Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.

У статті висвітлено форми, методи, перебіг і результати інформаційно-пропагандистської кампанії ОУН в Європі та Америці, пов’язаної з відстоюванням прав української національної меншини у Речі Посполитій на початку 1930-х рр. Проаналізовано значення Ліги Націй у вирішенні польсько-українського конфл...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Український визвольний рух
Datum:	2014
1. Verfasser:	Гавришко, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2014
Schlagworte:	Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75796
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р. / М. Гавришко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 174-201. — Бібліогр.: 112 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860242723417620480
author	Гавришко, М.
author_facet	Гавришко, М.
citation_txt	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р. / М. Гавришко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 174-201. — Бібліогр.: 112 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український визвольний рух
description	У статті висвітлено форми, методи, перебіг і результати інформаційно-пропагандистської кампанії ОУН в Європі та Америці, пов’язаної з відстоюванням прав української національної меншини у Речі Посполитій на початку 1930-х рр. Проаналізовано значення Ліги Націй у вирішенні польсько-українського конфлікту того часу. The article deals with the forms, methods, progress and results of campaigns of OUN in Europe and USA related to upholding the rights of the Ukrainian minority in Poland in early 1930.The importance of the League of Nations in Polish-Ukrainian conflict of that time is analyzed.
first_indexed	2025-12-07T18:31:56Z
format	Article
fulltext	174 Марта Гавришко Кандидат історичних наук, молод- ший науковий співробітник Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху. У статті висвітлено форми, методи, перебіг і результати інформаційно-про- пагандистської кампанії ОУН в Європі та Америці, пов’язаної з відстоюван- ням прав української національної меншини у Речі Посполитій на початку 1930-х рр. Проаналізовано значення Ліги Націй у вирішенні польсько-укра- їнського конфлікту того часу. Ключові слова: ОУН, ПУН, Ліга Націй, українське питання, Євген Коновалець, Євген Онацький. Marta Havryshko OUN activities in the international arena in the case «pacification» in Halychyna in 1930 The article deals with the forms, methods, progress and results of campaigns of OUN in Europe and USA related to upholding the rights of the Ukrainian minority in Poland in early 1930.The importance of the League of Nations in Polish-Ukrainian conflict of that time is analyzed. Key words: OUN, PUN, League of Nations, Ukrainian question, Eugen Konovalets, Eugen Onatskyj. 175 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині ЗАХОДИ ОУН НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ У СПРАВІ «ПАЦИФІКАЦІЇ» В ГАЛИЧИНІ У 1930 р. Національне питання, виражене у вільсонівському праві націй на самовизначення, стало одним з підставових принципів форму- вання версальсько-вашингтонської міжнародної системи після за- кінчення Першої світової війни. Водночас через непослідовність вті- лення національного принципу при формуванні нових державних утворень на уламках імперій мільйони людей або опинились поза межами своїх країн, або ж були позбавлені права утворити власну національну державу. Все це виявилось зручним маніпулятивним ін- струментом в руках різних політичних сил та джерелом численних міжнаціональних конфліктів, що стали прологом нового воєнного протистояння у світі і набрали особливо драматичних форм під час Другої світової війни. До таких невирішених національних проблем належало й українське питання, увага до якого вкотре загостри- лась у зв’язку з проведенням польською владою карально-репре- сивної акції щодо українців Галичини у 1930 р. Останні, позбавлені суб’єктності на міжнародній арені, намагались використати весь ар- сенал доступних засобів з метою захисту своїх прав. Попри існування комплексних спеціальних досліджень пробле- ми пацифікації1, її історичного контексту2, участі ОУН у саботаж- ній кампанії3, яка послужила приводом до репресій, поза увагою 1 Швагуляк М. «Пацифікація»: польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність. — Львів: [б. в.], 1993 — 52 с.; Виздрик В. Політика ко- лонізації та «пацифікації» Польщею західноукраїнських земель в 30-х рр. ХХ ст. // Держава та армія: [збірник наукових праць]. — Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2000. — С. 79—84; Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930 року в Галичині. — Львів: Вид-во Українського католицького уні- верситету, 2012. — 172 с.; Mazur G. Problem pacyfikacji Małopolski Wschodniej w 1930 r. // Zeszyty Historyczne. — № 135. — 2001. — S. 3—39. 2 Юрик Ю. Протистояння ОУН і польської держави (1929—1935 рр.) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. / відп. ред. С. В. Кульчицький. — Вип. 13. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2005. — С. 356—407; Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowościowej rządόw polskich w latach 1921—1939. — Wrocław: Zaklad Narodowy im. Ossolińskich, 1979. — 262 s. 3 Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1930 роки. — 2-є вид, доповн. — Львів, 2003. — 642 с.; Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929—1939 роках. — Львів: Афіша, 2010. — 368 с.; Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929—1939. — Lublin, 2003. — 433 s. 176 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. більшості істориків залишається роль українських політичних сил в еміграції у вирішенні українсько-польського конфлікту початку 1930-х рр. за допомогою міжнародних важелів. У зв’язку з цим варто відзначити праці польського історика Анджея Земби, який дослідив заходи української еміграції в Канаді і Великій Британії, пов’язані з «пацифікацією»4. У дослідженні Романа Сироти також заторкнуто питання діяльності українського лобі в офіційному Лондоні в широкому контексті ставлення англійської суспільно- політичної думки до українського питання у міжвоєнний час5. Метою цієї статті є висвітлити головні напрямки і форми діяль- ності українського націоналістичного руху за кордоном, пов’язаної з порушення Польщею прав української національної меншини у Галичині внаслідок проведення «пацифікації». Кінець 1920-х рр. ознаменувався глибокою економічною і по- літичною кризою у Речі Посполитій. Вона призвела до посилення президентської вертикалі влади та зменшення ролі парламенту. Разом з тим наростало невдоволення українців колонізаційною політикою офіційної Варшави у Галичині та наступом на їхні по- літичні, економічні і культурні права. Яскравим виразом невдово- лення українців стала так звана «саботажна акція», що полягала у підпалах польських маєтків, руйнуваннях комунікаційних ліній влітку—восени 1930 р. Усі акції М. Швагуляк поділяє на три типи: найменш чисельну групу становили підпали, здійснені самими польськими власниками задля одержання страхових компенсацій; другу частку являла собою невелика кількість організованих, але частіше стихійних акцій, здійснених селянами під впливом ко- муністичної пропаганди, третя частина саботажів була здійснена націоналістами6. На сьогодні в історіографії існує чимало версій щодо ролі в цій акції націоналістичного підпілля: від визнання 4 Zięba A. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej w 1930 roku i jej echo wśród emigracji ukraińskiej w Kanadzie // Przezdwastulecia XIX i XX w.: studia historyczne ofiarowane prof. W. Felczakowi. — Kraków 1993. — S. 78—92; Zięba A. Lobbing dla Ukrainy w Europie międzywojennej. Ukraińskie Biuro Prasowe w Londynie oraz jego konkurenci polityczni (do roku 1932). — Kraków. Księgarnia Akademicka, 2010. — 790 s. 5 Сирота Р. Британські ліберали, Роберт Вільям Сітон-Вотсон і «Нещаслива нація» (Дослідження з історії проукраїнського руху у Великій Британії в 1919— 1939 роках) // Вісник Львівського університету. Серія історична / [відп. ред. Р. Сирота]. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — Вип. 38. — С. 293—368. 6 Швагуляк М. «Пацифікація»: польська репресивна акція у Галичині 1930 р… — С. 13. 177 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині ОУН головним ініціатором і організатором саботажів до ставлення до підпалів як таких, що були ініційовані Юнацтвом ОУН без по- годження з ПУН. Так чи інакше, ОУН взяла на себе повну відпо- відальність за саботажну акцію у краї. З метою приборкання українців у Галичині польська влада упродовж 19 вересня — кінця листопада 1930 р. провела масштаб- ну карально-репресивну акцію — «пацифікацію» («умиротворен- ня») із залученням великої кількості поліційних сил, військових частин 6-го корпусу війська польського та молодіжних організацій польських консерваторів (так зв. «стрільців»)7. Акція була спрямо- вана на знищення українських культурно-освітніх осередків, гос- подарських установ та зрив участі українських політичних сил у виборах до польського парламенту, призначених на 16 листопада 1930 р. Масового характеру набули арешти і ув’язнення провідних українських політичних діячів, зокрема представників найбільшої західноукраїнської партії — Українського національно-демокра- тичного об’єднання (УНДО). Такі дії польської влади свідчили не лише про авторитарні тенденції у суспільно-політичному жит- ті країни, а й про грубе порушення Польщею усіх міжнародних зобов’язань щодо захисту прав української національної менши- ни, взятих 28 червня 1919 р. у зв’язку з підписанням так званого «Малого Версальського трактату». Зважаючи на це, українські політичні сили різних ідеологічних таборів вважали необхідним по- рушити цю справу на міжнародній арені. Велику активність у цих заходах виявили українські націоналісти. Вже у середині жовтня 1930 р. Провід українських націоналістів почав розробляти план масштабної протестаційної акції закордоном, в реалізації якого брали участь осередки ОУН у різних країнах. На той час організаційна мережа ОУН за кордоном була пред- ставлена так званими теренами, які поділялись на держави, а ті своєю чергою — на відділи. Останніх було близько 20 на кінець 1929 р., до їхнього складу входило 500 осіб. Зокрема, у Чехословач- чині — 250; у Франції — 150; в Болгарії — 30, в Німеччині — 14 чле- нів8. В документах ОУН за серпень 1929 р. знаходимо інформацію 7 Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930 року в Галичині… — C. 55—57. 8 Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920—1956. Історико-архівні нариси. Т. 1. Від Української військової організації до Організації Українських Націоналістів. 1920—1942. — К., 2005. — С. 83. 178 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. про членів ОУН в різних європейських містах: у Данцігу — Андрій Федина, в Брюсселі — Дмитро Андрієвський, у Загребі — Г. Ка- люжний, в Люксембургу — О. Твардовський, у Парижі — Микола Капустянський, в Берліні — Ріко Ярий і Михайло Селешко, в Подєбрадах — Микола Сціборський, у Празі — Осип Бойдуник9. Акція проти польського терору на західноукраїнських землях стала доброю нагодою перевірити організованість закордонних структур ОУН. У спеціальних обіжниках за підписом організаційного рефе- рента М. Сціборського, призначених для секретарів держав, округ та провідників відділів ОУН на місцях наказано координувати про- тестаційні акції, спонукати різні емігрантські організації — куль- турні, політичні, економічні, а також окремих осіб, — надсилати телеграми з протестом до Ліги Націй, до урядів тих держав, де вони перебували, і регулярно звітувати про результати10. З метою реалізації цього завдання українські націоналісти за кордоном нала- годили співпрацю з Організацією державного відродження України у США, Стрілецькою Громадою, Союзом українців-самостійників та Українським національним об’єднанням у Канаді, з Українським культурним об’єднанням у Болгарії, Українською національною ра- дою в Бельгії, Українським клубом у Швейцарії, Українсько-Ли- товським товариством у Литві, Українською Громадою у Франції, Комітетом для національної пропаганди в Австрії, українською Гро- мадою в Італії, Українською академічною громадою, Українським допомоговим комітетом в Німеччині тощо. Потенційним партнером ОУН в її діяльності на міжнародній арені у справі «пацифікації» були й різні українські політичні сили, як за кордоном, так і в За- хідній Україні. Однак історія взаємин між ними була доволі непро- стою. Зокрема, як зазначає дослідник О. Зайцев, після утворення ОУН на початку 1929 р. в її Проводі продовжували змагатися два підходи у ставленні до ДЦ УНР та українських партій: жорстка лінія В. Мартинця та М. Сціборського і поміркованіша — Д. Андрі- євського. Перша полягала у різкому протиставленні ОУН іншим по- літичним групам, яких звинувачували в «угодовстві», полонофіль- стві і зрадництві. Інша група наполягала на об’єктивному розмаїтті 9 Statni ustředni archive v Praze (далі — SUA). — Ruske a ukrajinske emigrantske spolky a organizace v ČSR (далі — RUESO). — Karton 9. — Inv. č. 93. — L. 326. 10 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 10. — Inv. č. 93. — L. 677. 179 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині українського політичного спектра11. Погіршення взаємин ОУН з на- ціонал-демократами в Галичині на початку 1930 р. полягало в тому, що на думку членів ПУН, УНДО, як «теж націоналістична» органі- зація, була головною перешкодою для зростання ОУН у Галичині. Детонатором конфлікту між ОУН та українськими політичними си- лами стала «саботажна акція». Головні політичні партії Галичини — УНДО, Українська соціалістично-радикальна та Українська соціал- демократична — виступили зі спільною заявою, в якій засудили дії українського підпілля. Близькою до них була позиція уряду УНР. Попри широку пресову полеміку, шквал взаємних звинувачень, особисті контакти між ними продовжували зберігатись. Вони були необхідними для координації зусиль на міжнародній арені у справі захисту українських національних прав. З цього приводу Є. Коно- валець в листі до Д. Андрієвського від 27 грудня 1930 р. заявляв, що ОУН не може без погодження з Українською Парламентською Репрезентацією «придпринимати яких-небудь кроків або висилати яких-небудь заяв» до міжнародного співтовариства12. Представники ОУН стали організаторами і координаторами ро- боти так званих протестаційних комітетів, які об’єднували членів різних українських емігрантських організацій у різних країнах, в яких ОУН як організація не була представлена. Один із найбільших протестаційних комітетів діяв у Чехословаччині. Він був створений у жовтні 1930 р. для висловлення протесту проти антиукраїнсько- го терору і мав назву Контактний комітет. До комітету увійшло понад 60 політичних, громадських і культурних організацій, що діяли в ЧСР, у т.ч. від ОУН у ЧСР та Академічної громади, де секретарем управи був член ОУН Микола Ніцкевич13. Для безпосе- редньої підготовки справи протесту обрано Центральний виконав- чий комітет на чолі з Петром Макаренком, з яким Є. Коновалець 11 Зайцев О. Ставлення ОУН до спроб українсько-польського порозуміння (1929— 1934) // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 60—61. 12 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 27 грудня 1930 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів / редкол. В. Верига та ін. Т. 2. Ч. 2. Листування Є. Коновальця з Д. Андрієвським; [упоряд.: Ю. Черченко, наук. ред. Н. Миронець]. — К.: Вид-во Олени Теліги, 2007. — С. 197. 13 Жив’юк А. Між ендеками й більшовиками: Микола Ніцкевич в українському на- ціоналістичному русі 1920—1940-х рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2010. — № 2 (35). — С. 223. 180 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. підтримував особистий зв’язок. В середовищі ОУН діяльність про- тестаційних комітетів розглядали не лише з точки зору ведення ефективної проукраїнської пропаганди за кордоном, а й як мож- ливість об’єднання розрізнених українських угруповань, в якому націоналістам належала б ключова роль. Р. Ярий вважав, що усі зусилля Є. Коновальця у Лізі Націй переслідували мету збільшен- ня його особистого авторитету та авторитету ОУН загалом серед української еміграції14. 19 січня 1931 р. в Женеві відбулася нарада представників протестаційних комітетів з дев’яти європейських країн (Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Болгарії, Іта- лії, Франції, Литви, ЧСР, Данцігу)15. Тут були присутніми члени ОУН Володимир Мартинець, Д. Андрієвський, Макар Кушнір, Р. Ярий, Є. Онацький, О. Бойків16. Вирішено на основі існуючих протестаційних комітетів створити постійні комітети пропаганди в різних країнах світу, які мали б здійснювати підготовчу роботу до заснування об’єднавчого центру для всіх українських емігрант- ських осередків в Європі17. Ідею такого об’єднання вдалося втілити у життя лише в січні 1932 р. шляхом утворення Європейського об’єднання українських організацій на чужині (ЄОУО). Генераль- ним секретарем організації став Д. Андрієвський. Головні напрямки діяльності протестаційних комітетів Д. Ан- дрієвський поділяв на пропагандистські та політичні: «Метою української пропаганди є ствердити перед чужинцями і довести їм факт існування України як нації, наявність всіх випливаючих з того факту висновків, як от культурна самостійність, політичні змагання і то на всіх українських землях. В той час як політика на міжнародньому терені, спираючись на відповідній пропаганді, має шукати практичного попертя та признання змагань українсько- го народу, узгіднення його зі сторонніми чинниками»18. При чому Д. Андрієвський вважав, що «пацифікація» була лише приводом для широкомасштабної зовнішньополітичної акції ОУН на міжна- 14 Державний архів Івано-Франківської області (далі — ДАІФО). — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 789. — Арк. 8. 15 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 12. 16 Ibidem. — L. 211. 17 Мандрик М. Український націоналізм : становлення у міжвоєнну добу. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 204. 18 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 214. 181 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині родній арені, в ході якої вдалося б порушити перед міжнародною громадськістю українське питання у всій його складності. В цьому контексті важливу роль відігравало акцентування на необхідності створення самостійної держави на всіх українських етнічних зем- лях. У зв’язку з цим Д. Андрієвський наголошував, що потрібно описувати не лише становище українців у Речі Посполитій, а й колоніальний характер політики большевицького режиму в Ра- дянській Україні і стверджувати необхідність «чинної боротьби з ним»19. Головними формами протестаційної діяльності українських ор- ганізацій В. Мартинець вважав: 1) повідомлення в українській та іноземній пресі; 2) телеграми, меморіали; 3) віча; 4) брошури20. Поряд з тим існував широкий арсенал непублічних заходів, що полягали у налагодженні контактів з представниками різних по- літичних кіл в Європі. У середовищі ОУН констатували відчутний брак інформа- ції про українське питання за кордоном. Більшість повідомлень в іноземних ЗМІ базувались на інформації з польської та боль- шевицької преси, яка хибувала упередженістю і необ’єктивністю. Відтак важливим напрямком діяльності ОУН за кордоном стала інформаційна кампанія в іноземній пресі. Для цього ПУН призна- чив М. Кушніра відповідальним за встановлення зв’язків з інозем- ними журналістами21. Ключову роль у цьому контексті відіграва- ли тодішні інформаційно-пресові бюро ОУН у Берліні, Брюсселі, Женеві22. Своє пресове бюро та радіостанцію націоналісти мали у Литві23, а також активно співпрацювали з українським пресовим центром, створеним Яковом Макогоном у Лондоні. Провідним у час акції ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» стало женевське бюро. Оскільки саме в Женеві відбувались найважливі- ші міжнародні форуми того часу, тут перебував штаб Ліги Націй. Сам Є. Коновалець переїхав у Женеву на постійне проживання у березні 1930 р. Женевське бюро видавало «Бюлетень української 19 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 215. 20 Ibidem. — L. 605. 21 Бойків О. Моя співпраця з Полковником // Життя і смерть полковника Коновальця. — Львів: Червона Калина, 1993. — С. 120. 22 ДАІФО. — Ф. 68. — Оп. 2. — Спр. 155. — Арк. 72. 23 Там само. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 724. — Арк. 52. 182 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. інформації» французькою та англійською мовами24. Перше число часопису з’явилось 11 листопада 1930 р. накладом 1000 примірни- ків25. Уявлення про організацію роботи інформаційних центрів ОУН дає лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 9 листопада 1930 р., в якому адресант інформує про те, що в Бюро у Брюсселі щотижня виходять комунікати в кількості 400 примірників з до- лученням одного аркушу документів (листів, пастирських листів тощо), які розсилаються до Женеви (50 штук), Рима (50 шт.), Па- рижа (100 шт.)26. Пізніше у цьому бюро друкувались статті на між- народні теми, меморандуми і відозви ОУН, які також розсилались за відповідними адресами. Видруковані в бюро інформаційні мате- ріали різними мовами ОУН надсилала до 18 редакцій українських видань за кордоном, а також іноземним ЗМІ27. Серед заокеанських видань особливо активно ОУН співпрацювала з такими часопи- сами як «Свобода» (США, Нью-Йорк), «Україна» (США, Чикаго), «Народне слово» (США, Пітсбург), «Америка» (США, Філадель- фія), «Український голос» і «Українська стрілецька громада» (Ка- нада, Вінніпег), «Україна» (Аргентина), «Український хлібороб» (Бразилія)28. Окрім масових розсилок друкованих матеріалів до іноземних ЗМІ, оунівці налагоджували контакти з представниками різних видань за кордоном, які вели рубрики подій у Центральній і Схід- ній Європі. Зокрема, тісною була співпраця ОУН з французьким істориком і публіцистом, автором низки праць з історії України, який реферував українські справи у журналі «Ле Монде Славе» Рене Мартелем29. ОУН підтримувала постійний контакт із журна- лістом «Манчестер Гардіан» Ф. А. Войгтом. Останній опублікував у 24 Андрієвський Д. Міжнародня акція ОУН // Організація Українських Націоналістів. 1929—1954: зб. статей у 25-ліття ОУН / обкл. й граф. оформ. Ю. Кульчицького. — [Париж]: Вид. Першої Укр. Друк. у Францii, 1955. — С. 146. 25 Бачина-Бачинський Є. Євген Коновалець у Женеві. Витяг із щоденника // Коновалець та його доба. — Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. — С. 709. 26 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 9 листопада 1930 р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 171. 27 Протестна акція проти польського терору // Розбудова нації. — 1930. — Ч. 11— 12. — С. 292. 28 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 263. 29 Збірник документів і матеріалів... — С. 167. 183 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині цьому часописі від 21 листопада 1930 р. статтю про «пацифікаційну» акцію, яка сколихнула англійське суспільство30. Д. Андрієвський на- прикінці 1930 р. налагодив співпрацю з редакціями кількох бель- гійських часописів. У жовтні 1930 р. розлога стаття Є. Онацького «Зразки польської політики у Східній Галичині» була видрукова- на на шпальтах таких італійських часописів як «Іль Ляворо Фа- шиста», «Іль Попольо ді Трієте», «Л’ора»31. Часопис молодіжного крила фашистської партії Італії «Антиєвропа» друкував матеріа- ли, надані ОУН, статті Д. Андрієвського та Є. Онацького. Також останній тісно співпрацював з головним редактором часопису «Іль Джорнале Д’італія» В. Гайдою, який часто друкував матеріали про польсько-українські відносини32. Про зацікавлення світової преси подіями в Галичині свідчить той факт, що тільки до кінця 1930 р. опубліковано близько 413 лише німецькомовних статей на українську тематику у часописах Німеччини, Австрії, Швейцарії, Чехословаччини, Литви, Угорщи- ни, Польщі, Туреччини, Румунії, Югославії, Канади33. 18 листопа- да 1930 р. В. Мартинець писав Є. Онацькому: «штурмування нами поодиноких редакцій чеських, видавання бюлетенів, розмови з по- одинокими діячами мали той наслідок, що вдалося нам пролізти до великої частини чеської преси і то найповажніших органів, і навіть дотеперішні до поляків дуже лояльно наставлені органи помістили ряд статей чи заміток у прихильному для нас дусі»34. Одночасно з цим представники ОУН постійно моніторили поль- ські ЗМІ на предмет пропаганди, викривлення інформації та від- вертої маніпуляції фактами щодо українського питання. Показовим у цьому контексті є стаття представника ОУН у Подєбрадах Н. Ніц- кевича у провідній газеті українців Америки «Свобода». У ній автор проаналізував інформацію, наведену в кількох десятках польських 30 Копія листа Є. Коновальця до Р. Ярого від 13 січня 1932 р., надіслана Д. Андрієвському // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 288. 31 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930. — Буенос-Айрес: Вид-во М. Денисюка, 1954. — Т. 1. — С. 244. 32 Там само. Роки 1931—1932. — Торонто: Новий Шлях, 1981. — Т. 2. — С. 97. 33 Хроніка. Протестна акція проти польського терору // Розбудова нації. — 1930. — Ч. 11—12. — Листопад—грудень. — С. 292—315. 34 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930... — С. 237. 184 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. часописів, виступи послів і міністра внутрішніх справ у Сеймі, опу- блікував численні факти з приводу технології проведення «пацифі- кації», а також навів статистику постраждалих від неї35. Важливу роль у підвищенні інформованості іноземців про українську проблему відігравали невеличкі брошури, які видава- ла ОУН. Зокрема, навесні 1931 р. у Празі побачила світ так звана «чорна книга» — збірник документів про польську акцію «уми- ротворення», надрукований різними мовами: німецькою, фран- цузькою, англійською, чеською і литовською36. Відповідальним за підготовку до друку цієї брошури під назвою «На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Європі» був тодішній референт пропаганди ПУН В. Мартинець37. У брошурі містився опис «паци- фікаційної» акції з усними свідченнями очевидців, жертв, лікарів, судові документи, інтерпеляції українських послів, звіти, описи іноземців про події в Україні, а також відомості про протестацій- ну акцію українців за кордоном. Протестаційні комітети були також організаторами різнома- нітних масових заходів: віч, протестаційних акцій, маніфестацій. Наприклад, у вічі, організованому 6 грудня 1930 р. у Відні взя- ло участь 4 тис. осіб38. Найбільш широко такі заходи відбувались у містах США і Канади. Це були марші (дефіляди) вулицями з українськими національними прапорами, транспарантами. Вінцем таких акцій було прийняття резолюцій та меморіалів, адресова- них Лізі Націй, урядам Канади, США, Франції та інших країн. Наприклад, українська діаспора у Канаді надіслала близько 200 резолюцій до офіційної Оттави з вимогою виступити на захист українців, які живуть у Речі Посполитій. Як наслідок, влада Кана- ди посприяла у передачі до Секретаріату Ліги Націй двох петицій від української діаспори з протестом проти польського терору39. З території США до Ліги Націй загалом вислано 400 різноманітних звернень у справі «пацифікації»40. 35 Ніцкевич М. Польська санаційна преса, урядові та політичні чинники про пацифі- кацію на Західній Україні // Свобода. — 1931. — Ч. 54. — 7 березня. 36 Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1930 роки... — С. 255. 37 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 56. 38 Ibidem. — L. 214. 39 Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930 року в Галичині… — C. 138. 40 За океаном // Діло. — 1931. — Ч. 34. — 15 лютого. 185 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині Важливим важелем протестаційної акції були різноманітні пе- тиції і звернення до міжнародних організацій, урядів різних країн. Однією з перших відозв націоналістів, яку члени ОУН поширюва- ли за кордоном з метою ознайомлення міжнародної громадськос- ті з ситуацією у Західній Україні, була відозва Команди УВО, видана у листопаді 1930 р. чотирма мовами (англійською, фран- цузькою, німецькою, італійською), в якій стверджено, що укра- їнські землі передані польській владі всупереч волі українського народу, тому західні країни несуть відповідальність за теперішнє становище української національної меншини в Західній Україні. Також наголошено, що «розвязка східньо-європейської проблє- ми без узгляднення національних змагань українців стріне завжди чинний спротив українського народу, а зокрема українських ак- тивістів, що будуть боротися до останньої крапли крови за са- мостійність і соборність України»41. Головним автором тексту цієї брошури за дорученням Є. Коновальця був М. Сціборський. Його редагували і неодноразово обговорювали Є. Коновалець, В. Мар- тинець, Є. Онацький, О. Бойків, М. Кушнір42. Врешті проект доку- мента був схвалений на нараді ПУН 19 жовтня 1930 р. у Женеві43. Робота над текстом спровокувала серйозну внутрішню дискусію в ПУН стосовно основних напрямків і методів діяльності націо- налістичного підпілля, в тому числі щодо співіснування УВО та ОУН. Зокрема, Д. Андрієвський висловлював застереження щодо тези про те, що ПУН вважає саботажні акції «неминучими і до- цільними». Він не погоджувався з думкою, що ОУН має взяти на себе відповідальність за саботажні акції підпілля в Галичині, які називав «жакерією», побоюючись, що це викличе негативну ре- акцію у європейських політичних колах44. Натомість голова ПУН, відповідаючи йому, наголосив, що сам доволі критично ставиться до останнього періоду діяльності УВО, однак вважає ці дії зага- лом доцільними: «коли б не діяльність Спілки, то не було б теж 41 Хроніка. Протестна акція проти польського терору. Розбудова нації. — 1931. — Ч. 1—2. — Січень—лютий. — С. 49. 42 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 24 листопада 1930 р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 180. 43 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 30 листопада 1930 р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 187. 44 Там само. — С. 177. 186 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. цієї активізації українського питання за кордоном, яке ми зараз всі реєструємо»45. 21 грудня 1930 р. ПУН надіслав ноти у справі становища укра- їнців в Галичині, меморандуми про східноєвропейські справи і су- провідні листи з різними матеріалами до міністерств закордонних справ 27 держав: Австрії, Бельгії, Великобританії, Болгарії, Іс- панії, Естонії, Фінляндії, Греції, Угорщини, Італії, Японії, Лат- вії, Литви, Голландії, Румунії, Швейцарії, Швеції, Чехословач- чини, Югославії, Канади, США, Єгипту, Туреччини, Аргентини, Ірландії, Ватикану46. У цих матеріалах Провід ОУН описував ста- новище української національної меншини у Польщі, порушен- ня останньою міжнародних зобов’язань щодо українців, зокрема, внаслідок проведення «пацифікації»; вимагав розслідувати наве- дені факти у спеціальній комісії, а також зобов’язати польський уряд відшкодувати українцям завдані збитки. Разом з тим у до- кументах підкреслювалася важливість української проблеми як ключового питання на Сході Європи і необхідність створення силь- ної української держави, що відповідатиме інтересам Заходу. 27 жовтня 1930 р. Є. Онацький від свого імені як колишнього секретаря Української Центральної Ради вислав телеграму-звер- нення на адресу папи Пія XI, а також передав її з супровідними матеріалами головному редакторові друкованого офіціозу Святого Престолу «Обсерваторе Романо» графу Делля Торе47. У зверненні висловлювалось прохання втрутитись у ситуацію з переслідуван- ням поляками українського греко-католицького населення у Га- личині48. Свою діяльність у Ватикані Є. Онацький координував із о. Левом Глинкою, який вчився тоді у Папському Григоріансько- му університеті в Римі. Зокрема, Глинка пересилав Є. Онацько- му фото і матеріали, які стосувались побитих греко-католицьких священиків із Західної України, перекладені ним на італійську мову49. Реагуючи на тривожні сигнали від української сторони, 45 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 19 листопада 1930 р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 181. 46 Провід Українських Націоналістів. Звідомлення. Ч. 1. // Розбудова нації. — 1931. — Ч. 1—2. — Січень—лютий. — С. 28. 47 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930... — С. 208. 48 Там само. — С. 210. 49 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 10. — Inv. č. 93. — L. 526. 187 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині Апостольський престол звернувся до офіційної Варшави з вимо- гою пояснення репресій щодо духовенства Галичини, що свідчило про порушення статей 2, 20 та 22 конкордату, укладеного між Ватиканом і Другою Річчю Посполитою у 1925 р.50. Головною метою широкомасштабної протестаційної акції ОУН у той час було добитись винесення українського питання на за- сідання чергової Асамблеї Ліги Націй, що мало відбутись у січні 1931 р. Саме ця організація мала найбільші важелі впливу у ви- рішенні подібних до польсько-українського конфліктів. Член Про- воду ОУН М. Кушнір, гостро критикуючи неефективність Ліги Націй та її нездатність вповні виконувати одну з найважливіших своїх функцій, що стосувалась захисту прав національних мен- шин у Європі, акцентував на тому, що ця обставина не повинна була розхолоджувати Організацію. Він наголошував: «Шляхом од- повідно поставленої інформаційної служби й пропаганди треба по- стійно ознайомлювати провідні чинники Ліги з українською спра- вою»51. Головним способом добитись включення українського питання до порядку денного Ліги Націй, згідно з офіційними процедурами, було надіслання меморандумів, протестів, звернень до її Секре- таріату від різних офіційних інституцій. Тому важливим об’єктом української пропаганди стали міжнародні організації різного харак- теру, які потенційно могли звернутись до Ліги Націй в українській справі. Представники ОУН намагались нав’язати особисті контакти з членами цих організацій і таким чином добитись від них підтрим- ки українських національних прагнень. Зокрема, дружина Є. Ко- новальця Ольга та громадська діячка, перекладачка, публіцистка Ганна Чикаленко-Келлер звернулись до керівництва міжнародної жіночої Ліги миру і свободи з проханням порушити українське пи- тання від імені Ліги перед Лігою Націй52. За особливим дорученням Є. Коновальця його особистий секретар О. Бойків налагодив контак- ти з членкинею Ліги, впливовою англійською парламентаркою від Лейбористської партії Мері Шіпшенкс. Під час особистих зустрічей, 50 ДАІФО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 733. — Арк. 46. 51 Дніпрянський Б. Ліга Націй та Україна // Розбудова нації. — 1930. — Ч. 3—4. — Березень—квітень. — С. 91. 52 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 196. 188 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. як згадував О. Бойків, міс Шіпшенкс цікавилась історією україн- ського народу, розпитувала, «які права мали українці в Австро- Угорській монархії і чи Польща прибільшила, а чи применшила ті права»53. У листопаді 1930 р. М. Шіпшенкс разом зі своєю колегою по Лізі австрійкою Гелен Оппенгаймер вирушили до Галичини з метою ознайомлення з реальною ситуацією з правами української національної меншини. Є. Коновалець у листі до В. Мартинця від 8 листопада 1930 р. наполягав, аби крайовий комендант УВО Бог- дан Гнатович-‘Лісовик’ попередив про їхній приїзд активних учас- ниць українського жіночого руху, громадських і політичних діячок Олену Шепарович і Мімену Рудницьку, чиї контакти Є. Конова- лець надав Шіпшенкс54. За результатами своєї поїздки М. Шіпшенкс опублікувала резонансну статтю у «Манчестер Гардіан», яка ви- кликала гостру дискусію у Королівському інституті міжнародних відносин у Великобританії. Паралельно з тим українські націоналісти встановили кон- такт з організацією Міжнародної опіки над дітьми55 та Міжнарод- ним Комітетом Червоного хреста (МКЧХ). Відповідальним за це призначили О. Бойківа. Він періодично зустрічався з секретарем МКЧХ Брауном. Під час однієї з таких зустрічей 15 листопада 1930 р. О. Бойків передав йому пастирське послання за підписами митрополита Андрея Шептицького та інших греко-католицьких єпископів від 30 жовтня 1930 р. із засудженням «пацифікації», яке в ОУН переклали на французьку мову, а також деякі фотоматері- али з підтвердженням злочинів польської влади56. Ще однією впливовою міжнародною організацією того часу, яка могла вплинути на вирішення української проблеми була Унія товариств Ліги Націй, створена у січні 1919 р. з різних органі- зацій, які співпрацювали з Лігою Націй. Ліонська конференція 1924 р. остаточно припинила членство Західноукраїнського то- вариства Ліги Націй в Унії57. Попри це українці намагались збері- 53 Бойків О. Моя співпраця з Полковником… — С. 123. 54 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 177. 55 Ibidem. — L. 193. 56 Ibidem. — L. 501. 57 Соляр І. Зовнішні орієнтації національно-державницьких партій Західної України (1923—1939): монографія. — Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — С. 280. 189 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині гати зв’язок з цією інституцією на рівні особистих контактів з її представниками. 13—15 жовтня 1930 р. Унія проводила засідання у Данцигу. У виступі на засіданні комісії у справах національних меншин представниця Голландії Бакер ван Боссе порушила пи- тання про «пацифікацію» і пов’язану з цим ситуацію в Галичині, закликаючи учасників форуму дослідити всі обставини цієї спра- ви58. Націоналісти вирішили скористатись таким зацікавленням українським питанням і 19 грудня 1930 р. Д. Андрієвський надіслав листа Головному секретареві Унії з матеріалами щодо «пацифі- кації», який своєю чергою пообіцяв передати їх в Комітет Сходу Європи59. Д. Андрієвський високо оцінював перспективи співпраці з Унією, вважаючи її авторитетною міжнародною установою. З ін- шого ж боку важливість такої співпраці з Унією він обґрунтовував необхідністю протистояти тодішнім політичним суперникам ОУН: «насамперед дамо відчути УНР, що вони не є безконтрольними на міжнародному терені і мусять рахуватися з націоналістами. Далі ми можемо запобігти викривленню, звуженню української спра- ви, чого доводиться чекати від УНР. Ми дамо зрозуміти і поля- кам, що годі нас оббріхувати і експлуатувати, як то вони звикли робити з Шульгіном. Досі ціла справа вивчення проблеми Сходу Європи в Унії йшла під їх проводом. З тим треба боротись»60. На початку лютого 1931 р. Д. Андрієвський передав секретареві Унії Петицію Української Парламентської Репрезентації (УПР), дві пе- тиції М. Рудницької, а також петицію англійських парламентарів у справі «пацифікації», надісланих до Ліги Націй, звіт Союзу укра- їнських кооператив в Галичині з описом економічних наслідків па- цифікації, свідчення українських галицьких політиків, зокрема, Степан Біляка, Володимира Когута, Володимира Кохана, Дмитра Паліїва, Володимира Целевича та інших, які після арештів 1930 р. відбували ув’язнення у тюрмі в Бересті61. Всі матеріали перекладе- 58 Справа відомих подій у Сх. Галичині на Міжнародному Конгресі Прихильників Ліги Націй // Діло. — 1930. — Ч. 235. — 22 жовтня. 59 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 25 грудня 1930 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 193. 60 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 25 грудня 1930 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 194. 61 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 7 лютого 1931 р. // Документи і мате- ріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 205. 190 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. но французькою мовою. Також Д. Андрієвський передав спеціаль- ну ноту бельгійській делегації Унії з надією на сприяння62. Після обговорення українського питання на черговому засіданні Комісії національних меншин Унії, що відбувалось 14—16 лютого 1931 р. у Брюсселі, вирішено створити спеціальну підкомісію, завданням якої стала підготовка звіту щодо «пацифікації». До її складу уві- йшли українці Олександр Шульгин, Станіслав Стронський та за- ступниця голови Комісії національних меншин голландка Бакер ван Боссе63. Остання була призначена відповідальною за підготовку доповіді з українського питання. Тому Д. Андрієвський налагодив з нею тісні контакти і вів активне листування64. Разом з тим укра- їнці не полишали спроби відновлення українського філіалу Унії товариств для Ліги Націй у Львові. Чергова спроба закінчилась невдачею у серпні 1931 р., коли польська влада відмовилась реє- струвати це товариство, мотивуючи свою заборону неправильним оформленням проекту статуту, який нібито суперечив польсько- му законодавству65. Відомості про цей інцидент М. Рудницька про- сила Є. Коновальця передати безпосередньо голові Унії66, з яким той підтримував контакти. З понад 700 інтервенцій (звернень, листів, телеграм, резо- люцій, інформацій, петицій), які надійшли у Лігу Націй у справі «пацифікації»67, прийнятими до розгляду були лише кілька. Одні- єю з перших серед прийнятих була петиція української діаспори з м. Омекур у Франції від 17 жовтня 1930 р. Вплив українських націоналістів, які мали осередок в цьому місті, на змістове напо- внення петиції проявився в тому, що велика частина документа була присвячена опису обставин загибелі від рук польської по- ліції 30 вересня 1930 р. крайового провідника УВО Юліана Голо- вінського68. 62 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 18 лютого 1931 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 208. 63 SUA. — RUESO. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 71. 64 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 5 лютого 1931 р. // Документи і мате- ріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 203. 65 З документів часу // Діло. — 1931. — Ч. 182. — 15 серпня. 66 Лист Є Коновальця до Д. Андрієвського від 22 серпня 1931 р. // Документи і мате- ріали з історії Організації Українських Націоналістів… — С. 252. 67 Українські петиції до Ліги Націй // Діло. — 1931. — Ч. 34. — 15 лютого. 68 ДАІФО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 724. — Арк. 91. 191 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині Серед прийнятих до розгляду українських звернень до Ліги Націй був меморандум, схвалений Центральним виконавчим ко- мітетом у ЧСР в січні 1931 р.69. Текст меморандуму підготував у Женеві особистий секретар голови ПУН О. Бойків, переклад на французьку здійснила Г. Келлер-Чикаленко. Меморандум видру- ковано у 220 примірниках, до нього також додали 20 фотогра- фій та книгу про пацифікацію, видану в ЧСР70. Усі видатки по- крив Є. Коновалець. У меморандумі містилась вимога скасувати рішення Ради амбасадорів від 15 березня 1923 р. і дати західним українцям «новий політичний устрій», який відповідатиме їхнім прагненням. Також містилась вимога утворити тимчасову слідчу комісію, вимагати від Польщі відшкодування всіх збитків, а також забезпечити представництво українців у всіх комісіях і нарадах Ліги Націй, на яких розглядатиметься українська справа71. Вимога ревізії повоєнного статусу Галичини стала головним лейтмотивом цієї петиції і водночас тим, що найбільше відрізняло її від пети- цій, поданих українськими політиками Галичини, які наполягали лише на дотриманні Польщею своїх зобов’язань згідно з «Трак- татом про меншини». Для того аби обґрунтувати неправомірність перебування українських земель у складі Речі Посполитої, ОУН замовила експертний висновок з цього питання у професора Гент- ського університету ван Овербека72. Разом з тим, Провід ОУН за посередництвом Андрія Федини-‘Сака’ брав участь у формуванні «м’яких» текстів петицій, які подали до Ліги Націй М. Рудницька та УПР за підписом 17 українських послів і сенаторів73. Попри намагання Польщі уникнути винесення справи пацифі- кації на міжнародне обговорення Ліги Націй остання таки звернула увагу на проблему української національної меншини у Польщі, яка з 1923 р. багатьом міжнародним політикам здавалась ефемер- ною і не вартою уваги. 19 січня 1931 р. на 11-й сесії Асамблеї Ліги Націй вирішено утворити Комітет Трьох (постійно засідав у Лон- 69 Мандрик М. Український націоналізм: становлення у міжвоєнну добу... — С. 153. 70 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 424. 71 Ibidem. — L. 399. 72 Андрієвський Д. Міжнародня акція ОУН // Організація Українських Націоналістів. 1929—1954: зб. статей у 25-ліття ОУН. — [Париж]: Вид. Першої Укр. Друк. у Францiї, 1955. — С. 146. 73 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 92. 192 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. доні) з представників Норвегії (Юхан Мовінкель), Італії (Массімо Пілотті) та Великобританії (Артур Гендерсон, який одночасно був головою Ради Ліги Націй)74. В середовищі ОУН утворення цього комітету сприйняли з великою надією. «Можна сподіватись, — вважав Є. Онацький, — що висліди праць цього Комітету Трьох дадуть можливість Лізі Націй, яка стала, нарешті, на шлях охо- рони меншин, зупинитися над українською справою на травневій сесії»75. ОУН намагалась налагодити контакти з членами Комітету Трьох. Велику надію в націоналістичних колах покладали на італійську сторону, оскільки вважали, що ревізіоністські настрої політичного керівництва Італії можуть сприяти актуалізації української справи. Пошуком та налагодженням контактів з італійським політикумом займався Є. Онацький, який викладав українську мову на факуль- теті східних народів Римського університету, брав активну участь у міжнародних форумах, громадських слуханнях, в численних бе- сідах з італійськими політиками, журналістами та науковцями76. Зокрема, ще 29 жовтня 1930 р. Є. Онацький писав Є. Коновальцеві: «Нарешті можемо відсвяткувати перемогу бодай на одному фронті… Муссоліні — з нами»77. Оптимізм адресанта пов’язувався із заявою дуче, яку він зробив напередодні про «експорт» фашизму на Схід та інтереси Італії у Східній Європі. З метою підтвердження своїх оптимістичних прогнозів Є. Онацький постійно шукав контактів з вищими партійними і політичними колами Італії. Зокрема, протягом лютого—березня 1931 р. мав зустрічі з італійським представником у Комітеті Трьох М. Пілотті, високопоставленим італійським чинов- ником маркізом Діяною, членом Вищої Фашистської ради, головою римської Трибуни Форжесом Деванцаті, директором Департамен- ту Східної Європи у МЗС Італії Питталесом, міністром корпорацій Джузеппе Боттаї. У розмовах з ними українець просив, аби Італія вимагала від Польщі дотримання міжнародних зобов’язань щодо за- 74 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 331; Олесницький Я. Женева. Вражіння очевидця // Діло.— 1931. — Ч. 23. — 1 лютого. 75 Онацький Є. На міжнародні теми // Розбудова нації. — 1931. — Ч. 1—2. — С. 52. 76 Пехів В. Італійський вектор зовнішньої політики ОУН [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://194.44.242.244/portal/natural/VNULP/Armia/2008_612/23. pdf. 77 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 10. — Inv. č. 93. — L. 575. 193 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині хідноукраїнських земель, взятих нею у 1923 р. Поза тим не виклю- чав можливості позбавлення Польщі мандату на управління укра- їнськими територіями і делегування цього права «одній з Великих Держав», наприклад, Італії, яка мала свої інтереси у Центральній і Східній Європі78. Усі італійські співрозмовники Є. Онацького, на його думку, виражали велике зацікавлення становищем українців, просили постійно надсилати інформаційні матеріали, однак вважа- ли цю проблему «складною для вирішення»79. У зв’язку з активними заходами Є. Онацького О. Бойків писав йому 30 листопада 1930 р., що ОУН має чітко висловлюватись проти «польсько-большевицько- го імперіалізму», але робити однозначні ставки на ревізіоністський чи протилежний йому табір є небезпечним: «треба писати так, щоб ні французи, ні англійці не зробили висновку, що ми не бажаємо з ними рахуватись, що ми йдемо назустріч Німеччині або Італії»80. Подібну думку висловив і Д. Андрієвський, наголошуючи, що осно- вним аргументом українців було недотримання Польщею міжна- родних договорів, тому питання ревізіонізму з боку ОУН не слід порушувати, особливо зважаючи на відсутність з італійського боку яких-небудь гарантій81. ОУН докладала значних зусиль для організації численних публічних заходів, конференцій з українського питання за учас- тю політиків, журналістів і громадських діячів з різних країн. Один таких заходів був проведений 20 січня 1931 р. у Женеві в будинку Міжнародної Ліги миру і свободи. Серед впливових до- повідачів виділялись М. Шіпшенкс та Евальд Амменде, секретар Конгресу Національних меншин, який наголосив, що українці бу- дуть лояльними до польської влади за умови виконання нею всіх зобов’язань82. Після офіційної частини Є. Коновалець влаштував спеціальний прийом для 80 учасників заходу83. 78 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 72. 79 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 36. 80 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930… — С. 256. 81 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 22 лютого 1931 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 211. 82 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932… — С. 24. 83 Бачина-Бачинський Є. Щоденник з Женеви // Життя і смерть полковника Коновальця. — Львів: Червона Калина, 1993. — С. 138. 194 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Суттєвою перешкодою у позитивному вирішенні українського питання в рамках Ліги Націй, на думку ОУН, були спроби діа- логу між українцями та поляками у Західній Україні, розпочаті у лютому 1931 р. З цього приводу Д. Андрієвський писав Є. Ко- новальцеві 5 лютого 1931 р.: «Для мене не підлягає сумніву, що вони [поляки — М.Г.] всима силами і то під натиском французів, старатимуться залагодити справу погромів у себе вдома, вирвати якусь угоду від наших послів і коли не цілковито не допустити справи на обговорення в Женеві, то в кожнім разі вибити з рук українців зброю»84. ОУН пропонувала легальним політичним партіям в Галичині займати вичікувальну позицію, підкріплену посиленням закордон- ної протипольської акції. 21—22 травня 1931 р. на засіданні Комітету Трьох розгляда- лись лише документи, надані польською стороною. Як наслідок 23 травня оприлюднено комюніке, в якому підкреслювалося, що найкращим способом вирішення проблеми було б внутрішнє поро- зуміння між українцями і поляками. Тому розгляд цього питання вирішили перенести на пізніший час85. У «поясненні» до цього ко- мунікату ПУН наголошував, що апелювання до потреби порозу- міння українців і поляків у цьому документі не враховує позицію УПР про примарність шансів на таке порозуміння86. Разом з тим, Є. Коновалець без песимізму сприйняв головні формулювання в оприлюдненому комюніке, називаючи їх «неостаточними», тому вважав за необхідне продовжити пропаганду українського питан- ня на міжнародній арені87. Також наголошував, що в комунікаті йдеться не про «пацифікацію», а про українську проблему зага- лом, що можна вважати позитивним сигналом українцям, чиї на- ціональні прагнення були почутими. Позитивним було також про- довження роботи Комітету Трьох, — наголошував голова ПУН88. 84 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 5 лютого 1931 р. // Документи і мате- ріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 203. 85 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 16. 86 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932… — С. 107. 87 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 27 травня 1931 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 240. 88 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 107. 195 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині Погоджувався з такою оцінкою і Є. Онацький, який вважав, що через підписання австро-німецької угоди та підготовку чергової конференції з роззброєння напередодні травневої сесії Ліги Націй склалась вельми несприятлива для обговорення українського пи- тання міжнародна кон’юнктура. Є. Онацький наголошував, що на кількох таємних засіданнях Ради Ліги англійський та італійський міністри закордонних справ стояли на твердій позиції вирішити українську справу в Польщі, яка, на їхню думку, становила за- грозу європейському миру89. Таке переконання Є. Онацького част- ково сформувалось в результаті його розмови з представником Італії в Комітеті Трьох М. Пілотті; про це він повідомив Є. Коно- вальця 5 червня 1931 р. Пілотті роз’яснював, що Комітет Трьох чекатиме на результати польсько-українських переговорів. Ра- зом з тим радив українцям посилити свою аргументацію і надати комісії більше матеріалів90. Подібні думки озвучив Є. Онацькому представник МЗС Італії Питталес під час особистої зустрічі91. Пев- ну надію на сприяння італійського представництва у позитивно- му вирішенні українського питання породжували не лише слова підтримки з боку впливових італійських чиновників, висловлені у приватних розмовах, а й публікації офіційних ЗМІ. Зокрема, 15 травня 1931 р. в часописі, близькому до італійського МЗС, «Іль Джорнале Д’італія», з’явилась стаття «Панорами Женевських за- сідань. Національні і мілітарні проблеми», в якій містилась згадка про розгляд справи «пацифікації» у Лізі Націй і висловлювалась думка про те, що Італія однозначно домагатиметься дотримання міжнародних договорів при вирішення справ національних меншин у Східній Європі92. Також 15 травня 1931 р. Б. Муссоліні, перебу- ваючи у Женеві на сесії Ліги Націй, виступив з рішучою вимогою до уряду Польщі щодо дотримання прийнятих нею зобов’язань, які стосувалися української меншини. Того ж дня Є. Онацький на- діслав листа Є. Коновальцеві, в якому оцінив виступ італійського лідера як великий успіх української націоналістичної дипломатії. 89 Онацький Є. На міжнародні теми // Розбудова нації. — 1931. — Ч. 5—6. — С. 149. 90 SUA. — RUESO v ČSR. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 42. 91 Ibidem. — L. 52. 92 Онацький Є. За виконання меншостевих договорів // Діло. — 1931. — Ч. 114. — 26 травня; Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931—1932 ... — С. 82. 196 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. На початку 1932 р. відбулася урочиста акція обміну прапорами між урядом Італії і представниками ОУН. У цей же час Є. Онацький мав зустріч із директором відділу Східної Європи у Міністерстві закордонних справ Італії П’єтро Квароні93. Паралельно ОУН зробила спробу інтенсифікувати контакти з британськими політичними колами, які виявляли прихильність до української справи. З цією метою М. Рудницька вирушила до Лон- дона, попередньо узгодивши основні тези своїх виступів з Є. Ко- новальцем і Д. Андрієвським. У листі до Є. Онацького від 3 черв- ня 1931 р. М. Рудницька ділилась враженнями про ряд зустрічей з англійськими політиками і журналістами, зокрема з міс Будман — секретарем Унії демократичного контролю, що в січні 1931 р. ор- ганізувала петицію на захист українського населення, яку підписа- ли 65 депутатів британського парламенту та окремі представники Ліберальної та Лейбористської партій, до Ліги Націй з проханням втрутитись у ситуацію, що склалась з правами української наці- ональної меншини у Польщі94. Також повідомляла про виголошені нею доповіді на українську тематику в Палаті Громад та Інституті Закордонних справ Великої Британії95. Попри тривалий розгляд українського питання у Лізі Націй в середовищі ОУН дедалі більше наростало переконання, що вона не зможе стати ефективним інструментом вирішення справи «па- цифікації», про що відверто говорили у дипломатичних колах Італії та Великобританії. З цього приводу Є. Коновалець писав Є. Онацькому 5 червня 1931 р., що головним завданням ОУН є «підготовка широких мас до національної революції», тому «з тієї точки погляду ми теж не можемо кермувати акцією перед Со- юзом Народів і брати за неї відповідальність. А тільки по змозі наших сил її попирати, при чому ведення її мусять перебрати на себе інші угрупування»96. В цьому контексті варто розглядати і допомогу ОУН в підготовці чергової петиції УПР до Ліги Націй, 93 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 25 лютого 1933 р. // Документи і ма- теріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 349. 94 Сирота Р. Британські ліберали, Роберт Вільям Сітон-Вотсон і «Нещаслива на- ція»... — С. 307. 95 SUA. — RUESO. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 42. 96 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 129. 197 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині поданої у липні 1931 р. Її текст готували в основному Д. Андрі- євський і М. Рудницька. Цю ж петицію у формі резолюції УПР, прийнятої на її засіданні 2 липня, ПУН переклав різними мовами і надіслав низці європейських політиків, зокрема, англійських та італійських97. 18 вересня 1931 р. відбулось засідання Комітету Трьох під голо- вуванням англійського представника Роберта Сесіля, який змінив на цій посаді А. Гендерсона. На ньому вирішено перенести розгляд українського питання на січневу сесію Ліги Націй. Наступного дня, 19 вересня, Рада Ліги Націй затвердила це рішення98. Ще однією спробою українців вплинути на рішення Ліги На- цій у справі «пацифікації» в рамках міжнародного форуму можна вважати виступи українських представників на 7-му Конгресі на- ціональних меншин, що відбувався 29—31 серпня 1931 р. у Же- неві. Українську сторону тут представляли М. Рудницька і Зенон Пеленський, які наголошували на необхідності захистити укра- їнську національну меншину за допомогою Ліги Націй99. Позицію українців дещо послабила серія терористичних актів, здійсне- них ОУН у краї в той час, а особливо вбивство 29 серпня 1931 р. ОУН польського посла Тадеуша Голувка. Ймовірно, рішення про цей атентат приймала КЕ ОУН, причому без погодження з ПУН. Адже у спеціальному комунікаті Є. Коновальця з цього приводу від 3 вересня 1931 р. зазначено: «Я маю підставу допускати, що це вбивство є наскрізь провокативним актом. Хто саме був інспі- ратором того акту, годі мені щось певного сказати»100. Виходячи з цього, Є. Коновалець наголошував на потребі у закордонній про- паганді ОУН відмежовуватись від цього вбивства, натякаючи на те, що інспіраторами його могли бути большевики. Італійський представник у Комітеті Трьох М. Пілотті також просив Є. Она- цького подавати у Лігу Націй вирізки з різних українських часо- писів, в яких висловлювалося б однозначне засудження вбивства 97 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 153. 98 Бачина-Бачинський Є. Євген Коновалець у Женеві. Витяг із щоденника… — С. 717; Українські справи в Женеві // Діло. — 1931. — Ч. 212. — 23 вересня. 99 Конгрес національних меншин. Перший день нарад // Діло. — 1931. — Ч. 196. — 3 вересня. 100 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 193—194. 198 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Т. Голувка101. Незважаючи на спроби ПУН виправити «іміджеві втрати» для своєї організації на міжнародній арені від дій моло- дих бойовиків, які санкціонувала КЕ ОУН на ЗУЗ, українська національна меншина в Галичині остаточно втратила монополію на статус жертви в очах світової громадськості. Цьому сприяла і потужна польська кампанія у ЗМІ, що полягала у підкресленні зв’язків українських націоналістів і спецслужб іноземних держав. Польські урядові кола, звинувачуючи німецьку сторону у фінансу- ванні терористичної діяльності українських бойовиків у Галичині, покликались на опубліковані у польській пресі фотографічні від- битки документів, що нібито засвідчували зв’язки ОУН та окре- мих діячів УНДО з Міністерством закордонних справ Німеччини і Райхсвером102. Також польська преса звинувачувала Є. Коновальця у зв’язках з націонал-соціалістами. Цю інформацію передрукували впливові часописи: женевський «Журналь де націон» і паризький «Тен»103. Подібні повідомлення польська сторона використовувала не лише з метою дискредитації українського визвольного руху, а й в інформаційній кампанії проти самої Німеччини, яка саме в цей час актуалізувала питання становища німецької національної меншини на території Речі Посполитої. У внутрішній документа- ції Міністерства внутрішніх справ Речі Посполитої того часу нео- дноразово підкреслено насторожуючу синхронність заяв міністра Ваймарської республіки Готфріда Тревірануса у Лізі Націй щодо становища німців у польській Верхній Сілезії та активізації теро- ристичної діяльності УВО в Галичині з одночасною актуалізацією української проблеми на міжнародному форумі104. Суттєве згортання співпраці ОУН та УВО з Абвером, Райхсве- ром та Міністерством закордонних справ Німеччини на чолі з Юлі- аном Куртіусом восени 1931 р.105 з ініціативи перш за все німець- кої сторони, а також опубліковані у швейцарській пресі офіційні спростування Є. Коновальця та німецької делегації у Женеві щодо 101 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 204. 102 Archiwum Akt Nowych. — Ambasada RP w Berlinie. — Sygn. 3676. — K. 87. 103 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 29 жовтня 1931 р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 271. 104 ДАІФО. — Ф. 68. — Оп. 2. — Спр. 155. — Арк. 75. 105 Torzecki R. Kwestia ukraińska w polityce ІІІ Rzeszy. 1933—1945. — Warszawa: Książka i Wiedza, 1972. — S. 115. 199 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині інформації у польських ЗМІ106 не змогли кардинально згладити не- гативний ефект від повідомлень про сам факт такої співпраці, що загалом шкодило українській справі на міжнародній арені. Підготовка до січневої сесії Ліги Націй сприяла посиленню ко- ординації зусиль націоналістичних пресових бюро з інформацій- ними центрами різноманітних організацій українців в еміграції. Го- ловними завданнями вважали: подавати в іноземну пресу статті, надсилати матеріали усім іноземним ЗМІ, досліджувати польську пропаганду і їй протистояти, прочитати ряд публічних лекцій про українську справу, використовувати можливості радіо, добивати- ся порушення українського питання у парламентах країн Європи, нав’язати контакти з делегатами країн, які братимуть участь у за- сіданні Ради Ліги Націй107. В цьому ж контексті варто розглядати ініційовані ПУН телеграми від різних українських організацій на адресу американського президента Герберта Гувера, який 23 жов- тня зустрічався у Вашингтоні з прем’єр-міністром Франції П’єром Лавалем. Таку телеграму, зокрема, вислав 17 жовтня Є. Онацький від імені української «Громади» в Італії як її керівник108. 19 січня 1932 р. Д. Андрієвський передав японському послу у Брюсселі Наотаке Сато меморандум в українській справі. У ньому йшлося про важливість створення української держави на про- тивагу радянській Росії, яка постійно загрожуватиме, на думку автора, впливові Японії на Далекому Сході. Першим етапом ство- рення такої держави могло б бути державне утворення на захід- ноукраїнських землях, яке знаходилося б під протекторатом Ліги Націй, а не Польщі109. 29 січня 1932 р. відбулось засідання Ради Ліги Націй. Наотаке Сато виступив з доповіддю, в якій хоча й критикував польську владу за методи національної політики і ненадання українцям від- шкодування за «пацифікацію», але намагався виправдати ці дії терористичною діяльністю українців у краї, звинувативши їх у намаганні використати Лігу Націй для пропаганди проти Польщі. 106 Довкола «ревеляцій» «Іллюстрованого Курєра Цодзєнного» // Діло. — 1931. — Ч. 206. — 15 вересня. 107 SUA. — RUESO. — K. 11. — Inv. č. 93. — L. 98. 108 Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Роки 1931— 1932... — С. 236. 109 Там само. — С. 209. 200 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Після нетривалого обговорення доповідь Сато одностайно схва- лили. У зв’язку резолюцією Ради Ліги Націй, Є. Онацький наголо- шував на її компромісному варіанті для усіх сторін. Відсутність різких формулювань він пояснював процедурними особливостями механізму прийняття рішень у Ліги Націй, які мали ухвалюватись одноголосно. В такому випадку Польща могла б заблокувати рі- шення, з яким не погоджувалась110. Очевидно, Провід ОУН не плекав ілюзій щодо січневого засі- дання Ліги Націй. Не було віри у задоволення більшості вимог укра- їнців, висловлених у численних зверненнях до цієї інституції. Тому майбутню сесію розглядали радше як чергову нагоду актуалізувати українське питання на міжнародній арені. Однак не всі в націона- лістичному середовищі були готовими до такого результату більше ніж дванадцятимісячної праці. Не дивно, що велику зневіру викли- кало рішення Ліги Націй у одного з координаторів міжнародної ак- ції ОУН Д. Андрієвського. Не приховуючи своїх емоцій, в листі до Є. Коновальця від 4 лютого 1932 р. він писав: «Вас не здивує, коли я скажу, що рішення Союзу Народів мене приголомшило. Думаю, що гіршої постанови Рада винести не могла. Зрештою, самі обставини були проти нас, а тут ще Сато з його політикою. Правда, що роз- голос, який ми зробили зі справою зажалень зостанеться нашим ак- тивом, але остаточний вислід цілої камнапії скандальний»111. Автор листа вважав, що ОУН повинна зробити належні висновки з цього та переглянути свої позиції і методи діяльності. Також наголошував, що негативне рішення Ліги Націй серйозно зашкодить авторитетові ОУН, яка розділяє провину за нього з іншими політичними сила- ми. Більш оптимістично результати січневого засідання Ради Ліги Націй оцінював Є. Коновалець, розглядаючи їх перш за все як мо- ральну перемогу українців, які змусили Європу не просто згадати про невирішену українську національну проблему, а й спровокува- ли серйозну політичну дискусію щодо цього на найвищих трибунах міжнародних організацій112. 110 Онацький Є. На міжнародні теми // Розбудова нації. — 1932. — Ч. 1—2. — Січень—лютий. — С. 40. 111 Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 4 лютого 1932 р. // Документи і мате- ріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 291. 112 Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 8 лютого 1932 р. // Документи і мате- ріали з історії Організації Українських Націоналістів... — С. 293. 201 № 19Марта Гавришко Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині Таким чином, попри нелегальний статус ОУН, об’єктивно слабку її інституціоналізацію за кордоном на початку 1930-х рр. і обмеженість ресурсів, які з цього випливали, українські націо- налісти зуміли організувати в Європі потужну пропагандистську кампанію і привернути увагу міжнародної громадськості не лише до становища української національної меншини у складі Речі По- сполитої, а й до української проблеми загалом, яка залишалась однією з ключових національних проблем у міжвоєнній Європі. Доволі стримана реакція Ліги Націй на жорстку репресивно- каральну акцію польської влади щодо українців під час «паци- фікації» була одним із чинників, який утвердив українських на- ціоналістів у думці про неефективність та нежиттєздатність цілої Версальсько-Вашингтонської системи та її механізмів врегулю- вання національних проблем. Дедалі очевиднішою ставала орієнта- ція ОУН на ті країни, які вимагали її перегляду.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75796
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0120
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:31:56Z
publishDate	2014
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
record_format	dspace
spelling	Гавришко, М. 2015-02-04T18:55:24Z 2015-02-04T18:55:24Z 2014 Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р. / М. Гавришко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 174-201. — Бібліогр.: 112 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75796 У статті висвітлено форми, методи, перебіг і результати інформаційно-пропагандистської кампанії ОУН в Європі та Америці, пов’язаної з відстоюванням прав української національної меншини у Речі Посполитій на початку 1930-х рр. Проаналізовано значення Ліги Націй у вирішенні польсько-українського конфлікту того часу. The article deals with the forms, methods, progress and results of campaigns of OUN in Europe and USA related to upholding the rights of the Ukrainian minority in Poland in early 1930.The importance of the League of Nations in Polish-Ukrainian conflict of that time is analyzed. uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Український визвольний рух у 1917—1939 рр. Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р. OUN activities in the international arena in the case «pacification» in Halychyna in 1930 Article published earlier
spellingShingle	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р. Гавришко, М. Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
title	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.
title_alt	OUN activities in the international arena in the case «pacification» in Halychyna in 1930
title_full	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.
title_fullStr	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.
title_full_unstemmed	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.
title_short	Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.
title_sort	заходи оун на міжнародній арені у справі «пацифікації» в галичині у 1930 р.
topic	Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
topic_facet	Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75796
work_keys_str_mv	AT gavriškom zahodiounnamížnarodníiareníuspravípacifíkacíívgaličiníu1930r AT gavriškom ounactivitiesintheinternationalarenainthecasepacificationinhalychynain1930

Заходи ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» в Галичині у 1930 р.

Institution

Ähnliche Einträge