Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною
У статті досліджується діяльність представників
 роду Кочубеїв та їх зв’язки з Глухівщиною. Розглядаються
 питання меценатства родини та допомоги відомим
 літературним діячам. В статье исследуется деятельность представителей рода
 Кочубеев и их связи с Глуховщиной. Ра...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75632 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною / В.В. Терлецький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 274-278. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860044294153306112 |
|---|---|
| author | Терлецький, В.В. |
| author_facet | Терлецький, В.В. |
| citation_txt | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною / В.В. Терлецький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 274-278. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті досліджується діяльність представників
роду Кочубеїв та їх зв’язки з Глухівщиною. Розглядаються
питання меценатства родини та допомоги відомим
літературним діячам.
В статье исследуется деятельность представителей рода
Кочубеев и их связи с Глуховщиной. Рассматриваются вопросы
меценатства семьи и помощь известным литературным
деятелям.
In the article the activities of representatives of the Kochubeis
is researched , there connections with Hlukhiv area. Questions
of family philanthropy are examined and helping to the famous
outstanding literary men.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:57:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
274
(2003 р.) та третьої (2004 р.) науково-практичних
конференцій Державного історико-культурного
заповідника у м. Глухові [1]. Проте ці дослідження
не можуть у повному обсязі показати внесок
Кочубеїв у суспільно-політичне життя колишньої
імперії, особливо їх взаємини з відомими діячами
минувшини. І чи можемо ми в усьому погодитись
із рядками Т.Г.Шевченка, який писав:
Бували войни й військовії свари:
Галагани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї –
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало,
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба…
А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть [2, 545].
…Дружиною страченого 14 червня (за іншими да-
ними 15 червня) 1708 р. генерального писаря (1687-
1699 рр.), генерального судді (з 1700 р.), державного
діяча мазепинської доби Василя Леонтійовича Ко-
чубея була Любов Федорівна (Жук?). У «Малорос-
сийском гербовнике» В.К. Лукомського и В.Л. Мод-
залевського (СПБ., 1914) дані про неї не наводяться,
однак подаються відомості про військового товариша
(ХVІІІ ст.) Романа Жукова та «начебто» полтавського
полковника Федора Жученка (помер близько жовтня
1709 р.). Сучасний дослідник-генеалог В. Кривошея
стверджує, що Федір Жученко дійсно був полтавським
полковником і діяв на Лівобережжі на підтримку
Юрія Хмельницького [3, 149].
Чи не дочкою Ф. Жученка була Любов
Федорівна? Підтвердження цьому знаходимо у праці
графа Милорадовича «Малоросійське дворянство»
(Чернігів, 1890), де автор зазначав: «Василий
Леонтьевич…женат на Любови Федорове Жученко».
Після страти чоловіка її відвезли до Батурина, деякий
час тримали під строгою вартою. Коли ж увечері
27 жовтня 1708 р. Петро І дізнався у с. Погрібках
під Новгород-Сіверським (тепер с. Коротченкове
Шосткинського району на Сумщині), що Іван Мазепа
з’єднався з військом шведського короля Карла ХІІ, то
дружина В.Л. Кочубея була звільнена.
Із рідкісного джерела «Дубовичи, имение
Варвары Васильевны Кочубей, Глуховского уезда,
Черниговской губ.», укладеного П.Е. Павловичем і
виданого у Києві у 1903 р., дізнаємося: «В высшей
степени интересна личность Любови Федоровны
Кочубей. Её причисляют к тем женщинам-
строительницам, которые, подобно Марфе
Посаднице, «склонны всё без остатка забрать в
свои руки, создать благосостояние своих семейств
и гнездо своё, в случае надобности, защищать с
энергией хищной птицы». «Хищной птицей» бачив
її і письменник-історик Д. Мордовець.
Новий гетьман України Іван Скоропадський,
обраний на цю посаду 6 листопада 1708 р. у Глухові
за вказівкою Петра І, віддав Дубовичі, які належали
спр. 295, арк. 10 зв.
9. Забаревський М. Памяти П.Я. Дорошенка /
М.Забаревський // Хліборобська Україна. 1920. – Зб.1 – С. 100.
10. Дорошенко Д. Памяти П.Я. Дорошенка / Д. Дорошенко
// Стара Україна. 1924. – С. 112.
11. Шугуров Н.В. (Некролог) // Земський сборник
Черниговской губернии. – 1901. – № 12 – С. 104-107.
12. Доклад Глуховской уездной земской управы об
учреждении в г. Глухове собрания предметов местной старины
и искусств. – Чернигов, 1903. – С. 13.
13. Свод постановлений Черниговского губернского
земского собрания (XIX–XXXV сессий) 1883–1899 годов с
кратким сводом постановлений за время с 1865-го по 1882 г.
(I–XVIII сс). Составил по поручению губернской земской
управы С.В. Сотников. – Чернигов, 1902. – Вып. 3. – С. 119.
14. Свод постановлений Черниговского губернского
земского собрания XXXVI–XLVI сессий 1900–1909 годов.
Составил по поручению губернской земской управы
В.М. Хижняков. – Чернигов, 1912. – Т.1. – С. 23.
Хаценко А.А. Громадська діяльність П.Я. Дорошенка у
м. Глухові
Статья посвящена анализу общественной деятельности
П.Я. Дорошенко в г. Глухове. Проанализирован период
жизненного пути и деятельности за 1890-1906 гг.
Ключевые слова: П. Дорошенко, город Глухов, музей,
больница, школа.
Khatsenko O. O. P. Doroshenko`s activity in Hlukhiv.
The article is devoted to analysis of P. Doroshenko`s activity in
Hlukhiv. Thе period of life since 1890 till 1906 is analyzed.
Key words: P. Doroshenko, Hlukhiv , museum, hospital, school.
31.03.2011 р.
УДК 94 (477. 908): 05
В.В. Терлецький
КОЧУБЕЇ У ПРИЗАБУТИХ
ЗВ’ЯЗКАХ З ГЛУХІВЩИНОЮ
У статті досліджується діяльність представників
роду Кочубеїв та їх зв’язки з Глухівщиною. Розглядаються
питання меценатства родини та допомоги відомим
літературним діячам.
Ключові слова: Кочубеї, Ярославець, Дубовичі,
представники роду, меценатство.
В історії України чільне місце упродовж ХVІІІ-
ХІХ століть посідав старовинний впливовий рід
Кочубеїв, що бере початок від кримського татарина
Кучук-Бея, який десь у середині ХVІІІ ст. прийняв
православ’я під іменем Андрій.
Чимало представників цього роду найтіснішим
чином були пов’язані з Глухівщиною. Останнім
часом спостерігається велика увага до гілки
Кочубеїв із с. Ярославець колишнього Глухівського
повіту Чернігівської губернії (тепер Кролевецького
району Сумської обл.). Серед публікацій слід
згадати статті в збірниках матеріалів другої
ISSN 2218-4805
275
Мотря Кочубей.
Після кари 1708 року у Глухові над лялькою,
що уособлювала І. Мазепу, і проголошенням
йому з подачі саме Петра І анафеми – церковного
прокляття, яке гриміло по усій імперії, з позиції
великодержавного шовінізму оцінювали, а
точніше виливали бруд на гетьмана. У значній мірі
звинувачення торкнулись і особи Мотрі Кочубей.
Так, наприклад, історик Д.М. Бантиш-Каменський
(1788-1850) в «Истории Малой России» писав:
«Мазепа обольстил его дочь (В.Л. Кочубея – В.Т.),
смеялся над упрёками обиженных родителей, и,
пользуясь своим могуществом, продолжал виновную
связь с несчастной» [5, 373]. Доносив до широкого
кола читачів свій погляд «Энциклопедический
словарь» Брокгауза і Ефрона: «Мазепа полюбил
шестнадцатилетнюю красавицу – дочь К(очубея)
Матрёну Васильевну («Мария» пушкинской
«Полтавы»)…Мазепе удалось соблазнить Матрёну
К(очубей), которая, порвав с родительским домом,
переехала жить к нему» [6, 165].
Відповідь на ці писання дають рядки листів
І.С.Мазепи, наприклад: «Зажурився я, почувши від
дівки (служниці) таке слово, що В(аша) М(илість)
за зле на мене маєш, що В(ашу) М(илість) при
собі не задержав, але відіслав додому». А далі
Іван Степанович пояснив їй усі можливі негативні
наслідки її затримання: «Уваж сама, що б з того
виросло. Перше: що б твої родичі по всім світі
розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і
держить у себе замість підложниці. Друга причина:
державши В-у М. у себе, я би не міг жодною мірою
витримати, та і В. М. так же; мусіли би ми із собою
жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б
неблагословення від церкви і клятьба, щоби нам із
собою не жити. Де би я тоді Вас подів?!» [7, 17].
Трагедія життя Мотрони Кочубей полягала не
в тому, що вона з Мазепою були різні за віком: 16-
літня дівчина і майже 65-річний гетьман. Мазепа був
її хрещеним батьком, а шлюби між такими особами
заборонялися православною церквою.
Як же склалася її подальша доля? В історичних
працях і художній літературі було зроблено немало
помилок. Історик Олександра Єфименко в «Истории
украинского народа» писала, що Мотря ще з 1707 р.
стала дружиною прибічника Мазепи Чуйкевича. Це
необґрунтоване твердження виявилося на диво жи-
вучим. Навіть представник роду Кочубеїв Аркадій
Васильович (1790-1878), уродженець м.Новгорода-
Сіверського у записках «Семейная хроника» (СПб.,
1890) твердив, що Мотря вийшла заміж за полков-
ника Чуйкевича.
Здається, першим, хто заперечив ці домисли про
Мотрю, був невідомий автор приміток до мемуарної
праці А.В. Кочубея на сторінках «Киевской
старины» (1894, № 1). У розділі «Бібліографія»
він пояснив: «Весной 1708 г. Василий Чуйкевич
Кочубеям, своєму шурину Андрію Марковичу. Любов
Федорівна, позбавлена усіх маєтків, поселилася у
7 верстах від Дубовичів на хуторі Ретик. Тут вона
придбала маєток і близько 1710 р. побудувала храм
Успіння Пресвятої Богородиці.
Українська «Марфа Посадниця» не була б
сама собою, коли б після помилування її з дітьми
Петром І уже на початку грудня того ж року не
з’явилася перед царем з проханням повернути
відібрані маєтності, що і було зроблено. 15 груд-
ня гетьман І.І. Скоропадський своїм універсалом
підтвердив царське рішення. Оригінал цього доку-
менту зберігався у сімейному архіві Марковичів у
с. Сваркове Глухівського повіту. Копія з нього була
отримана П.Е. Павловичем від відомого місцевого
шанувальника і збирача старожитностей П.Я. До-
рошенка (1857-1919). У книзі ««Дубовичи, имение
Варвары Васильевны Кочубей, Глуховского уезда,
Черниговской губ.» автор подав текст універсалу і
записав наступне: «Любовь Фёдоровна поселилась,
неизвестно почему, с младшим сыном Феодором (то
був Ф.В. Кочубей (? – 1729), дружиною якого стала
Анастасія Василівна Скоропадська (? – 1723), тобто
дочка брата гетьмана Василя Ілліча (? – 1727) – В.Т.),
где она и прожила до самой смерти (около 1726 г.).
Это был тип необыкновенно энергичной женщины,
и сильно доставалось тем окрестным жителям, ко-
торые чаянно или нечаянно затрагивали как-нибудь
её интересы. Самосуд её иногда переходил границы
обыкновенной расправы с населеним и по выраже-
нию соседа её, тулиголовского священника, дело до-
ходило зачастую до того, что сама «пани старая по
шляхах держала разбой».
Згадки про такі дії Кочубеївни записав свого
часу історик М.П. Стожок (1923-2003), щоправда
пов’язав їх не з Дубовичами і Ретиком, а з іншим
маєтком Кочубеїв на глухівській землі: «Не повірив
цар доносу через те, що самого Кочубея вважав за
розбійника. Такою справді була його коханка, що
жила в Ярославці. Коли по московському шляху
купці їхали, Любка їх грабувала. Вона виїжджала
верхи з охороною, з мушкетами за плечима, з
пістолетами за поясом, грабувала на багато тисяч,
потім Богу молилася і говорила: «Я й готова б
умерти, як пророк Захарія, біля вівтаря» [4, 8].
У В.Л. Кочубея та Л.Ф. (народженій Жученко)
було, окрім двох синів Василя Васильовича (? – 1743)
– полтавського полковника, одруженого на дочці
майбутнього гетьмана Данила Апостола (1727-1734)
Анастасії, та згадуваного Федора, ще три дочки.
Перша, Ганна, побравшись 1698 року у Батурині з
небожем І. Мазепи Іваном Павловичем Обидовським
(1672 – 31.01.1701), поєднала родини гетьмана і
тоді ще генерального писаря В.Л. Кочубея. Друга,
Параскева, стала дружиною бунчукового товариша
Федора Івановича Сулими. Відомими, проте часом
викривленими, сторінками життя увійшла в історію
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
276
честь Архістратига Михаїла. На закладній дошці було
зроблено напис: «В 1777 году июня месяца заложена
церковь в селе Дубовичи Рождества Пресвятые
Богородицы за владельца того села подкоморного
повета Глуховского Василия Васильевича Кочубея
и жены Марфы Демьяновны и детей их майора
Василия Кочубея и дочери Елисаветы Кочубеевой».
Храм освячено у 1783 р. [10, 2].
На початку ХХ ст. храм ще існував, проте, як
і переважна більшість церковних споруд, він у
20-30-х роках ХХ ст. був знищений. Зображення
Дубовицької ікони Божої Матері збереглося.
Дружина «підкоморного Глухівського повіту»,
Марфа Дем’янівна, походила із родини дворян
Оболонських, які вели свій родовід від козацько-
старшинського кореня. Імовірно, її батьком був
Дем’ян Васильович Оболонський, бунчужний
(1741-1758), а потім суддя Генеральної старшини.
Знайшлися відомості і про їх дітей. Василь
Васильович Кочубей (1750-1800) був правнуком
Василя Леонтійовича Кочубея, упродовж 1796-
1800 рр. обіймав посаду глухівського повітового
маршала, дослужився до чину надвірного радника.
Його дружиною стала Олена Василівна (бл.
1762-1836), дочка Новгород-Сіверського віце-
губернатора (1784-1787) Василя Григоровича
Туманського, який з нащадками осів у с. Черториги
(нині с. Шевченкове Глухівського району), де і
був похований. О.В. Туманська (Кочубей) була
тіткою добре відомих поета Василя Івановича та
глухівського повітового предводителя дворянства
Володимира Івановича Туманських.
Єлизавета Василівна Кочубей (1744-1800)
вийшла заміж за Івана Андрійовича Марковича,
стала бабусею уродженця с. Дунаєць Глухівського
повіту, автора відомої «Історії Малоросії» Миколи
Андрійовича Маркевича (1804-1860). На жаль,
дослідниця його життя і діяльності Е.М. Косачевська
в своїй монографії «Н.А. Маркевич» (Л., 1987) не
приділила їй не тільки уваги, але й навіть згадки,
обмежилася лише рядками із спогадів історика, що
перші роки життя він провів «то в Полошках у деда,
то в Разрытой у другого деда, то у прабабки или у
тётки в Дунайце» [11, 28].
Усі перелічені особи були поховані на паперті
приходської церкви с. Дубовичі. Тут же упокоївся
і син В.В. Кочубея (1750-1800) Василь Васильович,
про якого глухівчанин Ю.С. Шемшученко у книзі
«Наш друг Туманський» (К., 2000) зазначив:
«Василий Васильевич провёл последние годы в
своей усадьбе в Дубовичах, недалеко от Ярославца.
Время и место его смерти неизвестны». Нам удалося
з’ясувати цю прогалину.
Останній представник роду Кочубеїв (1784-
1845) був таємним радником. Його першою
дружиною стала Євдокія Василівна Лизогуб,
другою – Варвара Миколаївна Рахманова. Остання
(Генеральний суддя після страти Василя Кочубея
– В.Т.) посватал одну из дочерей Кочубея за свого
сына». Тим сином був Семен. Його вінчання
відбулося в Батурині 18 травня за півроку до
трагічної дати (13-14 листопада 1708 р.) для
Батурина, яку з біллю в серці описав Т.Шевченко:
… Батурин славний Москва вночі запалила,
Чечеля убила, і малого і старого в Сейму
потопила.
Саме Катериною (Кочубеївною) називав свою
першу дружину Семен Чуйкевич в «сказках» про
свою службу. Та й в 1890 р. граф Милорадович в
праці «Малороссийское дворянство» хибив проти
істини: «Матрена Васильевна (крестница гетмана
Мазепы) за Семеном Васильевичем Чуйкевичем,
судьею Нежинским».
Мотря ж, як дехто пише, була заслана до Сибіру.
Автор статті схиляється до думки, виголошеної
на сторінці «Киевской старины» (1894, № 1): «О
судьбе Матрены существует в Полтавщине гораздо
более вероятное предание, что она окончила жизнь
в Пушкаровском женском монастыре», при цьому
посилається на видання «Сборник сведений о
Полтавской губернии» А.В.Богдановича (Полтава,
1877). Монастир знаходився в с.Пушкарівка,
заснованому в середині XVII ст. сподвижником
Богдана Хмельницького, полтавським полковником
Мартином Пушкарем. Розповідаючи про церкву
Вознесіння Господнього на місті колишнього
села, усередині 1980-х рр. вже дуже поруйновану,
сучасний дослідник, кандидат архітектури
Віктор Вечерський дотримується наступної
версії: «Поблизу цієї церкви, згідно з місцевими
переказами, була похована дочка Василя Кочубея,
з якою пов’язане останнє нещасливе кохання
гетьмана Івана Мазепи – Мотря Кочубеївна, яка
доживала віку в монастирі» [8, 222].
Варто зазначити, що рід Чуйкевичів осів того часу
на Глухівщині. Один із найбільш кваліфікованих
правників Гетьманщини Ф.О.Чуйкевич брав участь у
підготовці «Прав, за якими судиться малоросійський
народ», написав працю «Суд и расправа в правах
малороссийских», склавши її 1752 року у Глухові
і піднісши гетьману К.Г.Розумовському. За це йому
було жалувано маєток з людьми у містечку Вороніж
Глухівського повіту [9, 103-104].
…З давніх-давен в Дубовичах стояла дерев’яна
церква Архістратига Михаїла. Вона була збудована
на місці появи чудотворної ікони Божої Матері.
Генеральний суддя В.Л.Кочубей виявив велику увагу
до святині. Десь наприкінці ХVІІ ст. він передав до
церкви вкладний срібний з карбуванням і позолотою
потир, який згодом потрапив до колекції Богдана і
Варвари Ханенків, а звідти до Національного музею
історії України.
Згодом постало питання закладення кам’яного
храму Різдва Пресвятої Богородиці з вівтарем на
ISSN 2218-4805
277
сином Володимиром, який перебрався до Херсону і
помер десь у жовтні 1943 р.
На перший погляд ці дані можуть здатися
дрібними і неважливими, проте вони часом виводять
дослідників на правильний шлях у розкритті
маловідомих сторінок життя наших співвітчизників.
Як бачимо, Кочубеї поріднилися з родинами
Мазеп, Апостолів, Туманських, Марковичів-
Маркевичів, Чуйкевичів, Галаганів. Вони мали
відношення до Розумовських, Безбородьків,
Скоропадських, Кушелевих-Безбородьків,
Милорадовичів, входили до кола оточення
А.С. Пушкіна. Історик М.А. Маркевич у спогадах
1829 р. писав про знайомство В.В. Кочубея (1784-
1844) з поетом, а міністр внутрішніх справ Віктор
Павлович Кочубей (1768-1834) спілкувався з ним
упродовж 1813-1815 рр. У щоденнику та листах
до дружини О.С. Пушкін згадував про його жінку
Марію Василівну Кочубей. Ще до перших років
перебування в ліцеї відноситься знайомство і
спілкування поета з їх дочкою Наталією (1800-
1854). О.М. Карамзін стверджував, що після загибелі
Пушкіна вона «с большим жаром» стала на його
захист. З нею дослідники пов’язують вірш «Измены»
і ім’я «Наталья» у так званому «Дон-Жуанському
списку» поета. У планах «Русского Пелама» помічені
«Кочубей і дочка його» – персонажі нездійсненного
роману Пушкіна (1834-1835).
Маловідомою залишається інформація про
Василя Васильовича Кочубея (1829-1878), який
1863 р. із дозволу чернігівського архієпископа
Філарета (Гумілевського) збудував у Дубовицькому
маєтку домову церкву Вознесіння Господнього. У
нижньому ярусі церкви був похований її фундатор,
його перша дружина Надія Михайлівна (народжена
Маркович), діти Ваисль і Марія, поблизу церкви
– донька Олена. Другою дружиною В.В. Кочубея
з 1867 р. була Марія Іванівна Драгневич (1846 (за
іншими даними 12.11.1848) – ?).
Дослідники життя П.О. Куліша вважають,
що змалку мати дружини письменника Мотрона
Василівна (бл. 1793-1857), дочка Василя
Олексійовича Силевича (бл. 1759-1798) –
військового товариша, службовця генерального
суду, «іноді по кілька місяців гостювала у домах
Тимковських та Кочубеїв і залишила там спомин про
свою вроду» [15, 11]. Скоріш за все, мова йде про
Дубовицький маєток, який знаходився неподалік
від с. Макове. Мотрона Силевич гостювала, певно,
у Василя Васильовича (1784-1845). Його рідний
брат Аркадій (1790-1878) у «Сімейній хроніці»
(СПб., 1890) згадував гостинність їх роду: «Наш
будинок був завжди повний гостей, які приїжджали
не з візитами тільки, але залишалися жити тижнями
і більше. Музика у нас була своя, тому зараз же
влаштовувалися танці і веселилися всю ніч. Для
сну бувало без усякої церемонії занесуть до кімнати
разом із ним похована в Дубовичах біля тієї ж
приходської церкви.
Слід зупинитися на родині Рахманових.
Історія роду майже не вивчена, проте заслуговує
на увагу дослідників. Маємо відомості про деяких
представників, які допоможуть при укладанні
повного родоводу.
Дочка В.В. Кочубея (1784-1844(5?) і
В.М. Рахманової (? – 1846) Катерина Кочубей
(1826-1896) буда дружиною відомого суспільно-
культурного діяча Г.П. Галагана (1819-1888).
Дочка відомого декабриста, генерал-майора
С.Г. Волконського (1788-1865) Олена (1835-
1916) у другому шлюбі була одружена з Миколою
Аркадійовичем Кочубеєм (? – 1865), уродженцем
Новгорода-Сіверського, а потім – з Олександром
Олексійовичем Рахмановим [12, 43].
Родина з таким прізвищем жила в с. Пустого-
род на Глухівщині неподалік від Нарбутівки – малої
батьківщини художника Г.І. Нарбута і поета В.І. Нар-
бута. Їх рідна сестра Агнеса відома як наречена Рах-
манова, про що читаємо в листі Г.І. Нарбута від 24
травня 1914 р. до дружини В.П. Кир’якової: «Я не
зрозумів /нічого /відносно / нареченого Агнеси/ Рах-
манова – чи одержав він мій вексель? Чи й другого не
отримав?» [13, 243].
За спогадами мешканки смт Вороніж (тепер
Шосткинський район) Н.О. Квецинської, Рахманови
із с. Пустогород перебралися до Воронежа. Їм
належав хутір Мальковщина, що підтверджується
листами О. Рахманової до П.Я. Стебницького,
виявленими в Інституті рукописів ЦНБ ім.
В.Вернадського і опублікованими С. Гавриловою у
«Сіверянському літописі» (1999, № 4). Чернігівська
дослідниця говорить про онуку декабриста Олену
Олександрівну Рахманову. Вона вийшла заміж за
Володимира Миколайовича (прізвище невідоме),
переїхала до маєтку чоловіка на хутір Мальковщина.
Польський історик України, професор Краківського
університету О.В. Яблоновський (1829-1911)
у праці «Чернігівщина» назвав це поселення
загадковим серед 12 інших, і висловив побажання
«місцевим дослідникам і знавцям» установити їх
місцезнаходження і пояснити назву.
О.О. Рахманова в усіх опублікованих в
«Сіверянському літописі» листах 1913-1917 рр. до
державного і громадського діяча П.Я. Стебницького
(1862-1923) згадувала Мальковщину, запрошувала
його відвідати хутір, який сучасники називали
«земним раєм», пояснювала, як дістатися до нього з
залізничної станції Терещенська [14, 105], сповіщала
про старшого брата Віктора, братів чоловіка Миколу
та Петра, про маєток Кочубеїв у Дубовичах.
Н.О. Квецинська згадала і про «високого
сивого» Миколу Рахманова із Пустогорода, де він
помер у 45-літньому віці, а до того написав одну чи
дві книжечки віршів, опублікованих близько 1904 р.
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
278
доби» О. Федорука. – Львів – Нью-Йорк, 1997.
16. Терлецький В. Розіллюсь по ріднім краю (П. Куліш у
взаєминах із земляками). – Суми, 2006.
17. Жулинський М. У праці каторжній, в трагічній самоті /
Вступна стаття до видання «Куліш Пантелеймон. Твори у двох
томах». – К., 1989.
18. Ковалинский В. Меценаты Киева. – К., 1998.
Терлецкий В.В. Кочубеи в презабытых связях с
Глуховщиной
В статье исследуется деятельность представителей рода
Кочубеев и их связи с Глуховщиной. Рассматриваются вопросы
меценатства семьи и помощь известным литературным
деятелям.
Ключевые слова: Кочубеи, Ярославец, Дубовичи,
представители рода, меценатство.
Terletskyi V.V. The Kochubeis. Сonnections of the
representatives of the generations with Hlukhiv Area
In the article the activities of representatives of the Kochubeis
is researched , there connections with Hlukhiv area. Questions
of family philanthropy are examined and helping to the famous
outstanding literary men.
Key words: the Kochubeis, Yaroslavets, Dubovichi,
representatives of the family, philanthropy.
10.03.2011 р.
сіна, накриють килимками, і постіль гостям готова!
Усі були задоволені і претензій ніколи ніхто не
пред’являв» [16, 131].
Дослідники-кулішезнавці не без підстав пи-
шуть про допомогу Кочубеїв П. Кулішу, проте у
їх працях зустрічаємо не однакові твердження.
Академік М. Жулинський пише, що визволення
письменника сталося «завдяки протекції сенатора-
земляка О.В. Кочубея» [17, 11]. У збірнику «Пан-
тейлемон Куліш. Листи до М.Д. Білозерського»
(Львів – Нью-Йорк, 1997) знаходимо вказівку, що
П.Кулішу робив протекції сенатор В.В. Кочубей.
Скоріш за все, це дійсно був Олександр Васильо-
вич (1788-1866), сенатор, член Державної ради,
дійсний таємний радник, який покровительствував
родині Білозерських у Петербурзі.
Одним із останніх представників роду Кочубеїв
був Василь Петрович (1868-1940), вихованець
Санкт-Петербурзького університету, камер-юнкер,
глухівський повітовий предводитель дворянства
[18, 178]. Він увійшов до складу особливої комісії
по заснуванню у Глухові зібрання предметів
місцевої старовини і таким чином став причетним
до створення міського краєзнавчого музею.
Отже, подані в статті дані в певній мірі
поглиблюють і розширюють відомості про
представників роду та їх зв’язки з Україною, зокрема
Глухівщиною. Деякі підняті питання вказують на
шляхи подальшого дослідження та його місця в
загальному історичному поступі.
Посилання
1. Білик І.Ю. Кочубеї у Ярославці: ХІХ століття //
Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. – Глухів,
2004. – С. 93-97; Білик І. Доля ярославецьких Кочубеїв крізь
призму ХХ століття // Збереження історико-культурних надбань
Глухівщини. – Глухів, 2003. – С. 47-50.
2. Шевченко Т. Кобзар. – К., 1956.
3. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Нариси
історії козацьких полків. – К., 2004.
4. Оповіді баби Одарки з Глухівщини (З архіву М.П.Стожка)
// Соборний майдан. – 2005. – № 4.
5. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – К.,
1993.
6. Брокзауз Ф., Ефрон І. Энциклопедический словарь. –
СПб., - Т. XVI.
7. Борщак І., Рене М. Іван Мазепа. – К., 1991.
8. Вечерський В. Пам’ятки архітектури і містобудування
Лівобережної України. – К., 2005.
9. Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговского
дворянства. – СПб., 1901. – Т. І. – Ч. 1.
10. Дубовичи, имение Варвары Васильевны Кочубей
Глуховского уезда Черниговской губернии / Сост. П.-Э.
Павлович. – К., 1903.
11. Косачевская Е.М. Н.А. Маркевич. 1804-1860. –
Ленинград, 1987.
12. Декабристы. Биографический справочник. – М., 1988.
13. Хроніка – 2000 [Вип. 16]. – К., 1996.
14. Гаврилова С. Листи О.Рахманової до П.Стебницького /
Світлана Гаврилова. // Сіверянський літопис. – 1999. – № 4 (28).
15. Куліш П. Листи до М.Д. Білозерського / Вступна
стаття «П.О. Куліш і Д.М. Білозерський: взаємини на тлі
УДК 94 (477.51) «18»:33.09
О.В. Крупенко
СТАРООБРЯДЦІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
ХІХ СТ. (ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ)
У статті досліджується участь представників
старообрядства в економічному розвитку Чернігівської
губернії ХІХ ст. Автор розглядає питання про їх взаємини із
владою, місцевим населенням. Доведено, що в наступні періоди
старообрядці не втратили свій підприємницький хист і
продовжували займатися господарськими справами.
Ключові слова: старообрядці, Чернігівська губернія,
економіка, підприємницький хист.
Останнім часом надзвичайно актуальними
є дослідження історії та культури національних
меншин в Україні. Це пов’язано, в першу чергу, із
складністю міжконфесійних взаємин, які склалися
на сучасному етапі, та необхідністю встановлення
релігійного миру в нашій державі, формування у
молодих людей толерантного ставлення до різних
народів. Без цього неможливе взаєморозуміння
між релігіями, міжконфесійний діалог і навіть
співіснування конфесій.
Однією із найменш вивчених проблем у цьому
плані є історія старообрядців, які протягом тривало-
го часу проживання на українських землях створи-
ли не лише оригінальне віровчення, але й унікальну
культуру на основі православного християнства.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75632 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:57:19Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Терлецький, В.В. 2015-01-31T19:29:14Z 2015-01-31T19:29:14Z 2011 Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною / В.В. Терлецький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 274-278. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75632 94 (477. 908): 05 У статті досліджується діяльність представників
 роду Кочубеїв та їх зв’язки з Глухівщиною. Розглядаються
 питання меценатства родини та допомоги відомим
 літературним діячам. В статье исследуется деятельность представителей рода
 Кочубеев и их связи с Глуховщиной. Рассматриваются вопросы
 меценатства семьи и помощь известным литературным
 деятелям. In the article the activities of representatives of the Kochubeis
 is researched , there connections with Hlukhiv area. Questions
 of family philanthropy are examined and helping to the famous
 outstanding literary men. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною Кочубеи в презабытых связях с Глуховщиной The Kochubeis. Сonnections of the representatives of the generations with Hlukhiv Area Article published earlier |
| spellingShingle | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною Терлецький, В.В. Нова історія |
| title | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною |
| title_alt | Кочубеи в презабытых связях с Глуховщиной The Kochubeis. Сonnections of the representatives of the generations with Hlukhiv Area |
| title_full | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною |
| title_fullStr | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною |
| title_full_unstemmed | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною |
| title_short | Кочубеї у призабутих зв’язках з Глухівщиною |
| title_sort | кочубеї у призабутих зв’язках з глухівщиною |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75632 |
| work_keys_str_mv | AT terlecʹkiivv kočubeíuprizabutihzvâzkahzgluhívŝinoû AT terlecʹkiivv kočubeivprezabytyhsvâzâhsgluhovŝinoi AT terlecʹkiivv thekochubeissonnectionsoftherepresentativesofthegenerationswithhlukhivarea |