати власний будівельний матеріал.
На Клевені монастир спільно із казенними
селянами Будищ та Петропавлівської Слободи
спорудив греблю, довжина якої становила 118 сажнів
(близько 236 м). В результаті утворилось водоймище,
напір води з якого можна було використовувати для
водяних млинів. На греблі знаходились два водяні
млини (у деяких документах мова йде про три),
один з яких належав монастиреві, другий – казенним
селянам. Млин давав братії певні прибутки. Тут
не тільки мололи борошно для власних потреб,
а й для усіх бажаючих, звісно, за плату (частина
змеленого борошна або гроші). Монахи справно
утримували свій млин і свою частину греблі біля
правого, «глухівського», берега Клевені. Однак
дві третини греблі з лівого, «путивльського», боку
і млин, влаштований тут, належали селянам. Вони
здавали його в оброк різним приватним особам, а ті
не зовсім-то переймалися станом речей. В результаті
під час весняної повені 1831 р. греблю прорвало у
двох місцях. Розміри одного прориву становили 23,
а другого – 15 сажнів. Вода з водоймища витекла,
її рівень понизився, і колеса на млинах перестали
крутитися. Крім того, весняні води занесли частину
греблі і водоймища з монастирського боку і основна
течія річки відхилилася до «путивльського» берега.
Монахи швидко полагодили свою частину греблі,
а селянська так і залишилась зруйнованою, в
результаті чого насельники обителі були змушені
перемелювати зерно на інших млинах за плату.
Будищан така ситуація чомусь не дуже бентежила.
Очевидно вони мали можливість користуватись
іншими млинами (наприклад, вітряками).
Оскільки справу щодо ремонту греблі не вдалося
вирішити «полюбовно», архімандрит монастиря
Антоній подав скаргу до Чернігівської духовної
консисторії. Між консисторією і губернським
правлінням зав’язалась довга бюрократична
переписка і тяганина, яка тривала упродовж 1832-
1836 рр. Після того, як Антоній пішов на покій, вся
ця справа затихла.
Наступні настоятелі часто змінювались,
тому і проблема залишалась невирішеною. Та
як тільки 20 серпня 1840 р. монастир очолив
архімандрит Іоанникій, він відразу ж узявся за діло.
Вже 26 серпня він подав рапорт чернігівському
архієпископу Павлу, в якому просив сприяти у
вирішенні питання щодо ремонту казенними
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
246
неабиякі співацькі здібності. Видатний оперний співак,
уродженець с. Волокитине В.А. Войтенко в дитинстві
кілька разів відвідував Петропавлівську обитель, щоб
послухати спів чернечого хору. За його словами, хор
Петропавлівського монастиря був прекрасним і по-
вчитись у нього було чому [15].
Важливу роль у господарському житті обителі
та мешканців навколишніх сіл відігравав ярмарок,
який проводився щорічно на Петрів день біля
Петропавлівського монастиря. Тривалість ярмарку
спочатку становила один, пізніше – два дні (29 і 30
червня (за новим стилем 12 і 13 липня). Торгували
як купці з Глухова, Путивля, інших міст, так і
селяни з навколишніх сіл. Продавали худобу, рибу,
дерев’яний і глиняний посуд, коноплі, полотно,
промислові і продовольчі товари. В 1860 р. на
ярмарок було привезено товарів на суму 12675 крб., а
продано на 2928 крб. [16; 17, 391]. З огляду на вказані
дані Петропавлівський ярмарок можна віднести
до числа середніх по Чернігівській губернії. Він
супроводжувався культурною програмою – грала
музика, для дітей влаштовували каруселі. Приїжджі
люди користувались послугами постоялого двору у
Петропавлівській Слободі.
Для того, щоб мати більш повне уявлення про
Глухівський Петропавлівський монастир у XIX – на
початку XX ст., наведемо деякі його описи, зроблені
свого часу дослідниками старовини або відомими
культурними діячами. Так, церковний історик
Амвросій Орнатський в «Истории Российской
иерархии» (1811 р.) пише:
«Глуховский Петропавловский Черниговской
епархии 2 класса мужеский монастырь находится в
Глуховском уезде от города Глухова в 20 верстах на
правом берегу реки Клевени на высоком холме посре-
ди рощи. Монастырь сей существовал и в половине
XVII века; но когда и кем именно построен, неизвест-
но. Строение в обители сей ныне следующее: 1) три
церкви каменные; а) во имя Св. Петра и Павла; б) во
имя Божия Матере честного Ее Успения с трапезою;
3) над св. воротами колокольня и под нею 4) церковь
во имя Архистратига Михаила; 5) настоятельские и
братские в трех флигелях кельи и 6) ограда каменные
же. Настоятельство в монастыре сем было издавна
игуменское, а с 1744 года, сентября от 13 учреждена
архимандрия и до ныне продолжающаяся. Настояте-
ли кроме обыкновенных архимандричьих отличий
священнослужение отправляют по подобию Киево-
Николаевского монастыря. К Петропавловскому мо-
настырю сему принадлежит Николаевская пустыня, в
3 верстах от него находящаяся. В ней церковь камен-
ная во имя св. Николая. Здесь игуменом был св. Дими-
трий, митрополит Ростовский, и писал жития святых,
изданные под именем «Четии Минеи» [18].
А ось як описав монастир укладач матеріалів для
географіі та статистики Чернігівської губернії (1865
р.) офіцер Головного штабу М. Домонтович:
влаштовані власна лікарня і аптека, де медичну
допомогу насельникам надавав фельдшер. Іноді
сюди зверталися і селяни навколишніх сіл [12].
Для дітей Петропавлівської Слободи, Шулешівки
та, можливо, інших ближніх поселень в монастирі
діяла церковно-приходська школа, якою протягом
тривалого часу завідував ігумен Варсонофій.
До речі, у мешканця Петропавлівської Слободи
Семена Петровича Мартиненка (1903-1988)
зберігалося свідоцтво про закінчення цієї
школи, прикрашене портретами царів з династії
Романових, видане 1913 року, коли святкувалось
300-річчя правлячої династії.
У 1897 р. Святіший Синод прийняв рішення,
яким зобов’язував усі монастирі заснувати
безкоштовні бібліотеки для селянських дітей. Така
бібліотека була створена в Петропавлівському
монастирі. Мав монастир і власний архів. Про те, що
у бібліотеці та архіві Петропавлівського монастиря
знаходились унікальні історичні пам’ятки, свідчить
хоча б такий факт. У 1864 р. в «Черниговских
епархиальных известиях» Філарет Гумілевський
опублікував «Сказание» про князя Михайла
Чернігівського, яке він виявив у книгозбірні
Глухівського Петропавлівського монастиря.
Дослідник датував пам’ятку серединою XIII ст., а
її авторство приписував чернігівському єпископу
Іоанну, котрий, на думку Філарета, був духівником
князя Михайла Всеволодовича. За спостереженням
історика, текст цього «Сказания» був джерелом для
всіх інших списків оповіді про мученицьку загибель
чернігівського князя в Орді. Порушене Філаретом
питання про авторство Іоанна, як і сама пам’ятка,
чекають уважного дослідження [13].
Уявлення про монастирський архів дає
«Памятная книга Черниговской епархии
Глуховского Петропавловского монастыря»,
створена десь у 1768-1769 роках, і у якій
перелічені документи, що зберігалися в обителі:
гетьманські універсали, царські жалувані грамоти,
листи, ордери, купчі грамоти («кріпості») тощо.
Цей унікальний документ у 1999 р. потрапив до
завідувача оргвідділу Глухівського міськвиконкому
Д.Г. Савицького, який передав його на кафедру
соціально-економічних дисциплін Глухівського
педуніверситету В.І. Бєлашову. У 2010 р. «Памятная
книга» була опрацьована старшим науковим
співробітником Чернігівського історичного
музею, кандидатом історичних наук І.М. Ситим і
опублікована у шостому випуску «Путивльського
краєзнавчого збірника» [14].
Крім господарських та соціально-культурних
справ, у монастирі постійно здійснювалась чернеча
молитва і богослужіння. З числа монахів і послушників
був створений хор. Навіть протягом кількох десятиліть
після закриття обителі жителі навколишніх сіл
пам’ятали імена монахів, які мали гарний голос і
ISSN 2218-4805
247
самим святителем. С 1744 года монастырь
управляется архимандритами. В день Петра и Павла
при монастыре бывает ярмарка» [19].
Дуже цінні спомини про монастир залишив
видатний український історик і державний діяч
Дмитро Іванович Дорошенко, який відвідав його
у 1918 році:
«Петропавлівський монастир звуть Глухівським,
хоча стоїть він аж за 22 версти од міста Глухова.
Свідомо вибрали фундатори монастиря цей
чудовий закуток, де сама природа – сплела розкішну
оправу, в яку людина поставила діло рук своїх –
гарні муровані будівлі монастиря. На високій горі
понад річкою Клевенню, яка одділяє українську
Глухівщину од московської Путивльщини, весь в
зелені, наче намальований, пишається монастир з
трьохбанною стрункою церквою, оточеною купами
струнких тополь, білими мурами й будинками.
Справа й зліва дубовий ліс. Гарний вид на монастир
знизу, од Клевені, а ще кращий, коли станете в
малій дерев’яній альтанці над самою кручею: на
тридцять верст стелеться перед вами зелена долина,
на ближчому фоні котрої срібною змійкою в’ється
Клевень. В далечині мріють села з білими церковками
й синіють ген далеко на обрію надсейменські гаї.
Хтось з великим художнім смаком обібрав це місце
для тихого монастирського життя. Далеко від людних
городів, серед величної й принадної природи, в
спокою зеленої діброви можна було дійсно одійти
од суєти житейської і віддатись життю духа.
Малолюдний, вбогий і тихий монастир мало хто
знає і одвідує, а хто й буває тут, то ледве чи багато з
них знають, що історія його тісно зв’язана з цілим
рядом визначних діячів Гетьманського періоду
нашої минувшини. Знають монастир і одвідують
здебільшого тільки селяни околишніх сел, та й то
по великих хіба святах. Людно буває в монастирі
раз на рік, в день Петра і Павла влітку, коли на
майдані коло монастиря відбувається веселий
ярмарок, на якому ведеться жвавий торг вівцями і
всякою іншою худобою».
Побував Д.І.Дорошенко і в Петропавлівському
Скитку:
«Версти зо три від монастиря понад Клевенню
й досі росте густий дубовий ліс. Він належить
монастиреві. Тут збудував собі святий Димитрій
келію й на самоті віддавався літературній праці,
пишучи свої славетні «Четьї-Мінеї». Монастирський
«Скиток», з маленькою церковцею, двома хатинами
й пасікою, вартий того, щоб одвідати його, бувши в
Петропавлівському монастирі. Його окраса – чудова
алея з спуском до Клевені, де внизу в яру криниця.
…Тепер монастир не має вже ні грунтів,
ні маєтків. Не має він ні таких святощів, які б
приваблювали богомольців і давали б значні
прибутки. Монастир убогий, малолюдний і дуже
неохайний. В гостиниці заїдять вас блощиці, коли
«Глуховский Петропавловский монастырь
находится в 24 верстах от г. Глухова, на правом
возвышенном берегу реки Клевени, среди густого
дубового леса. Основание монастыря относят к
1230 году. Внутри его ограды находятся:
1). Соборная церковь Святых Апостолов Петра и
Павла, каменная с тремя главами, выстроена при св.
Димитрии Ростовском, в бытность его Глуховским
игуменом в 1695 году.
2). Зимняя церковь каменная во имя Успенния
Богородицы.
3). Церковь каменная Архангело-Михайловская,
над монастырскими воротами, и при ней каменная
же колокольня, с колоколом в 360 пудов.
Настоятельский дом и два корпуса братских
келий тоже каменные, кроме того деревянный
флигель братских келий.
Монастырь обнесен каменною четырехугольною
стеною с башнями по углам. За оградою монастыря
– гостиница для богомольцев.
С 1744 года в монастыре учреждена нынешняя
архимандрия, вместо игуменства.
В монастыре этом заслуживают внимание:
1). Большое Евангелие с серебряными и
вызолочеными дисками и финифтяными образами,
сделанное в Москве в 1718 году.
2). Большой серебряный крест на пьедестале.
3). Риза малинового бархата, которую некогда
носил св. Димитрий Ростовский; и
4). Два посоха св. Димитрия Ростовского.
В трех верстах от монастыря находится скит, в
котором любил уединяться св. Димитрий, и где он
писал жития святых; к этому скиту ведет липовая
аллея, высаженная по преданию св. Димитрием»
[17, 675].
У знаменитій багатотомній праці «Россия. Полное
географическое описание нашего Отечества», яка
видавалась під керівництвом знаменитого географа
П.П. Семенова-Тян-Шанського (1903 рік), читаємо:
«К югу от города [Глухова] идет почтовая дорога
на г. Путивль Курской губернии. Верстах в 22 от
города, частью почтовой и частью (сравнительно
небольшой) транспортной дорогой, находится
Петропавловский-Бутырский мужской монастырь,
основанный по преданию во второй четверти XIII
века. В 1694 г. игуменом в нем был св. Дмитрий
Ростовский. Монастырь расположен среди густого
дубового леса, на берегу реки Клевени. В монастыре
три церкви, из которых собор во имя ап. Петра и
Павла построен в конце XVII века св. Дмитрием
Ростовским. Здесь похоронен известный поборник
православия архимандрит Мельхиседек Значко-
Яворский, управлявший монастырем с 1786 по 1809
г. В 3 верстах от монастыря находится приписанная к
нему Николаевская пустынь, в которой св. Дмитрий
писал Четьи-Минеи; на месте его кельи водружен
крест; здесь же существует колодезь, выкопанный
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
248
18. Амвросий (Орнатский). История Российской иерархии.
Ч.3. – М., 1811. – С. 696-697.
19. Россия. Полное географическое описание нашего
Отечества. Т.VII. Малороссия. – СПб., 1903. – С. 334-335.
20. Дорошенко Д.І. Тихий закуток //Сіверянський літопис.
– 1998. – № 1. – С. 154-157.
Тупик С.В. Материалы к истории Глуховского
Петропавловского монастыря в XIX – в начале XX в.
Статья посвящена малоисследованному периоду истории
Глуховского Петропавловского монастыря (XIX – начало XX
вв). Дается характеристика ситуации, в которой оказался
монастырь после секуляризации монастырского имущества,
раскрывается хозяйственная, благотворительная и культурно-
просветительная деятельность обители.
Ключевые слова: монастырь, секуляризация, архимандрит,
игумен.
Tupyk S.V. Data about histories of Hlukhiv Petropavlovsky
monastery
This article tells about a little-known period of the histories
of Hlukhov Petropavlovsky monastery (XIX - begin XX ages). This
article contains the feature of situations after withdrawal of its lands
in property state, economic, charitable, cultural, enlightenment
activity of the monastery.
Key words: monastery, withdrawal, archimandrite, ihumen.
30.03.2011 р.
ви не вживете особливих заходів. Братії мало, життя
сонне і тихе. Ігумени подавлені господарськими
клопотами, і ніхто в монастирі не цікавиться тим,
що так приваблює археолога і туриста. Самітно
шумлять своїми широкими вітами клени й дуби
в «Скитку», і стає зрозумілим чому саме цей
затишний закуток вибрав Дмитро Ростовський,
щоб у повній самоті й спокою складати свій
грандіозний твір, який придбав йому таку широку
славу по всій Україні й Московщині» [19].
Доки існувала Українська держава гетьмана
П. Скоропадського та Українська Народна
Республіка, тихому монастирському життю, так
чудово описаному Д.І. Дорошенком, здавалось, ніщо
не загрожувало. Однак, прихід до влади більшовиків
з їх ідеологією войовничого атеїзму поклав край
монастирській ідилії. У 1921 р. монахів потіснили,
поселивши сюди інвалідів із притулку у с. Уланове,
а через два роки монастир взагалі закрили.
Посилання
1. Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку
XIX ст. – К., 1997. – С. 108.
2. Черниговская губерния. Список населенных мест по
сведениям 1859 г. – СПб., 1866. // За: Мірошниченко О.М.
Маловідоме джерело з історії Глухівщини XIX ст. // Сіверщина
в історії України. Збірник наукових праць. Вип.3. – К. – Глухів,
2010. – С. 207.
3. Денисов Л.И. Православные монастыри Российской
империи. – М., 1908. – С. 906.
4. ДАСО (Державний архів Сумської області), ф. 626, оп.1,
спр.10, арк.3 зв.-14.
5. Черниговские епархиальные известия – 1864. – № 16. –
С. 181; 1865. – № 10. – С. 113.
6. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое
описание Черниговской епархии. Кн. III. Мужеские монастыри.
– Чернигов, 1873. – С. 217-218.
7. Иоанн (Маслов), схиархимандрит. Глинская пустынь.
История обители и ее духовно-просветительная деятельность в
XVI – XX веках. – М., 1994. – С. 36, 137, 171, 186-188, 201, 237-
241, 251-281, 307, 316, 339, 353-354.
8. Царенок А.В. Варлаам Денисов – архієпископ
Чернігівський. // Скарбниця української культури. Збірник
наукових праць. – Чернігів, 2006. – Вип.7. – С. 119-121.
9. ДАСО, ф. 626, оп.1, спр. 10, арк. 1 зв.-3.
10. Шликевич А.П. Материалы для оценки земельных
угодий. Т.XI. Глуховский уезд. – Чернигов, 1884. – С. 92, 114,
147 (Приложение).
11. ДАСО, ф. 626, оп.1, спр.6, арк. 4-34 зв.
12. Полієнко Г. Монастирі як осередки благодійності
Православної Церкви в Чернігівській єпархії (друга половина XIX
– поч. XX ст.) // Сіверянський літопис – 2007. – № 3. – С. 17-23.
13. Тарасенко О. Археографічна діяльність архієпископа
Філарета Гумілевського в Україні // Київська старовина. – 2003,.
– № 5. – С. 160.
14. Ситий І.М., Бєлашов В.І. «Памятная книга» Глухівського
Петропавлівського монастиря // Путивльський краєзнавчий
збірник. Вип. 6. – Суми, 2010. – С. 134-168.
15. Войтенко В.А. Воспоминания (автобиография) //
Путивльський краєзнавчий збірник, 2005. – Вип. 2. – С. 144.
16. Список ярмарок Черниговской губернии // Земский
сборник Черниговской губернии. – 1898. – № 6. – С. 22-23.
17. Домонтович М. Материалы для географии и статистики
России. Т. 25. Черниговская губерния. – СПб., 1865. – С. 391.
УДК 94(477.908): 658.2:622.221/222 «17/19»
О.В. Кужельна
РОЛЬ І МІСЦЕ ШОСТЕНСЬКОГО
ПОРОХОВОГО ЗАВОДУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ ПОРОХОМ ПІД ЧАС
ВІЙН КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
В статті йде мова про роль і місце Шостенського
порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під
час війн кінця XVIII – початку ХХ ст. (Вітчизняна війна 1812
року, Кримська війна 1853-1856 років та інші).
Ключові слова: порох, селітра, Шостенський пороховий
завод, російська армія, воєнні кампанії, Вітчизняна війна 1812
року, Кримська війна (1853-1856), Перша світова війна.
Наприкінці ХІХ ст. енциклопедія Ф. Брокгауза
і І. Ефрона визначала термін «пороховые заводы»
як «технические артиллерийские заведения, где
производится выделка пороха, как для надобности
военнаго ведомства, так и для продажи (охотничий
порох) в частныя руки; кроме пороха приготовляются
и др. взрывчатые вещества», і у переліку існуючих
у Росії заводів відповідної спеціалізації зазначала
«Михайловский – Шостенский завод Черниговской
губ., Глуховского уезда» [1, 580]. Його спеціфіка
полягала в тому, що тут були поєднані два
виробництва – літрування селітри та виробництво
пороху. [2, 362].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75615 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:25:51Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Тупик, С.В. 2015-01-31T19:12:21Z 2015-01-31T19:12:21Z 2011 Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. / С.В. Тупик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 243-248. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75615 94(477.908):2-523.6 «18/19» Стаття присвячена малодослідженому періоду Глухівського Петропавлівського монастиря (XIX – початок XX ст.). Дається характеристика ситуації, в якій опинився монастир після секуляризації монастирських маєтностей, розкривається господарська, благодійницька та культурно-просвітницька діяльність обителі. Статья посвящена малоисследованному периоду истории Глуховского Петропавловского монастыря (XIX – начало XX вв). Дается характеристика ситуации, в которой оказался монастырь после секуляризации монастырского имущества, раскрывается хозяйственная, благотворительная и культурно-просветительная деятельность обители. This article tells about a little-known period of the histories of Hlukhov Petropavlovsky monastery (XIX - begin XX ages). This article contains the feature of situations after withdrawal of its lands in property state, economic, charitable, cultural, enlightenment activity of the monastery. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. Материалы к истории Глуховского Петропавловского монастыря в XIX – в начале XX в. Data about histories of Hlukhiv Petropavlovsky monastery Article published earlier |
| spellingShingle | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. Тупик, С.В. Нова історія |
| title | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_alt | Материалы к истории Глуховского Петропавловского монастыря в XIX – в начале XX в. Data about histories of Hlukhiv Petropavlovsky monastery |
| title_full | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_short | Матеріали до історії Глухівського Петропавлівського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_sort | матеріали до історії глухівського петропавлівського монастиря у хіх – на початку хх ст. |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75615 |
| work_keys_str_mv | AT tupiksv materíalidoístoríígluhívsʹkogopetropavlívsʹkogomonastirâuhíhnapočatkuhhst AT tupiksv materialykistoriigluhovskogopetropavlovskogomonastyrâvxixvnačalexxv AT tupiksv dataabouthistoriesofhlukhivpetropavlovskymonastery |